Розділ восьмий БИТВА В КРАБЕН КРІКУ


Якусь мить на катері панувала незвичайна тиша. Переляканий і водночас до краю збуджений Майкл був до деякої міри в безпеці, замкнувшися в стерновій рубці. На даху рубки з лівого боку підняв свою грізну зброю Пітер, готовий до нападу, тільки-но рибалка, що причаївся на палубі, спробує проскочити на корму. Спиною до Пітера стояв Віллем, готовий стрибнути на Джо, якщо той спробує вдатися до такого ж маневру з правого борту. А на кормі, біля самих поручнів двоє дівчаток завмерли в бойовій готовності. За кілька ярдів позаду катера йшов ворожий бот. Сам «хазяїн» не виявляв бажання встрявати в бійку, полишивши це на своїх поплічників. Нарешті Пітер порушив зловісну тишу.

— Геть з катера! — наказав він. — Забирайтеся звідси, або ми викинемо вас за борт.

Очі рибалки горіли люттю.

— Віддай нам усе! — крикнув він. — Віддай усе, і ми вас не зачепимо, шмаркатий школярику!

Пітера нелегко було вивести з рівноваги, але такої образи він не міг знести. Відкинувши багор, він плигнув з даху стернової рубки прямо на черево рибалки. Сила поштовху кинула бандита горілиць на палубу, і Пітер опинився на ньому. Але ту ж мить Джо стрибнув на Пітера й міцно обхопив його руками. За мить почувся ще один стрибок на палубу — то Віллем кинувся на купу тих, що боролися, і, схопивши Джо за волосся, одночасно скрутив йому назад руку.

— Дай йому, Віллеме! — крикнув Майкл. — Дай!

Купа сплетених тіл перекочувалася по палубі то в один бік, то в другий, у повітрі лунали вигуки й зойки. Дівчата на кормі не могли бачити, що діється за стерновою рубкою, і тривожно подивилися одна на одну.

— Ні, — сказала Керол. — Залишаймось тут. Якщо ми підемо звідси, то ті двоє висадяться у нас на кормі.

Білл і справді зовсім близько підійшов до катера, але, як тільки Джіл люто замахнулася румпелем, він одступив назад, очікуючи слушного моменту. Його супутник все, ще сидів навпочіпки на кормі, наче чекав, чим усе це скінчиться.

Нарешті Віллему вдалося відтягти Джо. Не даючи йому підвестися, він поволік бандита дюйм за дюймом до поручнів, раз у раз піднімаючи його голову за волосся й гупаючи нею об палубу. Але у Джо ще були сили, він так легко не здавався. Схопивши Віллема рукою за шию, він силкувався вивернутися і підім'яти його під себе. Тим часом Пітер і рибалка зчепилися в одчайдушній боротьбі й перекочувалися по носовій частині палуби, а Майкл з, острахом стежив за ними із стернової рубки.

Ось Пітер хрипко зойкнув — то рибалка ухопив його за горло і здушив щосили. Кинувши швидкий погляд у кормове вікно, Майкл побачив, що ворожий бот все ще тримається на відстані од «Норця». Тоді він одсунув засув, схопив маслянку, відчинив двері стернової рубки і побіг вузеньким містком уперед. Ставши на коліна біля рибалки, він бризнув мастилом йому просто в обличчя: раз, другий, третій. Страшно зойкнувши, бандит розімкнув свої смертоносні обійми, а Майкл шмигнув назад у рубку.

Підтягаючи Джо все ближче до поручнів, Віллем бурмотів щось по-голландськи. Та ось він раптом відпустив його і скочив на рівні. Джо звівся спочатку на коліна, потім на ноги, і тим часом як він, хитаючись, силкувався знайти рівновагу, Віллем щосили шпурнув його на поручні. Джо повис між стояками; голландець взяв його за ногу й, натуживши всі сили, перекинув через борт. Не чекаючи, поки Джо плюхнеться у воду, Віллем помчав на допомогу Пітерові, якому доводилось дуже скрутно.

— Молодець, Віллеме! — вигукнув Майкл.

Вони тепер наближалися до бакена номер два і хвилин через десять мали вийти в судноплавний канал, де можна було розраховувати на допомогу.

— Урра! — крикнула Керол, коли мимо корми проплив, бовтаючись у воді, Джо. — Минулого разу викупався Білл. Тепер ваша черга. — І вона погрозливо махнула багром.

Кинувши на неї лютий погляд, Білл уповільнив хід і подав руку Джо, що саме підплив до бота. З допомогою «хазяїна» Білл перетягнув приятеля через борт. Джо упав на дно судна.

А з рибалкою не так-то легко було справитися. Хоч Майклова маслянка в скрутний момент і врятувала Пітера, обидва хлопці напружували всі сили, щоб утримати бандита. Міцні удари його кулаків так і сипалися на них й дуже боляче вражали.

Нараз у голові Майкла блиснула ще одна ідея. Закріпивши штурвал, він вибіг із стернової рубки і просковзнув у камбуз. Ту ж мить вискочив звідти з пляшкою в руках і помчав на палубу. Тут йому довелося зачекати, поки рибалка повернеться до нього спиною. А тоді вмить вийняв корок з пляшки і облив рідиною бандитову спину від шиї до самих ніг.

— Дивіться! — крикнув він. — Зараз він сам плигне через борт. — Майкл запалив сірника і підніс його до рибалки. — Стережіться, хлопці! Він горить!

У пляшці був метиловий спирт, яким Майкл облив нападника. Полум'я швидко охопило одежу бандита. Віллем і Пітер ледве встигли відскочити від нього. Рибалка звівся на ноги й замолотив руками, намагаючись погасити полум'я, та коли вогонь почав добиратися до тіла і з шипінням зайнялося волосся, він перескочив через поручні й кинувся у воду.

Весь побитий, в синцях, Пітер все-таки не міг стриматися від сміху, побачивши, як Майкл стрімголов мчить до стернової рубки, щоб вирівняти курс катера.

— Ну, от і все! — вигукнув Віллем. — Отак-то!

— Гм… Я певен, бандити ще щось придумають, — зауважив Пітер. — Барильце, яке ми оце тягнемо під водою, надто багато для них важить.

Тим часом Білл підібрав рибалку, і тепер — як помітили, пройшовши на корму, Пітер і Віллем — на ворожому судні почалася військова рада.

— Як ти себе почуваєш, Пітере? — співчутливо спитала Керол.

— Нічого, все гаразд. Що ж вони далі робитимуть?

— Не знаю. Хотіла б я це знати.

— Вони ось-ось почнуть новий напад, — сказав Віллем, все ще віддихуючись. — Їм не можна зволікати: вісім-десять хвилин — і ми вже будемо в безпеці.

Пірати і самі це добре розуміли. Бакен Крабен Крік номер два лишився позаду, а попереду уже було видно баржі, що вервечкою випливали з-за повороту Кітін Мастгату.

Тільки-но Віллем замовк, як на вельботі почалось якесь пожвавлення, а трохи згодом «хазяїн» подав Біллові знак наздогнати «Норця». Пітер постукав у вікно стернової рубки, щоб підбадьорити Майкла, і зайняв позицію біля шлюпбалки. Віллем завбачливо озброївся багром і чекав, що буде далі.

Вельбот, якому не доводилось тягти під водою барильце зі скарбами, швидко наздоганяв «Норця», але цього разу підходив не до корми, а збоку й був уже на кілька ярдів від нього.

— Всі на цей борт! — наказав Пітер. — Вони знову збираються взяти нас на абордаж. Відбивайтесь як можете, бийте чим попало.

Поки пірати йшли на зближення, команда «Норця» вишикувалася біля поручнів. Джіл стискала в руках румпель, Керол міцно тримала свою зброю. Віллем приготувався завдати багром могутніх ударів. Усі завмерли в напруженому чеканні.

Вельбот повернув крутіше і йшов тепер не більш як за вісім футів від «Норця». Нараз рибалка випростався і кинув якусь річ, яка брязнула на край кормової палуби, саме біля шлюпбалки, і з неї щось потекло. Джо поспіхом відкрив коробку сірників.

— Стережись! — крикнув Пітер. — Тікайте на той бік! Це бензин!

Ледве вони встигли відскочити, як блиснув сліпучий вогонь і стіну кормової каюти охопило полум'я — великі оранжеві язики поповзли по палубі, відтискаючи Пітерову команду все далі. А тим часом Білл перехилився з вельбота і матроським ножем почав швидко перерізати линву, до якої був прив'язаний трос з барильцем. Джо ухопився за трос і, як тільки Білл перерізав линву, четверо піратів заходилися витягати скарби. А «Норець» з палаючою кормою, звільнившись від підводного вантажу, стрімко рвонувся вперед. Від швидкого ходу вітер роздмухував полум'я.

— Уповільни хід! — заволав Пітер, стукаючи у вікно стернової рубки. — Треба погасити вогонь.

Каністри з пальним стояли на кормі і, якби вогонь добрався до них, «Норець» злетів би у повітря.

Майкл вискочив із стернової рубки з вогнегасниками в руках. Пітер схопив один з них і оббризкав рідиною палубу вздовж бортів. Фарба на ній уже закипіла і взялася пухирцями, але полум'я вдалося зупинити, хоч воно ще й не збиралося відступати. Віллем схопив відро на мотузці і з усієї сили почав заливати водою палубу, змиваючи за борт палаючу рідину. Джіл енергійно гасила шваброю окремі осередки пожежі, а Керол схопила тліючі кранці й занурила їх у воду.

Тим часом спільними зусиллями чотирьом піратам з вельбота вдалося підняти скарби. Тільки-но барильце витягли з води і вкотили на корму, Білл дав повний хід вперед. У Пітера обірвалося серце.

— Вони дістали скарби, — сказав він, бризкаючи на полум'я з другого вогнегасника. — Але їм ще треба вибратися звідси. Їх ще можна спіймати.

— Ми не спіймаємо, — сказав Віллем. — У вельбота така ж швидкість, як і в «Норця».

Вельбот порівнявся тепер з кормою катера і йшов за кілька ярдів від нього. Передражнюючи Пітера, який усе бризкав на палубу з вогнегасника, Джо глумливо позвав його рухи. Рибалка ж, у якого боліла попечена полум'ям спина, люто погрозив їм кулаком.

— Відплатили вам тою самою монетою, еге? — крикнув він.

Білл дивився вперед, а «хазяїн» так уважно розглядав барильце з коштовностями, що не зволив навіть помітити «Норця».

Нараз Віллем кинув відро і, схопивши багор, метнув його, неначе списа, прямо в корму вельбота.

— Ха-ха! — зареготав рибалка, коли багор пішов під воду позаду судна.

— Не пощастило, Віллеме! — сумно сказав Майкл. — Так хотілося, щоб ти влучив у нього.

Але Віллем, здавалося, анітрохи не засмутився.

— Як то не пощастило? — сказав він. — Навіть дуже пощастило.

І коли на поверхню зринув розколотий надвоє держак багра, він остаточно упевнився, що його одчайдушна спроба пошкодити гвинт вельбота, мала успіх. Зловісний стукіт, що долинав з піратського бота, підтвердив, що одна з лопатей гвинта погнулась і черкалася об станину. Просто на очах у всіх вельбот почав рухатися повільніше.

— Ну, тепер у нас є шанс повернути скарби! — радісно вигукнув Віллем і пояснив Пітерові, що сталося. — Кінчайте з пожежею, і поженемося за ними, гаразд?

З подвоєною енергією накинулася команда катера на полум'я, і невдовзі лишилося тільки полити водою окремі місця палуби, де все ще тліло дерево. Пітер дав команду розпочати погоню.

— Повний вперед, Майкле! Тримайся недалеко від них, але й не дуже близько. Досить з нас їхніх підлих витівок. Доки ми як тінь йтимемо за ними, вони не зможуть пристати до берега й сховати скарби.

Майкл повів «Норця». вперед, а дівчата уважно стежили за обвугленим боком кормової каюти, що весь узявся пухирцями обгорілої фарби. Віллем увійшов до стернової рубки, і Майкл передав йому штурвал. Глянувши на бакен, що бовванів на повороті до основного каналу, Віллем радісно скрикнув:

— «Двоє братів»! Батькова баржа! Бачиш, он та, що прямує до Дюйвеланду. Веди катер прямо на бакен номер один, — наказав він Майклові, а сам миттю вискочив із стернової рубки і помчав туди, де Керол хлюпала водою на тліючу палубу. Підбігши до неї, він спитав щось.

— Ну, звичайно, — відповіла вона. — Воно в мене в сумці. Зараз принесу.

Коли Керол повернулася на палубу, в руках у неї було дзеркальце. Віллем узяв його й усівся на носі катера. Тримаючи дзеркало в одній руці, він другою зробив перед ним кілька швидких рухів угору й вниз. Цією дивною справою він займався дві-три хвилини, а коли скінчив, з громіздкої батькової баржі до них долинув далекий гудок сирени. Відтак величезне незграбне судно повільно повернулося, пройшло мимо бакена і попрямувало до входу в затоку. Може, це був просто звичайний гудок, але Віллем зрадів йому.

— Він зрозумів мій сигнал, — сказав він, повернувшись до стернової рубки.

— Сигнал? Хто зрозумів сигнал? — здивувався Майкл.

— Побачиш. А тепер нехай твій брат збере всіх тут, у рубці, на випадок небезпеки. Я стану до штурвала.

Бакен номер один був усе ще попереду, праворуч по ходу «Норця». Віллем так уміло повів катер, що майже порівнявся з вельботом, хоч тримався збоку на значній відстані від нього.

— Як тобі вдалося їх наздогнати? — поцікавився Майкл. — Я ж ледве встигав за ними.

Віллем засміявся.

— Там, де вони пливуть, супротивна течія найсильніша. А я йду збоку, тут течія слабша, зрозумів?

Баржа «Двоє братів» була все ще попереду, за чверть милі від них, але за течією швидко йшла їм назустріч. Вся команда «Норця» стояла позаду Віллема й стежила, як він наздоганяє вельбот, уміло використовуючи слабшу течію поблизу болотистих берегів. Віллем почав повільно повертати катер до середини фарватеру, поступово зближуючи курс «Норця» з курсом вельбота, що йшов тепер ліворуч від нього.

— Ми добре йдемо, — зауважила Керол. — Можемо легко переслідувати їх.

— Можна було б, але риск надто великий. А що як у них десь тут є спільники? У мене кращий задум. Дивіться!

Віллем різко крутнув штурвал ліворуч і помчав уперед, ніби напереріз піратському судну. Білл теж повернув ліворуч, але Віллем, рухаючись через затоку по діагоналі, наближався до нього, доки не підійшов на сорок чи п'ятдесят ярдів. Білл глянув на «Норця» і трохи зменшив швидкість вельбота, певне, щоб повернути праворуч і пройти за кормою катера.

Віллем, одразу помічаючи найменші зміни курсу чи швидкості вельбота, теж уповільнив хід і водночас підійшов до піратів ще ближче. Ярдів за тридцять від вельбота він подумав, що тепер відстань якраз зручна для здійснення задуму, ще й простір для маневрування лишається. Обидва судна пройшли вже три чверті шляху до протилежного берега затоки і якби й далі рухалися цим курсом, вельбот неодмінно врізався б у величезну мілину на повороті. Віллем ні на хвилину не спускав очей із вельбота, і команда «Норця» помітила, що й Білл раз у раз поглядає на катер, певне, не знаючи, яким курсом краще повести судно. Він знов уповільнив хід, але Віллем зробив те ж саме.

«Хазяїн», мабуть, наказав Біллу пливти вперед, але моряк ясно бачив, що з лівого боку канал перегородила величезна баржа, і не зважувався йти далі. Віллем підійшов ще ближче до вельбота, щоб примусити Білла прийняти якесь рішення. І Білл дав повний хід уперед, щоб перетнути канал і обійти баржу з дальнього боку. Там, очевидно, було досить простору для такого маневру.

Тільки-но вельбот збільшив швидкість, Віллем відкрив дросельну заслінку, і катер рвонувся вперед — прямо на баржу. Вельбот подався в другий бік і опинився якраз перед носом «Двох братів», коли гігантське стерно велетенської чорної баржі закрутилося і судно почало розвертатися. З шумом завирувала вода під гвинтом, і Віллем мусив круто повернути праворуч, щоб не зіткнутися з могутньою кормою. «Норець» просковзнув мимо корми якраз вчасно, щоб вся його команда могла побачити, як Білл стрибнув у воду, коли вельбот з тріском врізався в баржу саме посередині її сталевого корпусу вагою в тисячу двісті тонн і, відлетівши, перекинувся на край мулистої мілини.

— Урра! — закричав Майкл, плескаючи в долоні. — Тепер їм кінець! Стерновий з Білла нікудишній.

— Ну, не кажи, — великодушно визнав Віллем. — Білл стернував непогано. Але ми з татом стернуємо краще за нього, — додав він, усміхаючись.

— А як же скарби? — скрикнула Джіл. — Вони ж пропадуть.

Віллем заперечливо похитав головою.

— Зараз приплив досяг найвищого рівня, — пояснив він. — Через три-чотири години скарби будуть на суші. Не хвилюйся.

Він підвів мале суденце до борту «Двох братів», і Керол вибралася на баржу по канати — їхні останні було відрізано разом з тросом до барильця. Тим часом Пітер, ухопившись руками за баржу, держав катер на місці.

Одразу після катастрофи шкіпер баржі вискочив із стернової рубки й побіг на ніс вияснити, яка доля спіткала чотирьох людей, судно яких він потопив. Команда «Норця», пришвартувавши катер, теж прибігла до нього. Виглядаючи з височенного носа баржі, діти побачили, що Білл плаває поблизу уламків розбитого вельбота, а Джо та рибалка ледве тримаються на ногах по пояс у воді. Ватажок банди, жалюгідний в своєму мокрому й брудному плащі, намагався вибратися на мілину, але з кожним кроком його ноги провалювалися в багнюку вище колін.

Шкіпер баржі, приклавши долоні до рота, крикнув:

— Кепські справи. На берег йому не вийти. — Він показав на «хазяїна», одчайдушні зусилля якого вибратися з багнюки ставали дедалі слабшими — його тягла вниз мокра одежа.

Обернувшись до Віллема, батько сказав йому щось по-голландськи. Віллем у відповідь кивнув головою. Вони вдвох відчинили здоровенний люк переднього трюму і спустили за борт мотузяну драбину аж до самої води.

— Підніміться на баржу! — крикнув Віллем. — Крізь цю багнюку вам не пройти. А якщо попливете, ми спіймаємо вас на «Норці». Піднімайтесь на баржу, хутко!

Білл, з властивим морякам здоровим глуздом, одразу ж підплив до драбини і почав вибиратися по ній на баржу. Голландці стояли на палубі обабіч драбини, озброївшись про всяк випадок: батько — важким гайковим ключем, а Віллем — товстою жердиною.

— По-моєму, у Білла, коли він оце видирається по драбині в мокрому одязі, вигляд просто-таки молодецький, — захихотів Майкл.

Зійшовши на палубу, моряк злегка вклонився Віллемові.

— Це був чудовий маневр, — мовив він. — Хочу віддати вам належне: ви вмієте вести судно. — І, глянувши на команду «Норця», додав: — Жаль, що я зв'язався з цією зграєю, та що вже тепер говорити — пізно! Але одного я ніяк не второпаю: як ви дізналися, що ми розшукуємо скарби, коли так раптом відійшли від пристані й покинули нас в Рамсгіті?

— Ха! — засміявся Пітер. — Хтось нам сказав про це.

— Сказав? А хто?

— Джо, — усміхаючись, відповів Пітер. — Ми чули його крізь вентиляційну трубу, коли ви розмовляли вдвох у стерновій рубці.

— Отакої! — здивувався Білл. — І хто б міг подумати!

Білл глянув на голландців, і шкіпер показав йому на залізну драбину, яка вела в трюм.

— Вниз! — наказав він.

Білл знизав плечима, переступив мокрими йогами через поріг і зник у трюмі.

— Мені жаль Білла, — сказала Керол. — Не віриться, що він і справді така погана людина.

— Те саме й тато каже: люди завжди жаліють шахраїв, — обізвався Майкл.

— Ну, а тобі хіба не жаль його? — спихала Джіл.

Майкл переступив з ноги на ногу.

— Угу, — сказав він, — мабуть, і мені…. трішечки його жаль.

Другим вибрався на борт рибалка і, зиркнувши на всіх з-під лоба, мовчки спустився в трюм. За ним показався Джо, мляво усміхнувся Джіл і Керол, але сердито глянув на молодого голландця, котрий викинув його з «Норця» за борт. Він теж не проронив ні слова.

Останній член банди добре застряв у болоті, так що Віллемові довелося кидати з носа довжелезну линву і з її допомогою витягати його на чисту воду. Засапавшись, ледве переводячи дух, майже до пояса закаляний багнюкою, він піднімався драбиною на баржу — вигляд цього бандита викликав відразу. Вибравшись на палубу, він подивився на голландців.

— Прошу… ви одпустите мене, еге? Я вам добре заплачу, — мовив він хрипким голосом.

У відповідь шкіпер мовчки показав йому на трюм і, ніби замахуючись, підняв гайковий ключ. «Хазяїн» аж зіщулився.

— Я дам вам великі гроші! — верескнув він.

Шкіпер знов замахнувся, але Віллем міцно взяв бандита за комір.

— Ану вниз! — наказав він.

І «хазяїн», підковзуючись на багнюці з власних черевиків, незграбно спустився в трюм, де вже сиділи його компаньйони. Голландці з грюкотом засунули кришку люка і позакручувала болти.

Шкіпер знов щось сказав синові по-голландськи і пішов на корму.

— Батько каже, що йому треба вивести баржу на глибоке, доки не почався відплив. Зараз він дасть задній хід, а потім стане на якір.

— А як же скарби? — спитала Керол.

— Їх діставати краще, коли спаде вода. Ми витягнемо їх на борт за допомогою мотора. — Він показав на потужну лебідку внизу дерик-крана.

— Керол! — звернувся Майкл до дівчини, коли баржа почала вібрувати: запрацював мотор і гвинт потяг її кормою вперед. — Ти обіцяла розповісти щось того дня, коли ми знайдемо скарби. Що ж ти хотіла розповісти?

— А-а, то пусте, — знітилася Керол. — Просто… Ну, ми з Джіл звали, що рибалці відомо про нашу мандрівку до Голландії. Розумієш, ми якось прохопилися про це в бакалійній крамниці в Абінгдоні… ну, а стара крамарка розповіла рибалці, коли він зайшов до неї і спитав про нас.

— Слово честі, — розсердився Майкл, — я назвав би вас дурепами несосвітенними, якби ви не виявилися такими чудовими моряками.

Пітер стояв біля трюму і дивився туди, де проходив основний фарватер між Дюйвеландом і Філіппсландом. В дальній кінець затоки завернуло невеличке судно, дуже схоже на «Норця», і швидко попрямувало до них.

— Дивіться! — крикнув він. — Он там ще хтось мчить до нас.

Віллем обернувся й глянув на судно.

— А-а! Це саме ті люди, що нам потрібні.

Баржа вже відійшла назад, її величезний якір загримів, опускаючись у воду, коли прибулий катер розвернувся, швидко підплив до борту і став перед «Норцем». На носі з обох боків було написано: «Водна поліція».

— Поліція, — пояснив Віллем, упіймавши канат, який кинув з катера один з поліцейських.

Три чоловіки у формі зійшли на палубу баржі. Старший з них віддав честь, глянув на Віллема, потім на решту присутніх.

— Ти шкіпер «Норця»? — спитав він.

— Я, — відповів Пітер.

— Я хотів би глянути на документи.

— Які документи?

— Він хоче сказати — суднові документи… документи на право в'їзду до Голландії, — пояснив Віллем.

— А-а, прошу вибачення, але таких документів у нас немає, — усміхаючись, зізнався Пітер. — Розумієте…

Поліцейський підняв угору руку.

— Ви арештовані.

— Я? — Пітер був приголомшений.

— Нам повідомили, що ваше судно не зупинилося на кордоні в Терньозенському каналі, — вів далі поліцейський. — Ви арештовані.

Тут у розмову втрутився Віллем і почав щось докладно пояснювати по-голландськи. Чим далі він розповідав, тим більше витріщали очі поліцейські від здивування. Вони обмінювалися короткими вигуками, позирали один на одного, на Віллема, на «Норець» і на кожного з його команди.

Віллем поманив їх пальцем і повів на ніс баржі. Вода тепер спадала і на мулкому дні видно було рештки розбитого вельбота. Неподалік від них між дрібних хвильок проступала якась велика чорна річ.

— Oro! — вигукнув поліцейський офіцер.

— Скарби! Гляньте, скарби! — вихопилося в Керол, а Майкл голосно крикнув:

— Урра!

Між Віллемом і поліцейськими знову точилася жвава розмова, до якої приєднався і шкіпер баржі, що саме надійшов з корми. Він показав на люк трюма, відкрутив болти й відсунув важку кришку. Поліцейські і всі присутні схилилися над люком, роздивляючись жалюгідних злочинців.

Раптом один з поліцейських, показуючи на ватажка піратів, здивовано вигукнув:

— Крімпен!

«Хазяїн» бандитської зграї здригнувся.

Поліцейський побіг на свій катер, повернувся з великою книгою і почав гортати сторінки з фотографіями. Під кожним знімком були відбитки пальців, цифрові дані про зріст, обсяг грудей та інші подробиці. Нарешті він розкрив книгу там, де була фотографія чоловіка, що сидів у трюмі.

— «Йоган Крімпен, — прочитав Віллем з-за плеча поліцейського. — Ватажок міжнародної банди викрадачів коштовностей. Розшукується поліцією у зв'язку з великими пограбуваннями в Парижі, Мілані, Осло, Бостоні, США, Амстердамі, Лондоні і так далі і тому подібне». Пречудова здобич!

— Поліція полює за ним ось уже дев'ять років, — повідомив старший поліцейський. — А ви таки спіймали його — Він обернувся до Пітера. — Прошу вибачення. — Поліцейський потис руку Пітерові, а потім усім членам команди. — Ця справа з переходом кордону… я вважаю, більше про неї не говоритимемо, га?

Майкл штовхнув ліктем Джіл.

— Глядіть, наступного разу не забудьте взяти з собою суднові документи, — поважно мовив він.

Постановили залишити шахраїв — великих і малих — у трюмі, поставивши біля люка полісмена для охорони. Поліцейський офіцер обмірковунав з Віллемом і його батьком, як підняти на борт барильце а коштовностями, від якого швидко відступала вода.

В розмову втрутився Майкл.

— У нас є маленький ялик, — сказав він. — Я можу спустити його на воду і причепити до нього трос від дерик-крана. Від моєї ваги ялик осяде в воду лиш на кілька дюймів. Що ви на це скажете?

Коли Віллем переклав слова Майкла, поліцейський офіцер схвально кивнув головою.

— Добре! Дуже добре!

Отож за кілька хвилин Майкл уже веслував у ялику — це він завжди робив залюбки. Як тільки підплив під виведену за борт стрілу дерик-крана, Віллем спустив йому трос лебідки. Майкл узяв гак на кінці троса, зачепив його за кільце на кормі ялика і повеслував що було сили до барильця, тягнучи за собою важкий сталевий канат. Ухопившись нарешті рукою за дорогоцінне барильце, він просунув гак у вушко, до якого був прикріплений старий трос. Після цього Майкл подав сигнал рукою.

— Тягніть! — крикнув він. — Тільки не поспішайте. Я стежитиму за барильцем. Гей, заждіть хвилинку!

Скраю мілини в каламутній воді Майклові гострі очі помітили якусь плоску річ, гладеньку й чорну. Підігнавши ялик носом до самого мулу, він засукав рукави, перехилився через борт, витяг її і поклав на дно. І хоч вона набрякла від води й грязюки, Майкл упізнав її зразу, і Керол теж упізнала, коли він перед тим, як обережно покласти в ялик, підняв її вгору і помахав у повітрі. Це була Янова Біблія, яку «хазяїн» зграї узяв із собою, але так і не зміг розгадати її таємниці.

— Тепер тягніть! — крикнув Майкл.

Віллем повільно привів у рух лебідку, трос поступово натягався! Барильце легко поповзло по мулі, а на глибині сховалося під водою. Так само повільно дерик-кран піднімав його вгору, поки воно не виринуло з води, саме під стрілою. Майкл притримав барильце, щоб воно не розгойдувалося. Все вище й вище піднімалися скарби — ось вони вже висять на фут чи два над водою.

— Стоп! — заволав Майкл. — Стоп! — Він помітив щілину — дно барильця почало розходитися — й підігнав, під нього ялик. І дуже вчасно — ту ж мить дно з тріском подалося, і все, що було в іржавому барильці, упало Майклові на ноги, розсипалося і заяскрилося по всьому ялику. Не відриваючи зачудованого погляду від того сліпучого блиску, Майкл узяв жменю різнобарвних іскринок, і пропустив їх крізь пальці. Потім глянув угору на звернені до нього з палуби «Двох братів» обличчя, але й слова не міг вимовити. Він сидів по самі коліна в діамантах, рубінах, перлинах різних розмірів, серед купи коштовностей, що переливалися яскравими кольорами.

Того ж дня надвечір за течією йшов караван з трьох суден, але прямував він уже не до Дордрехта, а до Флісінгена — адміністративного центру провінції Зеланд. Перед вів поліційний катер. У стерновій рубці серед поліцейських був і Майкл. Підлога навколо і столики для карт заставлені були каструлями та сковорідками з «Норця»; тут же стояло відро і навіть глечик для молока. Весь цей посуд по вінця був наповнений коштовностями, які вірний батьківщині старий моряк тієї глупої ночі, коли на нього звідусіль чигала небезпека, так уміло сховав від ворогів. Не поспішаючи, чітко вимовляючи слова, щоб голландці могли його зрозуміти, Майкл розповідав поліцейським історію Янової Біблії і зашифрованого запису, який вони в ній знайшли. Він обережно розкрив намоклу книгу на тій сторінці, де все ще було помітно Янів запис, хоч чорнило дещо розпливлося від води.

За кормою поліційного катера йшла баржа «Двоє братів». Біля величезного стернового колеса випроставшись стояв Віллемів батько, а коло стін рубки Керол і Джіл вдоволено порозлягалися в шкіперових кріслах і дрімали.

На кормі баржі, звісивши ноги в люк, сидів вартовий і раз у раз заглядав у глибину трюму, де на підлозі мовчки скулилися затримані бандити.

За баржею плив «Норець» з обпаленим у полум'ї битви бортом. Пітер стояв біля штурвала, а поруч нього — Віллем, знову одягнений в картату сорочку і светр.

За милю від Флісінгена до них приєднався ще один поліційний катер, викликаний по радіо для охорони. Майкл захоплено стежив, як він, граціозно описавши дугу, зайняв своє місце в кінці флотилії.

— Які гарні ці катери! — зачудовано мовив Майкл.

— Ваше суденце дуже схоже на них, — сказав поліцейський офіцер.

— Ну, «Норець» до деякої міри теж поліційний. катер. Бачте, він належить моєму батькові — головному інспекторові Скотленд-ярду, — поважно мовив Майкл.

— Скотленд-ярду? Та ну?

— Авжеж. Тато вів справу про голландські скарби, — пояснив Майкл. — Від нього ми й почули про них.

— Наш уряд виплатить за це велику винагороду, — мовив поліцейський офіцер.

— Винагороду?

— Ну, звичайно! Її дадуть людям, які знайшли коштовності.

— Ну й ну! От цікаво! — засміявся Майкл. — Але, по-моєму, частину винагороди треба дати тим, хто допомагав нам, — задумливо додав він, — Віллему та його батькові.

— Аякже. Безперечно.

— І ще є одна людина, яка теж заслуговує відзнаки, — сказав Майкл. — Це службовець з бензоколонки в Остенде. Він дуже допоміг нам, пославши двох бандитів по фальшивому сліду — трамваєм до Зебрюгге. — І він розповів про те, що сталося в Остенде.

Коли завиднілася головна гавань, поліційний катер, що супроводив їх, дав кілька довгих владних гудків. Судна обігнули східний мол і попрямували повз великі пароплави до низенької пристані в дальньому кінці порту. Набережну тут оточили озброєні полісмени, а до самої пристані було підігнано поліцейські автомобілі та криту машину з броньованими дверима. Така незвичайна активність поліції зібрала юрбу цікавих — портових робітників, жінок в гарних голландських національних убраннях — в білих накрохмалених чепчиках та пречудових мереживних хусточках, пасажирів з пароплава, людей, що поверталися додому з роботи. Вони зацікавлено дивилися на караван суден, що обережно підходили до причалу — два поліційних катери, невеличке судно під англійським прапором і типова голландська баржа.

Коли поліція ступила на палубу «Двох братів» і четверо скуйовджених людей по одному вилізли з трюму, по юрбі цікавих перебіг гомін: всі збуджено висловлювали різні здогади. Затриманих швидко повели до поліційних автомобілів, які одразу ж рушили від пристані і, прямуючи з місто, зникли серед портових складів. Але гомін враз стих, і вкрай здивований натовп завмер у мовчанні, коли велика крита машина задки під'їхала до причалу і офіцери з поліційних катерів одну за одною почали виносити каструлі, наповнені блискучими коштовностями, що вигравали всіма барвами в сонячних променях. Обережно, намагаючись не розсипати й не упустити у воду жодної речі, вони передавали дорогоцінний вантаж поліцейським на набережній.

Нарешті вивантаження було закінчено, і важкі двері критої машини зачинилися, сховавши за собою давно втрачені, а тепер знайдені скарби. Тільки-но машина повільно рушила з місця, натовп почав розходитись, і невдовзі на набережній зосталося всього кілька туристів.

З-поміж складів виїхав полісмен на мотоциклі, зупинився біля поліційних катерів і зійшов з машини. Вийнявши з кишені пакет, він передав його офіцерові, який стояв поруч Майкла.

Джіл і Керол стежили за всім з палуби великої чорної баржі.

— Це посильний, — сказала Джіл. — Він дуже схожий на тих, що приїздять до татка. Цікаво, що він привіз?

Поліцейський офіцер піднявся з катера на набережну і допоміг Майклові вибратися услід за ним. Потім поманив пальцем Пітера і Віллема з «Норця», і вони теж зійшли на берег. Дівчатка стрибнули з баржі і підбігли до них.

Офіцер швидко заговорив з Віллемом по-голландськи, а той відразу переклав його слова товаришам.

— Він каже, що ви будете потрібні поліції для слідства. Воно триватиме кілька днів, а може, й цілий тиждень. Житимете в готелі на набережній як гості голландського уряду. До речі, це дуже гарний готель, я його знаю.

— Чудово! — вигукнув Майкл.

— Він каже, що ви можете зараз пакувати свої речі, а потім за вами під'їдуть машини.

— А ти хіба не поїдеш з нами, Віллеме? — розчаровано спитала Джіл.

Віллем повернувся до офіцера і спитав його щось по-голландськи. Той ствердно кивнув головою.

— Виявляється, мені треба їхати з вами. Їм потрібне і моє свідчення.

— Урра! Це прекрасно!

— Але скарби знайшли все-таки ви, — підкреслив Віллем.

— Ну, нам просто пощастило, та й годі! — озвався Пітер. — Без тебе і твого батька ми б їх ніколи не знайшли.

У розмову втрутився поліцейський офіцер, цього разу він заговорив англійською мовою.

— Може, вам щось треба зробити, перше ніж ви залишите свій катер?

— Так, — відповів Пітер. — Можна послати телеграму?

— Звичайно. — Він подав Пітерові записник і олівець. — Я зараз же відішлю її.

Пітер узяв олівець, і всі стежили за тим, що він пише в телеграмі.


«Головному інспекторові Скотленд-ярду Бренксому, Вашінгтон, США. Янові скарби знайдено «Норцем» в голландських водах. Всі здорові й тішаться чудовими канікулами. «Норець» — прекрасне морське судно.

Пітер, Керол, Джіл, Майкл».


Офіцер вирвав аркуш із записника і подав його кур'єрові, а команда «Норця» стрибнула на свій зранений у битві катер, щоб спакувати речі. Віллем мав приїхати до них трохи згодом — йому ще треба допомогти батькові поставити «Двох братів» на ніч біля іншого причалу.

— Я все ніяк не збагну, що ж робив там рибалка? — спитала Керол, витягаючи свої речі з шухляди в кормовій каюті. — Як ти вважаєш, він просто ловив собі рибу і випадково нас підслухав?

— Ну, ні, — заперечила Джіл. — І я поясню тобі чому. Ти пам'ятаєш, де лежали його рибальські снасті?

Керол збентежено глянула на подругу.

— Вони лежали на березі, де ж їм ще бути? А чого ти питаєш?

Джіл усміхнулась.

— І як ми тоді не помітили — не розумію. Адже ж так ясно, що він не справжній рибалка. Якби він справді ловив рибу, його рибальські снасті лежали б коло річки. А це було зовсім не так. Вудка, сітка і все інше лежало по другий бік, далеко від води. Він і не думав ловити рибу. Ці снасті потрібні були йому про людське око.

— Ти маєш слушність, — погодилася Керол і підвелася. — От дурепи — не збагнули цього одразу. — Вона задумалась. — Виходить, він вистежив нас. Але як він міг знати, що нам відомо щось про Янові скарби?

— Мабуть, він знав, що «Норець» належить татові, — висловила здогад Джіл. — А тут наш катер причалює якраз напроти того місця, де колись жив Ян.

— Я все ще не розумію, звідки він міг знати про Яна? — заперечила Керол.

— Я теж не знаю, — усміхнулась Джіл. — Але татко часто каже, що якби поліції було відомо хоч четверту частину тих таємниць, які знають шахраї, то вона давно піймала б їх усіх.

За кілька хвилин вони знову зібралися на набережній і попрямували до машини, що вже чекала на них. Поліцейський офіцер ішов попереду.

— Зачекайте! — зненацька вигукнув Майкл. — А як же бути з Яновою Біблією?

— Про неї подбають, — запевнив офіцер.

— Чи не можна було б віддати її нам, як ви думаєте? — запитала Джіл.

Поліцейський офіцер замислився.

— Мабуть, це можна буде зробити, — мовив він. — Але, звичайно, після слідства.

— Зрештою, — сказала Джіл, — це теж викрадена власність, як і скарби. Біблію украв рибалка. І буде справедливо, якщо ми повернемо її назад.

— Знаєте що, — раптом запропонував Пітер. — Відвезімо Янову Біблію назад на «Норці». По дорозі додому зайдемо до Абінгдона.

— І поставимо її знову на полицю, наче за цей час з нею нічого не сталося, — гаряче підтримав його Майкл.

— От було б смішно! — погодилася Джіл. — Хотілося б мені бачити вираз обличчя сторожа, коли він угледить Біблію серед інших книг, хай навіть трохи брудну і в плямах.

— А пам'ятаєте, — задумливо мовила Керол, — як він сказав: «Все в Біблії. Все в Біблії»? Старий Ян мав рацію — в ній було щось таке, про що він навіть не здогадувався.

— О? А що ж саме? — поцікавився Майкл.

— Як що? Найцікавіші в моєму житті канікули, — сміючись відповіла Керол.

— Тепер я поплив би на «Норці» куди завгодно, — сказав Пітер і обернувся, щоб кинути погляд на мале суденце, що стояло внизу біля причалу.

— Я теж, — озвалася Керол. — Якщо тільки, — додала вона, — на ньому буде той самий шкіпер і та ж команда.




Загрузка...