Артеміс Фаул. Останній хранитель

ГЛАВА 10: СУПЕРНИЦТВО МІЖ БРАТАМИ

ГОБДОУ і Белліко пішли слідом за собаками вгору розкішними сходами маєтку Фаулів і далі, до лабораторії Артеміса. Ледь увійшовши у двері, собаки накинулися на звисаюче з вішалки біле пальто Артеміса, люто роздираючи і гризучи тканину своїми кігтями та іклами.

— Відчувають людський запах,— вимовив Гобдоу, розчарований тим, що не може пустити в хід крихітного пістолета, який так зручно вмістився в маленькій долоні Майлса.

Потім вони спустошили збройовий сейф Батлера, захований у його кімнаті за фальшивою стінкою. Раніше про цей сейф і код до нього знали четверо, а тепер, очевидно, п’ятеро, якщо вважати Белліко окремою від Джульєтти особистістю. Гобдоу озброївся маленьким револьвером і кількома клинками, а Белліко вибрала автоматичний пістолет і лук із вугле-графіту з пучком алюмінієвих стріл до нього.

Пірати забрали решту й, пританцьовуючи і трясучи кістками, вирушили вниз, у засідку.

— А ми підемо на пошуки,— сказав Гобдоу.

Белліко заперечила — завдяки Джульєтті вона знала будинок краще, ніж він.

— Ні. Артеміс сам прийде сюди, оскільки його кабінет примикає до цієї кімнати. Наші в підвалі і навколо будинку. Надамо можливість собакам і піратам пригнати їх прямо до нас.

Гобдоу був досить досвідченим командиром, щоб віддати належне і прийняти запропонований кимось іншим гарний план.

— Відмінно,— промовив він.— Будемо чекати тут, але якщо я не розряджу свій пістолет до світанку, це стане для мене найбільшим розчаруванням.

— Не турбуйся. Для великої людини тобі знадобляться всі кулі.

Белліко вхопила собак за нашийники і висмикнула пойнтерів з пальто.

— Вам двом має бути соромно,— сказала вона.— Не втрачайте себе всередині цих тварюк.

Один пойнтер сердито тицьнув головою іншого так, немов тільки той був винен у всьому.

— Забирайтеся,— Белліко дала псам добрячого стусана. — І знайдіть нам Людей Бруду.

Гобдоу і Белліко встали біля робочого столу: одна — натягуючи тятиву лука, другий — виймаючи запобіжник із краденого револьвера.

— Будинок — це фактично фортеця,— пояснив Артеміс.— У панель безпеки була закладена облогова функція, і потрібна ціла армія, щоб подолати всі захисні пристосування, які були спроектовані і встановлені до того, як Опал вистрибнула зі свого потоку часу, тому немає ні найменшого ризику, що якийсь захисний компонент може вибухнути.

—- А де ця панель? — запитала Холлі.

Артеміс постукав по своєму годиннику.

— Зазвичай я можу отримати віддалений доступ за допомогою мого годинника або по телефону, але інформаційна мережа Фаулів відмовила. Нещодавно я оновлював хост-контролер, і, можливо, в ньому опинився компонент, вироблений Кобой, тому нам доведеться скористатися панеллю в моєму кабінеті.

Батлер знав, що обов’язок виступати в ролі адвоката диявола лежить на ньому.

— А чи не вийде так, що ми опинимося замкненими тут сам на сам зі зграєю піратів?

— Або замкнемо їх тут разом із нами,— посміхнувся Артеміс.

Салтон Фіннакр скаржився своєму дружку Дж. Хізу про втрату свого тіла.

— Пам’ятаєш, які в мене були біцепси? — сумно запитав він.— Як стовбури дерев. А подивися на мене зараз.— Він хитнув лівою рукою, щоб показати, як звисають із кісток в’ялі клапті підгнилої плоті.— Я ледь утримую цю вогненну палицю.

— Це не вогняна палиця,— повчально сказав Дж. Хіз.— Вони називають це «пістолети». Не надто складне слово, щоб запам’ятати його, га?

Салтон подивився на автоматичний пістолет, який тримав у своїх висохлих кістлявих пальцях.

— Напевно. Так, кажеш, просто цілься і натискай?

— Белліко так сказала.

— Чули, берсерки? — звернувся Салтон до півдюжини піратів, які стовпилися на сходовій клітці позаду нього.— Просто цілься і стріляй. І не бійся зачепити когось зі своїх, хто стоїть попереду, тому що ми і так уже мерці.

Вони стояли у викладеному червоною цеглою коридорі, молячись про те, щоб поблизу з’явилися люди.

Було б соромно прочекати стільки часу і не вбити хоч когось.

Трьома метрами нижче, у винному льосі, Батлер тримав у руках дві пляшки рідкісного і дорогого віскі «Макаллан» 1926 року.

— Ваш батько буде не в захваті,— сказав він Артемісу.— Тридцять тисяч євро за один снаряд.

— Упевнений, що він зрозуміє, враховуючи обставини,— відповів Артеміс, беручись пальцями за дверну ручку.

— О! — коротко реготнув Батлер.— Цього разу ми розповімо вашому батькові про обставини? Це буде вперше.

— Ну, можливо, не про всі обставини,— вніс поправку Артеміс і широко відчинив двері.

Батлер ступив у проріз і жбурнув пляшки в стелю над головами піратів. Обидві розлетілися вщент, огорнувши берсерків хмарою міцного алкоголю. Холлі зробила крок між ніг Батлера і вистрілила в цю хмару. Не минуло й секунди, як уся купка піратів була охоплена блакитними та помаранчевими язиками полум’я, що залишали на стелі чорні плями. Це, здавалося, не надто стурбувало ворогів, не беручи до уваги одного, на дерев’яних протезах,— він незабаром залишився без ніг і стояти вже не міг. Решта обгоріли до скелетів, але продовжували рухатися, спрямовуючи свої стволи в бік підвальних дверей.

— Будинок урятує нас? — нервово запитала Холлі.— Ти так говорив.

— Три,— сказав Артеміс,— два... один.

Датчик протипожежної системи зареєстрував підвищення температури і дав команду восьми з двох сотень форсунок погасити полум’я замороженою пінкою. Під ударом потужних струменів пірати звалилися з ніг і стали стріляти наосліп. Кулі, брязкаючи, рикошетом відскакували від стін і сходових східців. Ударяючись об сталеві перила, кулі втрачали свою кінетичну енергію і, димлячись, падали вниз. У коридорі температура піратських скелетів за неповні десять секунд знизилася більше ніж на сотню градусів, від чого кістки стали крихкі, як пресоване листя.

— Ходімо,— сказав Батлер і рвонув угору сходами, врізаючись у дезорієнтованих піратів, наче влучні кулі, що збивають кеглі в боулінгу. Невдачливі берсерки розсипалися при першому ж ударі, розлетівшись на мільйони кістяних кристаликів, які кружляли в повітрі, немов сніжинки. Холлі й Артеміс пішли за охоронцем по коридору, трощачи ногами уламки кісток і навіть не затримуючись, щоб підібрати зброю,— все одно пірати вже встигли розстріляти всі патрони, і вона стала непотрібною.

Як зазвичай, під час утечі Артеміса з боків прикривали Батлер і Холлі.

— Ворушіться,— кричала, трохи відстаючи, Холлі.— Там мають бути ще, отже не розслабляйтеся.

Дійсно, кілька піратів перебували в бункері, і вони були дуже задоволені собою.

— Це найхитромудріша штука, яку ми коли-небудь провертали,— сказав старший групи, Пронк О’Чтейл. — Вони прийдуть сюди, щоб сховатися від нас, а ми вже тут.

Він зібрав навколо себе свою кістляву команду.

— Повторимо ще раз. Що ми робимо, коли почуємо їх?

— Ми ховаємося,— відповіли пірати.

— А що ми робимо, коли вони з’являться?

— Несподівано вистрибуємо,— радісно відповіли пірати.

— Що доручено саме тобі? — запитав Пронк, указуючи кістлявим пальцем.

Маленький пірат, який стояв під стіною і був одягнений у зотлілі залишки дерев’яного барила,— саме на нього вказав Пронк — бадьоро відрапортував:

— Натискаю на цю кнопку, сталеві двері зачиняються, і всі ми будемо замкнені тут.

— Добре,— похвалив його Пронк. — Дуже добре.

У бункер із коридора і зі сходів долинуло дзвінке стаккато пострілів, відбите склепінчастими стелями.

— Вони наближаються, камради,— сказав Пронк.— Пам’ятайте: кожного з них слід убити кілька разів, для гарантії. Отже ріжте їх, поки у вас руки не відваляться.

Пірати присіли навпочіпки і зачаїлися в темряві. Падаюче ззовні світло тьмяно поблискувало на їхніх мечах.

Якби Белліко глибше покопалася 6 у спогадах Джульєтти, вона могла б дізнатися, що бункер можна відчинити або заблокувати ззовні,— дистанційно або за допомогою програми, яка активується голосом. Та якби вона і знала про це, що з того? Який сенс людям відрізати себе від свого притулку? Маячня божевільного.

Батлер призупинився, проходячи повз двері бункера, і чітко сказав у маленький мікрофон, установлений у сталевій рамці:

— Батлер Д. Вища категорія допуску. Зачинити.

Важкі двері ковзнули вниз, повністю блокуючи бункер і замикаючи всередині купку піратів. У Артеміса була секунда, щоб поглянути під двері.

«Цей пірат дійсно в діжці? — подумав він.— Так, сьогодні мене складно здивувати чимось іще».

Підійшовши до відчинених дверей, що вели в лабораторію і робочий кабінет, Батлер скинув угору кулак. Не знайомий з військовими сигналами, які передаються за допомогою рук, Артеміс з розмаху уткнувся в широку спину охоронця. На щастя, Артеміс був недостатньо важким, щоб змусити Батлера зробити ще один крок, який міг стати фатальним, оскільки сестра охоронця напевно проткнула б його своєю стрілою.

— Зрозумів,— прошепотів Артеміс.— Піднятий угору кулак означає «стоп!»

Батлер приклав до своїх губ палець.

— А це означає «стули пельку»,— шепнув Артеміс.— Усе ясно.

Як виявилося, шепіт Артеміса почули за дверима лабораторії, і реакція пішла негайно — піднявши хмару пилу від штукатурки, у стіну устромилася алюмінієва стріла.

Батлеру і Холлі не потрібно було обмінюватися ні словами, ні поглядами. Обидва вони були досвідченими бійцями і знали, що кращий час для атаки — короткий проміжок між пострілами противника, який у даному випадку обрав стріли.

— Ліворуч,— сказав Батлер, і цього було досить. У перекладі для чайників це означало, що він бере на себе будь-яких супротивників у лівій половині кімнати, а права половина, таким чином, дістається Холлі.

Пригнувшись, вони влетіли всередину і відразу розділилися. Батлерові було легше — він був знайомий з плануванням лабораторії і знав, що, за логікою, найкраще місце для укриття розташоване позаду довгого робочого столу з іржостійкої сталі, на якому Артеміс ставив свої загадкові досліди і будував експериментальні моделі.

«Завжди хотів перевірити, наскільки надійне це укриття»,— подумав Батлер, кидаючись за стіл, немов регбіст, що вступає в сутичку за м’яч, вирішальний для результату матчу. Повз його вуха просвистіла стріла, а наступної секунди Батлер врізався в стіл плечем, зрушуючи важкий предмет із місця й обриваючи під’єднані до нього кабелі, з яких посипалися іскри і почулося шипіння газу.

Гобдоу піднявся на робочий стіл з короткою шаблею в одній руці і пістолетом у другій, і в цей момент горючий газ привітався з обірваним електричним кабелем. Прогримів вибух, який скинув берсерка з робочого столу назад, на оксамитові штори.

Белліко швидко оцінила ситуацію і кинулася до кабінету.

Побачивши це, Батлер крикнув Холлі:

— Я за Джульєттою. Скрути Майлса.

«Сподіваюся, хлопчик утратив свідомість»,— подумала Холлі, але зрозуміла, що її сподівання не виправдалися, коли побачила, як Майле Фаул виплутується з оксамитових штор.

З його погляду Холлі зрозуміла, що в тілі Майлса раніше перебував берсерк, і він не має наміру здаватися. Тепер зі зброї у нього залишилася лише коротка шабля, але Холлі знала, що берсерки б’ються до останньої краплі крові, навіть якщо ця кров, строго кажучи, не їхня власна.

— Не покаліч його,— попросив Артеміс.— Йому лише чотири роки.

Гобдоу вишкірився, оголюючи свої молочні зуби, які Майле благоговійно чистив зубною щіткою, зробленою у вигляді голови Ейнштейна. Зі щітки стирчали щетинки.

— Ти маєш рацію, зраднику. Гобдоу лише чотири роки, отже мене калічити не можна.

Холлі хотілося, щоб Артеміс тримався подалі. Хоча у цього Гобдоу і був абсолютно невинний вигляд, бойового досвіду йому було не позичати, а по тому, як він крутить шаблю в руці, стало ясно, що досвід він не розгубив.

«Якби цей хлопець був у своєму власному тілі, мені б не минути лиха»,— подумала Холлі.

Проблема полягала в тому, що ця сутичка була не до душі Холлі. Мало того, що перед нею був молодший брат Артеміса, так усередині нього перебував ще сам Гобдоу, легендарний воїн. Це він виніс пораненого товариша через замерзле озеро у Белланона. Це він зник у печері, переслідуваний двома вовками, і незабаром вийшов з неї загорнутим у їхні шкури.

Зараз Холлі й Гобдоу кружляли навколо одне одного.

— Це правда щодо вовків? — запитала Холлі по-гномськи.

Здивований Гобдоу на секунду збився з ноги.

— Ті вовки в Коулі? Звідки тобі відома ця історія?

— Смієшся, чи що? — відповіла Холлі.— Про це всі чули. Це навіть у школі проходять. Сказати по правді, мене вже нудить від цієї історії. Там двоє вовків було, чи не так?

— Так, їх було двоє,— відповів Гобдоу.— Правда, один із них виявився старезним.

Нападати Гобдоу почав на середині фрази, як, утім, і передбачала Холлі. Його рука з клинком рвонула вперед, цілячись у груди супротивниці, але клинок не досяг мети, Холлі зуміла відбити його і у відповідь сильно вдарила Гобдоу по нервовому сплетінню дельтоподібного м’яза, через що його рука враз оніміла та повисла, немов важка свинцева трубка.

— Д’арвіт,— вилаявся Гобдоу. — Ти хитра. Жінки завжди були підступними створіннями.

— Стули пельку,— порадила Холлі.— Ти мені подобаєшся все менше і менше, і це дещо спрощує моє завдання.

Гобдоу зробив три стрімких кроки, скочив на старовинний стілець епохи Регентства і схопив зі стіни одну зі схрещених пік, що висіли там,

— Обережніше, Майлсе! — за звичкою крикнув

Артеміс.— Вона дуже гостра.

— Кажеш, гостра, гидкий хлопчисько? Це добре, спис і має бути дуже гострим.

Обличчя воїна перекосилося, наче він збирався чхнути, і на секунду на його поверхню пробився Майле.

— Це не спис, ідіоте! Це піка. А ще називаєш себе воїном, бовдуре.

Потім обличчя знову перекосилося, і на ньому з’явився Гобдоу.

— Стули пельку, хлопче. Я господар цього тіла.

Ця коротка сутичка вселила в Артеміса сподівання. Його братик був десь тут, і навіть його язичок анітрохи не притупився.

Гобдоу підсунув піку під зігнутий лікоть своєї здорової руки і кинувся в атаку. У його маленькій руці піка здавалася величезною, як турнірний лицарський спис.

Гобдоу швидко закрутив пікою з боку в бік так, що її наконечник злився в блискуче півколо і зумів зачепити лікоть Холлі, перш ніж вона встигла відступити на крок назад.

Рана була не серйозною, але болючою, а у Холлі не залишалося магічної енергії, щоб швидко залікувати її.

— Хвала бороді Дану! — крикнув Гобдоу.— Берсерки пролили першу кров!

Двоє бійців вдруге зійшлися віч-на-віч, але тепер Холлі виявилася притиснутою спиною до кута, що позбавляло її маневреності, і Гобдоу зі смертельною зброєю грізно наближався до неї. Берсерк схопив піку обома руками, щоб прискорити і зробити впевненішими свої рухи. Він присунувся ще ближче, і тепер у Холлі зовсім не залишилося простору для переміщення.

— Це не приносить мені задоволення,— сказав Гобдоу,— але й жалю я теж. не відчуваю. Ти вибрала свого хробака, Ельфіно.

Вибрати свого хробака — це був натяк на ельфійську гру з жуванням земляних хробаків. Група дітей викопувала п’ять земляних хробаків, і кожен, вибравши собі одного, клав його в рот і жував. За статистикою, як мінімум один із хробаків мав перебувати у стадії вмирання, і тоді рот маленького ельфа наповнювався гіркою смердючою гниллю. Але найголовніше, за умовами гри кожен мусив проковтнути свого хробака, інакше всі стали б його зневажати. Якщо перевести слова Гобдоу на зрозумілу людям мову, вони звучали б так: «Ти викопала собі могилу, тепер лягай у неї».

«Кепські справи,— думала Холлі.— Не бачу можливості відбитися від Гобдоу, не поранивши Майлса».

Несподівано Артеміс змахнув рукою і крикнув: — Майлсе! Наконечник піки сталевий. Яке місце займає сталь у періодичній таблиці елементів?

Обличчя Гобдоу перекосилося, і з’явився Майле.

— Артемісе, сталі немає в таблиці. Вона не елемент, і тобі це добре відомо. Сталь складається з двох елементів: вуглецю і заліза.

До кінця останньої фрази Гобдоу знову перехопив контроль над тілом, якраз до того моменту, коли його руки вже були заломлені за спину, і на зап’ястках клацнули наручники.

— Ти обдурила мене,— сказав Гобдоу, так і не зрозумівши до кінця, яким же чином його перехитрили.

— Пробач, Гобдоу,— вибачилася Холлі, піднімаючи його за комір.— Люди чесно не грають.

— А коли-небудь вони грали чесно? — пробурмотів Гобдоу, що в цей момент був би щасливий покинути голову Майлса Фаула, якби поблизу було доступне інше тіло-носій. Однак він зрозумів, яким розумним був Артеміс.

«Непоганий виверт,— подумав він.— Можливо, я дам метелику розправити свої крила і пошию їх усіх у дурні».

Несподівано очі Майлса закотилися, а його тіло обм’якло в руках Холлі.

— Я вважаю, що Гобдоу пішов,— повідомила Холлі.— Артемісе, по-моєму, твій брат повернувся до тебе.

Батлер загнав Белліко в кабінет, де вона опинилася за два кроки від захисного терміналу і готова була вимкнути його. Вона викинула кулак назад, щоб завдати удару з-за спини, але Батлер перехопив його, просунув свій лікоть у вигин її ліктя, і вони закрутилися, як танцюристи, відсунулися від терміналу і звалилися на килим. Белліко висмикнула свою руку і відскочила до стіни.

— Тобі кінець,— сказав Батлер.— Чому б тобі не відпустити мою сестру?

— Спочатку ми обоє помремо,— відповіла Белліко, насторожено оглядаючись.

Батлер продовжував стояти на своєму.

— Якщо в тебе є досгуп до спогадів моєї сестри, покопайся в них. Ти ніколи не зможеш перемогти мене. Вона ніколи не могла, а ти й поготів.

Белліко на мить завмерла, копаючись у мозку Джульєтти. Усе правильно, Батлер легко перемагав сестру, причому тисячу разів. Його бійцівські таланти набагато вищі, однак... Стривайте. Ось спогад: великий чоловік лежить на спині, у нього болить лоб. І він каже:

— Ти зловила мене на цьому ударі, Джулє. Він був повною несподіванкою. Як твій великий старий брат міг захиститися від нього?

Очі Белліко спалахнули вогнем.

— Про який удар говорить ця людина?

Вона заглибилася в пам’ять Джульєтти і знайшла катування, комбінацію із сорока чотирьох рухів, яку Джульєтта Батлер розробила сама на основі вчення Кано Дзигоро, засновника школи дзюдо.

— Я знайшла твоє слабке місце, людино.

Белліко дала пам’яті Джульєтти можливість спливти на поверхню і керувати рухами тіла. Кінцівки Джульєтти взялися бездоганно виконувати катування.

Батлер спохмурнів і прийняв боксерську захисну стійку.

— Гей, що ти робиш?

Белліко не відповіла. У голосі великої людини прозвучала тривога, і цього було достатньо для Белліко, щоб зрозуміти: вона на правильному шляху. Белліко кружляла по кабінету, як балерина, і з кожним новим обертом швидкість її рухів усе зростала.

— Зупинись! — крикнув Батлер, намагаючись устежити за рухами сестри.— Ти не можеш перемогти!

Белліко могла перемогти, вона була впевнена в цьому. Тіло цього старого чоловіка не йде ні в яке порівняння з юним і сильним тілом, яким володіла вона. Вона рухалася все швидше, її ноги зараз ледь торкалися підлоги, повітря свистіло у нефритовому обручі на її довгому, зібраному в кінський хвіст волоссі.

— Я даю тобі ще один шанс, Джульєтто, або хто ти там є. Зупинись, або мені доведеться вдарити тебе.

Він блефував. Відчайдушно, відверто блефував.

«Я виграю»,— подумала Белліко, відчуваючи себе непереможною.

На сорок другому русі Белліко високо відкинула себе назад у повітрі і сперлася задньою ногою об стіну, різко змінюючи напрямок і піднімаючись вище. Потім вона з величезною швидкістю кинулася вниз на Батлера, а її п’ятка перетворилася на наконечник стріли, спрямованої в нервове сплетіння на шиї Батлера.

«Зараз вирублю цю людину і розламаю захисну панель»,— подумала Белліко, заздалегідь святкуючи свою перемогу.

Батлер ударив по її п’яті своєю лівою долонею, а пальцями правої руки ткнув Белліку в живіт, доволі сильно, щоб збити дихання, тому що немає на всій планеті бійця, який міг би продовжувати битися, коли його позбавили можливості дихати. Белліко звалилася на килим, як мішок із камінням, і застогнала, згорнувшись у клубок.

— Як? — видихнула вона. — Як?

Батлер підняв її, схопивши за комір,

— Тоді у Джульєтти був день народження. Я просто дозволив їй перемогти.

Він підтяг Белліку до захисного терміналу і вже набрав код, коли почув позаду себе часті звуки цокання кігтів по паркету. їх він упізнав одразу.

— Тепер мене атакує собака.

Але він помилився. Собака накинувся на Белліко, пірнув разом із нею, збивши сталеву віконницю, крізь вікно кабінету, і вони зникли, залишивши Батлера з клаптем від сукні Джульєтти в руках.

Батлер розгублено подивився, на що впала віконниця і подумав:

— Тепер я навіть не знаю, жива моя сестра чи ні.

Він поспішив до столу Артеміса й активував камери зовнішнього спостереження — якраз вчасно, щоб побачити, як Джульєтта б’є собаку по голові і зникає з виду — якщо він не помилився, назустріч Опал.

— Поки що жива, — пробурмотів охоронець.

А там, де є життя, залишається і сподівання. Принаймні, ще на кілька годин.