Варіація

Радість, зневіра, гордість — усі емоції переповнили мене водночас, але тривога стискала серце найсильніше.

— Він зазначив його. Ми справді зможемо це зробити. — Я всміхнулася, вирішивши дати радості перемогти.

— Кастинг ще не провели, звісно, та всі ж і так знають, що йдеться про вас із Евереттом, хоча... — В очах Єви спалахнула надія. — Я думала, якщо ти попрацюєш зі мною день чи два, я буду готова, коли почнуться репетиції, і матиму шанс стати солісткою. Будь ласка, скажи «так».

— Айзек виклав хореографію? — До цього мало б бути ще шість тижнів.

— Ні, але всі знають, що він трахає Шарлотту, а вона... — Єва ніяково посовалася на місці. — Вона репетирувала,

Аллі. Я бачила її в студії після репетицій, із Айзе-ком. Якщо ти не будеш готова, вона претендуватиме на твою роль.

Мені аж погано стало.

— Вона солістка. Якщо я буду неготова, роль перейде Ріґан або Кендіс. Вони ж провідні танцівниці.

— Ти будеш готова, — заявила Енн.

Ні, я планувала поїхати на кілька днів, щоб розважатися в лісі. Трясця.

— То в Ліни справді була дитина? — Єва змінила тему так швидко, що мене аж пересмикнуло. — Навіщо їй віддавати її Керолайн? Вона ж нас ненавидить. — Вона зморщила носа. — Керолайн не проти, щоб вона бувала тут? Я думала, що вона радше підпалить наш будинок, але не дозволить своїй доньці тусуватися тут.

— Вона не знає, — сказала їй Енн. — Поки не знає. Ми розповімо тобі все, що знаємо самі...

— Не треба. — Єва знизала плечима. — Вона мила. Дуже схожа на світлини Ліни, але я сумніваюся, що ми часто бачитимемося.

— Ми сподіваємося це змінити. — Енн оптимістично всміхнулася.

— Навіщо? — Єва взяла з тумбочки пляшку з водою Енн, відкрутила кришку й зробила ковток. — Якщо вона щаслива, то залиште її у спокої. Очевидно, Ліна не хотіла, щоб ми втручалися, інакше вона 6 нам сказала. — Вона поставила воду. — Але ви справді не знаєте, хто її батько?

— Ні. — Енн замислилась. — Ми думаємо, що це має бути хтось із Сан-Франциско.

— Гм. — Єва встала, потім закинула руки над головою, потягуючись. — Я б запитала Джейкоба. Думаю, він був там приблизно у той самий час. Пропрацював кілька років у їхній трупі. Він може знати, з ким вона спала. Ти серйозно збираєшся в похід? — звернулася вона до мене.

— Так, — кивнула я. — Намагаюся завоювати прихильність Керолайн, щоб вона не наклала на нас судову заборону, коли скажемо їй, що ми — біологічна сім’я Джаніпер. — Вона мала рацію: можна було почати з Джейкоба. Усі інші, кого я знала й кому довіряла, починали й досі працювали в Нью-Йорку.

— Надовго?

— На три дні, — відповіла я.

— Ти збираєшся пропустити три дні тренувань, щоб позависати в лісі? — Її голос підвищився. — Ти не можеш собі дозволити стільки прогулів.

— Може, — заперечила Енн, заправляючи кучері за вуха. — їй потрібне життя за межами трупи. І ми це заохочуємо, Єво. — Її тон змінився на дещо близький до маминого.

— Ми заохочуємо її звалити й не сприймати серйозно свою роботу чи майбутню роль, щоб провести час із дитиною, про народження якої Ліна не хотіла, щоб ми знали? — Вона пирхнула. — Супервідповідально, Аллі. Мама б тобою пишалася.

— Удар нижче пояса, — озвалася я. — Я знайду час, і моя лікарка вважає, що це хороша ідея. Вийти зі студії і піти в похід, — уточнила я. — Не брехати Керолайн. Піду збиратися.

— Я не розумію, як ти можеш мати все й не боротися за це, — сказала Єва, виходячи за мною у фоє. — Я б убила, щоб мати половину твого таланту, а ти його просто зливаєш. Це так несправедливо.

— Годі сваритися, — наказала Енн.

— Саме про це йшлося у відео? — Я дійшла до першої сходинки, потім розвернулася. — Відплата за те, що я не прийшла вчора ввечері? Чи прагнення показати світові, що ти талановитіша? Ти так відчайдушно хочеш довести свою цінність, що тобі потрібен мільйон людей, які скажуть, що ти краща за мене? Чи варте твоє визнання того, щоб кинути мене під каток інтернету?

Її обличчя сполотніло.

— Кількість наших підписників не зростала, а ти не знімала ніякого контенту про реабілітацію, а ще погодилася, щоб я використовувала матеріали з тобою...

— Я погодилася допомогти своїй сестрі! — Крик заповнив порожні коридори будинку.

— Ми обидві знаємо, що всі просто хочуть бачити тебе! — Вона стиснула кулаки. — Ти Алессандра Руссо — усі у світі люблять тебе, поклоняються тобі, визнають тебе! Я просто молодша сестра, яку трупа взяла, щоб ти була щасливою.

— Маячня, і ти це знаєш. — Я похитала головою. Ніхто не знав мене достатньо добре, щоб любити, окрім моїх сестер. — Василь не фанат кумівства. Він не найняв Ліну в перший сезон, пам’ятаєш? Змусив її працювати, розвиватися ще рік, перш ніж дозволив податися знову, так само як і тобі. Досить розігрувати з себе жертву, Єво.

— Ну звісно, — саркастично протягнула Єва. — Адже прізвище Максима не має нічого спільного з його посадою хореографа. — Вона закотила очі. — Відкинь цю показну скромність і визнай це бодай раз. Ти королева...

— Припини! — Енн стала між нами, розвівши руки й вимахуючи ними. — Припиніть негайно! Ми ніколи не буваємо тут разом, тож ви двоє не зробите цього. — Її погляд метався між нами. — Мама не це мала на увазі, коли хотіла, щоб ми проводили більше часу разом...

— То зателефонуймо мамі й запитаймо. — Єва потягнулася до кишені, потім глянула на мене. — Чи тобі дають лише однослівні відповіді? Вона досі відчуває сором через тебе, еге ж?

Мої нігті увіп’ялися в перила.

— Годі! — гаркнула Енн. — Ти прекрасно знаєш, що тато не терпів би, щоб ти так про неї говорила, а Ліна... — Вона закрила рот і зробила глибокий вдих.

Почуття провини врізалося в мене, наче вантажівка, а Єва відвернулася, обхопивши руками талію.

— Ми — всі, хто залишився, дівчата, — тихо сказала Енн. — Нас лише троє. У всіх нас був важкий рік, але ми маємо робити його кращим, бути добрішими одна до одної. Ми просто мусимо.

Мій гнів згас. Ми були останніми трьома стовпами, що лишилися на пірсі. І не переживемо ще один шторм, якщо не спиратимемося одна на одну. Якщо Єві стало легше від того, що вона виклала в мережу вже й так відоме загалу відео з моїм травмуванням, то й добре. Це була невелика ціна за те, щоб сестра отримала все, що їй було потрібно від цього дурного застосунку.

— Мені шкода, — прошепотіла Єва, повільно підводячи на мене погляд. — Я його видалю.

— Дякую. І мені теж дуже шкода. Я мала приїхати вчора ввечері. — Я глянула на Енн і зітхнула, побачивши відчай в її сповнених благання очах. Із нас трьох вона була тією, чий світ потрясло до основ, і вона заслуговувала на щось краще. Найменше, що я могла зробити, — це допомогти згладити ситуацію. — Я допоможу тобі, — сказала я Єві. — У мене є два дні до поїздки з Гадсоном, тож я навчу тебе всього, що знаю, із сольних партій для «Рівнодення».

— Дякую! — Єва засяяла, але саме полегшення в очах Енн було вартим цього.

Наді мною щось забрязкало, і я глянула на сходи, де саме з’явилася Сейді, яка щойно прокинулася від сну.

— Привіт, дівчинко.

— Йосип босий, у тебе є собака? — вигукнула Єва. — Що, в біса, тут відбувається?

— Просто змирися з цим, — порадила їй Енн. — Це наш новий девіз.

Ми працювали всі вихідні, роблячи перерви лише для того, щоб прикласти лід до ніг, і коли Єва поїхала в понеділок вранці, вона вже добре засвоїла більшу частину хореографії. Вона залишила після себе гармидер у кімнаті й перерила Лінину шафу, коли їй знадобився ще один светр, але принаймні почувалася впевненіше, коли їхала в аеропорт.

Мене ж мотивувала працювати з усіх сил Шарлотта. Дулю їй, а не роль, яку створили спеціально для мене. Але тоді як дні в студії підбадьорили Єву, мені вони показали, як далеко мені ще до повного одужання. Я падала більше, ніж готова була визнати, здебільшого через те, що була не в формі для пуантів, через невпевненість у собі та страх травмувати щиколотку. Із цих трьох причин саме страх був справжнім вбивцею кар’єри. Якщо я не зможу його подолати, мені доведеться піти на пенсію.

— Ти мовчала всю дорогу, — сказав Гадсон, коли ми зупинилися на гравійній стоянці біля озера. — Мені варто хвилюватися?

— Ні. Я просто заклопотана. — Ми вийшли з вантажівки, і я задивилася на густу запону красивого листя дерев. Тут було спокійно. — Забула сказати. Я дзвонила Джейкобу кілька днів тому — ти бачив його на гала.

— Гарві. Головний танцівник. Я пам’ятаю. — Гадсон потягнувся до забитого кузова пікапа й передав мені невеличкий рюкзак, на купівлі якого для поїздки наполягла Енн.

— Дякую. — Я закинула його на плечі, поки вивчала, чиї машини вже стояли на стоянці. Усіх. — Він сказав, що пам’ятає, як Ліна травмувалася в січні й узяла відпустку на відновлення. Мабуть, саме тому він не питав, чому я не проходжу реабілітацію в трупі. Вважає, що просто так заведено в нашій сім’ї.

— Він не знав, що вона була вагітна, — здогадався Гадсон, хапаючи свою сумку.

— Ні. — Я застебнула ремінь на грудях. — Повертаємося до початку.

— Чорт. Тоді влаштуємо тобі екскурсію й поселимося в будиночку, а я повернуся по решту речей, — сказав Гад-сон, надягаючи свій рюкзак.

— Іду за тобою, — ледь помітно усміхнулася я.

Він подарував мені широку усмішку, а тоді сплів свої пальці з моїми, і ми почали спускатися широкою всипаною гравієм стежкою.

— На випадок, якщо хтось спостерігає, — прошепотів він, потім підняв тильну сторону моєї руки й поцілував її.

У моїх грудях стало тепло й солодко. Тут нікого не було, і ми обоє це знали, але я не висмикнула руку.

— Ти готова провести цілих три дні з натовпом Еллісів? — запитав він.

— Я буду улюбленицею Керолайн, коли ми їхатимемо додому, — запевнила його я, здебільшого, щоб підбадьорити себе.

— А моя — вже.

Я закотила очі, але тепло в грудях розгорілося яскравіше.

— Це не по-справжньому, ти ж знаєш.

— І далі повторюй це собі, Аллі. — Він стиснув мою руку. — Крім того, наступні три дні так і буде. До того часу, як ми їхатимемо додому, я переконаю тебе дозволити цим стосункам існувати до кінця літа.

— Як зарозуміло. — Я боролася з усмішкою, поки ми спускалися крутішою частиною стежки, а край озера з’явився в полі зору. — Ми не зсуватимемо наші ліжка разом.

— Звідки ти знаєш про зсування ліжок? — Він глянув на мене з виразною усмішкою.

— Джаніпер мені все про це розповіла. — Мої стегна протестували проти такого нахилу, і я напружилася, щоб відігнати біль. Кожен клятий м’яз у тілі болів від надто довгих годин, проведених у студії з Євою. — І що найкращий будиночок — четвертий, бо він біля вбиральні.

Він засміявся, і цей звук анітрохи не розвіяв солодкий, незручний тиск у моїх грудях. Насправді він його тільки підживив.

— Особисто мені подобається сьомий. Він ближче до води, але ми спізнюємося, тож упевнений, що хтось із моїх дядьків уже зайняв його. І не хвилюйся. Ми не зсува-тимемо ліжка, поки ти не попросиш.

Я відмахнулася від летючого жука.

— Цього не буде. — Я б розтеклася в калюжу в ту ж саму секунду, як він торкнувся б мене ротом, а моє виживання вимагало, щоб я весь час перебувала в твердій формі. Навіть жорсткій.

— Побачимо. — Цього разу з’явилася його ямочка, і я швидко відвернулася. Чоловік був надто розкішним, щоб це скінчилося для нього добром, та й для мене теж.

— Гадсоне! Аллі! — гукнула місіс Елліс, широко всміхаючись, коли ми підійшли до павільйону. У критому внутрішньому дворику стояли чотири столики для пікніка й гриль, а ще звідти відкривався чудовий краєвид на озеро, оточене деревами. Вона обійняла нас обох, і я прийняла теплі обійми трохи природніше, ніж на пляжі. — Рада бачити вас обох. — Вона вручила Гадсону ключ із прикріпленим до нього мінівеслом для каное. — Ви в дев’ятому.

— Він ваш, — заперечив він. — Я не займу ваш улюблений будиночок.

— Ну, решта зайняті. — Вона подивилася над своїми окулярами у фіолетову смужку. — Тож той, хто приїздить найпізніше, бере те, що йому пропонують, з радістю і вдячністю. Усі інші розпаковують речі, тож і ви беріться за це.

— Але ж він ваш. — Він глянув на мене так, щоб я і не думала влазити в цю суперечку, і я підняла руки вгору.

Не хотілося ставати причиною сварки ще до того, як ми розпакували речі.

— Твій батько хотів четвертий. Дев’ятий — найдалі, а він, мабуть, з’їв щось вчора ввечері, і просто...

— Ні слова більше. — Пальці Гадсона зімкнулися навколо ключа. — Схоже, ми в дев’ятому.

— Показуй дорогу. — Я поправила рюкзак на плечах.

— О, і вони відремонтували дев’ятий, восьмий і сьомий будиночки цього року, — зауважила місіс Елліс зі схвильованою усмішкою. — Скажеш нам, що думаєш. Б’юся об заклад, що шостий, п’ятий і четвертий теж відремонтують до наступного літа.

— Добре, — пообіцяв він.

— Обід о дванадцятій, — нагадала вона йому й повернулася до мене. — Аллі, ми дуже раді, що ти змогла до нас приєднатися. Якщо Керолайн знову поводитиметься як кисла риба, то стався до неї відповідно й кинь її дупу в озеро.

Я було розтулила рота, але вона повернулася й попрямувала однією зі стежок, як я припустила, до четвертого будиночка.

За п’ять хвилин ми стояли перед відчиненими дверима дев’ятого, з легким шоком вивчаючи затишний інтер’єр у примітивному стилі.

— Цього не може бути, — прошепотіла я.

Гадсон потер потилицю.

— Попросимо когось помінятися.

— У жодному разі. Вони подумають, що я тварюка, — прошипіла я, оглядаючи кімнату завбільшки три з половиною квадратних метри, наче це було єдино можливе рішення. Якимось чином ми опинилися перед усіма кліше з одного з любовних романів Енн.

— Ну... з другого боку, нам не доведеться зсувати ліжка разом, — зауважив Гадсон.

— Це трохи неможливо, коли воно всього одне.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

ГАДСОН

NYFouette92: Боже! Бути не може. МЧУ в коментарі!!!

Прокидатися поруч з Аллі стало одним із найкращих моментів мого життя. Він був важливішим, ніж закінчення школи плавців-рятувальників, і трохи поступався миті, коли я вперше побачив, як вона чіплялася за потопаючий човен — із розпашілими щоками й великими карими очима.

Підперши голову рукою, я безсоромно дивився, як вона спить, як її тіло згорнулося біля мого, хоча ми були в різних спальних мішках, і помітив темні кола, на яких спочивали її довгі вії. Ми рано пішли спати, одразу, як я зрозумів, що вона заснула, притулившись до мого плеча біля багаття, але навіть добрі десять годин сну не допомогли їй впоратися із виснаженням, до якого вона сама себе довела. Це не було пов’язано ні з учорашнім походом, ні з вечірнім купанням.

— Не хочу тебе будити, — прошепотів я. — Але знаю, що ти любиш бекон, а якщо ми почекаємо ще трохи, то його не залишиться. — Не тоді, коли мої племінники та племінниці шаленіють поруч.

Вона глибоко вдихнула, а тоді занурилася ще глибше в подушку.

— Аллі, — тихо промовив я.

Її очі розплющилися, і моє серце тьохнуло, коли вона всміхнулася мені.

— Гадсоне, — прошепотіла й знову заснула.

Авжеж, я міг би звикнути прокидатися так кожного дня до кінця свого життя.

Ти навіть не можеш змусити її погодитися на літо. Але я змушу.

Якби не наша місія олюднити Керолайн, я б дозволив Аллі поспати й приніс сніданок, але, на жаль, моя сестра сприйняла б це як розпещеність Аллі, а не мою турботу.

— Слухай, люба, — спробував я ще раз. — Тобі краще прокинутися, інакше доведеться ловити єдиний можливий білок на сніданок за допомогою вудки й приманки.

— Я не вмію рибалити, — пробурмотіла вона, коли її очі знову розплющилися.

Я всміхнувся.

— О, ти при тямі. Нам варто ворушитися.

Вона кивнула зі стогоном протесту, і ми обоє розстебнули свої мішки.

— Тільки глянь на нас, ми пережили цю ніч, не ставши жертвою кліше про спільне ліжко. — Її ноги гупнули об підлогу.

— Жертвами чого? — Ми обоє порпалися у своїх рюкзаках по різні боки двоспального ліжка, дістаючи одяг.

— Знаєш, як у книжках чи фільмах, де пара терпіти не може одне одного, але в готелі залишилося тільки одне ліжко, і вони зрештою сплять разом. — Вона відвернулася, і я зробив так само, повторюючи той самий незграбний танець, до якого ми вдалися минулої ночі, готуючись до сну. Однокімнатні будиночки не залишали місця для усамітнення, а жоден із нас не хотів ризикувати, що його заскочать на ґанку, поки інший переодягається, раптом хтось із моїх рідних випадково проходитиме повз.

— Не хвилюйся. — Я натягнув футболку через голову. — У нас є ще одна ніч.

— Чорт, — пробурмотіла вона, коли я натягував шорти.

— Що таке? — Я зосередився на шкарпетках і взутті, щоб не обернутися.

— Я замастила зефіром увесь перед худі, намагаючись допомогти Джаніпер із ним вчора ввечері, а тепер мало не цілий ліс прилип до нього.

Я потягнувся до сумки, дістав своє чорне худі й перекинув його їй через голову.

— Візьми моє.

— Я одягнена. Можеш повертатися, — сказала вона, і в її голосі пролунав натяк на, смію думати, щастя. — І дякую тобі.

Я поклав телефон у кишеню, щоб зробити кілька знімків, потім повернувся й задивився на Аллі, яка обійшла навколо ліжка.

Чорт забирай, вона була ідеальна.

— Ну що, ходімо? — Вона зібрала хвилясту масу свого волосся в недбалий пучок.

Моє худі поглинуло її, шорти й усе інше, залишаючи враження, що вона гола під ним, і привертаючи всю мою увагу до її довгих бездоганних ніг. Ідеальні, підтягнуті, шовковисто-гладкі ноги, які я тоді поклав собі на плечі, а її стегна так гарно стискалися навколо моєї голови, коли я лизав...

— Гадсоне!

Я отямився.

— Авжеж, нам треба йти.

— Ти в нормі? — Вона натягнула рукави на долоні.

— Ага. — Я вийшов слідом за нею за двері й вдихнув свіже ранкове повітря. — Просто згадую, яка ти на смак. — Чесність була найкращою політикою... за змоги.

Вона застигла.

— Що ж, доброго ранку.

— Ранок був би значно кращим, якби я розбудив тебе оргазмом. — Ми почали спускатися протоптаною стежиною до інших будиночків. — Люблю снідати в ліжку.

— Не можна такого казати. — Її щоки почервоніли. На деревах щебетали пташки.

— Тобі ж подобається, коли я так кажу. — Ми пройшли повз восьмий будиночок. — А ще тобі подобається, коли я називаю тебе коханою, коли цілую тебе в шию, і точно до душі, коли я використовую два пальці і язик...

Вона затулила мій рот рукою, і ми завмерли.

Я нахилився й поцілував середину її долоні.

Її очі спалахнули, і рука опустилася.

— Хтось може почути.

— Це єдина причина для протесту? — усміхнувся я.

Вона глянула на мій рот раз. Удруге. Потім зіткнула й нахилила голову вперед, натягнувши рукави мого худі на долоні.

— Це більше не повториться.

Я наздогнав її на стежці, бо вона прискорилася, коли ми пройшли повз сьомий будиночок.

— Так ти казала й першого разу.

— А це що таке? — Вона вказала на логотип у себе на грудях.

— Гарна зміна теми. Це емблема плавців-рятувальників. — Я подивився на неї, а потім перевів погляд на стежку. — Тобі личить мій одяг. — Чорт, я не був готовий до того, що в моїх грудях миттєво розбухне почуття власності

— «Щоб інші могли жити». — Вона прочитала напис догори ногами.

— Це наш девіз. — Ми проминули номер шість.

— Тобто ви готові померти? — Вона подивилася на мене.

— Це входить в наші обов’язки. — Я не міг не всміхнутися прямо в її примружені очі. — Облиш, ти ж знала, чим я хочу займатися. Знала, що це небезпечно.

— Розмірковувати про професію в шістнадцять років — це трохи не те саме, що кожного дня летіти назустріч потенційній смерті. — Дві складки з’явилися між її бровами, коли вона дивилася вперед. Ми минули п’ятий будиночок.

— Наскільки реальність роботи твоєї мрії відповідає твоїм уявленням про неї? — Ми звернули з головної стежки й пішли меншою, до того, що вона називала туалетом на вулиці, хоча це був повноцінний санвузол з водогоном тощо.

—Я не знаю. — Вона похитала головою. — У ній усе, чого я хотіла, а іноді це навіть краще, ніж я могла мріяти, особливо під час виступів. Але буває й паскудно.

—Чекай. — Я потягнувся до її руки, спинивши нас перед будівлею. — їй нещаслива? — Я помилився, коли думав, що це травма висмоктала з неї радість?

—А що таке щастя? — Вона звела брови. — Я на вершині своєї кар’єри — або буду, коли повністю відновлюся, — і маю контракт провідної танцівниці в одній з най-престижніших балетних труп світу. Займаюся улюбленою справою щодня, і мені за це платять.

— Тобі не так уже й потрібні гроші, — нагадав я їй.

—Я щаслива. Або принаймні задоволена. — Вона попрямувала до вбиральні.

—Так, — пробурмотів я, коли вона зачинила двері.

За кілька хвилин — з почищеними зубами — ми попрямували в хаос павільйону, який перебував у режимі сніданку на максималках.

Тато з Керолайн стояли біля плити й, сміючись, готували їжу, а мама розкладала похідний посуд, щоб подавати страви.

—Аллі! — Джаніпер підбігла й врізалася в Аллі, обхопивши її руками за талію.

— Привіт, мала. — Аллі обійняла її за спину, а тоді прибрала волосся з очей дівчинки. — Як ти спала?

Я помітив, що Керолайн спостерігає за нами краєм ока.

— Непогано! — Вона відхилилася назад на підборах. — Ми сьогодні підемо на тарзанку!

— О! — Аллі напружилася. — Це звучить... захопливо.

— Тобі буде дуже весело! — Вона побігла гратися з близнюками.

— І раптом я став порожнім місцем. — Я підніс руку до серця.

— Ой! — Аллі стиснула мою долоню, нахилилася до мене й усміхнулася, морщачи свій вкритий веснянками ніс. — Це Гадсон уперше в житті не найбільший улюбленець? — Її очі сяяли пустощами, і якби я не закохався в неї одинадцять років тому, цей погляд зробив би свою справу. Закидає вудку. Підсікає.

—Гаразд. Можеш бути улюбленицею Джаніпер. — Я обняв її за талію і нахилив голову до неї. — Поки я твій улюбленець. — Я поцілував її, повільно й солодко, насолоджуючись відтінком м’яти, який лишився на її губах. Вона стала навшпиньки й поцілувала мене у відповідь, і я серйозно розмірковував над тим, щоб послати свою сім’ю під три чорти, аби віднести її назад до нашого будиночка, але тримав язик за зубами.

Я ніколи цим не пересичуся.

— Навіщо ви взагалі вилазили з ліжка? — запитав Ґевін, проходячи повз.

— Гарне запитання, — відповів я їй у губи, розриваючи поцілунок.

— Поводься добре, — наказала Аллі, перевернувши усмішкою моє серце догори дриґом.

— Не знаю такого слова. — Я неохоче відпустив її, щоб ми могли взяти їжу, і подумки застогнав, коли вона сіла за стіл Керолайн і Ґевіна. Час працювати.

— Гарне худі, — сказав Ґевін з усмішкою.

— Подобається? — Аллі опустила очі. — Думаю додати його до моєї колекції худі Гадсона. — Вона відкусила шматок бекону.

Якби вона покусувала мене, я б віддав їй усі свої худі.

— То коли ж великий день твого підвищення? — запитала мене Керолайн.

— Тебе підвищують? — Аллі звела до мене брови.

— Ти не знала? — поцікавилася Керолайн і зробила ковток кави.

— Я не казав. —Я звузив очі в бік Керолайн, перш ніж повернутися до Аллі. — Бо не знаю, коли це станеться. Я склав список, але коли ти отримаєш посаду, залежить від того, скільки людей просувають за місяць і як швидко рухається список, тому, імовірно, це станеться не раніше вересня. Може, в жовтні.

— Вітаю. — Вона усміхнулася. Цим я теж ніколи не зможу натішитися.

— І куди думаєш податися далі, адже з бажаними місцями служби ти маєш визначитися вже за кілька тижнів? — запитав Ґевін, скоса поглядаючи на Керолайн.

— Бажаними? — Кава Керолайн загойдалася, але не розлилася. — Ти ж не поїдеш, ні?

— Ти можеш обирати, куди тебе направлять? — запитала Аллі.

Я зиркнув на Ґевіна, а той мав нахабство знизати плечима.

— Щось таке. Мої три роки тут майже скінчилися. Ми даємо список наших найбажаніших місць служби, а нам намагаються підібрати щось відповідно до потреб берегової охорони.

— Кейп-Код — твоє найбажаніше місце, еге ж? — В очах Керолайн з’явилася паніка. — І що ти маєш на увазі під «намагаються»?

Аллі поклала руку мені на коліно.

— Звісно, я обрав Кейп-Код як найкраще місце...

Аллі напружилася, і її рука судомно стиснулася.

— ...але, як і решта військових, я служу для потреб армії. Моє підвищення означає, що я буду претендувати на посаду керівника підрозділу.

— Так, і що? — Керолайн насупила брови.

— Це назва посади. Я не просто плаватиму. А в нас уже є людина, яка керує підрозділом, і якщо вона залишиться, то для мене не буде місця. А якщо мені однаково дозволять залишитися, то це буде... — Чорт, як їй це сказати?

— Це спинить його кар’єру, — закінчив Ґевін, ставлячи свій металевий кухлик на стіл. — Молодшому братику доведеться полетіти з курника, якщо він хоче й далі підніматися кар’єрними сходами.

Керолайн витріщилася на мене, паніка застигла в її блакитних очах.

Трясця. Я міг попросити у відділі призначень всього про одну послугу, і цей погляд означав, що мені, мабуть, доведеться цим скористатися, щоб залишитися.

— А в Сітці для тебе є місце? — запитала Аллі.

— Можливо, — тихо відповів я.

— Ти цього завжди хотів. — Вона погладила великим пальцем по зовнішньому боці мого коліна й кивнула, усміхаючись куточками рота. Я поклав пальці на пальці Аллі, і ми обоє їли однією рукою.

— Ти не можеш поїхати на Аляску. — Керолайн похитала головою. — Що...

— Робитимеш ти? — перебив її Ґевін. — Ти ж про це непокоїшся, еге ж? Що ти робитимеш, якщо він житиме своїм життям. Ти можеш, не знаю, погодитися на пропозицію мами з татом допомагати, або найняти няню, як всі інші працюючі батьки в Америці.

От чорт.

— Не треба, — попередив я Ґевіна. — Я можу битися у власних битвах.

Керолайн здригнулася.

— Лишитися поруч зі своєю сім’єю — це битва?

—Я не це мав на увазі, — тихо сказав я.

—Ти ж знаєш, що кафе не приносить майже нічого через накладні витрати, — просичала вона Ґевінові.

—То продай його до біса. Ми всі знаємо, що ти його ненавидиш. — Він жестом вказав на Аллі. — Навіть Аллі, мабуть, знає, що ти його ненавидиш, а вона їла там тільки в дитинстві.

Аллі швидко взялася за свою каву, щоб уникнути відповіді.

— Говори тихіше. Ще мама з татом почують. — Керолайн накинулася на яєчню. — Вони збудували його з нуля, і, всупереч поширеній думці, я люблю це місце. Просто керувати ним самостійно виявилося важче, ніж я думала. Я й не припускала, що робитиму це без Шона. І я знаю, як багато ви, хлопці, робите для Джаніпер, і мені не до душі, що доводиться покладатися на вас.

— Ми знаємо, — м’яко сказав я, і Ґевін відступив.

— А є ще хтось, кому ви довіряєте наглядати за нею? — обережно поцікавилася Аллі.

— Нікогісінько. — Керолайн похитала головою. — Я подивилася надто багато документальних фільмів про злочини.

Аллі кахикнула.

— Їй будуть раді в нашому домі, якщо тобі знадобляться додаткові руки.

— Дякую. — Керолайн застигла. — Але ми не шукаємо благодійності, щоб ви, дівчата Руссо, могли почуватися добре. І я не хочу, щоб повний дім професійних балерин спотворював її уявлення про тіло або вбивав у голову ідеї, які я не можу собі дозволити і не підтримую. — Вона зіщулилася, і це було єдине, що врятувало її, — я трохи не втратив самоконтролю. — 3 усією повагою. І перепрошую, але таких документалок я теж бачила чимало.

— Я розумію. — Аллі поклала шматок бекону до рота, і я стиснув її руку, щоб підтримати, а потім подивився на Керолайн.

Вона кинула на мене погляд з вибаченням і вмостилася на своєму місці.

Решта сніданку пройшла в ніяковому мовчанні, і я весь час тримав Аллі за руку.

— Може, помиємо посуд? — запитала мене Аллі, коли ми закінчили.

У Керолайн відвисла щелепа.

— Чудова ідея. Я за все, від чого ти стаєш мокрою, — подражнив її я.

— Вибачте нам, — сказала Аллі моїм братові й сестрі, встаючи з-за столу. — Маю піти помити йому рота.

Я з радістю пішов за нею.

— Не втомлюй його, — гукнув нам услід Ґевін. — У нас після обіду тарзанка!

— О боже, — пробурмотіла вона.

* * *

— Я так не думаю, — сказала Аллі, коли ми сиділи на ковдрі на березі озера й дивилися, як Ґевін натягує мотузку для тарзанки, що звисала з крутого насипу біля основи гігантського дерева. Роки змили частину ґрунту з коріння дерева з боку озера, але воно досі стояло.

— Тобі сподобається, — пообіцяла Джаніпер, сидячи між витягнутими ногами Аллі. їхні нігті на ногах були однакового рожевого кольору. Коли це сталося?

— Наскільки глибока вода? — запитала Аллі, а її пальці вправно заплітали волосся Джаніпер. — І що станеться, якщо вріжешся в дерево? Або впадеш на когось? А ще сьогодні дуже вогко. А якщо руки прослизнуть на мотузці?

— Ти так само вмієш розважатися, як і мама, — звинуватила її Джаніпер.

—Тобто вона просто неперевершена? — Керолайн опустилася з другого боку від Аллі, і я кинув на неї застережливий погляд. — Дякую, що заплела їй волосся. Це було необов’язково.

— Мені не складно. — Аллі зав’язала косу резинкою. — Три сестри. Я можу заплітати коси уві сні.

Три. Вона досі рахувала Ліну.

Ґевін розгойдався на мотузці, примостившись на дерев’яному диску завбільшки з бочку, що слугував сидінням, а потім зістрибнув із нього у найвищій точці дуги. Він летів не більше ніж секунду, а тоді гепнувся у воду бомбочкою.

—Тверда вісімка! — вигукнув я і поплескав у долоні, а Джаніпер заверещала.

— Мамо, можна мені? — запитала вона.

—Уперед. Тільки переконайся, що у воді хтось є! — Керолайн закінчила речення криком, бо Джаніпер уже бігла до дерева, де на неї чекали близнюки.

— Це в неї від тебе. — Аллі штурхнула мене, потім підтягнула свої довгі ноги й обхопила руками коліна. Вона зняла каптур, і з-під коміра її футболки БТМ визирали звабливі рожеві бретельки бікіні.

—Так, — погодилася Керолайн. — Може, вона теж стане плавчинею-рятувальницею.

— Або ти могла б їй дозволити танцювати, — заперечив я, підкоряючись своєму ранішньому гніву.

— Не починай. — Керолайн зібрала волосся.

— Вона могла б стати однією з найкращих, — натиснув я, обхопивши рукою стегно Аллі. — Але так і не дізнається про це, якщо ти не даси їй спробувати.

— Твоє сприйняття викривлене твоєю близькістю до Руссо, — відповіла Керолайн, дивлячись на Джаніпер. — Такий талант, як у Аллі, зустрічається рідко.

Аллі стрепенулася.

— Хоча я думаю, що це, можливо, найприємніша річ, яку ти мені коли-небудь казала, та вважаю, що талант Гадсона значно рідкісніший.

Святий боже, це комплімент? Я повернув голову до неї й побачив, що її увага прикута до Мейсона, який пролетів над озером і хлюпнувся у воду.

— Ніж у професійної балерини? — Керолайн потягнулася до свого рюкзака, дістаючи сонцезахисний крем.

— Звичайно. Нас близько чотирьох тисяч по всій країні, а плавців-рятувальників Берегової охорони — лише триста п’ятдесят. — Вона притулилася до мене. — Це робить його значно ціннішим.

— Гм-м. — Керолайн секунду вивчала Аллі. — Ти головна танцівниця, еге ж? Найкраща у своїй галузі?

— Так. — Аллі кивнула, трохи напружуючись. — Якщо тільки зможу повністю відновитися.

Погляд Керолайн ковзнув по ногах Аллі.

— І чого ще можна досягнути? Що мотивує тебе, коли немає конкуренції, немає просування по службі, немає, — її погляд переметнувся на мене, — омріяного місця роботи?

— Я не прима, не кажучи вже про зірку балету. — Крива посмішка вигнула рот Аллі. — Про що моя мама любить нагадувати мені. Тож є до чого прагнути. І якщо якимось дивом цей титул таки дістанеться мені, то я, як завжди, змагатимуся зі своєю найбільшою суперницею. — Вона глянула на мою сестру. — Із собою. Завжди є щось, що я можу зробити краще, якась техніка, яку весь час вдосконалюватиму, але так і не сягну ідеалу.

— Бо мета — ідеал? — запитала Керолайн, втім, без іронії.

— Завжди. — Посмішка Аллі зникла, але вона швидко повернула її. — І вона недосяжна, тому мотивації ніколи не бракує.

— Для мене ти вже ідеальна. — Я провів губами по її скроні.

Вона пирхнула, але її очі заблищали.

— Сказав чоловік, який мусив вчити мене їздити на велосипеді.

— Аллі! — покликала Джаніпер, приклавши долоні до рота. — Заплетеш Мелоді, поки вона не на тарзанці?

Аллі кивнула.

—У тебе в сумці є запасна резинка для волосся? — запитала вона Керолайн. — Усі мої залишилися в будиночку.

Керолайн попорпалася в сумці й передала резинку Аллі.

—Дякую. — Вона швидко поцілувала мене в губи й відсторонилася, перш ніж я встиг схопити її, щоб поглибити поцілунок. — Я зараз повернуся.

— А скільки головних танцівниць? — запитав я, коли вона звелася на ноги на ковдрі. — Нас триста п’ятдесят, але з чотирьох тисяч професійних танцівників скільки головних, як ти?

— Ой, любий. — Вона позадкувала з усмішкою. — Не змушуй мене ображати твої почуття.

Я пирхнув, і вона попрямувала вниз схилом.

— Щось змінилося між вами, — зауважила Керолайн; змащуючи ноги сонцезахисним кремом. — Вона... легша. Я не кажу, що вона худіша, мова не про її вагу...

— Я знаю, про що ти. — Я дивився, як Аллі підійшла до Мелоді й почала заплітати її кучеряве світле волосся. — Її травма була нищівною як фізично, так і психологічно, але вона повертається до себе. Потроху одужує.

— А ще вона усміхається. — Керолайн сплеснула руками. — Гадаю, річ у тобі.

— Я не проти бути причиною. — Я всміхнувся, коли Джаніпер засміялася з того, що сказала Аллі. — Але я не збираюся приписувати собі заслуги за ту роботу, яку вона проробила над собою.

— Ти завжди був у неї закоханий? Чи закохався, коли вона з’явилася тут цього разу?

Я зиркнув на Керолайн.

— Ой, та годі, ти такий непомітний, як бегемот у зоомагазині. — Вона запропонувала мені сонцезахисний крем, та я похитав головою, бо вже намастився ним. — Без осуду. Я просто цікавлюся.

— Завжди, — відповів я, поки Аллі закінчувала зачіску Мелоді. — Мені знадобилося два літа, щоб зрозуміти, що це за почуття, але я закохався в неї першого дня, коли ми познайомилися. Вона трималася за борт найстарішого у світі човна на веслах, але з випнутим підборіддям зажадала, щоб першою я доправив у безпечне місце Єву, навіть попри те, що сама стікала кров’ю. Вона запитала, чи є в мене брат або сестра, і сказала, що для неї немає нікого важливішого за сестер. Мені вже тоді підписали вирок, а я навіть не знав про це.

Керолайн нахилила голову, а її погляд, мов м’ячик, стрибав між мною та Аллі.

— Це... дратівлива схожість. І вона захоплює.

— Бо ти твердо вирішила, що вона тобі не сподобається? — Я зняв кепку й поклав її поруч із капелюхом Аллі, а тоді почав узуватися.

— Я знаю, що вона — не її сестра. — Керолайн стулила губи. — Але є щось таке в ній — у всій цій родині, — що посилає попереджувальні сигнали, які аж волають у моєму мозку. Вони завжди використовували свої гроші, свій вплив, щоб просуватися далі. І хай ідуть в дупу ті, на кого вони наступили.

— Бо її мати витурила твою найкращу подругу з твого балетного класу? — Я поклав взуття та шкарпетки на ковдру. — Так, я знаю про це. Це якось ненормально, що ти сама займалася балетом, а Джаніпер не дозволяєш.

— Відвідування цих занять — одна з причин, чому я їй не дозволяю, — заперечила Керолайн. — Я ходила туди два роки, і дівчата були злими. Вчителі були злими. Ти чув Аллі. Існує неможливий стандарт досконалості, який завжди залишає відчуття, що ти ніколи не досягнеш його. Думаєш, я не бачу кола під її очима?

Я не міг сперечатися з нею щодо останнього зауваження.

— Але ти вважаєш, що вона гідна захвату, тож ми вже дечого досягли.

Керолайн закотила очі.

— Я вважаю, що те, як вона вчинила, гідне захвату, але дівчата Руссо завжди тримаються разом, тому не здивована. — Занепокоєння зморщило її чоло. — І я досі хвилююся, що вона розіб’є тобі серце, коли поїде, як і першого разу.

— Сталося не це. — Я зняв сорочку і стояв, дивлячись, як Аллі хитала головою в бік Ґевіна, який жестом вказував на тарзанку.

—Я була поруч, — заперечила Керолайн, витягнувши ноги на ковдрі. — Я не знала, чому ти був пригніченим і мовчазним перед від’їздом на військову підготовку, але тепер це має сенс. Я пам’ятаю спустошення на твоєму обличчі й порожнечу в очах. Ти не хотів зі мною розмовляти, та й ні з ким, і Ґевін просив мене не лізти. — Її тон загострився. — Тож не кажи мені, що вона не розбила тобі серце. Я бачила правду на власні очі.

— Ти бачила свою правду. — Я повернувся, щоб глянути на старшу сестру. — Але як щодо моєї? Я покинув її. Зламав її. Вона лежала в лікарні, чорт забирай, на неї чекали місяці реабілітації. Її сестра померла, а я не прийшов до неї. Вона отямилася, а мене не було. Я був козлом і розбив своє власне серце. Не Аллі.

— Ти б так не вчинив. — У Керолайн відвисла щелепа, і вона подивилася на мене так, ніби я раптом став незнайомцем. — Tи рятуєш людей, Гадсоне. Не кидаєш їх.

— Але я покинув. — Якби вона знала, що я постійно брехав їй, то не була б такою впевненою в моєму характері. Наразі я був героєм для Джаніпер, але став би лиходієм для Керолайн, щойно вона дізналася б правду. Я присів, щоб подивитися їй в очі. — Правда завжди різниться залежно від того, хто розповідає історію, а в складних ситуаціях існує незліченна кількість варіацій. Але коли йдеться про те літо, то в усіх варіантах я — козел, який не був достатньо сильним, щоб підтримати її.

За моєю спиною пролунав сплеск, і діти почали вітати Гевіна.

— Чому ти... — Вона похитала головою.

— Я був егоїстичним вишкребком, якого більше цікавило те, чого хотів він, ніж те, що було потрібно їй. — Мої груди стиснулися, як у лещатах. — Це я маю повернути її, а не навпаки, і було б дуже корисно, якби ти просто відчепилася і стало на одну перешкоду менше, бо вона для мене все, Керолайн. Можливо, це літо — єдине, що в мене з нею буде, але вона — моє все.

Керолайн здивовано кліпнула, а тоді подивилася на Аллі.

— Гаразд, — повільно сказала вона, а потім кивнула мені. — Гаразд.

— Дякую. — Полегшення зняло щонайменше тридцять кіло з моєї спини.

Я спустився на берег, коли Джаніпер злетіла з тарзанки, а тоді переможно закричала, коли Ґевін увійшов у воду неподалік.

— Ми після Мелоді, — сказав я Аллі, підійшовши до неї.

— Дуже смішно. — Вона дивилася, повністю захоплена тим, як Мел зловила мотузку й почала тягнути її вгору схилом.

Я знав цей погляд. Він був у неї того вечора, коли я зустрівся з нею біля бару з мотоциклом Гевіна. Моя дівчинка хотіла на тарзанку, але вважала, що не варто.

—Я абсолютно серйозно.

Аллі пирхнула.

— І не мрій. Думаю, Ґевін пролетів метрів п’ять у повітрі під час останнього стрибка. Якщо я щось зроблю не так...

— Це вода, а не бетон. І твоєї мами тут немає, Аллі. Ти можеш трохи розважитися. Це піде тобі на користь. — Я спостерігав, як змінюється вираз її обличчя, брови спочатку насупилися, а тоді трохи піднялися, коли вона закусила губи й нахилила голову набік. — Озеро там добрих сім метрів завглибшки. Це безпечно.

Вона зиркнула на мене скоса.

— Це бозна-яка стара мотузка, прив’язана до бозна-чи здорового дерева, яке може витримати бозна-яку вагу в... — Вона затамувала подих, коли Мел застрибнула на сидіння, розгойдалася, відпустивши його в ідеальний момент, щоб впасти в озеро, і верещала, поки не вдарилася об воду.

— Ти цього хочеш, — підштовхнув я. — Я ж бачу.

— Наче ти знаєш, коли я чогось хочу, — пробурмотіла вона, складаючи руки на грудях. — Я чудово вдаю незворушність. — Яка одразу зникла, коли вона ковзнула поглядом по моєму торсу й прикусила губу.

— Можливо, для всіх інших. — Я обхопив її талію долонею і повернув, притискаючи до себе. — Вода саме така, як ти любиш, кохана. Мокра. Глибока. Безпечна. Пограймося.

— Ти ж не пожартував оце про секс. — Її погляд кинувся до води.

— Можеш мені довіритися. Я не дозволю, щоб із тобою сталося щось погане. — 3 мого голосу зникли натяки на піддражнювання.

Це зацікавило її. Вона здригнулася, але швидко зробила обличчя байдужим.

— Ти не можеш цього обіцяти.

Я підніс ліву руку до її щоки й погладив її, відчуваючи, що вона казала не тільки про тарзанку.

— Саме це я обіцяю. Ми зробимо це разом.

— А якщо мені буде надто страшно відпускати мотузку? Ти просто полетиш і залишиш мене висіти? — В неї наче аж подих перехопило.

— Я не відпущу, поки цього не зробиш ти, — пообіцяв я, погладжуючи її по щоці. — Ми повернемося разом, відштовхнемося ще раз і спробуємо знову. Стільки разів, скільки тобі знадобиться. — Моє серце стислося. — Тобі просто треба мати трохи віри в мене.

Вона подивилася мені в очі.

— Вважаєш, що нервувати абсурдно? Ну, от діти не бояться.

— Нічого не абсурдно. — Усмішка розтягнула мої вуста. — Вони теж боялися першого разу. Ти просто починаєш пізніше.

— А тобі було страшно? Чекай. Не відповідай. — Вона підняла руку й вислизнула з моїх обіймів. — Тобі ніколи не страшно, що робить тебе кепським барометром. — Вона повільно видихнула. — Гаразд. Зробімо це.

— Справді? — Я миттю зрадів.

— Припини питати, і зробімо це, поки в мене не здали нерви. — Вона смикнула сорочку через голову, і я зробив усе можливе, щоб не дивитися на опуклості її грудей.

Клята пам’ять, я досі відчував тверді бутони її сосків у роті, чув її тихі зітхання від задоволення. Але не зараз. Та на бога, ми в оточенні моєї сім’ї, і мені двадцять вісім років, я не якийсь підвладний гормонам підліток. Це був точно невдалий час.

Вона вислизнула з шортів.

Начхати. Я був дитиною в кондитерській, а Аллі — справжньою цукерочкою. Кожен сантиметр її тіла був досконалим. Якось мені вдалося закрити рота, щоб не пускати слину, і повести її до тарзанки.

Діти видерлися нагору, за ними йшов Ґевін.

— Не знаю, як ти, трясця, постійно тримаєшся на воді, — пробурчав він. — Мені треба йти в спортзал.

Я розсміявся, а потім взявся за мотузку, коли Аллі перехилилася через триметровий насип.

— Ти готова?

— Ми обоє не можемо сісти на цю штуку. — Вона показала на дерев’яний диск.

— Ми станемо. — Я міцно тримав мотузку. — Ти лізь першою, а я витягну нас на пагорб, а потім застрибну до тебе.

Вона втупилася в диск.

— Ти матимеш змогу просто відпустити мене.

— Матиму, але це зробило б мене козлом. — Я простягнув до неї руку. — Ну-бо, Аллі.

— Це найдурніша річ, яку я коли-небудь робила. — Вона схопила мотузку обома руками, а потім ступила на свій бік диска.

Боже, рятуй нас, якщо я коли-небудь поведу її на банджі-джампінг.

—Хороша дівчинка. — Я подивився їй в очі, потім вперся п’ятами в землю і позадкував, тягнучи її вгору схилом. — Я не стрибатиму, поки ти не захочеш.

— Ти мав сказати, поки не виникне потреба, якщо я правильно пам’ятаю, — пробурмотіла вона.

—І хто тепер жартує про секс? — Я стримав усмішку, і ми досягли ідеальної точки для зльоту. — Скажеш коли.

Вона зробила глибокий вдих, потім ще один, і ще, регулюючи свій хват на мотузці.

— Як я знатиму, коли відпускати, щоб не влетіти в берег замість води?

— Я тобі скажу.

— Добре. Погнали. — Вона кивнула.

— Ти впевнена? — Я приготувався до старту.

— Негайно! — наказала вона.

Я стрибнув і обома ногами приземлився на диск, а потім імпульс поніс нас униз із пагорба.

Аллі заверещала, а я відпустив одну руку, обхопивши її за талію, коли ми відлетіли від берега і опинилися над озером. Дочекався, щоб вода стала темно-синьою, що свідчило про глибину, і крикнув:

— Зараз!

Щойно побачив, що вона відпустила мотузку, зробив те саме, і ми полетіли.

Озеро кинулося нам назустріч, і я затамував подих, перш ніж ми вдарилися об воду. Вона поглинула нас, пролітаючи над нашими головами. Я зсунув руку з її талії і схопив її за руку, перш ніж виштовхнути на поверхню.

Виринув за секунду до неї.

Вона хапала ротом повітря, і я відпустив її руку, щоб вона могла гребти нею у воді, пам’ятаючи, що те, що було другою натурою для мене, не було таким для неї.

— Це було... — Її очі зупинилися на моїх і вона широко всміхнулася. — Це було неймовірно!

А потім вона розсміялася.

А я вкотре закохався в неї. Не в ту тиху, спостережливу дівчинку, якою вона була, і не в подругу, яку я підвів, а в жінку, на яку вона перетворилася, красиву й сильну, пошрамовану, але досі здатну сміятися.

Вона кинулася вперед, обійняла мене за шию і притиснулася своїми губами до моїх.

Я тримав нас на плаву, а сам цілував її до нестями, нахиливши голову й погладжуючи язиком її рот. Застогнав від її смаку, від приємного шкрябання її нігтів по моїй шиї, від тепла її тіла, притиснутого до мого.

Вона застогнала теж, і цей звук збудив мене за лічені секунди.

Бажання прокотилося моїм хребтом, і я схопив її за потилицю, коли вона обвила ногами мою талію, повністю довіряючи мені тримати нас на поверхні. Я ніколи нікого — нічого — не хотів так сильно, як оце жадав Аллі. Я цілував її так, ніби вона була повітрям, а я провів останнє десятиліття, пливучи за ним до поверхні.

— Агов! Тут же діти! — вигукнув Ґевін.

Аллі відсахнулася, важко й швидко дихаючи.

В дулу решту цього дня, веду її назад до будиночка.

Вона, мабуть, прочитала ці наміри в моїх очах, бо її власні спалахнули, і вона розплела обійми, а потім повільно попливла до берега.

Я кинувся за нею, молячись, аби вода охолодила мені член настільки, щоб не налякати мою сім’ю на все життя. До цього було близько, але я таки був у пристойному вигляді, коли ми дісталися до берега.

Ми з Аллі вийшли з озера на маленький пляж під схилом, де на мить сховалися з поля зору всіх. Я пригорнув її до себе, і вона поклала руки мені на груди, але не відштовхнула мене.

— Я хочу тебе. — Я притулив своє чоло до її. — І зроблю все, щоб бути з тобою, щоб утримати тебе, щоб у нас усе вийшло. Я ніколи в житті не відчував нічого більш справжнього.

Вона вдихнула.

— Нічого не вийде. Я повернуся до Нью-Йорка.

—Мені байдуже. Ти зараз тут. Віддай мені своє «зараз». — Мої руки вигнулися на її талії. — Скажи, що ти це відчуваєш.

Вона заплющила очі, потім кивнула.

— Відчуваю. Це по-справжньому.

Дякую тобі, Боже.

Щось пролетіло над нами, і ми повернули голови, коли Джаніпер промчала над озером, а потім радісно закричала, відпускаючи тарзанку. Вона пірнула з мінімальним сплеском, а Мейсон і Мелоді підбадьорювали її зверху.

— Вона не має цього робити, якщо у воді нікого немає, — пробурмотів я, дивлячись на поверхню озера. Насупив брови, коли племінниця не з’явилася відразу, і почав рахувати, поки волосся на потилиці ставало дибки.

— Гадсоне, — прошепотіла Аллі. Її руки впали з моїх грудей, коли я долічив до дев’яти.

Я розвернувся до озера, а тоді кинувся в нього, бо вже дорахував до дванадцяти, коли вода сягла мого пояса.

— Гадсоне! — закричала Керолайн над нами.

— Стій тут, — гукнув я Аллі, а тоді пірнув.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

АЛЛІ

Dancegrl6701: Ой, корона впала. Даруйте, RousseauSisters4, але ви руїна. Час дати дорогу іншим.

Моє серце калатало, поки Гадсон розтинав воду, як ніж, пливучи швидше, ніж я колись бачила.

— Якщо ти тут, допоможи їй, — прошепотіла я Ліні.

Голова Гадсона піднялася, а тоді зникла під поверхнею приблизно в тому місці, куди стрибнула Джаніпер.

Я обхопила себе руками, ніби це могло не дати моєму серцю калатати все сильніше з кожною секундою його перебування під водою. Він робив це щодня. Він робив це у шести-дев’ятиметрових хвилях. Якщо він знайшов того капітана, який вистрибнув з човна посеред океану, то міг знайти й Джаніпер в озері. Він мусив це зробити.

Ґрунт скотився крутою стежкою ліворуч від мене, і Ґевін пролетів повз, кидаючись у воду. Керолайн зашпорталася на стежці й спинилася біля мене.

Вона одягнена в яскраво-помаранчеве, — прошепотіла вона, піднявши руки до рота. — Гадсон завжди каже, що вона має плавати в яскравому на випадок...

Я зробила крок убік і обійняла її тремтливі плечі.

— Триста п’ятдесят, — нагадала я їй. — У цій країні лише триста п’ятдесят людей, які вміють плавати так само добре, як він. Він знайде її. — Я чинила з панікою так само, як і з болем, — заштовхувала її в ментальну скриньку.

Не існувало світу, де Гадсон дозволив би своїй племінниці — нашій племінниці — потонути. Він просто не допустив би цього.

— Скільки часу минуло?

— Вона вміє затримувати дихання на дуже довгий час. — Я гладила її по плечу, не зводячи очей з поверхні. — Я бачила, як вона затримувала його більше ніж на хвилину, у мене вдома, коли плавала з Гадсоном.

Нічого не відбувалося. Знову ні.

— Хвилина. — Вона почала труситися. — Хвилина вже минула?

— Я так не думаю. — Це була маленька брехня, тільки тому, що я не мала певності. — Гадсон не випливав, щоб вдихнути, тож це хороший знак, — пробурмотіла я. Як надовго він міг затримувати дихання?

Я не знала. Була надто зосереджена на тому, щоб тримати його не ближче, ніж на відстані витягнутої руки, щоб ставити такі запитання чи навіть оглянути його домівку. Він вкладав максимум зусиль у це, хай що б то було, а я відштовхувала його на кожному кроці, якщо це не стосувалося Джаніпер.

А тепер Джаніпер була...

Не думай так. Моє серце калатало у вухах, душа розривалася, а розум мчав уперед, мов ошалілий. Джаніпер ніколи не зустрінеться з Ліною, бо я не змогла її врятувати, а тепер Гадсон був єдиним шансом утримати її тут, де їй належало бути, а не з Ліною.

Ґевін був майже на місці.

— Будь ласка, будь ласка, будь ласка, — шепотіла Керолайн знову й знову, і мої думки повторювали її благання.

Гадсон випірнув лицем від нас, і моє серце підкотилося до горла.

— Знайшов! — крикнув він, а потім почав пливти боком до нас, а Ґевін був поруч із ним.

— О боже! — Керолайн кинулася у воду.

— Вона дихає! — вигукнув Ґевін.

Я почула, як Джаніпер закашлялася, і мої коліна підігнулися, миттєво вдарившись об пісок.

— Дякую, — прошепотіла я Ліні. — Дякую тобі. Дякую.

Гадсон підняв її на руки, щойно зміг торкнутися ногами дна, і виніс із озера. Вона все кашляла.

—Джаніпер! — Керолайн пропустила Гадсона, а тоді швидко пішла за ним назад на берег. Її одяг був мокрий до середини грудей.

—З нею все гаразд, — запевнив той сестру, дивлячись на Джаніпер, а потім перевів погляд на мене. — 3 нею все гаразд.

Джаніпер знову закашлялася, коли Гадсон посадив її на пісок за метр ліворуч від мене, а тоді присів навпочіпки перед нею.

— Як ти почуваєшся, Джан-жучок? — Він узяв її за ногу.

Керолайн опустилася на коліна поруч із Джаніпер і погладила її по голові, а Ґевін вийшов із води й опустився з другого боку від Гадсона.

— Зі мною все гаразд. — Джаніпер зробила глибокий, уривчастий вдих і подивилася на маму. — Я пірнула так глибоко, що моя нога заплуталася в гілці чи ще в чомусь. Я нічого не бачила. Спробувала, але не змогла її витягнути. — Її дихання почало сповільнюватися. — Але дядько Гадсон зміг.

У мене стиснулося в грудях.

—Добре. — Керолайн притиснула поцілунок до чола Джаніпер. — Дякую, Гадсоне.

Він кивнув.

— А таки пристойна подряпина. — Він оглянув здерту шкіру на верхній частині її правої ноги. — Але, думаю, житимеш. Ти напилася там води?

Джаніпер похитала головою.

— Я весь час затримувала дихання.

— Я пишаюся тобою. — Він усміхнувся їй, проте усмішка зникла, коли він глянув на тремтіння сестри. — Агов. Із нею все гаразд. Помаранчевий колір допоміг мені завиграшки помітити її. Ти зробила все, що мала. Ми всі були тут. Із нею все гаразд, — повторив він.

Вона схлипнула й кивнула.

— Ти не мала стрибати з тарзанки без дорослого у воді, — вичитав їй Гадсон, тоді звівся на ноги й підняв Джаніпер; Керолайн і Ґевін швидко встали самі.

— Я подумала, що ти досить близько, — пробурмотіла вона, коли Керолайн стиснула Джаніпер у міцних обіймах, обплітаючи руки навколо дівчинки. — І на свій захист скажу, що так воно й було. Але мені шкода. Наступного разу я буду обережнішою.

Керолайн напружилася, і я побачила в її погляді, що наступного разу не буде, але, треба віддати їй належне, вона просто кивнула.

— Я люблю тебе.

Я не була певна, що змогла б зробити так само.

— Я теж тебе люблю. — Джаніпер притулилася до Керолайн.

— Ми маємо спостерігати за нею: чи немає кашлю, лихоманки, млявості, будь-яких ознак того, що в її легенях є вода. А втім, думаю, вона в нормі, — сказав Гадсон Керолайн. — Веди її нагору й оброби цю рану. — Він кивнув на стежку.

— Зможеш іти? — запитала Керолайн у Джаніпер.

—Думаю, що так. — Вони почали підніматися крутою стежкою. Ґевін ішов досить близько позаду, щоб підхопити Джаніпер, якщо вона впаде.

Я спостерігала за ними, поки Гадсон не опинився в полі мого зору.

—Аллі! — Він простягнув мені руку, і я рефлекторно взяла її, погойдуючись і зводячись на ноги з його допомогою. — Агов. Ти в нормі? Бо тремтиш.

Я тремтіла?

— Я люблю її, — прошепотіла я, відчуваючи, як щемить в очах.

—Знаю. — Він обійняв мене, притискаючи до грудей.

—Я не хотіла цього. Просто думала, що допоможу їй, і це якось компенсує те, що жива я, а не Ліна, але я люблю її, Гадсоне. — Мій голос зірвався.

— Із нею все гаразд. — Він погладив мене по спині.

— А з тобою? — запитала я крізь цокання зубів.

—Я мало не до смерті перелякався за секунду до того, як побачив її, але зараз більше непокоюся за тебе. — Він поклав підборіддя на мою маківку. — Просто зачекай секунду, й адреналін вивітриться з твого тіла.

Боже, я спиралася на нього.

— Я в нормі. — Я поворухнулася, щоб виборсатися з його обіймів.

—Дозволиш мені хоч раз тебе пообіймати? — Його руки стиснулися. — Ти не мусиш давати всьому раду сама, Аллі. Тобі може бути страшно, і ти можеш любити Джаніпер, навіть якщо це все заплутує. Плутанина — це добре, люба. З плутанини народжується найкраще в житті, їй не мусиш постійно все контролювати. І нічого страшного, якщо ти розпадешся на частини. Обіцяю, я буду поруч, щоб зібрати тебе докупи, якщо ти тільки дозволиш.

Можливо, не зашкодить, якщо я здамся, бодай на мить.

Я розслабилася на його грудях, притулившись вухом до його повільного, спокійного серця. Інцидент із Джаніпер міг налякати його, але не вразити. Я вже почала думати, що цього не могло зробити ніщо.

—Дякую, що врятував її.

— Така в мене робота, — сказав він мені у волосся. — Крім того, визнаю, що в мене був шкурний інтерес.

Напівусмішка торкнула мої уста, і тремтіння зменшилося, але він не відпустив мене. Така в нього була робота, але я майже нічого не знала про його справжнє життя, окрім цього.

— Де ти живеш?

— На Воррен-стріт, приблизно за чотири квартали від твого дому. Темно-синій будинок з білими дверима. А що?

— Я ніколи не питала. — Але знала, що це за будинок. Я проминала його щоліта, коли ми ходили до кафе його батьків — а тепер Керолайн.

— Гм. — Його погладжування на моїй спині сповільнилися. — Хочеш побачити його, коли повернемося?

Це був крок у напрямку, який не стосувався Джаніпер... або угоди, яку ми уклали. Я заплющила очі й дозволила ритму його серця сповільнити моє, і, слава богу, він не підганяв і не змушував мене відповісти одразу. Стало легше, коли я нарешті кивнула.

— Так. Залюбки.

* * *

Решта дня минула без будь-чиїх спроб померти. Ми ходили в трейл, грали в карти в альтанці, поки не здійнявся вітер, і готували вечерю під хоровий сміх, серед гармидеру, який я починала цінувати — особливо тому, що Керолайн була не просто ввічливою, вона була... милою.

Та ще й кумедною, коли не переймалася тим, щоб чіплятися до мене.

Коли багаття згасло, тітки й дядьки Гадсона пішли спати, та і його батьки попрямували до свого будиночка, залишивши нас із Керолайн сидіти на колоді біля вугілля.

Я спостерігала, як Гадсон вихав Джаніпер на гойдалці з шин за десять метрів від нас на березі озера.

— Гадсон дуже добре ладнає з дітьми, — мимохідь зауважила вона. — Він буде чудовим батьком. Варто знати, якщо ти хочеш дітей.

Дітей?

— Я... — Мій рот кілька разів відкрився й закрився, поки я уявляла, як Гадсон тримає дитину — нашу дитину, — і я стиснула свою флягу з водою. Що це було за почуття, яке з’явилося одразу за негайною нудотою, що супроводжувала її коментар? Цікавість?

—Здається, ніби тебе зараз знудить. — Вона хихикнула. — Не хотіти дітей нормально. Я просто сказала, що Гадсон дуже добре з ними ладнає.

—Тобі не доведеться переконувати мене в його перевагах, запевняю. — Я зітхнула. — Я ніколи не думала про те, щоб мати дітей. Більшість моїх знайомих чекають, поки вийдуть на пенсію. Це, власне, те, що урвало кар’єру мами. Вона завагітніла Ліною і вийшла заміж за нашого батька.

— А-а-а. — Вона нахилилася вперед і колупнула вугілля. — Тепер трохи зрозуміліше, чому вона, здавалося, невпинно муштрувала вас чотирьох.

Я кивнула.

—Джаніпер феноменальна, — сказала я, щоб змінити тему. — Вона сильна, дотепна й розумна. Ти добре її виховала.

Керолайн випросталася й втупилася в гойдалку, на якій вихалася Джаніпер.

— Вона необачна, як Гадсон, — пробурмотіла вона. — Шон теж був таким, завжди стрибав не дивлячись, але так, ця дівчина впертіша, ніж я могла припустити, і змушує мене працювати. Наполегливість, мабуть, у неї в генах. Гадаю, ми дізнаємося, коли їй виповниться вісімнадцять.

Вона, напевно, помчить до адвокатів і попросить свою справу на свій день народження.

Моє горло стиснулося, і я швидко зробила ковток води.

— Ти хочеш, щоб вона так довго чекала? Тебе не турбують такі речі, як історія хвороб родини?

— Трохи. — Вона кивнула. — Було б добре для неї мати доступ до цієї інформації або принаймні знати, де почати ставити запитання, але усиновлення таємне з певної причини. Я не знаю її біологічних батьків і що вони зроблять, якщо вона... — Жінка напружилася. — Я чекаю, поки їй не виповниться вісімнадцять, щоб захистити Джаніпер, а ще це захищає їхнє приватне життя.

Ліна померла, але як щодо батька Джаніпер?

Керолайн зітхнула.

— Знаю, усі вважають мене жахливою, бо я не дозволила їй шукати родичів...

— Ніхто не вважає тебе жахливою, — запевнила я.

Вона пирхнула.

— Вважають. Але ті дорослі, які вставляють свої п’ять копійок, не втратили чоловіка, не бачили, як батько їхньої дитини помирає в них на руках, бо його тіло просто не могло більше боротися. Це наш із Джаніпер біль. — Сумна усмішка вигнула її рот, коли Гадсон крутнув дівчинку на гойдалці. — Не думаю, що витримаю ще одну таку втрату, і думка про те, що з нею щось трапиться, змушує мене хотіти загорнути її в бульбашкову плівку. Не можу ризикувати й втратити її, адже я вже втратила Шона й бачила, як вона тужила... — Вона здригнулася. — Ми з Шо-ном дали обіцянки, і я єдина, хто залишився, щоб виконати їх — пересвідчитися, що вона росте в безпеці та любові. Можеш назвати мене надміру турботливою, але їй лише десять, і зараз я готова бути жахливою, якщо це вбереже її від болю, від розбитого серця, і це стосується й балету. Ти справді можеш сказати мені, що танці ніколи не розбивали тобі серце? — Вона глянула на мене. — Чи тіло?

Я натягнула рукави худі Гадсона на долоні.

— Тут не обійшлося без труднощів, — визнала я, нарешті починаючи чітко бачити Керолайн. Вона не була жахливою — вона досі тужила, досі була налякана.

— Гаразд. — Вона кивнула. — Я знаю, що ти втратила сестру. Люди, які страждали, як ми, знають, що не можна мати всього, і коли доходить до невідомого, є ціна, яку я не можу дозволити платити Джаніпер. Тож поки я робитиму складні вибори, я буду поганою.

— Розумію. — Я прокашлялася й вирішила не випробовувати долю, запитуючи щось іще. — Спущуся до них.

Вона кивнула.

— Скажи Джаніпер, що я чекаю на неї, добре? Хочу пересвідчитися, що вогонь згас.

— Звісно. — Я підвелася, і худі Гадсона впало мені на стегна. Я обійшла багаття й спустилася до берега. На щастя, вийшов повний місяць, освітлюючи шлях і допомагаючи мені оминати коріння й каміння, на якому я могла б підвернути щиколотку.

Джаніпер засміялася, коли Гадсон знову крутнув її, і моє серце стиснулося. Її могло б тут не бути, якби цей чоловік не був таким вправним у своїй справі. Я думала, що в нас ще буде час, щоб розповісти їй більше про Ліну, час, щоб вона дізналася про нас, але якщо сьогоднішній день щось і показав мені, то це те, що часу не було.

— Гей, — сказав Гадсон, усміхаючись до мене, поки Джаніпер, сміючись, виходила з останнього витка.

— Слухай. — Я швидко озирнулася на багаття. — Будь ласка, зроби мені послугу й займи Керолайн на секунду.

Його усмішка згасла, але він кивнув і попрямував до багаття.

Джаніпер із зітханням оговталася від нападу сміху, обійнявши верхівку гойдалки, а я присіла перед нею навпочіпки.

— Ти нормально почуваєшся після сьогоднішнього? — тихо запитала я.

Її вираз став серйозним.

— Якусь секунду, перш ніж дядько Гадсон знайшов мене, я думала, що можу померти... як моя мама.

Моє серце стиснулося.

—Але ти не померла.

— Ні. — Вона наморщила лоба. — Але весь день думала, що моїм останнім словом було б «Дивися» до Мелоді. А потім подумала, що принаймні у мене були б останні слова, а ніхто не пам’ятає останніх слів мами, — закінчила вона пошепки. — Це дивно, я знаю. Але я б хотіла, щоб хтось пам’ятав їх.

— Я теж. — Я кивнула. — Тобі допоможе, якщо я розповім, що пам’ятаю?

— Ні, якщо це завдасть тобі болю.

— Подивимося, як далеко я зможу зайти. — Я примусила себе всміхнутися. — Багато в чому це так боляче, бо те, що я пам’ятаю, не збігається зі свідченнями, тому мені не дозволяли про це говорити. — Аж поки я не знайшла собі психотерапевта кілька років тому.

— Добре, — повільно сказала Джаніпер. — Я хотіла б знати.

Я вдихнула й спробувала вгамувати серцебиття.

— Я не пам’ятаю нічого чітко після «Класики». Я пам’ятаю, що перемогла, пропозиції щодо контракту, зустріч із твоїм дядьком. Ми планували побачитися того вечора, але...—У мене пересохло в горлі. Очевидно, я не з’явилася, через те, мабуть, він і пішов. — Хай там як, мені сказали, що ми їхали додому з прийому трупи. Я пам’ятаю, як ми слухали Coldplay, і Ліна сміялася, коли входили в поворот — вона завжди сміялася, завжди першою жартувала. Думаю, із нас чотирьох вона була найбільш... живою, найбільш впевненою в собі. Як ти.

— Як я, — прошепотіла Джаніпер.

—Так. У тобі багато від неї. Твоя усмішка, твій сміх, твоя грація в студії... це Ліна. — Я глянула через плече й помітила, що Гадсон заливає вогонь водою. — Загалом, я пам’ятаю емоції тієї ночі, навіть якщо події в моїй голові сплюснулися безладно, як купа зіпсованої плівки.

Вона нахилилася вперед, поклавши підборід дя на шину.

Наступні слова я добирала дуже обережно.

— Я пам’ятаю, як вона сказала мені, що любить мене і щоб я ішла за своїм серцем. — Моє горло не стиснулося, як це зазвичай бувало, коли я відкидала цей спогад. — І вона поклала свою обручку в мою передню кишеню й попросила подбати про те, що вона залишала. — Я стиснула її руку. — Я звикла думати, що вона мала на увазі Енн і Єву, але тепер підозрюю, що йшлося про тебе.

Вона стиснула мою руку у відповідь, схвильовано дивлячись мені в очі.

— Вона залишила тобі обручку?

— Ага. — Я глянула через її плече й побачила Гадсона й Керолайн, які йшли сюди, на його обличчі виразно читалося вибачення. Час вичерпано. — Це реліквія від нашої прабабусі. Твоєї прапрабабусі. Мій батько подарував її моїй мамі на заручини, а вона подарувала її Ліні, коли та виграла «Класику». Гадаю, це було більше схоже на обіцянку вийти заміж за мрію, а не за хлопця. Ліна носила її щодня. Знімала тільки на репетиції. — Я зітхнула.

— А потім ти виграла «Класику», і вона віддала її тобі, — здогадалася Джаніпер.

—Думаю, що так. Коли я отямилася за кілька днів у лікарні, медсестра дала мені сумку з речами, які були зі мною, коли мене привезла швидка, і обручка була там.

Тому я знаю, що це правда, але травми голови — дивна штука. — їй не треба було знати решту, про ті уривки, від яких я із криком прокидалася від сну, що приходили також, коли грала певна пісня по радіо.

— Ти показувала це як доказ? — Вона вихалася на гойдалці.

Я похитала головою.

— Ніхто, крім тебе, не знає, що вона в мене. — Я дуже боялася, що мама забере її назад, і в мене нічого не залишиться від Ліни. — Річ у тому, що я вирішила вірити, що її останніми словами було прохання дбати про людей, яких вона любила, і думаю, що нормально, якщо ти теж вирішиш повірити в це.

Вона кивнула.

— Уже пізно, вам не здається? — вигукнула Керолайн, коли вони підійшли ближче. — Про що ви двоє говорите?

Джаніпер закліпала очима.

— Я розпитувала Аллі про те, як вона розірвала ахіллове сухожилля під час виступу.

Вона навіть збрехала, як Руссо. Вражає.

Я встала, коли Керолайн підійшла до нас, її губи трохи розтулилися.

— Джаніпер, про таке не можна просто так запитувати, — дорікнула вона.

Дівчинка знизала плечима й злізла з гойдалки.

— Це ж не щось таке, чого немає в інтернеті. Думаєш, це було перенавантаження?

— Ем-м. Так. — Я кивнула, і ми вчотирьох рушили до стежки. — Я знала, що треба було дати йому відпочити, але ухвалила неправильне рішення й почала танцювати.

— І він просто... порвався? — запитала Джаніпер.

— Аллі, мені так шкода, — вибачилася Керолайн, кидаючи погляд на доньку. — Ти й так багато чим уже поділилася.

— Нічого страшного. Я трохи відволіклася, втратила правильну точку під час піке, і це, мабуть, зробило свою справу. — Я знизала плечима, і Гадсон застиг біля мене. — Але я не пам’ятаю, щоб я падала, чи чогось такого, що могло б до цього призвести. Він просто порвався. І якби цього не сталося в кінці варіації, то було б у другому акті. — Ми дійшли до стежки. — Коли не даєш своєму тілу часу на зцілення, воно забирає цей час у тебе силою.

Джаніпер кивнула.

— І на цій ноті ми йдемо спати. — Керолайн поклала руку на спину Джаніпер. — До завтра.

Ми побажали одне одному добраніч і рушили до нашого будиночка, зупинившись біля флігеля перед тим, як пройти решту шляху.

—Я не думаю, що ми маємо казати Керолайн, — прошепотіла я, коли ми поверталися на головну стежку.

— Про що? — Гадсон спинився, і я повернулася до нього.

— Вона боїться за Джаніпер на багатьох рівнях після втрати Шона. Я думаю, ми не можемо просто взяти й сказати їй, що ми не становимо загрози або що в Джаніпер є талант. Керолайн багато в чому схожа на Ліну. їй потрібні докази, треба щось показати. Тож ми їй це доведемо. Дозволимо їй на власні очі побачити, наскільки талановита Джаніпер, під час «Класики». Зважаючи на те, яка Керолайн вперта, це може бути єдиний шанс Джаніпер.

Гадсон замислено опустив голову.

— Це може спрацювати, і я впораюся з наслідками, але цілком можливо, що Керолайн знову зненавидить тебе за обман, навіть якщо зрозуміє, що ти не прийшла вкрасти Джаніпер.

Я кивнула, відчуваючи щем у грудях.

— Це ризик, на який я готова піти. Ідеться про Джаніпер, а не про мене. Чи про Енн. Бути викресленими з її життя на вісім років варте того, якщо Джаніпер буде щасливою. — І я зможу спати спокійно, знаючи, що зробила все можливе, а це було найменше, що я мусила зробити заради Ліни.

— Добре. — Гадсон кивнув, і ми почали підніматися стежкою до нашого будиночка. — Щось відвернуло твою увагу? — запитав він, коли ми пливли крізь місячне світло. — Під час «Жізелі»?

Жар обпік мої щоки.

— Так.

— Але ти не думаєш, що це якось пов’язано з розривом? — Його брови насупилися.

— Ні. — Я похитала головою. — Спочатку думала, але то я просто шукала, на кого можна було б звалити провину. Я трохи зашпорталася, але нічого такого, що могло б спричинити розрив. — Кривий смішок підкотився до мого горла. — Кумедно, і я ніколи нікому цього не казала, і навіть не хочу, щоб ти відповідав, бо це дуже незручно, але...

Він подивився на мене.

— Мені здалося, що я побачила тебе. — Я запхала руки в кишеню на животі його худі й навіть не піднімала очей, щоб побачити, як він витріщився на мене. — Мені здалося, що я помітила тебе в задньому ряду, а коли глянула вдруге, тебе там, ясна річ, не було. Це просто мій мозок зіграв зі мною злий жарт, напевно, тому, що ти був поруч того єдиного разу, коли я виконувала цю варіацію для публіки.

Він і далі дивився, і мені захотілося повернутися на тридцять секунд назад і скасувати це зізнання. Що зі мною сталося? Його слова, що я не мушу весь час контролювати себе, не означали, що я маю підняти швидкість з нуля до максимуму на потязі, переповненому пасажирами.

— Знаєш, я сьогодні навіть не згадувала про тренування. Жодного разу. — Я випалила перше, що спало мені на думку, щоб змінити тему.

— Аллі... — Він потягнувся до моєї руки, але я прискорила крок.

«Дурепа» було слабеньким словом, щоб описати те, як я почувалася.

— Жодного разу. Я не відчувала провини за те, що не тренуюся або не проводжу весь день у студії. Мені було найвеселіше відтоді... — Я розсміялася. — Напевно, відтоді, як ти витягав мене на вулицю і змушував робити щось веселе. Без тебе я перестала розважатися... потім були тільки танці. Зате дивись — я головна танцівниця, тож це спрацювало.

— Знаєш, ти можеш збалансувати це, — сказав Гадсон, наздоганяючи мене, коли ми піднімалися сходами до нашого будиночка. — Ти можеш бути найкращою у своїй царині, але водночас жити життя. І далі проводити дні, як сьогодні. Не обов’язково має бути все або нічого.

— Я не вмію по-іншому. Але це прекрасна думка — баланс. — Так воно й було. Я увійшла першою й одразу ж розгубилася в темряві.

— Не рухайся. Не хочу, щоб ти спіткнулася, — застеріг Гадсон. Легенько притримавши мене, він підійшов до свого боку ліжка. Кілька клацань — і лампа увімкнулася. — Ось так. — Він розвернувся й пішов просто до мене. М’яз на його щелепі посмикувався, коли він вигинав козирок своєї кепки.

Якого біса йому було нервувати?

—Я знаю, ти сказала, що не хочеш, щоб я відповідав...

Убийте мене одразу.

— Будь ласка, не треба.

— Але я мушу. — Він узяв моє обличчя в долоні.

— Узагалі не мусиш. — Я подивилася на двері, стіну, стелю, куди завгодно, аби не на нього.

— Подивися на мене. — Його великі пальці гладили мої щоки. — Будь ласка, кохана.

Я якось вилізла з ями приниження, щоб зустрітися з його поглядом.

— Це був я. — Він перевів подих, а я затамувала. — Це був я, Аллі. Я був там.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

АЛЛІ

OuchPouchhtr5: Як же можна так брехати.

Вона не відновлюється. їй кінець.

—Ти що? — Я відступила назад, і його руки висіли в повітрі протягом кількох ударів серця, перш ніж він їх опустив.

—Я був там, — повільно повторив він.

— Ні, не був. — Я вхопилася за товсте дерев’яне бильце ліжка, щоб встояти на ногах.

Він сів на його край і взявся за необроблену деревину.

—Я сидів за два ряди від кінця залу. У самому центрі. Ти бачила мене.

Мої губи розтулилися, а серце здригнулося й вискочило з грудей.

—Я не розумію.

— Я намагався купити центральне місце в задньому ряду, але не зміг його дістати. Воно, мабуть, продалося за лічені секунди після появи квитків у продажу. — Він дивився прямо перед собою на зачинені двері будиночка. — Я був такий розлючений, коли той, хто купив його, навіть не з’явився. Бачив твою маму в ложі з Енн, бачив Єву в кордебалеті, бачив тебе... — Його очі заплющилися, і мої нігті впились у бильце. — Ти була така вродлива.

Дихай. Мені довелося нагадати собі про дихання.

— Я бачив, як ти впала на коліно в кінці, трохи більш неконтрольовано, ніж я пам’ятав з часів, коли ми були молодші, але я нічого не запідозрив, поки ти не закричала. — Він опустив голову. — Ти закричала. Оркестр спинився. Усе затихло, коли тебе винесли зі сцени. Я переліз через усіх у тому ряду, щоб дістатися до проходу, але звичайних глядачів із квитками не дуже-то пускають за лаштунки, щоб побачити одну з найвідоміших танцівниць у світі, ти ж знаєш.

— Ти там був? — Солодкий, пекучий біль погрожував розірвати мені груди, вирватися назовні після десятиліття мого ігнорування його і викрити незручну й небезпечну правду, якої я знати не хотіла. Але я так втомилася від заціпеніння, від заборони собі відчувати щось, крім гніву й смутку.

— Я був там. — Він подивився на мене, відстежуючи мої рухи своїми прекрасними очима, поки я повільно наближалася, щоб стати перед ним. — Звичайно, був. Ти якось сказала мені, що я потрібен тобі в залі для того уривка, пам’ятаєш?

— Перед «Класикою», — прошепотіла я. Мама сказала мені обрати щось інакше, бо Ліні щойно запропонували роль в осінній програмі Метрополітен-балету, і вона не хотіла, щоб її порівнювали з іншими, оскільки серед суддів були члени трупи. Я все одно виступила з цим номером — мій перший і єдиний справжній акт непокори.

Гадсон прокрався дивитися на мене в задній ряд, щоб моя мама його не побачила. Ця частина дня й досі була кришталево ясною в моїй пам’яті.

— Я вже підвів тебе якнайгірше. — Його голос стишився. — Знав, що це нічого не виправить, що ти ніколи не побачиш мене, але я був там.

—Звідки ти взагалі знав, що я отримала цю роль? — Мій мозок намагався знайти в цьому сенс, але серце швидко виштовхувало логіку за двері.

—Я знав... — Його шию вкрив рум’янець.. — Я підписався на сповіщення на електронну пошту, якщо твоє ім’я з’явиться поруч із «Жізеллю», але не знав, що ти ще не відновилася, що травма була настільки серйозною, поки Джаніпер не сказала мені, що ти в пляжному будинку. — Він знайшов мої очі. — Я не знав, що ти мене побачиш, і вже точно не думав, що відверну твою увагу. Мені дуже шкода.

—Ти не винен. Повороти не стали причиною розриву. Це сталося б незалежно від того, був ти там чи ні. — Я зробила крок вперед, між його колін. — У тебе справді стояло сповіщення всі ці роки?

Він кивнув.

Тиша ставала дедалі густішою, поки моє серце продовжувало боротьбу з головою і зрештою перемогло. Він був там. Він прийшов. Джаніпер не змушувала його, він приїхав до Нью-Йорка заради мене.

— Середнє місце в останньому ряду завжди порожнє. Це є в моєму контракті.

Дві зморшки пролягли між його бровами.

—І якби ти зателефонував і назвав своє ім’я, тобі віддали б цей квиток. Це теж є в моєму контракті. Це завжди твоє місце. На всіх сценах. На всіх виставах. Навіть не знаю, навіщо я це зробила, хіба що ніколи не втрачала надії, що одного дня ти прийдеш. — Ну ось, я сказала це.

— Усі ці роки? — Його голос пролунав так, ніби його зішкребли з вугілля від багаття.

— Усі ці роки. — Мій погляд упав на його рот, і пульс прискорився. Я обвила його шию руками й прийняла той простий факт, що завжди хотітиму його, а в цю мить можу отримати його. — Гадсоне.

— Аллі. — Його руки опустилися на мої стегна.

— Ти мені потрібен.

Він не вагався й миті. Наші губи зустрілися, і я розтанула від першого поштовху його язика, повністю віддаючись, а він цілував мене, затамувавши подих Тепло й бажання вибухнули між нами, ніби сірник кинули в бочку бензину.

Його руки ковзнули по моїх стегнах, коли він устав, притискаючи мене до себе. Я обхопила його ногами за пояс, зчепивши свої щиколотки на попереку, а тоді скинула його кепку на землю, щоб занурити пальці в його волосся.

Моя спина вдарилася об стіну, і я використала її як важіль, розірвавши поцілунок, щоб зняти з нього сорочку. Спостерігати, як він тинявся поруч без сорочки останні два дні, було тортурами. Я припала губами до його горла: дводенна щетина шорстко торкалася моїх губ, і я насолоджувалася кожним його подихом, коли досягла вигину пружної, теплої шкіри там, де його шия з’єднувалася з плечем.

Не встигла я попросити про ще один поцілунок, як він схопив мене за каптур худі й потягнув його вгору.

—Хай яка ти солодка в моєму одязі, мені треба його з тебе зняти.

Мені теж. Я підняла руки, і він швидко стягнув худі. Воно впало на підлогу, а я схопила низ майки й потягнула її через голову, а тоді кинула — щоб відчувати його шкіру на своїй.

Наші губи злилися, і я цілувала його довго й міцно, водячи долонями по його руках, спині, грудях — скрізь, куди могла дотягнутися, — поки він з гарчанням м’яв мої стегна, бо шорти перекривали доступ, якого він прагнув.

Він запустив руку в моє волосся, просунув другу мені під сідниці, і ми знову почали рухатися. Кімната на мить закрутилася, і я відчула ліжко під спиною, а потім його ідеальну вагу наді мною.

Я дозволила своїм щиколоткам впасти з його попереку, залишивши коліна зігнутими, щоб мої стегна обхопили його. Руки Гадсона ковзнули по тканині мого бюстгальтера, і я розчаровано застогнала. Його теж треба було зняти. Негайно. Я смикнула його за нижню губу зубами, штовхнула в груди і спробувала перекотитися.

Він зрозумів натяк, перевернувши нас так, що я сиділа верхи на його стегнах.

— Ти хочеш мене. — Я усміхнулася йому в губи, а потім потерлася своєю глибиною об твердий гребінь його члена, задихаючись від насолоди. Його стогін у відповідь був абсолютно всім.

— Щодня, відколи ми зустрілися. — Він підвівся і цілував мене, доки я не забула, який сьогодні день. Час починався і закінчувався ним. — Ти — предмет усіх моїх фантазій. — Його губи ковзнули по моїй шиї, і я ворухнула стегнами, коли він знайшов це чутливе місце. — Дідько, ти мене вбиваєш.

— Добре. — Я сягнула рукою за спину й розстебнула бюстгальтер, потім зняла його з рук і кинула.

— Якби ти знала бодай половину того, що я хочу з тобою зробити... — Його руки ковзнули з моєї талії на груди, і я зітхнула, коли він погладив великими пальцями тверді піки.

— Непогана пропозиція. — Я поцілувала Гадсона раз, потім зісковзнула з його колін, щоб стати перед ним, швидко скинувши босоніжки. Мої пальці потягнулися до ґудзика на шортах, і він схопив мою руку своєю.

— Ти впевнена, що хочеш цього зараз? — Жар його очей обпік мене.

— Так. — Я вивільнила руку, а потім розстебнула ґудзик.

— Не хочеш почекати, поки я не вкладу тебе в справжнє ліжко?

— Воно досить справжнє для мене. — Я повільно потягнула блискавку вниз і побачила, як стиснулися його щелепи, поки він стежив за цим рухом очима. — Хочеш почекати?

— Я думаю не про себе. — Його руки вчепилися в тканину спального мішка. — І не жартував, коли казав, що візьму тебе, де б мені не випав цей шанс. У моєму ліжку. Твоєму ліжку. Цьому ліжку. Біля цієї стіни. На задньому сидінні мого пікапа. Мені байдуже, якщо я зможу чути, як у тебе перехоплює подих перед тим, як ти кінчиш.

Щось у мені стиснулося, і тепло зібралося в моєму животі, низьке й наполегливе.

— Це все дуже спокусливо. — Я взялася великими пальцями за пояс шортів на стегнах, підчепивши й нитки стрингів, а потім потягнула їх униз одночасно. Відкинула вбік і випросталася. — Але ні, я не хочу чекати.

— Ох, трясця. — Його погляд пробігся по мені, ніби пестячи, тепло лизало шкіру скрізь, де він затримувався. — Ти абсолютно досконала, Аллі. І збіса приголомшлива. — Наші очі зустрілися. — Іди сюди, кохана.

Моє серце закалатало, коли він обхопив мене за стегна, його пальці легенько заглибилися в них, коли він садив мене на коліна. А тоді впився в мої губи глибоким поцілунком, від якого я застогнала, переслідуючи його язик своїм. Він відкинувся на спину, і моє волосся розсипалося навколо нас, бо я пірнула за ним униз.

Його рука ковзнула між моїми стегнами, і я відчула вібрацію його стогону в грудях, відповівши тим самим на дотик його талановитих пальців.

— Гаряча і гладка. — Він прикусив мою нижню губу, потім облизав м’яку плоть, перш ніж ковзнути своїм відкритим ротом по моїй шиї. — Скільки разів ти хочеш кінчити, Аллі? Скількома способами? Скажи мені, і я дам тобі це.

Я затамувала подих, коли він гладив і дражнив мене, а потім задихнулася, коли натиснув великим пальцем на клітор.

— Мені байдуже, якщо ти не змусиш мене чекати на перший.

— Перший. — Його руки перемістилися на мої стегна, і він потягнув мене вгору по своєму тулубу. — А ти вчишся.

— Ти збираєшся завадити мені насолоджуватися іншими, правда? — Я впала вперед, вчепившись долонями в ліжко над його головою, поки його рот пестив мої груди, вигин ребер, посилаючи маленькі поштовхи блаженства по всьому моєму тілу.

— Немає ніяких інших. — Його губи ковзнули моїм животом, а руки прослизнули під литками. — І ніколи не було. Для жодного з нас. — Він поцілував вигин мого стегна, потім поклав моє коліно собі на плече. — Вони всі були лише замісниками.

Я затремтіла, коли він повернувся до верхньої частини мого стегна й посмоктав шкіру, залишивши слід, перш ніж перекинути й інше коліно через плече.

— Єдине, що коли-небудь мало значення, — це ти і я. — Він обхопив руками мої стегна, вигнув шию дугою і провів язиком від мого входу до клітора.

Я задихалася, мої стегна рухалися на чистому інстинкті.

— Сядь, щоб я міг дивитися, як ти кінчаєш. — Це не було проханням.

Я боролася з поривами розтектися калюжею просто тут і звелася, впершись в його плечі ногами, зависши за кілька сантиметрів над його ротом. Мій пульс прискорився, а дихання перехопило, коли наші погляди зійшлися.

— Сядь, — наказав він.

Кожен м’яз мого тіла стиснувся.

— Сядь, Алессандро. — Він смикнув мене за стегна, і я прогнулася.

Він винагородив мене стогоном, потім притягнув мене до себе й забрав мою душу своїми губами і язиком. Жагуче бажання піднялося в мені спіраллю. Я заглушила свій перший крик кулаком, але другий вислизнув, коли моя рука опустилася.

Не було ніяких думок, тільки почуття. Я існувала лише для нього, мої стегна тремтіли, дихання було уривчастим, зір заполонило запаморочливе еротичне видовище його піді мною, а він спостерігав за кожною моєю реакцією. І одразу пристосувався до того, що піднімало мене вище, стискало моє тіло, а потім неуникно доводило мене до шалу.

Він просто нищив мене, а я дозволяла йому.

— Гадсоне, — застогнала я, а потім затулила рота долонею, згадавши, що ми тут не самі. — Це занадто добре. — І надто голосно.

Він потягнувся вгору, накриваючи мій рот однією рукою, а іншою сильніше підтягуючи мене до свого рота, утримуючи мене в полоні кожним рухом свого язика.

Я трималася за його руку для рівноваги, а мої м’язи зводило, і ця спіраль напруги перетворила моє дихання на уривчасті схлипування. Він невпинно вів мене до краю урвища, а потім відправив у політ. Оргазм накрив мене колосальними хвилями, які знову й знову вигинали мою спину, топлячи мене в насолоді, такій гострій, що я майже забула дихати. Його рука приглушила мій крик і кожен наступний стогін, а він гладив мене, витягуючи останній поштовх, поки я не впала набік, хапаючи ротом повітря.

Він продовжив, перевернувши мене на спину, а тоді легенько торкнувся кінчиком язика мого клітора, викликаючи ще одне тремтіння чистого блаженства.

— Мені все мало тебе. — Він повторив пестощі, і мій живіт стиснувся.

— Я хочу тебе, Гадсоне. — Я провела пальцями по його волоссю і смикнула. — Усередині мене. Негайно.

— І я відчайдушно хочу тебе. — Він зробив ще одну серію ніжних полизувань, і моя спина вигнулася, коли ця солодка напруга знову піднялася всередині мене. Боже, це було так добре. — Таку, що звивається, потребує і благає мене.

Я сперлася на лікті й спостерігала за його наступним рухом.

— Я не... — Я задихнулася, коли він провів язиком по моєму набряклому клітору. — Благаю.

Його повільна усмішка була найсексуальнішим із баченого мною в житті.

—Ти благатимеш, — пообіцяв він, сповзаючи з краю ліжка й знімаючи решту одягу.

Я дивилася на це, як на шоу. Мій язик змочив нижню губу, коли він зняв шорти, а тоді й чорні боксери. Кожен сантиметр його тіла був відшліфований годинами, проведеними у воді та спортзалі. Він був за межею слів, за межею моєї здатності осягнути те, що я вважала досконалим. Я стиснулася від одного лише погляду на нього, мої очі затрималися на твердій довгастості його члена, коли він звільнився від одягу.

—Ти... — Я ковтнула слину. — Ти прекрасний. Будь ласка, скажи мені, що ти був більш передбачливим, ніж я, і взяв презервативи.

Уперше в житті я не була впевнена, що мені є до цього діло. Я пила протизаплідні, довіряла Гадсону більше, ніж будь-кому зі своїх партнерів, і потребувала його всередині. Усе було так просто.

— Я б назвав це радше видаванням бажаного за дійсне, ніж передбаченням. — Він сягнув рукою до рюкзака й дістав звідти блискучий квадратик.

Я сіла й взяла його в нього.

Його очі спалахнули, коли я розірвала пакетик і кинула обгортку на тумбочку поруч із лампою. Потім повільно накрила його тонким шаром латексу. Мій рот вигнувся, коли він затамував подих, його прес напружився, а рука стиснулася в кулак і вчепилася в моє волосся. Нарешті я досягла його основи, а потім обхопила його рукою.

Його тихий стогін оживив мене.

— Ти впевнений, що хочеш чекати, поки я не почну благати?

— Трясця, Аллі. — Він схопив мене за талію і майже кинув назад на ліжко, а потім нахилився наді мною, розташувавшись між моїми стегнами. — Звивайся. Потребуй. Благай. Ми надто довго чекали, щоб погоджуватися на щось менше.

Він цілував мене з наполегливістю, яка вимагала моєї відповіді, і я давала її, вигинаючись до його рота знову й знову, поки його руки блукали моїм тілом, розпалюючи мене кожним дотиком. Я вигиналася, коли він поклонявся моїм грудям своїм ротом, а потім скрикнула від розчарування, коли перевернув мене на живіт і почав цілувати мій хребет.

Я вигнулася назад, коли його рот сягнув моєї шиї, притискаючи свій зад до нього із явним запрошенням. Жага, що звивалася всередині мене, пульсувала.

— Трясця, ти майже кінчила. Майже, але ще ні. — Він знову перевернув мене так, ніби я майже нічого не важила, і провів рукою по внутрішній стороні стегна.

— Гадсоне... — Мої стегна здригнулися, намагаючись пересунути його руку туди, де я її потребувала.

— Я тобі потрібен? — Його пальці занурилися між моїми стегнами, і я закричала, коли він погладив надчутливі нерви. — Твоєму тілу я збіса потрібен. Боже, моя рука мокра від тебе.

— Ти мені потрібен! — Чоловік мав самоконтроль святого, і я згорю заживо, якщо він не здасться.

— Просто зараз? — Він закружляв навколо мого клітора, а потім занурив палець у мене. Я зімкнулася навколо нього і застогнала. Так, так, так добре, але недостатньо.

— Так. Зараз. — Мої стегна підіймалися, нігті впивалися в його плечі, а коли він вставив другий палець і підняв обидва вгору, у мене перед очима замиготіли зірки. —

Більше. Мені потрібно більше. — Якби не те, як він дивився на мене, як тремтіли його руки, я б подумала, що його це абсолютно не зачепило. — Гадсоне. — Мої руки ковзнули до його зарослих щетиною щік, коли я затремтіла. — Не змушуй мене чекати. Будь ласка.

Його пальці зникли, лише для того, щоб їх замінила округла головка його члена біля мого входу.

Нарешті.

Він переніс вагу на передпліччя, нахилився і торкнувся губами моїх губ.

— Ти у відчаї?

— Так. — Я підняла коліна догори, так сильно бажаючи його, що мені було байдуже, в чому маю зізнатися. Я б сказала йому будь-яку правду, якої він хотів.

— Дикому? — Він просунувся всередину, проминаючи ті перші тугі сантиметри.

— Так! — Чорт забирай, він здавався неймовірним.

— Так, ніби не переживеш наступного удару серця без мене? — Ще один поцілунок.

— Так. — Мої руки ковзнули до його потилиці, і я підняла стегна.

Він низько застогнав, припавши своїм чолом до мого.

—Добре. Бо саме так я почуваюся щохвилини кожного дня. Я божеволію через тебе.

— Я з тобою. — Навіть якщо це вб’є мене.

— Так і є. — Він обхопив мою потилицю і врізався в мене одним потужним ривком, поглинаючи мій кожен сантиметр і розтягуючи мене для більшого. Його було надто багато, і це було божественно.

Ми глушили стогони одне одного поцілунками, а він тремтів, м’язи його спини пульсували під моїми пальцями, де я гладила його руками.

— Моя Аллі. — Він підняв голову, зустрівся з моїм поглядом, сповненим благоговіння, і відсторонився, зачепивши кожне нервове закінчення в моєму тілі. — Ти така гаряча. Туга. Досконала. Просто створена для мене, трясця, і я хочу бути ніжним...

— Не треба. — Мої руки ковзнули до його заду. — Не будь ніжним чи обережним. Трахни мене так, як ти хочеш, Гадсоне.

Його очі знову спалахнули, і він пірнув у мене. Задоволення від цього розбурхало мій розум, і крик вислизнув на волю.

— Так?

— Саме так. — Боже, так.

Він глибоко поцілував мене, коли виходив, а тоді зарухав стегнами, задаючи жорсткий, глибокий темп, який змусив мене кидатися навперейми наступному поштовху, щоразу зустрічаючи його, закинувши ногу на його стегно, щоб він прослизнув глибше.

— Не спиняйся, — благала я. Я б не пережила, якби він зупинився.

— Я ніколи не зможу тобою насититися, — промовив він мені в уста, коли його стегна знову врізалися в мої. Мої крики перейшли в благальні схлипи, поки піт стікав нашою шкірою. — Ти. Така. Збіса. Приємна. Аллі. — Він підкреслював кожне слово поштовхом, і я втратила здатність формулювати речення.

— Ще. — Це була моя єдина вимога. Моя єдина думка.

Він пересунув нас на ліжку, потім обхопив мене рукою за спину й підняв, всадовлюючи нас.

— Узголів’я.

Я підняла руки вгору, потім відчула дерево й вхопилася за нього, використовуючи як важіль, щоб відкинутися назад, аби він тільки врізався сильніше. Глибше. І він так, бляха, і зробив. Дерево рипіло, коли він налітав на мене знову й знову, і від його диких очей, його тіла, що рухалося разом із моїм, моя температура підскочила до небес.

Кожен поштовх посилював цю солодку напругу всередині мене, натягуючи мене, як лук, доки моє тіло не завібрувало й запульсувало. Я відчувала Гадсона всюди. Він був кістковим мозком, диханням у моїх легенях, вимогливим биттям мого серця — усе це належало йому.

— Я хочу тебе ззаду, щоб бачити, як ця ідеальна дупця підстрибує, коли ти береш мій член, — прогарчав він, продовжуючи рухати стегнами, вичавлюючи з моїх вуст тихі, жагучі крики. — І біля стіни. І зверху на мені, щоб ти жорстко скакала. Одного разу буде недостатньо. Я хочу все.

— Так. Усе це. — Я рухалася швидше, вимагаючи, щоб він наростив темп. Цей повільний, ретельний трах був вишуканим, але я не вижила б, якби він змушував мене чекати на оргазм довше.

— Наступного разу. — Він міцно поцілував мене й дав мені те, що я хотіла, рухаючи стегнами швидше, але так само глибоко. — Цього разу я хочу твої очі. — Він затримав свій погляд на мені, а тоді сягнув рукою між нашими тілами. — Ти майже кінчила, я відчуваю. Кожен м’яз напружений, кожен подих поверхневий. Мені потрібно відчути, як ти кінчаєш навколо мене, Аллі. — Він погладив мій клітор, і я перестала відповідати на його поштовхи, здатна лише приймати, коли моє тіло засмикалося під новим натиском відчуттів, а стегна стиснулися навколо його стегон. — Ось так, кохана.

Він легенько натиснув, і я побачила зірки. Краї мого поля зору розмилися, коли оргазм прорвався крізь мене, розриваючи мене на частини, тоді як Гадсон якимось чином утримував мене цілою, не припиняючи невпинних рухів своїх стегон, і накрив мій рот своїм, щоб вловити мої крики. Моє тіло вигиналося знову й знову.

Лише коли я впала на подушку, задихаючись і повністю розбита, він втратив контроль.

Він вигнув руку під моїм плечем, щоб я не сповзла від узголів’я ліжка, а потім кінчив, збивши ритм до ряду жорстких, ненажерливих поштовхів.

Я піднесла руку до його обличчя і поклала її на нього, коли він кінчив.

— Такий збіса мій.

Його очі спалахнули, і він міцно поцілував мене, придушуючи стогін. Звук пролунав у його грудях, низький і гортанний, коли він дійшов до фіналу з останнім, глибоким поштовхом, який вразив мене в саму душу. Він впав на мене на якусь мить, перш ніж відкотитися вбік, притискаючи мене до себе.

Ми не зводили очей одне з одного, поки приходили до тями, наше дихання поступово сповільнювалося, а піт холонув.

— У нас таки добре виходить, — сказала я, коли моє серце нарешті перестало калатати.

— Так. Це правда. — Він провів тильним боком пальців по моїй щоці. — Я ніколи в житті не відчував нічого схожого.

— Я теж. — Ми дозволили словам повиснути між нами на ідеальну тиху мить, яка, як я знала, не могла тривати довго.

—Запишімося тут завтра, — запропонував він, заскочивши мене зненацька. — Моя сім’я поїде, але в мене є ще один день відпустки, і я зняв будиночки на додатковий день, на випадок, якщо плани зміняться. Змінімо їх.

Я затамувала подих.

— І що робитимемо?

— Не виходитимемо з цієї кімнати нікуди, окрім як за нагальної потреби. — Він погладив великим пальцем мою припухлу нижню губу.

Це звучало абсолютно чудово, але мені треба було повертатися. Треба було бути в студії. Але водночас я хотіла бути тут. Можливо, він мав рацію і я зможу знайти баланс. Зможу бути найкращою і мати життя з ним, навіть якщо тільки зараз.

— Добре. — Я кивнула.

Він усміхнувся, і я не відчула ані найменшої провини за те, що зібралася прогулювати тренування, коли на його щоці з’явилася ямочка.

Тієї ночі ми залишилися в ліжку, знову й знову приглушуючи стогони одне одного, а наступний день провели в душі, на березі озера і на одному зі столиків для пікніка після того, як його сім’я поїхала.

Коли наступного дня ми під’їхали до мого дому, у мене боліли місця, про існування яких я і забула, і я була абсолютно... щасливою.

— Хто тут? — запитав Гадсон, припаркувавшись біля машини, яку я не впізнала.

— Не знаю точно. — Ми піднялися сходами, взявшись за руки. Гадсон ніс мій рюкзак.

Двері розчахнулися раніше, ніж ми дійшли до них, і на порозі з’явилася Енн.

—Де ти була? Ми намагалися додзвонитися до тебе з учорашнього дня.

— У лісі не дуже хороший зв’язок, тому я вимкнула телефон. — Вираз паніки в неї на обличчі змусив моє серце стиснутися. — Що сталося?

Кенна з’явилася за плечем Енн, а тоді протиснулася повз неї, щоб вийти на ґанок.

— Що сталося? — перепитала я. — Чому ти тут?

— У мене є місяць відпустки, яку я можу використати або втратити, і найкраща подруга, яка гостро потребує допомоги. — Її вираз обличчя пом’якшав до... Стоп, це був жаль? — Припускаю, ти не заходила в інтернет?

— Ні. — Я похитала головою. Я була занадто занурена в Гадсона, щоб цікавитися реальним світом.

Кенна вилаялася, потім дістала з кишені телефон й увімкнула екран.

— Не знаю, який жук заповз у дупу Василя, але він оголосив частину виконавців «Рівнодення».

— Він ніколи не оголошує цього так рано. Зараз лише середина липня. — Страх осів у мене на плечах. — Будь ласка, не кажи мені, що Шарлотта...

— Ні. Не вона. — Плечі Кенни опустилися, коли вона повернула екран до мене.

Я прочитала оголошення про склад, і мій шлунок скрутило. Слина наповнила мій рот, а жовч підступила до горла. Вирвавши руку з долоні Гадсона, я перехилилася через перила ґанку й виблювала свій сніданок у кущі.

— Що, трясця, сталося? — Гадсон притримав моє волосся, поки мій шлунок вивергав свій вміст.

— Її роль отримала Єва.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

ГАДСОН

Sarahen45: Не дивно, що вона сховалася. Я б теж не показувала свого лиця.

Це було особливе пекло — провести дні, пірнувши в Аллі, щоб нарешті зрозуміти, якими ми могли б стати, якби спробували по-справжньому, а після повернення до Райської бухти побачити, як вона емоційно відгороджується всіма можливими способами. За два дні вона не відповіла на жоден дзвінок чи повідомлення.

Я привіз Джаніпер до будинку під зливою після роботи, як і планував, і побачив мокру від поту Аллі в студії з Кенною.

— Щасти тобі з цим, — пробурмотіла Енн, поплескавши мене по плечу, а потім повернулася до величезної купи паперів, розкладених на журнальному столику у вітальні.

— Я невчасно? — запитав я з порога студії, де Аллі ходила по маленькому колу, тримаючись рукою за поперек і здригаючись на кожному кроці.

—Я б сказала, що ти саме вчасно, — відповіла Кенна, відштовхуючись від стіни. — їй потрібно зробити перерву.

— Перерва — це те, через що я опинилася тут, — огризнулася Аллі.

Трясця. Мої брови злетіли.

— Твоя сестра всадила тобі ножа в спину... — Слова Кенни урвалися, коли за мною увійшла Джаніпер. Вона перевела погляд з племінниці на мене. — Спробуй умовити її відпочити.

Чомусь я сумнівався, що Аллі мене послухає.

— Привіт, тітко Аллі. — Джаніпер підійшла до вікна й поставила сумку на те саме місце, що й завжди.

—Джаніпер... — Рот Аллі відкрився і закрився, перш ніж вона зітхнула, опустивши плечі. — Мені потрібно близько п’яти хвилин, а потім ми почнемо.

— Ти впевнена? — Обличчя Джаніпер на секунду скривилося. — Ти здаєшся... злою.

— О, я розлючена, — запевнила її Аллі, зриваючи рушник зі станка й накидаючи його на шию. — Тільки не на тебе. Я повернуся за пару хвилин, і ми почнемо працювати.

Джаніпер кивнула, й Аллі пройшла повз мене, не дивлячись у мій бік, у фоє.

— Тітка Єва вкрала в тітки Аллі роль у балеті, яка була створена для неї, — прошепотіла Джаніпер, сідаючи біля своєї сумки.

— Я знаю, але звідки знаєш ти? — Я намагався нічого їй не казати.

— Бо Єва вчора запостила в Seconds тітку Аллі, яка каже, що вона досі не може впоратися з усією хореографією, що видається... — Вона зморщила ніс.

— Що? — Чорт, невже мені доведеться завантажити той застосунок, щоб знати, що тут відбувається?

— Було схоже, ніби Єва сховала камеру, — прошепотіла Джаніпер. — А тоді запостила вранці, що Аллі не стає краще, і її взяли головною танцівницею на наступний сезон, тож я зазирнула на сайт. — Вона скинула босоніжки й потягнулася до сумки. — Ніхто не перестрибує з кордебалету в головні танцівниці. Він, мабуть, дав їй це місце лише тому, що вона сестра Аллі, і йому стало прикро, адже балет був створений для неї.

Ось як Єва отримала цю роль. От сволота.

—Ясно. Чекай тут, мала. — Я залишив Джаніпер у студії, а сам пішов до вітальні. — Ти в нормі? — запитав я в Енн, яка сиділа на підлозі перед заваленим паперами столом, а поруч з нею спала Сейді.

— Ага, просто переглядаю папери за тридцять років, сподіваючись, що мати зберегла щось, що стосується вдочеріння Джаніпер. — Вона поклала манільський конверт на стос на підлозі — І не питай мене, чому я не в кабінеті Як я вже казала Аллі з десяток разів, він досі здається мені татовим. Та й не схоже, що мама ним користувалася, бо половина цього мотлоху була запхана в коробки в її шафі.

— І ти шукаєш документи, бо... — Я звів на неї брови.

— Бо Джаніпер хоче знати, хто її батько. — Вона дозволила ще одній папці гепнутися на стос. — І я повністю розпланувала «Класику», тож ніякої поточної роботи, та й роботи, заради якої я отримувала освіту, у мене немає, бо зрештою я мала використовувати всю свою енергію, щоб завагітніти.

А в нас є ще одна сестра Руссо в депресії. Чорт.

— І в мене є сестра, яка краде ролі іншої, змінює пароль до їхнього спільного акаунта на Seconds, щоб Аллі не могла видалити відео, і не піднімає кляту слухавку, коли телефоную я, — продовжила Енн. — А інша, яка не могла встати з ліжка два дні, тепер знову заганяє себе в могилу, женучись за тим, чого ніколи не хотіла, тільки тому, що наша мати так сказала. — Вона підняла палець. — І я вже не кажу про те, що моя мати оберігала секрети Ліни так, ніби та була єдиною людиною, яка мала значення.

Аллі не могла встати з...

— Чекай. — Мої руки вперлися в боки. — Ваша мати знала про Джаніпер?

— Ми майже впевнені, хоча не схоже, що вона говоритиме з нами про це. Я вчора знову їздила до неї, але так нічого й не з’ясувала. — Шурх. Ще один конверт ліг на стос. — Вона зайнята, — Енн здригнулася, — викладанням. Не може відірватися на мене.

— Це... прикро. — У моїй душі відкрилася яма, і я глибоко вдихнув попри миттєве відчуття паніки, яке було притаманне молодшій версії мене. Треба було прояснити деякі моменти з місіс Руссо, якщо я хотів отримати реальний шанс з Аллі.

— Тож замість того, щоб сидіти без діла, поки Кенна відновлює Аллі щиколотку, а Єва спалює нашу сім’ю дотла через своє его, я збираюся зробити когось щасливим, тобто знайти копію документів про усиновлення, щоб розповісти Джаніпер, хто її біологічний батько. — Шурх. Папки зсунулися, і з них ринув водоспад паперів. — Чорт! — прогарчала Енн, погрожуючи мені пальцем, коли я потягнувся до паперів. — Не намагайся мені допомогти.

Сейді нашорошила вуха, але вирішила, що сон важливіший.

— Зрозумів. — Я простягнув руку, щоб погладити цуценя, а потім пішов через вітальню на кухню, шукаючи Аллі. Кенна сиділа на стільниці, гортала телефон і гризла морквяну паличку.

— Ага, тут по-справжньому лайняно, — зауважила вона, не піднімаючи очей.

— Схоже на те. — Я зазирнув до їдальні, але там не було й сліду Аллі. — Аллі не могла встати з ліжка? — Якого біса я почув про це від інших людей?

— Якби відео, що паплюжить твою репутацію, стало вірусним і набрало понад мільйон переглядів, породивши безліч лайків і коментарів від кого тільки можна: від якоїсь балерини-початківиці до юристів, критиків і кабінетних експертів, які ніколи не зустрічалися з тобою і навіть не бачили балету, — чи хотілося б тобі опинитися віч-на-віч зі світом?

Бляха.

— Мені ніхто не сказав. — Я раптом відчув себе зле. — Вона зачинила двері перед моїм носом після того, як ми повернулися з природи. Чому вона не відповіла на жоден із моїх дзвінків? Або чому ніхто з вас не зв’язався зі мною? Я був би тут.

— Ми з Енн були тут. — Кенна подивилася на мене над телефоном. — Вона відмовилася від подальшої підтримки, і ми поставилися з повагою до її бажання.

— Вона не хотіла, щоб я був тут, — тихо сказав я. Хоча я й так здогадався про це з відхилених дзвінків і непрочитаних повідомлень, але від почутого здалося, що моє серце дістали й тягнуть по битому склу.

— Вона сьогодні трохи колюча, просто попереджаю. — Кенна поклала телефон на стільницю. — Василь намагався додзвонитися до неї двічі того дня, коли ви не повернулися додому, а тепер він не відповідає на дзвінки.

Трясця. Це все через мене. Я притулився до стільниці з іншого боку від раковини, відчуваючи, як провина просочується всередину, застрягаючи в горлі. Не дивно, що вона не хотіла зі мною розмовляти. Якби я просто привіз її додому, як планувалося, цього могло б не статися. Ось вам і баланс.

— Він не винен. — Аллі увійшла з фоє в чистому спортивному одязі. Її обличчя було ідеальною маскою контролю. Чорт забирай, вона знову відбудувала свої стіни. — Ти не винен, — повторила вона мені, але не подивилася в очі. Тоді відчинила холодильник 1 дістала лимонад.

Так, лимонад означав, що вона в пекельному стресі.

Вона гупнула глечиком об острівець.

— Ти не винен, що в мене не було зв’язку. Ти не винен, що я вирішила провести з тобою ще один день. Ти не винен, що я навчила Єву тієї хореографії, яку вона, без сумніву, повернувшись, використала проти мене.

Перші дві фрази пролунали як ляпас, але я встояв, коли Аллі опинилася переді мною.

— Мені однаково шкода, що я зіграв у цьому якусь роль.

— Це не ти. Це я. Я велика дівчинка, яка зробила свій вибір і тепер мусить мати справу з наслідками цього вибору. — Вона нахилила голову набік. — Мені потрібна склянка.

Я посунувся на десять сантиметрів ліворуч, щоб моє плече не впиралося в дверцята. Вигнувши брову, Аллі відчинила шафку, а коли діставала склянку, торкнулася моєї руки.

На мій подив, вона взяла дві склянки, а потім повернулася до острівця, щоб налити лимонаду.

Може, вона й справді не злилася на мене. У мене перехопило подих.

Це полегшення тривало десь тридцять секунд, поки вона не віддала другу склянку Кенні, яка взяла її з вдячністю, а сама поспішила відповісти на телефонний дзвінок.

— Що таке, Айзеку Бурдане, вуха горять? — Вона натиснула кнопку на екрані й поклала телефон на стільницю.

Хореограф.

— Я теж радий чути твій голос, лікарко Ловелл, — сказав Айзек через динамік, і Аллі напружилася. — Даруй, що турбую, але, здається, Алессандра не відповідає на мої дзвінки.

Принаймні я був не єдиним таким.

— Гм-м... — Кенна зробила ковток лимонаду. — Цікаво, чи не пов’язано це з тим, що ти віддав Єві роль у балеті, який поставив для неї? Просто припущення.

Аллі схрестила руки на грудях.

— Я до цього взагалі не причетний, присягаюся. Ти маєш їй сказати. — Його голос підвищився. — Василь показав мені кілька кадрів, де Алессандра навчає Єву, і сказав, що вона не встигне відновитися до виступу, тому вирішив узяти Єву на цю роль. Думаю, його точні слова були «виростити нову зірку Метрополітен-балету».

— Лайно собаче, — зірвалася Аллі.

— Алессандро? О люба. Мені дуже шкода, що так сталося. Ти ж знаєш, я створив цю роль для тебе й тільки для тебе. Це результат нашої роботи, нашої пристрасті...

Пристрасті? Ревнощі спалахнули в моєму нутрі, але я зумів не сказати цьому виродку, щоб він тримав свої пестливі прізвиська при собі, бо вона більше не належала йому. Проте вона й не зовсім була моєю, оскільки ми не з’ясували, що між нами.

— Припини, Айзеку. Ти вже навчав хореографії Шарлотту, без сумніву, сподіваючись трохи переробити її з ії пристрастю. — Аллі похитала головою і відвернулася від Кенни, обличчям до мене. Крижана лють сяяла в її очах, коли вона дивилася на телефон.

—Твій гнів звучить... радше апетитно, люба. Тобі справді варто частіше давати волю своїм емоціям. — Він зітхнув досить голосно, щоб це було чути телефоном, коли Аллі не відповіла. — Я трахався з Шарлоттою, і що з того. Робота з нею була лише побічним продуктом.

— І це триває досі? — запитала Аллі.

—Трахання з Шарлоттою? Так, але я облишу це, якщо ти скажеш, що хочеш відновити наші...

Мені заслало червоним очі.

— Робота з нею, Айзеку. Ти працюєш із нею? — Вона потерла перенісся. — Мені вже байдуже, з ким ти спиш, і буде байдуже завжди.

Він пирхнув.

— Це все той хлопець, якого ти привела на гала-вечір, еге ж?

Я застиг, і погляд Аллі метнувся до мене.

— Мушу визнати, я трохи здивований, — продовжив Айзек. — Він не зовсім твій тип. Увесь час мацає тебе на людях, коли ти віддаєш перевагу стриманості. Крім того, тобі подобаються худорляві чоловіки, створені для витривалості, а не підняття важкого, так би мовити. Я буду поруч, коли тобі стане нудно.

Обличчя Аллі почервоніло, а брови Кенни злетіли вгору.

Якби він був тут, то дізнався б значення слова «довимахувався».

— Айзеку, бажаю тобі удачі з Євою. Ми обоє знаємо, що вона заріже цю варіацію; тобі доведеться зробити її на рівень простішою, щоб вона могла молитися, аби дійти бодай до половини її. — Рука Аллі зависла над екраном. — А що стосується Гадсона, то в нього тіло, як у грецького бога, і трахається він теж так, тож не хвилюйся за мене. — Вона стукнула по телефону, і дзвінок завершився.

Я вхопився за край стільниці, щоб не потягнутися до неї, навіть збіса добре знаючи, що вона сказала це тільки для того, щоб розлютити Айзека.

Погляд Кенни ковзнув між мною та Аллі.

— І на цій ноті я вирушаю в студію. — Вона зістрибнула зі стільниці й помахала мені рукою. — Я вболіватиму за тебе.

Я кивнув на знак подяки, а Аллі повернулася на мій кінець острівця, потім поставила лимонад назад у холодильник.

— Не треба було йому цього казати.

— Мене це не турбує. — Куточок мого рота піднявся, але я стер усмішку з обличчя до того, як вона повернулася до мене. — Мене турбує, що ти не відповідаєш і на мої дзвінки теж.

Вона здригнулася.

— Ти хотів поговорити про Джаніпер?

—Hi. — Я склав руки на грудях. — І ти про це знаєш.

—Тоді причини телефонувати не було. — Вона знизала плечима. — Щодо того, що сталося там, то це просто двоє дорослих людей за обопільної згоди зняли певну напругу, що накопичилася. Ось і все.

— А я думав, що ми не брехатимемо одне одному. — Її слова відскочили від мене, бо я точно знав, що вона робить. І не збирався їй цього дозволяти.

— Це нічого не означало. — Її апатична маска була настільки добре підігнана, що я міг би повірити їй, якби не сум’яття в очах.

— Брехня. — Я зробив два кроки, тож наші пальці на ногах торкнулися. Її зіниці розширилися, а дихання прискорилося. — Задній ряд, центральне місце протягом одинадцяти років — це не нічого.

Вона випнула підборіддя.

— А не мало б бути чимось. Ти і я... ми не вписуємося в світи одне одного, Гадсоне. Не за межами цього крихітного містечка, до якого ні ти, ні я насправді не належимо. Бачиш, що сталося, коли я взяла кілька вихідних? Я втратила роль свого життя. Я мала бути тут, працювати. Ось що відбувається, коли я намагаюся збалансувати свою роботу з чимось іншим, з кимось іншим, хто не з моєї сфери. Ми, — вона зробила жест між нами, — не можемо бути разом, і я не маю часу сперечатися про це з тобою.

У мене стиснулося серце. Знову все спочатку. Мій телефон завібрував у кишені, і я дістав його, щоб глянути на екран. Дзвонили зі станції.

— Притримай цю дуже хибну думку, — сказав я Аллі й відповів на дзвінок: — Елліс.

— Привіт, старший...

— Ще ні. — Я швидко урвав це лайно. Підвищення у званні не буде ще принаймні кілька місяців. — Що сталося?

— Вибачай, що дзвоню, старшино першого класу Еллісе, знаю, у тебе щойно закінчився робочий день, але ми вже відправили два гвинтокрили й отримали сигнал лиха.

Трясця. Цей день ставав дедалі кращим.

— Буду за п’ятнадцять хвилин. — Я поклав слухавку й запхав телефон назад у кишеню форми. — Схоже, у мене теж немає часу сперечатися з тобою про це. Зможеш відвезти Джаніпер додому, коли ви закінчите?

— Чому? — Її брови занепокоєно нахмурилися, що ще більше розізлило мене після того, як вона виплеснула все те лайно — мовляв, ті дні нічого не значили.

— Бо щойно надійшов сигнал тривоги, і я мушу йти. Ти зможеш відвезти її додому чи ні?

Вона перевела подих, потім нахилилася вбік і подивилася повз мене у вікно.

—Ти не можеш вийти в оце. Ми в епіцентрі шторму.

— Так, кохана, і саме це відбувається під час кожного шторму. — І час спливав.

Її очі округлилися.

— Ти йдеш...

— Так. — Я кивнув. — Ти можеш відвезти Джаніпер додому? Якщо ні, я зателефоную Ґевіну дорогою і попрошу його заскочити. Аллі, мені треба йти.

— Я відвезу її додому, — тихо сказала вона, і шматки її обладунків відпали. — Гадсоне...

—Дякую. Будь ласка, скажи їй, що мені довелося бігти, але без деталей. Вона хвилюється. — Я проігнорував бажання поцілувати її і пішов геть. — Подзвоню тобі завтра. Звісно, тобі вирішувати, чи відповідати.

Перед самою північчю я загнав пікап у гараж, а поки діставався до вхідних дверей під дощем, прокляв себе за те, що винайняв таке житло.

І це не вперше я промокну до нитки сьогодні ввечері.

Виснажений, змучений і досі неабияк розчарований гостроязикою балериною, у яку був безповоротно закоханий, я перейшов маленький клаптик трави, що відокремлював мій дім від гаража, і попрямував до ґанку, піднявши голову лише після того, як сховався від дощу. Видиво Аллі змусило мене завмерти. Вона сиділа босоніж на гойдалці на ґанку, обхопивши руками обтягнуті гетрами коліна, а її балетки валялися поруч з уже знайомою великою мискою з водою.

—З тобою все гаразд? — Вона підняла підборіддя з колін і оглянула мене з голови до ніг, морщачи чоло від хвилювання.

Чорт забирай, цей погляд висмоктав з мене частину розчарування.

— Як давно ти тут?

— Трохи більше ніж годину, мабуть. Я переживала, що помилилася будинком.

— Будинок правильний. — Я перетнув ґанок, взяв миску, легенько здригнувшись від болю в ребрах, і вилив воду через перила. «Мерседес» Енн був припаркований на протилежному боці вулиці.

—Я прикладала лід до ніг, — пробурмотіла Аллі.

— Я провів поруч із тобою досить багато часу, щоб упізнати миску на лід для ніг. І щоб стільки льоду розтануло, потрібно значно більше часу, ніж година. — Я поставив миску на гойдалку поруч із нею, і вона опустила ноги. Я був надто втомлений, щоб сперечатися з нею, але й не хотів, щоб вона йшла.