Варіація

Вона тугіше закуталася в кардиган.

— Гаразд, може, пару годин.

Мої плечі опустилися. Вона, мабуть, змерзла.

— Зайди в дім і зігрійся. — Я відімкнув вхідні двері й потримав їх відчиненими, поки вона взяла своє взуття й увійшла.

Вона подивилася ліворуч, у вітальню, і праворуч, в бік мого кабінету, потім глянула на круті сходи на другий поверх.

— Мені подобається оригінальний дерев’яний декор.

— Я б подякував, але я лише орендую це житло. — Я зачинив двері, і, на мій подив, вона поставила туфлі на паркет та пройшла навпростець до кабінету.

— Бо не плануєш залишатися, — сказала Аллі через плече, вмикаючи світло.

Я зняв кепку й почепив її на вішак, куди потім пішла й куртка. Мої груди стиснулися — я боровся з нелогічним відчуттям, що мене от-от перевірятимуть. Добре, що я не забув навести лад.

— Я мав пробути тут, лише щоб допомогти Керолайн стати на ноги. На це знадобилося трохи більше часу, ніж я планував. — Я пішов за нею, спостерігаючи, як на її обличчі проступає цікавість, коли вона, заправивши волосся за вуха, оглядала книжкові шафи, зупиняючись, щоб прочитати назви, і завмерла, натрапивши на світлину в рамці.

— Саванна, — пояснив я, поки вона придивлялася до фотографії, на якій ми з п’ятирічною Джаніпер були на пляжі. — Це було моє друге місце служби. Я був там, коли помер Шон, а потім благав усіх, кого знав, перевести мене звідти зі співчуття.

— Тобі там подобалося? — Вона пішла далі, ковзнувши поглядом по жменьці нагород у м’яких папках, які я розклав між книжками.

— Так. Мені подобалося жити в іншому місці, бачити щось нове, знайомитися з новими людьми — усе це. — Я б убив, щоб дізнатися, про що вона думала. Її присутність тут була визнанням того, що вона мала до мене справжні почуття, але це не означало, що вона дозволить собі піддатися їм, — адже вважала, що я поставив під загрозу її кар’єру.

І, на її захист... я несвідомо так і зробив.

—А це? — вона дістала кілька нагород.

—їх дають, коли рятуєш людей, та це лише папірці. — Я знизав плечима.

— «Хоробрість і доблесть», — зачитала вона, потім закрила папку й поклала її назад до інших. — Схоже на тебе. — Її погляд спинився на карті Аляски в рамці над моїм столом. — Ти ніколи не просився в Сітку?

— Двічі, — відповів я, відчуваючи, як втома доходить до кісток. — Але ще не мав високого звання, і мої бажання не збігалися з потребами берегової охорони.

—А тепер, коли у тебе є можливість попроситися туди знову, ти подаси прохання залишитися тут. — Вона взяла з мого столу малюнок Джаніпер у рамці. — Заради неї.

—З тієї ж причини ти колись не сіла в човен раніше за Єву. — Можливо, ми й були полярними протилежностями, але в одному моторошно схожими: сім’я для нас на першому місці, тож те, що існувало між нами, мало близько нуля шансів тривати після серпня.

— Останнім часом я сумніваюся в тому своєму виборі. — Вона розвернулася і пройшла між моїм столом і потертим шкіряним кріслом повз мене до вітальні. — Ти коли-небудь сумнівався, чи варто повертатися?

— Ні. — Я пішов за нею. Мій правий бік пульсував, поки її погляд ковзав по кімнаті, без сумніву, запам’ятовуючи все: від картин, які я купив під час п’яної подорожі до Маямі з Бічменом, до горщика з рослиною, яку мені якось вдалося зберегти живою, у кутку.

—Ти колись думав про те, щоб звільнитися? — Вона провела пальцями по м’якому пледу, накинутому на крісло, і позіхнула.

— Щодня. — Але я хотів, щоб вона була зі мною, щоб ми проводили вихідні, згорнувшись клубочком на дивані, щоб її сміх наповнював ці кімнати. Я хотів сперечатися про все й ні про що, а потім миритися й вирішувати, що приготувати на вечерю. Я хотів буденності в стосунках. Біль туги врізався між ребер і поцілив прямо в серце. Навіть якби я переконав її, що тривалі стосунки можливі, врешті-решт довелося б розібратися з нашим минулим. Вона ніколи не пробачить мені того, що я зробив. І було лише питанням часу, коли це розлучить нас.

— Може, тобі краще піти. — Вона перевела погляд на стіну з фотографіями і знову позіхнула.

Я провів руками по волоссю.

— Аллі, я радий, що ти нарешті тут, але такий виснажений боротьбою з дев’ятиметровими хвилями і сім’єю, яка впала в справжню паніку й вирішила, що я — драбина, якою їм треба піднятися, а тут ще й ребра добивають мене...

— Що сталося з твоїми ребрами? — Її лице повернулося до мене, а очі спалахнули.

— Нічого, чого б не зцілило кілька ночей міцного сну.

— Дай подивитися. — Вона підійшла й смикнула мене за светр, тоді потягнула футболку, і я підняв руку, бо не мав сил сперечатися з нею... і я любив її дотики.

Вона різко вдихнула:

— Гадсоне.

— Усе гаразд. Просто великий синець. — Бувало й гірше. — Люди роблять ірраціональні речі, коли налякані.

Її рука зависла над синцем завбільшки зі стопу, але не торкнулася його.

— Мені шкода.

— Ти цього не робила.

— Я не це мала на увазі. — Вона опустила мій одяг на місце. — Я маю вибачитися перед тобою. У моєму житті дуже мало людей, яким я довіряю... себе, але я ніколи не захищалася від своїх сестер. І коли Єва переповзла через мій труп, щоб вирватися вперед, я зігнала свою злість на тобі, а не слід було. Пробач мені. — Вона перевела погляд на мене.

— Вибачення прийнято.

Її брови злетіли вгору.

— Так просто?

—Так просто, — кивнув я. — І мені шкода, що я не одвіз тебе в студію.

— Ти не винен. Я хотіла залишитися з тобою. — Вона розчаровано зітхнула. — Я завжди хочу бути з тобою. У цьому й проблема.

— Тоді ходімо в ліжко. — Я простягнув руку.

Вона легенько відсахнулася.

— Я прийшла не заради сексу, Гадсоне.

— Я так і думав. — Усмішка смикнула кутики моїх губ. — Я втомився. їй втомилася. І якщо ти не хочеш знову виходити в бурю, то можеш піти зі мною в ліжко, щоб ми обоє трохи поспали. — Я підняв брови, коли вона насупила свої. — Хочеш залишитися зі мною? То залишайся.

— Тільки на ніч? — уточнила вона.

— На скільки захочеш. Я ж казав, що візьму тебе так, як зможу, навіть якщо йдеться про одну ніч за раз. — Я підібгав пальці, добре розуміючи, що ступаю на надзвичайно тонкий лід з надзвичайно полохливою жінкою.

— Звучить нічого так. — Вона повільно кивнула.

Дякую, трясця. Я вимкнув світло, перевірив двері та вікна, потім повів її рипучими сходами вгору, повз гостьову кімнату, де час від часу спала Джаніпер, до своєї спальні.

Вона увійшла у простір з темними меблями та деталями мисливського зеленого кольору.

— Іноді я забуваю, який ти акуратний. Усе лежить на своїх місцях.

— Так ефективніше. Ходімо. — Я повів її до ванної, а потім дістав із шафки нову зубну щітку.

— Ти тримаєш зубні щітки для гостей, які лишаються на ніч? — Вона подивилася на щетину.

— Я зберігаю зубні щітки так само, як і все інше. — Я відкрив шафу й показав їй впорядковані ряди приладдя, перш ніж зачинити її. — У мене більше нікого немає. І ти це знаєш. Перестань шукати причину для втечі.

Вона зітхнула, і ми зайнялися побутовими речами, які пари сприймають як належне, — скористалися спільною раковиною, розминулися у дверях.

А тоді я зовсім забув, наскільки втомився, бо вона вийшла з ванної в моїй футболці. Температура мого тіла піднялася щонайменше на цілий градус. Так, зі мною точно щось робилося, коли я бачив її у своєму одязі.

Вона залізла під ковдру, потім лягла на спину, втупившись у стелю.

— Не думаю, що в тебе є зарядка для телефона.

Я обережно поворухнувся, щоб не чіпати роз’ятрені ребра, висунув шухляду тумбочки, дістав запасну зарядку й простягнув їй.

— Дякую. — Вона увімкнула її в розетку й поклала телефон на тумбочку, а потім знову втупилася в стелю. — Ти справді бойскаут від природи.

— Завжди готовий.

Вона побарабанила пальцями по ковдрі.

— На бога, Аллі, іди сюди. — Я перекотився на неушкоджений бік ближче до неї, обхопив рукою її талію й потягнув її через ліжко.

Вона швидко притиснулася до мене, поцупила половину моєї подушки і притиснула свою неймовірну дупку просто до мого члена, вмощуючись зручніше.

— Що ти хочеш зробити з Євою? — запитав я, поклавши руку на її голе стегно.

— Окрім як придушити її? — Вона зітхнула. — Після оголошення лише воля Божа може змусити Василя змінити свою думку. Я не впевнена, що можна щось зробити, окрім як більше ніколи з нею не розмовляти, що також просто... несосвітенно.

— Авжеж, не знаю, чи зміг би я розірвати стосунки з Ґевіном чи Керолайн. — Я неуважно погладив її шкіру. — Ти можеш піти з трупи.

—Ти можеш піти з берегової охорони, — відгукнулася вона.

— Зрозумів. — Я боровся з усмішкою. — Але я змінюю місце служби й далі роблю те саме. Ти можеш танцювати в будь-якій точці світу. У тебе контракт?

— Ще на місяць, — відповіла вона. — До п’ятнадцятого серпня.

— День «Класики». — Він швидко наближався.

Вона кивнула.

— Я сиділа в темряві два дні, намагаючись вирішити, варто мені змінити ім’я і переїхати в іншу країну чи, образно кажучи, вибити лайно зі своєї сестри.

— І що ти вирішила?

— Я хочу повернути свою роль. — Вона посовалася.

— Тоді стань волею Божою. — Я застогнав. — І припини крутити дупою, бо всі мої чесні наміри зникнуть.

— Наскільки я пам’ятаю, кілька днів тому ти робив зі мною вкрай безчесні речі.

— Це не допомагає. — Я поцілував її в маківку, занурившись носом у волосся і вдихнувши неповторний квітковий аромат, який переслідував мене понад десять років. — Спи.

— Тобі варто поставити Сітку на перше місце у своєму списку.

— По-перше, Керолайн не готова до мого від’їзду. По-друге, це закине мене на інший кінець країни від єдиної людини, з якою я хотів би бути близьким, і це — якщо ти не помітила — ти. І, по-третє, спи. — Я обійняв її за талію.

Вона на секунду напружилася, а потім притулилася ближче, проти чого я анітрохи не заперечував.

— Я не мала цього на увазі. Коли сказала, що це нічого не означало, я не мала цього на увазі. Усі ці години я тільки й могла думати, що про тебе в тому штормі, і я...

— Знаю. І знав, коли ти це казала. — Я поцілував її за вухом. — І в мене стовідсотковий рейтинг повернень, коли доходить до штормів.

Вона повернулася в моїх обіймах і подивилася на мене.

— Я не люблю, коли люди надто наближаються до мене, — прошепотіла вона.

— Це я теж знаю. — Я погладив її стегно. — Насправді, я знаю це вже близько одинадцяти років. І хоча це, мабуть, одна з твоїх найнеприємніших рис, мушу визнати, що так ти підтримуєш інтерес. І на твій захист скажу, що ти попереджала мене одразу. — Здається, ми таки не спали, але я не міг змусити себе думати про це, адже вона нарешті опинилася в моєму ліжку. — Але ти можеш зробити нам обом послугу і перестати боротися з почуттями.

Її рот відкрився, ніби вона хотіла щось сказати і кілька секунд намагалася це зробити.

— Ти справді візьмеш мене так, як зможеш?

Сон із мене як рукою зняло.

—Так.

— А що як є спосіб, щоб усе було по-справжньому, але... безпечно? — Вона притулила руки до моїх грудей.

Трясця. Це все відбувалося насправді?

— Це вже по-справжньому. Що тобі потрібно, щоб почуватися безпечно? — Я провів рукою по її спині.

Вона важко зітхнула.

— Усе має бути легко. Просто. Щоб ніхто не постраждав.

— Добре. — Я вже постраждав, але якщо вона зможе піти неушкодженою, я дам їй все, що вона захоче. — Ніякої плутанини, — здогадався я.

Вона кивнула.

— Усе в моєму житті зрушило з місць, і мені треба, щоб з тобою так не було. — Вона підняла руки до свого підборіддя. — І я знаю, що це несправедливо...

— Я зроблю все можливе, щоб отримати тебе, — нагадав я їй, і почуття провини почало гризти моє нутро. Між нами була така довга історія.

— Навіть якщо це тільки до мого повернення в Нью-Йорк? — Вона напружилася.

Чорт.

— Ти хочеш, щоб це тривало лише п’ять тижнів? — Але хіба не таким був мій план? Використати літо, щоб повернути життя їй в очі? Тоді чому я почувався так, ніби мені вирізали шматок серця?

—Я можу так лише п’ять тижнів, — пояснила вона. — Муситиму повністю зосередитися, коли повернуся. Я боротимуся за своє місце в трупі й...

Полегши їй завдання.

— Я зрозумів. — Я відкинув її волосся з обличчя, і почуття провини вкусило мене ще сильніше. Таким було на смак усе, чого я колись хотів, і говорити про минуле означало б ризикнути всім, але я мусив це зробити. Я не міг казати їй, що все по-справжньому, і не бути справжнім. — Ми маємо поговорити про те, як я покинув тебе, і якщо ти не пробачиш мені...

— Не треба. — Вона швидко похитала головою й погладила мене по обличчю. — Я пробачила тобі тієї самої секунди, як ти сказав мені, що був на виступі. Ми були дітьми, і обоє помилялися, Гадсоне.

— Не так, як я. — Я схопив її за стегно, а вона притиснула пальці до мого рота. Я перестав дихати. Вона не могла пробачити мене, не так безболісно.

— Просто й легко, пам’ятаєш? — прошепотіла вона. — Тільки з таким я можу впоратися зараз. Пропоную погодитися, що єдине, що має значення — це зараз. Минуле позаду, а майбутнього у нас не може бути. Я не покину Нью-Йорк, а ти не покинеш свою сім’ю, якщо зможеш, а якщо не зможеш, то тільки Бог знає, куди тебе направлять. — Вона спробувала усміхнутися, але не змогла. — Тож, якщо ти не можеш придумати чогось, що завадить тобі бути моїм протягом наступних п’яти тижнів, будь ласка, не змушуй мене просити ще раз. Це наш єдиний шанс, і я хочу ним скористатися. — Її пальці ковзнули до мого підборіддя. — Якщо ти цього хочеш.

Паніка, що наповнювала її очі, вкрала мої слова й найкращі наміри. Вона ніколи не була такою вразливою зі мною, навіть коли ми були підлітками. Якщо я зараз зроблю неправильний крок, вона перетворить свої стіни на фортецю.

— Гадсоне? — Вона відсунулася.

— П’яти тижнів замало, — вимовив я хрипко. Якби йшлося про щось довше, ніж п’ять тижнів, якби ми погодилися на стосунки на відстані, я б благав її вислухати мої слова приниження. Але длубання в нашому минулому викликало б бурю, якої вона б не витримала зараз, коли збиралася вести війну, щоб повернути свою роль. Але опісля, коли все це скінчиться, їй доведеться мене вислухати. — Але я візьму їх.

Вона засяяла, потім нахилилася і поцілувала мене в губи.

—Добре. Тепер можна спати. — Вона повернулася в моїх обіймах і знову притиснулася до мене.

У мене було п’ять тижнів, щоб зробити її найщасливішою, і я не збирався все зіпсувати. Я дам їй усе, що знадобиться.

Наше дихання вирівнялося, і я вже майже заснув, коли почув, як вона сказала:

—Твої мрії теж важливі, Гадсоне.

Єдиною мрією, до якої мені було діло, — та, у якій я зараз жив, де я засинав поруч із нею. І в цій мрії я прокинувся о п’ятій ранку, коли задзвонив телефон Аллі.

Вона вислизнула з моїх обіймів, кілька разів ляснула долонею по тумбочці, а потім таки відповіла.

— Хай би тебе чорти взяли, Енн. Так, я в Гадсона. Бо я доросла жінка, яка може спати де завгодно і з ким завгодно.

— Поки це я. — Я притиснув її до себе. Після вчорашньої нічної місії я мав прийти лише о 09:00, а це означало, що в мене було достатньо часу, щоб кілька разів побачити, як Аллі кінчає, і ще пару годин поспати. Ідеальний ранок.

— Як це розуміти — ти не спала? — Аллі напружилася. — Ти що? Жартуєш? Ні, це не має сенсу. Не може бути, щоб це був він. — Вона сіла, і моя рука впала. — Ні, я подзвоню йому за кілька годин. Бо не всі встають о п’ятій! — Вона напружено вирівняла спину. — Ні, ти не зробила цього. Ти не казала йому чому? Гаразд. Я буду вдома о дев’ятій. — Вона дала відбій і поклала телефон назад на тумбочку.

— Хочеш поділитися? — Я розплющив одне око.

Вона вражено дивилася на мене.

— Енн знайшла оригінал свідоцтва про народження Джаніпер.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

АЛЛІ

BrightZlit Вона отримала все, що заслужила.

Годинник цокав, поки я сиділа в кріслі нашої вітальні, прокручуючи інстаграм, де лайкнула кілька постів Ріґан і Гарлоу, які готувалися до літніх інтенсивів.

Добре їм. Я провела ранок, отримавши два шикарних оргазми під час стрибання на Гадсоні, і другий був просто захмарним, бо я спостерігала, як він повністю втратив контроль піді мною — після того, як я змусила його благати, звичайно. І так, це вважається кардіотренуванням.

Енн сиділа на дивані навпроти мене поруч із Кенною, вигнувши спину так, щоб дивитися у вікно, й вистукуючи пальцями швидкий ритм на м’якій спинці.

Ми з Кенною перезирнулися, а потім вона провела пальцем по своєму айпаду.

— Енн, тобі доведеться знайти якийсь інший вихід для нервової енергії, бо ти змушуєш мене хвилюватися.

Пальці Енн зупинилися, але вона не одвела погляд.

— Просто нервую.

— Це помітно, — зауважила я, підібгавши ноги під себе й потягнувшись по пляшку з водою, щоб Кенна не чіплялася до мене з приводу зневоднення.

— Одна з вас може мені почитати, — запропонувала вона.

—Хочеш послухати про нову малоінвазивну процедуру відновлення ротаторної манжети, яка показує хороші результати в клінічних дослідженнях? — запитала Кен-на. — Бо саме про це я читаю.

— Я не знала, що ти хірургиня. — Енн нарешті відмовилася від викручування свого тіла й стала навколішки лицем до вікна.

— Ні. Я волію лікувати пацієнта в цілому й шукати способи, як запобігти розрізанню. Але це не означає, що я не читаю про те, що є в цій сфері. — Вона знову свайпнула, а тоді пильно подивилася на тумбочку поруч зі мною. — Цей банан не принесе тобі ніякої користі, якщо буде просто лежати там.

Я закотила очі й швидко почистила фрукт.

— А ти що читаєш, Аллі? — запитала Енн. — Щось хороше?

— Схоже, що Кендіс заручена. — Я усміхнулася і повернула телефон, щоб вони побачили світлину брюнетки, яка демонструвала свою обручку. Енн зиркнула через плече, а потім розвернулася назад, ніби машина не з’явиться на дорозі, якщо вона особисто не простежить за цим.

— Тільки поглянь, ти знову в соцмережах, і це добре для Кендіс! — Кенна кивнула. — Джилліан чудова, а ще вона надзвичайно талановита. Минулого місяця я заходила до її нової галереї, і там був повний зал.

—Художниця? Гм. Я завжди думала, що Кендіс одружиться з іншою танцівницею, — сказала Енн.

— Це в тобі говорить твоя мати, — дорікнула Кенна, дивлячись у мій бік. — Деяким людям подобається мати життя поза студією, мати партнера, який може допомогти їм закріпитися в житті поза балетом, щоб вони могли жити після балету.

— Не починай. — Я поскролила правою рукою і відкусила банан.

— Вона має рацію. Знаєш, як кажуть, —пробурмотіла Енн. — Танцівниця помирає двічі. — Уперше, коли йде на пенсію, удруге — коли відходить у кращий світ. -Мені подобається, що ти порушуєш своє правило щодо нетанцівників, Аллі, і подобається знову бачити твою усмішку.

— П роте... — Я відкусила ще один шматочок і відкрила застосунок Seconds.

Вона склала руки на спинці дивана й поклала на них підборіддя.

— Я нічого не можу вдіяти з тим, що захищаю тебе, і знаю, ти казала, що Гадсон був того вечора на «Жізелі», і це дуже допомагає йому вилізти з ями, яку він викопав, коли ми були дітьми, але...

— Але ти ніколи йому не довіряла на сто відсотків. — Це не було чимось новим. Я увійшла в новий, анонімний профіль на Seconds, потім перевірила сторінку Rousseau-Sisters4 і остовпіла. Відтоді, як я приїхала до Райської бухти в травні, на акаунті з’явилося ще двісті тисяч під-писників, а за останні два дні — сорок. А я мала надію, що поширення відео сповільнилося.

— Люди приймають кепські рішення до того, як у них розвивається лобова частка, — перебила Кенна, позбавивши мене клопоту. — Він не зміг впоратися з тим, що Аллі страждає, й поїхав на військову підготовку. Це робить його незрілим вишкребком у вісімнадцять років, але не безнадійним. Це ж не стало причиною аварії абощо. -Вона підняла очі від планшета. — Не він же? Не було якогось другого комплекту шин чи ще чогось?

— Ні, винна Ліна. Ніколи, трясця, не могла дотримуватися обмеження швидкості. —Енн зітхнула. —Або бодай якихось правил, якщо вже на те пішло.

— Там були тільки ми, — підтвердила я. — Наскільки пам’ятаю. — Я знайшла перше відео на RousseauSisters4 і натиснула на нього, зменшивши гучність, щоб інші не почули. Воно починалося із запису, який Єва зробила потай, коли я пояснювала, чому мені некомфортно виконувати гранжете — чи взагалі будь-які стрибки, — і її монтажу з моїх прикрих помилок, допущених під час вихідних, а потім користувач WestCoastPointe зробив вставки, додавши свої коментарі, під час прогулянки залами балетної трупи в Каліфорнії. Завдяки субтитрам я тримала своє приниження при собі.

«Тож давайте розберемо останню драму Метрополітен-балету. Чи знала Алессандра, що її записують? Навряд чи. Але це не змінює того факту, що вона, очевидно, досі на ранніх стадіях реабілітації, і з того, що я чула в Метрополітен-балеті, вона відверто збрехала всім на їхньому гала-вечорі про те, що готова повернутися восени, і це піднімає деякі серйозні етичні питання, на мою думку».

Банан втратив свій смак. Це була неправда. Я ніколи не брехала.

Обличчя блогерки викривилося від огиди. «Слухайте, не думаю, що в Метрополітен-балеті не притримали б для неї місце, якби вона сказала, що їй знадобиться більше часу на відновлення — вона ж Алессандра Руссо, — але брехати своїй трупі про травми, коли всю осінню програму розробили навколо неї, це просто... Це нечесно, розумієте? Після цього жодна поважна трупа не візьме її до себе. Слухайте, я вже казала це раніше, вона така претензійна й зарозуміла, як і всі, проте була однією з найвизначніших, і я розчарована. Вона мала б бути ідолом. Дайте мені знати, що ви думаєте, в коментарях».

Я ніколи про таке не просила. Попри раптову нудоту, я зжувала банан, бо мені було потрібне пальне, потім спробувала сягнути мазохізму експертного рівня і відкрила коментарі.

PenchePrincess: Чорт. Б'юся об заклад, вона ніколи не думала, що її спіймають.

AdrienneAdagel4: Ось чому треба проходити реабілітацію у своїй трупі, якщо працюєш за контрактом.

WestCoastPointe: AdrienneAdagel4 Повністю згодна.

AraThomas9164: Вони мусять мати можливість подати на неї до суду за шахрайство.

Dulcinea4ever: Вона огидна, і я сподіваюся, що вони не продовжать її контракт.

OnPointe34: Чому ніхто не говорить про те, що вони замінили її сестрою? Невже Метро-політен-балет не може вистояти без Руссо?

Pardonmypasse: OnPointe34 Сумніваюсь.

Усе це місце розвалилося б без цих $$$.

TutucutexZO: Я перестала підтримувати її вічність тому.

ReeseOnToe: Я вважаю, що її сестра вчинила дуже паскудно, запостивши це відео.

WestCoastPointe: ReeseOnToe Не згодна. Єва зробила послугу громадськості.

ReeseOnToe: WestCoastPointe Вона її СЕСТРА.

WestCoastPointe: ReeseOnToe Так, тож уявіть, як важко було Єві притягнути Алессандру до відповідальності. Я так сильно поважаю її.

TanyaThomas97: ReeseOnToe, абсолютно згодна з тобою. Ясно, що вона не знала про запис.

BrandoQueso: Не знаю, як я опинився в балетному Seconds, але я тут заради драми.

ReaganHuang: Якщо Алессандра каже, що буде готова до осені, то так і буде. Вона не брехуха, а ти не допомагаєш своєму професійному іміджу, називаючи її так, Лайло.

— Аллі? — Кенна покликала мене так, ніби не вперше намагалася привернути мою увагу.

— Га? — Я різко притиснула телефон до грудей, ховаючи екран, і побачила, що вона стоїть наді мною.

— Я питала, чому Гадсон не прийшов, адже це стосується і його теж. — Вона простягнула руку. — Віддай це мені.

— Навіщо? — Я стиснула річ міцніше.

— Бо ти смертельно зблідла, перестала нас слухати, а тепер стала кольору вишні, тож якщо це не Гадсон надсилає тобі брудні повідомлення, які заводять тебе до краю, віддай це мені. — Вона простягнула руку.

Я ковтнула свою гордість і сором і показала їй усе.

Вона прочитала коментарі, чергуючи насмішки із зітханнями.

— Тобі не варто читати це лайно. — Вона похитала головою. — Хотіла б я побачити, як хтось скаже щось із цього тобі особисто.

— Я казала їй перестати дивитися, — втрутилася Енн, досі витріщаючись у вікно. — Дивися відео з козенятами, якщо тобі потрібен дофамін. Або з тим хлопцем, який готує їжу.

— Приємно, що Ріґан прикриває тебе, — сказала Кенна, повертаючи телефон. — Хочеш, щоб я втрутилася і захистила твою честь?

— Ні. Вони просто назвуть тебе поплічницею. Я вже у вогні, не треба й тобі прив’язувати себе до вогнища. — Мої пальці зависли над екраном, і на мить обурення взяло гору, а я задумалася, чи не відповісти, щоб розставити всі крапки над «і». Натиснула кнопку «Прокоментувати».

— Не роби цього, — застерегла Кенна. — Я не сумніваюся, що це огидно, але ти вступиш в цю сутичку особисто, й акули бенкетуватимуть. Вони перекрутять все, що ти скажеш, щоб підігнати під свій наратив і запустити нову хвилю монетизованого контенту. Не оплачуй за них оренду. Ми обидві знаємо, що наступного тижня буде ще щось нове й блискуче, що кожен зможе прокоментувати. Отож, де Аквамен?

Я проскролила вгору й закрила застосунок.

— Гадсон не зміг вирватися з роботи.

— Він тут. — Енн відштовхнулася так сильно, що зісковзнула з дивана, і я здригнулася, коли її коліна вдарилися об підлогу. — Він тут! — Вона зірвалася на ноги, і я теж підвелася.

— Припини. — Я кинула телефон на тумбочку й стала перед Енн. — У нас є план. Ти дотримуватимешся плану. Ти навіть не уявляєш, як він відреагує на це.

Енн стиснула губи, потім схопила з журнального столика манільський конверт і сіла на диван.

— Дякую, — сказала я їй, потім попрямувала до вхідних дверей і відчинила їх перед Евереттом у приталеному поло й картатих шортах, який тягнув сходами валізу від Louis Vuitton. У моєму горлі зібрався клубок тривоги.

— Боже мій, ось і вона! — Він покинув свій багаж на порозі, підняв сонцезахисні окуляри на світле волосся і кинувся до мене на останніх кроках, занісши мене в дім в обіймах. Я витримала їх, знаючи, що це можуть бути останні обійми, які він добровільно мені дарує. — Ох, Алессандро. — Його руки міцно стиснулися. — Я чекав, що ти сама до мене звернешся, але коли зателефонувала Енн, заскочив у перший же літак. — Він всадовив мене й підняв руки до моїх плечей.

— Привіт, Еверетте. — Я усміхнулася і зловила себе на тому, що шукаю на його обличчі ознаки, що відкриття Енн мало під собою бодай якийсь ґрунт.

—Те, що зробив Василь, це просто... це просто смердюча купа лайна. Уся трупа розлючена. Відколи це ми оголошуємо склад у середині липня? І бачила б ти, яку Шарлотта влаштувала істерику, коли Єву просунули аж до головної танцівниці, вище, ніж будь-кого із солісток. Ріґан сказала, що вона розбила одне із дзеркал у жіночій роздягальні. Я впевнений: Василь сподівається, що все вщухне до того часу, коли всі повернуться після літніх інтенсивів. Однак чув, що кілька солістів можуть не продовжити свої контракти. Це все так драматично. — Його брови обурено піднялися. — Василь бодай поговорив із тобою чи відправив Максима виконувати свою брудну роботу?

—Я пропустила його дзвінок, а тепер він не відповідає на мої. — Клубок у горлі збільшився вдвічі.

— Ясне діло. — Він закотив очі й опустив руки. — Він знає, що рада директорів не звільнить його, поки його дружина виконавча директорка, тож не мусить зізнаватися в тому, що це цілковите лайно. Що, в біса, сталося? Твоя мати подзвонила чи що? Я не беруся стверджувати, що Софі підставила тебе заради того, щоб... Він схилив голову набік. — Тая б не виключав твою матір.

— Вона не телефонувала. — Я придушила абсурдну бульбашку сміху, яка намагалася піднятися у відповідь на це звинувачення. - Уперше в житті я можу чесно сказати, що моя мати не має із цим нічого спільного. Це все Єва.

Довбана Єва. Він затягнув валізу й зачинив двері. То як ми плануємо повернути твою роль?

У мене... немає плану. Хіба стати волею Божою, як пропонував Гадсон.

Благаю. З тобою лікарка Ловелл. Усі це знають. Якщо в тебе немає плану, то в неї є. Правда ж, Кенно? Він підвищив голос на останньому запитанні.

— Є, відповіла Кенна, з’являючись у дверях. Але мій план залежить від трьох речей, які мають піти правильно.

Ну, я тут, тож очевидно, що одна з них у тебе є. Він вказав на свою валізу. Я припустив, що Енн зателефонувала, бо тобі потрібен партнер для тренувань, тому що пекло замерзне раніше, ніж я стану партнером твоєї сестри в жовтні. І перш ніж ти запитаєш звичайно, я залишуся на місяць. Майкл, звісно, муситиме навідувати мене тут, та хто не любить літо на Кейп-Коді? Боже, я не був тут із того останнього інтенсиву, який проводила твоя мама. По скільки нам тоді було років? — Він оглянув фоє, ніби шукаючи змін, і зазирнув до студії.

Я кахикнула.

— Того літа мені було сімнадцять. А Ліні дев’ятнадцять.

— Точно. — Він навіть не здригнувся. —То який другий пункт у вашої геніальності? —запитав він Кенну.

— Це трохи більше... — почала вона.

— Як ти це поясниш! — Енн підскочила у вітальні, вимахуючи оригіналом свідоцтва про народження Джаніпер.

— Оце так дотримання плану, — пробурмотіла Кенна.

Вищипані брови Еверетта піднялися, коли вона піднесла папір до його обличчя, і я затамувала подих, поки він вивчав документ, у якому Джаніпер була зазначена просто як «Немовля Руссо».

— От чорт. Я майже забув про це.

Моя щелепа упала на підлогу разом із серцем:

— Це все, що ти можеш сказати?

Він подивився на мене, потім на Енн. Його риси обличчя пом’якшали.

—Трясця, ви не знали. У такому разі хто-небудь хоче щось випити? Бо мені б не завадило.

За п’ять хвилин я передала Еверетту вже четверту склянку лимонаду, яку наливала, поки він вмощувався у відповідне крісло, а потім сіла на своє місце й виявила в телефоні повідомлення.

ГАДСОН: Просто думав про тебе.

Я усміхнулася попри обставини й надрукувала: «Обережніше з ребрами сьогодні», а потім перемкнула всю свою увагу на Еверетта ліворуч від мене, який професійно уникав погляду Енн.

— Починай говорити, — зажадала вона.

— Я сидів отам, де зараз Кенна, коли Ліна попросила мене зіграти татка. — Він провів пальцем по краю склянки. — Вона сказала, що все буде тільки на папері, і я буду відповідальним лише кілька годин. Саме стільки треба було, щоб підписати документ про відмову від батьківських прав.

Моє серце стиснулося. Вона сказала йому, але не нам.

— То ти не батько Джаніпер?

— То так вони назвали дитину? Її батьки, я маю на увазі. — Він зробив ковток, потім зрозумів, що ми дивимося на нього. — Звичайно, я не її батько. Для цього мені довелося 6 займатися сексом із жінкою. Ні, дякую. — Він похитав головою.

Енн здулася, як повітряна кулька, з якої випустили весь гелій.

— Ніби ти не знала, що шансів мало, — пробурмотіла Кенна, дивлячись на неї.

— Ти знаєш, хто це? — запитала я Еверетта.

— Ні. — Еверетт нахилився вперед і взяв підставку зі стосу на журнальному столику. — Вона сказала, що це був випадковий секс, коли вона переїхала до Сан-Франциско, тож навіть не може згадати його імені. — Він поклав підставку на тумбочку, а потім поставив на неї свою склянку. — Не можу повірити, що ви, дівчата, цього не знали. Я думав, ви всім ділитеся.

— Схоже, що ні, тому, будь ласка, продовжуй. — Енн втупилася у свою склянку. — Коли це було?

— Думаю, це був перший тиждень травня, — відповів він.

— І вона була тут? — Я озирнулася на вітальню, ніби Ліна могла з’явитися за помахом чарівної палички.

— Так. — Він кивнув. — Сказала, що пробуде тут близько місяця.

— Мабуть, вона приїхала, щойно ми повернулися до Нью-Йорка після весняних канікул, — пробурмотіла Енн. — У записах сказано, що Джаніпер народилася за кілька містечок звідси. В окрузі Барнстейбл.

— Схоже на правду. Я погодився приїхати, щойно вона народить дитину, і коли це сталося, я підписав усе, що адвокати поклали переді мною.

— Чому ти зробив це для неї? — запитала я.

— Вона була вагітна й потребувала допомоги. Юристи сказали, що усиновлення пройде легше, швидше, якщо законний батько підпише папери, а Ліна говорила, що підібрала для дитини ідеальну сім’ю. І коли я завагався... — Він намагався підібрати слова, потім зняв сонцезахисні окуляри з маківки й поклав і їх теж. — Ви вирішите, що я шмат лайна.

—Я нізащо так не подумаю. — Я простягнула руку через тумбочку й стиснула його долоню.

—А я можу, — пробурмотіла Енн.

— Припини. — Кенна жбурнула в неї подушкою, але Енн ухилилася, а потім пригорнула річ до грудей.

—Того року я не пройшов відбір на літній інтенсив у Метрополітен-балеті, — зізнався Еверетт, проводячи пальцями по волоссю так, аж воно стало сторч. — Я був на перегляді в січні, але не пройшов його.

— Неможливо. — Я похитала головою. — Ти був тут улітку, а мама дозволяла брати участь тільки тим дітям, яких взяли на ту програму... — Мої груди стиснулися.

— Атож. Ти про це. — Він кивнув. — Така була ціна. Я міг тренуватися з дівчатами Руссо, а вона оплачувала мені проживання та харчування в місті, а також забезпечила участь у «Класиці», щоб я міг змагатися за контракт із Метрополітен-балетом.

Я змусила себе дихати, потім випила пів склянки лимонаду, зосередившись на терпкому, кислому смаку.

— Макіавеллі не рівня вашій мамі, — сказала Кенна.

— Я справді думав, що ви знаєте, — сказав мені Еверетт. — Думав, що саме тому ти завжди була такою милою зі мною.

— Ти мені завжди подобався, бо ти... це ти. — Я навряд чи могла звинувачувати його в тому, що він мав секрети, коли сама мала їх стільки.

Його погляд кинувся до Енн.

— Вони сказали, що все буде конфіденційно. Твоя мама пообіцяла мені, що ніхто ніколи не дізнається.

— Вона зберігала лише цю копію свідоцтва про народження, з того, що я знайшла, — сказала вона йому. — Але тебе можуть знайти, Еверетте. Закон змінили кілька років тому. Щойно їй виповниться вісімнадцять, Джаніпер отримає доступ до записів про себе.

— Що ж, про таке... — Він перевів подих. — Добре знати.

— Я думала, що знала її, — прошепотіла Енн. — Та з кожним днем розумію, що не знала нічого.

— Ніхто не знає всього про когось, — сказав Еверетт. — Ми всі притримуємо щось для себе.

На під’їзній дорозі хруснув гравій, і ми всі визирнули у вікно, коли під’їхав чорний «рендж ровер».

— У нас що, вечірка, про яку я не знаю? — запитала Енн.

— Це третій елемент для повернення твоєї ролі, — сказала Кенна, підводячись із дивана і йдучи через вітальню. — Я можу відновити твою щиколотку, але тобі потрібен інструктор.

— Вона подзвонила твоїй мамі? — прошепотів Еверетт.

Вона б не посміла. У мене стиснулося в грудях.

— Сумніваюся, — відповіла Енн. — Мама зараз трохи... зациклена на собі.

— Що ти зробила? — запитала я Кенну, встаючи. Усі інструктори, яких я знала, в цю пору року проводили інтенсиви.

— Я б нізащо не подзвонила твоїй мамі, — відповіла Кенна з фоє, а потім відчинила двері.

— Дитинко! — Елоїз увійшла до будинку в червоній сукні-футлярі й обійняла Кенну, а потім подивилася крізь сонцезахисні окуляри на спортивний одяг дочки. — Що це на тобі? Байдуже. Мої сумки в машині. Я, звісно, займу кімнату Софі.

О, чорт забирай.

Вона подзвонила не моїй мамі. А своїй.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

АЛЛІ

Коли в дитинстві наставав час літніх інтенсивів і мама не шкодувала грошей, щоб привезти на мис власноруч відібраних інструкторів, вона завжди залишала найприскіпливішу, найвимогливішу вчительку наостанок.

Не випадково ця вчителька була її найкращою подругою.

Елоїз розпакувала речі, наказала Енн приготувати обід і запросила нас з Евереттом до студії.

— У нас багато роботи, правда ж? — Це все, що вона сказала, змінюючи музику в стереосистемі.

Наступні два дні минули як у тумані. Щойно Кенна підтвердила, що моя щиколотка не має обмежень, Елоїз стала нещадною. Вона вимагала досконалості і, коли ми не досягали її, змушувала нас виконувати комбінацію за комбінацією, поки ми не робили все правильно або поки вона не вирішувала, що ми надто виснажені, щоб продовжувати.

Коли Гадсон привіз Джаніпер ввечері на третій день перебування Елоїз, та відступила, поки я працювала з дівчинкою. Вона спостерігала, оцінювала і, на мій подив, усміхнулася, коли ми закінчили.

—Ти знаєш, хто я? — запитала Елоїз, коли Джаніпер складала чешки в сумку. — Я питаю лише тому, що ти весь час зиркала в дзеркало.

— Ви — Елоїз Ловелл, — благоговійно прошепотіла Джаніпер. — Були солісткою в балетній трупі Метрополітен до того, як стати інструкторкою.

— Саме так. — Вона кивнула. — Хочеш, я допоможу навчати тебе, поки я тут?

— Подумай добре, перш ніж відповідати, Джаніпер. — Я зняла чешки й здригнулася, побачивши свої ноги. Пухир на правій нозі з’явився за останню годину попри пластир, який я примотала до неї, а Елоїз не була прихильницею накладок під пуанти. — Елоїз — найкраща, але вона не берегтиме твої почуття.

Елоїз вигнула брову.

— Так, будь ласка, — відповіла Джаніпер, піднявши підборіддя. — Я зможу це витримати.

Елоїз хихикнула.

— Думаю, таки зможеш. А тепер біжи до свого... — Вона кинула погляд у бік дверей, і я підняла голову й побачила Гадсона, який чекав там. Його волосся досі було мокрим після душу, який він прийняв, поплававши в басейні.

Мій пульс прискорився, і солодкий, щемливий тиск, якому я відмовлялася давати ім’я, наповнив мої груди. Він не просто мені подобався. Я не просто дбала про нього. Проте я не вішала на це почуття ніяких ярликів.

— Дядька, — підказала Джаніпер, потім взула свої ноги в неоново-зелені крокси й схопила сумку. — Дякую!

— Мені ще рано дякувати, — попередила Елоїз, ковзнувши погляд до мене.

Я встала й пішла до Гадсона, відсторонившись від болю. Хай як би мені не хотілося це визнавати, я сумувала за ним останні кілька днів.

Він усміхнувся, показавши ямочку на щоці, коли я наблизилася, але цей вираз обличчя швидко зник, коли він глянув униз.

— Що, трясця, з твоїми ногами?

— Це дрібниці. Заплатила ціну в кілька мозолів, але вони відновляться. — Я стала навшпиньки й поцілувала його, швидко й легко. — Це Елоїз, мати Кенни.

Він простягнув руку, і Елоїз взяла її, повільно потиснувши.

— Я багато чув про вас, місіс Ловелл.

— Якщо ти той, за кого я тебе маю, то, боюся, можу сказати те ж саме. — Вона склала руки на своєму рожевому светрі. — Ти був скалкою в оці Софі.

— Пишаюся цим. — Він кивнув.

— Гм-м. — Вона повернулася до студії, коли повз неї промчала Джаніпер з уже розкуйовдженим вузлом на голові.

Я провела їх, розправляючи затерплі плечі та шию, і попрощалася з Джаніпер, коли та застрибувала у вантажівку Гадсона.

На ґанку він обійняв мене за талію.

— Схоже, ти вирішила застосувати стратегію волі Божої?

— Щось на кшталт того. — Я поклала руки йому на груди. — Ти ж знаєш свої оці балачки про баланс?

Він кивнув. Між його бровами пролягли дві зморшки.

— Не буде ніякого балансу. Не в наступному місяці. — Я важко ковтнула: тиск у грудях посилився, змішуючись із гірким присмаком страху. — Елоїз, Кенна та Еверетт—усі вони тут заради мене, і я маю старатися заради них щодня. Я маю зосередитися на тому, що відбувається в студії, якщо хочу отримати бодай якийсь шанс повернути свою роль.

Він пригорнув мене до себе.

—Ти урізаєш наш час?

—Я цього не хочу. — Мої руки ковзнули вгору його футболкою, до шиї, а груди стиснулися. — Але це означає, що ти витягнув коротку соломинку. Єдиний час, який належить мені, — це ночі. Я буду відпрацьовувати одинадцятигодинний робочий день і спатиму щонайменше вісім годин уночі, щоб відновитися. Плюс-мінус година-дві на те, щоб прокинутися й поїсти, і більше нічого.

— І я буду гадом, якщо попрошу залишки часу?

— Ні. — Я похитала головою і ледве стрималася, щоб не зітхнути з полегшенням. Скептична частина мене кричала, що він піде геть.

— Значить, коротка соломинка. — Він нахилився й поцілував мене. — Якби це було кіно, тут би почалася нарізка з твоїх тренувань. Я розумію. І без проблем зарахую сон до спільного часу. У тебе. У мене. Я зроблю так, щоб усе спрацювало.

— Дякую. — Я усміхнулася, і туга почала несамовито пульсувати в ділянці серця.

— Я зроблю все можливе, щоб отримати тебе. — Він поцілував мене знову, приділивши цьому достатньо часу, щоб поглибити поцілунок, аж моє дихання прискорилося, і я потягнулася до нього. — Спробую зробити з цього дев’ять.

— Дев’ять чого? — запитала я, коли він відпустив мене і почав спускатися сходами.

— Дев’ять годин у ліжку, — кинув він через плече. — Якщо даси мені цю додаткову годину, я обіцяю, що решту вісім ти спатимеш краще.

Я пирхнула.

— Побачимося ввечері?

— Ти хочеш, щоб я постукав? Чи мені залізти ґратами? — Він усміхнувся, коли підійшов до своїх дверей.

— Я тебе впущу, — пообіцяла я.

— Не давай обіцянок, яких не можеш виконати. Побачимося за кілька годин. — Він сів у пікап, а я повернулася до будинку, коли його задні ліхтарі зникли з під’їзної дороги.

Елоїз чекала у фоє.

— Ця маленька дівчинка здається страшенно знайомою.

— Справді? — Я зачинила двері й спробувала вгамувати своє прискорене серцебиття.

— Вона схожа на Ліну. Ті самі очі. Та сама усмішка. Навіть вистрибує з піруетів у тому самому місці, коли втрачає рівновагу. — Вона втупилася в мене. — Ти нічого не хочеш мені розповісти?

Мама не сказала їй.

— Нічого не спадає на думку.

— Гм. — Вона кивнула. — А її дядько. Він тебе відволікає?

Я випростала спину.

— Ні, мем.

— Добре. Не хотілося б, щоб уся ця робота пішла під три чорти через літню інтрижку. — Вона попрямувала вгору сходами.

Не дивно, що Елоїз так дружить з моєю матір’ю. їхні слова були страшенно схожі. У мене на язиці крутилося заперечення, мовляв, ніяка це не інтрижка... але саме це й було між нами. Це все, про що я просила, усе, із чим могла впоратися, і всі — навіть Гадсон — знали про це.

Однак моє усвідомлення, що з цього нічого не вийде, коли я поїду до Нью-Йорка, не означало, що я не хотіла цього. Я просто знала, що краще не прочиняти двері неминучим руйнуванням, до яких призвів би наш розрив. Тому я сконцентрувалася на тому, що ми мали, і кинула всі сили на зараз.

Дні перетікали в тижні, кружляючи в нескінченному циклі роботи, болю і відновлення. Поволі моє тіло пристосовувалося. Мозолі потовщувалися. Щиколотка міцніла.

Щоранку, коли була вдома, я висувала шухляду тумбочки, поки Гадсон був у душі, і дивилася на обручку Ліни, щоб нагадати собі, заради чого це все, і бралася до роботи. Я проводила дні в студії, а ночі з Гадсоном, заглиблюючись у клубок своїх почуттів до нього, замість тікати, як того вимагали всі інстинкти. Він вписався в моє життя, як пісок, насипаний у банку з камінчиками, що плавно осідає в проміжках між ними. Він був скрізь, не ставлячи себе на перше місце.

У його домі чи моєму ми проводили всі ночі, коли він не був на службі, в одному ліжку. Він дотримувався суворого восьмигодинного режиму сну, жодного разу не дозволивши мені не спати заради нього, що лише змушувало мене йти в ліжко раніше, сповненою рішучості насолодитися кожною секундою разом. Він тримав зарядку для телефона в мене вдома на тумбочці. Я тримала одяг у шухляді в нього.

Липень плавно перейшов у серпень. Майкл проводив вихідні з Евереттом, а Матіас прилітав, коли дозволяв його графік. Набирали сили шторми, і Гадсон щоразу вилітав у них, а я поволі вчилася дихати попри страх і набувала впевненості, що він повернеться додому, поступово починаючи довіряти йому.

Джаніпер розквітла під керівництвом Елоїз, навчаючись швидше, ніж я в її віці, і хоча Елоїз більше ніколи не згадувала про Ліну, час від часу я помічала, як вона дивиться на Джаніпер із сумною усмішкою, і знала... що вона знала.

— Вона талановита, — зауважила Елоїз однієї п’ятниці в серпні, коли Джаніпер збирала речі після репетиції. — Не виграє, але й не осоромиться. Думаю, щонайменше у двадцятці найкращих у своїй групі.

— Сподіваюся на це, — погодилася я, намагаючись ігнорувати почуття провини, яке свинцем сиділо в моєму шлунку. Щодня ми наближалися до «Класики» й копали все глибшу яму, коли йшлося про Керолайн. Нам усім стало до жаху комфортно в брехні, й ми егоїстично не хотіли ризикувати крихким щастям, яке приходило з тим, що ми були в житті одне одного. Я лише сподівалася, що ми вирішили правильно, начебто, показавши Керолайн, як легко наші життя можуть злитися воєдино заради Джаніпер, ми заспокоїмо її страхи.

— Я дещо приготувала для неї, — сказала Елоїз із проблиском усмішки. — Для «Класики». Завтра привезуть, щоб вона могла потренуватися. Я зняла мірки, поки ти була заклопотана витріщанням на її дядька в басейні минулого тижня.

Мій погляд кинувся до неї.

— Ти не мала цього робити.

—Звісно, що мала. Я бачила, що ви двоє вивчали в інтернеті. Не може ж дівчина Руссо танцювати в поганенькому костюмі, правда ж? — Вона подивилася на мене так само, як і Кенна.

—Хто сказав, що вона — дівчина Руссо? — Я стягнула свої напівпуанти і поворушила пальцями ніг. М’язи були ще теплі, але швидко холонули.

— Справді, хто?

Наступний тиждень прийшов без дозволу, підкравшись до нас, як це завжди робить кінець літа — раніше, ніж ми були до цього готові.

Джаніпер танцювала в рожевій пачці з найширшою усмішкою, яку я коли-небудь бачила, і вся провина, яку я відчувала за те, що приховувала її таємницю від Керолайн, випарувалася. Щойно вона побачить завтра свою доньку такою щасливою, то дозволить їй вчитися далі. У мене не було жодних сумнівів.

— Вона схожа на Ліну, — прошепотіла Енн, коли ми дивилися, як кружляє Джаніпер.

— І так, і ні. — Повільна усмішка розпливлася моїм обличчям. Джаніпер ризикувала більше, ніж Ліна в цьому віці, вкладала більше власної індивідуальності в кожен рух. Ми з Ліною входили в ролі й ставали ними, але Джаніпер якимось чином змушувала ролі прогинатися під себе. — Вона схожа на себе.

— Ти готова до завтрашнього дня? — Енн повернулася до мене.

— Фізично чи емоційно? — запитала я.

— Емоційно. — Енн притиснулася своїм плечем до мого. — Я знаю, що фізично ти міцна.

— Ні. — Я похитала головою. — Надто багато речей може піти не так. — Ішлося не просто про «Класику» або

Керолайн; це був офіційний кінець терміну, який я відвела нам із Гадсоном. Але мені не можна було про це думати, якщо я хотіла пережити наступну добу.

— Цього не станеться. — Вона просунула свою руку під мою.

— А якщо Керолайн заборонить нам бачитися з Джаніпер за те, що ми порушили всі правила, які вона встановила для своєї доньки? — Мене замлоїло.

— Не заборонить. — Енн з усмішкою похитала головою. — Ми попросимо в неї вибачення, і все буде добре. Це одна з тих ситуацій, коли мета виправдовує засоби.

Хотіла б я бути такою впевненою.

— Якби ж ти відчувала такий самий екстаз під час репетицій, — сказала Елоїз, проходячи повз нас і рухаючись до Джаніпер. — Мені замовити таку саму пачку твого розміру?

— Якщо вважаєте, що це допоможе, — відповіла я.

— Якщо ти дозволиш собі сяяти на сцені завтра, то будеш в нормі, Алессандро. — Вона глянула на Джаніпер. — У вас обох усе вийде. А зараз я зателефоную твоїй мамі, щоб обговорити всі плітки трупи. Це мій улюблений час тижня. — Елоїз вийшла зі студії.

— Принаймні з нею вона люб’язна,—пробурмотіла Енн.

Я схопила свій телефон, який практично жив на підвіконні, бо Елоїз викинула б його в басейн, якби я гаяла на нього репетиційний час, і побачила два нових повідомлення.

РІҐАН: Щойно заселилася в готель. Без тебе тут гидотно. Ти ж прийдеш завтра ввечері на прийом? Він має поновити твій контракт.

Мої великі пальці зависли над клавіатурою. Усі головні танцівники Метрополітен зв’язувалися зі мною, але за п’ять тижнів, що минули відтоді, як Василь оголосив про склад, він сам не подзвонив жодного разу. Як і Єва.

АЛЕССАНДРА: Побачимося там. Обіцяю.

Одним рухом я свайпнула на розмову з Гадсоном.

ГАДСОН: Ґевін їде забирати Джаніпер.

АЛЛІ: Постараюся не переплутати й не пустити його у своє ліжко.

— Сьома година. Час закінчувати вечір, — сказала я Джаніпер.

— Ох. — Вона танцювала під мелодію, яка лунала у її голові. — Уже?

—Ага. — Мій телефон задзижчав. — Час летить, коли тобі весело.

ГАДСОН: Навіть не жартуй так. Було б прикро розбити серце моєї матері братовбивством.

Я пирхнула.

АЛЛІ: Кепсько, що ми не побачимося сьогодні ввечері.

Гадсон був на цілодобовому чергуванні, яке мало скінчитися вранці перед «Класикою». Я ледве дихала через підсвідому паніку. У нас було надто мало часу, а проте ми отримали саме те, про що домовлялися.

— Принаймні завтра я зможу одягнути її по-справжньому. — Джаніпер зітхнула, потім забрала сумку зі студії і, я мала надію, попрямувала до ванної, щоб переодягнутися.

У домі смачно пахло вечерею. Я обійшла одну з валіз, які Енн вже спакувала, готуючись до нашого від’їзду. Вона була справжньою знахідкою: цілий день куховарила за точними вказівками Кенни, гралася з Сейді, коли я затримувалася в студії, і навіть готувала нескінченні пуанти, які я змушена була постійно міняти.

Сейді підбігла до мене з вітальні з іграшковим ведмедиком у зубах.

— Привіт, дівчинко. — Я нахилилася, щоб почухати її за вухами.

— Сподіваюся, Василь готовий до того, що в студії буде пес, — сказав Еверетт, спускаючись сходами. Його волосся досі було вологим після душу.

— Думаєш, він дозволить мені привести її?

Еверетт усміхнувся.

— Я думаю, що після завтрашнього дня він дасть тобі все, що ти захочеш. — Він обійняв мене. — Ми готові, Аллі. Ти готова.

Я стиснула його у відповідь.

— На випадок, якщо забуду сказати це завтра: дякую. — Мій телефон задзижчав, і я відхилилася, щоб прочитати повідомлення.

ГАДСОН: Я теж. Але завтра я буду в центрі, в останньому ряду.

Я розраховувала на це.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

ГАДСОН

BriellePiers73: Найкраще відео з підготовкою, яке я бачила останнім часом. Удачі сьогодні!

— Не можу повірити, що ти мене до такого змушуєш, — пробурмотіла Керолайн, коли ми пробиралися крізь натовп у театрі Райської бухти, а я захищав букет рожевих півоній, доволі дорогий як на мою платню. — Нагадай мені, навіщо це?

Востаннє я водночас із нетерпінням і страхом очікував і боявся якогось дня перед від’їздом на військову підготовку. Здається, і цього разу все пов’язано з дівчатами Руссо.

Сьогодні офіційно був останній день моїх стосунків з Аллі. Кожна клітинка мого тіла бунтувала проти думки про розставання. Мені якось вдалося вгамувати вчорашнє бажання піти в самоволку, роздерти руки в кров, піднімаючись ґратами до її кімнати, наче мені вісімнадцять, і викласти повний, вичерпний, продуманий список аргументів, чому вона має дати нам реальний шанс. Я приберіг його на сьогоднішній вечір.

— По-перше, ми тут, щоб підтримати нашого брата, а по-друге, культура тобі корисна. — Ґевін кивнув місцевому хлопцеві та його сину в костюмі, які поспішали повз нас із радісними усмішками.

— Каже чоловік, який проповідує, що «Міцний горішок» — це класика. — Керолайн посунулася вбік, звільняючи місце для чотирьох дівчаток у різнокольорових балетних пачках. — Жодна з цих дівчат не місцева. Хіба ніхто з тутешніх не бере участі в конкурсі?

— Я впевнений, що бере, — відповів я.

— Я не впізнаю жодної з них. — Керолайн вивчала коридори, а я молився, щоб Джаніпер вже зникла з поля зору.

— Повір мені, навколо більше балетних студій, ніж ти можеш собі уявити, — пробурмотів я.

— Крім того, не можна ненавидіти руку, яка тебе годує, — додав Ґевін. — Подобається тобі Софі Руссо чи ні, але треба віддати їй належне, бо вона залучила збіса багато бізнесів у маленьке містечко. Такі штуки відбуваються в Нью-Йорку чи Бостоні. Але не тут.

— Гаразд, — буркнула вона, коли ми повернули ліворуч до глядацької зали. — Можу визнати, що цього тижня ми заробили рекордні гроші в кафе, і саме там я маю бути зараз.

— Думав, ти навчаєш нового менеджера, — сказав я, проминаючи програмки на столі й ведучи своїх брата й сестру в задній ряд. — Це частина твоєї програми з балансування між роботою та особистим життям.

— Він не... готовий, — пробурмотіла вона.

— Або ти просто схиблена на контролі, — зауважив Ґевін.

— Можливо, — визнала вона. — Я працюю над цим. Просто ще не досягнула успіху.

Я вивчив залу, одночасно боячись і сподіваючись побачити матір Аллі, але не знайшов її.

— Чорт, — пробурмотів я, коли ми йшли повз інших глядачів у задньому ряду, вибачаючись, поки не опинилися в самому центрі, а тоді я сів, поклавши загорнутий у папір букет собі на коліна.

— Кого ти шукаєш? — запитала Керолайн. — Можливо, я допоможу.

— Софі Руссо. — Суддівські столи досі стояли порожні, тож, можливо, Аллі помилилася, і вона з’явиться.

— Ти справді підеш туди? — Ґевін нахилився вперед на своєму місці й підняв брови.

—Та я наче й вибору не маю. — Страх і рішучість небезпечні, коли поєднуються разом, а я ішов пліч-о-пліч із ними протягом останніх кількох тижнів, відколи змінив свій список бажаних місць служби. — Якщо я хочу мати шанс налагодити стосунки з Аллі, мені доведеться з’ясувати все з Ті матір’ю. У школі, де вона викладає, сказали, що вона не зацікавлена в розмові зі мною, а я хотів би покінчити з цим. — Перш ніж Софі зрозуміє, що я з’явився в житті Аллі, щоб лишитися, і зруйнує той шанс, який у нас є. — І я знаю, Аллі сказала, що вона не приїде, але як можна не з’явитися на поверненні своєї дочки?

— Вона завжди була гадюкою. Софі, не Аллі. — Керолайн подивилася на рожеві троянди на колінах Ґевіна. — Ти справді вважаєш доречним дарувати квіти дівчині свого брата?

Чорт, вони були для Джаніпер.

— Аллі заслуговує на два букети. — Іевін знизав плечима.

— Дивно, але як скажеш. Добре, поясніть... — Керолайн поставила сумочку на підлогу й жестом показала на нас. — Як це працює. Я не доходила до цього етапу.

— Танцівники змагаються у своєму дивізіоні. — Я взявся за своє пояснення для чайників, поки обдивлявся театр, щоб помітити будь-які сліди Аллі. — Від молодших до старших. У цьому випадку — від десяти до дев’ятнадцяти років. Офіційні судді сидять отам. — Я вказав на лінію суддівських столів за чотири ряди від нас, на порожні стільці, освітлені маленькими настільними лампами, кожен з яких був позначений назвою трупи, яку попросили прислати суддів. Решта були розкидані по залі з блокнотами на колінах, і з досвіду я знав, що це лише частина, бо будуть ті, хто завтра з’явиться на фіналі. — Переможці отримають призи.

— Як-от стипендії у Мадлен, — кивнула Керолайн. — Це я знаю.

— Ні. — Я усміхнувся куточком рота. — Мадлен надаватиме стипендії місцевим танцівникам, які увійдуть до двадцятки найкращих. — І серед них, сподіваюся, буде Джаніпер. Нудота змусила мене посоватися на місці. — Майже впевнений, що Софі Руссо запрошувала їх лише для того, щоб створити видимість інклюзивності. Найкращі потрапляють на гран-прі, де розігруються справжні призи.

— А деякі з них отримують контракти прямо в цьому театрі, — додав Ґевін.

— Тож це можливість для трупи підписати угоду з кимось ще до того, як ті з’являться на ринку. — Вона кивнула. — Ясно.

— Е... — Ґевін нахилив голову, і його обличчя скривилося.

— Досить точно. — Я усміхнувся вперше за шість днів, але усмішка швидко зникла, коли почали з’являтися судді та професіонали. Лондон, Париж, Нью-Йорк, Сан-Франциско і Г’юстон зайняли свої місця, залишивши центральний стіл порожнім.

— Перепрошую. — Єва та кілька солістів з трупи Метрополітен пробиралися по ряду перед нами. Вона здригнулася, потім завмерла, коли побачила мене, і відразу ж сіла, зайнявши місце перед Ґевіном.

— І ти, Бруте? — Ґевін блиснув посмішкою, коли вона зиркнула через плече.

— І Аллі змагається? — Керолайн звела брови. — Хіба це не... знаєш... трохи нижче її рівня? — закінчила вона пошепки.

— Аллі просто виступить, — голосно сказав Ґевін.

Єва обернулася. Її рот роззявився, а переляканий погляд зустрівся з моїм.

— Аллі що? — Її вигук привернув увагу інших членів трупи.

— Просто. Виступить. — Повільно промовив Ґевін, тягнучи останнє слово.

— Цього немає в програмі, — зауважила Гарлов Орен, гортаючи сторінки. — І чому тут лише три місцеві студії? Я думала, ми зазвичай беремо чотири.

— Квінн Гокінс зачинилася, — відповів Джейкоб Гарві праворуч від Гарлов, схилившись над телефоном. — Була така собі велика драма близько місяця тому, пам’ятаєш? Аж поглинула гештег «Класика Райської бухти» на три дні.

— А, точно. — Гарлов кивнула, досі вивчаючи програмку. — Щось про те, що НАШТ отримала скаргу про зловживання, а ви знаєте: якщо НАШТ втручається, значить, її подав хтось із впливових людей спільноти.

Аллі. Я прикусив усмішку. Вона впоралася з учителькою, яка кидалася пляшками з водою.

— Серйозно, виступ Аллі тут ніде не згадується. — Гарлов махнула програмкою і повернулася до Єви. — Вона взагалі відновилася?

— Ясно, що ні, — гиркнула Єва. — Тоді чому вона виступає? — Вона націлила питання на мене, але я не довіряв собі, щоб заговорити з нею.

— Бо ви вступили у фазу з’ясування стосунків, — відповів Ґевін. — Ну, знаєш, ти брехала, і тепер...

— Я знаю, що це означає, — огризнулася вона. — Гадсоне?

Я дозволив своєму гніву зірватися з ланцюга настільки, щоб вона помітила його, і вона зблідла в штучному світлі,

хоча я тримав язик за зубами. Аллі впорається з нею, так само як впоралася з Квінн.

Погляд Керолайн стрибнув між мною і Євою, і вона насупилася.

— Слухай, я не знаю, що ти, трясця, зробила, щоб заслужити те, що мій брат...

— Вона виваляла репутацію Аллі в багні, а потім наступила на неї, щоб вкрасти роль, створену для неї, — пояснив Ґевін.

Керолайн розтулила рота:

— Але ж... ти її сестра. — їі тон свідчив про те, що гіршого злочину не існує. — Вона захищала тебе. Подбала про те, щоб Гадсон витягнув тебе з човна першою. Вона... — Керолайн замовкла, а потім заявила: — Знаєш що? Ти для мене не існуєш. Відтепер Аллі — єдина дівчина Руссо, про яку мені відомо.

— Ти в цьому впевнена? — Єва вигнула в мій бік брову.

— Ні. — Ґевін похитав головою. — Енн теж збіса класна, а Ліна... що ж, я можу сказати з високим рівнем упевненості, що Ліні було б соромно за тебе.

Єва відсахнулася, ніби її вдарили, а Керолайн подивилася на Гевіна так, ніби вперше побачила.

— Слухай, — прошипіла Єва, — якщо Аллі не може з цим упоратися, то їй потрібно чемно піти, щоб її нездатність виступати не стримувала Айзека. Це і його балет теж.

На секунду я задумався, чи і її він теж називав любою.

— Ти шма... — почав Ґевін, а тоді замовк: у залі згасло світло й на сцену вийшла Енн з мікрофоном у руках.

Вона сліпуче всміхнулася, коли глядачі заплескали в долоні.

—Дякую вам. Я Енн Руссо, голова «Класики Райської бухти» й донька засновниці нашого заходу Софі Руссо. Для мене велика честь особисто привітати вас від імені нашої родини на «Класиці Райської бухти»!

—Я думала, вона заміжня, — прошепотіла Керолайн, поки ми аплодували.

— Розлучається, — відповів я, помітивши відсутність обручки на руці Енн. Це було чимось новим.

—Але жоден із вас із нею не зустрічався, правда ж? — Керолайн кинула погляд на Ґевіна. — Бо мені здається, що я вловила тенденцію.

Я похитав головою, коли оплески стихли.

— Мама зараз зайнята тим, що присвячує себе наступному поколінню, тому вам доведеться мати справу зі мною замість неї. — Публіка захихотіла. — Вона заснувала «Класику», щоб розвивати дух спільноти, поширювати красу балету й давати танцівникам будь-якого соціально-економічного рівня доступ до професійної критики, просування по службі та стипендій, запропонованих як місцевими викладачами, так і міжнародними трупами.

Вона зробила паузу, поки лунали чергові оплески, і тут мій погляд привернув рожевий спалах зліва. Джаніпер визирнула з-за краю однієї з куліс.

Мені аж погано стало. Чорт забирай, вона збиралася дати нас спіймати ще до того, як почне.

— Як завжди, ми дякуємо нашому спонсору, неймовірній балетній трупі Метрополітен! — Вона жестом вказала на зал, і прожектор спрямував світло на двері. Ріґан Хуан і Кендіс Барон увійшли з широкими усмішками, а за ними — Василь, який просто кивнув, коли вони зайняли свої місця в центрі суддівського ряду. — Звісно, сьогодні вранці основна увага буде присвячена нашим юніорам, починаючи з початкового рівня, а після обіду змагатимуться старші учасники. Ми з сестрою подумали, що наше юне покоління захоче побачити, чого можна досягти, якщо йти за своєю пристрастю. — Її усмішка стала ширшою, коли вона глянула на суддів, ніби спрямовувала її просто до Василя. — Від балетної трупи Метрополітен,

будь ласка, привітайте на сцені головних танцівників Еверетта Kappa і, вперше після травми, мою сестру Алессандру Руссо! — Енн жестом вказала в бік сцени, а потім швидко відступила за куліси, коли Еверетт з Аллі вийшли, тримаючись за руки.

Зала вибухнула бурхливими оплесками, а Керолайн засунула два пальці в рот і засвистіла. Я знов і знов плескав у долоні, милуючись Аллі.

Вона була промениста, як сонячне сяйво, яке представляла у своєму костюмі кольору заходу сонця. Коштовності та срібляста вишивка відбили вогні сцени, коли вона опустилася в низький, елегантний реверанс, а Еверетт вклонився, уособлюючи ніч у чорному й срібному.

Аллі підвелася, її усмішка осявала очі, а погляд пробігся залою, спинившись на Василеві, а тоді перейшов на мене.

Я заплескав сильніше, а в грудях у мене стиснулося. Десять років тому я сидів саме на цьому місці й дивився, як ця жінка виходила саме на цю сцену, і відчував те саме, але зараз почуття зросли вдесятеро. Я ледве міг дихати від того, як багато вона для мене значила. Це не міг бути останній день нашого єдиного шансу. Не тоді, коли я відчував таке.

Зачекай і побачиш, що відчує вона після твого зізнання в скоєному. Я вимкнув своє сумління. Розберуся з цим пізніше, та й хтозна, чи мене взагалі призначать у місце, яке очолює мій список бажанок. Але я однаково мусив розповісти їй. Був винен їй усю правду до останнього грама.

Еверетт сказав їй щось, і вона розірвала зоровий контакт, оплески стихли, коли вони зайняли свої місця в центрі сцени.

— Ого. Вона чарівна, — прошепотіла Керолайн. — Ти впевнений, що не хочеш пересісти вперед?

— Це найкраще місце в залі.

Заграла музика, і після перших же нот Василь напружився так, ніби йому в дупу встромили сталевий прут, а Єва відкинулася на спинку крісла.

— Вона не посміє, — прошепотіла Єва.

— З’ясування стосунків, — тихо нагадав їй Ґевін.

Уся моя увага зосередилася на Аллі, коли вони почали, легко рухаючись у па-де-де з першого акту того, що мало стати «Рівноденням». Вони ідеально пасували одне одному, явно комфортно почувалися разом і запалювали сцену, демонструючи історію кохання між днем і ніччю, неохочим сонцем і темрявою, яка відчайдушно прагнула відчути його тепло.

Аллі виконала всі стрибки, а також серію італійських фуете й ідеально рухалася з Евереттом, цілковито в такт й абсолютно бездоганно. Її радість була відчутною, коли він прямував за нею через повороти піке, а моє серце стиснулося, коли він нарешті схопив її, а музика досягла піку. Я добре знав це відчуття погоні за денним світлом.

У мене перехопило подих, коли вона стала на носок правої ноги й підняла ліву на більш ніж сто вісімдесят градусів, щоб вказати на стелю, її руки граційно вигнулися, утримуючи ідеальне пенші. Кожен грам її ваги був вишукано збалансований і підтримувався щиколоткою, яка зрадила її сім місяців тому.

І вона навіть не хиталася.

Гордість розбухала в моїх грудях, приглушуючи серцевий біль, коли Еверетт розвернув її на місці, наче ніч хотіла роздивитися свій приз з усіх боків, потім підхопив її на руки й поніс зі сцени, коли музика закінчилася.

Зал зірвався на ноги, а від оплесків тремтіли бильця, лампи на суддівських столах, сам світ.

— Боже мій. — Керолайн аплодувала стоячи. — Вона... вона...

— Ідеальна, — закінчив я за неї, незграбно стискаючи букет в одній руці, щоб можна було плескати в долоні.

Галас посилився, коли Аллі та Еверетт вийшли на сцену для поклону, і я відчув її усмішку кожною клітиною свого тіла, поки вона оглядала публіку. Її очі примружилися, коли вона побачила Джаніпер.

Наші погляди зійшлися, і вона кивнула. Її усмішка не згасала, поки Еверетт вів її назад за сцену, а ми повільно займали свої місця.

— Ось так це робиться, — сказала Енн з-за завіси. — Будь ласка, залишайтеся на місцях, за п’ять хвилин почнеться виступ початківців. Звісно, ми скоригуемо наші очікування відповідно до цього.

Усі захихотіли, окрім Василя. Він повернувся на своєму місці й втупився в Єву з повним, цілковитим презирством, а та скулилася на своєму кріслі й дивилася вперед невидющим поглядом.

— Це був справжній виступ, — зауважила Керолайн, закидаючи сумочку на плече. — Я дуже рада, що ми її побачили. — Вона підвелася і подивилася на Ґевіна. — Ходімо?

От лайно. Енн подбала, щоб Джаніпер була серед перших, але ми не продумали, як утримати її на місці до початку виступу.

— Е... — Він звів до мене брови. — Звісно. Але спершу мені треба заскочити до туалету.

— Серйозно? Ти не можеш почекати? Тобі що, п’ять років? — запитала вона, а я забув навіть про існування своїх брата й сестри, коли Аллі вийшла в головні двері.

Я перестрибнув через спинку крісла, як підліток, і побіг у коридор, щоб наздогнати її, ухиляючись від кількох запізнілих гостей.

—Аллі! — гукнув я, коли фотограф попросив її вийти на вулицю.

Вона щось сказала Еверетту, потім розвернулася і пішла просто до мене. Моя усмішка віддзеркалилася в її власній, коли вона кинулася на мене, обхопивши руками мою шию. Я міцно обійняв її, однією рукою провівши по оголеній шкірі між її лопатками, а другою оберігаючи квіти, щоб не розчавити статок, який я витратив на них.

— Ти була ідеальною, — прошепотів я їй на вухо, коли вона зарилася обличчям у мою шию, і так само, як і десять років тому, мені було начхати на сценічний грим на моїй сорочці. — Приголомшлива. Вишукана. Бездоганна.

Її груди здригнулися на моїх грудях.

— Дякую, що прийшов. Те, що ти сидів у останньому ряду, було надважливо для мене.

— Я так збіса сильно тобою пишаюся. — Я відсторонився і взяв у долоні її обличчя, дозволяючи собі потонути в її очах. — Я такий радий, що весь світ, як і я, бачить, що ти сяєш.

Вона стала навшпиньки й поцілувала мене в губи. Мені знадобилося все моє самовладання, щоб не поглибити поцілунок, але я розмазав би її помаду, а їй треба було фотографуватися. Крім того, я хотів не цього.

— Цього разу вони не з супермаркету, — сказав я, коли вона відступила, і простягнув їй квіти.

— Вони прекрасні. — Її усмішка сяяла яскравіше за сценічне світло, коли вона брала букет, підносячи півонії до носа й глибоко вдихаючи. — І я люблю їх так само сильно, як і попередні, які ти мені приніс. Дякую тобі.

— Як ти, трясця, могла? — прогарчала Єва, увірвавшись у коридор з дикими очима. Мої брат і сестра йшли за нею, а за ними кілька солістів балетної трупи Метрополітен із широкими усмішками на обличчях.

Я забрав руки від Аллі, коли вона повернулася до своєї сестри.

— Як я могла що, Єво? Танцювати роль, яка була створена для мене?

— Ти зробила це лише для того, щоб затьмарити мене! — Обличчя Єви стало таким само червоним, як і її блузка. — Ти зробила те саме з Ліною, виступивши з варіацією із «Жізелі», перш ніж вона її виконала.

Очі Аллі округлилися.

— Ліна сказала мені танцювати варіацію із «Жізелі». Ми ніколи не змагалися одна з одною і вже точно ніколи не крали ролі одна в одної.

— То це твоя розплата? Виставити мене дурепою перед Василем? Боже, Аллі, ти можеш хоч раз просто забратися з дороги, щоб я могла побачити сонце? — Єва трясла кулаками.

Еверетт притулився до стіни ліворуч від мене, стукаючи по телефону — ні, стоп, це був телефон Аллі — так, ніби нічого не відбувалося.

— То от чим ти займалася, коли потай знімала мене, а потім виклала мої найвразливіші миті на загальний огляд? Ти прибирала мене зі своєї дороги, бо ніде, окрім Нью-Йорка, не можеш знайти сонячного світла? — Вона зробила крок до Єви, яка позадкувала. — Ти кинула мене на поталу інтернету й дозволила їм затаврувати мене брехухою. Мама дуже пишалася б тобою.

Єва замовкла, а в залі зазвучала музика. Виступав перший початківець.

— Найгірше те, що я б віддала її тобі. — Голос Аллі зламався, і вона міцно стиснула букет. — Якби ти сказала мені, як почуваєшся, я б попросила Айзека попрацювати з тобою, створити ідеальну партію, яка б підкреслила твій талант, щоб ти засяяла сама й піднялася вгору кар’єрними сходами, а натомість ти підживлювала безперервні плітки, бо саме цим ти й займалася, щоб перестрибнути через всіх інших танцівників трупи. Я б дбала про тебе так само.

Як робила це з дня твого народження. Перевершити тебе з тим па-де-де? Тобі збіса пощастило, що я не виконала цю варіацію.

— Я б на це подивився, — сказав Василь, проходячи повз Гевіна й Керолайн у своєму сірому костюмі з відкритим коміром і звівши брову до інших членів трупи, перш ніж повернутися до Аллі. Він узяв її руку й поцілував її тильний бік. — Я, як завжди, цілковито приголомшений тобою, Алессандро. — Він усміхнувся, блиснувши ямочками в куточках рота. — Наважуся сказати, що сьогодні на цій сцені ти перевершила свою матір. Звичайно, твоя роль — твоя.

Аллі розправила плечі й зробила реверанс.

— Дякую, Василю.

Я стримався, щоб не вдарити кулаком у долоню. Вона зробила це — повернулася після травми, яка відправила б на пенсію більшість танцівниць, і отримала назад своє місце найкращої.

— Але ж усе оголошено! — заперечила Єва.

Погляд Василя скам’янів, і він подивився повз неї на інших членів трупи.

— Негайно займіть свої місця. — Вони розбіглися, кидаючи в бік Єви співчутливі погляди, і я побачив, що далеко не один із них намацував телефон. — Єво, я віддав тобі цю роль з поваги до твоєї матері, а ти у відповідь збрехала мені про Алессандру. Скажи мені, про що ще ти брехала?

Кров прилила до обличчя Єви.

— Ні про що. Я достатньо хороша для цієї ролі. Я можу впоратися з усіма елементами хореографії...

— Достатньо хороша блідне, як порівняти з досконалістю. Поговоримо про це після конкурсу. Мені треба подихати свіжим повітрям. — Він поправив краватку й вийшов через скляні подвійні двері.

— Будь ласка, Аллі. — Єва повернулася і обійняла сестру за плечі. — Будь ласка, не роби цього зі мною. Скажи йому, що я маю отримати цю роль. Він послухає тебе. Ти ж не в Метрополітен щойно виступила — ми в Райській бухті, на бога. Усе можна виправити. Просто скажи йому, що не хочеш її. — Коли Аллі так і не заговорила, її обличчя посіріло. — О боже мій. Ти не хочеш цього, авжеж?

Мої очі трохи звузилися, вловивши ледь помітне стискання губ Аллі, коли музика в залі стихла.

— Можливо, вона не виступала в Метрополітен-опері, але мільйон чотириста підписників просто зараз дивляться, як вона дає тобі прикурити на цій сцені, — сказав Еверетт, перевертаючи телефон Аллі, щоб показати екран, на якому програвалося відео на Seconds.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ

ГАДСОН

— Ні, — прошепотіла Єва, піднісши руки до рота, дивлячись виряченими очима на екран, де танцювали Аллі та Еверетт.

— Що? — Еверетт знизав плечима. — Можу заприсягтися, що саме ти скиглила, мовляв, Аллі не допомагала тобі створювати контент. Навіть Енн зробила своє, надіславши відео одразу після виступу, та й вгадати твій новий пароль було нескладно, особливо коли ти використала «Рівнодення» і свою дату народження.

Мої брови злетіли вгору. Я не очікував такого повороту подій.

Погляд Єви на кілька ніякових секунд опустився на підлогу, а потім вона кинулася назад до зали, де почався наступний виступ, наштовхнувшись дорогою на Керолайн, яка абсолютно незворушно читала програмку.

От чорт. Керолайн витріщила очі, а я поклав руку на спини Аллі, готуючись до удару.

— Що за чорт? — скрикнула Керолайн, її погляд стрибав між нами трьома. — Скажіть мені, що це жарт!

Ґевін широко розкинув руки.

— Сюрприз!

— Hi. — Вона похитала головою і зім’яла програмку в кулаці. — Ні. Вона не може. — Її погляд кинувся до мене. — Іди й забери її. Вона не може.

— Може, — тихо сказав я. Її паніка підкосила мене.

— Ми подумали, якщо ти побачиш, наскільки вона талановита, то відступиш від свого дурного правила, — сказав Ґевін. — І не схоже було, що ти даси їй можливість показати себе, тому є як є.

— Аллі, фотограф! — покликав Еверетт, киваючи в бік дверей.

— Мені потрібна хвилинка, — відповіла вона тремтливим голосом.

Він кивнув і кинув їй телефон. Вона зловила його однією рукою, тримаючи в іншій букет, коли Керолайн повернулася до неї.

— Це все ти, еге ж? — Вона потрясла програмкою перед Аллі.

— Агов. — Мій тон став різкішим, і я трохи посунувся, сховавши Аллі за своє праве плече. — Не вона. Я.

— Узагалі-то, першим був я. — Ґевін розпушив хвіст. — Вона довірила мені водити її на заняття. Як ти думаєш, що ми робили щонеділі вранці? Просто почекай і побачиш, наскільки вона талановита, — Керолайн, ти будеш плакати. Серйозно, я знаю, що ти ненавидиш це й усе таке, але не має значення, що ненавидиш ти, якщо вона це любить, хіба ні?

— Ти не розумієш. — Керолайн похитала головою і позадкувала на кілька кроків, у її очах з’явився страх. — Ніхто з вас не розуміє! Ви думаєте, мені подобається робити її нещасною? Думаєте, мені хочеться знову й знову сваритися з нею? — Вона прикипіла поглядом до Аллі. — Ти вважаєш, що я кепська мати, бо позбавляю її радості через те, що не можу забути розбещених багатих дівчат зі свого дитинства?

— Я так і думав, — заявив Ґевін. — Окрім тієї частини про кепську матір.

— Не допоможе. — Я похитав головою.

— Ні, — тихо сказала Аллі. Її чоло зморщилося від хвилювання, коли вона дивилася на Керолайн. — Ти чудова мати, Керолайн. Я просто подумала, що ти боїшся, що вона буде недостатньо талановитою, і це розіб’є їй серце, тож показати тобі було легше, ніж пояснити, що вона більш ніж талановита.

— Я знаю, що ми діяли за твоєю спиною, — додав я. — Мені дуже шкода. Нам дуже шкода. Ми просто хотіли дати їй шанс. І, Керолайн, вона приголомшлива.

— Ви довбані ідіоти. — Сльози виступили в неї на очах, і вона зіжмакала програму в руках. — Я не хотіла, щоб вона закохалася в танці, бо це розбило б їй серце, якби їй довелося їх кинути. Нам із ІПоном довелося дати дві письмові обіцянки, щоб її віддали нам. Агентство зателефонувало нам нізвідки й сказало, що в них є прекрасна дівчинка, і біологічні батьки обрали нас для її усиновлення, але ми мусили підписати умови біологічних батьків, якщо хотіли просунутися з паперами.

— Ви нам цього не казали. — Моє нутро закрутило так, ніби знало, що ми всі ось-ось вріжемося у щось і згоримо.

— Звичайно, не казали, — огризнулася вона. — Документ був підписаний на умовах нерозголошення.

— Які вони були? — Аллі напружилася і зробила крок уперед. — Умови?

— Окрім таємності? Перша — вона ніколи не займатиметься балетом, — сказала їй Керолайн, змахуючи сльози.

— Неможливо. — Аллі похитала головою. — Це просто неможливо. — Вона подивилася на мене, і заперечення в її очах врізалося мені просто під дих. — Гадсоне, вона б ніколи такого не зробила.

— Люди роблять ірраціональні речі, коли їм страшно. — Я потягнувся до її руки й стиснув її. — Ти не знаєш, що було в неї в голові.

— Вона б не зробила цього. — Аллі повернулася до Керолайн, і моє серце завмерло від жаху, що проступив на обличчі моєї сестри. — Ліна не зробила б цього! Вона любила танцювати. Вона жила й дихала, щоб бути на сцені. Вона б ніколи не обмежила свою... — Аллі закусила губи, і її очі розчахнулися. Папір зім’явся в її руках.

— Свою кого? — перепитала Керолайн оманливо м’яким голосом. — Свою кого, Аллі?

Чорт, усе пішло надто неправильно, надто швидко.

— Доньку, — нарешті сказала Аллі. — Ліна не зробила б такого з власною донькою.

— Боже мій. — Керолайн похитнулася назад, обдаровуючи Ґевіна, а потім і мене звинувачувальним поглядом, перш ніж переключитися на Аллі. — Ти її тітка. Як я це пропустила? Вона ж така сама, як ви четверо. Ти її тітка... і ви всі знали. — Вона склала руки, ніби потребувала захисту. — Відколи вона була немовлям?

— Ні. Ніхто з нас не знав про Джаніпер чи про те, що Ліна залишила її з тобою. — Аллі похитала головою. — Ми дізналися в травні. Джаніпер зрозуміла це задовго до нас. Спочатку вона думала, що я — її мати, але це Ліна.

— Це... — дихання Керолайн пришвидшилося. — Це була друга умова. Щоб вона не шукала свою біологічну сім’ю. Щоб біологічні батьки зберігали повну анонімність. Що ти зробила?. — Вона накинулася на Аллі.

Я втрутився, обхопивши Керолайн за плечі й нахиливши голову, щоб подивитися їй в очі.

— Аллі в цьому не винна. Джаніпер знайшла її. Джаніпер зробила тест ДНК. Якщо хочеш злитися на когось, то кидайся на мене чи Ґевіна, але Аллі була на твоєму боці з першого дня. Пам’ятаєш, що я сказав тобі на озері?

Правда відрізняється залежно від того, хто її каже. Дай їй шанс і подивись на це з її боку, бо вона нічого не зробила, окрім як дивилася на все з твого.

Керолайн завагалася.

— Я дозволила їй виступити на «Класиці» для тебе, — пояснила Аллі. — Я знаю, що ти хотіла закритого усиновлення, і це, мабуть, твій найгірший кошмар. І мені шкода, що ми не сказали тобі. Ти завжди ненавиділа нашу сім’ю, і ми думали, що ти заборониш нам бачитися з нею. Але однаково планували тобі розповісти. Просто сподівалися, що спочатку я тобі сподобаюся, і ти побачиш, що ми не становимо загрози, щоб мати шанс залишитися в житті Джаніпер. Усе вийшло з-під контролю, і мені дуже шкода.

—Я ніколи не хотіла закритого усиновлення, — поправила її Керолайн, і музика стихла. — Мені завжди було приємно знати, що вона зможе легально отримати свої записи у вісімнадцять років, і я була б щаслива, якби це було відкрите усиновлення, але я підписала...

—Ліна мертва, — урвала її Аллі, — а Еверетт записаний як законний батько Джаніпер. Ти в безпеці. Ніхто не притягне тебе до відповідальності за те, що ти підписала перед усиновленням. Ніхто не буде боротися з тобою за опіку чи відвідування, чи робити щось, що може поставити під загрозу твою сім’ю. І нікого з нас не турбує, якщо вона танцює. Ми просто хочемо бачити її щасливою.

— Законний батько? — У Керолайн відвисла щелепа, а в очах з’явився страх. — Не біологічний батько?

— Ми не знаємо, хто це, — зізналася Аллі.

— Боже мій. — Керолайн відступила, хитаючи головою. — Якщо її біологічний батько навіть не знав про її народження, про усиновлення, він може оскаржити це. А якщо він знає, що вона існує, що я не дотримала обіцянок, які ми з Шоном дали... ми не в безпеці. Він може з’явитися у дверях окружного суду й подати клопотання про те, щоб забрати її з єдиного дому, який вона коли-небудь знала. Що ви накоїли? — Вона кинула на кожного з нас убивчий погляд.

Ми втрьох приголомшено мовчали, а я намагався пропливти крізь вагу власного невігластва. Ніхто з нас не подумав про це.

— Керолайн, мені дуже шкода, — прошепотіла Аллі. — Ліна сказала Еверетту, що це був випадковий секс, тому шанси, що він дізнається, неймовірно малі.

— Але не нульові, — заперечила Керолайн. — Інакше навіщо б вони вимагали, щоб ми погодилися на такі умови?

— Мабуть, щоб захистити Ліну, — сказала Аллі. — Ніхто не шукає Джаніпер. Ми б знали, бо ми його шукали.

Почалася наступна пісня, і я одразу впізнав її.

— Джаніпер на сцені.

Керолайн пришпилила нас усіх поглядом до землі, і перша сльоза скотилася по її щоці.

— Якщо з нею щось станеться, я вам ніколи не пробачу. Жодному з вас. — Вона витерла щоку, а потім увійшла в зал.

Ми втрьох мовчки пішли за нею й вишикувалися біля задньої стіни поруч із Керолайн, яка стояла, обхопивши талію руками, зі стиснутою в руці програмкою.

— Ми облажалися, — прошепотіла мені Аллі, поки Джаніпер танцювала.

— Усіма можливими способами. — Я спостерігав за племінницею із сумною усмішкою, усвідомлюючи, чого цей виступ потенційно міг коштувати їй — усім нам. Але, чорт забирай, вона здавалася щасливою. Щасливою, граційною і надзвичайно чарівною.

Керолайн дивилася з благоговінням, а голова Аллі похитувалася в такт, її обличчя було напруженим від хвилювання, наче це вона була там, на сцені. Вона усміхнулася, коли Джаніпер втрапила в такт, а коли не втрапила, усміхнулася ще ширше, підбадьорюючи її.

— Добре видно, що вона Руссо, — прошепотів Ґевін з другого боку від Аллі.

— Так і є, — прошепотів я у відповідь.

— Вона Руссо. — Обличчя Аллі посіріло, і її погляд перекинувся на публіку. Він стрибав від людини до людини зі швидкістю, що межувала з панікою, доки музика не скінчилася.

— Що сталося? — запитав я в Аллі, коли ми всі аплодували Джаніпер.

— Професійний балет — це дуже тісний світ, — прошепотіла вона. — А в залі щонайменше двадцять скаутів. Бостон. — Її погляд кинувся праворуч, потім ліворуч. — Г’юстон. Атланта. Сан-Франциско. — Аллі пополотніла.

— Вона прекрасна, — сказала Керолайн з невпевненою усмішкою, то плескаючи в долоні, то змахуючи сльози. — Дуже мила. І талановита. — Вона кинула на мене погляд і повернулася до Аллі. — Вона талановита, правда ж? Чи я просто її мама? Я упереджена?

— Вона виняткова. — Усмішка Аллі затремтіла. — І якщо ти дозволиш їй танцювати, тобі ніколи не доведеться платити за це. Ми допоможемо подбати про неї, якщо ти нам дозволиш. — Усмішка Керолайн зіслизнула з обличчя, і Аллі пройшла переді мною, щоб узяти її за руку. — Джаніпер нікуди не дінеться, обіцяю. Я все владнаю. — Вона відпустила її й відступила.

— Аллі! — Я потягнувся до її руки, але вона відсмикнула її. — Хіба ти не хочеш поговорити з Джаніпер?

— Хочу, але важливіше, щоб вона поговорила з Керолайн. Мені треба йти. Думаю, я знаю, як все владнати. — Вона схопила свій телефон і квіти й позадкувала. — Довірся мені, я все владнаю, Гадсоне.

Я й гадки не мав, на що, трясця, погоджуюся, але благання в її очах змусило мене кивнути.

— Дякую. — Вона розвернулася й побігла.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

АЛЛІ

ReaganHuang: Я ж казала, що Алессандра не брехуха. Практично впевнена, що скоро опублікують новий склад.

Я мусила це владнати. Якщо ми з Гадсоном наразили Джаніпер на невпевненість чи небезпеку, то я мала це виправити. І мені потрібна була єдина людина, яка знала Ліну краще, ніж я, — Енн.

Перевдягнувшись у свій звичайний одяг, я поклала костюм у торбину й поставила півонії в раковину, повну води, у гримерці. Потім пішла шукати Енн і знайшла її за сценою, біля краю куліс.

Вона кинула на мене один погляд, передала мікрофон асистентці й пішла мені назустріч, даруючи ввічливі усмішки усім, кого зустрічала дорогою.

— Що сталося?

Я провела її коридором до підсобки, клацнула вимикачем і зачинила двері.

— Що ж, це вже нагадує детектив, тобі так не здається? — Вона обвела поглядом безліч засобів для прибирання і заправила один вільний локон своєї зачіски за вухо.

Двері відчинилися.

— Мені здалося, що я вас бачила. Що ви робите вдвох у комірчині для прибирання? — запитала Кенна, піднявши брови. — Мамо, вони там.

Чорт.

— Просто... — Не було часу на роздуми. Я похитала головою і вдалася до випробуваного методу Гадсона — імпульсивності. — Заходьте сюди. — Ми з Енн позадкували, а Елоїз із Кенною втиснулися всередину й зачинили двері.

— Подумати тільки... — Елоїз оглянула нас і склала руки на своїй сукні від «Прада». — 3 усіх куточків цього крихітного містечка саме тут ви вирішили відсвяткувати найрішучішу перемогу?

— Ми до цього дійдемо, — пообіцяла я. — Слухайте, Ліна змусила Керолайн таємно пообіцяти дві речі, щоб удочерити Джаніпер, — випалила я, одразу ж привернувши до себе всю увагу присутніх — Та ніколи не мала займатися балетом і шукати свою біологічну сім’ю...

— Не може бути. — Енн похитала головою.

Елоїз закліпала й нахилила голову, а Кенна повторила за нею. Яблучко від яблуньки.

— Але є, — запевнила я Енн. — Звісно, остання частина юридично втрачає чинність, коли Джаніпер виповниться вісімнадцять, але вона пообіцяла це в письмовій формі...

Енн заперечила.

— Не займатися балетом? Ліна ніколи б не зробила такого. Усе, що ми робили цього літа, ми робили тому, що Ліна нізащо б не заборонила своїй доньці танцювати.

— А я думаю, що заборонила б. — Мій голос знизився до шепоту, бо я обмирала від страху. Якщо я мала рацію, все могло скластися дуже погано. — Подумай про це. Джаніпер дуже схожа на нас...

— Вона ніяк не могла цього знати, — заперечила Енн.

— Припини мене перебивати і послухай, — огризнулася я.

— Слушне зауваження, — погодилася Кенна.

Енн закліпала очима.

— Гаразд. Будь ласка, продовжуй.

— Мамині гени сильні. Ми всі четверо досить схожі, щоб привертати увагу. Якби Ліна бодай підозрювала, що Джаніпер піде в нас, і не хотіла, щоб хтось знав про її існування, їй довелося б подбати про те, щоб ніхто в спільноті не натрапив на маленьку дівчинку, яка виглядає і танцює, як Руссо, звідси й правило. — Я склала руки на грудях і сподівалася, що це не прозвучало так, ніби я остаточно з’їхала з глузду.

— О, цей кіт вискочив із мішка, щойно вона вийшла на сцену. Неозброєним оком видно, що вона Руссо, — сказала Елоїз. — Особливо в заді, повному людей, які знають два покоління вашої сім’ї протягом останніх п’яти десятиліть і опинилися на «Класиці», започаткованій вашою родиною. Язики сьогодні будуть плескати на всіх прийомах у всіх трупах.

— Цього я і боюся. — Моє горло стиснулося.

— Припустимо, я погоджуся з цим. — Енн кивнула. — Закриті всиновлення, на жаль, поширені, але добре, припустимо, Ліна була твердо налаштована, щоб її ніколи не знайшли. Чому?

— Думаєш, Ліна соромилася? — запитала Кенна.

— Ліну неможливо було присоромити. — Я похитала головою, і моє серце закалатало. — Я уявила три можливі причини, чому вона ввела це правило щодо танців Джаніпер. По-перше, вона знала, що ми втрутимося, якщо дізнаємося про неї... що ми й зробили.

— Винні. — Енн здригнулася.

— По-друге, щоб гарантувати усиновлення. Ми знали, що Еверетт не був її батьком, щойно побачили свідоцтво, але... Біологічний батько Джаніпер справді може оскаржити усиновлення? Це те, чого зараз боїться Керолайн.

Усі голови повернулися до Енн.

— Гм... — Між її бровами пролягли зморшки. — У Мас-сачусетсі? Це не зовсім моя царина, але, наскільки мені відомо, тут немає реєстру батьківства. Якби батько не знав про народження Джаніпер, а тоді встановив батьківство, він міг би подати позов. Те, що зробила Ліна, технічно є шахрайством. Еверетт не мав права підписуватися як батько Джаніпер.

У мене перехопило горло. Тоді Керолайн мала повне право боятися.

— Добре, але якби Ліна змогла утримати Джаніпер від пошуків своєї сім’ї, ніхто б ніколи не дізнався про Еверетта. Ніхто б не подав до суду. І після того, як їй виповниться вісімнадцять, ніхто не хотів би опікунства.

— Обидві причини мають сенс, — погодилася Кенна. — Якою ж може бути третя причина, чому вона не хотіла, щоб Джаніпер вас знайшла?

Моє серце завмерло, і я відкрила рот раз, потім вдруге, але не могла змусити себе сказати це, висловити найнижчу можливу думку про дії своєї сестри, яку я коли-небудь мала.

— Аллі? — промовила Енн, беручи мене за руку.

Я перевела погляд на єдину людину в цій кімнаті, яка могла прийняти мої думки, хай навіть любила Ліну, єдину людину, яка могла насправді погодитися зі мною, бо досконало розуміла ще одну змінну в цьому рівнянні — маму.

Елоїз вигнула одну брову, коли я глянула на неї, а потім звузила очі, ніби замислилася і не була впевнена, що їй подобається напрямок її думок.

— Скажи це, — наказала вона. — Я не для того стою в комірчині з мітлами, щоб ти не казала того, що думаєш, Алессандро.

Якщо я це зроблю, то ніколи не зможу забрати свої слова назад, але якщо не зроблю, з’явиться дуже реальний шанс, що я зроблю Джаніпер вразливою. Вибач, Ліно.

— Думаю, вона використала Джаніпер як важіль впливу. — Слова зашпорталися самі об себе на шляху до мого рота.

Брови Кенни злетіли вгору.

Енн зітхнула й відсмикнула свою руку від моєї.

— Вона б так не вчинила.

Елоїз зі знанням справи подивилася на Енн.

— Попри всі чудові якості Ліни, ти забуваєш, чия вона донька?

Енн зблідла й піднесла руку до живота.

— Здається, мене нудить.

— Мама знала, — м’яко нагадала я їй. — Мама організувала Еверетта. Не тільки Ліна складала цей список. Його писала наша мама. Думаю, Ліна зробила все можливе, щоб захистити Джаніпер. Вона віддала її в сім’ю, де виховали двох чоловіків, яких ми любили. Вона знала, що дівчинка буде в безпеці. Можливо, вона не ладнала з Керолайн, але мала знати, якою турботливою матір’ю та буде. Вона точно знала, що Ґевін і Гадсон наглядатимуть за нею, але, Енн... Я збіса впевнена, що вона використала існування Джаніпер у своїх цілях — Моє серце завмерло, коли я склала найправдоподібніші шматочки разом. — І не думаю, що тільки вона.

Енн зблідла:

— Ти знаєш, хто її батько, еге ж? — Вона зазирнула мені в очі. — Це Джейкоб, так? Він був із Ліною в Сан-Франциско, і його мати сидить там у правлінні. Вона не хотіла б, щоб щось поставило під загрозу його кар’єру.

— Ти досі маєш ліцензію на практику в Массачусетсі? — поцікавилася я, проігнорувавши її запитання.

— Так. — Її лоб взявся зморшками. — А що?

Мій телефон завібрував у задній кишені.

— Бо ми маємо зробити те, що не вдалося Ліні, і захистити Джаніпер законним шляхом. — Я дістала телефон і відкрила повідомлення.

РІҐАН: Ти була НЕПЕРЕВЕРШЕНА. Прийдеш на яхту на прийом?

— Нам потрібно, щоб Джейкоб підписав документ про відмову від батьківських прав, — сказала Енн. — Жменька документів про нерозголошення не завадить, щоб переконати його.

— І дав свою медичну картку, — додала Кенна.

— Хороша ідея. — Енн кивнула.

— Не вписуй ім’я батька, — сказала я Енн. — Про всяк випадок.

Вона кивнула.

— Гаразд. Я зроблю їх по обіді, якщо Елоїз не проти взяти на себе роль ведучої.

— Звичайно. Я ніколи не відмовляюся від мікрофона. — Елоїз усміхнулася. — І я готова на все, щоб вийти з цієї комірчини.

Ми вийшли назовні так незворушно, як тільки можуть вийти чотири дорослі жінки з комірчини з мітлами.

Енн і Кенна попрямували до стоянки, а Елоїз рушила на сцену, поки я набирала відповідь Ріґан.

АЛЕССАНДРА: Дякую! Побачимося на борту.

Потім я перейшла на повідомлення Гадсону й написала:

АЛЛІ: Не проти бути моїм кавалером цього вечора?

Шантаж вимагав підкріплення.

Він одразу відповів.

ГАДСОН: Краще щовечора.

— Аллі, — покликала Елоїз, і я підняла голову, побачивши, що вона спостерігає за мною. — Я не думаю, що ти помиляєшся, але це може бути небезпечно. А ще думаю, що тобі варто наглядати за своєю сестрою.

Я кивнула, не питаючи, за якою саме.

* * *

Я знайшла її за тридцять хвилин, але дозволила їй по-ображатися ще кілька годин, перш ніж піднялася нагору.

— Годі плакати, вставай, — наказала я Єві, дивлячись, як вона згорнулася калачиком на підлозі Ліниної гардеробної.

— Як ти дізналася, що я тут? — Єва провела передпліччям у червоній блузці по вкритому плямами обличчю.

— Бо саме сюди ти завжди йдеш, коли лайно потрапляє на вентилятор. — Я вийшла з гардеробної в Лінину кімнату. — Ти ніби забуваєш, що Ліни більше немає поруч, щоб прикривати тебе. А тепер уставай. Тобі час збиратися, щоб ми могли піти на прийом трупи.

— Відколи це тебе цікавлять заходи трупи? — Вона встала, розштовхавши залишки Ліниного одягу на вішаках.

— Завжди. Я в ній значно довше, ніж ти, пам’ятаєш? — Я обвела поглядом Лінину кімнату й згадала, чому завжди старалася не заходити сюди. У цій кімнаті жила печаль. Вона глибоко загнала свої пазурі, оселилася тут і збудувала собі дім, залігши на її світлинах і вкритих пилом трофеях.

Гіркий присмак наповнив мій рот, коли я подумала про те, що вона зробила або принаймні у чому взяла участь, і спробувала повірити в те, що Гадсон неодноразово казав мені. Що люди роблять ірраціональні речі, коли вони налякані.

А може, правда полягала в тому, що Ліна, яку я, як мені здавалося, знала, не була тією Ліною, яку любила мама, не була тією Ліною, за якою тужила Енн, не була тією Ліною, за якою ховалася Єва. Можливо, вона була десятком різних Лін для десятка різних людей, змінюючи маски за потреби.

Можливо, тільки Ліна знала Ліну по-справжньому.

І поки я не повернулася сюди, поки Джаніпер не запхала Гадсона назад у моє життя двома сповненими ентузіазму руками, я була небезпечно близька до того, щоб казати те саме й про себе.

— Ти ненавидиш трупу. — Єва пирхнула й вийшла з гардеробної.

—Я не... ненавиджу її, — тихо сказала я, оглядаючи Лінине фото. — Я просто не завжди впевнена, що мені подобається те, яка я в ній. — Я глянула в її бік і побачила, що вона стискає свій телефон. — І знаю, що мені не подобається те, яка ти в ній. Що ти робиш із телефоном?

— Мене кенселять, — зізналася Єва, сідаючи на край Ліниного ліжка й вмощуючи телефон на колінах. — Уже є щонайменше п’ятдесят відео, і я впевнена, ти скажеш, що я на це заслуговую.

Я сіла поруч із нею, аж старий матрац вигнувся.

— Так, паршиво. Найкраща порада — уникай коментарів за будь-яку ціну.

— Я тебе типу ненавиджу, — прошепотіла вона, закриваючи застосунок.

— Я здогадалася про це приблизно тоді, коли ти організувала кенселінг мені. На щастя для нас, думаю, це той випадок, коли твій здоровий глузд пожерли заздрощі, а не справжня ненависть. — Мій погляд зачепився за фотографію в рамці, на якій ми вчотирьох були того єдиного разу, коли тато витягнув нас у парк розваг.

— Як це — бути обраною? — Вона знову провела рукавом по щоці.

— А як це — бути скиглійкою? — заперечила я. — Серйозно, Єво. Тобі двадцять п’ять, а не п’ятнадцять. Ніхто тебе не покинув. Ніхто не танцює на пуантах, поки ти з тугою дивишся на них. Я розумію бажання вийти з тіні, але, можливо, відповідь полягає в тому, щоб шукати інше джерело світла.

— Це трупа, — прошепотіла вона. — Мамина трупа.

Я зітхнула.

— Я кажу з власного досвіду, коли стверджую, що ти не отримаєш схвалення, якого так прагнеш, від неї...

Вона насупилася.

— ...чи від когось іншого. — Я вказала на її телефон. — Ми обидві знаємо, що вона не здатна сказати нам, що пишається нами, й це цілком і повністю несправедливо, тож знадобиться кілька років і багато годин терапії, щоб розпакувати все.

— Скільки часу пішло в тебе? — запитала вона.

— Враховуючи те, що я щойно ледь не зламала себе, щоб довести Василю, що я досі одна з його провідних танцівниць? Я дам тобі знати, коли мені вдасться. — Я глянула на її телефон. — А ще дам тобі новий пароль, щоб ти могла принаймні видалити відео.

— Ти не сердишся на мене? — Вона звела брови.

— О ні, я збіса зла на тебе. — Я знизала плечима. — Але, на жаль, я і далі люблю тебе. Ти ж моя сестра. Ти привозиш мені бейґли з Нью-Йорка і рятуєш мої речі, коли Шарлотта викидає їх з моєї шафки, тому я дам тобі пароль і один шанс виправити все між нами.

— Немає сенсу його видаляти. Під ним уже купа коментарів. — Вона знизала плечима. — І там просто ти танцюєш. Ти не зробила нічого поганого. А от я зробила. — Вона повільно подивилася в мій бік опухлими червоними очима. — Це жахливо.

— Так. І боляче. — Я потягнулася і стиснула руку Єви. — Знаєш, справжнє життя — це те, що відбувається тут. Зі мною, з Енн, з твоїми друзями, біля станка, на сцені. Це... — Я глянула на її телефон. — Це лише блискучий зал дзеркал, і якщо надто довго дивитися крізь призму того, як тебе сприймають інші, почне спотворюватися те, як ти бачиш себе сама. Видали акаунт або принаймні деактивуй його на якийсь час, бодай для того, щоб не жити на підлозі в Ліниній гардеробній.

— Там багато підписників, — прошепотіла вона, захисним жестом прикриваючи телефон.

— Це просто ідея. — Тверда деревина заскрипіла під моїми ногами, коли я підвелася, відпустивши її руку. — Але я не можу дозволити тобі розкіш залягти в ліжко. Мені потрібно, щоб ти зібралася на прийом, поки я сходжу в душ, і я зроблю те саме, бо ми маємо допомогти нашій племінниці. Вибачення — це більше, ніж слова, €во, і я даю тобі один шанс виправити те, що ти зламала, інакше, присягаюся, я не спілкуватимуся з твоєю дупою. Ти зрозуміла?

Вона кивнула.

— Що я маю зробити?

Я підняла нашу світлину й зітхнула.

— На жаль, я цілковито впевнена, що нічого такого, чого б ти не робила раніше.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

АЛЛІ

CassidyFairchildel: Вони обидві неймовірні танцівниці. Сподіваюся, вони вирішать свої сімейні проблеми.

— Я вже казав тобі, яка ти чарівна цього вечора? — Рука Гадсона зігрівала мій поперек крізь тонкий зелений шовк асиметричної сукні, поки ми пробиралися крізь переповнену пристань. Ми мали опинитися на борту протягом наступних десяти хвилин, інакше пропустили б відплиття.

— А я тобі це казала? — Я глянула на його костюм, більш ніж захоплена тим, як він сидів на широких лініях його плечей.

— Від вас, люди, нудить, — зауважила Єва в нас за спиною, коли ми ступили на дерев’яний пірс.

— Це мене від тебе нудить, — втрутився Ґевін, що був поруч із нею. Я вирішила, що краще два прикриття, ніж одне, і він погодився піти як партнер Єви.

Гадсон кинув на брата застережливий погляд, а я зосередилася на тому, щоб не провалитися підборами в щілини між дошками пірса. Коли ми йшли до причалу, де стояла яхта, яку Метрополітен-балет орендував для прийому, я помітила представників щонайменше чотирьох труп із різних куточків США.

—Алессандро! — вигукнув хтось, кинувшись до нас від човна праворуч.

Я стиснула манільський конверт, який дала мені Енн, наче від його вмісту залежало моє життя, і посунулася, щоб енергійна блондинка не вдарила Єву по голові. Десь у підсвідомості защеміло дивне відчуття, ніби я її вже десь зустрічала.

—Привіт! — Вона всміхнулася і помахала рукою. — Я Лайла Морріс із Лос-Анджелеського Метрополітен-балету. Я тут, щоб допомагати судити «Класику», і просто мушу сказати, що твій виступ був винятковим.

—Дякую, це дуже люб’язні слова. — Я на мить завмерла, почувши ім’я, а коли мене осяяло, моє горло стиснулося. — Ти — WestCoastPointe.

— Ти бачила мій контент? — Її усмішка засліпила мене, і лише на мить потьмяніла, коли вона кинула погляд на Єву. — Я просто хотіла сказати, що вважаю тебе однією з найкращих у нашому поколінні, і сподіваюся, що нам випаде шанс попрацювати разом.

— Кумедно, але я можу заприсягтися, що ти казала, ніби вона претензійна й зарозуміла, — зауважила Єва, випроставшись і дивлячись на Лайлу згори вниз.

Ґевін придушено пирхнув, а Лайла почервоніла, й ми пішли геть.

—Це було неввічливо, — дорікнула я сестрі.

— Я знаю. — Єва знизала плечима. Ми підійшли до причалу з логотипом Метрополітен-балету, і побачили, що двигуни яхти вже гудуть. — Нам, мабуть, сюди.

—Трясця, — пробурмотів Ґевін. — Двадцятиоднометрова яхта?

— Б’юся об заклад, що вона більша за двадцять сім метрів, — відповів Гадсон. — їй впевнена щодо цього? — Його рука перемістилася на мою талію.

— Я ніколи ні в чому не впевнена. — Моє серце почало калатати, коли ми наблизилися до пандуса. — Зазвичай я залишаю це на тебе. — Персонал був надто зайнятий підготовкою яхти до виходу в море, тому ніхто не перевіряв імена, і ми пройшли просто на величезну вечірку, потрапивши в галасливу юрбу, яка розлилася від задньої палуби біля маленької шлюпки аж всередину й нагору.

— Як думаєш, де він? — запитав Гадсон.

— Зазвичай у приватній каюті на носі. — Я кивнула в бік носової частини човна й рушила.

Гадсон обійняв мене за талію і відтягнув з дороги гурту дітей у краватках і літніх сукнях, які бігли крізь натовп, поспішаючи до сходів, що вели на верхню палубу.

— Дякую. — Я приклала руку до грудей, щоб заспокоїти калатання свого серця.

— У вас тут є діти? — запитав Гадсон, коли ми підійшли до каюти.

— Деякі відвідують школу, — відповіла я, киваючи і всміхаючись колегам, що проходили повз. — Здебільшого це ті, хто сьогодні увійшов до п’ятірки найкращих у своїй категорії.

— Джаніпер посіла сімнадцяте місце, — з гордістю оголосив Ґевін.

— Так і є, — підтвердила я з усмішкою. Це було найкраще повідомлення, отримане мною за весь день, враховуючи, що мені довелося ганятися за Євою.

— Аллі! — Еверетт відійшов від Майкла та групи солістів, з якими стояв біля бару. — Ти готова святкувати? Тут подають чудове мартіні. — Його обличчя скривилося, коли він побачив Єву. — Я так розумію, сюди пускають усіх підряд.

— Не тисни на неї, — сказала я. — У неї був важкий день.

— На який вона заслужила. — Він кинув Єві злу посмішку, коли пролунав гудок яхти. — О, ми пливемо. — Він

нахилився і поцілував мене в щоку. — Ти ж знаєш, він чекає на тебе. Підпиши цей контракт і починай святкувати.

— Так і зроблю, але спершу мені треба дещо владнати. — Я кивнула. — Зроби мені послугу і дозволь Гадсону й Ґевіну позависати з вами хвилинку.

Гадсон застиг:

— Ми так не домовлялися.

— Розслабся, — сказав Еверетт. — Хлопців не запрошують на зустрічі для підписання контрактів. Дозволь їй владнати справи, а тоді ви вдвох зможете втекти, щойно ми виголосимо тост. — Він звів до мене брови.

— Ми вип'ємо, якщо я отримаю пропозицію, — пообіцяла я.

— Ясно, що отримаєш. — Еверетт закотив очі. — І якщо контракт буде бодай схожий на мій, що ж, ми в шоколаді. Думаю, там зараз Джейкоб, але впевнений, що він вийде за секунду. Вони там зачинилися «на хвилинку». Тобі варто йти.

Саме вчасно. Я повернулася до Гадсона.

— Мені це не подобається, — буркнув він, коли я поправила йому краватку.

— Я вважаю, що ти в ній досить сексуальний. — Я потягнула за тканину, і він нахилився. Його обличчя опинилося за кілька сантиметрів від мого. — Якщо ми не повернемося за двадцять хвилин, іди нас шукати.

— Ти хочеш, щоб я чекав двадцять хвилин? — Його брови опустилися, і він обхопив мою талію руками, коли човен почав рухатися, пробуджуючись. — За двадцять хвилин може статися будь-що.

— Рахуй п’ятихвилинними інтервалами, якщо це допоможе. — Я затиснула манільський конверт між нами й швидко поцілувала його в губи. Не так я хотіла провести нашу останню ніч разом, але була рада, що він тут, зі мною. — Я скоро повернуся.

Він ніби розривався, і його руки ще раз напружилися, перш ніж він відпустив мене й кивнув, сягнувши в кишеню по свого телефона.

— Єво? — Я зиркнула на сестру.

—Ходімо. — Вона всміхнулася.

— Привіт, Керолайн, — відповів Гадсон на дзвінок. — Ми щойно прийшли на вечірку.

Я ще раз оглянула Гадсона просто тому, що він був надто вродливим, щоб цього не зробити, і залишила його з Ґевіном та Евереттом. Члени трупи махали мені, поки ми йшли через каюту, але їхні руки опускалися, коли вони бачили Єву.

Я дивилася крізь ілюмінатори, які тягнулися по краях каюти, на захід сонця: ми виходили у відкритий океан. Якщо все складеться погано, то наступні кілька годин цього круїзу будуть страшенно незручними.

Тривога, з якою я боролася весь день, спалахнула у вигляді гострого болю за грудиною, коли ми наблизилися до дверей приватної каюти.

— Скажи мені одну річ, — звернулася я до Єви, помітивши Максима, який стояв біля дверей з кількома членами трупи. Нічого не відбувалося. — Як ти так швидко здогадалася? Ти ж бачила її лише кілька хвилин.

— Ямочка, — відповіла Єва, і мої брови здивовано піднялися. — А що? Я вивчала біологію. Я знаю про генетику достатньо, щоб зрозуміти це. Крім того, це набуло сенсу, коли я почала порівнювати дати.

— Тепер розумію. — Моє серце тріпотіло зі швидкістю крил колібрі, коли ми підійшли до Максима.

Він усміхнувся самими губами, очі ж залишалися байдужими — які завжди.

—Хай мене грім поб’є, якщо це не тема найгарячіших розмов сьогодні. — Він переводив погляд з Єви на мене. — Не сподівався побачити вас тут разом.

— Я йду всередину, — повідомила я йому, тягнучись до дверної ручки.

— Щасти. — Він підняв келих на знак вітання.

— Я дам тобі знати, коли все буде чисто, — прошепотіла я Єві, відчинила двері в окрему каюту та зайшла всередину.

—А ось і вона! — Василь усміхнувся і поплескав Айзека по спині. Вони сиділи за довгим столом із чорного дерева, перед ними лежало шість чи сім манільських конвертів. Двері на правий борт були зачинені, а на лівий — відчинені, впускаючи океанський бриз із палуби, що вигиналася в бік носа яхти.

Джейкоб закрив свою папку й став перед відчиненими дверима, потім підсунув стілець і провів пальцями по своєму темному волоссю.

— Алессандро, чудовий виступ сьогодні. А я саме збирався йти.

Ми наскочили на досить високу хвилю, і я схопилася за стілець перед собою, щоб утримати рівновагу.

Довбані яхти.

— Дякую. Рада тебе бачити, Джейкобе, — сказала я.

Він кивнув, потім прослизнув повз мене й вийшов за двері.

— Алессандро, ти будеш дуже задоволена тим, кому ми пропонуємо контракт, — сказав Василь з усмішкою. — Він найкращий з тих, кого я бачив за останні роки. — Він нахилився і взяв конверт із лівої тумби. — І, звичайно ж, тут твій новий контракт.

Мій погляд кинувся до Айзека, і той нахилив голову. — Люба.

— Я тобі не люба, — нагадала я йому.

— Наразі, — погодився він.

— Ти не міг би вийти? Маю подбати про певні сімейні справи. — Моя посмішка могла розрізати стіл навпіл.

Василь штовхнув мені конверт і сів назад у крісло.

— Іди, Айзеку. Умови контракту Алессандри завжди приватні. З поваги до її матері, звісно.

— Авжеж. — Айзек підвівся зі стільця і пішов у мій бік. — Не буду брехати, що я не розізлився через твоє рішення дебютувати з одним із моїх номерів, не попередивши мене, але виконання було чудовим, і це викликало велику цікавість в інтернеті.

— Бездоганним, — поправила я його, перехопивши його погляд, коли він проходив повз. — Я була бездоганною. Там чекає Єва — запроси її, будь ласка.

— Бездоганна. — Він кивнув з нахабною посмішкою. — Звісно. Хоча мені боляче пропускати те, що точно виллється в запальну маленьку котячу бійку.

Коли гамір вечірки затопив кімнату, я відкрила конверт, який принесла із собою, і витягла два менших, які вклала Енн. Єва увійшла й зачинила двері, відрізаючи увесь галас, окрім хвиль, що розбивалися об корпус.

— Ми обговорюємо сімейний тариф? — Василь посовався на місці, переводячи погляд примружених очей між нами. — Єві теж потрібне місце в театрі?

Єва мовчки сиділа поруч зі мною.

— Ти маєш зробити вибір. — Я підняла перший конверт у правій руці. — Можеш взяти ці підписані угоди про нерозголошення в обмін на заповнення історії хвороб без зазначення твого імені та відмову від батьківських прав...

Він хитнувся вперед і грюкнув долонями по столу. Моє серце закалатало.

— Не від тебе. Я чекав цього від твоєї матері та Єви, але не від тебе.

— О! Ліна заскочила тебе зненацька? — запитала я, нахиливши голову. — Чи вона змусила маму виконати брудну роботу за неї? Будь ласка, скажи мені, хто з них

мав нахабство дивитися тобі в очі й шантажувати тебе, щоб ти запропонував Ліні контракт того року?

Він побарабанив кінчиками пальців по столу, потім сів назад.

— Він не відповість, — тихо сказала Єва.

— Звісно, ні, не захоче цього визнавати. А ти б захотіла? — Я опустила конверт на стіл. — Нічого страшного. Я все склала докупи. Ліна приїхала благати про ще один шанс, коли ти не підписав з нею контракт у вісімнадцять. Ми всі це знаємо.

Він й оком не зморгнув.

— І ти, звісно, не дав їй такого шансу. Ти береш лише найкращих і вже зрозумів, що вона не з таких. Однак ти зловжив своєю владою і взяв те, що вона запропонувала, еге ж? Перемотаємо на кілька місяців уперед: вона симулює травму, щоб отримати відпустку з Сан-Франциско, бо вагітна, але, замість зателефонувати тобі, вона дзвонить нашій мамі. Якось так? — Тук-тук-тук. Я постукала кутом конверта по столу. — Я майже впевнена, що ти не знаєш жодних деталей з дуже поважної причини, тож перейдімо до того, як тебе шантажували. Припускаю, це була Ліна.

Він витримав мій погляд, але його права брова нервово сіпнулася.

— І я припускаю, що вона сказала щось схоже на те, що й моя мила молодша сестричка близько місяця тому, а саме: «Я знаю, що в тебе є дитина, яка не вписується у твій дуже публічний, дуже залізний шлюбний контракт. Дитина, яка може коштувати тобі трупи, якій ти присвятив своє життя. Я знаю, де ця дитина, і якщо ти даси мені те, що я хочу, таємниця залишиться між нами». Щось таке?

—Так точно, що аж бісить, — зауважила Єва. Її спокійний тон суперечив тому, як міцно вона вчепилася в поручень крісла, коли яхта хитнулася.

Мій погляд привернув рух ліворуч, і я знову вхопилася за крісло. Вода хлюпнула на палубу, коли ми піднялися на наступну хвилю. Перші пів години завжди були збіса неспокійними, і цей вечір не став винятком.

— Це те, що ти кажеш мені, Алессандро? — Василь сплів пальці на грудях.

— У жодному разі. — Я похитала головою. — Хоча мені трошки цікаво знати, чи не в такий спосіб моя мати забезпечила й мій контракт.

— Трошки? — Куточок його рота скривився. — Знаючи тебе, це запитання, мабуть, з’їдає тебе зсередини. Чи гідна ти своєї посади? Чи достатньо хороша?

Мене мало не вивернуло.

— Кілька місяців тому це 6 мене знищило, — зізналася я. — Але вже ні. І я тут не заради контракту чи ролі. Ні своєї. Ні Євиної. — Я встала зі стільця й кинула обидва конверти на стіл. — Обирай. Конверт перший: усі, хто підозрює, що ти — батько цієї дитини, підписали угоди про нерозголошення, і ти можеш отримати їх, якщо підпишеш відмову від батьківських прав і надаси медичну історію. Або конверт другий: наші підписані заяви та копія оригіналу свідоцтва про народження цієї дитини потрапляють до рук того, кого я першим зустріну, коли вийду за ці двері. І я припускаю, що ти не маєш бажання виховувати цю дитину, бо якби мав, це сталося б близько десяти років тому. — Я випнула підборіддя й зібрала всю свою браваду, щоб утримати цю маску.

Він вивчав мене в ніяковому мовчанні добру хвилину, потім нахилився вперед, узяв конверт із документами праворуч і потягнувся до свого піджака по ручку. Коли він відкрив його, в салоні запанувала тиша.

— «Немовля Руссо», — прочитав він, проглядаючи папери.

— Тобі не треба знати ім’я дитини. — Я похитала головою. Енн склала контракт відповідно до оригіналу свідоцтва про народження, за винятком статі. Це не було бездоганно, але цього вистачило б для суду, якби Василь колись передумав.

— Я не знаю, про кого йдеться. Просто підписую документ про відмову від батьківських прав на дитину, яка ніколи не була моєю. Хоча, якби вона була моєю, ця помилка коштувала б мені дуже дорого, адже йдеться про мою репутацію. Якби не чиєсь випадкове порушення елементарних правил дорожнього руху.

Усе моє тіло затремтіло, і я змусила себе проковтнути жовч, яка швидко піднялася в горлі від його випадкової згадки про аварію.

— Я беру тільки найкращих, ти ж знаєш. Добре, що я ніколи не помилявся так в оцінках. — Його ручка швидко черкнула на відмові, а потім на медичній формі. Я боялася дихнути, поки він не запхав обидва документи назад у конверт і не посунув його через стіл.

Я підхопила його за край, а тоді штовхнула інший у його бік.

— Це для тебе, роби з цим, що вважаєш за потрібне. Дякую. — Злість швидко змінилася глибоким полегшенням, що охопило мене так швидко, аж в голові запаморочилося. Джаніпер буде в безпеці. Керолайн ніколи її не втратить.