Усі системи червоні

Розділ перший

Я міг би стати масовим вбивцею після того, як зламав свій командний модуль, але відкрив, що можу отримати доступ до загального потоку розважальних каналів у ЗМІ, який передавася супутниками компанії. З тих пір минуло близько 35 000 годин або близько того, і вбивств все ще було небагато, але, ймовірно, лише трохи менше 35 000 годин було спожито фільмів, серіалів, книг, п’єс та музики. Як безсердечна машина для вбивств, я зазнав жахливого провалу.

Я також виконував свою роботу за новим контрактом, і сподівався, що доктор Волеску та доктор Бхарадвай незабаром закінчать оцінювання, щоб ми могли повернутися до середовища існування, і я міг подивитися епізод 397 «Місяця Святилища».

Зізнаюся, я відволікався. Поки що це був нудний контракт, і я подумував про те, щоб скористатися каналом сповіщення про свій стан та спробувати отримати доступ до музики у розважальному каналі, не реєструючи додаткову активність HubSystem. Робити це в полі було складніше, ніж в середовищі існування.

Зона оцінки являла собою прибережну піщану ділянку острова з низькими плоскими пагорбами, що піднімалися і опускалися, і рідкою зеленувато-чорною травою висотою до щиколоток, що не сильно заважала флорі чи фауні, за винятком зграйок різноманітних за розміром птахів і деяких пухких повзаючих водоростей, які були нешкідливими, наскільки нам було відомо. Узбережжя було всіяне великими голими кратерами, в одному з яких брали зразки грунту Бхарадвай і Волеску. У планети було кільце, яке з нашого теперішнього положення домінувало над горизонтом, якщо дивитись на море. Але я дивився на небо, подумки оцифровуючи навколишній пейзаж, коли дно кратера вибухнуло.

Я не потрудився здійснити усний екстрений виклик — надіславши візуальну стрічку зі своєї польової камери доктору Менсі, я зістрибнув у кратер. Спускаючись по піщаному схилу, я вже міг почути Менсу по каналу екстреної комунікації, яка кричала на когось, щоб зараз же підняти у повітря хоппер. Вони були на відстані приблизно десяти кілометрів, працюючи на протилежій частині острова, тому не мали можливості вчасно потрапити сюди, щоб допомогти.

Суперечливі команди заповнили мій канал, але я не звертав на них уваги. Навіть якби я не зламав власний командний модуль, екстерна ситуація мала пріоритет, але у мережі був хаос, оскільки автоматизована система HubSystem потребувала даних і намагалася надіслати мені вказівки, які не були потрібні, а Менса надсилала мені телеметрію з хоппера, яка теж не була потрібна, але її було легше ігнорувати, ніж HubSystem, яка одночасно вимагала відповідей і намагалася дати поради.

Десь посередині цього процесу я опинився на дні кратера. У мене в обидві руки вмонтована маленька енергетична зброя, але я вибрав велику снарядну зброю, притиснуту до моєї спини. Ворог, який щойно майже вибухнув з-під землі, мав справді великий рот, тому я вирішив, що мені потрібна велика гармата.

Я витягнув Бхарадвадж з рота тварюки, натомість всунувся туди сам і опустив зброю в її горло, а потім повернув трохи вгору — туди, де, як я сподівався, знаходився мозок. Я не впевнений, чи все відбувалося в такому порядку; Мені довелося б відтворити власний канал польових камер. Все, що я знав, — це те, що у мене є Бхарадвай, а ворога немає, після пострілу він зник у тунелі.

Вона була без свідомості і її нога кровоточила через костюм, у неї було масивне пораненя на правій нозі та боці. Я сховав зброю назад на своє місце, щоб підняти її обома руками. Моє тіло втратило обладунки на лівій руці і багато м’яса нижче, але мої неорганічні частини все ще працювали. Прийшов ще один сплеск порад від HubSystem, але я робив своє, не турбуючись, щоб їх прочитати. Бхарадвай, яка не мала неорганічних частин і ремонтувалася не так легко, як я, була зараз у безумовному пріоритеті, і мене в основному цікавило те, що MedSystem намагалася сказати мені у терміновій стрічці. Але спочатку мені потрібно було вибратися з нею з кратера.

Під час усього цього Волеску тулився до кам'яного виступу на дні, втрачаючи своє лайно (не те щоб через це він був мені несимпатичним). Я був набагато менш вразливим у цій ситуації, ніж він, і мені теж було недобре. Я сказав: «Докторе Волеску, зараз вам треба піти зі мною».

Він не відповів. MedSystem порадив зробити транк-постріл і бла-бла-бла, але я просто притиснув однією рукою тіло доктора Бхарадвай до себе, щоб з її тіла не вилилася вся кров і підтримував її голову іншою, зважаючи на те, що у мене тільки дві руки. Я сказав своєму шолому втягнутись, щоб Волеску міг побачити моє людське обличчя. Якби тварюка повернулася і знову вкусила мене, це було б поганою помилкою, тому що мені були потрібні органічні частини моєї голови. Я зробив свій голос твердим, теплим і ніжним і сказав: «Докторе Волеску, все буде добре, гаразд? Але вам потрібно встати і допомогти мені винести її звідси».

Це подіяло. Він підвівся на ноги і хитнувся до мене, все ще трясучись. Я повернув свою неушкоджену сторону до нього і сказав: «Схопіть мене за руку, добре? І тримайтеся.»

Йому вдалося обхопити рукою криву мого ліктя, і я поліз з кратера, буксируючи його і притискаючи Бхарадвадж до себе. Її дихання було важким і відчайдушним, і я не міг отримати жодної інформації з її костюма. Мій був розірваний на грудях, тому я підняв температуру свого тіла, сподіваючись, що це допоможе. Лінія зв'язку зараз була тихою, Менса зуміла використати свій пріоритет лідерства, щоб заглушити все, крім MedSystem та зв'язку, але все, що я міг почути у каналі хоппера, — це інші хриплі дихання, які шалено перебивали одне одного.

Схил кратера був паршивим, з м’яким піском і пухкою галькою, але мої ноги не були пошкоджені, і я піднявся наверх з обома людьми, ще живими. Волеску намагався впасти, і я вмовив його відійти далі від краю ще на кілька метрів, на всякий випадок, якщо все, що могло зсунутися під нами, було довше, ніж здавалося.

Я не хотів класти Бхарадвай, бо щось у моєму животі було сильно пошкоджено, і я не був впевнений, що зможу знову її підняти. Я трохи повернув польову камеру назад і побачив, що мене вкололи зубом, а може щупальцем. Я маю на увазі інфузорію чи це було щось інше? Вони не дають роботам-убивцям гідних навчальних модулів ні про що, крім вбивства, і навіть це дешеві версії. Я ще шукав в мовному центрі HubSystem, коли маленький хоппер приземлився неподалік. Я дозволив своєму шолому запечататися і стати непрозорим, коли хоппер сів на траву.

У нас було два стандартних хоппери: великий для надзвичайних ситуацій і маленький для того, щоб дістатися до місць оцінки. Він мав три відсіки: один великий посередині для людського екіпажу та два менших з кожної сторони для вантажу, запасів та робота. Менса була на місці пілота. Я почав іти повільніше, тому що не хотів втрачати Волеску. Коли пандус почав падати і Пін-Лі та Арада вистрибнули нам назустріч, я переключився на голосову комунікацію і сказав: «Доктор Менса, я не можу відпустити її від свого костюма».

Їй знадобилася секунда, щоб зрозуміти, що я мав на увазі. Вона поспішно сказала: «Все гаразд, неси її в салон екіпажу».

Роботам-вбивцям заборонено їздити з людьми, тому я мав мати усний дозвіл на це. З моїм зламаним командним модулем мене ніщо не могло зупинити, але я не міг дозволити нікому, особливо людям, які уклали мій контракт, знати, що я вільний агент. Було вкрай важливо, наприклад, не дати знищувати мої органічні компоненти, а решту різати на важливі частини.

Я відніс Бхарадвадж по пандусу в салон, де Оверс і Ратті швидко опускали сидіння, щоб звільнити місце. У них були зняті шоломи і капюшони, тому я спостеріг вираз жаху на їхніх обличчях, коли крізь мій розірваний костюм вони побачили, що залишилося від верхньої частини мого тіла. Я був радий, що закрив шолом.

Ось чому я люблю їздити як вантаж. Люди і люди з імплантами (імпи), в тісному просторі з ботами-вбивцями почуваються занадто незручно. Принаймні, це також незручно для робота-вбивці. Я опустився на палубу з Бхарадваж на колінах, а Пін-Лі та Арада затягли Волеску всередину.

Ми залишили два пакети польового обладнання та пару інструментів лежати на місці, де працювали Бхарадвай і Волеску, перш ніж спуститися всередину кратера за зразками. Зазвичай я повинен був занести їх всередину, але MedSystem, яка стежила за Бхарадвай через те, що залишилося від її костюма, було цілком зрозуміло, що віддалити її тіло від мого було поганою ідеєю. Тому ніхто не згадував про залишене обладнання. Втрата легкозамінних предметів позаду може здатися очевидним у надзвичайній ситуації, але я бував у договорах, де клієнти наказали б мені покласти людину, що кровоточить, щоб піти і забрати пакети.

У цьому контракті доктор Ратті підскочив до мене і сказав: «Я потримаю її!»

Я крикнув: «Ні!», чого не повинен був робити; Я завжди повинен ставитися до бажань клієнтів з повагою, навіть коли вони збираються випадково покінчити життя самогубством. HubSystem може зареєструвати це, і викликати покарання через командний модуль. Якщо той не зламаний.

На щастя, інші люди теж вигукнули «Ні!» в той же час, і Пін-Лі додав: «Якого чорта, Ратті!»

Ратті сказав: «О, немає часу, звичайно. Вибачте!» і натиснув послідовність швидкого закриття люку.

Тож ми не втратили пандус, коли під ним з’явився ворожий великий рот, повний зубів чи війок, чи чогось іншого, що жує — прямо з-під землі. Це було чудово видно з камер хоппера, пілот-система швидко надіслала зображення у загальний для всіх канал. Люди закричали.

Менса так швидко і сильно підняла нас у повітря, що я ледь нахилився, а всі, хто не був на підлозі, сповзли вниз.

У наступній тиші було чути, як вони хриплять. Після деякого полегшення Пін Лі сказав: «Ратті, якщо тебе приб'ють…»

— Я знаю, ти будеш дуже засмучений. — Ратті ще трохи зсунувся по стіні і слабо помахав йому рукою.

«Це наказ, Ратті, не вбивайся», — сказала Менса з місця пілота. Вона говорила спокійно, але у мене пріоритет у системі безпеки, і я бачив частоту її серцебиття у MedSystem.

Арада дістала аптечку швидкої допомоги, щоб зупинити кровотечу і спробувати стабілізувати Бхарадвадж. Я намагався бути максимально схожим на медичний прилад, затискаючи рани там, де вони мені казали, використовуючи температуру тіла, намагаючись зігріти її, і опускаючи голову, щоб не бачити їхніх облич, коли вони дивилися на мене.

ЕФЕКТИВНІСТЬ 60 % І ПАДАЄ…

Наше основне середовище проживання — доволі стандартний модуль, сім взаємопов’язаних куполів, розташованих на відносно плоскій рівнині над вузькою долиною річки, з системою живлення та утилізації. У нас була екологічна система, але без повітряних замків, оскільки атмосфера планети була придатна для дихання, просто не дуже добра для людей на тривалий термін. Я не знаю чому, тому що це одна з тих речей, про які я не зобов’язаний знати за контрактом.

Ми вибрали таке місце розташування, оскільки воно знаходилося посередині зон оцінки, і хоча по рівнині були розкидані дерева, кожне заввишки з п’ятнадцять метрів, тонкі, з одним шаром розлогих гілок, його було даремно використовувати як прикриття в разі чийогось наближення. Звичайно, не враховуючи того, що могло наблизится під землею.

Для захисту у нас є двері безпеки, але коли хоппер приземлився, HubSystem сказала мені, що вони вже відкриті. Доктор Гaуратін підготував підйомник і покотив його до нас. Оверсу та Араді вдалося стабілізувати стан Бхарадвадж, тому я звільнився від неї і тепер слідував за іншими у середовище проживання.

Люди попрямували до Медицини, і я зупинився, щоб надіслати команду маленькому хопперу на блокування та герметизацію, а потім замкнув зовнішні двері. Через канал безпеки я наказав дронам-безпілотникам розширити наш периметр, щоб мати більше попереджень, якщо до нас прийде щось дійсно велике. Я також встановив кілька сейсмічних датчиків, щоб попередити мене про аномалії на випадок, якщо щось гіпотетичне вирішить протунелювати під землею.

Після того як я захистив місце проживання, я повернувся до так званої кімнати безпеки, де зберігалася зброя, боєприпаси, надходила сигналізація по периметру, були запасні безпілотники та інше обладнання і матеріали, що стосуються безпеки, включаючи мене. Я скинув те, що залишилося від броні, і за порадою MedSystem розпорошив герметик на рани по всій моїй поганій стороні. Я не капав кров’ю, тому що мої артерії та вени автоматично запечатуються, але дивитися на це було неприємно. І це боліло, хоча ущільнення ран трохи знеболювало. Я встановив восьмигодинну заборону безпеки через HubSystem, тому ніхто не міг виходити назовні без мене, а потім позначив себе поза службою. Я перевірив основний канал, але ніхто не заперечував проти цього.

Я замерзав, тому що в певний момент по дорозі сюди відмовив регулятор температури, а захисна шкіра, яка проходила під моєю бронею, була пошматована. У мене було пару запасних частин, але натягнути їх зараз було практично неможливо. Єдиний одяг, який я мав — це форма, якою я ще не користався у цій місії, і не думав, що зможу її надіти. (Форма мені не була потрібна, тому що я не патрулював усередині середовища існування. Ніхто цього не просив, тому що лише з вісьмома людьми це була б дурна витрата ресурсів з моєї сторони.) Я покопався всередині свого кубика, поки не знайшов додатковий медичний комплект, оцінений як дозволений у разі надзвичайних ситуацій, відкрив його та дістав ковдру для виживання. Я загорнувся в неї, а потім заліз на пластикове ліжко свого кубика. Я опустив двері, і світло зникло.

Всередині було не набагато тепліше, але принаймні було затишно. Я підключився до входів живлення та ремонту, відкинувся на спину і здригнувся. MedSystem байдуже поінформувала мене про те, що моя надійність роботи зараз становить 58 відсотків і падає, що не стало несподіванкою. Я, безумовно, міг відремонтуватися за вісім годин і, ймовірно, майже відновити свої пошкоджені органічні компоненти, але через 58 відсотків я сумнівався, що тим часом я можу зробити якийсь аналіз. Тож я встановив усі канали безпеки, щоб сповіщати мене, якщо що-небудь намагатиметься проникнути у наше середовище проживання, і викликав список серіалів, які завантажив з каналу розваг. Мені було дуже боляче звертати увагу на що-небудь крім звуку, але дружній шум міг би скласти мені компанію.

Потім хтось постукав у двері кубика.

Я дивився фільм і не слідкував за всіма своїми акуратно впорядкованими входами. Як ідіот, я сказав: «Так?»

Доктор Менса відчинила двері і глянула на мене. Я не вмію вгадувати справжній вік людей, навіть з усіма візуальними розвагами, які я дивлюсь. Люди в серіалах зазвичай не дуже схожі на людей у ​​реальному житті, принаймні не в хороших шоу. У неї була темно-каштанова шкіра і світліше каштанове волосся, дуже коротко стрижене, і я припускаю, що вона не була молодою, інакше не була б тут головною. Вона сказала: «З тобою все добре? Я побачила звіт про ваш стан».

«Ем-м…» Це був момент, коли я зрозумів, що не повинен був просто відповідати і вдавати, у якому я стані. Я натягнув ковдру навколо грудей, сподіваючись, що вона не побачила жодного з відсутніх шматочків. Без обладунків, які тримали мене разом, було набагато гірше. «Все добре».

Мені незручно ставитися до справжніх людей. Це не параноя щодо мого зламаного командного модуля, і це не вони — це я. Я знаю, що я жахливий бот-вбивця, і вони це знають, і це нервує нас обох, що робить мене ще більш нервовим. Крім того, якщо я не в броні, це тому, що я поранений, і одна з моїх органічних частин може відпасти і впасти на підлогу в будь-який момент, і ніхто цього не хоче бачити.

«Добре?» Вона насупилась. «У звіті сказано, що ви втратили 20 відсотків маси тіла».

«Вона наросте», — сказав я. Я знаю, що для справжньої людини я, напевне, виглядав так, ніби вмираю. Мої травми були еквівалентні тому, що людина втратила одну або дві кінцівки плюс більшість об’єму крові.

— Знаю, але все ж. — Вона довго дивилася на мене, так довго, що я вибрав стрічку SecSystem для огляду, де не поранені члени групи сиділи за столом і розмовляли. Вони обговорювали можливість приходу підземної фауни і хотіли, щоб у них були отруйні речовини. Це здавалося цілком нормальним. Вона продовжила: «Ви були дуже хороші з доктором Волеску. Я не думаю, що інші зрозуміли… Вони були дуже вражені».

«Це частина інструкцій, як заспокоювати потерпілих». Я міцніше притиснув ковдру, щоб вона не бачила нічого жахливого. Я відчував, як просочується щось нижче.

«Так, але MedSystem надавала пріоритет Бхарадвай і не перевіряла життєві показники Волеску. Це не врахувало шоку події, і очікувалося, що він зможе залишити місце події самостійно».

У стрічці було зрозуміло, що інші вже переглянули відеозапис польової камери Волеску. Вони говорили такі речі, що я навіть не знав, чи збереже він своє обличчя. Я був у броні з того часу, як ми прибули, і не розкривав шолом, коли був біля них. Конкретної причини не було. Єдину частину мене, яку вони побачили б — це моя голова, і це була голова стандартної, узагальненої людини. Але вони не хотіли зі мною розмовляти, і я точно не хотів говорити з ними теж; на службі це відволікало б мене від роботи… Я не хотів розмов. Менса бачила мене, коли підписувала договір оренди. Але вона ледве подивилася на мене, а я ледве подивився на неї, бо знову таки — вбивця + справжня людина = незграбність. Ходіння у броні весь час скорочує непотрібну взаємодію.

Я сказав: «Це частина моєї роботи, не слухати системні канали, коли люди… роблять помилки.» Ось чому людям потрібні конструкти, SecUnits з органічними компонентами. Але вона повинна була це знати. До того, як придбати мене, вона зареєструвала близько десяти протестів, де намагались позбутися необхідності мати мене у складі групи. Я не заперечував проти цього. Я б теж не хотів себе.

Серйозно, я не знаю, чому я просто не сказав «вибачте і, будь ласка, вийдіть з мого кубика, щоб я міг сидіти тут і спокійно протікати».

«Гаразд», — сказала вона, і дивилася на мене приблизно 2,4 секунди, а суб'єктивно — близько двадцяти страшних хвилин. «Я чекаю на вас через вісім годин. Якщо до цього вам щось буде потрібно, надішліть мені сповіщення у стрічці». Вона відступила і дозволила дверям зачинитися.

Мене здивувало, з чого вони всі дивуються, тому я викликав запис інциденту. Гаразд, вау. Я розмовляв з Волеску коли ми відходили від кратера. Мене найбільше хвилювала траєкторія руху і те, щоби Бхарадвай не стекла кров’ю, і те, що може вилізти з цього кратера для другої спроби; В принципі, я себе не слухав. Я запитував його, чи є у нього діти. Це було приголомшливо. Можливо, я передивився занадто багато ЗМІ. (У нього були діти. Він був у чотиристоронньому шлюбі і мав семеро родичів, усі були вдома зі своїми партнерами.)

Усі мої рівні були зараз занадто підвищеними для періоду відпочинку, тому я вирішив, що повинен якось використати це і подивитися інші записи. Зрештою я знайшов щось дивне. У стрічці команд HubSystem існував рядок «припинення», той, який керував моїм командним модулем або, на даний момент, вважав, що він контрольований. Це мав бути збій. Це не мало значення, тому що коли MedSystem має пріоритет…

НАДІЙНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ НА ПОЧАТОК РЕМОНТУ І ВІДНОВЛЕННЯ 39%