Анабазис. Похід 10000 еллінів

Розділ 1

/1/ [Про те, що здійснили елліни під час спільного з Кіром походу, аж до битви, а також після смерті Кіра, прямуючи до Понту, і що вони звершили, поки йшли пішки і пливли на кораблях, маючи намір покинути Понт, до прибуття за межі його гирла до азіатського Хрисополя, — розказано у попередніх розділах].

/2/ Після цього Фарнабаз, боячись, щоб військо не вчинило походу в його країну, відрядив посла до наварха Анаксібія, який перебував тоді у Візантії, і просив його переправити військо з Азії, обіцяючи, зі свого боку, зробити усе для цього необхідне. /3/ Анаксібій запросив до Візантія стратегів і лохагів й обіцяв, у разі їхньої переправи, давати солдатам платню. /4/ Стратеги і лохаги заявили, що вони дадуть відповідь після того, як порадяться, а Ксенофонт сказав йому про своє бажання покинути військо й відпливти. Але Анаксібій попросив його зробити переправу разом із військом і потім вже залишати табір. Той не заперечував.

/5/ Тим часом Севф-фракієць[256] через Медосада просив Ксенофонта поквапитися з переправою, запевнивши, що він не жалкуватиме з цього приводу. /6/ Ксенофонт відповів: «Військо неодмінно й так переправиться, за це не треба давати грошей ані мені, ані комусь іншому. Після переправи я поїду, і тоді нехай Севф розплатиться з командирами і всіма, хто залишиться, як йому до вподоби».

/7/ Після цього все військо переправилося у Візантій. А Анаксібій не дав йому грошей, але звелів солдатам зі зброєю та обозом вийти з міста, нібито для того, щоб він міг відправити їх подалі, зробивши їх перелік. Солдати були роздратовані, бо в них не було грошей для купівлі провіанту на дорогу, і вони лагодилися в путь дуже неохоче. /8/ А Ксенофонт, уклавши спілку гостинності з намісником Клеандром, прийшов до нього і став прощатися, маючи вже відпливти. Але Клеандр сказав йому: «Не роби цього, а то інакше тебе звинуватять, бо ж і нині вже деякі особи звалюють на тебе провину за зволікання з відходом війська». /9/ Ксенофонт сказав: «Я зовсім у цьому не винен. Самі солдати, маючи потребу в провіанті, не хочуть відходити». /10/ «І все ж, — сказав Клеандр, — я раджу тобі вийти з міста таким чином, наче ти маєш намір вирушити в похід разом із солдатами, а коли військо опиниться за містом, то й від’їдеш». «У такому разі, — сказав Ксенофонт, — переговоримо про це з Анаксібієм і владнаємо справу». Вони пішли до нього і виклали суть справи.

/11/ Анаксібій звелів Ксенофонтові вчинити саме таким способом, а війську зібратися в дорогу і вирушити якомога швидше, додавши, що кожен, хто не з явиться на огляд і перелік, відповідатиме за це. /12/ Відтак з міста спершу вийшли стратеги, а за ними решта. Уже майже всі перебували за межами міста, й Етеонік встав біля брами для того щоб зачинити її, коли всі вийдуть, і замкнути на засув. /13/ Тоді Анаксібій скликав стратегів і лохагів і сказав: «Провіант діставайте у фракійських селах, де багато ячменю, пшениці й інших припасів. Зробите припаси, тоді йдіть до Херсонеса, де Кініск видасть вам платню». /14/ Солдати невідь звідки почули про це або, можливо, хтось із лохагів розголосив ці слова серед війська. А тим часом стратеги розпитували про Севфа: чи ворог він, чи друг і чи слід іти через Священну гору[257], або в обхід неї, центральною областю Фракії. /15/ Поки вони радилися, солдати схопили зброю і побігли до брами, прагнучи знову проникнути в місто. А Етеонік і його помічники, побачивши як наближаються гопліти, зачинили браму і замкнули на засув. /16/ Солдати стали вдаряти в браму і кричати, що з ними чинять вкрай несправедливо, виганяючи їх геть, до ворогів. /17/ Вони погрожували виламати браму, якщо її не відкриють добровільно. Інші солдати побігли до моря і перелізли через міські мури по виступу, а ті воїни, які залишалися ще всередині мурів, як тільки побачили, що відбувається біля брами, сокирами порубали засуви, відкрили браму, і солдати вбігли у місто.

/18/ Побачивши це, Ксенофонт злякався, що військо почне грабувати і станеться непоправне лихо як для міста, так і для нього самого і для солдатів. Він побіг і разом з натовпом увірвався в місто. /19/ А візантійці завваживши, як військо силоміць вдирається у місто, побігли з ринку — одні до кораблів, інші в будинки, а ті, хто перебував у будинках, вибігали на вулицю; деякі спускали трієри в море, щоб порятуватися на них, і всі думали, що настала погибель, немовби місто було взято ворогом. /20/ Етеонік сховався на мисі, а Анаксібій утік до моря, на рибальському човні пробрався манівцями на акрополь і одразу ж послав за гарнізоном у Калхедону, бо ж, на його думку, загін, який знаходився на акрополі, був замалий для відбиття нападників.

/21/ Коли солдати побачили Ксенофонта, вони підбігли до нього цілим натовпом, і, обступивши, сказали: «Тепер, Ксенфонте, ти можеш стати могутнім. У твоїй владі місто, трієри, багатства і велика кількість людської сили. Тепер, як тільки забажаєш це зробити, ти можеш підтримати нас, а ми тоді звеличимо тебе». /22/ Ксенофонт з наміром заспокоїти їх, відповів: «Ви добре розмірковуєте, і я так учиню. Якщо ви справді цього хочете, то негайно вгамуйтеся і шикуйтеся зі зброєю в руках». /23/ Він і сам умовляв їх виконати це і через них велів іншим солдатам узяти зброю і стати в стрій. Солдати вже стали шикуватися, і невдовзі гопліти вже стояли по 8 чоловік у глибину і пелтасти побігли на обидва фланги. /24/ Та площа, на якій можна було дуже добре вишикувати військо, називається Фракійською[258]; вона рівна і на ній немає будівель. Коли солдати зайняли свої місця у строю і всі заспокоїлися, Ксенофонт звернувся до війська і сказав: «Солдати, я не дивуюся з того, що ви обурюєтеся і вважаєте себе обдуреними і скривдженими. Однак уявіть собі, що вийде, якщо ми впадемо у шаленство, відомстимо присутнім тут лакедемонцям за обман і розграбуємо без будь-якої підстави місто. /26/ Ми станемо відкритими ворогами лакедемонців і їхніх союзників. А яка тоді вибухне війна — про це легко здогадатися тим, хто був очевидцем нещодавніх подій[259]. /27/ Адже ми, афінці, розпочали війну з лакедемонцями і їхніми союзниками, маючи в своєму розпорядженні принаймні 300 трієр, що знаходилися частково у морі, частково у верфях, ми володіли величезними коштами у державній скарбниці і отримували щорічні прибутки з власної країни і з чужих областей, що становили щонайменше 1000 талантів. Ми владували над усіма островами і володіли багатьма містами в Азії і в Європі, в тому числі і над тим самим Візантієм, де ми зараз перебуваємо. І, попри це, ми дійшли до такого стану через війну, кінець якої вам усім відомий. /28/ І що нині нам доведеться пережити, коли лакедемонці мають не лише колишніх союзників, але коли й афінці зі своїми попередніми союзниками вже приєдналися до них, коли Тіссаферн і решта приморських варварів — наших ворогів, а найбільшим ворогом для нас є сам перський цар, бо ж ми прийшли до нього для того, щоб відібрати у нього владу і навіть, коли змога, вбити його? Оскільки всі вони заодно, то хіба знайдеться такий безумець, який сподіватиметься на нашу перемогу? /29/ Заради богів, вгамуймося, щоб нам не загинути з ганьбою як вороги вітчизни, власних друзів і рідних. Адже вони живуть у тих містах, в яких супроти нас ополчаться всі, і з цілковитою слушністю, бо ж ми не захотіли оволодіти жодним варварським містом, навіть здобуваючи перемоги, натомість збираємося спустошити перше еллінське місто, у яке ми прийшли. /30/ Я ладен провалитися крізь землю на глибину 1000 оргій раніше, ніж мої очі побачать з вашого боку такий учинок. І я раджу вам як еллінам добитися справедливості, виявляючи покірність перед тими, хто владує над еллінами. Якщо вам це не вдасться, то хоч ми і зазнаємо кривди, однак не будемо вигнані з Еллади. /31/ А нині, на мою думку, відрядімо послів до Анаксібія і передаймо йому, що ми увійшли в місто не задля насильства, а з надією отримати від нього посильну допомогу, а якщо цього не вдасться, заявимо, що ми відходимо тому, що хочемо виявляти послух, хоча він не зумів нас обдурити».

/32/ Так і було вирішено, і з цим дорученням послали елейця Ієроніма, який мав сказати це, аркадця Еврілоха й ахейця Філесія, і вони відправилися для переговорів.

/33/ Поки солдати ще чекали на відповідь, з’явився ліванець Койратід[260], який мандрував Елладою, хоч і не був вигнанцем: він мріяв стати полководцем і пропонував свої послуги усім містам і народам, які мали в цьому потребу. З’явившись у Візантій з тим же наміром, він сказав, що ладен вести еллінів у так звану фракійську Дельту[261], де вони можуть захопити всіляку і багату здобич. А тим часом, поки вони дійдуть туди, він обіцяв постачати їм вдосталь їжі та питва. /34/ Ці запевнення солдати почули одночасно із відповіддю Анаксібія, який заявляв, що коли солдати виявлять послух, їм не доведеться розкаюватися у скоєному і що він повідомить про це ефорам у Спарті і сам, наскільки змога, піклуватиметься про них. /35/ І вони прийняли Койратіда як стратега і вийшли за межі міста. Койратід обіцяв прийти до війська наступного дня з жертовними тваринами, віщуном, їжею і питвом для солдатів. /36/ А коли вони вийшли з міста, Анаксібій закрив браму й оголосив через оповісника, що кожен солдат, захоплений у місті, буде проданий у рабство. /37/ Наступного дня прийшов Койратід з жертовними тваринами і віщуном, у супроводі 20 чоловік, які несли ячмінь, інші 20 — вино, троє — олію, а один чоловік ніс, скільки мав сили, великий вантаж часнику, і, нарешті, ще один ніс такий же вантаж цибулі. Все це було розкладено для роздачі, і Койратід став здійснювати жертвоприношення. /38/ Тим часом Ксенофонт послав за Клеандром і просив добитися від нього дозволу на вхід у місто і відплиття з Візантія. /39/ Клеандр прийшов і розказав, що ледве випросив дозвіл, бо Анаксібієві геть не до вподоби перебування війська за містом, а Ксенофонта у місті, тим більше що візантійці сваряться між собою і зляться одне на одного. Однак Анаксібій, за словами Клеандра, дозволив Ксенофонтові увійти в місто, якщо лише він згоден відпливти з ним [Анаксібієм]. /40/ Ксенофонт попрощався із солдатами і разом із Клеандром увійшов у місто. Тим часом Койратід у перший день не отримав сприятливих знамень від жертвоприношень і нічого не роздав солдатам. Наступного дня, коли жертовні тварини вже стояли біля вівтаря і Койратід був увінчаний вінком для принесення жертви, прийшли Тімасій-дарданець, Неон з Асіни і Клеанор з Ерхомен і сказали Койратідові, щоб той не чинив узливань, бо він не поведе війська, якщо не видасть провіанту. Відтак Койратід звелів роздати запаси. Та коли з’ясувалося, що провіанту для солдатів у нього не вистачає навіть на один день, то він пішов, забравши із собою жертовних тварин, і відмовився від стратегії.

Розділ 2

/1/ Неон із Асіни, ахейці Фриніск, Філесій і Ксантікл і Тімасій з Дардани залишилися при війську і, пройшовши у фракійські села, розташовані поблизу Візантія, стали там табором. /2/ Між стратегами виникли незгоди, тому що Клеанор і Фриніск хотіли вести військо до Севфа, який запрошував їх до себе, подарувавши одному коня, іншому дівчину. А Неон хотів вести солдат до Херсонеса, сподіваючись отримати командування над усім військом, коли воно опиниться під владою лакедемонців. Тімасій бажав переправитися назад, в Азію, плекаючи намір знову повернутися додому, і солдати прагнули цього ж. /3/ Але час спливав, і багато солдатів, розпродавши зброю у цих місцях, роз’їхалися хто куди міг, інші ж [теж розпродавши зброю в цих місцях] змішалися з населенням міст. /4/ Анаксібій радів звісткам про розпад війська. Він сподівався цим особливо догодити Фарнабазові.

/5/ Та коли Анаксібій відплив з Візантія, він зустрівся в Кізіку з Арістархом, наступником Клеандра, гармоста Візантія, і той нібито передав йому і чин нового наварха[262]. Полос вже невдовзі з’явиться в Геллеспонті. /6/ Тоді Анаксібій доручив Арістархові продати в рабство всіх солдатів Кіра, які лишень будуть знайдені у Візантії. Клеандр цього не зробив, а навпаки, піклувався про хворих із співчуття до них і розпоряджався про прийняття їх у будинки. Але Арістарх одразу ж після приїзду продав у рабство не менше 400 чоловік. /7/ Анаксібій, прибувши до Парія, послав до Фарнабаза, вимагаючи виконання умов. Та коли Фарнабаз дізнався, що новий гармост Арістарх прибув до Візантія й Анаксібій вже не виконує обов’язків наварха, він полишив його будь-якої уваги і став вести з Арістархом такі ж переговори щодо військ Кіра, які раніше вів з Анаксібієм.

/8/ Тоді Анаксібій викликав до себе Ксенофонта і просив його будь-яким способом і якомога швидше прибути до війська, не дати йому розпастися на частини, зібрати якомога більше розрізнених загонів, привести їх до Перінфа, звідки поквапом переправити в Азію. Він дав йому тридцятивесельний корабель, вручив листа і послав з ним людину, аби звеліти перінфянам якомога швидше відправити Ксенофонта далі до війська на конях. Ксенофонт переплив [протоку] Пропонтіду і прибув до війська; солдати зустріли його з радістю й одразу ж охоче пішли за ним з наміром переправитися з Фракії в Азію.

/10/ Почувши про його повернення, Севф послав до Ксенофонта морем Медосада з проханням привести військо до нього і обіцяв йому що завгодно, аби лишень схилити його на свій бік. Але Ксенофонт відповів, що цього не буде. /11/ З цією відповіддю Медосад відплив. Коли елліни прибули до Перінфа, Неон з приблизно 800 чоловік відокремився і став табором осторонь; уся ж решта війська разом з Ксенофонтом розташувалася біля мурів Перінфа.

/12/ Після цього Ксенофонт став вести переговори про кораблі з метою якнайшвидше зробити переправу. У цей час, за намовою Фарнабаза, прибув з Візантія намісник Арістарх з двома трієрами, заборонив навклерам[263] перевозити військо, а прийшовши у табір, не дозволяв солдатам переправлятися в Азію. /13/ Ксенофонт сказав: «Такий наказ Анаксібія; задля цього він і послав мене сюди». «Анаксібій вже більше не наварх, — сказав Арістарх, — а я тут гармост; якщо я спіймаю кого-небудь із вас на морі, то потоплю його». З цими словами він помчав у місто, а наступного дня послав за стратегами і лохагами. /14/ Коли вони вже були біля самих міських мурів, хтось попередив Ксенофонта, що як тільки він ввійде в місто, то буде спійманий, і з ним або поквитаються на місці або видадуть його Фарнабазові. Тоді Ксенофонт відіслав інших уперед і сказав, що сам має справити якісь узливання. /15/ Повернувшись, він приніс жертву і запитав, чи дозволять йому боги зробити спробу відвести військо дл Севфа. Він бачив, з одного боку, що ризиковано переправлятися, тому що той, хто вирішив протидіяти йому, мав у своєму розпорядженні трієри, а з іншого боку, Ксенофонт не хотів потрапити в пастку після прибуття до Херсонеса[264], до того ж солдати терпіли б ще більшу скруту в усьому і тоді були б змушені скоритися тамтешньому гармостові; адже військо не подбало про те, аби запастися провіантом.

/16/ Цим був зайнятий Ксенофонт. А лохаги і стратеги повернулися від Арістарха і повідомили, що той звелів їм тепер піти, а ввечері з’явитися до нього. Тож у цьому чітко вбачався якийсь злий умисел. /17/ Оскільки жертви виявилися сприятливими щодо відходу Ксенофонта і війська до Севфа, то він узяв із собою лохага Полікрата з Афін і від кожного стратега, крім Неона, по одному відданому солдату і відбув уночі до війська Севфа за 60 стадій. /18/ Коли він наблизився на незначну відстань, то натрапив на покинуті сторожові багаття. Ксенофонт спершу подумав, що Севф подався в якесь інше місце, але коли він почув гомін і коли воїни Севфа стали перегукуватися між собою «вартові, пильнуйте», тоді він збагнув, що Севф звелів запалити вогнища попереду сторожових постів для того, щоб останні залишалися невидимими у темряві і не можна було встановити ані їхньої кількості, ані місця їх перебування, і щоб будь-хто, наближаючись, не міг сховатися, опинившись на видноті, при світлі вогнищ. /19/ Тож, зрозумівши це, Ксенофонт послав уперед присутнього з ним тлумача і звелів йому сказати Севфові, що прибув Ксенофонт і хоче зустрітися з ним. Вартові запитали, чи це не той афінець, який перебуває при війську, і коли тлумач підтвердив це, вони скочили на коней і поскакали до табору. /20/ Трохи згодом з’явилося близько 200 пелтастів і, взявши із собою Ксенофонта і його супутників, вони повели їх до Севфа. /21/ Він перебував у вежі під пильною охороною, а навколо стояли загнуздані коні. Річ у тому, що від страху перед ворогами він дозволяв пасти коней лише вдень, а вночі вони залишалися загнузданими і під охороною. /22/ Розповідали, нібито у попередні часи Тер, предок Севфа, в цій самій країні, маючи при собі значне військо, зазнав великих втрат від тих же ворогів і в нього було відібрано обоз. Цими ворогами були фіни[265], — судячи з розповідей, найнебезпечніші супротивники в нічному бою.

/23/ Коли вони наблизилися, Севф запросив Ксенофонта разом з двома солдатами на свій вибір. Увійшовши, вони спершу обійнялися один з одним і за фракійським звичаєм пили за здоров’я один одного вино з рогу. Біля Севфа був і Медосад, який постійно служив у нього послом. /24/ Відтак Ксенофонт почав говорити: «Севфе, ти вперше послав до мене ось цього Медосада в Калхедон і просив мене сприяти переправі війська з Азії, обіцяючи, якщо я виконаю це, щедро винагородити. Так переказував Медосад». /25/ Потім Ксенофонт запитав Медосада, чи правду він каже, і той підтвердив. «Вдруге Медосад приїхав, коли я переправився назад до війська з Парія, й обіцяв мені, що ти, у разі приведення до тебе війська, станеш моїм другом і братом і, крім того, від даси мені свої приморські володіння». /26/ Потім він знову запитав Медосада, чи той говорив ці слова. Медосад знову підтвердив. «А тепер, — сказав Ксенофонт, — ти розкажи йому спершу, що я відповів тобі в Калхедні». /27/ «Ти відповів, — сказав Медосад, — що військо має переправитися у Візантій і за це не треба нічого платити ані тобі, ані іншим, і додав, що після того, як ти сам переправишся, ти поїдеш. І все сталося так, як ти говорив». /28/ «А що я говорив, — запитав Ксенофонт, — коли ти прибув у Селімбрію?». «Ти сказав, що це неможливо, бо ви прийдете до Перінфа і переправитеся в Азію». /29/ «І ось, — сказав Ксенофонт, — тепер я з’явився до тебе разом з Фриніском-стратегом і Полікратом-лохагом, а надворі перебувають довірені особи від кожного стратега, крім лаконця Неона. /30/ Якщо ти хочеш надати нашим переговорам більшої ваги, то запроси їх. Вийди до них, Полікрате, скажи, що я повеліваю їм відкласти там зброю, сам залиш свій меч і зайдеш».

/31/ Почувши це, Севф сказав, що він довіряє всім афінцям, тому що вони йому свояки[266], і вважає їх хорошими друзями. Потім, коли увійшли запрошені, Ксенофонт спершу запитав Севфа, з якою метою він думає скористатися військом, і Севф сказав таке: /32/ «Моїм батьком був Майзад, який правив меланітами, фінами і траніпсами. Проте коли справи в одрисів[267] погіршилися, його вигнали з країни, і він помер від хвороби, а я, сирота, виховувався у нинішнього царя Медока. /33/ Коли ж подорослішав, то життя стало для мене нестерпним, бо ж харчувався з чужого столу, і одного разу, сидячи з царем за однією трапезою, я став благати його дати мені скільки може людей, щоб відомстити моїм кривдникам, які прогнали мене, і щоб я не жив більше за чийсь кошт. /34/ Тоді він дав мені тих людей і коней, яких ви побачите удень, і тепер я повеліваю ними і живу, грабуючи рідну батьківщину. Та якщо ви приєднаєтеся до мене, то я сподіваюсь з поміччю богів легко повернути своє царство. Ось про це я і прошу вас».

/35/ Ксенофонт сказав: «А щоб ти міг дати війську, лохагам і стратегам у разі нашого переходу до тебе? Сповісти нам, щоб ми могли передати солдатам». /36/ Севф обіцяв платити кожному солдатові по кізікіну (у місяць), кожному лохагові вдвічі і кожному стратегові у чотири рази більше і, крім того, дати землі, скільки їм заманеться, упряжних тварин і укріплене місце біля моря. /37/ «Але в тому разі, — запитав Ксенофонт, — якщо ми попри всі наші старання не доможемося успіху і лакедемонці погрожуватимуть нам, чи приймеш ти до себе тих, які захочуть перейти до тебе?». /38/ Севф сказав: «Вони стануть нашими братами, ділитимуть спільно з нами трапезу і будуть співучасниками в усьому, що нам вдасться надбати. А тобі, Ксенофонте, я дам свою дочку, і якщо у тебе є дочка, то я, за фракійським звичаєм, дам за неї викуп і подарую їй для проживання Вісанфу, найкраще з моїх приморських володінь».

Розділ З

/1/ Після цих розмов, потиснувши праву руку Севфа, елліни пішли. До настання ранку вони прибули в табір і кожен повідомив своєму командирові про пропозиції Севфа. /2/ Коли настав день, Арістарх знову скликав до себе стратегів але вони вирішили не йти до нього, а зібрати військо. Зібралися всі, крім солдатів Неона, бо вони перебували на відстані приблизно 10 стадій. /3/ Коли всі зібралися, Ксенофонт виступив і сказав таке: «Воїни, Арістарх, маючи у своєму розпорядженні трієри, перешкоджає нам пливти туди, куди ми хочемо, тому сідати на кораблі ризиковано. Він також повеліває нам силоміць пробитися в Херсонес через Священну гору. Якщо ми прийдемо туди, оволодівши цією горою, то він обіцяє не продавати вас у рабство, як було у Візантії, і більше не обманювати, а давати вам платню, а також надалі не виявляти байдужості до наших потреб у провіанті. /4/ Це такі його слова. А Севф обіцяв, якщо ви прийдете до нього, облагодіяти вас. Отже, вирішуйте, чи ми будемо радитися про це тут, на місці, чи там, куди ми відправимося за провіантом. /5/ Як на мене, якщо ми залишимося й радитимося тут, у нас насамперед не буде грошей на закупівлю, а забирати без оплати лакедемонці не дозволять. Якщо ж ми відправимося до сіл, де беззахисні жителі не зможуть завадити нам набрати продовольства, то там, маючи припаси, ми вислухаємо пропозиції кожного з них (Арістарха й Севфа) і виберемо ту, яка, на нашу думку, найвигідніша. /6/ Хто згоден з цим, — сказав він, — нехай підніме руку». Всі підняли руки. «Тепер, — сказав він, — розійдіться, збирайтеся в дорогу і за сигналом ідіть за передовим загоном».

/7/ Ксенофонт повів військо, і солдати йшли за ним. Неон і посланці Арістарха, щоправда, умовляли їх повернутися, але вони не послухалися. Пройшовши 30 стадій, вони зустріли Севфа. Побачивши Севфа, Ксенофонт попросив його під’їхати ближче, щоб якомога більша кількість солдатів почула те, що він говоритиме із ним. /8/ Севф наблизився, і Ксенофонт сказав: «Ми йдемо туди, де багато провіанту. Там ми вислухаємо пропозиції твої і лакедемонців, ми виберемо ту, що, на нашу думку, буде найкращою. Якби ти повів нас туди, де провіанту вдосталь, то ми вважали би себе твоїми гістьми». /9/ Севф сказав: «Я знаю, де є багато сіл, повних на всілякі припаси — вони розташовані на такій відстані від нас, що, дійшовши туди, ви досхочу наїстеся». /10/ «Отже, веди нас». — сказав Ксенофонт. Вони прибули туди після полудня, солдати зібралися, і Севф сказав таке: «Солдати, я прошу вас відправитися зі мною в похід й обіцяю дати кожному з вас по кізікіну, а лохагам і стратегам, як це заведено[268]. Крім того, нагороджуватиму тих, хто відзначиться. Їжу і питво, ви, як і нині, будете брати в місцевих жителів. Але здобич віддаватимете мені, щоб я, продавши її, міг давати вам платню. /11/ Ворогів, які тікатимуть і ховатимуться, ми й самі будемо переслідувати і виловлювати, а тих, хто чинитиме опір, ми з вашою допомогою будемо упокорювати». /12/ Ксенофонт запитав: «На яку відстань від моря ти хочеш повести за собою військо?». Він відповів: «Не більше, аніж на 7 днів шляху, а здебільшого і менше».

/13/ Після цього була надана можливість говорити усім бажаючим. І багато хто висловлювався у тому сенсі, що пропозиція Севфа гідна уваги та схвалення. Адже настала зима і бажаючим відпливти додому неможливо буде зробити це, а прожити навіть у дружній країні не уявляється можливим, бо ж усе одно доведеться платити, а перебувати й харчуватися у ворожій країні значно надійніше разом із Севфом, аніж без нього. А коли ще з огляду на всі ці блага видаватиметься платня, то (вважали солдати) Севф для них — справжня знахідка. /14/ Після них Ксенофонт сказав: «Якщо хто-небудь хоче заперечити — нехай висловиться, у протилежному разі поставимо на голосування». Оскільки ніхто не виступив супроти, то він поставив питання на голосування. Пропозиція була прийнята, і Ксенофонт одразу ж повідомив Севфові, що елліни підуть з ним у похід.

/15/ Після цього воїни розбили намети по загонах, а стратегів і лохагів Севф запросив на обід в найближче зайняте ними село.

/16/ Коли вони підійшли до дверей Севфа, прямуючи на обід, з’явився якийсь Гераклід з Маро неї; він підходив до кожного, кого вважав спроможним подарувати що-небудь Севфові, і спочатку завів мову з кількома громадянами Парія, які перебували там, про дорогу до царя одрисів Медока, аби укласти з ним спілку, і везли подарунки йому і його дружині[269]. Він сказав, що Медок перебуває в глибині країни на відстані 12 днів шляху від моря, а Севф, залучивши на свій бік еллінське військо, володарюватиме у приморській області. /17/ «Як ваш сусіда він буде найбільш здатним стати вам у пригоді або ж заподіяти шкоди, — говорив Гераклід. — Тож будьте розважливі і віддайте йому те, що ви везете із собою. Це буде більшою користю для вас, аніж коли ви віддасте усе Медокові, який живе так далеко». І він переконав їх такими словами.

/18/ Потім він підійшов до Тімасія з Дардани, бо ж чув, що в того є перські келихи й килими, і сказав, що Севф зазвичай очікує подарунки від запрошених на обід. «Якщо Севф досягне панування, — сказав він, — то в його владі буде відправити тебе додому, а якщо ти залишишся тут, зробити тебе багатим». Ось так чи подібно до цього він говорив усім і кожному. /19/ Він підійшов до Ксенофонта і каже: «Ти — уродженець найбільшого міста, і твоє ім’я у Севфа користується великою шаною. Можливо, ти захочеш отримати у цій країні укріплені мурами міста і помістя, які вже отримали багато хто з нас. Тому тобі личить ушанувати Севфа найрозкішнішими подарунками. /20/ Раджу це тобі як друг. Я ж бо прекрасно знаю, що наскільки твої подарунки перевершать подарунки інших осіб, настільки більше Севф віддячить тобі порівняно з іншими». Слухаючи ці слова, Ксенофонт почувався збентеженим; адже він приїхав з Парія, маючи при собі лише одного раба і гроші на дорожні витрати.

/21/ Коли зібралися на бенкет найзнатніші з присутніх фракійців, еллінські стратеги й лохаги, а також присутні на той час посольства з міст, то всі посідали в коло, беручись до трапези. Потім для кожного із застільників внесли по столу на трьох ніжках; на них [в кількості до 20] лежали шматки м’яса і, крім того, до них були прикладені великі кислі хлібини. /22/ Страви подавали головним чином гостям, бо такий був їхній звичай, і Севф показав приклад у цьому: він узяв хлібини, що лежали перед ним, розламав їх на окрайці і кинув їх кому хотів (із присутніх), і так само вчинив він із м’ясом, залишаючи собі лише стільки, скільки він міг з’їсти сам. /23/ І всі інші трапезники, перед якими стояли столи, чинили так само. Але якийсь аркадець на ім’я Аріста, справжній ненажера, не захотів кидати іншим їжі; взявши у руку хліб, завбільшки приблизно у З хойники, і поклавши м’ясо на коліна, він узявся наминати їжу. /24/ Розносили також роги з вином, і всі брали по рогу. Та коли виночерп з рогом підійшов до Арісти, той, бачачи, що Ксенофонт уже скінчив їсти, сказав: «Подай йому, він уже відпочиває, а я ще зайнятий». /25/ Севф помітив, що точиться розмова, і запитав виночерпа, що говорить Аріста. Виночерп пояснив, бо ж він знав мову еллінів, і всі розсміялись.

/26/ Коли ж присутні узялися до пиятики, увійшов фракієць, ведучи за собою білого коня, і, взявши наповнений вином ріг, сказав: «П’ю за твоє здоров’я, Севфе, і дарую тобі цього коня; на ньому ти наздоженеш будь-кого, а при відступі ти можеш не боятися ворога». /27/ Інший вів раба і подарував його таким же чином, випивши за здоров’я Севфа; третій подарував одежі для його дружини. А Тімасій випив за здоров’я Севфа і подарував йому срібного келиха і килим вартістю у 10 мін. /28/ Один афінець, Гнесіпп, встав і сказав, що існує стародавній звичай, згідно з яким заможні обдаровують царя як вияв поваги до нього, а злидарів обдаровує цар. «І я, — сказав він, — лише таким шляхом міг подарувати тобі що-небудь і скласти тобі шану». /29/ А Ксенофонт не знав, як йому вчинити, до того ж він як найшановніший гість сидів на найближчому до Севфа дифросі[270]. Тим часом Геракліт звелів виночерпові піднести Ксенофонтові рога. Той, будучи вже трохи напідпитку, встав, бадьоро взяв ріг і сказав: /30/ «Севфе, я віддаю тобі самого себе і ось цих моїх товаришів як вірних друзів, причому жоден з них не йде до тебе всупереч бажанню, а всі вони ще більше, аніж я, жадають дружби з тобою. /31/ Зараз вони перебувають тут, більше нічого від тебе не вимагають і згодні з готовністю поборотися за тебе і зазнати небезпек задля тебе. З ними, якщо це буде до вподоби богам, ти відвоюєш багатющі і великі землі, що їх ти залишив, хоча вони належали твоєму батькові, і матимеш чоловіків і прекрасних жінок, і тобі не доведеться добувати це грабунком, але ці люди самі піднесуть їх тобі як подарунки». /32/ Севф встав, випив разом із Ксенофонтом і разом з ним перехилив ріг[271]. Після цього увійшли флейтисти, які грали на флейтах, подібних до рога, і сурмачі із сурмами з невичиненої бичачої шкіри, і все це у такт, як у грі на мегадіді[272]. /33/ Тут сам Севф піднявся, кинув бойовий клич і почав скакати з неабиякою легкістю, немов він рятувався від занесеного над ним списа. З’явилися також фігляри.

/34/ Коли сонце стало схилятися до заходу, елліни встали і заявили, що пора розставити варту на ніч і віддати пароль. Вони попросили Севфа розпорядитися, щоб жоден фракієць не підходив уночі до еллінського табору. «Адже фракійці, — казали вони, — наші вороги, а ви, наші друзі, теж фракійці». /35/ Коли вони вийшли, то встав і Севф, вже без жодних ознак сп’яніння. Вийшовши з приміщення і покликавши вбік лише стратегів, він сказав: «Елліни, вороги ще й навіть не підозрюють про нашу спілку. Якщо ми підемо на них раніше, ніж вони вдадуться до захисту чи до вчинення опору, то ми, безсумнівно, захопимо як їх самих, так і їхнє майно». /36/ Стратеги погодилися з цим і попросили його вести військо. Він сказав: «Отже, будьте готові і чекайте на мене, а в потрібний час я прийду, візьму пелтастів і вас і разом з кіннотою поведу вас попереду». /37/ А Ксенофонт зауважив: «Подумай, одначе, чи не краще буде дотримуватися еллінського звичаю, бо ж ми вирушаємо у похід уночі. Адже вдень у походах попереду йдуть найпридатніші для цього, зважаючи на поверхню місцевості, загони — коли гопліти, коли пелтасти, а коли і кіннота, але вночі, за еллінським звичаєм, попереду йдуть завжди найповільніші загони — гопліти. /38/ Завдяки цьому військо не розпорошується і не губиться. А то буває, що загони, заблукавши, нерідко наштовхуються один на одного і, не розпізнавши своїх товаришів, починають битися між собою». /39/ Тоді Севф відповів: «Я згоден з вами, і я дотримаюсь вашого звичаю. Я дам вам у провідники стариків, найобізнаніших з країною, а сам разом з кіннотою піду за вами у хвості війська. А коли буде потрібно, я швидко проскочу вперед». Пароль визначили «Афіна», з огляду на свояцькі зв’язки. Вирішивши таким чином, вони пішли на відпочинок.

/40/ Близько опівночі з’явився Севф з вершниками в панцирах й озброєними пелтастами. Після передачі провідників попереду йшли гопліти, слідом за ними пелтасти, а кіннота утворювала ар’єргард. /41/ З настанням дня Севф проїхав уперед і похвалив еллінський звичай. За його словами, він сам разом з кіннотою під час нічних походів, навіть з невеликим супроводом, неодноразово відривався від піхоти. «Тепер, — казав він, — як це й належить, ми з настанням дня усі знаходимося вкупі. Але заждіть мене тут і відпочиньте, я дещо розвідаю і повернуся». /42/ Сказавши це, він поскакав через гору по якійсь дорозі. Доїхавши до засніженої вершини, він став шукати, чи немає де слідів людей, які вели вперед або назад. Але, переконавшись у тому, що ніхто не проходив цією дорогою, він швидко повернувся назад і сказав: /43/ «Воїни, усе буде гаразд з ласки богів, бо ми застукаємо їх зненацька. Я разом з кіннотою поскачу вперед, щоб у разі, коли хто трапиться нам на очі, він не зміг утекти і дати знати ворогам. Ідіть за мною, і якщо відстанете, то ідіть по кінських слідах. Перейдемо гори, а тоді прийдемо у людні і багаті села».

/44/ З настанням полудня він вже був на вершині гори і, побачивши внизу села, прискакав до гоплітів і сказав: «Я зараз звелю кінноті швидко спуститися на рівнину, а пелтастів спрямую в села. Ви ж старайтесь не відставати і відбивайте всіх, хто опиратиметься». Почувши це, Ксенофонт зіскочив з коня. Севф запитав його: «Чому ти зіскочив з коня, коли треба квапитися?». «Я розумію, — відповів Ксенофонт, — але ж справа не лише в мені одному. Гопліти ж побіжать швидше й бадьоріше, якщо я поведу їх пішки». /45/ Після цього Севф пішов, а з ним і Тімасій зі своїми 40 еллінськими вершниками. А Ксенофонт звелів усім легкоозброєним солдатам до 30 років виступити з лохів. Сам він побіг разом з ними вперед, а Клеанор повів решту. /46/ Коли вони вже прийшли в села, Севф з приблизно 30 вершниками підскакав до них і сказав: «Ксенофонте, вийшло так, як ти і казав: місцеві жителі в наших руках, проте мої вершники розсіялися врізнобіч, і я боюся, щоб вороги не зібралися разом і не завдали нам якогось клопоту. Тому треба кому-небудь з нас залишитися в селах, бо вони дуже людні». /47/ Ксенофонт відповів: «Тоді я з моїми солдатами займу вершини, а ти звели Клеанорові витягнути фалангу по рівнині уздовж сіл». Коли це було виконано, вони захопили близько 1000 рабів, рогатої худоби близько 2000 і дрібної худоби близько 10000 [голів]. Потім там же розташувалися на нічліг.

Розділ 4

/1/ Наступного дня Севф спалив дощенту села, не залишивши цілим жодного будинку, з метою нагнати страху на інших жителів країни і показати їм, яка доля чекає на них, якщо вони не скоряться йому, і пішов далі. /2/ Він послав Геракліда продати здобич у Перінфі, щоб було чим видати платню солдатам, а сам разом з еллінами розташувався табором на рівнині фінів. А фіни покинули свої домівки і втекли у гори. /3/ Тим часом випало багато снігу і настав такий холод, що вода, яку носили на обід, замерзала, так само і вино у глиняних посудинах, і в багатьох еллінів повідморожувалися носи й вуха. /4/ Тоді з’ясувалося, чому фракійці носять на головах і вухах лисячі шкури[273], а також хітони, які прикривають не тільки груди, але й стегна, а при верховій їзді — плащі, що сягають п’ят, а не хламиди[274]. /5/ Тим часом Севф послав декого з полонених у гори з наказом передати втікачам, що коли вони не повернуться до своїх осель і не підкоряться йому, то він спалить їхні села, а також хліб, і вони загинуть з голоду. Тоді з гір стали спускатися жінки, діти і старики; а молоді люди залишилися у селах біля підніжжя гори. /6/ Дізнавшись про це, Севф звелів Ксенофонтові взяти із собою наймолодших гоплітів і йти за ним. Вирушивши вночі, вони на світанку прийшли в села. Більшість фінів утекла, тому що гори знаходилися поблизу, але всіх схоплених Севф звелів, не даючи їм пощади, вбити дротиками.

/7/ Якийсь Епісфен з Олінфу побачив озброєного щитом юнака, майже хлопчика, якому загрожувала смерть, прибіг до Ксенофонта і став благати його, щоб той допоміг урятувати хлопчика. /8/ Ксенофонт пішов до Севфа, попросив не вбивати хлопчика. /9/ Севф запитав Епісфена: «Ти що, Епісфене, згоден померти замість нього?». Той підставив свою шию і сказав: «Рубай, якщо хлопчик згоден і буде мені вдячний». /10/ Севф запитав хлопчика, чи не вбити цього хлопчика замість нього? Хлопчик відмовлявся від цього і благав залишити обох живими. В цю ж мить Епісфен обійняв хлопчика і сказав: «Я покладу голову за нього у герці з тобою, Севфе, а хлопчика не дозволю вбивати». /11/ Севф розсміявся і дав свою згоду. Він вирішив розташуватися тут же, щоб ті, хто повтікав у гори, не могли набрати харчів з цих сіл. Сам він спустився на рівнину і став там табором, а Ксенофонт з добірними воїнами зупинився у селі біля підніжжя гори, решта еллінів розбили табір поблизу, посеред так званих гірських фракійців.

/12/ Відтак минуло кілька днів, і фракійці стали спускатися з гір до Севфа і вести переговори про союз і заручників. А Ксенофонт, прийшовши до Севфа, заявив, що його загін перебуває у невигідних умовах і вороги знаходяться поблизу. «Краще було б, — сказав він, — розташуватися просто неба в укріплених місцях, аніж у будинках, де еллінам буде непереливки». Але Севф підбадьорював його і вказав на наявних у нього заручників. /13/ Водночас дехто з фракійців, спустившись з гір, просив самого Ксенофонта сприяти в укладенні миру. Він погодився, вмовляючи їх не втрачати надії і запевняв, що вони не зазнають нічого лихого, якщо визнають владу Севфа. Насправді ж фракійці вели ці переговори з метою вивідування.

/14/ Усе це сталося вдень, а з настанням ночі фіни спустилися з гір і вчинили напад. Провідниками у них були господарі домів, бо інакше складно було в темряві знайти у селах житла і, крім того, через дрібну худобу будинки були оточені зусібіч високими частоколами. /15/ Підійшовши до дверей дому, одні метали дротики, інші били палицями, якими, за їхніми словами, вони користувалися для відбивання наконечників списів, а треті підпалювали житла і кликали Ксенофонта на ім’я, веліли йому вийти з дому і прийняти смерть, а то інакше погрожували спалити його тут же, на місці. /16/ Вже крізь покрівлю з’явився вогонь і солдати Ксенофонта стояли навколо нього в панцирах і шоломах, із щитами і мечами, коли Сілан із Макісти, юнак років 18, подав трубний сигнал. І в ту ж мить солдати з оголеними мечами вискочили з інших жител. /17/ Фракійці повтікали, перекинувши, згідно із своїм звичаєм, щити за спину. Деякі з них були захоплені у той час, коли вони перелізали через частокіл, бо ж, зачепившись щитами за кілки, вони зависали; інші згоріли, застрявши поміж покинутими там палицями, треті загинули, бо не знайшли виходу, решту ж елліни вигнали з села. /18/ Деякі з фінів, повернувшись, у темряві метали дротики в еллінів, які пробігали повз палаючі житла, метали з темряви в освітлений простір і поранили Ієроніма з Евбеї — лохага і Феогена з Локр — лохага. Щоправда, вбитих не було, проте у декого згоріла одежа та спорядження. /19/ Севф прибув на допомогу із сімома найпрудкішими вершниками і фракійським сурмачем. Як тільки до Севфа дійшли чутки про ці події, він звелів сурмити увесь час, поки поспішав на допомогу, що збільшувало страх у супротивників. Приїхавши до еллінів, він привітав їх і сказав, що вже, було, потерпав за еллінів, думаючи, що знайде там багатьох вбитих.

/20/ Після цього Ксенофонт попросив Севфа передати йому заручників і або відправитися разом з ним у похід на гору, або дозволити йому піти туди одному. /21/ Отже, наступного дня Севф передав еллінам заручників — вже немолодих, але, як казали, найвпливовіших людей з-поміж гірських жителів, а сам пішов у похід із своїми воїнами. У цей час він уже мав у своєму розпорядженні військо утричі більше, аніж раніше, бо ж, почувши про діяння Севфа, багато одрисів спустилися з гір і влилися в лави його війська. /22/ Коли фіни побачили з гори так багато гоплітів, пелтастів і кінноти, вони зійшли вниз і благали про пощаду, погоджуючись усе виконати і пропонуючи прийняти від них запоруку вірності. /23/ Севф покликав Ксенофонта, пояснив йому їхні слова і сказав, що не пощадить фінів, якщо Ксенофонт захоче відомстити їм за напад. /24/ Ксенофонт відповів: «Я вважаю, що вони будуть досить покарані, якщо з вільних перетворяться на рабів». А потім він дав Севфові пораду: у майбутньому брати у заложники тих, хто здатен воювати, а стариків відпускати додому. Таким чином, всі жителі цієї місцевості визнали Севфа.

Розділ 5

/1/ Елліни переправилися через гори і пішли на фракійців, що проживали за Візантієм, у так звану Дельту. Це вже були володіння не Майзада, а Тера, сина Одриса [такого собі стародавнього царя]. /2/ Туди з’явився Гераклід із грішми, вирученими від продажу здобичі. Севф звелів вивести три пари мулів — більше їх і не було — і кілька пар волів, покликав Ксенофонта і звелів йому взяти частину собі, а решту розділити між стратегами й лохагами. /3/ Ксенофонт відповів: «Я, зі свого боку, згоден отримати платню іншим разом, а ти винагородь тих стратегів і лохагів, які пішли за мною». /4/ Тоді з мулів одну пару взяв Тімасій із Дардани, другу Клеанор з Ерхомен, третю Фриніскахеєць; а воли були розділені між лохагами. Платню видали, попри те, що вже минув місяць, лише за 20 днів, бо ж, за словами Геракліда, таким був виторг за продаж. /5/ Ксенофонт обурився і сказав: «Клянусь, Геракліде, як на мене, ти не приносиш належної користі Севфові; якби ж ти постарався, то приїхав би з повним виторгом, хай би навіть тобі довелося для цього позичити гроші, а то й продати свій одяг, коли вже не можна було наторгувати в інший спосіб».

/6/ Гераклід розсердився на ці слова і, боячись втратити прихильність у Севфа, відтоді став сильно огуджувати Ксенофонта перед ним. /7/ А тим часом солдати стали лаяти Ксенофонта за отриману ними неповну платню, а Севф сердився на Ксенофонта за те, що той настійливо вимагав повної оплати для солдатів. /8/ Раніше він постійно обіцяв одразу ж після прибуття до моря віддати Ксенофонтові Вісанфу, Ган й укріплення Неон; але відтепер він більше не згадував про це, бо Гераклід наговорив йому, нібито непевно віддавати укріплення людині, яка розпоряджається воїнською силою.

/9/ Тоді Ксенофонт став роздумувати, чи варто продовжувати похід углиб країни. А тим часом Гераклід привів решту стратегів до Севфа і підмовляв їх сказати, що вони могли б командувати військом незгірше Ксенофонта; а розплатитися за 2 місяці він обіцяв через кілька днів і переконував їх відправитися разом з ним у похід. /10/ Але Тімасій відповів: «Я особисто не вирушав би з вами у похід без Ксенофонта, навіть якби мені заплатили за 5 місяців». Фриніск і Клеанор погодилися з Тімасієм. /11/ Тоді Севф став докоряти Гераклідові за те, що той не запросив Ксенофонта. Потім його запросили окремо від інших. Але він, знаючи підступність Геракліда, який прагнув огудити його перед іншими стратегами, прийшов, узявши із собою всіх стратегів і лохагів.

/12/ Досягши одностайної згоди, вони вирушили у спільний похід, пройшли через країну так званих фракійців-просоїдів, маючи Понт правобіч, і прибули до Салмідесса[275]. Тут багато кораблів, що пливуть у Понт, сідають на мілину і їх прибиває потім до берега, бо ж море тут на значній протяжності дуже мілководне. /13/ Фракійці, що проживають у цих місцях, відмежовуються один від одного стовпами і грабують кораблі, що викидаються морем на ділянку кожного з них. Розповідають навіть, що до розмежування багато хто з них загинув, вбиваючи один одного під час грабунків. /14/ Там знайшли багато ліжок, скринь, книг та інших речей, які власники кораблів зазвичай перевозять у дерев’яних ящиках. /15/ У цей час військо Севфа вже переважало числом еллінське військо, тому що багато одрисів спустились до нього з гір і, визнавши владу Севфа, приєднувалися до походу. Вони всі разом розташувалися табором на рівнині за Селімбрією[276], на відстані 30 стадій від моря. Але про платню, як і раніше, нічого не було чутно. /16/ Солдати були дуже сердиті на Ксенофонта, а Севф поводився з ним вже не так приязно, як раніше, і щоразу, коли Ксенофонт приходив до нього, домагаючись зустрічі, йому ставилися всілякі перепони.

Розділ 6

/1/ У цей час, після того, як минуло майже 2 місяці з початку служби у Севфа, прибули від Фіброна лаконці Хармін і Полінік і повідомили, що лакедемонці вирішили воювати з Тіссаферном[277] і Фіброн вже відплив для ведення війни. Оскільки ж останньому необхідно було залучити собі еллінське військо, то він обіцяє таку платню: солдатам по одному дарику в місяць, лохагам удвічі, а стратегам у чотири рази більше.

/2/ Коли прибули лакедемонці, Гераклід одразу ж дізнався, що вони приїхали за військом, і сказав Севфові, що справи розвиваються у приємному напрямку: «Лакедемонці, — говорив він, — мають нагальну потребу у війську, а ти ж уже можеш обійтися без нього; відпусти солдатів, і ти зробиш лакедемонцям добру послугу, а солдати більше не вимагатимуть у тебе платні і підуть з країни». /3/ Вислухавши це, Севф звелів привести до нього послів, і коли ті підтвердили, що вони прибули за військом, він запевнив їх у тому, що відпровадить солдатів і висловив своє бажання підтримувати дружбу і спілку з лакедемонцями. Він запросив їх до себе на бенкет і влаштував їм розкішне частування. А Ксенофонта він не запросив, так само й інших стратегів. /4/ Коли ж лакедемонці запитали, хто такий Ксенофонт, він відповів, що загалом це людина непогана, але надто любить солдатів, через що у нього бувають неприємності. Вони запитали: «А можливо, він вміє словами скоряти солдат?». /5/ Гераклід сказав: «Та ще й як!». «У такому разі, — сказали вони, — він ще й може завадити відходу війська». «А ви зберіть солдатів, — сказав Гераклід, — і пообіцяйте їм платню, то вони мало зважатимуть на нього і побіжать за вами». /6/ «Але як нам скликати їх?», — запитали посли. Гераклід відповів: «Завтра вранці ми приведемо вас до них, і я певен, що, як тільки вони побачать вас, з радістю збіжаться на сходку». Ось таким чином минув цей день.

/7/ Наступного дня Севф і Гераклід повели лаконців до війська, і солдати зібралися на сходку. Лаконці сказали: «Лакедемонці вирішили воювати з Тіссаферном, який учинив з вами несправедливо. Якщо ви підете з нами, то відомстите ворогові і, крім того, кожний солдат отримуватиме по дарику в місяць, лохаги по два дарики, а стратеги по чотири». /8/ Солдати зраділи з цих слів, і негайно виступив один аркадець із звинуваченнями Ксенофонта. Севф також був присутній при цьому, бажаючи дізнатися, чим усе скінчиться; разом із тлумачем він стояв на такій відстані, що міг розчути слова. /9/ А втім, він і сам багато що розумів по-еллінськи. Аркадець сказав: «Лакедемонці, ми давно вже прийшли б до вас, якби Ксенофонт не вмовив нас прийти сюди, де ми, воюючи у жахливу негоду, не знаємо спочинку ані вдень, ані вночі, а він користується плодами наших поневірянь. Севф збагатив лише його одного, а нам він не дає платні. /10/ Тому, якби лише я [як перший промовець] побачив Ксенофонта, побитого камінням і покараного справедливо за все те, у що він нас вплутав, то я вважав би, що отримав свої зароблені в поті чола гроші і більше не нарікав на перенесені злигодні». Після нього виступив інший з подібними словами, і за ним третій. Тоді Ксенофонт виголосив таку промову:

/11/ «Справді, людина має очікувати в житті чого завгодно: адже я зараз вислуховую від вас нарікання за ті вчинки, за які, на моє переконання, належало б відчувати вашу глибоку вдячність. Клянусь Зевсом, не чутки про ваш добробут спонукали мене повернутися, коли я вже був у дорозі на батьківщину. Насправді ж я вчинив так, коли дізнався, що ви опинилися в глухому куті, і повернувся, щоб, при змозі, зарадити вашій скруті. /12/ Тож коли я прибув до вас і ось цей Севф став засилати до мене послів і багато чого обіцяв мені[278], у разі, коли мені вдасться переконати вас перейти до нього, я, як вам відомо, не взявся до цієї справи, але повів вас туди, звідки, як я гадав, ви могли швидше переправитися в Азію. Я вважав це найліпшим для вас виходом і знав, що це відповідає вашим бажанням. /13/ Та коли прибув Арістарх з трієрами і завадив нам переправитися, то, як у нас це заведено, я зібрав вас на раду щодо подальших подій. /14/ Отже, вислухавши Арістарха, який велів вам вирушати до Херсонеса, і Севфа, який переконував вас іти в похід разом з ним, хіба ви не одностайно проголосували за похід із Севфом? То що ж поганого я вчинив, коли я повів вас туди, куди всі ви самі порішили іти? /15/ Щодо Севфа і його обману у питанні з платнею, то ви мали б цілковиту слушність, звинувачуючи мене й обурюючись, якби лишень я підтримував його. Та оскільки раніше я був йому найближчим другом, а нині найневгоднішою людиною, то хіба справедливо з вашого боку лаяти мене за те, що я посварився із Севфом саме через вас?»

/16/ «Ви, мабуть, скажете, що, можливо, я виманив у Севфа зароблені вами гроші, вдаючи, начебто я нічого не отримав. Та хіба не очевидно, що коли Севф мені справді щось дав, то він зробив це не з метою втратити ці гроші, до того ж, крім цієї, сплатити вам ще одну суму. Як на мене, якщо він справді це зробив, то він мав на увазі віддати мені менше, а з вас утримати більше. /17/ Якщо ви такої думки, то у вас є можливість зараз же скасувати цю угоду, стягнувши з нього гроші. Адже зрозуміло, що Севф, якщо я отримав що-небудь від нього, зажадає гроші назад і вимагатиме справедливо, коли я не дотримав свого слова у тій справі, задля якої отримав хабара. /18/ Та запевняю вас, я байдужий до того, щоб привласнювати ваші кошти. Клянусь вам усіма богами і богинями — я не отримав навіть обіцяного Севфом мені особисто. Адже він сам присутній тут і, слухаючи мої слова, не гірше від мене знає, чи складаю я правдиву клятву, чи ні. /19/ А ви ще більше здивуєтесь, коли я поклянусь, що не отримав від нього навіть тих подарунків, що їх він роздав іншим стратегам і навіть декотрим лохагам».

/20/ «Однак навіщо я чинив так? Я гадав, воїни, що чим більше зараджу йому у його тодішній скруті, тим міцнішою буде дружба, якою він обдарує мене, коли досягне влади. І ось тепер я свідок його добробуту й одночасно пізнаю його вдачу. /21/ Можливо, хто-небудь скаже: „Хіба тобі не соромно, що ти так пошився у дурні?“. Клянуся Зевсом, я, безсумнівно, соромився б, якби не був обманутий ворогом, але, як на мене, між друзями ганебніше бути ошуканцем, аніж ошуканим. /22/ Та коли вже доводиться остерігатися навіть друзів, то ми, я стверджую, вжили всіх заходів для того, щоб не давати йому слушної підстави утримати обіцяне нам: ми ж анічим не скривдили його, не виявили недбалості до його інтересів і не ухилилися від тих завдань, на які він покликав».

/23/ «Та, можливо, ви скажете: тоді треба було взяти у нього щось у заставу, щоб він, попри будь-яке своє бажання, не міг би нас обманути. З цього приводу послухайте те, що я ніколи не сказав би у присутності Севфа, якби не мав вас цілком нерозважливими і надто стосовно мене невдячними. /24/ Згадайте, в яких обставинах ви перебували, коли я допоміг вам, привівши вас до Севфа. Хіба, коли ви підійшли до міста Перінфа, лакедемонець Арістарх не перешкоджав вам увійти в нього, замкнувши браму? Ви розташувалися табором за межами міста просто неба, посеред зими, і ви користувалися базаром, бачачи, що провіанту обмаль, і знаючи, що у вас і коштів для його купівлі мізер. А тим часом необхідність змушувала вас залишатися у Фракії, бо готові до нападу трієри заважали переправі. /25/ Та якби ми залишилися там, то опинилися б у ворожій країні, з численною ворожою кіннотою і пелтастами, /26/ а у нас, щоправда, хоча й було наявне військо гоплітів, за допомогою якого, гуртом напавши на села, ми могли б, мабуть, набрати провіанту в достатній кількості, але ми не були б у змозі захопити рабів і дрібну худобу, бо після свого повернення я вже не застав у вас ані кінноти, ані пелтастів. /27/ Тож зазнаючи такої скрути, хіба ви мали право вважати, що я кепсько подбав про вас, уклавши спілку із Севфом, у котрого була необхідна для вас кіннота і пелтасти, навіть якби я не поклопотався для вас за оплату? /28/ Адже, приєднавшись до нього, ви знаходили у селах хліб у великій кількості, тому що фракійці були змушені щодуху тікати, і на вашу дещицю випадало багато дрібної худоби і рабів. /29/ І, крім того, відтоді як до нас приєдналася кіннота, ми вже більше не бачили ворогів. А доти вони заповзято переслідували нас, заважаючи нам з допомогою кінноти й пелтастів щоразу, коли, розділившись на дрібні загони, ми намагалися роздобути чимбільше провіанту. /30/ І якщо та людина, яка принесла вам стільки добробуту, не зуміла вам звідкілясь дістати кошти для повної оплати, то хіба це така вже край-біда, що ви на цій підставі навіть не хочете відпустити її живою?»

/31/ «А тепер гляньмо, у яких умовах ви йдете звідси? Хіба ви не провели зиму в достатку і не заощадили дещо з отриманого від Севфа? Адже ви жили завдяки здобичі, забраної у ворога і до того ж у вашому середовищі не було ані вбитих, ані пропалих безвісти. /32/ І якщо вами звершені славні діла у боротьбі з варварами Азії, ба, навіть, ви зажили ще більшої слави, подолавши у Європі тих фракійців, з якими ви воювали? Зрештою, кажу ж вам: за те, за що ви на мене обурюєтесь, належало б подякувати богам як за милість».

/33/ «Ось такі ваші справи. Тепер, в ім’я богів, вислухайте, яке становище у мене. Коли я вперше від’їжджав додому, то я користувався вашою палкою шаною, а також зажитою завдяки вам славою серед усіх еллінів. І лакедемонці ставилися до мене з довір’ям; а то ж вони не послали б мене назад до вас. /34/ Тепер я від’їжджаю огуджений вами перед лакедемонцями і саме через вас у мене виникла сварка із Севфом, тим самим Севфом, якому я сподівався з вашою допомогою посприяти і завдяки цьому знайти для себе і для своїх дітей якесь пристановище, якщо таке у мене буде[279]. /35/ А ви, заради яких я, власне, став таким осоружним, і до того ж в очах людей, значно могутніших за мене, і задля яких я і нині безперестанно труджуся, наскільки мені вистачає сил, — ви склали собі про мене таку думку!»

/36/ «І ось, я стою перед вами, але не як спійманий утікач, який силкується сховатись. Якщо ви виконаєте свої погрози, то знайте — ви будете вбивцею людини, яка невсипуще про вас дбала, разом з вами перенесла багато злигоднів і небезпек, часто навіть у позаслужбовий час, вбивцею людини, яка з ласки богів спорудила з вами стільки трофеїв як знак перемоги над ворогом і докладала всіх зусиль, щоб ви не стали ворогами жодній з еллінських держав. /37/ Тепер у вас є можливість спокійно відправитися суходолом чи морем куди кому заманеться. І ось, коли вам усміхнулося щастя, коли ви пливете туди, куди давно прагнули, і вас кличуть до себе наймогутніші зверхники, коли мова йде про платню, і до вас з’явилися лакедемонці, котрі вважаються найкращими воєначальниками, — тоді ви вирішуєте, що настав час поквитатися зі мною, ба навіть знищити мене? /38/ А коли ми поневірялися, хіба ви — начебто ж володієте прекрасною пам’яттю — не називали мене батьком та іншими подібними іменами і запевняли, що ніколи не забуватимуть у мені свого благодійника? Однак ті люди, які приїхали за вами, теж, мабуть, розуміють у чому річ; тож я міркую, навряд чи вони будуть у захваті від вашого ставлення до мене». На цьому він закінчив свою промову.

/39/ Лакедемонець Хармін піднявся і сказав: «Клянусь Діоскурами, як на мене, ви безпідставно лаєте цю людину. Я навіть сам можу засвідчити на його користь. Коли ми з Полініком запитали Севфа про Ксенофонта, що це за людина, то він нічого не вигадував і сказав лише, що він щиро відданий своїм солдатам. Тому в нього і не складаються стосунки з нами, лакедемонцями, і з самим Севфом». /40/ Після нього виступив Еврілох із Лус [аркадець] і сказав: «На мою думку, лакедемонці, перш ніж стати нашими стратегами, ви мусите добитися від Севфа добровільної чи недобровільної видачі грошей на платню і лише потім відводити нас звідси». /41/ Афінець Полікрат виступив на захист Ксенофонта і сказав: «А я бачу присутнім тут Геракліда, який отримав і продав роздобуті нашею важкою працею багатства і не віддав грошей ані Севфові, ані нам, але приховав і привласнив їх. Якщо ми розумні, то затримаймо його, тим більше що ця людина не фракієць: він сам еллінець і кривдить еллінів».

/42/ Почувши це, Гераклід дуже злякався і, підійшовши до Севфа, сказав: «Буде добре з нашого боку, якщо ми підемо звідси, щоб не потрапити в руки цих людей». І сівши на коней, вони подалися до свого табору.

/43/ Звідти Севф послав Ксенофонтові свого тлумача Абросельма з проханням залишитися у нього разом із 1000 гоплітами. Він обіцяв подарувати йому приморські землі і все інше, обіцяне раніше, а з умовою збереження таємниці повідомив йому, буцімто він чув від Полініка, що коли Ксенофонт скориться лакедемонцям, то він неодмінно буде страчений Фіброном. /44/ І багато інших осіб листовно попереджували Ксенофонта про те ж, а саме, що на нього звели наклепи і йому слід пильнуватися. А Ксенофонт, отримавши ці звістки, узяв двох жертовних тварин і приніс жертву Зевсові-Царю, запитавши в нього, чи слід йому залишатися на запропонованих Севфом умовах, чи піти разом із військом. Священні знаки засвідчили: рушати з військом.

Розділ 7

/1/ Після цього Севф розташувався табором на відстані. А елліни розквартирувалися по селах, звідки вони мали намір, набравши вдосталь продовольства, піти до моря. Ці села були віддані Севфом Медосадові. /2/ Медосад, бачачи, як елліни розносять майно у селах, розлютився і, взявши із собою якогось одриса, найвпливовішу особу із гірських жителів, що спустилися з гір, і близько 30 вершників, приїхав і викликав Ксенофонта з еллінського війська. Той прихопив із собою кількох лохагів та інших підхожих людей і вийшов до нього. /3/ Тоді Медосад сказав: «Ксенофонте, ви чините несправедливість, спустошуючи наші села. Тож повеліваємо вам — я, від імені Севфа, і ця людина, яка прийшла від Медока, царя гірських областей, — піти з цієї країни. А в разі якщо ви не виконаєте цієї вимоги, ми не будемо вам потурати, але коли ви плюндруєте нашу країну, то ми воюватимемо з вами як з ворогами».

/4/ Вислухавши це, Ксенофонт сказав: «Нелегко відповісти тобі на такі слова; одначе я говоритиму заради цього чоловіка (одриса), щоб він збагнув. Яка різниця між вами і нами? /5/ Перш ніж було укладено між нами мирну угоду, ми ходили по цій країні будь-куди, грабуючи що потрапляло під руку і спалюючи все на власний розсуд. Та й ти, з’явившись до нас тоді як посол, став жити у нас, не боячись ніяких ворогів. /6/ А ви, взагалі кажучи, уникали тоді цієї країни і якщо коли й з’являлися в ній, то залишалися там, немов у країні могутніших царів, із загнузданими удень і вночі кіньми. /7/ А тепер, коли ви стали нашими друзями і завдяки нам, з допомогою богів, оволоділи цією областю, тепер ви виганяєте нас з країни, яку отримали від нас, міццю нашої зброї. Як ти сам знаєш, вороги ж не зуміли прогнати нас звідси. /8/ І до того ж ти навіть не вважаєш себе зобов’язаним відпровадити нас у дорогу як людей, гідних отримати дари і віддяку за вчинені вам благодіяння, але щосили прагнеш до того, щоб нам на нашому зворотному шляху навіть ніде було стати табором. /9/ Тож розмірковуючи таким чином, ти не соромишся ані богів, ані цієї людини, яка тепер бачить тебе багатим і знає, що до дружби з нами ти, за власними ж словами, жив грабунками. /10/ А втім, навіщо ти кажеш про це мені? Адже я тепер не командую, а лакедемонці, яким ви — що дуже дивно з вашого боку — навіть не порадившись зі мною, передали військо з метою відвести його назад, мабуть, з такою думкою, щоб я, викликавши гнів у лакедемонців через те, що передав військо вам, не мав тепер вдячності з їхнього боку через те, що передав це ж військо їм».

/11/ Коли одрис почув ці слова, він сказав: «Щодо мене, Медосаде, то після цих слів я ладен від сорому провалитися крізь землю. Якби я раніше про це знав, то не поїхав би з тобою. А тепер іду звідси, бо ж і сам цар Медок не похвалив би мене, якби я став виганяти його благодійників». /12/ Сказавши це, він сів на коня і поїхав разом з іншими вершниками, за винятком чотирьох чи п'яти. А Медосад, який журився з приводу розорення країни, просив Ксенофонта покликати обох лакедемонців. /13/ Ксенофонт, взявши із собою друзів, пішов до Харміна й Полініка і сказав, що Медосад запрошує їх для висунення їм тієї ж вимоги, яка була висунута йому, тобто покинути країну. /14/ «Я так гадаю, — сказав він, — що ви доб’єтеся для солдат належної їм платні, якщо заявите, що військо вимагає від вас добром чи силою стягнути кошти на платню із Севфа і після цього охоче піде за вами, а також що і ви зі свого боку вважаєте це справедливим і тому обіцяли їм вивести їх з країни тільки після того, як солдати отримають чесно зароблене ними».

/15/ Тоді лаконці заявили про свою згоду висловити ці, так само як і інші, на їхню думку доволі переконливі доводи і одразу ж вирушили в дорогу з усіма причетними до цієї справи особами. Прийшовши до Медосада, Хармін заявив: «Медосаде, якщо ти хочеш нам сказати — говори; у противному разі говорити будемо ми». /16/ Тоді Медосад сказав, на цей раз дуже сумирно: «Я лишень кажу — і Севф говорить те ж саме, — що наші друзі цілком слушно не мали б зазнавати від вас якоїсь шкоди. Адже та шкода, якої ви заподіюєте їм, ви робите її і нам, бо ж вони належать нам». /17/ «Ми, — сказали лаконці, — підемо звідси тоді, коли люди, які забезпечили вас усім цим, отримають платню. А якщо вони її не отримають, то ми й тепер (після твоїх погроз) прийдемо їм на допомогу і покараємо тих, хто скривдив їх всупереч своїм клятвам. А якщо такими виявитеся ви, то спочатку будемо мстити вам». /18/ Ксенофонт сказав: «Медосаде, чи не дозволите ви тим людям, у чиїй країні ми перебуваємо і яких ви маєте за друзів, вирішити, кому слід покинути країну, вам чи нам?». /19/ Той із цим не погодився, але наполягав на тому, щоб обидва лаконці пішли до Севфа за платнею, кажучи, що, на його думку, Севф піддасться вимозі. У разі ж, коли той відмовиться, він пропонував послати разом з ним Ксенофонта, причому обіцяв свою підтримку, але просив не палити сіл.

/20/ Відтак послали Ксенофонта разом з найбільш підхожими для цього особами. Прийшовши до Севфа, Ксенофонт сказав: «Севфе, я прийшов до тебе не з вимогами, але для того, щоб довести, наскільки зможу, як безпідставно ти зненавидів мене за за настирливе випрошування для солдатів обіцяного тобою із власної волі. /21/ Адже я гадав, що для тебе не менш корисно віддати обіцяне, аніж для них отримати його. /22/ І насамперед — хто як не елліни, з допомогою богів зробивши тебе царем великої і людної країни, піднесли тебе на висоту, доступну для всіх поглядів, і ти не можеш тепер утаїти ані хороших, ані поганих своїх учинків».

/23/ «Для такої людини, я міркую, дуже важливо уникати докору в тому, що вона не віддячила своїм благодійникам, відіславши їх від себе. Важливо також почути похвалу з уст 6000 чоловік, а ще важливіше ніколи не зрадити своєму слову. /24/ Адже слова людей, не гідних довіри, залишаються марними, безсилими і зневажуваними, а слова людей, відомих своєю любов’ю до правди, коли ці люди просять про що-небудь, можуть подати їм те, що іншим дає сила. А якщо вони хочуть упокорити кого-небудь, то, на мою думку, самі погрози настільки дієві, як накладені іншими особами покарання; і одними обіцянками подібні люди досягають того, що отримують інші завдяки грошам».

/25/ «Згадай, чи дав ти завдаток, уклавши з нами спілку? Я стверджую: ти нічого не дав, але оскільки ми вірили твоїм обіцянкам, у твою чесність, ти переконав таку силу людей вирушити в похід разом з тобою і підкорити тобі царство, що коштує не 30 талантів, які — така думка солдатів — мають вони отримати від тебе, а незмірно більше. /26/ І невже за такі гроші можна купити як довіру до тебе, так і здобуте тобі царство? /27/ Потім пригадай ще, якого великого значення ти надавав тоді завоюванню твоїх теперішніх володінь. Я певен, ти тоді значно дужче жадав домогтися того, що тепер вже досягнуто, аніж отримати навіть незмірно більше грошей, ніж згадана сума. /28/ Я гадаю, що для людини набагато згубніше і ганебніше не втримати того, чим вона володіє, аніж зовсім цим не володіти, цілком так само, як незрівнянно гірше з багатого перетворитися на бідного, ніж ніколи не знати багатства, і значно прикріше з царя перетворитися на звичайну людину, ніж ніколи не царювати. /29/ І хіба ти не розумієш, що твої теперішні піддані не з прихильності до тебе визнали твою владу, а з примусу, і що вони спробували б стати вільними, якби їх не стримував страх. /30/ Чи ж не думаєш ти, що вони боятимуться тебе більше і поведінка їх стосовно тебе буде розважливішою, якщо вони переконаються, що ці солдати або зовсім тут залишаться за твоїм наказом, або будуть готові до тебе повернутися, коли це буде потрібно, і якщо вони водночас знатимуть, що й інші воїнські загони, дізнавшись від цих солдатів багато про тебе хорошого, швидко прийдуть сюди, коли ти цього забажаєш? Невже ти думаєш, що вони будуть слухняніші, якщо, зважаючи на нинішні події, вони зрозуміють, що інші війська, не довіряючи тобі, відмовляться прийти сюди, а ці солдати прихильніші до них, аніж до тебе? /31/ Крім того, вони ж підкорилися тобі не тому, що поступалися нам у кількості, а тому, що у них не було вождів. Тебе ж, мабуть, підстерігає ще одна небезпека: вони можуть вибрати проводирем кого-небудь із тих людей, які почуваються скривдженими тобою, а то й навіть наймогутніших лакедемонців, особливо якщо солдати ладні з неабиякою охотою вирушити з ними в похід, за умови отримання від тебе обіцяного, а лакедемонці підуть на це, бо ж матимуть потребу у війську. /32/ І навряд чи можна сумніватися в тому, що підвладні тобі тепер фракійці охочіше пішли б супроти тебе, аніж за тобою, бо ж під твоєю владою їх очікує рабство, а в разі перемоги — свобода».

/33/ «Якщо ти вже так піклуєшся про цю країну, мов про свою власність, то чи не думаєш ти, що вона зазнає менше лиха, якщо ці солдати, отримавши належне, покинуть її у спокої, аніж коли вони залишаться тут як у ворожій країні, а ти будеш змушений виставити супроти них інше військо, численніше, яке теж потребуватиме провіанту? /34/ Коли у тебе будуть більші витрати: чи тоді, коли ти повернеш свій борг, чи коли борг залишиться за тобою і тобі ще доведеться утримувати за платню інше, могутніше військо? /35/ Щоправда, для Геракліда, як він заявив мені, і ця сума — величезна. Але ж у цей час тобі набагато легше було б роздобути і виплатити таку суму, аніж раніше, до нашого приходу сюди, видати навіть десяту її частину. /36/ Адже не кількість визначає при оплаті поняття „багато“ чи „мало“, а кошти того, хто платить і хто отримує. А твій щорічний прибуток тепер більший за вартість усього, чим ти володів у минулі часи. /37/ А я, Севфе, як твій друг передбачив усе це, бажаючи, з другого боку, щоб ти був гідним тих благ, які тобі подарували боги, а з другого — щоб я не ославився серед солдатів. /38/ Адже — зрозумій це — з допомогою цього війська я вже не міг би тепер вчинити зло ворогові, якби прагнув до цього, і також не був би у змозі, попри будь-яке бажання, вдруге прийти тобі на допомогу; ось таке у війську ставлення до мене. /39/ І все ж я прикликаю у свідки тебе самого і богів-всевидців, у тому, що я ніколи не тільки не отримував від тебе нічого за рахунок солдатів і не просив для себе особисто того, що належало їм, але й навіть ніколи не вимагав і того, що ти обіцяв мені самому. /40/ Клянусь, я й тепер не прийняв би твоїх подарунків, якби ти не вирішив одночасно віддати солдатам те, що їм належить. Але навіть ніколи не вимагав і того, що ти обіцяв мені самому. /40/ Клянусь, я й тепер не прийняв би твоїх подарунків, якби ти не вирішив одночасно віддати солдатам належне. Адже для мене було б ганьбою шахраювати і водночас лишати поза увагою їхню невдачу, тим паче, коли я користуюся у них шаною. /41/ Щоправда, Гераклідові усе видається дрібницями, окрім власного збагачення будь-якими засобами: але я, Севфе, вважаю, що для кожної людини, особливо ж для воєначальника, не існує нічого блискучішого, ніж звитяга, справедливість і шляхетність. /42/ Адже людина, якій притаманні такі риси, — багата, бо у неї багато друзів, багата й тому, що інші прагнуть стати її друзями; в гараздуванні в неї є з ким поділитися радістю, а якщо її щастя похитнеться, то у неї не бракуватиме людей, ладних підтримати її».

/43/ «Проте якщо ти з моїх учинків не міг збагнути, що я був твоїм щирим другом, і не переконався в цьому з моїх слів, то розваж, принаймні, над усім, що говорили солдати; ти ж був присутнім там і слухав виступи моїх супротивників. /44/ Вони доносили на мене лакедемонцям, буцімто я відданий тобі більше, аніж їм, і звинувачували мене в тому, що твої інтереси для мене дорожчі за їхні інтереси. /45/ Вони додавали ще, нібито я отримав від тебе подарунки, Невже вони звинувачували мене в отриманні подарунків, помітивши в мені погане до тебе ставлення, а не навпаки, цілковиту тобі відданість? /46/ Я, принаймні, міркую, що кожна людина має виявляти вдячність до того, хто обдарував її. А ти, у той час, коли я ще нічого для тебе не зробив, ставився до мене з прихильністю — що підтверджувалося і поглядами і мовою, і подарунками, і безліччю обіцянок; а коли я виконав твої бажання і вивищив тебе, наскільки зміг, ти нині дозволяєш собі відвертатися від мене, бо, мовляв, я потрапив у неласку солдатів? Одначе я вірю — ти змушений будеш віддати солдатам належне. /47/ І час навчить тебе цього, і сам ти не захочеш слухати докорів з боку людей, які з такою заповзятістю підтримали тебе. Тому я прошу тебе — коли віддаватимеш солдатам платню, постарайся представити мене в очах солдатів таким, яким ти побачив мене під час нашого знайомства».

/48/ Вислухавши це, Севф став лаяти винуватця затримки з платнею, і всі запідозрили, що це не хто інший, як Гераклід. «Я, — говорив Севф, — ніколи і не думав про затримку платні і, звичайно, повністю розплачуся». /49/ Тоді Ксенофонт знову взяв слово і сказав: «Оскільки ти тепер погодився видати гроші, то я прошу тебе заплатити їх через мене, щоб я з твоєї ласки не став користуватися меншою шаною у війська, ніж тоді, коли я прибув до тебе». /50/ Севф сказав: «Я не спричинюся до того, що солдати поважатимуть тебе менше, а якщо ти залишишся у мене лише з 1000 гоплітами, то я віддам тобі і земельні ділянки, і все, що було мною обіцяно». /51/ Ксенофонт відповів: «За нинішніх умов це неможливо; ти повинен нас відправити». «Але я певен, — сказав Севф, — що для тебе надійніше було б залишитися у мене, ніж піти». /52/ Ксенофонт знову відповів: «Дякую тобі за попередження, але мені неможливо залишатися. Проте знай, якщо мені доведеться користуватися де-небудь впливом, то й ти зможеш мати від цього якусь користь». /53/ Тоді Севф сказав: «У мене немає грошей, хіба що якийсь дріб’язок, — один талант, — та й те я віддаю тобі, як і 60 биків, до 4 тисяч голів дрібної худоби і приблизно 120 рабів. Візьми усе це і понад те заручників, які провинилися перед тобою, і йди». /54/ Ксенофонт посміхнувся і сказав: «Якщо цього забракне для оплати, то чиєю власністю я маю оголосити цей талант? І справді, адже і від’їзд для мене небезпечний, а може бути, мені треба ще остерігатися побиття камінням? Ти ж бо слухав погрози?» Ксенофонт провів цей день у Севфа.

/55/ А наступного дня Севф віддав їм усе, що обіцяв, і разом з тим послав людей, щоб пригнати худобу. Тим часом солдати говорили, буцімто Ксенофонт пішов до Севфа з метою залишитися у нього й отримати обіцяне. Коли ж вони побачили його, то зраділи й побігли йому назустріч. /56/ А Ксенофонт, помітивши Харміна і Полініка, сказав: «Військо отримало це завдяки вам, і тому я все вам передаю; розділіть і видайте війську». Вони прийняли майно і, поставивши продавців, продали його, причому у свій бік вони почули чимало нарікань. А Ксенофонт не ходив до них, але на очах у всіх став збиратися додому, бо в Афінах ще не було прийнято ухвали про його вигнання. Але його друзі з війська прийшли до нього і просили не від’їжджати доти, доки він не виведе солдатів з Фракії і не передасть їх Фібронові.

Розділ 8

/1/ Звідти елліни перепливли в Лампсак, де Ксенофонт зустрівся з фліассийським жерцем Евклідом, сином того Клеагора[280], котрий написав фрески в Лікеї. Він привітав Ксенофонта, радіючи з того, що той залишився живим, і запитав, скільки він надбав коштів. /2/ Ксенофонт, поклявшись, сказав жерцеві, що у нього забракло б грошей навіть на дорогу додому, якби він не продав коня і дещо з речей. /3/ Той не повірив, але коли лампсакійці прислали Ксенофонтові дари гостинності і він став приносити жертву Аполлонові, то Евклід, присутній при цьому, розглянув принесену жертву і сказав, що вірить у те, що коштів у Ксенофонта немає. «Я бачу, — сказав він, — що коли б навіть тобі випала нагода розбагатіти, то цьому на заваді стануть якісь перепони, а якщо таких не виявиться, то ти сам будеш для себе перешкодою». /4/ Ксенофонт погодився із цим. Евклід сказав тоді: «Тобі перешкоджає Зевс-Мейліхій»[281], — і потім він запитав: «Чи приносив ти йому такі жертви, які я влаштовував у вас вдома, тобто жертвоприношення із всепаленням жертви?»[282]. Ксенофонт відповів, що не приносив жертв цьому богові відтоді, як виїхав з дому. Евклід порадив принести жертву згідно з прийнятим ритуалом і запевняв, що це принесе йому щастя. /5/ Наступного дня Ксенофонт попрямував у Офриній, приніс жертву і повністю спалив поросят, згідно із батьківським звичаєм, й отримав гарне знамення. /6/ У той же день прибули для роздачі грошей війську Біон і Навсіклід. Вони запросили Ксенофонта у гості і, здогадуючись, що той лише у превеликій скруті продав свого коня в Лампсаці за 50 дариків, бо чули про те, як сильно він любив його, викупили його, повернули Ксенофонтові і відмовилися від оплати.

/7/ Звідси вони (елліни) пішли по Троаді і, перейшовши Іду, прибули спершу в Антандр і потім, йдучи вздовж берега [азійської частини моря], прийшли у Фівську долину. /8/ Звідти, пройшовши через Атрамітий і Кітоній, вони прийшли в долину Каїка і досягли Пергаму в Місії.

Тут Ксенофонт був гостинно прийнятий Елладою, дружиною Гонгіла[283] з Еретрії і матір'ю Горгіона і Гонгіла. /9/ Вона розповіла йому, що на рівнині мешкає якийсь перс Асідат[284] і якщо Ксенофонт відправиться туди вночі з 300 солдатів, то він, за її словами, візьме його самого з дружиною й дітьми, а також всі його багатства, яких у нього чимало. Як провідника вона послала з ними свого небожа Дафнагора, до якого ставилася з особливою приязню. /10/ Коли вони зібралися у нього, Ксенофонт приніс жертву, і присутній при цьому жрець Басій з Еліди сказав, що жертовні знаки надзвичайно прихильні для Ксенофонта і той перс буде захоплений. /11/ Отже після вечері Ксенофонт відбув у дорогу, взявши із собою найближчих йому лохагів, які залишалися йому вірними за всіх обставин, з метою їх ощасливити. Відправилися ще близько 600 чоловік, які наполягли на тому, щоб Ксенофонт взяв їх із собою; але лохаги пішли від них, не бажаючи ділитися багатством, яке от-от мало потрапити в їхні руки.

/12/ Коли вони близько опівночі прибули на місце, розташоване в околицях фортеці, раби і більшість худоби утекли, бо елліни не звернули на них уваги, прагнучи захопити самого Асідата і його багатства. /13/ Вони пішли на штурм, але виявилися не в змозі здобути фортецю, бо її мури були грубі і високі, з багатьма бійницями, а численні оборонці відбивалися хоробро. /14/ Тоді вони спробували пробити мури, хоча ті мали товщину до 8 цеглин. До ранку пролом був готовий, та як тільки утворився просвіт, хтось із внутрішнього боку мурів величезним списом протнув наскрізь стегно елліна, що стояв поблизу. Потім вони (перси) стали метати стріли крізь отвір і домоглися того, що було небезпечно навіть підійти до нього на близьку відстань. /15/ На крики оборонців і на запалені ними для виклику допомоги вогні прибули Ітаменей із своїм загоном, а із Команії — ассирійські гопліти й близько 80 гірканських вершників[285], теж найманців царя, і ще до 800 пелтастів, а також кіннота з Парфенія, Аполлонія та інших розташованих поблизу місцевостей.

/16/ Тут довелося подумати про відступ. Забравши скільки там знайшлося рогатої і дрібної худоби і рабів, загнали їх усередину утвореного еллінами каре, думаючи вже не про багатства, а про те, щоб відступ не перетворився на втечу, якщо вони підуть, покидавши здобич, і вороги стануть сміливішими, а солдати слабкодухішими. Тепер же вони відступали, немовби б’ючись за взяту здобич. /17/ А коли Гонгіл побачив, як мало еллінів і як багато нападників-ворогів, він, всупереч волі матері, вийшов у поле із своїм загоном, бажаючи взяти участь у битві. На допомогу з’явився також Прокл, нащадок Демарата, із загонами із Галісарни і Тевфранії. /18/ А загін Ксенофонта вже зазнавав неабиякої шкоди від стрільців із лука і пращників і йшов, вишикувавшись у коло, щоб щити могли служити захистом від снарядів. Елліни з труднощами перейшли річку Каркас, коли вже майже половина загону дістала поранення. /19/ Тоді ж був поранений і лохаг Агасій із Стімфали, який увесь час стинався з ворогами. Елліни щасливо вийшли з битви, зберігши близько 200 рабів і дрібну худобу у кількості, достатній для принесення жертв.

/20/ Наступного дня Ксенофонт здійснив жертвоприношення і повів усе військо вночі, з наміром пройти більше довгим шляхом через Лідію: він сподівався, що перс перестане тривожитися з огляду на близькість еллінів і не буде остерігатися. /21/ Однак Асідат довідався, що Ксенофонт вдруге приніс жертву і пішов на нього з усім військом, і сховався у селах, сусідніх з фортецею Парфенієм. /22/ Тут наздогнав його загін Ксенофонта і захопив у полон як його самого, так і його дружин, дітей, коней і все майно. Таким чином справдилося знамення першого жертвоприношення.

/23/ Потім елліни повернулися до Пергама. Тут Ксенофонт мав нагоду скласти подяку богові: лаконці, лохаги, інші стратеги, а також решта солдатів домовилися між собою і надали йому на вибір коней, підводи і решту майна, так що він навіть мав би тепер можливість облагодіяти інших.

/24/ У цей час прибув Фіброн, який, прийнявши військо і з’єднавши його з рештою еллінських воїнських сил, розпочав війну супроти Тіссаферна і Фарнабаза.

/25/ [Намісниками тих царських областей, через які ми пройшли, були: Лідії — Артім, Фригії — Артаком, Лікаонії й Каппадокії — Мітрідат, Кілікії — Сіеннесій, Фінікії й Аравії — Дерн, Сирії й Ассирії — Велесій, Вавілону — Ропар, Мідії — Арбак, фазанців і гесперітів[286] — Тірібаз; кардухи, халіби, халдеї, макрони, колхи, моссінойки, кети[287] і тібарени — автономні; Пафлагонії — Корила, Віфінії — Фарнабаз, європейських фракійців — Севф. /26/ Протяжність усього походу — 215 переходів, 1150 парасангів, 34255 стадій. Тривалість походу — рік і 3 місяці[288]].

Анабазис» («Похід десяти тисяч еллінів») — один з найпопулярніших творів античності. Його автор — Ксенофонт (нар. прибл. 427 р. до н. е.) — був учасником подій, про які йдеться у книзі. Наймані загони, які складалися з еллінів, вирушили в похід (403 р.) разом з військом Юра, який вирішив скинути з престолу перського царя і свого старшого брата Артаксеркса і заволодіти царством. Проте у битві під Кунаксами Кір був убитий, а його перське військо почасти розбіглося, почасти перейшло на бік царя. В основі сюжету «Анабазису» — розповідь про те, що сталося з еллінами і як розвивалися події далі.