Спостерігаючи за зосередженою серйозністю свого «двійника» перед монітором редакційного компа, я розумію, що для нього головне — не жінки, яких він там знаходить, а таки сам процес цих пошуків. Схиблений на процесі — це вже точно. Часом під настрій мимоволі починаю його підцикувати. Кажу, шеф заходив і казав, що у компі знову якийсь вірусяка поселився.
— І його звати Вікя? — легко підіграє мені він.
Іншим разом я згадую про генеральшу, мовляв, скоро генерал приїде на побачення, а чи про ту з Козови, що вечорами маструбує під його вуркотання. Але генерала Вікя пропускає повз вуха, а про Козову каже, що нарешті треба зібратися і поїхати.
— Наприклад, ти був у Козові? — перепитує він мене.
— Вважай, я там народився, — відповідаю йому щоразу одне і те ж.
А чи, наприклад, починаю про його улюблену дієтичну «Колу–лайт». І на колу він реагує жвавіше, ніж на генеральшу з мастурбаторшею.
— А знаєш, любий друже Вікя? — я йому, начеб між іншим. — Хіміки недавно дослідили, що твоя дієтична кола вбиває всіх сперматозоїдів через хвилину після того, як вони у ній опиняються.
— Це ти сам придумав? — буркає він мені.
— Та ні, вчені довели… Коли сперматозоїди потрапляють у Колу, вони здихають.
— І в дієтичну?
— Нема різниці. Так написано.
— Чувак, вони що, ті твої хіміки, кінчали у колу, чи як?..
— Не знаю. Але твоя дієтична кола — непоганий контрацептив, май на увазі.
— Оцет все одно краще, — вдає байдужого Вікя, і розмова начеб забувається, але після того весь наступний тиждень я не бачу у нього на столі «Коли–лайт».
А потім, що б я не казав, він уже просто не чує. Але хіба то новина, вдавати глухого?