11-20 Збірник детективів із серії Кіллмайстер про Ніка Картера,

Глава 1

Вона була повністю оголена.

Тонкий трикутник білого шовку натягнувся навколо її засмаглої красивої центральної частини, тоді як такий самий фрагмент вів марну боротьбу з двома повними скульптурними грудьми.

Її попелясто-русяве волосся майоріло за її спиною, роблячи її схожою на частину відкритої білої машини, що мчить.

Гребля, яку вона перетнула, була крихкою бетонною стрічкою на тлі безкрайніх просторів гладкої блакитної води. Рибалка стояв у п'ятистах ярдах від неї. Він засміявся, побачивши, як вона наближається, — білозуба посмішка, яка пасувала дівчині, машині та островам Флориди. Коли вона загальмувала і згорнула з вузького насипу греблі, він радісно помахав рукою і потяг за шнур. Блондинка помахала йому у відповідь і надіслала повітряний поцілунок.

Кохання та веселощі у теплому кліматі – чого ще бажати?

Машина різко рвонулася вперед, і шини заскрипіли асфальтом. Посмішка рибалки зникла. Він спіткнувся, упав. Ґрати вдарили його прямо в обличчя, притиснувши до огорожі. Блондинка різко повернула кермо. З верещатим брязкотом металу машина ковзнула по дорозі й зіскоблила людину, наче він був шаром фарби. Його тіло зникло під колесами. Блондинка зупинилася. Вона озирнулася через плече, пересунула машину назад і знову рвонула через розчавлене тіло, потім знову поїхала вперед, і цього разу вона не зупинилася.

Чартерний рибальський човен капітана Клегга підійшов до греблі якраз вчасно, щоб побачити, як блондинка в білому відкритому фургоні помчала геть. Потерпілий ще живий, коли він дістався до нього.

— Що сталося, сер? - Запитав Клегг. "Ви мене чуєте?"

Обличчя перетворилося на закривавлену маску, риси якої були стерті, як шваброю. Повіки відкривалися важко. В його очі дивилися невидимі очі — розгублені, стурбовані важливою справою. Слина, змішана з кров'ю, стікала по рештках його підборіддя. Обпалена плоть губ ворухнулася, горло напружилося, коли м'язи почали працювати.

'Папа . .. - судорожно видихнув чоловік. «Тато… добре… — сказав він, задихаючись.

Потім сила покинула його. Очі закотилися. Залишки обличчя обвисли.

*************

Білі кінцівки Робін блищали у світлі полум'я. Вона стояла навколішки на подушках дивана, чудово оголена, ноги підгорнуті під себе, кольорові соски стирчали вперед, гарне личко порожніло, блакитні очі сяяли нетерпінням. Вона поставила свій келих з мартіні і сказала "Ммм", коли Нік Картер вийшов із душу. Вона смикнула за рушник, який він обернув навколо талії. Він відпустив негайно. - Мммм, знову, - пробурмотіла вона, перевіряючи його готовність. Нік ковзнув поряд з нею на диван, пестячи рукою її пружні сідниці. Він нахилився вперед і трохи торкнувся губами її шиї.

Вони були вражені дзвінком телефону. 'О ні!' - поскаржилася вона. "Він обіцяв!"

"Робін, є й інші люди, які знають мій номер", - сказав Нік, простягаючи руку і беручи трубку. Він вимовив лише чотири слова. 'Скільки є часу?' і незабаром після цього: "Добре". І по жорсткій лінії підборіддя і по тому, як очі з гарячих перетворилися на холодні, Робін зрозуміла, що це були вони, АХ – надсекретна контррозвідувальна агенція Америки.

- Дві години до вильоту літака, - сказав він їй зараз. "Хочете повернути машину на Манхеттен?"

'О ні!' — зривається голосом повторила вона. — Він пообіцяв, що цього разу ти отримаєш усю свою відпустку.

Нік сказав: "Він не дозволив би мені зателефонувати, якби це не було дійсно важливо".

Робін кивнула зі сльозами на очах. Вона знала, що це правда. Вони працювали в одній смертоносній компанії. І з таким успіхом могло статися, що її раптом закликали для нового завдання. Вона сіла, потерла очі тильною стороною долоні і сказала: — Туди їхати лише година. Давайте зробимо щось хороше за іншу годину».

Нік посміхнувся. Це була його власна Робін. Він подумав про десятки завдань і десятки гарних дівчат, які встали між ними за ці роки. Мало хто міг зрівнятися з нею, тому що вона одна розуміла, що на дзвінок телефону завжди потрібно відповідати, що, коротше кажучи, він був агентом N3 з АХ і не мав часу.

— Подивимося, — промимрив він. 'Де я зупинився?' Робін вказала на її шию і він усміхнувся, нахиляючись, щоб поцілувати це місце, його руки пестили її красиві, повні груди, і він відчував, як соски напружуються під його ласками.

Було вже за північ, коли літак Ніка Картера приземлився в Національному аеропорту, і його таксі знадобилося більше години, щоб проїхати засніженими вулицями центру Вашингтона. Порив вітру дув із боку Потомака, коли він поспішно увійшов до будівлі Об'єднаної преси та телеграфної служби на Дюпон-серкл. Нічний охоронець відвів його на шостий поверх. Не до офісу Хоука, а до проекційної кімнати. Все дуже дивно, подумав Нік, мабуть терміново.

Присутність Хоука в будівлі в цей час вказувала в тому ж напрямку. Розділ АХ. наполягав на збереженні звичайного робочого дня. Але ось він сидів, згорбившись у кріслі, в димній напівтемряві, з напруженим і нетерплячим виглядом.

- Вибачте за затримку, сер, - сказав Нік. «Це через погану погоду».

«Сідайте, N3». Хоук натиснув кнопку збоку свого крісла та взяв невеликий ручний мікрофон. «Давай, – сказав він оператору. "Переконайтеся, що фрагменти плівки розташовані в правильному порядку".

На екрані з'явився Боїнг 707. Він вирулив та зупинився. Сходи були розгорнуті, за нею пішла група співробітників охорони здоров'я та імміграційної служби. — Вісімсот на тиждень, — сказав Хоук із згаслою сигарою в роті, поки двоє чоловіків дивилися на екран. «Це число кубинських біженців, які прибули до цієї країни за останній рік. Іноземці з комуністичної країни, з якою ми не маємо ні дипломатичних відносин, ні співпраці у сфері безпеки», — додав він, скоса глянувши на свого головного агента. «Жах безпеки. Це якби ми відчинили ворота і запросили всі країни надіслати своїх людей».

Двері «Боїнга» тепер були відчинені, сходи на місці, по обидва боки стояли працівники охорони здоров'я та імміграційної служби. Стюардеса штовхнула через платформу порожню складену інвалідну коляску, а офіційні особи відсунули її далі до сходів, де помічник розклав її. "А ось і наша людина", - сказав Хоук, коли в дверях "Боїнга" з'явилися ще три стюардеси. Вони підтримували старого старого, закутаного в товсте пальто, шарф і в капелюсі. Він був у рукавичках.

Хоук натиснув кнопку. "Звук, будь ласка", - сказав він оператору.

«…першим вийшов найстарший пасажир, 72-річний Хуліо Фернахдес Ромеро з Матансаса, Куба», – оголосив голос на плівці. "Про нього подбають його син і невістка, містер і місіс Едуардо Ромеро з Форт-Майєрса".

«Цю сцену було знято 11 місяців тому, — сказав Хоук, — у міжнародному аеропорту Майамі. ЦРУ знімає всіх нових емігрантів. Але, як і у випадку з усіма широкими процедурами перевірки, цього недостатньо».

Нік кинув на нього запитальний погляд. Хоук дико жував сигару. «Будь-який бойскаут з розумним інтелектом, не кажучи вже про професійний шпигун, може уникнути наших запобіжних заходів менш ніж за п'ять хвилин. Ось що сталося. Агенти AX прилетіли з біженцями з Куби і непомітно прослизнули через центр прийому «Опа-Лока». Темні брови Ніка здивовано здійнялися. - А цей Ромеро, - сказав він, знову дивлячись на екран, де стюардеси допомагали старому спуститися сходами. "Він один із цих?"

- Ми знаємо одне, - відповів Хоук. «Це не Хуліо Ромеро з Матансаса. Що Ромеро ніколи не залишав Кубу. Його тіло було знайдено у неглибокій могилі неподалік аеропорту Варадеро приблизно через три тижні після того, як ця людина прибула до Майамі. Кубинці негайно повідомили про це американську владу, але, звичайно, на той час було вже надто пізно».

— Він уже пройшов цей пункт?

Хоук похмуро кивнув головою. «Його син і невістка підібрали його і прямували до Форт-Майєрса. Можливо, вони розглянули його маскування. Принаймні далеко вони не пішли. Їх знайшли вбитими за п'ятдесят кілометрів від Опа-Лока. На шосе, яке проходить через Еверглейдс. Хіба це не Таміамі Трейл? Він відкрив папку на сидінні поруч із собою і простяг Ніку аркуш паперу. «От офіційний звіт».

Нік швидко глянув на нього. — І тринадцятирічна внучка теж, — похмуро сказав він.

- Жахлива робота, - відповів Хоук. Тижня було витрачено на розслідування зґвалтування. А жорстокість, з якою перерізали горлянки, виглядала дуже спонтанно. Покинутий, залитий кров'ю автомобіль. Тіла, які потягли в болото. Ознаки опору. Старий, який зник безвісти, але якого довгий час вважали викраденим, бо його інвалідне крісло протягли землею до іншої машини. Дуже схоже, так. Місцева поліція тижнями зв'язувалася із ЦРУ дізнався, що справжній Ромеро ніколи не приїжджав до США. А потім вони взяли на себе цю справу.

'І коли це АХ втрутився?

Трохи болісне посмикування пробігло по обличчю Хоука. — Боюся, надто пізно, щоб зробити щось більше, ніж просто збирати відомості про шматочки. Дивись тепер, — раптом сказав він, показуючи на екран. 'Це вражає. Подивіться уважно.' Нік так і зробив, а Джуліуса Ромеро обережно опустили в інвалідне крісло біля підніжжя сходів. Раптом один із помічників нахилив його капелюх, і на мить між тілами стало видно його обличчя. — Стривай, — сказав Хоук у мікрофон. — Великий план, будь ласка.

Оператор виконав якісь дії, і на екрані з'явилося збільшене у дванадцять разів обличчя. Перше, що помітив Нік, це те, що вона була напрочуд гладким для чоловіка його віку. На лінії росту волосся були ледь помітні лінії, можливо, шрами.

«Якби двоє з трьох агентів ЦРУ, які працювали над справою Ромеро, не загинули у підозрілих автомобільних аваріях на початку цього тижня, — сказав Хоук, — я, мабуть, не став би переглядати цей уривок. Ви побачите, наскільки це було б серйозно, якби ми грали у повільному темпі».

Поки кіномеханік перемотував фільм, Хоук коротко перерахував розслідування ЦРУ щодо Ромеро, яке тривало десять місяців. Нельсон Мачадо займався цією справою на Кубі; Хуан Очоа у Флориді. Їх ом був Ральф Бенсон із Майамі. - Звіти Мачадо, - сказав Хоук, вказуючи на товсту папку, що лежала поряд з ним. «Обов'язково прочитай. Взяті окремо, вони мало що дають, — сказав він, — але сукупний ефект інший. Захоплення – це майже применшення. Ви побачите, що я маю на увазі.

Чи був Мачадо однією з жертв автомобільної аварії?

Хоук кивнув головою. "Інший був Очоа", сказав він. «Він помер учора під час риболовлі на греблі між островами Флориди. Він щось довідався. Ми не знаємо, що це було – спасибі Бенсону, – різко додав він.

Хоча Очоа поводився неймовірно безглуздо, Хоук покладав він відповідальність за цей результат. «Очоа не був професіоналом, – сказав він. "Він був кубинським біженцем, посланим ЦРУ". був найнятий, щоб тримати їх у курсі подій у колах біженців у Майамі. Він ніколи не мав працювати над такою справою. Або, якби їм довелося, вони мали б тримати його на повідку. Але Бенсон дозволяв йому ходити туди-сюди і повідомляти через нерегулярні проміжки часу.

«Того ранку, коли його вбили, — продовжував Хоук, люто поглядаючи на свою загашену сигару, — Очоа подзвонив у службу безпеки Майамі — так, по відкритій лінії — з Біг-Пайн-Кі і сказав йому, що їде на зустріч із жінкою . Він попросив Бенсона зустрітися з ним того ж вечора в якомусь коктейль-барі на Марафон-Кі, щоб закрити справу Ромеро і повідомити йому всі подробиці.

Нік не міг стримати похмурої усмішки при думці про зростаючий список смертельних помилок. "Бенсон пішов туди?" — спитав він, хоча навряд чи здавалося йому можливим.

- Так, - відповів Хоук. - І не тільки це. Коли Очоа не з'явився, він поїхав до Біг-Пайну, щоб дізнатися про нього. Нік похитав головою в недовірливому здивуванні. — Звичайно, він не спитав прямо, де такий, агент ЦРУ, — сухо продовжив Хоук. «Він прикинувся репортером журналу, який хотів узяти інтерв'ю у знаменитого перуанського рибалки Педро Вільяреаля. Це було ім'я Очоа під прикриттям.

«Бенсон – хороший кандидат на третю автомобільну аварію».

Хоук з цікавістю глянув на нього. "Якщо це станеться, - сказав він, - ви дізнаєтеся про це першими". Нік глянув прямо на нього. Проте глава надсекретного шпигунського агентства Америки не посміхався. Його обличчя було смертельно серйозне. Він сказав: «Справжній Бенсон, як його називають, прийшов до нас із холоду. Ви займаєте його місце. Він твого зростання, приблизно твоєї статури. Редактори зіставлять вашу зовнішність із його зовнішністю і нададуть вам необхідний файл особистості, а також запис його голосу для вивчення.

Потім ви повертаєтеся до Біг Пайна і продовжуєте виконувати його роль. Ми сподіваємося, що розмова Очоа з Бенсоном була підслухана, що за самим Бенсоном спостерігали Біг Пайн. Але, враховуючи малу ймовірність того, що ви цього не зробите, ви повинні зробити всі можливі помилки, які допоможуть розкрити, що ви є агентом США. Але не перестарайтеся, звичайно. Ви маєте виманити ворога, а не бути вбитим.

Голос зірвався біля ліктя Хоука. Він узяв мікрофон і сказав: "Так, поверніть зараз, будь ласка".

Світло згасло, і на екрані знову з'явилося руління Боїнга 707, цього разу в сповільненій зйомці. Стюардеси рухалися з дивною мрійливою повільністю, допомагаючи старому піднятися сходами.

"Тепер будьте обережні", - сказав Хоук, коли пальто чоловіка на мить заплуталося в перилах і відчинилося.

Нік тихо свиснув. Його наметане око відразу вловило, що шерсть не така густа, як здається, а от тіло таке! Вік і старість чоловіка в основному були обманом. Він був по суті широкоплечий, з важкими грудьми, і коли фільм прокручувався кадр за кадром втретє, Нік міг навіть розгледіти м'язи його «потужних стариків стегон».

"Руки та пензлі особливо чарівні", - сказав Хоук. "Сцена 11-А, будь ласка", - сказав він у мікрофон. Це був кадр відразу після того, як капелюх чоловіка був нахилений, і було видно, як він поправляв капелюх, коли стюардеса штовхала його через платформу до зали прибуття. Його руки і кисті рухалися сковано, начебто майже паралізовані. Або були механічними.

"Тепер погляньте на цей крупний план", - сказав Хоук. Це було збільшення. Ясно та різко. Руки в рукавицях були відстовбурченими і безформними, як зліплені вручну грязьові кульки або надуті гумові рукавички. Між лівою рукавицею та рукавом куртки виднівся шматок шкіри. Він неможливо світився, мав штучну структуру. Нік раптово напружився і відчув, як волосся на його потилиці стає дибки.

Тепер він зрозумів невідкладність цієї нічної інструкції. У світі існувала лише одна постать, яка виглядала так, ніби була зібрана з уламків неживих предметів. Його махінації та махінації його господарів торкнулися АХ безпосередньо. І людиною, яка знала його найкраще, був спеціальний агент Картер, який отримав титул Killmaster.

Нік переглянув плівки ще тричі, щоб повністю переконати себе. Але щоразу підтверджувалася правда: головний шпигун і зловісний вбивця китайських комуністів, людина з кодовим ім'ям Юда, був прямо тут, у Сполучених Штатах!

Розділ 2

Пошарпана червона спортивна машина зі свистом пронеслася крізь потік машин, що рухаються на південь Оверсіз-хайвей.

Чоловік за кермом був у великих сонцезахисних окулярах та галасливій спортивній сорочці. Кореспондент журналу Pic Чарльз Маклі був гарний, але посивів і виглядав дещо розпущеним. Зношена постать — як камера і машинка на дивані поруч із ним і його квартира в схудлому районі Майамі.

Він посигналив машину, що йшла попереду — жахливий гуркіт, схожий на передзвін. Він здригнувся за темними окулярами. Тому що Маклі не був Маклі, як і Ральф Ренсон, агент ЦРУ, який так легко вписався в це маскування. Це був Нік Картер, і з усіх змін особистості, які редакційний відділ AX фабрикував за нього роками, це його найбільше засмутило.

Нік познайомився зі справжнім Бенсоном через високопоставлених знайомих ЦРУ в Майамі, і ця зустріч залишила в нього неприємні враження. П'яниця! Чоловік уявляв небезпеку - для себе і для оточуючих. "Це схоже на втому", - сказав Ніку начальник Бенсона. — Надто довго такий. П'є таємно вже близько півроку. Йому пощастило, що йому все ж таки вдалося дожити до цього. Ми дамо йому офісну роботу у «Зв'язках», поки ти не закінчиш із його камуфляжем, а потім ми відправимо його туди.

Бенсон був не єдиним неприємним сюрпризом, пов'язаним із цим завданням. Хоук приготував йому інший. "Ви не берете із собою своє звичайне спорядження", - сказав він N3. «Юда мав справу з нами раніше. У вас не повинно бути з собою нічого, що могло б наштовхнути його на думку, що AX веде цю справу, нібито ЦРУ взяло гору. Дві леденять душу думки промайнули в голові Ніка, і він зрозумів, що Хоуку, мабуть, теж сняться кошмари про них. По-перше, Іуда вже майже рік перебуває в США і працює абсолютно безкарно. По-друге зі звітів Мачадо з Куби. Майже всі були пов'язані зі зникненням червоних китайських техніків. Посольство Пекіна в Гавані скаржилося, що вони стали жертвами агентів ЦРУ і вимагало посилення заходів безпеки; Кубинський уряд відкинув звинувачення, заявивши, у свою чергу, що «технарі» насправді були шпигунами, надісланими через Кубу в інші частини Латинської Америки. Власний висновок Мачадо: вони по суті прямували до Флориди, використовуючи для маскування результат біженців на невеликих човнах до островів Флорида!

Коли Нік прибув до Біг-Пайну, він зупинився в розкішному готелі Sea-Top. Тут зупинявся Очоа, коли прикидався багатим перуанським рибалкою. Здавалося, стиль Маклі-Бенсона — надто багато чайових, що Нік і зробив, і усмішка посильного стала ще сміливішою. Після того, як він зник, Нік обшукав кімнату на наявність жуків, потім роздягнувся до шортів і вийшов на залитий сонцем балкон.

Чотирьма поверхами нижче за нього ряд елегантних будиночків для перевдягання вів до приватного пляжу та пристані. Там був басейн олімпійських розмірів, оточений зручними кріслами для засмаги, де гості готелю засмагали за 50 доларів на день. Нік глибоко вдихнув морське повітря в легені, зробив кілька присідань і ряд вправ йоги, які дозволили б йому вирватися з тісноти і затримати подих на довгі, дорогоцінні хвилини. Його тіло було єдиною зброєю під час цього завдання. Він мав почуття, що він повинен використовувати це. І незабаром.

Він прийняв душ, одягнувся і пішов шукати Клегґа.

Нік знайшов статтю у місцевій газеті, яку купив у вестибюлі. РИБАК ПОГИБ НА ГОЛОВІ, — говорив заголовок. 38-річний Педро Вільярреал, перуанський рибалок, помер у середу після удару про дамбу між Біг-Пайном та Безіменним Кі. Водій машини поїхав далі. Едді Клег, капітан чартерної рибальської крейсерської яхти Conchboy II, першим прибув на місце події. Він сказав, що чоловік, мабуть, помер одразу. Шериф Сем Ґрейнджер сказав, що проведе ретельне розслідування аварії».

Нік знайшов капітана Клегга наприкінці невеликого обвітреного дерев'яного причалу, що виступав у Флоридську затоку. "Хочете порибалити на тунця у Логгерхед-Бенк?" — закричав чартер-капітан, спрямовуючи крейсерську яхту і дивлячись уперед, у простір поруч із пристанню. «У цей час року вони на мілководді».

"Ні, я хочу поїхати на Пелігро-Кі", - сказав Нік.

Клегг пильно подивився на нього. Під здертою бейсболкою його смагляве обличчя було худим і безкровним, кольору тютюнового пилу. — Там немає риби, — сказав він, проводячи зубочисткою з одного куточка рота до іншого. "Їх прогнали всі ці підводні конструкції".

- Я не шукаю риби, - сказав Нік. «Я хочу сфотографувати Аквасіті. Ось навіщо я тут. Звіт для Пік.

Принаймні це була історія з камуфляжем, яку придумали для нього Editors. Підводний «Діснейленд», побудований техаським нафтовим мільйонером А. К. Атчінсоном, викликав значний ажіотаж, коли його модель була показана на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. Проте фотографів та журналістів не пустили на будівництво, де роботи велися понад рік. Атчінсон був похмурим старим диваком, який цінував усамітнення більше, ніж публічність.

Клег похитав головою. «Ні, сер, я не збираюся ризикувати своїм човном, - сказав він. «Зовсім недавно кілька семинолів було обстріляно, коли намагалися з'явитися там, щоб упіймати черепах». Темні брови Ніка здивовано здійнялися. — Я не жартую, — наполягав Клег. «Охоронець старого А.К. нікого туди не підпускає».

- А робітники? - Запитав Нік. "Я читав, що там працює не менше 150 досвідчених водолазів".

"Вони там живуть", - сказав Клегг. — Можливо, в нього вдома. Це досить великий будинок. Вони ніколи не приходять сюди. Мій приятель доставляє туди їжу, - посміхнувся він. «Він розповів мені все про брудні статуї, які там стоять у О.К. Я чув, він збуджений старий ведмідь. Мій приятель каже, що ніколи не бачив там цих водолазів. Він вважає, що вся їжа призначена для гарему А.К.

Він засміявся, пирхнувши крізь розсунуті зуби. Нік вирішив дослідити Пелігро самостійно. Він сказав Клеггу: «Тоді йди до Логгерхеда».

Тепер вони були поза гавані. Клегг прискорився, і човен почав набирати швидкість. Попереду на горизонті виднілася довга дамба між Великою Сосною і меншим острівцем з білими будинками, корінням дерев і тонкими соснами.

"Це No Name", - сказав Клегг, коли Нік спитав. — Ось як вони це насправді називають. Ті будинки біля води – це Сеніор Сіті. Атчінсон побудував його кілька років тому. Для людей похилого віку.

Нік вказав на греблю. Він запитав. - «Хіба цей хлопець із Південної Америки не помер там кілька днів тому?» Посмішка Клегга зникла. Він був дуже зайнятий із кермом. — Я читав у газеті, що ви це бачили, — вів далі Нік, уважно спостерігаючи за капітаном краєм ока. Ефект був приголомшливим. Руки Клегга вчепилися за кермо. Він тяжко проковтнув.

— Чому це тебе так цікавить? - пробурмотів він.

"Чому ти так нервуєшся через це?"

- Я нічого не бачив. Я проходив під греблю, коли це сталося. Деякий час вони пливли в тиші, потім Клегг сказав: Я маю дивитися на двигуни. Ви бачите курс? Два двадцять п'ять. Він підвівся з табурету і пішов на корму. Нік зайняв його місце. Він мав деяке уявлення, що буде далі. Ви повинні були дати Клеггові одну річ: ви могли читати його як книгу і чути, як він думає за милю. Нік почекав, поки інша людина встигла дотягнутися до вогнегасника і послабити ніж, що висів поруч із ним, потім порахував до трьох — кількість кроків, що знадобилося капітанові, щоб повернутися до нього.

Рука Ніка вже розгойдувалася, коли він повертав своє тіло. Рука окреслила швидку смертельну дугу і потрапила в шию Клеггу. Чоловік ахнув і відсахнувся. Нік вимкнув двигун і одним плавним плавним рухом піднявся. Його нога різко піднялася нагору, коли тверда сторона його правої руки вдарила Клегга по хрящах носа. Ніж брязнув про палубу.

Нік підняв його, перевірив гостроту на великому пальці, потім притиснув вістря до вузлуватої шиї Клегга.

"Ой!" - звук вирвався з його горла. Його плечі напружилися. "Стій!" він задихався. "Прибери цей ніж, і я розповім тобі все, що знаю..."

Нік тримав ніж на місці, і Клег все одно розповів йому — про білявку в білій відкритій машині і про останні слова «Вільярреала» перед смертю. Ну, гаразд, подумав Нік. Може означати будь-що. Іспанське слово. Можливо навіть семиноли, як, здається, думав Клегг. Усі їхні слова закінчувалися на «добре». Ніж встромився глибше. - Дівчина, - наполягав Нік.

- Її звуть Інгра і ще щось, - видихнув Клегг. - Її батько - професор. На пенсії. Живе у Сеніор Сіті. Вона іноді відвідує його тут. Ніж знову тицьнув у плоть акуратним півколом.

'Сволота!' — гаркнув Клег. — Тобі не обов'язково колоти мене цим ножем. Будь-який тут міг би сказати вам, що вона збила його навмисно. Вона мала з ним роман. Того ж ранку вони посварилися. Багато хто бачив це на пляжі. Вона помчала геть. За годину – бах! Слідча робота? ха-ха! Шериф і та дівчина такі самі. Пальці разом, збуджений погляд. Можливо, у Клегга було що сказати, але Нік знав, що йому доведеться вдарити його ще сильніше, щоб вибити це. Він вирішив цього не робити. На даний момент його робота полягала тільки в тому, щоб знайти ворога, а не боротися з ним. — Добре, — сказав він, ховаючи ніж у піхви. "Назад до Великої Сосні".

На березі Нік повернувся своїми слідами — якраз вчасно, щоб побачити Клегга, що поспішає геть від пристані. Він почекав, поки капітан вийде вперед, а потім пішов за ним. Слід закінчився тим, що великий товстун сидів на складному стільці перед місцевим універмагом та чистив черевики. Біля непристойної гори плоті була кобура та зірка. Шериф Грейнджер особисто, подумав Нік. Розмова між двома чоловіками була короткою, але інтенсивною. Все закінчилося, коли шериф підвівся і в суворому поспіху побрів до своєї машини. Клегг почекав, поки він поїде, потім повернувся і пішов назад у напрямку Ніка.

— Чи можу я бути вам корисним? — прочирикала гарна старенька за прилавком, відкладаючи в'язання. Нік озирнувся, побачив, що він пірнув у туристичний офіс Лоуер-Кіс, і невиразно пробурмотів про листівки. Краєм ока він помітив Клегга, що йде повз вікно. — Так, справді, — сказав він тепер, дивлячись на неї. — Маєте щось на Пелігро-Кі?

- О, ні, це приватна власність, - досить різко сказала вона. «Але ми маємо це, з приводу Аквасіті». Вона простягла Ніку брошуру.

«Мене цікавить сама Пелігро, – сказав Нік. Він вів бій у темряві. "Я чув, що в нього дуже яскрава історія".

"Ах це!" Її очі з ентузіазмом заблищали за лінзами без оправи, і вона простягла йому ще одну брошуру. На півдорозі до дверей Ніка осяяла раптова думка. "О, до речі, - сказав він, повернувшись до неї, - ти знаєш семінольське слово, яке звучить як "тато, гаразд"?"

Її очі здавались неприродно ясними. «Це вимовляється Па-хі-окі», — пронизливо цвірінькала вона. - Це означає Трав'яна Річка - стара назва, яку семиноли дали Еверглейдс, розумієте?

Він подякував їй і пішов. Зовні у його мозку задзвенів попереджувальний сигнал. Нік зупинився, швидко підійшов до вікна і заглянув усередину. Вона стояла біля телефону та гарячково набирала номер.

Він знову обернувся. Можливо, це нічого не означало. Просто збіг. Але N3 не вірив у збіги. Він уповільнив крок. Прогулявся, зазирнув у вітрини. Коли він подумав, що мала достатньо часу, він озирнувся через плече. Його очі метнулися до зображення, затримали його, а швидкий погляд уже вислизав. Вулиця була досить жвава, і чоловік навіть не глянув на нього, але Нік знав, що за ним стежать.

Розділ 3

Він називався «Сіточка». Нік тут ніколи не був, але бармен посміхнувся, побачивши його, і налив повну склянку джину. "Тільки з гірким, так?" — сказав він, підсуваючи через стійку пляшку «Ангустори».

Нік мовчки кивнув, розглядаючи освітлену неоновим світлом стіну з рибою-мечем та зображеннями чоловіків, які тримають трофеї. Червонолиця постать на стільці поруч з ним обернулася. 'Як справи?' — спитав він густим, розпливчастим п'янким голосом. — Ви знайшли того південноамериканця, якого шукали?

У його уяві Нік вдарив офіцера Бенсона рожном у пеклі і завдав йому сильного удару. Він кивнув, дивлячись повз п'яного чоловіка на відчинені двері. Людина, що прямувала за ним головною вулицею Біг-Пайн, стояла зовні, не заглядаючи всередину, але спостерігаючи за всім краєм ока. У його скрючених руках запалився сірник, коли він запалив цигарку. На ньому були вузькі джинси, заправлені до ковбойських чобіт. Кепка Стетсон була насунута глибоко на його очі, але сірник ясно висвітлив гострі риси. Високі вилиці, мідно-червона шкіра - якщо ви запитаєте про семінолів, похмуро подумав Нік, ви отримаєте семінолу після себе.

Це було так само очевидно, як і все в цьому божевільному безладді.

- Ти зупинився у Sea-Top? — спитав п'яний чоловік із червоним обличчям. Нік кивнув. П'яний чоловік сказав: "Мені набридла ця поїздка". Нік знову глянув повз нього. Семінол зник. "Якщо ви попросите колоду карт у цьому барі, - сказав п'яний чоловік, - посильний доставить їх п'ятдесят два рази - по паршивій карті за раз!" Нік схопив свою склянку і підійшов до кінця бару. Він ненавидів дотепних п'яниць. Він сів на найближчий до вікна табурет і дістав брошуру "Пелігро".

Пелігро бере своє ім'я, — прочитав він, — від іспанського слова, що означає небезпеку, і воно названо так тому, що становило навігаційну небезпеку для іспанських кораблів зі здобиччю, що відпливають від західного узбережжя Флориди і прямують до…

Рев потужного двигуна привернув увагу Ніка. Блондинка в білій спортивній машині, спритно перемикаючись із трьох на два, вискочила з провулка. Тепер вона зупинила низьку машину перед Хет Віснет.

'Вітання!' То справді був бармен, що стоїть позаду Ніка. — Ти маєш на увазі її, машину чи Бориса Карлоффа? пробурмотів п'яний чоловік, який вийшов уперед на звук.

"Я маю на увазі, що вона не прийде сюди", - сказав бармен. "Sea-Top більше підходить її стилю".

Блондинка не спромоглася відчинити низькі двері, але по одній звісила свої довгі засмаглі ноги через край, оголюючи стегна під коротким чорним платтям майже до пояса, коли ступила на тротуар. 'Вітання!' На цей раз це був Нік, і він мав на увазі не машину.

"Борис Карлофф час від часу заходить сюди, - наполягав бармен, - але вона не приходить".

Людина, яку звали Борис Карлофф, насправді більше була схожа на молодого Петера Лорре. Обличчя у нього було м'яке, приємне, неприродно біле і, що ще гірше, зовсім лисий. Загальний ефект був манекена без перуки.

"Доброго дня, Інгра!" — заспівав п'яний чоловік «Здрастуйте, Доллі». — Ти сьогодні ввечері гуляєш пабами?

Інгра! N3 уважно спостерігав.

'А привіт.' Вона посміхнулася і повернулася у бік Ніка. Це був дуже короткий погляд, але накидане око Ніка вловило всю його напруженість. У ту частку секунди вона вивчала його, ніби збиралася запам'ятати його обличчя і назавжди прибрати його. Нік зробив із нею те саме, але з холоднокровністю, і з щирим враженням. Її волосся було дуже світле і сяяло майже як срібло в м'якому неоновому світлі бару. Він практично провалився у глибокі синьо-зелені калюжі її очей. Він побачив повільну криву самовдоволеної усмішки на її чуттєвих губах, коли вона обернулася і сказала п'яному: «Я залишуся ненадовго. Карл хоче поговорити про рибалку. Я хочу танцювати. Ми дійшли компромісу. Я вип'ю тут і поїду далі.

Вона пройшла повз нього і пішла за лисим чоловіком до столика в глибині. Значить, п'яний знав її. Нік раптом зацікавився ним. — Дуже приваблива дівчина, — сказав він говірким тоном. - Ти давно її знаєш?

— Кілька разів бачив її в Морській Вершині, — глибоко сказав п'яниця. Нік попросив його уявити його. - Із задоволенням, - сказав п'яний. Він підвівся з стільця з перебільшеною гідністю і відкинувся назад. Навколо столу зібралися два рибалки-аматори. Нік побачив, як дівчина з надією підвела очі, коли він підійшов. П'яний додав "мій дуже добрий друг", перш ніж зрозумів, що не знає імені Ніка. Всі дружелюбно посміхнулися, і Нік представився як Чарльз Маклі.

Лисий підвівся і сказав: «Орф. Карл Орф. Двома словами, не так, як Борис. Усі знову засміялися.

Потім Орф представив Інгру Бранд та двох рибалок. Дивлячись у камеру Ніка, він сказав: «Отже. І чому ти повернувся до Великої Сосни вдруге?

Серце Ніка було не з тих, що зупиняються, але тепер настав час пропустити кілька ударів. Невже цей ідіот Бенсон зустрів Орфа і забув сказати? — напружено подумав він. Але він недбало сказав: "Мій журнал хоче опублікувати статтю про Аквасіті".

Орф подивився на нього з-під важких повік. — А ваша стаття про Педро Віллареал, — пробурмотів він високим, прискіпливим тоном, що діяв Ніку на нерви, — готова?

«Людина мертва, — сказав Нік, — і стаття теж».

Інгра Бранд різко встала, обернулася і підійшла до музичного автомата. Нік спостерігав за нею. Орф також. Дим від сигарети із золотим мундштуком, що звисала з куточка його рота, клубочився навколо лисого черепа. - Віллареал була його нареченою, - сказав він так тихо, що Ніку довелося нахилитися вперед, щоб почути слова. При цьому він раптово відчув м'яку, вологу руку, що зімкнулась навколо його власної. Він глянув униз. Орф усміхнувся йому. — Нічого страшного, якщо ти не пам'ятаєш мене, — промуркотів він. — Минулого разу ти був, як би це сказати, досить п'яний.

Ніка мало не знудило. Він зробив великий ковток гіркого джина, який все ще був у руці. Але буде ще гірше. Коли він підійшов, Інгра звів очі від музичного автомата і сказав, посміхаючись: «Н-3». Йому вдалося не відповісти, але це було важко. Потім він побачив, як вона вказує на список записів. — Я не маю дрібниці, — сказала вона. «Номер N-3, будь ласка. Дівчина з Іпанеми. Це мій улюблений диск...

Він поклав монету в проріз, і вона почала розгойдувати плечі туди-сюди в такт музиці, заплющуючи очі. Її чорна сукня була з глибоким вирізом і обтягувала її повні груди, які м'яко погойдувалися в такт. Яка жалобна сукня! — подумав Нік, дивлячись на неї. Вона посміхнулася і підійшла до нього. "Хочеш потанцювати і таке інше?" - пробурмотіла вона. Її пальці на його руках були легкими, але збуджуючими, рухи її тіла були тонкими та ритмічними. Прохолодна, хтива музика боса-нови охопила їх і захопила за собою. Інгра тихо заспівав слова йому в груди, замінивши «Іпанема» на «Старе місто».

Нік посміхнувся. - Так ти дівчина з Сеніор-сіті, - сказав він трохи різким голосом. Якщо вона й помітила, то цього не показала. І Нік теж не наполягав, а тимчасово віддався насолоді своїх почуттів. Їхні тіла та рухи так ідеально збігалися, що жоден з них не усвідомлював техніку танцю. Її ноги рухалися разом із його. Все, що вона відчувала чи думала, виражалося не в словах, а в гармонійних, майже плавних рухах.

Запис закінчився. "Ти робиш це дуже добре, - сказала вона, - але це трохи соромно в цьому наметі".

"Я чекав, щоб ви мене виявили".

Вона коротко засміялася і відсторонилася - зовсім трохи. — Це можна зробити, — пробурмотіла вона. Вона подивилася на Орфа, який вів глибоку розмову з двома рибалками та п'яницею.

Посивілі, стомлені від випивки риси обличчя Чарльза Маклі байдуже стежили за її поглядом, але під маскою редактора очі і підсвідомість N3 були зайняті вбиранням «сутності» бару та його моторошних відвідувачів. Воно дало йому тисячу пронизливих сигналів тривоги. Розмова: надто напружена. Рибалки сиділи, розповідаючи історії на рибальські теми, сміялися і багато пили. А той п'яний – раптом уже не п'яний. Також напружено слухав, начебто отримував інструкції.

"Ми підемо до Вершини Моря", - крикнула Інгра. - Ти не хочеш піти зі мною? Орф усміхнувся і похитав головою. "Він просто неможливий, коли говорить про рибалку", - засміялася вона, взявши Ніка під руку. Вони не поїхали в її білій спортивній машині, а пройшли пішки найкоротшу відстань до готелю. — Чудовий місячний вечір, — зітхнула Інгра. — І дме пасат. Я люблю таку погоду.

Маклі пробурмотів на знак згоди, коли N3 подумав про два дні, які він провів у квартирі Бенсона в Майамі, встановлюючи радіопередавач, яке хлопці з AX назвали Оскаром Джонсоном, і відчув Бенсону. Він згадав бруд, пляшки, напівпорожні пивні банки, що були всюди. Нік поставив себе на місце іншої людини. Він прийшов сюди, знаючи, що Мачадо був убитий автомобілістом, що проїхав повз нього. Потім Бенсон почав ставити запитання. Бар був би явним місцем. Спустошений звісткою про смерть Очоа, він почав сильно пити, можливо навіть відключився. І, як усі п'яниці, наступного дня він майже нічого не пам'ятав про це.

Нік підсунув вогонь під вертлюга Бенсона і знову перевернув його. Вся ця біса почала діяти йому на нерви. Досі нічого не йшло добре, і він мав тривожне відчуття, що далі буде тільки гірше, ніж краще. Нік Картер уже виконував подібну роботу раніше, і йому було знайоме це почуття.

Головна вулиця виходила на піщаний простір із подрібнених черепашок. Вони пройшли стоянкою до Бамбукової кімнати на Вершині Моря. Вони замовили мартіні з горілкою. Кубинський квінтет щойно вийшов на сцену. 'А чи не ____ нам?' — сказав Нік, коли квінтет заграв версію The Way You Look Tonight на бонго.

Вона ще не відповіла на його запитання, але це може зачекати, подумав Нік. Інгра Бранд була одним із найпрекрасніших створінь, яких він колись тримав на руках, і вона танцювала так, ніби відводячи його прямо в ліжко. Відверто кажучи, це може бути найкращим місцем для відповідей на запитання, подумав він, поки танець поділяв їх на частини і знову з'єднував, відчуваючи теплоту один одного та пульсацію, що перетікає від одного до іншого. Нік відчув, як прискорився його пульс, коли на мить музика притиснула її стегна до нього. Попереджувальний сигнал задзвенів у його мозку. Обережно сказав собі N3, змушуючи свою кров заспокоїтися.

Ритм змінився. Інгра усміхнулася йому. — Те, як ти танцюєш, — пробурмотіла вона з подихом, дуже схожим на задоволення, її очі перетворилися на сяючі блакитні калюжі, які раптом здалися ще глибшими. "Це досвід ... якого у мене давно не було". .. 'Інше сказала її посмішка, не відкрита, але безпомилкова. — Ви, звичайно, знаєте про мого нареченого. Вона здригнулася на мить. «Я відчуваю його втрату сильніше з кожним днем. .. » Вона зупинила себе. — Я не маю так з тобою розмовляти.

Вони знову танцювали, її стегна терлися об його стегна в русі, який був не так пропозицією, як вимогою. - Ти повинен говорити те, що маєш на увазі, навіть ризикуючи бути неправильно зрозумілим, - пробурмотів Нік, дозволивши своїй руці зобразити багатозначну ніжність. Він задумливо подивився їй у вічі, потім м'яко провів губами по соковитим світлим волоссям. Її очі знову дивилися на нього, дивлячись на його обличчя, посміхаючись, міцно утримуючи його погляд. «Вона поводилася так, ніби Очоа-Вільярреал помер не мало, а через роки, — подумав Нік. Вона була або ненаситною, або досвідченою актрисою. Або разом.

"Я знаю пляж, куди ніхто ніколи не ходить". Вона прошепотіла напіввідкритими вологими губами. «По цей бік Безіменної греблі». Її очі сканували його обличчя та тіло, поки вона докладно розповідала йому, як туди дістатися. Її груди, здавалося, набрякли під його поглядом. Безіменна гребля, подумав Нік. Де було вбито Очоа - нею, за словами Клегга. І Нік мав поїхати туди один на її машині, сказала вона зараз, і йому довелося чекати на неї. Вона повернулася в «Сітку», щоб сказати Орфу, що в неї болить голова, і вона вирушить додому. А потім вона прийде і вони будуть разом.

Нік подивився на її обличчя, питаючи, чи не таким чином вона заманила Очоа на смерть. - Звучить чудово, - пробурмотів Чарльз Маклі, а Нік Картер неспокійно подумав про правому бампері її машини. Він добре його розглянув, коли вони залишили машину у «Фішнеті».

Це була одна з найбільш невмілих і безпомилково відомих робіт з видалення вм'ятин, які він коли-небудь бачив.

Розділ 4

Високий чоловік із широкими плечима, що стояв у тіні, нарешті рушив. Він подивився на радієвий циферблат свого годинника. Майже півгодини він стояв непорушно чекаючи. Не на самій греблі, а з цього боку, в гаю тонких сосен. Його пошарпана червона спортивна машина була припаркована в сотні ярдів далі дорогою, теж замаскована соснами.

Незважаючи на запобіжні заходи, Нік не міг позбутися відчуття, що за ним спостерігають. Він уперше відчув це, коли йшов через паркування після того, як Інгра пішла до «Сітки». Його шосте почуття попередило його про шпигунів або, принаймні, про когось поруч із ним у темряві. Він вийшов зі світла Бамбукової кімнати і залишився в тіні, повільно і довго оглядаючись на всі боки. Але або його чуття обдурило його, або хтось попрацював добре сховатися. Після кількох роздумів він мовчки пройшов через паркування до своєї машини. Як завжди, він перевірив машину на наявність свіжих відбитків пальців, щоб переконатися, що замки не були зламані. Нічого такого. Потім він обережно обійшов його і заглянув під капот, перш ніж сісти та виїхати. Теж нічого. А на шосе він кілька разів зупинявся і вимикав фари. Але його не пішла машина.

Тоді чому він не міг позбутися цього почуття?

Рев потужного двигуна далеко попередив його, що вона наближається. Нік обережно вийшов з-за дерев і подивився на низьку білу спортивну машину, що наближається. Він помахав. Вона помахала у відповідь і поїхала на уступ. Усміхаючись, Нік напружив м'язи, готовий відстрибнути убік, якщо доведеться. Але вона зупинилася за кілька футів від нього і скромно зісковзнула з переднього сидіння, посміхаючись у відповідь.

Не кажучи ні слова, вони підійшли до краю води. Кораловий пил, намоклий після припливу, видавав під їхніми ногами тихий скрипучий звук. Вона засміялася цьому звуку і раптом ожила, повна тріумфу, і наполягла на тому, щоб вони пірнули в хвилі, що м'яко кучеряли під молодим місяцем.

Вона скинула сандалі і розстебнула блискавку на спідниці. Вона відкрилася. Вона відпустила її, і вона ковзнула по її стегнах і впала на пісок. Вона вийшла, одягнена лише у ліфчик і чорні плавки від бікіні. Вона відкинула назад своє густе світле волосся і прийняла позу стриптизерки, поклавши одну руку на груди, а іншу на круглий V-подібний виріз у паху, як фіговий листок. Її очі посміхнулися йому.

З майже дитячим захопленням вона продовжувала свою гру, розгойдуючись у такт неіснуючої музики, перебираючи руками за спину і вчепившись у гачок ліфчика. Він упав. Кров Ніка завирувала, коли оголилися чудові груди.

Вона нахилилася вперед. Потім, швидким поворотом свого гнучкого тіла, вона знову піднялася, оголена. Голе тіло, біле і блискуче на тлі темних плям її засмаги, було вражаючим одкровенням. Напрочуд повні, зрілі груди твердо виступали, чудовий контрапункт її плоского живота з затіненою вм'ятиною пупка, опуклістю стегон, витончено стрункими ногами.

Вона сміялася. - 'А ти?' "Хіба я не можу побачити твоє красиве тіло?"

За усмішкою Ніка приховувалося здивування її особистістю, що швидко міняється. Він не розумів її. Тепер вона пустувала, як маленька дівчинка, на хвилях, грайливо дивлячись на нього, поки він роздягався. В інших випадках вона здавалася цілком дорослою жінкою. А що щодо перефарбованого бампера? Хіба вона не була холоднокровною вбивцею?

Коли він підійшов до неї, вона простягла тонку руку і схопила його за зап'ястя, її очі захоплено ковзнули по його широких плечах і стрункому мускулистому тілу. Дитина зникла з його поля зору. Тепер вона була жінкою, спраглою, вимогливою. Він обійняв її мокрими руками. Його губи торкнулися її. Її чудові груди притулилися до його грудей, і він відчув її тремтіння. Їхні губи та язики ставали все більш гарячими та цікавими. Поцілунок спалахнув і продовжився, спалахнув знову. І, нарешті, вона вирвалася на волю зі здавленим зітханням. Її очі попливли.

— Боже, мені це було потрібно, — хрипко видихнула вона. Він вивів її з води на темний пляж і природну печеру в скелі, яку побачив, роздягнувшись. Вона впала на пісок, і він опустився на одне коліно біля неї. Молодий місяць пробився крізь ковзні хмари, і він дивився глибоко в її очі, які тепер були зеленими. — Ти знаєш, що я взагалі про тебе нічого не знаю? — пробурмотів він, торкаючись рукою м'яких ліній її шиї та підборіддя, потім опустився і обмацав повні, гострі груди. Вона почала тремтіти, і її рот сформував слово швидко. Вона схопила його за руку і потягла вниз, поки він не став пестити шовковисту м'якість її потаємної істоти.

Він почув звук машини вдалині і завмер. Вона їхала, не зупиняючись, і за мить побачив, як червоний задній ліхтар зник за греблею.

Вона потягла його голову вниз і поцілувала його досвідчено та жадібно. Її пальці блукали його тілом. Її напівзаплющені очі блищали в місячному світлі, вона швидко зітхнула. Всупереч самому собі, він відчув, як його серце забилося швидше. Застерігаючий голос холодно сказав йому, що ця жінка, мабуть, ворожий агент і майже напевно вбивця. Обережно, не відпускай, сказав він бездумній істоті, яка була його частиною. Вона гарна, але не така, — люто повторив він. Але це було неправдою. Вона була вишуканою.

Нік відчув, як її ноги розсунулися під ним, відчув, як сильна напруга його власного тіла ковзнула в її м'якість. Її руки пестили і пестили його все наполегливіше, поки, нарешті, її нігті не вп'ялися в його спину, а її рот не розтанув у його здаванні і гарячому бажанні. Їхні тіла напружилися і з'єдналися, коли їх стегна схльоснули, а роти злилися воєдино. Нік дозволив собі піти в насолоду — усьому, окрім тієї маленької частини, яка завжди була суперагентом, готовим до небезпеки, несподіванок.

Вона, здавалося, відчувала це, і її губи шукали це, ніби це було щось фізичне, зухвало торкаючись його вух… його очей… його рота. ..його горло... ковзнуло. Її руки зімкнулися навколо пульсуючих м'язів, відчуваючи їхню силу. "Ооо!" - Простогнала вона. «Підійди до мене, підійди до мене. .. '

Його серце сильно билося, вся його істота тремтіло від зростаючого бажання. Він відчув, що йде, зісковзує за край. .. Його почуття підвели його. Її тіло тремтіло і корчилося від хтивості. Її ноги обвилися навколо нього, а м'язи напружилися, витягаючи всю силу, що він міг йому дати. Йому здавалося, що він тоне в її набігаючому бажанні, але що вона таки якось вислизає від нього, зберігаючи частину себе в запасі, над буянням... ...що?... битва... що вона стала ... лютою, захопленою битвою...

Він перевернув її і потягнув за собою, проштовхнувши своє бажання всередину. І цього разу він знайшов її! Кожен рух був вибухом екстазу. Вона раптом ахнула, вчепившись зубами в його губи. Її пальці дряпали його груди. Він тихо вилаявся, відводячи її руки і притискаючи їх до боків, не змінюючи ритму. Її рухи конвульсивно прискорилися в його ритмі, а потім, в останню шалену мить, вони забули про твердий пісок під собою, про прибій вдалині, про свою відособленість - про що завгодно, крім чудового виверження всередині, коли всі їхні істоти раптово спалахнули. стояти, а потім звільнялася і неслася геть від світу на хвилях трепетного екстазу.

Момент продовжився і згас.

Якийсь час вони лежали поряд, не стикаючись. Нарешті вона здригнулася і стиснулася так, що її груди стиснулися в дві прекрасні кульки перламутрової плоті. Рожевий колір навколо сосків, здавалося, потемнів, коли потік крові змусив м'які маси набрякнути. Нік злегка поцілував її в соски, встав і підійшов до їхнього одягу. Він підняв її і знову опустився поряд із нею. Він відчував себе надзвичайно стомленим для людини, якій секс був так само необхідний, як і повітря, яким він дихав.

Він підвівся на лікті і глянув на неї. Ким була ця жінка? Ким із півдюжини еротичних істот, яких він щойно досліджував, чи була вона ними насправді? Скромниця, яка чекала, щоб її розворушили? Світська жінка, яка його спровокувала, а потім тримала в страху? Сирена, яка давала йому уявлення про те, що може статися, якщо він тільки піде за нею? Нещасна наложниця, яка водила його дивними шляхами і збуджувала його заново при кожному чуттєвому повороті?

Тишу порушив звук автомобіля. Чи була вона одним із цих типів? — раптом спитав він себе, уважно прислухаючись. Машина зникла вдалині, не зупиняючись. Тим не менш, це нагадало йому про перефарбований бампер. Це також нагадало йому, що він був агентом на завданні, і час витікав, як пісок крізь пальці.

Він обережно притягнув її до своїх обіймів. — Інгра, люба, розкажи мені про себе, — недбало сказав він, ковзаючи губами по її щоці.

Вона засміялася. «Розповідати особливо нема чого. Я вела нудне життя - до сьогоднішнього вечора, - додала вона, з великим почуттям відповідаючи на його поцілунок.

«Кожна людина час від часу знаходить своє життя нудним».

Вона засміялася - "Знайти щось нове, просто?" . "Ви, очевидно, ніколи не працювали на уряд!"

'Ви це робите? Який вид роботи?

— Ну, це засекречено, звісно. Але я в електроніці. Одна з тих копітких надсекретних робіт. З тих, де тебе замикають на місяці.

Тому я повільно божеволію і деруся до стелі. А потім мене відправляють сюди, до батька, поки я не готова працювати ще півроку». Вона задумливо провела пальцем по гнучким, набряклим м'язам його плеча — з пересадки шкіри, яку використовували для видалення татуювання у формі сокири, яку Нік носив над правим ліктем. Але вона ніби не помітила легкої зміни в текстурі шкіри, тому що тепер швидко і ласкаво стиснула руку і сказала тремтячим голосом: "Бог знає, як я винесу це після цього знову".

Він ніжно поцілував її повіки. «Це не зовсім та робота, яка здається тобі слушною», — посміхнувся він. — Як ви в нього потрапили?

'Через мій . батька. Вона зітхнула. «Він завжди працював над державними проектами. Я провів все своє дитинство у закритих наукових спільнотах. Як у Лос-Аламосі, Ок-Ріджі. .. '

Щось клацнуло в голові Ніка. - О, - сказав він. - Звичайно. Професор Ґюнтер Бранд.

"Єдиний і неповторний". Вона посміхнулася. "Ви чули про нього?"

'Хто не чув? Зрештою, він спроектував атомний підводний човен».

— Так, але це було так давно. Нині він на пенсії. Живе там. Вона вказала вздовж греблі. "У Сеніор-Сіті".

Нік кивнув. Порив вітру зірвав сукню Інгри, засинав її піском, знову впустив. Сосни зітхнули і загомоніли. Він повернув голову.

— Я так люблю це місце, — зітхнула вона. — Той чудовий вечірній пасат. .. '

— Стає прохолодно. Нам краще повернутись. Раптом він глянув на неї. - А Орф? він запитав. «Яке місце він посідає у житті? Нове романтичне захоплення?

Вона відкинула голову назад і засміялася. — Боже, тільки не з бідним Карлом. Він просто лікар мого батька. Чи бачите, у тата кілька місяців тому стався серцевий напад, і… .. '

Вона не закінчила фрази. Нік уже рухався, відкидаючи своє тіло убік, як батіг. Його шосте почуття, яке так багато разів попереджало його про неприємності, щойно запалило раптовий спалах у його свідомості, без пояснення причин. І якраз вчасно. Армовані сталлю ковбойські чоботи приземлилися на пісок, де він щойно лежав. Одним сильним штопорним рухом тіло Ніка зігнулося вгору і завдало удару, як кувалдою по незахищеному обличчю, позбавивши людини рівноваги.

Дівчина скрикнула і відскочила убік. Стислі кулаки Ніка блиснули. Один низько, у фінті, другий у гостре, бронзове обличчя, яке хитнулося над ним. Семінол позадкував назад і вбік об скелю. Його рука потяглася до вицвілої джинсової куртки, коли його нога вилетіла назовні. Сталевий носок його черевика промайнув повз обличчя Ніка.

Нік присів, його м'язи згорнулися, як у змії. Він упіймав витягнуту ногу обома руками і щосили рвонув угору. Голова семинолу врізалася в скелю, і його тулуб зісковзнув з нерівної поверхні. Руки Ніка витяглися і зімкнулися довкола руки, яку семінар все ще тримав у куртці. Він безжально повернув її. Щось клацнуло у зап'ясті семинолу. Він видав пронизливий крик болю. Нік розкрив куртку і витяг пістолет з наплічної кобури. Зробивши це, він побачив зірку на сорочці чоловіка. Слова ЗАМІСНИК ШЕРИФА були вибиті на ній.

«Добре», — люто подумав Нік. Ідеальне завершення ідеальної місії. "Біжи до машини!" - крикнув він через плече. Одне з емпіричних правил АХ звучить: Ніколи не зв'язуйтеся з поліцією, якщо ви не влаштували непроникне маскування, засноване на співпраці з ними. Нік подивився на людину, що корчалася на піску, і дійшов висновку, що гірше бути не могло.

Дівчина не відповіла. Він повернувся і побачив, що його шлях до відступу заблокований 350 фунтами плоті, що насувається. Шериф Грейнджер! Нік відсмикнув правий кулак. Достатньо одного досить сильного поштовху в живіт. Це перехопило б його дихання, але не поранило його, і дало б Ніку можливість дістатися до машини.

На подив Ніка, шериф різко зупинився, пригнувся і розсунув ноги з вражаючою швидкістю. Його права рука вилетіла вперед, і тіло захиталося разом із нею. Це було традиційне сумо. Захист від удару знизу. Передпліччя зіткнулися на півдорозі між двома тілами. Те, що виглядало як м'яке тіло, виявилося твердим, як сталь. Сила удару шерифа відкинула руку Ніка убік, відкриваючи його захист для ефектного короткого удару підборіддя. Шериф завдав удару з диким риком — не від зусилля, а від тріумфу. У цьому було щось майже ритуальне, як гарчання та тупотіння ногою йокодзуми чи великого чемпіона з боротьби сумо.

Хоча його тимчасово вивели з ладу від несподіванки, Нік зміг зупинити удар. Але необхідна контратака вбила б шерифа. Так що Нік пірнув назад, намагаючись відкотитись від удару. Жорсткий кулак шерифа пролетів зовсім небагато, футів шість, але виворітний бік його долоні з розчепіреними пальцями з жахливою силою піднялася з-під підборіддя Ніка. Більш слабка людина впала б мертво зі зламаною шиєю. Нік все ще був за кілька дюймів від піску. Коли він падав, шериф прибрав праву руку та боком ударив Ніка по голому горлу. Це був смертельний удар долонею по кадику, завданий стиснутими, як лезо, пальцями.

Смертельний удар.

Нік вилаяв себе, коли відчув, як його голова вибухнула, і мерехтливі вогні промайнули крізь його свідомість. .. і згаснути.

Розділ 5

'Ми повеселимося. Я відріжу цю штуку від цього виродка!

На мить не залишилося нічого, окрім непроглядної темряви і протяжного людського голосу. Потім відчуття рук, що грубо намацують пах Ніка, що тягли, заволоділо ним. Він відчув холодний гострий металевий край, і очі його розплющились.

Він невиразно бачив гостролиця темношкірого чоловіка, що присів перед ним, що тримав у руках довгий ніж, що виблискував у місячному світлі. Шериф стояв за ним і тримав дівчину. Нік змусив своє тіло рухатися. Воно корилося, але повільно. Семінол парирував удар, з презирливою легкістю відбиваючи руку. Він розсміявся, відірвавши губи від своїх вовчих зубів, ніби збирався вкусити Ніка за чоловічу гідність.

'Гарне тіло!' Голос шерифа був схожий на батіг. - Припини, ти мене чуєш? Ми не маємо часу на розваги. Ви привезете місіс додому її машиною. Я заїду за тобою згодом.

Голос заступника Гудбоді звучав недовірливо. — Хіба ти не бачив, що цей ублюдок зробив із нею?

Тепер перед Ніком стояв шериф. — Схоже, вона не заперечувала, — посміхнувся він. — А тепер дай мені ножа. Гудбоді віддав його йому, і шериф засунув його в піхви, що звисали з пояса.

Значить, вони там були весь цей час! Дівчина мала привести його сюди спеціально?... Як ще вони могли знати, де на нього чекати? Ця ексгібіціоністська повія!

— Тобі краще одягнутися, синку, — м'яко сказав шериф. Ніку було важко рухатись. Все здавалося вдвічі важчим за звичайне, вимагало вчетверо більше звичайного зусилля. Надівши сорочку і штани, шериф Грейнджер сказав: «Її тато платить мені трохи більше за мою платню, щоб я наглядав за нею. Він не дуже добре пересувається в інвалідному візку». Він зі смішком похитав головою. - «Вона дика дівчина, але ми знаємо її хитрощі. Наприклад, робити це тут на пляжі, а не в номері мотелю.

Очі Ніка випромінювали холодну лють, але його кінцівки ніби були обтяжені свинцем. Тепер шериф тримав Ніка під пахвою і вів його через пляж із мрійливою повільністю. - Але ти завжди отримуєш задоволення першим, - прогарчав Нік крізь стиснуті зуби.

Шериф посміхнувся. "Чи не так?"

Попереду Нік побачив помічника Гудбоді, що ковзнув за кермо білої спортивної машини. Він був радий бачити, що праве зап'ястя Гудбоді звисає марно і безвільно. Він все одно його зламав. Якби йому довелося зробити це ще раз, він би схопив того за шию. Дівчина сіла на інше місце, і пара з ревом помчала у бік Сеніор-Сіті.

- А тепер ви підете зі мною, містере Репортер, - сказав шериф. Патрульна машина була припаркована вздовж шосе і замаскована гілками, але шериф провів Ніка повз неї до його власної пошарпаної червоної спортивної машини. - Сідай, - сказав він. Нік робив це з нищівною повільністю. - На інший бік, - наказав шериф. 'Я поведу.' Автомобіль під його вагою практично провалився у трасу. Шериф з глибоким зітханням втиснувся за кермо, його великі, схожі на стегенце стегна стирчали в обидва боки, притискаючи Ніка до дверей.

— Ми могли б зробити з цього добрий цирковий номер, — сонно сказав Нік. Щось тверде тицьнуло його в бік. Він сів, спробував уникнути цього, влаштуватися зручніше та заснути. Але хоч би як він сідав, ця штука продовжувала його тикати. Він подивився вниз і побачив, що з піхви стирчала рукоятка ножа шерифа. У сонному мозку Ніка ворухнулася невиразна думка про дію, але тут же зникла. Боже, якби його відвезли кудись, щоб він міг поспати!

Його шия хворіла. Спочатку він не міг пригадати, чому. Потім він згадав тверду сторону руки шерифа, яка вдарила його. Він ніжно торкнувся хворого місця. Його пальці відчували кров. Шериф натиснув на стартер і перевів важіль перемикання передач на кермі на третю передачу. Задні колеса забризкали піском і гравієм, коли машина зірвалася з насипу і попрямувала до греблі.

Раптовий поштовх щось спровокував у голові Ніка. Прохолодне вечірнє повітря, що обдувало вітрове скло, загострило його розуміння. Він глянув на руку шерифа на кермі, на мить спантеличений важким перстнем з печаткою на мізинці. Перстень з печаткою там зазвичай не носили. Тепер він побачив, що кільце було повернуте так, що друк повернувся до краю пальця, до краю руки. Звичайно! він згадав сонний, він сам користувався таким кільцем безліч разів. До друку кільця треба було встромити маленьку, ледь помітну голку, він це знав. Мініатюрна голка для підшкірних ін'єкцій. Хтось, кого вдарили кільцем, отримав ін'єкцію, яка діяла протягом кількох секунд, занурюючи одержувача у легкий транс.

Він насупився, намагаючись вловити невиразну думку, яка продовжувала вислизати від нього. Кільце. Кров на його шиї. Ін'єкція. Сонний. Якби він міг зібрати ці окремі елементи воєдино. Посвідчення особи. Це торкнеться його думки. Це було легко після багатьох років тренувань. Ніколас Дж. Хантінгтон Картер, машина агента N3 АХ. А цей хлопець? Шериф. Його за щось заарештували. для чого? Мушу бігти, але не використовувати ніж. Ніколи не вбивайте копа. Але, невиразно подумав він, у копів таких кілець немає. Частини спорядження, подібні до цього кільця, належать шпигунам, секретним агентам.

І ось ліниво пропливла інша думка. Боротьба Сумо. Цей шериф міг це зробити. Чому? Шериф з маленького містечка у Флорида-Кіс - це не мало сенсу. Нарешті Ніку вдалося вимовити слова, вимовити їх уголос. - У тебе є чуна?

Шериф повернувся до нього з диким, косим виразом здивування та гордості на обличчі. — Що ти знаєш про це, хлопче?

— Я бачив, як вони борються в Кодокані, — промимрив Нік. Що не так із обличчям чоловіка? Дивний погляд застиг на ньому. У нього був серцевий напад або щось таке? Риси обличчя були спотворені, дивно випнуті з одного боку, наче у нього розболівся зуб. Тепер вони перетинали греблю. Тепер шериф озирнувся на дорогу. "Так, - коротко сказав він, - я трохи поборовся і отримав свою чуну". В окупаційній армії. А тепер сиди тихо, хлопче, і ні про що не турбуйся.

Щось було не так з тим, що він щойно сказав. Нік щосили намагався це з'ясувати. Його мозок повільно вислизав. .. фіранки закривалися... один за одним... Кодокан, токійський священний храм сумо... куди іноземцям вхід заборонено. † звичайно, це було! Жодному іноземцю не дозволялося носити білий конопляний пояс великого чемпіона! Нік глибоко зітхнув і закликав останній відчайдушний резерв сили. Його права рука витяглася вперед, пальці вчепилися в спітнілі складки під підборіддям товстуна. Він зробив рішучий ривок уперед. Обличчя шерифа потворно скривилося і відпустило руку Ніка - м'яка, гнучка маска, зроблена експертами і одягнена на людину з плоскими монгольськими рисами обличчя та блискучою лускою чорного волосся!

Він кинувся на Ніка, однією рукою тримаючись за кермо, а іншою намацуючи ніж. Ліва рука Ніка вже стискала ручку. Машину шалено розгойдувало з боку на бік, і шини завищали, коли чоловік ударив по гальмах. Тепер ніж був вийнятий з піхви. Це зайняло цілу вічність. Огорожа хитнулася до них у світлі фар. Абразивний скрегіт металу, коли вони ковзали повз нього, зрикошетив, вистрілив через центральну лінію в інший бік...

Кулак з довгими сталевими пальцями і вся сила Ніка, що стоїть за ним, метнулися крізь величезний живіт, що тремтить у легені. З рота чоловіка вирвався пронизливий звук здивування та гніву. Інша його рука піднялася з керма і повільно і насилу потяглася до Ніка. Жахливе обличчя з очима, що блищали пурпуром у світлі приладової дошки, повільно опускалося, а лілові зуби клацали, як собака, поблизу рук Ніка.

Нік відчинив двері. Він відсторонився, відчув, як його плече вдарилося об асфальт. Він брикався наосліп, щоб звільнити ноги з їхньої в'язниці. Він покотився шосе, і світ вибухнув у нього в голові. Червона машина проїхала через огорожу попереду, розвернувшись у гротескному польоті. Він побачив, як товста постать шерифа, розкинувши руки і ноги, вискочила з машини і пірнула у воду. Потім його приховала з поля зору машина. Машина відразу затонула, залишивши лише мить білої піни на темній поверхні.

Нік зашкутильгав назад по дорозі, спираючись лівою рукою на огорожу, поки тягнувся вперед. Продовжуй! - наказав він своєму слабкому мозку. Усього сто метрів. Не стій на місці! Тебе не повинні знайти на греблі! Він спіткнувся і впав, а піднятися не було ні сили, ні волі. Він лежав у темряві і думав: пізніше. Добре...

Пролунав звук двигуна вдалині і знову затих, піт струмив по його обличчю. Він пересувався все швидше та швидше. Звук наблизився. Фари спіймали його в темряві, прицвівши своїм світлом, як комаха до чорної повсті вітрини. Нік продовжував боротися. Подумки він побачив перефарбований бампер і знівечений кузов, що лежав по центральній лінії.

Він був наприкінці греблі. Насип шосе розширився, спускаючись у густий гай грубих сосен, які змішувалися з корінням дерев біля кромки води. Він пірнув у їхній притулок, послизнувся і ковзав по пухкому гравію. Тепер машина була за ним. Нік озирнувся. Це був синій "олдсмобіль", а не біла спортивна машина. Коли машина промчала повз, він побачив цікаві особи похилого віку, що спостерігала за ним.

Але Нік не зупинився. Він прокладав собі шлях крізь сухі гілки, що ламаються, поки не зміг зробити більше ні кроку. Потім він упав на землю і дозволив темряві огорнути його. †

Нік важко прийшов до тями від реву моторів. Його очі розплющились, потім знову заплющились, на мить засліплені сяйвом світла. Він відкинув своє тіло вбік, намацав пістолет, якого там не було, і знайшов його застряглим серед гілок. Крізь ширму кривих сосен він бачив воду, повітря, греблю. І він почув звуки двигунів — глибоководного рибальського човна, що з'явився неподалік. Дві чотирифутові вудки спустили волосіні з корми. Близько до берега гуркотів швидкий моторний човен, а слідом за ним воднолижник виконував щільний слалом хвилями кільватерного сліду. Нік глибоко зітхнув і насилу підвівся на ноги. Це був блискучий, чудовий день. Єдиним дисонансом були приховані зламані стовпи огорожі. Це доводило, що події попереднього вечора мали місце і не були жахом. А якщо так, то як щодо відчуття, що гостроліцій семинол повернувся б сюди і поставив запитання? Чи це був кошмар чи реальність? Навіть зараз, коли він заплющив очі від хворобливих відблисків сонячного світла на воді, він побачив над собою жовті вовчі зуби, що скеляться в темряві.

Нік провів руками своїм тілом. Якщо не вважати пульсуючого болю в шиї і того, що виглядало як розірваний м'яз у правому плечі, він був цілий. Він сумнівався, що це було б так, якби заступник Гудбоді справді повернувся. І все ж, у міру того як він повз назад гравійним схилом, це враження посилювалося. На трасі на нього чекало неприємне потрясіння. Патрульна машина зникла. Хтось повернувся і підібрав її. І якщо хтось повернувся, вони, мабуть, обшукали підлісок у цьому районі, знаючи, що Нік все ще десь поряд. І якби ця людина знайшла його, хіба він не став би його допитувати? А якби його допитали, почав би він говорити? А якби він казав, скільки б він розповів?

Питання переслідували Ніка на кожному етапі довгої і болісної подорожі назад Закордонним шосе. Не було жодного сенсу повертатися до Біг Пайна. Після подій минулої ночі він нічого не міг там робити, можливо його прикриття провалилося. Тепер йому треба було повернутися до Майамі та зв'язатися з Хоуком.

Нік зупинив молоковоз на віадуку Факел, що прямував до Кі-Уеста. Видаючи себе за автомобіліста, що застряг, він переконав водія підвезти його до Маленького Факела. Там він сів на автобус до Майамі. Тригодинна подорож дало Ніку можливість упорядкувати свої думки та оформити їх у найкоротшій, лаконічнішій формі для передачі до штабу АХ у Вашингтоні.

Він вийшов з автобуса перед Корал Гейблс і взяв таксі до Південного Майамі. Там він кілька хвилин безцільно тинявся по обрамленому пальмами кампусу Університету Майамі. Потім, переконавшись, що за ним не стежили, він сів автобусом до Коконат-Гроув.

Запобіжні заходи були марною тратою часу.

Квартиру Бенсона вже завітали. Нік подивився на руїни. Дверцята шафи висіла на петлях, вміст був розкиданий тут і там. Ящики письмового столу виглядали так, ніби по них промайнув ураган. Валіди Бенсона були розірвані; навіть матрац був розрізаний. Кожен артефакт, пов'язаний з особистістю та професією Чарльза Маклі, був ретельно вивчений, і побіжний погляд на деякі з знайдених паперів підтвердив, що Маклі, в свою чергу, привів би до Бенсона.

А як же Нік Картер?

Він швидко замкнув двері і підійшов до вбудованого кондиціонера. Декілька швидких рухів викруткою, і грати від'єдналися. Усередині апарату лежав навмисно нанесений пил, не зворушений відбитками пальців, і там стояв Оскар Джонсон, єдина сполучна ланка в квартирі між Агентом N3 та АХ.

Нік зітхнув з полегшенням. Він, подумав — ін'єкція з кільця шерифа, мабуть, містила препарат, схожий на скополамін. Але інтенсивна психологічна підготовка, яку Нік одержав від психіатрів AX, принесла плоди. Він не піддався...

Увімкнувши короткохвильовий передавач, Нік знову глянув на кімнату. Щось турбувало його. Слабкий солодкий запах змішувався з майже неймовірною затхлістю. Він був дуже м'яким, ледь помітним. Але Нік дуже багато разів у своїй кар'єрі нюхав його, щоб одразу не розпізнати. Кров! І з цим усвідомленням безладний візерунок раптово набув чіткої форми. Він зрозумів, що цю кімнату не просто обшукали. Був запеклий бій.

А потім він не мав часу ні про що думати. Заблимав стартовий сигнал. Хоук чекав на його доповідь.

Ніку знадобилося близько шести хвилин, щоб докладно описати ситуацію. Наприкінці він сказав: «Я збираюся позбутися Маклі. Його квартиру обшукали і його тут немає.

Ряд безглуздих вібрацій пронісся радіохвилями Вашингтона, виходячи зі складного мовного перетворювача в приймачі як голос Хоука. «Поправка, – сказав глава АХ сухо. - "Він мертвий".

Нік спохмурнів. Він вимагав додаткових пояснень.

Це трапилося сьогодні рано-вранці», - сказав Хоук. Бенсон, мабуть, сподівався повернути прихильність свого начальства з ЦРУ, встановивши саморобний електронний пристрій оповіщення, який спрацює, якщо хтось зазирне до його старої квартири. Абсолютно без дозволу, звичайно. Так чи інакше, Бенсон чергував у кімнаті зв'язку в Майамі, коли вона вибухнула. Він пішов у квартиру. Вони пішли за ним, але було запізно. Він був поранений на думку. Він, мабуть, чинив опір, але був переможений. Нападник, або нападники, пішли до того, як прибули інші офіцери.

Нік відчув спалах жалості до Бенсона, але відмахнувся. Жаль була марна для вас у цій компанії. Проте швидкість та ретельність, з якою колеги прибрали труп Бенсона, сама по собі була принизливою епітафією на його нещасній кар'єрі. Це було схоже на спростування від ЦРУ, що колись існувала людина на ім'я Ральф Бенсон.

Як завжди, Хоук вгадав його думки. «У нас немає часу на жаль, N3». Голос звучав наполегливо. «Скиньте камуфляж і негайно залиште квартиру. Ця справа стала ще більш критичною після нашої останньої розмови. У Surfside є приватний будинок відпочинку The Sea View. Він був ретельно перевірений. Ви йдете туди і чекаєте, поки хтось зв'яжеться з вами. Ви не рухаєтеся раніше. Це надзвичайно важливо. Ти мене розумієш?'

Нік сказав, що зрозумів його, і мовчки перервав зв'язок. Не було часу говорити більше. Біля дверей почувся тихий шурхіт чогось, мабуть, целулоїда, що прослизнув повз клямку замка.

Розділ 6

Двері з тихим скрипом відчинилися. Туфлі на м'якому підборі повільно та беззвучно увійшли до кімнати. Нік дав їм половину часу, необхідного для того, щоб дістатися до іншого боку дверей, потім випустив довгу гнучку ногу і довгу м'язисту руку. Жилиста постать позіхнула від здивування та жаху. Його ноги підкосилися, а пістолет марно попрямував до стелі, перш ніж з гуркотом упав на підлогу.

Важко було сказати, хто більше здивувався - Нік чи непроханий гість.

Холодні очі капітана Клегга вилізли з орбіт, наче він бачив примар. 'Ти!' він прохрипів. 'Що тут відбувається? Я хотів . .. '

- Просто застрелити мене? Губи Ніка усміхалися, але у глибині його холодних сірих очей бачилася акула. Інший чоловік здригнувся, коли побачив це. Його руки полізли до кишені. Нік сказав: "Я сподівався, що ти це зробиш". Його сталеві пальці зімкнулися на зап'ястя Клегга. Великий і вказівний пальці були притиснуті. Зап'ястя зламалося, як куряча кістка. Чоловік заревів і притиснув непотрібну руку до грудей.

Нік поліз у кишеню Клегга. Це була одна з тих надглибоких кишень, які воліють рибалки для довгого леза в ньому.

Клегг був останньою фігурою, яку Нік очікував побачити що увійшла у двері. Навіть після того, як він побачив, як він біжить до шерифа Грейнджера, його інстинкти підказували Ніку, що чартерний капітан просто виконував накази шерифа і повідомляв про всіх, хто ставив питання про автокатастрофу. Тепер він не був такий впевнений. Може, тієї аварії й не було. Можливо, Інгра Бранд не була в ній замішана. Зрештою, він мав лише слово Клегга. Можливо, Клег все збрехав.

Ось де має бути ніж.

"Ну ось, знову", - сказав Нік, перевіряючи його гостроту. По суті, це була рутинна робота для такого тонкого стилету як Хьюго, але Х'юго був у Вашингтоні з іншими знаряддями N3. Тож тупому рибальському ножу довелося ставити запитання. Це мало бути криваво, але у Ніка не було вибору. Цього разу йому довелося вдатися до крайніх заходів.

Він перевернув Клегга на живіт і розрізав сорочку ззаду, не особливо переймаючись мурашками під нею. Клег безладно захрипів. Нік відчув, що це комедія. Чоловік був у повній паніці. Він мав надзвичайно низький больовий поріг. Нік був упевнений, що почує правду — і невдовзі.

Ніж встромився в скорчене плече Клегга, коли Нік запитав: Ти вигадав історію про автокатастрофу?

«Ні, клянуся, все сталося так, як я сказав», — видихнув Клегг, корчучись під ножем. «Я бачив, як дівчина збила його та поїхала. Грейнджер ніколи не казав, щоб я не розповідав, як це сталося, просто щоб він знав, якщо хтось запитає. Я зробив це. Він сказав, що отримаю сто доларів, якщо скажу йому».

Ніж знову встромився, трохи глибше. Клег закричав. — Клянусь, — видихнув він. — Забери цей ніж. Я розповім тобі все. Я хочу вибратися, але Ґрейнджер мене не відпускає. Щоразу я маю робити для нього щось інше. Я боюся цієї гидоти. Він сказав, що вб'є мене, якщо я не співпрацюватиму. Лезо встромилося, зігнулося, вирвалося і списом пронизало дупу. Крізь безладні крики Клегга Нік сказав: — Сподіваюся, це правда, чи я уб'ю тебе, тільки трохи повільніше. А тепер розкажи мені все, що ти знаєш про шерифа Грейнджера.

- Він не справжній шериф, - видихнув Клегг, по його шиї стікав піт. — Швидше, приватний поліцейський. Атчінсон найняв його для Senior City. Він працює там близько шести місяців.

- Атчінсон? — здивовано спитав Нік.

"Так, він головний у Великій Сосні", простогнав Клегг.

— А як щодо заступника Грейнджера, Гудбоді?

- Він чекає внизу, - видихнув Клегг, і в його голосі раптово пролунала надія. — Так, краще відпусти мене, бо він прийде сюди!

Ніж описав повільний зигзагоподібний рух трохи нижче лівої лопатки. Кров завирувала. Часу на тонкощі не було. Нік почекав, поки вщухнуть крики Клегга, і спитав, чим він займається в Майамі.

Він примусив мене піти з ним. Щоби обшукати твою квартиру.

Цього разу ніж встромився ще глибше. — Ти вбив людину, яка, як ти думав, була мною, чи не так?

Клег похитав головою. - Не я, клянусь! Він це зробив.

— Чому він послав тебе сюди?

"Для перевірки - обшукати труп".

Нік завмер. Вбудована система оповіщення задзвінчала.

Пізно. З боку дверей пролунало різке клацання. Обличчя Клегга розлетілося вщент, як надтріснутий помідор. Нік повернувся праворуч із ножем у руці і став на одне коліно. Через відчинені двері він побачив заступника Гудбоді. У непошкодженій руці він мав пістолет. Зброя закінчувалася товстим чорним циліндром. Семінол усміхнувся жовтими зубами, коли глушник хитнувся у бік Ніка. Пістолет знову клацнув. Гаряче полум'я обпалило плече Ніка. Він кинув рибальський ніж — скоріше для відволікання, аніж для вбивства.

Відволікання тривало досить довго, щоб Нік дістався Гудбоді в три довгих, що підстрибують кроку. Його коліно піднялося і вдарило об плоский жилистий живіт. Він опустив руку в ударі карате, який роздробив чоловікові зап'ястя. Пістолет із брязкотом упав на землю. Але Гудбоді вдалося вдарити Ніка по горло потеклими пальцями іншої руки — руки, яка була зламана. Нік поперхнувся і побачив червоні вогні перед очима. Він усвідомлював, що його відкинуло убік і він сильно вдарився об кахельну підлогу коридору.

Він дозволив собі повністю обм'якнути на оманливу мить. Потім він раптом підняв коліна і схопився на ноги і відчув, як гнів вибухнув усередині нього. Гудбоді теж підвівся. Лезо блиснуло в його руці. Нік схопив витягнуту руку, люто лягнув правою ногою і скрутив руку помічника шерифа, поки лікоть не вказував під страшенно неприродним кутом до обличчя, так що вістря леза впиралося в Гудбоді. 'І кажи!' Слова пролунали, як постріли. Гудбоді посміхнувся Ніку, але в його очах був болісний блиск. Він різко смикнув головою праворуч і пронизав себе власним ножем. Це було зроблено вправно. Артерія була проколота. Кров ринула з-під леза, коли чоловік притиснувся до леза, що вбивав його, проштовхуючи його дедалі глибше в горло. Жовті вовчі зуби стиснулися востаннє. Гудбоді болісно втягнув останній подих. Потім він опустився навколішки і впав.

Нік втягнув його в квартиру за ноги і поклав поруч із Клеггом. Він замкнув двері і обшукав обидва тіла. Ніхто з них нічого не мав із собою. Вони були без масок. Вони мали своє обличчя. Але коли Нік подивився на Гудбоді, він подумав, чи справді він мав риси індіанця-семінолу. З таким самим успіхом він міг бути китайцем! І чому Гудбоді не вбив його там, у печері? Він мав усі можливості. І ще: що Клегґ мав шукати на трупі Бенсона? Тримайся, подумав Нік, його тіло! Тому що, звісно, вони думали, що це його тіло.

Раптом, злякавшись, Нік зняв з себе одяг. Йому знадобилося менше хвилини, щоб знайти крихітний отвір від голки.

Ропот голосів став голоснішим. Чиясь рука схопила його за руку, намацала пульс. Нік розплющив очі в сліпуче білий світ. Деякі білі плями відірвалися від інших і нахилилися до нього. Жіночий голос поряд з його обличчям сказав: «Він отямився, лікарю».

- Дякую, сестро Лайонс, - відповів чоловічий голос. — Як я вже сказав, містере Берд, структурних ушкоджень немає. Цей тип хірургії стає дедалі більш поширеним. Розтин хворого, викачування всієї крові з організму, пропускання її через фільтр і закачування назад у нього. Примітний, звісно, сам фільтр. Він пропускає кров, але захоплює хворі клітини».

— А, гадаю, дуже ефектно, — прокашляв сухий голос, який Нік знав так само добре, як і власний. Він повернув голову трохи праворуч — і побачив, що Хоук дуже неспокійно сидить поруч із ліжком, тримаючи в руках букет квітів. Навіть у своєму ослабленому стані Нік не міг не посміхнутися до цього безглуздого видовища. Глава АХ нагородив його найхолоднішою посмішкою. «Хтось, будь ласка, візьміть це в мене», — сказав він, з огидою дивлячись на квіти.

— Так, медсестра подбає про це, — заспокоїв лікар. Він клацнув пальцями. «Сестра Лайонс, простежте, щоб містера Берда та пацієнта не турбували протягом наступних кількох хвилин. Впевнений, що їм є про що поговорити.

Коли анестезія почала відходити, пам'ять повернулося до Ніка - як він знайшов укол на руці, контакт з АХ і як він отримав вказівку негайно з'явитися в будинок для людей похилого віку Серфсайд, який по суті є надсекретним медичним центром ЦРУ. Решта, однак, була невизначеною. Він пам'ятав великі випробування, прибуття Хоука, розмови про переливання крові, операції.

"Як довго я був тут?" він запитав.

— Три дні, — відповів Гоук.

Нік здивовано підняв брови. Він спробував сісти. Хоук сказав: «Зберігайте спокій. Ти не можеш піти до завтра. І навіть після цього ти мусиш відпочити ще два дні, а потім ще кілька тестів, щоб побачити, чи всі з тебе відфільтрували».

Нік із деяким інтересом запитав, що саме вони з нього відфільтрували. «Наші люди називають це XL Liquid, — відповів Хоук трохи педантичним тоном, який він завжди використовував, говорячи про нову зброю шпигунів. — Речовина схожа на полоній-210. При попаданні в кровотік воно діє як щит, від якого відскакують альфа-частинки, вказуючи місцезнаходження жертви подібно до радару. Але замість екрану використовується приймальний пристрій, дуже схожий на лічильник Гейгера. При наближенні до жертв сигнали посилюються; з кожним кілометром відстані між жертвою та реципієнтом вони стають слабшими. За допомогою пеленгатора можна точно визначити місцезнаходження жертви. Він ефективний у радіусі сорока кілометрів, хоча зараз експериментують із рідиною, ефективною у радіусі трьохсот кілометрів.

Нік тихо свиснув. "Ходяча мета!" він сказав. «Не дивно, що вони мене не вбили». Хоук почав ерзати на своєму місці. Нік знав, що його непокоїло. "Давай, мені все одно, - посміхнувся він, - і я впевнений, що медсестрі все одно". Хоук із вдячністю витяг з жилетної кишені сигару і відкусив верхівку. «Ми знали, що росіяни мають свою версію цієї рідини, — сказав він, запалюючи сірник про підошву свого черевика.

Він зробив паузу. "Я не хочу говорити вам надто багато тут," продовжив він. 'ЦРУ стверджує, що тут абсолютно безпечно, але оскільки ми не мали можливості перевірити це самим, я знайду інший спосіб зв'язатися з вами через кілька днів.

Обидва чоловіки на мить замовкли — один був зайнятий, пихкаючи сигарою, інший згадував, як у минулі рази його використовували проти Юди, головного злочинця "Кігтя", - Особливого відділу Червоного Китаю для сіяння ненависті, вбивств та зародків війни. — Між іншим, — сказав Хоук, випускаючи хмару синьо-чорного диму, від якого Нік ледь не задихнувся, — ми майже впевнені, що цей Клег був справжнім. Нам вдалося простежити його біографію до його народження. Він був просто жадібною і хитрою людиною, яка надто вплуталася в цю справу».

- А Гудбоді?

"Здається, він і шериф Грейнджер народилися минулого року", - сказав Хоук. Він обшукав свої кишені. «У мене тут є фотографія, яка багато чого пояснює».

«Але чого я не розумію, то це чомусь Гудбоді і Клегг пішли в квартиру Бенсона вдруге».

- Це нас теж турбувало, - сказав Хоук, - поки ми не знайшли XL приймач у машині Гудбоді. Нам вдалося резюмувати їх пересування наступним чином: вони поїхали в Майамі, щоб обшукати квартиру Бенсона, були спіймані ним на місці злочину і вбили його, а потім зникли. приймач бурхливо відреагував, і в цей момент вони почали підозрювати, що людина, яку вони вбили, не була вами. Потім вони повернулися до Майамі, щоб перевірити тіло. Решту ви знаєте.

Нік подивився на глянсову фотографію, яку дав йому Хоук. Це був вид з повітря на серію острівців, що розтяглася. "Схоже на Флорида-Кіс", - сказав він.

"Так, якщо бути точним, район Велика Сосна", - сказав Хоук. Він простяг Ніку лист кальки, на якій чорнилом був намальований контур кожного острова. «Це малюнок справжніх островів, зроблений за фотографією, зробленою за тих самих погодних умов на тій самій висоті. Найдальший острів - Пелігро. Хвилястий край у верхній частині листа - це мис Сейбл в Еверглейдс, за 25 миль на північ».

- Острови? — спитав Нік, насупившись. — То звідки це фото? Він поклав на неї кальку і побачив, що чорнило слідує кожній мітці на фотографії.

— Поверни, — сказав Хоук.

Нік це зробив. На звороті були слова, і він прочитав:

СУПУТНИЧНА АЕРОФОТОГРАФІЯ, ЗРОБЛЕНА НАД ОЗЕРОМ КОКОНОР У ПРОВІНЦІЇ ЧІНГАЙ, ЦЕНТРАЛЬНИЙ КИТАЙ, З ШТУЧНИМИ ОСТРОВАМИ, СТВОРЕНИМИ МІЖ 3/11 А ТАКОЖ 12/6.

Нік різко підвів погляд. - Так, саме так, - сказав Хоук, застережливо приклавши палець до губ. «За цим стоїть щось більше. Але це може зачекати.

Двері відкрилися. Нік ворухнув головою, намагаючись розглянути, хто увійшов, але огляд йому загороджував екран. Голос медсестри сказав: «Боюсь, вам час іти, містере Берд».

Хоук підвівся і сказав: «Добре відпочинь. Зараз я йду додому, але скоро повернуся до тебе. За останні кілька днів я отримав кілька цікавих ринкових порад», - додав він, запихаючи фотографії до кишені та прямуючи до дверей.

З рота медсестри вирвалося зітхання. "Містер Берд!" Нік почув її різкий і докірливий голос. «Ця смердюча, сигара! Як ти смієш курити? Це диво, що пацієнт ще живий! Я навіть ні на мить не можу вийти!

Широка посмішка ковзнула по обличчю Ніка. Усі в штабі АХ так само обурювалися з приводу дешевих смердючих сигар, які курив старий джентльмен, але ніхто ніколи не наважувався так різко заперечувати. Нік почув різку відповідь Хоука: «Ну ж, ну, сестро Лайонс, немає потреби перебільшувати вашу професійну запопадливість».

Двері зачинилися. - Ви можете лягти на бік, - сказав діловитий голос медсестри. «Обличчям до стіни. Настав час для твого масажу. Нік спробував мигцем побачити її обличчя, але вона стояла до нього спиною, коли підійшла до раковини та відкрила кран із гарячою водою. Він підняв плечі. Судячи з голосу, висохла стара діва. Він обережно повернувся на бік, і тупий біль у рані на плечі повернувся.

Тепер вона стояла поряд із його ліжком. Ковдра була відкинута, штани його піжами сповзли. Нічого не кажучи про його шрами, почала вона, працюючи руками сильними, точними та досвідченими рухами. Через кілька хвилин вона сильно ляснула його по сідницях. - Гаразд, на спину! - наказала вона.

Коли він обернувся, почуваючи себе трохи незручно через свою наготу, його вдарили по обличчю чимось гарячим і мокрим. Він подумав. - "О Боже"... Тепер теплий рушник. Це було абсолютно потрібно? Але він ліг із зітханням, бо його тіло тепер купалося у чудовому почутті. Рухи медсестри раптом втратили свій професійний авторитет. Її руки були м'якими, повільними, рухалися у ніжному ритмі. Це було пронизливе, чудове відчуття, і Нік піддався йому. І раптом він відчув, як руки ковзнули до його середньої частини, а те, що вони там робили зараз, було не роботою медсестри!

Розгублена усмішка ковзнула по його обличчі. "Ну, сестро Лайонс!" він посміхнувся.

Розділ 7

Жінка, яку Нік побачив, коли стягнув з обличчя гарячий рушник, не була висохлою старою дівою. Вона також не була медсестрою на ім'я сестра Лайонс, хоч і носила форму медсестри. Дивлячись на неї з недовірливим подивом, Нік побачив те, що вперше побачив теплим вересневим днем у секції 33 стадіону «Янки», а потім на борту навколосвітнього літака, що прямував з Бомбея в Нью-Делі: м'яку шкіру мідного кольору, високі вилиці, ще , ретельно нафарбований губною помадою, щоб підкреслити його природну красу, очі майже мигдалеподібної форми, соковите темне волосся, що вибилося дрібними локонами з-під безглуздої шапочки медсестри, злегка вигнуті стегна, тонка талія і, під крохмальна білизна, в уяві всілякі чудові думки та спогади.

Сестра Лайонс, вона ж Джулія Барон із Нью-Йорка, Лондона та Пекіна, нахилилася вперед і ніжно поцілувала його. Серце Ніка забилося, коли він вдихнув духи, які прозвав «Жінкою-Драконом». Його Джулі. Бачив він її так рідко; і так дуже любив. «Джулі, люба, люба, — прошепотів він, — дозволь мені ще раз подивитись на тебе». Вона посміхнулася і показала трохи криві зуби, які, на його думку, прикрашали її обличчя. "Ти все ще виглядаєш красиво, - посміхнувся він, - але це не моє уявлення про медсестру".

Мрійливі котячі очі Джулі весело блиснули. — Що ж, тоді ми застрягли. Тому що ти теж не здається мені дуже хворим. Привіт, м'язи. Привіт шрам. Всім привіт . .. - Вона сіла на ліжко і кінчиками пальців погладила його міцні м'язи. "Гарне чудовисько, чим ти займався?"

- У цьому немає жодних сумнівів, - посміхнувся Нік. «Ваші виступи стають дедалі видовищнішими. Але чи ти думала про те, що зробити на біс?

— Обережно, — сказала вона і встала, підійшла до дверей, замкнула її і вимкнула світло. Повертаючись до ліжка, вона швидко розстебнула уніформу медсестри. Вона зісковзнула з її стегон на підлогу. Вона вийшла з неї і, якщо не брати до уваги пояса і нейлонових панчох, була чудово і безсоромно оголена. «Головна медсестра сказала, що ми маємо бути готовими до надзвичайних ситуацій», — сказала вона з посмішкою.

— Думаю, мені подобається така лікарня, — промимрив Нік, обіймаючи її. Її рота піддався під його поцілунок, відкрився. Їхні мови зустрілися. Його рука знайшла одну з її прекрасних грудей, відчула, як вона піднімається та опускається під його пальцями. Він узяв м'який, набряклий горбок у руку, потім ніжно стиснув.

- О, як мило, любий Нік, - пробурмотіла вона, і її губи ковзнули по його обличчю в швидких легких поцілунках, торкаючись його рота, його повік, його мускулистої шиї. "Це було так давно."

- Мені доведеться спитати, що ти тут робиш, - прошепотів Нік, - але я майже боюся це почути.

«Я твій охоронець, любий, — видихнула вона йому у вухо, — я не можу нікого підпускати до тебе, поки ти тут».

"Тоді ось як про це подбати", - посміхнувся Нік. А потім уже не було ні часу, ні бажання говорити. Він підняв її на ліжко, притулився до неї своїм довгим тілом і ковзнув у неї. Вона вітала його з розкритими обіймами, притягла до себе. З нею не було боротьби — просто два прекрасні тіла, притулившись одне до одного і ритмічно погойдуючись, зливаючись воєдино, концентруючись на досконалому почутті іншого, палаючи полум'ям взаємної пристрасті в єдиному вогні, що реве.

Вони шепотіли ласкаві імена, які посилалися на спогади про минулі зустрічі. Шепіт стих у тиші, а потім почав надто голосно стогнати, коли вона відчула його тіло і його напружені рухи. Вона відповіла своїми твердими, гнучкими стегнами, поки її рожеві соски і тремтячий пагорб її живота не перетворилися на постійний рух під ним. А потім чорна ніч вибухнула червоним, розколовшись під ними, і світ упав у них під ногами. Принаймні так їм здавалося.

І Нік сказав: Джулі, твоя Я люблю .

І, як завжди, він мав це на увазі.

Якщо не рахувати пари, що лежить на великому банному рушнику, на пляжі нікого не було. Маленькі хвилі ліниво вились у дзеркальних водах затоки Біскейн, розбиваючись об шар рожевих раковин, що лежав біля їхніх ніг. Поруч валялися водолазні маски та ласти. Засмагла, забруднена піском пара лежала в обіймах один одного, шепочучи і сміючись. Два келихи для мартіні та термос були в межах досяжності.

Останні два дні вони купалися, сміялися і кохали, і лише кілька разів бачили людей поруч із собою. Барвистий горизонт Майамі-Біч був на горизонті, але Кі-Біскейн, хоч і з'єднаний з материком греблею, міг бути на іншій планеті. Чоловік підняв свою склянку, посміхнувся до дівчини і сказав: «Медовий місяць, люба». Він осушив склянку, взяв термос, підніс її до вуха і струснув. «О, о, — сказав він, — схоже, що медовий місяць закінчився. Та все ж тато вчинив розумно, пославши його.

Того ранку термос прибув експрес-поштою, адресованій «містерові і місіс Фінч, Кі-Колоні-Хаус, Кі-Біскейн», і людина за прилавком, як і було наказано, поспішив до молодої пари, отримав чайові і почув крик місіс Фінч: « О, як мило! Це один з тих термосів, що самоохолоджуються! А містер Фінч сказав: «Якраз те, що потрібне для пікніка. Я накажу в барі змішати купу мартіні з горілкою.

Тепер молодята лежали на березі, старанно дивлячись на термос. 'А чи не ____ нам?' - пробурмотів містер Фінч, і його наречена кивнула. Він витягнув металеву пластину з накаткою з кришки і вставив її в невеликий охолодний блок внизу. Потім, сидячи близько один до одного, дивлячись кожен у різні боки, вони слухали повільне дзижчання в термосі, яке тепер посилилося. Тонкий металевий голос почав говорити. Хоча далекий і зовсім невиразний, голос був безпомилково впізнаваний. Це був не джин у пляшці, а Хоук, який розмовляв із «містером і місіс Фінч», також відомими як Нік Картер та Джулі Берон.

- Слухайте уважно, - сказав голос. «Після цього повідомлення самознищиться. Я дам інформацію лише один раз. Зрозуміли? Коли Хоук почав зворотний відлік із десяти, Нік подивився на Джулі і показав їй поглядом, що пляж з її боку порожній.

'... тепер номер один: Супутникова повітряна розвідка Зображення штучних островів на озері Коко Нор в провінції Чингай. Я не зупинятимуся на цьому, бо впевнений, що Джулі це вже знає. Достатньо сказати, що саме її група з OCI повідомила існування школи підготовки червоних китайців, яка надала десятки англомовних агентів, здатних видавати себе за американських громадян. Крім того, її група повідомила про існування точної копії американського міста десь у Чингаї. Це призвело до того, що повітряна розвідка сфотографувала провінцію, виявивши в процесі безліч штучних островів, на жаль, ми не можемо підібратися ближче, ніж фотографія, яку я вам показав. Після цього збільшення стають непридатними використання через атмосферних умов. Але я з'їм свій капелюх, якщо це фальшиве місто не знаходиться на одному з тих штучних островів».

"Ні хріна собі" - захоплено прошепотів Нік. Він був готовий особисто з'їсти кілька капелюхів, якби це місто не було Великою Сосною! Номер два: Інгра Бренд. Коли ми перевірили її, ми натрапили на такий секретний проект НАСА, що навіть AX не був проінформований про його існування». Нік посміхнувся трохи сердитому тону металевого голосу Хоука. «Окрім безпосередньо залучених науковців, про це знають лише президент та Об'єднаний комітет начальників штабів. Він знаходиться на мисі Соболь в Еверглейдс. Саме тут виробляється найпотужніша і найкомпактніша ядерна ракета всіх часів. Я міг би додати, що вона настільки сильна, що той, хто тримає його в руках, може нав'язувати свої умови решті світу, а це також означає СРСР. Голос продовжив.

'Проект відомий за кодовими ініціалами ПХО, скорочення від Pay-hay-okee, назва, яку семиноли дали Еверглейдс.

Темні брови Ніка здивовано здійнялися. То це була інформація, яку намагався передати Очоа.

Хоук сказав: «Я збираюся відразу поговорити про роль Інгри Бренд у проекті PHO, але спочатку я хочу прояснити кілька інших речей. Ми провели ретельне розслідування щодо її батька, А. К. Атчінсона, компанії «Аквасіті» та доктора Карла Орфа. Ось, стисло, відповідні факти. Почну з Орфа. Йому п'ятдесят чотири роки, народився у Празі, судетський німець, наприкінці війни залишив Європу, спочатку практикувався у Домініканській республіці, потім на Кубі. Мені сказали, що він дуже досвідчений хірург. Покинув Кубу невдовзі після приходу до влади Кастро, практикувався в Майамі. Натуралізований як американець три роки тому. Нині він більш-менш відійшов від своєї практики. Живе в Сеніор-Сіті, більшість часу проводить на риболовлі, але іноді неофіційно лікує кількох пацієнтів. Один із них — професор Гюнтер Бранд, у якого близько року тому стався серцевий напад.

Нік закурив сигарету і подивився на пляж. Він був, як і раніше, безлюдний. Він глянув на Джулі. Вона підморгнула: "Добре". Вони посміхнулися, нахилилися і поцілувалися — все ще щасливі наречені, на випадок, коли на них наведуть сильні біноклі.

Скрипучий голос Хоука продовжував. - «Щодо фактів, що стосуються професора Бренда, добре відомі завдяки тій ролі, яку він зіграв у розробці атомного підводного човна. Але незважаючи на всі похвали і популярність, які він отримав в результаті, зазвичай забувають, що він був головним вченим Гітлера в області підводних ідей, винахідником багато чого, у тому числі двомісного підводного човна та плану вторгнення в Англію через Канал., який так і не пройшов далі за проект. Навіть Гітлер, здавалося, знаходив це надто надуманим. Після війни Бранд був виправданий у Нюрнберзі і попрямував до цієї країни, де його минуле зам'яли. Щиро кажучи, нам були потрібні його чималі таланти. Він був представлений публіці як «добрий антифашистський німець». Ми не знаємо, які його справжні погляди. Він не дуже балакучий. Але незлічені перевірки безпеки, що проводилися щодо нього протягом багатьох років, виявили докорінно аполітичну фігуру, яка зацікавлена лише у пошуку фінансування для підводних наукових проектів». Голос Хоука замовк, а потім продовжив: «Це головна причина, через яку він обрав Сеніор-Сіті, щоб жити в ньому після виходу на пенсію. Очевидно, А. К. Атчинсон час від часу просив у нього поради та допомоги у будівництві Аквасіті. За свої послуги він отримує скромний гонорар від Товариства Атчінсона і живе в Сеніор-Сіті безкоштовно».

— Щодо самого А. К. Атчінсона, — продовжував металевий голос, — нам не вдалося знайти нічого, що ще не було б добре відомо. Техаський нафтовий мільйонер, який досяг свого великого успіху, років шістдесяти. Самотня, досить самотня людина, яка ненавидить публічність. Самотнє все життя, але з, ну, можна сказати, непереборною цікавістю до слабкої статі. Зазвичай має під рукою якийсь гарем зі старлеток, манекенниць та дівчат із шоу-бізнесу. Збудував свою віллу на Пелігро-Кі насамперед для того, щоб він міг жити як сатир без втручання обурених моралістів. Чи не активний політично. Офіційне пояснення його рішення збудувати Аквасіті полягало в тому, що його морські нафтові свердловини викликали в нього інтерес до можливості створення цілих спільнот під водою. Але наше власне дослідження виявило дещо інший мотив».

Нік загострив вуха. Він нахилився ближче до термоса, що розмовляв, і видихнув дим.

- Нинішня коханка Атчінсона, - прохрипів металевий голос, - або, принаймні, його нинішня фаворитка - Кара Кейн, колишня танцівниця водного балету в Майамі, чия кар'єра пішла на спад. Старий козел насправді будує для неї Аквасіті. Вона стане там зіркою підводного театру, тренуватиме власний плавальний кордебалет і буде господаркою підводного готелю та ресторану, а драйв-центр продаватиме її власний асортимент продукції.

— Щодо Аквасіті, — продовжив голос. «Наше розслідування не виявило нічого навіть віддалено підозрілого. Aquaco - це компанія Атчінсона - отримала попередній дозвіл від Комітету з ключового розвитку на будівництво споруд у водах навколо Пелігро вартістю 35 мільйонів доларів. Aquaco буде дано три роки на завершення розробки для задоволення комітету, після чого компанія отримає ліцензію на 30 років. Матеріали надає низка провідних американських виробників – алюміній, скло, спеціальні труби. Зважаючи на все, Aquacity буде служити свого роду вітриною для їхньої підводної продукції. Звичайно, в пресі були скарги на надмірні заходи безпеки, що оточують суто комерційний проект, але Атчінсон завжди працює саме так. Він якось сказав, що не хоче, щоб якісь репортери копошилися довкола, що публіка не побачить, що він збудував, доки це не буде закінчено».

Нік виглядав задумливим. Надсекретний проект «Кейп-Сейбл» розташовувався на іншому боці Флоридської затоки, всього за 40 миль від такого ж секретного проекту «Аквасіті»! Якщо колись виникне потреба у розслідуванні двох секретних проектів, похмуро подумав він. — А тепер важливі факти про Інґру Бранд, — прохрипів металевий голос Хоука. — Їй двадцять шість років вона народилася в Німеччині. Її мати загинула під час бомбардування Гамбурга 1943 року. Вона приїхала до цієї країни зі своїм батьком після війни і була автоматично натуралізована, що дозволило їй жити з ним на різних урядових базах, де він був. Вона особливо блискучий учений, який користується великою повагою у своїй галузі, що займається проектуванням електронних схем. Я чув, що вона практично поодинці розробила числову та аналогову схеми для головного мозку ракети PHO на мисі Соболь. Вона також винайшла металевий сплав, який використовується для цих схем. На її честь він названий Брандиніум — сплав гафнію та танталу, що витримує температуру в чотири тисячі градусів.

Нік тихо свиснув, намагаючись встановити зв'язок між блискучим ученим, якого описав Хоук, і красивою, суперсексуальною білявкою, з якою він звивався на пляжі тієї ночі. Він зазнав невдачі.

— Мене все це, звичайно, не задовольняє, — продовжував голос Яструба, — і вас, я думаю, теж. Ми збираємося ближче познайомитись з нею. Начальник служби безпеки Кейп-Сейбл, схоже, не хотів нічого говорити, крім того, що зараз вона перебуває на тривалому відпочинку. Я думаю, він не любить, коли йому заважають інші державні установи

Тож ми маємо обійти його. Ми вже домовилися про те, щоб Джулі вирушила на мис Сейбл як помічник з адміністративних питань із резерву НАСА. У цій якості вона має всі можливості переглянути файли безпеки.

— Також було домовлено, — сказав Хоук, — що ви, N3, також відвідаєте установку на мисі Соболь. Ваше прикриття – особа вищого офіцера служби безпеки з Вашингтона, який здійснює інспекційну поїздку. Ваші документи, підписані Об'єднаним комітетом начальників штабів, будуть доставлені протягом години через кур'єра. Вони будуть вручені вам особисто у лікарні, куди ви зараз повернетеся для остаточного медичного огляду. Можу додати, що кур'єром є Грем із редакції, і в нього із собою весь необхідний одяг та засоби маскування».

Хоук зробив паузу, а потім продовжив: «Я хочу, щоб ви оглянули всю цю установку і подивилися, чи може щось чи хтось — навіть просто тарган — туди увійти чи вийти. Докладні записи про всі порушення безпеки, з якими ви можете зіткнутися. У вас є тільки один день, щоб зробити це, так що вам потрібно діяти швидко. Ви повинні піти, перш ніж комусь прийде на думку думка зателефонувати до штаб-квартири НАСА, щоб дізнатися про вас. Це може перешкодити вам. бентежити.

— Коли ви виїдете з установи на своїй службовій машині, — сказав Хоук, — сірий «мерседес» буде припаркований уздовж державної дороги 27 на півдорозі між Фламінго та Хоумстедом. З нетерпінням чекаю. Коли ви наблизитесь, Мерседес починає рухатися. Ви слідуєте за ним до певної заправної станції у Хомстеді. У туалеті цієї станції ви передаєте свої записи та одяг іншому водієві. Потім ви міняєтеся машинами і продовжуєте свій шлях на «Мерседесі» до міста Еверглейдс на березі Мексиканської затоки, на узбережжі, де команда Editors зараз перебудовує для вас каютний катер. Потім ви прибудете до Біг-Пайн-Кі в ролі Ніла Кроуфорда, мільйонера, рибалки та любителя підводного плавання. Більш детальна інформація про ваше прикриття, а також ваше звичайне спорядження чекають на вас в Еверглейдс».

Голос завмер у тихому шипінні.

Нік зачекав кілька хвилин, щоб переконатися, що термос вимкнувся. Він знав, що під блискучою сріблястою оболонкою вміст, слова якого вже були стерті, швидко розпадався. Потім він видалив комбінований ключ і головку стрічки, зробивши пристрій марним, і струсив сірий порошок зсередини в океан. "Дуже повчальний літр мартіні", - сказав він, ставлячи термос назад у кошик для пікніка. "І красивий медовий місяць теж, я повинен сказати." Джулі посміхнулася, і пліч-о-пліч вони вийшли на пляж.

Хоук не сказав Ніку, що робити у Великій Сосні. У цьому також не було потреби. Посилання на його звичайне спорядження було б достатньо. Цього разу він буде не розтяпою, яка щосили намагається залучити ворожий вогонь, а особисто Кіллмайстром.

Бути завдання: Знайти Юду і може бути армію агентів CLAW і знищити їх.

Розділ 8

«Тепер, якщо ви натиснете третю кнопку на приладовій дошці, носова палуба відсунеться назад і… .. '

Чотири . Кулемети «Браунінг» 50-го калібру плавно та безшумно ковзнули на позиції.

Френкі Дженнаро сяяв від гордості. Він був інженерним генієм, і перебудова сорокафутової крейсерської яхти, на якій він і Нік Картер тепер перебували в рульовій рубці, була його найкращою роботою. Спітніла команда техніків AX стояла під брезентом, який захищав їхню роботу від сторонніх очей, на рейді Беррон-Рівер, недалеко від маленького містечка Еверглейдс. Незважаючи на задушливу спеку, вони теж усміхалися, бо знали, що вони та їхній бос виконали чудову роботу.

«Їх можна запускати одночасно й окремо, – сказав Дженнаро, – автоматично чи вручну. Батарея фокусується на цілі та втекти неможливо. На позиції сто тисяч набоїв. Все, що потрібно зробити, це натиснути на цю кнопку». Дженнаро потягнувся до ряду кнопок і торкнувся однієї з них. «Без ключа, який завжди із собою, — продовжував він, — усі ці додаткові речі не працюють. Для того, хто прийде сюди шпигувати, це просто кнопки, що заїли. У цьому нічого незвичайного.

Ви знаєте скільки пристроїв на човні за п'ятдесят тисяч доларів.

Він підвів Ніка до двигунів і сказав: «У вас на борту є звичайна кількість обладнання, а також кілька дорогих, але звичайних доповнень, таких як навігатор Decca та ехолот, які безцінні на мілководді, заповненому рифами, де вам доведеться працювати. ... Він зупинився перед корабельним радіо. "Якщо ви вставите сюди свій ключ, - сказав він, вказуючи на ледь помітну щілину, - ви задіяєте передавач Оскара Джонсона для миттєвого, зміненого шифром короткохвильового контакту зі штаб-квартирою".

Інженер та спеціаліст зі спецефектів відкрили люк і вказали на двигуни. «Два Chrysler 177, – сказав він, – стандарт для човна такого розміру. Але внизу в нас зовсім інше. Турбореактивний двигун Westinghouse J46-WE-8B із форсажною камерою потужністю 5000 кінських сил. Це означає швидкість майже 200 км/год. Я покажу тобі кнопку на панелі приладів, з якої ти його включиш». Він повів Ніка назад у рульову рубку. "Ви повинні бути обережні, щоб не натиснути цю кнопку раніше", - сказав він, вказуючи. «Інакше ви просто перевернетеся на таку швидкість. При цьому ви піднімаєте яхту з води на глісаді, а потім з'являються спеціальні стабілізатори».

Нік посміхнувся. "Чудово, Френкі, чудово", - сказав він із щирим захопленням.

— А найкраще, — засяяв Дженнаро, — для стримування переслідувачів — два 40-мм «Бофера», які приводять у дію цією кнопкою і стріляють з корми трохи вище за ватерлінію. Крім того, у вас є невеликі магнієві бомби, які викочуються з-під рибальських крісел і вибухають і згоряють у воді під час контакту з корпусом супротивника».

Через годину Нік відправив «Мобіл Гал» через канал до Індіан-Кі-Лайту та відкритої води. Ім'я крейсерської яхти знову було хитрощом Дженнаро. Маскування Ніка як Ніла Кроуфорда було ретельно розроблено, щоб збігатися зі справжніми Кроуфордами, багатою сім'єю судновласників з Мобіла, штат Алабама. А з ТРД ця яхта була дуже рухлива!

До полудня Нік був біля берегів мису Сейбл. Він побачив червоно-білі ліси ракетної бази, що височіли над корінням дерев та іспанським мохом. Він був там тільки вчора, щоб уважно стежити за заходами безпеки проекту PHO. Він не зміг знайти жодного витоку. Він написав це у своїх нотатках Хоуку, зробивши висновок: Не вірте, що несанкціонований тарган може проникнути на базу або вийти з неї.

Він також досліджував можливість штурму бази з моря. Але служба безпеки НАСА запевнила його, що це також неможливо. Вони провезли його на тримісному підводному човні «Перрі» і показали йому електричні огорожі та товсті бетонні буфери, що запобігають підходу до води, а також екіпажі водолазів, які щогодини вдень і вночі патрулювали цей захист. А на поверхні йому показали добре озброєні патрульні катери, що цілодобово досліджують води між затокою Понсе-де-Леон та Ойстер-Кіс.

Нік вирішив, що не завадить все ще раз перевіряти ще раз. Тепер він знаходився приблизно за три милі від берега, дотримуючись стандартного ключового курсу 218 градусів. Він повернув кермо на 217 градусів. Це поступово наближало його до мису Соболь.

Майже одразу його радіо затріщало. Металевий голос сказав: LJ/7017, LJ/7017. Ви входите до забороненої зони. Ти розумієш мене? Негайно змінити курс на південь. LJ/7017, Mobile Gal, тримайся подалі. Нік усміхнувся і повернув кермо назад на курс. Вони справді були дуже уважні! Він міг уявити собі сильні радари та біноклі, з якими вони стежили за ним, якби вони могли прочитати його ім'я та реєстраційний номер. Коли він повільно відправився від берега, радіо знову затріщало: «LJ/7017. ЖЖ/7017. Про вас буде повідомлено за вторгнення та відмову розкрити інформацію. О.'

Чудово, подумав Нік. З погляду безпеки найкращого й бажати не можна. Наскільки він міг бачити, вони все передбачили. Єдиною слабкою ланкою в ланцюзі була «Інгра Бранд». А Джулі Берон зараз була на базі НАСА, перевіряла усі файли. Якби щось можна було б знайти, Джулі знайшла б це. Що стосується сьогодення та майбутнього Ingra Brand, N3 в даний час перебуває на шляху до того, щоб це сталося.

Нік дістався Великої Сосни у другій половині дня.

Пропливаючи під Безіменною греблею, він озирнувся через плече. Стовпи, розчавлені фургоном смерті шерифа, що обертається, були замінені. N3 востаннє перевірив свою зброю. Вільгельміна, Люгер: у спеціальній кобурі з гвинтовою пружиною на поясі. Хьюго, стилет: у піхвах на передпліччі. П'єр, газова бомба: у правій кишені штанів.

Наразі він входить на ворожу територію. Все виглядало так само, як і раніше: пристань, усіяна прогулянковими катерами, прапори, що майоріли на вітрі, готель Sea-Top, що піднімається в блакитне безхмарне небо, земля, усіяна стільцями, столами і парасольками в червоно-білу смужку. . Але він почував себе зовсім інакше, ніж тоді!

Людина на пристані, в яку він зараз кидав вудки, справді був тим мускулистим, ластовити водяним хлопцем, яким він здавався? Чи він теж був агентом "КІГТЯ"? Слуга схопив мотузку, закріпив її, потім узяв дошку із прикріпленим до неї списком. «Послухай, ти, мабуть, та сама людина з Пойнт Клір», — повільно сказав він, маючи на увазі пляжне містечко в затоці Мобіл, де Нік мав розпочати свою подорож. - Містер Кроуфорд, чи не так? Він узяв телефон і зателефонував на ресепшн, і за кілька миттєвостей до нього підбігла пара захеканих посильних. Яка різниця, якщо в тебе є гроші, кисло подумав Нік, йдучи за ним у готель. Цього разу жодних чихів; тільки покірні поклони та приглушені команди з усіх боків, коли його відвели до його кутового номера на третьому поверсі, навіть не розписавшись у гостьовій книзі.

Нік роздягся і прийняв душ. Потім він розтягнувся на ліжку та почав займатися йогою. Його кінцівки затекли після шести годин за кермом човна, і тепер він напружив усі свої м'язи, контролюючи своє дихання та кінцівки, щоб розвіяти втому. Через п'ятнадцять хвилин він вискочив на ноги з лежачи і витер плівку поту зі свого гнучкого засмаглого тіла.

Після другого душу він вийшов із готелю на прогулянку. Він зупинився біля газетного кіоску. Він купив місцеву газету і прочитав її від А до Я, але нічого не знайшов про зникнення шерифа Грейнджера. Ні про загибель у Майамі його заступника Гудбоді та капітана Едді Клегга. Навіть про зникнення з готелю Sea-Top кореспондента журналу Чарльза Маклі. Цікава газета.

Ще більш примітний бармен вирішив через кілька хвилин після бурбона в Het Visnet. Він щойно запитав людину, де знайти капітана Едді Клегга, якого йому рекомендували як найкращого місцевого провідника. "Тоді ви повинні мати на увазі інше місце, сер," сказав бармен, дивлячись на нього спокійно. — На Великій Сосні немає нікого з такою назвою.

Нік повернувся до готелю, поїв, посидів трохи в Бамбуковій кімнаті на випадок, якщо Інгра Бранд може припливти. Коли вона не зробила цього до півночі, він піднявся нагору, заліз у ліжко Ніла Кроуфорда і заснув, як немовля. Наступного ранку Нік пішов на пристань і сказав сторожу човнів, що до кінця дня збирається ловити рибу. Але як тільки він опинився за греблею, він різко повернув праворуч, і «Мобіл Гал» попрямував уздовж пустельної навітряної сторони Безіменного Ключа.

Настав час відвідати професора Бранд. Використовуючи топографічну карту, прикріплену до навігаційної дошки, Нік швидко знайшов те, що шукав - єдиний прохід через ці мілководдя біля берега. Він увімкнув ехолот і направив крейсер через приховані коралові рифи до дзеркально гладких вод захищеного струмка. Канал було побудовано штучно. Флаглер чи інший колишній флоридський мільйонер збудував свій будинок на цьому струмку. Залишилися лише руїни елінгу. Інші будівлі були віднесені ураганом 1935 р. Вздовж узбережжя йшла вибоїста ґрунтова дорога, яка, згідно з картою, вела через невисокий пагорб на Безіменному Ключі в Сеніор-Сіті.

Було б набагато простіше найняти машину та проїхати через греблю. Але Нік був упевнений, що за дорогою стежать день і ніч, і елемент несподіванки був життєво важливим для успіху цього візиту. Він мав сильну підозру, що професор Бранд не зможе його прийняти, якщо він оголосить про свій візит заздалегідь. Нік поставив крейсер на якір у глибокій воді, дістав ключ і вставив його в невеликий замок під однією з ліжок. Те, що здавалося твердими половицями, розсунулося, відкриваючи 35-міліметрові камери, проявники, папір для друку, інструменти для створення мікроточок, сильний мікроскоп, коробку з паспортами та посвідченнями, ще одну коробку з косметикою та масками. То був його Ящик Пандори, він же Діпі — прізвисько Френка Дженнаро. Зламостійкий сейф, в якому він мав зберігати все, що не мало відношення до Ніла Кроуфорда.

За кілька хвилин Нік зістрибнув із задньої палуби у своїх плавках і поплив до пляжу. В одній руці він тримав водонепроникний мішок. Він перебрався через низьку піщану мілину і зник у занедбаному човновому сараї.

Сивий чоловік у окулярах без оправи та мішкуватому безформному костюмі, що з'явився за кілька миттєвостей з елінгу, не був схожий ні на Ніла Кроуфорда, ні на Ніка Картера. Це був літній чоловік, можливо, років п'ятдесяти, досить гладкий і справляв враження розсіяного і повільного - доктор Лоуренс Піке десять років тому працював із професором Брандом в Океанографічному інституті Вудс-Хоул. Він дуже хотів зустрітися зі своїм колишнім колегою, щоб обговорити деякі модифікації, які вони планували внести до Boletho, двомісного підводного дослідницького судна, розробленого Брандом. Він пройшов весь шлях з Массачусетса, щоб поговорити про це, але, як відомо, розсіяний, забув попередити Бранда про свій приїзд.

Хоук приготував камуфляж, і Френкі Дженнаро приніс документи, одяг, маску з ластолексу та вузькі рукавички тілесного кольору, щоб старити руки Ніка. Справжній доктор Піке благополучно вибрався з дороги, працюючи над секретним урядовим проектом на Гаваях. Нік точно знав, де знаходиться вулиця 220 К. Йому не хотілося зупинятися та питати, тому він досконально вивчив лабіринт вулиць на топографічній карті. Добре, що він зробив, зрозумів він тепер, дивлячись на такі ж будинки на тих же вулицях. «Сеньйор Сіті» прийшов прямо з реклами, заявивши: «Насолоджуйтесь своєю пенсією у Флориді за 250 доларів на місяць». Будинки були геометричні блоки з гіпсу, цементних блоків і скла, оточені терасами і вигнутими навісами, і всі вони називалися Casa Zus або Casa Zo.

Люди, що поливали галявинки під кокосовими пальмами з довгим листям, були так само схожі, як і вдома. Чоловіки всі були сиві чи лисі, з жилистими, обвислими грудьми та животами під спортивними сорочками; у всіх жінок були сині кепки для волосся, і світло блищало в їхніх окулярах, коли вони сиділи у своїх кріслах-гойдалках у внутрішньому дворику. Ніку було важко повірити, що в цьому світі шахових дощок, бриджів та листів від дітей та онуків може бути щось загрозливе. Але він йшов обережно, очі його були насторожі.

Він думав про збіг, а агент N3 не вірив у збіги. Це був інвалідний візок, у якому, за словами шерифа Грейнджера, був Бранд. Інвалідне крісло! І знову перед його думкою став фільм. Він спостерігав, як Іуді допомогли спуститися трапом літака, щоб посадити його в інвалідне крісло. Ґюнтер Бранд. Юда. Збіг?

Кутастий кубинець з плоским обличчям, одягнений у білу гуаяберу, відчинив двері на вулиці К, 220. Він глянув на документ Піке, поки Нік грав роль розсіяного професора. Кубинець похитав головою, повернув документ і почав зачиняти двері. 'Почекай секунду!' — закричав слабенький, тонкий голос. "Це старий друг". Кубинець виглядав невпевнено.

Скориставшись моментом коливання, Нік протиснувся повз нього, вигукнувши: "Професор Бранд, це ви?"

Людина в інвалідному візку не була Юдою. Це було одразу зрозуміло. Юда, як кажуть деякі, насправді Мартін Борман, був «прусським биком» — із круглою головою, широкими плечима та грудьми. Цей чоловік був худорлявим, старим, з висячим підборіддям, водянистими блакитними очима і сріблясто-білим волоссям, що кучеряв над коміром. Він викотився з напівтемної кімнати, його нижня губа тремтіла від чого? Зусилля? щастя? Нік не міг цього бачити. На стільці звисала тростина, що вказує на те, що за потреби він може встати з інвалідного візка.

'Старий друг! Старий друг!' — вигукнув він тремтячим голосом. 'Як давно. Як справи? Розкажіть мені все. Що відбувається у інституті? Що ви думаєте про експеримент із Sealab II? Питання натикалися одне на одного. Раптом він обірвався, подивився повз Ніка, і на його обличчі з'явився переляканий вираз.

Нік обернувся. - Лікар Орф увійшов до кімнати.

"Що це означає?" — спитав Орф, люто витріщивши очі на рожевому дитячому обличчі.

Нік знову почав свою комедію, але Орф перервав його нетерплячим помахом руки. — Хіба ви не знаєте, що професор Бранд серйозно хворий? У нього був серцевий напад і. .. '

— У мене стався серцевий напад, — машинально повторив чоловік у інвалідному візку. «У мене був серцевий напад рік тому, і ще кілька місяців тому».

Нік дивно подивився на нього. Було щось дуже цікаве у тому, як він це сказав. "Та й справи, я не знав про це," сказав він. — Бачиш, я хотів з тобою дещо обговорити. .. '

— Найкраще це зробити в листі, — перервав його Орф. «Професор не виносить жодного хвилювання. А тепер, як його лікар, я мушу вас благати. .. - Він раптом замовк, раптом з цікавістю глянув на Ніка. - Твоя машина зовні?

- Ні, я приїхав на таксі.

Нік побачив, як швидко повідомив кубинець Орфу. 'Я не чув, як таксі зупинився, — пробурмотів Орф, засовуючи між губами цигарку із золотим мундштуком і запалюючи її.

"Водій неправильно мене зрозумів, - відповів Нік, - і відвіз мене на вулицю А. Погода хороша, тому я вирішив прогулятися". Говорячи це, він не зводив очей із кубинця. Чоловік обійшов його і викотив непротестованого професора з кімнати. — Стривай, — сказав Нік. "Принаймні, я хочу попрощатися зі своїм старим другом".

Орф обережно, але наполегливо підштовхнув Ніка до дверей. — Марно, — пробурмотів він, дим клубився повз його жаб'ячі очі. — Бачиш, він і зараз нічого не каже. Друг мій, він уже забув тебе. Орф демонстративно знизав плечима, і його очі раптово стали масляно-м'якими від фальшивих емоцій. «Його моменти ясності стають дедалі рідшими». Він видав тихий клацаючий звук і відчинив вхідні двері, потім вивів Ніка назовні.

Коли двері за протестувальником Ніком зачинилися, перед будинком зупинилася машина з шинами, що верещали. Він повернувся, пружне, схоже на пантеру тіло під мішкуватим костюмом було готове до дії.

Інгра Бранд вислизнула з-за керма своєї білої спортивної машини і попрямувала до нього садовою доріжкою. На ній було біле бікіні, і вигляд Ніка нітрохи не бентежив - вузька талія, повні округлі стегна, витончено стрункі ноги. Підійшовши до нього, вона підняла сонцезахисні окуляри і струснула густим світлим волоссям.

Вона сказала. - 'Доктор. Піке, я вважаю? "Пройшло так багато часу, що я не впевнена".

Після кількох люб'язностей їй захотілося пройти повз нього. Нік широко посміхнувся і спробував продовжити розмову. Спочатку він сподівався, що вона запросить його; тепер він був готовий задовольнитись коротким поглядом на її обличчя. У цьому було щось дивне, інше. Вона якось змінилася. Можливо, не фізично, але явно змінилася. "Вибачте мене?" - пробурмотіла вона. — Я щойно прийшла з пляжу. Я хотів би зняти цей мокрий одяг».

Нік дивився, як вона входить до хати. Що це було? Чим довше він дивився на неї, тим більше бентежився. У ній було щось дивне, але він не міг цього зрозуміти. Він повернувся і пішов геть від дому, потім задумливо пішов тротуаром.

Щось таке маленьке, що його ледве можна було виявити. Тільки накидане око Ніка могло вловити це. Але саме його увага до дрібних деталей так довго підтримувала його життя — марка парфумів, те, як дивляться жіночі вуха з піднятим волоссям, нервовий жест.

Нік пройшов близько двох кварталів, коли задзвонили всі дзвони його системи оповіщення. Він глянув нагору — і його тіло напружилося.

Вся атмосфера у Senior City раптово змінилася!

Розділ 9

Нік залишився у своїй ролі. Він швидко попрямував далі, його думки явно були десь в іншому місці. Але кожен нерв і кожен інстинкт під м'ятим костюмом, що погано сидів, чекав, прислухався. Намагався відчути та відчути, що саме змінилося. Що там було. Хтось був тут. Навколо нього.

З тіні не виглядали зловісні обличчя. Не було навіть тіні. Було ясно і жарко, близько першої години дня. Кущі на тихій вулиці гойдалися легким вітерцем. Люди поливали газони, доглядали квіти, сиділи на терасі свого барвистого білого будинку. Де-не-де балакали групи людей похилого віку.

Тим не менш, Нік відчув небезпеку. Сморід був настільки сильним, що його мало не знудило.

Він прискорив крок.

Група сивих людей похилого віку, повз яких він щойно пройшов, балакала про фондовий ринок і звинувачувала ціни в Біг-Пайн. Вони навіть не підняли голови, коли він пройшов, але щось, екстрасенсорний інстинкт, змусило Ніка озирнутися через плече за кілька хвилин.

Двоє з них відокремилися від інших і пішли за ним. Літні пенсіонери в темних окулярах і сорочках з квітковим принтом — але в тому, як вони йшли тротуаром за ним, не було нічого старого. Їхній крок був впевненим і цілеспрямованим.

Нік почав йти швидше. Краєм ока він помітив, що вони теж.

Перед ним вийшли старіші люди. Вони стояли невеликими групами, дружньо розмовляючи. У деяких під пахвою була газета; в інших був собака на повідку. Все це виглядало досить безневинно. Ось тільки накидане око Ніка відразу побачив закономірність. Приблизно через кожні сто ярдів, поперемінно обох тротуарах. Це було збігом. Вони ніколи не могли випадково позиціонувати себе так ефективно.

Вони повністю закрили його.

Був час думати, був час діяти. Нік навчився розрізняти під час свого короткого, але завзятого учнівства. Це був час діяти. Дозволити своєму чудовому тілу, натренованому йогою, взяти гору, поки його мозок все ще аналізує проблему.

Він уже рухався. Ребристі гумові черевики із міцною підошвою вже вгризалися у гравій найближчої під'їзної доріжки. Нік перебіг його довгими кроками, що підстрибують. За його спиною лунали крики, тупіт риссю. Він пробіг повз гараж, повз простирадло на мотузці для білизни і побачив, перед собою ворота. Він глибоко зітхнув, напруживши м'язи і плавним стрибком узяв ворота, правою рукою тримаючись за верх, щоб надати собі додаткову силу та рівновагу.

Він потрапив у квіткову клумбу. Літня жінка з садовою лопатою та волоссям, закрученим у бігуді, піднялася з настурцій і заверещала. Він винувато посміхнувся і побіг далі, але йому хотілося повернутись і задушити її. Тому що вона продовжувала кричати.

Її голос звучав як сирена і визначав її становище ефективніше, ніж пеленгатор. Чи була вона агентом "КІГТЯ"? Усі хто були у Сеніор Сіті?

Він перестрибнув через паркан ще раз і вкотре. Його швидкий зигзагоподібний курс привів його вниз по під'їзній доріжці, вниз вулицею, потім між двома будинками та ще кількома задніми дворами. Звуки його переслідувачів стихли. Він біг своїм легким широким кроком, доки не вийшов на Еспланаду номер два. По топографічній карті він знав, що вона виведе його із Сеніор-Сіті у відкриту місцевість. Він сповільнив крок до кроку, знову став старим, сивим доктором Піке.

З приголомшливою комп'ютерною швидкістю мозок Ніка аналізував те, що мало статися, і водночас узгоджував, яким має бути його наступний крок. Орф і кубинець могли зловити його, поки він був ще в будинку, і уникнути цього дикого полювання. Що вони не мали на увазі, що щось чи хтось передумав після того, як він вийшов із дому. Як? Хто? Інгра Бранд? Вона знала справжнього Піке. Чи могла вона побачити крізь камуфляж Ніка? І що означала дивна поведінка професора Бранда? Нік уже стикався з подібним машинним повторенням. У постраждалих від китайської реформи методика відома як сіно — буквально «промивати мізки». А зміна настрою Інгри Бранд? Щось, маленька деталь у її зовнішності викликала знак питання. Що це було?

Позаду Ніка почулося слабке шипіння шин. Він обернувся. Довгий чорний катафалк щойно виїхав із провулка на еспланаду. Вільгельміна прослизнула в руку Ніка, але обидва залишилися в правій кишені його штанів. Катафалк зупинився просто перед ним. Рука Ніка стиснулася на рукоятці «люгера», потім трохи розслабилася, коли він побачив веселе, чисте обличчя преподобного.

— Ви друг професора Бранд, чи не так? - люб'язно спитав він, нахиляючись до вікна машини з боку Ніка. «Я преподобний Бертрам, – пояснив він. «Я намагався випередити тебе протягом трьох кварталів». Нік глянув прямо на нього і нічого не сказав. Пастор поплескав сидіння поруч із собою. — Я йду до Біг-Пайну, — сказав він. — Чи можу я вас підкинути?

Щось пішло не так. Як цей пастор дізнався, що він друг Бранда? Як він дізнався, якою вулицею він втік? Нік швидко оглянув тиху безлюдну еспланаду. Не було ні звуку, крім цвіркуна цвіркунів і тихого гулу мотора катафалка.

Пастор Бертрам сказав щось тихим голосом. Нік його не розумів. Він обережно нахилився до вікна. — Ти маєш труднощі? повторив пастор. Його обличчя раптом стало серйозним і стурбованим. «Я бачив, як якісь люди бігали біля будинку професора. Він в порядку? Я намагався відвідати його після його останнього серцевого нападу, але цей дивний лікар відіслав мене. Коли хвилину тому я побачив, як ви виходите з дому, то я подумав, що у вас можуть бути новини.

Нік уважно подивився на пастора. Важко було не повірити великим блакитним очам за лінзами без оправи, рожевої дитячої шкіри, цятки крему для гоління на мочці вуха, що якимось чином доповнювало портрет повної невинності. Але N3 нікому не довіряв.

У дзеркалі заднього виду над головою преподобного Бертрама промайнув рух. Нік подивився на це. Тротуаром підійшли двоє чоловіків. Він обернувся до них. Темні окуляри, сорочки в квіточку. Один високий, інший низький та товстий. Двоє людей похилого віку, які почали полювання! Нік повернувся в інший бік. З того боку прибігли ще двоє пенсіонерів. Вони йшли за ним!

'Я можу вам допомогти?' - з тривогою вигукнув пастор Бертрам.

Але Нік уже біг риссю. Куля просвистіла повз його вуха, відскочила від бордюру перед ним. Він різко повернув праворуч і побіг назад під'їзною доріжкою, пригнувшись, ніби біг по полю бою. За його спиною почулися кроки. Пролунав ще один постріл, розплескавши гравій ліворуч від нього. З'явилася Вільгельміна. Нік раптово відскочив убік і двічі вистрілив під час стрибка. Ведучий переслідувач схопився за шию і, повільно розвернувшись, упав у гравій. Другий постріл схибив. За його спиною відчинилося вікно. Хтось закричав. Нік повернувся і побіг повз басейн на задньому дворі. Інший стрілець пішов у укриття. То був його шанс.

Попереду він побачив відкриту землю, але перед нею стояла висока загратована брама. Надто високо, щоб перелізти. Нік затамував подих. Його натреноване йогою тіло розтяглося. Зазвичай широкі плечі стали дивно млявими та дивно викривленими. Навіть його грудна клітка, здавалося, зменшилася. Він протиснувся своїми вузькими стегнами в майже такий самий вузький отвір і м'яко приземлився на руки на землю. Потім підвівся і побіг далі. Під час. За його спиною гуркотіли постріли. Куля просвистіла повз нього, коли він дістався до укриття серед валунів.

Він залишив каміння між собою та переслідувачами і рухався далі відкритою місцевістю. Їм знадобиться кілька хвилин, щоб перебратися через паркан — достатньо часу, щоб він дістався до болота з іншого боку острова, навпроти того місця, де він залишив човен. У укритті коріння дерев він міг точно визначити, скільки чоловіків було за ним, і відповідно спланувати свої дії.

Нік біг широкими, плавними кроками, час від часу оглядаючись через плече. Було особливо спекотно. З півдня дув сильний поривчастий вітер. Сяйво моря і блискуче зелене листя коріння дерев перед ним було сліпучим. У повітрі висів запах болотного газу та гуано. Він бачив, що перші два «пенсіонери» були вже за парканом. Нік прискорив крок, пірнаючи серед невисоких кущів та високої трави, що пучками росла серед сірих мертвих коралів. Корали круто спускалися до болота, забезпечуючи чудове укриття. Він пірнув за них із Вільгельміною в руці.

Їх було троє. Вони спускалися схилом, голосно клацаючи низьким бамбуком і морським виноградом. Тепер, коли вони опинилися поза Сеніор-сіті, вони перестали симулювати. Нік побачив, як високий товстун раптово схуд, коли витяг пістолет-автомат з-під квіткової сорочки і викинув мішок, в якому було запаковано зброю. Але що було ще дивніше, вони, здавалося, точно знали, де знаходиться Нік. Людина з автоматом направила його прямо на коралове освіту, за яким він ховався. Настала швидка черга. Шматочки розбитого коралу дзижчали в повітрі, як оси. Рікошетні кулі свистели і вили в кущах... Потім шум припинився. Тиша. У повітрі висів сморід пороху і кислий запах розбитих коралів.

Нік підвів голову на долю дюйма. Людина з автоматом смикнула затвор, щоб перезарядити, і він був настільки дурний, що стояла, поки робив це. Вільгельміна вистрілила. Куля зачепила волохату руку з автоматом і потрапила в квіткову сорочку. Обличчя чоловіка скривилося від неймовірного болю. Якийсь час він гойдався туди-сюди, а потім упав. Нік уже рухався, коли вистрілив. Він побіг від коралів до гаю дерев.

Другий стрілець з'явився відразу за кораловим рифом. Пістолет люто вистрілив, і Нік кинувся убік, упав на одне коліно і прицілився. Вільгельміна вибухнула лютим гавкотом. Інший вистрілив ще раз, але схибив. Коралові уламки полетіли до ніг Ніка. Той, хто стріляв, зник з поля зору. Третього переслідувача цього було достатньо. Він дерся вгору схилом, як переляканий кролик. Нік прицілився до нього, потім опустив люгер. Він поповз уперед і оглянув двох чоловіків, яких уклав. Вони обидва були мертві. Один погляд і Нік був здивований. Юнацькі, міцні тіла, обличчя людей похилого віку — але без масок. Це здивувало його. Шрами біля вух і нижче лінії росту волосся вказували на зворотну пластичну операцію - процес старіння, що досягається за рахунок ослаблення шкіри та хімічного утворення зморшок на обличчі. Постійний, безперечно, болючий процес. Хто може бути настільки фанатичним, щоб це дозволити? Пістолет-кулемет дав відповідь. Це був T.soe ВТЛ – китайська імітація російської зброї.

Нік замітав свої сліди і ходив мушлями і гілками, де це було можливо. Він піднявся величезним схилом на низьке плато, засіяне кущами, валунами і тонкими, гнутими вітром деревами. Це була найвища точка на No Name Key (Безмінному Ключі). Звідси відкривався краєвид на Сеніор-Сіті, а також на навітряний бік острова, де був пришвартований «Мобіл Гал». Ніде не було жодних ознак активності. Навіть у підліску внизу, що простягався до спекотного серпанку над горизонтом. Нік лишився на вершині пагорба до кінця дня. Він лежав плазом на подрібнених мушлі і морському винограді, його очі були готові до найменшого руху. Нічого не трапилося. Зважаючи на все, за ним ніхто не прийшов. Це було дуже дивно. Під покровом темряви Нік спустився схилом з іншого боку і пройшов довгий шлях до безлюдної східної частини острова і струмка, де він залишив човен. Він кілька разів зупинявся, щоб подивитись і прислухатися. Але його не переслідували. Перш ніж увійти в занедбаний елінг, щоб переодягнутися, він почекав півгодини, пригнувшись у темряві, шукаючи найменші ознаки пастки. Його чуття вже підказувало йому, що довкола нікого немає, але він хотів бути подвійно впевнений.

З одягом доктора Піке у водонепроникному мішку Нік пробрався через занедбаний елінг і спустився хиткими сходами на пляж. У мішку були також Вільгельміна та П'єр; тільки Х'юго все ще був прив'язаний до руки у своїх вузьких піхвах.

Несподівано він зупинився, почувши незнайомий звук. Ледве чутно, майже вібрація - камінчик або тріск сухої гілки. Він обернувся.

Пізно. Атака прийшла згори.

Висока груба постать кинулася з коралового уступу довкола елінгу на Ніка. Він відчував, як сильні руки страшенно чіпляються за нього. Він втратив рівновагу і впав, вдарившись головою об нижню сходинку. У червоному тумані раптового болю і запаморочення він побачив довгі пальці, що наближалися.

Нік рвонувся і відчув, як його власна голова відскочила назад від удару по дихальному горлу, який розірвав ніч на частині світлом, що спалахнуло. Удар завдала друга постать — маленька, товстенька, теж у квітковій сорочці. Так... Двоє людей похилого віку, які почали полювання того дня! Як вони знайшли його? Це було неможливо. Він навіть змінив маскування. Вони ніяк не могли пов'язати лікаря Піке з Нілом Кроуфордом. І все-таки це були вони. І саме тому вони мали померти.

Акула заворушилася в глибині очей Кіллмайстра.

Х'юго вислизнув із піхов і проклав собі шлях через живіт другого чоловіка. Він спіткнувся і впав на вищого чоловіка. У той же час, нога Ніка вилетіла в сильному жорстокому ударі, який змусив високого чоловіка послабити хватку і різко вдихнути. Він зігнувся навпіл, його руки рушили до джерела неймовірного болю. Коли він це зробив, загартована в караті рука вдарила його по шиї, як залізний кулак. Щось клацнуло. Якщо він був тоді живий, він безперечно був мертвий ще до того, як упав на землю.

Тим часом інший зняв сонцезахисні окуляри. Тепер він кинувся на Ніка з тваринним гарчанням люті. Кров швидко розтеклася по квітах на його сорочці, але в квадратному важкому тілі ще була страшна сила, і ця сила підтримувалася лютою люттю пораненої тварини, яка вмирала. Нік зачепив чоловіка ногою за ікру і сильно вдарив по коліну окутою залізом п'ятою. Нога зламалася, і людина впала на вістря Х'юго. Нік витяг смертоносну сталь, готовий до другого удару. Молоді очі на його старому зморшкуватому обличчі заблищали ненавистю, і він знову атакував. Нік розвернувся і штовхнув стилет усередину. Гостра як бритва сталь встромилася в шию збоку, як гарячий ніж у маслі.

Нік насилу підвівся на ноги, схопив непромокальний мішок і увійшов у воду.

Преподобний Бертрам сидів на передньому сидінні катафалка і дивився в бінокль, поки Нік Картер підпливав до «Мобіл Гал». Він був припаркований на найближчому пагорбі та був у навушниках. Він усміхнувся, простяг руку і відкрив труну позаду себе. Там було повно хитромудрої проводки, покажчиків і антени пеленгатора, що повільно обертається. Вікарій увімкнув передавач поруч із труною і взяв мікрофон.

— Ти мав рацію, Орфе, — усміхнувся він. — У його крові все ще достатньо радіоактивних слідів, щоб активувати приймач, коли він буде в межах двох миль. Як? Ні, цього разу він пішов. Вбито ще двох охоронців з К-стріт. Разом п'ять. Його великі безневинні блакитні очі щасливо мерехтіли за лінзами без оправи, коли він сказав: АХ, очевидно, досить схвильований, щоб відправити найкраще.

Розділ 10

Целулоїд видав м'який скриготливий звук, прослизнувши повз замк. Двері повільно відчинилися, і світло з коридору впало в темну кімнату. Дівчина зупинилася на порозі, її постать вимальовувалась у світлі. Кругла, плавна лінія її стегон зігнулася, коли вона повільно зачинила за собою двері. Гострі обриси її піднятих грудей були останніми, що було видно.

Потім у кімнаті знову стало темно.

Вона пройшла через нього з абсолютною впевненістю, спритно ухиляючись від столу зі скляною кришкою, безліч картотечних шаф, стільців для нарад, розкиданих навколо. Її підбори безшумно ступали по товстому килиму від стіни до стіни. Дійшовши до армованих сталлю дверей з іншого боку офісу, вона зняла туфлі.

Потрібно було більше часу, щоб відчинити двері. На ньому було два замки, один із них був дуже сучасним кодовим замком.

Але не було на світі замку, який міг би затримати Жюлі Барон понад п'ятнадцять хвилин, і цей не став винятком.

Вона безшумно прокралася по підлозі меншої кімнати, витягла з-за столу стілець і відкрила карткову касу. Тонкий, як олівець, промінь світла вирвався з її кулака і погладив карти, потім зупинився. Вона закрила касу і пройшла через кімнату до шафи, полиці якої були вкриті електромагнітними стрічками. Промінь світла прослизнув повз нього. Вона взяла котушку і вставила її у магнітофон.

Три дні Джулі досліджували файли безпеки НАСА на мисі Сейбл, нарешті скоротилося до трьох стрічок у кабінеті доктора Говарда Данлепа. Данлеп був психіатром проекту, і кожне питання Служби безпеки про дедалі дивнішу поведінку Інгри Бранд за останні вісім місяців направлялося йому. Його відповіді, зафіксовані у службових записках для Служби безпеки, незмінно були такими:

«Поведінка суб'єкта даних аж ніяк не становить загрози безпеці, а є природним результатом перевтоми та вимушених умов, у яких доводиться жити науковому співтовариству під час роботи над Проектом. ФО. Короткий перепочинок від звичайної рутини може бути корисним; можливо, візит зацікавленої особи до її батька, оскільки вона дуже близька до нього і, здається, надзвичайно стурбована серцевим нападом, який у нього нещодавно був».

Все добре, тільки Джулі не змогла знайти машинописні записи розмов Данлепа з Інгрою Бранд у файлах, до яких належали такі розмови. І майора Бесслера, начальника служби безпеки, їх теж не було, і він написав гостру записку Данлепу, який відповів, що його стіл завалений паперами, але переговори скоро будуть доступні для подальшого розгляду в уряді. Сервіс безпеки. І це все було.

Поки Джулі не дісталася мису Соболь.

Через її камуфляжну роботу в Архіві вона знаходилася в тому ж коридорі, що й Данлеп в головній адміністративній будівлі, і через недавнє прибуття великої групи інженерів і техніків зі штаб-квартири НАСА. в Х'юстоні дали їй поважну причину залишитися в будівлі допізна. Решта була просто рутиною для її спеціального хакера замків.

Швидкий погляд до кабінету Данлепа показав, що він не затримувався з паперовою роботою. Він був старанною, акуратною, працьовитою особистістю, випереджаючи навіть самого себе. Ось чому зникла розмова з Інгрою так виділялася.

У другий вечірній візит до його офісу Джулі знайшла зниклі дані. Вони все ще були на плівці і замкнені у найсвященнішій із надсекретних архівних кімнат поруч із його кабінетом. Напередодні ввечері Джулі дещо дізналася прослухавши першу плівку.

Це було показово.

Сьогодні ввечері вона послухає другу котушку записів, а якщо в неї ще залишиться час, то третю, останню. Вона пошукала в темряві крісло та сіла, ввімкнувши диктофон. Котушки почали обертатися. Вона нахилилася вперед, коли м'який голос доктора Данлепа прошепотів через усю кімнату. Їй довелося загострити вуха, щоб почути його, але вона не наважилася збільшити гучність.

— Під час нашої останньої розмови, — прошепотів доктор Данлеп, — ви розповіли мені про кошмар бомбардувань, крові і смерті, який, за вашими словами, переслідував вас усе життя. Я думав про це, Інгра, і мені здається, що це пов'язано зі смертю твоєї матері під час бомбардування Гамбурга. У цьому сенсі це природне явище. .. '

— Я не пам'ятаю смерті моєї матері, — перервала Інгра Бранд голосом, стиснутим від пригнічених емоцій. «Мені було лише два роки, коли це сталося. У цьому кошмарі мені завжди п'ять років, і почуття втрати не до матері, а до сестри.

- Інгра, ми вже говорили про це, - терпляче відповів доктор Данлеп. — Ми знаємо, що в тебе ніколи не було сестри, ні близнюка, ні якоїсь іншої сестри. Це те, що сказав тобі батько твій; документи підтверджують це.

— Все життя, — прошепотіла Інгра, — я мав болюче почуття втрати. Так боляче, що майже фізично. Я почуваюся розрізаною навпіл, недосконалою, і я десь читала, що коли половина близнюків помирає, саме так почувається, що вижив».

— Але близнюка не було, Інгра. Перегляд інформації про народження. Подивіться на детальне розслідування, проведене Службою безпеки НАСА, встановлені на ваші дані протягом багатьох років. Ваше життя було перевірено і перевірено ще раз дюжиною різних агентств через делікатний характер вашої роботи. Якби ви були звичайним громадянином, вам довелося зіткнутися з можливістю невідомої сестри. Але ні з кимось, чиє життя так само повно задокументоване, як і ваше.

Потім доктор Данлеп зробив паузу, щоб перевести дух і знову пролунав шепіт на вухо Джулії. «Хіба ти не бачиш, це проекція однієї сторони твоєї натури. частина, з якою ви боролися роками; частина, яка вимагає, щоб ви дозволили собі піти.

Напружений, ледь стримуваний шепіт Інгри знову перервав його, і вона сказала: — Останнім часом стало гірше. Не минає й ночі, щоб вона мені не снилась. Я чую її голос, що кличе, коли руйнується дах, а потім біжу крізь потік крові і вогню. †

Вона продовжувала так ще кілька хвилин, потім розплакалася, і доктор Данлеп сказав: "Все в порядку, давай, кричи". Оркестр на мить загудів, потім Данлеп знову заговорив цього разу діловитим тоном, який вказував на те, що він був один. — Нотатки щодо другої співбесіди, — швидко сказав він. «У пацієнта виявляються класичні симптоми запущеної шизофренії. Досить серйозна дезорієнтація особистості. .. » Настала довга мовчанка, потім він додав ледве розбірливо: «Можливо, можна було б щось зробити з теплотою, людським ласкою ... .. занадто серйозно? Мені цікаво... чоловік, який міг би дати їй любов, на яку вона заслуговує. .. видаліть це пізніше. Подивимося... пацієнт теж показує. .. '

Елегантні брови Джулі здивовано здійнялися в темряві. То був новий поворот! І цікавий теж. Вона мала включити третю касету — негайно! Вона ввімкнула ліхтар-олівець, взяла його в зуби та змінила касету.

Вона була так поглинута своєю роботою, що не могла бачити смугу світла, що розширюється, в приймальні.

Чоловік штовхав двері дюйм за дюймом. У руці він мав пістолет. Він безшумно підкрався по товстому килиму до напіввідчинених сталевих дверей. Він зупинився, коли до нього долинули тихі голоси на магнітофоні.

'Доктор. Данлеп, я маю комусь розповісти! - напружено сказала Інгра Бранд. — Дещо з того, що я розповів тобі у наших перших двох розмовах, не було сном, як я сказав. Я маю на увазі розповідь про мого батька. Цей серцевий напад, люди, з якими він тусувався з того часу, як переїхав до Флориди. Це не моя уява. Він справді в небезпеці. Серйозна небезпека. Всі ми...'

- Не кажи так, Інгра! Голос доктора Данлепа був різким. «Ви знаєте, що ці розмови зрештою виявляться у вашій справі. Я перемотаю це пізніше і зітру те, що ти щойно сказала. Це трапилося б з вашою кар'єрою, якби така розмова була колись записана. Одна справа описати сон, але зовсім інше сказати, що ви вірите, що він дійсно був. Я чесний з вами. Ти гаразд. Тобі потрібно відпочити. Довгий відпочинок. Я рекомендуватиму це. Після того, як ви відпочинете кілька місяців, я знову поговорю з вами, і тоді ми подивимося, яким має бути наступний крок. .. '

«Доктор, я щойно дещо зрозуміла», — сказала Інгра Бранд. — Ви справді вірите, що я… я психічно неврівноважена!

"Не турбуйся! Просто втомилася, перевтомилася.

— Ні, я не думаю, що це так. Жодної секунди. Ви думаєте, що я серйозно хвора. Ви самі сказали, що мене звільнять із проекту, якщо ці розмови потраплять у мою справу. Тоді навіщо ти це робиш? Чому ви ризикуєте своєю професійною репутацією, щоб урятувати мою шкуру?

"Не вашу шкуру, - відповів доктор Данлеп, - а блискучу наукову кар'єру". Настала довга мовчанка... - Ні, це теж неправда, - сказав він раптом напружившись. «До цього часу ви повинні знати, чому я це роблю, як я до вас ставлюся ..... Інгра, я полюбив тебе, з першого разу як побачив. .. '

За мить голос доктора Данлепа продовжив: Але зараз це не було на плівці. Він був у кімнаті. Він сказав: "Отже, ти розкрила мій маленький секрет". Стельове світло спалахнуло. Джулі обернулася і моргнула дулом тупого автоматичного пістолета.

**********************

Інгра Бранд, одягнена в чорну сукню з квадратним вирізом і великим діамантом на тонкому ланцюжку навколо шиї, виглядала похмурою і нудною.

Нік побачив її, як тільки увійшов до Бамбукової кімнати.

Кімната була заповнена засмаглими людьми в галасливому тропічному вбранні — блискучих кричачих сорочках, дзвінких золотих браслетах, сонцезахисних окулярах у блискучій оправі, химерних місцевих солом'яних капелюхах — і строга стильна простота Інгри виділяла її. Перед нею на барній стійці стояла половина склянки горілки з мартіні, і вона рилась у якійсь дурній великій сумочці, коли до неї підійшов Нік. Вона вже витягла "Лаки" і сигарету в роті, коли у Ніка спалахнула запальничка.

Вона подивилася нагору. Нік подарував їй свою сліпучу усмішку мільйонера. «Здрастуйте, — сказав він, — мене звуть Ніл Кроуфорд. Чи можу я запропонувати вам дещо?

Погляд, який вона кинула на нього, був задумливий, оцінюючий. Його очі захоплювалися досконалістю, яка захоплює дух красою жінки перед ним. Єдиним дисонансом була її сумочка, яка якось більше була схожа на магазинну. Але Нік ніколи не любив сумки. У такої гарної жінки мав бути слуга, який би всюди слідував за нею, щоб передати серветки для волосся, парфуми, сигарети, губну помаду, тіні для повік і все, що їй могло знадобитися.

На плівці пролунав брязкіт мідних духових інструментів і стукіт пальців по бонго, потім вони від'їхали, вогняно-червоні атласні сорочки каліпсу гойдалися туди-сюди під синкоповану версію «Yum Bambe». Інгра на мить кивнула головою. - Випити, ні, - сказала вона. "Невеликий танець, так."

Але вона, схоже, не заперечувала. Вона танцювала добре, але без тієї інтенсивності, що передається, з якою танцювала минулого разу. Нік подумав, що це пісня, але коли ритм змінився, і вони почали повільно танцювати, і вона притулилася до нього, похитуючи стегнами, сталося щось інше, ніж минулого разу. Вона зовсім не була незграбною, але в рухах її була якась нерішучість, негнучкість, ніби її тіло несвідомо чинило опір йому.

Це здивувало Ніка. Він трохи відсторонився і глянув на неї зверху вниз. Вона посміхнулася йому з напівзаплющеними очима. - Тут так багатолюдно і душно, - пробурмотіла вона. «У мене трохи паморочиться в голові. Ми можемо вийти на хвилинку?

Вона взяла його за руку, коли вони притулилися до поруччя балкона і подивилися вниз на темний басейн Вершини Моря.

— Я знаю пляж, — прошепотіла вона. І, не дивлячись на неї, він знав, що її губи будуть відкриті і вологі, що очі її чарівно спокусливі. «Ніхто ніколи не приходить туди. Це з цього боку Безіменної греблі.

Значить, так мало було вбити охорону! Були й інші, хто зв'язав доктора Піке з Кроуфордом! І вони послали її заманити його. Очі N3 стали жорсткішими. Вони не марнували часу задарма. Після повернення з Сеніор-сіті він попрактикувався в йозі, прийняв душ і з'їв бутерброд, а потім спустився до Бамбукової кімнати. Загалом, не минуло й години, як вона вже була тут, чекала на нього. Він із похмурим подивом подумав, яку техніку підходу вона використала б, якби він не зробив крок уперед першим. Пролитий напій? Палець, на який наступили?

Його палець піднявся під діамантом, який вона носила, і недбало постукав по ньому. — Тільки не з цією штукою на шиї, люба, — сказав він. — Нам би скласти компанію будь-якому викрадачу коштовностей звідси до Майамі. Крім того, сьогодні ввечері я чекаю на важливий телефонний дзвінок. Він помовчав, потім з лукавим виглядом додав: — Але візьмемо, наприклад, мою кімнату. Тут так само самотньо і пустельно, як на будь-якому пляжі, а дно набагато м'якше за пісок». Вона почервоніла і подивилася в інший бік. Але навіщо йому полегшувати їй життя? Він мав більш ніж достатньо цього справ.

- Гаразд, - пробурмотіла вона ледве чутно,

Нік замаскував короткий, але ретельний огляд свого номера на третьому поверсі, невиразно бурмочучи про приготування напою для Інгри. З моменту його останньої перевірки, менше години тому, ніхто не був у жодній із трьох кімнат. Він постукав по великому ліжку, що височіло над підлогою, як потрійна булочка. — Ніж немає, — усміхнувся він. «Весільний номер. Я не думаю, що вони хотіли ризикувати тим, що вона звалиться». Він швидко пройшов до іншої кімнати, потім глянув на неї через плече. Він спитав: — Ти часто це робиш? Він бачив, як вона скривилася. Але йому було байдуже, що він зробить з нею зараз. Гра добігала кінця. Менш як за півгодини вона розповість йому все, що він хоче знати.

Він відкрив туристичний бар, який йому надали. Усередині шкіряної сумки поруч лежали пляшка вермуту та пляшка горілки, а також алюмінієвий шейкер, ложка для перемішування та дві склянки. Він узяв склянки, наповнив їх вермутом. - Боюся, у мене скінчилася горілка, - вигукнув він. — А один вермут теж добрий?

Тяжкий, солодкий смак вермуту замаскує те, що він збирався налити їй у склянку. Він натиснув на певне місце збоку сумки, і з підкладки вислизнула маленька металева коробочка. Він почув, як Інгра сказав так, коли зняв кришку з коробки і взяв капсулу. Він кинув його в її склянку, і вона миттєво розчинилася, так що безбарвний вміст непомітно змішався з вермутом.

Сироватка правди — так Пойндекстер із відділу спецефектів назвав речовину, схожу на скополамін. Сироватка правди гарантовано змусить усіх розповісти все за 20 хвилин. Тим часом буде секс, щоб зайняти їх. І з тим настроєм, в якому зараз був Нік, це не мало бути ніжним досвідом. Як би вона відреагувала? — похмуро запитав він. Який із незліченних еротичних типів у її репертуарі вона зіграє цього разу? 'Ні! Не так!' - Закричала вона, коли його рука зімкнулась на її тонкому чорному ліфчику.

Інгра залпом закінчила вермут — начебто їй потрібна була ця підтримка. І на його пропозицію вона вийшла з сукні. Тепер він стояв перед нею, по-звірячому оголений і схвильований, його очі були мов холодна сіра сталь. Легким рухом його руки вона виявилася оголеною до пояса, і він притяг її до себе, навіть не глянувши на неї. Він міцно поцілував її. Його руки були закопані в її густе світле волосся, його великі пальці були затиснуті під її щелепами по обидва боки її обличчя, так що вона не могла відвернутися. Він відчув, як її коліна підігнулися під нею, але все ще притискався губами до її губ, підтримуючи її, його руки заплуталися у її волоссі. Його язик встромився в її зуби, потім проник глибоко, вдарив і сильно врізався, заповнивши її рот, ігноруючи її протести зі полосканням горла, долаючи тремтливий захист, який слабо висував її язик.

Потім він штовхнув її на ліжко, стягнув з її тіла чорні мереживні трусики і подивився на неї згори донизу. Вона зіщулилася під руйнівним блиском його очей і машинально підняла руки, щоб захистити свої груди і м'яку золоту букву «V» своєї статі, в класичному жесті присоромленої наготи. Він різко відсмикнув її руки, притиснув їх однією рукою над її головою, тоді як його погляд повільно рухався її тілом, зупиняючись на пружних горбках її грудей, продовжуючи рухатися вздовж вигину її стегон, зупиняючись на довгому, гладкому вигині її стегон. .

Вона почала схлипувати, але він проігнорував її, спостерігаючи, як її рожеві соски напружилися під збуджуючим збудженням його жорсткого погляду. Тож цього разу її довелося приголомшити, як невинну дівчину! Нік похмуро подумав. Вони побачать, як довго вона зможе так продовжувати.

Вона задихнулася, коли його вага вдарила її, змусивши вниз. Його тверде, тонке тіло поринуло в неї, звиваючись і штовхаючись, бездумно і жорстоко, вирішивши досягти свого. 'Звір!' — вирувала вона. "Я ненавиджу тебе!" Ці слова привели його в ще більш запеклу атаку. Нік пірнув у привабливу червону мішень, і його м'язи смикнулися і сильно вдарилися, його руки обвилися навколо неї, як бутси.

'Звір!' Цього разу стогін був половиною насолоди, і коли вона встромила нігті йому в спину, вона почала рухатися під ним. Його поштовхи посилилися, і її власний темп тепер збільшився, оскільки її тіло рухалося у довгому, пульсуючому ритмі невимовного задоволення. Вона стогнала і хникала, корчилась і тремтіла, коли тремтіння дивовижного екстазу пробігло її тілом. "О, це смачно!" - Видихнула вона. — Я не знала, що таке може бути! І він знав, що цього разу вона не розігрувала комедію, що вона мала на увазі саме це. Але зараз не було часу гадати, як це можливо.

Коли його тремтяче виконання наблизилося, він відчув, як її тіло вигинається, напружується і неймовірно тримає його. Її пальці судорожно напружилися, впиваючись у його шкіру. Зіниці її очей розширилися, і вона закричала: Що зі мною відбувається? Потім їхні тіла злилися воєдино у довгий, чудовий момент піднесеного, глибокого задоволення.

Вони полежали там деякий час, щоб перепочити. Але мить спокою була безжально коротка. Думки Ніка кидалися. Вона ніколи не переживала того, що з нею щойно сталося. І все ж таки востаннє. .. Він повернувся до неї. Як вона могла щоразу бути такою неймовірно різною у своїх реакціях? Настав час дізнатися. Він поцілував її. Її очі розплющились. За її зіницями та зусиллями, які їй потрібні були, щоб сфокусувати погляд, він міг сказати, що сироватка правди почала діяти. — Люба, давай поговоримо, — прошепотів він.

— Так… поговоримо. .. - невиразно пробурмотіла вона.

Нік знав, що він не так багато часу. Він потрапив прямо у суть справи – Хуан Очоа, він же Педро Вільярреал, і ця "аварія".

— Ви були там, коли вбили вашого нареченого? — спитав він різким голосом. Вона здригнулася чи то від його тону, чи то від того, що він сказав, і похитала головою. — Дивно, — сказав він голосом, схожим на арктичний вітер, у різких подробицях розповідаючи їй про білявку в білій спортивній машині, яку бачили їдучою, і про пом'ятий бампер її власної машини. Її очі розплющилися, намагаючись сфокусуватися. — Ви хочете сказати… та я любила Педро. .. '

— Розкажи мені про це, — гаркнув він. "Всю історію".

І вона це зробила. «Він зупинився тут… у готелі… ми зустрілися… випадково, я думав… ми багато часу проводили разом… я покохала його… потім одного разу він щось сказав… тоді я зрозуміла, що наша зустріч не відбулася». випадково, що він спланував... ми посварилися... на березі Морської Вершини...

'Про що?' Нік перервав її. 'Подробиці.'

«…Я відчувала, що він насправді не любить мене… що він шпигує за мною… мені здавалося, що він наражає мого батька на серйозну небезпеку… Я втекла, вирішивши ніколи його не бачити. знову. Пізніше я передумала. .. Я подумала, може, він зможе мені допомогти. .. Я подумала, що він може бути навіть агентом якогось уряду... Я подзвонила йому. ..

— Із дому твого батька?

- Так... я просила його прийти на греблю... місце начебто гарне... там нас не підслухають. ... але ... - Вона погладила себе по лобі, ніби намагаючись згадати. '...не знаю, що трапилося... я не пішла... я ніби знепритомніла. .. Коли я прийшла до лікаря Орфа, він сказав мені, що Педро загинув в автокатастрофі, коли машина його переїхала, і що, коли він вперше сказав мені про це, я знепритомніла.

- Що ти збирався сказати Педро? - Запитав Нік. — Це пов'язано з Орфом і твоїм батьком? Із проектом на мисі Соболь?

Вона кивнула і хотіла відповісти, але Нік перебив її. 'Почекай секунду!' — сказав він напружено, бо раптом у нього з'явилося знайоме поколювання небезпеки, що поповзло по його шиї. - Орф надіслав тебе сюди сьогодні ввечері?

Вона знову кивнула і замріяно посміхнулася. Вона щедро потяглася і пробурмотіла: «Щоб спокусити тебе, ангел… рада, що послухалася його поради… одягла найсексуальнішу спідню білизну… мою спокусливу сукню… не хотіла брати з собою цю дурну сумочку…. але він наполіг.

Волосся на потилиці тепер стало дибки.

Сумочка!

Цілий вечір щось намагалося привернути його увагу. Ось воно! Він побачив його краєм ока — на стільці ліворуч від ліжка. Його першою спокусою було перестрибнути й кинути через всю кімнату. Сильніше спокуса стримувала його, кажучи, що на це немає часу. Він сильно штовхнув Індру так, що вона впала з ліжка на інший бік. Він пішов за нею і приземлився на неї.

У той же момент стався засліплюючий спалах світла. Стіни кімнати, здавалося, розширювалися назовні. Пролунав гуркіт, ніби весь світ вибухнув. Потім їх огорнула темрява. †

Розділ 11

Джулі так довго дивилася в дуло пістолета, що була майже загіпнотизована. Десять хвилин? Дві години? Вона втратила відчуття часу. Це був глухий кут. Данлеп не став би стріляти в неї, але продовжував повторювати: "Якщо ти залишиш цей офіс живий, я зник".

Він стверджував, що повернувся, щоб забрати якісь папери, які забув, побачив, що двері відчинилися, і увійшов із пістолетом напоготові. Чи кожен психіатр має пістодет 38 калібру, як у тебе в кишені? — спитала Джулі, схрестивши витончені ноги і недбало запаливши цигарку.

— Добре, я знав, що ти тут! - відрізав він. — Я завжди залишаю тут маленькі пастки для шпигунів, і ти на це потрапила. До речі, чому вас так цікавить саме «Інгра»? На кого ти працюєш?

— А точніше, на кого ти працюєш? — лагідно спитала Джулі.

Але наступна розмова переконала її, що Данлеп не іноземний агент, а лише людина, чия чесність була скомпрометована раптовим захопленням дівчиною, яка могла бути його дочкою. Це не було особливо приголомшливим — якщо обидві сторони не були найняті надсекретним урядовим проектом. Тоді на карту було поставлено безпеку країни.

«Але ж я говорю вам, що дівчина фантазує», — клявся Данлеп. — Історія про її батька — це вочевидь вигадка. Якби це було включено до досьє, це зруйнувало б її кар'єру».

'Доктор. — Данлеп, м'яко кажучи, — сказала Джулі, — на вашу думку вплинуло ваше захоплення цією дівчиною.

Але Данлеп не слухав. «У цих секретних проектах кожен має бути автоматом», — сердито пробурмотів він. "Але блискучі люди часто нестабільні".

Джулі пильно подивилася на нього. Він говорив про себе не менше, ніж про Інгру. У неї виникла ідея. "Я думаю, ми можемо укласти якусь угоду", - обережно сказала вона. «Якщо ви співпрацюватимете зі мною, я приховуватиму вашу роль у цій справі якомога довше».

'Співпрацювати? Як?

«Я хочу прочитати всі ваші записи про поточний психічний стан Інгри Бранд. Вони ще у вас є?

Він кивнув головою. 'В моїй кімнаті.'

"Тоді домовилися?" — спитала вона, простягаючи руку до пістолета. Він подумав про це на мить, потім кивнув, простягаючи їй пістолет з полегшенням. Він закрив обличчя руками і сказав: «Це лише тимчасовий стан». І раптом він підвів голову, наче його осяяла якась ідея. — Ви самі зможете думати про це, коли вона повернеться сюди. Я простежу, щоб ти змогла бути присутньою на зборах з переорієнтації. І якщо ви все ще не впевнені, що вона одужала, я сам піду до Служби безпеки, щоб зізнатися у своїй участі у цій справі. Це узгоджено?

'Якщо вона повернеться,— сказала Джулі.

- Але це все, - сказав Данлеп. «Сьогодні вночі отримав телеграму із служби безпеки. Рано-вранці вона повернеться на мис Соболь.

Інгра Бранд голосно закричала.

'Таточка! Ільза! — вигукнула вона, витріщивши очі від страху, а з куточка рота ринула кров. — У бункері… допоможіть… сестра та батько… допоможіть. .. '

Нік став навколішки поряд з нею в спустошеній, палаючій кімнаті, оглядаючи порізи та подряпини, які вони обидва отримали. На щастя, незначні. Кров, яку вони випльовують, походила від удару вибуху їх барабанними перетинками. Підвівшись на ноги, він побачив, що їх врятувало велике тримісне ліжко. На щастя, вона стояла без ніжок на підлозі. В іншому випадку їхні тіла були б розірвані на стільки ж клаптиків, скільки матрац, що димить.

Циклоніт або рдкс, - подумав Нік, вкладений у підкладку сумочки і вибухнув таймером. У формі, здатній вибухнути у горизонтальному напрямку, як передбачалося, якби вони були на пляжі з сумкою поряд із собою. Це мав зробити дорогоцінний алмаз; Нік повинен був сказати Інгре, щоб вона не спокушала долю, залишаючи його на собі, а поклала б його в свою сумку, після чого вона б тримала сумку поруч із собою з міркувань безпеки. Отже, вони планували вбити Інгру так само, як і його!

Зовні в коридорі чулися крики та біганина людей. Небезпека ще не минула. Орф та Ко. неодмінно б розмістили спостерігачів тут і там, щоб повідомляти про результати. Вони вдарять знов. Нік озирнувся. Він мав вивести Інгру звідси і на борт «Мобіл Гал». Тепер це було єдине безпечне місце. Її одяг, який лежав на стільці поруч із її сумкою, був повністю знищений. Але його сорочки має бути достатньо. Він обернув його довкола її м'якого, податливого тіла і застебнув її. Доходило майже до колін. Потім він одягнув свої бавовняні шорти і повів її крізь дим і полум'я до дверей. Коридор був заповнений переляканими постояльцями готелю, що снують у нічних сорочках і намагаються потрапити до ліфтів. Нік швидко пройшов крізь них, як міг захищаючи Інгру від їхніх тичків і ліктів, і попрямував униз сходами. Він зупинився під лампочкою на другому поверсі і підніс обличчя Інгри до світла. Її зіниці все ще були розширені, обличчя було порожнім, нічого не бачить. Шок від вибуху та сироватка правди, схоже, повернули її думки до дитячих переживань. Смерть її матері внаслідок вибуху? Ні, вона продовжувала говорити про свою сестру! Один раз англійською, один раз німецькою. Дуже ясно. Швестерляйн – сестра. Нік схопив її за плечі і похитав з боку на бік, потім кілька разів ударив по обличчю. Це не мало сенсу. Вона була в глибокому шоці. Вона тупо подивилася на нього, а потім почала пхикати. Щось про біль, потік вогню, а потім знову: Паппі! Ільза!

Він узяв її через плече класичною хваткою пожежника і продовжив спускатися сходами. Він спустився в підвал, потім перетнув парковку і пішов пустельною стоянкою до пристані.

Це також було залишено. Нічний портьє залишив свій пост, залучений, як припустив Нік, вибухом і людьми, що біжать до готелю. Тим краще.

Настав час знову відвідати професора Бранда.

Відповідь на багато питань знав саме професор, у тому числі і про те, чим саме марила Інгра. Він покосився на неї при світлі компаса, виводячи "Мобіл Гал" з порту. Вона притулилася до приладової дошки і виглядала відключеною.

Він повинен був покласти її на нижню полицю і, щоб переконатися, що вона залишиться там, поки він зійде на берег, помістив її в стан шакті - "білий сон глибокої істоти". Нік навчився цій практиці йоги у Таші-лами з Лхаси. Миттєвий сон, втрата свідомості, навіть повне оніміння почуттів — це викликано тиском пальців на очі і шию. Західна наука тепер досягла тих же результатів з електричним струмом 0,05 міліампер, який безперервно пропускався через ті ж самі ділянки тіла. Але Нік, як і раніше, вважав за краще старий спосіб Тибету. Для цього потрібно менше обладнання; і у вас все одно були кінчики пальців під рукою.

Нік заглушив двигун, як тільки виїхав з жвавого магістрального каналу, забрав Інгру вниз і посадив її в каюті. Під його досвідченим дотиком вона відразу заснула. Він знову заліз нагору, з полегшенням знаючи, що вона залишиться в мирному несвідомому стані, незважаючи на шум та удари. І цього буде багато, зрозумів він, озираючись через плече та квапливо збільшуючи потужність потужних дизельних двигунів.

Він бачив, як на тихій гладіні б'ють фонтани, але не чув пострілів. Вони були ще далеко — чотири чи п'ять кілометрів, принаймні. Темні, нечіткі обриси катера швидко відірвалися від материка і розширилися. У воді з'явилося більше фонтанів, цього разу ближче.

Нік задумався. Був повний місяць, і був приплив. Він побачив великий буй, повз який він пройшов, де вирувала вода. Нік вирішив, що найкраще підпустити переслідувачів ближче, а потім дати їм залп із двох Боферів. На той час вони минають риф і сховаються з поля зору з материка.

Риф виплив майже паралельно правому борту, коли його досягли перші кулі. Вони відскакували від борту кермової рубки, збовтуючи воду попереду. Нік вставив спеціальний ключ у панель приладів і натиснув четверту кнопку. Це змусило б 40-міліметрові Бофер з'явитися з того, що здавалося двома вихлопними трубами. Він глянув через плече. Швидкісний катер вже майже досяг його. То справді був стрункий, потужний Оуэнс. XL 19. На прогоновому містку стояв чоловік із автоматом у руках. На кормі стояли двоє чоловіків, які притискали гвинтівку до плеча та стріляли. Поки вони йшли його кільватерним слідом, Нік натиснув п'яту кнопку. Червоний.

«Мобіль гал» затремтів від потужної віддачі гармат. Нік тримав кнопку, коли великі набої з червоними смугами врізалися в катер, видаючи гикавку. "Оуенс" здригнувся від удару і буквально розвалився на очах. Він бачив, як фігури летіли крізь помаранчеве пекло, як лялька. Гаряче повітря вдарило йому в обличчя. Він тримався за штурвал свого човна.

Зробивши це, він побачив два катери на підводних крилах. Вони з ревом пролитали навколо Безіменного Ключа і промчали під греблю, а потім помчали до нього, як гігантські коники темною водою. Вони розвивають швидкість щонайменше 80 вузлів. Він побачив спалахи вогню, перш ніж звук досяг його. Раптом кулі здалеку в небі над ним звук зляканих голубів.

Нік зреагував зі швидкістю змії, вимкнув дизелі, повернув ключ, натиснув кнопку із написом J46 Start. Не можна було гаяти ні секунди. Mobile Gal повинен був зробити все можливе – і швидко! Всередині корабля почувся низький глухий гул. На панелі приладів загорілася лампочка, що вказує на те, що працює турбореактивний двигун. Нік потяг ще два важелі, викидаючи стабілізатори. У той же час він натиснув кнопки, які активували носову палубу, підняли та встановили Браунінг 50-го калібру.

Одне судно на підводних крилах розрізало воду перед його носом, і кулемет на носовій палубі загуркотів. Нік натиснув червону кнопку. Його чотири кулемети гримнули у відповідь. Він бачив, як розбилося скло рульової рубки на підводних крилах, і від кулемета, яким він стріляв, відлетіла постать. Судно на підводних крилах мчало на металевих лижах, як жінка на високих підборах, що рятується від миші у спущеній спідниці.

Нік скористався можливістю піти. Він озирнувся через плече на синьо-зелене полум'я форсажної камери, швидко повернув важіль соленоїд на Slow Forward, і крейсерська яхта рушила.

Судна на підводних крилах з'явилися з обох боків. Вони розуміли ситуацію, знали, що не можна гаяти час. Несподівано лівим судном почала стріляти 57-мм безвідкатна радіокерована гармата. Кулі не досягли його, і морська вода залила задню палубу "Мобіл Гал". Вони намагалися вимкнути турбореактивний двигун!

Нік натиснув важіль повної швидкості вперед. Крейсер здригнувся, на мить закріпився на кормі, потім рвонувся вперед. Швидко. Швидше. Нік подивився на циферблати, його рука лежала на важелі збоку. Маючи 5000 кінських сил, "Гал" піднявся з води і летів над блискучою, залитою місячним світлом водою.

Патрони пронеслися крізь ніч, прямуючи до «Мобіл Гал» з обох боків, вириваючи довгі уламки з палуби і врізаючись у надбудову. Нік озирнувся через плече. Крізь тремтяче зелене полум'я форсажної камери він бачив, як судна на підводних крилах повільно відстають, а їхні кулі падають у воду. Він націлив свій катер у канал під греблею. Спідометр поповз нагору - 99, 100, і все одно не на повному газі. - Нехай благословить тебе Бог і всіх твоїх нащадків, Френкі Дженнаро, - палко сказав Нік. Але він знав, що недостатньо просто залишити за судом на підводних крилах. Вони знали про секретний струмок на вітряному боці Безіменного і просто чекали б там, коли він вийде пізніше. Він мав їх знищити саме зараз. Втікаючи з іншого боку греблі, Нік озирнувся і побачив, що судна на підводних крилах підходять до каналу. Хоча вони мали всього чотири фути опади, вони, мабуть, не наважувалися використовувати інші шляхи доступу. Тоді це було місце, щоб зробити це. Його кулак врізався в важіль із позначкою «P». Буксирний парашут відчинився і загальмував "Мобіл Гал" так раптово, що у Ніка перехопило горло. Він смикнув за важіль, що звільняє парашут, потім натиснув останню кнопку на панелі приладів і повернувся на стільці. Сидіння для риболовлі перевернулися, і кілька невеликих мін скотилися спеціальними гірками і шльопнули слідом за катером. Він бачив, як вони танцюють у місячному світлі у кількох сотнях ярдів. Коли судна на підводних крилах досягли першої міни, у темряві спалахнув спалах сліпучого білого світла, висвітливши все на багато миль навколо, ніби це було вдень. Не було чути ні звуку, окрім двигунів підводних крил і затихаючого реву турбореактивного двигуна Ніка. Потім він побачив два менші помаранчеві вибухи, за якими послідували два гуркіти грому, і раптово люди і обладнання впали крізь примарне безмовне біле полум'я. Алюмінієві лижі суден на підводних крилах розплавилися, згорнувшись під палаючими уламками, як щупальця комахи. Потім полум'я стихло, і Нік побачив, як на греблі зупиняються машини, а люди вистрибують із них, схвильовано вказуючи та жестикулюючи.

За кілька хвилин до струмка під'їхав «Мобіл Гал». Човен швидко підплив, потім повільно опустився на воду після того, як ТРД відключився... Фігура, яка допливла до пляжу, не затримувалася в елінгу, щоб змінити маску чи маску. Він дістав з непромокаючої сумки тільки туфлі, сорочку, штани, Люгер і маленьку бомбу, швидко одягнувся і сховав зброю на тілі, потім безшумно покрався вгору схилом і пішов пустельною пустельною дорогою до Сеніор-сіті. Під пальмами морок, наче плащ, огортав нечисленні вуличні ліхтарі. Нік не намагався залишатися непоміченим. Це було б марною тратою часу після захоплюючої морської битви. Крім того, події того дня в Сеніор-Сіті переконали його, що всі звичайні запобіжні заходи були марною тратою часу. "Коготь" не дбав про тривіальні деталі на кшталт вартових і дозорців. У цьому не було потреби. Вони були повністю автоматизовані.

Нік махав руками і корчив смішні гримаси перед монітором, який, як він думав, знімав його прибуття на К-стріт.

Розділ 12

Пряма лобова атака – так планував N3. Він обережно йшов крізь густу тверду тінь вулиці Кей, тримаючи в правій руці газову бомбу П'єра.

Будинки по обидва боки тихої вулиці були освітлені, як різдвяні ялинки. У всіх кімнатах горіло світло. Але Нік не бачив у кімнатах людей, не чув ні голосів, ні якихось інших звичайних побутових шумів. Чи були вони просто реквізитом, як і все інше в Senior City?

Де були всі люди похилого віку, яких він бачив того дня? У Ніка була досить хороша ідея - тепер вони прямували до "Мобіл Гал". Нічого страшного, похмуро подумав він. Інгри на борту не було. Він сховав її на рифі неподалік струмка. На борту на них чекала смерть. У вигляді вантажу 25 фунтів РДК, налаштованих на вибух, якщо хтось сяде на борт, не перерізавши спочатку прихований електричний провідник.

Будинок професора Бранда був єдиним темним приміщенням у кварталі. Підійшовши ближче, Нік побачив, як по лужку пробігли темні тіні. Автомобіль вилетів із тротуару на вулицю. Щури, які покидали корабель, що тоне? Чи частина пастки?

Крізь напівпідняті жалюзі Нік побачив професора Бранда, який сидів у інвалідному візку у вітальні. Мерехтливе блакитне світло телевізора висвітлювало старого і книжкові полиці. Монітор, на якому зафіксовано його наближення? N3 прокрався крізь тіні до бічного вікна. Ні, мабуть нормальна програма, чи форум. Дивно, він би не подумав про професора. .. Раптом він відчув, як волосся на його шиї стає дибки.

Юдо!

Зображення на екрані телевізора тривало всього частку секунди, але він не міг помилитися щодо жорстких квадратних плечей, круглої голови з плоским, невиразним обличчям, ніби старанно пришитим. Тепер екран телевізора був порожній, сіро-блакитне око дивилося в темну кімнату. Який форум! - подумав Нік, відступаючи в тінь і прямуючи до задньої частини будинку. «Шоу «промивання мозку», представлене Ког, виробників вбивств та мікробів війни, з сотнями філій по всьому світу».

І це, він був упевнений, був одним із них. Нік перевірив ринву, потім піднявся по ній, упершись ногами в оштукатурену стіну, сильні руки підтягли його вгору. Нагорі він потягнувся своїм гнучким, натренованим йогою тілом до вікна, яке бачив праворуч.

Щось йому не сподобалося у вікні. Х'юго вислизнув з піхов, порився під вікном, повільно підняв його. в той час, як Нік чіплявся за стіну осторонь. Пфф! То був звук удару кобри. Нік подивився на сусідній будинок і побачив стрілу, що встромилася в глуху стіну, тонке держак якої все ще тряслося. Обережно він відчинив вікно ширше й увійшов до кімнати. Арбалет був відрегульований таким чином, щоб стріла вилітала під час підняття вікна. Ласкаво просимо!

Він мовчки прокрався по кімнатах нагорі, але нічого не знайшов. Потім він спустився товстим килимом сходів. Професор сидів спиною до Ніка, все ще дивлячись на телевізор, згорбившись в інвалідному візку. Був лише м'який гомін від пристрою. Коли N3 просунувся далі в кімнату, він зрозумів, чому загальне зображення на екрані було зображенням порожньої вулиці зовні. Обидва напрямки! Він правильно вгадав.

Думки Ніка мчали вперед із комп'ютерною швидкістю, обертаючись за причинно-наслідковою схемою, якої раніше не було. В результаті Х'юго опинився в його руці, і він почав обертатися на кінчиках пальців ніг ще до того, як почув, як у його мозку спрацював попереджувальний сигнал.

Квадратний кубинець із плоским обличчям у білій гуаябері здивувався. Він усе ще був у коридорі позаду Ніка, витягаючи з піхов на стіні важку, схожу на сокиру, мачете. Нік дістав його одним стрибком. Х'юго увійшов у серце кубинця ззаду. Його ноги підкосилися. Його обличчя повернулося до Кіллмайстра, і в витріщених очах з'явилося майже полегшення, перш ніж білки закотилися. Потім з відкритого рота долинув приглушений звук, і квадратне тіло впало на підлогу.

- Професор Бранд, - сказав Нік, повернувшись до нього. – Ти… – слова завмерли на його губах. Він, нарешті, зробив це, фатальну помилку, мало не стерши ім'я агента з активного списку, а потім помістивши його на бронзову дошку у штаб-квартирі АХ – убитий у бою. N3 кипів від гніву та розчарування. Це було так очевидно, але він втратив на увазі можливість того, що Бранд розігрував комедію в той день, що він насправді був на стороні "Кігтя". До нього мало дійти, коли він побачив, як Бранд дивиться на монітор, але, побачивши зображення Юди, він дійшов неправильного висновку — що Бранду промивають мізки замість того, щоб зрозуміти, що він отримує інструкції.

Нік подивився на тростину, якою вказував на нього професор Бранд. Це була гвинтівка з ручкою для приклада. Гумовий ковпачок замінили трубкою глушника.

"Стовбур Remington 721", - сказав Бранд з посмішкою. «Два патрони Магнум 300»...

— Відмінно підходить для слонів, — усміхнувся Нік.

'В куток!' - відрізав Бранд. «Обличчям до стіни». Дивно, подумав Нік. То був не той голос, який говорив Бранд того дня. N3 був експертом із голосів. Навчаючись наслідувати голоси, він засвоїв усі нюанси тону, зміг класифікувати голоси на вісім основних типів, міг навіть співвіднести можливі зміни та поєднання. Перехід від того голосу опівдні до сьогодні не був одним із них.

— Якщо ти вб'єш мене чи хоча б зупинишся, — недбало сказав Нік, — це вб'є твою власну дочку.

Краєм ока він глянув на Бранда. Жодної реакції. Бранд був зайнятий тим, що витягав пару наручників з-під ковдри, що затуляла ноги. — Руки за спину, — наказав він, перекочуючись до нього. Нога N3 вискочила, металева п'ята його черевика потрапила по підставці для ніг інвалідного візка. Він вдарив вгору щосили. Тростина сильно заскрипіла, і на них впало вапно. Нік обернувся, коли інвалідне крісло з глухим стукотом перекинулося. Людина в ньому не була калікою. Він пірнув праворуч, став на одне коліно і спрямував тростину на Ніка. Нік пірнув убік, коли палиця знову вистрілила, відчуваючи, як куля просвистіла повз його вухо і вдарилася об стіну позаду нього.

"Це твій другий і останній патрон," сказав він, його очі були жорсткими та холодними. Кулак з довгим сталевим пальцем, встромився йому в шию, там, де починалася маска. Кров ринула з-під ластотексу. Чоловік опустився на землю.

N3 зірвав просочену кров'ю маску і похмуро глянув на «пенсіонера», що лежав без маски. Шар за шаром обман, сердито подумав Нік. Під цим обличчям буде ще одна закривавлена маска, але з плоті та крові. Обман в обмані - і чого все це призвело?

Нік закрив жалюзі, замкнув двері та вікна і обшукав будинок зверху до низу. Ні справжнього професора Бранда, ні професора Орфа не залишилося і сліду. Нікого, коли вже на те пішло. Надвечір вони зникли. Ці фігури, що тікають? Машина, яка виїхала? Вони, мабуть, побачили його наближення на моніторі і втекли, залишивши достатньо пасток, щоб уповільнити його, якщо не вбити.

Нік уважно оглянув телевізор. Це була звичайна марка та інші канали були нормальними. Кі-Уест, Майамі і Форт-Майєрс. Канал, що давав замкнутий вигляд вулиці, був каналом УВЧ, але як він не крутив ручки, він не міг повернути вигляд Юди. Нік знайшов дві камери в кімнаті на першому поверсі, що записували вулицю через жалюзі. Другий монітор також розташовувався у цій кімнаті. На ньому був загальний вид на під'їзну дорогу до пляжу через заднє подвір'я, а також на будинок та під'їзну дорогу через вулицю. Перед апаратом стояв стілець, а в попільничці на підлозі ще тліла цигарка. Нік схопив його та понюхав. Кубинський бренд. Значить, його квадратний друг у Гуаябер прибув сюди зовсім недавно!

Зачинені двері шафи під сходами впали під спеціальною відмичкою Ніка, відкривши мініатюрну фотолабораторію з раковиною та краном, 35-мм камерами, плівкою, проявниками, папером для друку, обладнанням для виготовлення мікрофільмів та потужним мікроскопом. У ящику над раковиною був мініатюрний радіопередавач і транзисторний пеленгатор, який міг переводити сигнал радіомаяка в лінію, а потім ділити цю лінію на градуси.

Ніку стало цікаво, на який маяк цілився пеленгатор. Він увімкнув його і відрегулював, потім перевірив картою Біг-Пайн-Кі та околиць, прикріпленою до стіни над передавачем. Спершу він не зрозумів. Маяк знаходився тут, на вулиці К. Потім, коли він відійшов від пристрою, він побачив, що стрілка впала зі 100 до 90. Він знову ступив уперед. Стрілка знову підскочила до 100. Він сам був маяком!

Вмить йому стали зрозумілі події того дня. Тож ці «пенсіонери» могли піти за ним у човновий сарай! Отже, звичайно ж, полювання почалося лише після того, як він залишив будинок Бранда. Звичайний погляд на пеленгатор відкрив їм, ким він був насправді. Приголомшливо! - люто подумав Нік. У його крові все ще було достатньо рідини XL, щоб зробити його ходячою мішенню! Але зараз він нічого не міг з собою вдіяти. Нік змусив себе повернутися до завдання, що стоїть перед ним — обшукати будинок.

У другій шафі була коробка з косметикою та масками, кожна з яких була неймовірно реалістичною. Деякі з них віддалено нагадували деяких жителів Великої Сосни, але не можна було точно сказати, кого вона зображує, не одягнувши їх на живе обличчя. Нік дістав водонепроникний пакет та розгорнув його. Він засунув зразки всього, що знайшов, у нього, потім замкнув двері і пішов до спальні професора Бранда на першому поверсі. Приватні листи лежали у шухляді столу. Нік подивився на них. Більшість із них були від колег-вчених із проханнями про інформацію та пораду. Але були й листи від Інгри Бранд із поштовим штемпелем «Фламінго, Флорида» — камуфляжна адреса мису Сейбл. Ці листи Нік забрав.

Тепер його пальці проникли глибоко в шухляду столу, щоб намацати нижню частину столу. На нього було наклеєно аркуш паперу. Він витяг його. Папір вийшов непошкодженим. Там було записано комбінацію сейфа.

Нік випростався, оглянув кімнату. Сейф, без сумніву, має бути за картиною. Але картин не було. Потім за меблями. Він підсунув ліжко, потім стіл — і він. Бранд безперечно не вжив жодних спеціальних заходів, щоб сховати сейф. Нік присів навпочіпки, і його пальці повернули кодовий замок.

Він намацав стос паперів, потім великий конверт із фотографіями. N3 квапливо подивився на них. Були групи вчених, що показували моделі підводного човна та іншої секретної зброї; на інших водолази у водолазних костюмах стоять по стійці смирно для огляду; один від самого Бранда, який стояв поруч із високим, схожим на вовка чоловіком — адміралом Канарісом із абверу. Було кілька кадрів цивільних осіб та військовослужбовців, які сиділи за великим столом для нарад і безпристрасно дивилися в камеру; досі інші сімейні групи; кілька Бранда та його колег-вчених із фюрером.

Нік перегорнув папери. В основному це були листи німецькою мовою, датовані між 1939 та 1946 роками. Він поклав їх у пакет, що не промокає, закрив сейф і вимкнув монітор внизу. Він зробив те саме нагорі, потім виліз із того ж вікна, в яке увійшов, зісковзнув по ринві і зник у тіні.

Нік був здивований, виявивши, що Mobile Gal не пошкоджений. Він навмисно повернувся на узбережжя у пошуках можливої заміни. Він бачив 21-футовий Кріс-Крафт, пришвартований до приватного причалу, і вирішив захопити його, якщо виявить, що його каютний крейсер рознесло на шматки. Але це було негаразд. Він м'яко погойдувався на швартовних канатах у спокійній залитій місячним світлом бухті, явно недоторканій.

Ретельно відключивши вибухівку RDX, Нік застрибнув на борт і поплив. За кілька хвилин він підійшов до точки, де кораловий уступ підносився над поверхнею. Він дозволив своєму катеру наблизитися до коралу, а потім пішов далі. Інгра лежала там, де він її залишив, накривши брезентом, і глибоко та розмірено дихала.

Нік постояв мить у місячному світлі, спостерігаючи за нею. Голова її була повернута в його бік, і, поки він дивився, швидкий порив вітру розвівав пасмо волосся по її обличчю та щоці, притискаючись до її очей, як шовковий вуаль. У цей час Інгра дуже нагадувала Венеру Боттічеллі, що піднімається з моря. Він нахилився, відкинув брезент убік та обережно взяв її на руки. Перестань, сказав він собі сердито. У нього ще не було доказів, що вона не вбивала Очоа, що вона не була ворожим агентом.

Він відніс її на катер, поклав на квартердек, а сам піднявся на борт. Можливо, це було навіть її власне обличчя. N3 тепер так захоплювався масками, що навіть розділив її волосся, щоб знайти підступні хірургічні шрами. Нічого не побачив. Це було її власне обличчя.

Але ким вона була?

Через п'ять годин це питання стало найважливішим питанням, яке коли-небудь ставив собі Нік Картер.

Він провів ніч на якорі на мілині. Він сидів у рульовій рубці, навгостривши вуха, очі насторожено виглядали потенційних противників, плани крутилися в його гнучкому мозку, як фільм, що розгортається. На світанку він був готовий до зв'язку зі штабом АХ зробити повний звіт про всі аспекти справи, як він їх бачив досі, і повідомити їм, куди він іде, якими будуть його наступні кроки. Таким чином, якщо щось піде не так, його заміні не доведеться розпочинати все спочатку.

Для самого Хоука було занадто рано, і Рей Джонсон з Connections записав на плівку звіт Ніка, але раптово перервав його повідомленням, яке в п'ятдесят разів більше збиває з пантелику, ніж те, що говорив Нік. АХ довелося це розповісти.

"Це щойно прийшло", - сказав Джонсон своїм оманливо лаконічним теннесійським голосом, читаючи його Ніку:

'ТРАНСЛЮВАТИ 8096-Дж. 5,46 ГОД. АГЕНТ ДЖУЛІ БАРОН ПОВІДОМЛЯЄ, ЩО ІНГРА БРАНД ТІЛЬКИ ЩО ПОВЕРНУЛАСЯ НА МИС СОБОЛЬ.

Обличчя N3 зазвичай було безпристрасним. Це ніколи не видавало емоцій, які він не хотів показувати. Але цього разу він не міг стриматись, він навіть не намагався. Він просто сидів і дивився спочатку на короткохвильове радіо, потім на дівчину в каюті.

Якщо Інгра Бранд була на мисі Соболь, хто це, чорт забирай, була?

Розділ 13

Дівчина у каюті ворухнулася. Її очі розплющились. Вона подивилася на високого чоловіка, що схилився над нею, зі сталевими очима і злегка розпатланим волоссям, схопила простирадло і натягла його до підборіддя. - Хто такі Хейсс Сі? — спитала вона злякано.

Розчепірені пальці правої руки Ніка Картера рушили від скронь дівчини до її горла і легко зімкнулися навколо них. Там вони зупинилися, його великий палець лежав на пульсуючій сонній артерії. N3 недбало запитав, закурюючи цигарку іншою рукою: «А хто ти, Ангел?»

Порожні очі сповнилися сльозами. Голос дівчинки прошепотів:

Мене звуть Інгра. Ich habe mich verlaufen. Відколи американські солдати тут, у дер Нае?

Це було марно, зрозумів Нік. Вона все ще була глибоко шокована і знову пережила дитячі враження від війни. «Мене звуть Інгра, – сказала вона. 'Я розгублена. Чи тут є американські солдати? Марно турбувати її далі. Він помасажував їй віскі, приклав великі пальці до очних яблук, і вона знову заснула.

Нік підійшов до рульової рубки і озирнувся. Сонце все ще було низько над горизонтом, і його відображення засліплювало кришталево чисті води затоки Флориди. Він подивився на свій годинник. Чверть сьомої. У штаб-квартирі АХ оголошено червону тривогу. Хоук вже був у дорозі, і його машина, що ковзала через Вашингтон, була повідомлена радіотелефоном. Він зв'яжеться з N3, як тільки дізнається більше про звіт Джулі Берон. А поки що робити було нічого.

Нік завів двигун. Два дизелі Mobile Gal ожили. Час вирушити в дорогу. Пелігро-Кі знаходився за двадцять миль звідси. Пелігро. Небезпека іспанською, похмуро подумав він. Острів Небезпеки. Гарне ім'я. Все вказувало на те, що це нервовий центр діяльності "Кігтя". Телевізійне зображення Юди, яке він бачив, означало, що він, ймовірно, знаходився за 30 миль від Біг-Пайн. Замкнуті ланцюги не мали значно більшої дальності дії. І загадковий А. К. Атчинсон, і його не менш загадковий Аквасіті - за версією N3, обидва були підозрілі. Ніхто, навіть ексцентричний техаський нафтовий мільйонер, не захищав би суто комерційний проект з невеликою армією, озброєною гарматами. А потім зникли Бранд та Орф. Нік був упевнений, що вони теж вирушили до Пелігро.

Великий знак питання. До світанку Нік провів кілька годин, переглядаючи фотографії та папери, які він знайшов у сейфі Бранда, питаючи, чи справді йому промили мізки, як він спочатку подумав. Ті креслення, які він розробив для підводного вторгнення до Англії. Що вони робили в його сховищі через 25 років? Невже вони тепер мали лише історичне значення? Чи їх нещодавно намалювали? Незважаючи на дати та географічні прив'язки, багато матеріалів виглядали дивно сучасними. Підводні крила і тягачі, двомісний підводний човен, всі принципи і деталі, що застосовуються, ще не були розроблені на війні.

"Ключі небезпеки" тяглися, як коралові сходи, до Пелігро. Потім був великий стрибок – шість кілометрів відкритої води. Але Нік не наблизився. Протягом наступних двох годин він маневрував навколо «Ключої», зі швидкістю равлика, дизелі гули якомога тихіше, а вихлопні гази вібрували, випускаючи тонкий струмінь блакитного газу.

"Ключі" були відмінним щитом від радарів, але Нік хотів би підійти ближче. Шість кілометрів — дуже довгий підводний заплив. Але він не мав іншого вибору. Передостанній острів у групі Шарк-Кі здавався найкращим місцем, щоб залишити катер з Інгрою. Невелика Г-подібна бухточка з південного боку була оточена настільки високими деревами, що рубка катера була прихована від сторонніх очей.

Вхідний сигнал на короткохвильовому пристрої задзижчав, коли Нік був зайнятий швартуванням катера. То був Хоук. "Доповідь Джулі Берон тепер офіційно підтверджена", - його голос надломився. «Інгра Бранд повернулася на базу НАСА на мисі Соболь сьогодні о 6:15 ранку. Джулія повідомила майора Бесслера зі служби безпеки НАСА і доктора Данлепа, психолога проекту, ваші свідчення, і під виглядом медичної необхідності дівчина, яка видає себе за Інгру Бранд, була ретельно обстежена. Після цього її ретельно перевірили щодо безпеки, і сама Джулі була присутня — природно, непомітно — на співбесіді з переорієнтації. Зрештою, всі троє — майор Бесслер, Данлеп і Джулі — були повністю переконані, що дівчина справді Інгра Бранд.

N3 глянув через плече на блондинку, що спляча в клітці. Потім він зробив щось дивовижне. Він сказав: «Я думаю, що вони обидві Інгри».

Голос Хоука був крижаним. — Чи не могли б ви пояснити цю заяву? - відрізав він.

Натренований мозок Ніка тепер працював на повну котушку, підбираючи фразу з листа тут, фотографію там, уважно вивчаючи кожен доказ, приймаючи його, якщо він не заперечував. Поступово з'явився образ. N3 сказав: «Мені потрібно кілька хвилин. Будь ласка, залишайтеся на телефоні, я повернусь. Він почав розглядати фотографії, які він узяв із банківського осередку Бранда, який, як він тепер зрозумів, призначався для того, щоб приховувати речі не від Орфа та Ко, а від його дочки. На фото – де він був? То був ключ до всього. Його пальці жадібно схопили його, підняли, перевернули. На обороті написано: «Берхтесгаден, липень 1943 року».

Це була фотографія вчених, що зібралися з Гітлером, з їхніми дружинами та дітьми, повних Gemütlicbkeit і пива на сонячному балконі на тлі засніжених Альп. Палець Ніка попрямував до професора Бранда, який стояв трохи осторонь інших. Він був сумний, жалоба, і чорний браслет, який був на ньому, пояснював чому. Він щойно втратив дружину під час бомбардування. Але трирічна дівчинка, що стояла поряд з ним, сяяла і виглядала щасливою та безтурботною. Але чи була вона насправді поруч із ним? На перший погляд, Нік так і думав. Але другий, уважний погляд показав йому, що насправді вона була ближчою до наступної родини — принаймні на шість дюймів.

П'ятнадцять сантиметрів, що мали значення! Жінка, світловолоса і гарненька, дещо огрядна, була напрочуд схожа на маленьку дівчинку. А чоловік – це блискучі окуляри, волосся, як сталева вата! N3 впізнав його – професор Лаутенбах! А поряд з ним, її обличчя, наполовину приховане в його штанині, що грає в хованки, сміється - ще один білявий малюк - точне дзеркальне відображення першого!

Близнюки! Дочки-близнюки професора Лаутенбаха! Лаутенбаха, злісного вченого генія Гітлера, який не загинув у берлінському бункері фюрера, як усі думали, а пізніше виявився помічником Юди та "Кігтя" у червоному Китаї! Востаннє N3 бачив його в диспетчерській секретній ракетній базі у Зовнішній Монголії, за секунди до вибуху, який Нік влаштував, щоб підірвати Лаутенбаха та його смертоносні гармати на шматки.

Тепер зі швидкістю комп'ютера Нік збирав уривки марення Інгри, розкриваючи натяки у листах професора Бранда, уривки інформації з інших документів. Ось що він з'ясував: удар у бункер, Інгра викинута назовні, бункер спалахнув, її батько та сестра-близнючка всередині. Але був ще один вихід, про існування якого вона не знала, можливо потаємний вихід, який повідомлявся з іншими бункерами - фюрера, або, що більш ймовірно, Мартіна Бормана.

Тим часом Інгра бігла з криками про допомогу вулицями, що горять. А потім ? Пізніше, як гадав Нік, Бранд удочерив Інгру. Він виростив її, як власну дочку, ніколи не кажучи їй правди. 1945 року було неважко приховати те, що він зробив, оскільки практично всі архівні записи в Німеччині були знищені. А сестра-близнюка Інгри? Вона померла в бункері в Берліні не більше, ніж її батько. Натомість вона супроводжувала його в Червоний Китай, де завдяки своїй західній зовнішності та безжальній та аморальній поведінці батька стала головним агентом "КІГТЯ".

"Здається, це правильно", - визнав Хоук після того, як Нік закінчив свій звіт. 'Весь їхній шлях. Гарна думка, хлопче. Це збігається з деякими фактами, які Джулі виявила на своєму боці». І він коротко розповів про те, що вона почерпнула із файлів Данлепа, підкреслено назвавши його «колишнім психологом проекту».

Потім після драматичної тиші в ефірі раптово пролунав голос Хоука: «Є тільки одна проблема. Хто є хто? Звичайно, все вказує на те, що твоя Інгра справжня, але поки що ми точно не дізнаємося, плани "КІГТЯ", ми не впевнені. Я тільки-но домовився з майором Бесслером, щоб Джулі могла вільно пересуватися по всьому проекту, і наказав їй триматися за свою Інгру.

«Ми безперечно наближаємося до критичної точки», — сказав Нік і швидко розповів Хоуку про свою заплановану підводну подорож на Пелігро.

Старий на мить замовк. Потім слова прорвалися через мовний перетворювач. Нік зробив зморщив обличчя. 'Заміна?' - повторив він. «Але чому, чорт забирай, у цей момент?»

«Я розмовляв з лікарями в Майамі, — сказав Хоук, — і вони беруть на себе повну відповідальність за цю рідину XL, але вони також сказали щось, що має сенс. Про рідину відомо мало. Їхні тести показали, що він повністю відфільтровується з вашого кровотоку. У вашому власному звіті зазначено, що досі є слабкі сліди. Вони не можуть передбачити, скільки часу буде потрібно, щоб вони повністю зникли. А поки ви наражаєте себе на серйозну і непотрібну небезпеку.

- Рішення за мною? - перервав його Нік. — Чи мені більше нема чого сказати про це? Хоук відповів, що то його вина. "Тоді я хочу продовжити", - сказав N3. Єдиний коментар Хоука був: "Хотілося б, щоб ви знали, що є альтернатива". Потім він додав: «У нас залишилося лише сорок вісім годин. Що "КІГОТЯ" може планувати, то це відбудеться протягом цього часу. Майор Бесслер сказав мені, що пілотний запуск заплановано на 10 ранку четверга. Ракету PHO без ядерної боєголовки буде запущено над островом Вознесіння під час перевірки точності. За двадцять чотири години до цього я чекаю на вас остаточного звіту.

Двадцять чотири години! "Це вимагатиме швидких дій", - подумав Нік, закінчуючи розмову. Це означало, що, хоч би що робив N3 протягом доби, він повинен був припинити спроби встановити радіозв'язок з Хоуком, інакше хтось інший прийде замість нього, щоб взяти на себе управління — можливо, щоб подивитися, чи не залишилося від нього якихось щось шматочків. Дж. Хантінгтон Картер пішов у море!

Нік піддав своє спорядження останньої перевірки. Він обмацав чорний костюм водолаза, що був на ньому. П'єр був у водонепроникній боковій кишені. Тонкі, як олівець, піхви Х'юго лежали на місці, у гумовому нарукавнику. Другий ніж - великий і з синьою ручкою - був прив'язаний до його ноги. Щоб відлякати як акул, так і людей. Але Вільгельміна не пішла з ним. Люгер був би марний під водою. Він сумно погладив його і попрощався, а потім поклав зброю в коробку Діпі з рештою свого спорядження та паперів. Він засунув спеціальний ящик, замкнув його, повісив ключ на ланцюжок на шию і засунув його у водолазний костюм. Кинувши останній погляд на дівчину, яка мирно спляча на ліжку, він пішов на кормову палубу.

Південне сонце палило і смажило його в теплому гумовому костюмі. Нік нахилився вперед, натягнув сині ласти на ноги. Потім він закинув балони з киснем на спину та застебнув ремені навколо талії. Він засунув гумовий мундштук між зубами і відрегулював кран, доки подача повітря не стала гарною. Потім перегнувся через перила, плюнув у маску, щоб вона не запітніла, протер її, перевернув. Він ще раз озирнувся і опустився за борт. Корал круто йшов униз, і Нік спустився приблизно на вісім метрів, де він поплив на кілька дюймів вище за дно. Він дозволив своїм м'язам розслабитися і рухав ногами у плавному, розслабленому ритмі. Він мав довгий шлях. Не було сенсу поспішати. Вийшовши з вузького струмка, він показав своїм тілом, як стрілкою компаса, шлях, яким він піде в Пелігро, і почав пливти легким кролем. Світло було м'яким та молочним, а тіні хвиль танцювали на піску внизу. Нік подивився через плече і побачив, як бульбашки піднімаються фонтаном срібних перлин. Він сподівався, що вони будуть замасковані брижами. Якщо він підійде ближче, йому доведеться перекрити подачу повітря та покластися на йогу.

Нік плив протягом години, не звертаючи уваги на різнокольорових рибок, які загравали з його маскою, і на морських анемонів з малиновим серцем, що простягли до нього свої оксамитові щупальця, і на пухнастих морських багатоніжок, що трималися від нього подалі. Якось довгі нитки величезної медузи ковзнули всього за кілька дюймів над його головою, і він пірнув убік, знаючи, що якщо вони потраплять йому вище за серце, це вб'є його. Але його система попередження була переважно пристосована до тих незрозуміло важких рухів і поворотів у воді, які означали, що поблизу знаходиться людина чи акула. Щоразу, коли він відчував щось подібне, він обертався і дивився у молочні сутінки. Якось підійшла барракуда і подивилася на нього своїми злими очима тигрів так близько, що Нік побачив, як м'яко рухаються її зябра, а зуби в злісній нижній щелепі блищали, як у вовка. Після уважного огляду велика риба зникла в сутінках, а Нік продовжив свою подорож.

Пелігро застав його зненацька. Він очікував, що його попередить Аквасіті, яка, згідно з рекламними проспектами, розтягнулася прямо на його шляху з півдня на схід. Але Аквасіті не було. І жодних ознак того, що щось подібне будь-коли буде або прийде. Немає обладнання, немає активності на морському дні. Тільки пісок та вода. І тут раптом з'явився кораловий насип самого острова, що круто здіймався до поверхні. Острів Небезпеки. Він був тут.

Нік зробив останній глибокий вдих, перекрив подачу повітря і пробрався в туманно-сіру воду. Гострий біль пронизав вуха. Нік притис своє тіло до землі і висів приблизно за десять футів від поверхні, поки він не був достатньо декомпресований і біль не зник. Потім він обережно виплив на поверхню і зупинився, як тільки його очі опинилися над водою.

Він один раз повністю обернувся, побачив, що поблизу немає човнів, і зосередився на острові приблизно за півмилі від нього. Вілла А. К. Атчісона домінувала над усім іншим. Він стояв на штучному схилі біля коралової основи острова, а зелений лужок був усіяний маленькими пальмами та цитрусовими деревами, оточеними листяними деревами та високими пальмами. Уздовж набережної було безліч причалів, складів та барж. До одного з причалів було пришвартовано чотири судна на підводних крилах; півдюжини чоловіків із балонами сиділи на поручнях, ноги з ластами звисали за борт. Поруч був пришвартований великий плоский човен із навісом від сонця. Палуба була усіяна кабелями, циліндрами, водолазними костюмами, водолазними ножами, водонепроникними ліхтарями, ластами, підводними рушницями 002 та свинцевими вантажами. Чоловік у мисливській кепці та синій джинсовій формі притулився до стійки плоскодонки і дивився в море з автоматом на лівому плечі.

Очі Ніка повільно ковзали вздовж берега, і він побачив ще чоловіків з автоматами та деяких із біноклями на шиї. Декілька червоних і сірих підводних скутерів, оснащених гарпунними рушницями та працюючими від електродвигунів, стояли на іншій пристані. N3 впізнав їх. Він бачив їх у кресленнях серед паперів професора Бренда. На парі опор лежав сферичний круглий оранжево-чорний двомісний підводний човен, також спроектований Брандом.

Решта обладнання, яке він бачив, складалося зі стандартного обладнання — для підводного плавання Westinghouse, Reynolds Aluminaut, пари підводних апаратів Perry, «моботів» — безпілотних роботизованих підводних апаратів, що використовуються для обслуговування підводних нафтових свердловин, — водолазного корабля у формі окарини з металевими які здатні піднімати предмети з морського дна. У складському ангарі далі дорогою Нік побачив групу чоловіків, що клали скловолокно на стійки судна на підводних крилах.

Нік зрозумів, що на острові є підводне спорядження на суму щонайменше 10 мільйонів доларів, коли він почав ховатися. Він проплив кілька сотень ярдів і сплив на поверхню — і тепер він дивився на причал, сповнений алюмінієвих і скляних трубок, багато з яких досі були запаковані в коробки з назвами провідних американських заводів. Все це – але не Аквасіті! Що це означає?

Щоб переконатися, що він не пропустив підводний проект, Нік знову пірнув і проплив навколо Пелігро. Нічого такого. Нічого, крім піску, води та природних коралових утворень з усіх боків острова.

Коли він виплив цього разу, він ледве вивернувся. У його бік рушив катер на підводних крилах, укомплектований хлопцями з автоматами в зігнутих руках. N3 втік – якраз вчасно. Величезний темний корпус промайнув над ним, і він був відкинутий, як лялька, від великих, схожих на ножі, гвинтів. Проте катер не зупинився. Вони його не бачили.

Зрештою, настав час повертатися на Шарк-Кі, вирішив Нік, перевіривши подачу повітря. Незабаром стемніє, і він не хотів, щоб Інгра в паніці прокинулася і спробувала вибратися з струмка.

На зворотному шляху він досяг великих успіхів, зосередившись виключно на тому, щоб тримати обличчя на кілька дюймів вище за рівень води, опустивши голову, щоб зробити тіло більш обтічним. Його розслаблена, плавна версія австралійського кроля дозволила Ніку повернутися до підводного входу в струмок трохи більше, ніж за годину. Він відштовхнувся, швидко підвівся у своїх власних срібних бульбашках і висунув голову над водою.

Човен зник. Інгра також.

Він відчув сильний поштовх у плече. Він обернувся, притягуючи щось до себе. Це був шматок уламків, і за конструкцією та вагою він зрозумів, що це була частина "Мобіл Гал".

Розділ 14

Тепер нічого не залишалося, як повернутися на Острів Небезпеки.

Нік перевірив подачу повітря. Якраз вистачить на останню милю. До того часу йому доведеться залишатися на поверхні, сподіваючись, що його ніхто не побачить.

Він плив довгими гребками, і його тіло розтинало воду. Сонце сіло за кілька хвилин до цього, але вечір уже опускався з тропічною швидкістю. У темряві попереду N3 побачив горизонт океану. Потім з'явився шар чорної туманності, над якою мерехтіли перші зірки.

Вони вбили дівчину? Відвезли до Пелігро? Нік міг думати тільки про те, що вони висадили в повітря корабель, ймовірно, з безвідкатного кулемета на одному з катерів. Вони, мабуть, навіть не попередили, похмуро подумав він, тому шансів на те, що вона вижила, дуже мало.

Якщо, звичайно, вона їх не покликала, не направила туди, де був корабель! Зрештою, як вони могли знайти його ?

Цього разу на подолання дистанції пішло вдвічі більше. Дув нічний пасат, і поверхня стала нерівною. Була сильна брижа з глибокими западинами хвиль... Коли Пелігро нарешті здався над океаном темним, як великий пароплав без бортових вогнів, Нік одягнув маску, засунув мундштук між зубами, увімкнув подачу повітря і пірнув.

Світила місяць, але вона висіла низько над горизонтом, мало що освітлюючи під водою. Нік прослизнув між темними тінями риб, які неохоче відсунулися йому вбік. Через деякий час ритм його неухильного просування став автоматичним, і контури поступово прояснилися. Цього разу він не зупинився на кораловому схилі Пелігро, а повільно підвівся.

Подача повітря Ніка закінчувалася. Йому довелося зробити глибокий вдих, щоб випустити трохи повітря зі шланга. Він глянув на лічильник. Повітря залишилося лише на кілька секунд. Це означало, що йому довелося перейти на йогу, але це не мало значення. Судячи з тиску, він був за секунди від поверхні. Він зробив останній глибокий вдих із майже порожнього балона і затримав подих. Він дерся по гострих коралових уступах, його витягнута рука чіплялася за опору. Раптом його екстрасенсорна антена загула — але надто пізно. Його рука вже зімкнулась на дроті. Вона вибухнула з тріском іскор, пропалюючи гуму, посилаючи гарячий, пекучий біль у його мозок. Він перекинувся, миттєво онімів і задихався. У той же час над Ніком у воду впав важкий предмет. Він підняв очі і побачив людину у водолазному костюмі, що пливла до нього. У правій руці він мав гарпун 002, а до ноги прив'язані додаткові стріли. На спині у нього був костюм із пневматичним двигуном, який рухав його з вражаючою швидкістю.

Нік кинувся в його бік і штовхнув воду ластами. Чоловік цілився із гвинтівки C02. Нік зрозумів, що він не виживе. Він був ще далеко від людини. Він пірнув униз, схопився за пальці ніг і згорнувся калачиком у найменшу можливу мету. Він відчув, як ударна хвиля газу вдарила його по сідницях, відчув, як щось відскочило від плеча. Стріла гарпуна повільно пролетіла повз нього вглиб. Чоловік тепер поспішав, встромляючи другий гарпун у ствол рушниці.

Нік підплив до нього, його груди в гумовому костюмі звело судомою від спроби затримати подих. Х'юго вийшов з піхов і ліг у його руці. Він направив стилет у людину, рухаючись по воді з жахливою повільністю. Лезо потрапило в ціль. Нік відчув чорну гуму на своїй руці, раптово побачив, як людина звивається навколо леза і згинається, як комаха. Потім вода наповнилася чорним димом, що виривається зі шлунка чоловіка. Нік прибрав лезо, і з нього вирвалося ще більше диму, і людина прослизнула повз нього і повільно по спіралі зникла в сутінкових глибинах, кров клубилася позаду нього, як дим від збитого літака.

Чи були ще водолази? Нік швидко озирнувся, ледве бачачи з-за поту, що заливає очі. Руху не видно. Він пошкандибав угору коралом, відчув, як його коліна починають підгинатися. Йога дозволяла йому затримувати дихання на чотири хвилини, але в даному випадку удар струмом вразив його легені, коли він тільки-но почав. Тепер він побачив чорну хмару, що опускається над її полем зору. Він тонув навпроти корала. Вода потрапила йому до рота. Ні! — закричав голос у його мозку. Він змусив себе рухатися далі.

Коли він піднімався, його плече вдарилося об борт пірса, але товста гума пом'якшила удар. Він був під лісами. Місяць, і небо, і ліси кружляли перед його очима; потім він упав головою вниз на мілину, проковтнув слину і натиснув кнопку на прив'язі, щоб позбутися балона. Він лежав ротом і носом над водою, роблячи глибокий вдих.

Це був уразливий момент. Але ніхто на нього не нападав.

Сховавши балон і ласти, Нік прокрався крізь тіні на звук тихого гудіння, яке мало бути сигналом тривоги. Воно виходило з маленької кабінки на пристані. Людина, яку він щойно вбив, була єдиною присутньою. Напівпорожня чашка чаю, сигарета, що ще димиться, і китайська газета з Гавани резюмували його особистість.

Нік глянув на табличку живлення сигналу тривоги на стіні. Він був дуже складним, розбитим на окремі десятиметрові відрізки, щоб можна було швидко та точно визначити місце розриву ланцюга. Нік висмикнув вилку - і весь ланцюг згас. Це дало б їм продовольство для роздумів!

Він прокрався трав'янистим схилом до темної вілли. Будинок виглядав покинутим. Невже всі вони пішли, залишивши лише одну людину охороняти весь острів? Це здавалося малоймовірним. N3 ковзав з тіні в тінь за долю секунди, притискаючись плашмом до однієї статуї за іншою, повертався і дивився на місячне світло. Капітан Клегг мав рацію! Деякі зображення складалися з двох фігур, інші з трьох, чотирьох, навіть півдюжини, і кожне було порнографічним, їх мармурові органи роздмухувалися непропорційно, обличчя сатирів завмерли у вічно хтивих поглядах. Що ж, зі смаком не посперечаєшся, подумав Нік, знизуючи плечима. Особисто він вважав за краще плоть каменю.

Вікна на першому поверсі були замкнені, але одне з вікон швидко звалилося під ударом Х'юго. Нік напружив слух, прислухався. Сигналу тривоги не було. Він уліз усередину, приземлився, як кішка, на босі ноги. Він пройшов холодною кахельною підлогою, озирнувся. нехай очі його звикнуть до темряви. Меблі були бамбуковими і негабаритними, ніби вони були зроблені для велетня. Нік провів пальцем величезним диваном. Товстий шар пилу. У кімнаті та в коридорі висів вологий запах вапна та гниття. Картини на високих стінах вісімнадцятого століття, але з портрети предків. Вони також були порнографічними — роботи таких майстрів, як Пуссен, Ватто та Буше. Все дуже цінне і дуже розкішне, але у Ніка склалося враження ретельно продуманого камуфляжу. У цих кімнатах ніхто ніколи не мешкав. Вони були просто обставлені меблями та захаращені порнографією, а потім залишені пліснявіти у вологій тропічній спеці. Нік спробував кілька дверей, які відчинялися у довгий центральний коридор. З них відкривався вид на порожні кімнати із зачиненими віконницями.

Окрім однієї.

Темні брови Ніка здивовано злетіли вгору, коли він відчинив двері.

Одну стіну займав ряд телевізійних моніторів, і дві дюжини їхніх очей байдуже дивилися на Ніка. Під моніторами як клавіатура гігантського органу розташовувалися кнопки інструментів. Нік увійшов у кімнату, ухиляючись від великого лляного крісла, що стояв у місячному світлі, що проникало крізь напівзакриті жалюзі. Перша його думка була - Юдо! Він знайшов його штаб-квартиру!

Але коли він повернув ручки на моніторах, Нік виявив, що дивиться на кімнати, в яких щойно був. Хоча вони були ще темні, він міг бачити все ясно. І - що ще дивовижніше - у кольорі! Другий ряд, пронумерований з 11 по 23, займав кімнати нагорі, і Нік побачив, що вони обставлені меблями і, схоже, зайняті. У кожній кімнаті камера була спрямована на ліжко.

До нього повільно дійшло. Це був не шпигунський пристрій, а іграшка багатія. Багатомільйонна електронна система вуайєріста із найсучаснішими інфрачервоними кольоровими фільтрами для нічного використання! Напевно, підглядав за гостями, допоки вони розважалися з жінками гарему АК. Нік з огидою відвернувся, потім зупинився.

Остання кімната, яку він щойно ввімкнув – номер 18 – була з людьми!

Величезний, лисий, бочкоподібний чоловік із біцепсами, як стегна, і стегнами, як дуби, сидів на ліжку і схилявся над оголеною брюнеткою з чудовим тілом, призначеним для кохання. М'яке каштанове волосся вилось навколо її вух, а очі були такими карими, що здавались майже чорними. На переніссі у неї були бліді ластовиння. Її губи скривилися в кислій усмішці, коли чоловік обхопив своїми великими руками її прекрасні груди. Він опустився на дівчину, майже повністю прикриваючи її, розсовуючи ноги і важко рухаючись. †

Нік уже мчав вгору сходами і вниз коридором, рахуючи кімнати, поки не досяг номера вісімнадцять, пригнічуючи хвилю огиди, яку він відчував. Вуайєризм був однією з пороків N3, хоча досить часто входив у його роботу. Він знайшов двері і відчинив її.

Дівчина закричала. Велетень вислизнув від її м'якого білого тіла і обернувся до Ніка, незадоволене бажання все ще горіло всередині нього, як розпечена кочерга. Нік впізнав його за газетними фотографіями.

А. К. Атчінсон поставив одну зі своїх статуй у себе у дворі. Він був настільки техасцем, наскільки це можливо, великим, мускулистим чоловіком-биком із темно-коричневою шкірою. Його очі дивилися на Ніка з блиском пристрасті та ненависті, і зіниці дивно плавали в очницях, ніби він був під наркотиками. N3 побачив маленьку капсулу на тумбочці і зрозумів, що це - кантариди. Іспанська мушка. Гігант кинувся на нього, і Х'юго майнув у руці Ніка.

'Вдягайтеся. Обидва, - відрізав він. — Якщо ти не хочеш говорити голяка.

- Гей, ти з материка? - Нетерпляче запитала брюнетка. Вона зістрибнула з ліжка і швидко одягла мереживний ліфчик і пояс, який був трохи більше, ніж пояс із підв'язками із сексуальною привабливістю. "Мене звуть Кара Кейн, і хлопчик, як я рада тебе бачити!" - буркнула вона з ентузіазмом. «Я хочу тільки одного - забратися з цього божевільного, ідіотського острова!»

- Можеш піти - після того, як спочатку розповіси мені дещо, - категорично сказав Нік.

"Ах, він нічого тобі не скаже", - сказала вона, з огидою вказуючи на АК, одягаючи пару нейлонових панчох. «У нього тільки одне на думці, і це те, що вона з ним зробила. Вона зробила з нього людську статеву залозу».

'Вона?'

- Ільза Сміт, - сказала Кара. «Вона запросила мене на цю роботу. Ви не повірите, але я була досить відомою плавчиною. Але я вплуталася в наркобізнес і не могла знайти роботу. Тому коли вона приїхала до Майамі і пообіцяла мені двадцять тисяч доларів, якщо я захочу пожити на цьому острові з AK протягом одного року — я вхопилася за це». Вона встала, пристебнула нейлонові панчохи до ременя і сказала: «Я просто не бачила ні цента, а минуло вже більше року. І тепер, коли Ільза замащена, а я не отримаю своїх грошей. І я не можу вибратися з цього острова!

АК сів на ліжко. Він тихо застогнав, коли почув ім'я Ільзи. "Вона та, яка йому дійсно подобається", - засміялася Кара, натягуючи сукню на свою спокусливу фігуру. — Каже, що робить із ним те, що ніхто інший не може. Я лише заміна, поки вона не повернеться — якщо вона повернеться.

"Я чув, що він побудував для тебе Аквасіті".

Кара подивилася на Ніка з огидою. «Він ні для кого нічого не будує, — сказала вона. — Ти справді думав? Він ніколи не виходить із цієї кімнати. Якщо вони захочуть, щоб він підписав чек або щось таке, вони приходять сюди.

Нік спитав, хто вони .

«Ілзі та лисий ублюдок. Послухай, друже, — раптом сказала вона, — я не знаю, що тут робиться, і знати не хочу, але одне тобі скажу. За останні чотирнадцять місяців я спостерігала, як подружка цього бідолахи сплела з нього моток спаржі. Гаразд, можливо, він все одно був хтивим старим цапом. Але він також був страшенно розумним бізнесменом, у якого все було в його руках. Подивіться на нього зараз! Жалюгідний вигляд!

— Ця Ільза, — раптом спитав Нік. - На що вона схожа?

"Я покажу тобі", - сказала Кара Кейн. Вона нахилилася над ліжком і натиснула кнопку. Кінопроектор вислизнув із тумбочки, його об'єктив був направлений у стелю. Вона знову натиснула кнопку, і проектувалося зображення. Ніку довелося згорнути шию, щоб побачити це. Це було в кольорах — позиція номер нуль-нуль-п'ять, іноді званий Спраглий Веселощі, жарт у спальні, який іноді вимагав третьої цифри. Але в даному випадку було лише дві людини АК та…. Інгра Бранд!

"Насправді вона блондинка, - сказала Кара Кейн, - але АК любить брюнеток, тому вона носить перуку, коли перебуває з ним".

— Як давно її тут не було?

«Тиждень чи три».

Все почало збігатися. Тепер Нік знав, хто з близнюків насправді Інгра, а хто Ільза. Дівчина на пляжі біля Безіменної греблі тієї ночі це була Ільза. Багато років тому Нік переодягся моряком у китайському порту і був заманений у намет під назвою «Небеса тисячі та одного блаженства». Дівчат спеціально навчили використовувати свої навички спокуси на моряках та іноземних чиновників таким чином, щоб вони були настільки скомпрометовані, що їх можна було змусити працювати на китайських комуністів. Китайські шпигуни-початківці також вирушали туди, щоб навчитися мистецтву спокуси, щоб застосовувати його до обраних жертв. Тієї ночі на пляжі! Він був сліпим божевільним, щоб не розпізнати прийоми, які «Інгра Бранд» – насправді Ільза Лаутенбах – застосувала до нього! Нік подивився на А.К. Атчінсона. Він лежав, курчачись, на ліжку і дивився, як фільм грає на стелі, його губи постійно вимовляли ім'я «Ільза». Ніку довелося відвернутися. Це було більше, ніж він міг винести. Скільки людей ця сучасна Цирцея перетворила на свиней? У будь-якому випадку, вона поневолила цю людину. Можливо, вона й Очоа поневолила — перш ніж убити його. Потім він подумав про справжню Інгру. Чи можливо, що вона була на Пелігро, доставлена сюди як бранка? Він сказав Карі: «Слухай, я витягну тебе з цього острова, якщо ти співпрацюватимеш зі мною».

- Звичайно. Що я можу зробити?'

"Де жіночі квартали?"

Вона сміялася. — Тут немає гарему, повір мені. Я хотіла б, щоб це було правдою. Я тут одна, і я просто хочу виїхати».

'Добре. Жодних жінок, — усміхнувся він. — Але вдень я бачив чоловіків багато. Де вони зараз?'

"Давай," сказала вона. "Я покажу вам, де все відбувається". Нік знову глянув на Атчінсона. "Не хвилюйся, - сказала вона, - все буде добре, поки йде фільм".

Так і залишили АК із його задоволеннями. Кара провела Ніка через сад гібіскусів, бугенвілій та троянд. Вона зупинилася біля білого бельведера на галявині, звідки відкривався краєвид на далекі пальми, півмісяць білого піску та океан. Вона відсунула кілька шезлонгів і щось натиснула ногою. Кам'яний фундамент безшумно ковзнув убік, оголивши круглу блискучу металеву шахту розміром із сам бельведер. Нік нахилився вперед і глянув униз. Піднялося тепле металеве повітря, і він побачив ліфт, що піднімається.

— Хоч би що вони робили, — сказала Кара, — це там, унизу. Сама я там ніколи не була», - додала вона. "Мені вхід заборонений, але я бачу, як вони приходять і йдуть". Ліфт підвівся в бельведер і з тихим дзижчанням зупинився. Нік хотів увійти, але вона схопила його за руку. «Якщо ти так спустишся, — сказала вона, — ти потрапиш до їхніх обіймів. Я знаю інший шлях - той, який не охороняється.

Вона відвела його назад на віллу і спустилася до підвалу. "Ось так вони приходять, коли відвідують AK", - сказала вона, відсуваючи полицю з винними пляшками. Нік відчинив люк. Залізні сходи вели вниз, у яскраво освітлений коридор. — Ти мила, — пробурмотів Нік, цілуючи її чарівний ластовитий ніс.

Вона притулилася до нього, провела руками його м'язами. "Під цією гумою вони здаються дійсно міцними, - сказала вона зі сміхом. - Шкода, що ми не маємо часу".

- Мені теж, - посміхнувся Нік. «Можливо, коли я повернуся. А поки що залишайся тут, у будинку А.К., це ненадовго. Якщо це займе багато часу, спробуй дістатися материка самостійно.

— Це небезпечно, — сказала вона. — А я весь час думаю, що у них там була китайська пральня.

Нік посміхнувся і спустився в підземний нервовий центр "КІГТЯ", як він зачинив за собою двері.

Він зробив лише дванадцять кроків коридором, як раптом позаду нього пролунав голос: «Стій!»

N3 розвернувся, Х'юго майнув у руці. Але побачивши, що перед ним, він упустив стилет і повільно підняв руки.

Розділ 15

Якби їх було двоє, чи троє, чи четверо, чи навіть півдюжини, N3 напав би на них. Але перед ним у подвійний ряд стояли 24 постаті у масках. Двадцять п'ять, до речі, якщо рахувати людину на чолі процесії, яка тримала наведений на неї автомат.

Секунду тому їх там не було, але Нік побачив напіввідкритий вентиляційний тунель, з якого вони щойно вийшли, тунель, облицьований таким же блискучим цинком, як і коридор.

' Тримайте руки вгору. Підійди до мене повільно, — наказала постать з автоматом. Поки він казав, різка луна чогось, що нагадує ларингофон, застогнала і заскребіла коридором.

Нік підійшов до групи. Він одразу помітив деякі суттєві відмінності між капітаном і рядами позаду нього. По-перше, він був єдиним озброєним. По-друге, вони мали руки за спиною. По-третє, їхні водолазні костюми були помаранчевими, а його — чорними і мали додаткове спорядження — ключі, водонепроникний ліхтар, щось схоже на сталевий рятувальний жилет.

З кожним кроком Нік все більше переконувався, що перед ним не 25 супротивників,

але тільки один супротивник охороняє 24 потенційні союзники! Риси обличчя чоловіків були приховані кисневими масками, але N3 був готовий посперечатися, що тільки одна особа виявиться китайцем.

Тепер він був за кілька кроків від капітана і мав ту перевагу, що вже тримав руки над головою. Він вдав, що спіткнувся, і взяв себе до рук. Принаймні його нижню частину тіла. Його підняті руки швидко метнулися вниз у смертельному ударі, і він ударив чоловіка по плечах, наче вістрям двох сокир. Крик болю, що верещать, страшенно посилювався ларингофоном. Коли він упав, Кіллмайстер завдав ще одного удару по шиї, зламавши її з тріском, як батогом. Чоловік звалився замертво на землю.

N3 нахилився, готовий напасти на будь-якого з 24 інших, який наблизиться до нього. Але жоден із них не ворухнувся. Перший чоловік ліворуч трохи повернувся, щоб Нік міг бачити наручники і ланцюг, що проходить крізь них, що з'єднує його з рештою. Нік витяг ключ із тіла охоронця і швидко відкрив кайдани. Чоловік вивільнив руки, потер зап'ястя та зірвав з обличчя кисневу маску. Як і здогадався Нік, він був американцем - з вузькою щелепою, світлою щетиною та проникливими блакитними очима.

Нік хотів щось сказати, але чоловік швидко підніс палець до губ і вказав на вентиляційний тунель. "Мене звуть Бейкер", - хрипко прошепотів він крізь рівний гул машин у тунелі. 'Не можна втрачати час. У них тут скрізь монітори. Якщо через хвилину ми не пройдемо повз монітор далі по тунелю, за нами пошлють людей. Він озирнувся, ніби шукаючи прихований мікрофон, потім сказав: «Надягніть водолазний костюм охоронця! Він був високим корейцем – приблизно твого зросту. Тоді ти зможеш нас вести. Я скажу тобі, куди йти що робити. Кожна робоча група спілкується із капітаном через військово-морську радіосистему Bendix. Працює від батарейок із мікрофонами. Ну давай же. Вони затягли тіло охоронця у вентиляційний тунель, і Нік зняв свій власний водолазний костюм і вдягнув водолазний костюм охоронця. "Ми можемо говорити через цю систему так, щоб нас не почули, - сказав Бейкер, - поки ви не натиснете одну з цих двох кнопок". Він вказав на гудзики на ремені Ніка. Ця кнопка посилює ваш голос через кисневу маску, а ця червона кнопка включає вас через основний ланцюг зв'язку. Насамперед, не тисніть на них, поки вони не подзвонять вам. І, будь ласка, сподіватимемося, що вони цього не зроблять.

Нік засунув П'єра в його новий водолазний костюм жаби і схопив Хьюго, після чого двоє чоловіків сховали тіло охоронця та інший водолазний костюм у повітроводі. Потім подвійний ряд продовжився коридором, Нік на чолі, з автоматом у руці.

- Ось монітор, - над його вухом зірвався голос Бейкера. - Ти не можеш його бачити. Він прихований. Підніміть праву руку, великий і вказівний пальці разом по колу. Це пізнавальний знак. Нік це зробив. «Добре, тепер поверніть праворуч у цьому тунелі».

Тунель був виготовлений з полірованого металу і мав невеликий ухил. Він був ідеально гладким, за винятком гребенів, де шматки труби були приварені один до одного. Поки вони йшли, голос Бейкера продовжував подавати інформацію на вухо Ніка. Він сказав, що це оперативна група, яка збиралася почати зміну, але затрималася на деякий час через ремонт системи вентиляції. Вони тимчасово відключили подачу повітря під час роботи, тому одягли кисневі маски. А оскільки тепер вони прямували до того, що він називав «Вакуумною лампою», не було сенсу їх вимикати.

- Питання, - сказав Нік. Ви перші дайвери, найняті для будівництва Аквасіті?

Так. - Відповів Бейкер, - але що б ми не будували, це не Аквасіті. Сподіваюся, ви з агентів уряду», - додав він. Нік сказав, що так, до певної міри . - Пора б тобі дізнатися, що тут відбувається, - з гіркотою сказав Бейкер. «Ми потрапили до цієї пастки більше року тому. Майже сто людей! Гаразд, ось ще один монітор. Зробіть те саме, потім поверніть ліворуч у наступному бічному тунелі.

На них дуло повітря із системи вентиляції. Охолоджене повітря з кондиціонера, пояснив Бейкер, поки вони йшли бічним тунелем. «Що мене турбує, — його голос надломився, — то це те, що все це було побудовано американцями, нами, з американського матеріалу, призначеного для «Аквасіті»! Їх всього близько шістдесяти, а нас сто, але все це настільки автоматизовано і пов'язане за допомогою замкнутого телебачення, що ми навіть не можемо висякатися, щоб вони цього не помітили. Поки ти не вбив того охоронця, ми не мали шансів.

Повітря в тунелі стало тепліше. У повітрі пахло металевим жаром. Нік почав потіти під гумою. "Ми будемо прямо в головному диспетчерському пункті", - сказав Бейкер. — Роби точно, як я тобі говорю, і все буде добре. Мені вдалося знайти тут лише одне місце, де нас не бачать і не чують, — додав він, — але ми не можемо піти туди, доки не повернемося з роботи».

Поки вони продовжували спускатися похилим тунелем, Бейкер сказав Ніку, що першою помилкою пірнальників було підписання контракту, який змушував їх залишатися на Пелігро протягом року. — Ось чому ніхто не приходив до нас, — сердито сказав він. «Китайці дозволяли нам писати листи, але вони всі їх читали, і якщо вони складали враження, що ми збираємося щось видати, нам доводилося їх переписувати. Більшість із нас просто більше не пишуть». Спочатку, додав Бейкер, все це здавалося цілком нормальним. «Нам знадобилося близько шести тижнів, щоб зрозуміти, що ми не працюємо над Aquacity, а на той час було вже надто пізно. Вони нас добре поневолили. ОК, увага! Його голос раптово надломився. 'Ми тут!'

Склепінчаста підземна зала, в яку вони увійшли, була розділена посередині товстим листом скла. За ним були ряди моніторів, циферблатів, миготливих сигнальних ламп і три ряди кнопок і важелів, величезний комп'ютер і п'ять фігур у білому, що вишикувалися в лінію, як команда управління на станції управління ракетами. - Це великий бос, - прохрипів металевий голос Бейкера в навушниках Ніка. — Он там, ліворуч. Але N3 не потрібні були підказки. Залатане обличчя, примарна посмішка, рукавички тілесного кольору, високий голос — усе це він знав не гірше за вміст своєї кишені. - Юдо!

Він проінструктував групу одягнених у біле техніків з іншого боку скла, як вони працювали з різними частинами підводного човна через акустичну систему. Субмарина — сферичний, кирпатий, схожий на м'яч для регбі об'єкт — спирався на складну сталеву трубчасту надбудову в чомусь, схожому на величезну суху ванну. Бейкер сказав: «До них прийшли китайські інженери та зробили цю штуку. Я чув, що вони переправили цих хлопців, замаскованих під техніків, із нафтопереробного заводу на Кубу, але я не розумію, як вони переправили їх до Америки».

«Мені здається, що це атомний підводний човен, – сказав Нік.

- Так? Але не зупиняйтеся, щоб подивитись. Ідіть до третього ліфта ліворуч. Це приведе нас на поверх нижче. Він зробив паузу і. «Бачите того старого в інвалідному візку поряд з великим босом?» Нік справді бачив його — професора Бранда. «Ця субмарина – його винахід, – сказав Бейкер. — Я чув, як китайці казали, що вона може нескінченно плавати на глибині двох тисяч метрів, використовуючи якийсь атомний реостат, який винайшов цей старий. Я скажу вам ще одну річ, яку вони нам не сказали, але те, що я бачив сам. Ця штука має вертикальну пускову трубу для ракети. Деякі з нас бачили, як вони перевіряли її якийсь час тому. Підводний човен зупиняється, скажімо, на глибині двох тисяч метрів і залишається нерухомим. Вони визначили мету за допомогою радіозондування та зіркового телескопа. Всі вони передають це в мозок ракети, потім натискається кнопка і ракета рухається вгору по воді за допомогою стисненого повітря. Твердопаливна ракета запалюється, як тільки він виринає на поверхню, і траєкторія коригується!

Вони вже були у ліфті. Двері зачинилися, і Бейкер сказав: "Натисніть нижню кнопку". Нік бачив доктора Орфа, що сидів поруч із Брандом у скляній будці управління разом із двома іншими чоловіками, обидва із західними рисами обличчя, але у кашкетах охоронців та одягнені у джинсову форму. Нік спитав про них. "Можливо, вони американці, а може і ні", - сказав Бейкер. «Все, що я знаю, це те, що вони говорять китайською, я думаю, що вони його охоронці. Вони прибули сюди вчора разом із ним. Знаєш, я не розумію цього Бранда. Я чув, що китайці з ним мали великі проблеми. До вчора його не пускали сюди. Вони тримали його у Великій Сосні. Він спроектував усе це на папері – і я маю на увазі все це. Підводний човен, станція керування, вакуумна трубка. Це хлопець геній. Але я чув, що він весь час боровся. Ось чому це зайняло так багато часу. З ним усі перепробували – промивання мізків, погрози на адресу доньки, а він усе незадоволений. Ви знаєте, — додав він, — важливий момент настане лише за кілька годин». Нік повернувся до нього і хотів запитати, через скільки годин і який буде важливий момент, але двері ліфта безшумно відчинилися. «Тепер ми перериваємо радіозв'язок, – сказав Бейкер. "Ми йдемо в трубу". Двоє охоронців у кисневих масках жестом попросили Ніка звільнити своїх людей від ланцюга, що сковує їх. Коли він це зробив, усю групу загнали до довгої круглої декомпресійної камери. Трубчастий склад із вагонеток довжиною із середню каналізаційну трубу чекав їх у гладкому алюмінієвому подовженні. Чоловіки були пристебнуті ременями і лежали плазом, один за одним, в окремих пластикових відсіках, що нагадували ланцюжок сосисок. Нік увійшов останнім.

Після того, як охоронці пристебнули його ременями, один із них потягнув за важіль на панелі керування. Потяг раптово рушив і за лічені секунди розігнався до фантастичної швидкості. Нік щосили намагався змусити свої очі відкритися під величезним тиском. Вони пройшли крізь алюмінієву трубу зі швидкістю та плавністю кулі, випущеної зі ствола. Не минуло й шістдесяти секунд, як «поїзд» сповільнив хід — ніби поринув у м'яку повітряну подушку.

Процедуру повторили. Охоронці розстебнули їх і повели через декомпресійну камеру — тільки цього разу на них знову не було вбрано наручники. — Ми знову можемо підтримувати радіозв'язок, — пролунав голос Бейкера. — Ви ведете нас через тунель. Але будьте обережні. У них тут також є монітори.

Тунель круто піднімався крізь те, що виглядало як суцільний корал. Інспекційні лампи в кам'яній стелі тьмяно світилися крізь густу серпанок коралового пилу. Конвеєрна стрічка на стелі несла повз них потік подрібнених коралів, але, хоча гуркіт роликів мав бути оглушливим, Нік не почув жодного звуку. Він запитав. - 'Де ми?'

— За сорок миль на північний схід від Пелігро, — відповів голос Бейкера. — Що ви думаєте про вакуумну трубку? - спитав він з відтінком гордості в голосі. Можливо, Бранд розробив початкову ідею, але ми її реалізували. Ідея сама по собі проста: повітря, що надходить з одного боку вакуумної трубки, розганяє все, що там знаходиться, до швидкості кулі. Повітря з протилежного боку сповільнює об'єкт. Нам знадобилося шість місяців, щоби прокласти труби для цієї штуки. .. '

"Звичайно, під океаном", - сказав Нік, думаючи про план Бранда щодо вторгнення через Ла-Манш.

"Так". - відповів Бейкер. — Близько двадцяти миль по піску, останні десять миль по твердій скелі. Хороше досягнення інженерної думки. Я просто подумав, що над нами має бути якась база, до якої вони хочуть дістатися.

Нік нічого не сказав, але під маскою його обличчя було похмурим. Вони справді були під базою. Ракетна база на мисі Соболь! І вони б потрапили туди, просто прокопавши собі шлях під комплексні системи підводного оповіщення, які Служба безпеки НАСА показав йому з таким гордим виглядом!

Попереду Нік побачив бригаду з 24 людей, яка працює високошвидкісними відбійними молотками, щоб пробити собі дорогу у твердій скелі. І знову там, де мав бути неймовірний шум, панувала моторошна тиша. Він запитав про це Бейкера, коли вони підійшли до контрольно-пропускного пункту. «Ви помічаєте, що повітря більш-менш вібрує воєрог вас?» Голос Бейкера зірвався над його вухом. Нік погодився. “Ну, ось чому. Електричний струм проходить через пристрій, який вони називають audieur, де струм перетворюється на радіочастотну силу 20 000 герц на секунду і знову перетворюється на механічну енергію або вібрації, які поглинають початковий звук. Самі вібрації постійно відскакують від цих стін, поки, на мою думку, вони вже не діють на інструменти, що знаходяться у них нагорі. Гаразд, дивись сюди, — сказав він, і його голос раптом пролунав наполегливо. «Просто скажи охоронцеві – «Тонцзі». Беремося до роботи. Ми будемо працювати три години — і не соромтеся час від часу плескати нас палицею заради реальності.

Вони працювали вже близько години, коли раптом задзвонив зумер на поясі Ніка. Він обернувся. Головний інженер вказав йому на невеликий брезентовий навіс, звідки він керував бурінням. Нік підійшов, натиснув червону кнопку, яка підключила його до основного ланцюга зв'язку. Працюючи в Пекіні декількома роками раніше, N3 достатньо вивчив мандаринський діалект, щоб вести розумну розмову. Він просто сподівався, що головний інженер не з Північної Кореї.

Він не був звідти. Нік почув мандаринський у навушниках. "Великий Бос хоче вас бачити", - сказав чоловік, вказуючи на монітор. Нік обернувся. Юда дивився на нього з екрану! Чи це був двосторонній екран? - здивувався він. Жахливо викривлений рот на екрані ворухнувся, а знайомий голос звучав пронизливо, як збуджений комар у навушниках.

— Негайно повертайтеся зі своїм гуртом, — швидко сказав Іуда на мандаринському діалекті. «Головний інженер доповів, що ми менш ніж за вісім дюймів від місця прориву ракетного складу. Після того, як ви приведете свою робочу групу до тюремного блоку, поверніться в компресійну камеру і приєднайтеся до спеціальної атакуючої групи, яка прямує туди. На самому складі вже дещо зроблено, щоб спростити завдання». Механічна рука поманила Ніка протиснутися усередину.

На зворотному шляху в Пелігро у вакуумній трубі Нік швидко зрозумів. Судячи з розміру тунелю, через який їх знову проштовхнули, здавалося очевидним, що "КІГІГТЬ" не збирався вкрасти всю ракету PHO, а тільки спеціалізований комп'ютерний мозок - складну електронну масу не більше звичайного автомобільного двигуна. Вони, мабуть, помістили б це у власну ядерну боєголовку в суперпідводному човні Бранда. Щоб замаскувати крадіжку ракетних мозку і дати їм час дійти до недоступних глибин Атлантики, ймовірно, планувалося підірвати сховище на мисі Соболь. Через радіоактивне випромінювання ніхто не зможе наблизитися протягом 48 годин.

На той час, коли буде розкрито крадіжку ракетних мізків, Червоний Китай нав'яже свої умови решті світу!

Коли Нік вивів свою групу з 24 людей із компресійної камери на Пелігро, план почав дозрівати. Він міг упоратися з цим питанням на своєму боці; він тільки сподівався, що Жюлі матиме шанс розібратися з Ільзою Лаутенбах на її боці. Він сказав Бейкеру: «Дай мені знати, коли ми дістанемося сліпої плями в системі моніторингу».

Але це був не голос Бейкера, що просочується в навушники Ніка. "Агент N3 з АХ," - різко сказав тонкий, високий голос Юди. — Тіло охоронця щойно знайшли у сьомому вентиляційному тунелі. Огляньтеся, потім дуже обережно поставте автомат перед собою. Опір марний.

Нік обернувся. Сталеві двері плавно ковзнули перед входом у тунель за його спиною, а з іншого боку підійшов ланцюжок охоронців з автоматами напоготові.

Розділ 16

На мисі Соболь розпочався зворотний відлік.

Радарні лопаті були спрямовані на південний схід, прямуючи до острова Вознесіння, що знаходиться на відстані 7500 кілометрів. Вогні мерехтіли на великій панелі в Центрі управління, і попурі голосів, що займаються виміром відстані, провідністю та руйнуванням, змішалося та просіялося в динаміках.

Жюлі Барон притулилася до стіни головної будівлі і побачила, як Ільза Лаутенбах швидко йшла бетонною платформою до воріт, що охоронялися. Величезна ракетна установка і тарілчасті відбивачі за нею виділялися в місячному світлі, а з шахти, тепер з'єднаної з пусковим майданчиком товстим кабелем, здіймався тонкий примарний слід пари.

Металевий голос динаміків повторив зворотний відлік з усіх дахів: «Двадцять сім годин, шістнадцять хвилин, тридцять секунд. ... телеметричний контакт... тиск у баку в нормі... гіроскопи в порядку... тиск у ракетному баку в нормі...

Джулі побачила двох охоронців у формі, що стояли перед Ільзою. Вони вказали на червону сигнальну лампочку на позиції і на вивіску, що звисає із огорожі. Там було написано:

НЕМАЄ ДОСТУПУ ДО ПОЧАТКУ ПУСКУ ВХІД ТІЛЬКИ СПІВРОБІТНИКАМ.

Ільза полізла до пухкої сумки, яку несла, ніби шукала своє посвідчення особи. Раптом обидва охоронці впали. Ільза швидко озирнулася, потім поспішила до бункеру.

Джулі вирвалася з тіні і пішла за нею. Застиглий вираз на обличчях охоронців вказував на нервово-паралітичний газ — мабуть, із звичайного пульверизатора. Джулі поспішила, крадучись за нею від тіні до тіні. Вона побачила, як Ільза спускається залізними сходами, які спіраллю огинали бункер. Джулі підійшла до краю і подивилася вниз. З підлоги, за шістдесят футів нижче, кругла стіна з полірованого металу височіла, як гігантський гарматний стовбур. Вона дивилася, як Ільза спускається східцями, повільно кружляючи навколо великої блискучої хромованої ракети, що лежить на тупому конусі зі сталевих балок. Біля основи ракети Ільза переступила через перила, обережно пройшла вузьким містком лісів, відчинила маленькі дверцята і зникла в самій ракеті.

Джулі зняла туфлі і швидко спустилася гвинтовими сходами. Не було часу звернутися по допомогу. Вона була впевнена, що в цій пухкій сумці в Ільзі були інструменти, і по тому, як швидко і впевнено вона рухалася, було очевидно, що вона точно знала, що робить. Декілька ударів викруткою тут, дещо там — і Бог знає, що вона могла зробити із системою управління ФО.

Джулі знадобилося близько п'яти хвилин, щоб відчинити двері в ракеті. На одну жахливу мить вона злякалася, що Ільза замкнула її зсередини. Перше, що побачила Джулі, коли двері відчинилися, була сумочка. Він лежав напіввідкритий на гладкій хромованій підлозі, а навколо нього валялися якісь точні інструменти. Ільза стояла на залізних сходах майже за шість футів над нею, розплутуючи заплутану зв'язку проводів. Можлива система оповіщення. У облягаючій чорній сукні, яка була на ній, не було кишень, так що Джулі не довелося турбуватися про нервово-паралітичну отруйну речовину. Мабуть, він усе ще був у сумочці.

Ільза мало не впала зі сходів, коли за Джулі зачинилися двері. 'Хто ти?' вигукнула вона. 'Що ти тут робиш? Немає доступу стороннім особам.

- Спускайся, люба, - ласкаво сказала Джулі, відкидаючи сумочку вбік. «Гра закінчена, як кажуть».

Ільза спустилася – але не так, як очікувалося. Її спідниця набула навколо стегон, коли вона зістрибнула і приземлилася на босі ноги, як кішка. Її хитрі, гострі очі метнулись убік, щоб виміряти відстань до сумочки, а руки стиснулися в пазурі. Вона справляла враження стрибає пантери. Натомість її нога вистрілила, потрапивши Джулі прямо в живіт. Коли вона спіткнулася, Ільза пішла за нею і вдарила Джулі у скроню, змусивши її ковзати по гладкому хрому.

Джулі, оніміла на мить, похитала головою. Вона побачила, як нога Ільзи метнулася до її обличчя, схопила її за кісточку і вчепилася зубами в підйом стопи. Ільза закричала, спробувала вирватися. Пізно. Джулія стала на одне коліно, як і раніше, тримаючи ногу в руках. Вона штовхнула його, і інша нога Ільзи відірвалася від землі, і вона впала на весь свій зріст.

Її руки потяглися до сумки. Джулі стрибнула на неї, дряпала і смикала. Рука Ільзи підвелася, схопила Джуліну сукню і розірвала її по шву. Її пальці зачепилися за ліфчик, потяглися, і соковиті груди Джулі здулися. Голова Ільзи рвонулася вперед із вишкіреними зубами. Джулі закричала, коли вона встромила зуби їй у груди. Вона відсахнулася назад, намагаючись захистити себе, і Ільза насилу піднялася на ноги, її власні груди вирвалися з рваної сукні. Тепер вони обидва стояли, обережно повертаючись один до одного. Жар у ракеті був сильний, і Ільза зірвала залишки сукні з тіла, кинула ганчірки на підлогу і вибралася назовні. Джулі зробила те саме, бо сукня сковувала її рухи. Вони продовжували кружляти навколо один одного, Ільза намагалася наблизитися до сумочки. Обидві дівчата важко дихали, їхні груди здіймалися і опускалися, а їхні оголені вродливі тіла були вкриті шаром поту.

Раптом Ільза напала, зчепивши руки. Ліва нога Джулі вилетіла в лютому ударі карате, який був, як постріл пістолета. Ільза скрикнула, схопилася за живіт і впала навколішки. Її руки піднялися, щоб захистити обличчя, але надто пізно. Жюлі вже осідлала її, притиснувши до спини, і її довгі витончені пальці дряпали обличчя та груди Ільзи.

БЕНГ! вхідні двері раптово відчинилися за її спиною. Джулі повернулася, щоб сказати: «Ну, час мені допомогти», але слова завмерли у неї в роті.

Жовте східне розташування очей над кисневою маскою було безпомилковим, як і мова, що виходить з нагрудного мікрофона. 'Loy gie, ar cow lar! Швидше, хапай їх! Дві фігури в масках і чорних водолазних костюмах стрибнули у двері, тягнучи за собою закривавлені оголені тіла Джулії та Ільзи. З'явилися нові фігури у чорних гумових костюмах із інструментами в руках. Вони піднялися сходами, і зашипіла ацетиленова пальник. Лунали різкі накази, звук ключів, що обертаються, і викруток. Посипалися іскри. Ільза стояла, її очі дивилися у бік Джулії. "Залиште її тут!" — прошипіла вона китайською. "Нехай її підірвуть разом ракетою!"

- Я впізнаю її! - прохрипів нагрудний мікрофон. "Я бачив її в Пекіні менше трьох тижнів тому".

Джулі зігнулася, дивлячись у косі очі над маскою. Безперечно, це був Ло Джо-цзін із П'ятого Управління, Збройна контррозвідка. "Тью на ма!" - прошипіла вона. Це був отруйний епітет ненависті та зневаги, який жоден китаєць ніколи не зможе пробачити.

Очі над маскою стали жорсткими. "Ні, вона піде з нами", - прохрипів нагрудний мікрофон. Є більш цікаві способи померти, ніж під час вибуху.

— Але це означає, що ми повинні залишити ще когось, — запротестувала Ільза.

Раптом у повітрі просвистів ніж, що встромився в чорний гумовий костюм. Технік упав навколішки від болю, намацуючи на спині те, що його мучило. Чоловік не міг дістати ножа, зітхнув і впав обличчям вниз. «Візьми його кисневу маску. Віддай дівчині.

Четверо чоловіків, що несли електронний мозок ракети, обережно переступили через труп і, хрипаючи, наказуючи один одному, позадкували до дверей.

Поки Джулі вели по позиції і сходах, що залишилися, вона побачила диверсійну групу, що швидко простягає дроти між вибуховими речовинами, стратегічно розташованими навколо бункера. Вона також побачила знебарвлений цинк біля основи бункера і велику зяючу дірку, пропалену в ньому ацетиленовими пальниками. Метал усе ще світився і обпікав її босі ноги, коли їй доводилося ходити. Потім постаті в масках потягли її вниз, у смердючі надра землі.

Нік озирнувся і побачив, що сталеві двері біля входу в тунель ковзають, замикаючи його та його робочу групу з 24 людей у тюремному блоці. Тим часом з іншого боку підійшов ланцюжок охоронців з автоматами напоготові. Але Нік не опустив свій автомат, як наказав Юда. У вузькому тунелі мав перевагу. Вороги наближалися по двоє, а це означало, що тільки двоє передніх могли стріляти, не зачепивши інших.

Відповідь N3 була для них надто швидкою. Голос Юди все ще лунав у його навушниках, коли він натискав на курок. Пістолет-кулемет затанцював і застрибав у його руках, як живий. Перші два вартових були відкинуті назад... Вони впали на інших, порушивши їхній стрій. Нік націлив автомат на стельові світильники. Вони вибухнули в темряві, тож силуети вартових виділялися на тлі світла тюремного блоку за ними.

'Ключі!' - пролунав у навушниках голос Бейкера. N3 зірвав їх з пояса і простяг йому. Тепер пролунав голос Юди. - Це тобі не допоможе, N3. Опусти зброю. Голос Бейкера здійнявся над голосом Юди, заглушаючи його. "Стріляйте у монітор!" вигукнув він. — Он там, у кутку, над твоєю головою! Нік прицілився в це місце і натиснув на курок. Голос Юди перетворився на криве каркання, яке було різко перервано другим залпом.

Пара вартових перестрибнула через своїх повалених товаришів, і з їхньої зброї вирвалося полум'я. Нік упав на землю, стріляючи, коли кулі просвистели у нього у вухах. Перший вартовий схопився за шию і крутнувся повільно довкола себе. Другий, вражений у живіт, зігнувся вдвічі. Відлуння стрільби повільно рознеслося тунелем. Тепер Нік побачив людей, що проносилися повз нього і прямували до вартових. Він глянув через плече. Бейкер швидко пройшов повз чергу, знявши наручники і простягнувши ланцюг. "Залишився лише один монітор!" — його голос зірвався у навушниках Ніка. - У самій тюремній камері. Але хлопці там знають, як із цим упоратися!

Першого з водолазів підкосили постріли. Але чоловік позаду нього добіг до першого мертвого вартового, вихопив автомат і відкрив вогонь у відповідь. Водолази за ним теж кожен схопив зброю. За лічені секунди всю колону охоронців було знищено ціною всього двох водолазів. Тепер вони увірвалися до тюремного блоку, і Нік почав звільняти інших ув'язнених. Усі робітники бригади були на місці. Це означало, що разом їх було близько сотні людей. Але що вони при цьому виграли? Вони, як і раніше, були замкнені в тюремному блоці.

- Але ненадовго, - відрізав N3. 'У мене є думка.'

Тяжка, не зовсім людська рука потяглася до ряду різнокольорових стрілок і важелів. Механічний палець повільно потягнувся, а потім раптово приземлився на маленьку червону кнопку у нижній частині панелі. У головній диспетчерській не було ні звуку, але двоє чоловіків усередині приємно посміхнулися при думці про вибух, який, як вони тепер знали, розірвав шахту на мисі Сейбл на шматки.

- І це, - сказав Іуда із задоволенням, - це було те.

Він дивився через скло на електронний мозок ракети ПНО, яку обережно виносили з підземного ліфта четверо охоронців.

Доктор Карл Орф повернувся до Юди і запитав німецькою: «Що зараз відбувається у тюремних блоках?»

Примарна, пришита усмішка скривилася в гримасу огиди. Ба! Хто знає? - сказав тонкий голос. «Вони вимкнули монітори. Але зараз немає часу турбуватися про них. Вони замкнені, а в нас багато справ. Подзвони Бранду і дізнайся, чи закінчив він приготування в підводному човні. Ми не можемо втрачати жодної секунди.

- А дві жінки? — спитав Орф, вказуючи на Ільзу та Джулі, які стояли серед охоронців у чорних костюмах під диспетчерською.

— Заберіть їх обох! - відрізав Іуда. — Ільзі треба повернутись на свою посаду нагорі. Нас не може турбувати цей божевільний Атчінсон в останню хвилину. Що до іншої, то робіть із нею, що хочете.

Орф взяв мікрофон і наказав. Ільза Лаутенбах кивнула і підійшла до ряду ліфтів. Двоє охоронців, утримуючи Джулію, пішли за нею в один з ліфтів, і двері зачинилися.

Професор Бранд повідомив, що все готове. За кілька хвилин він виринув із люка підводного човна. Два охоронці допомогли йому подолати сталевий трап. Він виглядав блідим і стурбованим і, незважаючи на їхню допомогу і тростину, рухався з великими труднощами. "Несі це!" наказав Юда. 'Час минає.'

Коли Бранд повернувся в рубку, Юда потягнув за важіль, і морська вода ринула в простір, де лежав підводний човен. Вона хлюпала об скляні стіни великими зеленими хвилями. Коли вода повністю накрила підводний човен, Іуда натиснув кнопку, і сталева надбудова відвалилася від підводного човна. - Команда водолазів готова? — гаркнув він. "Команда водолазів готова, сер", - відповіла китайською мовою група із сорока людей у масках, ластах і кисневих масках, що стояли перед рубкою управління.

– Ракетна частина готова?

"Водонепроникна і готова, сер", - протріщала з динаміків відповідь.

— Добре, візьміть частину у відсік, — відрізав Іуда. Він обернувся до Бранда. «Який зараз тиск?»

— П'ятнадцять фунтів за квадратний дюйм, — слабким, тремтячим голосом відповів Бранд. «Рівно тиску моря зовні».

'Добре. Ми відчинимо люк, — сказав Юда. Його кігті пальці щільно зімкнулися навколо важеля і потягли його на себе. Великий сталевий екран наприкінці приміщення повільно відкрився, і зграї риб, що гойдаються, зупинилися, щоб подивитися з темних океанських глибин на сталеву рибу, які тепер виходила щоб приєднатися до них.

Юда нахилився до свого мікрофона і потяг за важіль. "Ви слухаєте мене, капітан Лінь Цое?" — гаркнув він, дивлячись на один із екранів монітора. Він ожив і на ньому з'явилося китайське обличчя в кепці та светрі. «Я чекаю ваших розпоряджень, сер», - була відповідь на мандаринському діалекті китайської мови.

— Відвези човен на морське дно, — наказав Юда. "Відкрий передній люк і наповни ракетну трубу". Він спостерігав, як команда водолазів чекала у скляній компресійній камері, доки вода повільно піднімалася над їхніми головами. "Відсік з деталлю вже в дорозі".

Нік Картер дико вилаявся. «У них електронний мозок ПХВ! - прогарчав він, зіткнувшись з командою пірнальників "КШГТЯ", що розлетівся навколо підводних саней з батарейним живленням. Їхні маски виблискували, і вони ляскали плавцями, випливаючи з компресійної камери в ідеальному строю у темний океан.

Він з важким серцем вимкнув монітор, знаючи, що той факт, що "КІГТЬ" домігся того, що в нього була ця частина, і це означало дві речі: Джулі мала бути вбита, а установка на мисі Сейбл підірвана. Ми звернулися до Джима Бейкера та 22 інших дайверів, що стояли з ним у гідрокостюмах та масках у компресійній камері вакуумної труби. — Звідси прямий вихід до моря? — спитав він напружено. — Який ви могли використати, коли прокладали трубу від Пелігро до Соболя?

Бейкер припинено. - Тиск, мабуть, жахливий, - задумливо сказав він, - але ми можемо підірвати вихід. У нас багато вантажу, - сказав він, вказуючи на караульне приміщення охоронців. «І я знаю найслабше місце у компресійній камері. Там, де ми заварили вхідні двері, якими користувалися.

- Що ж, ми вже тут, - сказав Нік. "Давайте зробимо все, що в наших силах".

Вибратися із тюремного блоку було відносно легко. На Ніку вже була форма вартового; так що треба було тільки змусити Бейкера та інших одягнути уніформу та кисневі маски вбитих вартових, а потім пройти до сталевих дверей, які їх зачиняли. Нік вдарив по ній стволом свого автомата, кричачи ідеальною мандаринською: «Відкривайте, товариші. Ми вбили тут цю імперіалістичну наволоч. Допоможіть нам із тілами. Охоронці в компресійній камері вакуумної труби негайно відчинили двері і загинули під градом куль. Наступна проблема полягала в тому, що не вистачило гідрокостюмів та масок на всіх. Бейкер виявив рішення. Надіслати більше 70 ув'язнених, яких вони звільнили, прямо на поверхню Пелігро через вентиляційні труби та люк, що веде на віллу Атчінсона. Нагорі було лише кілька охоронців, і люди змогли підготувати судна на підводних крилах та інші плавучі засоби для спільного відступу.

Тепер, поки Бейкер готував заряди вибухівки, Нік роздав усім ножі, ласти та гарпунні рушниці з вартового приміщення зі словами: «Пам'ятайте, хлопці, якщо ця справа вибухне, нас швидко рознесе в різні боки, і все відразу зберемося, сподіваюся». знадобиться кілька секунд, щоб зорієнтуватися.Спочатку шукайте підводний човен.Я думаю, сани вже в дорозі. — Не затримуватись ні для чого іншого — наприклад, для особистої помсти охоронцям, — багатозначно додав він.— У нас немає часу.

Розділ 17

Це було схоже на те, якби вас кинули в космос на гумовому м'ячі.

Товста повітряна подушка, в яку вони були загорнуті, дещо захистила їх від вибуху, а тонни морської води, що увірвалися в діру на місці вхідних дверей, підняли їх і понесли в море, викинувши на поверхню зі страшною швидкістю. . Коли він розірвався на частини, повітряна куля пронеслася повз них, вдарившись об вируючу поверхню з ударом бомби.

Нік відчув, як його жбурляє по воді, як юлу. Він мав колючий біль у вухах. Він ляснув ластами, щоб уповільнити темп та отримати декомпресію. За його спиною через промінь сріблястих бульбашок злетіла дюжина чоловік. Були також деякі, які вже пливли назад до морського дна в безпомилково відомих позах смерті. Нік відчув дотик до свого плеча. Це був Джим Бейкер, вказуючи на свої вуха. Система зв'язку була зруйнована вибухом. Бейкер вказав на сутінки. Нік побачив сріблястий силует підводного човна на морському дні і віяло пірнальників у чорних костюмах, що пливли до нього на санях. Він побачив, що між балонами з киснем вони мали великі балони — балони зі стисненим повітрям.

Тому вони мали вдвічі більшу швидкість, ніж його власна група. Однак це компенсувалося тим, що вага їхнього ракетного компонента сповільнювала їхні сани з батарейним живленням. N3 посміхнувся. Ці повітряні скафандри дуже підходили його людям, щоб розрізняти друзів та ворогів!

Рука Ніка висунулася вперед, сигналізуючи про атаку. У складі водолазної команди "КІГТЯ", він побачив гвинтівки С02, прив'язані до їх поясів, і додаткові списи-гарпуни, прив'язані до їхніх ніг. Маска капітана підвелася, він їх побачив. Вони мали перевагу в тому, що вони підтримували радіозв'язок один з одним. Але група Ніка мала більшу перевагу, тому що знаходилася над ними і за ними, з поверхневим сяйвом раннього ранку в очі ворога.

Нік кинувся вперед, його ніж із синьої сталі стирчав перед ним, як спис. Він ударив найближчого ворога в стегно і кинув його в людину поруч із ним. Нік завдав удару, рухаючи ножем уперед і назад. Чоловік упустив гвинтівку С02, коли з рани закипіла кров. Він зігнувся навпіл, і вода потрапила по краях його мундштука до рота. Нік вивільнив лезо і поплив уперед серед шалено літаючих фігур. Праворуч він побачив, як Бейкер боровся з одягненою в чорне фігурою і зірвав з неї маску. Над ним ліворуч кілька його водолазів вели смертельну битву з бійцями "КІГТЯ". Фігура в руховому костюмі впала перед Ніком, коли він вчепився в його обличчя, оскільки скло його маски було розбите, а його обличчя було перекручено.

N3 озирнувся і побачив сани з дорогоцінним вантажем, загорнутим у гуму. Його охороняли двоє бійців "КІГТЯ" з гвинтівками C02 напоготові. Нік уперся ногами в шматок корала і рушив уперед. Потік бульбашок вирвався з однієї з гвинтівок, і спис врізався в гуму, що прикривала його плече. Він відчув біль і щось мокре, що могло бути водою чи кров'ю. Він ухилився від другого спалаху металу і натиснув на курок свого пістолета. Спис вдарив найближчого охоронця в шию, і він зробив повільне сальто назад, перекинувся і, слабко відштовхнувшись, сів на морське дно, з його горла валив чорний дим.

Інший охоронець тепер кинувся на нього. Приклад гвинтівки С02 врізався Ніку в голову і він на мить онімів. Тепер чоловік смикав його мундштук і продовжував стукати ліктем маскою Ніка, намагаючись зламати її. Х'юго прослизнув у вільну руку N3. Він тицьнув його у жовтий квадрат шкіри над гумовим костюмом. Обличчя чоловіка під маскою страшенно скривилося, і він відлетів від Ніка, брикаючись ногою в серії скажених сальто, як збожеволілий літак. Чорний дим валив із глибокої рани під вухом.

Нік повернувся до саней. Він бачив, що у Бейкера та шести інших пірнальників вони вже є, і вони відправляють її на поверхню. Бейкер обернувся, великим і вказівним пальцями показав йому добре. N3 озирнувся. Тут і там чорні фігури повільно опускалися на морське дно в суміші копій, шматків чорної гуми, циліндрів та гвинтівок С02. Він уже міг бачити великі сірі боки акул, що кружляли між ними, з плавцями, які тремтіли, побачивши таку кількість крові.

Настав час було зникати! Він рушив угору, слідуючи за іншими невиразними постатями крізь молочну метушку, залишену битвою. Нік востаннє глянув униз, коли він завис за двадцять футів від поверхні, тупцюючи на місці, чекаючи, коли припиниться декомпресійний біль у вухах. Субмарина все ще лежала серед коралових брил на піщаному дні, здавалося б, нежива річ. N3 похмуро посміхнувся. Він би все віддав, щоб почути повідомлення, що миготять зараз між капітаном та Юдою!

Потім Нік повернувся і пробив сім метрів води, що залишилися. Коли його голова спливла на поверхню, він зняв мундштук і маску і глибоко вдихнув благодатне ароматне повітря.

У нього не так багато часу, щоб насолодитися цим. Кулі вже падали у воду, розкидаючи на всі боки фонтани. "У них тут є одне з суден на підводних крилах!" - Закричав Бейкер. Він і його люди витягли мозок ракети, санки і все інше на борт судна на підводних крилах. Нік поплив до них довгими лютими гребками. Він озирнувся і побачив величезного срібного коника, що мчав на пристань, з кулеметів на носовій палубі виривалися язики полум'я.

'Швидко!' вигукнув він. "Візьміть безвідкатний кулемет у корму!"

Піднявшись на борт, він побачив, як А. К. Атчінсон і Каре Кейн допомагають піднятися на борт сусіднього катера на підводних крилах. «Слухай, — крикнув він Бейкерові крізь гавкіт 57-мм кулемета, — витягни цих двох звідси на іншому катері. Я прикрию тебе звідси. Бейкер закричав: «Ці виродки навіть не дочекалися нас. Їм належить усе, що плаває – двомісні підводні човни, підводні сани. Вони не знають, як керувати цими катерами на підводних крилах, інакше вони взяли б і їх. Ублюдки!

"Ви не можете звинувачувати їх!" - Крикнув Нік. "Гей, стережися віддачі цієї штуки!" — додав він, бо Бейкер закинув автомат собі на плече, і порох вирвався з щілини всього за кілька дюймів від його обличчя.

"Не хвилюйтеся, - посміхнувся Бейкер, - я працював з однієї з таких штук у Чунгсжоні в Кореї".

Після прямого влучення в носову частину ворожого корабля на підводних крилах полум'я та уламки злетіли вгору, як гриби. Корабель вилив з ревучими двигунами. - Гарна робота, приятель, - сказав Нік. — Але ж вони повертаються з підкріпленням. Коли я дослідив цей острів, я побачив цілу базу цих човнів з іншого боку. Слухай! Він підняв палець. Вдалині долинало ревіння двигунів з іншого боку мису. 'Забирайся!' - Вигукнув Нік. - Я один візьмуся за ракетну частину. Я не хочу нікого зі мною. Це надто небезпечно.

"Добре, приятель", - сказав Бейкер, потискуючи Ніку руку. Він застрибнув на палубу іншого катера. 'Хай щастить. Може, я зможу їх від тебе трохи відволікти.

- Якщо зможеш, добре, - сказав Нік. "Подякуй Кару Кейн від мого імені, - крикнув він, коли під'їхав інший корабель на підводних крилах, - і скажи їй, можливо, наступного разу". Бейкер посміхнувся і помахав. А потім він зник, а корабель піднявся з бурі власної піни, як величезний птах.

Нік підійшов до рубання катера і швидко ознайомився з величезною панеллю приладів, повної кнопок і важелів. У приладовій дошці був навіть телеекран, напевно монітор, який спілкувався з Іудою. То був час. Він потягнув важіль із написом ЗАПУСТИТЕ ОБИДВА ДВИГУНА. Могутні машини з ревом ожили. Раптом він почув голоси, що кричали крізь шум. Він обернувся. Дві постаті пробігли по пристані. Він упізнав одного з водолазів Бейкера; інша, у якої голі плечі були загорнуті в ковдру, була… .. 'Інгра!' - Закричав Нік і побіг на корму.

- Я знайшов її там, у хаті, - вигукнув пірнальник. «Вона ходила зовсім приголомшена. Схоже, вони її побили.

Погляд Ніка впав на плями крові на ковдрі, на зловісні червоні мітки на її шиї та обличчі, на порожній, втрачений погляд її очей. "Ці брудні виродки!" — гаркнув він, піднімаючи її на борт. 'Швидко!' — крикнув він водолазу, бо катери, що наближалися, були вже близько. 'У укриття!' - Вигукнув він, коли почали стріляти. Він кинувся на палубу і потяг за собою Інгру. Свист куль розсікав повітря над головою. Він почув, як за ним впав важкий предмет, і обернувся. Дайвер згорнувся клубком на палубі, його чорний гідрокостюм був у крові, його обличчя було прострелено.

Але два катери на підводних крилах не зменшували швидкості. Вони промчали повз, і Нік побачив, як екіпажі направили кулемети на носовій палубі у бік судна Бейкера. Він чекав, поки їхні двигуни загули десь далеко. Потім він скочив на ноги і глянув на водолаза. Мертвий. Нік кинув його за борт і відв'язав мотузки.

Через кілька хвилин вони ковзнули по поверхні води до Великої Сосні, і вперше за багато годин Нік розслабився. Він запалив сигарету і простяг її Інгрі. Вона з вдячністю прийняла її, зробила короткі нервові вдихи, стоячи поруч із ним, і зазирнула у вікно кермової рубки. — Я справді думав, що ти там, люба, — сказав Нік, відкидаючи вільною рукою кілька пасм її густого світлого волосся. «Коли я повернувся і побачили, що човна немає... Як же вони його знайшли? На літаку?

Раптом вона опинилася в його руках, її груди притулилися до його грудей, ковдру злетіло з її плечей. "О боже, це було так жахливо!" - Видихнула вона. — Не примушуй мене думати про це! Поцілуй мене!'

"Хороша ідея", - подумав Нік, відчуваючи тепло від дотику до її твердої, гладкої наготи. Він притягнув її до себе. Все її тіло вигнулося і потерлося про нього, поки він цілував її. Він відчув, як її руки ковзнули по стегнах і розстебнули блискавку гумового костюма. Її руки повернули його до життя. Він на мить відсмикнув рота, щоб спробувати керувати, і побачив, як її рука рушила до важеля, що дозволяє кораблю продовжити автоматичне керування. «Ми це заслужили», - тихо сказала вона, і Нік подумав: «Боже, це ще м'яко сказано! »

Він сильніше притулився своїм ротом до її губ, відчув її губи, її язик, що облизує його і притискається до нього, немов серцебиття і вібрація, що протікають між ними. Солодке почуття, досвід за ним! — подумав він з подивом і в ту ж хвилину відчув, як волосся на його потилиці раптом стає дибки. Те, як вона цілувала його, що вона робила з ним губами та пальцями - це була не Інгра!

То була Ільза!

Його пальці вп'ялися їй у горло. Він почув стукіт ножа по палубі позаду себе, побачив отруйну ненависть, що струмує у великих блакитних очах. Він скинув її і глянув униз. Це був великий акулій ніж із синьою ручкою та восьмидюймовим лезом. Мабуть, вона весь час ховала його під ковдрою! Він стрибнув на неї і вдарив її по обличчю ліворуч і праворуч.

Він запитав. - Де Інгра?

'Мертва!' - прошипіла вона. «І ти теж будеш мертвим, N3! Так, я знаю, хто ти, я знала це від початку. Це ти вбив мого батька під час вибуху у Зовнішній Монголії два роки тому. Тоді я поклялася помститися, і в тому плані, що ми з Юдою вигадали, чудово те, що моя помста тобі так ідеально вписується в загальну картину. Я знав, що ти найкращий агент АХ. Я знала, що вони надішлють тебе сюди, якщо дізнаються, що відбувається. Цей дурний агент ЦРУ був убитий тільки для того, щоб примусити вас сюди швидше. Моя сестра розповіла йому дуже багато, і вона хотіла сказати йому більше. Маленька ідіотка дозволила своєму патріотизму взяти гору над її страхом за безпеку батька, тому вона просто зникла з місця події після того, як прийняла ліки, і я зайняла її місце, поки не настав час відвезти її на мис Сейбл.

- Ти неправильно розігруєш цю сцену, - прогарчав Нік. — Не будь такою торжествуючою. Ти моя бранка, пам'ятай про це?

- Ви так думали? - відрізала вона. "Увімкніть монітор".

Нік на мить завагався.

— Це те, чого ти боїшся, чи не так? Боюся, що те, що ти побачиш, змусить тебе повернутись.

Нік увімкнув пристрій. На порожньому, залатаному обличчі, що з'явилося на екрані, висіла крива тріумфуюча посмішка. - У тебе немає вибору, N3, - сказав Іуда. "Ви повинні повернути компонент ракети, інакше ми віддамо вашу помічницю доктору Орфу". Камера перемістилася на Джулі Берон. Вона була прив'язана до столу. Поруч із нею доктор Орф перевіряв свої хірургічні інструменти. "Це буде перша операція доктора Орфа без анестезії з часів Маутхаузена", - тріумфував Іуда.

Розділ 18

«Мій Готт! Ви із ними?

З гучномовця тремтів голос професора Бранда.

Він сидів поруч із Юдою в диспетчерській, дивлячись через товсте скло на Ільзу Лаутенбах, яка щойно вийшла з ліфта, та її ніж, приставлений до горла Ніка. Картер стримався.

N3 не рухав головою, але його очі кидалися туди-сюди, швидко оцінюючи ситуацію. Джулі лежала на операційному столі метрів за сім від ліфта. Перед нею стояв Орф, його лиса голова світилася від передчуття, у правій руці він тримав ланцет. На ряді моніторів у диспетчерській Нік побачив водолазів "КІГТЯ", які вивантажили ракетну частину з катера і включили мотор підводних саней. На іншому екрані він побачив водолазів, що виходять із затопленого переднього люка атомного підводного човна, чекаючи дорогоцінного вантажу зверху.

Він бачив усе це одним оком — його думки були зайняті тим, що тільки-но сказав Бранд. Старий професор прийняв Ільзу за її сестру-близнюка! Нік одразу побачив свій шанс і скористався ним.

"Це не Інгра, професоре!" — вигукнув він, молячись, щоб його голос був почутий у диспетчерській. - Це Ільза Лаутенбах, її сестра. Ви пам'ятаєте її, чи не так, професоре? Ви усиновили її сестру, коли думали, що Ільза мертва.

Його почули. Бранд підняв голову, і з гучномовця долинув його слабкий, тремтячий голос. - Так, я ніколи не говорив про це Інгрі, - сказав він повільно, майже мрійливо. «Я не хотів, щоб їй сказали, що вона дочка божевільного на кшталт Лаутенбаха. Я виростив її як власну дитину. Підроблене свідоцтво про народження було легко дістати на чорному ринку — офіційні записи було знищено під час війни. Але де тепер моя Інгра?

Думки Ніка летіли. Єдина причина, через яку Бранд працював на "КІГТЬ", тепер зникла, він працював на них, щоб захистити Інгру. Там, де промивання мозку не спрацювало, допомогла прихильність до дочки. Щоправда, буде хвора, але, як вони казали, правда звільнить вас. "Вона мертва, професоре," вигукнув він. «Вони вбили її, коли більше не могли її використати!»

«Інгра… вбита. .. Старий розгойдувався туди-сюди в диспетчерській. Нік молився, щоби шок не викликав у нього серцевий напад.

— Орфе, заткни цього ідіота, — гаркнув Юда в гучномовець. Нік обернувся і побачив, що Орф точно знає, як змусити його замовкнути. Джулія конвульсивно корчилася під шкіряними ремінцями, які зв'язували її, коли він повільно і обережно провів ланцетом по її оголеному животу, залишаючи тонкий струмок крові, що яскраво блищав на білій шкірі. Нік інстинктивно напружив м'язи, готовий до стрибка на сім метрів до ланцету; ланцет тепер повільно наближався до однієї з повних гарних грудей Джулії.

Кінчик акулячого ножа Ільзи зло вп'явся йому в горло. "Ти помреш, перш ніж дістанешся до нього", - пригрозила вона.

Рука Ніка зімкнула велику металеву кульку в кишені, натиснула і різко повернула її. "П'єр!" — крикнув він, побачивши впізнання в очах Джулії. Потім вона зробила глибокий вдих, вдих, що врятував їй життя. Тепер кулька випала з кишені його гумового костюма і відскочила на землю, де почала поширювати свій смертоносний газ у просторі. Нік ухилився від кінчика ножа, обернувся — і побачив, що він уже зробив свою справу. Ільза повільно опустилася на землю, широко розплющивши очі, і тримаючись за горло. Ніж із брязкотом випав з її руки. Білки її очей закотилися. Орф теж звалився на підлогу, стискаючи ланцет у кулаку.

Тільки Юда та Бранд залишилися цілими та неушкодженими у скляній диспетчерській. "Порожня трата часу, N3!" — клацнуло схоже на маску обличчя. Іуда нахилився вперед, намацав ручку. Раптом важка тростина Бранда вдарила його по руці, і, перш ніж Юда встиг прийти до тями, Бранд простягнув руку повз нього і натиснув червону кнопку. Його палець залишився на ній, і Нік почув тремтячий голос із динаміка: «Не змушуй мене відпускати кнопку, Мартіне. Ви знаєте, що буває, коли я це зроблю - все, включаючи підводний човен з ракетною частиною, злетить у небо!

Мартіне! - подумав Нік, коли Х'юго швидко перерізав ремені, які зв'язували Джулі. Він назвав його Мартін! Мартін Борман? Але думати про це не було часу. Він допоміг Джулі підвестися і провів її до ліфта. Він уже збирався увійти, коли голос Бранда раптово прокричав через гучномовець: «Обережно! Він за тобою!

Нік розвернувся - якраз вчасно, щоб заблокувати руку, що опускається вниз, з ланцетом. Обличчя Орфа було закрите кисневою маскою, а його голос тріщав з горлового мікрофона: «Я знаю все про газові бомби та йогу, друже мій. .. '

Нік кинувся на нього долонею і повернувся, щоб натиснути кнопку, яка зачинить двері ліфта і підніме Джулію нагору, де вона знову зможе дихати. Він бачив її обличчя, що вона не могла протриматися ні секунди довше.

Як і він, зрозумів Нік тепер, коли Орф знову наближався до нього з усією швидкістю, розтинаючи повітря ланцетом. N3 ухилився від леза і рвонув маску, намагаючись зірвати її. Сила Орфа здивувала його. Він міг бути маленьким і струнким, але його м'язи були виготовлені зі сталі. Вага його тіла, що летить, відкинув Ніка в ліфт. Його коліно висунулося вперед і втиснулося в кістлявий пах Орфа. Він задихнувся, випустив ланцет, але примудрився перехопити Ніку горло потеклими пальцями. Нік поперхнувся, побачив перед очима червоний серпанок. Він знав, що був відкинутий убік і потрапив у засідку цього маленького звіра, після чого його голова сильно вдарилася об кам'яну підлогу.

Нік відчув, як за його спиною відчинилися двері ліфта, почув тремтячий голос Брнда через динамік: «Швидше… ліфт… тягніть його в ліфт… У мене немає сил… треба терміново натиснути кнопку». ... відпусти ...

N3 дозволив своєму тілу повністю обм'якнути на даний момент. Потім він раптом підібгав коліна і щосили вдарив ногою. Орф пролетів над його головою і приземлився у ліфті. Нік схопився і пірнув за ним. Він схопив витягнуту руку Орфа, люто штовхнув його правою ногою і вивернув захоплену руку так, що лікоть уперся в обличчя під страшенно неприродним кутом. Орф болісно задихнувся і впав під нищівним тиском. Нік обернувся і натиснув кнопку. Двері зачинилися, і він відчув, як піднімається ліфт. Але голос Юди, тепер уже з гучномовця в ліфті, продовжував переслідувати його.

'Вогонь! Ідіот! Голос закричав. 'Ви розумієте, що робите? Ваша дочка не вмерла! Він бреше! Вона в безпеці, клянусь!

"... це не має великого значення", - відповів голос Бранда, дуже слабкий та втомлений. '... не має значення... треба було зробити це давним-давно... думав, що наука не має нічого спільного з політикою... помилився... ніколи не треба було співпрацювати тоді... не зараз. ..'

"Вогонь, ідіот, ти помреш, як і я!" Голос кричав шалено. 'Для чого? Для чого?'

А потім Нік вийшов з ліфта і витяг Орфа через сліпучу, залиту сонцем пустку гібіскусів, бугенвілей і троянд, і більше не чув голосів. Під ним на обличчі Орфа не було кисневої маски. Він благав про помилування. — Ти принципова людина, — пронизливо завив голос, і жаб'ячі очі витріщились від страху, мало не вискочивши з лялькового обличчя. — Ви не можете мене вбити... будь ласка... благаю вас... видайте мене владі... справедливому суду...

- А як Маутхаузен? - гаркнув N3 з Хьюго в руці. Він нікого не ненавидів у звичному значенні цього слова. Цього не можна було собі дозволити у його роботі. Але якби у Кіллмайстра була схильність до вбивства, це стосувалося б людей, які були залучені до нацистських концтаборів. Орф ахнув від подиву і болю, коли Хьюго поринув у його сонну артерію. Його кров бризнула на квіти гарними неправильними візерунками, роблячи їх ще барвистішими. †

'Нік! Нік!

То була Джулія. Він побачив її в кінці галявини, серед високих пальм, і вона вказала на судно на підводних крилах, яке, подібно до блискучого срібного коника, плавало біля кромки води. Він побіг і по дорозі відчув, як земля тремтить під його ногами. Острів, здавалося, вибухнув десь усередині з жахливою силою, що розірвала серце острова, посилаючи громоподібну луну над Флоридською затокою.

Тепер Нік знаходився у вируючій воді, пробиваючись крізь ударні хвилі до судна на підводних крилах. Він відчайдушно плив до нього, до простягнутих рук Джулії, дихаючи, коли міг. Його груди стиснулися від напруги, і він побачив небо крізь червону завісу. А потім він опинився на борту, і вони вирушили в дорогу. І його вразило те, що він був за кермом, його тіло все ще відгукувалося на цей спокійний внутрішній голос, який, як він знав, був рятівною йогою, практикованою адитою його потаємної істоти.

Юда мав рацію. Інгра не вмерла. Вона була на Біг-Пайн, фізично неушкоджена, але емоційно настільки спантеличена своїми переживаннями, що їй довелося б госпіталізуватися на кілька місяців. Катер із нею, мабуть, помітили з маленької «Цесні» «преподобного Бертрана». Він повідомив місцезнаходження човна своєму спільнику на Великій Сосні. Вони швидко припливли на катері на підводних крилах, схопили її і висадили в повітря катерер з безвідкатного кулемета. Після цього Інгра була замкнена у підвалі пастора у Сеніор-Сіті.

- Дивно, як ми його вистежили, - простяг заступник Бьюлер з офісу шерифа округу Монро за келихом бурбона у Фішнеті за столиком з Ніком і Джулі. «Ми отримали повідомлення про те, що він говорив нісенітницю з кафедри. Парафіяни говорили, що він використовував правильні вирази, але, мабуть, не розумів, що говорить. Тому ми пішли, щоб перевірити його. Незабаром ми знайшли труп справжнього Преподобного Бертрама. Побачивши, що його гра закінчена, хлопець спробував накласти на себе руки, але ми дісталися до нього якраз вчасно. Під час боротьби його обличчя сповзло. Я серйозно це була маска! Ну, він розповів чудову історію. Бьюлер ляснув себе по товстому стегні. «Я ніколи не відчував нічого подібного. Це було як після карнавалу. Маски було знято з усіх». І депутат назвав кількох людей, які були викриті — бармена у «Фішнеті», кілька завсідників бару, безліч людей похилого віку Сеніор-Сіті, навіть міс Пібоді, директора туристичного бюро Лоуер-Кіз!

"А потім містер Джонсон з казначейства пояснив мені, що це була китайська контрабандистська мережа, і сказав, що краще тримати цю історію при собі", - зітхнув заступник шерифа Бьюлер. Він похитав головою. «Найсумніший день у моєму житті. Але я не думаю, що мені все одно б хтось повірив.

Сер Джонсон - насправді новий голова ЦРУ в Майамі - підморгнув Ніку і сказав: "Так, я подумав, що так буде краще".

Нік подивився на годинник і сказав: «Нам з Джулією час йти. Дякую за випивку, заступнике. До речі, чи не могли б ви задовольнити мою цікавість в одному питанні?

- Звичайно. У чому?...

Палець Ніка влаштувався під товстим підборіддям депутата і різко підвівся. "Ой!" – прогарчав Беулер. "Що, чорт забирай, це значить?" А потім посміхнувся. "О так, я зрозумів. Ні, це не маска, хоча іноді мені і хочеться бути нею.

На шляху до машини Джонсон сказав Ніку: «Ми ще не розповіли Інгрі про професора Бранда та її сестру. Ми вирішили, що краще зачекати кілька місяців. Він зробив паузу. 'Побачимо, що ще буде? О, так, Кара Кейн передає тобі привіт і, можливо, наступного разу». Нік посміхнувся, ухиляючись від Джулії. «І старий А. К. Атчінсон відмінно справляється зі своїм завданням. Він уже погрожує подати до суду уряд за руйнування його вілли.

"Це нагадує мені про це," сказав Нік. - Ваші люди знайшли все, що можна знайти на Пелігро?

«Так, частина ракети PHO була там. На даний момент це просто купа дротів та металу, але НАСА згодом зможе зібрати його наново. Принаймні вони її не отримали. Дякую тобі, друже.

Нік притримав дверцята низької спортивної машини відчиненої для Джулії і сів за кермо. - Дякую, що позичив машину, - сказав Нік. "Я залишу її в Майамі".

- Добре, - сказав Джонсон. — До речі, чому б вам не залишитися там на кілька днів як наші гості? Один старий у Вашингтоні, з яким я розмовляв, подумав, що вам не завадить ще трохи відпочити.

Джулі притулилася до Ніка. "Звичайно, можемо, - сказала вона, - але я ніколи не чула, щоб це називалося відпочинком". Нік посміхнувся. Він усе ще сміявся, коли за кілька хвилин вирулив на Закордонне шосе. Він був у чудовому настрої, і навіть придорожній знак, що говорив Сподіваємося, ЩО ВАШЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ВЕЛИКІЙ СОСНІ БУЛО ПРИЄМНИМ не міг зіпсувати настрій.

Про книгу:

Ральф Бенсон припустився помилки, відкрито зв'язавшись зі своїми агентами. Він надто довго був на цій роботі, і випивка та слабкі нерви змусили його піти на низку неймовірно дурних ризиків. Він був приречений на страту "КІГТЕМ"... Ніку Картеру наказано зайняти його місце. І як жива мета, на ім'я Ральф Бенсон, він йде завдання. †

Нік Картер

Операція "Голод"

перевів Лев Шкловський на згадку про загиблого сина Антона

Оригінальна назва: Operation Starvation