Анабазис. Похід 10000 еллінів

Розділ 1

/1/ [Про те, що здійснили елліни під час походу вглиб країни разом із Кіром і під час відступу до моря — Понту Евксинського — і як вони прибули в еллінське місто Трапезунт і вчинили подячні жертвоприношення, згідно з обітницею принести жертву за рятунок там, де вони вперше увійдуть у дружню країну, — розказано у попередніх розділах].

/2/ Потім елліни зібралися і радилися з приводу подальшого просування. Першим виступив Леон із Фурій і сказав: «Воїни, мені, далебі, набридло лаштуватися, споряджатися, крокувати, бігти, нести зброю, шикуватися, стояти на варті і битися. Я дуже хочу спекатися таких поневірянь і, оскільки ми поблизу моря, решту шляху пропливти на кораблі і прибути в Елладу, розлігшись подібно до Одіссея»[195]. /3/ Вислухавши цю мову, солдати стали вигуками висловлювати своє схвалення. Ще одна людина виступила у тому ж сенсі, а за нею і всі присутні. /4/ Тоді підвівся Хірісоф і сказав таке: «Воїни, Анаксібій — мій друг, і тепер він служить навархом[196]. Якщо ви пошлете мене до нього, то сподіваюся, що повернуся з трієрами і вантажними кораблями, щоб перевезти вас. І якщо лишень ви твердо порішили пливти, чекайте на моє повернення, я невдовзі повернусь». Вислухавши це, солдати зраділи і постановили відрядити Хірісофа в дорогу якомога швидше.

/5/ Після нього виступив Ксенофонт і сказав: «Отже, Хірісоф відбуває за кораблями, а ми ж будемо чекати. Я скажу те, що, на мою думку, треба зробити, поки ми будемо дожидати його. /6/ Насамперед треба роздобути провіант з ворожої країни, бо ж базару недосить, та й мало у кого є гроші, тому не накупуємося. А поміж іншим, країна тут ворожа і тому багато хто з вас може загинути, якщо ви підете за провіантом необачно і без достатньої охорони. /7/ Тому я пропоную добувати провіант загонами фуражирів, а не бродити поодинці по околицях; тоді вас не зачіпатимуть. Ми ж (стратеги) подбаємо про це». Це було прийнято.

/8/ «Вислухайте і це. Декотрі з вас, мабуть, підуть по здобич. Тож міркую, що буде краще, якщо той, хто збирається іти на таке діло, нехай дасть нам знати про це і повідомить також, куди він подасться, аби в нас були відомості про те, скільки людей пішло і скільки залишилося, і ми могли б, у разі потреби, чимось посприяти у їхніх приготуваннях, або ж приспіти на допомогу, знаючи лише, хто і де її потребує. Так само, якщо хто-небудь з недосвідчених візьметься до цієї справи, ми гуртом порадимося, дізнавшись спочатку про силу супротивника, на якого вони підуть». Це також було схвалено.

/9/ «Візьміть до уваги ще й і це: — сказав він, — вороги мають можливість робити на нас набіги. І вони мають слушність, ставлячись до нас вороже: адже ми захопили їхнє майно. Тому вони і підстерігають нас. Отже, я пропоную розставити охорону навколо табору. Якщо ми почергово будемо пильнувати і стежити за ворогами, то їм буде складніше гнатися за нами.»

/10/ «Зважте ще й на таку річ: якби ми були певні у тому, що Хірісоф приведе достатню кількість кораблів, то не було б жодної потреби казати те, що я скажу, та оскільки певної надії немає, я пропоную, зі свого боку, постаратися і роздобути кораблі тут, на місці. Якщо він повернеться не впорожні, то ми, маючи вже кораблі, попливемо на дуже багатьох кораблях, якщо ж він повернеться ні з чим, то скористаємося тутешніми суднами. /11/ Я часто бачу, як сюдою пропливають кораблі. Якщо ми, попросивши у трапезунтців великі судна, захопимо їх і, знявши керма, залишимо кораблі під охороною доти, доки не набереться їх достатня кількість, то відтак зникне потреба в [еллінських] кораблях». Це також було прийнято.

/12/ «Поміркуйте, — провадив він, — і над тим, що, безсумнівно, нам доведеться утримувати спільним коштом тих, у кого ми відберемо кораблі, і то весь час, поки вони потерпатимуть через нас, а також за обопільною згодою видавати платню за перевезення, аби вони, приносячи нам користь, також мали вигоду». І це було прийнято.

/13/ «Але, як на мене, — провадив він, — на той випадок, коли і це нам не вдасться, тобто швидко дістати достатню кількість кораблів, то слід звеліти приморським містам полагодити дороги, які, кажуть, перебувають у поганому стані. Вони послухаються через страх, а також для того, щоб якомога швидше спекатися нас».

/14/ Тут солдати стали кричати, що не слід іти дорогами. Ксенофонт, бачачи їхню нетямущість, не поставив пропозиції на голосування, але переконав міста добровільно розчищати шляхи, кажучи, що елліни підуть швидше, якщо дороги будуть придатними. /15/ Від трапезунтців вони отримали пентеконтеру і призначили лаконського періека[197] Дексіппа її командиром. Проте він знехтував дорученням перехоплювати кораблі, а втік і зник разом з кораблем за межі Понту. Згодом він поплатився за це: у Фракії у Севфа він затіяв якісь непевні справи і був убитий лаконцем Нікандром. /16/ Отримали елліни і тридцятивесельний корабель, командиром якого був призначений афінець Полікрат, котрий приводив до табору усі перехоплені ним судна. Якщо на суднах були товари, то елліни вивантажували їх і приставляли до них охорону, аби вони були цілими, а кораблі використовувалися для плавання вздовж берегів. /17/ Упродовж цього часу елліни ходили по здобич, інколи добуваючи її, інколи ж верталися з нічим. А Клеанет повів власний та інший лох у дуже небезпечну місцевість і загинув разом з більшістю своїх солдатів.

Розділ 2

/1/ Коли вже була незмога роздобути провіант, щоб ще до вечора встигнути до табору, Ксенофонт, узявши провідників з Трапезунту, одну половину війська повів на дрилів[198], а другу — залишив охороняти табір. Річ у тому, що колхи, вигнані з власних домівок, зібралися у великій кількості на горах і звідти невідступно стежили за еллінами. /2/ Проте трапезунтці не повели еллінів туди, де легко можна було набрати провіанту, бо з людьми, які жили там, підтримували дружні стосунки. Натомість вони охоче повели їх на дрилів, які завдавали їм неабиякого клопоту, — у гористу і важкодоступну місцевість, супроти найвойовничішого з припонтійських племен.

/3/ Коли елліни прийшли в гористу місцевість, дрили взялися палити усі, на їхню думку, доступні укріплення, а самі відступили. Тому тут нічого було взяти, хіба що свиню чи корову, або якусь іншу худобину, вихоплену з вогню. Але одне укріплене місце було їхнім головним містом, і туди збіглися усі дрили. Навколо міста був дуже глибокий яр, і підступ до міста був дуже крутий. /4/ Пелтасти, які пішли вперед від гоплітів стадій на 5 чи 6, перейшли через яр, побачили багато овець та всілякого добра і кинулися на укріплене місце. За ними пішли слідом численні дорифори[199], котрі вийшли по провіант, тому за переходом через яр було понад 1000 чоловік. /5/ Коли ж вони не змогли оволодіти укріпленим місцем, бо воно було оточене глибоким ровом з валом і на валу височів частокіл з поставленими близько одне від одного дерев’яними вежами, то вони почали відступати. /6/ Але в цю мить вороги напали на них. Оскільки відбігти було неможливо і спускатися з укріпленого місця в яр можна було лише поодинці, то вони послали за Ксенофонтом. Той вів гоплітів. /7/ Прийшовши до нього, посланець сказав: «Укріплене місце повне всякого добра. Але ми не можемо ані взяти його, бо воно дуже укріплене, ані відступити без втрат, бо вороги б’ються, зробивши вилазку з міста, і відхід ускладнений».

/8/ Вислухавши це, Ксенофонт підвів військо до яру і звелів гоплітам зупинитися, тримаючи зброю напоготові, а сам разом з лохагами перейшов через яр і став роздивлятися, щоб вирішити — чи надійніше відвести пелтастів з-під укріплення чи переправити туди гоплітів з наміром здобути місто. /9/ Він зрозумів, що відступ неминуче призведе до значних втрат. А лохаги схилялися до думки, щоб якимось чином здобути укріплене місце, і Ксенофонт був не проти, вірячи у жертовні знаки, бо віщуни заявили, що відбудеться бій і підсумок буде сприятливий. /10/ Він послав лохагів за гоплітами, а сам дожидав на місці, зібрав докупи усіх пелтастів, заборонивши стрілянину здалека. /11/ Коли підійшли гопліти, він звелів кожному лохагові вишикувати вій лох так, як, на його думку, найзручніше для ведення бою: ті лохаги, які завжди змагалися між собою у звитязі, стояли по сусідству один з одним. /12/ Вони виконали це, і Ксенофонт звелів усім пелтастам іти в бій, просунувши руку через ремінь дротика, аби метнути його за сигналом, а стрільцям — натягнути тятиву, аби за сигналом випустити стріли; гімнетам він звелів наповнити торби камінням. Він також розіслав надійних людей, щоб перевірити виконання наказу.

/13/ Коли все було готове і лохаги, їхні помічники і ті, хто вважав себе не гіршим за них, зайняли свої місця на видноті один проти одного — з огляду на рельєф місцевості шикування мало вигляд півмісяця, — /14/ а тоді вони заспівали пеан і залунала сурма, й елліни, вигукуючи «а-ля-ля!» в честь Енніалія і гопліти одразу ж побігли. Водночас полетіли дротики, стріли, каміння з пращ і дуже багато каміння, кинутого рукою, а деякі солдати навіть несли із собою вогонь. /15/ Через рясноту стріл вороги залишили частоколи і вежі, й Агасій із Стімфали, відкинувши зброю, вибрався на вал в одному хітоні і витягнув за собою іншого, а деякі солдати самі видерлися нагору, й укріплене місце, як видавалося, було вже взято.

/16/ Пелтасти й легкоозброєні також вбігли в місто і почали грабувати хто що міг. А Ксенофонт встав перед брамою і якомога не пропускав гоплітів заходити в місто, бо на деяких укріплених місцях на горах з’являлися нові вороги. /17/ Через якийсь проміжок часу із внутрішньої частини міста почувся крик, і солдати побігли туди, дехто з награбованим майном, а невдовзі з’явилися і поранені. Біля брами зчинилася тиснява. У відповідь на питання солдати, що бігли, розказували, начебто всередині міста є фортеця і багато ворогів, зробивши звідти вилазку, відтісняють звідти еллінів. /18/ Тоді Ксенофонт звелів оповісникові Толміду оголосити, що кожен, хто бажає захопити здобич, може увійти в місто. Багато солдатів кинулося туди і, пробиваючись уперед, вони перемогли ворогів, які зробили вилазку, і знову відігнали їх назад до фортеці. /19/ Все, що знаходилося поза фортецею, було розграбовано і винесено еллінами. Гопліти вишикувалися зі зброєю напоготові. Одні біля валу із частоколом, інші на шляху, що вела до фортеці. /20/ А Ксенофонт і лохаги стали обговорювати, яким чином захопити фортецю, бо в такому разі відхід був би успішним, а то виникла б неабияка загроза. Але, оглянувши умови місцевості, вони зрозуміли, що фортеця неприступна.

/21/ Тоді стали готуватися до відступу: кожен виривав кілки з частоколу, що був поблизу, а нездатних битися і всіх, у кого була поклажа, відіслали, як і більшість гоплітів, і [лохаги] залишили на місці тих, на кого можна було покластися. /22/ Коли вони почали відступати, то з фортеці вибігла купа ворогів з плетеними щитами і списами, в поножах і пафлагонських шоломах, інші ж вибралися на дахи осель, що стояли обабіч дороги до фортеці. /23/ Тому було небезпечно відганяти ворогів до брам, які вели туди: вони скидали згори великі колоди, і не можна було без ризику ані стояти на місці, ані відступати. А вже надходила ніч, через що еллінів охоплював неабиякий страх.

/24/ Однак поки вони відбивалися, майже у відчаї, хтось, мов сам бог, показав їм спосіб порятунку. Зненацька, мабуть від підпалу, запалав дім правобіч шляху. Коли він звалився додолу, усі вороги, що перебували біля домів правобіч вулиці, втекли. /25/ Як тільки Ксенофонт зрозумів цей дарунок долі, він звелів підпалити будинки і лівобіч вулиці, і вони швидко запалали, бо ж були дерев’яними. /26/ Вороги повтікали і від цих будинків. Тепер залишалися супротивники біля входу у фортецю, що викликало острах, бо ж було ясно, що вони насідатимуть з відступом еллінів і спуском униз. Тоді Ксенофонт звелів усім солдатам, які перебували на безпечній від пострілів відстані, нанести колоди у вільний простір між еллінами та неприятелем. Коли колод набралася ціла купа, їх підпалили; підпалили також будинки біля частоколу, щоб у ворогів було побільше клопоту. /27/ Таким чином елліни, нарешті, відійшли з укріпленого місця, відвернувши полум’ям напад супротивника. Усе місто згоріло: будинки, вежі, частоколи і все інше, крім фортеці.

/28/ Наступного дня елліни із забраним продовольством пішли назад. Боячись спускатися гірським шляхом до Трапезунту, який був крутим і вузьким, вони влаштували обманну засідку. /29/ Якийсь уродженець Місії, з тим же іменем Міс, із 10 крітцями зачаївся у чагарниках і діяв так, начебто він ховається від ворогів. Але їхні мідні щити виблискували то тут, то там. /30/ Завважуючи це, вороги злякалися, остерігаючись засідки, а військо тим часом спустилося на рівнину. Коли Місу видалося, що військо вже відійшло на достатню відстань, він подав знак бігти щосили. І він сам, піднявшись над кущами, побіг вкупі із своїми солдатами. /31/ Крітці, яких, за їхніми словами, вороги вже наздоганяли, збочили зі шляху у ліс і, скотившись у яр, врятувалися, а Міс біг по дорозі і кричав про допомогу. /32/ Солдати поквапилися на крик, підібравши його пораненим. Відтак самі почали відходити обличчям до ворогів і під пострілами, а деякі крітці відстрілювалися з луків. Таким чином усі врятувалися і дійшли до табору.

Розділ З

/1/ Оскільки Хірісоф не повертався і явно бракувало достатньої кількості кораблів, та й провіанту нізвідки було добувати, елліни вирішили іти далі пішо. На кораблі посадили хворих, а також тих, кому було за 40, дітей, жінок і всі речі, без яких солдати могли обійтися. Посадили на кораблі і старших стратегів Філесія й Софенета і звеліли їм подбати про учасників плавання. Решта пішла пішки, бо дорога була полагоджена. /2/ На третій день походу елліни прийшли до Керасунта[200] — еллінського міста, приморської колонії Сінопи в Колхіді. /3/ Там вони пробули 10 днів і зробили огляд і перелік війська, причому назагал присутніх солдатів виявилося 8600 чоловік. Саме стільки людей залишилося живими, решта ж загинули в боях з ворогами, від холоду і різних хвороб.

/4/ Тут вони розділили гроші, виручені від продажу полонених. Для Аполлона й Артеміди Ефеської вони пожертвували десяту частину[201], і кожен із стратегів отримав свою частку (цих грошей), щоб приберегти її для богів. За Хірісофа гроші отримав Неон з Асіни. /5/ Ксенофонт[202] (на ці гроші) виготовив приношення Аполлонові і помістив його у скарбницю афінців[203] у Дельфах, викарбувавши на ній своє ім’я та ім’я Проксена, полеглого разом із Клеархом; адже Ксенофонт був зв’язаним з ним узами гостинності. /6/ Частину пожертви, призначеної для Артеміди Ефеської, Ксенофонт, коли разом з Агесілаєм пішов з Азії[204], йдучи в похід супроти Беотії і вважаючи, що йому загрожує небезпека, залишив у Мегабіза, неокора Артеміди[205], і звелів Мегабізові повернути ці гроші, якщо Ксенофонт залишиться живим, а якщо з ним трапиться якесь нещастя — пожертвувати їх Артеміді, виготовивши для неї те, що, на його думку, буде до вподоби богині.

/7/ Коли Ксенофонт став вигнанцем[206] і поселився завдяки лакедемонцям у Скіллунті [поблизу Олімпії], Мегабіз прибув, щоб спостерігати за Олімпійськими іграми[207] і передав Ксенофонтові довірену йому на сховок пожертву. Взявши гроші, Ксенофонт купив для богині невеличку ділянку землі за вказівкою бога. /8/ Стався цікавий збіг, бо через цю ділянку протікає річка Селінунт, і в Ефесі біля храму Артеміди протікає річка з тією ж назвою, і в обох річках водяться риба й слимаки. Але на ділянці біля Скіллунта, крім того, можна полювати на всіляку звірину. /9/ На пожертвувані богині гроші Ксенофонт також побудував вівтар і храм і відтоді завжди виділяв десяту частину плодів з ланів і приносив їх у жертву богині, причому усі місцеві громадяни й жителі з навколишніх місць — як чоловіки, так і жінки, приходили на свято. Учасникам свята на кошти храму давали ячмінь, пшеничний хліб, вино, плоди, ласощі і шматки м’яса як від жертовних тварин із священних пасовищ, так і як від звірів, убитих на полюванні. /10/ Річ у тому, що до дня свята сини Ксенофонта й інших громадян влаштовували полювання і в ньому брали участь, за бажанням, і дорослі чоловіки. На тварин, а саме на вепрів й оленів, полювали то на самій священній ділянці, то на горі Фолої.

/11/ Ця ділянка розташована на проїжджій дорозі з Лакедемону до Олімпія і віддалена від храму Зевса в Олімпії приблизно на 20 стадій. У самій місцевості є лука і лісисті гори, де випасаються свині, кози й корови, а також коні, так само і в’ючна худоба гостей, які прибувають на свято, пасеться там. /12/ А навколо самого храму виріс гай з фруктових дерев, плоди яких, коли зрілі, дуже смачні. Храм, невеликий за розмірами, нагадує ефеський храм[208], а змайстрована з кипарисового дерева статуя богині схожа на золоту статую в Ефесі. /13/ Біля храму споруджена стела[209] з написом: «Священна ділянка Артеміди. Власник, який збирає з неї плоди, повинен щороку приносити в жертву богині десяту частину їх, а на решту коштів утримувати храм. Якщо ж він цього не виконає, він розкається згодом».

Розділ 4

/1/ Ті, що прибули в Керасунт морем, вирушили звідти далі тим же шляхом, а решта пішли суходолом. /2/ Коли вони підійшли до кордону моссінойків[210], то послали до них трапезунтця Тімесітія, який був проксеном[211] останніх, з питанням — чи йти їм через їхню область як дружню країну чи як країну ворожу. Моссінойки відповіли, що не пропустять еллінів. Вони покладалися на неприступність своїх укріплених місць. /3/ Тоді Тімесітій повідомив, що моссінойки, які живуть по той бік гір, — вороги цим моссінойкам. Було вирішено запросити їх і дізнатися, чи не згодні вони укласти спілку. Тімесітій відправився до них і повернувся з їхніми ватажками. /4/ Тоді ватажки моссінойків зустрілися із стратегами, і Ксенофонт став говорити, а Тімесітій перекладав: «Моссінойки, ми хочемо повернутися в Елладу пішки, бо в нас немає кораблів, але нам перетинають шлях ті люди, які, як ми чули, ворогують з вами. Якщо бажаєте, то ви можете стати нашими спільниками, відомстити їм за всю коли-небудь вчинену вам кривду і на майбутнє підкорити їх собі. /7/ Якщо ж, одначе, прогавите таку нагоду, то подумайте, лишень, /8/ звідки вдруге ви залучите до своєї спілки стількох воїнів?». /9/ На це вождь моссінойків відповів, що вони згодні і приймають спілку. «Отже, — сказав Ксенофонт, — скажіть, у якій справі ми потрібні вам, якщо станемо вашими спільниками, і як ви міркуєте посприяти нам у проходженні через цю країну?». /10/ Вони відповіли: «Нам до снаги вторгнутися у ворожу нам обом область з протилежного боку, а сюди прислати вам човни і людей, які допоможуть вам і вкажуть шлях». /11/ Відтак, склавши взаємну клятву в цьому, вони відійшли. А наступного дня вони прибули на 300 човнах-довбанках, причому в кожному човні перебувало по троє людей. Двоє з них висаджувалися на берег і шикувалося у бойовому ладі, а один чоловік залишався у човні. /12/ Човни відпливли, а залишені люди вишикувалися таким чином. Вони стали шеренгами, щонайбільше по 100 чоловік у ряд, подібно до того, як стоять навпроти один одного хори[212], причому кожний мав при собі щит, вкритий білою невичиненою волячою шкірою, схожий на листок плюща, а в правій руці — спис, завдовжки приблизно 6 ліктів, з вістрям на одному кінці; на другому кінці наконечник був круглястим на вигляд. /13/ На них були короткі хітони, які не сягали й колін, грубі, мов полотняні лантухи, а на головах шкіряні шоломи на кшталт пафлагонських, з султаном посередині, дуже схожі на тіару; у них були також залізні сокири. /14/ Один з них став співати, і всі рушили вперед, крокуючи в такт наспіву. Пройшовши крізь шеренги еллінських гоплітів, вони попрямували на ворогів, на те укріплене місце, яке видавалося найдоступнішим для нападу.

/15/ Останнє було розташоване попереду міста, яке вважалося головним містом моссінойків, де й стояла їхня фортеця. Через неї і велася війна, бо вважалося, що той, хто володіє фортецею, панує і над усіма моссінойками, а подейкували, нібито теперішні господарі володіють нею несправедливо, бо скористалися перевагою, захопивши силоміць спільну для всіх споруду.

/16/ За варварами йшли слідом і деякі елліни, але не за наказом стратегів, а задля грабежу. Вороги трималися спокійно доти, доки не наблизилися моссінойки. Коли ж ті підійшли до укріплення, вороги зробили вилазку, обернули їх у втечу і вбили багатьох варварів та кількох еллінів із супроводу і переслідували їх доти, доки не побачили, що їм на допомогу йде еллінське військо. /17/ Тоді вони повернули назад і стали відходити, повідтинавши голови вбитих; вони показували голови еллінам і своїм ворогам і водночас крутилися в танку під звуки якогось наспіву. /18/ Елліни ж дуже дратувалися з того, що вороги тепер ще позухвалішають і що їхні товариші, супроводжуючи моссінойків, повтікали разом із ними, хоча й тих було чимало. Нічого такого ще не траплялося у війську під час усього походу.

/19/ Ксенофонт з такої оказії скликав еллінців і сказав: «Воїни, не тривожтеся з приводу такої невдачі, бо ж вам відомо, що біда навчить. /20/ Насамперед, вам тепер відомо і те, що варвари, які вестимуть нас, справді ворогують із тими (моссінойками), з якими і нам доводиться вступати в бої. А ще ж і ті елліни, які необачно знехтували наше військове шикування і гадали, ніби пліч-о-пліч з варварами вчинять ті ж подвиги, які вони звершували разом з нами, зазнали справедливого покарання; вдруге вони навряд чи з охотою покидатимуть свій стрій. /21/ Однак вам тепер належить бути напоготові, щоб вирізнятися більшою розважливістю з-поміж дружніх нам варварів, а ворожим моссінойкам довести, що їм нині далеко братися до вас, аніж у випадку із солдатами, з якими вони билися, коли ті діяли в бою без будь-якого ладу».

/22/ Цей день вони провели ось таким чином, а наступного дня, влаштувавши жертвоприношення й отримавши сприятливі знаки, поснідали, вишикувалися колонами, розмістивши варварів у такому ж ладі на лівому крилі, і виступили, маючи між лохами стрільців, котрі трохи відступили від передньої лінії гоплітів. /23/ Річ у тому, що легкоозброєні з війська ворогів збігали вниз і кидали каміння. Лучники і пелтасти відганяли їх, а решта йшла розміреним кроком прямо на те укріплення, звідки напередодні були прогнані варвари й ті, що були з ними, бо там вороги вишикувалися, чекаючи на еллінів. /24/ Варвари витримали натиск пелтастів і вступили з ними в бій, та коли підійшли гопліти, вони повернули назад. Пелтасти тієї ж миті почали їх переслідувати нагору до міста, гопліти ж ішли слідом за ними, не порушуючи строю. /25/ Коли елліни вибралися нагору й опинилися біля будинків головного міста, усі вороги, зібравшись тут докупи, вступили в бій й почали кидати дротики, а ті, в кого були інші, дуже грубі й довгі списи, які ледве могла підняти одна людина, намагалися захищатися ними, не випускаючи їх з рук. /26/ Оскільки ж елліни не піддавалися і йшли далі вперед, варвари почали розбігатися також і з цього місця і залишили його, заздалегідь підпаливши. А їхній цар, перебуваючи у дерев’яній вежі, побудованій на вершечку міста, причому моссінойки годують його за суспільний кошт й охороняють там, не захотів покинути її, як і той цар, який перебував у раніше захопленому укріпленні, й обидва згоріли разом із дерев’яними вежами.

/27/ Елліни, грабуючи місто, знаходили у будинках торішні запаси хліба, за словами моссінойків, зібрані у скрині згідно із настановами батьків, а новий врожай був ще не змолочений, найбільше було збіжжя. /28/ В амфорах було знайдено солонину з м’яса дельфінів[213] і в різних посудинах дельфінячий смалець, який моссінойки споживають, як елліни оливкову олію. /29/ На дахах лежало багато плоских каштанів без поперечних стінок. Моссінойки брали їх у великій кількості у їжу, зварюючи їх і випікаючи з них хліб. Знаходили і вино, яке в нерозбавленому вигляді було на смак кислим та гірким, але в суміші з водою ставало запашним і приємно смакувало.

/30/ Елліни ж поснідали там і пішли далі, передавши укріплене місце своїм спільникам — моссінойкам. Усі укріплені місця, які належали їхнім супротивникам, були доступні для взяття, тому одні з них жителі залишали, інші здавалися без бою. /31/ А більшість укріплених місць мала наступний вигляд. Вони були на відстані одне від одного 80 стадій, одна більші, інші — менші. Їхні жителі перекликаються між собою, і крик долинає від одного міста до іншого — адже ця область всіяна висотами й глибокими ущелинами. /32/ Коли елліни опинилися у землях дружніх моссінойків, їм показали товстих дітей заможних батьків, вгодованих вареними каштанами, зманіжених, і дуже світлих, майже однакових заввишки і завширшки; їхні спини розмальовані, а попереду вони всуціль вкриті татуйованими квітами. /33/ Вони хотіли на очах у всіх зійтися з гетерами, яких вели із собою елліни, бо такий у них звичай. Всі — як жінки, так і чоловіки — у них білі. /34/ Елліни, котрі брали участь у цьому поході, казали про моссінойків, що це найбільш варварський з усіх народів, через землі яких вони проходили, і найбільшою мірою відрізняється від еллінських звичаїв. Адже вони робили на людях те, що інші роблять лише наодинці, а наодинці поводяться так, як інші поводяться на людях: розмовляли і сміялися самі із собою і танцювали де заманеться, немовби показуючи свій хист перед кимось.

Розділ 5

/1/ Цю країну моссінойків — як ворожу, так і дружню, елліни пройшли у вісім переходів і прибули до халібів. Халіби нечисленні і підвладні моссінойкам, і живуть вони переважно добуванням та обробкою заліза. /2/ Звідти елліни прибули до тібаренів. Країна тібаренів[214] значно рівнинніша, і в ній біля моря — слабко укріплені поселення. Стратеги хотіли напасти на них і віддати їх солдатам на грабунок, і тому вони не прийняли подарунків, надісланих тібаренами, а звелівши послам зачекати рішень наради, принесли жертви. /3/ Однак після багатьох жертвоприношень всі віщуни висловили думку, що боги жодним чином не дозволяють війни. Тому стратеги прийняли подарунки і, проходячи їхньою країною як дружньою, через 2 дні прибули до еллінського міста Котіори[215], колонії Сінопи у країні тібаренів.

/4/ [ До цих місць військо йшло пішки. Довжина шляху, пройденого еллінами під час відступу від місця битви під Вавілоном до Котіор, становить сто двадцять два переходи — 620 парасангів, або 18600 стадій; сам похід у цьому проміжку тривав 8 місяців]

/5/ Тут елліни пробули 45 днів. Упродовж цього часу вони спершу принесли жертви богам і влаштували святкову ходу[216], причому кожна еллінська народність йшла окремо, та гімнастичні змагання. /6/ Провіант брали частково з області Пафлагонії[217], а частково з області котіоритів, бо ті не відкрили їм базару і навіть не прийняли в місто хворих.

/7/ У цей час прибули посли із Сінопи[218], потерпаючи як за місто котіоритів, яке належало їм і сплачувало данину, так і за їхню область, яка, як вони чули, нібито піддається плюндруванням.

/8/ Прийшовши до табору, вони почали говорити, і Гекатонім, який вважався чудовим промовцем, сказав: «Воїни, нас послало місто Сінопа з дорученням передати захоплення вами як еллінами, які перемогли варварів, а також розділити з вами радість від того, що, здолавши, як ми чули, всілякі і неймовірні випробування, ви врятувалися і прийшли сюди. /9/ Оскільки ми теж елліни, то сподіваємося бачити з вашого боку лише добродіяння, а не заподіяння нам шкоди, тим більше, що ми ніколи не завдавали вам клопоту. /10/ Ось ці котіорити — наші колоністи; ми передали їм цю область, відібравши її у варварів. За це вони сплачують нам належну данину, як роблять це і жителі Керасунта і Трапезунта, і тому будь-яку вчинену їм кривду місто сінопців сприйме як свою власну».

/11/ «Тим часом, до нас дійшли чутки, буцімто ви силоміць увійшли в місто і деякі з вас оселилися там у будинках і буцімто ви силоміць, без дозволу, берете з області те, в чому маєте потребу. /12/ Цього ми не схвалюємо, і якщо так триватиме, то нам доведеться укласти спілку з Корилою[219], з пафлагонцями і з усіма, з ким лишень буде змога».

/13/ Ксенофонт виступив і відповів на це від імені усього війська: «Громадяни Сінопи, ми щасливі, що прийшли сюди, врятувавшись, зі зброєю в руках. Адже неможливо було наживати статків і битися з ворогом водночас. /14/ Коли ми прийшли в еллінські міста, наприклад в Трапезунт, де нам забезпечили базар, ми купували продовольство за гроші і мали чим перебиватись, а у відповідь на виявлену нам шану і з почуття вдячності за надані війську знаки гостинності, ми зі свого боку віддячували трапезунтцям і утримувалися від вторгнень у землі їхніх друзів-варварів, натомість їхнім ворогам, супроти яких вони водили, ми заподіювали шкоду, яку тільки могли. /15/ Зрештою, запитайте у них самих, якої думки вони про нас, бо ж у нашому середовищі є провідники, відряджені з нами з Трапезунта як вияв дружніх стосунків. /16/ Якщо ми приходимо куди-небудь, де відсутній базар, хай то варварська чи еллінська земля, ми самі беремо продовольство, але не свавільно, а з необхідності. /17/ З кардухами, таохами і халдеями, хоча вони не підвладні цареві і навіюють страх, ми усе ж поводилися як з ворогами, бо необхідно було одержати продовольство, а вони не давали нам базару. /18/ А от макронів, хоч і вони варвари, ми вважаємо своїми друзями, бо вони забезпечили нас яким могли базаром, і ми свавільно не захоплювали нічого, що їм належить».

/19/ «А якщо ми забрали щось у котіоритів, яких ви маєте за своїх, то вони самі в цьому винні, бо вони повелися з нами неприязно і, замкнувши браму, не прийняли нас у місто, а також не вислали провіанту за міські мури. А виправдувалися вони при цьому тим, що це забороняє їм ваш гармост[220]. /20/ А стосовно твоїх слів про те, ніби ми увійшли в місто силоміць і розташувалися в будинках, то ми, зрештою, просили прийняти хворих під дах, та оскільки котіорити не відкрили брами, ми самі увійшли в місто там, де був доступ, до того ж не вчиняючи жоднісінького свавілля. Хворі, розмістившись у будинках, живуть за власний кошт, а ми охороняємо браму, щоб наші хворі не залежали від вашого гармоста і ми могли, в разі потреби, забрати їх назад. /21/ А ми, решта, розташувалися, як бачите, просто неба і в стані бойової готовності, ладні платити добром за добро і відомстити зловмисникові».

/22/ «Стосовно ж твоїх погроз, буцімто у вас є наміри укласти супроти нас спілку з Корилою і пафлагонцями, то ми, якщо виникне необхідність, будемо воювати і з тими, і з тими супротивниками; адже ми вже билися з набагато численнішими ворогами, аніж ви. /23/ А втім, ми можемо теж укласти спілку з пафлагонцями, бо ж чули, начебто вони кинули око на ваше місто і приморські поселення, тому ми постараємося, запоручившись їхньою дружбою, посприяти їм у їхніх справах».

/24/ Після цієї промови посли, збагнувши становище, стали докоряти Гекатонімові за сказані ним слова, і один з них виступив і сказав, що вони прийшли не з наміром сваритися, а довести своє дружнє ставлення. «І якщо ви прийдете у місто сінопців, — говорив він, — то ми там надішлемо вам дари гостинності, а зараз звелимо тутешнім мешканцям видати вам, що зможуть; бо ж ми бачимо: ваші скарги правдиві». /25/ Після цього котіорити надіслали подарунки, а стратеги еллінів люб’язно прийняли послів Сінопи, і вони часто і приязно вели бесіди один з одним про всілякі справи і, поміж іншим, видобували від них відомості про подальший шлях і про взаємні потреби.

Розділ 6

/1/ Цей день і закінчився таким чином. Наступного дня стратеги скликали солдатів на сходку і вирішили запросити на неї сінопців і радитися з ними про решту шляху. Вони вважали, що, коли доведеться іти пішки, сінопці можуть стати у пригоді, бо ж були добре обізнані з Пафлагонією, а якщо подорож буде здійснюватися морем, то еллінам, мабуть, ще більше знадобляться сінопці, бо, на думку стратегів, лише вони одні були б у стані надати потрібну кількість кораблів для перевезення війська. /2/ Отже, запросивши послів, вони стали радитися з ними і насамперед попросили їх як еллінів довести свою прихильність до еллінів і подати їм найкращу пораду.

/3/ Гекатонім підвівся зі свого місця і відразу став виправдуватися у своїх словах щодо наміру сінопців укласти спілку із пафлагонцями, кажучи, що у нього не було наміру сваритися з еллінами, натомість те, що, маючи змогу укласти спілку з варварами, вони дають перевагу спілці з еллінами. А коли попросили його дати еллінам пораду, він помолився і сказав: /4/ «Якщо моя порада виявиться якнайліпшою, то нехай і мені випаде належна винагорода; якщо ж я ошукаю вас — то ганьба мені. Адже, як на мене, слова „порада — справа священна“ дуже принагідні тут. Бо ж коли я дам вам гарну пораду, то мене шануватиме багато людей, а якщо я дам вам кепську пораду, то мене піддадуть огуді. /5/ Гаразд, я розумію: на нашу долю випаде неабиякий клопіт, якщо ви поїдете морем; адже в такому разі роздобути кораблі доведеться нам. Якщо ж ви відправитеся суходолом, то у вас будуть неминучі сутички з місцевим людом. /6/ Одначе скажу, як міркую і як людина, обізнана з країною пафлагонців і з їхньою міццю. А в цій країні є і дуже мальовничі рівнини і височезні гори».

/7/ «Насамперед, мені відомо, де слід зробити вторгнення у країну. Існує лише один прохід, а саме той, де обабіч шляху здіймаються високі гірські кручі. Зайнявши цей прохід, можна втримувати його за допомогою незначного загону, а після того як він буде зайнятий, там не пройде і ціле військо. Я би міг показати його вам, якби ви послали зі мною когось із ваших».

/8/ «До того ж мені знайомі пафлагонська рівнина і пафлагонська кіннота, яку самі варвари вважають найкращою кіннотою у всій кінноті царя. Зовсім нещодавно вони навіть не з’явилися на його виклик, бо їхній командувач надто гордий».

/9/ «Припустімо, що ви зумієте пробратися в гори таємно або випередити ворога і на рівнині здолаєте в битві їхню кінноту й піхоту, кількістю понад 120000 чоловік, — тоді ви прийдете до річок, і передусім до Фермодонта, завширшки в 3 плетри. Цю річку, на мою думку, складно перейти навіть тоді, коли перед вами не стоять численні вороги й одночасно така ж їхня кількість не переслідує вас із тилу. Друга річка — Іріс, завширшки також у 3 плетри. Третю річку, Галіс, завширшки не менше 2 стадій, ви не зумієте перейти без суден. А хто вам їх дасть? Так само непрохідний і Парфеній, до якого ви прийдете, якщо переправитеся через Галіс».

/10/ «Отже, я вважаю, що похід суходолом не лише важкий для вас, а й узагалі неможливий. Якщо ж ви попливете морем, то звідси ви можете допливти до Сінопи, а з Сінопи до Гераклеї[221]. А з Гераклеї можна без будь-яких труднощів продовжувати шлях як пішки, так і морем, бо в цьому місті чимало кораблів».

/11/ Вислухавши цю мову, деякі елліни запідозрили його в тому, що він говорить у такий спосіб через дружні стосунки з Корилою — своїм проксеном, інші ж думали навіть, що він дав таку пораду, щоб отримати подарунок. Були й такі [стратеги], які міркували, ніби він хотів відвернути еллінів від наміру іти суходолом. Аби вони, бува, не стали плюндрувати область Сінопи. Та попри це елліни постановили здійснювати подорож морем. /12/ Після цього Ксенофонт сказав: «Сінопці! Елліни вибрали шлях за вашою порадою. Але справа полягає таким чином: якщо набереться достатня кількість кораблів для того, щоб забрати усіх до останньої людини, то ми попливемо, якщо ж одним можна буде пливти, іншим же доведеться залишитися тут, то ми не сядемо на кораблі. /13/ Адже ми знаємо, що коли наші сили не роздроблені, ми можемо постояти за себе і роздобути провіант. Та якщо лише ми з незначними силами протистоятимемо ворогам, то, звісно, нас очікує доля рабів». Тоді сінопці попросили відправити послів в їхнє місто. /14/ Послали аркадця Каллімаха, афінця Аристона й ахейця Самола, і вони відбули у подорож.

/15/ У цей час Ксенофонт, зважуючи можливості численних еллінських гоплітів, пелтастів, лучників, пращників і вершників, які завдяки вишколу стали досить вправними у своїй справі, причому все це військо перебувало біля Понту, де немало засобів треба було віддати на збір і підготовку такої воїнської сили, прийшов до висновку, що добре було б заснувати місто, збільшивши володіння й посиливши вплив Еллади. /16/ Порівнюючи чисельність війська і кількість припонтійського населення, він вважав, що місто могло б стати досить великим. З приводу цього Ксенофонт, нічого не кажучи солдатам, покликав колишнього Кірового віщуна, Сілана з Амбракії, і приніс жертву. /17/ А Сілан злякався цієї справи, бо ж військо могло б десь осісти, і пустив чутку серед солдатів, ніби Ксенофонт хоче залишити військо тут, заснувати місто і зажити таким чином слави й могутності. /18/ Річ у тому, що сам Сілан радив якомога швидше дістатися Еллади, бо він зберіг ті 3000 дариків, які отримав від Кіра, коли приніс для нього жертву і сказав правду про ті 10 днів.

/19/ Коли ця чутка дійшла до солдатів, то деякі з них схилялися до того, щоб залишитися, але більшість була супроти. Тімасій-дарданець і Форакс-беотієць сказали присутнім у таборі гераклейським та сінопським купцям, що коли вони не роздобудуть платні для війська, щоб солдати могли запастися провіантом перед відплиттям, то така величезна воїнська сила, мабуть, залишиться біля Понту. «Адже Ксенофонт хоче, — казали вони, — і нас підмовляє до того ж — несподівано оголосити війську, коли прибудуть кораблі: /20/ „Солдати, як відомо, нам нині сутужно і щоб купити продовольство для морської подорожі, і щоб, вертаючись додому, придбати щось для рідні. Тому якщо ви бажаєте оволодіти будь-якою з припонтійських областей, яка вам лишень до вподоби для того, щоб тим, хто бажає повернутися на батьківщину, була надана ця можливість, а ті, хто волітиме залишитися тут і здійснити своє бажання, то ось вам кораблі для раптового нападу на будь-яку місцевість“».

/21/ Вислухавши, купці передали ці слова містам, а Тімасій-дарданець відрядив разом з ними Еврімаха, також дарданця, і Форакса-беотійця для підтвердження сказаного. Тоді сінопці й гераклейці відрядили гінців до Тімасія і просили його прийняти в подарунок гроші і потурбуватися про відплиття війська. /22/ Він з радістю погодився і на зборах солдатів сказав: «Воїни, не сушімо голову над тим, щоб залишатися тут. Елладу цінуймо над усе. Одначе до мене доходять чутки, нібито деякі особи, не кажучи вам ані слова, приносять жертви з приводу цього. /23/ Якщо ви підете звідси, то я обіцяю кожному з вас видавати платню по кізікіну[222] у місяць, починаючи з місяця-повня. Я повезу вас у Троаду, звідки я вигнаний, і моє місто допоможе вам, бо воно охоче прийме мене. /24/ А я сам поведу вас туди, де ви зможете розбагатіти. Адже я добре знайомий з Еолідою, Фригією, Троадою і з усією областю, підвладною Фарнабазові, почасти тому, що я звідти родом, а почасти через те, що я воював там разом з Клеархом і Деркіллідом[223]».

/25/ Одразу ж після нього виступив беотієць Форакс, який ворогував з Ксенофонтом через стратегію і сказав, що коли вони покинуть Понт, то перед ними відкриється Херсонес — квітуча і багата країна, — і бажаючі можуть оселитися там, інші ж — поїхати додому. Адже смішно вишукувати місце для оселення у варварській країні, коли в Елладі землі багато, до того ж родючої. /26/ «А доти, — сказав він, — доки ви туди не прибудете, я, подібно до Тімасія, обіцяю видавати вам платню». Він сказав це, добре знаючи про обіцянку, що її Тімасієві дали гераклейці та сінопці в разі відплиття додому. А Ксенофонт у цей час мовчав.

/27/ Та ось виступили ахейці, Філесій і Лікон, і сказали, що Ксенофонт зі свого боку учинив негаразд, коли особисто став умовляти солдатів приносити жертву з приводу оселення, не кажучи ані слова про це на зібранні.

/28/ Тож Ксенофонтові довелося виступити і сказати таке: «Воїни, я завжди, як вам відомо, приношу, наскільки змога, жертви і за вас і за самого себе, з метою завжди говорити, плекати наміри і чинити те, що сприяло б вам і мені задля слави. Достоту так і нині: принісши жертву, я хотів дізнатися, чи варто повідомити вам про свій задум і домагатися його, чи взагалі не братися до цієї справи. /29/ Віщун Сілан звістив мені — і це найважливіше, — що жертви сприятливі; адже він знав, що і я, беручи участь у жертвоприношеннях, набув у цій справі певного досвіду. Сілан ще сказав, що жертви натякають також на обман і підступи — він, звісно, добре розумів свій задум огудити мене перед вами. Адже це ж він пустив чутку, буцімто я вже вирішив виконати свій намір, не питаючи вас. /30/ І справді, коли б я завважив, що вам доводиться сутужно, то думав би, як допомогти вам захопити місто, щоб кожен міг зі своєї волі відпливти додому або залишитися тут доти, доки він не назбирає коштів для утримання своєї сім’ї. /31/ Та оскільки я бачу, що гераклейці й сінопці посилають вам кораблі для відплиття і люди обіцяють давати вам платню, починаючи з наступного місяця, то я гадаю, що перед вами відкривається чудова нагода від’їхати додому, до того ж ще й отримати платню за свій рятунок. Тому я і сам відмовляюся від свого наміру і раджу вчинити так само і тим, хто приходив до мене з бажанням підтримати мій задум і заснувати колонію, тепер кажу, що годі й думати про це».

/32/ «Адже моя думка зводиться до того, що коли все наше військо перебуває вкупі, як це має місце зараз, то ви користуєтеся повагою і маєте провіант, тому що дужчий розпоряджається майном слабшого. Якщо ж наші сили будуть роздроблені на дрібні загони, то не вдасться ані роздобути харчів, ані виплутатися без пригод із халепи. /33/ Тому я, подібно до вас, міркую, що слід вертатися до Еллади, але якщо хто-небудь буде викритий у намірі покинути нас раніше, ніж військо опиниться у безпеці, то я пропоную судити такого як злочинця. Хто згоден з цим, — сказав він, — нехай підніме руку». Всі підняли руки.

/34/ А Сілан почав кричати і доводити, що справедливість вимагає відпустити усіх, хто бажає, додому. Та солдати нічого не хотіли слухати про це і погрожували йому покаранням, якщо спіймають його у спробі втекти. /35/ Коли гераклейці дізналися про прийняте рішення, причому сам Ксенофонт подав за це свій голос, то вони прислали кораблі, а щодо грошей, які були обіцяні Тимасієві й Фопаксу (на платню) — обманули. /36/ Тому ті, хто обіцяв видавати платню, були приголомшені цим і почувалися непевно перед військом. Тож взявши із собою інших стратегів, з якими вони у цій справі діяли спільно, — а це були всі, крім Неона з Асіни, який заступав Хірісофа, котрий ще не повернувся, — вони прийшли до Ксенофонта і заявили, що розкаюються у вчиненому і водночас висловилися в тому сенсі, що оскільки є кораблі, то найкраще було б пливти до Фазіса і захопити країну фазіан[224]. /37/ Там у той час царював онук Лета. Але Ксенофонт відповів, що він не взяв би на себе сказати про це війську. «Але ви, — додав він, — якщо хочете, зберіть солдатів й оголосіть про це». Тоді Тімасіон з Дардани порадив не скликати зібрання, але спершу нехай кожен (із стратегів) спробує умовити своїх лохагів. Розійшовшись, вони так і вчинили.

Розділ 7

/1/ Солдати, звісно, дізналися про ці збурення в таборі, і Неон сказав їм, що Ксенофонт, схиливши решту стратегів, задумує обманом повести солдатів назад до Фазіса. /2/ Тут солдати обурилися, стали збиратися на сходки й окремими групами, і поширився страх, що вони вчинять так само, як одного разу вони вчинили з послами колхів й агораномами [яких було забито камінням, крім тих, хто встиг добігти до моря][225]. /3/ Коли Ксенофонт дізнався про це, він вирішив негайно скликати їх на зібрання, не дозволяючи їм сходитися самовільно і звелів оповісникові звістити про це. /4/ Солдати, на заклик оповісника, зібралися з великою охотою. Тоді Ксенофонт, не згадуючи про прихід до нього стратегів, сказав лишень таке: /5/ «Воїни, як мені стало відомо, хтось обмовляє мене перед вами, нібито я обманом збираюся вести вас до Фазіса. Заради богів вислухайте мене, і якщо переконаєтеся у моїй провині, то хай мені не зрушити з цього місця, не отримавши по заслузі; якщо ж переконаєтеся в тому, що винні мої наклепники, то нехай їх спіткає відповідне покарання. /6/ Ви, — провадив він, — напевне, знаєте, де сходить сонце і де воно заходить, і так само вам відомо, що бажаючий відправитися в Елладу повинен їхати на захід, а бажаючий відправитися до варварів повинен їхати у зворотному напрямку — на схід. Хіба знайдеться на світі така людина, яка могла б запевнити вас, ніби сонце сходить там, де воно заходить, а заходить там, де воно, насправді, сходить? /7/ Вам відомо також, що Борей дме з Понту в Елладу, а Нот — у внутрішні райони Понту, до Фазіса, чому ми зазвичай і кажемо, що „добре пливти в Елладу, коли дме Борей“. То хіба можливо в такому разі обманути і посадити вас на кораблі, коли дме Нот?[226] /8/ Скажете, мовляв, я можу сісти в корабель і тоді, коли панує безвітряна погода. Проте ж мені довелося б пливти на одному, а вам, щонайменше, на 100 кораблях. То яким побитом я міг би силоміць або обманом змусити вас пливти зі мною всупереч вашому бажанню? /9/ Припустімо, одначе, що ви, обмануті й зваблені мною, прибуваєте до Фазіса. І от ми висаджуємося на землю. Поза сумнівами, ви одразу здогадуєтеся, що це не Еллада, і я, ошуканець, опинюся поміж вами, обдуреними, приблизно 10000 озброєних людей. Яку ж тоді покару може вигадати для себе людина, якщо подібним чином виявлятиме буцімто турботу про вас і про себе?»

/10/ «Отже, це базікання бовдурів і заздрісників почалося тому, що я користуюся у вас повагою. Насправді, безпідставно вони мені заздрять, бо ж кому з них я не даю висловитися, якщо хтось може порадити щось корисне для вас, чи битися, коли бажатиме, задля спільного рятунку, чи, нарешті, пильнувати нас усіх? Котрому командувачеві я стану на заваді, якщо він буде обраний вами? Я ж поступлюся, нехай командує, нехай лишень виявляє свої чесноти. /11/ А втім, годі про це. Але коли хтось із вас вважає, що він або хто-небудь інший буде ошуканий у цій справі, то нехай виступить і з’ясує свою думку. /12/ Одначе якщо мої слова в чомусь напоумлюють вас, то не розходьтеся, а вислухайте про те, які речі кояться у війську. І якщо це виявиться правдою, і якщо вони поширяться серед війська, то не буде коли вже нам самим обговорити власне становище, щоб ми не постали найбільшими злочинцями і нечестивцями перед лицем богів і людей, як друзів, так і ворогів».

/13/ Солдати здивувалися, що б це мало значити, і зажадали від Ксенофонта пояснень. Тоді він знову почав говорити: «Вам, напевне, відомо, що в горах розташовані варварські поселення, дружні керасунтцям, звідки жителі спускалися і продавали нам жертовних тварин і дещо зі своїх статків, і, коли я не помиляюся, деякі із вас ходили в найближчі поселення, купували всячину і поверталися назад. /14/ Лохаг Клеарет, помітивши, що поселення невелике і не охороняється з огляду на дружні з нами стосунки, подався туди вночі грабувати, не сказавши про це ані слова нікому з нас. /15/ Він перейнявся наміром захопити поселення і більше не повертатися до війська, але, сівши на корабель, на якому пливли вздовж берега його товариші, і наповнивши його здобиччю, відпливти за межі Понту. Як я нині довідався, його товариші на кораблі були з ним у змові. /16/ Скликавши тих, кого йому вдалося умовити, він повів їх на поселення. Але ще в дорозі їх зустрів світанок, жителі зібралися і стали кидати каміння і стріляти з укріплень, вбили Клеарета і багатьох інших, і лише небагато з них добігли до Керасунта. /17/ Це сталося в той день, коли ми вирушали сюди пішки. А хтось із тих, що їхали морем, перебували ще в Керасунті, не встигши звідти виїхати».

«Після цього, як розповідають керасунтці, з того поселення прибуло троє старійшин з наміром виступити на нашому загальному зібранні. /18/ Не заставши нас, вони сказали керасунтцям, що їм незрозуміло, чому ми стали нападати на них. А коли керасунтці пояснили їм, що напад стався усупереч загальному рішенню, вони зраділи і вирішили пливти сюди, щоб розказати про події і просити нас забрати убитих і поховати їх. /19/ Але деякі з порятованих утечею еллінів ще перебували в Керасунті. Дізнавшись про те, куди прямують варвари, вони, сповнившись зухвальством, стали кидати в них каміння і підмовляти до цього інших. І таким чином троє людей, троє послів, загинули[227], побиті камінням».

/20/ «Тоді керасунтці прийшли до нас і розповіли про подію; а ми, стратеги, неабияк стривожившись, почали радитися з керасунтцями про те, як поховати вбитих еллінів. /21/ Засідаючи з керасунтцями за межами розташування війська, ми раптово почули гучні крики „бий, бий, кидай, кидай!“ і в одну мить побачили, як біжать солдати з камінням у руках, у той час як інші ще вихоплювали каміння із землі. /22/ Тоді керасунтці, свідки попередніх подій у них, перелякалися і побігли до кораблів. Були і серед нас такі, що, клянусь Зевсом, дехто жахнувся. /23/ Але я подався до солдатів і запитав їх, у чому справа. Серед них були і такі, які взагалі нічого не знали, але попри це тримали каміння в руках. А коли я перестрів якогось обізнаного чоловіка, той сказав мені, що агораноми страшенно кривдять військо. /24/ У цей час хтось запримітив агоранома Зеларха, що прямував до моря, і закричав. Почувши крик, солдати кинулися за Зелархом, немов вигулькнув вепр чи олень. /25/ А керасунтці, уздрівши, що натовп мчить у їхній бік, подумали, що він, мабуть, пре на них, кинулися щодуху навтьоки прямо у море. Разом з ними туди ж кинулися і деякі з нас, і хто не вмів плавати, потонув. /26/ Як вам подобаються такі справи? Адже ці люди не вчинили нам жодного зла, проте вони злякалися нас так, наче якихось скажених псів».

«Поміркуйте, в якому становищі опиниться наше військо, якщо так триватиме далі. /27/ Ви ж уже не зможете приймати спільне рішення про оголошення війни чи укладення миру, натомість кожен самохіть діятиме так, як йому заманеться. І якщо до вас прийдуть посли для укладання миру або з якоїсь іншої справи, то кожен, хто захоче, зможе вбити їх, а відтак ще й нас підбурюватимуть зневажати наміри посланців. /28/ Потім, і ті начальники, яких ви всі обираєте, не матимуть жодної поваги, бо ж кожен, пхаючись у командири і вигукуючи „бий, бий“, зможе на свій розсуд прикінчити як начальника, так і будь-кого з вашого середовища, якщо лишень знайдуться люди, які ладні підтримати його, як це мало місце нині. /29/ Погляньте, що наробили ці самозвані стратеги. Агораном Зеларх, якщо він справді винен перед вами, утік і сховався, уникнувши кари; якщо ж за ним немає провини, то, значить, він утік від війська, боячись безневинно загинути без суду. /30/ А ті, хто повбивав послів, наробили такого, що вам тепер, єдиним з-поміж усіх еллінів, не можна без зброї з’являтися в Керасунт. А стосовно вбитих, яких раніше самі вбивці пропонували нам поховати, то після згаданих подій вже небезпечно було б підбирати їхні тіла, прийшовши навіть з берлом посла[228]. Хто ж захоче іти послом після того, як він сам убив послів? /31/ А втім, ми, стратеги, просили керасунтців поховати вбитих. Тож коли подібні вчинки комусь до вподоби, мовляв, наче так і треба, то зізнайтеся в цьому відверто, і тоді, тішачись таким становищем, кожен на майбутнє, очікуючи повторення тих же подій, неодмінно виставлятиме охорону у себе і розташується в укріпленому місці. /32/ Але якщо ви вважаєте такі вчинки звірячими, нелюдськими, то припиняйте їх. А то, клянуся Зевсом, як нам приносити з приємністю в душі жертви богам, якщо чинимо такі лихі діла? /33/ Яке дружнє місто прийме нас, бачачи в нашому середовищі таке неподобство? Хто відважиться підвозити нам продовольство, якщо нас матимуть за блюзнірів у таких важливих справах? І хто, насамкінець, за таких умов хвалитиме нас, хай навіть ми самі вважали себе гідними гучної слави за власну звитягу? Адже ми також, як на мене, сказали б, що подібні вчинки роблять лише злочинці».

/34/ Тоді всі піднялися і заявили, що призвідців треба покарати і надалі запобігати будь-яким беззаконням, а коли хто-небудь скоїть такий вчинок, то скарати його на горло; стратеги мусять віддати до суду винних; має також відбутися суд над кожним, хто після смерті Кіра виявився порушником; суддями ж вони поставили лохагів[229]. За порадою Ксенофонта і жерців, вирішили звершити належний обряд.

Розділ 8

/1/ Було вирішено також зажадати звіту від стратегів за минулий час. І коли вони це зробили, то Філесію й Ксантіклові довелося сплатити штраф у 20 мін за нестачу корабельних товарів, які вони охороняли, а Софенетові — штраф у 10 мін за те, що, будучи командиром, він недбало виконував свої обов’язки.

А Ксенофонта деякі солдати звинуватили в жорстокому поводженні з ними і, крім того, у самоуправстві. /2/ Ксенофонт звелів першому обвинувачеві сказати, де і за що той був побитий. Той відповів: «Там, де ми гинули від холоду і де було дуже багато снігу». /3/ Ксенофонт сказав: «Справді, якщо під час такого холоду, про який ти кажеш, — коли і хліба бракувало, і не було бодай краплини вина, щоб зігрітися, і ми знемагали від злигоднів, а вороги йшли за нами по п’ятах, — якщо у такий час я лютував, то й не дивно, що я казився дужче за ослів, про яких кажуть, що жодна втома не вгамовує їхньої впертості. /4/ А втім, скажи, за що я тебе бив. Чи тому, що просив у тебе щось і ти не давав, чи я вимагав що-небудь назад, чи я виробляв щось у п’яному стані?». /5/ Оскільки він нічого з цього не підтвердив, то Ксенофонт запитав його, чи служив він гоплітом. «Ні», — сказав він. «А може, ти був пелтастом?» «Теж ні, — відповів він, — товариші доручили мені гнати мула, хоч я і народився вільним». /6/ Тут Ксенофонт впізнав його і запитав: «Чи не ти, бува, віз із собою хворого?». «Клянусь Зевсом, так, — відповів він, — ти ж примусив мене до цього і навіть поскидав речі моїх товаришів». /7/ «Але ж скидання речей, — сказав Ксенофонт, — відбувалося приблизно так. Я доручив везти ці речі іншим і звелів підвезти їх мені; отримавши їх, я все віддав тобі, коли ти привіз до мене хворого чоловіка. Послухайте, як усе відбулося, — сказав Ксенофонт, — ця справа повчальна. /8/ Один чоловік відстав у дорозі, бо не мав сил іти далі. Я знав про нього лише те, що він був одним із наших у війську. Я звелів тобі везти його вперед і врятувати від загибелі, бо ж, наскільки я пам’ятаю, вороги наздоганяли нас». Солдат підтвердив це. /9/ «Гаразд, — провадив Ксенофонт, — а потім, коли я послав тебе вперед і підійшов з ар’єргардом, я не застав тебе, як ти копав яму, щоб зарити цього чоловіка, і довідавшись про це, не став хвалити тебе?» /10/ Та поки ми всі стояли навколо, той чоловік ворухнув ногою, і всі присутні закричали, що він живий, а ти сказав:«Хай собі живе, скільки хоче, а я його далі не повезу». Тут я вдарив тебе — «це ти кажеш правду, — бо ти, як я бачив, знав, що він живий». /11/ «Ну й що з того? — сказав солдат, — Хіба він усе ж не помер після того, як я показав його тобі?». «Всі ми смертні, — сказав Ксенофонт, — але хіба тому й треба ховати нас живими?».

/12/ Тут усі стали кричати, що Ксенофонт ще мало його бив. А Ксенофонт звелів й іншим покривдженим розказати, за що кожен з них діставав удари. /13/ Оскільки ніхто не виступив, то він сам сказав: «Солдати, я не заперечую того, що бив людей через їхній непослух — бив тих, хто ховався за спинами слухняних солдатів, порушуючи лави, коли ви йшли в строю і билися, де тільки виникала потреба, і хто біг чимдужч уперед, аби награбувати й поживитися більше вас. Якби всі ми чинили так само, то всі б загинули. /14/ Я також бив і змушував іти вперед і деяких ледарів, які не хотіли зводитися з місця й очікували появи ворога. Я сам одного разу у ту сувору зиму, піджидаючи солдатів, котрі споряджалися в похід, лежав тривалий час у снігу і переконався, як несила було вставати, бо ж ледве ворушив пальцями. /15/ Тому переконавшись на власному досвіді, я підганяв кожного, хто у ту мить сидів, впавши у лінощі, бо ж рухаючись і розминаючись, відчуваєш якесь тепло і наснагу у тілі, а в того, хто лежав, не ворушачись, холоне кров, відморожуються пальці, — багато хто з вас, як вам відомо, це спізнали на власній шкурі. /16/ Хтозна, можливо, котрогось із солдатів, який відставав через недбалість і заважав передовим загонам та ар’єргардові просуватися вперед, я вдаряв кулаком, щоб вороги не вбили його списом у спину. /17/ Атож, і нині вони цілі і здорові, і дозволяють собі осуджувати мене лише за те, що їх трохи карали, і то небезпідставно, але коли б вони потрапили до рук ворога, то хіба вони, зазнавши найбільших тортур, могли б на когось скаржитися?»

/18/ «Моя мова звичайна, — провадив Ксенофонт, — якщо я покарав когось задля його рятунку, то згоден бути покараним достоту як цього заслуговують батьки від синів і вчителі від учнів. Адже і лікарі завдають болю і роблять розтин задля здоров’я недужої людини. /19/ А якщо ви міркуєте, ніби я це робив від свого жорстокосердо, то не забувайте, що нині, дякуючи богам, я почуваюся ще впевненіше і сміливіше, аніж тоді, і п’ю більше вина, і все ж нікого не б’ю, тому що бачу вас у цілковитій безпеці. /20/ Хіба вам не відомо, що кожного разу, коли здіймається буря і накочуються хвилі, капітан корабля[230] лютює за найменший порух на тих, хто перебуває на носі корабля, а керманич — на тих, хто перебуває на кормі? Адже в таку негоду щонайменший недогляд може спричинитися до загибелі, і ви самі підтвердили слушність моїх дій, бо ж ви тоді стояли як очевидці, тримаючи в руках мечі, а не камінці для голосування[231], і мали нагоду заступитися за тих, кого я бив. Але, клянусь Зевсом, ви не квапилися на поміч і не бажали разом зі мною карати неслухняних. /22/ А відтак ви потураєте нині зловмисникам і свавільним людом з вашого середовища».

«Якщо ж добре придивитися, то — я в цьому певен — ви пересвідчитеся, що ці зухвальці і тоді заподіювали найбільшої шкоди власним боягузтвом. /23/ Кулачний боєць, фессалієць Боїск, відмовлявся тоді нести щита, виправдовуючись тим, що він утомлений, а нині ж, як я чую, вже роздягнув не одного котіорітця. /24/ Тож коли ви розважливі люди, то зробіть йому протилежне тому, що чинять із псами: злих псів удень прив’язують, а на ніч відпускають, а його слід прив’язати на ніч, а вдень відпускати».

/25/ «Однак мене дивує, — сказав Ксенофонт, — що коли хто-небудь із вас мною невдоволений, він пам’ятає про це і не мовчить. А якщо я рятував декого від морозу, чи захищав від ворога, чи допомагав геть знесиленій або безпорадній людині, то про це не згадує ніхто, як і про похвали за безкорисливий учинок чи про посильні винагороди хоробрим солдатам — про ці речі ви не пам’ятаєте. А воно ж краще, похвальніше і приємніше пам’ятати добро, а не зло».

Відтак усі встали, і почали пригадувати його добродійства і завдяки цьому у війську був відновлений лад.