Варіація

— Повернися. — Містер Франклін покрутив вказівним пальцем, і я повернувся, здригнувшись, коли глянув у дзеркало.

— А можна без метелика? — Я відчув, що мені бракує лише кролика й капелюха, щоб довершити образ.

Містер Франклін озирнувся, зустрівшись із моїм поглядом у дзеркалі.

— Зараз модно носити й звичайну краватку.

От за це дякую.

— Ви проведете вихідні в Нью-Йорку? — запитав Врік, скролячи телефон однією рукою.

— Уявлення не маю. — Ми житимемо разом? Окремо?

Він розсміявся.

— Бачити, що ти абсолютно нічого не контролюєш у цій ситуації, просто дивовижно.

— Радий, що тобі весело. — Я знову повернувся, коли містер Франклін наказав. — Я отримав дозвіл на відпустку, тож якщо вона захоче залишитися на вихідні, так і буде, а ще я вивчив сайт трупи, тож готовий до знайомства з її друзями. — Ідея побачити її життя, її квартиру, її роботу була надзвичайно захопливою. Ми проводили час разом лише заради Джаніпер. Аллі навіть не була в мене вдома. Якщо взагалі збиралася там опинитися. — Ти їх отримав?

Ерік похитав головою.

— Вони вже мали з’явитися. Присягаюся, це роблять, бляха, щоб із нас познущатися.

Містер Франклін кинув на Еріка несхвальний погляд, але той не помітив цього, бо знову й знову натискав кнопку «Оновити».

— Ніхто не розсилатиме результати в неділю. — Я відчайдушно хотів їх знати й водночас боявся.

— Звісно, ти не нервуєшся. — Ерік кинув телефон на диван. — Ми всі знаємо, що ти склав іспит блискуче. Питання лише в тому, як високо в списку на підвищення опинишся.

І які місця служби я внесу до списку запитів за вісім тижнів. Ти маєш лишитися тут. Але чи так це?

Якби я обрав Нью-Йорк, чи був би в нас із Аллі шанс? Не з вашим минулим. Найкраще, на що я міг сподіватися, — це класична літня інтрижка, хоча вже знав, що цього буде мало.

— Ти теж склав, — сказав я Еріку. — Я в цьому певен.

—Думаю, цей краще підкреслює твою фігуру, ніж інші, — зауважив містер Франклін, обходячи навколо постаменту, на якому я стояв, наче якийсь клятий призовий поні. — Що скажеш?

— Чисті лінії. Усі старші дами схвалять. Тільки не забудь про корсаж. — Ерік підняв великий палець.

— Нагадай мені, чому я вважав, що ти будеш корисним? — Я глянув на смокінг, потім на містера Франкліна. — Він чудовий. Зможете підігнати його протягом наступних десяти днів?

— Без проблем. — Містер Франклін жестом показав у бік примірочної.

— Тепер, коли ти обрав мавпячий костюм, я можу йти на бранч зі своєю дівчиною? Чи потрібна думка щодо взуття? — Ерік поклав до рота ще одну жуйку й почав жувати.

— Передавай привіт Джессіці від мене. — Я зійшов із постаменту.

— І не мрій. Вона досі злиться, що ти відшив Бет. — Він підвівся з дивана й махнув мені дорогою до дверей, а я попрямував до примірочної.

Коли я натягував футболку, задзвонив телефон, і я свайпнув, щоб відповісти, щойно побачив ім’я Ґевіна внизу екрана.

— Що сталося?

Звук води, що тече, наповнив лінію.

— Чим ти зараз зайнятий? — запитав Ґевін.

— Закінчую примірку смокінга, — відповів я, сідаючи на пластиковий стілець, щоб взутися. — А ти де? На рафтингу?

— Не зовсім. — Його голос практично сочився стресом. — У барі прорвало трубу, і вся клята кухня затоплена. Я чекаю на сантехніка, бо Скотта немає в місті.

— Дідько! — Я взув черевики й швидко зашнурував їх. — І ти дзвониш мені, бо... — Я взяв смокінг на виході з примірочної.

— Бо я облажався.

— Добре. — Мої брови піднялися. — На рівні «Я прокрався з Мелані Данн у нашу кімнату, і ти маєш вивести її звідти, поки мама не побачила»? — Я поклав смокінг на стійку й потягнувся по гаманця. — Чи на рівні «їдь сюди з лопатою»?

— Заплатиш, коли забиратимеш, — сказав мені містер Франклін. — Я подзвоню, коли все буде готово.

— Дякую. — Я попрямував до виходу з магазину, і кожна секунда мовчання Ґевіна посилювала мій страх. — Ґеве, якщо це захід у стилі «їдь сюди з лопатою», то телефонувати мені на мобільний — спосіб потрапити в подкаст про справжні злочини.

— Я нікого не вбивав, — пробурмотів він крізь хлюпіт води. — Але вона вб’є мене, якщо дізнається.

— Хто? — Мої ноги стукотіли по асфальту. Я відчинив пікап брелком. Мейн-стріт уже повнилася туристами, а до ресторану через дорогу вишикувалася черга. Кафе, без сумніву, теж було переповнене.

— Керолайн.

Я завмер на краю тротуару. Була неділя. Страх вибухнув у моїй голові справжнім сигналом тривоги.

— Де Джаніпер?

— Слухай. Я знаю, що ти розсердишся, але вона попросила мене допомогти, і я не хотів їй відмовляти. Ти не єдиний, хто здатен старатися заради неї. І я ніколи не забував її забирати. Жодного разу за п’ять місяців, але ситуація вийшла з-під контролю. Я не встигаю і не хочу, щоб вона сиділа й чекала, розумієш?

— Де вона? — Я оббіг навколо пікапа й відчинив ведійські дверцята.

— Ти маєш пообіцяти, що не скажеш Керолайн. — Він зітхнув. — Я не роблю нічого гіршого за те, що робиш ти з Аллі.

— Ґевіне, де, трясця, наша племінниця? — Я заліз у пікап і натиснув кнопку запуску, а потім кинув брелок у підсклянник.

— Вона в Седарвілі. Якщо поїдеш зараз, то можеш встигнути до того, як вона закінчить. Я надішлю тобі адресу.

Мій телефон задзижчав від повідомлення, і я швидко відкрив його. Дві секунди витріщався на назву місця, перш ніж внести його в навігатор. Потім підніс телефон до вуха.

— Тобі не доведеться перейматися через Керолайн...

— Дякую.

— Бо я сам тебе вб’ю. — Я поклав слухавку.

Через дев’ятнадцять хвилин і чотири порушення правил дорожнього руху я заїхав на єдине вільне місце перед торговельним центром і заглушив двигун. Коли я увійшов до балетної студії, до кінця її заняття залишалося ще дев’ять хвилин.

От безвідповідальний засранець.

Як він сміє порівнювати те, що я роблю з Аллі, із тим, що приховував останні п’ять місяців він? Я пробрався крізь море батьків, що чекали, більшість — перед склом, що відокремлювало зону очікування від студії, і прорвався крізь тих, хто стояв позаду, теревенячи.

Обвів поглядом весь перший ряд крісел і побачив, як жінка ліворуч, що стояла найближче до стіни, злегка нахилила голову й відкрила обличчя під чорною бейсболкою. Аллі?

Що, трясця, діялося насправді?

Я пробрався до стіни, потім проманеврував вузьким проходом уздовж її краю, ухиляючись від сумок і чашок із кавою, поки не опинився попереду, де сиділа Аллі. Козирок її кепки був низько насунутий, а більшу частину долонь вона приховала довгими рукавами свого темного худі й притиснула їх до рота.

Вона здавалася розлюченою.

— Я так розумію з цього погляду, ти теж не схвалюєш? — запитав я.

Її обличчя повернулося в мій бік, погляд притиснув мене до стіни, перш ніж вона перевела його назад на клас.

— Сядь, бо вона тебе побачить.

—Я сподіваюся, що так і буде, — зізнався я, складаючи руки на грудях. — Принаймні тоді вона матиме уявлення, у яку халепу вклепалася.

— Ну, я спостерігаю за уроком і не хочу, щоб вона побачила мене, — відповіла вона. — Тож сядь.

Гаразд. Я присів, впершись плечем у стілець Аллі й намагаючись запхати своє тіло в простір, розрахований на немовля. Аромат її парфумів вдарив мені в голову, як шот ідеальної текіли, і я глибоко вдихнув, уже готовий сп’яніти. Принаймні в цього ранку був один позитивний момент.

— Коли ти дізналася?

— Побачила її сумку в машині Ґевіна на пляжі, а решту з’ясувала близько п’яти днів тому, але хотіла впевнитися, перш ніж розповідати тобі, — сказала вона, впираючись ліктями в коліна й нахиляючись вперед. — А ти?

— Ґевін зателефонував хвилин двадцять тому й сказав, що не зможе її забрати. — Мої щелепи стиснулися. — Тож я досі намагаюся це осягнути. — Я оглянув клас, у якому було близько двох десятків дівчат, і помітив Джаніпер у першому ряду. — Вона в пуантах?

— Ага. — Аллі кинула це слово, перевівши погляд на годинник над моєю головою. — І ще сім хвилин так і триватиме.

— Не можу повірити, що він діяв за моєю спиною, — пробурмотів я.

— Не можу повірити, що вона це зробила. — Від неї війнуло сарказмом. — Хоча про що це я, звісно, вірю, що вона це зробила. Подивись, що вона змусила робити нас.

— Правда. — Я глянув на годинник. Залишилося шість хвилин, і я мав використати їх максимально ефективно. — Я купив сьогодні смокінг.

— О! — Вона зиркнула на мене, а тоді знову повернулася лицем уперед. — Дякую.

— Хочеш залишитися на вихідні в Нью-Йорку?

— Це не обов’язково. У мене заплановано кілька зустрічей у п’ятницю по обіді, тож якщо ти з’явишся там до вечора суботи, усе буде гаразд. — Вона потягнула рукав на зап’ясток, коли той зісковзнув.

— Я взяв відгули, тож можу поїхати з тобою, — незграбно запропонував я.

— Добре, було б чудово.

Минуло кілька хвилин мовчання, але я мусив запитати, мусив дізнатися.

— Твоя мама буде на вечорі?

— Ні. — Вона похитала головою, не відводячи погляду від Джаніпер. — Сумніваюся, що вона коли-небудь знову бодай ногою ступить у Нью-Йорк. Вона обрала, де хоче бути.

Точно, вона ж десь викладала. Що ж, одним клопотом менше.

Вчителька закричала, звук приглушило скло, а очі Аллі звузилися, коли дівчинка, що стояла поруч із Джаніпер, заплакала.

— Хотів би я побачити, як вона підвищить голос на Джаніпер, — пробурмотів я.

— Меґан, здається, Олівія плаче! — вигукнула одна з мам праворуч.

— Знову? їй справді варто навчитися сприймати конструктивну критику.

Аллі стиснула кулаки.

—Хочеш, щоб я зняв номер у Нью-Йорку? — запитав я її, і дідько б мене вхопив, якщо моє серце не тьохнуло.

— Hi. — Вона похитала головою. — Ціни на готелі там захмарні. Заночуєш у моїй квартирі.

Перемога.

— Наче непогано. — Я боровся з усмішкою.

Голос вчительки підвищувався, поки дівчата повторювали якусь хореографічну композицію, а потім вона кинула пляшку з водою в лінію дзеркал.

Ох, трясця, не думаю, що так можна.

—У Квінн сьогодні знову не найкращий настрій, — зауважила одна з мам, ніби нічого не сталося.

Я поворухнувся, щоб підвестися, та Аллі поклала руку мені на коліно.

— Не треба. Ти погіршиш усе.

—Я маю просто дивитися, як доросла людина кидає речі за метр від нашої племінниці? — прогарчав я.

— Так. — Рука Аллі напружилася, ніби вона була ременем безпеки, а я — дитиною в автомобільному кріслі. — А потім ти довіриш мені розібратися із цим. Це моя стихія.

Мої брови піднялися. Я ніколи не бачив, щоб Аллі підвищувала голос на когось, окрім мене.

— Гаразд, але якщо наступна річ, яку вона кине, влучить у Джаніпер...

— Не влучить. Вона не хоче завдати дівчатам фізичної шкоди, лише емоційної. — Вона прибрала руку.

Що це за садистське лайно?

Залишилося чотири хвилини. Часу обмаль, але тут, у кутку, була дрібка приватності, і ми мусили це обговорити.

— Слухай, про те, що сталося на пляжі...

— Не згадуй про це. — Вона напружилася.

— Аллі...

— Я серйозно, Гадсоне. Не згадуй про це. — Її підборіддя піднялося вгору. — Наскільки мені відомо, тих п’яти хвилин ніколи не було.

Чорт забирай. Мої груди стиснулися, ускладнюючи наступний вдих.

— Але вони були. Ти теж це відчула. Це було по-справжньому. Принаймні наберися хоробрості визнати це. Ми вже не діти.

Дорогоцінні секунди спливали, а вона все не відповідала. Три хвилини.

— Гаразд. Це було по-справжньому і абсолютно по-дурному. — Аллі повернула голову, і наші погляди зустрілися. — Якщо ми хочемо, щоб це тривало, таке ніколи не має повторитися.

Відчуття перемоги зникло так само швидко, як і з’явилося.

— Це правило? — Бо ми стовідсотково його порушимо. Я з радістю використаю будь-яку зброю в своєму арсеналі — разом з нашою хімією — щоб отримати її справжню ще бодай на мить.

Її брови нахмурилися, і вона знову повернулася лицем уперед.

— Якщо нам доведеться бути такими ніжними на людях, то гаразд. Усе швидко й без особистих ноток.

— Аллі, між нами нічого не може бути швидко й без особистих ноток, особливо коли ми торкаємося одне одного.

— Саме в цьому й проблема. — Вона склала руки, і я майже бачив, як ця жінка кладе цеглину за цеглиною, зводячи ті самі стіни, які я хотів розтрощити. Дві хвилини.

— Ти борешся зараз за своє життя, правда ж? — запитав я.

Вона застигла.

— Той поцілунок налякав тебе до смерті. — Я почекав, поки не переконався, що вона не відповість. — Чому? Бо тобі сподобалося? Бо ми обоє втратили контроль? Чи тому, що на п’ять блаженних хвилин я прорвався за маску, яку ти так любиш носити?

Вона сховала долоні в рукавах свого худі й нахилилася вперед, поклавши лікті на коліна.

— Справа ось у чому. Я не боюся зізнатися, що хочу тебе. — У цьому я легко міг зізнатися їй.

Її губи розтулилися.

— Я ще не заслужив, щоб ти перестала мене ненавидіти, і ця домовленість — лише на літо. Ти це ясно дала зрозуміти. Але ти теж мене хочеш. Я знаю це. І ти це знаєш. — У неї на шиї завібрував пульс, а в мене пересохло в горлі. — І коли ти будеш готова визнати це, п’яти хвилин не вистачить. Я присвячу години, дні, ночі тому, щоб бути з тобою особисто близьким.

— Години? — Вона вигнула брову в мій бік, але навіть її досконалий самоконтроль не спинив рум’янець на щоках. — Я майже забула, яким зарозумілим ти можеш бути. — Аллі похитала головою.

— Йдеться не про зарозумілість, якщо це можна довести. — Я витримав її погляд. — Скажи слово.

Її обличчя помаковіло, і вона відірвала свій погляд від мого.

— О, дивись, урок скінчився.

І цій миті прийшов кінець.

Вона встала, дістаючи з-під стільця сумочку й алюмінієву пляшку з водою, а дівчата в студії за склом знімали пуанти, хапали свої сумки й починали виходити зі студії крізь двері праворуч.

Я звівся на ноги, склав руки й став чекати, поки Джаніпер нас побачить.

На це знадобилося всього три секунди.

Вона зупинилася по той бік скла, її очі округлилися, а погляд стрибав туди-сюди між мною та Аллі. Вона стиснула широкий брезентовий ремінь своєї сумки й позадкувала.

— Ага, на твоєму місці я б теж тікала, — пробурмотіла Аллі.

Я поманив Джаніпер пальцем.

Вона спочатку йшла вперед повільно, а тоді випнула підборіддя і прискорила крок, увійшовши у двері так, ніби це була звичайна неділя. Якби я не був такий злий на неї, то усміхнувся б на це чисте нахабство.

— На вулицю, негайно, — просичала Аллі.

Джаніпер стиснула губи й виконала наказ. Ми попрямували за потоком людей, що виливався з будівлі на стоянку.

— Якщо ти збираєшся кричати, то покінчімо з цим — кричи.

— Останнє, що ти хочеш побачити, це дрібку мого гніву, — попередила Аллі.

Погляд Джаніпер опустився на асфальт.

Я зиркнув над її головою і зустрівся поглядом з Аллі, даючи їй обрати наступний крок, цілком готовий зробити власний, якщо вона цього захоче.

— Вези її до мене додому. Негайно. — Вона розвернулася й пішла через прохід до «мерседеса» Енн, погойдуючи хвостиком.

Джаніпер зітхнула і підвела на мене очі.

— А ти будеш кричати?

— Думаю, я дозволю розібратися з цим професіоналу. — Коли я відчинив машину, вона подала звуковий сигнал. — Сідай. Оскільки я люблю тебе, я їхатиму повільно, і на твоєму місці я б до останньої хвилини поїздки сподівався, що вона охолоне до того, як ми приїдемо.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

АЛЛІ

RousseauSisters4: танцівники мають самі ухвалювати рішення щодо свого тіла, особливо ніг.

Коли я увійшла до будинку, гнів, який міг спопеляти просто через скло в студії Квінн, пригас: досі доволі гарячий, щоб спалити когось дотла, але контрольований.

Я піднялася задніми сходами, потім швидко одягнула легінси й спортивний бюстгальтер і накинула легкий светр, далі спустилася вниз і стала чекати, що дало мені достатньо часу, щоб набрати швидкий електронний лист моєму контакту в НАШТ — Національній асоціації шкіл танцю.

— Кинути пляшку з водою в бік моєї племінниці, — пробурмотіла я собі під ніс.

Невдовзі під’їхав Гадсон і провів Джаніпер вгору сходами. Коли я відчинила двері, вона стояла в накинутій куртці на блискавці, досі в колготках і купальнику.

— Я знаю, що ти злишся... — почала Джаніпер.

— Іди до студії. — Я вказала на двері праворуч, коли разом із Сейді увійшла Енн.

— Привіт, ти повернулася! — Її тон змінився з наближенням кроків. — Що відбувається? — Вона дійшла до фоє, потім втупилася в студію, її брови злетіли, коли вона побачила Джаніпер. — Вона тут?

— Вона навчалася у Квінн Токіне, — сказала я їй, нахиляючись, щоб погладити Сейді.

— Навчалася? — У Енн відкрився рот, і вона кинула звинувачувальний погляд на Гадсона.

— Не дивись на мене. Я дізнався про це сьогодні вранці. — Він запхав великі пальці в кишені, і я швидко відвернулася, щоб не втрачати пильність, дивлячись на нього. Зараз був не час і не місце.

— Що робитимемо? — запитала Енн, спускаючи Сейді з повідця.

— Я розберуся з цим, — пообіцяла я.

Очі Енн на секунду спалахнули, і вона відкрила рот, а тоді, здавалося, ще раз подумала про те, чи варто щось казати.

— Гаразд. Я на кухні.

Ледь помітне зітхання прорвалася крізь мої губи. Я не усвідомлювала, наскільки мені потрібно, щоб вона довірилася моєму рішенню, моєму професіоналізму, поки вона не зробила цього.

— Не соромся, іди за мною, — сказала я Гадсону, заходячи до студії. Джаніпер стояла в центрі, нервово длубаючи свою куртку. — Ти збрехала мені.

Джаніпер застигла, її погляд кинувся до Гадсона з очевидним благанням.

Він пройшов повз мене й притулився спиною до стіни навпроти третьої дзеркальної панелі, мовчки склавши руки на грудях.

— Ти. Збрехала, — повторила я.

— Я не казала, що не ходила на заняття, тільки те, що мама проти. — Джаніпер заламувала руки.

— Брехня через приховування правди — теж брехня. — Я мала б знати.

— Я просто подумала, що якщо ходитиму на заняття й візьму участь у «Класиці», то зникне одна з причин, чому вона не дозволяла мені танцювати. — Дівчинка переступила з ноги на ногу.

— Бо дівчата, які посідають призові місця, зазвичай отримують стипендії, — припустила я.

Джаніпер кивнула.

— Я не намагалася пройти на рівні еліти. Це нереально. Але початківці та середнячки зазвичай отримують знижку на навчання в Мадлен.

Наступний рік, еге ж? Вона ж мала на увазі наступний рік.

Вона крутнулася, розвертаючись до Гадсона.

— Я пішла до дядька Ґевіна, бо знала, що ти відмовиш. Підбити тебе на спробу змінити мамину думку вже було складно, а на таємне навчання — нереально.

—Ти мала рацію. Я б відмовив. Але ця дискусія мене не стосується. — Він вказав на мене.

—Як давно ти це планувала?

— Чотири місяці.

Тоді вона вважала себе моєю донькою, а не Ліниною, але для свого плану вона запаслася більшим, ніж тест ДНК.

— Іти пішла до Квінн, бо вона в іншому місті? — припустила я.

Вона кивнула.

— На неї було кілька поганих відгуків. Гаразд, багато поганих відгуків, але двоє її дівчат і один хлопець минулого року посіли місця на «Класиці», і я вирішила, що вже вчилася з відео в ютубі...

— Ти думала, що ютуб може замінити вчителя? — Мені вдалося зберегти спокійний голос. За всі роки в цій кімнаті пролунало більш ніж достатньо криків, і мені не треба було додавати до них ще й свій.

— Не треба цієї елітарності. — Вона схрестила руки. — Не всі мають доступ до мам із професії, приватних викладачів та власної студії. Тобі пощастило.

«Пощастило» не те слово, яке спадало мені на думку.

— Тож замість того, щоб прислухатися до занепокоєння матері, ти пішла в студію з низьким рейтингом і емоційно-агресивною вчителькою, яка кидається речами, щоб привернути вашу увагу...

— Вона робить це тільки тоді, коли пляшки порожні, і це просто...

— Раз чи два за заняття? — закінчила я за неї. — І завжди під час репетиції біля дзеркал, а не тоді, коли ви стоїте біля станка, еге ж?

Джаніпер закліпала очима.

— Звідки ти знаєш?

— Бо вона навчилася цього від моєї матері. — Слова вислизнули, і мені одразу ж захотілося схопити їх і знову запхати в темні куточки себе, які не підлягали огляду. Нігті впилися в долоні, і краєм ока я побачила, як Гадсон напружився. — Іронія в тому, що моя мати не схвалила б жахливу техніку, якої вона навчає.

— Моя техніка не жахлива! — Джаніпер вперла руки в боки.

— Із нас трьох у цій кімнаті я єдина маю достатньо досвіду, щоб судити про це. — Я зробила кілька ретельно зважених кроків до неї. — І ти не маєш бути на пуантах.

Джаніпер охнула, відкинувши голову назад від словесного удару.

— Я дуже старанно працювала, і міс Квінн сказала, що мені вже можна, якщо відчуваю, що готова. Ти не можеш казати, що я не почуваюся готовою.

— Я можу точно сказати тобі, що тобі немає чого робити на пуантах у десять років. — Мої щоки спалахнули жаром, але я проковтнула більшу частину гніву.

Вона випнула підборіддя.

— У спільноти немає одностайної думки про те, коли починати танцювати на пуантах. І танцівники мають самі вирішувати, що робити зі своїм тілом, особливо з ногами.

— Я не знаю, кого ти слухаєш...

— Єва сказала це в Seconds. — Вона випростала руку, вказуючи на світлину біля Гадсона.

Звісно, вона так, трясця, казала.

— Ясне діло, бо вона наймолодша і завжди сердилася, що мама змушувала її чекати, а ще любить висловлювати суперечливі речі для збільшення переглядів. Забирайся із Seconds. — Я вдихнула, глибоко й рівно, і нагадала собі, що їй десять років, і обурення, від якого вона супила брови й стискала кулаки, було мені дуже добре знайоме. Палець за пальцем я розтиснула кулаки.

У дзеркалі ворухнулася фігура, і я озирнулася через плече, побачивши Енн, яка мовчки стояла у дверях, спостерігаючи за Джаніпер із сумішшю подиву й чогось схожого на благоговіння. Зазвичай саме в цій частині суперечки вона втручалася й починала вести перед, але зараз мовчала, бо я так сказала. І це мало велике значення.

—Думаєш, ти готова до пуантів? Взувайся, — наказала я Джаніпер, а потім повернулася до Енн. — Я помиляюся? — тихо запитала в неї.

— Ні. — Вона похитала головою, потім відкинула кучері з обличчя. — їй цілком маєш рацію, і мені подобається твоя енергія. Вона розумна, і не сумніваюся, що вже стоїть і планує, як напустить на тебе туману.

— Викапана Ліна.

Усмішка повільно торкнулася уст Енн.

—То й вгамуй її, як Ліну.

— Ага, наче хтось колись міг вгамувати Ліну, — пирхнула я.

Вона ніжно стиснула мою руку.

— Щасти тобі.

Ліна безперестанку сперечалася з матір’ю. Вона не була типовою старшою дитиною, якимось чином цей тип поведінки перейшов одразу до Енн, але Ліна точно була найвідвертішою. І вона ніколи не змінювала своєї думки — навіть коли помилялася — без холодних, твердих доказів.

Джаніпер потрібні були факти.

Вона зав’язувала стрічки на пуантах. Повернувшись до неї, я прикусила язика, щоб нічого не сказати про її вибір. Не дивно, що на пляжі її ноги видавалися трохи пом’ятими.

— Тобі не обов’язково залишатися, — сказала я Гадсону.

— Я насолоджуюся шоу зі свого улюбленого місця в домі. — Він усміхнувся самим куточком рота.

Звичайно, він стояв на тому самому місці й годинами спостерігав за мною, коли мами не було поруч. Але коли він стояв там востаннє, я не знала, який він на смак, а тепер знала. Я вимкнула ці спогади й зосередилася на Джаніпер, коли та піднялася й стала на пласких стопах.

— Уперед. Покажи мені, на що ти здатна.

Джаніпер важко ковтнула, тоді переставила ноги в першу позицію і звелася навшпиньки.

— Бачиш? — Її щиколотки захиталися, і вона зробила крок вперед, щоб віднайти рівновагу. — Я можу.

Енн застогнала за моєю спиною, точно висловивши мої почуття.

— Жодна вчителька, варта цього звання, нізащо б не дозволила тобі стати на пуанти. — Я потерла перенісся. — Винна Квінн. Не ти.

— Це підло! — Її ноги почали тремтіти.

— Це правда, і такий він, балет, Джаніпер. Кілька чудових моментів, збудованих на фундаменті з безлічі пекучих істин, не тільки між тобою і твоїми вчителями, а й між тобою і твоїм власним тілом. Я не збираюся ні панькатися з тобою, ні забивати твою голову фальшивими похвалами, які зрештою завдадуть тобі болю.

Вона з глухим стуком опустилася на пласкі стопи.

—Те, що ти травмувалася, не означає, що й зі мною це станеться.

Ну от, маєш.

—А я думала, що ти поважаєш мою думку, бо я одна з найкращих танцівниць у світі. Чи ти знайшла когось із більшим досвідом, щоб отримати пораду?

Вона стулила рота.

— Суперечками зі мною ти не зміниш того факту, що тобі бракує сили, контролю та вміння групуватися, щоб ставати на пуанти. І я вже мовчу про те, що ти обрала не те взуття.

— Це «Блох», як у тебе. — Джаніпер склала руки й підтиснула губи.

Так, це було типу мило, але я відмовилася піддатися теплу, що розливалося в моїх грудях.

— І ось твій перший урок: якщо щось подобається іншому танцівнику, це не означає, що воно підходить тобі. Ти обрала вузький носок, хоча в тебе не завужені пальці на ногах, а ще вони не підходять за висотою до товщини твоєї стопи, і я це бачила. Може, це й хороший бренд, але точно не твоя модель. Тобі треба підібрати взуття, Джаніпер.

Її очі загорілися.

— Ти поведеш мене обирати?

— Звичайно, коли вважатиму, що ти готова. Знімай їх. — Я підійшла до станка й зробила кілька швидких розтяжок, оскільки минуло вже кілька годин після ранкового тренування.

Джаніпер наблизилася, і я відверто зітхнула, побачивши стан її ніг.

— Займи місце біля першої дзеркальної панелі, — наказала я, коли вона стала перед другою.

— Чому? — Вона позадкувала, щоб підкоритися. — Я думала, що початківці мають стояти в центрі, а краї лишати для кращих танцівників.

— Так і є. — Я кивнула. — Але ти стояла на місці Енн. А тепер займаєш місце своєї матері.

Коли вона оглянула простір навколо, її очі засяяли, груди наповнилися повітрям, погляд ковзнув по дзеркалу й паркетній підлозі, нарешті зупинившись на станку. Вона взялася за нижню перекладину.

— Ще розігріта після тренування? — запитала я.

Вона кивнула.

— Добре. Тоді почнемо. Пліє. — Я проходила з нею основи, змушуючи повторювати свої рухи, а сама мовчки оцінювала її сильні та слабкі сторони.

Коли ми закінчили, вона вже не сперечалася, а стояла мовчки, чекаючи зі страхом в очах і трохи випнутим підборіддям.

— Ти феноменальна, хоча я й так це знала.

— Атож. — Я кивнула. — Ти теж можеш бути феноменальною, якщо готова слухати.

Вона глянула на Гадсона, який досі стояв біля стіни, ніби вбудований у несучу конструкцію будинку, а тоді кивнула мені.

— Ти чудова танцівниця. Я стежила за тобою весь урок, а не тільки біля станка. І за п’ять місяців занять ти досягла неабияких успіхів, Джаніпер.

Вона широко всміхнулася.

— Я Руссо.

Я кивнула.

— Але талант має поєднуватися з фундаментальними основами, а ти ще не розвинула ті, завдяки яким можна взувати пуанти. Я кажу не лише про те, що кістки твоїх ніг недостатньо розвинуті. Будь ласка, повір мені, якщо ти робитимеш так далі, ти розтягнеш або зламаєш щиколотку.

Вона зітхнула, але не стала сперечатися, що я сприйняла як прогрес.

— Тобі треба розвивати артикуляцію стопи, вміти працювати кожною її частиною, рухати кожним пальцем. — Я виставила праву ногу, а потім ковзнула нею по підлозі дугою, проносячи її перед собою. — Є різниця між цим, — я повернулася у вихідну позицію, потім знову поставила ногу й виставила її вперед, — і цим. Саме тому ми повторюємо основи знову й знову.

— Що ще? — Її підборіддя піднялося ще на сантиметр.

— Сила й контроль. Ти підіймаєшся в релеве, а це означає, що треба зміцнити м’язи, аби підніматися одним рухом, а потім повільно і контрольовано опускати ногу вниз — усе це вимагає часу і практики, щоб розвинутися. Над узгодженням теж потрібно попрацювати. Будь-які недоліки, які в тебе є, коли ти стоїш на пласких стопах, будуть тільки різкішати на пуантах, що призведе до дисбалансу.

— Отож, усе. — Її рука впала зі станка. — У мене виходить погано все.

— Ні. — Я наблизилася до неї. — Я вже сказала тобі, що ти виняткова. їй вчишся цього лише п’ять місяців. Дай собі поблажку, але тримай під контролем его. Я щойно сказала тобі, чому ти не готова до пуантів, а не що все погано. Це не так. Балет — це ціле життя розвитку, і ніколи не можна задовольнятися тими навичками, які маєш зараз, знанням, що ти можеш бути феноменальною, бо однаково треба прагнути до недосяжного відчуття досконалості.

— А ще йдеться про радість, — додала вона. — Це має бути весело.

— Так. — У теорії. — І я впевнена, що наступного року ти будеш готова до «Класики», і до того ж феноменальною, бо відточиш основи. У чешках. Початківці весь час змагаються в чешках. Ми з Євою виступали так до тринадцяти років.

— Але міс Квінн записала мене на «Класику» цього року.

Я спробувала зберегти нейтральний вираз обличчя.

— Справді? — Лише після п’яти місяців? Про що вона, трясця, думала? Джаніпер змагатиметься з танцівницями з багаторічним досвідом і тренуваннями. — Як одну з кордебалету?

— Ні, в категорії початківців. — Джаніпер провела пальцем уздовж станка.

Я подивилася на Енн, благаючи про пораду, але вона підняла руки вгору, здаючись такою ж приголомшеною, як і я.

— Добре, і що ти думаєш про це? — запитала я в Джаніпер.

— Не хочу осоромитися. — Її голос знизився до шепоту. — Я думала, що якби я вже була на пуантах, у мене було б більше шансів потрапити до двадцятки найкращих.

І, можливо, отримати травму.

— Я не хочу пропускати змагання. Що мені робити?

Я потягнулася до єдиного пасма волосся, що вибилося з її пучка, і заправила його за вухо.

— Я справді думаю, що тобі варто поговорити з мамою.

Джаніпер застигла.

— Вона не зрозуміє. Ти ж знаєш, що вона ненавидить балет.

— Я знаю, що вона любить тебе. І впевнена, що дасть дуже хорошу пораду.

Вона, здавалося, замислилася, а тоді похитала головою.

— Я не можу. Якщо потраплю до двадцятки найкращих, це покаже їй, що я вправна, що можу бути такою ж видатною, як ти, якщо вона просто дозволить мені танцювати. А на той час буде середина серпня, і вона вже полюбить тебе. Тож, коли ти повернешся до Нью-Йорка, можливо, вона дозволить мені відвідувати тебе й тітку Енн.

Енн глибоко вдихнула й закусила губи.

— І Єву, звісно, теж. Усе вийде.

— Джаніпер... — Що більше ми заглиблювалися в цю шараду, то гірше я почувалася.

—Я не танцюватиму на пуантах, — поспіхом додала вона. — Зроблю все, що скажеш, якщо зможемо просто дотримуватися плану.

Моє серце стиснулося, я смикнулася й глянула на Енн у пошуках правильної відповіді, правильних слів.

— Пропоную дати тітці Аллі хвилину на роздуми, а тим часом ти допоможеш мені приготувати енергетичні батончики на кухні, — втрутилася Енн. — Вони шоколадні.

Джаніпер перевела погляд між нами, потім глянула на Гадсона.

— Добре.

— Чудово. — Енн вивела її зі студії й зачинила за собою двері.

— Думаю, ми мусимо розповісти Керолайн, — сказала я Гадсону.

— Згоден. — Він пройшовся студією в шкарпетках.

Мої груди грозилися витиснути повітря з легенів.

— Це може означати, що Джаніпер не побачить нас ще вісім років.

— Таке рішення через брехню їй? Імовірно. — Він підняв руку, а потім опустив, ніби передумавши тягнутися до мене, що, мабуть, було на краще, адже я майже трахнула його в душі, коли він востаннє торкнувся мене. А ще він хоче години. Дні. Ночі.

— І вона забере її з балету. — Станок впився мені в спину, коли я притулилася до перекладин.

— Не певен, що це погано, після того що бачив на тому занятті. — Він склав руки на грудях.

— Не всі так викладають. — Чорт, я захищалася. Від погляду на фото Ліни в мене в грудях ще більше стиснулося.

— Про що ти думаєш?

— Ліна любила танцювати. — Я вивчала її усмішку, дрібні зморшки навколо її очей. — Тобто справді любила це. Вона народилася танцівницею, їй не сказали, що вона має нею бути. Прокидалася вранці, з нетерпінням чекаючи на заняття, і щодня проводила в цій студії більше часу, ніж будь-хто з нас. Це було її повітря, її їжа. Вона любила це так, як я ніколи... — Я закрила рота так швидко, що аж зуби клацнули.

— Ти теж це любила, — прошепотів він.

Я перевела погляд зі світлини на нього.

— Я був поруч, Аллі. Ти теж це любила. — Він торкнувся долонею до мого обличчя, і я з усіх сил намагалася не притулитися до нього, до його тепла. Я намагалася захиститися, але нічого не виходило. — Ти оживала на тій сцені так, як ніде в інших місцях. Можливо, не в ті дні, коли твоя мати сварила тебе, але тоді, коли танцювала ту програму з «Жізелі» замість того, що вона обрала для тебе... там була любов, і пристрасть, і хвилювання. Я бачив це в твоїх очах.

— Варіація, — пробурмотіла я, відкидаючи більшість його слів. — Це називається варіація.

— Гаразд. Варіація. Хай що б то було, ти любила це так само, як і вона. Але якщо більше не любиш...

— Йдеться не про мене. — Я відступила від його руки. — Джаніпер у купі аспектів так схожа на Ліну, що це навіть дивно, і якби ти відірвав Ліну від балету, вона б цього не пережила. Якщо Джаніпер почувається так само — а враховуючи все, що вона зробила, щоб обійти заборони Керолайн, мабуть, таки почувається, — то... — Я зітхнула. — Ліна мала б бути тут, проте її немає, і я мушу допомогти Джаніпер, але правильного рішення годі знайти.

— Знаю. — Він засунув руки в кишені. — І я зробив усе можливе, щоб виконати обіцянку, яку дав Шону: не дати страхам Керолайн стримувати Джаніпер, але кажу тобі просто зараз, що вона не повернеться в ту студію. Я краще зламаю її довіру, ніж дивитимуся, як хтось ламає її.

До «Класики» лишалося два місяці, а Джаніпер налаштована взяти участь.

— Отже, або вона кидає танці, або повертається до Квінн і травмується, або ти розповідаєш Керолайн, а це призводить до того, що її змушують покинути танці... — Я протяжно зітхнула. Вона ніяк не зможе приховати, що відвідує студію Мадлен, а я не знала жодної іншої місцевої студії настільки вартісної, щоб відправити туди Лінину доньку, тож лишалася єдина життєздатна альтернатива. — Вона на літніх канікулах? Як зазвичай проводить час?

— З минулого тижня. — Він вивчав моє обличчя. — Бере участь у місцевих денних таборах у ті дні, коли працює Керолайн, а ми з Ґевіном зазвичай намагаємося забрати її, коли у нас вихідний, щоб вона не стирчала там до сьомої години.

Я кивнула.

— Який у тебе графік?

— Раптом зацікавилася моїм реальним життям? — Він наважився усміхнутися.

Надто особисто.

— Помрій. Який у тебе графік?

— А я і мрію. Зазвичай він максимально наближений до з дев’ятої до п’ятої. Я працюю від чотирьох до шести цілодобових змін на місяць і маю кілька вихідних на тиждень — не завжди суботу й неділю. А що? — Він нахилив голову, і я взагалі не дивилася на його рот.

Брехня.

— Приводь її сюди. — Я виштовхнула слова, щоб мої нерви не здали. — Я її навчатиму. Сподіваймося, що вона знає свою маму краще, ніж ми. Є надія, що до серпня я завоюю Керолайн, а поки... крок за кроком і все таке. — Якщо вже йти на дно, то можна й під феєрверки.

Він нахмурив брови.

— Ти серйозно? У тебе є на це час?

— Я знайду час, — кивнула я.

— Її потрібно покарати за те, що вона діяла в нас за спиною. І не певен, що винагороджувати її найкращим приватним тренером у світі — це правильний крок. — Між його бровами пролягло дві зморшки.

— А що ти можеш запропонувати, не звертаючись до її справжньої мами? — спитала я з викликом.

— Ще не знаю, але маю щось вигадати. Вона порушувала правила, брехала, плела інтриги й маніпулювала всіма людьми навколо, щоб отримати бажане. — Його щелепи стиснулися.

— Так, і їй лише десять. — Я рушила до дверей студії. — Я не виправдовую її дії, але ти ж знаєш, що для дорослих із такою поведінкою існує певна назва.

— Злочинець? — припустив він. — Навіть не думай про безрозсудність. Я не такий.

— Можливо. — Я відчинила двері студії. — Я думала про фразу «генеральний директор».

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

ГАДСОН

WestCoastPointe: Не брехатиму, я б померла за запрошення на гала-вечір Метрополітен-балету.

Це місце було зоопарком чорних смокінгів, замаскованим під художній музей. Я пробирався крізь натовп, одягнений у кольори шахової дошки, вздовж, як мені здавалося, найвужчого виставкового залу, намагаючись ні з ким не зіткнутися і не розлити їхні тридцятидоларові мартіні.

Я запам’ятовував кожне побачене обличчя.

— Гадсоне! — Енн помахала мені рукою з кінця зали, і я повільно рушив до неї. — Я рада, що ти прийшов. — Її усмішка випромінювала нервову напругу. — Аллі на зустрічі з Василем, інакше зустріла б тебе сама.

— Вибач, я спізнився. — Я боровся з бажанням поправити краватку. — Збирався приїхати вчора з Аллі, але один із плавців упав із драбини й зламав ногу, а в дружини іншого почалися пологи, тож мене викликали з відпустки.

— Не переймайся. — Вона поплескала мене по руці, коли ми зайшли до центру музею — відкритого простору заввишки з п’ятиповерховий будинок, з балконами на галереях інших поверхів. Круглі столи на десять осіб заповнили весь поверх, за винятком сцени в дальньому кінці зали. — Ти зараз тут, і тільки це має значення. Подобається? — Вона обвела жестом залу. — Останні вісім місяців я розробляла кольорову гаму. Вирішила, що темно-рожевий пасуватиме чудово, оскільки всі вбрані в чорно-біле. І, думаю, я перебрала з десяток зразків композицій для центру столу, перш ніж спинилася на орхідеях і жоржинах.

— Виглядає ефектно. — Я подарував їй те, що, як сподівався, нагадувало заспокійливу усмішку. — Іти теж чарівна.

— Дякую. — Вона подивилася вниз на свою довгу білу сукню, а тоді всміхнулася. — Тобі потрібен експрес-курс про те, хто тут хто? Кенна десь поруч. Вона найближча подруга Аллі, тож я впевнена, що допоможе тобі. Узагалі-то, не впевнена. Бо вона може дивитися на те, як ти лажа-єш, просто щоб розважитися.

— Думаю, я впораюся. — Я похитав головою, і вона провела мене повз більшість столів. — Я вивчив сайт, та й Аллі перевіряла мене щоразу, коли я забирав Джаніпер, — показувала світлини на своєму телефоні. Хоча я майже впевнений, що бачив на виставці кількох кінозірок, які не потрапили в об’єктив її камери.

— Не хвилюйся, вони не працюють у трупі, — піддражнила вона. — Моя тобі порада: якщо тобі здається, що ти маєш когось знати, але не знаєш, просто скажи, що ти великий шанувальник його творчості, тільки не вдавайся в подробиці. — Вона провела нас повз край сцени заввишки з метр до підніжжя широких сходів, які з обох боків були обставлені творами мистецтва. — Вона от-от має бути. А ось і вона! Місія виконана, побачимося пізніше. — Енн пішла геть.

Я дивився на сходи й намагався не проковтнути свій клятий язик, коли Аллі спускалася перед двома чоловіками, озираючись через плече під час розмови.

Вона була просто досконала.

Її довга чорна сукня лежала так, ніби її накинули на вигини цього тіла, а тоді зібрали на лівому боці талії, а далі — хай мені грець — розрізали від вигину стегна до підлоги, оголюючи неймовірно довгу лінію її ноги на кожному кроці. Одну частину волосся вона заколола за вухом, а решту розпустила, і хвилі розліталися по тонесеньких бретельках сукні та декольте у формі серця, що піднімало її груди вгору, наче закуску.

Я раптом зголоднів.

Вона повернулася обличчям уперед, і її очі спалахнули, коли зауважили мене. Погляд обвів мене з ніг до голови з явним схваленням, губи розтулилися, коли вона сповільнила кроки, спинившись, щоб ми були на одному рівні.

— Гадсоне.

— Ти просто клята мрія, Аллі. — Мрія, до якої протягом наступних кількох годин мені не тільки було дозволено, але й рекомендовано торкатися. Я обхопив її талію долонею і пригорнув до грудей, зупинивши свій рот за кілька сантиметрів від її. — Справді перехоплює подих. — Я провів губами по її губах, намагаючись не розмазати макіяж.

—Дякую. — Вона усміхнулася куточком рота, коли я обережно поставив її назад на сходинку. — Смокінг пасує тобі надто сильно, щоб знову з’являтися в ньому на людях.

Навіть знаючи, що вона просто грає роль, я не міг не всміхнутися.

— Ага. Особливо, коли ти так робиш. — Вона погладила мою ямочку кінчиком пальця.

— Не думаю, що нас знайомили. — Вищий із двох чоловіків спустився сходами. Світло надавало його сріблястому волоссю та блідій шкірі рожевого відтінку. — Василь Козлов, художній керівник Метрополітен-балету.

— Гадсон Елліс, — відповів я, потискаючи його м’яку руку.

— А! Новий хлопець Алессандри! — Він подарував мені відполіровану усмішку, яка змусила мене подумати, що всі в балетній трупі Аллі ходили на один і той самий курс з усміхання. — Про вас тут чимало пліткують. Сподіваюся, ви не будете проти, коли ми знову вкрадемо її восени.

— Усе, що робить щасливою її, ощасливлює й мене. — Плітки?

— Ось це правильна відповідь, коли зустрічаєшся з кимось таким неймовірним, як Алессандра. — Він послав у її бік сповнений обожнювання погляд. — Мушу визнати, я мав сумніви, коли ти сказала, що прийдеш із кимось. Я знаю, яка ти в любовних справах. — Він грайливо знизив голос. — Саме тому я попросив Анну пересвідчитися, що на його картці вказано «гість» на випадок, якщо ти передумаєш.

Мої брови злетіли вгору. Яка підла деталь, щоб її підкреслювати.

— Енн, — поправила його Аллі, блиснувши зубами. — І ми з Гадсоном близько знайомі вже понад десять років. Тож можна було писати на картці його ім’я.

— Байдуже. — Його погляд змістився вліво, і він підняв руку. Його усмішка поширшала. — О, моя люба. — Жінка зі сріблясто-чорним волоссям підійшла до нього, обвила його талію рукою так само, як і він її. — Дозвольте представити вам мою дружину, Даніку, виконавчу директорку трупи. Дані, це теперішній кавалер нашої Алессандри. Він рятувальник чи щось таке.

Ой, та на бога. Добре, що моє его не було вразливим.

— Плавець-рятувальник берегової охорони, — уточнила Аллі. Її усмішка досі була яскравою. — Стрибає з гелікоптерів і рятує людей, коли їхні човни тонуть. — Вона спустилася ще на одну сходинку й переклала клатч в іншу руку, щоб переплести свої пальці з моїми, і мені довелося триматися з усіх сил, щоб не нахилитися і не зацілувати її до смерті. — Насправді це одна з найважчих робіт у світі. Більшість людей не мають достатньої кваліфікації, щоб почати, не кажучи вже про те, щоб закінчити навчання.

— Неймовірно! — Даніка нахилила голову в мій бік. — Ви часто рятуєте людей?

— Час від часу, — кивнув я.

— Він врятував мене, — сказала Аллі, погладжуючи своїм великим пальцем мій. — Так ми познайомилися, коли були дітьми.

— Чарівно. — Даніка поплескала Василя по руці. — Любий, ми справді мусимо привітатися з Джемондами до початку виступу. Вони вже розмовляють із Максимом, і це такі великі благодійники, що було б помилкою не привітатися.

— Обов’язок кличе. — Василь усміхнувся до Аллі. — Не можу дочекатися, коли ти повернешся і прикрасиш собою сцену. Ця осінь стане твоїм тріумфом. — Він глянув на хлопця, що стояв поруч з Аллі та, здавалося, цілком комфортно почувався в її особистому просторі. — Вашим тріумфом. Передати не можу, з яким нетерпінням чекаю, щоб показати світу ваше спільне творіння.

—Дякую, — відповіла Аллі з рум’янцем на щоках.

— І якщо ти вже познайомився зі старим і шлюбним контрактом на ніжках, який він називає дружиною, — хлопець проминув останні дві сходинки й простягнув руку, — я Айзек Бурдан.

Я потиснув йому руку, обвівши поглядом короткі чорні кучері, обличчя золотисто-коричневого кольору та сліпучу усмішку, за якою миттєво впізнав його зі світлин Аллі.

— Хореограф. Радий знайомству.

Він розсміявся, коли його рука опустилася, а погляд кинувся до Аллі.

— Це все, що ти йому сказала? Як захопливо. Що ж, піду шукати святковий напій, — сказав він мені, а тоді повернувся до Аллі. Вираз його обличчя пом’якшав, з чого я зчитав деталі, які замовчала Аллі. — Ти завтра знову на пляж?

Вона кивнула.

— Я повернуся до вересня на репетиції.

— Лічитиму дні, затамувавши подих. — Він узяв її вільну руку й поцілував кісточки пальців. Жовч піднялася моїм горлом. — Сяйво Нью-Йорка — лише слабке мерехтіння, доки ти не повернешся, щоб змусити його знову засяяти, Алессандро. — Остання усмішка, і він зник у натовпі.

Якого хріна?

— Вибач. — Аллі зійшла з останньої сходинки. Підбори робили її майже мені до підборіддя. — Він може перегинати палицю, але справді геніальний.

— У ліжку він говорив із тобою так само? — насупив я брови.

— Що? — Її рот на якусь мить розтулився. — І прибери цей вираз зі свого обличчя.

— Який вираз?

— Здається, ніби ти щойно вдихнув сморід смітника посеред липня.

Це був досить точний опис того, що я відчував.

— А якщо серйозно. Нащо це тобі? Тамування подиху, мерехтіння? Дай угадаю — він не каже, що зараз кінчить, а заявляє, що прибуває.

Аллі пирхнула, але спинилася за мить до того, як розсміятися, а тоді закліпала до мене віями.

— А ти, припускаю, з інших хлопців? Маєш попереджати дівчину, щоб вона прискорила свій двигун, бо поїздка скінчиться ще до першого повороту? Чи ти з мовчазних сопунів?

О, вона жартувала?

Я притиснув наші сплетені руки до своїх грудей, обняв її за талію і розвернув, притиснувши до стіни в дальньому кінці сходів саме біля таблички з назвою твору мистецтва.

—Хочеш пропустити решту урочистостей і перевірити? Я обіцяв тобі години, якщо правильно пам’ятаю.

їй перехопило подих, а погляд опустився до моїх вуст.

— Ми не можемо.

Не «я не хочу». Цікаво.

— Не треба заводити свій двигун, якщо не хочеш цього. — Я опустив голову до її голови. — Ти кінчиш принаймні двічі, перш ніж я трахну тебе, Аллі, — пообіцяв я. — А ще я не з мовчазних і знаю, як користуватися власним ротом, щоб і ти теж не мовчала.

Її зіниці розширилися, а щоки почервоніли навіть у рожевому світлі. Вона розтулила рота, а потім стулила його.

— А тепер, може, підемо робити те, що ти зазвичай робиш на таких заходах? — Я мусив лишити між нами бодай пару сантиметрів, інакше ці штани почали б перекривати доступ крові до мого члена.

Вона повільно кивнула, і я відступив назад, тримаючи її пальці переплетеними зі своїми, поки ми заглиблювалися у все більший натовп людей, що шукали свої місця.

— Наш столик там, — сказала вона, коли ми увійшли в тисняву. — Я мала попередити тебе щодо Айзека. Мені шкода.

— Тобі не треба вибачатися. Я теж не передав тобі список жінок, з якими спав.

— Принаймні жодна з них не перебуває з нами в одній кімнаті. — Вона фальшиво всміхнулася і помахала рукою тому, хто покликав її на ім’я.

— Наскільки ти знаєш. — Я ухилився від якогось п’яного придурка, який зашпортався, а тоді вигнув своє тіло, щоб не дати йому наштовхнутися на Аллі.

Вона глянула на мене, звівши брови.

— Розслабся. Жартую. — Я знизав плечима. — Я ж не бачив списку гостей і взагалі. А що? Тебе турбує думка, що я переспав із кимось із присутніх? — Прохід звільнився, і ми знову рушили.

— А той факт, що я переспала принаймні з двома чоловіками в цій кімнаті, турбує тебе? — поцікавилася вона.

Легкий поштовх ревнощів стиснув мій комір.

— Ти плануєш спати з ними, поки ми разом?

— Це не по-справжньому, — прошепотіла вона, коли ми проходили повз ще один столик біля краю сцени.

— Не перекручуй. Відповідай на запитання. — Я пригорнув її ближче до себе, коли натовп знову став щільнішим.

— Ні. — Вона похитала головою. — Щойно прощаюся з кимось, це прощання. Не люблю, коли все... заплутано. Це одна з причин, чому я зустрічаюся лише з танцівниками. Той самий спосіб життя, той самий графік, ті самі пріоритети. Ніякої плутанини.

— У нас усе заплутано, і я тобі подобаюся, щойно ти забуваєш, що досі ненавидиш мене. — Тримати свої руки далі від неї цієї ночі буде, трясця, нереально.

— У нас усе заплутано, бо я... — Вона похитала головою, а я дивився на неї так довго, що ледь не зіткнувся з двома жінками, які теж не дивилися, куди йдуть. — Ти був важливим для мене. Це було помилкою, якої я більше ніколи не повторювала. Секс — це весело, навіть потрібно, і секс із постійним партнером забезпечує певний рівень комфорту, якому я віддаю перевагу. Але я не ревную, бо не прив’язуюсь.

Можливо, вона висловила твердження, але я почув попередження.

— Це зручно, бо Василь не хоче, щоб ти прив’язувалася, — зауважив я.

— Він любить, щоб я була зосередженою, як і всі ми. — Вона вказала вперед. — Це наш столик, одразу за тим, що в центрі. А тепер ти ухиляєшся від відповіді.

— Я дещо зрозумів під час того поцілунку. — Ми пройшли повз центральний стіл. — Не першого, коли ти заскочила мене зненацька, а другого...

—Я знаю, про який ти поцілунок, — перебила вона.

— Добре. — На моєму обличчі з’явилася усмішка, і я помітив наші картки. — Мене осяяло: байдуже, чи був перший поцілунок фальшивим, бо той був справжнім. Байдуже, із ким був твій перший, чи мій перший... та хоч що перше. — Ми зупинилися за нашими стільцями, і я взяв свою картку. Гість Алессандри Руссо. У мене стиснулося в грудях. Той гість чомусь непокоїв мене більше, ніж хореограф. Василь дав вказівку, але Енн її виконала, наче не вірила, що Аллі справді приведе мене.

— Перші рази переоцінюють, — сказала вона, поклавши клатч на стілець.

Гість. У мене в грудях запалало, мов сірник, від раптового усвідомлення того, що я хочу бачити своє ім’я на цій картці. Я не хотів бути якимось анонімним, швидкоплинним гостем у її житті, якого можна стерти, як усіх інших, що приходили до мене. Я хотів бути викарбуваним, витравленим і вирізьбленим в її душі так глибоко, щоб вона ніколи не змогла мене звідти дістати.

Вона подарувала мені фальшиве літо, але я хотів отримати все, і моєму серцю було байдуже, наскільки це недосяжно. Я просто мав знайти спосіб зробити це можливим.

— Радий, що ми згодні. — Я кивнув сам собі, потім відклав картку й повернувся до Аллі. — І хоча я, звісно, ревную, бо тут є кілька хлопців, які бачили тебе голою, мені насправді шкода їх, адже вони більше не отримають тебе. — Я пригорнув її до себе й дозволив словам вилетіти, як одкровенню, яким вони й були. — Зате я отримаю. Перший не означає нічого. Останній означає все.

Ось, саме тому тебе й називають нерозважливим.

— Ти не можеш казати такого мені. — Її пальці скрутилися навколо лацканів мого піджака. — Навіть про людське око, — прошепотіла вона. — Тримайся своєї ролі, Гадсоне.

Це було не про людське око. Ішлося про дуже складну, дуже заплутану проблему, для якої у мене не було рішення. Поки що.

— Думав, ми домовилися не брехати. — Я провів кінчиками пальців по її оголеному хребту, і дихання Аллі перехопило, вона аж затремтіла. Мій член заворушився у відповідь, як завжди, коли вона виявляла перші ознаки зацікавленості. — І, як ти нагадала нашій племінниці, приховування правди — теж брехня. Я казав, що хочу тебе. Мені набридло ховатися від цього. На людях. Сам на сам. Мені байдуже. Для мене все по-справжньому. І тому от-от почнеться плутанина. — Я затримав на ній погляд, спостерігаючи, як вираз її обличчя змінювався від здивування до розгубленості, а потім до полум’яного роздратування, коли вона відхилилася.

Ось воно, моя дівчинко.

Це була перша тріщина у її масці, яку я побачив за весь вечір.

— Алессандро! — Її ім’я стало єдиним попередженням перед тим, як нас поглинули.

Щонайменше пів десятка людей тягнулися до Аллі, обіймали її та робили селфі. Жодного разу її рот не всміхнувся щиро.

Це були її друзі. Хіба вона не мала бути щасливою?

— Ми за тобою скучили! — Жінка з чорним волоссям і доброю усмішкою обійняла Аллі за плечі, а в моїй голові промайнули фотографії із сайту. Ріґан Хуан, головна танцівниця, тобто того самого рангу, що й Аллі. — Без тебе все не так, як раніше.

— Так, поруч немає нікого, через кого ми б здавалися невдахами. — Цей жарт виголосила білявка з котячими очима й усмішкою, яку я не зміг прочитати. Гарлоу Орен. Солістка. На один ранг нижча від Аллі.

— Ой, та ніби тобі потрібна Алессандра, щоб здатися невдахою. — Довготелесий хлопець зі світлим волоссям в однотонному смокінгу обійняв Аллі. — Ох. Я скучив за тобою. Ти не дзвониш. Не пишеш. Не відповідаєш, коли я дзвоню й пишу. — Він нахилився, поклавши підборіддя їй на плече. — Це паскудство, серйозно. — Еверетт Карр. Головний танцівник. — Я пробачу тобі, тільки якщо ти повернешся.

— Годі тиснути на неї, Еве. — Брюнетка в чорній бальній сукні відтягнула Аллі від Еверетта й швидко обійняла її, а потім стиснула їй обличчя. Кендіс Барон. Головна танцівниця. — Скажи мені, що ти дбаєш про себе.

—Так і є, — запевнила Аллі, кивнувши, і я не міг визначити, чи бреше вона.

Останній хлопець, здавалося, щойно зійшов з рекламного щита. Чорне волосся, блакитні очі. Джейкоб Гарві. Соліст. Він усміхнувся й розкрив свої обійми. Аллі увійшла прямо в них.

Мій погляд зосередився на його руках, які були значно вище її попереку. Напевно, це не таємничий колишній номер два.

— Трохи складно, правда? — сказала жінка праворуч від мене, перекидаючи своє довге чорне волосся через плече. — Не знати, хто щирий, а хто ні. До речі, я Кенна.

Найближча подруга Аллі.

— Так і є. — Я простягнув руку. — Для мене честь познайомитися з тобою. Гадсон.

— Я одна з небагатьох людей у цій кімнаті, хто насправді знає, хто ти. — Вона потиснула мені руку, потім нахилила голову й вивчила мене. — Ти вже зробив свій хід? Справжній хід, тобто. Я не про це фальшиве лайно чи душову кабінку.

Вона мені одразу сподобалася.

— Вона розповіла тобі про поцілунок? — Полум’я надії спалахнуло за моїми ребрами.

Кенна звела брови.

— Цілий пляж у твоєму розпорядженні для якоїсь кінематографічної романтичної миті, а ти обрав душову кабінку?

— І не шкодую. Мав знати, що вона цього хоче, а не грає на публіку. — Я засунув руки в кишені, краєм ока спостерігаючи за людьми, що збиралися навколо Аллі. — І вона полохлива, коли справа доходить до справжнього.

— Цікаво чому. — Кенна кинула на мене погляд, який міг зрівняти із землею міста.

— Винен. — Я кивнув, тоді глянув у бік Аллі й побачив на її обличчі таку ж красиву, але фальшиву усмішку, поки вона розмовляла з іншими танцівниками. — Порадиш щось?

— Трясця, ні. Я її подруга, а не твоя. — Карі очі Кенни звузилися. — Але ти збираєшся зробити хід, правда? Бо їй треба бути з тобою або забути тебе. Чуєш мене?

— Я почув. — Аллі ніяк не могла мене забути, так само як я не міг забути її.

— Добре. — Вона кивнула, потім глянула на Аллі. — І тобі краще бути готовим вписатися в її життя, бо єдине місце, де балерини гнуться, — це сцена.

— Я впишуся, — пообіцяв я, знизивши голос. — Я виверну себе навиворіт, якщо це означатиме належати їй. — Сказавши це вголос, я скинув з плечей кілограми й розплутав перший із приблизно трьох мільйонів вузлів, що стояли між мною та Аллі.

— От і добре. — Плечі Кенни розслабилися, і вона повернулася, щоб стати поруч зі мною. — Знайомтеся, це Гадсон Елліс, — оголосила вона танцівникам. — Хлопець Аллі.

Усі погляди звернулися до мене, і не один із них оцінював мене так, що моя мама почервоніла б.

— Приємно познайомитися... з усіма.

— Ви тільки гляньте на ці очі, — пробурмотів Еве-ретт. — Аллі, де ти знайшла цей чудовий екземпляр?

Аллі пирхнула, а тоді притулилася до мого лівого боку.

— На пляжі, коли мені було шістнадцять.

— Насправді ти була за півтора кілометра від берега, — поправив я її, підморгнувши, обійнявши і ковзнувши рукою по її стегну.

Ріґан підняла руку до грудей і зітхнула.

— О, Алессандро, будь ласка, скажи мені, що ти привезеш його до Нью-Йорка.

— Притримай цю думку. — Кенна стала перед нами і здійняла телефон. — Усміхніться.

Ми приготувалися позувати, і вона клацнула камерою. Сьогоднішня мета була досягнута.

— Ви двоє, розважайтеся. Матіас зі мною весь вечір, і я не збираюся цим нехтувати. — Вона помахала рукою, а тоді зникла серед столів.

Погляд Джейкоба простежив за блондинкою з ельфійським обличчям.

—Побачимося пізніше. — Він попрямував до жінки.

— Серйозно? — Аллі підняла брови.

— О, вони почали трахатися, щойно стартували літні репетиції, — зауважив Еверетт.

— Не ревнуй. — Гарлоу поцілувала його в щоку.

— Та на бога, мене зараз цікавить тільки Майкл. — Він похитав головою. — До слова про нього, нам слід знайти наші місця. Кендіс і Ріґан тут, із тобою, а я за столом інших головних танцівників.

— Можеш повернутися до солістів, — пожартувала Гарлоу так, що я не втямив, чи справді це був жарт. — Рада тебе бачити, Аллі. — Вона повернулася назад у ряд.

Еверетт нахилився і поцілував Аллі в щоку.

— Тягни свою дулу назад до Нью-Йорка.

— Працюю над цим, — запевнила його та, коли інші пішли. Вона нахилилася в мій бік. — Здається, я змусила тебе вивчити їхні імена без жодної причини.

— Мені подобається знати, хто твої друзі. — Я нахилився й поцілував її в лоб, просто тому, що міг.

Вона зітхнула й притулилася до мене.

— Крім Кенни, я б назвала друзями лише кількох із них, — тихо сказала вона. — Ріґан, — вона кивнула через широкий стіл, — і Еверетта.

— Я ж казала, що ця сукня буде на тобі вбивчою. — Єва пройшла між столами. Брюнетка з хижим поглядом в очах ішла за три метри позаду неї. — Матір божа, Гадсон Елліс.

— Привіт, Єво, — кивнув я.

— Я казала тобі, що він прийде. — Аллі покрутила пальцем. — Обернися, у тебе бретельки перекрутилися.

— Я не була впевнена, що він справді з’явиться. — Єва зробила, як їй наказали, і Аллі відстебнула два з дюжини ремінців, що перетинали спину Єви, а потім з’єднала їх правильно.

— Я піду туди, куди поманить твоя сестра. — Я зиркнув над головою Аллі й помітив ще одну брюнетку, що вшивалася на задньому плані. Гострий ніс. Проникливі блакитні очі. Шарлотта Ларсен. Солістка.

— Готово, — сказала Аллі Єві.

— Дякую. — Та повернулася в мій бік і оглянула мене. — Ти завжди був таким розкішним? Тобто я пам’ятаю, що ти був досить нічогеньким, але — ого — ти виріс аж у такого. — Вона махнула рукою в мій бік. — П’ять зірок. Без зауважень.

Мої брови злетіли вгору.

— Єво, — просичала Аллі, але її сестра лише всміхнулася. — Ні.

Єва цикнула.

— Знаєш, хороша сестра поділилася б.

— А власницька сестра тебе порубає, — попередила Аллі співучим голосом, і я ледве стримався, щоб не поцілувати її.

— Розслабся. — Єва закотила очі. — Я просто пожартувала. Ніби я бодай подумала б про те, щоб стати між вами, коли ви так довго не могли зійтися.

Я закліпав очима. Аллі не сказала Єві правду.

—Ти знайшла своє місце? — Та змінила тему.

— На задній палубі? Тобто з кордебалетом? Звісно. — Вона потягнулася до руки Аллі, і вся вдаваність зникла з її обличчя. — Шарлотта зайняла твою шафку.

Аллі напружилася:

— Даруй?

— Сьогодні вранці після репетиції вона дістала всі речі з твоєї шафки й поклала туди свої. — Складка між бровами Єви заповнилася занепокоєнням.

— І що ж вона зробила з моїми речами? — Аллі урвала себе на півслові.

Я кинув погляд на брюнетку, яка підкрадалася все ближче.

— Вона просто лишила їх на лаві. Я склала все у свою шафку. Не хвилюйся, усе на місці. — Її плечі опустилися. — Аллі, вона вже зайняла твоє місце біля станка. І прийде по головну роль. Скажи мені, що ти відновилася. Ти ж повернешся, правда?

Аллі кивнула й стиснула руку сестри.

—Усе гаразд. Василь вже сказав мені, що «Рівнодення» є в осінній програмі. Я буду готова. — Вона видушила усмішку для сестри. — Не переймайся через Шарлотту. Принаймні стосовно мене. Головні танцівниці з’являються і йдуть на пенсію. Якщо буде хтось кращий, ніж я, то займе моє місце. Усе просто.

—Я можу підсипати проносне в її йогурт, якщо хочеш. — Майже певен, що це була справжня погроза.

Аллі пирхнула.

— Припини і йди знайди своє місце.

Єва зітхнула й пішла геть, попрямувавши до столика за один ряд від нас ліворуч.

— Отже, нічого особливо не змінилося, — зауважив я.

— Вона, як і раніше, вередлива дитина. — Аллі зробила крок, який нас розділив. — Як тобі мій світ, Еллісе?

— Здається... слизьким. — Я взявся за спинку її стільця й відставив його. — Ти тут такий собі хамелеон, правда? Одягаєш будь-яку потрібну маску, щоб людина перед тобою тебе не з’їла? — Вона надто добре вливалася. — Скільки людей у світі насправді знають, хто ти, Аллі?

— Дуже мало, — тихо зізналася вона. — І, на мій жаль, думаю, що ти — один із них.

— Увага, — попередив я її, коли наблизилася Шарлотта.

Аллі розвернулася, а тоді озброїлася найфальшивішою усмішкою, яку я коли-небудь бачив.

— Привіт, Шарлотто.

— Приємно бачити, що ти почуваєшся достатньо добре, щоб прийти сьогодні, — відповіла Шарлотта з усмішкою, гострою, як бритва. — Адже ти не могла бути на репетиціях і навіть не відвідувала наші заняття.

— Ти чудово впоралася з «Жізеллю». — М’язи на спині Аллі напружилися, а підборіддя випнулося. Джаніпер в цьому була схожа не тільки на Ліну.

— Знаю. — Вона подивилася повз Аллі й самими очима трахнула мене.

Я звузив очі, щоб дати їй зрозуміти, що мене це не тішить.

— Ти маєш знати, — її увага знову зосередилася на Аллі, — ми всі хочемо, щоб ти взяла на відновлення стільки часу, скільки тобі потрібно. Один розрив ахіллового сухожилля — це катастрофа, але два? — Вона скривилася. — Уяви, якщо поквапишся і станеться третій? Це був би кінець кар’єри, а ніхто з нас не бажає такого тобі. Ти практично з королівської сім’ї трупи.

Аллі розправила плечі.

—Дякую за турботу, але я повернуся до осені на репетиції, про що, я впевнена, ти запитувала й, не сумніваюся, отримала відповідь.

Куточок мого рота піднявся вгору.

— Ну, про всяк випадок, не хочу, щоб ти хвилювалася. — Обличчям Шарлотти розтеклася цукрово-солодка усмішка, і вона знизила голос. — Я вивчила хореографію «Рівнодення» під час роботи з Айзеком. Ця варіація в першому акті просто чудова. Хоча, мабуть, трохи важкувата для того, хто має травму щиколотки.

«Рівнодення»... Хіба це не балет Аллі? Той, який Айзек поставив і створив для неї?

Треба віддати Аллі належне, вона й бровою не повела.

Чого не можна було сказати про мене. Що це за гадюче гніздо і чому Аллі так сильно хоче сюди повернутися?

—Тобі варто зайняти своє місце, Шарлотто. Думаю, виступ ось-ось почнеться. — Тон Аллі міг би заморозити вулкан.

— Приємного вечора. — Вона ворухнула пальцями в бік Аллі, а тоді попрямувала до одного зі столиків солістів.

Якби ця кімната тонула, Шарлотта була б останньою, кого я посадив на гелікоптер.

—Аллі? — прошепотів я.

— Усе гаразд? — запитала Ріґан, нахилившись убік, щоб глянути на Аллі з-за композиції в центрі столу. — Шарлотта поводилася як падлюка?

Аллі завмерла, а потім наліпила цю фальшиву усмішку.

—Та просто побажала мені якнайшвидшого одужання. — Вона схопила свій клатч і граційно опустилася на своє місце, перш ніж я зробив те саме праворуч від неї.

—Здається, я щойно зрозумів, чому ти будуєш стіни. Це радше барикади. Іронія долі в тому, що я військовий, — тихо сказав я їй, нахилившись ближче, коли вона дивилася на сцену, а її лице було жорстко контрольованою маскою. — Але підозрюю, що це ти ведеш війни.

Вона озирнулася на мене, коли Василь вийшов на сцену, і на секунду маска сповзла, крізь неї проступив гнів.

— Мені було б не байдуже.

— Що саме? — Я потягнувся до її колін і взяв Аллі за руку, просунувши пальці крізь її стиснутий кулак, а потім міцно потиснув.

— Якби ти спав із кимось у цій кімнаті. Якби хтось такий, як вона, був із тобою... — Лють палала в її очах. — Мені було б не байдуже, Гадсоне. — Вона смикнула головою в бік сцени, і Василь почав свою промову, перш ніж я встиг відповісти.

Аллі кипіла, її постава була жорсткою, вона стискала мою руку, мов лещатами, протягом усієї промови Василя, і не відпускала, коли діти з балетної школи трупи вийшли на сцену й почали свій виступ.

— Я не можу бути тут. — Вона схопилася за клатч і озирнулася на мене. — Усе. Відвези мене додому. Негайно.

Мені не треба було повторювати двічі.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

АЛЛІ

SanFranFouette: Господи! Я живу заради цих оновлень RousseauSisters4.

Hunter4lights: Якщо вона не може висидіти вечерю, то не потягне репетиції. Який сором.

Я кинула ключі на столик у передпокої своєї квартири і, зайшовши до вітальні, зняла туфлі на шпильках. Сонце сідало, посилаючи призахідне сяйво крізь двоповерхові вікна, що виходили на місто. Я поклала клатч на напрочуд чистий журнальний столик. Або Єва намагалася прибирати за собою, або наша хатня робітниця заслуговувала на підвищення платні.

Злість заповзла мені під шкіру, і від її жару тріснула ретельно сконструйована маска, яку я так старанно берегла, поки була в місті. Я навіть не висиділа до кінця вечері.

—Хочеш поговорити про це? — запитав Гадсон. Звук його кроків позаду мене пом’якшав, коли він ступив на килим. Що він думав про це місце? Моя мати сама обрала цю квартиру через її близькість до студії й декорувала її для Ліни, а вже через місяць після її смерті передала ключі мені.

Чи подобалися йому витончені акти бунту, які ми з Євою влаштували у формі вуличних малюнків на стінах і недбалих фотографій бурхливих ночей у різнокаліберних рамках на книжкових полицях? Чи він бачив лише відполіровані поверхні, видимі на перший погляд?

— Аллі? — Він пройшов повз плетені кошики з пуантами, які ми тримали біля дивана на випадок, якщо нам захочеться порозношувати їх під час кіномарафону на нетфліксі.

— Досі осмислюю. — Підійшовши до вікон, я опустила погляд униз на двадцять два поверхи й побачила людей, які живуть своїм життям, вигулюють собак, ведуть дітей до крамниці, можливо, простують до ресторану на розі, бо в них там побачення.

— Ти можеш осмислювати вголос. — Він став поруч зі мною.

— Ми не на людях. — Смішно, але мені здавалося, що тут, у моїй квартирі з її високими стелями, він не здаватиметься таким великим, як життя. Я помилялася. Він був усюди: його запах солоного океану в моїх легенях, його голос у моїх вухах, його дотик на моїй шкірі. Я весь час розривалася між тим, щоб триматися від нього якомога далі, і тим, щоб притиснути його до себе. Чорт забирай, я заплуталася.—Ти знайшов кімнату для гостей, коли приїхав сюди?

Він кивнув.

— Дякую, що попросила швейцара впустити мене.

Напівусмішка скривила мої губи.

— Я знаю, що ти близький до статусу супергероя і все таке, але подумала, що це занадто — просити тебе переодягатися в телефонній будці, як Кларка Кента.

Він розстебнув смокінг.

— Твої друзі здавалися милими протягом тих трьох хвилин, що я провів із ними. Мені подобається, що Кенна захищає тебе. — Піджак зісковзнув з його плечей, і він склав його вдвоє, перш ніж повісити на спинку шкіряного крісла.

— Я можу про себе подбати. — Я склала руки так, ніби це могло завадити ще одному шматку мого фасаду піти тріщинами. — Те, що я замкнута й контролюю себе, не означає, що я не знаю, як дати відсіч або захистити своє місце в трупі.

— Я б ніколи не назвав тебе замкнутою. Принаймні не поруч зі мною. Спостережлива й вдумлива, але не замкнута.

— Тут я завжди мушу бути обережною з тим, що й кому кажу. Завжди є вухо, що причаїлося поруч. Телефон з кнопкою запису. — Озиратися на нього було помилкою. У звичайний день Гадсон уже був більш ніж вродливим. А без сорочки? Сексуальним, аж слинка текла. Коли я побачила його в смокінгу, то втратила дар мови. Але зауваживши, як він стоїть у простому чорному жилеті, закасавши рукави сорочки, я втратила нитку думок, і моє сексуальне бажання переключилося зі «звісно, це було б кумедно» на «як швидко я можу опинитися під цим чоловіком». Миттєвий жар.

І я могла отримати його, якби тільки попросила. Він дав це зрозуміти до болю ясно.

— Бути весь час насторожі, мабуть, виснажливо. — Він подивився на краєвид, вбираючи в себе нью-йоркський горизонт.

— Відтоді, як я впала, стало важче, — зізналася я. — Культура трупи змінюється з року в рік, оскільки танцівники приходять і йдуть, але здебільшого ми всі підтримуємо одне одного, зберігаючи при цьому свої конкурентні переваги. — Я зчепила руки, увіп’явшись нігтями в долоні. — Але в ту секунду, як упала, я наче побачила кров у воді, особливо у випадку з Шарлоттою. — Гнів знову спалахнув, піднявшись від тепла до кипіння. — Вона працювала з Айзеком. — Я знала, що Гадсон чув це ще до виступу, але мені потрібно було вимовити слова вголос, щоб усвідомити реальну, дуже реальну небезпеку цього. — Він навчав її хореографії, яку створив для мене. У мене ніколи не було ролі, створеної для мене. Звісно, хореографія змінювалася то тут, то там у певних частинах, але ніколи не було повністю мого балету. Це один із тих моментів у кар’єрі, який, можливо, ніколи не повториться, а він навчає її.

— Вона ще той фрукт. — Він перевів погляд на мене, і жар, що пронизував мою кров, перетворився на зовсім інший вид тепла.

Трясця. Він був надто близько, надто доступний і надто небезпечний для мого спокою.

—Я не мала розповідати тобі цього. — Я пішла геть, поки не зробила щось зовсім дурне, наприклад стрибнула на нього. Але це не завадило мені думати про всі ті маленькі гучні обіцянки, які він дав мені на гала-вечорі. Зібравши в кулаки сукню, щоб не спіткнутися, я попрямувала на кухню.

— Ти можеш розповідати мені будь-що. Я не використаю це проти тебе, Аллі. — Він пішов за мною, але залишився по той бік кухонного острівця, поки я відкривала холодильник.

— Ти голодний? — Я пересунула кілька контейнерів з їжею навинос. — Я обіцяла тобі вечерю, а потім потягнула геть ще до першої страви.

— Я більше хвилююся за тебе, ніж за їжу.

— Що ти хочеш, щоб я сказала, Гадсоне? — Я відсунула якесь дуже сумнівне молоко, знайшовши лише контейнери з йогуртом і готові закуски, щоб брати їх до студії. Чорт забирай. Грюкіт дверцят холодильника мав би стати першою підказкою, що я втрачаю свій важко зароблений самоконтроль. Те, що я відкрилася Гадсону, стало другою.

— Хай що б ти відчувала, це хороший початок. — Він примостив одну щиколотку на іншу й притулився спиною до стійки біля раковини.

— Відчуваю? Я злюся. Як тобі таке почуття? — Я повернулася до морозильної камери й відчинила її.

—Чудовий початок.

—Усе, заради чого я працювала, за сантиметри від того, щоб його в мене відібрали. Я ризикую втратити свій контракт, свій балет, мамине... Боже, не схвалення, ні, і не гордість за мене. Я лише дублерка Ліни, бо Енн не може танцювати, і якщо схиблю, вона візьметься за Єву. Зрештою, я просто ще одна дівчина Руссо, цілком і повністю замінна. — Я знайшла літр морозива, кілька пакетів заморожених овочів і пів дюжини контейнерів з готовим бульйоном. — І чому в цьому домі немає довбаної їжі? — Я грюкнула й цими дверцятами, а потім повернулася обличчям до Гадсона. Він стояв спокійний і стриманий, спостерігаючи за мною так, ніби я була торнадо, а він — ловцем шторму, який чекав, куди я поверну.

Ми помінялися ролями, і все ж ми обоє були... собою. Не було сенсу турбуватися про мій ретельно вибудований захист. Мені не треба було бути врівноваженою поруч із ним або створювати ілюзію досконалості, бо він уже знав, що я не була ні тим, ні іншим по суті.

Усередині я була недосконалою, невлаштованою і хаотичною, як і він.

І тільки він мав силу вгамувати цей хаос. Той поцілунок на пляжі поглинув мене так, як не поглинав жоден інший, зайняв надто багато місця, щоб відчувати щось, окрім нього. Навіть біль нашого минулого стосувався лише його. Коли я була в його обіймах, не було балету, не було політики трупи, не було розчарованої матері, не було тиску щодо мого відновлення. Я не могла непокоїтися через своє майбутнє, коли він вимагав мого теперішнього до останнього грама.

А якщо було тільки теперішнє, то я не ризикувала постраждати, правильно?

—Про що ти там думаєш, Аллі? — Він взявся руками за край стільниці.

— Що, як я хочу п’ять хвилин? — Я обійшла навколо острівця.

— Що вдаватимемо цього разу? — Його кісточки пальців побіліли, коли я наблизилася.

— Що ти мене хочеш. — Я стала просто перед ним.

Його погляд запалав.

— Це реальний факт із життя. Я живу, постійно жадаючи тебе. Відтоді, як мені виповнилося сімнадцять. Хотіти тебе — це єдине, що я знаю.

Я проігнорувала вибух... чогось... що це зізнання змусило мене відчути.

— Я пам’ятаю, ти казав щось про те, що я кінчу двічі. Це було вихваляння? Чи зарозумілість? — Мої очі шукали його, а шкіру поколювало від передчуття.

— Це була обіцянка. — Він підняв руку й повільно провів тильним боком пальців по моїй щоці. Я потягнулася за дотиком. — На той час, коли ти не хотітимеш ховатися від своїх почуттів за сексом.

Моє серце затріпотіло. Він поводився дуже шляхетно, і в цю мить я не могла з таким впоратися.

— Я вирвала сторінку з твоєї книги й порушила правила. Останні п’ять хвилин були твоїми. Зараз мої. — Я відступила на два кроки.

— Аллі... — Його щелепи стиснулися.

— Тож якщо хочеш мене, я приймаю пропозицію. І це єдиний раз, коли я іду на це. — Я потягнулася під руку, взялася за застібку-блискавку, стиснувши пальці, а потім потягнула її вниз. — Ти тут рішучий, тож обирай. Зараз або ніколи.

— Я б хотів зробити все правильно. — Він спостерігав за моїми пальцями так, ніби не їв місяцями, а я мала от-от зняти срібну накривку з таці.

Одного цього погляду було достатньо, щоб мій пульс прискорився.

—Правильність переоцінюють. — Я дотягнула блискавку до талії, і сукня розкрилася навколо моїх ребер.

— Я хочу тебе, — прогарчав він.

— Думаю, ми це вже встановили. — Я скинула з плеча одну тоненьку бретельку.

Він похитав головою.

—Я хочу всю тебе. Ніяких масок. Ніяких стін. І не вдавати більше, наче те, що між нами, несправжнє, коли ми обоє знаємо, що це болісно, жахливо і напрочуд по-справжньому. Я хочу більше, ніж п’ять хвилин.

Паніка шугонула мені в кров, як лід, але швидко розтанула в нестерпному жарі, що пронизував мене.

— Цього не буде. — Я не буду настільки дурною, щоб впустити його до кінця, адже він вже тікав від мене.

— Це є. — Упевненість у його погляді не завадила мені підняти руку до іншого плеча. — І хотів би я бути вищим від того, щоб користуватися сексом як способом отримати тебе, утримати тебе. Але це не так.

— Не хвилюйся, у тебе не вийде. — Я потягнула іншу бретельку через вигин плеча й дозволила їй впасти собі на руку, насолоджуючись тим, як він стежив за цим рухом. — Я не дозволю тобі. Я ж казала, що не люблю плутанини. — Секс не був для мене чимось глибоко емоційним, і він цього не змінить.

Гадсон повільно похитав головою:

— Це не дискусія. Це відмова від відповідальності. Між нами тільки правда, пам’ятаєш? — Кожна лінія його тіла напружилася. — Ти використовуєш секс як спосіб утечі, а я кажу, що використаю його, щоб утримати тебе.

Я вигнула брову.

— І що ти зробиш, Гадсоне? Трахнеш мене так, що я ніколи не захочу покидати твоє ліжко? Буду готова забути наше минуле, бо ти збіса вправно даруєш оргазми? —

Цього ніколи не станеться. Мій вібратор дарував оргазми, і я без проблем змінювала його щороку.

— Так. — Його погляд опустився на моє декольте, і я дозволила сукні сповзти на кілька сантиметрів. Він застогнав, і мій рот легенько вигнувся. Він був моїм. Ми обоє це знали.

— Тоді неодмінно покажи, на що ти здатен. — Я підвела підборіддя.

Він кинувся до мене, і я приготувалася.

Він не розчарував.

Його рот зіткнувся з моїм в ту ж мить, коли одна рука потягнулася до мого лиця, а друга лягла на спину, притискаючи мене до себе.

Так. Кожна клітинка мого тіла кричала це слово, коли моя увага, саме моє існування звузилося до відчуття його губ на моїх.

Він натиснув великим пальцем мені на підборіддя, і мій рот відкрився, а його язик вправно ковзнув всередину. Він був таким гарячим і всепоглинаючим, як і першого разу, і на якусь частку секунди я злякалася, що він таки здатен на те, чим погрожував, і зробить мене залежною.

Ця думка розвіялася, коли його рука ковзнула по моєму горлу, опуклостях грудей і шкірі, яку оголила застібка-блискавка. Його дотик пробуджував кожен нерв, аж сироти йшли по шкірі. Він поглибив поцілунок, а тоді схопив мене обома руками за сідниці, перевів долоні на стегна й підняв мене.

Я обвила його шию руками, а бретельки сукні туго обплели мені руки, поки я цілувала його з усієї сили, ковзнувши язиком йому в рот, щоб заявити про свої претензії. Мої сідниці приземлилися на холодний граніт острівця, і я навіть не здригнулася від температури, бо він цілував мене знову й знову. Він заглушив шум зовнішнього світу, ставши центром мого. Були тільки його рот, його язик, його руки і всепоглинаюча жага, що палала між нами.

Між моїми стегнами зародилося тепло, коли він провів по них руками, одна з них торкнулася моєї шкіри крізь розріз у сукні. А далі він розсунув їх, щоб звільнити місце для своїх стегон, заповнюючи простір, а тоді розвів мої ноги ще ширше, щоб вмістити між ними всього себе.

Він потягнув зубами мою нижню губу, потім перейшов до вуха, проводячи губами по чутливій раковині.

— Хочеш, щоб це спинилося? Скажи мені. Не подобається, що я роблю? Скажи мені. Я наближаюсь до твоїх кордонів, скажи мені. — Його очі зустрілися з моїми, коли він підняв голову. — Розумієш?

—Так. — Це було єдине слово, яке він мав почути від мене.

Його рука погладила мою потилицю, а тоді ковзнула по волоссю.

—Ти така збіса вродлива. Немає нікого схожого на тебе, Аллі.

Я взяла його за жилет і повернула до свого рота. Він застогнав під час поцілунку, і цей звук наповнив мене відчуттям влади, поки я розстібала ґудзики, а тоді стягувала жилет з його незначною допомогою. Я перейшла до ґудзиків на його сорочці, коли його рот припав до моєї шиї, і я встигла дати раду одному чи двом, поки він поклонявся кожній чутливій точці, яку відшукав тоді на пляжі, витягуючи зітхання, а далі стогони з моїх губ.

Він добре пам’ятав, що мені подобалося, і використовував це знання, щоб натискати на всі мої перемикачі, поки я практично квилила. Мої стегна стиснулися в очікуванні. Усе мало вийти збіса добре. Уже було добре, а ми обоє досі були одягнені.

Я висмикнула його сорочку зі штанів, коли він перейшов на нову територію, його губи обмацували кожен сантиметр шкіри під ключицею, сповільнюючись, щоб дослідити опуклості моїх грудей, а його рука ковзнула по розрізу моєї сукні й піднялася вгору по стегну.

— Зніми, — зажадала я, смикаючи його за сорочку.

Він усміхнувся, притискаючись до моєї шкіри, а тоді відпустив мене рівно настільки, щоб сорочка впала на підлогу. Я примостила руки на його грудях, коли він нахилився, щоб поцілувати мене, і ніжно штовхнула. Він зрозумів натяк і випростався.

Так, трясця, так.

Я зітхнула з чисто жіночою насолодою, дивлячись, і дивлячись, і дивлячись, отримуючи весь той час, якого позбавила себе на пляжі. Танцівники були довгими й худими — навіть хлопці. Гадсон же виявився масивним, наповненим ідеально виліпленими м’язами, від вигнутих ліній його грудей до скульптурних кубиків живота. Я бачила його без сорочки, але зараз витріщалася на нього, борючись з єдиним словом, яке не покидало мій мозок: мій.

Я ніколи не мала власницьких поривів ні до кого, окрім нього, а тепер він був моїм.

— Як ти можеш бути справжнім? — Мої очі зустрілися з його очима, коли я відвела їх від його пресу. Той напружився під моїм дотиком.

— Ти оточена професійними танцівниками, — нагадав він мені, і на його губах з’явилася усмішка. — Постійно бачиш спортивні тіла.

— Не такі. — Я простежила за глибокими лініями «трахни мене» нижче його талії. — Не як у тебе. — Моє тіло ставало на градус гарячішим від простого погляду на нього.

Гадсон накинувся, захопивши мій рот у запаморочливому поцілунку.

— Я намагаюся бути хорошим хлопчиком, але кажучи таке, ти нариваєшся на секс, Аллі.

— Так, будь ласка, — відповіла я йому в губи.

Ми втратили контроль над поцілунком, і той став відверто плотським. Я вивільнила руки з бретельок сукні, покладаючись на кісточки в ліфі, щоб утримати її вертикально, поки його рука гладила моє стегно. Відірвала рот, хапаючи повітря, коли його пальці пройшлися по чутливій лінії вздовж шовкової тканини моїх стрингів.

Гадсон занурив другу руку в моє волосся й потягнув. Моя спина вигнулася дугою, я завела руки назад, і сукня сповзла до талії, оголивши груди.

— Трясця, — пробурмотів він, його погляд ковзнув по мені, сповнений чистого голоду, який змусив моє серце битися ще швидше.—Хіба ти могла бути досконалішою? — Його рот зімкнувся над соском, він провів по ньому язиком, і я застогнала від поштовху розпеченої жаги, яка пронизала мене наскрізь.

Боже, це було приємно. І чомусь ще приємніше, коли він взявся за іншу грудь і почав усе спочатку. Мої стегна смикнулися, і він провів по моїх трусиках вниз по внутрішній стороні стегна до центру. На кілька сантиметрів лівіше, і він був би саме там, де мені треба.

Гадсон перетворював мене на озеро, розтоплюючи своїм ротом і легкими погладжуваннями пальців. Мені було потрібно більше. Я ніколи раніше не відчувала такої нагальної жаги, наче світові й справді міг настати кінець, якби він не торкнувся мене, не заспокоїв біль між моїми стегнами, що постійно зростав.

— Зараз саме час попросити мене спинитися. — Його пальці погладили моє осердя, крихітний клаптик тканини, що розділяв нас, і він провів зубами по моєму соску, перш ніж підняти голову, щоб глянути мені в очі.

— Ще. — Якого біса ми гальмували?

— Аллі? — Він нахилився і провів губами по моїх губах, а його пальці занурилися під край моєї спідньої білизни. — Думаю, перші п’ять хвилин скінчилися. Хочеш більше часу?

— Боже мій, Гадсоне, просто торкнися мене. — Я балансувала на одній руці, а іншою трималася за його потилицю.

Він вивчив мій вираз обличчя до дрібниць, коли його пальці знайшли мене, а потім заплющив очі й застогнав:

— Чорт, Аллі. Ти наскрізь мокра.

Я задихнулася, коли він погладив мій клітор.

Його очі розплющилися, і я не була певна, що заводило мене більше: кола, які він почав малювати пальцями навколо мого клітора, чи те, як він дивився на мене, ніби я була відповіддю на всі його запитання, які він коли-небудь ставив.

— М’яка. — Коло. — Гаряча. — Коло. — Волога. — Коло. — Бездоганна.

Він перемістив руку з моєї потилиці вниз спиною, повністю тримаючи мою вагу, коли я вигнулася, а мої стегна погойдувалися, шукаючи тертя, тиску, чогось, що могло б зняти спіральну напругу, яку він створював кожним рухом своїх пальців. Я обвила лівою ногою його стегно і використала її як важіль, щоб змінити кут нахилу, і його наступний дотик був саме там, де мені було треба.

От трясця. Задоволення пронизало мої вени, гостре й солодке.

Мій стогін відлунював від стін. Знову й знову я розгойдувалася на його руці, встановлюючи тиск, ритм так, як мені подобалося, женучись за кайфом, кульмінацією, яка була так близько, що я майже відчувала її на смак.

— Скажи мені, кохана. — Він накрив своїми губами мої, трішки відхилившись, відмовляючи мені в тому, чого я хотіла. — Ти звикла брати те, що хочеш?

Я обійняла його за шию, поцілувала у відповідь і знову посовала стегнами, розчаровано постогнуючи, коли він, попри всі мої зусилля, залишив дотики легкими й дражливими.

— Ти така, правда? — Його очі шукали мої, і я ненавиділа його за те, що він міг говорити чітко, повністю контролював ситуацію, поки я звивалася. — Ти точно знаєш, що потрібно твоєму тілу, щоб досягнути мети, і ти береш це. Швидко. Легко. У тебе є партнери, а не коханці.

— Так. — Я знову вигнула стегна, і він позадкував. Я скрикнула від шквалу розчарування, коли кульмінація, за якою я гналася, вислизнула. — Що ти робиш?

— Відмовляю тобі в маленькому оргазмі, якого ти майже досягла, щоб знищити тебе тим, який збираюся тобі подарувати. — Його пальці обвели мій клітор, відновлюючи те, що він у мене вкрав, а рот опустився до моїх грудей, кружляючи язиком у тому ж ритмі, доки цей клубок жаги не спалахнув яскравіше й гарячіше, ніж раніше.

Потім він зробив це знову, відступив, коли я дійшла до краю, і почав спочатку, розпалюючи вогонь, закручуючи пружину, поки я не перетворилася на суцільне звивання. Мої нігті зачепилися за його волосся і спустилися вниз потилицею.

— Гадсоне. — Це було благання.

Його очі спалахнули, сповнені голоду.

— Скажи це ще раз. — Його пальці ковзнули нижче, і до мене дійшло, що я віддала контроль... і отримала владу.

— Гадсоне. — Один довгий палець ковзнув усередину мене. Я задихнулася, і мої стінки стиснулися навколо довгоочікуваного вторгнення. — Гадсоне. — До нього приєднався другий палець, і я застогнала від того, як збіса приємно було розтягуватися. Це було так давно, чорт забирай. — Гадсоне, — прошепотіла я і вигнула стегна дугою.

—Така збіса гаряча. — 3 його грудей вирвався стогін, і я зробила місією свого життя почути цей звук знову. — Боже, ти палаєш від мене, авжеж?

Я притягнула його голову до себе й поцілувала, а потім прошепотіла:

— Гадсоне.

— Так. — Він поглинув мій рот глибоким поцілунком, коли його пальці почали рухатися, глибоко й сильно погладжуючи, підтримуючи рівномірний, чарівний, захопливий ритм, який дав мені зрозуміти, як саме він скористається своїм членом. Це було надто багато й анітрохи не достатньо.

— Я хочу тебе, — простогнала я йому в губи.

— Я вже тут. — Його великий палець погладжував мій клітор, поки інші пальці рухалися, і ця яскрава, спіральна напруга звернула всю мою увагу всередину.

Очі заплющилися, а стегна зімкнулися навколо його руки.

— Дивися на мене, Аллі, — зажадав він, і я підкорилася, не відриваючи погляду від його очей, поки він скручував пальці, щоб досягти моєї точки G.

О боже. Якщо він зупиниться, я помру. Я просто згорю прямо тут і перестану існувати. Моє дихання виривалося пошарпаними схлипами, а стегна вигиналися, вимагаючи більшого.

І він дав це, а напруга, що огорнула мене, зросла до межі.

— Ти тут, правда, кохана?

— Гадсоне. — Це був заледве шепіт, бо кожен м’яз мого тіла напружився.

— Так. Така збіса моя, — прошепотів він, і наступного руху вистачило.

Я розбилася. Хвиля за хвилею накривала мене, кожна наступна така ж потужна, як попередня, здіймаючись знову й знову, поки я кричала, тримаючись за Гадсона так, ніби він був єдиним, що прив’язувало мене до світу.

Він ковзнув поцілунком по моїх губах, коли я спускалася, а потім прибрав руку.

— Ти приголомшлива. Цілковита відвертість, чорт забирай. Я міг би дивитися, як ти розпадаєшся на частини весь день щодня, і мені ніколи б не набридло. — Його захоплений погляд пробігся по мені, і я усміхнулася.

—Ти не можеш так казати після одного разу. — Я потягнулася до його пояса.

Він завмер, дивлячись на мене з найдивнішим виразом. Здивування? Шок?

— Що? — Мої руки впали, ненароком зачепивши його дуже твердий член.

— Зроби це ще раз.

Я знайшла пряжку його паска.

— Не це. Усміхнися, — попросив він.

— Що? — Мій рот вигнувся від того, як його очі розширилися з недовірою.

— Ось і вона. Боже, я скучив за тобою. — Він цілував мене довго й міцно, поки його пальці вчепилися в ниточки моїх стрингів і стягували шовк вниз стегнами, його рот відірвався від мого лише тоді, коли він повністю зняв тканину.

Абсолютно хижий погляд, який він на мене кинув, знову розлив тепло по моєму тілу, заставши мене зненацька. Зазвичай я була дівчиною, якій одного разу з головою, але бажання спалахнуло глибоко всередині мене, коли він ворухнувся між моїх стегон. Чорт забирай, я не просто хотіла кінчити, я справді хотіла його.

Я сіла й злилася своїм ротом з його, погладжуючи язиком. Його пальці впилися в мої стегна, коли я просунула руку між нами й обхопила його член через штани. Гарячий. Твердий. Товстий. Саме те, що мені треба.

Його стогін був тим звуком, який хотілося записати й відтворювати знову й знову, але він застав мене зненацька, схопивши мої руки й відірвавши їх від свого тіла.

— Гадсоне? — запитала я між поцілунками, коли він поклав мене спиною на граніт.

— Я виконую свої обіцянки. — Він зісковзнув з мене й пірнув між моїх стегон, а тоді задер складки моєї сукні мені на талію.

От чорт.

— Гадсоне, зазвичай я не можу кінчити двічі.

— Виклик прийнято. — Він накрив мене своїм ротом, і я закричала від першого ж дотику його язика до мого надчутливого клітора. Наші очі зустрілися, коли він робив це знову, і моя спина вигнулася.

— Ти смачніша, ніж я навіть мріяв. А я мріяв роками, Аллі. — Він поклав мої стегна на плечі й потягнув мій зад до краю острівця. — Одинадцять Довгих років.

Моя голова відкинулася назад, коли він лизав і смоктав, дражнив і катував. Кожен дотик його язика змушував мене кричати, кожне торкання до мого клітора змушувало задихатися від насолоди. Я корчилася від сильного задоволення, яке наростало й закручувалося, межуючи з болем, і занурилася пальцями в його волосся, щоб відтягнути його, але натомість притиснула ближче.

— О боже, не зупиняйся.

І він не спинився.

— Гадсоне, — стогнала я. Моя голова наморочилася, поки він невпинно гнав мене до вершини, про існування якої я навіть не підозрювала. Він перестав дражнитися і повністю поглинув мене.

А коли мої ноги напружилися, він лише посилив темп, орудуючи язиком і запихаючи пальці всередину мене, поки я не затремтіла, а моє тіло не напружилося настільки, що мені треба було або кінчити, або померти просто тут, на кухонному острівці, з Гадсоном між стегнами.

Він провів кінчиком язика по моєму клітору, і я вигукнула щось схоже на його ім’я, коли моє тіло розлетілося на частини, а напруга всередині різко спалахнула. Мої стегна притиснулися до його обличчя, і він закинув руку мені на живіт, притиснув мене до себе, погладжуючи під час найсильнішого оргазму в моєму житті.

Коли той минув, я була абсолютно безсилою, калюжа ситого блаженства.

— Ти не хвалько, — встигла сказати я між глибокими вдихами, які робила, щоб заспокоїти своє серце.

Він, бляха, усміхався, ямочка на його щоці проступила на мить, коли він обережно зняв мої ноги зі своїх плечей і дозволив їм звисати з краю острівця, поки сам вставав. Тепло в цих очах, коли він дивився на мене, змусило мене спертися на граніт, щоб сісти.

—Зараз. — Я розстебнула його пряжку, перш ніж у нього з’явилася якась дика ідея подивитися, чи зможе він довести мене до межі втретє.

—Аллі, — прошепотів він із відчаєм, його член напружено стискався в штанях, коли я...

Я почула звук ключа, що повертався в замку, за секунду до того, як вхідні двері відчинилися, вдарившись об одвірок.

Я завмерла, мої пальці вчепилися в пояс Гадсона.

— Бляха, — прогарчав він, а потім зарухався швидше, ніж я коли-небудь бачила. Смикнув мій ліф і стягнув мене з острівця, поставив на ноги, щоб сукня сіла на місце, а тоді притиснув мої стегна до стійки своїми, щоб підтримати мої ненадійні коліна. Його член був твердіший за граніт і притиснувся до мого живота в кричущому запереченні, із яким я була згодна.

Цього не відбувалося.

—Ви тут? — вигукнула Єва, її підбори клацали по підлозі, поки Гадсон застібав мою блискавку. Вона завернула за ріг на кухню. — Ось ви де... — Її очі округлилися, і вона крутнулася, повернувшись до нас спиною. — О боже мій. Ви серйозно... — Вона повернулася до нас. — Ми ж тут їмо. — Вона жестом вказала на барні стільці в кінці острівця, потім кілька разів кліпнула, дивлячись на торс Гадсона, і я змістила своє тіло, щоб заблокувати будь-який потенційний вид на його член. Одягнутий чи голий, він був мій, не Євин. — Ого. І я серйозно. Ого. — Вона підняла великий палець. — Молодець, Аллі.

Я хотіла, щоб підлога поглинула мене цілком. Просто зараз.

Її погляд опустився вниз, але увагу привернула не сорочка Гадсона. Я простежила за її поглядом і негайно побажала їй смерті. Вона гостро звела брови на вигляд моїх рожевих стрингів.

— І ти молодець, Гадсоне.

—Єво! — Мій голос зламався.

— Так. — Вона повернулася до нас спиною. — Вибач, що завадила тому, що явно було добрим збавлянням часу. Я бачила, як ти вибігла з гала, й пішла одразу після вечері, на випадок, якщо тебе треба вислухати, але, вочевидь, у тебе є значно краща розрада.

Я зарилася головою в груди Гадсона, а він притулився ротом до мого волосся.

—Хай там як, я, мабуть, піду в ліжко. — Вона пішла коридором до сходів, що вели нагору. — Думаю, Енн сьогодні заночує в себе, тож можете продовжувати свої кухонні витівки. Тільки тихіше. Стіни тонкі, і мені це анітрохи не потрібно. О, і заради всього святого, відмий ці стільниці, перш ніж щось на них готувати.

Звук зачинених дверей її спальні дозволив мені нарешті зробити повний вдих.

— Цього ж щойно не сталося. — Я підняла голову.

— О, сталося. — Гадсон схопив свій одяг з підлоги, а тоді передав мені мою білизну. — Саме тому я живу сам.

Бо не хоче, щоб йому заважали з сонмами жінок, яких він приводить додому?

Від цієї думки мене миттєво занудило.

Але він мав право робити все, що хоче, щойно наша афера скінчиться. За сім тижнів він буде вільний і чистий... бо я не збиралася його тримати. Не могла. Не було як довіряти тому, хто вже покинув мене в момент, коли я була найвразливішою.

А однак я щойно відверто використала його. Двічі. І він мені дозволив.

Що, трясця, зі мною таке?

—Хай про що б ти думала, спинися. — Він взяв моє підборіддя між великим і вказівним пальцями і підняв моє лице до себе. У нього справді були найдивовижніші очі.

—Я скористалася тобою, щоб вгамувати свій гнів. — Провина скрутилася навколо моєї грудної клітки. — Мені шкода.

—А мені ні. — Він відступив на крок, прибравши руку з мого лиця. — Але я радий, що ми спинилися. Я б хотів, щоб ти тряхнулася зі мною, бо хочеш мене.

Приниження вигнуло мої плечі.

—Я хотіла...

—Тільки хочеш, — уточнив він, нахиливши голову набік. — Ні, жадаєш. Жадання краще. Ніякого іншого лайна, тільки жадання. — Він подивився далі коридором. — Я спатиму в гостьовій спальні. Не хвилюйся, встану раніше, ніж Єва помітить.

— А ти... — Боже, я відчувала, яке в нього там усе тверде. — У нормі?

Він кивнув раз.

— Ніщо не знеохочує мене швидше, ніж твоя молодша сестра.

— Так. — Я обхопила себе руками за талію. — Мені дуже шкода. Це більше не повториться.

— Не погрожуй цим. — Він просунув руки в сорочку й скоротив відстань між нами. — Я мав на увазі те, що сказав. Кожне слово. І якщо ти хочеш використати когось для втечі, то ти скористаєшся саме мною. Звісно, я б хотів.

щоб ти мене трахнула, бо жадаєш, але я візьму тебе так, як зможу, Аллі.

— Я почуваюся сволотою.

— Справді? — Він обвів очима моє тіло, ніби я була голою. І так воно певним чином і було. — Думав, що ти будеш щасливою і розслабленою після того, як я двічі змусив тебе кінчити.

Мої губи розтулилися.

Він позадкував, і на його обличчі заграла самовпевнена усмішка.

— Як ти там казала, що треба зробити? Трахнути тебе так, щоб ти ніколи не захотіла покидати моє ліжко, і вправно дарувати оргазми? Два вже є, а попереду — нескінченність. Здається, усе йде за планом. — Він розвернувся й пішов коридором до гостьової спальні.

Ох. Він, безумовно, подарував мені оргазми.

Я теперішня офіційно ненавиджу себе в минулому. Це не могло повторитися.

Цього разу я мала це на увазі.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

АЛЛІ

TigerPrideTendu: НЕЙМОВІРНА техніка. Вони мали поставити ТЕБЕ дублеркою або просто дати тобі роль від початку.

Червень перейшов у липень, і я призвичаїлася до того, що називала своїм розпорядком у Райській бухті: цілими днями репетирувала, вечорами навчала Джаніпер і весь час трималася на відстані щонайменше трьох метрів від Гадсона.

Особливо зараз, коли він тренувався без сорочки в нашому басейні, а Джаніпер вивчала нову програму в студії. Дяка Богові, що єдині вікна, які виходили на задній двір, були в кінці кімнати — у спортзалі, а не тут, де я мала зосередитися.

Він не згадував про нашу ніч у Нью-Йорку, мабуть, тому, що в нас не було приводу залишитися наодинці і ми не прикидалися, оскільки не було ніяких сімейних подій, на яких Керолайн могла до мене причепитися. З іншого боку, відсутність сімейних подій означала, що в мене не було нагоди завоювати довіру Керолайн. Ми дедалі більше заглиблювалися в цю аферу, а я тільки й зробила, що занадто прив’язалася до дівчинки, на спілкування з якою не мала права. Щонайменше тричі на тиждень Гадсон привозив Джаніпер до мого дому після роботи і плавав, поки їй не доводилося повертатися додому.

Я глянула на годинник. За кілька хвилин він вийде з басейну, підніметься на ґанок і попрямує до ванної внизу, де переодягнеться в сухий одяг. Це означало, що я могла перестати боротися з поривом пробігти півтора кілометра на біговій доріжці лише заради того, щоб повитріщатися на нього. Хоча мені й не треба було нагадувати, який він: я бачила його звабливий оголений торс щоразу, як заплющувала очі.

Я не могла повернутися до цього знову, не з його бажанням, щоб це було по-справжньому, але в якомусь сенсі це вже... так і було. Без причини влаштовувати шоу ми були просто собою, і хоча я не підпускала його зовсім близько, та не була й байдужою до нього.

Джаніпер блискуче закінчила вправу, і я натиснула паузу на пульті, вимикаючи класичну музику.

Її усмішка згасла, а плечі опустилися.

— Раніше в мене виходило краще.

— Раніше ти не була такою втомленою, і думаю, що все просто чудово.

— Ти завжди так кажеш, — пробурмотіла вона, жмакаючи свою спідницю.

— Ні, сьогодні вдень я казала, що ти розвернулася ліниво. — Я підійшла до шафи біля дверей студії і поклала пульт поруч зі стереосистемою. — Коли я роблю тобі комплімент, я маю на увазі саме це.

Ми взялися за розтяжку для заминки.

— Ти рада, що йдеш у похід цього тижня? — запитала вона, коли ми встали.

—Я недостатньо знаю про цю подорож, щоб назвати своє почуття радістю. — Я не могла дозволити собі взяти вихідні для подорожі, адже Шарлотта дихала мені в потилицю й планувала забрати мою роль, але й не могла втратити можливість провести час із Керолайн. Три дні бути під наглядом сестри Гадсона лише для того, щоб мене визнали непридатною, — не зовсім так я уявляла розваги. Проте це був наш останній запланований час разом, тож мені треба було досягнути якомога більшого прогресу, поки все це не обернулося проти нас.

— Там чудово. — Джаніпер усміхнулася, нахилившись у черговій розтяжці. — Ми винаймаємо ці маленькі будиночки просто на березі озера. Вони не вишукані, без електрики і всякого такого, лише кілька односпальних ліжок із грудкуватими матрацами. — Вона наморщила ніс. — Центральний найкращий, бо найближче до вбиральні, ну, знаєш...

—Зрозуміла. — Я стала в позицію, щоб попрацювати над згинанням стегон. — Грудкуваті матраци, односпальні ліжка, туалет надворі.

— Бабуся і дідусь зсувають ліжка разом. Мама з татом теж так робили. — Її голос обірвався. — Я спала зі своїми двоюрідними братом і сестрою в четвертому будиночку, на двоярусних ліжках, але після смерті тата мама почала нервуватися через те, що я так далеко — озеро й усе таке, — тож тепер я сплю з нею. Але, можливо, цього літа вона дозволить мені повернутися до Мейсона й Мелоді.

— Можливо. — У моїх грудях защеміло співчуття. Було зрозуміло, чому Керолайн хвилювалася, коли йшлося про Джаніпер. — Коли помер мій тато, ми втрьох по черзі ночували в маминому домі, поки не відчули, що вона готова залишитися на самоті. Це дуже мило з твого боку, що ти її розраджуєш.

Вона крутилася, розтягуючи спину. Брови її насупилися.

—Як помер дідусь? — Вона здригнулася. — Ти не мусиш відповідати. Я не хочу, щоб у тебе сталася панічна атака.

Як тоді, коли я говорила про Ліну.

— Ні, усе гаразд. Говорити про його смерть легше, бо я не була до неї причетною, напевно. — Цей біль переріс у тугу. — Він послизнувся на снігу, виходячи зі свого дому. Ударився об шмат льоду й зламав шию. Помер миттєво, за що я вдячна, але коли це сталося, мені здалося, що це дурнуватий спосіб померти. — Навіть безглуздий.

— Мені шкода, — тихо сказала вона, а потім повернулася в інший бік. — Але нічого генетичного.

— Просто нещасний випадок. — Я похитала головою, і моє серце стислося. їй потрібні були аналізи. Генетика та історія хвороб були найменшим, що ми мали надати Джаніпер. Однак ми володіли лише половиною цього, не знаючи, хто її батько.

— Та повернімося до походу, — сказала Джаніпер, коли ми обидві вмостилися розім’яти литки.

— Спрей від комах і сонцезахисний крем? — Мої м’язи волали, але вираз обличчя був незворушний. Надто багато часу на пуантах означало, що сьогодні ввечері мені знадобиться м’яч, щоб розслабити м’язи.

— Безумовно, і тобі варто взяти із собою хороший спальний мішок, бо може похолоднішати, — додала вона. — О, і ліхтарі теж дуже корисні. Другий будиночок, мабуть, найкращий, бо найближчий до павільйону, тож вранці можна відчути запах сніданку, що готується. — Її очі загорілися, і я не змогла не всміхнутися. Це захоплення було заразливим. — Мама завжди готує мені яєчню в грінці, мою улюблену, а потім зазвичай збирає обід для пікніка, оскільки ми не сидимо в кемпінгу цілий день.

— А що ви робите? — Я скорчила гримасу й почала розтирати ліву ногу.

— Трейли. Тарзанки. Стрибки з мотузки в глибоку частину озера — тобі сподобається. — Вона всміхнулася.

— Е-е-е-е... — Я закусила губи.

— Аллі не з тих, кого можна назвати схильною до ризику, — озвався Гадсон із дверей.

Мій погляд перекинувся на нього. Боже, він був гарним. Справді гарним. Його волосся досі було мокрим, а синя футболка обтягувала м’язи, які я ще не встигла роздивитися. Знати, що це можна було б зробити, якби я захотіла, але утриматися — особливий вид тортур.

«Я візьму тебе так, як зможу».

Так, ці слова спливали в досить детальних снах цього тижня.

— Це неправда, — заперечила я. — Я іноді ризикую.

— Сказала жінка, яка навчилася їздити на велосипеді лише в шістнадцять років. — Коли він навчив мене. Він підняв до мене брову.

— Мама не любила нічого, що могло призвести до травм. — Я встала й щосили намагалася ігнорувати захоплений погляд Гадсона, який ковзнув моїми легінсами й спортивним бюстгальтером.

— Або було весело, — додав він. — Нагадай, чи правильно я запам’ятав. Ніяких велосипедів, ніяких скутерів, точно ніяких мотоциклів. Ніяких батутів...

— Ти майже все виправив, а якби ти знав, скільки дітей травмується на батутах, то не звинувачував би її за це. — Я не сідала на мотоцикл до сімнадцяти років.

Джаніпер змінила чешки на в’єтнамки й поклала решту речей у сумку.

— ...ніякого спорту... — продовжував Гадсон.

— Я б сказала, що балет — це спорт, — втрутилася Джаніпер, і я підняла долоню. Вона дала п’ять, проходячи повз мене до Гадсона.

— О, і точно ніяких хлопців. — Він похитав головою. — Як вона нині ставиться до чоловіків, коли йдеться про її дочок?

— Вона довіряє нам робити власний вибір. — Я знизала плечима. — І я не розповідаю їй багато. Але вона знає про нас.

Він напружився і ніби ще й трохи зблід, хоча річ, мабуть, була у світлі.

— І як вона це сприйняла?

— Як мама. — Він міг не сподіватися, що я повторю її огидні зауваження.

— Так, саме через це я і хвилююся, — повільно сказав він, погладивши Джаніпер по голові, коли та виходила з дверей студії.

— Розслабся. — Я усміхнулася самими куточками рота. — Вона не увірветься сюди, щоб вигнати тебе або погрожувати засадити мене під домашній арешт на мільйон років. Вона, як завжди, відпустила якийсь уїдливий коментар, а тоді відмахнулася від цього. — Я підійшла до нього. — Я не сказала їй правди, і, гадаю, вона вирішила, що ми не пробудемо разом достатньо довго, щоб через це влаштовувати істерику. Крім того, вона здебільшого досі сердиться на мене за те, що я провалила «Жізель» і зганьбила її. — Зізнання вислизнуло. Чорт, у його присутності це ставалося надто легко.

Його брови зійшлися.

— Твій ахілл порвався. Як це може її зганьбити?

Я закусила нижню губу й обмірковувала легковажну відповідь, яка б зберегла певну емоційну дистанцію між нами. Але в цьому домі, у цій кімнаті було так легко забути, що сталося за останнє десятиліття. Він був просто Гадсоном, хлопцем, який витягнув мене з води й змусив вийти із зони комфорту, який дарував нескінченну підтримку без жодного натяку на те, що він коли-небудь хотів чогось більшого, ніж моя дружба.

«Я чекав одинадцять років, щоб поцілувати тебе». Я й гадки не мала.

Хіба що саме про це він хотів поговорити тієї ночі.

«Можемо зустрітися в бухті сьогодні вночі?» Молодша версія голосу Гадсона промайнула в моїй голові, і я здригнулася від уривчастого спогаду. Спроби згадати той день нагадували трейл у густому тумані. Проблиски ясності з’являлися й зникали, не даючи повної картини. Але я пам’ятала, що того вечора він попросив мене пропустити кінець вечірки трупи — на якій урочисто вручали контракти, наче трофеї, — щоб поговорити.

І я не пам’ятала чому, але знала, що я не прийшла. Ми з Ліною поверталися з вечірки, коли вона...

— Аллі? — Гадсон нахилився до мене. — Ти в нормі?

Я стрепенулася. Моя щиколотка, ми говорили про мою щиколотку.

—Я мала запобігти цьому. — Ось вам і легковажна відповідь. — Знала, що мені треба дати їй відпочити, що розумно було б подзвонити Шарлотті й взяти вільний вечір — можливо, решту місяця. Я проігнорувала знаки й однаково пішла на сцену. Ризикнула, втратила рівновагу й тепер мушу розбиратися з наслідками. — Я почула, як відчинилися, а тоді зачинилися вхідні двері. — Це Джаніпер щойно вийшла? — Я рушила до дверей.

— Ключі в мене, тож принаймні поїхати вона не зможе. Його рука погладила мій поперек, коли ми виходили у двері студії.

Ми вийшли у фоє — і я сторопіла.

Джаніпер не вийшла, і вона була не сама.

У дверях стояла Єва — в сонцезахисних окулярах на голові, з полотняною сумкою через плече, і явно розгублено дивилася на Джаніпер.

— Тітко Аллі, дивись! — вигукнула дівчинка. — Тут тітка Єва!

От лайно. Рука Гадсона напружилася на моїй спині.

— Тітка Єва? — повторила Єва. Її погляд перескочив на мене, потім на вітальню, коли туди забігла Енн, знімаючи окуляри для читання. — Я знаю, що ви обидві були тут ціле літо, але невже одна з вас справді встигла зробити цілу дитину?

Це було погано. Дуже, дуже, дуже погано.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

АЛЛІ

Ballet4Life97: Ти намагаєшся поєднати Вага-нову з Баланчиним? Бо в тебе не виходить.

— Ти мала попередити, що приїдеш, — сказала Енн, стискаючи Єву в незграбних обіймах. — Я б приготувала для тебе кімнату.

—Або принаймні сховала дитину, — пробурмотіла Єва, коли Енн відступила, кинувши в мій бік стурбований погляд. — А тепер серйозно. Що відбувається? — Вона впустила сумку з плеча на землю.

—Я Джаніпер Мекарро, — озвалася Джаніпер. — Дочка Шона й Керолайн Мекарро, але Ліна була моєю біологічною мамою. Або першою мамою. Або мамою, що мене народила. Залежить від того, яка термінологія тобі до вподоби. Я віддаю перевагу біологічній мамі, але залишаю за собою право змінити свою думку, коли виросту.

—Ліна? — Переляканий погляд Єви перелетів до мене, і я кивнула. Енн відповіла їй тим самим. — У Ліни була дитина, про яку ніхто не знав, тоді... — Її вищипані брови насупилися. — Керолайн Мекарро, як твоя сестра? — запитала вона у Гадсона.

— Ідеться таки про неї, — відповів він, поклавши теплу руку на мою спину.

— Дай угадаю, Ґевін — її батько. — Вона вивчала Джаніпер, ніби та була піддослідною в науковому експерименті.

Моє серце завмерло від такої можливості, але Гадсон похитав головою.

— Ні. Я зробив тест ДНК після Аллі, щоб виключити його.

— Ти мені не казав, — прошепотіла я, що здавалося нерозумним, адже всі могли почути.

— Подумав, що це не принципово, оскільки кровних уз немає. — Його великий палець у заспокійливому ритмі погладжував мій оголений хребет.

— Чудово, і хто тоді її батько? — запитала Єва, перекидаючи своє довге каштанове волосся через плече.

— Ми не знаємо, — відповіла Джаніпер, і її брови насупилися. — У тебе в Seconds сьогодні вранці було якось по-злому.

Єва повернула голову до нашої племінниці.

— Я показувала правильну техніку в поворотах піке. А ти не замала для соцмереж?

— Мені здалося, ти демонструвала, що могла б станцювати Жізель краще, оскільки для порівняння використовувала записи з виступів. І навіть не відстежувала коментарі, у яких поливали брудом Аллі. — Вона знизала плечима. — Але що я можу знати. Мені лише десять.

Єва зробила що? Я остовпіла.

— Гм. — Єва всміхнулася Гадсону. — Миле дитя.

— Дякую. — Джаніпер усміхнулася, блиснувши маленькими ямочками по краях рота, і очі Єви звузилися.

— Ходімо, перш ніж тут не стало ще більш ніяково. — Рука Гадсона зісковзнула з моєї спини, і я вдала, що не засумувала за нею одразу ж. — Аллі, то я заїду по тебе в понеділок?

— О восьмій ранку, — погодилася я. — Побачимося за кілька днів, Джаніпер.

— Па-па! — Вона помахала нам рукою. — Тобі буде дуже весело з нами на природі! — пообіцяла вона, а Гад-сон вивів її за двері й зачинив їх за собою.

— Єво, — почала Енн.

— Не думаєш, що вже час зняти обручку? — урвала її Єва, залишаючи сумку в фоє і прямуючи до вітальні. — Я знаю кількох хлопців, якщо ти готова повернутися до побачень. І кількох дівчат теж.

— Ох! — Енн провела великим пальцем по обручці та каблучці. — Ні. Ще ні.

Я витріщилася на Єву, як на чинник ризику, яким вона й була. Що вона зробить з інформацією про існування Джаніпер? Вона могла бути дріб’язковою, коли злилася, та щоб сестра кинулася до Керолайн зі злості — такого я не уявляла.

— Отож, я не знаю, що дивніше. — Єва взяла з крісла книгу Енн і згорнула її, а тоді поклала на тумбочку, всідаючись. — Те, що Ліна, очевидно, потайки народила дитину, чи те, що ти йдеш у похід.

—Я рада тебе бачити, але що ти тут робиш? — Я сіла на край дивана, досить далеко від телефона, щоб не піддатися спокусі й не подивитися, що пишуть люди під тим нищівним відео, яке виклала Єва. Енн сіла поруч зі мною.

—Ніби моя поява в сімейному пляжному будинку є більш дивною, ніж те, що тут щойно сталося. — Вона обвела рукою фоє. — Ми закінчили з літніми постановками вчора ввечері — до речі, дякую, що прийшла, Аллі.

Я опустила погляд: жаль гриз мене зсередини. Єдине, що показало мені повернення до Нью-Йорка, — це відсутність у мене впевненості, що мені подобалася та, якою я була там. Якщо я взагалі знала, ким була. Я почувалася собою лише поруч із Гадсоном.

— Я казала тобі, що їй важко, — дорікнула Енн.

— Не прикривай мене. — Я подивилася Єві в очі. — Вибач. Наступного разу я вчиню краще.

— До наступного разу ти повернешся. — Вона знизала плечима, скидаючи туфлі, й підібгала під себе ноги. — Я привезла тобі кілька бейглів із тієї пекарні, яку ти любиш, бо думала, що ти могла скучити за містом.

— Дякую. — На знак вибачення за те, що вона запостила? — Це мило з твого боку.

— О, і Василь оголосив осінню програму. — Вона подивилася на мене з розумінням.

— На сайті? —Дихай. Василь часто змінював думку. Те, що він казав мені, ніби «Рівнодення» буде однією з трьох наших осінніх постановок, не означало, що так воно й буде. Поки він не оголосив про це публічно.

— На сайті. — Вона всміхнулася, і її очі загорілися. — Він вписав туди «Рівнодення», Аллі. Ти нарешті отримаєш роль, створену саме для тебе! Вітаю!

Повітря вирвалося з моїх легень.

— Це дивовижно! — Енн нахилилася і стиснула мої плечі. — Не можу дочекатися, коли побачу цей балет.