Анабазис. Похід 10000 еллінів

Примітки

1

ΞΕΝΟΦΩΝ. Έχσότης Όσυσσέας Χαυξόπουλος.

2

Дарій II Нот, цар Персії з 423 по 405 рр. до н. е. (тут і далі хронологія — до н. е.). Парісатіда — сестра і дружина Дарія II.

3

Дарій перебував тоді у Мідії (Передня Азія), де він придушував повстання племені кадусіїв (404 р.).

4

Сатрап — намісник, правитель області у Перському царстві.

5

Кастола — долина біля річки Термоса в Лідії (західна частина Малої Азії).

6

Тіссаферн, син Гідарна — один з визначних державних діячів Персії наприкінці 5 і початку 6 ст. до н. е. У 395 р. після невдалої битви з еллінами він впав у неласку Артаксеркса і, заманутий у пастку, був ув’язнений і потім страчений за наказом царя.

7

Гопліти — важкоозброєна піхота, основна сила еллінського війська. Озброєння гоплітів складалося з мідного панцира, шолома, поножів, великого щита, довгого важкого списа і короткого меча.

8

Плутарх (Порівняльні Життєписи, Артаксеркс, 2,3) передає ще одну версію цієї події. Згідно з розповіддю, Кір готував замах на життя Артаксеркса в Пасаргадах, під час церемонії коронації на царство, але був виданий братові своїм колишнім вихователем-жерцем і Тіссаферном. Матір врятувала Кіра від страти.

9

Греки називали варварами усі негрецькі племена. Цей термін не мав у давнину того презирливого відтінку, якого він набув згодом.

10

Під титулом царя, без назви країни, греки мали на увазі царя Персії — наймогутнішого володаря на Сході. Персія була першою державою, яка об’єднала під своєю владою увесь Близький Схід.

11

Іонійські міста — грецькі міста Іонії, що в центральній частині західного узбережжя Малої Азії, які знаходилися під владою Персії.

12

Грецькі міста західного узбережжя Малої Азії з часів Дарія І платили перському цареві визначену данину (див. Геродот, VI, 42).

13

Клеарх, син Рамфія — видатний спартанський полководець. Про нього у своїх творах згадують багато грецьких істориків: Фукідід, Ксенофонт, Діодор та інші.

14

Дарик — золота перська монета, вагою близько 8,4 г. 3000 дариків становили 1 талант, грецьку грошову одиницю, вагою приблизно 26 кг.

15

Між громадянами різних грецьких держав укладалися спілки гостинності для взаємної охорони їхніх інтересів у межах цих держав. Кір користувався цією юридичною формою для зносин із своїми еллінськими помічниками, як і в цьому разі.

16

Проксен-беотієць — один із стратегів найманців Кіра, друг Ксенофонта. Розповідь про нього в «Анабазисі» (кн. II, VI, 16). Саме Проксен (див. кн. III, 1,4) умовив Ксенофонта взяти участь у поході Кіра.

17

Пісідія — гірська область на півдні Малої Азії, між Лікією і Кілікією. Починаючи із середини 5 ст., її жителі — пісідійці, відпали з-під влади перського царя і робили набіги на сусідні, підвладні персам, області.

18

Софенет із Стімфали (Аркадія) — один із стратегів у грецькому війську Кіра. Більшість сучасних учених навіть вважає, ніби автором «Походу Кіра» був саме Софенет, але таке припущення не набуло загального визнання.

19

Акрополь — горішня й укріплена частина грецького міста.

20

Гімнети — легкоозброєна піхота, у якої не було оборонної зброї. Гімнети ділилися на метальників дротиків, пращників і лучників.

21

Пелтасти — рід війська, що займав середнє місце між гоплітами та гімнетами. Свою назву вони дістали від слова «пелти» — легкого круглого щита, який становив частину їхнього обладунку. Крім пельти, у них були короткі полотняні панцири, дротики і довгі мечі.

22

Виступ Кіра із м. Сарди розпочався напровесні 401 р., проте, достеменно у який день, невідомо.

23

Парасанг — перська міра довжини; дорівнювала приблизно 5,5 км. Плетр — грецька міра довжини — дорівнювала приблизно 3 м.

24

Менон — уродженець Лариси у Фессалії. Очевидно, Ксенофонт ставиться до цієї особи доволі упереджено, вважаючи його зрадником. Крім розповіді про нього у Ксенофонта (кн. II, 6, 21-29) він відомий нам за діалогом «Менон» Платона, а також з інших пізніших авторів. Долопи — плем’я, що мешкало в Епірі; еніани — мешканці південної Фессалії; олінфійці — мешканці м. Олінфа.

25

Цікава розповідь про так звані «парадіси» — сади — в іншому творі Ксенофонта: «Про домашнє господарство» (розд. 4).

26

фут — грецька міра довжини; аттіцький фут дорівнює 0,296 м.

27

Мається на увазі відомий міф про сатира Марсія, який посмів вступити у музикальне змагання із самим Аполлоном. Місто Келени згадується в Геродота (VII, 26).

28

Лакадемоном часто називали Спарту.

29

Лакадемоном часто називали Спарту.

30

Лікеї — свято на честь верховного грецького бога Зевса, що відзначалося в Аркадії на Лікейській горі, де знаходилося дуже старовинне святилище Зевса. Крім жертвоприношення Зевсу, на цьому святі проводився також агон, тобто змагання, у даному разі гімнастичні (див. також кн. IV, 8, 25). Стленгіди — шкребачки, якими греки після гімнастичних вправ стирали з тіла бруд та олію.

31

Мідас — напівлегендарний цар Фрігії. Сатир — одне з нижчих божеств грецької міфології, супутник бога Діоніса.

32

Прийнятий у греків бойовий лад шикування війська — фаланга. Воно являло собою зімкнутий, безперервний стрій гоплітів.

33

Тут в «Анабазисі» термін «стратег» вживається у значенні воєначальника.

34

Хітон — сорочка без рукавів. Кнеміди — поножі (металічна броня, яка захищала коліно та гомілку від ударів під час бою).

35

Кілікія — область на південному сході Малої Азії. Мала дуже велике стратегічне значення, бо через неї пролягав найкоротший шлях у Сирію та Месопотамію (див. кн. 1,4,4).

36

Значення цього титула не цілком ясне. Очевидно мова йде про перських вельмож, які мали право носити багряні кафтани, або про прапороносців, тому що прапори у персів були багряного кольору.

37

Кір увійшов у Кілікію через так звану «Кілікійську браму», — єдиний зручний для проходу шлях через Тавр. Про цей шлях розповідь у Діодора (14,20).

38

Трієра — корабель з трьома рядами веслярів.

39

Ісси — приморське місто в Клікії, поблизу кордону Сирії. Відоме перемогою, здобутою в цих місцях Олександром Македонським над персами (333 р.).

40

Лох — тактична одиниця у грецькому війську, яка відповідає сучасній роті. Чисельність лоха не була постійною, але здебільшого становило до 100 чоловік.

41

Запорукою вірності могли бути клятви, скріплені потискуванням правої руки, узливаннями й жертвоприношеннями, обмін заручниками тощо.

42

Діодор (14, 20) інакше, ніж Ксенофонт, описує поведінку царя Кілікії Сіеннесія. Згідно з його розповіддю, той вів подвійну політику: з одного боку, не маючи змоги вчинити опір Кірові, Сіеннесій відрядив одного із своїх синів разом з Кіром у похід супроти Артаксеркса, давши йому воїнський загін. А водночас таємно послав другого сина до перського царя, щоб надати йому необхідні відомості про Кіра і його військо. Акінака — короткий перський меч.

43

Солдати в грецькому війську не отримували пайка. Вони повинні були утримувати самих себе, купуючи продукти на базарі, якщо військо перебувало у дружній країні. У ворожій країні військо, як правило, жило грабежем. Лише у виняткових випадках, наприклад, під час переходу через пустелю, військо везло із собою запас продовольства. Одним з головних завдань для стратега була турбота про наявність базару із їстівними припасами поблизу стоянок війська.

44

Стадій — грецька міра довжини. Найбільше поширення мав аттіцький стадій, що дорівнював приблизно 0,177 км.

45

Перекручення Ксенофонтом історичних фактів, бо в іншому своєму творі «Грецька історія» він викладає ці події інакше. Насправді начальником морської експедиції був спартанець Самій, а не Тамос, а Піфагор, судячи з усього, — ім’я вигадане. У час написання «Анабазису» Ксенофонт перебував у цілковитій залежності від Спарти, тому не міг не брати до уваги її інтересів.

46

Згідно із свідченням Діодора (14,19), 800 спартанських воїнів під командуванням Хірісофа були послані Кірові Спартою у відповідь на його прохання про допомогу.

47

Геродот (5,52 і наст.) розповідає про укріплення, які були побудовані на великих трактах Персії і які він називає «брамою» або «проходами». Їх охороняли гарнізони, а відтак уряд мав можливість контролю за пересуванням шляхами велетенського царства. Про описану Ксенофонтом «браму» згадує докладно і Страбон (14,5,18; 16,2,8).

48

Мова йде про засновану перським урядом так звану провінцію по той бік річки, куди входили області на південь від Тавра й Амана і на захід від Євфрату. До неї належав і Кіпр.

49

Див. кн. I,3,7.

50

В культі семітської богині Атаргатіс велике значення надавалося священним рибам. Цей культ богині був дуже поширений у населених семітами областях.

51

Члени царської родини, а також окремі перські вельможі, отримували доходи натурою з міст та областей, подарованих їм з цією метою царем. Ці засоби йшли на утримання двору, на одяг. Вираз «на пояс», мабуть, означає «на вбрання».

52

Євфрат — найбільша річка Передньої Азії, бере свій початок двома рукавами у північно-східній частині Малої Азії і впадає у Перську затоку.

53

Вавілон — стародавня столиця Вавілонського царства, заснована, очевидно, у 3 тис. до н. е. Перський цар зазвичай проводив там зимові місяці.

54

Див. кн. I,1,2.

55

Міна — грецька срібна монета вагою приблизно 617 г.

56

Фрурарх — начальник гарнізону. Лохаг — начальник, командир лоха.

57

Глус — син єгиптянина Тамоса, тлумач і друг Кіра; після смерті Кіра перейшов на бік Артаксеркса і згодом був командувачем перського флоту.

58

Після переправи через Євфрат військо Кіра вступає в Месопотамію і йде по Месопотамській пустелі.

59

Ксенофонт неправильно називає Аравією область від річки Аракса до кордону Вавілонії. Аравія — область між Сирією та Месопотамією.

60

Слово «піли» грецькою означає «брама». Тут проходив кордон вавилонської області.

61

Капіфа — перська міра сипучих і рідких тіл, що дорівнювала приблизно 2,3 л.; сікль — перська срібна монета, вагою 5,6 г.; обол — грецька дрібна срібна монета; хойнік — грецька міра сипучих тіл, дорівнювала приблизно 1,1 л.

62

Між центральною частиною пустелі і Євфратом зустрічаються місцями величезні, вкриті багнюкою, простори, — результат випару опадів.

63

Анаксиріди — довгі й вузькі перські штани.

64

За підрахунками вчених, населення перської держави становило не менше 50 млн. чоловік.

65

Спосіб переправи через річку, практикований у тих місцях і донині, описаний також і в Арріана (Анабазис, III, 29, 4) і в Бехістунському напису Дарія.

66

Серед вищих перських сановників було сім радників — найближчих помічників царя. У Кіра, напевно ж, двір був організований за зразком двору перського царя.

67

Про цей спосіб прирікання на смерть через доторк до поясу обвинуваченого згадується і в Геродота (1,137), щоправда в ідеалізованому світлі, і в Діодора (8, 30).

68

В Персії під час появи царя всі підданні мусили падати перед ним на коліна, виражаючи цим поклоніння, мов божеству. Судячи з розповіді Ксенофонта, деякі перські вельможі також запроваджували подібний вияв пошани до себе.

69

Очевидно, цей титул носили євнухи царського гарему.

70

Кір тут наслідує еллінський звичай нагороджувати переможців вінками.

71

Згідно з Ксенофонтом (Кіропедія, 6,1, 30), звичайні бойові колісниці були перетворені на серпоносні колісниці за Кіра Старшого.

72

Як вважають, армії обох супротивників були приблизно однакові за кількістю (по 30 000 чоловік), але Артаксеркс мав відчутну перевагу в кінноті (6000 проти 2500), що й вирішило підсумок битви.

73

Оргія — грецька міра довжини, приблизно 1,5 м.

74

Мова йде про перекриття, докладно описане Ксенофонтом (див. кн. II, 4, 12), споруджено Навуходоносором II (605-562) у місці, де Тигр та Євфрат найближче підходять одне до одного.

75

Достеменне місцезнаходження Кунакси не встановлено. Припускають, що вона знаходилася поблизу пагорба Куніе, приблизно за 82 км на північ від Вавілона.

76

Аріей — друг Кіра і начальник його варварського війська. Спочатку, як видно з розповіді Ксенофонта, після битви біля Кунакси він підтримував дружні стосунки з еллінами, але потім, отримавши від Артаксеркса запевнення в безпеці, зрадив їх і взяв участь у взятті в полон та убивстві стратегів та лохагів.

77

Каре будувалося таким чином, що попереду і позаду шикувалися фаланги, а по боках — колони. Всередині ж, під прикриттям війська розміщувалися легкоозброєні, обоз та обслуга.

78

У релігійному культі греків жертвоприношення відігравали важливе значення і на війні, як правило, не приймали жодних рішень без подібного обряду. Оскільки ворожіння за нутрощами тварин було складною справою, то зазвичай воно доручалося ученим жерцям-ворожбитам. У разі несприятливого знаку жертви, такі жертвоприношення, як правило, повторювалися доти, доки не з’являлися хороші знаки.

79

Культ Зевса-Рятівника був поширений у всій Елладі. Цей бог часто прикликався греками перед початком битви.

80

Прийнятий у греків бойовий лад шикування війська — фаланга. Воно являло собою зімкнутий, безперервний стрій гоплітів.

81

Перська піхота не мала захисного обладунку, крім легкого, обтягнутого шкірою, щита. Її озброєння не годилося для рукопашного бою з надітими в шоломи, панцири і поножі еллінським гоплітами.

82

В останньому розділі «Кіропедії» (8, 8, 24 і наст.) розповідається про занепад військової справи у персів за часів Ксенофонта, зокрема і про серпоносні колісниці, які втратили своє колишнє значення.

83

Греки боялися паніки, яка могла виникнути на змаганнях колісниць на гіпподромах внаслідок полохливості коней. Тому на гіпподромах Еллади існував спеціальний вівтар, присвячений якомусь місцевому героєві, котрий, за віруваннями греків, володів силою наводити страх на коней. На цих вівтарях візничі перед змаганнями приносили жертви умилостивлення.

84

Про цей спосіб прирікання на смерть через доторк до поясу обвинуваченого згадується і в Геродота (1,137), щоправда в ідеалізованому світлі, і в Діодора (8, 30).

85

Співтрапезниками називалися ті чиновники і придворні перського царя, які одного разу брали участь у застіллі в палаці за кошти царя. Тут маємо приклад наслідування Кіром придворних звичаїв царя.

86

Лікар Ктесій — грек, уродженець м. Кніда. Ктесій 17 років (з 414 по 398 рр.) провів при дворі перського царя і написав історію Сходу.

87

У цьому (9-му) розділі першої книги, і в іншому своєму творі «Кіропедія» (Виховання Кіра) Ксенофонт виводить образ зразкового правителя держави, такого, яким він мав відповідати уявленням самих персів.

88

Про виховання синів знатних персів Ксенофонт докладно розповідає у своєму творі «Кіропедія».

89

Полювання було не лише улюбленим заняттям перських вельмож, але на нього дивилися як на вправляння у воїнській звитязі і підготовку до воїнських подвигів.

90

Іонійські міста — грецькі міста Іонії, що в центральній частині західного узбережжя Малої Азії, які знаходилися під владою Персії.

91

Підношення подарунків цареві і перським можновладцям було обов’язковим для всіх осіб, які підтримували з ними стосунки, а також для підвладних міст й областей.

92

Справжнє ім’я уродженки Фокеї — Мільто. Вона стала наложницею Артаксеркса.

93

Царський штандарт згадується Ксенофонтом у Кіропедії (7,1,4): «Золотий орел, піднятий на довгий спис».

94

Демарат — спартанський цар. Він був позбавлений звання як незаконний син царя Аристона, утік до перського царя Дарія І і брав участь у поході Ксеркса на Грецію.

95

Про грека Фаліна, який користувався довірою Тіссаферна, відомо, що він був родом із Закінфа — острова біля західного узбережжя Греції.

96

Декотрі вчені гадають, ніби під іменем Феопомпа Ксенофонт вивів самого себе, проте навряд чи це припущення слушне, бо воно не узгоджується з фразою «Анабасіса» (II, 1,14): «Інші ж стратеги, кажуть, виступали», з чого випливає, що Ксенофонт розповідає про ці переговори з чужих слів.

97

Під час царювання Дарія II у Єгипті відбулося повстання, яке призвело до цілковитого відпаду країни від Персії і відновлення влади фараонів. Спроби Артаксеркса II Мнемона знову підкорити собі Єгипет зазнали невдачі.

98

Тигр — одна з найбільших річок Передньої Азії, бере свій початок у західній Вірменії, протікає на південь майже паралельно Євфрату, утворюючи разом з цією річкою так зване Дворіччя чи, грецькою, Месопотамію, впадає у Перську затоку.

99

Бики, кабани і барани зазвичай заколювалися греками під час промовляння найсвященніших клятв.

100

Мова йде про початок відступу греків з-під Кунакси. Перейшовши через Тигр по мосту на шляху з Вавілона в Сузи, військо вирушило на північ уздовж східного берега Тигра.

101

Елеєць — мешканець Елеї (Еліди), області, розташованої у північно-західній частині Пелопоннесу.

102

У вільному строю відстань від одного бійця фаланги до іншого (від списа сусіднього солдата і від грудей його до грудей солдата, що стояв за ним у наступному ряду) становила приблизно 1,85 м. У бойовому, щільному строю відстань становила 0,90 м.

103

Іригаційна система каналів і ровів у вавилонській області мала величезне значення для родючості країни. Докладна розповідь про це у Геродота (1,193).

104

Артаксеркс пробачив Аріеєві та його помічникові Мітрідату (див. кн. II, 2, 35) і призначив їх згодом на важливі державні посади.

105

Мова йде про перекриття, докладно описане Ксенофонтом (див. кн. II, 4, 12), споруджено Навуходоносором II (605-562) у місці, де Тигр та Євфрат найближче підходять одне до одного.

105

Цілком можливо, що цим юнаком був не хто інший, як сам Ксенофонт.

107

Згідно з описом Ксенофонта, за Опісом закінчувалася родюча частина Месопотамії і починалася «пустеля». Мідією Ксенофонт називає частину Месопотамії, розташовану по середній частині Тигра і Євфрату, — одвічну область Ассирії. Насправді Мідія була розташована далі на схід, до півдня та південного сходу від Каспійського моря.

108

Члени царської родини, а також окремі перські вельможі, отримували доходи натурою з міст та областей, подарованих їм з цією метою царем. Ці засоби йшли на утримання двору, на одяг. Вираз «на пояс», мабуть, означає «на вбрання».

109

Геродот (І, 194) розповідає, що мешканці Месопотамії виготовляли остови суден з верби, яку вирубували у Вірменії і сплавляли течією Тигра в Месопотамію. Остови обтягувалися шкірою, причому суднові надавалася форма круглого щита.

110

Ксенофонт вживає тут термін ефедр, взятий з практики гімнастичних змагань. Якщо під час попереднього жеребкування хто-небудь із змагунів залишався без пари, то він називався «ефедром» і вступав у змагання з переможцями у парних змаганнях.

111

Під час царювання Дарія II у Єгипті відбулося повстання, яке призвело до цілковитого відпаду країни від Персії і відновлення влади фараонів. Спроби Артаксеркса II Мнемона знову підкорити собі Єгипет зазнали невдачі.

112

Рівнини були зручні для дій численної перської кінноти, у той час як у грецьких найманців Кіра цей рід війська був відсутній.

113

Тіара — перський головний убір, схожий на нинішній башлик. Тільки цар мав право носити розпрямлену тіару; інші перси були зобов’язані притискати її верхню частину донизу. Тіссаферн тут немовби натякає на свої наміри посісти царський престол, але насправді він завжди був вірним слугою Артаксеркса.

114

Всі підданні перського царя, незалежно від їхнього становища, вважалися рабами царя, їхнього пана.

115

Життя еллінських стратегів у полоні і їхня страта описані Плутархом (Артаксеркс, 20).

116

Мова йде про Пелопоннеську війну 431— 404 рр.

117

Ефори — найвищий урядовий орган у Спарті.

118

Істм — перешийок. Під цією назвою зазвичай мали на увазі перешийок, що з’єднував Пелопоннес із Середньою Грецією.

119

Горгій з Леонтіни — відомий софіст.

120

Тобто поблизу царської резиденції.

121

За часів Ксенофонта греки були знайомі з географічними картами, і свідчення про це ми знаходимо у Геродота (V, 49). З «Анабазиса» ж видно, що найманці Кіра картами не користувалися, бо ж після смерті Кіра та зради Аріея вони почувалися в цілковитій непевності, не знаючи як вибратися з Вавілонії. Упродовж свого відступу вони постійно вдавалися до допомоги провідників.

122

Далі Ксенофонт подає відомості про себе, до часу, коли він приєднався до війська Кіра.

123

Сократ — знаменитий афінський філософ, користувався великим впливом на афінську молодь з аристократичних прошарків. Ксенофонт був учнем Сократа і після його страти написав свої «Спогади про Сократа».

124

Під час Пелопоннеської війни.

125

У Дельфах було знамените святилище Аполлона, із уславленим оракулом. До дельфійського оракула Аполлона зверталися за порадами як приватні особи, так і державні діячі, завдяки чому дельфійські жерці мали чималий вплив і в політичному житті Еллади.

126

Згідно із «вказівкою» Аполлона, особливим покровителем Ксенофонта під час походу був Зевс-Цар.

127

Див. кн. I, 3,1.

128

За віруваннями еллінів, їхнім верховним богом був Зевс, який, як і більшість інших богів і героїв, мав ряд епітетів (додаткових найменувань), які підкреслювали ті чи ті сторони його властивостей і могутності.

129

Ксенофонтові в той час було, мабуть, приблизно 30 років. Такий вік вважався в Афінах непідхожим для обіймання посади стратега.

130

Ксенофонт тут знову вдається до порівняння, запозиченого з області атлетичних змагань. Призи виставлялися для огляду перед початком змагань. Агонотети — організатори та судді змагань (агонів).

131

У багатьох східних народів, зокрема і в лідійців, не лише жінки, а й чоловіки носили сережки, що не було прийнято у греків.

132

Таксіарх — командир загону, найближчий помічник стратега.

133

За уявленнями греків, гість вважався недоторканим для господаря, поки він перебував під його дахом. Права гостя охоронялися релігією.

134

Чхання вважалося у греків доброю прикметою.

135

Мова йде про похід персів у 490 р., який завершився їхнім розгромом біля Марафону.

136

Похід персів на Грецію у 480—479 рр. Греки тоді розбили персів у морській битві біля Саламіну і на суходолі біля Платеї.

137

Трофеї — пам'ятники перемоги, які споруджувалися на полі битви після обернення ворогів у втечу. Буквальний переклад слова «трофей» — пам'ятник втечі. Трофеї зазвичай складалися із узятої у ворогів зброї, навішеної на дерев'яний стовбур чи стовп.

138

Лотофаги — лотосоїди — згадуване в «Одіссеї» Гомера (IX, 82-104 і XXIII, 311) міфічне плем'я, яке харчувалося солодкими, мов мед, плодами лотоса. Людина, скуштувавши вперше цей плід, нібито забувала батьківщину, батьківську оселю і родину і назавжди залишалася у країні лотофагів.

139

Ксенофонт висловлює тут давні прагнення греків до завоювань на сході.

140

За грецьким військом, як правило, йшли слідом великий обоз та обслуга (носії зброї, вантажу, наметів, майна воїнів). Сюди також входили ремісники, жерці, лікарі, полонені, погоничі тощо.

141

Каре будувалося таким чином, що попереду і позаду шикувалися фаланги, а по боках — колони. Всередині ж, під прикриттям війська розміщувалися легкоозброєні, обоз та обслуга.

142

У війську найманців Кіра на цьому етапі походу, за свідченням Ксенофонта, не було одновладдя. Стратеги були рівноправні, і всі питання вирішувалися ними на радах більшістю голосів.

143

У найближчі роки після закінчення Пелопоннеської війни переможці лакедемонці були фактичними господарями усієї Греції і користувалися найбільшою шаною серед громадян інших грецьких держав.

144

Військо продовжує іти на північ уздовж східного берега Тигра.

145

Критці вважалися найкращими стрільцями з луків серед греків, а родосці — найкращими пращниками.

146

Описані Ксенофонтом (V, 4, 7-12) руїни міст Лариси і Меспіли знаходяться в області стародавньої Ассирії. Лариса відповідає збереженим до нашого часу решткам міста біля Кала, а Меспіла — столиці Ассирії Ніневії. Крепіда — фундамент.

147

Це сталося за часів Кіра Старшого, який царював з 559 по 529 рр.

148

Можливо, що підставою для цієї легенди стало сонячне затемнення, що мало місце у цій місцевості у травні 556 р.

149

Ймовірно, гробниця одного з ассирійських царів.

150

Єдине місце, де згадуються скіфи. Як гадають учені, це слово — пізніша вставка редакторів.

151

Еномотія — підрозділ піхоти, кількістю приблизно 25 чоловік. Пентекостія — загін чисельністю приблизно в 50 чоловік.

152

Геродот також неодноразово згадує (VII, 223; VII, 22; 7, 56) про те, що воїнів перської армії підганяли до бою, до походу і до роботи силою — ударами батогів.

153

Найманці Кіра, рухаючись угору по Тигру, підійшли до місцевості (тепер місто Єзір), де шлях уздовж річки перетинають високі Курдистанські гори. Звідси й зупинка й вагання греків стосовно вибору дальшого напрямку шляху.

154

На території перської монархії мешкало багато племен, які, живучи у важкодоступних місцевостях не підкорялися цареві і не надавали своїх контингентів у перське військо. Такі області були в горах Малої Азії, у пустелях Аравії, Лівії, а також у степах Середньої Азії. Як розповідає Ксенофонт (кн. IV, 3), кардухи іноді вступали у зносини із сатрапом найближчої області й укладали з ним договори.

155

Ця вказівка неточна; південний рукав верхнього Євфрату (сучасний Мурадсу) справді протікає територією Вірменії, неподалік витоків Тигру; а джерела цього рукава знаходяться значно далі на схід. Стратеги прямували на північ, мабуть, у надії переправитися через Тигр і Євфрат біля витоків цих річок, там, де переправа не становила б труднощів.

156

Нічне чергування у грецьких військах поділялося зазвичай на три чи чотири вахти.

157

Область, заселена кардухами (сучасний Курдистан), визначається доволі точно завдяки відомостям, які подає Ксенофонт. Кардухи жили в гористій місцевості. Перси не змогли підкорити їх (див. кн. III, 5,16), але сатрап сусідньої з кардухами області іноді укладав з ними мирні угоди. Жителі Вірменії не будували поселень у прикордонній з кардухами області, остерігаючись нападів (див. кн. 1,4,1).

158

Прямі лохи — тактична побудова війська, яка відповідає колоні.

159

Греки вважали найтяжчим злочином залишення померлих без поховання. Тому після битви переможці й переможені укладали перемир’я для віддання трупів землі.

160

Спосіб зберігання вина, практикований на Сході і в наш час.

161

Найманці Кіра знову вступають тепер на територію (східну Вірменію), підвладну перському цареві, тому назустріч їм знову виходить перське військо під командуванням сатрапа Оронта.

162

Йдеться, мабуть, про плем’я мардів.

163

Тут мова йде про припонтійських халдеїв, які мешкали, ймовірно, недалеко від південно-східного узбережжя Чорного моря, по сусідству з колхами, у країні яких стояло грецьке місто Трапезунт.

164

Гіматій — плащ.

165

Узливання — вид безкровної жертви богам. Частина вина з чаші проливалася на землю, при чому прикликалися боги і підносилися молитви.

166

За свідченням Ксенофонта (Лаконська політія, 13, 8), у спартанських військах було прийнято на очах ворога заколювати козу, причому флейтисти починали грати на своїх інструментах, а всі воїни покладали на голови вінки.

167

Греки обожнювали явища і предмети природи, в тому числі і річки. Умилостивлювальні жертви приносилися богові річки для того, щоб він не протидіяв переправі.

168

Греки, мабуть, помилково прийняли притоку Тигра Бітліс за витоки Тигра.

169

Річка, яку Ксенофонт називає Телебоєм, очевидно, є південним рукавом Євфрата (сучасний Мурадсу). За нею починалася область західної Вірменії — сатрапії Перського царства, правителем якої був Тірібаз.

170

Перейшовши Телебой, греки, мабуть, вирушили на північний захід, а потім, після зіткнення з Тірібазом, прямо на північ, прагнучи якомога швидше пробитися через гори.

171

Греки мали звичай перед гімнастичними вправами намащуватися олією для надання шкірі більшої еластичності.

172

Амазонки — легендарні жінки-воїни, з якими зв’язані численні грецькі міфи.

173

Халіби — народність Малої Азії, трохи — народність Малої Азії.

174

Якби елліни йшли далі звідси у попередньому напрямку, то вони могли б швидко дістатися берега Чорного моря, яке знаходилося від них на відстані приблизно 150 км.

175

Комарх — сільський староста.

176

Окрім грошового податку, всі підвладні Персії області були зобов’язані сплачувати цареві данину натурою. Вірменія славилася своїми кіньми.

177

У деяких племен кінь вважався священою твариною бога Сонця, якого шанували греки під іменем Геліоса. (Див. Геродот (1,216)).

178

Комарх, мабуть, навмисне повів військо не на північ до моря, через країну халібів, а ще далі на схід, до верхнього Аракса. Коли обман був викритий і комарх сховався, то греки пройшли без провідника у тому ж напрямку ще 7 днів, поки не досягли Аракса, який називався в цих місцях Фазіс.

179

Найманці Кіра під час свого відступу через північно-східну частину Малої Азії двічі зустріли на своєму шляху халібів (див. кн. V, 5,1) у різних місцевостях: приморській і гірській частинах південно-східного Причорномор'я.

180

Гірське плем'я, яке мешкало у часи Ксенофонта, мабуть, у районі витоків Гарпаса.

181

Саме так іменуються племена, які проживали біля р. Фазіс, сучасної Ріоні. Але фазіани, згадувані в цьому місці «Анабазиса», — це, мабуть, плем'я, яке проживало у верхній течії Аракса, що теж у давнину був відомий під назвою Фазіс.

182

Ксенофонт у «Лаконській поліції» (II, 6) розповідає, що спартанські юнаки навчалися крадіжкам для того, щоб вони не надто страждали під час голоду. Юнаків, спійманих на гарячому, карали.

183

Хірісоф вказує тут на жадібність афінських урядовців.

184

Короткий кривий меч, яким були озброєні спартанські гопліти.

185

Згадуване багатьма античними авторами плем’я скіфінів мешкало в гірській місцевості на південь від Трапезунта.

186

Місцерозташування цього міста не визначено. За припущеннями вчених, воно було в Байбуртському котловані, де зливається багато дрібних річок.

187

Оскільки Ксенофонт не називає імені ворожого скіфінам племені, через землі яких повів еллінів провідник з Гімніади, то можна лише припускати, що це також були скіфіни, які ворогували зі скіфінами Гімніади.

188

Розташування гори не визначено. Очевидно шлях еллінів від Гімніади (землями скіфінів, макронів і колхів) пролягав через Північно-Анатолійські гори, до перевалу Зігана.

189

Плем'я макронів згадується багатьма стародавніми авторами. Вони мешкали, мабуть, на південний схід від колхів. Епізод з грецьким воїном, який упізнав свою батьківщину у країні макронів, яскраво характеризує рабовласницьке суспільство.

190

Племена колхів, від яких дістала свою назву південно-західна частина Закавказзя (Колхіда), поширювалися, як видно із розповіді Ксенофонта, значно далі на захід, аніж у пізніші сторіччя античності, займаючи південне узбережжя Чорного моря до Трапезунта і навіть на 100 км далі на захід.

191

Про мед, який володіє дурманними властивостями, згадує багато стародавніх авторів (Страбон, Полібій та ін.).

192

Трапезунт — одна з найдавніших грецьких колоній південного берега Чорного моря, яка знаходилася на місці сучасного міста з тією ж назвою. Згідно з грецькою традицією, Трапезунт був заснований колонією Мілета Сінопою (див. прим. 218) у середині 8 ст.

193

Шкіра жертовних тварин часто слугувала у греків призом на змаганнях.

194

Панкратій — змагання з бігу і кулачного бою.

195

Одіссей повернувся до свого рідного острова Ітаки на кораблі феаків, де йому було влаштовано зручне ложе. Під час глибокого сну він не прокинувся й тоді, коли феаки перенесли його на берег (Одіссея, XIII. 75-125).

196

Анаксібій — наварх, тобто командувач спартанським флотом у 401-400 рр. У 400 р. він був замінений, а в 389 р. відряджений гар мостом в Абідос (див. прим. 220). У 388 р. він поліг у бою.

197

Пентеконтера — п’ятдесятивесельний корабель. Періек — буквально «мешканець околоці». Так називалися неповноправні громадяни спартанської держави, які користувалися особистою свободою і правом на земельну власність, але були позбавлені політичних прав.

198

Дрили, ймовірно, — споріднене з колхами плем'я, яке проживало в горах поблизу Трапезунту.

199

Дорифори — списоносці.

200

Керасунт — колонія Сінопи, на захід від Трапезунта.

201

Десятина — поширений у греків вид пожертвувань на користь богів: десята частина прибутку, який отримувався від якоїсь справи, від доходів і воєнної здобичі.

202

Наступні параграфи «Анабазиса» містять у собі другий автобіографійний екскурс Ксенофонта.

203

Афіни, подібно до багатьох інших міст Греції, мали свою скарбницю у дельфійському святилищі.

204

Після повернення з походу Ксенофонт з рештками найманців Кіра влився у склад спартанських військ, які воювали в Малій Азії. З 396 по 394 рр. спартанськими військами в Малій Азії командував спартанський цар Агесілай, і Ксенофонт став його другом і помічником.

205

Неокор — наглядач храму.

206

За службу в спартанському війську Ксенофонтові був ухвалений вирок в Афінах на вічне вигнання з конфіскацією майна. У середині 80-х років 4 ст. Ксенофонт оселився в наданому йому лакедемонцями маєтку Скіллунті поблизу Олімпії, де жив до 370 р., займаючись сільським господарством, полюванням та літературою. У цей період він і написав «Анабазис».

207

В Олімпії, де знаходився знаменитий храм Зевса, кожні чотири роки відбувалися всееллінські свята і змагання; сюди сходилися глядачі і подорожні з усієї Еллади.

208

Храм Артеміди в Ефесі — один із найзнаменитіших грецьких храмів. Культ Артеміди Ефеської — одного з уособлень родючості — мав дуже велике поширення не лише серед греків, але й серед деяких інших народностей, які мешкали в Малій Азії, наприклад, у персів (див. кн. 1,6,7).

209

Стела — кам'яна чи бронзова плита, яка ставилася на коротке ребро на могилах, біля храмів та біля інших споруд. На стелах вирізалися написи та рельєфні зображення; іноді їх покривали живописом.

210

Моссінойки згадуються багатьма стародавніми авторами. Вони жили в лісистих узбережних горах на захід від Керасунта. Грецькою мовою слово «моссінойки» означає «люди, що живуть в моссінах», тобто високих дерев'яних будинках. Інша назва племені (у Страбона) — гептакомети.

211

Проксен — гостинна людина.

212

Хори грецького театру, які супроводжували піснями й діями гру акторів, під час своїх виступів шикувалися на оркестрі у певному порядку. Під час виконання хорових пісень у перервах між окремими частинами драматичної дії обидва напівхори ставали шеренгами один навпроти одного, причому окремі строфи виконувалися то однією, то іншою стороною хору.

213

Моссінойки виходили в море не тільки на риболовлю, але й полювати на велику здобич.

214

Плем'я, яке проживало на березі Чорного моря на захід віл моссінойків. Про тібаренів є відомості у Геродота (III, 94).

215

Колонія Сінопи (див. прим. 218). Точне місце розташування Котіори не встановлено.

216

Урочиста хода відбувалася під час багатьох грецьких релігійних свят. Зазвичай під час ходи до храмів несли зображення богів і священні підношення.

217

Область у північній частині центральної Малої Азії. Пафлагонія входила до складу перського царства, але правителями у ній перси призначали місцевих вождів, тому що вона добровільно підкорилася Кіру Старшому. У війську Кіра Молодшого теж був загін патагонської кінноти (див. кн. 1,8,5).

218

Сінопа — колонія Мілета, найзначніше грецьке місто північного узбережжя Малої Азії. Своєю чергою, сінопці заснували ряд колоній на Чорноморському узбережжі (Котіора, Керасунт, Трапезунт) і, як видно з «Анабазиса», перебували з ними у доволі незвичних стосунках. Від своїх колоній Сінопа отримувала щорічну данину, посилала туди своїх намісників, натомість охороняла ці міста від нападів ззовні.

219

Вождь пафлагонців. Як видно з подальшої розповіді Ксенофонта (див. кн. V, 6, 8), Корила не виконав повелінь Артаксеркса.

220

Загальноприйняте зичення цього терміну — намісник, або військовий комісар, якого відряджала Спарта у грецькі міста для вчинення нагляду й охорони її інтересів. В цьому ж випадку мова йде про управителя, якого призначала Сінопа в Котіору. Згадувані у подальшому викладі гармости — це спартанські намісники.

221

Гераклея Понтійська (колонія Мегари) — одне з великих грецьких міст південного Причорномор’я, яке знаходилося в Ахерузійській затоці сучасного міста Ереглі. Своєю чергою, Гераклея заснувала на північному березі Чорного моря колонію Херсонес (поблизу Севастополя) і на західному березі — Каллатій.

222

Золота монета міста Кізіка, дорівнювала 1/2 дарика.

223

Це сталося у 416 р., під час Пелопоннеської війни (див. Фукідід, VIII, 8,39,61,62,80).

224

Народність у Колхіді.

225

Див. кн. V, 7,13— 17. Агораном — наглядач ринку.

226

Борей — північний вітер; Нот — південний вітер.

227

Особа посла вважалася у греків священною і недоторканою.

228

У еллінів посли, які вирушали на перемовини до ворогів, мали відмітні знаки — короткий, обвитий зображенням двох змій, посох. Бог Гермес — посланець богів — завжди зображався з подібним жезлом (керікеєм).

229

Злочин у греків вважався переступом супроти божеських і людських правил. Тому злочинець ставав ще й нечестивцем і не міг вже спілкуватися з богами і з людьми. Для того, щоб звільнитися від нечестя, йому насамперед належало очиститися. Обряди очищення були досить різноманітні. Одним із поширених обрядів, крім омовіння, було жертвоприношення з подальшим окропленням осіб, які підлягали очищенню, кров’ю жертви.

230

Начальник веслярів давав сигнал до початку і кінця веслування і стежив за його швидкістю, перебуваючи на носу корабля.

231

У греків голосування відбувалося з допомогою камінців або глиняних черепків, які вкидалися в урни.

232

Кліна — ложе.

233

Бойова фракійська пісня, пов’язана з іменем знаменитого фракійського царя Сіталка, який царював у другій половині 5 ст.

234

Народність у Фессалії.

235

Танець кількох племен Малої Азії.

236

Згідно із свідченням деяких джерел (Поллукс та ін.) під час виконання перського танцю танцівник то присідав, то випростувався на весь зріст.

237

Священні процесії, учасники яких співали пеан і водночас зображали його зміст у танцях.

238

Військовий танець, який був популярним у Греції. Він виконувався зі зброєю в руках.

239

Медімн — міра сипучих тіл, аттіцький медімн дорівнював приблизно 52,5 л. Керамій — глиняна посудина, місткість якої близько 2 відер.

240

Віщування майбутнього за польотом і криком птахів було одним з найпоширеніших видів ворожбитства у стародавніх греків.

241

Мова йде про Хірісофа. Панування Спарти було на той час настільки відчутним, що Ксенофонт вважав неприпустимим обрання командувачем не-спартанця, з огляду на наявність спартанського кандидата.

242

Йдеться про розгром Афін наприкінці Пелопоннеської війни.

243

Під час бенкету (симпосіону) греки вибирали голову, який вів зібрання.

244

«Арго» — міфічний корабель, на якому, згідно з грецьким переказом, люди здійснили першу далеку морську подорож. Серед аргонавтів — грецьких героїв — був і Ясон. Насправді ж мис Ясона, про що згадка в тексті, розташований на схід від Сінопи (як гирла річок Фермондонта, Ірис та Галіса).

245

Маріандини — давнє населення Малої Азії. Вони були підпорядковані Гераклеї.

246

Один з дванадцяти подвигів Геракла полягав у проникненні в підземне царство Аїда і у викраденні триголового пса Кербера — охоронця Аїда. Місце спуску Геракла в підземний світ показувалося і в інших місцях Греції. Ахерузійський мис — це сучасний мис Кан-Баба.

247

Звичайний захід, до якого вдавалися міста, очікуючи облоги.

248

Візантій — грецька колонія, заснована, ймовірно, дорійцями у середині VI ст. на європейському березі Боспора (суч. Стамбул).

249

Віфінці — племена, що, згідно з античною традицією, прийшли з європейської Фракії й оселилися у північно-західній області Малої Азії.

250

Метальники дротиків.

251

Тобто зручний для причалювання кораблів.

252

Над похованим мерцем у гробниці стародавні греки звершували надгробний культ, який забезпечував небіжчикові спокійне перебування в царстві тіней. У разі неможливості віддати тіло землі зводилася порожня гробниця — кенотафій, і культ звершувався перед нею.

253

Фарнабаз — сатрап Фригії. Тут знову елліни зустрічаються з перським військом, яке намагалося не впустити їх у перську сатрапію Фригію.

254

В історії античної воєнної тактики це перший випадок застосування резервів під час битви.

255

Діоскури Кастор і Полідевк, сини Зевса, вважалися переважно покровителями Спарти, але їхній культ був поширений по всій Елладі. Вони вважалися богами-помічниками і заступниками людей, і їх особливо шанували мореплавці.

256

Севф — фракійський цар, свою біографію він розповідає Ксенофонтові (див. кн. VII, 2,32-34). Повернувши з допомогою найманців Кіра батьківську владу, він, одначе, залишився у підпорядкуванні царя одрисів (див. прим. 267) Медока.

257

Ця гора знаходилася за Перінфом, на півдні Фракії.

258

Фракійська площа Візантія була розташована посеред міста, неподалік ринку.

259

Мова йде про Пелопоннеську війну 431-404 рр., між Спартою й Афінами, яка завершилася цілковитою перемогою Спарти.

260

Ксенофонт з тонкою іронією описує невдалу спробу Койратіда отримати командування над найманцями Кіра. Койратід — мандрівний стратег.

261

Область на північ від затоки Золотий Ріг, між затокою і Боспором.

262

Навархи обиралися терміном на один рік, як правило, в середині літа, без права переобрання.

263

Навклер — власник корабля.

264

Херсонеський півострів з’єднується з материком вузьким перешийком, зайнявши який, нескладно замкнути на Херсонесі будь-яке військо.

265

Одне з фракійських племен, очевидно, споріднене з віфінцями.

266

Згідно з розповіддю Фукідіда (II, 29,2), предок Севфа Тер вів своє походження від міфічного Терея, одруженого на Проклі, дочці афінського царя Пандіона.

267

Меланіти, фіни, траніпси — фракійські племена. Одриси — наймогутніше з фракійських племен. Тер, предок Севфа, заснував царство одрисів у районі північної течії р. Гебра (суч. Маріци).

268

Зазвичай лохаги отримали подвійну платню солдат, а стратеги — подвійну платню лохагів.

269

Про звичай одрисів отримувати подарунки розповідь у Фукідіда (II, 97,4). Там мова йде про те, що подарунки підносилися не тільки цареві одрисів, але й урядовцям з його династії.

270

Складаний стілець.

271

Згідно з поясненням Свіди, у фракійців було прийнято окроплювати одяг присутніх недопитим під час тосту вином.

272

Струнний музичний інструмент.

273

Про одяг фракійців розповідь у Геродота (VII, 75).

274

Короткі плащі.

275

Так називалася приморська область (і місто) у Фракії, розташована вздовж західного берега Чорного моря. Докладно про неї у Страбона (VII, 6,1).

276

Грецьке місто на північному березі Мармурового моря, між Перінфом і Візантієм.

277

Після смерті Кіра Тіссаферн взявся підкорювати раніше підвладні Кірові грецькі міста, які відпали від влади перського царя. На допомогу грецьким містам прийшла Спарта, відрядивши у 400 р. військо в кількості 5000 чоловік під командуванням Фіброна в Ефес.

278

Ксенофонт натякає тут на обіцянку Севфа на початку переговорів надати йому нерухоме майно — міста та укріплені місця (див. кн. VII, 2,10; VII, 5,8).

279

За службу в спартанському війську Ксенофонтові був ухвалений вирок в Афінах на вічне вигнання з конфіскацією майна. У середині 80-х років 4 ст. Ксенофонт оселився в наданому йому лакедемонцями маєтку Скіллунті поблизу Олімпії, де жив до 370 р., займаючись сільським господарством, полюванням та літературою. У цей період він і написав «Анабазис».

280

На думку вчених-дослідників, Клеагор був або живописцем, який прикрасив фресками храм у Лікеї, або жерцем-ворожбитом, який склав книгу про сновидіння.

281

Зевс-Мейліхій — Зевс Милостивий. Головним місцем культу цього бога були Афіни.

282

На звичайних жертвоприношеннях богам тільки деякі частини заколених тварин спалювалися на вогнищі, інші віддавлися жерцям, а третя частина йшла на частування учасників урочистостей. Проте в окремих випадках, наприклад на умилостивлювальних жертвах, звичай вимагав цілковитого спалення тварини, тому для цього вибиралася дрібна худоба.

283

Предок Гонгіла з Еретрії, теж Гонгіл, був вигнаний з Ерерії за те, що був посередником між Ксерксом і спартанським царем Павсанієм, які задумали зрадити Грецію персам. Ксеркс подарував йому у спадкоємне володіння чотири міста в Троаді. Гонгіл — чоловік Еллади — правив цими містами за правом спадку.

284

Перси як панівна народність перської монархії володіли великими помістями в Малій Азії. Таким перським землевласником був, мабуть, Асідат.

285

Гірканці — підвладна персам народність, яка мешкала біля Каспійського моря.

286

Плем’я у Вірменії.

287

Народність у Малій Азії.

288

Завершальна частина твору, очевидно, належить не Ксенофонотові, а якомусь іншому авторові. Наведені тут імена сатрапів і племен частково не збігаються з відомостями, які подає Ксенофонт.