Збірка творів

Там само Кімната в господі Антоніо. Входять Антоніо й Пантіно.

АНТОНІО

Скажіть, Пантіно, чим таким поважним

Мій брат затримав вас у галереї?

ПАНТІНО

Про сина вашого, Протея, йшлося.

АНТОНІО

І що ж він вам сказав?

ПАНТІНО

Він дивувався,

Що ваша милість дозволяють сину

Удома марнувати юні роки,

В той час як люди й не такі вельможні

Синів своїх у мандри посилають:

Тих — на війну, щоб поспитать фортуни;

Тих — відкривать далекі острови;

Тих — у найкращі університети.

Він мовив, що на кожнім з тих шляхів

Протей ваш міг би широко ступати,

Й наказував мені порадить вам

Його без діла вдома не тримати,

Бо ж як постаріє, то пожалкує,

Що замолоду світу він не бачив.

АНТОНІО

На мене зовсім натискать не треба;

Я думаю про це вже цілий місяць

І знаю й сам, що син марнує час,

Що з нього путнього не вийде мужа,

Якщо його не виховає світ.

Лише в труді ми здобуваєм досвід,

А час удосконалює його.

Порадь мені, куди послати сина?

ПАНТІНО

Гадаю, вашій милості відомо,

Що юний Валентин, його товариш,

Перебуває зараз при дворі

У герцога.

АНТОНІО

Я знаю.

ПАНТІНО

Ваша милість,

Пошліть і вашого туди ж; він там

Навчиться різних звичаїв лицарських,

Добірних висловів та етикету,

З вельможами спізнається — й побачить.

Яким повинен буть юнак шляхетний.

АНТОНІО

Мені твоя порада до вподоби;

Міркуєш слушно ти; і щоб побачив,

Як це мені до серця припада,

Я виконаю все і при нагоді

До герцога пошлю його негайно.

ПАНТІНО

Туди рушає завтра дон Альфонсо,

А з ним ще кілька юнаків значних,

Щоб герцогу засвідчити пошану

І запропонувать свої послуги.

АНТОНІО

Чудове товариство! З ними разом

Поїде й мій Протей.

Ось він, до речі!

Входить Протей.

ПРОТЕЙ

О радісне кохання! О рядки

Солодкі, ніжні! О життя солодке!

Її рукою тут водило серце,

Тут — присягання вірної любові!

Якби ж батьки любовний наш союз

Благословили й згодою своєю

Вмить повершили наше юне щастя!

О Джуліє, мій ангеле!

АНТОНІО

Що то за лист, що ти його читаєш?

ПРОТЕЙ

Це, батьку мій, привіт від Валентина.

Лиш кілька слів. Мені привіз його

Наш спільний друг.

АНТОНІО

А дай мені листа,

Побачим, що нового.

ПРОТЕЙ

Батьку мій,

Немає тут новин. Він тільки пише,

Як він живе щасливо, як його

Шанують любо і який ласкавий

До нього герцог.

Кличе і мене

З ним долю поділити.

АНТОНІО

Ну, а ти що?

ПРОТЕЙ

Я підлягаю вашій волі, пане,

А не зичливим побажанням друга.

Його бажання збіглися з моїм.

АНТОНІО

Ти не дивуйсь, що вирішив я справу

Так несподівано: чого я хочу —

Я хочу, й край! Так я постановив,

Що певний час укупі з Валентином

Ти поживеш при герцогськім дворі.

Тобі я слатиму не менше грошей.

Ніж Валентинові — його сім’я.

Готуйся! Завтра вирушиш в дорогу.

Мовчи! Я так сказав, — тож так і буде.

ПРОТЕЙ

Синьйоре мій, так швидко не зберусь я.

Прошу вас, — відкладіть на день чи два

Поїздку.

АНТОНІО

Ні, ніяких зволікань!

Усе, що треба, вишлю я по тому,

Ти мусиш виїхати взавтра, — чуєш?! —

Ходім, Пантіно; я велю тобі

Його хутенько вирядить в дорогу.

Антоніо і Пантіно виходять.

ПРОТЕЙ

Тікав я від вогню, щоб не згоріти,

Та й затопивсь у хвилях і тону.

Листа я не насміливсь показати.

Боявся батька, думав: що, як він

Любов мою не схвалить і брехнею

Тепер їй на заваді став я сам.

О, як нагадує весна кохання

Квітневий день, мінливий і несталий!

Ледь сонечко засяє в небі зрання,

Набігла хмара, й темрява настала.

Входить Пантіно.

ПАНТІНО

Синьйор Протею, кличе батько вас;

Він дуже квапиться, тож не баріться!

ПРОТЕЙ

Скоряйся, серце! Ох, так мусить бути.

Хоч над усе ти хтіло б «ні» гукнути!

Виходять.