Ксенофонт. Анабазис. Похід 10000 еллінів

Книга I[1]

Розділ 1

/1/ У Дарія і Парісатіди було двоє синів: старший Артаксеркс і молодший Кір[2]. Коли Дарій занедужав[3] і відчув близьку смерть, то зажадав, аби обидва сини були поруч. /2/ Старший син саме в той час перебував біля нього, а Кіра було викликано з провінції, де той з волі царя був сатрапом[4] та стратегом над військами, які проводили свій збір на Кастольській рівнині[5]. Відтак Кір вирушає разом із Тіссаферном[6], якого він мав за друга, та із 300 еллінських гоплітів[7] під командуванням парасійця Ксенія. /З/ Щойно Дарій помер, як царський трон посів Артаксеркс, а тим часом Тіссаферн звів наклеп на Кіра перед братом, буцімто той зловмишляє супроти нього. Цар повірив цьому й ув’язнив Кіра з наміром скарати на горло, однак на вимогу матері відіслав його назад у підвладну йому сатрапію[8].

/4/ А Кір, зазнавши небезпеки та ганьби, як тільки повернувся у свою область, порішив надалі не потрапляти в руки брата, ба більше, докласти зусиль, щоб відібрати в нього престол, до того ж і матір Парісатіда сприяла таким намірам, виявляючи до Кіра більше прихильності, аніж до царя Артаксеркса. /5/ З усіма, хто приходив до Кіра з царевого оточення, він поводився таким чином, що, повертаючись, ці люди виявляли до нього більшу приязнь, аніж до царя. Піклувався Кір і про варварів[9] у сатрапи, маючи на меті створити боєздатне та віддане військо.

/6/ А воїнів-еллінів він збирав у глибокій таємниці, з метою зненацька напасти на царя[10]. Загони ж найманців Кір створював так. Кожному командирові залоги він звелів вербувати для всіх міських гарнізонів якомога досвідченіших пелопоннесців на тій підставі, нібито Тіссаферн збирається напасти на міста. Адже саме в той час усі іонійські міста[11], крім Мілета, передані раніше під владу Тіссаферна, перейшли на бік Кіра. /7/ В самому ж Мілеті Тіссаферн, передбачивши подібні наміри перейти на бік Кіра, одних заколотників стратив, інших вигнав з міста. Кір, своєю чергою, прийняв вигнанців під свій захист, зібрав військо й узяв в облогу Мілет з моря й суходолу, намагаючись повернути назад вигнанців. І це стало ще одним приводом для того, аби збирати бойові сили. /8/ Відряджаючи ж гінців до царя, Кір вимагав, аби той як брат, віддав міста йому, вважаючи, що управлятиме надійніше, аніж Тіссаферн, до того ж і матір схвалювала цю думку. Тож цар не вбачав у цьому якогось підступу, гадаючи, що Кір віддає кошти на війну з Тіссаферном, і зовсім не журячись із їхніх чвар, тим більше Кір ретельно надсилав належну данину з міст[12], якими раніше володів Тіссаферн.

/9/ Інше військо для Кіра набиралося у Херонесі, що знаходиться навпроти Абідоса, і то ось яким чином. Лакедемонець Клеарх[13] був вигнанцем. Кір, заприятелювавши з ним, сповнився до нього повагою і дав 10000 дариків[14]. А той узяв золото і набрав за ці кошти військо, а потім вирушив із Херонеса і затіяв війну із фракійцями, які проживали по той бік Геллеспонту [Дарданелл], чим став у пригоді еллінам. Тому небезпідставно усі міста, розташовані біля Геллеспонту, охоче давали кошти на утримання солдат. Причому і Клеарх утримував їх для Кіра у цілковитій таємниці.

/10/ Фессалієць Арістіпп, приятель Кіра, зазнаючи утисків на батьківщині від повстанців, приходить до нього і просить дві тисячі найманців з платнею на три місяці, аби з їхньою допомогою придушити бунт. Кір дає чотири тисячі солдат і грошей на шість місяців та вимагає не покінчувати з домашніми чварами доти, доки йому не дадуть про це знати. Тож і в Фессалії Арістіпп таємно утримував військо для Кіра[15]. /11/ Своєму приятелеві Проксенові з Беотії[16] Кір велить з’явитися з якнайчисленнішими загонами з наміром іти в похід на пісідійців[17], мовляв, останні начебто влаштовували набіги в його область. А стімфалійцеві Софенету[18] та ахейцю Сократові Кір звелів прибути з якомога більшою кількістю солдат і вирушати на допомогу мілетським вигнанцям. Ті так і вчинили.

Розділ 2

/1/ Відтак настав час, коли Кір прийняв рішення ладнатися у похід і вигадав для цього підставу, ніби він хоче вигнати з країни пісідійців. Тож немовби супроти них він скликає варварське та еллінське військо. Він віддає розпорядження Клеархові прибути зі своїми загонами й Арістіппові залагодити справи на батьківщині і спорядити солдат; Кір звелів також командирові залоги, аркадійцеві Ксенієві з’явитися з усіма найманцями, окрім тих, які мали охороняти акрополь[19]. /2/ А ще Кір викликав тих, хто тримав в облозі Мілет, звелів вигнанцям приєднатися до нього, пообіцявши в разі успішного походу негайно повернути їх на батьківщину. Ті з радістю скорилися, бо ж вірили Кірові. Тож у бойовій готовності вони з’явилися до Сард. /З/ Туди ж прибув Ксеній, набравши в залогах до 4000 гоплітів, Проксен з’явився, маючи близько 1500 гоплітів і 500 гімнетів[20], стімфалієць Софенет з 1000 гоплітів, ахеєць Сократ з 500 гоплітів, мегарець Пасій прийшов з 300 гоплітів і стількома ж пелтастами[21]. Він укупі із Сократом брав участь в облозі Мілета. Отож вони прибули до Кіра в Сарди.

/4/ Тіссаферн же, спостерігаючи за такими приготуваннями і вважаючи їх незвичайними як для війни з пісідійцями, в супроводі 500 кіннотників вирушив якнайскоріше до царя. /5/ І цар, дізнавшись про Кірові приготування, став теж, своєю чергою, споряджатися на війну.

Тим часом Кір вийшов із Сард[22] з усім зібраним військом. Він долає у три переходи 22 парасанги, йдучи землями Лідії і підходить до річки Меандр. На ній, завширшки кільканадцять плетрів[23], був наведений міст із кораблів. /6/ Після переправи він долає 8 парасангів в один перехід, проходячи землями Фригії до Колос — багатолюдного, квітучого і великого міста. В самому місті він пробув 7 днів. За цей час з’явився фессалієць Менон з 1000 гоплітів і 500 пелтастів, складених з долопів, еніанів та олінфійців[24]. /7/ Звідти у три переходи він долає 20 парасангів до Келен — велелюдного, багатого і великого фригійського міста. Тут у Кіра був палац з великим парком[25], який кишів дичиною, на яку Кір з бажанням зайнятися верховою їздою влаштовував лови. Посеред парку протікає річка Меандр, витоки якої біля мурів палацу. Сама ж річка перетинає і місто Келени. /8/ Знаходиться у Келенах й укріплений палац великого царя, розташований поблизу акрополя та джерел Марсія. Ця річка також протікає містом і впадає в Меандр. Її ширина — 25 футів[26]. Подейкують, що тут Аполлон, перемігши у змаганні з музики Марсія[27], зідрав з останнього шкуру і повісив у печері, звідки беруть початок джерела річки, яку, відтак, називають Марсієм. /9/ Сюди ж, зазнавши розгрому[28] в Елладі, відступив Ксеркс, і, кажуть, тут він спорудив палац та акрополь Келен. Там Кір пробув 30 днів. За цей час з’явився вигнанець, лакедемонець[29] Клеарх, маючи у своєму розпорядженні 1000 гоплітів, 800 фракійських пелтастів і 200 критських лучників. Водночас з’явився сиракузець Сосіз із 300 гоплітів й аркадець Софенет із 1000 гоплітів. Тут, у парку Кір влаштував огляд і підрахунок еллінському війську, і виявилося, що всього налічувалося 11000 гоплітів, а пелтастів близько 2000.

/10/ Звідси він пройшов у два переходи 10 парасангів до багатолюдного міста Пельт. Там він пробув 3 дні. Упродовж цих днів аркадець Ксеній, здійснивши жертвоприношення, відзначив Лікейські свята та ігри; нагородою були золоті стленгіди[30]. Кір також спостерігав за змаганнями. Звідси у два переходи він проходить 12 парасангів до Ринку Керами, багатолюдного міста, розташованого на кордоні з Місією.

/11/ Звідти він пройшов у три переходи 30 парасангів до багатолюдного міста Кастропедіона. Там він пробув 5 днів. Кір заборгував солдатам платню більше ніж за три місяці, і вони часто приходили до його намету й вимагали грошей. А Кір відбувався обіцянками і відсилав їх назад і, мабуть, був сприкрений, бо ж не в його вдачі було не розплачуватися. /12/ Сюди до Кіра приїхала Епіакса, дружина Сіеннесія, кілікійського царя. Кажуть, вона дала Кірові багато грошей. Адже він одразу ж розрахувався із солдатами, виплативши за 4 місяці. Кілікіянка мала із собою охорону, складену з кілікійців та аспендійців. Кажуть, що Кір зійшовся з Епіаксою.

/13/ Звідти Кір проходить у два переходи 10 парасангів до багатолюдного міста Тімбрія. Там, обабіч шляху, знаходилося джерело, яке мало ім’я Мідаса, царя фригійців; тут, кажуть, Мідас упіймав сатира, а вино вилив у воду[31]. /14/ Звідти Кір у два переходи пройшов 10 парасангів до багатолюдного міста Тіріейона. Там він пробув 3 дні. Кажуть, нібито кілікіянка просила у Кіра показати їй військо; той, зі свого боку, охоче погодився і влаштував огляд еллінам і варварам на рівнині. /15/ Кір звелів еллінам вишикуватися і стояти у прийнятому в них бойовому ладі[32], причому кожен командир мав вишикувати свій загін. Тож солдати вишикувалися по чотири чоловіка у глибину: на правому фланзі перебував Менон із своїм військом, на лівому — Клеарх і його солдати, середину ж займали інші стратеги[33]. /16/ Кір спочатку зробив огляд варварам; вони проходили повз нього вишикуваними по ескадронах і полках. Потім він оглянув еллінів, проїжджаючи вздовж шеренг на бойовій, а кілікіянка — на критій колісниці. На всіх еллінах були мідні шоломи, багряні хітони і кнеміди[34], а щити були вийняті з чохлів. /17/ Об’їхавши все військо, він зупинив колісницю перед центром фаланги і через тлумача Пігрета передав наказ еллінським стратегам повиймати зброю і кинутися в атаку всією фалангою. Ті віддали наказ солдатам. Відтак за поданим сигналом елліни підняли зброю і пішли в наступ. Потім вони з гучними криками наддали ходу, який перейшов у біг у напрямку до наметів. /18/ І тут варварами оволодів жах: кілікіянка втекла до своєї колісниці, а продавці, що перебували на базарі, покидали свої товари і сховалися. Тим часом елліни зі сміхом повернулися до своїх наметів. Кілікіянка дивувалася із блиску і ладу війська, а Кір зрадів, бачачи, який переполох зчинився у варварів через невтримність еллінів.

/19/ Звідси Кір у три переходи пройшов 20 парасангів до Іконіона, прикордонного міста Фрігії. Там він пробув 3 дні. Звідти він пройшов землями Лікаонії у п’ять переходів 30 парасангів. Він дозволив еллінам грабувати цю країну як країну ворожу. /20/ Звідти Кір відіслав кілікіянку в Кілікію[35] найкоротшим шляхом; разом з нею він відрядив Менона з його загоном. А Кір з рештою війська пройшов землями Каппадокії у чотири переходи 25 парасангів до багатолюдного і квітучого міста Дани. Там він пробув 3 дні; за ці дні Кір стратив перса Мегаферна, царського скіпетроносця[36], і якогось іншого вельможу (з підвладних йому урядовців), звинувативши їх у підступах супроти нього.

/21/ Звідти він намагався вторгтися у Кілікію[37]. Туди вела проїжджа дорога, дуже крута і непрохідна для війська у разі вчинення опору з чийогось боку. А за чутками, Сіеннесій перебував у горах й охороняв прохід до країни; тому Кір цілий день залишався на рівнині. Наступного дня прибув вісник, який повідомив, що Сіеннесій покинув вершини, коли дізнався, що військо Менона вже опинилося в Кілікії, по той бік гір, а також через те, що з Іонії в Кілікію прямує Тамос з трієрами лакедемонців[38] і самого Кіра. /22/ Отже, Кір вийшов у гори без жодних перешкод і зустрічав на шляху намети в тому місці, де раніше чатували кілікійці. Звідти Кір спустився у розлогу й мальовничу долину, добре зрошену і засаджену всілякими деревами та виноградом; рівнина рясніла кунжутом, гречкою, просом, пшеницею і ячменем. Звідусіль вона оточена від моря до моря крутими і високими горами. /23/ Спустившись з гір, Кір пройшов долиною 25 парасангів у чотири переходи і прибув до Тарса — великого і велелюдного міста Кілікії, де знаходяться палаци царя Сіеннесія. Посередині міста протікає річка Кідн, завширшки в 2 плетри. /24/ Мешканці цього міста, крім торгівців і жителів приморських міст Сол та Ісс[39], пішли разом із Сіеннесієм і поховалися в укріпленій природою гірській місцевості.

/25/ Епіакса ж, дружина Сіеннесія, прибула в Tape на 5 днів раніше Кіра. Але під час переходу через гори в долину загинуло два лохи Менона[40]. Одні розповідали, ніби їх порубали кілікійці під час якогось грабежу, інші ж запевняли, що вони відстали від своїх і не змогли знайти ані товаришів, ані шляху, і, зрештою, заблукали і загинули. /26/ Загалом цей загін складався із 100 гоплітів. Решта солдатів, прийшовши до Тарса, розлючена загибеллю товаришів, пограбувала місто і палаци, що знаходилися в ньому. Коли Кір прибув до міста, він викликав Сіеннесія до себе. Той відмовлявся, кажучи, що й раніше ніколи не давався в руки дужчого, а нині й поготів, але потім дружина вмовила, і він отримав запоруку у вірності[41].

/27/ Відтак, під час зустрічі Сіеннесій дав Кірові багато грошей для найманців, натомість отримав від Кіра коштовні дарунки: золоту вуздечку, золоте намисто, браслет, золоту акінаку, перське вбрання. А ще Кір обіцяв не плюндрувати його країни; а тих людей, які були вже відведені в рабство, він обіцяв, у разі, коли вони знайдуться, повернути назад[42].

Розділ З

/1/ У Тарсі Кір і його військо пробули 20 днів. Солдати відмовлялися йти далі; адже вони вже підозрювали, що йдуть на царя. А наймалися — вони так і казали — не з цією метою. Спершу Клеарх став примушувати своїх солдатів іти вперед та, як тільки він рушив з обозами, вони мало не вбили його камінням. /2/ Побачивши, що вдаватися до сили даремно, Клеарх скликав солдатів на зібрання. Спершу він довго стояв і плакав, а солдати дивились, пантеличились і мовчали. /З/ А тоді він сказав приблизно таке: «Солдати, не дивуйтеся з того, що я опинився у такому становищі. Адже Кір виявив до мене знаки гостинності, вшанував мене, вигнанця, і дав десять тисяч дариків. Грошей я не сховав, не згайнував, а, між іншим, витрачав тільки на вас. /4/ Спочатку я воював з фракійцями і ми з вами допомагали Елладі, вигнавши фракійців із Херсонеса, бо ж вони хотіли відібрати землю у тамтешніх еллінів. Коли ж Кір покликав мене, я вирушив у дорогу з вами, аби віддячити йому за добродійство. /5/ Оскільки ж ви не хочете іти з ним у похід, то я змушений або зрадити вас і скористатися дружбою Кіра або, обманувши його, зостатися з вами. Я не відаю, зрештою, чи вчиню слушно, але буду з вами і чинитиму вашу волю. Тоді ніхто не дорікатиме, мовляв, я припровадив еллінів до варварів, зрадив еллінів і звабився на дружбу з варварами. /6/ Навпаки, якщо не хочете послухатись мене, я тоді піду з вами і чинитиму вашу волю. Бо ж ви для мене і батьківщина, і друзі, і спільники, з вами скрізь мене матимуть за людину, без вас я не здужаю ані допомогти друзям, ані оборонитись від ворога. Тож знайте, я буду з вами, куди б ви не пішли».

/7/ Так він говорив, а присутні солдати, його ж власні й інші, почувши, що він теж не схильний іти на царя, схвально поставилися до цих слів. І вже понад дві тисячі солдатів Ксенія та Пасія з усім спорядженням та обладунками перебралися до Клеархового табору. /8/ А Кір, пригнічений і засмучений такими подіями, викликав Клеарха до себе. Той не мав бажання іти, натомість потай від солдатів послав до нього гінця із заспокійливими словами, мовляв, усе буде влагоджено належним чином. Він також просив Кіра послати за ним, а сам заявив, що не піде до нього.

/9/ Після цього, зібравши своїх власних солдатів, а також тих, хто перейшов до нього і всіх охочих з інших загонів, він сказав приблизно таке: «Солдати, тепер цілком зрозуміло, що Кір у таких обставинах поставиться до нас саме так, як ми до нього у своєму становищі. Адже ми вже не його солдати, оскільки не йдемо слідом за ним, а він для нас уже не грошодавець. /10/ Зрештою, він вважає, що ми вчинили стосовно нього несправедливо, тому, хоча він і посилав за мною, я не хочу йти до нього, головним чином, з почуття сорому, бо ж я цілком визнаю себе брехуном перед ним, до того ж боюся, як би він не помстився, адже я певен, що винен перед ним. /11/ Тож гадаю, не час нам сидіти спокійно, не думаючи ні про що, а вирішити, що слід робити в таких обставинах. Поки ми тут, треба, як на мене, подумати про цілковиту безпеку, так само, коли й відходитимемо, подбати про провіант; а без провіанту жодної користі ані од стратега, ані від простого солдата. /12/ Зрештою, Кір — найпалкіший друг для людини, з котрою у нього дружні стосунки, і найгрізніший для ворогів, бо ж, як ви самі бачите, він володіє бойовими силами, піхотою, кіннотою, а також флотом. Тож не личить нам баритися, хай кожен висловиться нині так, як, на його думку, якнайліпше учинити». На цьому він закінчив промову.

/13/ Після цього солдати почали виступати — одні за власною спонукою, інші ж, намовлені Клеархом. Останні доводили, що без прихильності з боку Кіра вони опиняться у безнадійному становищі — і коли залишатимуться на місці і коли підуть геть. /14/ Один із промовців, прикидаючись, буцімто він має чимхутчіш податися в Елладу, навіть запропонував «негайно вибрати інших стратегів, якщо Клеарх відмовиться відвести їх назад; запастися продовольством (базар[43] знаходився у варварському таборі) і лагодитися в дорогу; потім, прийшовши до Кіра, попросити у нього кораблі для зворотного шляху; якщо ж він не дасть їх, просити у нього провідника, котрий би провів їх дружньою країною; коли ж Кір відмовить і в провідникові, то слід якнайшвидше шикуватися в бойовий лад і вислати вперед загін для захоплення гірських вершин, перш ніж нас випередять Кір або кілікійці, у яких ми награбували всілякого добра». Ось такі поради давав цей промовець.

Після нього Клеарх сказав таке: /15/ «Хай ніхто із вас не каже, що я командуватиму у цьому поході. Багато підстав є для того, щоб мені краще не робити цього. Попри це, новому командирові, якого ви оберете, я коритимусь беззастережно, аби ви пересвідчилися, що я умію виконувати накази незгірше за будь-кого». /16/ Після цього підвівся інший промовець і почав доводити, що просити кораблі у Кіра — то безглузда порада, наче сам Кір звідкілясь роздобуде ще один флот для зворотного шляху, до того ж недоречно вимагати і провідника від людини, якій ми заподіюємо шкоди у її справі. «Гаразд, — говорив він, — покладемося ми на провідника, якого нам дасть Кір, то що ж завадить Кірові віддати наказ і перехопити позиції на гірських перевалах? /17/ А ще ж я особисто остерігаюсь того, щоб він, бува, не потопив нас тими ж трієрами, на які ми сядемо, щоб, бува, присланий провідник, якщо ми підемо за ним, не завів нас туди, звідки нема виходу. А йдучи від Кіра, я би порадив зробити це потай, усупереч його волі, проте це неможливо. /18/ Одначе усе це, як на мене, дурниці; я міркую так, що слушно було б послати тямущих людей разом із Клеархом до Кіра і спитати його, для якої справи ми потрібні йому. Якщо для такої, що подібна до нещодавньої, коли він теж користався найманцями, то варто погодитися з ним і проявити себе незгірш за попередніх учасників. /19/ Якщо з’ясується, що справа, до якої він узявся, значніша за попередні, складніша і небезпечніша, то розважливіше просити Кіра або умовити нас іти, і тоді взяти нас із собою, або ж відпустити нас із приязню, після того як він сам упевниться у слушності наших намірів. Відтак, сприяючи Кірові, ми би пішли з ним самохіть як друзі і помічники, а у разі відходу від нього, без будь-яких тривог верталися б додому. Відповідь Кіра нехай сповістять тут, а ми вислухаємо її і порадимося».

/20/ Цю пропозицію було схвалено. Вибравши посланців, відрядили їх з Клеархом до Кіра, і вони довели до його відома рішення солдатів. Той відповів, що до нього надходять чутки, ніби Аброком, його особистий ворог, перебуває біля Євфрату на відстані 12 переходів від них. І якщо Аброком справді виявиться там, то він за допомогою солдатів відомстить йому як слід, а якщо ж Аброкома не буде знайдено, то «...ми порішимо там на місці». /21/ Вислухавши ці слова, посланці передали їх солдатам. У тих, щоправда, не зникла підозра, що Кір веде їх супроти царя, але вирішили іти за ним. Вони зажадали збільшення платні. Кір обіцяв платити їм у півтора рази більше, аніж вони отримували доти, тобто замість 1 дарика — 1,5 дарика у місяць на кожного солдата. А про те, що їх ведуть на царя, — ніхто про це так і не чув привселюдно.

Розділ 4

/1/ Звідти Кір за два переходи проходить 10 парасангів до річки Псари завширшки у З плетри. Звідти він проходить за один перехід 5 парасангів до річки Пірама завширшки в 1 стадій[44]. Звідти Кір проходить за два переходи 15 парасангів до Ісс — приморського і прикордонного кілікійського міста — велелюдного і багатого.

/2/ Там він пробув 3 дні. До Кіра сюди прибуло 35 кораблів з Пелопоннеса під орудою наварха лакедемонця Піфагора[45]. Але із Ефеса їх вів єгиптянин Тамос разом із іншими 25 кораблями Кіра, за допомогою яких Тамос тримав в облозі Мілет, коли це місто було на боці Тіссаферна, а він підтримував Кіра. /3/ Крім нього, на цих кораблях прибув викликаний Кіром лакедемонець Хірісоф із 700 гоплітів, якими він командував, перебуваючи на службі у Кіра[46]. Кораблі стали на якір біля Кірового табору. Сюди ж прийшли до Кіра 400 гоплітів — еллінських найманців, які відокремилися від Аброкома і приєдналися до походу на царя.

/4/ Звідси він проходить в один перехід 5 парасангів до «брами» із Кілікії в Сирію[47]. «Брама» складалася із двох мурів, з яких одні,— внутрішні, розташовані з боку Кілікії, — їх охороняв Сіеннесій з кілікійською вартою, а зовнішні, розташовані з боку Сирії, подейкували, охоронялися загоном царських військ. Поміж цими мурами протікає річка з назвою Каре, завширшки в плетр. Увесь простір поміж цими мурами становить З стадії. А пройти силоміць, оминаючи мури, неможливо, бо прохід вузький, а мури сягають моря, і над ними здіймаються стрімкі скелі й на обох мурах височать вежі. /5/ Тож задля цього проходу Кір і викликав кораблі з метою висадити гоплітів по обидва боки «брами» і вибити ворожу варту, якщо вона охоронятиме сирійську «браму», а Кір припускав, що там стоятиме на чатах Аброком із численним військом. Насправді Аброком не виставив варти, а почувши, що Кір у Кілікії, повернувся назад із Фінікії і подався до царя, маючи при собі, як запевняли, трьохсоттисячне військо.

/6/ Звідси Кір проходить із Сирії[48] за один перехід 5 парасангів до Міріанди — приморського міста, заселеного фінікійцями. Це місце слугувало торговельним портом і там стояло багато вантажних кораблів. /7/ Там він пробув 7 днів. Ксеній — аркадець (стратег) і Пасій із Мегари, сівши у корабель і прихопивши із собою чимало коштовних речей, втекли. На думку багатьох, вони відчували себе ображеними за те, що Кір залишив у Клеарха[49] їхніх солдатів, які перейшли було до нього, аби повернутися до Еллади, а не йти супроти царя. Коли вони зникли в морі, поширилися чутки, нібито Кір женеться за ними на трієрах. Деякі хотіли, аби боягузів було спіймано, а деякі журилися з приводу можливого взяття їх.

/8/ А Кір скликав стратегів і сказав їм: «Ксеній і Пасій покинули нас. Але нехай вам буде відомо, що їм навряд чи вдасться сховатися, бо ж я знаю, куди вони пливуть; і вони не втекли від нас, бо у мене є трієри для захоплення їхнього корабля. Але, клянусь богами, я не переслідуватиму їх, щоб нікому не спало на думку дорікати мені, ніби я добре ставлюся до людей доти, доки вони мені потрібні, а коли хтось покидає мене, то я хапаю його, кривджу і відбираю майно. Тож нехай тікають і самі збагнуть, що вони гірше повелися з нами, аніж ми з ними. І хоча їхні дружини і діти перебувають під вартою у Траллах, у моїх руках, я не розлучатиму їх зі своїми чоловіками, але вони позбудуться тієї опіки, яку ті відчували як винагороду за попередні заслуги переді мною». Такими були його слова. /9/ Стосовно ж еллінів, то, якщо серед них і були особи, які опиралися походові вглиб країни, дізнавшись про Кірову великодушність, ще з більшою охотою та заповзятістю ішли за ним.

Звідси Кір проходить у чотири переходи 20 парасангів до річки Гала, завширшки в плетр, що кишіла великою і прирученою рибою, яку сирійці шанують мов богів і не дозволяють ловити[50], як, до речі, і голубів. Села, в яких вони розташувалися табором, були віддані Парісатіді на «пояс»[51]. /10/ Звідти він проходить у п’ять переходів 30 парасангів до витоків річки Дардана, ширина якої становить один плетр. Там були палаци Велесія, правителя Сирії, і дуже великий парк, розкішний і повний дерев, які ростуть у будь-яку пору року. Кір вирубав його і спалив палаци. /11/ Звідси він проходить у три переходи 15 парасангів до річки Євфрат[52], завширшки у 4 стадії. Там знаходиться велике і багате місто на ім’я Тапсак. Тут він пробув 5 днів. Скликавши еллінських стратегів, Кір заявив їм, що вони йдуть на великого царя у Вавілон[53], звелів передати це солдатам і схилити їх до згоди. /12/ Солдати ж лаяли стратегів і казали, ніби ті давно вже знали в чому річ, але приховували від них. Вони заявили, що не підуть за Кіром, якщо їм не дадуть стільки ж грошей, скільки отримували учасники попереднього походу Кіра вглиб країни, і то походу не з воєнною метою, а на виклик Кіра батьком[54]. Стратеги сповістили про це Кіра. Він обіцяв дати кожному солдатові 5 срібних мін[55], коли вони дійдуть до Вавілона, до того ж розплачуватися повністю аж доти, поки він відведе еллінів назад в Іонію. Тож більшість еллінського війська погодилася іти.

А Менон, перш ніж з’ясувалося, як учинять інші солдати, чи підуть вони за Кіром чи ні, зібрав своє військо окремо і сказав так: /14/ «Воїни, якщо послухаєтеся мене, то без жодного ризику для себе і труднощів здобудете у Кіра більшу прихильність, аніж інші. Отже, що я раджу вам зробити? Нині Кірові конче потрібно, щоб елліни пішли слідом за ним супроти царя. Тож я пропоную вам скористатися нагодою і перш ніж решта війська дійде якоїсь згоди з приводу цієї справи, перейти Євфрат. /15/ Адже якщо вони проголосують за продовження походу з Кіром, то вважатимуть, що саме ви спричинилися до переправи, і Кір з почуття вдячності, безперечно, винагородить вас як найзаповзятіших воїнів, і зуміє це зробити краще за будь-кого іншого. А якщо інші загони відмовляться від походу, то ми всі повернемося і підемо назад, але вас як найслухняніших йому солдатів Кір призначатиме фруархами і лохагами[56], і в усьому, про що б ви не просили, ви завжди, я в цьому певен, отримаєте від нього, як від щирого друга». /16/ Вислухавши це, солдати скорилися і перейшли річку раніше, ніж решта дала відповідь. Коли Кір дізнався про переправу війська, він зрадів і через посланця Глyca[57] передав йому: «Нині, воїни, я вдячний вам за ваш учинок, і за вашу підтримку у цій справі я не залишуся в боргу перед вами; інакше не вважайте мене Кіром». /17/ Солдати, сповнені надій, стали вигукувати: «Хай живе Кір!», а Менонові він, як кажуть, надіслав коштовні дарунки. Відтак Кір став переходити річку, і решта війська у повному складі ішла за ним[58]. Під час переправи через річку вода сягала людям лише до грудей. /18/ Жителі Тапсака говорили, ніби цю річку ніхто ніколи, крім цього випадку, не переходив убрід, і переправа здійснювалася завжди на човнах, які Аброком, проходячи сюдою, спалив, аби ними не скористався Кір. Це тлумачили як знамення богів: вважали, що річка відступила перед Кіром як перед майбутнім царем.

/19/ Звідси він проходить землями Сирії у дев’ять переходів 50 парасангів і досягає річки Араксу. Там знаходилося багато сіл, багатих на хліб і вино. Вони пробули там 3 дні і запаслися провіантом.

Розділ 5

/1/ Звідси Кір проходить пустелею Аравії[59], маючи Євфрат правобіч, у п’ять переходів 35 парасангів. У цьому місці земля являє собою рівнину, хвилясту, наче море, і порослу полинню. Рослини, які траплялися там, кущі або тростина, віддавали напрочуд запашними пахощами. /2/ Там немає жодного дерева, а тварини всілякі: зустрічалося на шляху багато диких ослів та великих страусів. Траплялися також дрохви і газелі. Вершники часто ганялися за цими тваринами. Осли, коли їх переслідували, відбігали вперед і зупинялися, бо ж вони бігали набагато прудкіше, аніж коні. Коли коні наближалися, вони знову повторювали свої дії, і не випадало змоги їх наздогнати, хіба що в тих випадках, коли вершники ставали в різних місцях і полювали по черзі. М’ясо впійманих ослів нагадує оленяче м’ясо, але трохи ніжніше за нього. /3/ Проте ніхто не спіймав жодного страуса, а ті вершники, які влаштовували гонитву за ними, швидко припиняли її: тікаючи, страус відбігав далеко вперед, спритно перебираючи ногами під час бігу з піднятими мов вітрила крилами. Але дрохву можна було спіймати, якщо її раптово сполохати, бо вона літає недалеко, мов куріпка, і швидко втомлюється. М’ясо у неї напрочуд смачне.

/4/ Проходячи цією областю, вони прибули до річки Маску, завширшки в плетр. Річка оточує велике, але безлюдне місто, на ім’я Корсота. Там вони пробули 3 дні і запаслися провіантом. /5/ Звідти Кір проходить пустелею, маючи правобіч Євфрат, за тридцять переходів 90 парасангів і прибуває до Піл[60]. На цих переходах від голоду загинуло чимало в’ючної худоби, бо там не було ані трави, ані дерев, і вся місцевість була голою. А місцеві жителі живуть тим, що викопують біля річки жорнові камені й обробляють їх. Вони везуть їх до Вавілону, продають і купують на ці гроші продовольство. /6/ Тим часом у солдат скінчився хліб, а купувати його можна було лише у лідійських купців, які перебували у варварському війську Кіра, за ціною 4 сіклі за капіфу пшеничного або ячмінного борошна. Сікль дорівнює 7,5 аттіцьким оболам, а капіфа — двом аттіцьким хойнікам[61]. Тому солдати харчувалися м’ясом. /7/ Деякі з цих переходів Кір дуже розтягував, особливо коли виникала потреба дістатися до води чи до трави.

Одного разу трапився вузький прохід і болото[62], де застряли колісниці. Кір із дуже знатним і багатим почтом зупинився і звелів Елусу і Пігрету взяти загін із варварського війська і витягти колісниці. /8/ Бачачи ж, що ті пораються біля них надто повільно, він розлютився і звелів знатним персам із свого почту підсобити. Тут можна було спостерігати за виявом зразкового послуху. Перси, хто де стояв, скидали із себе багряні кафтани, стрімголов кидалися вперед, навіть із крутого пагорба, немовби вони змагалися з бігу, причому на них були ошатні хітони і строкаті анаксиріди[63], а в деяких навіть гривні на шиї і браслети на руках. У цьому вбранні вони стрибали прямо в болото і швидше, ніж можна було подумати, витягли колісниці на руках. /9/ Взагалі-το усе це свідчило, що Кір, мабуть, квапився і зупинявся лише заради поповнення провіанту або з якоїсь необхідності, вважаючи, що чим швидше він ітиме, то менш підготовленим до битви зустріне царя, а що повільніше буде рухатися, то цар краще спорядиться на війну. Уважний спостерігач міг переконатися, що царська держава — могутня просторами та людністю[64], але в разі раптового удару виявилася б її слабкість через протяжність шляхів та розпорошеність сил.

/10/ Після переходів пустелею, по той бік річки Євфрату військо розташувалося навпроти великого і квітучого міста Харманду. Там солдати купували продовольство, переправляючись на плотах таким чином: шкіряні лантухи, які були у них, вони набивали сіном, потім зв’язували і зшивали їх, щоб сіно не промокало[65]. На них вони переправлялися і забирали продовольство, вино, виготовлене з плодів пальми, і хліб із проса, бо цих продуктів у країні було вдосталь.

/11/ Тим часом декілька солдатів Менона невідь чому посварилися із солдатами Клеарха, і, з’ясовуючи суперечку між ними, Клеарх, неслушно вирішив, ніби винен солдат Менона, і завдав йому кілька ударів. Коли солдат прийшов до своїх, він поскаржився на Клеарха. Товариші, вислухавши його, обурилися і розізлилися. /12/ Цього ж дня Клеарх прибув до переправи через річку і, оглянувши там ринок, їхав верхи з невеликим почтом, оминаючи військо Менона, до свого табору. Кір у цей час ще не з’явився у табір, а лише був на підході до нього. Один із солдатів Менона, рубаючи дрова, побачив Клеарха, що проїжджав повз, і метнув у нього сокиру. Він, одначе, не влучив, але потім один за одним багато солдатів, піднявши крик, стали кидати каміння. /13/ Клеарх урятувався втечею до свого війська і в одну мить віддав наказ взяти зброю. Гоплітам він звелів стояти на місці, тримати перед собою щити; а сам, прихопивши з собою фракійців і вершників, яких у нього було понад 400 чоловік, — більшість з них теж були фракійці — помчав до Менонового табору з наміром завдати удару. Військо ж Менона вкупі із самим Меноном перелякалося і побігло до зброї, а деякі стояли з безпорадним виглядом. /14/ А Проксен, який зі своїм загоном гоплітів із запізненням прибув до табору, не гаючись, увійшов усередину між супротивні загони, звелів їм відкласти зброю і став умовляти Клеарха не затіювати сутички. Такі слова викликали лють у Клеарха, і він сказав, що Проксенові ліпше забиратися геть, адже його, Клеарха, мало не вбили камінням, тому він, Проксен, просто не розуміє вчиненої кривди. /15/ У цей час прибув Кір і, дізнавшись про загрозливі події, узяв у руки списи і разом із довіреними людьми в’їхав усередину між посвареними загонами й сказав: /16/ «Клеархе і Проксене і всі присутні тут елліни, ви не розумієте, що коїте. Якщо ви затієте один із одним бій, то будьте певні, що мене буде вбито в той же день, а вас — невдовзі, бо як тільки у нас почнуться чвари, усі ці варвари, серед яких ви перебуваєте, стануть ворожішими до нас, аніж ті, які перебувають у царя». /17/ Почувши ці слова, Клеарх схаменувся, а солдати з обох сторін, відклавши зброю, помирилися між собою.

Розділ 6

/1/ Коли вони вирушили звідти, щоб продовжувати похід, то їм у дорозі стали з’являтися кінські сліди і гній. Сліди, як припускалося, були від приблизно 2000 коней. На своєму шляху вершники (царя) спалювали траву і всіляку поживу. Тим часом перс Оронт, родич царя і, як подейкували, один з найудатніших у військовій справі персів, задумав зрадити Кіра, бо він і раніше ворогував з ним, але потім примирився. /2/ Він просив у Кіра 1000 вершників, запевняючи, що або переб’є вершників-паліїв, які їхали попереду, або, влаштувавши засідку, візьме їх у полон і не дасть решті спалювати і, в усякому разі, зробить так, аби вони, хоч і помітивши військо Кіра, не змогли сповістити про це царя. Вислухавши його, Кір пристав до цієї пропозиції, вважаючи її слушною, і дозволив Оронтові взяти вершників у кожного командира. /3/ Оронт, вибравши, на його думку, відданих солдатів, пише лист цареві і повідомляє йому про свій прихід із численною кіннотою і просить попередити про це свої роз’їзди, аби ті знали про цей вчинок і прийняли його як друга. У листі він також нагадував про колишню дружбу і вірність. Цей лист він дає надійній, на його думку, людині, а вона, узявши лист, передає його Кірові. /4/ Прочитавши лист, Кір бере Оронта під варту і скликає до свого намету знатних персів зі свого почту — семеро вельмож[66], а еллінським стратегам велить привести гоплітів та розставити їх для охорони намету. Вони виконали наказ і привели близько 4000 солдатів.

/5/ Клеарха ж він запросив у намет на спільне засідання, бо Кір та інші мали його за найшанованішу людину серед еллінів. Вийшовши звідти, Клеарх розповів приятелям, як відбувався суд над Оронтом, бо ж справа не вважалася таємницею. /6/ Він сказав, що Кір почав свою промову таким чином: «Друзі, я покликав вас на спільну раду, щоб ухвалити справедливий вирок перед богами і людьми ось цьому Оронтові. За батьковим бажанням він спочатку був відданий у моє підпорядкування. Проте згодом, підбурений, як він сам зізнається, моїм братом, затіяв війну супроти мене й утримував залогу в Сардах, тож я, воюючи з ним, невдовзі запропонував припинити розбій, а відтак уклав мир, обмінявшись потискуванням правої руки». /7/ Після цього Кір запитав: «Оронте, чи сподіяв я тобі якусь кривду?» Той відповів, що ні. Кір ще раз звернувся до нього «Отже, потім, не зазнавши від мене жодної кривди, ти порушив клятву і став чинити розбій у Місії, моїй країні?». Оронт не заперечив і цього. «Гаразд, — провадив Кір, — після того як ти збагнув власну слабкість, ти не пішов із каяттям до вівтаря Артеміди, а вмовив мене без якихось обопільних клятв у вірності?». Оронт погодився і з цим. /8/ «Чим же, — запитав Кір, — я скривдив тебе нині, що ти втретє відкрито шкодиш мені?». Оронт одізвався на це: «Справді, анічим». Тоді Кір запитав його: «Тобто ти визнаєш свою власну провину переді мною?». — «Так, мушу визнати», сказав Оронт. Тоді Кір знову запитав його: «То, може, ти й тепер не відмовишся від дружби та спілки зі мною?». А він у відповідь сказав: «Навіть якщо я і не відмовлюся від дружби з тобою, Кіре, то навряд чи ти довірятимеш мені». /9/ Відтак Кір звернувся до присутніх: «Ось ви бачите вчинки і слова цієї людини. Із вас спершу ти, Клеархе, скажи свій присуд». А Клеарх сказав: «Я раджу якнайшвидше спекатися цієї людини, аби надалі вона не завдавала клопоту, і в нас була б можливість добродіяти справді щирим друзям». /10/ Потім за словами Клеарха виступали й інші з такими ж думками.

Після цього, за наказом Кіра, усі присутні доторкнулися до пояса Оронта, що означало смертний вирок[67], причому усі повставали, в тому числі і родичі Кіра. Відтак його вивели ті, кому було доручено. А коли його побачили люди, які раніше падали перед ним навколішки[68], вони й тепер зробили це, хоч і розуміли, що його ведуть на страту. /11/ Після того, як він був введений у намет Артапана, найвідданішого із скіпетроносців[69]. Кіра, ніхто ніколи більше не бачив Оронта ані живим, ані мертвим, ніхто навіть не міг достеменно сказати, яким чином він помер, кожен уявляв це по-своєму. Навіть могили його ніколи ніхто й не бачив.

Розділ 7

/1/ Звідси Кір проходить землями Вавілонії у три переходи 12 парасангів. На третьому переході Кір робить огляд еллінів та варварів на рівнині опівночі: він вважав, що на світанку прийде цар із військом і здійснить напад. Кір звелів Клеархові командувати на правому фланзі, а фессалійцеві Менонові — на лівому, а сам вишикував своє військо у центрі. /2/ Після огляду вже вдосвіта прибули перебіжчики з війська великого царя і надали відомості про його сили.

Кір скликав еллінських стратегів і лохагів, обговорював з ними тактику бою, і підбадьорював присутніх, вселяючи в них бойовий дух такими словами: «Елліни, я закликав вас до війни як спільників не тому, що у мене бракує людей (варварів). А залучив вас на свій бік, бо вважаю вас відважнішими і надійнішими за слабкодухих варварів, хай навіть і дуже багатьох. Ви — вільнолюбні люди, гідні тієї свободи, яку ви здобули, яка, на мою думку, і є вашим щастям. І знайте, я теж ціную свободу над усі багатства і все інше. /4/ Зрештою, я з’ясую вам і те, яким чином відбудеться битва. Військо у царя — величезний натовп, і наступає він із галасом, і якщо ви витримаєте їхній натиск, то за подальше мені і самому соромно сказати, яких людей ви побачите перед собою в цій країні. Якщо виявите мужність і візьмете гору, то кожному з вас, хто забажає повернутися додому, я дам винагороду, гідну заздрощів, проте сподіваюся, що багато хто з вас волітиме залишитися у мене на службі».

/5/ Тоді Гавліт, присутній там самоський вигнанець і довірений Кіра, сказав: «Одначе, Кіре, деякі кажуть, ніби ти багато обіцяєш нині тому, що перебуваєш у таких небезпечних обставинах; а коли здобудеш перемогу, то забудеш про власні слова. Інші ж кажуть, що й коли прагнутимеш віддячити, усе ж не зможеш виконати своїх обіцянок». /6/ Вислухавши це, Кір сказав: «Солдати, але ж наше батьківське царство настільки велике, що воно сягає на півдні тих місць, де люди не в змозі жити через спеку, а на півночі — країв, у яких неможливо мешкати через холод; усіма областями, розташованими між цими краями, управляють цареві сатрапи. /7/ У разі нашої перемоги правителями у цих областях ми призначимо наших друзів. То ж я боюся не того, що у разі успіху я не зможу щедро обдарувати усіх моїх друзів, а жалкуватиму з приводу того, що деяких з-поміж вас усіх не буде змоги винагородити. Кожний з вас, еллінів, отримає від мене по золотому вінку»[70]. /8/ Присутні, чуючи такі слова, ще дужче запалилися духом і передали ці слова усім іншим еллінам.

Тоді ж до нього приходили стратеги й інші командири з еллінів і просили сказати їм, яка їх очікує винагорода у разі перемоги. /9/ Кір відпускав їх, задовольнивши бажання кожного. Усі, хто мав розмову з ним, вмовляли його не брати особистої участі у битві, а залишатися позаду війська.

У цей час Клеарх несамохіть запитав у Кіра: «Як ти гадаєш, Кіре, твій брат одважиться на битву з тобою?» «Клянуся Зевсом, — відповів Кір, — оскільки він син Дарія і Парісатіди і мій брат, то я не здобуду царства без бою».

/10/ Кількість еллінів у шикуванні становила рівно 10400 воїнів із щитами — гоплітів, і 2500 пелтастів, а число Кірових варварів становило 100000 і близько 20 колісниць із серпами[71]. /11/ Вороже ж військо, як казали, складалося із 1 200000 чоловік[72] і 200 колісниць із серпами. А ще у них було 6000 вершників, якими командував Артагер; вони шикувалися попереду самого царя. Командувачів царського війська (стратегів і вождів) було четверо — Аброком, Тіссаферн, Гобрій й Арбак, і в кожного командувача було по 300000 солдатів. /12/ Із цих сил у битві взяло участь 900000 чоловік і 150 колісниць із серпами, тому що Аброком, йдучи із Фінікії, запізнився на битву на п’ять днів. /13/ Такі відомості про це надали Кірові перебіжчики з ворожого (царевого) стану до битви, а ті вороги, які були схоплені в полон після битви, підтвердили це.

/14/ Потім Кір пройшов в один перехід 3 парасанги, причому усе військо — як еллінське, так і варварське — знаходилося в бойовому ладі. Він очікував, що цього ж дня відбудеться битва з царем, тим більше, що на середині цього переходу був викопаний великий рів завширшки у 5 оргій і завглибшки у 3 оргії[73]. /15/ Ліворуч від Євфрату він тягнувся рівниною приблизно на 12 парасангів, аж до Мідійських мурів[74]. [Тут же проходять 4 канали, прокопані від річки Тигру; кожен із каналів має ширину в плетр, і глибина їх усіх дозволяє плавати вантажним суднам із хлібом; вони впадають у Євфрат, а відстань між ними становить 1 парасанг, і на кожному з каналів наведені мости]. Біля Євфрату знаходиться вузький прохід між річкою та ровом, завширшки приблизно у 20 футів. /16/ Цей рів був прокопаний великим царем замість укріплення, коли він дізнався, що Кір іде на нього війною. Кір із військом пройшов тут [через вузький прохід] й опинився по той бік рову. /17/ Отже, у цей день цар не вступав у битву, а відходив, про що свідчили рясні сліди солдатів та коней. /18/ Тому Кір викликав віщуна Сілана з Амбракії і дав йому 3000 дариків за те, що 11 днів тому той звершив жертвоприношення і сказав йому, що цар не піде на битву впродовж 10 днів. У той час Кір сказав: «Тож, мабуть, він узагалі не битиметься, якщо не вступить у бій за ці дні. А втім, якщо твої слова справдяться, то я обіцяю тобі 10 талантів». Це золото він і віддав віщунові, коли минули ті десять днів. /19/ А коли цар не вчинив опору під час переходу Кіра і його війська через рів, то як Кір, так і інші вирішили, що цар відмовився від битви, а тому наступного дня Кір просувався доволі безтурботно. /20/ А на третій день він робив похід, сидячи в колісниці, у бойовому ладі перед ним знаходився лише невеликий загін, а головна частина війська ішла без будь-якого ладу, до того ж багато хто із солдатів повідкладав зброю на підводи та в’ючних тварин.

Розділ 8

/1/ Вже надійшла та (полуднева) година, коли на ринку стає гамірно, і стоянка, де Кір мав зупинитися, була неподалік, коли зненацька з’явився Патесій, знатний перс із довірених Кіра, несучись щосили на змиленому коні і кричачи усім зустрічним по-варварськи і по-грецьки, що наближається цар з великим військом у повному бойовому ладі[75]. /2/ Відтак зчинилося страшенне сум’яття. Елліни, та й, зрештою, усі подумали, що ворог от-от учинить напад на них, поки вони ще лаштуються до бою. /3/ Кір, зіскочивши з колісниці, надів панцир, сів на коня, взяв в обидві руки списи і звелів усім узяти зброю і зайняти своє місце в строю. /4/ Війська шикувалися поспіхом, причому Клеарх розмістився на правому фланзі біля річки Євфрату, Проксен розташувався поряд із ним, решта біля Проксена, а Менон знаходився на лівому фланзі еллінського війська. /5/ З варварського війська близько тисячі пафлагонських вершників знаходилися біля Клеарха на правому фланзі, так само й еллінські пелтасти, а на лівому фланзі стояв Аріей[76], командувач кіннотою у Кіра, і решта варварського війська. /6/ Кір із своєю кіннотою, числом приблизно до 600 чоловік, озброєною, за винятком Кіра, панцирами, поножами і шоломами, перебував у центрі шикування; Кір пішов у битву з непокритою головою. Кажуть, нібито й інші перси одважуються іти в бій з непокритою головою. /7/ Крім того, на всіх конях були налобники і нагрудники; у вершників були при собі й еллінські мечі.

/8/ Вже настав полудень, а ворог ще не з’являвся. Після полудня завиднілася курява, схожа на світлу хмарину. А за якийсь час на рівнині, на далекій відстані, виросло немовби чорне хмаровище. Коли ворог трохи наблизився, то заблищала якась мідь і можна було розгледіти шеренги неприятелів в обладунках. /9/ На лівому фланзі ворога знаходилися вершники у білих панцирах; казали, що ними командував Тіссаферн. Поряд із ними йшли загони, захищені легкими плетеними щитами, що сягали ступні. Казали, ніби це єгиптяни. Решту війська становили вершники і стрільці. Усе це військо йшло, розділене за народностями і вишикуване у вигляді ущільненого людьми каре[77]. /10/ Перед ним розташувалися на великій відстані одна від одної так звані серпоносні колісниці. Серпи в них насаджені на осі коліс і повернуті під колісницями вістрям до землі для того, щоб розтинати на частини будь-що зустрічне на шляху. Задум персів полягав у тому, щоб уклинитися у лави еллінів і розколоти їх на частини. /11/ А Кір, хоч і говорив на військовій раді еллінів, що досить лишень вистояти перед галасливим натиском варварів, одначе помилився: вороги просувалися без жодного крику, наскільки змога, тихо, спокійно і повільно, рухаючись урівномірено вперед і зберігаючи рівними шеренги.

/12/ У цей час сам Кір, проїжджаючи з тлумачем Пігретом і трьома чи чотирма вершниками, звелів Клеархові зосередити еллінське військо навпроти ворожого центру, бо там перебував цар. «Якщо, — казав він, — ми здобудемо перемогу над ним, то з усім буде покінчено». /13/ Однак Клеарх бачив, що ворожий центр дуже щільний, і зрозумів, що цар перебуває за лівим крилом еллінів (бо військо царя настільки переважало військо Кіра своєю численністю, що його центр знаходився за межами лівого крила Кіра), і тому він не хотів відривати правий фланг від річки, оскільки остерігався ймовірного оточення. Кірові ж він відповів, що сам подбає про те, аби усе завершилося успіхом.

/14/ У цей час варварське військо наближалося злагодженим кроком, а еллінське залишалося на місці і ладналося, приймаючи у свої лави нові частини, що підходили. Кір роз’їжджав трохи попереду свого війська і роздивлявся навсібіч, спостерігаючи за лавами ворогів і друзів. /15/ Помітивши Кіра при об’їзді, до нього примчав верхи на близьку відстань афінець Ксенофонт і спитав, чи не буде від нього якогось розпорядження. Притримавши коня, Кір звелів сповістити усіх про те, що жертви і знамення сприятливі[78]. /16/ Віддавши цей наказ, він почув шум у лавах війська і спитав, у чому річ. Ксенофонт відповів, що вже вдруге передають пароль, який обходить військо. Кір здивувався, хто дав пароль і запитав як він звучить. Ксенофонт відповів: «Зевс-Рятівник[79] і перемога». /17/ Почувши це, Кір сказав: «Я приймаю такий пароль, і нехай буде так!». Потім він помчав на своє місце.

Як тільки відстань між фалангами зменшилася до 3 чи 4 стадій, елліни заспівали пеан і рушили на ворога. /18/ У наступі частина фаланги[80] хвилею подалася вперед, а ті, хто відстав, почали бігти. І тут усі підняли бойовий клич на честь бога Енніалія і побігли вперед. Розповідають, ніби деякі солдати також забрязкали щитами об списи, щоб налякати коней. /19/ Варвари ж не витримали перше ніж стріли і списи стали долітати до них, і кинулися тікати[81]. Тоді елліни щосили погналися за ними, причому криками один до одного вони закликали не вибігати з лав. /20/ Колісниці понеслися — одні крізь лави самих ворогів, інші ж, без візничих, крізь лави еллінів[82]. Але елліни, помічаючи їх, завбачливо щоразу розступалися. Були й такі солдати, якими оволодівав жах, мов на гіпподромі[83], але навіть із них, кажуть, ніхто не постраждав, хіба що один воїн на лівому фланзі, котрий, як говорили, зазнав поранення стрілою.

/21/ Бачачи, що елліни перемогли і переслідують супротивників, Кір зрадів і вже приймав вітання від почту — люди з наближених стали кланятися йому до землі, як цареві[84]. Проте він не кинувся у переслідування, але, зосередивши навколо себе 600 вершників, очікував подальших дій з боку царя. Йому було відомо, що цар перебуває у центрі ворожого війська. /22/ До того ж усі перські воєначальники командують своїми військами, залишаючись у центрі, вважаючи, що таким чином, захищені з обох боків своїми загонами, вони почуватимуться у цілковитій безпеці, та й у разі потреби віддані накази дійдуть удвічі швидше. /23/ Цар, перебуваючи у цей час у центрі своїх військ, усе ж залишався за межами лівого флангу Кіра. Оскільки він не бачив перед собою та кіннотою Артагерса супротивників, то він зігнув передню лінію півколом, нібито для оточення.

/24/ Тоді Кір, боячись, щоб еллінське військо не було обійдене ззаду і порубане, кинувся назустріч ворогові. Маючи із собою 600 вершників, він увірвався у ворожі лави і погнав шеститисячний загін, що прикривав царя спереду, і, як кажуть, власноруч зарубав його командира Артагерса. /25/ Та коли вороги кинулися навтьоки, шістсот Кірових вершників стали їх переслідувати, розсіявшись, за винятком дуже небагатьох, так званих співтрапезників[85], які не покинули Кіра. /26/ Саме у цей час Кір, залишившись тільки з ними, побачив царя з його численним оточенням і одразу ж, не втримавшись, вигукнув: «Я бачу його!», — і помчав на Артаксеркса, метнув спис йому у груди і поранив крізь панцир (як запевняє лікар Ктесій[86], котрий сам лікував цю рану).

/27/ У той же час, коли він цілився у царя, хтось зі страшною силою кинув у нього спис і влучив нижче ока. Відтак між обома сторонами почався запеклий бій, і, як стверджує очевидець Ктесій, цар зазнав значних втрат. А втім сам Кір загинув, і вісім вельмож з його почту полягли разом із ним. /28/ Артапаг, один із найдовіреніших його скіпетроносців, побачивши вбитого Кіра, як кажуть, зіскочив з коня і впав на тіло Кіра. /29/ Одні передають, ніби цар звелів комусь заколоти його в той час, коли він припав до Кірового тіла, інші розповідають, що Артапаг, вийнявши золоту акінаку, заколов самого себе; при собі він мав також гривну, браслети й інші прикраси, як і личило найзначнішим персам. Кір шанував його за відданість і прихильність.

Розділ 9

/1/ Так помер Кір, на одностайну думку всіх, хто знав його у ділі, найдостойніший і найудатніший, щоб посісти царський трон, з-поміж усіх варварів, які жили після Кіра Старшого[87]. /2/ Коли він був ще дитиною і виховувався разом з братом та іншими хлопчиками, то вирізнявся з-поміж них вправністю. /3/ Річ у тому, що всі діти перських вельмож виховуються при царському дворі[88]. Кожен може навчитися там чеснотам і нічого ганебного там не бачать і не слухають. /4/ Хлопчики бачать і чують, до кого цар ставиться з пошаною або кого може покарати. Тож іще в дитинстві вони швидко навчаються як повелівати, так і коритися. /5/ Кір там з-поміж однолітків відзначався невибагливістю, слухняністю перед старшими порівняно з менш знатними, а водночас був найзаповзятішим і найумілішим у верховій їзді. Він вважався також найдопитливішим і найстараннішим у військовій справі, стрілянні з лука і метанні списа. /6/ А коли він досяг зрілого віку, то став найзатятішим та найвідважнішим мисливцем[89]. Так, одного разу, коли на нього напала ведмедиця, він не злякався і, хоч був звалений з коня і подертий пазурами, через що у нього залишилися рубці, він усе ж зрештою заколов звіра. А першого, хто прибіг йому на допомогу, він облагодіяв так щедро, що всі мали ту людину за щасливця.

/7/ Коли батько призначив його сатрапом Лідії, великої Фригії і Каппадокії, поставивши його також командувачем усіх військ, які збиралися на Кастольській рівнині, він дав зрозуміти, що над усе дбатиме про тих, з ким житиме у мирі і злагоді, не вдаючись до якогось обману. /8/ Тому підвладні міста і приватні особи ставилися до нього з довірою. Навіть вороги, укладаючи з Кіром мир, були певні, що Кір діятиме лише відповідно з угодою. /9/ Ось чому, коли він воював із Тіссаферном[90], усі міста, крім Мілета, охоче пристали на бік Кіра, мілетці ж боялися його, бо він відмовився видати їм вигнанців. /10/ А Кір на ділі довів, що ніколи не зрадить їх, якщо вже вони стали його друзями і не допустить наруги над ними або ж якоїсь скрути у них.

/11/ Він намагався також перевершити усіх, як своїх доброчинців, так і своїх лиходіїв. Подейкували навіть, що Кір прагнув жити таким чином, щоб віддячувати кожному більшим добром за добро і відомщувати більшим злом за вчинене йому зло. /12/ А тому багато еллінів лише йому одному як ласкавцеві старалися віддати і свої статки, і міста, і навіть своє життя. /13/ Одначе ніхто не міг би сказати, ніби він дозволяє зловмисникам та лихим людям глумитися над ним, натомість він карав їх найнещадніше. Часто можна було бачити вздовж битих шляхів людей без ніг, без рук або очей. У володіннях же Кіра будь-який еллін або варвар, не маючи за собою якоїсь провини, міг спокійно пересуватися зі своїм майном куди завгодно.

/14/ Згідно із загальною думкою, він особливо відзначав звитяжців на війні. Спочатку Кір воював з пісідійцями та мідійцями. Особисто взявши участь у походах у ці країни, він призначав намісниками підкорених областей тих людей, які проявляли відвагу, а потім вшановував їх всілякими дарунками. /15/ Адже він вважав, що доблесна людина гідна щасливого життя, а боягуз має стати у неї рабом. Тому було багато людей, які охоче важили своїм життям задля Кіра, особливо ж там, де перебував він і їхній вчинок ставав йому відомим. /16/ Над усе ж цінував Кір справедливих людей і намагався для прикладу збільшити їхні статки і то за рахунок майна тих осіб, які розбагатіли незаконним шляхом. /17/ Тому він у своєму розпорядженні мав тямущих помічників, до того ж у нього було надійне військо. Так стратеги і лохаги, які наймалися до нього на службу, розуміли, що краща винагорода для них — проявляти відданість Кірові, аніж просто отримувати місячну платню. /18/ І справді, коли хтось справно виконував його доручення, він ніколи не залишав такої людини без винагороди за старанність. Тому, як кажуть, справами у Кіра займалися найнадійніші помічники.

/19/ Коли він помічав дбайливого розпорядника, який управляв довіреною йому областю і збільшував прибутки завдяки вдалим заходам, то ніколи нічого не відбирав у нього, навпаки, старався збільшити його статки. Тому люди охоче долали труднощі і безбоязно збагачувалися, а розбагатівши, не таїлися багатством від Кіра: він не заздрив тим, хто багатів чесним шляхом і відкрито, але старався скористатися майном потайних та брехливих людей.

/20/ У всіх справах він покладався на щирих друзів і прихильників, а також на перевірених на ділі помічників, зі свого ж боку також поспішав на поміч тим, хто опинився у скруті. /21/ Адже дружбу він вважав не якоюсь забаганкою, а нагодою якнайстаранніше посприяти друзям, якщо у них траплялися негаразди, відтак вони проймалися до нього ще більшою приязню. /22/ На мою думку, сам Кір отримував подарунки з усілякого приводу більше, аніж будь-хто інший[91]; і все це він роздавав найпереважніше своїм друзям відповідно до становища і потреб кожного з них. /23/ А коли хтось надсилав йому воїнські прикраси чи щось інше, то, кажуть, він висловлювався у тому сенсі, мовляв, усе одно гарнішим він не стане у цих коштовностях, а згідно з його думкою, найкраща оздоба для нього — бачити ошатно зодягнутих друзів. /24/ Немає нічого дивного у тому, що він перевершував своїх друзів розмірами вчинених благодіянь, бо ж він був набагато могутніший, дивовижно ж те, що він переважав їх у прагненні й готовності прислужитися їм. /25/ Часто, коли Кір отримував дуже смачне вино, він посилав наповнені до половини посудини і переказував при цьому устами носія, що давно вже не куштував такого приємного напою: «Посилаю його тобі і прошу розкуштувати його зі своїми друзями». /26/ Нерідко він присилав половину гусятини, половину хліба та всіляку всячину, велячи посланцеві передати таке: «Кір споживав цю страву і хоче, щоб і ти її скуштував». /27/ Інколи траплялася нестача у сіні, і Кір сам, маючи багатьох слуг, міг зробити запас; він посилав сіно друзям і велів годувати ним верхових коней, аби його друзів не возили голодні коні. /28/ Під час подорожей, коли дуже багато людей прагнули зустрітися з ним, він запрошував своїх друзів і жваво обговорював важливі справи, щоб усі бачили, кого він поціновує. Тому і я, спираючись на численні відомості, можу запевнити, що жоден еллін чи варвар не відчував такої приязні з боку стількох друзів. /29/ Доказом цього може правити і таке: коли Кір був (підлеглим цареві) сатрапом, жоден перс, крім намагань Оронта, не подався до царя. Та й щодо Оронта цар, довіряючи йому, швидко збагнув, що той прихильніший до Кіра, ніж до нього. А ще ж від царя багато хто, навіть з його улюбленців, перейшов до Кіра, коли брати стали ворогами, і зробили вони так, бо вважали, що користуватимуться більшою шаною у Кіра, аніж коли залишатимуться при цареві. /30/ А те, що сталося в час його смерті, найвагоміше свідчить про Кірову шляхетність і вміння добирати відданих, прихильних і надійних людей. /31/ Адже коли він помер, увесь його почет, друзі і довірені, крім Аріея, загинули, б’ючись за полеглого Кіра. Аріей же перебував на лівому фланзі і командував кіннотою. Дізнавшись про загибель Кіра, він утік разом з усім підпорядкованим йому військом.

Розділ 10

/1/ У цей же час Кірові відітнули голову і праву руку. А цар (зі своєю кіннотою) під час переслідування вдерся у табір Кіра. Війська Аріея не стали чинити опору, а побігли через свій табір до тієї стоянки, з якої вони вийшли (уранці); довжина шляху, як кажуть, становила 4 парасанги. /2/ Цар зі своїми людьми розграбували більшу частину табору і, між іншим, узяли в полон фокеянку, наложницю Кіра[92], котра, подейкували, була тямущою та вродливою. /3/ Молодша ж (наложниця) мілетійка, схоплена царевими людьми, без верхнього одягу втекла до тих еллінів, які були озброєні і перебували біля обозів; чинячи опір ворогові, вони перебили багатьох тих, хто був зайнятий грабунками, причому загинуло і кілька еллінів. /4/ Вони не втікали і врятували як мілетійку, так і спорядження та підібрали із собою усіх там людей із майном. У цей час цар і елліни перебували на відстані приблизно 30 стадій один від одного, і одні переслідували тих, з якими вели бій, вважаючи себе переможцями, інші ж грабували, ніби цілковита перемога була на їхньому боці.

/5/ Коли елліни дізналися, що цар зі своїм військом перебуває в обозі, а цар почув від Тіссаферна, що елліни здолали своїх супротивників і, переслідуючи їх, просуваються вперед, тоді Артаксеркс знову зібрав своє військо для бойового ладу, а Клеарх підізвав Проксена, який перебував ближче за інших, і радився з ним — чи послати частину війська на допомогу у табір, чи вертатися туди усім і вибити звідти ворогів. /6/ Саме в цей час надійшла звістка, що цар наближається начебто ззаду. Тоді елліни зробили поворот і приготувалися, гадаючи, що цар іде на них і їм доведеться вступити з ними у бій. Але цар не повів свого війська у цей бік, але пішов туди ж, куди він рухався під час наступу, тобто повз ліве крило Кірового війська, захопивши із собою перебіжчиків (до еллінів), а також Тіссаферна із його загоном. /7/ Річ у тому, що Тіссаферн не тікав під час першого зіткнення, але пробився до річки і до еллінських пелтастів. Оминаючи еллінів, він нікого не вбив, натомість, розступившись, елліни стинали персів і метали в них дротики. Пелтастами командував Епісфеній із Амфіполя, який, як казали, був вправним у своїй справі.

/8/ Тіссаферн, військо якого зазнало втрат, відійшов, але не повернувся назад, а коли прийшов до табору еллінів, зустрівся там із царем і, з’єднавшись, вони знову виступили. /9/ Та коли вони опинилися навпроти лівого крила еллінів, то останні злякалися нападу на фланг та оточення, що призвело б до різанини. Вони вирішили розгорнути крило, щоб мати річку позад себе. /10/ Поки вони радилися, цар, оминаючи їх, вишикував своє військо в тому ж бойовому ладі, в якому воно стояло на початку битви. Коли ж елліни побачили поблизу перед собою їхні шеренги, вони одразу ж заспівали пеан і напали на ворогів ще сміливіше, ніж першого разу.

/11/ Варвари знову не витримали і втекли, коли елліни перебували на більшій відстані від них, аніж у першому зіткненні, а елліни переслідували їх до якогось села. /12/ Там елліни зупинилися, бо за цим селом височів пагорб, куди завернуло цареве військо. Піхоти там не було, але пагорб наповнився кіннотниками так, що не можна було розгледіти, що там відбувається. Кажуть, ніби там виднівся царський штандарт — золотий орел, насаджений на вістря списа[93]. /13/ Коли ж елліни попрямували туди, вершники розсіялися, покинувши цей пагорб, аж поки нарешті він не спорожнів цілком. /14/ А Клеарх, зупинившись зі своїм військом біля його підніжжя, послав Лікія із Сиракуз і ще одну людину на вершину пагорба, аби ті розвідали, що робиться по той бік пагорба. Лікій поскакав й, оглянувши його, доніс, що вороги щодуху тікають. /15/ Саме в цей час заходило сонце.

Елліни вийшли на пагорб і там зупинилися на перепочинок. /16/ Водночас вони дивувалися з того, що ніде не видно Кіра і що жоден гонець не приходить від нього. Адже вони не знали про його загибель, а припускали, що він або відійшов, переслідуючи ворогів, або пішов уперед з наміром зайняти якусь важливу позицію. /17/ Тож елліни стали радитися, чи слід їм залишатися на цьому ж місці і підтягнути сюди обоз, чи вертатися до табору. Було вирішено вертатися, і до наметів вони прибули десь під вечерю. Так закінчився цей день. /18/ Елліни застали майно переважно розграбованим, так само були забрані їстівні і питні запаси, а також повні борошна і вина підводи, які були заготовлені Кіром для роздачі еллінам, щоб вони не потерпали від гострої нестачі продовольства. /19/ Кажуть, цих підвод було з 400. Їх також тоді розграбували цареві солдати. Тож більшість еллінів залишилася без вечері, а тим часом деякі з них не встигли навіть і пообідати, бо цар з’явився перш, ніж солдати були були відпущені на обід. Так вони проводили цю ніч.

Загрузка...