Артеміс Фаул. Останній хранитель

ГЛАВА 11: СМЕРТЬ ВІД КРОЛИКА

ЩЕ ніколи, будь він людиною або ельфом, Мульча Діггумса не оголошували мертвим стільки разів, і він надзвичайно пишався цим рекордом. На думку Мульча, оголосити його мертвим було для ЛЕП найменш ганебним способом зізнатися в тому, що він знову, в енний раз, вислизнув від них. У барі для втікачів «П’яний папуга» такі оголошення ЛЕП про визнання кого-небудь мертвим роздруковували і наклеювали на стіні героїв.

Мульч дбайливо зберігав спогади про те, як уперше імітував свою смерть, щоб збити зі свого хвоста поліцейських шукачів.

— Боги мої! Невже з тієї пори минуло вже понад дві сотні років? Час летить швидше, ніж вітер крізь пічну заслонку, як казала моя бабуся, благослови її небеса.

У них були свої справи з кузеном Нордом у багатому районі Небесного міста, коли домовласник несподівано повернувся з конгресу в Атлантиді, де, як передбачалося, мав прожити на гроші платників податків ще два дні.

— Ненавиджу, коли вони завчасно повертаються додому,— подумав Мульч.— І навіщо, коли вони знають, що при цьому завжди багато шансів на те, щоб застати у своїй вітальні злодіїв?

Отже, той домовласник виявився колишнім працівником правоохоронних органів з ліцензією на володіння електродубинкою, якою він з превеликим задоволенням узявся дубасити кузенів-гномів. Норд зумів вислизнути в їхній тунель, а Мульч був змушений схопитися за серце, симулюючи напад, а потім вивалився у вікно і зображував мертвого всю дорогу, поки плив по річці вниз за течією.

— Найважче було прикидатися трупом,— згадав Мульч. — Немає нічого більш неприродного, ніж тримати руки розслабленими, коли вони так і сверблять.

Офіцери ЛЕП допитали домовласника, і колишній працівник правоохоронних органів категорично заявив: «Так, я вбив його. Ясна річ, це був нещасний випадок. Я тільки хотів провчити цього гнома і ненароком штовхнув його, але ви можете записати цього сосунця в мерці. Шукати його ніхто не стане».

Так Мульч Діггумс уперше був оголошений небіжчиком. Пізніше ще дванадцять разів офіційно оголошували про те, що він дав дуба, а в даний момент він, бозна-як рухався тунелем до своєї чергової смерті, цього разу неофіційної.

Отримані ним інструкції були досить прості. Викопати тунель, паралельний тому, що недавно обрушився, прокрастися в розбитий «Купідон» і стягнути будь-яку зброю, яка знайдеться у збройовому ящику. Копати, прокрастися, поцупити. Три з чотирьох найулюбленіших дієслів Мульча.

«Не розумію, чому я взявся за це,— думав Мульч, копаючи.— За ідеєю, я мав би зараз рушати вниз, щоб пошукати для себе відповідну розколину. Вони сказали, що смертельна хвиля Опал уб’є тільки людей, але чи варто ризикувати великим даром життя заради такої сумнівної заяви?»

Мульч знав, що злизав останню фразу з «Патті» — пісеньки, яку горланять тролі, і злився сам на себе. Втім, Мульч завжди копав краще, коли був роздратований, навіть коли злився на себе самого. Тому гном мовчки сопів, продовжуючи прогризатись крізь землю до місця краху шаттла.

Двадцятьма метрами вище і тридцятьма метрами південніше Опал Кобой занурила свої долоні в хитромудрі алгебраїчні чари другого замка Врат берсерків. Символи обвивались навколо її пальців, як вогненні хробаки, і один за одним здавалися у міру того як Опал розшифровувала їхні секрети. Одні формули вона просто придушувала силою своєї чорної магії, інші брала хитрістю або за допомогою різних магічних трюків.

«Я близько,— думала вона.— Я вже відчуваю силу Землі».

Смертельна хвиля, як уважала Опал, має виділятися у вигляді потоку геотермальної енергії, причому йти від усіх ресурсів планети, а не тільки від неглибоких гідротермальних резервуарів. Хвиля виснажить ресурси планети і теоретично може занурити Землю в наступний Льодовиковий період.

«Я виживу,— цинічно думала Опал.— У мене, наприклад, припасена пара відмінних чобіт з підігрівом».

Робота була дуже складна, але здійсненна, і приносила Опал деяке задоволення. Приємно було усвідомлювати себе єдиною ельфійкою, яка спромоглася розплутати вузли давньої магії та відімкнути другий замок.

Перший замок був, наприклад, простішим — щоб відімкнути його, вистачило лише одного викиду чорної магічної енергії, але другий замок вимагав енциклопедичного знання всіх тонкощів чаклунства.

«Цей ідіот Фоулі, що вважає себе технологічним генієм, ніколи б не впорався із цим замком навіть за мільйон років».

Опал не знала напевно, так це чи ні, але була в цей момент настільки задоволена собою, що розслабила плечі й видала звук, схожий на муркотіння.

«Усе йде так добре».

Увесь цей план був незвичайним навіть за її стандартами, але як би там не було, поки що кожна його деталь точно займала своє місце. Спочатку вона збиралася принести в жертву своє молодше «я» і використовувати придбану нечесним шляхом силу, щоб здійснити втечу з глибин. Потім їй стало ясно, що цю силу необхідно використовувати майже негайно, щоб вона не поглинула її саму. І якщо так, чому б не знайти цій силі гідне застосування?

Слушна нагода представилася Опал, коли вона увійшла в телепатичний контакт зі своїм молодшим «я».

Одного ранку Опал перебувала в глибокій всеочисній комі, і — бах! — несподівано в її голові пролунав голос, який називав її сестрою і просив про допомогу. Ненадовго Опал вирішила, що з’їхала з глузду, але мало-помалу стали накопичуватися крихти інформації. Молодша Опал прибула з минулого слідом за Артемісом Фаулом.

«Я не пам’ятаю цього, — міркувала Опал.— Отже, моє молодше «я» схопили й відіслали назад, а самі ці події стерли з моєї пам’яті. Якщо тільки...»

Якщо тільки дійсно не виникла розвилка часу. У цьому разі можливим ставало буквально все.

Опал була здивована, дізнавшись, що її молодше «я» таке плаксиве і навіть набридливе. Невже вона дійсно була настільки егоцентричною?

«Це все я, я, я,— думала Опал.— Я поранила свою ногу під час вибуху. Моя магічна сила убуває. Я повинна повернутися до свого власного часу».

Але нічого не можна було вдіяти, поки Опал перебувала у в’язниці.

— Усе, що ти повинна зробити, — це витягнути мене звідси,— передала вона своєму молодшому «я». — І тоді ми оглянемо твої рани і відішлемо тебе додому.

Але як це зробити? Цей клятий кентавр Фоулі заточив її в найкрутішу за технологічними мірками камеру у світі.

Відповідь прийшла і виявилася дуже простою: «Я повинна змусити їх звільнити мене, тому що альтернатива буде гірша, ніж можна уявити».

Опал билася із цією проблемою кілька хвилин і дійшла висновку, що молодшою Опал доведеться пожертвувати. Як тільки цей фрагмент зайняв своє місце в головоломці, швидко стала зрозумілою і вся інша частина плану.

Піп і Кіп були двома зачарованими гномами, зайнятими на цивільній службі. Рада ще кілька років тому послала їх перевіряти звітність на одній із фабрик Опал, і вона загіпнотизувала їх за допомогою заборонених рун і чорної магії. Одного дзвінка від молодшої Опал було достатньо, щоб активувати їхню відданість, навіть якби вона коштувала життя одному з них, а то й обом. Опал подумки передала інструкції своєму молодшому «я» і чітко пояснила, як слід організувати фальшиве викрадення і як використовувати залишки чорної магії в організмі

молодшої Опал, щоб відшукати легендарні Врата берсерків. Ці Брата відкривають дорогу в минуле — у всякому разі, так стверджувала старша Опал.

Молодша Опал не могла знати, що інструкції для Піпа та Кіпа дуже специфічні. Усередині слів в інструкції був прихований простий код, яким старша Опал закріпила свої чари над гномами. Якби молодша Опал додумалася замінити літери послання простими числами, вона зрозуміла б, що насправді передає куди більш зловісне повідомлення, а саме: «Убийте заручницю, коли закінчиться зазначений час».

Інструкції мають бути досить простими, щоб їх зрозуміли цивільні службовці.

Усе відбулося саме так, як передбачала Опал, за винятком прибуття Фаула і Шорта. Але і це виявилося не так уже й недоречно. Тепер вона зможе вбити їх таємно і власноруч.

«У кожної медалі дві сторони».

Рангово Опал відчула приплив нудоти. Спочатку піксі подумала, що чорна магічна сила вступила в бій з її власними антитілами, але потім зрозуміла, що джерело занепокоєння розташоване ззовні.

«Щось дратує мої посилювальні магічні відчуття,— подумала вона.— І це щось десь поруч».

Розбитий шаттл розташовувався позаду воїнів, що стояли колом, охороняючи свою королеву.

«Під шаттлом. Щось обмазане речовиною, від якої мене нудить».

Це був клятий гном, бажаючий поживитися тим, що йому не належить, причому далеко не вперше.

Опал насупилася. Скільки разів їй уже доводилося терпіти приниження з боку гнома, що вічно пускає гази? Це нестерпно.

«Він посланий, щоб принести з корабля зброю, жодних сумнівів».

Опал підняла очі на п’ятнадцять градусів, щоб побачити шаттл. Її магічна сила витягнулася й обігнула фюзеляж «Купідона», як жирна змія. Ця витрата енергії не допоможе відімкнути другий замок, зате дозволить наочно продемонструвати її колосальну міць.

Опал витягла свою руку з каменю, що повільно поколихувався, і склала пальці в кулак, змушуючи молекули притягувати будь-яку енергію всередині «Купідона». Енергія огорнула шаттл мерехтливим серпанком, зім’яла його і підкинула в повітря на очах уражених берсерків.

— Дивіться, що може ваша королева! — вигукнула Опал, виблискуючи очима. Її тонкі пальці стиснулися, збираючи енергію в гострий клин, який вона направила під землю, до того місця, де копошився гном. Пролунав глухий удар, у небо злетіли бруд і каміння, і в землі утворився кратер.

Опал знову перенесла свою увагу на другий замок.

— Ти бачиш гнома? — запитала вона Оро, який підійшов до краю ями.— Бачу одну ногу і трохи крові.

Кров пульсує, отже, він ще живий. Я спущуся і витягну його.

— Ні,— сказала Опал.— Матуся не хоче втрачати тебе. Відправ земних істот убити його.

Якби воля Оро була намертво скута чарами піксі, він засудив би Опал за те, що вона раз у раз нешанобливо ставиться до старших за неї, і дає їм принизливі завдання. Як завжди, за свої нешанобливі думки на адресу королеви він був покараний страшенно болісними спазмами у шлунку.

Коли біль ущух, він підніс до губ два пальці, щоб викликати свистом своїх діггерів. Оро виявив, що не так-то просто свиснути, коли в тебе не свої власні пальці. Замість свисту у нього вийшло якесь булькання, і з рота потекла слина.

— Не розумію цього сигналу, командире,— сказав Йезві Хан, що був колись неперевершеним гномом у володінні бойовою сокирою. — Перерва на сніданок?

— Ні! — закричав Оро. — Мені потрібні мої діггери. Підійдіть сюди.

Дюжина кроликів спритно вмостилися біля його ніг. їхні короткі вусики тремтіли від нетерпіння — берсерки знемагали від бажання зайнятися нарешті чимось вартим.

— Дістаньте гнома,— наказав Оро.— Я міг би сказати «притягніть його живим», але знаю, що вам це було б не до вподоби.

На знак згоди кролики дружно вдарили задніми лапами.

— Тому,— з ноткою жалю продовжив Оро,— просто наказую: вбийте його!

Кролики купою кинулися в яму, люто риючи землю лапами і прямуючи до пораненого гнома.

«Смерть від кролика, — подумав Оро. — Чи не найкращий спосіб покинути назавжди цей світ».

Дивитися на те, що станеться далі, Оро не хотілося, і він відвернувся. Гноми були частиною підземного народу і за інших обставин могли стати співвітчизниками. За його спиною пролунали хрускіт кісток і стукіт грудок землі, що обсипалася.

Оро пересмикнуло.

Стоячи на підвищенні. Опал відчула, що в неї відлягло від серця, коли прийняв смерть ще один її ворог.

«Незабаром прийде і Твоя черга, Фоулі,— подумала вона.— Тільки твоя смерть буде не такою легкою. Можливо, ти вже страждаєш. Може, твоя прегарна дружина вже відкрила подарунок, який послали їй мої маленькі гноми».

І Опал заспівала, працюючи над другим замком:

Хей, хей, хей, Ось і день настає, І як хочу все іде.

Оро не був твердо впевнений у цьому, але йому подобалася ця пісенька з серіалу про Піпа й Кіпа.