ШОСТИЙ ТРОФЕЙ



Закінчивши сеанс зв’язку, Стас іще трохи посидів у радіорубці, уявляючи собі, як дружина й син купаються в такій далекій Мексиканській затоці. В його уяві виник жовтий, порослий кокосовими пальмами язик пляжу, строкаті «грибки», лавочки, сотні галасливих, веселих людей, що вибралися на пару днів відпочити у Варадеро. Хороше… Але не до його смаку. Завзятому риболовові потрібен не такий відпочинок…

Стас труснув головою, немов відганяючи непроханий швидкоплинний смуток, і лунко закрокував по коридору. Підійшов до дверей, розчинив їх і з задоволенням вдихнув на повні груди. Чудове повітря. Свіже, ледь вологе, із запахом квітів і прілої трави. Нітрохи не гірше, ніж на Землі.

Стас усівся на верхню сходинку трапа, звісивши ноги, і ще раз подумки похвалив себе, що посадив ракету саме тут, на цьому горбику.

Місце й справді було вибране надзвичайно мальовниче. Уздовж широкої, мов озеро, річки тягнулася до болю в очах пістрява заплава — соковита зелень високої, у зріст людини, трави, золотисті плями піщаних дюн та мілин і квіти, всюди квіти…

Там, де кінчався луг, суцільним частоколом піднімався первісний ліс. Час від часу з туго сплетених в один зелений дах крон виривалося щось летюче, біжуче чи повзуче, кидалося в бік річки — а може, й корабля, хтозна — і, наткнувшись на невидиму стіну біозахисту, перелякано повертало назад. Лише схожий на мурахоїда, але з рогами звір уже дві з гаком години уперто дряпав лапами неподатливу порожнечу.

Стас іще раз сфотографував понуру гостророгу голову й уявив її на стелажах серед своїх інших трофеїв. Авжеж, було б ефектно. Шкода все-таки, що на планетах типу Д-8 полювання категорично заборонене. Можна наступного року спробувати вибратися на якусь Д-6 — пополювати в заповіднику. Хоча ні, риболовля його вабить більше. Де ще добудеш такі трофеї, як на планетах земного типу? Два роки довелося чекати в Товаристві риболовів черги на путівку…

Вечоріло. З річки повіяв сильний, поривчастий вітер. Немов злякавшись шелестіння трави, закрили свої яскраві віночки квіти. Втомлено скиглив, улігшись біля межі біозахисту, рогатий мурахоїд. Зрідка на мілині дзвінко сплескували хижаки, що ганяли дрібноту. Але в міру настання темряви все незатишніше ставало на березі, все менш земним і все більш чужим, ворожим здавався цей світ. Коли сонце наполовину втонуло за обрієм, Стас, щулячись, повернувся в ракету, щоб підготуватися до завтрашньої риболовлі.

«Насадкою називають природну приманку, яка чіпляється на гачок. При лові використовуються тваринні й рослинні насадки», — згадалося раптом Стасові повчання зі старовинної книги з рибальства. Стас розсміявся, швидко оглядів легкий гнучкий прут вудилища спінінга, перевірив ємність батарей, контакти, поклацав тумблерами невеликої скриньки і, задоволений оглядом, поліз під ковдру.


… Руде сонце випливло з-за лісу, висвітлюючи яскраві краплі квітів і піщані прогалинки на лузі, просунуло гострий промінець в ілюмінатор каюти і полоскотало ним Стаса по щоці. Стас сонно махнув рукою, ніби зганяючи настирливу муху, і прокинувся. Швидко засунувши кремезне м’язисте тіло в рибальський комбінезон, він підхопив снасті й вискочив з ракети.

Кивали розкритими голівками квіти, над деревами горловими переливами схлипували схожі на чапель птахи, знову взявся за захисне поле невгамовний рогатий мурахоїд, але Стас цього не бачив. Він, не стримуючи нетерплячки, бігом мчав до закруту річки, яку тільки-но звільнив від біозахисту. «Риболовля!» — вистукувало у нього серце. «Риболовля!» — вторила жилка на скроні. «Риболовля!» — відбивали по піску підошви.

На березі Стас дістав зі скриньки навушники, занурив у воду стрижень мікрофона й поринув у світ риб’ячих голосів.

У навушниках пищало, потріскувало, клацало, а на екрані апарата виникали і зникали дивні тіні й дивовижні силуети. З’явилася зграйка смугастих окунеподібних риб. Стас натиснув клавішу, і в пам’ять приладу записалася частота видаваних ними у воді коливань. Ще одна зграя. Знову запишемо частоту… Хоча дрібнуваті. Ні, вирішив Стас, на таку дрібноту витрачати свій ліміт вилову він не стане. Це ж треба, до чого додумалися в Товаристві: шість трофеїв на риболова! Шість, і жодною штукою більше. По два в день. Хоч один трофей понад норму, і на путівку в Товаристві можна вже не розраховувати.

До полудня у Стаса були зібрані частоти принаймні десяти видів річкових мешканців, гідних зайняти місце серед його рибальських трофеїв, і серед них крупний ракоскорпіон, запеленгований у ямі недалеко від берега, та моторошна, схожа на кальмара істота, яка постійно спливає до поверхні й висовує з води товсті, покриті звисаючим бурим слизом мацаки.

Стас прикріпив до вудилища котушку, протягнув волосінь крізь кільця, зачепив за карабінчик на кінці волосіні блешню-манок зі вкладеною в неї програмою. Тепер, впавши у воду, блешня модулюватиме коливання в діапазоні певного виду риб. А від вправності й досвіду риболова залежить із сотень можливих у даному діапазоні сигналів вибрати не ті, які на «риб’ячій мові» означають біль чи небезпеку, а такі, які змусять рибу прийняти блешню за здобич і схопити її. І тоді…

Короткий помах, і блешня з легким сплеском опустилася на воду. Зачекавши, поки волосінь провисне — значить, блешня лягла на дно, — Стас смикнув вудилищем і почав швидко крутити котушку. Десять закидів. Порожньо. Зміна частоти. Ще десять закидів. Знову нова хвиля. І знову закид. І ще, і ще, поки раптом блешня не зачепилася за щось важке, пружне. Коротке очікування із зігнутим у дугу спінінгом, і ось цей тягар оживає, рушає з місця, непереборно тягне геть від берега. Є! Струмує з барабана котушки тонка волосінь; танцює, то пригинаючись до води, то випрямляючись, кінчик спінінга.

Майже година знадобилася Стасові, щоб підвести рибу до берега. Показалася на поверхні й тут-таки сховалася всіяна шпичаками й наростами голова. Безсилим вибухом вивернувся з води дужий хвіст. Насилу обертаючи котушку, Стас не зводив очей з яскраво-червоної смужки, нанесеної на волосіні в чотирьох метрах від блешні. Все ближче, ближче підповзає червона позначка до «тюльпана» на кінці спінінга. «Н-на!» — викрикнув Стас, натискаючи кнопку розрядника, як тільки смужка дійшла до сталевого кільця. Уражена рибина судомно сіпнулася і, перекинувшись догори черевом, застигла в неприродно-тугому вигині.

Коли Стас витягував з пащі блешню, металева пластина виявилася перекушеною майже навпіл.


Два наступні дні пролетіли мов дві години. Весь цей час Стас провів біля річки, без утоми хльостаючи спінінгом іскристі блакитні брижі, лише зрідка повертаючись у ракету, щоб засмажити нашвидкуруч яєчню й запити її ковтком гарячої кави. Та ще, про всяк випадок озираючись на рогатого мурахоїда, що все ще буцав захисне поле, відвозив у вантажний відсік чергову здобич. А там, у капсулах для трофеїв, красувалися два виловлені в перший день шпичакуваті страховища, великий, мов крокодил, ракоскорпіон з люто вибалушеними очима й дивна двометрова рибина, формою тіла схожа на ляща, але з носом меч-риби.

Лише дві капсули залишалися поки порожніми.

Глибоко вгрузнувши п’ятами у вогкому піску й відхилившись далеко назад, щоб зрівноважити силу риби, що взяла приманку, Стас виводив нову здобич. Амортизуючи відчайдушні ривки, пружно кланялося вудилище. Кілька разів, марно намагаючись звільнитися, риба робила «свічки», й тоді на сонці смарагдовими смугами спалахувало краплеподібне, мов у тунця, тіло, райдужним вітрилом зблискував величезний розкритий спинний плавець, нестямно відкривалася й закривалася яскраво-червона паща з блешнею, що уп’ялася в неї.

Нарешті риба ослабила опір і стала наближатися до берега. Розчервонілий від боротьби Стас дозволив собі відвести погляд від напнутої, мов струна, волосіні й подивитися на темну, в дрібних нуртиках ковбаню дещо лівіше. Як він і сподівався, з води знову висунулися два слизисті мацаки і загострений брудно-коричневого кольору верх тулуба, схожий на нічний ковпак велетня. Весь ранок сьогодні Стас кидав блешню до цієї ями, але безрезультатно. Жодна із запропонованих частот так і не спокусила «кальмара». Зате щоразу, коли Стас підводив до мілини нову здобич, істота чомусь спливала з глибини і демонструвала над поверхнею свої слизькі бурі тілеса.

Ось і зараз, коли він, вирішивши не витрачати останній день риболовлі — завтра на орбіті його чекатиме єгерський корабель — на загалом рядового головоногого, змінив у манку програму і з першого-таки закиду підсік чудового забарвлення екземпляр, клятий «кальмар» знову сплив і ніби дражнить.

— Чого вилупився? — загорлав Стас, витер з чола ліктем піт і погрозив істоті кулаком. — Постривай у мене, й до тебе доберуся! Каракатице мокра!

Від «тюльпана» до червоної смужки на волосіні залишалося всього декілька метрів, і Стас вважав, що п’ятий трофей уже у нього в ракеті, коли трапилося непередбачене. Риба нараз повністю припинила опір, рвонулася в той бік, куди тягнула її волосінь, і кулею вилетіла з води. Червона мітка лягла на «тюльпан». Стас натиснув кнопку розрядника, і тієї ж миті десятки кілограмів уже мертвої ваги риби вдарили його в груди.

Стас здавлено скрикнув, випустив спінінг і впав на пісок. Крізь згасаючу свідомість він відчував, як сповзає з берега у воду, як вода огортає його, проникає в горло, в легені, в мозок…


Першою думкою в Стаса, коли він очуняв, було відштовхнутися від дна ногами й виринати на поверхню, але тут до нього дійшло, що він уже на березі. Вочевидь, виповз без свідомості, на самому інстинкті, вирішив Стас. Ну й сильний рибалка!

Стас розплющив очі.



Він лежав на піску край самої води. Поряд валявся спінінг, а трохи віддалік, вигнувши яскраво-зелений бік і розчепіривши плавці, мінився на сонці інопланетний тунець, який мало не коштував йому життя.

Ну що ж, без ризику немає риболовлі, подумав Стас і тут помітив, що блешні в пащі у риби не видно.

Мружачись від яскравого світла, Стас подивився на спінінг, ковзнув поглядом далі, вгору по волосіні… І завмер: виваливши половину свого куполоподібного тіла на берег, обмацував манок довгим, у присосках і кігтях мацаком бурий «кальмар». Тихо дзюрчала вода, обтікаючи пружну гору драглистих м’язів, ворушачи схожими на водорості клаптями бурого слизу.

Стас лежав, боячись поворухнутися, намагаючись навіть не кліпати. Серце його калатало мов божевільне, віддаючись у кожній клітині тіла п’янким, шаленим азартом. Ось він, шостий трофей! Сам вийшов на ловця. Ну, любий, не сполохайся, зачекай секундочку…

Поволі, міліметр за міліметром, Стас підтяг долоню до рукоятки вудилища. Торкнувшись теплого пластика, обережно повів пальці вгору, до кнопки розрядника.

«Кальмар» переклав блешню в другий мацак, підніс її до вузької вигнутої ротової шпари й заходився погладжувати металеву пластину десятками маленьких метушливих вусиків.

Але ж заборонено застосовувати риболовецький розрядник на суші, промайнула думка у Стаса. А-а, хіба мало що, відмахнувся він і тут-таки вигадав собі виправдання: врешті-решт, кальмар не на суші, а наполовину у воді.

Палець доповз до основи котушки й ліг на добре знайомий гумовий горбок. Стас завмер на мить, зробив видих і звичним рухом утиснув кнопку в рукоять.

Останній розряд!

З тонким, майже комариним писком істота високо підстрибнула, судомно викинувши в боки мацаки, і звалилася нараз окам’янілим тілом біля крайки води.

Наступного дня корабель Товариства риболовів щасливо підібрав ракету Стаса з орбіти. Єгері привітали його зі вдалим уловом. Мало хто з рибалок, що поверталися тим самим рейсом з різних Д-8, міг похвалитися такими крупними й екзотичними трофеями, як у Стаса.

Словом, усе йшло чудово, і давно б Стас забув злегка дражливі обставини, при яких він здобув свій шостий трофей, якби не одне питання, що уїдливим хробачком гризло його.

Давши розряд, він схопився на ноги, щоб відправити в ракету надміру допитливого «кальмара». Але якщо з річки на берег він видерся самостійно, чому тоді з його комбінезона пацьорками звисав липкий бурий слиз?


Перекладено за виданням: ВОКРУГ СВЕТА. — 1981. — № 12.


Загрузка...