11-20 Збірник детективів із серії Кіллмайстер про Ніка Картера,

Він простягнув руку і притягнув її до себе. Інший він поставив склянку на стіл і потай провів над ним рукою.

Вона опустилася в його обійми зі щирим бажанням, але її права рука на секунду завагалася. ... і коли їхні губи зустрілися, він відчув легкий дотик цієї руки до своєї і побачив, як щось маленьке прокотилося повз його пальці по стільниці.

Вона напружилася і затамувала подих.

— Ти схибилася, — холодно сказав він, відштовхуючи її.

Я не розумію, що ти маєш на увазі, — прикинулася вона, але обличчя її було дуже блідим, а погляд ковзнув по стільниці.

- Ось вона, - сказав Нік, взявши маленьку пігулку. Іншою рукою він схопив її за підборіддя, і його очі вп'ялися в неї. — І ти знаєш, що я маю на увазі. Не бреши мені, Ільза. Хто наказав тобі це зробити? У нього раптом закрутилася голова, ніби він уже випив отруєне шампанське, але за мить він знову почув себе добре. Він міцніше стиснув її підборіддя. 'Відповідай!'

— Забери руку, — холодно сказала вона. - Карл сказав мені зробити це. Він дізнався про вас. Він більше не довіряє тобі. Бог свідок, я довіряла тобі, але він сказав, що ти зробиш весь наш проект, і він вчасно дізнався про це. О, Еріху! Її обличчя раптом спотворилося, а очі сповнилися сльозами. "Скажи, що це неправда, скажи, що я можу тобі довіряти".

— Трохи запізно для цього, — тремтячим голосом сказав Нік. Його мова здавалась опухлою, а повіки обважніли від сну. — Надто пізно, — різко додав він, кидаючи пігулку їй у склянку. "Як ти поклала таблетку в мою склянку вперше?"

'Що це означає? Хіба це я зробила. Якщо ти не відпустиш мене... '

- О ні, - сказав Нік, борючись зі сном. — Просто скажи мені, чому ти хотів дати другу дозу?

"Бо ти, схоже, ніяк не відреагував на це", - вигукнула вона. "Я мала бути впевнена!"

— Це була помилка, — хрипко сказав він. "Ось, випий!" Він підніс склянку до її губ і відкинув голову назад.

- Ні не буду. Іди ти. .. '

'Пий!' Він різко відкрив їй рота. Трохи шампанського стікало її підборіддям, коли вона намагалася вирватися.

«Чому ти так боїшся подрімати? Думаєш, ти більше не прокинешся? - Він стиснув її міцніше і побачив, як її очі широко розплющилися від страху. «Треба щось робити», — подумав він невиразно. Поставити склянку. Треба блювати, позбутися отрути. Але спочатку її… Він раптом зупинився і почув власні слова, ніби вони долинали здалеку. — Боїшся, що не прокинешся? Він відчув, як горить шлунок, а повіки налилися свинцем. Чи не нормальна реакція, сказав йому розум. Не нормально, що палить.

— Я мусив не прокинутися? - грубо спитав він. — Не снодійне, а отрута, га? Що ж?' Він люто струсив її. — Отже, ви з Карлом хотіли мене вбити, га? Отрута. Вбивця!

'Ні!' - Вона дико замотала головою і подивилася на нього великими зляканими очима. - Карл ніколи б так не вчинив! Ніколи! Це просто снодійне!

Він глянув на неї зверху вниз, його дуже нудило, і він лише частково контролював свої почуття, але зумів схопити її склянку. Поштовх його руки, ривок за волосся, і тепер він зможе дозволити вмісту склянки ковзнути їй у горло.

'Справді?' - сказав він рівно. 'Везе вам. На щастя, я не ризикую твоїм життям. Він раптом відпустив її і відкинув склянку. Він покотився товстим килимом. Ільза перевела погляд із спустошеної склянки на Ніка. Сумнів, здивування та страх боролися за першість у її очах.

- Проте, - сказав Нік, - тобі треба подрімати. Його стислий кулак врізався їй у скроню.

Він упіймав її, коли вона впала, і кинув її на кушетку. На даний момент вона не турбуватиме її. Тим часом він мав дуже термінову справу.

Він пив прямо з кавника — трохи теплу каву, з великою кількістю кавової гущі. Потім він дошкандибав до туалету у ванній і його вирвало щосили. Коли це було зроблено, він пошкутильгав до столу зі склянкою гарячої води з чайника і вилив у нього майже весь вміст сільнички, повернувся у ванну, щоб випити розсіл, і його вирвало ще раз, а потім ще раз. і знову.

Коли все закінчилося, він весь тремтів, але тепер голова була ясною, а шлунок порожнім.

Дівчина все ще була непритомна, коли він повернувся до неї. Він взяв таблетку Triple X, яка нейтралізувала більшу частину отрут, а також діяла як стимулятор, і проковтнув її разом із вмістом молочного глечика. Це знову змусило його нудити, але він зумів стриматись.

Він швидко зірвав простирадло з ліжка і розірвав його на шматки. Ільза трохи застогнала, коли він заткнув їй рот, але її свідомість все ще була оповита глибокими тінями, і він легко зв'язав її і відніс до душової кабіни. Якщо все піде за планом, може повернутися за нею. Якби це було не так, їй би не пощастило. Але, принаймні, ракета не змогла б запустити в космос своє смертоносне навантаження з метапласту. Інша річ, що станеться у наступні дні та тижні. Завжди було сформувати нові групи, розробити нові механізми, розробити нові плани підкорення світу. .. Вільгельміна, Гюго та П'єр. Добре. Бінокль розвинений, його половина у правій кишені. Добре. Досить багато сигар, не Гавани, а інших. Добре.

Він увімкнув маленький приймач під коміром.

Відгукнувся лише один із приглушених мікрофонів, чути, як охоронці повільно ходять туди-сюди по лабораторії. У кімнатах Кратча та Візнера було тихо. Цілком можливо, можливо, їх там і не було. А ось мікрофон у майстерні, що вічно дзижчить, виявився зовсім здох.

Нік глибоко зітхнув. Ось що виявив Візнер. І, безперечно, передав його Кратчу. Ймовірно, це означало, що спусковий механізм вже був випробуваний, коли дозволив Ільзі отруїти його. І це також означало, що час, необхідний роботи, майже закінчився.

Він увійшов у коридор і замкнув за собою двері. Постать замаячила перед ним, перш ніж він не пройшов і метра. Це був товстун охоронець із агресивним обличчям, якого ненавиділи навіть його колеги.

'Куди?' - прогарчав він.

'Доктор. Візнер... де він? - сказав Нік, задихаючись. - «Міс Бенц хвора. Мені треба поговорити з ним.

'У його кімнаті. Залишайся тут.'

«Слухай це терміново. Я маю поговорити з ним, кажу вам, дівчина захворіла.

'Ви залишаєтесь. Я піду. Ти повернешся до своєї кімнати. Тяжка рука притулилася до грудей Ніка. - "Давай поспішай."

Нік подивився на нього і знизав плечима. - «Добре, але негайно йдіть до лікаря Візнер».

Він наполовину повернувся, ніби збирався піти, але коли він повернувся, він переніс всю свою вагу на одну ногу і вдарив обома руками по товстій шиї одразу за вухом, як сокирою.

Чоловік звалився, як повалений бик.

Нік швидко озирнувся, прислухався, почув охоронців зовні, але без звуків тривоги, і потяг чоловіка до маленької вітальні навпроти його власної кімнати. На щастя там нікого не було. Він затяг тіло за диван, зачинив за собою двері і пішов до апартаментів Візнера. На цей раз його не затримали. Проходячи повз вхідні двері, він почув музику і сміх, що долинали зі їдальні. Він прислухався на мить, дістав сигарету і запальничку і почув, як низький голос Кратча, що реве, весело гуде над усім цим.

Так що Кратч досі святкував щасливий вечір у особливо гарному настрої. Цікаво.

Кроки захрумтіли по гравію перед дверима, і він швидко пішов далі. За кілька хвилин він постукав у двері кімнати Візнера.

- Так, так, хто там? Я сказав, що не хочу, щоб мене турбували!

- Бургдорф, - напружено сказав Нік. 'Щось трапилося. Я маю поговорити з вами!

- Бургдорфе!

Настала хвилинна тиша, потім брязнув замок, і двері відчинилися. Візнер витріщився на нього, засунувши одну руку в кишеню. - Ти, - сказав він рівно.

'Так звичайно. Чому б і ні?' Нік обережно озирнувся і пройшов повз Візнер. "Йдеться про Коротче", - сказав він. Він зачинив двері. Лампа на столі Візнера яскраво світила на кресленні, що нагадував креслення ударно-спускового механізму.

- Кратч, - сказав він знову. «Я гадаю, що він щось задумав. Що він хоче нас обдурити. Він говорив тихо, майже пошепки. «Я знайшов пристрій, що підслуховує, мікрофон, у своїй кімнаті. Він може бути й у твоїй кімнаті, будь обережний. Він побачив, як очі Візнера метнулися до столу, і його власний погляд пішов за ним. — Ви перевіряєте креслення? - прошепотів він. «Хтось змінив креслення ударно-спускового механізму?»

— Я ще не знаю, — повільно сказав Візнер. — Це може бути відповідь. Я майже на це сподіваюсь. Що стосується тієї штуки, яку ви називаєте пристроєм, що підслуховує, я вже знайшов її. Також одну у майстерні. Ось чому я негайно почав тестувати ваш ударно-спусковий механізм. І це не працює, мій любий Бургдорфе. Боюся, це не спрацює. То ти думаєш, що хтось зіпсував креслення? Його рука, здавалося, напружилась у кишені.

- Можливо, нічого, - поспішно сказав Нік. «Зазвичай я сказав би, що це питання ретельної перевірки. Але за нинішніх обставин, боюся, я не можу в це повірити. Це ще не все, що сталося. Він нервово засунув цигарку до рота. — Ти справді розповів Кратчу? Він чекав і тримав запальничку напоготові.

"Поки ні", - сказав Візнер, його очі вп'ялися в очі Ніка. — Мені це не здалося розумним. Ви знаєте його істерику. Правду кажучи, я взагалі планував влаштувати невеликий нещасний випадок, щоб він про це не дізнався. Пізніше я, звісно, зможу вдосконалити цю річ. Без нього. Зі мною на його місці, можна сказати, на чолі ієрархії. Він усміхнувся, і тепер його красива левова голова була схожа на лисячу. — І не вір, що я довіряю тобі, Бурґдорфе, з твоїми гладкими промовами. Використання такого підслуховуючого пристрою не в характері Крачча. Він витяг руку з кишені. Пістолет, який він тримав, дуже схожий на пістолет Хельмута.

Нік закурив цигарку. - 'О ні?' – холодно сказав він. — Тоді точно не він підсипав п'янке в шампанське, яке принесли до моєї кімнати. На щастя, сьогодні я не пив. Але Ільза випила. І їй зараз дуже, дуже погано, хоча вона, безсумнівно, видужає.

Візнер затамував подих. - 'Це неможливо! Як вона могла? .. '

- Я б сказав, не пощастило, - пробурмотів Нік, натискаючи маленьку кнопку на запальничці. Дротик майже відразу встромився Візнеру в шию, і в той же час Нік вибив пістолет з руки Візнера. Візнер відкрив рота, щоб закричати, але мускулисті руки Ніка рвонулися вперед, стискаючи рота.

— Хвилинку мовчання, будь ласка, — лагідно сказав він. «Після цього можна ще довго спати. Як і Ільзі. Або, можливо, не зовсім так, як Ільзі. Скажи мені, це була отрута? Вона помре, якщо ми не очистимо їй шлунок? Якщо так, кивніть. Але не бреши, а то не заснеш, а помреш.

Візнер енергійно кивнув і спробував вирватися. — Іди до неї, — промимрив він. 'Їй. Якщо вона...

Нік посилив хватку. - Не пощастило, - сказав він. "Подумай про це пізніше". Він тримав його невблаганно. Він відчув, як Візнер розслабився в його хватці, і сам трохи спітнів при думці, що він такий близький до смерті.

Крім того, отрута не була його улюбленим способом померти.

Візнер раптово знепритомнів. Його дихання стало нерівним, а обличчя блідим. Нік зачекав ще мить, щоб переконатися, що дротик подіяв.

Це було ефективно.

Він засунув Візнера у свій гардероб у своїй замкненій кімнаті.

Опинившись у коридорі, він увімкнув наручний годинник і вимкнув сигнал виклику. Потім він перевів стрілку на дванадцять і обережно витяг заводну ручку. Він сподівався, що люди в зелених беретах підхоплять серію, що повторюється, з дванадцяти коротких свистків. Через шістдесят секунд стрілка досягне одинадцятої, і одинадцять свистків спалахнуть в атмосфері. І так до одного, а потім. .. настане нульова година.

Йому потрібна була кожна секунда з дванадцяти хвилин, що залишилися.

12. Дихайте глибоко і рахуйте до тридцяти.

Блакитно освітлена місцевість була не схожа на жодну іншу в цей святковий вечір великих очікувань. Чоловіки стояли групами і жваво говорили. Дехто попрямував до майстерні, але більшість затрималась і чекала. .. чекали результатів тесту, який ніколи не буде зроблено. У великій їдальні панувало незвичайне пожвавлення. Скрізь стояли вартові, але вони не заважали людям, що блукали й тинялися. Вони просто дивились.

Нік неквапливо йшов між невеликими групами до їдальні. Його ніхто не зупинив. Для цього не було причин – досі.

Якщо його спостереження та розрахунки останніх днів були вірні, подвійна охорона означала половину загальної кількості солдатів. Інші весь вільний час проводили в залі очікування, з'єднаного зі їдальнею.

Пара техніків вітала його, коли він увійшов у велику Г-подібну будівлю. Але ніхто не вважав за потрібне коментувати, коли він попрямував до вбиралень, розташованих між їдальнею та приміщенням для охорони, і ніхто не звернув уваги, коли він увійшов у коридор із позначкою «Тільки для військовослужбовців». Коридор робив крутий кут і вів прямо до дверей з написом «Зал очікування».

Він дістав з кишені маленьку металеву кулю, яка була такою ж смертоносною, як куля з метапласту. Він постукав у двері і відчинив її.

Здивовані очі дивилися на нього через великий круглий стіл, за яким сиділо кілька чоловіків, які грали в карти та фішки. Це була передня частина кімнати. Позаду них стояли тісні ніші, у яких частково перебували чоловіки у різній стадії роздягання. Вони дивилися на нього з розплющеними ротами. Двоє встали. Один із них вихопив пістолет.

Нік окинув поглядом кімнату і увірвався в неї, немов уособлення веселощів. Вікон не було, було незатишно, пахло сигаретним димом та кислим запахом немитих тіл.

'Чоловіки! — весело вигукнув він, — цього вечора ми маємо відсвяткувати разом. Послухайте, я хочу показати вам щось, що я виявив. Якщо ви зможете розгадати його секрет, я принесу сюди ящик віскі за п'ять хвилин. Дивіться! Він говорив на дивній суміші німецької та піджин-китайської, і те, що він сказав, було нісенітницею, яку він не міг витримати жодної хвилини. Він знав, але в нього було дуже мало часу.

— Фо, цей німецький божевільний п'яний, — зневажливо сказав один із чоловіків.

— Що там у нього?

Шиї витягнуті. Чоловіки піднялися зі своїх ліжок і зібралися навколо столу, поки Нік з гордістю демонстрував маленький предмет у руці.

- Це магія, - сказав він образно. «Дивіться, я перевертаю його, як… .. '

— Стривай хвилинку, перш ніж перевернути його, — сказав хрипкий голос. Нік підвів очі і побачив спрямований йому в живіт пістолет. — Що ти робиш тут із цією штукою? Ти хочеш зіграти з нами в цей жарт? Власник зброї подивився на нього з загрозливою підозрою.

- Так, саме так, - весело сказав Нік. — Я примушу її зникнути, поки дивишся. Просто з моїх рук! Потім я знову начарую його, і ви зможете побачити його поблизу, і якщо ви здогадаєтеся, як я це зробив, ви заробите ящик віскі! Він закотив рукави, дозволив металевій кульці покататися між долонями і розкрив праву руку. Світло блищало на оболонці П'єра.

«Що, якщо це маленька бомба, яка вибухне прямо перед нами? Це буде лише трюк, і тоді ми помремо.

'Єрунда!' - Сказав Нік з образливим виразом обличчя, я тримаю її в руці? Я б підірвав себе? Але ти, звичайно, жартуєш.

"Так, він нешкідливий дурень", - сказав хтось на кантонському діалекті, який Нік добре розумів. — Роздає сигари та інше, і все найкраще. Дозвольте йому пожартувати. Тільки подумайте – ящик віскі.

- Ну, тоді вперед, - пробурчав чоловік із пістолетом. «Але нехай уважно всі слухають. Ну давай же! Він переключився на свою зіпсовану німецьку: «Просто зроби свою справу».

- Добре, - весело сказав Нік. "Тепер зверніть пильну увагу". Хтось хрипко засміявся. «Погляньте на м'яч. Нічого в рукавах, нічого в іншій руці. Я поверну його один раз, щоб активувати механізм зникнення, так би мовити, і тоді ми чекаємо, подивимося, тридцять секунд. Коли вони закінчаться, він зникне у вас на очах. Всі готові?

Вся компанія гарчить, киває та видає скептичні звуки.

"Ось дивіться!" - Сказав Нік. «Коли я роблю перший рух рукою, ти починаєш рахувати і звертаєш пильну увагу на м'яч». Він швидко розгорнув П'єра і, змахнувши рукою над головою, глибоко вдихнув повітря. - Один, - сказав хтось. 'Два. Три. Чотири. Втрутився гучний хор. "Ви побачите, як він розтане", - сказав худорлявий хлопець з монгольським обличчям. — Або розсиплеться на порох. Мабуть, це хімічний трюк, який вони вигадали в лабораторії. †

'... сім вісім...'

- А потім він зміг зібрати його назад? Це неможливо.'

'...десять... одинадцять... дванадцять...'

«Він поставляється із дзеркалами. Дивись, хіба він не стає дедалі меншим?

Глядачі щільно оточили Ніка. До них приєдналися і ті, хто був у клітках, і всі погляди були прикуті до сріблястого м'яча у руці Ніка.

«Менше? М'який холод. Твої очі обов'язково звузяться.

'...дев'ятнадцять... двадцять... двадцять один...'

— Дивись, у ньому дірка. Можливо, у ньому є кислота, яка роз'їдає його зсередини».

"...двадцять два...двадцять шість..."

'Не будь дурним. Тоді воно з'їло б його руку.

Нік оглянув коло роззяв з дурною усмішкою на обличчі. "Тобі ніколи не розгадати мою маленьку таємницю", - здавалося, казав він.

...Двадцять дев'ять...тридцять. .. Тридцять! ах! Він досі там...!

Той, хто вважав, раптово звалився на стіл. Він був не єдиним, він навіть не був першим. Не минуло й двох секунд, як усе коло чоловіків, що сиділи за столом, звалилося на землю. Ті, що стояли, майже нічого не помітили. Вони були надто зайняті своїми комірами та задишкою.

'Небо! Небо! Це той. ... м'яч... газ... Пістолет метнувся до Ніка, але з гуркотом упав на підлогу. На нього дивилися обличчя, роти скривилися від ненависті та агонії, а очі вилізли з орбіт від жаху. Руки злегка ворушилися, як плавці викинутої на берег риби, або безпорадно дряпали його, пістолети та недбало кинуті пістолетні ремені.

Нік жбурнув П'єра в їхню середину і обережно позадкував, затамувавши подих і уважно стежачи за ними, ніби вони були зграєю диких тигрів, готових накинутися на нього. Але вони нічого не могли зробити, і він знав це. Безсилі тіла безцільно хиталися і падали на підлогу. У повітрі висів важкий запах газу, але Кіллмайстер був єдиним, хто це відчував.

П'єр зробив свою смертельну справу.

Солдати безладно лежали на столі та один на одному. Нік дав їм тридцять секунд, щоб закінчити їхню агонію, і попрямував до дверей. Ніщо не рухалося, крім його власних ніг.

Він щойно вийняв ключ із замку і вже збирався вийти на вулицю, коли почув легкі кроки, що наближалися коридором. Їхня мета була ясна — караульне приміщення. Він вилаявся собі під ніс, коли впізнав їх.

Лін Су. Гуляє, як завжди.

Нік напружено думав, коли кроки ставали голоснішими. Дозволити їй увійти і померти? Ні, не було причин, через які П'єр мав отруїти її. .. маленьку секс-кішку ... але все ж таки. .. Вибігти, грюкнути дверима перед носом і весело засунути ключ у кишеню? Ні. .. Була лише одна можливість.

Він вставив ключ назад у замок і обережно повернув його, заглушаючи звук легкою протидією пальців. Майже відразу після цього загриміла ручка дверей, і він почув тихий вигук. Кнопка знову задзвеніла. Лін Суй побурчала про себе і постукала.

Тиша. Вона чекала. Нік чекав. Минуло майже дві хвилини з того часу, як він відпустив П'єра. Це дало йому дві хвилини до того, як йому знову знадобиться кисень, бо він міг затримувати дихання довше, ніж будь-хто інший. Але точно не більше двох хвилин.

'Відкрийте!' - Лінь Суй нетерпляче закричала і постукала сильніше. — Ви всі спите, ліниві собаки? Негайно відчиніть двері. Тиша. "Відкрийте!" Стук перетворився на гуркіт. «Хо Чанг, ти маєш негайно прийти до А Чою».

Серце Ніка впало. Можливо він зробив це неправильно. Ще цей стукіт, і половина табору прокинеться. Він почав відчувати тиск на легені і швидко розумів. Він міг обережно відчинити двері, збити її з ніг, якби вона увійшла, і залишити її вмирати. .. як все, але він не хотів цього робити. Смішно ухилятися від додавання до цієї камери смерті ще одного мерця, крім жінки. .. Йому слід було частіше вбивати жінок. Деякі за підлістю не поступалися лютому лиходію. Але це . .. ?

Добре Добре. - Що з тобою? Ти мертвий чи п'яний? Хо Чен!

Вона нікуди не йшла? Бум бум!

Нік міцніше стиснув ключ і приготувався до неминучого.

Лютий стукіт заглушив в'єтнамське прокляття. Лін Суй знав кілька дуже брутальних слів. Нік сумно посміхнувся. Бідолашна маленька сучка.

Дверна ручка знову загриміла, і Лін Суй щось пробурмотіла собі під ніс.

Нік повернув ключ, обережно, дуже обережно. Його рука стиснула кнопку.

По той бік було тихо. Його м'язи напружилися. Кроки в коридорі завмерли.

Він майже зітхнув із полегшенням.

Він зачекав ще кілька секунд, а потім спокійно штовхнув двері.

Коридор був порожній. Він вийшов, замкнув за собою двері і глибоко зітхнув. Уявіть, якби вона ховалася десь у цьому коридорі. Але це було марною турботою.

Він залишив позаду кімнату, яку перетворив на морг. Його полегшення, коли він побачив, що в коридорі нікого немає, було як ковток свіжого повітря. Шум вечірки в їдальні все ще не вщух, хоч і зменшився, ніби хтось із гуляк пішов. Попереду він міг чути незграбні кроки Кратча, що покидав будинок. Він сповільнив рух і провів гребінцем по волоссю, ніби щойно вийшов із туалету. Перш ніж він розбереться з Кратчем, треба було вирішити ще кілька справ.

Коли він вийшов із будівлі, там і там сиділи групи техніків і тихо перемовлялися. Інші, мабуть, уже розійшлися по своїх постах для перевірки чи відпочивали у своїх покоях, бо у приміщенні майже нікого не було, крім охоронців. Він зауважив, що Лін Суй розмовляє з одним із них. Кратч потопав у майстерню. Звук його нетерплячого ревущого голосу був чути всюди: «Де цей чортів Візнер?» Здавалося, ніхто не відповів.

Нік швидко оцінив ситуацію та зупинився, щоб запалити цигарку. Його основні три цілі перебували за вартовими першого ешелону, вісім з яких перебували в межах його прямої видимості. По-перше, охоронець біля воріт, по-друге, прожектор і, по-третє, зенітник на невисокому пагорбі в кількох сотнях ярдів за їдальнею. До цієї позиції можна було дістатися, тільки обійшовши будівлю і пройшовши три інших, у тому числі невелику, але добре охоронювану будівлю, яка служила складом боєприпасів. Він мав вивести його з ладу, інакше шанси команди із зачистки Q-40 були б вкрай малі.

Один з восьми вартових уже наближався до нього з виразним обличчям. Нік підійшов до нього, вже витягаючи маленький подарунок. Один і особливий сорт.

- Ти не йдеш на тест? - Запитав охоронець. "Не на тест, а потім назад у свою кімнату або в їдальню".

- О, я йду на тест, - весело сказав Нік. — У мене лишилося кілька хвилин. Будь ласка, сигару на честь дитини. Солдат незрозуміло дивився на нього. "Яка дитина?" Нік засяяв. — Ракета, звісно. Це станеться сьогодні ввечері. Кожен отримує сигару, щоби відсвяткувати». - Він зробив невеликий глузливий уклін і витонченим жестом простягнув сигару. Але він не натискав на кінець, доки не був упевнений, що людина візьме його. «Дуже особлива сигара, – продовжив Нік. "Не запалюйте, поки не відчуєте запаху".

Обличчя охоронця розпливлося в усмішці з ламкими зубами. Широкі плоскі пальці стискали сигару. Нік швидко натиснув на кінець і вручив йому. — Викуріть його на здоров'я, — чемно сказав він. — Дякую, дякую, — сказав солдат, схвально понюхавши. "Дуже хороша сигара, дуже хороший запах".

- У мене ще вистачить на всіх, - великодушно сказав Нік. Він віддав честь і швидко перейшов до наступного.

— Сигара, — сказав він із витонченим жестом і сяючою усмішкою. Обличчя солдата стало трохи менш непроникним, і він з вдячністю засунув її до кишені.

У майстерні все ще ревів Кратч. — Давай, клич Візнера, Ільзу та Бургдорфа теж.

- Дякую, - сказав солдат.

Нік глянув на охоронця, з яким розмовляла Лін Суй. Лін Суй зникла. Він запитував, де вона була, але зараз це дійсно не мало значення. Було сім хвилин до нуля, а для деяких остання хвилина настала ще раніше.

Ноги Лін Суй забігали, коли вона поспішила до кімнати А Чоя. Її думки були більше зайняті, ніж зазвичай. Цього Бургдорфа, – сказали їй, – не було на вечірці. Але він вийшов із тих дверей. Де він тоді був? Може, в залі очікування? Це здавалося малоймовірним, безперечно ні. Все ще . .. Вона була там до А Чоя. Ніколи раніше ці двері не були зачинені. Ніколи раніше в цій кімнаті не було тиші. Ця тиша, от і все. Навіть не хропіння. Спочатку вона сердилась, але тепер занепокоїлася. Ні, вона злякалася. Ах Чой не довіряв Бургдорфу! Ні! А тепер у цій кімнаті трапилося щось дуже дивне. Несподівано вона в цьому переконалася.

Вона вдерлася до його кімнати. Він підвівся з великого ліжка, яке вони ділили так багато разів, і дивився на нього. «А, Чій! Кімната охорони замкнена, і вони не відповідають. Озброюйтесь! Треба бити на сполох! Бургдорф був там, я певна. Ви маєте швидко з'ясувати, що відбувається.

— Про що ти кажеш, Лін Суй? Але поки він говорив, А Чой застебнув наплечну кобуру і підійшов до переговорного пристрою. "Скажи мені все швидко та чітко!"

Сердечність, з якою було подаровано, і радість, з якою його було прийнято, мали сподобатися Похмурому Жнецю.

- Ні, дякую, - великодушно відповів Нік і поспішив до наступного. Ще троє чоловіків. На щастя, двоє з них стояли біля майстерні. Вони бачили, що він зайнятий, і чекали на свою чергу. — Сигари, — сказав він зі своєю милою усмішкою. Його жертви охоче приймали їх.

- Бургдорфе! - Це був один із чоловіків, які працювали над спусковим механізмом. — Якого біса ти там затримуєшся? Кратч тебе кличе. І де, чорт забирай, Візнер?

— Думаю, у їдальні, — сказав Нік через плече, прямуючи до восьмого вартового. — Я буду там за хвилину. Він почув дзижчання з однієї з будівель. Домофон, подумав він. Гул продовжувався. — Сигару, — лагідно сказав він, натискаючи на шийку. 'Святкуйте. Але вас сьогодні на варті більше, чи не так? Можливо, ви зможете проводити мене до інших — принаймні ви будете впевнені, що я не порушую кордону. Він весело посміхався, але внутрішньо докоряв собі. Він мав п'ятнадцять, щонайбільше двадцять секунд, перш ніж перший з його смертоносних проявів уваги виправдав себе. Солдат відмахнувся від нього. - Продовжуй, - сказав він. — Я можу йти за вами звідси. Якщо ти не повернешся за хвилину... бах! Він посміхнувся з лукавою усмішкою і багатозначно погладив приклад гвинтівки.

- Звичайно, - пробурмотів Нік і швидким кроком пішов. Його шістдесят другий варіант гранати зігрівався у кишенях кількох вартових.

Він почув ще один дзвінок.

'Стій!' - У задній частині їдальні стояли двоє чоловіків. Два пістолети були приставлені до його живота. "Доступ заборонено".

- Так, але мені можна, - з усмішкою сказав Нік, притискаючи кінці двох тридцятисекундних гранат, перш ніж передати їх чоловікам. - «Пане, для вас особливі сигари для особливих нагод». Він думав, що вони не зрозуміють усіх його слів, але зрозуміють їхнє значення. Один із них слабо посміхнувся і відкусив сигару. Інший засяяв від радості, понюхав і засунув у кишеню.

Телефон продовжував дзвонити.

До телефону підійшов перший із присутніх. Він потягся до трубки, коли вибух розірвав нерухоме нічне небо. Його рука не дістала до телефону, бо він упав із відірваною рукою. Але це не в рахунок, бо з жахливою, зяючою діркою в грудях солдат уже не потребував рук, навіть якби його голова раптом відкотилася від нього.

Настала мертва тиша, перш ніж решта зрозуміла, що сталося. Але тут у повітря злетіла ще одна людина, інші голосно закричали від безсилля.

'Що це було?' — вигукнув Нік тоном несміливого німецького вченого. "Боже мій, не ракета?"

Але вони втекли від нього, обидва міцно стискаючи свої автомати і кидаючись уперед, як на штикову атаку. Нік вилетів із-за їх спин, як ракета, і побіг до дерев'яних складів, єдиного місця на території, яке не знаходилося під постійною посиленою охороною. Коли він метнувся між навісами і зупинився, з гуркотом вибухнули ще дві гранати. Топаючі кроки, здавалося, лунали з усіх боків, але ніхто не дістався до нього. Він притулився спиною до стіни, і Вільгельміна зручно ковзнула в його руку. Праворуч від нього, якщо уважно заглянути між навісами, можна було побачити протиповітряну оборону, а за нею склад боєприпасів. Зліва він міг бачити радіорубку і проблиск входу в ракетний центр.

Охоронці радіорубки повернулися та побігли на вибухи. Скільки часу їм знадобиться, щоб це зрозуміти? - подумав Нік, стріляючи в людину, коли той пробіг повз, не помітивши його. За мить чоловіки спробують позбутися своїх сигар. До того ж їх довелося б кидати дуже далеко, бо це були пекельні машини в безневинній упаковці, але смертельно небезпечні.

Вибухнула ще одна граната, і ще. Тепер почувся гучний крик і біганина. Нік метався від одного сараю до іншого, швидко оглядаючись на всі боки в пошуках ознак відкриття або руху. Поки що все пройшло добре. Було багато рухів, але всі вони, здавалося, прямували до робочої зони, де він залишив своїх маленьких убивць. Двоє вартових біля входу до ракетного центру дико озирнулися і обережно покинули свої посади. Це було безглуздо з їхнього боку. Нік прицілився і ласкаво натиснув на спусковий гачок Вільгельміни.

- Це сигари! Це сигари! — крикнув солдат у майстерні і викинув річ. Він ударив людину, що біжить, у центр грудей і торжествуюче заревів, розкидаючи криваві уламки. Двоє інших чоловіків зупинилися як укопані і витягли сигари з кишень із широко розплющеними від жаху очима. Вони вибухнули там, де стояли. Територія була усіяна понівеченими трупами і сповнена дірок.

Дим і запах горілого м'яса висіли у повітрі. Смерть влетіла у відчинені двері майстерні у вигляді викинутої в жаху сигари, проїдаючи ряд хитромудрих інструментів. Уламки скла і розпеченої сталі посипалися на величезний простір. На місці вибуху почалася невелика пожежа.

Менше за п'ять хвилин до нуля. Під обстрілом єдиної вахти в ракетному центрі Нік пригнувся, нахилився і відкрив вогонь у відповідь. Його мета скрикнула і впала на землю, обертаючись, як дзиґа. Але тепер ззаду Ніка пролунали чиїсь голосні крики. Він швидко повернувся і пірнув за один із навісів, сунувши Вільгельміну назад у кобуру і витягнувши ще кілька гранат.

А Чой повернув ключ і стусаном відчинив двері. Він уп'явся в кімнату смерті і почав вирувати від гніву і страху. Зовні він чув крики вмираючих чоловіків, але тут вони вже пройшли цю стадію. А Чой вилаявся. Він не міг чекати жодної допомоги. Але в однієї людини все це могло бути на її совісті. Де ця людина! Він зачинив двері вартового приміщення і відчинив панель у стіні коридору. Його худі жовті пальці натиснули червону кнопку. Якщо вони не могли зловити і знищити одну людину, як скаженого собаку, він був у сказі. .. '

Виття сирени прокотилося табором.

Нік почув це, коли метався навколо сараю і відчував, як земля під ним тремтить. Тепер він мав двох переслідувачів. Вони розділилися та оточували його. З гучномовця луною пролунав пронизливий голос А Чоя: «Загальна тривога! Спільна тривога! Всім уважно стежити за професором Еріхом Бургдорфом. Розосередьтеся та обшукайте табір. Пристреліть його. Не приймати – повторюю – сигар. - Зробити маневр Б. Не входьте до зали очікування. Вистежте його та вбийте.

Нік задумався про те, що це був за маневр Б, коли він підбіг до рогу сараю.

Але решта порядку була зрозумілою, як і кроки, що мчали до нього з-за рогу і наздоганяли його ззаду.

13 - ТИ СПАГАЄШ МЕНЕ!

На бігу він натиснув на курок напівбінокля.

Обпалюючий промінь замаскованої лазерної гармати пронизав блідо-блакитну розпечену ніч, готову зжерти все на своєму шляху. Нік звернув за кут з пістолетом на рівні грудей. У полі його зору з'явився кремезний чоловік у шоломі з автоматом напоготові, а за кілька хвилин чоловік розтягнувся горілиць з виразом надзвичайного подиву на обличчі і діркою в грудях. Від його обгорілого мундира клубився струмок диму. Нік перестрибнув через нього, відразу повернувшись і чекаючи чергового переслідувача з автоматом, але промінь на мить відключився.

Чоловік вийшов із-за рогу обережно, але недостатньо. Пістолет гаркнув один раз, і куля пробила борозну у стіні за головою Ніка. Лазерна гармата лизнула своїм тонким жадібним язиком високо над тілом, що впало посеред чужого обличчя. Обличчя перетворилося на огидну, з'їдену посмертну маску.

Нік поправив дві сигари в іншій руці, потім розвернувся на підборах і щосили кинув їх у спрямовані в повітря зенітні гармати та їх замасковані стволи. Він знову повернувся, взяв шолом у одного з чоловіків і вдягнув його, потім зняв штани. Через кілька секунд він зняв з людини форму і надів її, коли зенітна артилерія вибухнула і загриміла вночі. Він схопив автомат та побіг на місце вибуху. Проходячи повз, він випустив чергу за двома охоронцями, які залишили свої посади на складі боєприпасів, щоб подивитися, що сталося з протиповітряною обороною.

Три хвилини до нуля.

Охоронці потрапили під жорстокий несподіваний шквал вогню того, чиє обличчя, приховане шоломом, вони так і не впізнали, доки не померли.

«Ідіоти! дурні! Ви дурні ! Голос Кратча заревів над землею, коли його нерівні ноги захрумтіли по розпушеному гравію. «Поверніться до своїх постів. Негайно. А Чой, ти, тупа сліпа свиня, відміни маневр Б і поверни свою купку недоумків на місце!

— Я віддаю накази цим людям, — холодно сказав А Чой. – «І я хочу, щоб усі вільні люди шукали цього злочинця. Чи ви очікуєте, що вони будуть спокійно чекати, поки він прикінчить їх одного за одним?

"Прикінчить по одному!" - Бородате обличчя Кратча спотворилося від гніву. — Вони що, боввані чи злякані труси на кшталт тебе? Хіба ти не розумієш, китайська свиня, що якщо вони залишать свої пости, то полегшать йому життя вдвічі? Господь з небес, коли ти відповідаєш за службу безпеки, не дивно, що ми в такому жахливому стані. Поверніть їх туди, де вони мають бути!

«Але …

— Ти накажеш, або я зроблю це! Тяжка м'ясиста рука Кратча врізалася в голову А Чоя і відкинула її убік.

А Чой відновив рівновагу і поспішив назад до свого командного пункту.

Нік нетерпляче пробурчав: Давай, давай. Палаючий промінь лазера повільно — надто повільно — просвердлив коло довкола замку. Метал шипів і тріщав, плавлячись. Так! Це трапилося. Нік закінчив справу тривалою чергою з автомата та вибив двері складу боєприпасів. Він продовжував стріляти, коли звів свої останні два снаряди і кинув їх у купи зброї та вибухівки, а коли він витратив свої патрони, він націлив лазерний пістолет потужністю 10 000 ватів на купу ящиків. Полум'я почало просочуватися з обох боків. Він обернувся і втік. Гранати вибухнули одночасно за три секунди.

Він тримав голову якомога нижче і на всю спритність побіг до вартового біля воріт. У кількох ярдах повз нього пройшли чоловіки, розгублено кричачи, але не дивлячись у обличчя своїх товаришів. Вони ж полювали за розлюченим вченим.

Біля великих воріт залишилася тільки одна людина, і ще двоє намагалися увійти. Нік націлив лазерну гармату.

Один. Два. Три-третій чоловік дав залп через колючий дріт. Нік петляв, немов кролик, що танцює над шаром тліючого вугілля, і щосили націлив промінь на людину. Пролунав крик жаху, який різко обірвався, але його автомат виплюнув безперервний потік вогню. Десь поруч із головним будинком хтось почав стріляти у мерця.

Нік побіг до ракетного центру. З лабораторії, з кабінетів, із сторожки, із самого ракетного центру люди виповзали, як черв'яки з дерева. Склад боєприпасів видавав звуки, схожі на феєрверк посеред пекла. У короткій тиші між сильними вибухами Нік почув знайомий приголомшливий гомін, і Чой голосно закричав у гучномовець: «Маневр Б скасований! Маневр B скасовано! Поверніться до своїх повідомлень! Поверніться до своїх повідомлень! Пожежна команда, склад боєприпасів, пожежна команда, на.....

Гігантський вибух сколихнув весь табір дощенту. Одні охоронці розбіглися, інші зволікали і повернулися на свої посади.

Тож це був за маневр Б. Все на палубу! Але люди, які щойно вийшли з ракетного центру, завагалися, лише частково повернувшись у бік Ніка.

Він пройшов по діагоналі позаду них і втік бетонними сходами. Хтось гукнув. Кулі застукали по металевих поручнях. Він кинувся з бетонного контрфорсу на доріжку, що проходила повз основу великої блискучої ракети.

Одна хвилина після нуля.

Він продовжував тікати. Він нічого не міг зробити з самою ракетою — вона була надто велика для легкої зброї, що була в його розпорядженні, — але в цьому й не було потреби. Смерть і хаос були його метою, і він думав, що багато чого досяг у цьому відношенні. Стріляти в сховище, повне радіоактивних і вибухонебезпечних метапластів, щоб розкрити його секрет, було останнім, про що він думав. Це був майже вірний спосіб назавжди залишатися в темряві, чи то знищення метапласту, чи його власного. їх прихвостнями Кратчем та Візнером. Хоча Кратч і Візнер були досить норовливими посіпак і не особливо любили один одного. Але Ільза. †

Кулі свистіли над його головою. Він озирнувся і побачив двох чоловіків, що бігли по доріжці, що вела прямо до нього. Він підбіг до залізних сходів, що вели до вищого проходу, і виліз нагору. Щось ударило його по нозі. Але переслідувачі були ще надто далеко від нього, щоб вразити ціль. Він пірнув за широку металеву шахту і глянув униз. Двоє чоловіків усе ще бігли, та не до нього. Вони прямували до металевої клітини на перетині двох проходів і досягли її, коли він прицілився. Він тільки встиг розглянути, що один з них був вартовим, а інший А Чоєм, але перш ніж він встиг вистрілити, вони вже були всередині клітки та захищені стінами. Ліфт почав швидко підніматися до обнесеної стіною платформи далеко над ним, і звідти вони могли дивитися на нього зверху вниз і неквапливо прицілитися до нього.

Він вистрілив із лазерної гармати і націлив промінь на подвійний трос, що тягне ліфт угору. Гарячий жар люто обпалював густі пасма троса, але просувався, як здалося Ніку, болісно повільно. Ліфт був майже нагорі. Він не встиг?

Але трос раптово порвався і хитнувся в повітрі, і ліфт звалився на землю. Він почув два несамовиті крики, потім з падаючої клітини вистрибнула постать і відчайдушно вчепилася в перила проходу. Інший продовжував кричати, поки його голос не розчинився в оглушливому шумі, з яким ліфт звалився на дно.

Ах Чой поповз доріжкою. Це було диво, що він залишився живим. Ще дивніше, що він усе ще був пістолет. Він невпевнено ворушився в його руці, але спробував дістатися Ніка; Очі А Чоя спалахнули крізь хворобливу маску на його обличчі. Нік виповз через металеву шахту.

— Кидай пістолет, А Чой, — гукнув він. — Краще живи і… .. Але А Чой, здавалося, думав інакше. Його пістолет вистрілив, а він тим часом покликав своїх китайських богів на допомогу. Нік пригнувся і ковзнув убік. Він налаштував промінь і націлив його на витягнуту руку А Чоя. Пістолет А Чоя знову гаркнув, але тільки один раз. Настала черга А Чоя кричати. Звук урвався, і він помер.

Нік вистрибнув зі свого укриття на доріжці під ним. Липкий жар стікав по його нозі, і він біг з надзвичайною незграбністю, але все ж міг бігти. Було ще одне, що він міг і повинен був зробити, а саме зруйнувати нервовий центр цієї операції, щоб, коли вся ця метушня вляжеться, не було готової пускової установки для нової орди підкуплених учених та їхніх китайських скарбників. Він не міг розраховувати, що люди у зелених беретах зроблять це за нього; цього від нього чекали. Їхнім завданням був швидкий рейд і такий же швидкий відступ.

Він перебіг доріжку до сходів, швидко спустився нею і ввійшов у похилий тунель. І поспішно пірнув за круглий бак, коли почув кроки, що наближалися. Він бачив, як люди прямують до центральної диспетчерської. Чудово! Нік хотів натиснути на курок лазера. Але незважаючи на смерть і руйнування, які він посіяв тієї ночі, він не міг змусити себе вистрілити їм у спину. Він вийняв запальничку, натиснув раз, другий — і побачив їхні руки, що схопилися за свої шиї. Він пройшов коридор, перш ніж вони обернулися. Неважливо, якщо вони пішли за ним. Вони впали ниць у коридорі.

Дві хвилини після нуля.

Чому було так тихо? Імовірно, це було так глибоко під землею, що всі звуки зверху були приглушені. Кроки луною пролунали за ним. Він кинувся до дверей диспетчерських з об'єднаними силами люгера Вільгельміни та лазерного пістолета. Пролунав крик - постріл потрапив у взяту напрокат каску і збив її з голови, другий постріл відскочив від бетону за його головою, а потім два глухі удари. Нік увірвався до диспетчерської і підійшов до великого розподільчого щита в іншому кінці кімнати. За його спиною більше не було кроків.

Голодний промінь грав на перемикачах та ручках. .. жував, рвав, кусав. Нік тримав пістолет у правій руці, як зварювальник, а лівий смикав ручки та важелі, зривав металеві кришки та рвав дроти.

Він працював у тиші, що порушується тільки шипінням металу, що плавився і розриваючими звуками результату багатомісячних зусиль, зведених нанівець його руками. ...і приглушений гуркіт вибухівки високо над ним: Q-40 розпочав зачистку.

Він працював судомно, гарячково, спрямовуючи промінь лазера в саме серце хитромудрої апаратури і вигризаючи нутрощі доти, поки вся кімната не смерділа і з неї не повалив дим.

Потім почувся інший звук, м'яке шипіння, що проникало крізь далекий грім і шум, який робив він сам, і якому не місце в цій кімнаті. Він обернувся. †

Запізнення на секунду. У стіні була дірка, якої раніше не було — ковзна панель, сказав йому розум, коли пістолет двічі клацнув, одночасно пронизуючи руку і плече пекучим болем, — і громіздка постать Кратча заповнила простір. Але Кратч не зупинився на цьому. Він рухався з неймовірною плавністю і його пістолет стріляв. Промінь лазера пронісся повз нього і встромився в землю. Нік почув стриманий смішок Крачча, коли гострий біль пронизав його голову, і його оточила червона темрява. Відлуння пострілів відбилося в темних порожнечах його розуму. Після цього була лише чорна тиша.

Йому було жарко, дуже жарко, і він не розумів, чому. А хтось увесь час кричав «Ха-ха-ха», і він також цього не розумів. Він лежав із заплющеними очима, відчуваючи липкий жар, що стікав його тілом, і сухий жар, що оточував його, намагаючись згадати, де він був. Він прийшов до тями, коли «Ха-ха-ха» перетворилося на безладну нісенітницю, яка перетворилася на серію слів, які були ясними і осмисленими.

— Ти прокидаєшся, чи не так? Підступна свиня! У мене тверда рука, чи не так? ха-ха! Я залишаю тебе живою, щоб я міг повільно прикінчити тебе, розумієш? Він помреш від спеки, скажуть вони. Ха, ха, ха! Він помер від спеки за втручання у справи Кратча. Весь світ був би в моїх руках, весь світ у моїх руках, якби не ти. Пояси смерті і руйнування по всьому небосхилу, щоб різати кожен космічний корабель - російський, американський, весь цей світовий бардак. Захоплення, краса! І хто б знав, що сталося, доки я, Кратч, не розповів би це їм? Вітання? І крім того, мій дорогий друг, випадок майстерного шантажу, який налякав би навіть самого Гітлера. Чи потрібні мені китайці? Чи потрібний мені Візнер? Тільки зараз на брудну роботу, а потім усе було б моє. Моє! А потім раптом довелося прийти тобі та все зіпсувати!

Гучний голос раптом перетворився на злобу. - «Ти мав усе зіпсувати! Розплющ очі, свиня. Відкривай! Нога вдарила по безсилому тілу Ніка, вага вагою з величезну штучну ногу. Нік мимоволі застогнав і моргнув, перш ніж зміг знову впоратися з собою. Викривлене обличчя Кратча гігантсько височіло над ним, заповнюючи все його поле зору. І обличчя крізь космату руду бороду посміхалося. — То ти прокинувся? - прогарчав низький голос. 'Чудово. Тоді ви можете насолоджуватися нашою маленькою грою. Це може бути довго. Але досить довго, щоб ви страждали. Це не те саме, що насолоджуватися, чи не так? Не має значення. Я полюбляю це. А потім я повернуся туди, звідки прийшов, і почекаю, поки вщухне той маленький неспокій, який ти влаштував. І тоді я піду, щоб жити, щоб розпочати все спочатку. Але ти, ти не житимеш. Бачиш, що я роблю, Бурґдорфе? Ти бачиш це? Дивись!

Нік подивився. Але йому не було чого дивитися. Спершу він це відчув, а потім побачив. Тепло обпалило його одяг і з'їло шмат ноги. Дим і сморід пилу, що горів, піднімалися до стелі. І Ульріх Кратч від душі засміявся. — Як метальник ножів у цирку, — посміхнувся він. — За винятком того, що зараз я використовую твій зручний маленький промінь світла. Такий прекрасний теплий струмінь! Він хмикнув від насолоди. Промінь із шипінням пройшов по його розставлених ногах, по боці, по плечах, довкола голови. Він відчув запах паленого волосся, відчув жар, що лизнув тіло, почув злісний смішок людини, яка збожеволіла від несподіваного провалу своєї роботи. — Ось бачиш, як твої справи, — хихикнув Кратч. Все ближче та ближче, як у цирку. Але, зрештою, є невелика різниця з метателем ножів. .. Ми повинні продовжувати грати в цю гру деякий час, щоб насолодитися нею повною мірою, чи не так? Може, ти скажеш собі, що зможеш утекти від мене. Подумай про це. Добре подумай! Як ти міг утекти від мене? Нік подумав. Пот і кров капали на підлогу. Розпечений бетон поруч із ним йшов паром, а від його одягу вилися струмки диму. Кратч спостерігав за ним, поки промінь повільно рухався повз тіло Ніка. «Не рухайся», — прошипів Кратч з огидним тріумфуванням. 'Вважай! Скажи собі, що можеш домовитись зі мною, і я здамся. Але не рухайся! Тому що тоді нема про що домовлятися. .. залишиться тільки палаюча плоть. Спершу рука, потім нога. .. подивимося що буде далі. Ха, ха, ха! Я не отримував такого задоволення вже багато років!

«З тих пір, як у дитинстві ти ловив і мучив метеликів», — подумав Нік, напружуючи маючи м'язи один за одним і напружуючи мозок у пошуках здогаду, виходу. Але виходу не було. При найменшому русі Кратч бив його променем, як метелика на дошці.

Його очі металися по зруйнованій диспетчерській. Не було жодної надії, жодної надії. Раптом він сіпнувся, побачивши щось, чого Кратч не міг бачити, бо той стояв спиною до цього і зосередився на Ніку.

Була ще надія. Двері диспетчерської повільно відчинилися всередину.

Нік раптом застогнав і впустив голову набік. Потім він видихнув із глибоким зітханням. І перестав дихати. Жар лизнув його ноги.

'Що що?' — заревів Кратч. «Повернися до тями, ти! Йди сюди! Ти не зможеш втекти від мене, якщо помреш по-своєму. Ні!

Смердючий подих наповнив обличчя Ніка, і вільна рука Кратча ляснула його зліва і праворуч. "Вставай, вставай!" - гримів Кратч. На мить — одна дорога, довгоочікувана мить — жадібне шипіння лазерного променя припинилося. Нік раптом обома руками кинувся на праву руку Кратча, у розпачі вчепився в пістолет і схопив його з дикою силою, породженою впевненістю, що це його єдиний шанс. Кратч загарчав, як горила, і люто лягнув дерев'яною ногою.

Нік застогнав і майже випустив пістолет, але відчайдушно вчепився в нього. Масивні кулаки Кратча зігнули його зап'ястя так, що грізний стовбур пістолета виявився всього за кілька дюймів від його голови. Раптом він перекинувся, щосили намагаючись утримати зброю, брикаючись і смикаючи нижню частину тіла, як дикий кінь на родео.

Щось просвистіло в повітрі і важко приземлилося на Кратча. Подвійний тягар кинув Ніка на підлогу, через що у нього перехопило подих. Пістолет з гуркотом упав на підлогу, і величезне тіло Кратча відлетіло назад, коли з його в'ялого горла вирвався крик, що булькав. А потім його тіло знову впало на нього.

Нік ахнув і скинув із себе тіло. Воно раптово впало, коли рука допомоги простяглася і відтягнула величезне тіло вбік. З глухим стукотом Кратч покотився на підлогу замертво зі злою усмішкою на обличчі.

Сержант Q-40 Бен Таггарт вклав у піхви ніж командос і простяг обидві руки, щоб допомогти Ніку піднятися на ноги.

"Те, що ви називаєте в останній момент, товаришу!" - сказав він весело.

'Біжіть скоріше звідти, біжіть! У вас є година, і якщо у вас ще є здоровий глузд у ваших товстолобих головах, ви заберетеся звідси блискавично!

Нік утомлено посміхнувся, почувши від капітана Марті Роджерса частково російський, частково німецький наказ. Вертоліт, який чекав дома руйнувань, у відсутності розпізнавальних знаків; зелені берети були відсутні, а люди були одягнені в ненав'язливий одяг кольору хакі; постаті, що стрибають крізь хаос диму і полум'я, віддавали суворі накази всіма мовами, крім знайомого їм американського. Якби техніки, які зараз йшли через головні ворота у темну в'єтнамську ніч, коли-небудь знайшли когось, кому можна було б розповісти про свої переживання, вони ніколи не змогли б точно сказати, хто напав на них. Але це якщо вони не загинуть від вибуху, який мав статися трохи більше, ніж за годину, від важкого заряду, закладеного в лабораторії для руйнування метапласту.

- Давай, сідай, - сказав Нік. Він підштовхнув Ільзу, як завжди, милуючись її бажаною попкою. Руки потягнулись і втягнули її у вертоліт. Візнер уже був на борту, занурений у свій власний світ сну. Як і Лін Суй, але вона була в свідомості і боролася з мотузками, що утримували її в полоні. «Чувак, вона як дика кішка», — захоплено сказав Таггарт.

Його очі ковзнули по Ільзі, спостерігаючи за її гнівом, її розпатланим волоссям, рум'янцем на її обличчі, її струнким тілом. - Ах, ця німкеня, - сказав він з жалем. — Вона виразно була тим стервом, про яке я тоді думав? Я правий?'

- Час покаже, - сказав Нік. — Але я гадаю, ви помилилися. Я думаю, що її вітчим ввів її в оману, і в неї справді золоте серце». Ільза подивилася на нього з дивним виразом страху та гніву, змішаних із полегшенням.

"Ось як я це чую", - сказав Таггарт з сяючою посмішкою. Він раптом перейшов російською мовою, якою говорив чудово. — Ходімо, товариші, — покликав він. «Давайте відлітаємо, перш ніж в'єтнамці прийдуть по нас. Усі на борт! Усі на борт!

За хвилину вони вже були в повітрі, залишаючи приречений табір на великому вертольоті. Під ними хаотичні залишки смерті, полум'я та диму; Q-40 спрацював швидко і ґрунтовно.

Лопаті вертольота кружляли вночі.

Ільза подивилася на Ніка. — Багато людей було вбито минулої ночі, — сказала вона. — Чому ти пощадив мене та Карла? І Лін Суй?

Нік відповів їй поглядом і вп'явся поглядом у її червоніє обличчя.

«З кількох причин, – сказав він. «По-перше, нам потрібна інформація, і ви можете дати її нам, особливо ви. По-друге, я вважаю, ви уявлення не мали, про що йдеться. Інші причини розповім згодом.

— Пізніше не буде, — тихо сказала вона. — Мені нема чого тобі сказати, нічого.

— Ти маєш знання, — тихо сказав Нік. — Ви розповісте нам усе, що ми хочемо знати про метапласт, як він працює, і як ви до цього причетні. І ти будеш рада, коли все скінчиться. Він раптом усміхнувся до неї, втомлений і поранений. І крізь рев мотора пробурмотів: «Можливо, ти знову переспиш зі мною».

- Ні, - люто сказала вона. "Ніколи, ніколи, ніколи!"

- Так, - люто сказала вона. - Давай зараз! Її губи обпалили його рота.

Навесні в Нью-Йорку було напрочуд тепло. Це була ніч кохання, і вони здалися їй. Було багато чого сказати, але тепер усе було скінчено. Вона лежала в його ліжку та на його руках. В'єтнам був далеко. Тепер вона знала, як жорстоко зловживали її науковими знаннями та її невинністю. Але це вже не мало значення. Вона втратила свою невинність у багатьох сенсах. Нік навчив її ще дечому.

'Давай. .. ! - Знову видихнула вона.

Зараз було набагато краще ніж ніколи. І це теж може забрати багато часу. Нік подбав про те, щоб це тривало дуже довго.

Про книгу:

Американський розвідувальний загін, проникнувши вглиб ворожої території, випадково виявляє в джунглях Північного В'єтнаму табір, що добре охороняється і загадковий.

Вони бачать блондинку красуню, що гуляє, яка зачаровує навіть крижаного шефа AX.

Проте ще більш захоплюючим є відкриття того, що в таборі широко представлені дві національності: німці і китайці.

Незабаром Ніку Картеру стає ясно, що в нього залишилося дуже мало часу, щоб розкрити зловісну таємницю табору. †

Нік Картер

Ключ небезпеки

Оригінальна назва: Danger Key

перевів Лев Шкловський на згадку про загиблого сина Антона