Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

ГЕНЕАЛОГІЯ

Ерагон і Сапфіра прибули до Елесмери через чотири дні після того, як покинули Фартхен Дур.

Коли перші будівлі міста, вузькі звивисті вежі, що перепліталися з гіллям трьох велетенських сосон, забовваніли на обрії, сонце було високо над головами мандрівників і пестило їхні тіла своїм лагідним промінням. Невдовзі Ерагон помітив, що за час їхньої відсутності місто неабияк розбудувалося. За його колишніми межами з'явилось безліч новобудов, про призначення яких Вершник навіть не здогадувався.

Опинившись неподалік самого міста, юнак став подумки шукати Джильдериєна Мудрого, що, як повелитель Білого Вогню Вандила, захищав Елесмеру від ворогів ось уже впродовж двох із половиною тисяч років. Ерагон полинув своєю свідомістю між будівлями міста й спитав прадавньою мовою:

«Джильдериєне-ельдо, чи можемо ми ввійти?»

«Так, Ерагоне, Убивце Тіні, й Сапфіро, Блискуча Луско, — відгукнувся тихий спокійний голос. — Вам завжди раді в Елесмері».

«Дякуємо вам, Джильдериєне-ельдо», — відповіла на те Сапфіра.

Пролітаючи над сосновим містом, Сапфіра раз у раз чіплялась пазурами за гілля розлогих гігантських дерев, кожне з яких здіймалося в небеса майже на триста футів. Поміж ними Ерагон бачив обриси споруд, зведених на живих деревах, клумби з яскравими квітами, сяйво магічних ліхтарів і кількох ельфів, що зацікавлено поглядали на них знизу вгору.

Сапфіра тим часом уже дісталася скелі Тельнаєр, яка височіла тисячофутовою глибою над зеленим морем лісу. Потому вона зробила поворот праворуч і полетіла на північ, уздовж кам'яного хребта, лише зрідка змахуючи крилами, щоб тримати належну швидкість і висоту.

Невдовзі перед мандрівниками з'явилась зелена галявина, а на ній — простенька одноповерхова будівля, зведена між чотирма соснами. Неподалік від неї, скрутившись клубочком, лежав золотий дракон Глаедр. Його ікла були завтовшки з Ерагонів тулуб, а пазури нагадували гострі коси селян із Карвахола. Він мирно склав свої м'які, немов оксамит, крила й оповив себе довгим хвостом. У Глаедрових очах, як завжди, сяяли глибокі вогники, що нагадували відблиски Зоряного Сапфіра. Свою скалічену лапу дракон сховав під живіт, немовби ще й досі відчував біль. Перед Глаедром стояв невеличкий круглий стіл із двома стільцями, на одному з яких примостився Оромис. Сріблясте волосся ельфа виблискувало на сонці, як сталь.

Коли Сапфіра приземлялась, Ерагонові довелось якомога ближче прихилитися до її шиї, щоб не випасти із сідла. Дракон гупнув своїми велетенськими лапами об землю й, загрібаючи крилами вперед, пробіг іще кілька кроків, перш ніж остаточно спинитися.

Пальці Вершника тремтіли від перевтоми, тож він насилу розв'язав мотузки довкола своїх ніг. Потому він швидко спустився донизу по правій передній лапі Сапфіри, але, опинившись на землі, таки не втримав рівновагу, шкопиртнув і став рачки, дуже боляче вдарившись гомілкою об камінь, що ховався в траві. Юнак ледь не застогнав від болю й сорому, бо цієї миті був схожий на якогось незграбного старигана, й мерщій став зводитись на ноги.

Вершник іще не встиг і розігнутись, як побачив перед собою руку. Над ним стояв Оромис. Його непідвладне часу обличчя сяяло щасливою посмішкою:

— Ласкаво просимо до Елесмери, Ерагоне-фініарелю. І тебе також, Сапфіро, Блискуча Луско. Ласкаво просимо вас обох.

Ерагон схопився за руку Оромиса, а той, здавалося, без жодних зусиль допоміг йому звестись на ноги. Кілька хвилин потому Ерагон так і стояв мовчки, бо йому запаморочилось у голові. Трішки отямившись, він спочатку торкнувся губ пальцями правої руки, а потім нарешті вимовив прадавньою мовою:

— Хай тобі завжди буде щастя, Оромисе-ельдо, — за мить юнак притис руку до грудей, зробивши жест, яким ельфи висловлювали свою повагу.

— Хай і над тобою довіку сяють зірки, Ерагоне, — відповів Оромис.

Після цього Ерагон привітався з Глаедром, чия вогненна свідомість, як завжди, налякала його своїм безміром.

Сапфіра натомість залишилась там, де й була, вигнувши шию так, що її ніс торкався землі. Плечі й стегна дракона дрібно тремтіли, так, ніби надворі була люта зима, а в кутиках її пащеки з'явилась жовта піна.

Немовби вибачаючись, Ерагон швидко мовив:

— На другий день нашої подорожі ми потрапили в сильний зустрічний вітер… — юнак замовк, бо Глаедр звів свою велетенську голову й з ніг до голови оглянув Сапфіру, але та, здавалось, геть його не помічала. Тоді дракон звівся на лапи, підійшов до неї ближче й дмухнув їй у морду, випустивши крізь ніздрі невеличкі стовпчики полум'я. Відчуваючи, як у Сапфіру повільно перетікає енергія старого дракона, Вершник полегшено зітхнув. Глаедр тим часом випустив хмаринку диму.

«Уранці я літав на полювання, — сказав він, — тож під деревом із білим гіллям, що росте на другому кінці поля, ти знайдеш частину моєї здобичі. Можеш з'їсти все, що захочеш».

Сапфіра із вдячним виразом на морді мовчки кивнула й потягла за собою хвоста, ледь плентаючись до дерева, на яке їй показав Глаедр. Сяк-так діставшись до нього, вона вляглася на землю й уп'ялась зубами в тушу гладкого оленя.

— Ходімо, — сказав Оромис, кивнувши вбік столика й стільців. На столику було кілька ваз із фруктами й горіхами, а ще лежали чималий шмат сиру й хлібина. На самісінькому краєчку притулилися кухоль вина та два кришталеві кубки. Коли Ерагон усівся, Оромис тицьнув на кухоль:

— Ти б не хотів промочити зі мною горло? Гадаю, після такої важкої подорожі в ньому має бути повно пилюки.

— Авжеж, із радістю, — кивнув Ерагон.

Оромис граційним рухом узяв кухоль і наповнив кубки. Подавши один із них Ерагонові, він і собі сів на стільця, розправляючи білу сорочку своїми довгими пальцями.

Ерагон зробив невеличкий ковток. Вино мало вишнево-сливовий смак:

— Майстре, я…

Оромис звів пальця, благаючи юнака замовкнути:

— Якщо ти не хочеш сказати мені чогось надто важливого, то я б волів зачекати, доки до нас не приєднається Сапфіра. А потім ми всі разом поговоримо про те, що вас сюди привело. Згода?

Хвильку повагавшись, Ерагон кивнув і став наминати свіжі фрукти. Оромис тим часом зручніше вмостився на стільці й мовчки невеличкими ковтками продовжував пити своє вино. Його дракон слідкував за всім, що відбувалося на галявині, нагадуючи живу золоту статую.

Сапфіра обідала добрих півгодини, а коли нарешті відірвалась від їжі, то ще хвилин із десять хлебтала воду з чистого холодного струмка. Нарешті вона-таки повернулась до Ерагона, вляглася біля його ніг й сонно закліпала очима. Потім вона ласо позіхнула, показавши свої гострі зуби, і аж тепер привіталася з Оромисом та Глаедром.

«Говоріть про що хочете, — сказала вона, — але не чекайте багато почути від мене, бо я будь-якої миті можу заснути».

«Якщо ти заснеш, — відповів на те Глаедр, — то нам доведеться чекати, аж доки ти прокинешся».

«Це дуже люб'язно з вашого боку», — зітхнула Сапфіра і ледь-ледь не заплющила очі.

— Може, хочеш іще вина? — спитав Оромис, піднявши кухоль над столом. Проте Ерагон заперечно похитав головою. Якусь хвильку ельф помовчав, а потім сказав:

— Тобі не треба розповідати мені про те, що з тобою сталося за кілька минулих тижнів, Ерагоне. Відтоді, як Ісланзаді покинула ліс, Арія повідомляла нам про все, що відбувалося в країні, посилаючи сюди кожні три дні гінця. Словом, я знаю про твій двобій із Мертагом і Торнаком на Палаючій рівнині, про твою подорож до Хелгрінда й про те, як ти покарав м'ясника із твого селища. А ще я знаю, що ти був присутній на зібранні кланів у Фартхен Дурі й що гноми обрали Орика своїм новим королем. Тож, якщо хочеш розповісти мені про те, чого я ще не чув, можеш зробити це прямо зараз.

Ерагон покатав по долоні ягідку чорниці:

— А ви знаєте про Елву й про те, що сталося, коли я пробував звільнити її від закляття?

— Авжеж, я знаю навіть це. Може, тобі й не вдалося цілком зняти з неї закляття, але ти спокутував свою провину перед тим дитинчам, вчинивши так, як і мав би вчинити справжній Вершник дракона. Вершники зобов'язані завжди виконувати свої обіцянки, якими б складними ті не були.

— Так-то воно так, але вона ще й досі відчуває біль людей, які її оточують.

— Звісно, але зараз це відбувається тому, що вона саме так хоче, — заперечив Оромис. — Твоя магія більше не примушує її це робити… Та годі вже про неї. Ти ж прийшов сюди не для того, щоб почути мою думку про Елву. Що в тебе на серці, Вершнику? Питай у мене про все що хочеш, а я спробую відповісти на твої питання, якщо мої знання дозволять це зробити.

— А що робити, коли я не знаю, як правильно поставити запитання?

У сірих очах Оромиса спалахнули іскорки цікавості.

— Та невже? Ти починаєш мислити, як ельф. Але зважай на те, що можеш нам довіряти, бо ми — ваші вчителі й навчили вас того, про що ви із Сапфірою не знали… Розкажи, що саме тебе хвилює?

Ерагон поклав ягоду на стіл, а потім тихим, проте твердим голосом мовив:

— Здається, є багато речей, про які ви нам не розповіли.

На мить запанувала тиша, якщо не брати до уваги шелесту дерев, жебоніння струмка й жвавого галасу білок.

«Якщо ти надумав із нами сваритися, — сказав Глаедр, — то будь сміливішим, Ерагоне, і не гризи свій гнів, ніби стару суху кістку».

По цих словах Сапфіра звела голову з лап, і Вершникові навіть здалося, що його дракон загарчав. Він пильно зиркнув на нього й, намагаючись виглядати цілком спокійним, вів далі:

— Коли я був тут востаннє, ви знали, хто мій батько?

Оромис ствердно кивнув:

— Авжеж, знали.

— І ви також знали, що Мертаг — мій брат?

Ельф кивнув удруге:

— Ми знали, але…

— То чому ж ви мені не сказали?! — скрикнув Ерагон, звівшись на ноги й перекинувши свого стільця. Потім він добряче стукнув кулаком собі по стегну й відійшов на кілька футів від столу, втупившись поглядом у зелені нетрі лісу. Ельф тим часом залишався цілком спокійним, через що роздратування юнака стало ще більшим: — Цікаво, ви взагалі хоч колись збиралися мені про це сказати? Чи завжди тримали б у таємниці правду про мою родину, гадаючи, що це зашкодить навчанню? А може, ви думали, що я стану схожим на свого батька? А Бром? Бром теж про це знав? І оселився в Карвахолі лиш тому, що я був сином його ворога? Гадаєте, я повірю, що це був звичайний збіг обставин? Адже ми жили за кілька кроків один від одного! І ще! Ви, певно, будете мене переконувати, що Арія випадково опинилася з яйцем Сапфіри на Хребті?

— Ну, щодо цього, то можеш бути цілком упевнений… Те, що зробила Арія, й справді — не більше ніж збіг обставин. Тоді вона ще й гадки про тебе не мала, — незворушно відповів Оромис.

Ерагон роздратувався ще більше:

— Я ж добре пам'ятаю слова, сказані Бромом, коли він уперше побачив Сапфіру. Він сказав, що уявлення не має: фарс це а чи трагедія? Тоді мені здалося, що він мав на увазі тільки те, що новим Вершником став звичайний селянин. Але ж він мав на думці щось інше. Він говорив про те, що Вершником став молодший син Морзана! Ви з Бромом завжди переконували мене в тому, що я маю вбити Галбаторікса. Навіщо? Аби спокутувати гріхи мого батька? Виходить, я завжди був для вас тільки тим, хто може врівноважити шальки терезів? — Перш ніж Оромис устиг бодай щось відповісти, Ерагон вилаявся й продовжив: — Усе моє життя було брехнею! Відтоді, як я народився, я був нікому не потрібен, якщо не брати до уваги Сапфіри: ані моїй матері, ані Герроу, ані тітці Маріан, ані Бромові… Останнього я цікавив тільки тому, що був Вершником Сапфіри. Я завжди був для всіх тягарем. Але що б ви про мене не думали, я — не мій батько і не мій брат… я ніколи не піду по їхніх стопах. — Поклавши руки на край столу, Ерагон схилився вперед: — Не хвилюйтесь, я не збираюся зраджувати ельфів, гномів чи варденів. Я зроблю те, що мушу… Але відтепер я втратив до вас довіру. Я не буду…

Вершник не встиг закінчити, бо від громового голосу Глаедра повітря й земля аж затремтіли. Вишкіривши ікла, дракон скрикнув з такою силою, що його слова загули в Ерагоновій свідомості:

«У тебе, пташеня, більше підстав довіряти нам, аніж кому іншому! Якби не ми, ти б уже давно помер!»

Тоді в розмову встряла Сапфіра.

«Розкажіть йому», — попросила вона Глаедра й Оромиса, чим неабияк здивувала юнака.

«Сапфіро? — спантеличено спитав він. — Що саме вони мають мені розказати?»

Проте дракон не звернув жодної уваги на Вершника й знову звернувся до наставників:

«Це геть безглузда сварка… Побережіть Ерагонові сили».

Тепер уже й Оромис здивовано звів брови:

— Ти знаєш?

«Я знаю».

— Та що ж ти в біса таке знаєш, що? — скрикнув Ерагон, насилу стримуючись.

Оромис важко зітхнув і тицьнув пальцем на звалений стілець:

— Сідай.

Проте юнак так і залишився стояти на ногах, спопеляючи всіх розлюченим поглядом.

— Я розумію, — сказав тоді ельф, — це дуже важко для тебе, але якщо ти спершу ставиш питання, а потім не хочеш слухати відповіді, то твоєю єдиною винагородою може стати тільки розчарування. А тепер усе ж таки сядь, щоб ми могли спокійно поговорити.

Ерагон набурмосено підняв стільця й нетерпляче на ньому засовався.

— Чому? — спитав він. — Чому ви не сказали мені, що моїм батьком був Морзан, перший із клятвопорушників?

— А знаєш, — відповів Оромис, — ми були б тільки раді, якби ти був бодай трішки схожий на свого батька… Хоч у дечому ти й справді на нього схожий… Я вже хотів був сказати, але ти урвав мене, тож слухай тепер… Мертаг — твій брат, але не рідний, а зведений…

Останнє слово ельфа закружляло довкола Ерагона з такою швидкістю, що в нього забило памороки, і він був змушений схопитись за стіл, щоб не впасти зі стільця.

— Мій зведений брат… Але хто ж тоді…

Діставши з вази ягоду, ельф якусь мить уважно її розглядав, а потім кинув собі до рота:

— Ми з Глаедром не хотіли тримати цього в таємниці, та в нас не було вибору. Більше того, ми присягнули своїм життям, що ніколи не скажемо тобі, хто твій батько, якщо ти сам не дізнаєшся правду. Але тепер ми, схоже, можемо про це поговорити.

Вершник увесь аж тремтів:

— Оромисе-ельдо… Якщо Мертаг — мій зведений брат, то хто ж тоді мій батько?

«Зазирни до свого серця, Ерагоне, — сказав Глаедр. — Ти вже знаєш, хто він, і знаєш доволі давно».

Ерагон ошелешено похитав головою.

— Ні, я не знаю! Не знаю! Будь ласка…

Велетенський дракон роздратовано чмихнув димом:

«Твій батько — Бром. Невже ти не розумієш?»