Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

7. Безсмертні

Лора Демінґ збиралася взяти участь у Жіночому саміті Forbes 2015 року, але не могла вирішити, згадувати їй чи ні одну з найрадикальніших її ідей подовження тривалості людського життя. Вона знала, що це звучить радикально й трохи божевільно. Чи варто їй просто задовольнитися гаслом «уникайте цукру» — стандартною порадою, що, на її думку, є однією з доведених речей, яку можна робити без допомоги ліків або низькотемпературного заморожування, що начебто подовжує життя тварин завдяки зниженню температури тіла та зменшенню запалення. Проте ця інша ідея також існує.

У своєму дослідженні Лора виявила, що коли у черв’яків відрізали гонади, вони жили на 60% довше. «А я не можу порадити людям видалення своїх яєчників», — казала вона знічено. Однак її розривало. Були реальні докази того, що видалення яєчників або тестикул радикально подовжує життя. «Корейські євнухи живуть на чверть довше за своїх сучасників», — розповідає вона. Пояснення? Вона припускала, що наявність неактивних статевих органів змушує тіло тварини думати, ніби вони просто тимчасово не працюють, тож «позависають тут ще трохи», щоб мати час для репродукції. Або ж тому, що тварини витрачають багато енергії, шукаючи нагоди розмноження, можливо, без цієї потреби, клітини можуть відпочити. Хай там як, Демінґ вважала цю тему захопливою.

Її захоплював не лише науковий бік питання, а й ідея про те, що усталене переконання про неминучу смерть може бути помилковим. Вона не сподівалася знайти відповідь на це питання за свого життя, але не вважала це неможливим. Демінґ прагнула «вилікувати» старіння з восьмирічного віку. Батьки навчали її вдома, заохочуючи до вивчення математики. Вона пам’ятала, як батько розповідав їй про красу математики, розписуючи «складні спіралеподібні цифрові алгоритми», що «здатні повсякчас рятувати — й рятують — цей світ». «І ми є ходячою балакучою сукупністю мільярдів крихітних біологічних калькуляторів, кожний калькулятор — клітина, й кожна клітина — самостійний мініатюрний космос», — пояснювала вона.

Джон Демінґ, інвестор, змалював для неї яскравий портрет таких героїв науки, як Архімед, Галілей і Нікола Тесла. «Я не могла повірити, що всі вони померли й що я не зможу зустрітися та поговорити з ними», — згадувала вона.

Однак існував один науковець з нині живих, з яким вона могла поговорити. Демінґ довго стежила за роботою Синтії Кенйон, біолога з Массачусетського технологічного університету. Кенйон працювала над способами поліпшення здоров’я і подовження людського життя — і, здавалося, робила успіхи. Вона подвоїла тривалість життя аскариди, вилучивши один ген.

Тож коли Демінґ було одинадцять, вона написала до докторки Кенйон із проханням про зустріч. Рік потому Демінґ поїхала знайомитися з уславленою вченою, коли була в Університеті Каліфорнії в Сан-Франциско, де Кенйон працювала з 1986 року. Кенйон запитала, чи хоче Лора працювати в її лабораторії. Лора була в захваті від думки, що зможе робити реальні експерименти. Її родина переїхала з нею з Бостона до Каліфорнії, щоби 12-річна Демінґ скористалася з пропозиції Кенйон.

«Я могла працювати лазером, нагрібати купи мікроскопічних хробаків і витріщатися, наче загіпнотизована, як модифіковані лискучі створіння звиваються у чашці», — згадувала Демінґ. Вона навчилася правильно читати наукові праці, шукати протеїни й провідні шляхи: «Я відчула піднесення, яке приходить, коли ти досліджуєш щось, що ніхто до тебе не бачив і не знав, задоволення від того, що завершуєш пазл останнім фрагментом».

В Університеті Каліфорнії Демінґ була аномалією. Зрештою, їй було 12 років. Вона сиділа на лекціях і зустрічалася з професорами та працівниками лабораторії, які допомагали їй зі складнішими курсами. Однак попри це вона хотіла вступити на біологічний факультет Массачусетського технологічного інституту як повноправна студентка. До завдань свого навчального плану в Університеті Каліфорнії вона додала серію онлайн-лекцій Массачусетського технологічного інституту.

Наступного року, 14-річну Лору зарахували на перший курс біологічного факультету Массачусетського технологічного інституту. Проте попри це вона почувалася дещо ні в сих ні в тих. Вона працювала з наставниками в Лабораторії синтетичної біології Вайсса, де вивчала квантову механіку та новітню біологію, і, врешті-решт, вирішила пошукати спосіб подовження людського життя.

Демінґ подалася до стипендіальної програми Тіля з ідеєю подовження тривалості життя. Їй хотілося підтримувати та шукати фінансування нових досліджень на цьому шляху. Коли Лора робила свою презентацію 2011 року, в аудиторії була особа, яку вона заінтригувала особливо. Обрі де Ґрей, якого фінансував Тіль, захотів допомогти їй.

Де Ґрей увійшов у світ Тіля кількома роками раніше, 2007 року. У рваних джинсах, джинсовій сорочці, майже повністю вкритій його 30-сантиметровою бородою і довгим сивуватим волоссям, професор сидів на підвіконні свого тісного нью-йоркського готельного номера, вікна якого виходили на нудний внутрішній дворик. Він був засмучений. Він щойно прилетів із Кембриджського університету, де працював постійно, щоб виступити в програмі Good Morning America каналу ABC, але продюсери шоу скасували ефір в останню мить, бо побоялися, що професор, за його висловом, «вочевидь, надто складний для їхньої тупої аудиторії». Де Ґрей щойно закінчив писати книжку під назвою «Кінець старіння: прориви омолодження, які можуть зупинити людське старіння ще за нашого життя», в якій він виклав свою теорію довгого життя: по суті, існує сім причин нашого старіння, і якщо ми позбудемося їх одна за одною, зможемо вилікувати старіння. На думку де Ґрея, його буде легше вилікувати, ніж рак. А позаяк ми розробили ліки проти такої великої кількості видів раку, то, можливо, ми близькі до віднайдення панацеї від старіння.

Упродовж останніх двадцяти років де Ґрей досліджував, як скоротити дегенерацію клітин за допомогою мітохондріальних мутацій і вільних радикалів, які беруть участь у старінні та виникненні хвороб. Погладжуючи бороду, він описав три «мости» своєї програми. «Усе, що ви можете зробити на сьогодні, — це стежити за здоров’ям, займаючись спортом і терапевтичними практиками довголіття. У другому “мості” ми маємо справу з комбінуванням і змішуванням або заміною їх іншими генами перед тим, як повернути в кровообіг. Нині часто відбувається відторгнення нових генів, адже вони вживляються безпосередньо в тіло, тож, виявивши чужорідне тіло, імунна система спрацьовує і руйнує його». А третім «мостом», на його думку, є нанотехнології: розробка роботів розміром з клітину для проникнення через кровообіг і подолання хвороб.

Проте все це плани на майбутнє. Сьогодні ж він зосереджений на пошуку фінансування в Кремнієвій долині. Тут більш відкриті до його іноді божевільних, здавалося б, ідей. «Вони трохи радикальні й контроверсійні», — визнає він. Проблема в тому, що люди схильні до короткотермінових інвестицій, а куди вже довготерміновіше, ніж оцей його проект. «Інша проблема в тому, що ці хлопці бояться бути осміяними в гольф-клубах, — розповідає де Ґрей, додаючи з усмішкою: — Мільярдерам також притаманна стадна ментальність». Найбільшим успіхом було отримання пожертви в 3,5 мільйона доларів від Тіля на досліди з подовження тривалості людського життя через лікування старості. «Стрімкий розвиток біологічної науки є провісником важливих відкриттів у цьому столітті, включно з радикальним покращенням здоров’я та довголіття, — сказав тоді Тіль. — Я підтримую доктора де Ґрея, адже вважаю, що його революційний підхід до дослідів у царині старіння прискорить цей процес, даючи багатьом нашим сучасникам змогу насолоджуватися значно тривалішим і здоровішим життям».

Тілю знадобився рік, щоб вирішити, чи фінансувати де Ґрея, і, зрештою, він ухвалив рішення в 2007 році. Бо, як каже де Ґрей, «Я був достатньо нестандартним, щоб не улягти перед науковим середовищем, але, будучи пов’язаним із Кембриджем та іншими університетами, мав відповідні рекомендації». Професор розповів, що Тіль відіграв важливу роль, познайомивши його з інвесторами в Сан-Франциско. За його словами, «Пітер — візіонер, а Сан-Франциско — епіцентр популяції мільярдерів-візіонерів». Для мобілізації коштів на дослідження в Сан-Франциско де Ґрей найняв менеджерку на ім’я Еллісон Таґучі організовувати вечірки й виступи.

Де Ґрей вважав, що сила його переконання цілком залежала від обґрунтованості концепції, що її він запланував продемонструвати за допомогою «омолодження лабораторної миші», на яке сподівався мобілізувати мільярд доларів. Для запуску проекту з омолодження миші потрібно було п’ятсот науковців, які б вивчали мишей-довгожительок (така живе три роки) й почекали, доки вони не доживуть до двох, а потім спробували подовжити їхнє життя до п’ятих «уродин», використовуючи тактику SENS — лікування стовбуровими клітинами, генотерапію і нанотехнології. «Якщо цього досягнути, можна переконати наукову спільноту», — стверджує він.

Сам де Ґрей уже був переконаний. Хоч він і визнавав, що на цей час для подовження життя неможливо нічого зробити, «якщо ви вже не курите або не товстієте», він сподівався, що лабораторні миші доведуть: що довше ви живете, то більша ймовірність того, що будете живі на той час, коли його ліки стануть доступними для людей. Де Ґрей порівняв людське тіло з автомобілем. «Якщо підтримувати старий автомобіль у робочому стані, він працюватиме необмежений час», — каже він. Цю ідею здатні зрозуміти провідні бізнесмени: за словами де Ґрея, очільник Amazon Джефф Безос висловив зацікавлення його роботою, як і король сміттєвих облігацій Майкл Мілкен, що вилікувався від раку простати, а потім заснував Prostate Cancer Foundation.

На той час, коли Демінґ залучилася до проектів з довгожительства, прагнення жити вічно, або принаймні значно довше, було популярною темою в Кремнієвій долині. Підприємці Кремнієвої долини хотіли розв’язати проблему смерті так само, як хакали інші проблеми. Уже випробували різноманітні методи, як-от заморожування в Alcor Life Extension Foundation, яке планував здійснити Тодд Гаффмен з Langton Labs.

Зрештою, це не була нова стратегія. Десятиліттями такі мільярдери, як Говард Х’юз і Едвард О. Торп — автор бестселера 1962 року «Перехитри дилера: переможна стратегія гри в блекджек» — сподівалися на вічне життя.

2007 року, приблизно тоді ж, коли доктор Обрі де Ґрей намагався зібрати гроші на свій проект, Едвард Торп сидів у своєму просторому офісі в Ньюпорт-Біч, штат Каліфорнія, і відкривав напівпрозору оранжеву пляшечку з таблетками, аж тут задзвонив його мобільний. «Скажи мені своє ім’я і номер! — вимагав він, а потім гаркнув: — Я можу гарантувати тобі, що ніколи не куплю “хонду”!» — висипавши водночас майже двадцять величезних таблеток і ще більше дрібніших білих на стіл.

Припинивши розмову, він нахилився зібрати розсипані ліки, підняв одну й запитав: «Хочеш спробувати?» Торп мав на увазі більші таблетки, суміш ліків для «довголіття», які він замовив у Life Extension Foundation у Форт-Лодердейлі, штат Флорида. Він видобув копії їхнього буклета, бюлетеня та бланка замовлення з помітного місця на підвіконні, звідки розгорталася панорама сонячного дня над сусіднім торговельним центром. Усередині були статті про останні дослідження чудодійних властивостей таких звичайних біологічних добавок, як омега-3, ресвератрол (знайдений у червоному вині) й екстракт з виноградних кісточок, а також чогось не настільки звичайного, включно з пантами (оленячими рогами), витяжкою з «котячого кігтя» й акулячим хрящем. Також додавалася реклама першого круїзу Life Extension у Маямі на борту Norvegian Sun. У пляшечці Торпа були лише фірмова суміш таблеток для подовження життя та дитячий аспірин «сповільнювати запальні процеси».

Останніми роками піонер комп’ютерних наук став особливо зосереджуватися на подовженні свого життя. Хоч завдяки біодобавкам і фізичним вправам він видавався щонайменше на десять років молодшим — з гладкою, смаглявою шкірою та осяйною посмішкою, Торп не довіряв своє майбутнє медицині. Він був членом Alcor — фундації, що практикує кріоконсервацію. Торп планував не вмирання, а заморожування — або ж, точніше, глазурування — на наступні кілька сотень років, або ж поки не винайдуть технологію для його «реанімації».

Усе це почалося з того, що він прочитав книжку під назвою «Перспективи безсмертя», вперше опублі­ковану 1962 року науковим фантастом Робертом Еттінґером, про повернення до життя після заморожування. Еттінґер заснував свій інститут кріоконсервації, що існує в Чикаґо дотепер. «Усе це скидається на можливість», — сказав Торп, скривившись, немовби от-от виблює (він саме проковтнув таблетку проти старості). Шукаючи м’ятні льодяники під доречною назвою Glacia[18], які тримав напохваті в разі проблем із ковтанням, він пояснив, як знайшов потрібне місце для власної кріоконсервації. Заснована Еттінґером компанія Cryonics International мала бюджетний тариф — 28 тисяч за особу, але Alcor Life Extension Foundation, найбільша в країні лабораторія з кріоконсервації, була закладом, на який він погодився. Його вразило, що член Залу слави Тед Уїльямс, легенда бейсболу з Boston Red Sox, довірив лабораторії своє тіло для заморожування після своєї смерті у віці 83 років у 2002 році. «Одного разу я бачив, як він грав у Бостоні, наприкінці його життя, — з ностальгією промовив Торп, продовжуючи смоктати свій льодяник. — Видно було, що він відрізняється від усіх інших. Можливо, одного дня я знову побачу його з бейсбольною бітою».

Хоч Уїльямс вибрав лише заморожування голови, компанія Alcor пропонувала можливість заморожування всього тіла за 120 тисяч доларів. Організація зі штабом у місті Скоттсдейл, штат Аризона, почала своє існування 1972 року в Каліфорнії як неприбуткова Alcor Society for Solid State Hypothermia. 1967 року компанія Alcor провела свою першу кріоконсервацію (працівників і досі пересмикує від слова «заморожування», оскільки, як вони пояснюють, їхня технологія, по суті, не заморожує людей, а «підвішує», або глазурує їх за температури нижче –85 градусів), а кількість членів станом на 1990 рік сягнула трьохсот осіб. Через кілька років компанія Alcor переїхала до Аризони. Нібито ризик землетрусів у Каліфорнії надто високий, але Торп сказав, що це більше пов’язано з бюрократичними моментами стосовно прав кріопацієнтів. Нині 800 членів досі живі, 76 — законсервовані у великих срібних термосах, які офіційно називають кріогенними камерами Bigfoot. Торп вважав, що ця інституція «проіснує певний час». Це важливий момент, позаяк він планував бути підвішеним від двохсот до трьохсот років. Він обрав варіант заморожування всього тіла, тому що, за його словами, «у тілі зберігається більше пам’яті, ніж у мозку. Буде дивно адаптуватися до нового тіла», натомість інші вірили, що тіла колись можна буде клонувати з ДНК у мозку.

Стратегія Alcor ґрунтується на концепції про те, що тіло не вмирає одразу після «офіційної смерті». Ідея полягає в тому, що в перші десять хвилин після зупинки серця, мозок залишається теплим і продовжує працювати, а органи тіла майже неушкоджені. Саме тоді за справу береться спеціальна група компанії Alcor і починає швидке заморожування й перевезення до своїх термосів. У Тодда Гаффмена на тілі витатуйована інструкція з докладним описом дій. Що швидше ви потрапите туди, то ліпше з погляду консервації.

Тож коли Торп відчує наближення смертної години, він повідомить спеціальну групу Alcor, яка відповідним чином приготується до його смерті. Однак вони рекомендують своїм членам переїзд до спеціальних хоспісів у Скоттсдейлі. Так чи інак персонал Alcor чекатиме на Торпа 24 години на добу протягом його критичного передсмертного часу. Коли його серце зупиниться, вони приїдуть (за умови, що він перебуватиме в лікарні, що уможливить втручання кріоконсерваторів) і занурять у ванну з крижаною водою перед відновленням кровообігу та штучного дихання за допомогою реанімаційного апарата «серце-легені», відомого як масажер Лукаса, або кардіопульмонального вібратора. Потім вони під’єднають його тіло до крапельниці та введуть інгібітори вільних радикалів, антикоагулянти, pH-буфери, анестетики й інші ліки для підтримки кров’яного тиску. Коли його температура впаде на кілька градусів вище точки замерзання води, вони викачають Торпову кров і замінять її на «рідину для консервації органів» або ж кріоконсервант, адже кров має тенденцію до кристалізації за низької температури.

«Це як із куркою. Якщо її заморожували, вона не смакуватиме так, як курка, яку ніколи не заморожували», — розповідав Торп, крутячись у кріслі, випроставши вперед ноги. «За старою технологією Alcor заморожувала пацієнтів, що руйнувало стінки клітин. Тепер компанія оперує рідиною, яка ліпше зберігає структуру. У старій системі ви не могли перетворити гамбургер знову в корову. А тепер це зовсім не гамбургер». На перекачування крові з тіла й закачування кріоконсерванта потрібно кілька годин — ось чому Alcor рекомендує бути ближче до їхнього устаткування. Після цієї «кріозахисної перфузії» Торпа охолодять азотними фенами, щоб запобігти утворенню льоду. Потім, упродовж двох наступних тижнів, його охолодять до 90 градусів за Цельсієм. (Найнижча температура повітря, зафіксована на Землі 1983 року в Антарктиді, — мінус 89,2 градуса за Цельсієм.) На цій стадії його опустять у посудину Дюара, наповнену рідким азотом, де він зберігатиметься за цієї температури протягом кількох наступних століть — або стільки, скільки знадобиться новому поколінню працівників Alcor для його пробудження.

Торп багато думав про те, що станеться, коли його, врешті-решт, реанімують. Він заснував багатомільйонний траст (він не зізнáється, які його розміри, але раніше наводив цифру в 50 мільйонів доларів), що роками накопичуватиме відсотки, які витрачатимуться на науку, що колись поверне його до життя. Більшою мірою, ніж медичний аспект пробудження, його турбували аспекти психологічні, позаяк він знав, що на той час зможе придбати в банку крові нову кров, а науковці зуміють клонувати будь-яку частину тіла, яка постраждала від зношування за довгі роки перебування в термосі.

«Хтозна, яким тоді буде світ, — міркував він уголос. — Ви можете прокинутися, а навколо люди розмовлятимуть іншою мовою». Він похитав головою і додав: «Проте жодна з цих речей не справдиться. Просто я завжди думаю про крайні випадки, тому що в світі інвестицій мені це вигідно». Хоча Торп оцінював свої шанси на повернення у 5%, вони збільшилися, якщо порівняти їх з 2% кілька років тому, поки він не дізнався про нові дослідження у сфері нанотехнологій. Окрім того, він заохочував родину та друзів приєднатися до нього колись: «Було б чудово, якби група людей пережила однаковий досвід».

Демінґ скептично ставилася до спроможності Alcor подовжити життя: «Річ у тім, що я більше хвилювалася б за виживання цього бізнесу, ніж за науку». Однак Лора вважала, що існують докази того, що заморожування деяких частин тіла насправді може спрацювати: «Якась частина людини є запобіжником». На її думку, повернення до життя після заморожування малоймовірне, але «досяжне». А менш імовірним вона вважала те, що цей бізнес уціліє після того, як усі ми помремо, вже не кажучи про розталі трупи. «Мене це набагато більше бентежить, ніж уся наукова частина цієї історії».

Цей аргумент мотивував інших представників Кремнієвої долини, як-от Тіля і Леррі Пейджа та Серґєя Бріна із Google. Разом із Шоном Паркером і виконавчими директорами Facebook, eBay і Netscape вони витратили мільйони на біомедичні дослідження, більшість із яких мають на меті подовження життя. Google навіть найняв футуриста Рея Курцвейла на посаду технічного директора. Там він працює над удосконаленням людських можливостей за допомогою технологій. Він вірить, що житиме вічно.

Дехто вважає тіло чимось подібним до просунутішої частини комп’ютерної машини, яку можна перепрограмувати та вдосконалити. Разом з удосконаленнням комп’ютерів удосконалюються біотехнічні й біомедичні дослідження. Революція наноботів уже не за горами. Генотерапія і перепрограмування неокортексу — це лише кілька інших способів, здатних уможливити подовження тривалості життя. Можливо, це як лотерея. Проте якщо ви виграєте, то приз набагато більший за гроші. Вони вже мають готівку.

Відколи Демінґ намагалася мобілізувати кошти на свій Longevity Fund, у цій сфері ставало все тісніше. 2013 року Леррі Пейдж заснував Calico Labs, яка займалася дослідами з проблем омолодження. Через рік Calico запропонувала наставниці Демінґ Синтії Кенйон покинути Університет Каліфорнії та приєднатися до них. Google інвестував приблизно 750 мільйонів доларів у компанію, що оголосила себе медичним венчурним стартапом, покликаним «лікувати» смерть. Мета — видобути з тварин можливості подовження життя.

«Вони від природи закладені в деяких видів, що мають довготривале життя», — розповідає Демінґ, пояснюючи, які в організмів є способи визначення небезпеки, так само, як способи визначення того, що може скоротити тривалість їхнього життя. Демінґ зосередилася на вивченні деяких із цих способів. Вона все ще підтримувала зв’язок зі своєю попередньою наставницею, але також шукала менші компанії, на які могла більше впливати. Не припиняючи цікавитися наукою як такою, дівчина працювала в лабораторії кілька днів на тиждень і захоплювалася реконструюванням геному. Хоча пояснити це зацікавлення інвесторам було важко. За її словами, «велика проблема біології в тому, що певні речі неможливо логічно пояснити».

Фандрейзинґ уповільнився. «Запуск фонду — справа по-справжньому важка, — зізналася вона. — Це набагато важче, ніж я припускала. Доводиться переконувати дуже скептичних людей інвестувати у вас свій капітал». У її випадку це були по-справжньому нав’язливі спроби продажу, адже до результатів проекту було ще далеко. За її словами, вона витратила два роки просто на розуміння того, як розмовляти з людьми.

Була проблема з поясненням перспективним інвесторам, чим займаються компанії. Одна компанія виготовляла прості модифікації для ліків, що уможливить легке схвалення й використання їхніх нових версій. Друга компанія працювала над редагуванням геному, що означало його розрізання в певному місці й закладання нового генетичного матеріалу. До комерційного використання було ще далеко, й водночас розташування гена в невідповідне місце могло спричинити рак або й гірше. Проте з цією технологією редагування геному настільки вивірене, що може використовуватися безпечно. Демінґ працювала з радниками, щоби з’ясувати, яка версія стане найкращою пропозицією. Її дні складалися із зустрічей із засновниками, пошуків компаній, а потім із запитів до інвесторів, чи хотіли б вони інвестувати. Водночас вона мусила перекладати свої думки з наукової на людську мову.

Демінґ не була переконана, чи її спонсори настільки ж переймаються біологією, як вона. Більшості людей просто хотілося почути про чарівну пігулку для довголіття. От над цим вона й почала працювати.

Було виявлено, що два наявні види ліків — метформін, який прописують для лікування діабетів другого типу, та імунодепресант рапаміцин — мали побічну дію подовження життя мишей. Вона подумала, що ці таблетки можна перескерувати на довголіття, якщо мінімізувати або усунути такі неприємні побічні дії, як хронічна нудота, тремор і запаморочення. У вдосконаленій версії цю чарівну таблетку можна було б запропонувати всім охочим. Вона могла би стати потенційно доступною для споживачів через десять років і могла б лікувати старіння. На її думку, цей препарат дасть людям змогу прожити додаткових 20–30 років, а у віці 60 чи 70 років — почуватися на 30.

Улітку 2015 року Управління з контролю за харчовими продуктами й лікарськими засобами схвалило випробування омолоджувальних властивостей метформіну. Впродовж п’яти років цей препарат досліджуватимуть щодо ефективності впливу на людей, як свого часу його випробовували на мишах. Його запропонують трьом тисячам літніх людей, які вже перебували в зоні ризику небезпечних для життя хвороб.

Демінґ і решта науковців ще не знали, чи цей препарат просто подовжить життя людей — створюючи проблеми системі охорони здоров’я, ринкові праці та пенсійній системі, — чи дасть змогу довше залишатися здоровими. Науковці прагнули убезпечити поліпшення здоров’я, а не просто подовження життя. Можливо, старіння не передбачає погіршення здоров’я. Можливо, старіння може означати збереження здоров’я, якого можна досягнути за допомогою цього препарату.

За оптимістичним сценарієм, одна з цих пігулок імітує обмеження калорій — доведений спосіб подовження тривалості життя, принаймні у тварин. Проте існують інші способи залишатися молодими. Демінґ досліджувала компанію, що начебто могла вилучати старі клітини з тіла. Тамтешні науковці випробовували це на мишах. Вони також вливали старим мишам кров молодих мишей, що, на думку Лори, трохи скидалося на м’ясорубку, але це спрацювало.

Одним із її радників був доктор Цзунь Юнь із приватної інвестиційної компанії Palo Alto Investors, де він працював у венчурних інвестиціях у медичні компанії. Він також був заінтригований, і вирішив заснувати премію з біології: таку, як заснував російський інвестор Юрій Мільнер — Breakthrough Prize, що пропонувала один мільйон доларів ініціативному науковцю для «зламування коду життя», щоб виявити ще більше можливостей для вповільнення процесу старіння. Як і в генетика Крейґа Вентера, який вперше секвенував геном людини в 2003 році, та Пітера Діамандіса, підприємця, який започаткував XPrize, його увага концентрувалася на подовженні тривалості життя. Доктор Юнь не бачив обмеження людського віку.

Леррі Еллісон, мільярдер-засновник Oracle, також підтримував дослідження з омолодження і намагався знайти шляхи, якщо не до вічного життя, то принаймні для подовження здорового існування. А між тим Google працював над розробкою «ковтальної технології» — капсули, наповненої залізооксидними наночастинками, які проникають у кров та ідентифікують клітини ракових пухлин для раннього діагностування багатьох видів раку. Інша компанія — Proteus Digital Health — розробляла сенсорну капсулу, що посилає виявлену в тілі інформацію на смартфон користувача. А фонд Діамандіса працював над пристроєм, здатним виявити ознаки діабету, туберкульозу й аномалії кров’яного тиску — і все з краплі крові, яку можна отримати в домашніх умовах[19].

Демінґ приєдналася до спільноти важковаговиків, нові пріоритети яких збігалися з її зацікавленнями. Лору почали запрошувати з виступами на різні конференції в Кремнієвій долині. Вона на кожному кроці отримувала нагороди, здебільшого за те, що знала дещо про науку й мала справу з чарівною пігулкою, якої відчайдушно прагнуло так багато людей.