Анабазис. Похід 10000 еллінів

Розділ 1

/1/ [Про те, що відбулося під час походу вглиб країни до битви і що сталося після битви, після укладення мирної угоди між царем та еллінами, котрі прийшли з Кіром, і які воєнні дії велися супроти еллінів з боку перського війська, що переслідувало їх після того, як цар і Тіссаферн порушили угоду, — про все це розказано у попередніх розділах]. /2/ Коли елліни добулися туди, де Тигр взагалі є непрохідним через його велику глибину і ширину і де не можна було також пройти уздовж берега, тому що круті кардуські гори звисали над самою річкою, — тоді стратеги вирішили йти через гори. /3/ Річ у тому, що вони дізналися від полонених, нібито, як тільки їм вдасться перейти кардуські гори, вони зможуть переправитися у Вірменію через витоки Тігру, причому вбрід, а якщо вони не захочуть цього зробити, — обійти їх навколо. Полонені говорили також, ніби витоки Євфрату знаходяться неподалік від Тігру, і це згодом виявилося правдою[155]. /4/ А якщо елліни, казали вони, мають намір увійти в гори до кардухів, нехай роблять це непомітно і заздалегідь захоплять гірські висоти.

/5/ Коли приблизно настав час останньої варти[156] і залишалося ще досить часу, аби в темряві пройти рівнину, тоді за поданим усно сигналом елліни знялися з місця і, йдучи вперед, на світанку дійшли до гори. /6/ В цей час Хірісоф вів військо, командуючи своїм загоном і всіма гімнетами, а Ксенофонт разом із гоплітами ішов позаду, не маючи біля себе жодного гімнета, бо ж, мабуть, не припускалася якась загроза нападу з тилу під час сходження в гори. /7/ Хірісоф вибрався на вершину раніше, аніж вороги помітили його. Потім він повів військо далі, і загони, рівномірно просуваючись через гору, ішли слідом за ним у села, розташовані в ущелинах та гірських схилах. /8/ Кардухи[157] позалишали свої оселі і разом з дружинами та дітьми подалися в гори. Тож у селах можна було набрати вдосталь продовольства, а також знайти багато бронзових виробів. Проте елліни не брали нічого з цього. Так само вони не переслідували людей, не кривдячи їх з тих міркувань, що кардухи як вороги царя, можливо, дозволять еллінам пройти через їхні як дружні краї. /9/ Одначе продовольство, якщо траплялося, брали, маючи в ньому потребу. Проте кардухи не відгукувалися на виклики і не подавали жодних знаків свого місцезнаходження. /10/ А коли останні елліни вже в темряві спускалися у село з вершини гори — через вузькість проходу підйом і спуск тривав у них цілий день, — тоді на них напав загін кардухів. Кардухи вбили і поранили кількох чоловік, хоч їх було небагато; річ у тому, що поява еллінського війська виявилася для них несподіваною. /11/ Але якби їх у той час зібралося більше, то, мабуть, шкоди було б заподіяно неабиякої. Цю ніч елліни, таким чином, провели у селах, а кардухи, розвівши скрізь у горах багаття, перегукувалися один з одним.

/12/ З настанням ранку еллінські стратеги й лохаги зібралися і вирішили йти вперед, взявши із собою лише необхідну кількість витривалої худоби, решту ж залишити, а також відпустити нещодавно взятих у полон рабів. /13/ Річ у тому, що велика кількість в’ючної худоби і раби уповільнювали просування вперед, а приставлені до них солдати не могли брати участі в битвах; крім того, така кількість людей вимагала подвійних запасів провіанту і вдвічі більше підвод для перевезення, а багатьох бранців ще й доводилося вести як здобич. Про це рішення сповістили військо через оповісника.

/14/ Після сніданку елліни відбули в дорогу, а стратеги стали у вузькому проході, і, якщо знаходили у вояків якусь річ, яку згідно з наказом треба було залишати на місці, вони відбирали її, а солдати не перечили, за винятком тих випадків, коли кому-небудь вдавалося сховати якогось вподобаного хлопчика або вродливу жінку. Впродовж цього дня вони йшли, то затіваючи сутичку, то проходячи спокійно. /15/ А наступного дня була страшна негода, попри це, треба було рушати далі, бо бракувало достатньої кількості провіанту. /16/ Хірісоф вів військо, а Ксенофонт командував задніми частинами. Тим часом вороги дошкуляли: оскільки ж дорога проходила крізь вузини, то вони, підбігши впритул, стріляли з луків та пращ. Елліни відганяли їх і потім знову відходили від них, а це уповільнювало рух, тому Ксенофонт часто вимагав зупинити все військо, коли вороги не відставали від нього. /17/ Хірісоф, коли йому про це доповідали, зазвичай зупинявся, та одного разу не виконав вимоги і швидко повів військо уперед, віддавши наказ іти за ним, з чого стало ясно, що трапилося щось особливе. Оскільки ж не було жодної змоги наздогнати Хірісофа й довідатися про причину його поквапливості, то просування ар’єргарду почало скидатися на втечу. /18/ У цей час через таку поспішність загинули звитяжець-солдат, лаконець Леонім, пронизаний стрілою в ребро крізь щит і шкіряний панцир, і Басій-аркадець, у якого була прострілена наскрізь голова.

/19/ Після прибуття на стоянку Ксенофонт одразу ж пішов до Хірісофа і став докоряти йому за те, що він не зупинився, через що їхнє просування нагадувало втечу і водночас вони мусили ще й відбиватися. «І ось полягли в сутичці двоє славних звитяжців, і ми не могли ані забрати їх, ані поховати». /20/ Хірісоф відповів: «Поглянь на гори і сам побачиш, наскільки вони нездоланні. Видніється лише одна ця крутезна дорога, і над нею, подивись, який величезний натовп людей, які зайняли прохід та охороняють його. /21/ Тому я квапився і не почекав на тебе в надії випередити їх і захопити перевал. Наші провідники кажуть, ніби іншої дороги нема». /22/ Ксенофонт сказав: «У моїх руках двоє тутешніх людей; річ у тому, що коли вороги насідали на нас, ми влаштували засідку, що дало нам перевести подих; одних ворогів ми вбили, а інших взяли живими для того, щоб мати провідників, яким знайома місцевість».

/23/ Цих людей негайно привели і допитували поодинці, чи не знають вони якоїсь іншої дороги, крім тієї, що видніється. Один з них, попри всілякі погрози, нічого не сказав, і оскільки він не повідомив нічого важливого, то його закололи на очах у товариша. /24/ Інший заявив, що перший чоловік відмовлявся показати інший шлях тому, що у нього у тих місцях (де йтимуть елліни) є заміжня дочка; а сам він, як запевнив, проведе еллінів шляхом, яким пройде і в’ючна худоба. /25/ А на питання, чи є на цьому шляху якась важкопрохідна місцевість, він відповів, що в одному місці розташована вершина гори, повз якої пройти неможливо, якщо хто-небудь захопить її наперед.

/26/ Тоді вирішили скликати лохагів і пелтастів, а також деяких гоплітів, і пояснити їм суть справи і запитати, чи не знайдуться серед них охочі проявити свою сміливість і добровільно вибратися на ту вершину гори. /27/ Із гоплітів відгукнулися Аристонім з Метидрен [аркадець] й Агасій із Стімфали [аркадець], а змагаючись із ними, [також аркадець] Каллімах з Паррасія заявив, що він палає бажанням піти, узявши добровольців з усього війська. /28/ «Я певен, — сказав він, — що за мною піде багато молоді». Тоді запитали, чи не хоче йти з ним хто-небудь з таксіархів гімнетів. Відгукнувся Аристей-хіосець, який часто відзначався з-поміж воїнів у таких справах.

Розділ 2

/1/ Тим часом настав вечір, і стратеги віддали наказ добровольцям нашвидку поїсти та вирушати в дорогу. Провідника зв’язали, передали їм і домовилися, що в разі, коли їм вдасться захопити вершину, вони вночі повинні стерегтися там, а з настанням ранку за поданим сигналом нехай з гірської вершини нападуть на тих ворогів, які охороняють розташований на видноті перевал, а решта еллінів, знявшись з місця, нехай поквапиться їм на поміч. /2/ Узгодивши дії, вони числом приблизно 2000 чоловік саме під зливу відправилися в дорогу. А Ксенофонт повів ар’єргард до розташованого на видноті перевалу, для того щоб вороги зосередили свою увагу на цю дорогу, а добровольці, пробираючись манівцями, залишалися якомога непоміченими. /3/ Коли ар’єргард підійшов до ущелини, через яку треба було пройти, перш ніж вийти на круту дорогу, варвари стали скочувати вниз каміння завбільшки з підводу, і ще більше за розмірами [і менше], і воно, несучись скелястим урвищем, вдарялося і розліталося на уламки, немов постріли з пращ, так що нікому не вдавалося бодай підійти до ущелини. /4/ Деякі лохаги, бачачи неможливість пройти тут, намагалися зробити це в інших місцях і маневрували аж до сутінків. Коли ж, на їхню думку, можна було непомітно для ворогів повернутися, вони пішли обідати; а [серед солдатів ар’єргарду] були й такі, які навіть і не снідали. Проте вороги не вгамовувалися і цілу ніч скочували каміння, про що можна були здогадуватися з гуркоту.

/5/ Тим часом загін добровольців, який мав із собою провідника, пішов в обхід і натрапив на варту, яка сиділа біля багать. Убивши одних і прогнавши інших, вони залишилися там, гадаючи, що вони захопили бажану вершину. /6/ Однак у цьому вони помилилися, бо над ними здіймався виступ гори, де проходила та вузька дорога, над якою чатувала сторожа. Річ у тому, що звідти можна було пройти до ворожих загонів, які охороняли відкриту дорогу. /7/ Ніч елліни провели там, а на світанку, мовчки, бойовим ладом, пішли на ворогів. Був густий туман, тому вони непомітно підійшли на близьку відстань, а коли елліни і варвари побачили один одного, було подано сигнал сурмою, і, піднявши бойовий клич, елліни кинулися на ворогів. Ті не витримали і, покинувши дорогу, повтікали, причому втрати у них були незначні, бо ж були дуже рухливі. /8/ Військо Хірісофа з першими звуками труби негайно пішло угору по відкритій дорозі. Інші стратеги пробиралися вперед невторованими путівцями, хто де випадком опинявся, і, видираючись нагору, вони тягли один одного за допомогою списів. /9/ І вони першими з’єдналися з добровольцями, котрі зайняли вершину.

Ксенофонт з половиною ар’єргарду попрямував тим шляхом, яким ішли добровольці з провідником, бо по ньому дуже зручно було пересуватися обозами; іншу половину ар’єргарду він вишикував позаду в’ючної худоби. /10/ Ідучи вперед, вони натрапили на пагорб, який височів над дорогою і був зайнятий ворогом: треба було або знищити ворогів, або відколотися від решти еллінів. Солдати, мабуть, могли б пройти тією дорогою, якою йшли інші загони, але в’ючну худобу можна було проводити лише цією. /11/ Тоді, підбадьорюючи один одного і виладнавшись колонами[158], а не колом, вони кинулися на пагорб, проте не зусібіч, а залишивши ворогові вихід на той випадок, коли ті вирішать тікати. /12/ Поки вони піднімалися вгору хто де міг, варвари стріляли і кидали в них камінням. Проте вони (варвари) не стали чинити опору, коли елліни підійшли впритул, а кинулися навтьоки. Елліни перейшли через пагорб і, помітивши попереду інший пагорб, зайнятий ворогом, одразу ж вирішили йти туди. /13/ А Ксенофонт зважив, що в разі, коли він покине захоплений пагорб без охорони, то вороги знову займуть його і нападуть на обоз, який проходив повз, розтягнувшись на велику відстань через тісноту шляху; тому він залишив на пагорбі лохагів — Кефісодора, сина Кефісофонта-афінця, Амфікрата, сина Амфідема-афінця, і Архагора, вигнанця з Аргосу, а сам з рештою солдатів пішов на другий пагорб, і взяв його тим же способом, що й перший.

/14/ Залишалася ще третя гора, найкрутіша, яка здіймалася над тією, що знаходилася над захопленою вночі добровольцями, де біля вогнищ сиділа [ворожа] варта. /15/ Коли елліни наблизилися, варвари, не вступаючи у бій, залишили її, що викликало у всіх подив і підозри, чи не повтікали, бува, вони, боячись оточення і облоги. А насправді вони з вершини спостерігали за подіями, що відбувалися за пагорбом, тож попрямували в напрямку ар’єргарду. /16/ Ксенофонт із тими, хто був молодший, вибрався на вершину, іншим же звелів іти вперед повільно, щоб останні лохи встигли приєднатися до них, і, пройшовши шляхом, зупинитися на рівнині.

/17/ У цей час з явився Архагор з Аргосу, який врятувався втечею, і повідомив, що їх витіснили з пагорба і що Кефісодор, Амфікрат та інші, які не могли зістрибнути зі скелі і дістатися ар’єргарду, загинули. /18/ Після цього варвари вибралися на пагорб, розташований навпроти вершини (де стояли елліни), і Ксенофонт через тлумача повів з ними переговори про угоду і зажадав видачі вбитих[159]. Варвари ніби погоджувалися, за умови, що елліни не палитимуть їхні домівки. /19/ Ксенофонт пристав на це, а тим часом, поки йшли переговори і решта війська оминула пагорб, усі вороги збіглися на цей пагорб. /20/ І коли елліни почали спускатися з вершини, прямуючи до свого війська, яке зупинилося на рівнині, вороги кинулися на загін Ксенофонта великим натовпом з гучним криком і, досягши вершини, з якої спускався загін, стали скочувати вниз каміння. Одному солдатові вони роздробили стегно, а Ксенофонт залишився без зброєносця, у якого був щит. /21/ Але гопліт Еврілох з Лус [аркадець] підбіг до нього і став відступати, прикриваючи щитом обох; решта також відійшла до тих солдатів, які очікували їх, стоячи в строю.

/22/ Таким чином все еллінське військо з’єдналося і розташувалося у численних та гарних оселях, багатих припасами. Приміром, вина було так багато, що його зберігали в обмазаних вапном ямах[160]. /23/ Ксенофонтові й Хірісофові завдяки переговорам з кардухами вдалося забрати тіла вбитих, і вони взамін відпустили провідника. А полеглих у бою поховали з гідністю, як і личить звитяжцям.

/24/ Наступного дня вони йшли без провідника. Вороги щоразу займали наперед усі наявні на шляху вузини, заважаючи еллінам проходити через них. /25/ Коли вони перетинали шлях передовим загонам, Ксенофонт пробирався у гори з іншого боку, намагаючись вийти вище засілих ворогів і таким чином усував перепони на шляху передових загонів. /26/ А коли вороги нападали на ар’єргард, Хірісоф піднімався нагору, старався вибратися вище засідок і знешкоджував перешкоди на шляху ар’єргарду. У такий спосіб вони постійно допомагали один одному і піклувалися один про одного.

/27/ Траплялося, що варвари завдавали багато турбот навіть тим військам, які, вже досягти вершини, знову спускалися вниз. Кардухи були дуже спритними, їм вдавалося уникати ударів навіть з близької відстані. Адже в них не було іншої зброї, крім луків і пращ. /28/ Вони чудово стріляли з лука, а розміри самого лука становили приблизно 5 ліктів і довжина стріл — 2 лікті з гаком; під час стрілянини вони натягували тятиву, наступаючи лівою ногою на нижню частину лука. Їхні стріли пробивали щити і панцири. Коли елліни підбирали ці стріли, то користувалися ними як дротиками, прив’язавши до них ремені. Під час проходження цією областю найбільшу користь принесли крітці, а командував ними Стратокл-крітець.

Розділ З

/1/ Упродовж цього дня елліни розмістилися в селах, що знаходилися над рівниною річки Кентріт. Ширина Кентріта становить приблизно 2 плетри, і ця річка відокремлює Вірменію від країни кардухів. Елліни, побачивши рівнину, зраділи. Річка була на відстані 6—7 стадій від гір кардухів. /2/ Тут вони з неабиякою насолодою відпочивали, маючи провіант і згадуючи про перенесені злигодні. Адже усі 7 днів, протягом яких вони проходили областю кардухів, безперервно точилися бої, причому елліни зазнали тут таких втрат, яких їм не завдавали ані цар, ані Тіссаферн, разом узяті. Тому вони з радістю віддалися спочинкові, немовби усі біди залишилися позаду.

/3/ Проте на світанку вони завважили по той бік річки кінноту в обладунках, налаштовану, мабуть, завадити переправі, а також піхоту, вишикувану на пагорбах вище вершників, з метою не дати еллінам увійти у Вірменію[161]. /4/ Це були наймані війська Оронта й Артуха — вірмени, марди[162] і халдеї[163]. Про халдеїв казали, ніби цей народ незалежний і хоробрий; зброя у них складалася переважно з плетених щитів та списів. /5/ Ті пагорби, на яких вони вишикувалися, знаходилися на відстані З або 4 плетрів від річки. Єдина дорога, помітна для еллінів, вела нагору, і лише вона, мабуть, була придатною дорогою. /6/ Навпроти неї елліни намагалися перейти річку. Та коли при цьому вода сягнула вище грудей і дно виявилося нерівним і вкритим великим і слизьким камінням, так що й не можна було тримати щит зануреним у воду (бо його підхоплювала течія), а ті воїни, які піднімали зброю над головою, не могли прикритися від стріл та будь-якої метальної зброї, тоді вони відступили і розташувалися табором біля річки. /7/ А там, де вони самі провели минулу ніч на горах, вони помітили дуже багато озброєних кардухів. Тоді еллінів охопив розпач, бо, з одного боку, вони бачили перед собою непрохідну річку, і, з другого боку, навпроти переправи виднілися кардухи, ладні завдати удару ззаду, щойно військо почне перехід.

/8/ Тож цей день і наступну ніч вони провели на місці, у цілковитій безпорадності. А Ксенофонт бачив сон: йому наснилося, ніби ноги у нього закуті ланцюгами, але ланцюги тріснули самі собою, він вивільнився і міг податися будь-куди. На світанку він пішов до Хірісофа, сказав йому, що у нього гарна надія на успіх у справі і переказав про свій сон. /9/ Той зрадів і з настанням дня всі присутні стратеги принесли жертву. І з першого разу жертви виявилися сприятливими. Розійшовшись після жертвопринесення, стратеги й лохаги звеліли солдатам снідати.

/10/ І ось, коли Ксенофонт ще снідав, до нього прибігло двоє юнаків: адже всі знали, що він дозволяє кожному приходити до нього і під час сніданку, і під час обіду, і навіть розбудити його, коли він спить, якщо йшлося про важливі справи стосовно воєнних дій. /11/ Юнаки розповіли, що, збираючи хмиз для вогнища, вони побачили на протилежному березі старика і жінку з дівчатами-служницями, які, мабуть, вийнявши з мішків одяг, висушували його у скелястій печері. /12/ Коли вони це побачили, то зрозуміли, що в цьому місці можна, далебі, спокійно переправитися, бо ворожій кінноті це місце недоступне. Роздягтись голі, ніби з наміром скупатися, але маючи при собі кинджали, юнаки, за їхніми словами, стали переходити річку; і йдучи вперед, вони перейшли на той бік річки, навіть не замочивши статевих членів. Там вони прихопили із собою гіматії[164] і так само повернулися через річку назад.

/13/ Ксенофонт одразу ж учинив узливання[165], а також звелів дати юнакам по келиху вина і молитися богам, які провістили у сні переправу і щасливе завершення усіх їхніх турбот. Після узливання він негайно повів юнаків до Хірісофа, і вони повторили свою розповідь. /14/ Вислухавши їх, Хірісоф також звершив узливання. Після цього Хірісоф і Ксенофонт звеліли готуватися до виступу в похід, а самі, зібравши стратегів, радилися з приводу того, яким чином якнайкраще зробити переправу, як подолати ворогів, які стоять попереду, та уникнути нападу з боку ворогів, які перебувають у тилу. /15/ Вони вирішили, що Хірісоф як воєначальник перейде річку з половиною війська; друга половина залишиться поки що стояти на місці з Ксенофоном, а в’ючна худоба, обози і обслуга розмістяться між Хірісофом та Ксенофонтом.

/16/ Коли все було належним чином улагоджено, вони вирушили в дорогу. Вели їх юнаки, маючи річку лівобіч. До переправи було приблизно 4 стадії. /17/ Поки вони йшли, на протилежному березі річки, паралельно їм, рухалися загони кінноти. Дійшовши до переправи через річку і до скель, елліни вибудувалися шеренгами, і сам Хірісоф першим увінчав голову вінком[166], зняв одежу, взяв зброю і звелів решті зробити те ж саме, а лохагам віддав наказ вести лохи прямими колонами, одним з правого, іншим з лівого від нього боку. /18/ Жерці закололи жертви над річкою[167], а вороги стріляли з луків і пращ, але не досягали мети. /19/ Жертви виявилися сприятливими, Тоді всі солдати заспівали пеан і підняли бойовий клич, причому їм вторували жінки; адже у війську перебувало багато гетер.

/20/ Таким чином, Хірісоф і його загін увійшли в річку. А Ксенофонт, прихопивши із собою з ар’єргарду легкоозброєних, поквапився щосили назад до тієї дороги, яка вела вгору до вірменських гір, роблячи вигляд, ніби він має робити переправу в цьому місці і відрізати вершників, які стояли біля річки. /21/ Помітивши, що війська Хірісофа легко переходять річку, і бачачи також, що військо Ксенофонта квапиться назад, вороги злякалися оточення, дуже швидко побігли до шляху, який вів вгору від річки, і, діставшись туди, піднялися на гору. /22/ Лікій, який командував загоном кінноти, й Есхін, командир загону пелтастів Хірісофа, помітивши їхню невтримну втечу, погналися за ними. Вони закликали один одного не відставати, а разом вибратися на гору. /23/ А Хірісоф, перейшовши річку, не став переслідувати вершників, а одразу ж попрямував до прилеглих біля річки пагорбів, де згори розташувалися вороги. І ті, помітивши втечу своєї кінноти, а також наступ супроти них гоплітів, покинули висоти над річкою.

/24/ Коли Ксенофонт побачив, що по той бік річки справи складаються добре, він якомога швидше повернувся до війська, яке робило переправу. Річ у тому, що вже з’явилися кардухи, які — і це було помітно — спускалися на рівнину і, мабуть, мали намір напасти на останні загони.

/25/ Тим часом Хірісоф зайняв вершини, а Лікій з невеликим загоном влаштував гонитву і захопив покинуту ворогом частину обозу, де, між іншим, було гарне вбрання і келихи. /26/ Як тільки переправилися обоз еллінів і натовп обслуги, Ксенофонт повернув солдатів проти кардухів, приготувався до бою і звелів лохагам вишикувати свої лохи по еномотіях, виводячи їх ліворуч, для того щоб утворилася фаланга. Лохагам і командирам еномотій він звелів іти на кардухів, а начальникам задніх загонів — залишитися біля річки. /27/ Кардухи, спостерігай, що ар’єргард, який охороняв натовп обслуги, рідшає і начебто не дуже численний, пішли швидше, співаючи якісь пісні. Хірісоф, перебуваючи вже у безпеці, надіслав Ксенофонтові пелтастів, пращників і лучників і звелів їм виконувати накази останнього.

/28/ Угледівши, що ті збираються переправитися через річку, Ксенофонт через вісників звелів їм залишитися на місці біля річки і не входити у воду, але коли військо Ксенофонта почне переправу, тоді увійти в річку справа і зліва від тих, що переправляються, і йти їм назустріч, роблячи вигляд, буцімто вони мають переходити на той берег, причому списникам тримати списи через ремені, засунувши крізь них руку, а лучникам накласти стрілу на тятиву лука; але їм не треба заходити далеко в річку. /29/ А своїм солдатам він звелів, коли камені з пращ кардухів досягатимуть мети і вдарятимуться об щити еллінів, заспівати пеан і побігти в бік ворогів, а коли ті обернуться знову і сурмач з боку річки подасть бойовий сигнал, зробити поворот праворуч останнім рядам іти попереду, усім бігти і якомога швидше переправлятися, не покидаючи, одначе, свого місця у строю, аби не заважати один одному. І той воїн, який першим ступить на той берег, вважатиметься найдоблеснішим.

/30/ Кардухи, помітивши, що в прикритті залишилося небагато воїнів, — адже навіть багато з тих, котрим було доручено залишитися, пішли хто поратися з обозом та в’ючною худобою, хто до речей чи гетер — напали дуже сміливо і стали стріляти з пращ і луків. /31/ А елліни заспівали пеан і, біжучи, накинулися на них. Вороги не стали чинити опору; адже їхня зброя була добре пристосована для нападу і відступу у горах, і не годилася для бою врукопаш. /32/ Тут сурмач подав сигнал, і вороги побігли ще швидше, а елліни повернули назад і щосили квапилися перейти через річку. /33/ Помітивши це, частина ворогів знову побігла до річки і стала стріляти, поранивши кількох чоловік, але більшість кардухів не припиняла втечі і тоді, коли елліни вже дісталися протилежного берега. /34/ А ті елліни, які, послані Хірісофом, йшли на допомогу тим, хто робив переправу, сповнені відваги, зайшли в річку далі, ніж їм було велено, і повернулися назад після солдатів Ксенофонта. Серед них теж були поранені.

Розділ 4

/1/ Зробивши переправу й опинившись по той бік річки близько полудня, елліни вишикувалися на бойовий лад і пройшли землями Вірменії не менше 5 парасангів, йдучи весь час по рівнині і невисоких та оголених пагорбах; адже поблизу річки не було сіл через війни з кардухами. /2/ Те село, у яке вони прибули, виявилося людним, в ньому стояв палац сатрапа, і більшість домів тут була з частоколами. /3/ Провіанту тут було вдосталь. Звідси вони пройшли у два переходи 10 парасангів, поки не перетнули витоків річки Тігр[168]. Звідси вони пройшли у три переходи 15 парасангів до річки Телебой. /4/ Ця річка була мальовничою, але невеликою. Навколо неї було багато сіл. Ця місцевість називається Західною Вірменією[169]. Правителем її був Тірібаз — друг царя; і щоразу коли цар з’являвся сюди, він, і більше ніхто, підсаджував царя на коня. /5/ Цей Тірібаз під’їхав до еллінів у супроводі кінноти і через посланого вперед тлумача передав, що хоче провести перемовини із старшиною. Стратеги погодилися і, наблизившись на чутну відстань, запитали, що він хоче. /6/ Він сказав, що хотів би укласти угоду з умовою, що не шкодитиме еллінам, і вимагаючи від еллінів не спалювати оселі й брати лише необхідний для них провіант. Стратеги не заперечували, й угода була укладена на цих умовах.

/7/ Звідси вони пройшли по рівнині[170] у три переходи 15 парасангів, а Тірібаз зі своїм військом ішов слідом за ними на відстані приблизно 10 стадій. Елліни прибули до палацу і розташованих навколо нього численних сіл, повних усіляких припасів. Вони розташувалися табором, а вночі випав великий сніг. Тому вранці вони, солдати і командири, вирішили перебратися на постій у селах, бо ж ніде не було видно ворога і видавалося, що завдяки кучугурам снігу вони перебувають у безпеці. /9/ Тут у них було багато продовольства і всілякого добра: худоба на заріз, хліб, старі запашні вина, родзинки, найрізноманітніші овочі. Тим часом солдати, які відлучалися з табору на околиці, казали, ніби вони бачили вночі багато вогнищ. /10/ Тому стратеги вирішили, що ризиковано перебувати постоєм, і треба знову зібрати військо докупи. Військо зійшлося, і видавалося, начебто стало випогоджуватися. /11/ Але водночас, коли вони таким чином проводили ніч, випав такий глибокий сніг, що він вкрив зброю і людей, що лежали на землі, і немовби скував ноги у в’ючної худоби. Нехіть було вставати, бо нерозталий сніг, що випав, зігрівав людей, через що ними оволодівала кволість. /12/ Коли ж Ксенофонт наважився встати у спідній одежі і почав рубати дрова, то одразу ж підвівся ще один чоловік, забрав у нього сокиру і взявся рубати дрова. Слідом за ним й інші солдати почали підніматися, розпалювати багаття і намащувати тіло маззю[171]. /13/ У цій країні багато мазі, якою користувалися замість оливкової олії. Вона виготовляється із свинячого сала, із насіння сезаму, гіркого мигдалю і терпентину. Були знайдені і запашні пахощі, виготовлені з тих же продуктів.

/14/ Тоді вирішили знову розміститися на постій у селах в домівках. Солдати з вигуками радості подалися до осель і до продовольства, а ті з них, котрі раніше, під час відходу з домів, свавільно підпалили їх, були провчені тим, що тепер улаштувалися погано. /15/ Потім уночі послали в гори Демократа-теменіта, давши йому кількох людей, — туди, де, за розповідями солдатів, які відлучалися з табору, вони бачили вогнища. Демократ був людиною, яка й раніше допевнялася про все з вірогідністю і вміла відділяти правдиве від уяви. /16/ Повернувшись, він сказав, що не бачив вогнищ, але привів із собою полоненого, озброєного перським луком, сагайдаком і сокирою, подібною до сокир амазонок[172]. /17/ На питання, хто він такий, той відповів «перс» і додав, що йшов з табору Тірібаза у пошуках продовольства. Елліни стали розпитувати його, яка чисельність війська і супроти кого воно зібране. /18/ Він відповів, що то Тірібаз зі своїм військом і найманцями халібами й таохами[173]. За його словами, військо готується напасти на еллінів біля перевалу через гори, в ущелинах, оминути які неможливо.

/19/ Вислухавши це, стратеги вирішили зібрати солдатів, і потім, залишивши охорону і поставивши командиром для всіх, хто не виходив з табору, Софенета-стімфалійця, вони вирушили в дорогу, маючи із собою провідника — взяту в полон людину. /20/ Коли вони вже почали переходити через гору, пелтасти, які пройшли вперед, побачили внизу табір і не стали очікувати гоплітів, але з криками побігли туди. /21/ Варвари, почувши крик, не витримали і почали тікати, проте кілька чоловік з них було вбито, і було захоплено близько 20 коней, а також намет Тірібаза і в ньому ліжко із срібними ніжками, келихи і людей, які називали себе хлібопекарями та виночерпами. /22/ Коли про це дізналися стратеги гоплітів, вони вирішили якомога скоріше повернутися до табору, боячись нападу на залишених там солдатів. Одразу ж був поданий трубний сигнал, і вони повернули назад і ще в той самий день дісталися табору.

Розділ 5

/1/ Наступного дня було вирішено виходити в дорогу якомога швидше, поки вороже військо знову не з’єдналося і не зайняло вузького проходу. Зібравшись, вони негайно вирушили по глибокому снігу з багатьма провідниками і того ж дня, перейшовши через гору, на якій Тірібаз мав намір вчинити на них напад, стали табором. /2/ Звідси вони пройшли по безлюдній місцевості у три переходи 15 парасангів до річки Євфрат і перейшли її, причому вода сягала людям до пояса. Казали, що витоки річки знаходяться неподалік.

/3/ Звідси вони пройшли по рівнині[174], вкритій глибоким снігом, у три переходи 13 парасангів. Третій перехід був дуже важким, бо північний вітер дув в обличчя, обпалюючи усе морозом і приводячи людей у стан заціпеніння. /4/ Тоді один із жерців запропонував принести жертву вітрові. Це було зроблено, і всім здалося досить ясно, що різкий вітер стих. Глибина снігу сягала 1 оргія, і через це загинуло чимало в’ючної худоби і рабів і до 30 солдатів. /5/ Ніч елліни провели біля вогнищ. Дров на цій стоянці не бракувало, але ті солдати, які спізнилися, не мали чим розпалювати, а ті, хто прийшов раніше і розвів багаття, не допускали підходити до вогню тим солдатам, які прийшли пізно, якщо вони не давали взамін пшениці чи чогось їстівного, якщо таке в них було. /6/ Там, біля вогнищ, вони обмінювалися тим, хто що мав. Де палало багаття, там внаслідок танення снігу утворювалися великі ями, які сягали самої землі, тому можна було виміряти товщину снігу.

/7/ Звідси упродовж усього наступного дня вони йшли по глибокому снігу, і багато людей знемагало від голоду. Ксенофонт, перебуваючи в ар’єргарді, підбирав упалих і не розумів, що з ними діялося. /8/ Та коли один із обізнаних людей сказав йому, що вони, мабуть, виснажені голодом і що, поївши що-небудь, вони встануть на ноги, він пройшов до обозу і, знайшовши їстівні припаси, став роздавати їх сам і посилав здорових солдатів пробігтися між тими, хто попадав з голоду. /9/ А ті, підживившись, вставали і йшли далі.

На цьому переході Хірісоф надвечір прийшов до села і наштовхнувся перед валом біля криниці на жінок і дівчат, які ходили по воду. /10/ Ті запитали еллінів, хто вони такі. Тлумач відповів перською, що вони йдуть від царя до сатрапа. Жінки сказали, що сатрапа тут немає і що він перебуває на відстані приблизно 1 парасанга. Оскільки година була пізня, то елліни разом із водоносицями пройшли на той бік укріплення до комарха[175]. /11/ Хірісоф і ті загони, які могли це зробити, розташувалися там табором, а солдати, яким забракло сил, щоб дійти до укріплення, провели ніч без їжі і без вогню, і декілька чоловік з них загинуло.

/12/ Частина ворогів зібралася у загони і невідступно ішла за еллінами, захоплюючи охлялу в’ючну худобу і затіюючи через неї бійку один з одним. Деякі солдати почали відставати в дорозі: в одних від снігу зіпсувався зір, в інших на ногах від холоду повідмерзали пальці. /13/ Захистом для очей від дії на них снігу були шматки чогось чорного, яке треба було носити перед очима під час походу, а для рятунку ніг треба було постійно рухатися, не зупиняючись ані на мить, а на ніч скидати взуття. /14/ Якщо хто-небудь лягав, не роззуваючись, то реміння врізалося йому в ноги і взуття примерзало; адже старе взуття було зношене, а чоботи, так звані карбатіни, були зроблені із свіжо зідраної бичачої шкіри.

/15/ Через такі злигодні деякі солдати відстали, і коли вони побачили якийсь почорнілий клаптик землі, де зійшов сніг, вони гадали, що сніг розтав. І справді, він розтанув під дією випарів з джерела, яке знаходилося поблизу в лісистій ущелині. Завернувши туди, вони сіли і відмовилися іти далі. /16/ Ксенофонт, перебуваючи в ар’єргарді, дізнався про це і всіляким чином став просити їх не відставати, кажучи, що за ними по п’ятах ідуть зібрані у великій кількості вороги, і нарешті навіть розізлився. Але солдати просили добити їх, бо вони не в стані були іти далі. /17/ Тоді Ксенофонт вирішив вдатися до найліпшого, на його думку, способу зарадити становищу — налякати переслідувачів, щоб вони не нападали на знесилених. Вже було темно, і вороги підходили з гучними вигуками, сварячись через награбовану здобич. /18/ Тоді здорові солдати ар’єргарду підвелися з місць і побігли на ворогів, а недужі зчинили крик і щосили стали брязкати списами об щити. Вороги перелякалися, кинулися по снігу у лісисту ущелину, і ніхто з них більше не подавав про себе й знаку.

/19/ Ксенофонт зі своїм загоном, пообіцявши хворим солдатам, що назавтра за ними прийдуть, рушив уперед і, не пройшовши і 4 стадій, зустрів на дорозі заснулих на снігу і вкутаних солдатів, біля яких не було виставлено варти. Їх розбудили, і вони повідомили, що передові загони не рухаються вперед. /20/ Ксенофонт пішов далі і вислав найдужчих пелтастів з наказом дізнатися про причину затримки. Вони повідомили, що усе військо відпочиває таким самим чином. /21/ Тоді й загін Ксенофонта розташувався просто неба, без вогню і обіду, але виставивши хоч якусь сторожу. На ранок Ксенофонт відрядив наймолодших солдатів до хворих і звелів підняти їх на ноги й змусити йти вперед.

/22/ У цей час Хірісоф послав із села людей, аби розвідати, як ідуть справи в ар’єргарді. Солдати ар’єргарду зраділи і передали їм хворих для перенесення їх у табір, а самі пішли вперед і, не пройшовши і 20 стадій, опинилися у селі, в якому відпочивав Хірісоф. /23/ Коли усе військо зібралося, стратеги вирішили, що можна надійно розмістити солдатів на постій у селах. Хірісоф залишився там, де він був, а решта прямувала у села, які дісталися командирам за жеребом, — кожен зі своїм загоном. /24/ Тут Полікрат-афінець, лохаг, попросив дозволу пройти вперед. Узявши із собою легкоозброєних, він учинив набіг на те село, яке дісталося Ксенофонтові, і захопив там усіх жителів і комарха, 17 жеребців, призначених для сплати данини цареві, і дочку комарха, яка вийшла заміж за 9 днів до того; але її чоловік, який на той час полював за зайцями, не був захоплений у селі.

/25/ Будинки тут були підземні, з горішнім отвором на кшталт отвору колодязя, але широким унизу. Входи для худоби були вириті в землі, а люди спускалися вниз по драбині. У домівках знаходилися кози, вівці, корови і птиця із своїм приплодом; уся худоба годувалася в домівках сіном. /26/ Там зберігалися також пшениця, ячмінь, овочі і ячмінне вино у дзбанах. У них на поверхні у вині плавав ячмінь і в нього були ввіткнуті тростини, великих і малих розмірів, але без колінців; хто хотів пити, повинен був узяти тростину в рот і жлуктити через неї вино. /27/ Не змішане з водою вино було дуже міцним, але для призвичаєних до нього людей це був найприємніший напій.

/28/ Ксенофонт запросив комарха цього села до свого столу і запевнив його, що він не чіпатиме його дітей, а запасшись провіантом, елліни підуть звідси геть, якщо комарх показуватиме дорогу, поки вони опиняться в іншій країні. /29/ Комарх обіцяв посприяти і для вияву приязних почуттів дістав зарите вино. Тож розмістившись на постій таким чином, солдати цю ніч відпочивали, маючи донесхочу їжі і питва; комарх перебував під вартою, а його діти під пильним наглядом.

/30/ Наступного дня Ксенофонт пішов до Хірісофа, взявши із собою комарха. Коли по дорозі йому траплялося село, він заходив туди і навідувався до розквартированих там солдатів. Він заставав їх завжди за їжею і у веселому настрої, і скрізь, перш ніж він залишав їх, вони частували його. /31/ На кожному столі завжди подавалися одночасно баранина, козлятина, свинина, телятина і дичина з великою кількістю хліба з пшеничного борошна і ячменю. /32/ Коли хто-небудь хотів випити за здоров’я друга, він підводив його до кратера, звідки треба було пити зігнувшись і всмоктуючи у себе вино подібно до того, як п’є бик. Комархові вони дозволили брати все, що заманеться. Однак він нічого не брав, а щоразу, коли бачив когось із своїх родичів, брав його під свій захист. /33/ Коли вони прийшли до Хірісофа, то застали там солдатів за бенкетом, увінчаних вінками із сіна; а слугували їм вірменські хлопчики у варварській одежі. Хлопчикам, мов глухонімим, вони знаками давали зрозуміти, що їм слід робити.

/34/ З радістю привітавшись один з одним, Хірісоф і Ксенофонт удвох, через тлумача перською, стали розпитувати комарха, що це за країна. Він сказав, що це Вірменія. Вони запитали, для кого вирощуються коні. Комарх відповів, що це данина цареві[176]. Сусідня країна, за його словами, — це країна халібів, і пояснив, як туди дійти. /35/ Відтак Ксенофонт відпровадив комарха до його рідні і подарував йому старого коня із своєї здобичі, звелівши відгодувати його і принести потім у жертву. Ксенофонтові казали, ніби кінь присвячений Геліосу[177], і він боявся, щоб той не здох, бо ж був зморений походом. Сам Ксенофонт узяв собі одного жеребця і роздав решту стратегам і лохагам. Тамтешні коні менші за перських, але значно норовистіші. Потім комарх навчив еллінів, як обв’язувати ноги коням невеличкими мішками, аби вони не провалювалися, йдучи по снігу, аж по самий живіт.

Розділ 6

/1/ Через вісім днів після цього Ксенофонт передав комарха Хірісофові як провідника, а його родичів відпустив, за винятком сина, який вже досяг змужніння. Останнього він віддав під нагляд Епісфенові з Амфіполя, з умовою, якщо комарх вестиме надійно, відпустити його додому разом із сином. Дім комарха елліни набили усіляким добром і, знявшись з місця, пішли далі. /2/ Комарх вів їх по снігу, не будучи зв’язаним путами[178]. Вони вже були на третьому переході, коли Хірісоф розсердився на нього за те, що він не привів їх до села. Той відповів, що їх тут немає. Тоді Хірісоф ударив його, але не зв’язав. /3/ Відтак уночі комарх утік, покинувши сина. Цей випадок, тобто вчинення кривди провідникові, через злостивість та нерозважливість командувача, і спричинився до єдиної сварки між Хірісофом та Ксенофонтом упродовж усього походу. А Епісфен уподобав хлопчика, привів його на свою батьківщину, і той був йому цілковито відданий.

/4/ Після цього вони пройшли у сім переходів, приблизно по 5 парасангів удень, до річки Фазіс, завширшки в 1 плетр. /5/ Звідти вони пройшли у два переходи 10 парасангів. На перевалі перед спуском на рівнину супроти них вишикувалися халіби[179], таохи[180] і фазіани[181]. /6/ Коли Хірісоф побачив ворога на перевалі, він зупинився на відстані приблизно 30 стадій від нього, не маючи наміру зближуватися колоною з ворогами, тому розпорядився, щоб командири підвели загони по лохах для утворення фаланги. /7/ Коли підійшов ар’єргард, він скликав стратегів і лохагів і сказав: «Вороги, як бачите, зайняли перевал через гори. Отже нам слід порадитися щодо найкращого способу дати бій. /8/ Я пропоную звеліти солдатам поснідати, а ми тим часом порадимося про те, коли нам перейти через гори, — сьогодні чи завтра». /9/ «Як на мене, — сказав Клеанор, — то мерщій снідаймо, і негайно берімо зброю і щосили вдармо на ворогів. Якщо забаримося сьогодні, то ті вороги, які нас бачать, наберуться ще більшого зухвальства і, звісно, тоді їх збереться значно більше».

/10/ Після нього Ксенофонт сказав: «Моя думка така: коли треба битися, то підготуймося до битви, аби стинатися якнайзаповзятіше. Якщо ми хочемо, не затримуючись, перейти через гори, то, як на мене, подбаймо про те, яким чином зробити це з найменшим ризиком, подумаймо про те, щоб це відбулося з якнайнезначнішими втратами. /11/ На око ця гора, що височить, простягається певно, на 60 з гаком стадій, але ніде, крім самої дороги, не видно, щоб десь чаївся ворог. Тому набагато краще буде спробувати прокрастися таємно до якоїсь безлюдної частини гори, випередивши таким чином ворога, аніж вести бій у складній за умовами місцевості, та ще й із озброєним ворогом. /12/ Набагато легше пробиратися без бою крутою дорогою, аніж іти шляхом по рівнині, маючи супротивників обабіч. Так само вночі, коли немає битви, надійніше рухатися, хоч і спотикаючись, аніж удень, вступаючи раз-пораз у сутички, зручніше і видиратися крутизною тим, хто іде вперед не б'ючись, аніж іде битим шляхом, відбиваючись від пострілів зусебіч. /13/ На мою думку, цілком можливо таємно захопити гору, бо ж ми можемо вийти поночі, коли нас не побачать, і відійти на таку відстань, що нас вороги й не помітять. Мені видається, якщо ми зробимо вигляд, буцімто маємо намір зробити вилазку тут, то решта гірських місць ще більше спорожніє, бо ж у такому разі вороги, мабуть, скупчаться, головним чином, у цьому місці.» /14/ «Зрештою, що я маю на увазі, кажучи про таємне захоплення? Адже наскільки мені відомо, Хірісофе, ви, лакедемонці, рівноправні громадяни, із самого дитинства вправляєтеся у крадіжках, і красти, якщо лишень це не торкається обумовлених законом предметів, вважається у вас не ганебним, а почесним учинком[182]. /15/ А для того, щоб крадіжник навчився утаювати свої діла, у вас узаконено звичай — якщо ви крадете дуже спритно і непомітно, вас не карають, якщо ж спіймають на гарячому, — шмагають батогами. Тож саме нагода для тебе згадати плоди виховання і подбати про те, щоб вас не накрили, коли прокрадатиметесь на гору, і не дали потім добрячого прочухана».

/16/ «Припустімо, що так, — сказав Хірісоф, — але ж мені-το відомо, що афінці теж неабиякі спритники потай цупити громадські кошти, ви ж навіть робите це попри погрозу смертною карою; особливо цим відзначаються знатні громадяни, у тих випадках, коли знатні вважаються у вас гідними управляти державою. Отже і для тебе настав час блиснути своїм вихованням»[183]. /17/ «Я готовий, — сказав Ксенофонт, — після обіду з ар’єргардом вирушити на захоплення гори. У мене є і провідники, бо гімнети влаштували засідку і захопили кількох переслідувачів. Від них я дізнався, що гора не така вже й неприступна і на ній пасуться кози й корови. Таким чином, якщо нам вдасться закріпитися в якійсь частині гори, то вона стане доступною і для в’ючної худоби. /18/ Сподіваюся також, що вороги не втримаються на місці, коли вони побачать нас на однаковій висоті з ними; адже вони і зараз не хочуть спускатися вниз, щоб не опинитися з нами на одному рівні». /19/ Хірісоф сказав: «Яка необхідність тобі іти самому і залишати ар'єргард? Пошли інших, якщо не знайдеться охочих».

/20/ Таким чином, відправилися Аристонім з Метидреї з гоплітами, Аристей-хіосець і Нікомах з Етеї з гімнетами, домовившись між собою після зайняття вершини розпалити там багаття. /21/ Вирішивши так, вони взялися до обіду. Після цього Хірісоф повів усе військо стадій на 10 вперед до ворога, з метою створити видимість нападу з цього боку.

/22/ Після вечері, коли настала ніч, одні загони вишикувалися, пішли і захопили гору, інші ж розташувалися на відпочинок там, де стояли. А вороги, помітивши захоплення гори, вирішили не спати і цілу ніч палили багато вогнів. /23/ З настанням ранку Хірісоф, принісши жертву, повів військо по дорозі, а ті, що зайняли гору, пішли по вершинах. /24/ Головні сили ворогів залишилися на перевалі через гору, а частина їх пішла на еллінів, які займали вершини. Перш ніж справа дійшла до зіткнення між головними силами, сталася сутичка між тими, хто перебував на вершинах, причому елліни перемогли і стали переслідувати. /25/ Водночас еллінські пелтасти, перебуваючи на рівнині, біжучи, кинулися на вишикуваних супроти них ворогів, а Хірісоф з гоплітами швидким кроком пішов за ними. /26/ Коли вороги, стоячи на дорозі, помітили поразку свого загону на вершинах, вони розбіглися. Втрати у них були незначні, але було захоплено величезну кількість щитів; елліни рубали їх мечами і робили непридатними для використання. /27/ Вийшовши на вершину, елліни звершили жертвоприношення і спорудили трофеї, а відтак спустилися на рівнину і прийшли у села, багаті всілякими припасами.

Розділ 7

/1/ Звідти елліни за п’ять переходів пройшли 30 парасангів і прибули до таохів. Провіанту вже не стало, тому що таохи жили в неприступних укріплених місцях, куди вони позносили усі свої запаси. /2/ Коли елліни підійшли до одного укріпленого місця, яке не було містом і де не було навіть домів, хоча й там зібралися чоловіки і жінки і багато худоби, то Хірісоф намагався було увірватися туди, проте відступив, потім він повторив це вдруге, втретє, кидаючи в наступ свіжі сили, але оточити укріплення навіть зібраному війську було неможливо, бо воно височіло з усіх боків над урвищем.

/3/ Коли підійшов Ксенофонт з ар’єргардом, пелтастами й гоплітами, Хірісоф сказав їм: «Ви прийшли вчасно, бо ж треба захопити укріплене місце, бо у війська не буде провіанту, якщо ми його не здобудемо». /4/ Там вони проводили спільну раду, і коли Ксенофонт запитав, що ж заважає еллінам проникнути в укріплене місце, Хірісоф сказав: «Туди є лише один прохід, той самий, який ти бачиш перед собою. І досить лишень ним проходити, як вороги починають скочувати каміння із звислої над дорогою скелі, і ти сам можеш пересвідчитися, до якого стану можна дійти від ударів». І він показав на солдатів з розбитими ногами й ребрами. /5/ «А коли у них не стане вже каміння, — спитав Ксенофонт, — то чи будуть ще якісь перешкоди для нашого входження в укріплене місце? Адже перед нами тільки ця жменька людей і з них лише двоє чи троє озброєні. /6/ Укріплене місце, як ти й сам бачиш, знаходиться від нас приблизно у півтора плетри, які треба проскочити прожогом, аби уникнути зливи каміння. Приблизно один плетр цієї відстані вкрито розлогими соснами з великими між ними проміжками. Якщо солдатам сховатися під ними, то вони, напевно, не зазнають якоїсь шкоди від скочуваного каміння? Решта шляху становить приблизно півплетра, і цей простір треба пробігти, коли перестане летіти каміння». /7/ «Але ж у тому-то й річ, — сказав Хірісоф, — що, як тільки ми почнемо рухатися вперед до дерев, полетить градом каміння». «Саме це нам і потрібно, — сказав Ксенофонт. Адже у такий спосіб вони швидше поскидають усе каміння. Тож рушаймо туди, звідки до мети, якщо вдасться, нам треба пробігти невеличку відстань, і звідки легше буде відступити, якщо це знадобиться».

/8/ Тоді пішли вперед Хірісоф, Ксенофонт і Каллімах з Паррасія, лохаг, який у цей день був старшиною над лохагами ар’єргарду. Решта лохагів залишалися у безпечному місці. Потім попрямували під дерева чоловік 70, але не всі разом, а поодинці з якнайбільшою пересторогою. /9/ Агасій же із Стімфали й Аристонім з Метидреї — теж лохаги ар’єргарду, а також інші залишилися стояти стояти далеко від дерев, бо під деревами міг би безпечно перебувати не більше як один лох. /10/ Тут Каллімах вдався до хитрощів: він вибігав вперед на 2—3 кроки з-під сосни, а коли починало летіти каміння, він швидко відступав, і з кожною його вилазкою вороги скидали більше 10 возів каміння. /11/ Коли Агасій побачив, що робить Каллімах на видноті у всього війська, він, боячись, щоб той, бува, не вбіг першим в укріплене місце, не став кликати ані Аристоніма, який стояв поряд, ані Еврілоха з Лус — вони обидва були його друзями, — ані ще когось-небудь з війська, а сам-один побіг й обігнав усіх. /12/ А коли Каллімах побачив, що той випереджає його, він ухопився за край його щита. Тут їх обох обігнали Аристонім з Метидреї і потім Еврілох з Лус. Відтак всі вони стали бігти наввипередки і змагатися у відвазі і таким робом захопили укріплене місце, бо варто було одному солдатові увірватися туди, як припинилося скидання згори кам’яних брил. /13/ Тут усі побачили жахливе видовище. Жінки кидали дітей униз і потім кидалися за ними самі, і чоловіки чинили те ж саме. Лохаг Еней із Стімфали помітив, як якийсь чоловік в ошатному одязі біжить, мабуть, з наміром кинутися вниз, схопив його, щоб удержати, але той потягнув його за собою, й обидва полетіли вниз зі скелі і загинули. /14/ Тут було захоплено дуже мало людей, але багато рогатої худоби, ослів та овець.

/15/ Звідти вони пройшли через країну халібів у сім переходів 50 парасангів. Плем’я халібів у зіткненнях з еллінцями виявляло надзвичайну войовничість, вступаючи в рукопашні бої. Халіби носили лляні панцири, які сягали нижньої частини живота, а замість шкіряної поверхні панцира вони користувалися туго сплетеними мотузками. /16/ Вони носили також поножі і шоломи, а біля поясу кинджал на кшталт лаконського меча[184], яким заколювали тих, кого могли побороти, потім відтинали у них голови і відносили із собою, причому співали і танцювали так, наче за цим спостерігає неприятель. Халіби також мали при собі списи завдовжки приблизно у 5 ліктів з одним вістрям. /17/ Вони відсиджувалися у поселеннях, а коли елліни залишали їх позаду, то йшли за ними слідом, невпинно кидаючись на них ззаду. Поселення в них були укріплені, і продовольство вони позвозили туди ж; тому елліни не могли там нічого добути й харчувалися худобою, відібраною у таохів. /18/ Від халібів елліни прибули до річки Аракс, завширшки у 4 плетри. Звідти вони у чотири переходи пройшли 20 парасангів по рівнині через країну скіфінів[185] і прийшли у села; тут вони пробули З дні і запаслися провіантом.

/19/ Звідти вони пройшли у чотири переходи 20 парасангів до великого, багатого і велелюдного міста, що звалося Гімніада[186]. Правитель цієї країни надіслав еллінам провідника з цього міста, щоб провести їх через ворожу для тутешніх жителів країну. /20/ Прийшовши до еллінів, цей чоловік заявив, що він через 5 днів приведе у таке місце, звідки вони побачать море; у протилежному разі він віддасть свою голову на відруб. Ведучи шляхом, він зі входженням у ворожу скіфінам область став підбурювати еллінів палити й плюндрувати країну[187]. Відтак усім стало ясно, що він повів їх саме задля цього, а не з прихильності до еллінів. /21/ На п’ятий день вони прийшли до гори під назвою Фехес[188]. Коли солдати авангарду вийшли на гору, вони зчинили великий крик. /22/ Почувши цей крик, Ксенофонт і солдати ар’єргарду подумали, що якісь вороги напали на еллінів спереду, тоді як жителі випаленої області загрожували їм ззаду, і солдати ар’єргарду, влаштувавши засідку, вбили кількох чоловік, а кількох взяли в полон, захопивши при цьому близько 29 плетених щитів, вкритих волячою невичиненою шкірою. /23/ Тим часом крик дужчав і ближчав, бо ж загони, які безперервно підходили, починали бігти до солдатів, які, не вгамовуючись, кричали, через що вигуки гучнішали, тому що людей, які підхоплювали їх, більшало. /24/ Відтак Ксенофонт збагнув, що діється щось важливіше. Він скочив на коня і в супроводі Лікія та вершників поквапився на поміч. Невдовзі вони почули, що солдати викрикують: «Море, море!» — і прикликають до себе інших. Тут усі побігли вперед, зокрема й ар’єргард, женучи туди ж в’ючну худобу та коней. /25/ Коли всі досягли вершини, вони кинулися обіймати один одного, стратегів і лохагів, плачучи на радощах. І водночас, з невідь чийого наказу, солдати понаносили каміння і звели великий курган. /26/ На нього понакладали багато свіжозідраних бичачих шкур, дрюки та взяті у ворогів плетені щити, причому сам провідник рубав щити і підганяв інших до цієї ж роботи. /27/ Після цього елліни відпустили провідника додому, подарувавши йому із спільної здобичі коня, срібний келих, перський одяг і 10 дариків; але він найбільше просив каблучок і набрав їх чимало від солдатів. Показавши еллінам село, де вони могли розташуватися, і дорогу, яка вела до макронів[189], він із настанням вечора покинув їх і зник.

Розділ 8

/1/ Звідси елліни пройшли через країну макронів у три переходи 10 парасангів. У перший день вони дісталися прикордонної річки, яка відокремлювала землю макронів від землі скіфінів. /2/ Правобіч від них височіли найнеприступніші гори, а лівобіч протікала інша річка, в яку впадала прикордонна річка і через яку треба було перейти. Береги цієї річки були вкриті гущавиною, щоправда, з не грубими деревами. Прямуючи до річки, елліни рубали дерева, кваплячись якомога швидше вийти з цієї країни. /3/ Макрони, озброєні щитами і списами та у волосяних хітонах, вишикувалися на протилежному березі навпроти переправи. Вони підбадьорювали один одного і кидали каміння в річку, але не досягали еллінів і нікому не заподіювали шкоди.

/4/ У цей час до Ксенофонта підійшов пелтаст, який сказав, що колись сам був рабом в Афінах, і розуміє мову цих людей. «Напевне, — додав він, — це моя батьківщина, і я хотів би з ними переговорити, якщо у цьому ніхто не заважатиме». /5/ «Жодних перешкод нема, — сказав Ксенофонт, — переговори з ними і спершу довідайся, хто вони такі». На його запитання вони відповіли: «Макрони». «Запитай тепер, — сказав Ксенофонт, — чому вони вишикувалися супроти нас і поводяться вороже». /6/ Вони відповіли: «Тому що ви йдете на нашу країну». Стратеги звеліли передати їм, що елліни прийшли не чинити їм зло, а що вони вели війну з царем і тепер, повертаючись назад в Елладу, прагнуть дістатися моря. Макрони запитали, чи можуть елліни поклястися в цьому. /7/ Стратеги відповіли згодою дати й отримати клятви. Відтак вони обмінялися списами, що, за звичаєм макронів, як вони запевнили, вважається складенням клятви. А ще ж обидві сторони закликали у свідки богів.

/8/ Після укладення угоди макрони одразу ж разом із еллінами стали рубати дерева і прокладати шлях, немовби вони мали намір робити переправу разом з ними і, крім того, надали їм у продаж продовольство і потім за три дні провели їх до гірських кордонів колхів[190]. /9/ Там височіли гори і на них вишикувалися колхи. Спершу елліни виладналися супроти них фалангою для того, щоб у цьому строю вийти на гору, але потім стратеги вирішили зібратися й обговорити, яким чином дати бій.

/10/ Ксенофонт сказав, що, на його думку, треба розпустити фалангу й утворити колони. Фаланга, безсумнівно, швидко розпадеться, бо в одних місцях підйом на гору буде важким, в інших зручним, а коли солдати помітять розірвані лави, одразу ж упадуть духом. /11/ «Крім того, якщо ми рушимо щільною лавою, — говорив Ксенофонт, — то ворог зможе охопити нас і скористатися цією перевагою як захоче, а якщо ми підемо вперед широко розтягнутою лавою, то нічого дивного не буде у тому, якщо наша фаланга буде прорвана натиском гущі людей і ряснотою стріл. І якщо трапиться розрив, це матиме погані наслідки для всіх. /12/ Тому я пропоную утворити колони і, залишивши між ними потрібні проміжки, зайняти лохами такий простір, щоб крайні лохи перебували поза ворожими флангами. Відтак наш фронт буде ширшим за фалангу супротивника, і під час наступу прямими колонами найхоробріші з нас прийдуть першими, і кожен лохаг поведе свій загін найзручнішим шляхом. /13/ До того ж ворогові нелегко буде увірватися у вільні проміжки між загонами, бо він зважатиме на те, що скрізь знаходяться колони і, звісно, він не спроможний буде розірвати пряму колону, що наступатиме. А коли якійсь колоні доведеться скрутно, то сусідня приспіє на поміч. А коли бодай якась колона вибереться на вершину, то загроза сама собою зникне, бо навряд чи хтось із ворогів чинитиме опір».

/14/ Ця пропозиція була прийнята, і військо вишикувалося прямими колонами. А Ксенофонт, проходячи з правого флангу на лівий, говорив солдатам: «Воїни, ці вороги, яких ви бачите перед собою, — це остання перепона на нашому шляху, перепона, через яку ми ще не прийшли туди, куди давно пориваємося. Тож зжерімо їх живцем».

/15/ Коли кожен із солдатів зайняв своє місце й утворилися прямі колони, то вийшло близько 80 лохів гоплітів, а кожен лох складався приблизно із 100 чоловік. А з пелтастів і стрільців створили три загони, один поставили за лівим флангом, інший за правим крилом, а третій посередині, причому кожен загін складався приблизно із 600 чоловік. /16/ Потім стратеги віддали наказ помолитися. Помолившись і заспівавши пеан, вони рушили вперед. Хірісоф, Ксенофонт і їхні пелтасти йшли, перебуваючи за межами ворожої фаланги. /17/ Коли вороги побачили еллінів, то побігли їм назустріч і при цьому розділилися — одні направо, інші наліво, і в середині їхньої фаланги утворився великий розрив. /18/ Аркадські пелтасти під орудою Есхіна з Акарнанії подумали, що вороги тікають, тому підняли крик, рвонули на них, і першими вийшли на гору. За ними пішли аркадські гопліти під командою Клеанора з Ерхомен. /19/ А вороги, як тільки елліни стали бігти, не витримали і кинулися врозтіч.

/20/ Елліни, вийшовши у гірську місцевість, розташувалися у людних селах, повних їстівних припасів. З-поміж усього іншого, тут не було нічого незвичайного, крім великої кількості вуликів, і всі солдати, наївшись меду, губили тяму[191]: їх поривало на блювоту, у них починалася швидка, і ніхто не міг стояти на ногах, але й ті, хто скуштував небагато меду, ставали схожими на п’яних, а хто з’їдав донесхочу, — на схибнутих, а то й на тих, хто в передсмертному стані. /21/ їх багато лежало на землі, неначе після втечі, і настрій у них був геть кепський. Проте наступного дня ніхто не помер і приблизно в той же час (коли вони напередодні поїли меду) солдати протверезіли. На третій і четвертий день вони повставали, немов видужавши після трутизни.

/22/ Звідси вони пройшли у два переходи 7 парасангів і прибули до моря в Трапезунт[192], велелюдне еллінське місто на Евксинському Понті, колонію Сінопа у країні колхів. Там вони пробули близько 30 днів у селах колхів, звідки робили набіги на Колхіду. /23/ Базар таборові забезпечували трапезунтці, які гостинно прийняли еллінів і на знак приязні надіслали їм дари: биків, ячмінь і вино. /24/ Вони також вели переговори від імені еллінів із сусідніми колхами, сприяючи цим самим в укладенні угод. Самі ж колхи переважно проживали на рівнині, і від них також були прислані дари гостинності — рогата худоба.

/25/ Після цього елліни, згідно з обітницею, приготувалися до подячних жертвоприношень. Вони отримали достатньо биків для заколення Зевсові-Рятівнику і Гераклові-Провіднику, а також іншим богам. Вони також провели атлетичне змагання на тій горі, на якій розташувалися, і вибрали суддею з бігу і боротьби спартанця Драконтія, який ще хлопчиком утік з домівки, ненавмисно вбивши ровесника ударом кинджала.

/26/ Після жертвоприношень зідрані шкіри передали Драконтію і звеліли йому вести еллінів туди, де мало відбутися змагання з бігу[193]. Він показав на те місце, де вони тоді стояли, і сказав: «Ось цей пагорб усіма сторонами зручний для змагань». «А як тоді змагатися з боротьби на такій твердій і тернистій поверхні землі?» /27/ Він сказав: «То болячіше буде тому, хто впаде». Хлопчики, переважно діти полонених, змагалися з бігу на 1 стадій, понад 60 крітців — з бігу на 2 стадії; змагалися також у боротьбі, в кулачному бою, в панкратії[194], і видовище було напрочуд яскравим. Оскільки у змаганнях брали участь багато людей, а серед глядачів перебували їхні друзі, то змагання відбувалося з неабияким піднесенням. /28/ Були проведені і кінські перегони, причому змаганці мали гнати коней крутосхилом до моря, повернути назад і знову добутися до вівтаря. Під час спуску багато хто скочувався вниз, а на підйомі коні через крутизну ледве спиналися на ноги. І скрізь там лунали крики, сміх та підбадьорливі вигуки.