Артеміс Фаул. Останній хранитель

ГЛАВА 7: У ПІДЗЕМЕЛЛІ

АРТЕМІС падав усе нижче і нижче, ударяючись ліктями і колінами об коріння і гострі краї каменів, що стирчали із землі, немов закопані в неї книги. Грудки мокрої землі сипалися звідусіль, забруднивши його футболку і штани. З боків було темно, але нагорі ясно виднілося світло. Але і внизу теж. Як це може бути?

Артеміс зніяковів і від удару деревинкою по вуху, і від того, що бачив унизу світло. Світло дійсно йде знизу, хіба ні?

— Я відчуваю себе Алісою, яка падає в Країну чудес.

Йому пригадалася фраза із цієї книги: «Як добре буває для різноманітності розібратися в чому-небудь».

Якщо діє гравітація, жодне падіння не буває безкінечним, і падіння Артеміса поступово сповільнилося, оскільки далі кратер звужувався, як пляшкова шийка, в якій бездушні тіла Батлера і Холлі спочатку застрягли, а потім провалилися в отвір. Шорсткі грубі долоні вхопили Артеміса і потягнули вниз.

Артеміс приземлився на купу тіл і змахнув з вій прилиплу до них глину. Перед ним стояла оголена фігура когось або чогось, і світилася з голови до п'ят неземним світлом. Фігура простягнула блискучу руку і сказала низьким знайомим голосом:

— Потягни мене за палець.

Артеміс розслабив напружені м’язи шиї.

— Мульч.

— Єдиний і неповторний. Учергове рятую знаменитого розумника. Підкажи мені, кого тут слід назвати генієм?

— Мульче,— повторив Артеміс.

Мульч виставив пістолетом свій палець.

— Ага. Ти повторюєшся. Одного разу ти сказав мені, що повторюватися — це вправлятися в надмірностях. Ну, так хто з нас вправляється в надмірностях, гидкий хлопчисько? Чи допоміг тобі твій геній упоратися з тими фріками нагорі?

— Ні,— погодився Артеміс.— Може, поговоримо пізніше?

— Бо тобі нема чим заперечити, — посміхнувся Мульч.

— Ні, тому що ці фріки сидять у нас на хвості. Нам потрібно відступити і перегрупуватися.

— Про це не турбуйся,— сказав Мульч, засовуючи руку в отвір стіни і висмикуючи товстий корінь.— Ніхто сюди не проникне, коли я завалю гирло тунелю. Ти не міг би пересунутися вперед на метр-другий?

Земля над ними гуркотіла, як грім над вершиною низької гори, і Артеміс став побоюватися, що їх справді завалить. Він поспішно посунувся вперед і притулився до холодної глиняної стіни, наче була якась різниця, де бути.

Але тунель Мульча встояв, а заваленим виявився тільки той п’ятачок, на якому раніше стояв Артеміс.

Мульч ухопив Батлера за кісточку і потягнув непритомного охоронця по підлозі тунелю.

— Ти неси Холлі. Обережно. Судячи по твоїй руці, Холлі відігнала духів геть і врятувала тобі життя. До того, як я врятував усіх вас. Бачиш, Артемісе, з’являється візерунок? Ти розумієш, хто з вас справжній герой?

Артеміс подивився на свою руку. Там, куди влучив постріл Холлі, проявилася спіральна руна. Останні крупиці ектоплазми берсерка злетіли з волосся Артеміса, і він пересмикнувся, побачивши їх.

Захисна руна.

Холлі затаврувала їх із Батлером, щоб урятувати. Подумати тільки, а він засумнівався в ній!

Артеміс підхопив Холлі і пішов за гномом, що продовжував світитися, обережно обмацуючи дорогу підошвами черевиків.

— Повільніше,— попросив він.— Тут темно.

Голос Мульча луною відбився від стін тунелю.

— Стеж за шарами, Арті. Я вкрив їх додатковим шаром магічної суміші, вона змушує їх світитися в темряві та відганяє всяку нечисть. Стеж за шарами.

Артеміс покосився на світіння, що віддалялося, і дійсно згодом розгледів у темряві дві плямочки, які світилися яскравіше за інші.

Зрозумівши, де містяться шари, Артеміс вирішив не дуже наближатися до них. Він уже бачив такі штуки в дії, після чого вони й досі відвідували його час від часу в кошмарних снах.

Тунель був горбистий і раз у раз повертав, отже незабаром внутрішній компас Артеміса відмовив — тепер він не мав уявлення про те, в якому напрямку рухається. Він тягнувся за спиною Мульча, що світилася, поглядаючи час від часу на Холлі, яка лежала у гнома на руках непритомна. Вона здавалася зараз такою маленькою, навіть крихітною, хоча одного разу Артеміс на власні очі бачив, як вона, захищаючи його, впоралася з цілою ордою тролів.

— Обставини поки що проти нас, якщо з нами так часто трапляються неприємності, подруго, — шепотів він скоріше для себе, ніж для Холлі.

Він спеціально виконав підрахунки, обмірковуючи відчайдушні ситуації, в яких вони побували за останні кілька років, обчислив відносний коефіцієнт розумового розвитку Опал Кобой і приблизну кількість суперників, яких він бачив на поверхні.

— Я би сказав, що наші шанси вижити менші п’ятнадцяти відсотків. Але, з іншого боку, ми поки що гідно вийшли з положення, навіть проти переважаючих сил. Правда, тільки один раз.

Очевидно, шепіт Артеміса розносився по тунелю, бо у відповідь пролунав голос Мульча.

— Перестань мучити свою голову, гидкий хлопчисько, і почни думати своїм серцем.

Артеміс зітхнув. Серце — це орган для перекачування насиченої киснем крові до клітин. Воно здатне думати не більше, ніж яблуко — відбивати чечітку. Він уже збирався пояснити це гномові, але тут тунель відкрився в печеру, і в Артеміса перехопило дух.

Печера була розміром з невеликий сарай зі скошеними догори стінами. Тут були повітряні, розташовані на різній висоті, тунелі і грудки якогось світного слизу, розкладеного на голому камінні — цей слиз освітлював печеру. Артемісу вже доводилося зустрічати такі світильники.

— Гномський слиз,— сказав він, киваючи на купку грудок, кожна розміром з тенісний м’яч.— Твердий, коли його сплющити, і світиться за рахунок незвичайно сильної люмінесценції.

— Це не тільки слиз,— загадково вимовив гном, але Артеміс не відчув бажання наблизитися до розгадки

таємниці Мульча, оскільки у його таємниць було не одне дно.

Артеміс обережно поклав Холлі на ліжко зі штучних шкір і на одній з них навіть розгледів лейбл виробника.

— Це шкури з будинку моєї матері.

— Угу,— Мульч поплескав Батлера по нозі. — Хочеш забрати їх і віднести нагору, а заодно поговорити про незаконне присвоєння мною твого майна з істотою, яка називає себе Опал Кобой?

Це був хороший постріл. Артеміс не відчував ні найменшого бажання вилазити із цього притулку.

— Тут, унизу, ми в безпеці? Вони за нами не сунуться?

— Можуть спробувати,— сказав Мульч, випльовуючи грудку світного слизу, на згасаючий світильник.— Але на це їм знадобиться кілька днів, промислові бури і Сонар. Але й тоді я зможу все обрушити за допомогою добре розрахованого вибуху гномського газу.

— Серйозно? — Артемісу важко було в це повірити.— Один вибух, і вся ця споруда впаде?

Мульч набрав героїчної пози — одна нога на камені, руки на поясі.

— За моїми розрахунками, ви вже готові рухатися далі. Відходити.

Артеміс не віддав належне героїчній позі гнома.

— Мульче, будь ласка. Благаю тебе. Одягни якісь штани.

Мульч із бурчанням погодився і натягнув на свої м’ясисті стегна якісь вилинялі робочі штани. На більше він був не згоден, тому його зарослі шерстю груди і величезний живіт залишилися голими і світились у темряві.

— Штани я натягнув тільки заради Холлі,— пояснив він.— А взагалі-то тут ви в гостях, а я вдома, і тому ходжу як хочу.

Краплі води стікали зі сталактитів у маленьку мерехтливу калюжку. Артеміс занурив у неї руку, а потім приклав долоню до чола Холлі. Вона все ще залишалася без тями після своєї другої фізичної травми, і тільки одна остання іскра магічної сили трималася на її пораненій голові та дзижчала, немов працьовита золота бджола. Ця бджола, здавалося, помітила наближення долоні Артеміса і кинулася на магічну руну, яка залишалася в нього на руці, заспокоюючи його шкіру, але залишаючи при цьому опуклий шрам. Коли ця робота була закінчена, магічна сила повернулася до Холлі і розтеклася, немов цілюща мазь, на її лобі. Дихання Холлі стало глибоким і рівним, тепер здавалось, що вона не втратила свідомість, а просто заснула.

— Як давно ти тут, Мульче?

— Навіщо це тобі? Хочеш стягнути з мене орендну плату?

— Ні, просто мені потрібна інформація. Будь-яка. Чим більше я знаю, тим більше можу планувати.

Мульч відчинив дверцята переносного холодильника, в якому Артеміс упізнав давно зниклого старого знайомого, який не раз слугував на пікніках, що їх часто улаштовувала їхня сім’я, і витяг із нього паличку криваво-червоної салямі.

— Ти щось говорив про всебічне планування і таке інше, а тим часом ми аж по вуха сидимо в дупі троля без ресор.

Артеміс уже давно зарікся просити Мульча пояснювати його метафори. Зараз він відчайдушно погребував будь-якої інформації, яка дасть поштовх його думкам і допоможе йому взяти під контроль цю безвихідну ситуацію.

«Зосередься, — наказав він собі. — Ставка дуже висока. Вища, ніж будь-коли».

Артемісу було моторошно. Його груди стискало від недавніх травм і напруги. А найголовніше, він зовсім не знав, що робити, крім того, щоб чекати, коли прокинуться його друзі. Він підтягнувся до Батлера перевірити його зіниці на ознаки мозкової травми. Холлі вистрілила Батлеру в шию, а потім він ще летів униз. Артеміс з полегшенням виявив, що обидві зіниці Батлера однакові за розміром.

Мульч сидів поруч із ним навшпиньках, мерехтячи, немов напівбог-коротун — це може злегка дратувати, якщо ви уявляєте, який насправді вигляд має гном. Мульч Діггумс був схожий на бога не більше, ніж їжак на Колобка.

— Як тобі мій барліг? — запитав гном.

— Е-е...— Артеміс обвів довкола рукою.— Прикольно. І ти сам усе це викопав? Ти давно тут?

— Кілька років,— знизав плечима гном.— З’являюся час від часу, ти знаєш. У мене тут десяток таких маленьких барлогів. Я втомився бути законослухняним громадянином, тому краду у вас трохи енергії — підключився до кабелю.

— А чому ти взагалі тут живеш?

— Не живу. Я ж сказав, що час від часу тут відсиджуюся. Коли починає припікати. Я тільки-но провернув одне гарненьке маленьке дільце, і мені потрібно було ненадовго сховатися.

— Гарненьке маленьке дільце, кажеш? — Артеміс озирнувся навсібіч.— А де ж здобич?

Мульч похитав пальцем, що мерехтів, як світна указка.

— Настав момент, коли, як сказав би мій кузен Норд, моя імпровізована брехня розлетілася на шматки.

Артеміс склав два і два, і вийшла дуже неприваблива четвірка.

— Ти був тут, щоб пограбувати мене!

— Ні, ну як ти можеш?

— Ти хотів прослизнути до Фаулів. Знову.

— Прослизнути — негарне слово. Нагадує мені морську змію. Краще сказати: «Я сховався у затінку. Кльово і нагадує кота».

— А кішок, між іншим, ти жреш, Мульче!

— Гаразд,— підняв долоні гном.— Визнаю. Так, я збирався навідатися до вашої підвальної скарбниці. Але поглянь на це з іншого боку. Обікрасти знаменитого злочинця — це ж прикольно. Ти, розумнику, вмієш цінувати гумор?

— Хіба тут можна зберігати цінності? Сирість, бруд, — жахнувся Артеміс.

— Фараони зберігали, і нічого, — заперечив Мульч.

Холлі, що лежала на землі поруч із ними, розплющила очі, закашлялась, а потім насилу підвелася.

На гнома це справило враження, але тільки доти, аж поки Холлі не спробувала задушити Мульча його ж власною бородою. Тут він перестав бути враженим і почав задихатися.

Із пробудженням після магічного зцілення часто виникають проблеми: мозок, як правило, буває неушкодженим, але свідомість залишається спутаною. Це дивне відчуття — водночас бути в тверезому розумі й обкуреним. Додайте до цієї суміші тимчасовий провал у пам'яті, і ви зрозумієте, як важко перейти з примарного стану в реальний світ. Таких пацієнтів лікарі рекомендують тримати в ліжку, створювати їм спокійну обстановку, можливо, навіть покласти біля подушки кілька м’яких іграшок. На нещастя для Холлі, вона знепритомніла в той момент, коли боролася не на життя, а на смерть, а

прокинувшись, побачила прямо над собою монстра, що світився. Її реакція на це була відповідною.

Знадобилося секунд п’ять, аби вона зрозуміла, що перед нею Мульч.

— Ох,— винувато пробурмотіла вона.— Це ти.

— Так,— підтвердив Мульч, відхаркнувши щось пискливе і намагаючись відповзти подалі.— Будь так люб’язна, відпусти мою бороду, я щойно з перукарні.

— Справді?

— Жарт. Я живу в печері. Їм усяку гидоту. А ти як думала?

Холлі злегка розчесала бороду Мульча своїми пальцями, а потім відпустила плечі гнома.

— Я все ще сиджу в канаві? — запитала вона, скривившись.

— Не зовсім,— уточнив Артеміс.

— Добре, Артемісе,— вимовила вона, потираючи бліду червону плямку на лобі.— Які в нас плани?

— Ласкаво просимо,— сказав Мульч.— І не треба мені дякувати. Знову врятувати тобі життя було мені на втіху. Просто ще одна з багатьох послуг, пропонованих «Діггумс Ейрлайнс».

Холлі сердито подивилася на Мульча.

— У мене є ордер на тебе.

— Тоді чому б тобі мене не заарештувати?

— Служби безпеки наразі не працюють.

Мульч обробив у мозку цю інформацію, і вічна бравада зійшла з його обличчя, оголюючи на ньому

одну за одною жорсткі зморшки. Навіть світитися, здавалося, він став помітно слабкіше.

— Ох, святий владико Вертексе, — сказав він, відчуваючи, як від лихого передчуття у нього роздуваються кишки в животі. — Що зараз робить Опал?

Холлі присіла на горбок, потикала в наручний комп’ютер і переконалася, що той не працює.

— Вона відшукала і відчинила Врата берсерків.

— І це ще не найгірше, — додав Артеміс. — Опал вбила своє молодше «я», від чого вибухнуло все, що вона винайшла або до чого мала відношення протягом останніх років. Небесне місто зруйноване, а люди відкинуті в кам’яний вік.

У світлі флуоресцентного слизу обличчя Холлі здавалося ще більш похмурим.

— Насправді, Артемісе, найгірше те, що вона знайшла Врата берсерків, оскільки там два замки. Перший звільняє берсерків...

— А другий? — підстрибнув від нетерпіння Мульч.— Ну ж бо, Холлі, зараз не час витримувати театральні паузи.

Холлі обхопила коліна, як дитина, що загубилася.

— Другий випускає Армагеддон. Якщо Опал удасться відімкнути його, всі люди на поверхні Землі будуть убиті.

У Артеміса голова пішла обертом, коли йому став зрозумілим розмах плану Опал.

У цей момент отямився Батлер.

— Джульєтта на поверхні разом з містером Беккетом і містером Майлсом, тому, як я вважаю, ми не можемо допустити цього.

Вони сіли рядком навколо багаття зі світного слизу, і Холлі переказала всім те, що раніше вважалося легендою, але тепер перетворилося на абсолютно точний історичний факт.

— Більшу частину із цього ви вже самі дізналися від духів, які намагалися проникнути всередину вас.

— Тільки не я,— сказав Батлер, потираючи свою обпалену шию.— Я вирубався. Все, що запам’ятав, це неясні картинки. Ду-у-уже потужне вариво, навіть для мене. Відрізані ноги-руки, люди, поховані заживо. Гноми, що їдуть на бій верхи на тролях. Це насправді було?

— Це все було,— підтвердила Холлі. — Був корпус гномів верхи на тролях.

— Угу,— кивнув Мульч. — Вони називали себе наїзниками тролів. Прикольна назва, еге ж? І там був один ескадрон, він виїжджав ночами, так вони називали себе нічними наїзниками тролів.

Артеміс не стримався, щоб не поцікавитися:

— А ті, денні, як називалися?

— Ті гаучо називали себе денними наїзниками тролів,— безтурботно відгукнувся Мульч. — Із ніг до голови у шкірі, Смерділо від них, як від тухлого сечового міхура, але справу свою вони знали добре.

Холлі могла б прийти від цього базікання у відчай, але за той короткий час, що вона була приватним сищиком, а Мульч — її партнером, вона встигла дізнатися, що цей гном заткнеться, тільки коли сам того забажає. Артемісові, у свою чергу, це мало бути відомим ще краще.

— Артемісе,— різко сказала вона. — Не заводь його. Час.

Артеміс у мерехтливому світлі здавався майже безпорадним.

— Так, звичайно,— погодився він. — Більше жодних коментарів. Правду сказати, я відчуваю себе трохи втомленим. Продовжуй, Холлі, прошу тебе.

І Холлі, що сиділа в ореолі незвичайного світла, яке йшло знизу, продовжила свою розповідь. Батлеру мимоволі згадалися страшилки, які розповідав йому та іншим скаутам майстер Прунс під час їхніх тижневих походів у печеру Дан-ір-Огоф, в Уельсі. У порівнянні з тими барвистими історіями розповідь Холлі звучала як сухий звіт, але від її слів спиною пробігли сироти.

«Адже мене не так просто налякати»,— думав гігант, соваючись на незручному брудному корені, що слугував йому за стілець.

— Коли я була маленькою, мій батько розповідав мені історію про Тайллте майже щовечора, тому я ніколи не забуду про жертву, яку принесли наші предки.

— Багато хто віддав своє життя, але деякі пішли ще далі й відстрочили своє післясмерття.— Холлі заплющила очі, намагаючись розповісти історію слово в слово так, як чула її колись.— Десять тисяч років тому люди задумали стерти сім’ї ельфів з лиця землі. У них не було ніяких причин робити це. Ельфи здебільшого миролюбний народець, що володіє талантом до цілительства та особливим зв’язком із ґрунтом. Здавалося б, це вигідно всім, але серед людей знайшлися такі, хто хотів підім’яти під себе все, що бачать їхні очі, і кого лякало те, чого вони не розуміють.

Артеміс хотів нагадати, що до ельфійського народу належить і та особа, яка прагне в даний момент знищити весь світ, але вирішив почекати зі своїми зауваженнями.

— І тоді чарівний народець знайшов собі притулок на туманному острові Еріу, батьківщині магічних сил, де вони були наймогутнішими. І ельфи вирили свої цілющі ями і зібрали свою армію на рівнині Тайллт, на останньому рубежі оборони.

Усі слухали Холлі мовчки, оскільки тепер могли бачити цю сцену і у своїх спогадах.

— Ця битва була короткою,— гірко продовжила Холлі.— Люди були немилосердні, і вже першої ночі стало ясно, що чарівний народець стоїть на межі повного знищення. Тоді Рада вирішила, що потрібно йти в катакомби під землю, звідки ельфи вийшли ще до того, як на Землі з’явилися люди. Усім, крім демонів, які за допомогою магії висмикнули свій острів з потоку часу.

— ОК,— сказав Мульч.— Я у захваті від цього, але потім ти сказала «звідки», тому мені треба злазити в холодильник.

Холлі сердито зиркнула на нього, а потім продовжила. Всі давно знали, що їжа допомагає Мульчеві пережити і погані звістки, і гарні, і просто ніякі. Будь-які.

— Але Рада вирішила, що навіть підземному притулку від людей буде загрожувати небезпека, і тому побудували Врата із зачарованим замком. Якщо цей замок колись буде відімкнутий, душі воїнів-берсерків, похованих навколо Врат, повстануть і вселяться в захоплені нові тіла, щоб не дати людям проникнути у Врата.

Артеміс досі пам’ятав кислий сморід від ельфа-берсерка, що намагався захопити його мозок.

— А якщо Врата берсерків будуть відчинені рукою ельфа, берсерки будуть готові воювати під його командуванням і виконувати всі його накази. У нашому випадку це Опал Кобой.

Закляття мало діяти не менше ста років, щоб за цей час народ зміг надійно сховатися, а про Врата геть забули.

Коли Холлі вимовляла останні слова, її губи стиснулися, і Артеміс негайно все прорахував.

— Але сталася зрада? — запитав він.

— Як?.. — округлила очі Холлі.— Так, дійсно, ти вгадав, Артемісе. Ми були зраджені зневаженим гномом-чаклуном на ім’я Шейден Фруйд, відомим раніше як Шейден Болт, а з моменту зради його стали називати Шейден Ганьба Тайллта.

У каплиці Хей-Хей є перевернута статуя Шейдена, а коли статуя висить догори ногами — це аж ніяк не комплімент, можете мені повірити.

— А як це сталося, Холлі? — запитав Артеміс, підганяючи її.

— Шейден Фруйд сховався в чаклунському тумані і дочекався, коли вмираючі берсерки будуть поховані навколо Брат, а народ спуститься в підземний світ, а потім спробував зламати замок. Він хотів не тільки відкрити дорогу людям, але й направити підлеглих йому берсерків проти їхнього власного народу.

— Той хлопець — справжній любчик,— зауважив Мульч, знову залазячи в холодильник.— Легенда говорить, що одного разу він власну матінку продав у рабство. І в даному випадку мене треба розуміти не в переносному, а в самому прямому сенсі. Він дійсно посадив одного разу свою матір у човен і продав її у сусідньому селі, що було розташоване нижче за течією. Одне це мало стати попереджальним знаком.

— Але план Шейдена провалився, чи не так? — сказав Артеміс.

— Так, тому що таємна частина плану вимагала, щоб хто-небудь обрушив схили долини на верхівку Врат. Сильний чаклун, здатний навести туман доти, поки Врата не будуть поховані, а потім зникнути під прикриттям того ж туману. Оскільки демони вже пішли, цю місію міг виконати тільки чаклун ельфів Брюн Фадей, що відрізнявся легендарною ненавистю до людей. Отже, він мав піднятися на край підготовленої інженерами-гномами долини і обрушити її схили.

Відчувалося, що Артеміс, Батлер і Холлі знали, що відбулося далі. Можливо, це було останнім нагадуванням, що залишилося в їхніх головах від плазми берсерків — вони раптом почули важке дихання Брюна Фадея, коли він поспішно спускався вниз зі схилу, наказуючи Шейдену відійти від замка.

— Вони билися люто, і кожен із них смертельно поранив іншого. Наприкінці Брюн, умираючи і майже збожеволівши від болю, ненависті і відчаю, запечатав інший замок своєю кров’ю і за допомогою забороненої чорної магії. Якщо цей замок буде відімкнений, Дану — Мати-Земля — викине в небо свою магічну силу, вибух якої знищить усіх людей на поверхні планети, і чарівний народ буде навіки врятований.

— Тільки люди?

Холлі вийшла із забуття.

— Тільки люди. Ненависні гнобителі. Брюн утратив усіх членів своєї родини під час нальоту людей. Його можна зрозуміти.

— Кожна зброя має свій термін придатності, Холлі,— потираючи підборіддя, сказав Батлер.— Це було десять тисяч років тому. Чи могло це закляття пройти період напіврозпаду або щось у цьому роді?

— Можливо. Але берсерки на волі, і перший замок спрацював відмінно.

— Чому Опал хоче відімкнути інший замок?

Артеміс знав відповідь.

— Це питання політики. У Небесному місті є численна орда, що роками виступає за повномасштабну війну. Для них Опал буде героїнею.

— Правильно,— кивнула Холлі.

— Плюс до того Опал уже так далеко зайшла, що всерйоз повірила, ніби її призначення — стати новою месією. Ти бачив, що вона готувалася зробити тільки заради однієї втечі.

— Розкажи,— попросив Мульч.

— У неї було її молодше «я», яке вона викрала, а потім організувала фальшиву вимогу про викуп, щоб її — нинішню — помістили всередину природного ядерного реактора, що допомогло їй виробити достатньо чорної магічної сили, аби відімкнути перший замок.

Мульч ляснув дверцятами холодильника.

— Дуже шкодую, що запитав. Це типове дільце з тих, в які ти нас постійно втягуєш, Артемісе.

— Гей,— огризнулася Холлі. — Зараз не час звинувачувати Артеміса.

— Дякую,— сказав Артеміс.— Нарешті.

— Звинувачувати Артеміса у нас вистачить часу потім, коли все закінчиться.

Артеміс різкими рухами склав руки.

— Це недоречно, Холлі. Я тут така ж жертва, як і всі інші. І навіть ці берсерки, яких використовують у війні, що закінчилася десять тисяч років тому. Чи не можемо ми просто сказати їм, що війна закінчена? Гадаю, вони охороняють ворога, які вже нікуди не ведуть.

— Це правильно. Ми не користувалися старими ходами тисячу років.

— Чи можеш ги якось повідомити їм про це?

— Ні. Вони перебувають під владою чар ельфів. Будь-які наші слова не подіють.

— Скільки в нас часу? — запитав Артеміс.

— Точно не знаю,— зізналася Холлі. — Мій батько розповідав мені цю легенду як казку на ніч. Він довідався її від свого батька. Першоджерело — спогади чаклуна-емпата, який синхронізував свою свідомість із мозком Брюна Фадея в останні миті його життя. Ми тільки знаємо, що другий замок — це складна магічна конструкція. Щоб упоратися з ним, Опал зараз використовує свою магічну силу, багато

сили, і та швидко слабшає. Думаю, що Опал потрібно відімкнути замок до настання зорі, поки ельфійський Місяць ще високо в небі. Потім, за легендою, її берсерки перетворяться просто на хмарки своїх колишніх «я» і перестануть існувати. їх покличе до себе посмертя.

Артеміс повернувся до Батлера, щоб обговорити з ним тактичні деталі. У цьому охоронець був великим експертом.

— Як Опал буде розгортати свої сили?

— Опал повинна буде зібрати більшість берсерків у себе за спиною, щоб ті бачили, як вона зламує цей чарівний замок. Решта охоронятимуть стіни і патрулюватимуть довкола маєтку — без сумніву, озброєні до зубів. Можливо, з моєю допомогою.

— А у нас є зброя? — запитав Артеміс.

— Я втратила свій нейтринний пістолет після падіння,— повідомила Холлі.

— Свій автомат я востаннє бачив у Місті,— вимовив Батлер.— У мене не було часу його підняти.

До вогню повернувся Мульч.

— Ти сказала, що всі люди будуть убиті на поверхні Землі. Хочу зауважити, що ви перебуваєте під землею. Тому ви можете, як вам відомо, просто залишатися тут.

Холлі відповіла йому отруйним поглядом.

— У цьому немає необхідності. Потрібно шукати інші варіанти.

— Якщо Опал дійсно відімкне другий замок, це не тільки знищить мільярди людей, а й призведе до небувалої громадянської війни між ельфійцями. У результаті Опал Кобой, очевидно, оголосить себе володаркою світу.

— Отже, ти теж уважаєш, що нам слід зупинити її?

— Я кажу, що ми зобов’язані зупинити її, але тільки не знаю як.

Артеміс задер голову, наче сподіваючись на осяяння згори, але побачив лише мерехтливі стіни підземної барлоги Мульча і чорнильну темряву гирла тунелю.

— Мульче, — запитав він, — куди веде цей тунель?