Сам себе катаю

Міста… на велосипедах

"Усі — на велосипед!", "Катайтеся на здоров’я!", "Два колеса, ви і лісова стежина — чудовий спосіб зміцнити організм. Щасливої вам дороги!"… Такі заклики з'являються на шпальтах газет, звучать по радіо та в телерепортажах у червневі дні Тижня велоспорту.

Вже кілька років підряд ця масова велосипедна акція заноситься до всесоюзного календаря фізкультурно-оздоровчих заходів. До речі, ініціаторами проведення Тижня велоспорту в країні виступили велоградівці — жителі литовського містечка Шяуляй.

Клімат особливої сприятливості створюють у ці дні велосипеду в багатьох містах і селах нашої країни. Дорослі протягом семи днів стартують на шосе, вирушають у подорожі по лісових шляхах, змагаються в швидкості, фігурній їзді та витривалості. Найменші, починаючи з дитячих садків, беруть участь у велоіграх і кросах. Велосипедні програми, безперечно, відбуваються по-різному, залежно від місцевих умов, можливостей і фантазії ентузіастів.

Тиждень "двох коліс" — це своєрідний огляд масовості велоспорту в країні і умов для занять ним, роботи туристських велоклубів, які набули чималого досвіду організації відпочинку на двоколісному "конику". Це і прекрасна нагода відновити свою дружбу з велосипедом і зробити його союзником в заохоченні до здорового способу життя.

Незважаючи на інтенсивний розвиток автомобілізму, велосипед продовжує зачаровувати великі і малі міста. Чималий авторитет здобув він, наприклад, у жителів підмосковного містечка атомних енергетиків Дубни. Ініціаторами "других ніг", як назвали тут велосипед, виступили вчені. Той факт, що провідні науковці віддають свої симпатії двоколісній машині, немало говорить на її користь. Не зайвим буде нагадати, що один із уславлених фізиків XX століття — датчанин Нільс Бор їздив велосипедом на роботу. До катання він заохочував і своїх синів. Два колеса ощасливили відкривачів радію — фізиків П'єра і Марію Кюрі, лауреатів Нобелівської премії. За гроші, подаровані їм на весілля, молоде подружжя придбало… велосипеди. "Коли гарна погода, ми їдемо в Со на велосипедах, а залізницею користуємося лише тоді, коли дощ ллє мов із відра", — писала в листі до брата Марія Кюрі-Склодовська. Лікар за освітою, біолог із світовим ім'ям, директор Інституту експериментальної медицини і хірургії (нині Міжнародний інститу стресу) в Монреалі Ганс Сельє "втіснив" у свій розпорядок дня годину для розминки на велосипеді. Щоранку рівно о п'ятій 60-річний вчений мав звичку кружляти на велосипеді навколо університетського містечка, щоб "підтримувати тонус мускулатури". Американський письменник-фантаст Рей Бредбері, твори якого видаються в усьому світі, жодного разу не сидів за кермом автомобіля. Його найулюбленіший транспортний засіб — велосипед.

Свого часу відмовився від службового авто і перший директор Об'єднаного інституту ядерних досліджень в Дубно академік Д. І. Блохінцев. Він поклав собі за правило добиратися на роботу тільки на колесах, які рухаються ногами. Власне з його прикладу і започаткувалася "мода" на двоколісний транспорт в усьому містечку. Співробітники інституту — від доктора наук до лаборанта — відкрили у велосипеді "чарівника", який може не тільки зняти розумове перенапруження, а й уберегти од тієї втоми, що накочується в міському транспорті.

Хочу зазначити: проблема транспортної змореності аж ніяк не надумана. Тривалий час вважалося, що надмірні прискорення та перевантаження випадають лише на долю льотчиків надзвукових літаків і космонавтів. А нещодавно з'ясувалося: "повітряної втоми" можна зазнати і на землі. Так, співробітники Київського НДІ загальної і комунальної гігієни встановили, що прямолінійні горизонтальні прискорення навіть в найкомфортабельніших засобах пересування можуть в кілька разів перевищувати допустиме навантаження на вестибулярний апарат. Саме цим пояснюється відчуття пригніченості і незручності під час поїздки в швидкісному наземному транспорті. Проявляються вони по-різному, залежно від того, на чому їдемо. Наприклад, у тролейбусі та автобусі прискорення в два-три рази вищі, ніж у метро чи трамваї. А тривалість його дії, навпаки, найдовша в метро і трамваї. Звичайно, цієї різниці ми не помічаємо, а ось скрупульозні вчені підрахували: прискорення в метро і трамваї виникає в середньому 4–6 разів за хвилину, а в тролейбусі — 12–15 разів. Який же зроблено висновок?

Транспортні прискорення впливатимуть на організм негативно, якщо їздити на роботу чи навчання щодня, безперервно. Підтверджують це і експерименти, які київські вчені провели на кролях. Піддослідних возили по місту день у день протягом двох годин. Після п'яти рейсів звірята "відреагували" збудженням нервової системи, яке на 10—12-й день завершилося спадом. Тваринки втратили бадьорий вигляд, стали в'ялими і апатичними. І це за умови, що на них не впливали ні пікові стреси, ні тіснява. Погіршення їхнього стану зумовила накопичувальна дія прискорення. Шкідливий вплив прискорення на людину в земних умовах поки що мало досліджений, але він існує і з ним треба рахуватися. Виходить, що швидше їхати не завжди корисно. Як тут не пригадати давню приказку: тихо їдеш, далі будеш…

Дубнівці давно зрозуміли, що велосипед місту не завада і що без нього просто не обійтися. По-перше, він утримує в нормі здоров'я, а по-друге — цілком задовольняє потребу в пересуванні між місцем роботи і проживання. Слідом за науковцями педалі тепер крутять майже всі — від дошкільнят до господарок. Практично в кожній сім'ї є двоколісний транспорт. Велосипеди паркуються тут у спеціальних металевих клітках-стоянках поблизу підприємств, магазинів, установ, ощадних кас, перукарень…

На вулицях міста встановлено близько двадцяти знаків "Велосипедний рух". Голубий овал з чорним силуетом велосипеда з'явився і на околицях міста, де виростають нові житлові квартали. На 64 тисячі дубнівців припадає 40 тисяч веломашин.

Люблять велосипед в естонському місті Тарту, де проводиться славнозвісний традиційний веломарафон на дистанцію понад 100 кілометрів. Щороку на це свято з'їжджаються з багатьох міст країни 3 тисячі велолюбителів. Велоралі збирає людей усіх вікових груп. Звичайно, не всі стануть переможцями. Та хіба це головне? Адже кожний учасник одержить свою частку радості, а в пам'яті надовго збережеться день, проведений у колі однодумців.

Свою законну доріжку одержали велосипедисти на вулицях Фрунзе — загальна протяжність велотраси близько 60 кілометрів. Нелегко було запровадити в мільйонному місті культуру безшумного екіпажу. Але за неї взялися тут гаряче і на всіх рівнях. Торговельні організації міста запросили додаткову кількість веломашин, державтоінспекція подбала про введення близько 200 дорожніх знаків, "і б оберігали безпеку велосипедистів на вулицях і площах. Керівники підприємств виділили спеціальні майданчики для паркування велосипедів.

Велосипедне колесо взяло розгін і в нашій республіці, зокрема в Львові, Харкові, Новограді-Волинському, Одесі, Севастополі, Києві, Миколаєві, де велосипедисти об'єднуються в туристичні клуби та групи любительського велоконструювання.

Щороку в нашій країні випускається приблизно 5 мільйонів велосипедів. Врачовуючи строк служби веломашин, можна припустити, що на сьогоднішній день 40 мільйонів радянських людей мають велосипеди в особистому користуванні. Дуже популярний велосипед і в братніх країнах. Наприклад, в НДР на 1000 чоло вік припадає 706 двоколісних машин. Чимало сімей у Чехословаччині та Польщі мають по 2–3 велосипеди.

Його величність велосипед має поклонників майже в усіх країнах світу. Не користуються ним хіба що в Арктиці, Антарктиді, пустелях, джунглях, горах, тобто місцях, практично непридатних для будь-якого колісного транспорту.

У тих країнах, де ще мало автомобілів, проблеми руху велосипедистів майже не існує. Вулиці і проспекти надаються передусім двоколісним екіпажам, які вважаються транспортом № 1. Тож поодиноким автомобілям нерідко доводить ся стишувати хід і ввічливо уступати дорогу педалістам. Такі ситуації типові для міст В'єтнаму, Індії, Лаосу та інших країн Азії.

Набагато сутужніше велосипедистам у містах з високою щільністю автомобіль ного потоку. Однак і за таких обставин велосипедна проблема має розв'язок, і не один. Так, у багатьох європейських країнах вздовж основних автомагістралей вимощуються на тротуарах велосипедні доріжки завширшки з метр і позначаються відповідними дорожніми знаками. У повне розпорядження велосипедистів сталі передавати деякі вулиці та будувати спеціальні, відмежовані од автомобілів доріжки.

Мабуть, найбільше прав має велосипед у Голландії, де передбачливі містобудівники одними з перших проклали велосипедні дороги, що навпростець виводять за місто, на лоно природи. Якщо в інших західноєвропейських країнах велосипеди використовують здебільшого для занять спортом, то в Нідерландах він один із основних видів транспорту. Кожен третій голландець добирається на роботу на велосипеді, а дві третини учнів їздять ним на навчання. Шанувальникі двоколісного транспорту об'єднані в Нідерландську спілку велосипедистів, як налічує мільйони членів. Спілка досить авторитетна в країні установа, вона вида спеціальні карти і путівники, організовує групові поїздки та екскурсії, утримує пункти прокату і ремонту велосипедів. Щороку при її сприянні влаштовуєтьс традиційний "велосипедний ярмарок новинок". До речі, за кількістю велосипедів на душу населення голландці посідають перше місце в світі. На утримані 14 мільйонів чоловік тут налічується 19,2 мільйона педальних машин, які поступово тіснять традиційні засоби пересування. За статистикою, кількість людей, ще їздять мотоциклами та іншими видами громадського транспорту, за період: 1980 по 1986 рік істотно скоротилася. Тоді як число велосипедистів приватного користування збільшилося на 9 відсотків. Одна з причин такого велобуму, я, стверджують спеціалісти, — переважно рівнинний рельєф Нідерландів, де велосипедистам одне привілля.

Понад 5 тисяч кілометрів велосипедних доріжок прокладено в Данії. Од магістралей вони відгороджуються зеленими газонами або тротуарами. Як показу практика, спеціальні велотраси зменшили кількість дорожніх аварій.

У Лондоні перевагу велосипеду віддають понад 250 тисяч людей. Для них столиця спорудила першу в країні веломагістраль. Враховуючи зростаючий попит на велосипеди, англійська влада має намір побудувати в містах велодоріжки загальною протяжністю до 100 кілометрів, а залізниці, що вийшли з ужитку, переобладнати на велосипедні туристські дороги.

"На роботу — на велосипеді!" — під таким девізом щороку проводить кампанію Загальний німецький клуб велосипедистів, який об'єднує шанувальників двоколісних машин у Федеративній Республіці Німеччини. Клуб постійно організовує виставки, що пропагують переваги велосипеда як транспортного засобу. За даними клубу, 60 відсотків жителів ФРН мешкають на відстані не більше 4 кілометрів від підприємств та установ, де працюють. А за таких обставин у велосипеда справді немає конкурентів. Тому не тільки сільські, а й міські жителі оцінили велосипед належним чином. У Мюнхені, наприклад, біла маркірувальна лінія відмежовує од тротуару понад 40 кілометрів велодоріжок. У центральній частині Франкфурта-на-Майні для велосипеда відведено 137 кілометрів. За планом новобудов, довжину їх буде збільшено вдвічі. Прощаються зі своїми привілеями автомобілісти Кельна, де все більше городян пересідають на велосипеди, а їх уже понад 250 тисяч чоловік, тобто стільки, як і автомобілістів.

Містом велосипедистів став Західний Берлін. Масове захоплення двоколісними машинами зросло після різкого підвищення цін на проїзд у метро і автобусах. Велосипедистів тепер так багато, що місцеві власті змушені виділити спеціальні доріжки. Загальна довжина їх досягла 250 кілометрів.

"Цілком можливо, що велосипед переживає новий період у своїй історії", — погоджуються футурологи США, найбільшої автомобільної держави світу. Дефіцит пального, прагнення зберегти навколишнє середовище і ревниве бажання бути завжди у відмінній фізичній формі спонукає американців сідати не в автомобіль, а за кермо сучасного велосипеда. Починаючи з 1972 року, в Америці щороку продається велосипедів більше, ніж легковиків. Нині в країні налічується понад 90 мільйонів велосипедів. Те, що десять років тому здавалося швидкоплинною модою, тепер усвідомлюється як радикальна зміна в способі життя. "Велосипед, — пише журнал "Куест", — як пічки, що опалюються дровами, сонячні панелі, які виробляють електроенергію, і наклейки на бамперах, що закликають припинити полювання на китів, знаменує нові орієнтації в розвитку суспільства, це барометр соціального тиску". Щодня, як свідчить статистика, в США крутять педалі 14 мільйонів американців, з них 470 тисяч проїжджають бодай частину того шляху, що веде до місця роботи.

Незвичайний вигляд мають вулиці і площі швейцарського міста Люцерна, коли в один із травневих днів їх заповнюють велосипедисти на двоколісних машинах з… минулого століття. До того ж кожний їздець наряджений за певним смаком столітньої давності. Така умова цього своєрідного велосипедного свята. Загалом у цій альпійській країні популяризації велосипеда надається велике значення. Так, група федеральних зборів стала проводити кожного року 12-кілометровий велопробіг околицями столиці з метою пропаганди "найзручнішого і найбезпечнішого" транспортного засобу. Урядовці сідають на велосипеди і особистим прикладом переконують, наскільки корисний та нешкідливий для навколишнього середовища забутий вид пересування. До речі, в Женеві за прикладом деяких скандінавських країн прийнято рішення поступово змінити легкові автомобілі в центральних районах на велосипеди. Перший крок уже зроблено: міська влада закупила партію двоколісних машин, пофарбованих у рожевий колір, і передала їх в громадське користування. Відтепер бажаючий може отримати для прогулянки яскраво-рожевий велосипед і, накатавшись, залишити його на видному місці іншому велолюбителю. Якщо експеримент пройде успішно, столичний велопарк буде розширено.

Вельми шанують велосипед і у Франції, зокрема парижани. У її столиці побудовано спеціальний "вуличний велотрек" довжиною 30 кілометрів. Його протяжність планується довести до 100 кілометрів.

У Японії гігантське шосе довжиною 1 200 кілометрів від Тихого океану до мису Інубо повністю передано в розпорядження велосипедистів. Повсюдно створюються клуби любителів велосипеда, де спеціальні інструктори дають уроки. Практично кожен другий житель країни не розлучається з велосипедом.

У місті Касакуте чи не вперше в світі збудували кількаповерховий велосипедний гараж. Це зведена із скла і бетону вежа, в якій розміщується близько 2 тисяч велосипедів. Обслуговує гараж комп'ютер. Досить власникові веломашини просунути у відповідний пристрій свою карточку (місячний абонемент), як за 45 секунд з'явиться його "металевий коник".

Вражає величезна кількість велосипедів на вулицях китайських міст. Надійні велосипеди китайського виробництва заслуговують найкращих слів. Шанхайські "Фенікси", тяньцзинські "Літаючі голуби", дамські "Золоті леви" протягом багатьох років вірою і правдою служать своїм господарям. Для зручності у велелюдних місцях організовані стоянки, де за дрібну платню можна залишити велосипед на невизначений час. Після придбання новий транспортний засіб реєструється в районному відділенні служби безпеки руху. Там його власник одержує права водія, де вказується прізвище, дата видачі, марка і колір машини. Водночас вручається металевий номерний знак.

У самому Пекіні велосипедів на вулицях тьма-тьмуща, їх значно більше, ніж автомобілів. З ранку і до пізньої ночі не припиняється тут перегукування клаксонів і мелодійне тринькання дзвінків. Є у пекінських велосипедистів і своя мода, точніше у велосипедисток. Взимку, коли з пустелі Гобі накотять хмари пилюки, дівчата пов'язують все обличчя газовими косинками. Саме зимова негода підказала і такий "винахід". Поряд із заднім колесом турботливі батьки чіпляють невеликі закриті кабінки для своїх чад. Хоч і швидко міняється антураж столиці з появою нових авто, автобусів, мотоциклів та станцій метро, однак незамінними залишаються тут велосипеди — вірні двоколісні друзі пекінців.

Нині велосипед роз'їжджає в усіх містах земної кулі. За статистикою Організації Об'єднаних Націй, він став найпоширенішим засобом пересування землян. Точну кількість встановити майже неможливо, але за попередніми підрахунками, на планеті налічується приблизно 400–500 мільйонів велосипедів. Лише в Китаї та Японії — 120 мільйонів педальних машин.

І якби відомий герой романів Ільфа і Петрова Остап Бендер зіткнувся з проблемами, завданими людству автомобілем, він навряд чи виголосив би свою знамениту фразу: "Автомобіль не розкіш, а засіб для пересування". Мабуть, кмітливий мандрівник поспішив би порадити: "Якщо ви збираєтеся придбати собі транспорт, то вибирайте тільки велосипед. Виграєте в усьому, а особливо в здоров'ї, якого не купиш ні за які гроші".