Анабазис. Похід 10000 еллінів

Розділ 1

/1/ З тих пір, перебуваючи в цих місцях, одна частина еллінів жила ринком, інша ж робила набіги в Пафлагонію. А пафлагонці, своєю чергою, дуже часто нападали на тих солдатів, які бродили далеко від табору, і намагалися шкодити тим, хто проживав поза табором. /2/ Тому стосунки між еллінами й пафлагонцями стали вкрай ворожими. А Корила, на той час правитель у пафлагонців, відрядив до еллінів послів із кіньми і розкішним вбранням, і ті заявили, що Корила ладен не кривдити еллінів, аби лишень і елліни не шкодили пафлагонцям. /3/ Стратеги відповіли, що з приводу цього вони порадяться з військом, а тим часом прийняли послів як своїх гостей, запросивши й інших осіб, на їхню думку, найдостойніших.

/4/ Принісши у жертву захоплених у ворога волів та іншу худобу, вони влаштували бучний бенкет, розлігшись на похідних клінах[232] і пили з рогових чаш, які були у вжитку в тій країні. /5/ Після узливання і співання пеану першими виступили фракійці і стали танцювати із зброєю в руках під звуки флейт, причому вони високо і легко підстрибували і махали при цьому кинджалами. Насамкінець один із них ударив іншого і всім видалося, начебто той убитий: насправді він упав вдавано і то з неабияким хистом. Пафлагонці зчинили галас. /6/ Переможець, знявши обладунки з переможеного, пішов, наспівуючи «сіталку»[233], інші ж фракійці винесли поваленого наче мертвого; насправді ж він аніскільки не постраждав. /7/ Після цього виступили еніани й магнето[234] і завели танок — так звану карпею[235]. /8/ Цей танець полягає в тому, що один із танцівників кладе біля себе зброю і потім починає сіяти й орати, часто озираючись, ніби чогось боїться. А тим часом підкрадається розбійник. Помітивши його, орач хапається за зброю, іде йому назустріч і б'ється з ним за впряжених волів. Вони виконували це в такт під звуки флейти. Насамкінець розбійник зв’язав орача й повів його разом з волами; іноді ж орач зв’язує розбійника, і в такому разі він впрягає останнього разом з волами і поганяє ним, зв’язавши йому руки на спині. /9/ Потім виступив мідієць з плетеним щитом в кожній руці і пустився у танок, то зображуючи битву з двома супротивниками, то орудуючи обома щитами супроти одного ворога; він кружляв і стрибав із щитами в руках, хизуючись майстерністю. /10/ Під кінець він виконав перський танець, вдаряючи щитами один об одного, навприсядки і випростуючись[236], і все це він виконав у такт під звуки флейти. /11/ Після нього виступили мантінейці й інші аркадці в розкішних обладунках. Вони рухалися в такт військового маршу під звуки флейти, співали пеан і танцювали, як це робиться під час священної ходи[237]. Глядачі пафлагонці дивувалися з того, що всі ці танці виконуються зі зброєю в руках. /12/ Тоді один мідієць, завваживши їхній подив, вмовив одного аркадця вивести вичепурену танцівницю, давши їй легкий щит. Вона чудово виконала танець «пірріхій»[238]. /13/ Тут пролунали бурхливі оплески, і пафлагонці запитали, чи, бува, в еллінів не беруть участі в боях і жінки. Елліни відповіли, що ці ж самі жінки і змусили царя до втечі з табору. Так закінчилася ця ніч.

/14/ Наступного дня стратеги привели послів до війська, і солдати постановили не коїти нічого лихого один одному. Відтак посли пішли. Елліни ж, маючи достатньо кораблів, сіли у них і пливли цілодобово з попутним вітром, тримаючись Пафлагонії ліворуч. /15/ Наступного дня вони прибули в Сінопу і кинули якір в Арміні Сінопській. Сінопці живуть у країні пафлагонців, а самі вони мілетські колоністи. Вони надіслали еллінам подарунки на знак гостинності: 3000 медімнів ячменю і 1500 керамій вина[239].

/16/ Сюди ж прибув нарешті й Хірісоф з трієрами. Солдати сподівалися, що він привезе їм що-небудь із собою, але він нічого не привіз, а лише оголосив, що наварх Анаксібій та інші хвалять їх і Анаксібій обіцяє їм платню, коли вони покинуть Понт. /17/ В Арміні солдати пробули п'ять днів.

Оскільки вони знали, що до Еллади вже й рукою подати, то їм якнайдужче хотілося повернутися додому і то не впорожні. /18/ І тому вони поміркували, що надійніше вибрати одного командувача, вважаючи, що один командувач зуміє краще керувати військом у боях чи то удень, чи то вночі, аніж коли буде багатовладдя; за таких умов певніше і зберегти таємницю, якщо в цьому постане потреба; а коли потрібно буде діяти швидко, то командувач не зволікатиме через наради з іншими командирами і виконуватиметься наказ однієї особи. А в попередні часи завжди рішення приймалися більшістю голосів.

/19/ Розміркувавши так, вони звернулися до Ксенофонта. Лохаги прийшли до нього, виклали думку війська, і кожен із них висловив йому свою підтримку й просив взяти на себе владу. /20/ А Ксенофонт, з одного боку, зважуючи пропозицію, був не проти взяти командування, вважаючи, що відтак він здобуде більшу шану серед друзів і заживе більшої слави в Афінах, а крім цього, ще й проявить себе як доброчинець війська. /21/ Такі міркування схиляли його до перебрання на себе одноосібної влади. Але з другого боку, роздумуючи про майбутнє, недовідоме для людей, і про ті можливі загрози, через які можна втратити вже здобуту славу, він починав вагатися.

/22/ Тож, краючись думками, він вирішив звернутися за порадою до богів. Привівши до вівтаря двох жертовних тварин, він приніс жертву Зевсу-Цареві, який ще в Дельфах віщував йому і послав, на його думку, йому сон, який посеред злигоднів спонукав його взятися до справи, рятівної для війська. /23/ А ще ж він згадав, як під час виїзду з Ефеса з наміром зустрітися й познайомитися з Кіром, правобіч від нього закрукав орел, що спускався на землю, з приводу чого віщун, який супроводжував його в подорожі[240], сказав, що це велике, не просте знамення, бо воно віщує славу, а водночас і надсадну працю: адже птахи найчастіше нападають на орла, коли він, спускаючись на землю, сидить; водночас це знамення не обіцяє багатства, бо орел переважно знаходить собі поживу на льоту.

/24/ Тож коли Ксенофонт приніс жертви, роздумуючи про все це, бог ясно забороняв йому не домагатися цієї влади і, навіть в разі обрання його командувачем, відмовлятися від обрання. Так воно й вийшло.

/25/ А тим часом військо, і всі інші говорили про необхідність вибрати одного командувача. Було прийнято постанову, і тоді стали висувати кандидатуру Ксенофонта. А коли той зрозумів, що неодмінно виберуть його, якщо відбудеться голосування, він виступив і сказав таке:

/26/ «Воїни, оскільки я людина, то радію, бачачи вашу прихильність до мене; я дякую вам і молюся про те, щоб боги дозволили мені зробити для вас щось корисне. Проте обрання мене командувачем у присутності лакедемонця[241], на мою думку, навряд чи слушне і корисне для вас, бо ж у вас виникнуть труднощі, коли доведеться звертатися до них [лакедемонців] за допомогою, та й для мене, вважаю, бути командувачем — ризикована справа. /27/ Мені ж бо відомо, що лакедемонці не припиняли війни з моїм рідним містом аж доти, доки не змусили усю державу [Афіни] прийняти умови миру і визнати їх своїми зверхниками[242]. /28/ І лише після цього вони [лакедемонці] зняли облогу міста. Тож якби, навчений цим досвідом, я став думати, яким би чином послабити їхній вплив, то вчинив би, далебі, нерозумно. /29/ А стосовно ваших міркувань про те, ніби влада одного командувача усуне незгоди швидше, ніж коли буде кілька командувачів, то знайте — в разі обрання іншого командувача я не буду ремствувати, бо ж певен, що хто опирається волі командира, важить власним життям. Проте й у разі мого обрання я зовсім не здивуюся, що знайдуться люди, невдоволені і вами, і мною». /30/ Після його промови виступило ще більше еллінів, які говорили, що Ксенофонтові належить бути командувачем. А Агасій з Стімфали заявив, що такий стан справ був би смішним: хіба лакедемонці гніваються, коли люди, зібравшись на бенкет, обирають головою сімпосіону[243] не лакедемонця? «У такому разі, — сказав він, — і нам, мабуть, не дозволено бути лохагами тільки тому, що ми аркадці». Учасники зібрання гучно схвалювали таке доречне зауваження Агасія.

/31/ Ксенофонт, бачачи, що слід навести вагоміші докази, виступив і сказав: «Воїни, щоб ви знали всю правду, я клянуся вам усіма богами і богинями, що, побачивши ваші настрої, я приніс жертву, аби дізнатися, чи корисно буде для вас скоритися вашій волі і стати командувачем, і в жертвах боги дуже чітко показали мені, що я не володію належним досвідом у цій справі, і мені слід відмовитися від одновладдя».

/32/ Таким чином вибрали Хірісофа. Після обрання Хірісоф виступив і сказав: «Воїни, нехай буде вам відомо, що я жодним чином не сперечався б у разі обрання іншого. А Ксенофонтові ви, звісно, зробили послугу, не обравши командувачем його, бо вже нині Дексіпп щосили намагається звести злісний наклеп на нього перед Анаксібієм, аж поки я не змусив його мовчати». І, крім того, Хірісоф говорив, що, на його думку, Ксенофонт волів би розділити владу з Тімасієм, командиром військ Клеарха як із дарданцем, а не з ним, лакедемонцем. /33/ «Одначе, коли вже обрали мене, — сказав він, — я постараюся, наскільки зможу, бути вам корисним. Тож ви готуйтеся до того, щоб уранці, якщо буде попутний вітер, вирушити в море. Попливемо ми в Гераклею. Постараймося всі прибути туди, і там вже порадимося як діяти».

Розділ 2

/1/ Відтак наступного дня елліни вирушили з гавані і з попутним вітром пливли протягом двох днів уздовж берега. [І вони бачили мис Ясона, де, кажуть, ставав на якір «Арго»[244], і гирла річок, спочатку Фермодонта, потім Ірису, потім Галіса і нарешті Парфенія. Оминувши останні, вони, таким чином, прибули до Гераклеї — еллінського міста, колонії мегарців, яке знаходиться в країні маріандинів[245]. /2/ Вони пристали до Ахерузійського півострова, де, як подейкують, Геракл спустився [в підземне царство] за псом Кербером[246] і де й нині показують місце спуску, завглибшки понад 2 стадії. /3/ Гераклейці прислали сюди еллінам дари гостинності: 3000 медімнів ячменю, 2000 керамій вина, 20 волів і 100 овець. У цій місцевості протікає річка на ім’я Лік, завширшки приблизно у 2 плетри.

/4/ Солдати влаштували зібрання і вирішували, чи слід решту шляху подолати суходолом чи краще їхати морем. Виступив ахеєць Лікон і сказав: «Солдати, мене дивують стратеги, які не дбають про провіант для нас: адже дарів війську не вистачить і на 3 дні, а тут нізвідки роздобути запаси для подальшого шляху. Тому я пропоную попросити у гераклейців не менше 3000 кізікінів». /5/ А інший сказав: «Ні, не менше 10000 кізікінів. Негайно ж, на цьому зібранні треба вибрати послів, відрядити їх до міста, дізнатися про відповідь гераклейців і потім зібратись на раду». Тут спочатку стали пропонувати в числі послів Хірісофа як командувача, але були й такі, які пропонували Ксенофонта. /6/ Але вони рішуче відмовилися, бо були одностайні в тому, що не слід силоміць брати в еллінського міста, до того ж дружнього, те, чого воно не дає добровільно. Після їхньої відмови послали ахейця Лікона, Каллімаха з Паррасія й Агасія із Стімфали. /7/ Вони відправилися і передали постанову війська. Розповідають, нібито Лікон навіть погрожував їм на випадок відмови у проханні. /8/ Вислухавши їх, гераклейці сказали, що порадяться з приводу цього, й одразу ж позвозили збіжжя з ланів, влаштували базар у місті, замкнули браму[247] і на міських мурах виставили озброєну охорону.

/9/ Тоді призвідці цієї справи звинуватили стратегів у тому, що ті всі зусилля звели нанівець. Аркадці й ахейці влаштували сходку і з-поміж них особливо вирізнялися Каллімах з Паррасія й ахеєць Лікон. /10/ З їхніх слів виходило те, що, мовляв, ганебно для пелопоннесців та лакедемонців служити під командою афінця, який не має у війську жодного свого загону, що злигодні переносять вони, а інші ж мають з цього зиск, і це в той час, коли вони рятують усе військо; діють, головним чином, аркадці й ахейці, решта ж не відіграє якоїсь ролі; і справді, аркадці й ахейці становили більшість у війську; /11/ тому було б розумно відокремитися від усіх інших і, обравши із свого середовища стратегів, вирушити в похід самостійно і набрати якоїсь здобичі. /12/ Це було прийнято. Аркадці й ахейці, які перебували у загонах Хірісофа й Ксенофонта, відокремилися, вибрали із свого середовища 10 стратегів і постановили виконувати те, що буде вирішено ними більшістю голосів. Відтак одновладдя Хірісофа закінчилося на шостий чи сьомий день після його обрання.

/13/ Ксенофонт же радився з тими, хто залишився, про те, яким чином здійснювати похід, вважаючи при цьому, що безпечніше вирушати спільно, а не йти кожному поодинці на власний страх і ризик. Але Неон переконав його робити похід окремо, бо він чув від Хірісофа, нібито правитель Візантія[248], Клеандр має прибути з трієрами в бухту Кальпу. /14/ Він дав йому цю пораду з тією метою, щоб вони самі і їхні солдати могли відплисти на трієрах, не думаючи про інших. А Хірісоф, розчарований і роздратований на солдатів, не забороняв Ксенофонтові діяти на власний розсуд. /15/ Ксенофонт вирішив було відплисти сам без війська, але коли він приніс жертву Гераклові-Провідникові і запитав його, що краще: вирушати із тими солдатами, які залишилися в нього, чи окремо від них, то бог на жертвах дав указівку ітим із солдатами. /16/ Тож військо розпалося на три частини: аркадці й ахейці, числом понад 4000, всі гопліти; близько 1400 гоплітів і 500 пелтастів фракійців, які служили у Клеарха, під командою Хірісофа; і близько 1700 гоплітів і приблизно 300 пелтастів під командою Ксенофонта. Кіннота була лише у Ксенофонта, а саме 40 вершників.

/17/ Аркадці, діставши кораблі у гераклейців, відпливли першими, щоб несподівано напасти на віфінців[249] і захопити якомога більше здобичі. Вони висадилися у бухті Кальпі [розташованій приблизно у середині Фракії]. /18/ Хірісоф також одразу ж вирушив із самого міста гераклейців суходолом через цю країну. Коли ж він увійшов у Фракію, то пішов уздовж берега моря, тому що захворів. /19/ А Ксенофонт, діставши кораблі, висадився на кордоні Фракії й області гераклейців і пішов углиб країни.

Розділ З

/1/ [Яким чином звільнили Хірісофа від обов’язків командувача і як еллінське військо розпалося на частини, мовлено вище]

/2/ Відокремившись, загони діяли таким чином.

Аркадці, висадившись уночі в Кальпійській бухті, попрямували до найближчих сіл, які знаходилися на відстані приблизно 30 стадій від моря. На світанку кожний стратег повів свій лох в одне із сіл; а на ті села, які здавалися більшими, стратеги повели по два лохи одразу. /3/ Вони домовилися щодо пагорба, який мав слугувати збірним пунктом; напад був несподіваним, і аркадці захопили велику кількість рабів і забрали чимало дрібної худоби. /4/ Але фракійці, порозбігавшись, зібралися знову. А повтікало їх багато: легкоозброєні, вони услизали з рук гоплітів. Утворивши бойові загони, вони напали спершу на лох Мікрета, одного з аркадських стратегів, який уже прямував до умовленого місця з багатою здобиччю. /5/ Якийсь час елліни йшли відбиваючись, але у проході через ущелину вороги розбили їх, до того ж вони вбили і самого Мікрета, а також усіх інших стратегів. З іншого лоха, яким командували десять стратегів, а саме Хегесандрового, уціліло лише вісім чоловік; врятувався і сам Хегесандр.

/6/ А решта лохів з’єдналася, досягши пагорба — одні з труднощами, інші без якихось зусиль. Фракійці, підбадьорені успіхами, почали гучно скликати один одного і вночі зібралися у великій кількості. З настанням ранку вони оточили пагорб, на якому розташувалися елліни. У них було багато кінноти і пелтастів, причому невпинно прибували все нові й нові загони. /7/ Вони без страху нападали на гоплітів, бо ж в еллінів не було жодного лучника, списника[250] або вершника. Вороги підбігали впритул і влаштовували набіги кіннотою, метали списи, а коли елліни нападали на них, вони швидко відбігали, і їх замінювали інші. /8/ Тому в еллінів виявилося багато поранених, натомість супротивник не зазнав ніякої шкоди. Елліни не могли піти з пагорба, і зрештою фракійці відрізали їм доступ до води. /9/ Опинившись у безвиході, елліни стали вести мову про перемир’я. В усьому іншому фракійці пристали до їхніх умов, але відмовилися на вимогу еллінів давати їм заручників, тому становище не змінилося.

/10/ А Хірісоф, спокійно рухаючись вздовж берега моря, прибув у бухту Кальпу.

Ксенофонт здійснив похід по внутрішній області країни, а його кіннотники поскакали вперед і зустріли по дорозі якихось послів. Їх привели до Ксенофонта, і він запитав, чи не відомо їм що-небудь про інше еллінське військо. /11/ Вони розповіли про всі події і передали, що на цей час елліни оточені на пагорбі, а фракійці замкнули їх у кільце. Тоді Ксенофонт звелів приставити до послів посилену охорону, щоб вони, у разі необхідності, могли слугувати провідниками. Розставивши пости, він зібрав солдатів і сказав:

/12/ «Воїни, одна частина аркадців загинула, інша ж перебуває в оточенні на якомусь пагорбі. У разі їхньої загибелі, як я гадаю, і для нас немає рятунку, бо ворогів багато, до того ж вони набралися зухвальства. /13/ Тому нам слід чим швидше поквапитися на допомогу аркадцям, і, якщо вони ще живі, спільними зусиллями дати відсіч; а то ми залишимося віч-на-віч з небезпекою. /14/ Звідси нам нікуди податися, — сказав він, — бо ж зворотний шлях на Гераклею довгий. Так само довгий шлях і до Хрисополя, вороги ж поряд. До Кальпійської бухти, де, найімовірніше, перебуває Хірісоф, якщо з ним усе гаразд, найлегше дійти. Щоправда, там немає кораблів, на яких ми могли б відплисти, а на той випадок, коли б нам довелося залишатися там, у нас не вистачить продовольства бодай на один день. /15/ Крім того, якщо загинуть ті, що оточені на пагорбі, тоді нам, з’єднаним лише з військом одного Хірісофа, важче буде долати небезпеки, ніж коли б ми всі, в тому числі й аркадці, з’єдналися і спільно подбали про наш рятунок. Тож рушаймо і думаймо про те, що нам доведеться полягти із славою або здобути перемогу і визволити стількох еллінів. /16/ Отак бог дає урок, коли бажає покарати пихатих людей, які поводяться зарозуміло, а нас, що радимося з ним з приводу будь-якої справи, дає можливість показати, що ми розважливіші. Тож збираймося і уважно виконуймо накази. /17/ Сьогодні ми йтимемо вперед доти, доки, на нашу думку, не настане час для обіду, і тоді станемо табором. А тим часом Тімасій з вершниками нехай поскаче вперед і, не гублячи нас з очей, розвідуватиме місцевість, щоб ніщо не пройшло повз нашу увагу».

/18/ Сказавши ці слова, Ксенофонт повів військо. Він вислав на фланги й на висоти дуже вправних пелтастів для того, щоб ті сповіщали його, якщо завважать що-небудь, і звелів їм палити все займисте, що трапиться на шляху. /19/ Палили вершники, розсіявшись навсібіч на таку відстань, звідки добре було видно військо; палили все піддатливе для підпалу і пелтасти, які рухалися по вершинах паралельно війську; палило також і саме військо, якщо воно помічало на шляху щось залишене поза увагою. Тож, здавалося, вся місцевість палахкотіла, наче насувається величезне військо. /20/ Коли настала обідня пора, вони розбили табір. Вийшовши на пагорб, вони побачили вогнища ворогів на відстані приблизно 40 стадій і самі розвели багато вогнищ. /21/ Похапцем поївши, елліни, згідно з наказом, погасили всі вогнища. Вночі вони відпочивали, а на світанку помолилися богам, вишикувалися в бойовий лад і якомога швидше вирушили на бій. /22/ Тімасій з вершниками, маючи із собою провідників, поскакав уперед і потай пробрався до пагорба, де вороги оточили еллінів. Але вони не застали тут ані еллінського, ані ворожого війська [про що вони повідомили Ксенофонтові і його загонові], а тільки старих жінок, чоловіків, багато дрібної худоби і покинутих тут биків. /23/ Спершу вони не могли збагнути, що трапилося, але згодом дізналися від залишених, що фракійці відійшли напередодні увечері, пішли, за їхніми словами, й елліни, але куди саме, невідомо.

/24/ Тоді військо Ксенофонта після сніданку зібралося і пішло вперед, з метою якомога швидше з’єднатися з тими еллінами біля Кальпійської бухти. На шляху вони помітили сліди аркадців та ахейців, і коли вони нарешті зійшлися там, то зраділи один одному і стали обійматися, як брати. /25/ Аркадці запитували воїнів Ксенофонта, навіщо ті погасили вогнища. «Коли зникли вогнища, — казали вони, — то ми спершу подумали, що ви вночі пішли на ворога. І ті, як нам видалося, перейнялися страхом від цього, і відійшли майже водночас. /26/ Оскільки ж ви не з’являлися, то ми подумали, що, дізнавшись про наше становище, ви злякалися і відійшли до моря. І ми вирішили не відставати від вас. Таким чином і ми попрямували сюди».

Розділ 4

/1/ Цей день елліни провели на морському березі біля бухти. Тутешнє узбережжя називають Кальпійською бухтою, і вона знаходиться в азіатській Фракії; ця Фракія починається від гирла Понта і простягається до Гераклеї правовій від корабля, що пливе до Понта. /2/ Для багатовесельної трієри плавання від Візантія до Гераклеї триває одну добу. Між цими пунктами немає жодного еллінського чи дружнього еллінам міста, і тут живуть самі лише фракійські віфінці. Розповідають, начебто вони підбирають викинуті негодою кораблі і жорстоко поводяться з еллінами, які потрапляють їм у руки. /3/ Кальпійська бухта розташована на середині морського шляху з Гераклеї до Візантія, а поруч з нею впирається у море великий півострів. Частина цього півострова, оточена морем, має стрімкі скелясті береги, заввишки щонайменше 20 оргій. Перешийок, що веде звідси до материка, має ширину щонайбільше 4 плетри, проте загальна площа перешийку достатня для оселення 10000 чоловік. /4/ Бухта розташована під самою скелею, і з західного боку тут тягнеться піщаний берег[251]. Там біля самого моря у межах цієї місцевості б’є струмливе прісне джерело. Біля моря багато дерев різних порід і дуже багато деревини для будівництва кораблів. /5/ Гориста височина простягається вглиб материка приблизно на 20 стадій. Поверхня її ґрунтова, не кам’яниста, а її приморська частина на відстані понад 20 стадій вкрита густим, різноманітним і великим лісом. /6/ Решта місцевості розлога, мальовнича, і в ній чимало людних сіл. Тут вирощують ячмінь, пшеницю, усілякі овочі, просо, сезам, винні ягоди в достатній кількості, багато винограду, з якого роблять смачне вино — одне слово росте все, крім олив.

/7/ Такою на вигляд є місцевість. Елліни розташувалися на березі моря. Вони не хотіли розбивати табір там, де можна було заснувати колонію, і їм навіть здавалося, що сам прихід у цю місцевість спричинений якимись недобрими намірами окремих осіб, котрі задумали побудувати тут місто. /8/ Адже більшість солдатів вирушила в похід з-поза моря не через злидні, а начувана про чесноти Кіра. При цьому деякі з них привели із собою товаришів, інші ж витрачали власні кошти. Були й такі воїни, які залишили батьків і матерів, а ще одні покинули і своїх дітей, з тим щоб повернутися назад, надбавши для них статків, бо ж вони начулися, що у Кіра багато хто розбагатів і досяг добробуту. Тому вони палали бажанням повернутися до Еллади.

/9/ Наступного дня після з’єднання війська Ксенофонт приніс жертву з приводу походу. А річ у тому, що треба було йти за провіантом. Він мав також і намір поховати вбитих. Оскільки жертовні знаки виявилися сприятливими, то аркадці також пішли за ним і поховали більшість убитих у тих місцях, де вони полягли. Адже ішов вже п’ятий день з часу їхньої смерті і їх не можна було підняти. Решту мертвих, які лежали біля дороги, знесли в одне місце і поховали з якнайбільшою за даних обставин урочистістю. А для тих, кого не могли знайти, спорудили великий кенотафій[252], і поклали на нього вінки. /10/ Учинивши це, вони повернулися до табору, потім пообідали і віддалися спочинкові. Наступного дня всі солдати зійшлися на зібрання. А зібрали їх головним чином лохаги Агасій із Стімфали, Ієронім з Елеї та інші старшини з аркадців. /11/ Вони постановили: якщо хто-небудь у майбутньому бодай обмовиться за розділення війська на частини — карати його на горло; у війську відновити той лад, в якому воно перебувало в попередні часи, і командувати колишнім стратегам. Поміж тим Хірісоф уже помер, хоч і вживав якісь ліки від лихоманки. Його ж загоном став командувати Неон з Асіни.

/12/ Після нього виступив Ксенофонт і сказав: «Воїни, з огляду на обставини, іти, мабуть, доведеться пішки, бо ж у нас немає кораблів. І вирушати потрібно негайно, оскільки бракує достатньої кількості провіанту для тривалого перебування на одному місці. Тож спершу принесемо жертву, а вам як ніколи треба ладнатися до бою, бо вороги стали неймовірно зухвалими». /13/ Відтак стратеги принесли жертви, жерцем був Арексій-аркадець, бо Сілан з Амбракії утік з Гераклеї, найнявши там корабель. Але під час звершення жертвоприношень священні знаки не були сприятливими для виступу в похід. /14/ Упродовж цього дня елліни нічого не робили. Деякі наважувалися говорити, нібито Ксенофонт, бажаючи заснувати колонію в цьому місті, умовив віщуна сказати, що знаки несприятливі для походу. /15/ Тоді Ксенофонт закликав через оповісника з’явитися усіх, хто бажає взяти участь у жертвоприношеннях назавтра і звелів оголосити всім жерцям у війську, що вони візьмуть участь у тлумаченні священних знаків. /16/ Потім він приніс жертву. Народу зібралося чимало, але хоч він тричі приносив жертву з приводу вирушання в похід, священні знаки залишалися несприятливими. Солдати були цим пригнічені. Адже ті припаси, які були у них із собою, коли вони прийшли сюди, вичерпувалися, а на базар не було вже жодної надії.

/17/ Відтак солдати знову зібралися на сходку, Ксенофонт сказав таке: «Воїни, ви, звісно, зрозуміли, що жертовні знаки для походу несприятливі, крім того, у вас сутужно з харчами, і тому, як на мене, слід ще раз принести жертву з цього приводу». /18/ Хтось устав і сказав: «Звичайно, зрозуміло, чому жертовні знаки до нас неприхильні; я вчора чув від однієї людини, яка приїхала на кораблі, що намісник Візантія Клеандр має прибути сюди з кораблями й трієрами». /19/ Відтак усі вирішили зачекати, але все одно постала потреба йти за провіантом. І з цього приводу тричі влаштовували жертвоприношення, але священні знаки залишалися несприятливими. Солдати вже почали приходити до намету Ксенофонта, бідкаючись на брак харчів, але він сказав, що з огляду на погані знаки не поведе їх по здобич. /20/ І наступного дня знову були принесені жертви, причому майже все військо оточувало жертовних тварин, очікуючи гарних знаків. Проте забракло достатньої кількості жертовних тварин. Стратеги не повели військо в похід, а скликали солдатів на сходку. /21/ Тож узяв слово Ксенофонт, який сказав: «Вороги, далебі, нині приготувалися, тому нам потрібно вступати в бій. Залишимо обоз у надійному місці і вийдемо в повній бойовій готовності, тоді, можливо, священні знаки виявляться сприятливі для нас». /22/ Почувши це, солдати закричали, що нічого не треба зносити у надійне місце, а якнайшвидше приносити жертву. Оскільки дрібної худоби вже не було, то купили тяглових волів і закололи їх. Ксенофонт попросив аркадця Клеанора взяти участь у жертвоприношенні, сподіваючись, що той отримає сприятливіші знаки. Але й на цей раз нічого не вийшло. /23/ Тоді Неон, який замінив Хірісофа на посаді стратега, бачачи, що солдати переживають страшенну скруту, вирішив обрадувати їх. Він зустрів якогось мешканця Гераклеї, який казав, що йому відомі близькі села, де можна роздобути провіант. Тож він закликав охочих іти по здобич під своєю орудою. Таким чином подалося близько 2000 чоловік з дротиками, міхами для вина, мішками та всіляким посудом. /24/ Але коли вони прийшли у села і розсіялися на грабунки, на них одразу напали передові вершники Фарнабаза[253], який приспів на допомогу віфінцям, намагаючись у спілці з ними не впускати еллінів у Фригію. Ці вершники вбили не менше 500 еллінів; решта порятувалася втечею на гору. /25/ Потім один з утікачів повідомив про подію у табір. Оскільки у цей день жертви були несприятливі, Ксенофонт узяв вола з упряжки, бо інших жертовних тварин не було, і, заколовши його, пішов на допомогу з усіма солдатами віком до 30 років. /26/ Вони повернулися в табір разом із урятованими солдатами. Час уже підходив до заходу, й елліни, занепавши духом, взялися до вечері, коли раптом загін віфінців напав з густого чагарника на передові пости, убив кількох чоловіків, а решту переслідував до самого табору. /27/ Зчинився галас, і всі елліни кинулися до зброї. Переслідувати ворогів і залишати табір уночі було ризиковано, бо ж місцевість являла собою гущавину, тому вони провели ніч зі зброєю в руках і під посиленою охороною.

Розділ 5

/1/ Так минула ніч. А з настанням ранку стратеги відвели військо у неприступну місцевість. Воїни йшли за ними в обладунках і спорядженням. Ще до сніданку вони викопали рів, де знаходився доступ у неприступну частину мису, і перекрили його суцільним частоколом, залишивши три входи. Із Гераклеї прибуло судно з ячменем, худобою і вином. /2/ Ксенофонт, вставши на світанку, приніс жертву з приводу вирушання в похід, і священні знаки з першого ж разу виявилися сприятливими. Вже після закінчення жертвоприношення жрець Арексіон з Паррасія побачив правобіч орла, — а це віщувало успіх — і порадив Ксенофонтові вести військо. /3/ Вони перейшли через рів і зупинилися, приставивши зброю до ноги; через оповісника солдатам було звелено після сніданку виступити зі зброєю в руках, залишивши обслугу і рабів на місці. /4/ Відтак пішли всі, крім Неона, бо ж було вирішено, що його найкраще залишити в таборі для охорони майна та людей. Проте його лохаги і солдати пішли з військом, соромлячись товаришів, які пішли, і в таборі залишили тільки тих, кому було понад 45 років. Отже, ці залишилися, а решта вирушила в дорогу. /5/ Не пройшли вони і 15 стадій, як стали натрапляти на тіла вбитих. Тож було виладнано ар’єргард на фланзі з боку перших помічених трупів, і він поховав усіх убитих, знайдених на своєму шляху. /6/ Поховавши перших знайдених вбитих, військо просувалося і далі вперед, виставляючи ар’єргардні загони там, де траплялися непоховані тіла, і таким чином елліни поховали усі трупи, які зустрічалися на шляху. А коли військо вийшло на дорогу, яка вела із сіл, де лежало багато вбитих, їх позносили в одне місце і поховали.

/7/ Вже після полудня військо, пройшовши вперед за села, зайнялося добуванням провіанту, що траплявся на шляху фаланги, коли раптом елліни помітили ворога, що спускався з розташованих навпроти еллінів пагорбів і вишикувався також у вигляді фаланги. Це була численна кіннота і піхота. Річ у тому, що від Фарнабаза прибули навіть підкріплення під орудою Спіфрідата і Ратіна. /8/ Коли вороги побічили еллінів, вони зупинилися на відстані приблизно 15 стадій від них. Жрець еллінів Арексій одразу ж приніс жертву, і вона з першого разу виявилася сприятливою. /9/ Тоді Ксенофонт сказав: «Стратеги, я пропоную вишикувати позаду фаланги запасні лохи[254], які, стежачи за перебігом бою, в разі потреби приспіють на допомогу фаланзі і як свіжі сили, що зберігають бойовий лад, зможуть напасти на збитого з пантелику ворога». Всі погодилися з цим. /10/ «Отже, — сказав Ксенофонт, — ведіть військо вперед на ворогів і не зупиняйтеся доти, доки бачитимете перед собою ворога, а я наздожену вас після того, як відішлю лохи вам на підтримку». /11/ Після цього стратеги рішуче повели військо вперед, а Ксенофонт відділив від війська три останні шеренги в кількості приблизно 200 чоловік у кожній і звелів одному загонові іти слідом за правим крилом на відстані близько 1 плетра; ахеєць Самол командував цим загоном. Другому загонові він вказав місце за центром фаланги; цим загоном командував аркадець Піррій. Останній загін знаходився на лівому боці війська; командиром його був афінець Фрасія.

/12/ Просуваючись вперед, передні загони підійшли до великої і лісистої ущелини і зупинилися, роздумуючи, чи треба переходити через неї чи ні. /13/ Стратегів й лохагів викликали до передніх загонів. Ксенофонт не розумів, у чому причина затримки і, почувши виклик, одразу ж поквапився туди. Коли вони зібралися, Софенет, старший із стратегів, сказав, що не варто навіть радитися з приводу того, чи треба переходити таку ущелину.

/14/ Ксенофонт одразу перебив його і сказав: «Ви знаєте, солдати, що я ніколи з власної волі не наражав вас на небезпеку. Мені ж то відомо, що ви думаєте не про те, щоб звитягою зажити слави, а про порятунок. /15/ Наше ж становище виглядає таким: нам звідси не вийти без бою, і якщо ми не вчинимо нападу на ворогів, вони підуть за нами, а коли почнемо відходити, то й нападуть на нас з тилу. /16/ Отже, подумайте, що надійніше: чи йти на ворога зі зброєю напоготові чи закинути зброю за спину, озираючись, чи не стріляє ворог ззаду. /17/ Пам’ятайте, що відступ перед ворогом завжди вважався ганебною справою, а переслідування ворога додає сміливості навіть боягузам. Стосовно мене, то я, приміром, з більшим заповзяттям кинувся б у наступ з половиною війська, аніж відступав би з подвійною кількістю солдатів. І я певен, не сумнівайтеся у тому, що ці люди не витримають нашого натиску, і водночас ми всі певні, що під час нашого відступу вони поженуться за нами. /18/ Хіба не краще захопити цю складну для переходу ущелину перед битвою і залишити її позаду? Я був би радий, коли б уся місцевість видавалася ворогам легкою для переходу під час відступу, а ми ж з огляду на саму місцевість мусимо збагнути, що без перемоги немає рятунку. /19/ Адже навряд чи ми зуміємо перейти рівнину, не перемігши кінноти. А як ще раз перейдемо гори, коли за нами слідом ітиме стільки пелтастів? Я дивуюся з того, що знаходяться люди, які гадають, ніби ця ущелина страшніша, аніж пройдені нами місцевості. /20/ Ну гаразд, от ми успішно дійдемо до моря: якою ж тоді величезною ущелиною виявиться для нас Понт! Там нема ані кораблів для відплиття морем, ані хліба, яким можна харчуватися, залишаючись на місці, і тому після повернення туди одразу ж виникне нагальна потреба іти знову по здобич. /21/ Чи ж не краще зітнутися в бою одразу ж на ситий шлунок, аніж завтра голодними? Воїни, жертви для нас сприятливі, птахи віщують успіх, знамення якнайкращі. Вперед на ворога! Зіткнувшись з нами, йому вже не доведеться спокійно поїсти і розбити табір на вибраному місці».

/22/ Відтак лохаги попросили Ксенофонта вести військо вперед, і ніхто цього не заперечував. Він виконав це і віддав наказ переходити ущелину з тих місць, хто де стояв, бо розумів, що військо, рухаючись щільними лавами, швидше перейде на той бік, аніж коли воно проходитиме по мосту, перекинутому через ущелину або йтиме вервечкою. /23/ Після переходу Ксенофонт об’їжджав фалангу і говорив: «Солдати, пам’ятайте, скільки разів з поміччю богів ви, вступаючи у бій, долали ворога, і яка доля утікачів, і не забувайте, що ми стоїмо біля порога Еллади. /24/ Тож нехай вашим провідником буде Геракл і підбадьорюйте один одного поіменно. Зараз кожен з вас може словом або ділом засвідчити свою мужність і звитягу, а відтак залишити по собі пам’ять серед людей, думкою яких він дорожить».

/25/ Він говорив ці слова на скаку, об’їжджаючи фалангу і водночас вказуючи їй шлях, і вони пішли на ворога, виставивши на обох флангах пелтастів. Було звелено нести дротики на правому плечі, а коли буде подано сигнал, тримати їх напоготові для нападу, іти кроком і не переходити в біг. Потім по лавах пройшов пароль «Зевс-Рятівник і Геракл-Провідник». /26/ Вороги очікували на місці, вважаючи свою позицію вигідною. Коли вони зблизилися, еллінські пелтасти з вигуками «А-ля-ля!» побігли на ворогів, не чекаючи наказу. Вороги — кіннота і щільна маса віфінців — кинулися їм назустріч і відкинули пелтастів. /27/ Але коли вони опинилися перед стрімкою фалангою гоплітів і коли одночасно був поданий сигнал, елліни заспівали пеан, а потім з бойовим кличем «А-ля-ля!» стали кидати дротики, тоді вороги не витримали і кинулися врозтіч. /28/ Тімасій і вершники помчали навздогін і перебили їх стільки, скільки змогли з огляду на свою нечисленність. Ліве крило ворога в одну мить розсіялося — те саме крило, супроти якого знаходилися еллінські вершники, але праве крило, де натиск був слабкіший, стояло зімкнутим на пагорбі. /29/ Завваживши, що ті зупинилися, елліни вирішили, що легше і безпечніше напасти на них негайно. Заспівавши пеан, вони в ту ж мить кинулися в атаку, і ці вороги теж не встояли. Тоді пелтасти побігли за ними і переслідували доти, доки праве крило теж не розсіялося. /30/ Щоправда, вбитих було небагато, бо численна ворожа кіннота навіювала еллінам страх. Та коли елліни помітили ще не розбиту кінноту Фарнабаза і віфінських вершників, які, стежачи за перебігом бою з якогось пагорба, стікалися до неї, вони, попри втому, вирішили щосили вдарити по цих ворогах і не дати їм часу отямитися і знову перейнятися зухвальством. Вони вишикувалися й пішли вперед. /31/ Тоді ворожі вершники кинулися тікати схилом пагорба, немов їх переслідувала кіннота. Вони опинилися в ущелині, якої елліни не помітили, тому що вони до цього припинили переслідування через пізній час. /32/ Отож, повернувшись до того місця, де відбулося перше зіткнення, вони спорудили трофеї і під захід сонця дійшли до моря, тому що до табора було 60 стадій.

Розділ 6

/1/ Після цього вороги зайнялися своїми справами і стали відвозити як свої сім’ї, так і майно у найближчі укріплення, елліни ж чекали на Клеандра з трієрами і суднами для відплиття і щодня, не відчуваючи страху, виходили з табора із в’ючною худобою і рабами і добували пшеницю, ячмінь, вино, овочі, просо і винні ягоди, бо в селах було вдосталь усього, крім оливок. /2/ Коли військо залишалося на місці, відпочиваючи, то усім, хто бажав, дозволялося ходити по здобич, і хто ходив, той забирав її для власного користування; та коли виходило все військо, то вся здобич, навіть добута окремими особами, вважалася спільною. /3/ У цей час провіанту не бракувало, тому що їстівні припаси надходили з багатьох еллінських міст, і купецькі кораблі, пропливаючи повз, охоче приставали до берега, начувшись, що тут нібито засновується колонія і є зручна затока для стоянки кораблів. /4/ І вороги, котрі жили по сусідству, до яких доходили чутки про те, що Ксенофонт засновує тут колонію, відряджали до нього послів з питанням, якими справами вони могли стати йому у пригоді. А Ксенофонт представляв послів солдатам.

/5/ У цей час прибув Клеандр з двома трієрами, але без жодного вантажного судна. Тим часом на момент його приїзду військо перебувало поза табором, і деякі солдати, подавшись по здобич у гори, забрали багато дрібної худоби. Боячись, щоб її у них не відібрали, вони звернулися до Дексіппа, того самого, який на п'ятдесятивесельному кораблі таємно утік з Трапезунта, і просили його взяти на збереження здобич, обіцяючи дати якусь частку і йому за послугу. /6/ А Дексіпп одразу ж прогнав солдатів, які стояли навколо нього і запевняли, що здобич — спільна власність. Прийшовши до Клеандра, він сказав йому, буцімто солдати намагаються його пограбувати. Клеандр тоді звелів привести до нього злодія. /7/ Дексіпп схопив якогось солдата і повів його. Агасій, зустрівшись з ним на шляху, відібрав солдата, бо він був з його лоха. Інші ж присутні при цьому солдати з вигуками «Це зрадник!» почали кидати у Дексіппа камінням. Багато хто з приїжджих на трієрах моряків перелякалися і побігли до моря. Побіг і Клеандр. /8/ А Ксенофонт та інші стратеги стримували їх і говорили Клеандрові, що не слід перейматися цією оказією, до чого спричинилася постанова війська. /9/ Але Клеандр, почасти підбурений Дексіппом, почасти роздратований своїм переляком, сказав, що він від’їде і звелить усім містам не приймати їх, бо вони — вороги. Адже в цей час лакедемонці панували над усіма еллінами. /10/ Тоді елліни побачили, що справа обертається лихом, і попросили Клеандра не виконувати погроз. Але він відповів, що так воно і станеться, якщо лише не видадуть йому призвідника побиття і тієї людини, яка відібрала у нього злодія. /11/ Той, видачі якого він вимагав, був Агасій, відданий друг Ксенофонта; тому Дексіпп і звів наклеп на нього.

Відтак, з огляду на вкрай неприємну річ, командири зібрали військо. Деякі з них, зрештою, не особливо зважали на Клеандра, але Ксенофонт не вважав цей випадок дрібницею. /12/ Він виступив і сказав: «Воїни, якщо Клеандр справді поїде, склавши собі таку думку про нас, то ця справа, як на мене, не виявиться дрібницею. Еллінські міста знаходяться поблизу, а в Елладі панують лакедемонці, і будь-який лакедемонець здатен учинити в містах усе, що захоче. /1З/ Якщо Клеандр спершу зачинить браму перед нами у Візантії, а потім звелить й іншим намісникам не приймати нас у міста як людей, не слухняних лакедемонцям, як порушників закону, а потім чутки дійдуть до наварха Анаксібія, то нам буде складно і залишитися тут і поїхати. Адже нині лакедемонці владують і на суходолі і на морі. /14/ Жодним чином не можна допустити, щоб через одного або двох людей ми, решта, втратили можливість повернутися до Еллади; тому скорімося будь-якому велінню лакедемонців; бо ж і ті міста, звідки ми родом, підкоряються їм».

/15/ «До мене дійшли чутки, буцімто Дексіпп сказав Клеандрові, що Агасій не зробив би цього без мого наказу, тож я заявляю: якщо сам Агасій підтвердить, що я в чомусь винен, то я зніму провину з вас і з нього, і якщо я виявлюся призвідцем і кидання камінням або якоїсь іншої сваволі, я сам визнаю себе гідним найтяжчої кари і прийму вирок. /16/ І я вважаю, що будь-яка людина, звинувачена Клеандром, повинна віддати себе в його руки на суд. Лише таким чином ви будете звільнені від звинувачень. У цих умовах нам буде складно зажити слави і шани в Елладі, натомість до нас поставляться зі зневагою і не впустять у міста».

/17/ Після цього виступив Агасій і сказав: «Солдати, я клянусь усіма богами і богинями, що ані Ксенофонт, ані хто-небудь інший з вас не велів мені звільнити цю людину з рук сторожі. Коли я побачив воїна-звитяжця з мого лоха у руках Дексіппа, якого ви вважаєте зрадником, то обурився. Тому, зізнаюсь у цьому, я визволив його. /18/ А ви не видавайте мене Клеандрові: я сам, як каже Ксенофонт, віддам себе йому на суд, що б він не хотів зі мною робити. Не затіюйте через цю справу війни з лакедемонцями, а спокійно їдьте, хто куди хоче. Пошліть разом зі мною до Клеандра кількох солдатів на ваш розсуд, щоб вони говорили і підтримували мене, якщо я щось забуду».

/19/ Тоді військо дозволило йому вибрати супровідників на свій розсуд. Він вибрав стратегів. Після цього до Клеандра пішли Агасій, стратеги і та людина, яку відібрав Агасій. /20/ Стратеги сказали: «Військо послало нас, Клеандре, і воно просить тебе, якщо ти звинувачуєш усіх разом, судити згідно зі своєю волею і вчинити так, як ти волієш. Якщо ж ти звинувачуєш одного або двох, або кількох людей, то, на думку війська, вони самі повинні віддати себе на твій суд. Якщо ти знаходиш винним когось з нас, то ось всі ми перед тобою, якщо когось іншого, то назви їх, бо ніхто не посміє опиратися нам». /21/ Після цього Агасій вийшов наперед і сказав: «Це я, Клеандре, відібрав у Дексіппа ту людину, яку він вів, і звелів бити Дексіппа. /22/ Я знаю цю людину, схоплену з мого лоха, як відважного воїна, а про Дексіппа мене відомо, що після того, як військо обрало його командиром на п’ятдесятивесельному кораблі, позиченому у трапезунтців для збирання суден, щоб на них щасливо дістатися додому, він таємно сховався, а відтак зрадив тих самих солдатів, разом з якими він врятувався. /23/ Тож у трапезунтців ми, по суті, відібрали п’ятдесятивесельний корабель і тому в їхніх очах показали себе з гіршого боку, а крім того, ми й самі завдяки цьому не загинули. Так само, як і ми, він прекрасно знав, що наш похід і щасливе повернення в Елладу суходолом неможливе через непрохідні річки. Оскільки ця людина така, то я і відібрав у неї солдата. /24/ Але якби його вів ти, або ж хто-небудь із твоїх людей, а не з осіб, які таємно утекли від нас, то, будь певен, я нічого б такого не вчинив. Тож май на увазі: якщо ти зараз стратиш мене, то умертвиш чесну людину заради боягуза й зловмисника».

/25/ Вислухавши це, Клеандр сказав, що він не схвалює вчинку Дексіппа, якщо той справді вчинив так. «Однак, — сказав він, — навіть якщо Дексіпп страшенний негідник, то все ж, як на мене, він не має зазнавати насильства, а підлягати вироку, ухваленому судом, достоту як і ви зараз пропонуєте зробити. /26/ Зрештою, зараз ви можете піти, а цю людину залиште, і коли я запрошу, прийдіть на суд. Я не звинувачую ані війська, ані когось іншого, бо ця людина зізнається у звільненні солдата». /27/ Тоді той, хто був звільнений Агасієм, сказав: «Клеандре, якщо ти гадаєш, що мене взяли за злочинні дії, то знай: я нікого не бив і в нікого не кидав каміння, а тільки говорив, що забрана худоба належить усім. /28/ Адже існує солдатська ухвала, згідно з якою здобич, забрана однією особою під час спільної вилазки, є спільним майном. Такі були мої слова, і за це Дексіпп схопив мене і повів, а щоб ніхто не ремствував, розподілив збережену ним частину здобичі між грабіжниками, і то всупереч ухвалі». На це Клеандр сказав: «Коли ти справді причетний у справі, залишся, щоб нам порадитися і щодо тебе».

/29/ Після цього Клеандр із своїм оточенням стали снідати, а Ксенофонт зібрав військо і порадив йому послати кількох людей до Клеандра і просити за звинувачених. /30/ Тоді вирішили послати стратегів і лохагів, спартіата Драконтія і ще кількох чоловік, яких вважали здатними будь-яким чином випросити у Клеандра обох людей. /31/ Прийшовши до Клеандра, Ксенофонт сказав: «Клеандре, обидва мої воїни у твоїх руках, і військо надало тобі право чинити з ними і з усіма нами на свій розсуд. Але зараз воно пильно просить тебе повернути йому обох і не страчувати їх, бо ж у минулому обоє здолали багато труднощів, поки вони дійшли сюди. /32/ Якщо ти зважиш на їхнє прохання, то солдати обіцяють, що, зі свого боку, вони можуть стати під твою команду і з ласки богів довести, що вміють виконувати накази і з допомогою богів хоробро воювати з ворогами. /33/ Просять вони тебе також про те, щоб ти, прийшовши сюди і прийнявши над ними командування, розслідував справу про Дексіппа і всіх інших і кожному віддав належне». /34/ Вислухавши це, Клеандр сказав: «Клянусь Діоскурами[255], я не зволікатиму з відповіддю і одразу ж поверну вам обох затриманих. Я сам буду у вас і, якщо боги дозволять, поведу вас в Елладу. Ваші слова цілком суперечать тому, що я чув про деяких осіб з вашого середовища, а саме, ніби вони підбурюють супроти лакедемонців».

/35/ Тоді посланці пішли, подякувавши Клеандрові і взявши із собою обох солдатів. А Клеандр почав приносити жертви з приводу походу, приязно повівся з Ксенофонтом, і вони обоє обмінялися знаками гостинності. Коли ж Клеандр помітив, що солдати слухняно виконують розпорядження, то він ще дужче захотів бути у них командувачем. /36/ Та оскільки принесені ним упродовж 3 днів жертвоприношення виявилися несприятливими, він зібрав стратегів і сказав: «Священні знаки не сприятливі для мене у тому, щоб вести звідси військо під моєю орудою. Однак не засмучуйтеся з цього приводу: мабуть, вам самим належить вести солдатів. Отже, вирушайте, а ми приймемо вас якнайкраще, коли ви прибудете туди [до Візантія]».

/37/ Тоді солдати вирішили дати йому частку здобичі із спільного майна. Він прийняв, але потім знову віддав назад. Клеандр відплив, а солдати, розділивши між собою привезений їм хліб і решту забраного майна, вирушили в похід через країну віфінців. /38/ Але оскільки, йдучи прямим шляхом, вони не роздобули нічого з провіанту, щоб з ним увіходити в дружню країну, то вони вирішили повернутися назад і йти цілий день. Вчинивши так, вони захопили багатьох рабів і худоби і на шостий день прийшли до Хрисополя халхедонського і там пробули 7 днів, продаючи здобич.