Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Виплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися,

Та за свого миленького

Богу помолися!

Стоїть місяць над горою,

А сонця немає...

Мати сина в доріженьку

Слізно проводжає:

«Іди, іди, мій синочку,

Та й не забаряйся,

За чотири неділеньки

Додому вертайся!»

«Ой рад би я, матусенько,

Скоріше вернуться,

Та щось мій кінь вороненький

В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,

В якую годину;

Прийми ж мою Марусеньку,

Як рідну дитину!»

«Ой рада б я Марусеньку

За рідну прийняти,

Та чи буде ж вона мене,

Сину, шанувати?»

«Ой не плачте, не журітесь,

В тугу не вдавайтесь:

Заграв мій кінь вороненький —

Назад сподівайтесь!»