Відьмак. Вежа Ластівки

Від міста старожитнього й славетного Ассенгарда відійшли ми, може, на шість сотень стайє на південь, до краю, що звався Стоозер’я. Як з узгір’їв на край той глянути, побачиш оті численні озера, укладені з великим мистецтвом у різноманітні фігури. А серед фігур тих ельф Аваллак’х, провідник наш, наказав шукати таку, що подібна до листя трифолі. І дійсно, таку ми й видивилися. До того ж виявилося, що не три, а чотири озера там є, бо одне, продовгувате, тягнеться з півдня на північ і є начебто листя того черешок. Озеро те, а зветься воно Тарн Міра, чорним оточене лісом, а біля північного краю його стоїть ота таємнича башта, невеличка, яка Вежицею Ластівки зветься, а мовою ельфів — Тор Сіреаель.

Однак спочатку ніц не бачили ми, тільки туман. Я вже зібрався ельфа Аваллак’ха про вежу оту розпитати, коли він знак мовчання подав, сам же такі слова проказав: «Чекати й мати надію. Надія повернеться зі світлом і з доброю звісткою. Дивіться на безмір вод, там побачите послів доброї надії».

Буйвід Бекгюйсен. Мандрівки шляхами й місцями магічними

Та книжка від початку до кінця брехня. Руїни над озером Тарн Міра були досліджені багаторазово. Не є вони магічними, незважаючи на реляції Б. Бекгюйсена, не можуть бути вони залишками легендарної Вежі Ластівки.

Ars Magica. Вид. XIV