ЗІТКНЕННЯ ГОЛІВ

Напад на обоз пройшов майже так, як Роран і чекав: за три дні потому, як загін залишив основні сили варденів, він та його вершники спустилися в ярок і вдарили по звивистій лінії возів із флангу. Ургали тим часом вистрибнули з-за великих валунів, що були на дні, й атакували обоз спереду. І попри те що погоничі й солдати Галбаторікса відчайдушно захищалися, напад загону Рорана був надто несподіваний, тож невдовзі ворожі сили було розбито. Повстанський загін вийшов із бою без втрат, якщо не брати до уваги двох поранених людей та одного ургала.

Кинувшись у бій першим, Роран самотужки вбив кількох ворогів, але потому відійшов назад і став керувати тактичними діями своїх воїнів, як того й вимагала його нова посада. Заняття було не з цікавих, тож йому страшенно кортіло повернутись на поле бою. Утім Міцний Молот вирішив трохи поберегтися, побоюючись, що рани на спині почнуть кровоточити.

До цієї миті в Рорановому загоні, який налічував двадцятеро людей і двадцятеро ургалів, проблем із дисципліною не було. Засмучувало хіба тільки те, що обидві раси й надалі ставились одна до одної з підозрою. Роран намагався цього не показувати, та в глибині душі все одно тримав на ургалів зло, як і будь-яка інша людина, що виросла неподалік від Хребта. Тим не менше, обидві частини його загону чудово взаємодіяли. Мабуть, у цьому не було великої заслуги Міцного Молота, адже Насуада й Нар Гарцхвог дуже ретельно добирали воїнів, які мали вирушити з ним у похід. Точніше кажучи, до його лав потрапили тільки ті солдати, що мали репутацію вправних бійців, здоровий глузд і, що найважливіше, спокійну вдачу.

Однак після перемоги, коли люди стали збирати тіла солдатів і погоничів у купу, а Роран, наглядаючи за їхньою роботою, їздив уздовж возів, до його слуху долинув відчайдушний вереск якогось бідолахи. Міцний Молот миттю покликав до себе Карна та ще кількох чоловіків і, гадаючи, що на них, скоріше за все, напав ворожий загін, галопом помчав до кінця обозу.

Та опинившись на місці, юнак побачив жахливу картину: четверо ургалів прив'язали до дерева одного із солдатів Галбаторікса, якому дивом вдалося вижити, і, заливаючись клекотливим реготом, штрикали його мечами. Роран брудно вилаявся, зіскочив зі свого вірного Сніговія і єдиним ударом молота позбавив того бідолаху всіх страждань.

Коли Карн та ще четверо воїнів нагодилися своєму командирові на допомогу, дерево оповила ціла хмара куряви. Скориставшись цим, вершники миттю оточили Міцного Молота з флангів і оголили свої мечі, готові будь-якої миті порубати ургалів на дрібні шматочки.

Ургали почали розгублено перешіптуватись, а потім найбільший із них, на ім'я Яборг, зробив крок уперед:

— Міцний Молоте, навіщо ти зіпсував нам змагання? Адже він міг танцювати перед нами ще добру годину!

— Слухайте мене уважно! — процідив Роран крізь зуби. — Доки ви служите під моїм командуванням, ніхто з вас не катуватиме полонених, якщо на те не буде особливих причин. Зрозуміло? Більшість цих солдатів служать Галбаторіксу не з власної волі, а тому, що їх змусили це зробити. На їхньому місці могли опинитися наші друзі, сусіди й родичі, тож вашим штучкам тут не місце! Пам'ятайте, наші вороги не вони! Наш ворог — Галбаторікс!

На важкому чолі ургала з'явилися такі глибокі зморшки, що його очі майже зникли:

— Але ж ви все одно їх убиваєте! То чому ми не можемо потішитись тим, як вони танцюють, перш ніж відправити їх у кращий світ?

У Рорана тим часом зринула думка, що череп ургала навряд чи витримає удар його молота, проте він зумів сяк-так опанувати себе.

— Тому, — повільно мовив він, — що вам слід отримувати насолоду від чогось іншого! Невже ви отримували б насолоду навіть тоді, якби той бідолаха був одним із вас?

— Авжеж, — спокійно відповів Яборг. — Тоді він би й сам хотів, щоб ми полоскотали його мечами. Це була б його остання нагода показати свою хоробрість. Хіба у вас, безрогих, не так? Чи ви боїтеся болю?

Роран до пуття не знав, що означає для ургалів бути «безрогим», але чудово розумів, що, ставлячи під сумнів його хоробрість, Яборг завдав йому неабиякої образи як за мірками ургалів, так і за мірками людей.

— Будь-хто з нас боїться болю менше, ніж ти, Яборгу, — мовив він, міцно стискаючи руків'я молота й щит. — А тепер, якщо ти не хочеш його відчути, краще віддай мені свій меч, а потім відв'яжи тіло того нещасного й віднеси його до решти тіл. І найголовніше, що я маю тобі сказати: доки ми не повернемось до варденів, ти служитимеш у нашому загоні конюхом.

Не чекаючи на згоду, Міцний Молот розвернувся, узяв Сніговія за повіддя й хотів був залізти в сідло, проте його зупинило ургалове ревіння:

— Ні!

Роран застиг, поставивши одну ногу в стремено, й подумки вилаявся. Урешті-решт, він передбачав, що щось подібне обов'язково має статися. Потому він повільно розвернувся і зміряв Яборга поглядом:

— Ні?.. Це означає, що ти не хочеш виконувати мого наказу?

— І навіть більше… — зухвало відповів ургал, показавши свої короткі ікла. — Я кидаю тобі виклик, Міцний Молоте. — Сказавши це, ургал заревів так гучно, що весь загін кинув свої справи й хутко побіг до верби.

— Давай ми візьмемо цього нікчему на себе, — сказав Карн так голосно, щоб усі його чули.

Роран заперечно похитав головою:

— Облиште, я сам із ним впораюсь.

Міцний Молот говорив дуже спокійно, але десь глибоко в душі був радий, що за його спиною стоять вірні воїни, які краще помруть, ніж дадуть скривдити свого командира сірошкірим ургалам. Люди були значно меншими за ургалів на зріст, проте всі, окрім Рорана, сиділи на конях і мали б неабияку перевагу, якби почалася бійка. Їм слід було розраховувати тільки на власні сили — магія Карна навряд чи допомогла б, оскільки ургали мали свого мага, шамана на ім'я Дарзхгра. Рорану кілька разів доводилось бачити його в дії, тож він добре знав, що той куди ліпше за Карна розуміється на всіх тонкощах магії.

— Вардени не мають звички ставати ватажками тих, хто переважає інших власною силою, — сказав Роран Яборгу. — Якщо ти хочеш битися, я битимусь, але ти нічого цим не досягнеш. Коли раптом я програю, то замість мене загін очолить Карн, і ти відповідатимеш перед ним, а не переді мною.

— Пхе! — мовив Яборг. — Я кидаю тобі виклик не заради того, щоб керувати твоєю расою. Я кидаю тобі виклик за право керувати нами, бойовими самцями племені Болвек! Під час нашої подорожі ти не здійснив жодного подвигу, Міцний Молоте, тому ти не можеш бути нашим ватажком. Якщо ти програєш, ватажком стану я. Ми не будемо слухати ваших наказів — ані твоїх, ані Карнових, ані будь-якого іншого створіння, надто слабкого, щоб заслуговувати на нашу повагу!

«Навіть якщо це коштуватиме мені життя, — подумав Роран, — я маю спробувати втримати владу над ургалами, інакше вардени втратять їх як спільників». Міцний Молот трохи помовчав, а потім сказав:

— У мого народу той чоловік, якому кинули виклик, обирає час і місце поєдинку, а також зброю, що нею буде битись.

Яборг зареготав:

— Твій час уже настав, Міцний Молоте. А місце — ось тут. До того ж, самці моєї раси б'ються без зброї в самих тільки пов'язках на стегнах.

— Ні, це нечесно. У тебе є роги, а в мене їх немає! — відповів Роран. — Чи ти не згодишся на те, щоб я залишився з молотом, аби бути з тобою як рівний з рівним?

Яборг трішки подумав:

— Ти можеш залишити собі шолом і щит, але не молот. У нас суворо заборонено використовувати зброю, коли два самці б'ються за право стати ватажком.

— Гаразд… Якщо мені не вільно битися з молотом, тоді я відмовляюся й від шолома та щита. Які будуть правила бою і як ми зрозуміємо, хто з нас переміг?

— У нас є тільки одне правило, Міцний Молоте: якщо ти втечеш, то програєш двобій, і тебе буде виключено з племені. А якщо ти примусиш відступити мене, тоді перемога за тобою. Та ми з тобою будемо битися до останнього подиху, оскільки я ще ніколи не відступав.

Роран кивнув на знак згоди. «Напевне, — подумав він, — зухвалець саме цього й прагне, та якщо в мене вийде, я спробую його не вбивати».

— То що, почнемо? — гукнув він і грюкнув молотом об щита.

За мить ургали й люди очистили місце для поєдинку, позначивши кілочками квадрат дванадцять на дванадцять кроків. Тоді Міцний Молот і Яборг роздяглися, а двоє ургалів стали намазувати свого побратима ведмежим жиром, доки Карн і Лофтен робили те саме з Рораном.

— Намажте-но краще спину, — буркнув юнак. Він хотів, щоб його шрами стали якомога м'якшими, а отже, кількість місць, де вони могли луснути, зменшилась.

— Чому ти відмовився від щита й шолома? — схилившись над вухом свого командира, гаряче зашепотів Карн.

— Вони тільки уповільнять мої рухи. А я зовсім не хочу, щоб це чудовисько мене розчавило. Значить, мені слід рухатись прудко, ніби наляканому зайцю.

Доки Карн і Лофтен розтирали юнакові м'язи на руках, Роран пильно роздивлявся свого супротивника, намагаючись знайти його вразливі місця, які б допомогли подужати зухвалого ургала.

Яборг мав добрі шість футів зросту. Його спина була широка, груди великі, а на руках і ногах повипинались чималі м'язи. Ургалова шия нагадувала шию бика, та інакше й не могло бути, бо як би тоді на ній трималась його велетенська голова з покрученими рогами? Ліву частину Яборгових грудей прикрашали три довгі шрами, залишені пазурами якоїсь невідомої тварини, а по всьому тілу росла рідка чорна щетина.

Юнак був упевнений у собі, проте відчував, що навряд чи зможе перемогти Яборга тільки завдяки власній силі. Навіть найсильнішому чоловікові годі було змагатись із величезним самцем-ургалом. Роран також знав, що довгі чорні кігті, ікла й роги нададуть ургалові неабиякої переваги в цій битві без зброї.

«Ну що ж! Треба принаймні хоч спробувати», — буркнув собі під носа Міцний Молот, думаючи про всі ті виверти, яких він навчився, змагаючись на тренуваннях із Рораном, Бальдором та рештою карвахольців. Хоча ці виверти могли й не згодитися, адже їхня майбутня бійка — то не поєдинок двох людей… Швидше за все, вона мала обернутися на бій двох диких звірів.

Очі Рорана знову й знову спинялись на величезних рогах Яборга. Юнак добре знав, що саме вони є найнебезпечнішою зброєю ургала. Ними його супротивник міг безкарно завдавати страшних ударів, до того ж, вони надійно захищали його голову від чужих кулаків. Та потім Міцний Молот подумав про те, що ургалові роги, попри всю свою небезпеку, можуть стати й найбільшою вадою його супротивника…

Коли їхні тіла було всуціль укрито ведмежим жиром, секунданти стали по обидва боки розміченого на землі квадрата. Міцний Молот розслабив коліна, готовий стрибнути вбік, щойно ургал кинеться на нього.

Легкий вітерець пробіг листям найближчої верби, а один із биків, запряжених у вози, вдарив у землю копитом, через що його упряж зарипіла…

Яборг одразу ж пішов у наступ. Він подолав відстань до Міцного Молота трьома велетенськими кроками. Юнак дочекався миті, аж доки ургал не опиниться за кілька дюймів від нього, а потім стрибнув праворуч, проте трохи недооцінив швидкість Яборга. Схиливши голову, ургал потужно вдарив юнака рогом у плече й викинув його за межі квадрата.

Коли юнак падав, у бік йому вп'ялося гостре каміння, а спина відгукнулась шаленим болем, що пробіг по кожному з півсотні шрамів. Роран загарчав і різким стрибком звівся на ноги, відчувши, як кілька шрамів луснули. До ведмежого жиру на юнаковому тілі поприлипала пилюка й дрібні камінці. Тоді Міцний Молот широко розставив ноги й великими кроками став наближатись до Яборга, не зводячи очей із його вишкірених іклів.

Ургал іще раз кинувся на командира загону, проте цього разу Роран прошмигнув за кілька дюймів від його руки. Третя атака Яборга також не мала успіху. Ургал вирішив змінити тактику. Похитуючись у різні боки, ніби велетенський краб, він розчепірив свої довгі гачкуваті руки й спробував зловити Рорана в смертельні обійми, але той знову вивернувся й подавсь назад — опинитись в ургалових лапищах означало вірну смерть.

Люди й ургали, що спостерігали за боєм, стояли довкола квадрата у мертвій тиші. Кілька хвилин поспіль Роран і Яборг обмінювались швидкими ударами, які ковзали по їхніх слизьких тілах. Юнак намагався не наближатись до ургала. Він хотів виснажити його постійним рухом, але той виглядав так, ніби поєдинок тільки-тільки почався. Тоді Роран збагнув, що час грає проти нього. Словом, якщо він хотів перемогти, то бій треба було закінчувати не зволікаючи. І Міцний Молот вирішив спровокувати напад Яборга. Він відійшов у найдальший закуток квадрата й почав кепкувати з ургала.

— Ха! — сказав Роран. — Ти жирний і неповороткий, ніби стара корова! Ямборгу, ти й справді не можеш мене впіймати чи твої ноги зроблено із сала? Поглянь, як тебе пошила в дурні звичайна людина! На місці твоїх побратимів я б відрізав тобі роги за те, що ти так осоромив свою расу! А ваші жінки… Що вони про тебе скажуть, неповороткий бевзю?

Яборг відповів на його слова оглушливим ревом і побіг на юнака, трохи розвернувши тіло, щоб розчавити Міцного Молота всією своєю масою.

Роран тим часом відскочив убік і хотів був схопити супротивника за правий ріг, та промазав і впав на середину квадрата, до крові обідравши коліна. Він подумки вилаявся й, не гаючи жодної секунди, знову схопився на ноги.

Ургал зупинився всього за мить до того, як його величезна маса могла винести його за межі квадрата. Потім він різко крутонувся, розлючено зблиснувши на юнака своїми маленькими жовтими очицями.

— Гей ти, недоумку! — загукав до нього Роран, показавши язика й зробивши всі образливі жести, які тільки міг згадати. — Мені здається, що ти не впіймав би й оцієї ось верби!

— Помри, людино! — загорлав тоді Яборг і стрибнув на Рорана, простягнувши вперед руки.

Юнак прудко кинувся ліворуч, відчувши, як два ургалові нігті залишили на його ребрах довгі криваві смуги, а потім підстрибнув угору й повис на одному з рогів свого супротивника. Перш ніж ургал устиг хитнути головою, щоб скинути Міцного Молота на землю, той устиг схопити його й за другий ріг, а потім, напруживши всі сили, смиконув голову Яборга на себе й повалив його на землю. Щойно груди ургала торкнулись землі, юнак миттю став правим коліном йому на плече. Ургал брикався ногами, щосили намагався вирватись із Роранового захвату, але той навіть не думав його відпускати. Міцний Молот зіперся однією ногою на камінь і вивернув голову Яборга так, що якби на його місці опинилася людина, то в неї вже давно скрутилися б в'язи. Долоні юнака, вимащені в слизький жир, щомиті могли зісковзнути з ворожих рогів й через це йому було вдвічі важче тримати свого супротивника.

На якусь мить Яборг розслабився, а потім відштовхнувся від землі й звівся разом із Рораном на ліву руку. Юнак затремтів від напруги, налягаючи на ургала всією своєю масою. Так тривало десь півхвилини, а потім ургалова рука таки підкосилася, й він знову впав на черево.

Обидва супротивники дихали так важко, ніби пробігли наввипередки кілька сотень ліг. Щетина ургала впивалася в тіло Міцного Молота, мов розпечений дріт, по спині юнака стікали струмочки поту. Вони потрапляли в тріщини на шрамах і робили біль просто нестерпним.

Сяк-так перевівши подих, Яборг знову брикнув ногами й заборсався в пилюці, наче риба, що потрапила на гачок, та Роран, зібравши всі свої сили, не відпускав величезного ургала. Зрозумівши, що так діла не буде, Яборг перестав брикатися ногами, а натомість почав відчайдушно крутити головою, сподіваючись бодай таким чином виснажити Міцного Молота.

Невдовзі супротивники застигли без руху, дослухаючись до дзижчання мухи й протяжного реву бика.

Так пройшло кілька хвилин. Затерплі Роранові руки повільно обертались на камінь. Юнак почав задихатися. Шрами на його спині боліли так, що здавалося, ніби з нього злізе шкіра, варто лиш зробити бодай один необережний рух.

Міцний Молот не знав, скільки ще зможе протриматися. «Чорти б його побрали, — подумав юнак, — невже він ніколи не здасться?» І в цю мить голова Яборга дрібно затремтіла. Схоже було на те, що в ургала звело м'язи шиї. Він відчайдушно заревів, а потім прошепотів хриплим голосом:

— Убий мене, Міцний Молоте. Я не можу тебе перемогти.

Юнак іще дужче вчепився йому в роги:

— Ні… Якщо ти хочеш умерти, то пошукай кого іншого, хто тебе вб'є. Я бився за твоїми правилами, а тепер ти мусиш прийняти мої. Скажи всім, що ти здаєшся. Скажи, що утнув найбільшу в житті дурницю, коли кинув мені виклик. Зроби це, і я тебе відпущу. Інакше я триматиму тебе стільки, скільки зможу, нехай навіть цілу вічність.

Тоді Яборг зробив останню відчайдушну спробу звільнитись. Але сили невпинно покидали його. Іще якусь мить він продовжував борсатись у пилюці, а потім прохрипів:

— Це надто велика ганьба для мене, Міцний Молоте. Благаю, убий мене.

— Я не належу до твоєї раси, тож не збираюсь підкорятися вашим звичаям, — відповів Роран. — А якщо хтось почне глузувати з тебе, то скажи, що тебе переміг Міцний Молот, брат Ерагона, самого Убивці Тіні! І повір, вони вмить проковтнуть свої язики.

Збігло ще кілька хвилин. Яборг так нічого й не відповів.

— Ну то як? — загорлав Роран, щосили смикнувши супротивника за роги.

Тоді ургал голосно, щоб усі чули, проревів:

— Гар! Нехай прокляне мене Сварок! Я здаюсь! Дарма я кинув тобі виклик, Міцний Молоте! Ти гідний бути нашим ватажком.

По цих словах люди вдарили своїми мечами об щити й радісно загукали, а ургали мовчки затупцяли на місці, немов відчуваючи сором за свого побратима.

Тоді Роран із задоволеною посмішкою відпустив роги Яборга й відкотився від ургала вбік. За мить, почуваючись так, ніби його ще раз відшмагали батогом, Міцний Молот повільно звівся на ноги й пошкандибав з квадрата до Карна.

Коли маг накинув йому на плечі ковдру, юнак аж скривився, бо по його спині пробіг вогонь болю. Карн тим часом подав командирові міх із вином і, посміхаючись, мовив:

— Після того як він збив тебе з ніг, я був певен, що ти не виживеш. Здається, я знову недооцінив тебе, Роране, еге ж? Ха!.. Це була найкраща бійка, яку мені доводилося бачити за все своє життя. Схоже, ти перша людина, яка зійшлася з ургалом у чесному поєдинку.

— Хтозна, — відповів Роран, жадібно приклавшись до вина. — Але я цілком можу бути першою людиною, якій після цього вдалося вижити. — Коли Карн весело зареготав, юнак і собі ледь помітно посміхнувся.

Потім він звів очі на ургалів, що скупчились довкола Яборга й тихо про щось із ним перешіптувались, доки один із них стирав з його тіла залишки ведмежого жиру. Усі вони виглядали пригніченими, проте Міцний Молот не помічав на їхніх обличчях образи чи злості. Він сподівався, що з ними більше не буде клопоту.

Незважаючи на те, що шрами страшенно пекли, юнак дуже тішився своєю перемогою. «Може, це й не остання бійка між нашими расами, — подумав він, — та коли ми повернемось до варденів, ургали не наважаться розірвати з нами союз».

Зробивши ще один ковток, Роран закрив міх, передав його назад Карну, а потім гукнув:

— Гей! Годі вже стояти, ніби стадо овець! Мерщій ходіть до возів і погляньте, що в них там є! Лофтене, злови ворожих коней, якщо вони ще не дуже далеко втекли! Дарзхра, ти відповідаєш за биків. Швидше! Торнак і Мертаг можуть з'явитися тут з хвилини на хвилину. Ворушіться! І де в біса мій одяг, Карне?

Загрузка...