Кандід, або Оптимізм

Розділ шостий. Як улаштовано було прекрасне аутодафе²², щоб запобігти землетрусові, і як Кандіда було побито

Після землетрусу, що знищив три чверті Лісабона, тамтешні мудреці не добрали певнішого способу по­передити цілковиту руїну, як дати народові прекрасне аутодафе. Коїмбрський університет²³ постановив, що таке видовище, як церемоніальне спалення кількох людей на повільному огні, є найкращий засіб перешкодити землетрусові.

Внаслідок цього схопили одного біскайця, спійманого на тому, що одружився з кумою, та двох португальців, що здирали жир з курчати, коли його їли²⁴. Потім, зразу після обіду, схопили доктора Панглоса та його учня Кандіда — першого за те, що він говорив, а другого за те, що слухав схвалюючи; обох повели нарізно до надзвичайно вогких приміщень, куди ніколи не заглядало сонце. На дев’ятий день їх обох одягли в сан-беніто, прикрасили їм голови паперовими митрами²⁵; Кандідові митра і сан-беніто були розмальовані перекинутими звоями полум’я і чортами, що не мали ні хвостів, ні пазурів, а на Панглосові чорти були з пазурами й хвостами і полум’я було пряме. В такому одязі вони пішли урочистим походом, вислухали дуже патетичну казань у супроводі прекрасної монотонної музики. Кандіда відшмагали під такт співів, біскайця і двох тих, що не хотіли їсти жиру, спалили, а Панглоса повісили, хоч це і було проти звичаю. Того ж дня земля знов стряслася з жахливим грюкотом.

Кандід, переляканий, приголомшений, спантеличений, умиваючись кров’ю і весь тремтячи, говорив сам собі:

— Коли це найкращий із можливих світів, то які тоді інші? Хай би мене відшмагали — це було зі мною в болгар; але, мій любий Панглосе, найбільший серед філософів, чи треба було мені бачити, як вас вішали не знати за що? Мій любий анабаптисте, найкращий серед людей, чи треба було вам тонути в порту? О Кунігундо, перлино серед дівчат, чи ж треба було, щоб вам розпороли живіт?

Він ішов, відшмаганий різками, ледве тримаючись на ногах, після проповіді, розгрішення і благословення, коли до нього підійшла стара жінка і сказала:

— Бадьорись, сину мій, і йди за мною.