Сам себе катаю

Велоазбука

Так сталося, що тривалий час велосипед чомусь вважався неподільним захопленням винятково дорослих. Для них будували треки і випускали моделі на вибір — дорожні (для чоловіків і жінок), спортивні, складені, циркові тощо. А малюків і підлітків двоколісний "коник" ніби об'їжджав стороною… Та врешті-решт конструктори усунули цю несправедливість і потурбувалися, аби люди кожного віку мали, так би мовити, свій велосипед, який цілком задовольняв би саме їхнє вподобання.

Уже на початку 70-х років найменші одержали довгожданий подарунок — кольоровий, в'юнкий і зручний в усіх відношеннях велосипед "Зайка", який зачарував їх одразу. Тепер кожного року збільшується випуск "Зайки" та його численних побратимів. І є чим пишатися малюкам. Приміром, остання новинка львівських конструкторів — двоколісний складений велосипед "Зайка-З". Катафоти, дзеркальце, звуковий сигнал, фари з електроживленням — одне слово, все, як на дорослому велосипеді. До того ж цей "Зайка" може вдосконалюватися на очах: легко і швидко складатися, сідло регулюється за висотою, кермо — за нахилом. Для тих, хто непевно тримається на двох колесах, передбачені знімні підтримуючі ролики, які чіпляються до вісі заднього колеса. Сідло напівм'яке, задня частина підресорена. Найменші просто у захваті від такого "Зайчика", а батьків цілком влаштовує його компактність, зручне зберігання.

Промисловість нашої країни налагодила випуск чимало типів веломашин, які враховують смаки усіх категорій молоді. Наприклад, дво- та трирічні малята вже катаються на "Кузнечиках", дошкільнята — на "Мальїшах". Підлітки від 7 до 14 років одержали в додаток славнозвісному "Школьнику" новий складений велосипед сЗврика-2", що має оригінальну конструкцію. Зручне кермо може регулюватися по висоті та ширині у значних інтервалах, сідло напівм'яке, рама відкрита, фари уніфіковані, задня частина підресорена. В цій моделі є гумовий амортизатор, що є водночас конструктивним елементом. А складається велосипед швидко без застосування інструменту.

Раніше учні середніх класів відводили душу лише на "Орленках" і "Ласточках", нині до їхніх послуг складені моделі "Десна", "Кама", "Пермь", що досить компактні, комфортабельні і пристосовані практично для будь-яких доріг.

Юні велолюбителі становлять сьогодні найчисельнішу групу шанувальників "сталевого коника", і їх не потрібно агітувати на велосипед, бо тягнуться до його сріблястих коліс, як усе живе до сонячного диска. Для малечі створюються авто-містечка, спеціальні велодроми. Уся наука їзди зводиться для них по суті до одного прийому — сів і поїхав, оскільки підстраховує третє колесо. І на два колеса вони переходять теж просто, у цьому їм допомагають пристосування із двох коліщат, що чіпляються до заднього колеса. А якщо комусь заманеться одразу приборкати два колеса, нема проблеми. Бо тільки нерухомий велосипед справляє враження вкрай нестійкого "коника", хилиться як не в один, то в другий бік. Зовсім по-іншому поводиться він під час руху, вперто тримає рівновагу, і чим швидше котить, тим настирливіше проявляє свій "характер". У цьому ви легко переконаєтеся самі, коли рушите з місця: якісь невидимі руки утримуватимуть вас од падіння. При цьому дуже важливо не розгубитися, і третя опора гарантована. Звідки ж їй узятися?

Над цим питанням мало хто задумується, а тим паче ті, для кого катання на велосипеді стало звичною, буденною справою. Бо навчитися їздити на двох колесах напрочуд легко: кілька порад досвідченого — і ти, вважай, уже велосипедист. Це на практиці, а в теорії велоїзди, хоч як це дивно, поки що повної ясності немає. Тож питання, чому їдучий велосипед не падає на двох опорах, — залишається відкритим.

Існує кілька теорій руху велосипеда, але кожна лише трохи відхиляє завісу таємниці його перекочення. Наприклад, найстарша з них доводить, що велосипед утримує рівновагу завдяки діям свого "вершника". Як тільки той відчуває, що "екіпаж" хилиться набік, він інстинктивно повертає кермо в напрямі падіння. І велосипед тоді рухається по кривій. Згідно із законами фізики, в ньому виникає центробіжна сила, спрямована протилежно нахилу, що й випрямляє велосипед. Начебто резонно, бо й велосипед сам по собі не стоїть вертикально, більше того, як би переднє колесо не поверталося, далеко теж не поїдеш. Тоді як розтлумачити те, що чим більшу швидкість розвиває велосипед, тим стійкіший він у русі?

Велосипедисти знають, що на значній швидкості уміння тримати рівновагу зайве, воно відпадає мимоволі. І якщо б ви поривалися впасти на швидкості понад 30 кілометрів за годину, спроба була б марною, бо відчуєте сильну протидію Стійкість велосипедних коліс, яку спричиняє сам рух, взялася витлумачити теорія, в основу якої покладено гіроскопічний ефект.

У всякого тіла, що обертається, виникають сили, які "намагаються" утримати його в площині обертання. Пригадайте вертку дзигу, якою забавлялися в дитинстві. Хоча гіроскопічну силу можна відчути, так би мовити, на дотик. Візьміться обома руками за вісь велосипедного колеса, розкрутіть і спробуйте повернути його в будь-який бік. Колесо "покаже" свою впертість. То пручатимуться сили, які фізики назвали гіроскопічними. Дослідники виявили, що в ідеалі велосипед зберігає рівновагу, коли центр його ваги припадає на лінію, що сполучає точки дотику землі обома колесами. Якщо ж центр ваги виступає за умовну пряму, а це буває в момент нахилу велосипеда, то він починає падати. Аби утриматися від падіння, велосипедист вмить повертає центр ваги на лінію між опорами. Власне, до такого "автоматичного" уміння утримувати рівновагу і зводиться навчання їзди на велосипеді.

Здавалося б, поєднання цих двох теорій цілком пояснює феномен велосипедної стійкості. Однак допитливі голови наполягають визнати й інші причини стабілізації веломашини по вертикалі. Так, одні стверджують, що вона "стоїть на ходу" завдяки товщині своїх шин подібно вузькому асфальтовому котку. Згідно з доведеннями других, у момент нахилу шина переднього колеса зчіплюється із землею не серединою, а боковиною, і внаслідок тертя спрацьовує сила, яка начебто повертає колесо вбік. І тоді велосипед котить по кривій за теорією, названою першою.

Треті вбачають стабілізуючу силу в геометрії керма: його вісь нахилена дещо назад, а кінців'я передньої вилки — навпаки, вигнуті вперед. Якщо подумки подовжити вісь керма до перетину із землею, то точка доторку переднього колеса опиниться позаду. На думку спеціалістів, така будова керма теж "продукує" силу, яка працює на чіткість руху. До речі, сам принцип підвіски переднього велоколеса широко застосовується в техніці, зокрема в авіаційній — в конструкції шасі літаків.

Як повідомляє журнал "Наука и жизнь", перевірити існуючі теорії велосипедної стійкості взявся кілька років тому англійський учений Девід Джонс. Сконструювавши кілька експериментальних моделей велосипеда, він дійшов висновку, що теорія про шини несерйозна, про тертя боковинами — сумнівна, оскільки його сила незначна, а решта — мають рацію. Його ж особисті симпатії на боці гіпотези, яка проголошує самовиставляючі властивості переднього колеса.

Американські інженери Уїтт і Вілсон, автори книги "Велосипедна наука", називають значно більше факторів (близько 15!), що зумовлюють стійкість велосипеда. Окрім реакції велосипедиста, гіроскопічного ефекту та геометрії передньої вилки, вони долучають ще масу веломашини, відношення її ваги до ваги велосипедиста, відстань між колесами (якщо коротка — висока маневреність, але мала стабільність; більша, як у тандемів, — навпаки), пружність рами, зв'язок їздця з веломашиною (чи є на педалях затискачі для ніг — тукліпси), наявність підпружиненого сідла тощо. Як математично звести усі чинники в єдину узагальнюючу "формулу велосипеда", на жаль, поки що ніхто не спромігся зробити це. Отже, велосипед можна порівняти з тією жар-птицею, яка лише частково підкоряється людині, залишаючи на відстані невловиму таємницю своїх крил…

Куди простіше на велосипеді. Той, хто осідлає його вперше, має пам'ятати: аби не впасти, потрібно вправно повертати кермо в той бік, в який хилишся. Так то так, скаже новачок про себе, але з якого "А" починається велоазбука їзди?

Починайте з найпростішого. Візьміться рукою за сідло і, утримуючи велосипед вертикально, проведіть його по прямій кілька десятків метрів. Якщо кермо повело вбік, виставте його на курс, тільки не рукою, а нахиленням машини. Цією справою ви переконаєтеся в дієвості основного правила. Затим розшукайте поблизу дому просторий і вільний од транспорту майданчик і приступайте до освоєння їзди.

Навчання піде швидко, якщо у вас на перших порах буде помічник. Попросіть когось з товаришів чи дорослих, щоб підтримували велосипед за сідло збоку або позаду, коли проїжджатимете свої перші метри. Помічник злегка штовхає велосипед, ви ж, поставивши ноги на педалі, дбаєте лише про збереження рівноваги кермом. Кілька таких спроб, а потім починайте педалювати. Помічник уже не штовхає, а підстраховує. Злагоджене поєднання керування з педалюванням сповістить про те, що ви їдете самостійно. А коли велосипед покотить швидше від пішохода, знайте: вашим помічником стали гіроскопічні сили. Відчувши їх, можете скомандувати своєму партнеру: "Від коліс!"

Навчатися їзді можна і без сторонньої допомоги. У цьому випадку опустіть сідло так, щоб ноги діставали землі. Позмінно відштовхуючись од асфальту носками, розганяєте велосипед і, поки він рухається за інерцією, опановуєте нехитрі навики керування. Зупиняйтеся з допомогою гальм: ручне упокорює переднє, а педальне — заднє колесо. Гальмування через заднє колесо краще засвоювати на малій швидкості: виставляєте шатуни в горизонтальне положення і різко натискуєте задньою ногою на педаль. Цей навик слід відпрацювати також і лівою ногою, долучаючи при цьому вагу тіла. Привчіться натискувати на ручне і педальне гальмо водночас, цим ви значно скорочуватимете гальмівний шлях. Плавне гальмування на високій швидкості і різке на меншій врятує вас од прикрих травм. На випадок несправних гальм ніколи не впадайте у відчай. Виставивши одну ногу вперед, впріться п'ятою в обід переднього позаду розвилки і не відпускайте до повної зупинки. Навчившись гальмувати та їздити по прямій, освоюйте техніку поворотів — спершу з великим радіусом повороту (до 50 метрів) і, поступово зменшуючи його, доведіть до 2. Пробуйте також їздити концентричними колами — від найбільшого і до найменшого, — або по спіралі. Швидкому засвоєнню основних прийомів сприяє описування велосипедом "вісімки" навколо двох віх, і розташованих одна від одної на відстані 3–4 метри.

Наступний етап — самостійне осідлання велосипеда. Беретеся за кермо обома руками, ліву ногу ставите на педаль і, відштовхнувшись правою, рушаєте. Зберігаючи рівновагу, перекидаєте праву ногу через раму і, ставши на педаль, вмощуєтеся у сідло. Злізають з велосипеда тільки при зупинці. Зсуваєтеся з сідла і виставляєте ногу на опору, яка трапиться поряд, або зістрибуєте на землю.

Важливе значення для велосипедиста має правильна посадка. Навіть витривалий і фізично сильний спортсмен, що сидітиме абияк, досить скоро втомлюється. Не рекомендується їздити на велосипеді із надто піднятим або низько опущеним сідлом. У першому положенні велосипедист сповзатиме з нього, щоб дістати нижню педаль, а в іншому — ноги надмірно згинатимуться в колінах, що призводить до передчасного знеможення. Сідло виставляється так, щоб п'ятка ноги діставала опущену вниз педаль. Як перевірити, чи правильно встановлено сідло? Виставте шатуни по горизонталі і, осідлавши велосипед, поставте ноги на педалі, щоб основа великого пальця стопи знаходилася над її віссю. Тоді вертикальна лінія має пройти від краю коліна передньої ноги і через вісь педалі. Простіше провірити це в русі. Ставите п'ятки на педалі і, їдучи помалу, простежте за своїм педалюванням. Якщо крутите педалі плавно, не метляючи стегнами, вважайте, все гаразд. Передню частину сідла бажано задерти дещо догори (на 4–6 сантиметрів), що перешкоджатиме сповзанню з сідла при швидкій їзді.

Неправильно встановлене кермо утруднюватиме дихання, його висота має забезпечувати невеликий нахил вперед, а ширина — відповідати розміру плечей.

Техніка педалювання. їй теж потрібно вчитися. Наскільки технічно підготовлений футболіст чи волейболіст, вболівальнику видно по тому, як він б’є по м'ячу. А як визначити рівень техніки педалювання? Як грамотно крутити педалі? Даруйте, але тут є свої тонкощі. Щоб з'ясувати, як працює за педалями звичайний велосипедист, експерти встановили між черевиком і педаллю чутливу пластинку, своєрідного інформатора. З'ясувалося: любитель витрачає даремно майже половину зусиль, з якими тисне на педалі. Класний гонщик, а тим паче чемпіон, марнотратником, ясна річ, бути не може. Його холості витрати не перевищують 6–8 процентів, а "мертві зони", тобто відтинки циклу, до яких не докладаються зусилля, зведено до мінімуму. Натискуючи синхронно на педалі, гонщик розвиває ту ж швидкість, що й звичайний велосипедист, котрий напружується при цьому вдвічі більше. Крутити педалі, тиснучи на них впродовж всього циклу, як робить це більшість юнаків, не є грамотною їздою. Велосипед доставлятиме повноцінне задоволення, коли навчитеся вміло проштовхувати педалі у верхньому положенні, плавно проводити в нижньому і підтягуватимете їх при підйомі догори. Саме при такій техніці педалювання спортсмени досягають високих швидкостей. їм також допомагає й те, що носок ступні у них фіксується спеціальним пристосуванням — тукліпсами із ремінцями.

А як бути тим, у кого не гоночний, а звичайний велосипед? Дослідження показали, що раціональну їзду на велосипеді визначає рухливість гомілковостопного суглоба, оскільки при наближенні педалі до верхньої точки кут гомілка — стопа має бути найменшим (75–80°), а посередині нижньої точки — найбільшим. Стежте за тим, щоб після проходження шатуном 190° ноги піднімалися, не штовхаючи педаль. Намагайтеся працювати ногами синхронно — це заощаджуватиме зусилля на довше катання.

Достеменно відомо: найбільший ефект дають зусилля, однакові за величиною і спрямовані по дотичній впродовж усього циклу. Велосипедист має навчитися тиснути на педалі по можливості на великих дугах, враховуючи при цьому стан дороги, силу і напрям вітру. Наприклад, при попутному вітрі намагайтеся їхати, так би мовити, холостим педалюванням, тобто тиснучи лише вагою ніг. У такий спосіб часто їдуть в групі, де чимало важить уміння розслаблюватися для тих, хто позаду. До речі, в момент зняття м'язової напруги рекомендується розвернути в боки руки і трохи розвести коліна. Немає нічого загрозливого в тому, коли зачепите своїм переднім заднє колесо їдучого попереду. Щоб ураз роз'їхатися, різко вдарте своїм переднім заднє колесо "лідера". Цей прийом відпрацюйте заздалегідь, катаючись на пару з товаришем. У групі велосипедисти рухаються червечкою, один за одним. Вожаком стає кожний згідно з чергою. "Рядові" мають вибирати таку позицію, яка допомагала б економити сили. Якщо вітер боковий і дме зліва, займайте місце праворуч од лідера, дме справа — тоді ліворуч.

Ідеальний цикл. Починається він із правильної посадки, яка гарантуватиме найбільш оптимальні умови відпочинку, максимальне функціонування різних груп м'язів і розв'язуватиме позитивно аеродинамічну задачу. Якщо ви тримаєтеся у сідлі випрямлено, то з точки зору фізичного тіла, нагадуєте кут із розхилом вперед. При цьому повітря чинитиме найбільший опір. Надмірний же нахил корпуса вперед передчасно стомлює м'язи спини, і сидіти тоді незручно. "Золота середина" визначається кожним індивідуально під час довготривалої велоїзди.

Деяких батьків, мабуть же, насторожує те, що катання на велосипеді може викликати у сина чи доньки викривлення хребта. Побоювання даремне. В історії велоспорту, а йому вже понад сто років, не зафіксовано жодного горбатого гонщика. Хто-хто, а спортсмени гасають на велосипедах не близько години, а годинами і день у день, незважаючи на погоду. Велосипед у цьому розумінні зовсім не шкідливий. Як запевняють лікарі збірних велодружин, хребет викривляє здебільшого малорухливий спосіб життя, слабкі м'язи спини та попереку, а ще й те, що учні сидять за партою в незручних позах і уникають рухливих ігор. Тут доречно процитувати висновок лікаря, майстра велосипедного спорту, неодноразового чемпіона країни В. С. Преображенського: "Численні експерименти показують: І велосипед добре розвиває довгі м’язи спини і попереку, тобто природний м'язовий корсет, який зміцнює хребет і перешкоджає йому викривлятися. Змінюється і м'язовий тонус: у тренованого м'язи міцні, слухняні, а у нетренованого мляві, "кислі"… Коли дитина сидить за партою нерухомо з нерозвиненими слабкими м'язами по кілька годин підряд, вони, м’язи, стомлюються одноманітністю, послаблюються, і вся вага голови і тіла переноситься на слабкий хребет (кістки, хрящі, зв'язки). І хребет викривляється і деформується, немов тонка стеблина. Коли ж юнак їде на велосипеді, спершись на кермо руками, частина його ваги перерозподіляється на руки. Тоді хребет зазнає меншого навантаження".

Їзда в стилі танцю. Цим прийомом користуються гонщики, штурмуючи круті підйоми: велосипедист зсувається з сідла і позмінно переносить вагу тіла з однієї педалі на іншу. Якщо дивитися збоку, складається враження, ніби він витанцьовує на педалях. Спробуйте крутити шатуни стоячи, одразу відчуєте, що тиснете на педалі дужче, ніж їдучи звичним способом. У цьому випадку ви долучаєте до крутного моменту ще й власну вагу. "Танцювання" ефективне лише при певному ритмі педалювання, коли велосипедист встигає переміщати тулуб з одного боку рами на інший. Засвоєння танцювального стилю їзди полягає у відпрацюванні розвантаження педалі, що піднімається, і тисненні що є сили на ту, яка опускається При цьому дихають циклічно: вдихаєте, тиснучи на педаль, і видихаєте, "переносячи себе" на протилежний бік.

"Обережно — поворот!" Спускаючись вихором із високих пагорбків чи розі гнавшись по прямій, не забувайте, що чим вища швидкість, тим більшим має бути радіус повороту. Тому при наближенні до повороту поспішіть збавити швидкість, інакше центробіжна сила може виштовхнути на узбіччя. Різке гальмування на повороті особливо небезпечне при високій швидкості та в дощову погоду. Гальмувати на мокрому асфальті потрібно обережно, пам'ятаючи: чим рівніше і гладкіше покриття, тим більшим має бути радіус повороту та гальмівний шлях. Аби запобігти падінню, досвідчені велосипедисти пересідають на горизонтальну трубу рами, однією ногою спираються на педаль, щоб тримати рівновагу, другу (з боку повороту) опускають вниз і "гальмують" підошвою об асфальт. На поворотах із твердим покриттям рекомендують нахиляти велосипед вбік викривлення шляху, стоячи на опущеній вниз педалі з протилежного боку.

Стрибки через бар'єри. Цей новий вид змагань придумали в США. Учасники стартують з трампліна на велосипедах з особливо пружинистими покришками… Стрибки на двоколісному "конику" входять до програми навчання майстрів високого класу їзди. Не лише гонщикам, учасникам велокросів, а й велосипедистам-любителям дуже важливо уміти перестрибувати на двох колесах через перешкоди, що несподівано виникають на дорозі,— каміння, вибоїни, рівчаки тощо. Техніка виконання стрибка на велосипеді нескладна.

Стрибки з бар'єрами.

Велосипедист під'їжджає до перешкоди, ривком керма на себе і водночас відкинувшись трохи назад, піднімає переднє колесо. Затим робить навпаки — піднімає заднє колесо, нахиляючись тулубом на переднє. Шатуни в обох напівприйомах знаходяться в горизонтальному положенні. Під час стрибка переднє колесо утримується чітко в напрямі руху, інакше в момент приземлення можна впасти. Стрибки легше даються на велосипеді, педалі якого обладнані тухлі псами.

Перешкодою для тренування може служити натягнута еластична гумова стрічка. Намагайтеся перестрибнути її, не зачепивши ні переднім, ні заднім колесами. Висоту перешкоди поступово збільшіть до 20 сантиметрів. Навчившись долати умовну перешкоду, можете замінити її на деревину, цеглини та інші невисокі предмети.

Щоб стрибнути в довжину, потрібно добре розігнати велосипед. Перед І "бар'єром" різко натискуєте на педаль, що йде вниз, водночас висуваєтеся із сідла вперед і відриваєте од землі переднє колесо. Чим більша швидкість і чим далі нахилитеся вперед, тим довшим буде стрибок.

Можна стрибати і обома колесами. При цьому велосипедист набирає високу швидкість (понад 30 кілометрів за годину), переводить шатуни в горизонтальне положення і, відштовхуючись од педалей, вихоплюється із сідла вгору Велосипед злітає, підхоплений руками, що тримають кермо, і ногами, "взутими" в тукліпси. Приземлення буде м'яким, якщо збережете прямолінійність руху.

Гімнастика дихання. Чи правильно ми дихаємо, коли крутимо педалі? Питання далеко не другорядне, а тим паче для велосипедиста, у якого глибина дихання та ритміка педалювання взаємопов’язані: швидше обертаєте шатуни, частіше дихаєте. На велосипеді частота пульсу, як правило, досягає високих показників, а відтак зростає споживання кисню, що "транспортується" м'язами ніг, тулуба, спини і рук. Наприклад, індійські йоги, які довели дихальну гімнастику до високої досконалості, вважали, що правильне дихання забезпечує максимальне пройняття "космічною енергією"…

Розвитку ритмічного дихання велосипед сприяє якнайкраще. Ось прислухайтеся, як працюють під час їзди легені. При повільній швидкості, скажімо, до 15 кілометрів за годину, вони призвичаюються завершувати дихальний цикл за два оберти. Долаєте підйом — вдих і видих збігається з натиском кожної ноги на нижню педаль. На думку медиків, дотримування ритму, який "підказує"" велосипед, дуже корисне для злагодженої роботи легенів. Тож, катаючись, стежте, щоб ваше дихання бупо вільним і природним.

Дослідник педалетерапії А. А. Красников стверджує, що по спірометрії (визначення життєвої ємності легенів з допомогою спеціального приладу — спірометра), вентиляції легень і споживанню кисню велосипедисти посідають друге місце після плавців і перше по розвитку грудної клітки, яка формується значно пропорційніше, ніж у легкоатлетів і плавців.

Розваги на вибір. Що можна порадити юнакам, які вирішили подружитися з велосипедом надовго? Насамперед хочеться запевнити, що з ним нудьгувати не доведеться. Грайливе крутіння педалей вироблятиме "гормони" підвищеного настрою, а стрімке перекочення сріблястих коліс даруватиме відчуття блаженства. У дошкільних установах практикуються різноманітні ігри з участю велосипеда, наприклад, гонки на триколісних "великах" на 20–30 метрів, їзда заднім ходом, виконання найпростіших елементів фігурного катання, що дуже до вподоби малюкам. І це зрозуміло, адже найменші, на відміну від дорослих, майже не терплять одноманітності.

Підлітки 10–12 років можуть брати участь у змаганнях на кілометри, вирушати з батьками чи старшими товаришами в недалекі поїздки за місто чи туристичний похід на 10–15 кілометрів. Набагато цікавіше їхати гуртом (не більше п'яти велосипедистів у групі), при цьому інтервал між учасниками має становити щонайменше 5–6 метрів.

Старшокласникам рекомендуються змагання на короткі дистанції від 200 до 100 метрів, а також велопрогулянки у вихідні дні від 25 до 50 кілометрів. На перший раз довжина дистанції не повинна перевищувати 15–20 кілометрів. Не виключено, що після першої поїздки відчуєте ниючий біль м'язів. Хвилюватися не потрібно — через день-два він проходить безслідно. А щоб успішно здати норми ГПО, маєте тренуватися регулярно як мінімум один місяць.

Долання підйомів та зустрічного вітру добре розвивають фізичну силу ніг і рук, а також гартують витривалість. При цьому слід пам'ятати, що надмірні навантаження шкідливі і допускаються лише як короткочасні випробування сили волі. Величина навантаження не завжди визначається пройденим шляхом, чимало залежить від рельєфу місцевості, напряму вітру, пожне навантаження належить "перебивати" відпочинком: чим більшим було воно, тим довше відпочиваєте.

Тим, кому за шістнадцять, корисні поїздки на багатокілометрові дистанції, які можна розцінювати як приємний і ненадокучливий різновид фізкультури. Дальні спокійні велопоїздки благодатно діють на організм в цілому, важливо й те, що серце працює тривалий час в м'якому режимі.

Одежу кожний велосипедист вибирає за своїм уподобанням, враховуючи погодні умови, тривалість поїздки. В погожий літній день можна одягти велоформу, яка випускається спеціально для велосипедистів, або звичайний спортивний костюм, на ноги — кросівки і обов'язково бавовняні шкарпетки, інакше натрете мозолі. Від сонячного удару добре захищає кепка з козирком або легка шапочка із сонцезахисними окулярами, до того ж останні оберігатимуть очі від попадання мошви. Шерстяний спортивний костюм доцільний в прохолодні дні. До речі, остерігатися переохолодження організму потрібно не менше, ніж перегрівання. У дощову погоду ви не відчуватимете дискомфорту в сідлі, якщо одягнете светр і штормівку, а на голову теплу шапочку чи берет. Ідеальним костюмом вважається той, який добре вбирає піт, зберігає тепло, не сковує рухів, уже ношений, не має грубих швів і, безумовно, пасує вам.

Ніколи не сідайте на велосипед одразу після харчування, голодним або коли нездужаєте. їжу приймайте за 1,5–2 години до прогулянки. Не забувайте взяти з собою в далеку дорогу кілька кусочків цукру, яблук, флягу з соком або холодним чаєм і кілька бутербродів. В дорозі знадобиться проста аптечка (бинт, флакончик йоду, зеленка і лейкопластир), адже ніхто серед подорожуючих, навіть обережний пішохід, не застрахований від травм. Що ж до останніх, то візьміть собі за правило: перед дорогою слід обов'язково перевірити кріплення всіх гайок і болтів, натягнення спиць, стан гальм і шин, не їздити до крайньої втоми, що послаблює увагу на дорозі, не схиляти низько голови, аби не випадала з поля зору перспектива руху.

А тепер познайомтеся з кількома досить поширеними розважальними вправами та іграми на велосипеді, які, сподіваємося, зацікавлять не лише юних велосипедистів.

Вісімка. Поставте за 10 метрів од лінії старту дві кеглі, які б утворили "коридор" шириною 100–150 сантиметрів, третю — на відстані 13 метрів і четверту — через 16 метрів. Завдання: велосипедист має проїхати "коридор", затим об'їхати третю кеглю ліворуч, четверту — праворуч, на зворотному шляху обігнути третю ліворуч і повернутися через "коридор" на старт. Перемога дістається тому велосипедисту, який покаже кращий результат і не зіб'є жодної кеглі.

"Вісімка".

"Змійка".

"Змійка". Кеглі розставляються в одну лінію з інтервалом в 3 метри, а остання на такій відстані, щоб можна було об'їхати її та пропетляти другу половину "змійки" в напрямі старту. Умови змагань такі, як і для "вісімки".

Міст-гойдалка. На поперечний брусок або "козел" висотою 35–40 сантиметрів кладеться товста дошка довжиною 6–8 метрів і шириною 35–40 сантиметрів. Велосипедист повинен наїхати на опущений кінець дошки, проїхати на середину, затим гойднутися вперед так, щоб дошка опустилася, і з'їхати, не сковзнувши набік.

Тихше їдеш. Мета гри: навчити юнаків стояти на місці, сидячи на велосипеді (гонщики називають цей прийом сюрпляс). Новачкам спершу пропонують проїхати відтинок шляху, наприклад 20 метрів, якомога повільніше, не зупиняючись і не торкаючись ногою землі. Другий варіант: проїхати найменшу відстань за 1 хвилину, 2… Найбільш підготовлені можуть змагатися між собою, стоячи на двох колесах на місці. Учасник не має права просуватися вперед чи назад далі 20 сантиметрів. Перемагає той, хто довше "простоїть".

Зі склянкою води. Учасники шикуються в одну шеренгу, кожний одержує в руку пластмасову склянку, наповнену водою. По команді "марш!" велосипедисти вирушають на дистанцію 200–300 метрів. Перемога присуджується тому, хто швидше прибуде на фініш і найменше розхлюпає води. На всіх склянках нанесено контрольну лінію, як правило, на 1–2 сантиметри нижче вінця. Тримаючи склянку однією рукою, а кермо другою, велосипедист має дотримуватися прямолінійного руху.

Велотриал. Це змагання особливо корисне юним спортсменам, оскільки добре розвиває фізичні та морально-вольові якості. Для проведення велотриалу необхідно вибрати за містом чи в парку 2 або З траси, позначити їх віхами. На кожній трасі (довжина не більше одного кілометра) закладаються 8—15 контрольних ділянок із різноманітними перешкодами — лежачі стовбури, валуни, калюжі, струмки і т. п. — все залежить від фантазії та винахідливості організаторів. Кожен учасник має пройти дистанцію без падіння, без наїзду на межу контрольної ділянки, без торкання землі ногами — за ці порушення нараховуються штрафні очки. Усі перешкоди долаються згідно з визначеним лімітом часу.

Змагання по велотриалу можуть проводитися також і в закритих приміщеннях. Велобол. Цей порівняно новий різновид спорту набув чималої популярності у багатьох країнах, ним захоплюються в НДР, Швейцарії, Японії, а особливо в Чехо-словаччині. Щороку наприкінці осені тут відбуваються міжнародні змагання на приз "Золотий велосипед", в яких беруть участь справжні віртуози їзди.

Справді, не кожний велосипедист може зіграти у велобол. Одна справа крутити педалі і зовсім інша наносити удари по м'ячу лише колесами велосипеда. А втім, читачеві стане усе зрозуміло, якщо назвемо бодай основні умови та правила футболу на веломашинах.

Полем для велоболу служить паркетна підлога, що має розміри: довжина — 11 метрів, ширина — 14 метрів. Ворота квадратні — 2X2 метри. М’яч схожий на гандбольний, важить до 600 грамів. Грають дві команди, у кожній по два велоболісти. Велосипеди дещо незвичайні, вони пристосовані до цієї захоплюючої гри. Сідло зміщено трохи назад, аби легко піднімалося переднє колесо, яким здебільшого і наноситься удар. Ручки керма піднято догори. Привод велосипеда має хід назад, що робить його маневреним у грі. Матч триває 14 хвилин, на кожний тайм припадає по 7 хвилин.

Часу на велобол відводиться не так багато, але ця гра напрочуд динамічна, високотехнічна, вимагає від гравців граничного напруження м'язів. У велобол грають не просто майстри їзди, а передусім витривалі, добре натреновані спортсмени. Головна умова для велоболіста — постійно тримати велосипедом рівновагу. Торкнешся ногою паркету — гра припиняється і призначається штрафний удар. Практично у гравців немає ні секунди на перепочинок, і тоді, коли гонять колесом м'яч, і коли захищають свої ворота. Оскільки м'яч розігрується лише ударами обох коліс, то майже щомиті велоболістам доводиться здійснювати неймовірні, наче на арені цирку, трюки. Комбінації видовищні, хвилюючі, а голи значно фантастичніші, ніж у звичайному футболі. Про високий клас цієї гри свідчить і те, що зіткнень практично не буває.

Який велосипед найкращий? Кожна модель має своє специфічне призначення. Тож вибираючи, зважайте насамперед на тему, яку ставите перед собою. Якщо збираєтеся їздити грунтовими, купуйте дорожній, він витриваліший, його середня швидкість у межах 20 кілометрів за годину. Для далеких поїздок випускаються спеціальні туристичні або спортивно-туристичні машини "Спутник", "Спорт" та "Турист", що конструктивно наближаються до гоночних велосипедів: у них той же принцип дії гальм, задньої втулки, перемикачів передач, на них можна мчати зі швидкістю до 45 кілометрів за годину.

Досвідчені велолюбителі радять, наприклад, придбати "Спутник". Його трассi, звісно, пролягають не в космосі, а земними шляхами і туристичними стежками. Ця модель обладнана двома багажниками, має багатошвидкісну передачу — до п'яти. Перемикач передачі ланцюга паралелограмного типу, з його допомогою велосипед змінює швидкість на ходу. Гальма ручні, кліщового типу. Ободи коліс із алюмінієвого прокату коробчастого перетину. Спортивне рогате кермо можна замінити на звичайне, випрямлене. На такому велосипеді можна вирушати у далекі мандри за будь-яким маршрутом.

"Спорт" конструктивно мало чим відрізняється від "Спутника". Завдяки вдвічі більшій кількості передач його можна використовувати не лише для подорожей, а й в кросах та гонках по шосе. "Турист" — машина легкодорожнього типу, власне, сама назва говорить про її призначення. Окрім багажників обладнана фарою і генератором, швидкознімними крилами (проміжок між ними і шинами дещо збільшений), велолічильником, дзеркалом заднього огляду, місткою інструментальною сумкою. Його суттєва перевага над попередніми моделями — це набір передач із співвідношеннями від 1:1,4 до 1:3,7, що забезпечує прискорений розгін навіть при невеликих зусиллях, високу швидкість на рівнині, плавний підйом на гірських перевалах. А загалом усі три марки універсальні, зручні в користуванні, надійні навіть за важких дорожніх умов. "Взуті" вони, що не менш важливо, у комбіновані шини, тобто покришки з камерами. Добре підготовлені велосипедисти, вміло маніпулюючи передачами, здатні проїжджати за день понад 200 кілометрів.

Для поїздок за продуктами в магазин чи на базар краще придбати складений велосипед типу "Скиф", "Кама" пермського велозаводу, що мають зручні дротяні корзинки-багажники.

Тому, хто вирішив серйозно займатися велоспортом, варто придбати гоночну машину, наприклад "Старт-шоссе", призначену виключно для шосейних і трекових гонок. Вона має полегшену, але значно міцнішу конструкцію, кращу аеродинаміку і розвиває швидкість до 50 кілометрів за годину, а при палкому бажанні і значно вищу. Слід пам'ятати, що велосипеди гоночного профілю пристосовані лише до гладенького асфальту і безпорадні на дорогах і стежинах із вибоїнами. До того ж їхні однотрубки вбирають, наче магніти, гострі предмети та колючки, нерідко сповзають з обода, а коли лопаються, то в дорозі відлагодити їх практично неможливо.

Я виїжджаю на вулицю… Як стверджують історики, перша дорожня пригода з вини велосипедиста зареєстрована в англійському місті Кортхіллі в 1842 році. Сталася вона з вини молодого шотландця Кирпатрика Макміллана, який помандрував одного разу до Глазго. Проїжджаючи вулицями Кортхілла, він мало не покалічив дівча, що перебігало дорогу. Кирпатрик різко повернув убік кермо і гупнувся на мостову. Дівчинка відбулася незначними подряпинами, однак місцева патрульна служба визнала за потрібне втрутитися. У протоколі було зазначено, що цей безвідповідальний випадок не знає прецедентів, а тому винуватця оштрафували на п'ять шилінгів.

Якщо перекинути місточок із далекого минулого в день сьогоднішній, то одразу впаде в око, що у дворах та на шляхах двоколісних екіпажів стало значно більше. І не будемо кривити душею, вони завдають немало клопоту і службам ДАІ (дорожньої автоінспекції), і пішоходам. Як і будь-який складний комп'ютер та інший електронний пристрій, дорога в наш науково-технічний вік вимагає, щоб у стосунках з нею неухильно дотримувалися певних правил. Чому ж так часто порушуємо їх? Мабуть, тому, що, виявляється, мало знати, як потрібно вести себе на вулиці. Тут мас спрацьовувати автоматично, якщо хочете, звичка чинити так, як велить безпека руху. І не інакше, а виробляти її належить вже змалку. Бо саме в цьому віці нам не властива обережність. Вона приходить тільки з роками, і скільки завгодно можна навести таких прикладів, коли хлопчина бездумно кидається назустріч небезпеці, не відаючи про наслідки; нерідко губиться і може непоправно постраждати навіть за ситуації, з якої дорослий зуміє вийти щасливо.

У країні немало робиться для зменшення дитячого транспортного травматизму. У великих і малих містах організовуються факультативи по навчанню учнів дорожній азбуці — в автомістечках, загонах юних інспекторів руху, в Дні юного велосипедиста, знайомлять з нею також спеціальні вікторини та олімпіади. І все ж поведінка велосипедиста на вулиці, його взаємини з іншими учасниками дорожнього руху бажають залишатися кращими. Наприклад, не всі двори пристосовані до катання на велосипеді, не кожен знайде місце, де можна було б потренуватися в грамотній їзді. Мабуть, тому й не перевелися такі собі шибайголови, котрі ледь навчившись тримати кермі, вириваються на запруджену автомобілями трасу, і до лиха тоді лише один метр…

Шини із різним тиском повітря: а — низький; б — нормальний; в — надмірний.

Як відомо, велосипедиста не зобов'язують складати екзамен на правила дорожнього руху. Деякі засвоюють їх здебільшого під час катання, наражаючись на зауваження чи покарання патрулів ДАІ. З найменшими клопоту майже немає — вони під наглядом батьків. А ось з підлітками значно важче, їхні витівки контролювати складніше. Вони можуть умоститися на велосипеді вдвох чи втрьох і виїхати на вулицю чи тротуар, що категорично забороняється. Їх попередять в одному місці, не зоглядишся, як вони нишком перебралися в інший квартал і продовжують бешкетувати. Що робити інспекторові?

З настанням весни працівники ДАІ, як правило, попереджають автомобілістів, виставляючи спеціальні знаки "Обережно! На дорозі велосипедисти!" А від велосипедистів, особливо юних, вимагається одне — правильна поведінка в транспортному потоці. Що необхідно знати кожному, хто залишає поріг свого дому на двоколісному "конику"?

Перш ніж сісти на велосипед, перевірте його справність, як працюють гальма, зверніть увагу на кріплення керма, коліс, натягнення ланцюга (допускається провисання до 5 міліметрів). Гальма нормальні, якщо забезпечують чітку і плавну зупинку. Кермо не повинно повертатися туго, інакше важко буде утримувати рівновагу чи об'їжджати перешкоди. Тиск повітря в шинах оцінюють за зовнішнім виглядом, Якщо тиск низький, шина швидко нагріватиметься і може підвести на ходу; надто високий тиск подовжує гальмівний шлях. Не менш важливо переконатися у правильному центруванні коліс (площі симетрії рами і коліс мають співвідноситися), відсутності "вісімки", щільності усіх різьбових з'єднань, справності електронних покажчиків повороту, дзвінка тощо. Якщо виявите неполадки, ліквідуйте їх одразу.

Відмінний стан веломашини — це запорука безпечної їзди і вияв поваги до праці конструкторів і робітників, що виготовили її. Після кожної поїздки протирайте велосипед сухою ганчіркою. Щоб запобігти передчасному зношенню деталей, які рухаються, періодично змащуйте їх. У зонах помірного клімату місця, в яких труться деталі, змащуються двічі за сезон, а в зонах жаркого клімату — З—4 рази за сезон, ланцюг — 4–8 разів.

Правила дорожнього руху. їздити на велосипеді по трасі дозволяється лише в один ряд і на відстані не більше одного метра від її правого краю. Виїжджати на більшу відстань дозволяється тільки при обгоні, об'їзді, повороті наліво та розвороті, якщо вони дозволені. їхати узбіччям дороги не забороняється, але ваші наміри мають розуміти інші учасники руху. При цьому належить користуватися такими умовними сигналами:

— перед зміною напряму руху або перед поворотом наліво — простягти вбік ліву руку;

— перед зміною ряду або поворотом направо — простягти праву руку;

— перед зупинкою і гальмуванням — підняти руку вгору.

Сигналізувати потрібно заздалегідь — до початку маневру, тоді ті, кому це адресується, матимуть можливість зреагувати. Тривалість сигналу 6–8 секунд.

Поворот наліво чи розворот можна здійснювати, не злізаючи з велосипеда за умови, якщо на шляху відсутній трамвайний рух і в обраному напрямі дорога має одну смугу для руху. Кількість смуг для руху в зустрічному напрямі і на дорозі, куди повертаєте, не має значення, як і те, скільки там трамвайних колій. Велосипедист може застосовувати також додаткові заходи безпеки, зокрема яскравий одяг, світловідбивачі та електронний покажчик поворотів.

Дуже зручно і безпечно подавати сигнали поворотів з допомогою спеціального пристрою "Велозлектроника", який випускає "Київпобутрадіотехніка". Обладнана цим компактним приладом веломашина створює певний комфорт під час їзди. Наприклад, перевівши тумблер, що кріпиться на кермі, в ліве положення, ви увімкнете ліхтарі, розташовані ліворуч від рами велосипеда.

У покажчику поворотів використано електронне реле, що в порівнянні з контактним забезпечує високу надійність і практично не потребує догляду за ним.

"Велозлектроника" призначається лише для дорожніх і спортивних велосипедів із закритою рамою. Електронна схема живиться від чотирьох елементів 343 загальною напругою 6В. Частота миготіння ліхтарів — 1,0–2,5 Гц, електрична система — однопровідна, спільним "проводом" служить рама велосипеда.

— їздити тротуарами і пішохідними доріжками;

— їхати, не тримаючись за кермо;

— перевозити предмети та вантажі, які перевищують габарити велосипеда по довжині та ширині більше як на 0,5 метра;

— перевозити пасажирів (виняток становить дитина, яку можна везти на додатковому сидінні, обладнаному підніжками);

— рухатися трасою, якщо поряд є велодоріжка;

— повертати ліворуч або розвертатися на дорогах із трамвайним рухом.

Чітке знання "Правил дорожнього руху" вимагається від велосипедиста при наближенні до нерегульованого перехрестя. Як правильно проїжджати його?

1. На перехресті нерівноцінних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, зобов'язаний пропустити транспорт головної дороги незалежно від напряму руху. Головною вважається дорога із будь-яким покриттям по відношенню до дороги без покриття (грунтова) або дорога, позначена знаками "Головна дорога", "Перетинання з другорядною дорогою", "Приєднання до головної дороги (зліва)", "Приєднання до головної дороги (справа)", "Автомагістраль" по відношенню до дороги, позначеної знаком "Поступіться дорогою" та "Рух без зупинки заборонений".

"Велоэлектроника".

2. На перехресті доріг водій трамвая має переважне право перед водіями безрейкових транспортних засобів. Велосипедист повинен поступитися дорогою транспорту, що наближається справа.

3. Якщо головна дорога на перехресті змінює напрям, водії повинні керуватися правилами проїзду перехресть рівнозначних доріг. Такого правила зобов'язані дотримуватися водії, які рухаються другорядними дорогами. При повороті праворуч водій безрейкового транспорту пропускає трамвай, що їде праворуч.

4. При повороті направо чи наліво водій повинен пропускати пішоходів, котрі перетинають проїжджу частину, на яку він повертає.

5. На нерегульованому перехресті із дорожнім знаком "Рух без зупинки заборонений" водій повинен зупинитися перед стоп-лінією.

6. В інших випадках для пропускання транспортних засобів, водії яких вимагають переважне право на рух, забороняється виїжджати за лінію поперечної розмітки, що наноситься із знаком "Поступіться дорогою", в разі її відсутності — на проїжджу частину дороги, що її перетинає.

7. Наближаючись до нерегульованого пішохідного перехрестя, велосипедист зобов'язаний збавити швидкість або зупинитися, щоб пропустити пішоходів, які ступили на перехід. Якщо перед переходом зупинився транспортний засіб, велосипедист може продовжувати рух, переконавшись, що перед ним немає пішоходів.

Про порядок на вулицях турбувалися з давніх-давен, коли не було ні велосипедів, ні авто. Уже в 1784 році існувало дорожнє зведення із 26 правил проїзду на возах і каретах. Візникам видавалися квитки, які служили і як посвідчення, і як своєрідне керівництво до дії, оскільки в них вказувалося, як належить поводитися на вулицях міста. Наприклад, якщо кучер летів "на загнузданих конях малою риссю", карався штрафом. Регулювальників і світлофорів тоді не було, тож до перехрестя належало прибувати стиха і, озирнувшись на всі боки, поганяти далі. "На мостах, через ріки карет не обганяти, а їхати поволі", "на вулицях голосно не кричати і не свистіти" — писалося в тому зведенні для ямщиків.

Чимало утисків зазнав велосипед, перш ніж став повноправним учасником руху. Попервах градоначальники забороняли появлятися на "павукові" на вулицях, бо вбачали в ньому безладдя, адже від "двоколісного дива" тоді шарахалися коні, і пішоходи. Лише згодом велосипедистам почали видавати спеціальні квитки, які підтверджували знання правил і уміння володіти самокатом. Один із таких документів одержав 21 лютого 1896 року Л. М. Толстой як член Московського гуртка велосипедної їзди:

КВИТОК

для їзди на велосипеді по вулицях міста Москви № 2300

Видано без права передачі графу Льву Миколайовичу Толстому.

Це велосипедне посвідчення зберігається у відділі рукописів Державного музею Л. М. Толстого, а велосипед під номером 97011, на якому катався письменник, можна побачити в його робочій кімнаті Музею-садиби в Москві.

Як і де зберігати велосипед! Найкраще велосипед "почувається" у підвішеному положенні та в сухому приміщенні. Якщо він стоїть на підлозі, не забувайте один раз на місяць міняти положення коліс і підкачувати шини. У селі знайти підходяще місце для велосипеда не проблема, а ось виявити його у місті не так просто, бо де б не притулили його в квартирі, однак заважатиме своїми габаритами. Міські велолюбителі радять виставляти веломашину на балкон. Якщо на перезимування, то з обов'язковою консервацією. Деталі з дюралію і нікелю змастіть тонким шаром автомобільного мастила. У спортивного велосипеда послабте гальма, попередньо витягнувши хомутики, щоб "відпочили" протягом зими. Бажано зняти кермо і сідло, щоб не поржавіли, тим паче, що пластмасові рукояття та шкіра на морозі псуються.

Повітря спускається із шин наполовину. Після консервації заверніть велосипед в хлорвінілову плівку: в такому "панцирі" він чудово перезимує до весни.

Руль. При ударах і падіннях досить часто пошкоджується кермова труба. Послабте затискний болт і вийміть кермову трубу. Зігнуте місце випрямте у лещатах. Якщо руль прокручується навколо своєї осі, це означає, що зносилися прокладки або зірвано різьбу затискного болта. Відкрутіть затискний болт, підставте дерев'яну вибивачку, вдарте по ній молотком. Відрегулюйте руль, замініть зіпсовані прокладки, а також затискний болт.

Сідло похитується вперед чи назад. Щоб ліквідувати цю несправність, перевірте замок. Може, стерлися насічки на скобі або зносилися фасонні шайби. Поглибте їх тригранним терпугом Сідло встановлюється на таку висоту, щоб, сидячи на ньому, можна було дістати п'ятою нижню педаль. Руль має бути на тому ж рівні, що й сідло.

Переднє колесо. Чашки його втулки потрібно змащувати автолом чи технічним вазеліном раз на сезон. Кульки щоразу промивайте бензином або гасом, витирайте насухо, заіржавілі чи зіпсовані замінюйте новими. Уважно огляньте осі конусів та затискних гайок. Зіпсовані місця поновлюйте плашками та мітчиками відповідного розміру. Перш ніж збирати втулку, змастіть чашки в’язким мастилом. Потім затягніть на одному кінці осі конус з контргайкою, попередньо помістивши між ними шайбу з вусиками, і вставте вісь у втулку. Тепер на другий кінець осі нагвинтіть конус, шайбу та контргайку. Конус закручується так, щоб вісь оберталася вільно, але не хиталася у втулці.

Центрування колеса. Спиці мають бути завжди натягнуті рівномірно. Якщо помітите бічне та радіальне биття обода, колесо необхідно зцентрувати. Робиться це у такий спосіб. Зніміть з вилки колесо і випустіть повітря з камери. Поклавши його долі, зсуньте боковини покришки на середину обода. Обережно, щоб не пошкодити камеру, зніміть край покришки вузьким ключем або викруткою. Обірвані спиці, якщо такі виявляться, замініть новими і знову вставте у вилку обід.

У домашніх умовах місця биття обода визначають, обертаючи колесо у вилці. Найкраще здійснювати це на рамі велосипеда, поставивши його догори колесами. Притисніть до вилки навпроти обода шматочок крейди і крутніть колесо. Крейдяні позначки на ободі вкажуть точки так званого бокового биття. Усувається оно шляхом послаблення кількох спиць з боку позначок, тобто відгвинчуєте спеціальним ключем ніпелі на 1–2 оберти, і натягненням стількох же спиць з протилежного вигнутого боку.

Значно складніше правити обід, який внаслідок сильного удару об перешкоду набув форми еліпса, що зумовлює вже радіальне биття. У цьому випадку перш за все послаблюються всі спиці, а потім визначають діаметрально протилежні опуклості. У місці биття меншого діаметра послабляються кілька спиць, і повернувши колесо на 180°, відповідно підтягуються спиці у битті більшого діаметра.

Обидва види биття, як правило, трапляються водночас. Тому виправляти належить передусім радіальне биття, а коли обід здобуде правильну округлу форму, приступайте усувати бокове, яке ще називають по простому "вісімкою".

Центрування колеса завершується рівномірним натягненням усіх спиць. Правильність такого натягнення контролюється на слух: постукуючи по спицях металевим предметом, наприклад тим же ключем, домагайтеся однакового тону звучання. Кінці спиць, що стирчатимуть з ніпелів, підпиляйте терпугом, інакше не уникнути проколу камери.

Забортування шини проводиться у зворотному порядку: надіваєте на обід запобіжну тасьму, вправляєте камеру в уголовину обода, бажано попередньо обсипати її талькою, аби зменшити тертя з покришкою. Затим надіваєте однією боковиною покришку, а іншу, починаючи від вентиля, акуратно забортовуєте тупим вузьким предметом.

Заднє колесо. Від переднього воно відрізняється лише гальмівною втулкою. Щоб розібрати його, відгвинтіть накидним ключем круглу гайку, яка закріплює гальмівний важіль. Вісь втулки відгвинчуйте ключем з квадратним отвором, потім зніміть з одного боку ведучий конус, зубчатку, а з другого гальмівний важіль, конус та обойму. Зіпсовані деталі замініть новими, перевірте нарізні з'єднання: аби краще працювали гальма, промийте гасом втулку та гальмівну обойму. Втулку починайте збирати із закріплення конуса та контргайки збоку зубчатки. Решта деталей монтується у зворотному порядку.

Внаслідок їзди на мало надутих або спущених шинах на ободах коліс з'являються вм'ятини. Невеликі ушкодження можна усунути не знімаючи колеса. Виготовте із міцного дерева оправку за формою обода і, ударяючи по ній молотком, спробуйте виправити вм'ятину (при цьому шина має бути добре надутою, а спиці послаблені).

Каретка розбирається тоді, коли вона погано прокручується. Зніміть обидва шатуни: металеві клинки видаліть вибивачкою, попередньо підставивши патрубки. Контргайкове кільце (ліва різь) відкручується накидним ключем. Зняту чашку промийте гасом, протріть і змастіть. Праву чашку відкручувати не треба — вона, як правило, не псується.

Ланцюг. Змащувати зовні його не рекомендується, бо мастило не потраплятиме на внутрішню поверхню роликів. Ланцюг найкраще проварити у суміші: автол — 80 процентів, порошковий графіт та зелене мило — до 10 процентів кожного. Щоб зняти ланцюг, потрібно розняти замок. Якщо його немає, то підставте під будь-яку ланку ланцюга гайку діаметром 4 міліметри і вибийте штифт бородком.

Під час тривалої експлуатації велосипеда із розтягнутим ланцюгом перекошуються пера вилки, в яких кріпиться заднє колесо. Дефект виправляється так. Затисніть каретку рами, попередньо підставивши з обох боків прокладки, щоб не пошкодити різьбу, затим надіньте на зігнуту частину пера трубу і акуратно, притримуючи раму руками, виправте згин.

Камери найчастіше проколюються у дорозі. Якщо таке сталося, вийміть з покришки камеру (колеса можна не знімати) і старанно зачистіть ушкоджене місце та латку наждаковим папером, теркою або лезом, двічі змастіть клеєм, дайте трохи підсохнути і склейте. Можна обійтися і без клею. Перегніть камеру біля проколу і міцно перев'яжіть на згинах. Якщо прокол завеликий — тоді вийміть камеру, а в покришку закладіть траву чи листя і забортуйте (на такій шині можна проїхати до 30 кілометрів). Коли ж прокол незначний, накачайте в камеру трохи води, набравши її в циліндр насоса.

Від падіння часто гнуться шатуни, викривляються педалі, руль та рама. За допомогою важеля — ним може слугувати міцна палиця — зігнуту вилку чи раму вирівнюють легкими ривками, попередньо закріпивши велосипед, скажімо, біля дерева. Можна скористатися товстою палицею чи дошкою, прив'язавши їх мотузкою до зігнутої деталі, і закручувати воротком. Якщо погнуто обидва пера, палицю прив'яжіть спершу до головки рами, а потім виправляйте вигнуту частину.

Колесо, що зігнулося від сильного удару так, що не прокручується у вилці, положіть на асфальт і, наступаючи ногами або притискаючи коліном, поступово випрямляйте обід. Зігнуту шестірню можна вирівняти палицею, вставивши загострений кінець у її фігурні отвори.

Якщо у вас умілі руки… Це той випадок, коли ви сам собі майстер і можете пристосувати будь-який велосипед винятково до своїх смаків. Познайомтеся з деякими пристосуваннями, придуманими велолюбителями.

Як найраціональніше розмістити на велосипеді туристичне спорядження? Питання далеко не просте. Перевозити його в рюкзаку за плечима — це наражати себе на прикрі муки, бо вже через годину-другу відчуєте, як врізаються в ключиці лямки, а заспинний тягар тиснутиме так, що всидіти на вузенькому жорсткому сідлі буде дуже важко. Примостите на багажнику — теж комфорту не відчуєте, бо велосипед позбудеться стійкості, кермо повертатиметься важко, а на вибоїнах він норовитиме стати дибки. Розподілите вантаж на два багажники — дещо полегшите собі подорож, але центр ваги однак перебуватиме вище тієї точки, яка гарантує максимум зручності. Усе стане на свої місця, коли обладнаєте велосипед підрамним вузьким "чемоданчиком", виготовленим з легкої фанери, цупкого брезенту чи пластмаси. Він не заважатиме крутити педалі, а стійкість навіть дещо зросте, якщо розмістите в ньому найважчі речі.

Легші, себто одяг, можна прилаштувати на багажниках. Давно полюбилися веломандрівникам перекидні та підвісні сумки, до яких додумалися ще перші ентузіасти велоподорожей. До речі, ними можуть стати старі портфелі чи ранці. Ще один варіант — колісний причіп. Його теж нескладно змайструвати самотужки.

Основу причепа становить легкий візок із надувними коліщатами. Якщо приладнаєте до нього промисловий рюкзак "Ермак", то вантажопідйомність зросте до 90 кілограмів. Отже, такий причіп можна не тільки буксирувати, а й переносити на плечах на випадок бездоріжжя.

Конструкція дорожнього та туристського велосипедів цілком придатна для перевезення малюків. Родинне катання у дворі чи прогулянкові поїздки за місто, до річки чи лісу будуть безпечними, якщо обладнаєте велосипед додатковим дитячим сидінням. Його можна кріпити спереду до керма та рами або позаду.

У першому випадку основа сидіння пригвинчується до металевого кронштейна, привареного до кермового стержня.

Висота спинки-тримача може регулюватися. Якщо центр ваги дитини проходитиме умовно через стержень, кермо легко повертатиметься під час руху.

Юний пасажир пристібається страхувальним ременем, що пригвинчується до спинки. Це дитяче сидіння розраховане на підлітка віком до 10 років.

Заднє дитяче сидіння, як запевняє київський велоконструктор і невтомний прихильник сімейного велотуризму Сергій Ковеза, бажано робити розкладним аби найменший пасажир міг не лише сидіти, але й напівлежати. Сам він пропонує монтувати його з металевої рами, підлокітників та високої м'якої спинки, укріпленої шарнірно. Підлокітники створюватимуть певний комфорт для сну. Спереду сидіння кріпиться до трубки багажника крюками-захватами, його задня планка має отвір, що відповідає нарізному з'єднанню фаркопа. Страхувальний пояс шиється з цупкого матеріалу. Він стягується, подовжується, а також змінює нахил за допомогою карабіна і трьох металевих кілець. Щоб ніжки дитини не попали в спиці, ставляться щитки-підніжки, приєднані до стояків багажника.

У поході чи далеких поїздках не обійтися, звичайно, без води. Возити велику посудину в рюкзаку незручно, до того ж вона займає чимало місця.

Набагато вигідніше придбати мисливську флягу і укріпити її на рамі.

Тримач фляжки: І — напрямне кільце; 2 — хомут; 3, 4 — опорна і напрямна скоби; 5 — заклепка.

Юному умільцеві цілком під силу поліпшити ходові якості свого велосипеда. Приводить веломашину в рух ведуча зірочка. В усіх марках велосипедів вона має форму круга. Але чи так необхідно бути центральній зірочці круглоподібною?

Над цим задумалися науковці, з'ясовуючи сумісність людини і педального механізму. Вони звернули увагу, що круглоподібна зірочка не зовсім відповідає рівномірній витраті м'язової сили людини. Той, хто їздить на велосипеді, не заперечить: не так уже й легко (навіть досвідченим гонщикам) утримувати стале зусилля під час повного обертання педалей. Воно наростає в першому півколі, а в другому, навпаки, спадає. Крутіння педалей буде плавнішим і значно ефективнішим, якщо звичайну зірочку замінити на еліпсоподібну. При цьому її слід розмістити щодо площини педалей так, щоб у момент максимального натискування ланцюг натягався меншим плечем (на короткій напівосі) еліпса, а коли зусилля мінімальне — довшою напіввіссю.

Експеримент, проведений болгарськими спеціалістами на велосипеді із зірочкою-еліпсом, дав позитивні результати.

Щоб зробити свій велосипед плавнохіднішим, досить мати найпростіші слюсарні інструменти: дриль, зубило, молоток, ножівку і терпуг.

Зірочка-еліпс виготовляється із листової сталі завтовшки 3 міліметри, її контур викреслюється циркулем на окремому папері, а потім переноситься на заготовку. Звичайно, еліпс можна нанести кернером просто на поверхню металу. Поділіть циркулем довжину еліпса на 48 рівних частин довжиною по 12,7 міліметра (крок стандартного ланцюга) і просвердліть 8-міліметровим свердлом у точках поділу стільки ж отворів. Вийдуть грубі зубці, які слід обробити терпугом так, щоб вони максимально відповідали зубцям знятої зірочки.

Виготовлена зірочка кріпиться так, як і звичайна. Тож зробіть в її центрі отвори для насадження на валик каретки та стягнення до основи шатуна болтами або заклепками.

Попереджаємо: спочатку вам доведеться звикати до уніфікованого педального механізму, оскільки здаватиметься, що за один оберт ніби двічі міняється число зубців на зірочці — від 43 до 54, а потім навпаки — від 54 до 43. Але ця ілюзорна незручність дуже швидко зникає. Вдосконалена веломашина котитиме значно плавніше і стрімкіше.