Азартні ігри з долею

Розділ 9

юдор уже було почав схилятися до думки, що ніхто з решти свідків не приїде і що увесь план, домовлений з поліцією, так і не буде реалізовано, коли зненацька виявилось, що гра розгортається в новому вигляді. В неділю на вранішньому покері, якого принципово ніхто з усього товариства ніколи не пропускав, перш ніж сісти за стіл, Бонетті підійшов до нього і тихо, аби ніхто сторонній не почув, сказав:

— Сьогодні о п’ятій годині в аеропорту в Чіліпах. Прибуває Крешимір Шантек.

Зустріч виглядала разюче подібною до тієї, яка була і в Ани Немчич, тут зібралися ті самі люди, лише все відбувалось в залі очікувань аеропорту, а не на березі моря. Уся справа зумисно була продумана так, аби продемонструвати, що при зустрічі переможця акції «Дубровник — відкрите місто» нічого не змінилося, тож навіть керівник персоналу і службова автівка були тут. Шантека вони побачили, як він виходив з літака; то був чоловік віком від 40 до 50 років, високий, худий, зі жвавими рухами та густим темно-русявим волоссям, трохи сивим на скронях. Він прибув сам, хоч Тюдор був впевнений, що його супроводжує щонайменше два поліціянти. Проте не було жодної ознаки, за якою їх можна було б виокремити від інших подорожніх, вони поводилися абсолютно природньо; очевидно, були професіоналами. Після узвичаєного протокольного обміну вітаннями та представлень, Шантек підійшов до Тюдора і стиха йому сказав:

— Маю переказати вам вітання від вашого племінника Маріо Кожула з Пакраца.

— Так, я пам’ятаю, він розповідав, як ви деякий час працювали разом, потім ви переїхали до Загреба і тепер працюєте у... я забув, де.

— У «Конструкторі». Ми залишилися друзями, просто тепер рідше бачимося. Я йому якось зателефонував і розповів, куди я їду і чому, він одразу ж зрозумів, що ви теж граєте в цьому якусь роль. Він вирішив так через те, що ви розпитували його про свідків.

— На жаль, я не просто беру в цьому участь, а сам все це й розпочав.

— Чому на жаль?

— Якби я знав, що під час цього відпочинку можуть з’явитися жертви, мені б ніколи не спало це на думку. Коли ж побачив, що трапилося з тими двома, я хотів відразу все припинити, проте поліція мене намовила продовжувати. Проте годі про мене! Ви хоча б усвідомлюєте, у чому збираєтесь взяти участь?

— Так, знаю. Мене проінформували про все і я дав згоду. Врешті-решт, це не вперше я ризикую своїм життям задля чогось, що може бути в інтересах Хорватії. Особливо ж я прагну того, щоб уся наволоч, яка брала участь у цьому жасі, була заслужено покарана. Коли вони прибули до готелю, Бонетті відразу ж повів Тюдора й Шантека до себе, в кабінет, де на них вже чекав Жміре. Він був сам, без Дідовича, тож найперше вирішив пояснити його відсутність, розповівши, що це спричинено затримкою у Загребі через формування команди, яка братиме участь в акції. Команда вже тут, а Дідович прибуде літаком завтра рано-вранці. Потім він сердечно привітався із Шантеком, подякував за співпрацю і відразу ж запевнив у тому, що вживатимуться максимальні заходи для його охорони та безпеки. Під час відпочинку свідка в Дубровнику не буде жодної миті, коли його пильно не охоронятиме бодай одна озброєна людина з їхнього підрозділу. Він перебуватиме під наглядом навіть вночі, із сусідньої кімнати, яка таємними дверима сполучена з його, і звідки за допомогою камери можна спостерігати за усім, що навколо нього діється. Шантек не сперечався, навіть спробував пожартувати:

— Який жаль! Це означає, що мушу поводитися пристойно і не приводити жінок, аби ваші люди не потішалися, якщо раптом дам осічку.

— Щодо цього, то вам нема чого турбуватися, — відказав Жміре. — В цих справах ми делікатні. Якщо щось й бачимо, то вважайте: ми нічого не бачили. До того ж, ви чоловік у розквіті сил, і я сумніваюсь, що з вами могла б статись така прикрість. Але цей вид розваг я не радив би через побоювання щодо вашої безпеки. Ви б могли привести до себе жінку, пов’язану з Дудою.

— Скажіть мені, пане Жміре, — втрутився Тюдор. — А якщо все не розкриється до кінця перебування тут пана Шантека? Чи решта свідків приїдуть після нього?

— На жаль, ні. Младен Лацкович, пенсіонер, зненацька помер від крововиливу в мозок. А фермер, Степан Вучич, не погодився. Сказав, що не може бути нам корисним. Начебто він бачив усю трагедію лише здалеку, погано запам’ятав обличчя людей, тож він не зміг би впізнати Дуди. Тому, як ця затія не вигорить, нам доведеться придумати нову стратегію.

— І все ж таки, як нам бути без Ретеля? — запитав Бонетті. — Наша гра не може відбуватися абсолютно автентично, якщо він не братиме в цьому участі. А його нема. Чи можу я його покликати, аби він знову повертався на роботу?

— Звичайно, кличте його! Але це не значить, що ви мусите сидіти, склавши руки, поки він не приїде. Сидіть десь і розмовляйте про нього, наче він поруч. А ви б, пане Шантек, могли б трохи прогулятись... готелем... містом... де самі хочете. Не турбуйтесь ні про що. Всюди, куди б ви не пішли, буде хтось з наших людей. Ви не знатимете, хто це. Це буде чи турист, який п’є каву в кав’ярні, чи майстер, який щось ремонтує, чи особа, яка тренується у спортивній залі. Це залежатиме від того, куди ви попрямуєте. У нас навіть є дві співробітниці поміж покоївками. І так само по місту. Куди б ви тільки не захотіли піти, завжди будете в полі зору наших людей.

— Цікавий тип той Дуда! — іронічно зауважив Тюдор. — Він знає і бачить усе, що відбувається в готелі, проте, знову ж таки, він нічого не знає і нічого не бачить. Не знає, що Ретеля немає... Чи бачить: тут вештаються якісь невідомі люди, яких до цього тут не було...

— Пане Тюдор, ті люди не дилетанти, як дехто може подумати, — розлючено сказав Жміре. — Вони не витріщатимуться на підозрюваного і не тикатимуть у нього пальцями. Мова йде про професіоналів, до того ж, їх обрав сам пан Дідович. Вони нічим не відрізняються від туристів. Між собою говорять німецькою. А майстри не будуть тут крутитися занадто часто і змінюватимуться щодня. Все продумано так, що навіть працівники готелю нічого не запідозрять і не помітять ніяких змін... Ось, тепер ви все знаєте. А тепер, панове, прошу кожного з вас взятися за свою частину роботи!

— Я б зараз із великим задоволенням пішов би на невелику оглядову екскурсію містом, — сказав Шантек.

— Чи міг би я вам у цьому допомогти? — запитав Франко.

Шантек радо погодився, і вони вдвох вийшли з готелю. Те, що за ними таки хтось стежить, намагаючись робити це якомога непомітніше, Франко побачив одразу ж, як вони почали прогулянку містом. Не встигли вони пройти й кількох кроків, як від групи людей, які копали котлован посеред дороги, відділився якийсь робітник і попрямував за ними. Він тримався на відстані, їв сендвіч і поводився так, наче вони взагалі його не цікавлять. Десь перед воротами до Плоче він раптово полишив їх, пішовши іншою стежкою, проте Тюдор помітив, як тієї миті якийсь п’яниця піднявся з лави, на якій до цього лежав, і почав пильно за ними стежити. «Ну що ж, ось у чому річ, — подумав він, — вони змінюють одне одного так, аби стеження якнайменше впадало в око. Як у низькопробному шпигунському фільмі: і вони ще гадають, що такий лис, як Дуда, не втямить цього!» Проте Франко не хотів тим перейматися, бо було багато цікавого, про що він хотів дізнатися від Шантека, тож увесь час, поки вони йшли, вели розмову.

— Є одна річ, якої я не здатен зрозуміти, — зізнався Тюдор. — Як могло статися так, що жоден з вас, хто був разом з Дудою, не знав його справжнього імені?

— Немає нічого дивного. Тоді ніхто не мав причин думати, що ім’я, яким він представився, могло бути вигаданим. Ми, вузьке коло, знали його як Младена, а прізвисько Дуда походило від скороченої форми його прізвища — Кандудович... Кандудич... не згадаю. Принаймні, усі службові документи, які прибули разом з ним, стверджували саме це. Тепер, коли я все це обмірковую, мені здається, що його й послали в Пакрац саме для того, аби він очистив місто від неблагонадійних. Тому нікому й не було відомо ні про його справжнє ім’я, ні хто він є. І через це нікого не турбувало, що вони нічого про нього не знають. На початку мені теж так здавалося. Я був його заступником і мушу визнати: він мені подобався. Він демонстрував виняткову хоробрість та порядність. Можливо, він тоді й сам не знав, яку роль йому приготовано. А тоді час до часу почав приїжджати якийсь тип, Бензол, це було прізвисько. Бензол, іншими словами, — це хімічна сполука, яка використовується як вибухова речовина. Він поводився, на перший погляд, дуже ввічливо, але мене важко було обдурити, я відразу ж зрозумів, що за всім тим глянцем ховається безжалісний вбивця. Думаю, що його послано було з якоїсь верхівки, можливо, навіть з тодішнього військового командування чи Міністерства оборони Республіки Хорватія. Він нам привіз наказ, що підозрілих осіб треба прибрати, а тоді власноруч поставив підпис і передав його Дуді. Я не можу позбутися відчуття, що Бензол насправді керував усім цим, а Дуда був виконавцем. І тільки. Коли я побачив, що готується, то відразу ж полишив Пакрац і почав вимагати в керівництва переводу до іншої військової частини.

— То виходить, Дуда проти своєї волі робив те, що робив?

— Важко сказати. Я ж не був присутній на страті. Проте, наскільки я його за час нашої співпраці встиг пізнати, я не помітив у ньому жодних злочинних намірів чи нахилів. Навіть більше, була в ньому якась м’якість... сентиментальність... не знаю, як це можна назвати. Він був дуже побожний; щодня відвідував месу. Думаю, що Бензол був його злим духом.

— Ана Немчич обмовилась, що між нею і Дудою ледве не зав’язались любовні стосунки. Вона описувала його так само, як і ви. Коли вона спробувала йому завадити закінчити те, що він розпочав, то він продемонстрував їй зовсім інше обличчя. Він майже по-звірячому повівся з нею.

— Я вірю. Тієї миті, він, мабуть, так поводився не з нею, а зі своїм сумлінням, яке вона в ньому своїми діями пробудила.

Коли вони, отак прогулюючись, прибули до Страдуна, п’яничка зник, а поруч з ними, на відстані якихось п’яти метрів, матеріалізувався чоловік у чорному костюмі з краваткою-метеликом і футляром для скрипки в руці. Чоловік з байдужим виразом обличчя йшов їхнім темпом поруч з ними; він виглядав музикантом, який якраз прямує на концерт чи повертається з нього. Раптом Тюдорові майнула думка: а якщо це стеження зорганізувала не поліція, а Дуда? Чи, можливо, він один із цих людей, тільки замаскований? Через свій неспокій він відчув потребу звернути на те увагу Шантека.

— Ви помітили, що за нами увесь час стежать?

— Як же ні? Вони міняються у правильному ритмі, як естафета.

— Ви певні, що ніхто з них не може бути Дудою?

— Абсолютно. Я упізнав би його в будь-якому маскараді. Тут його немає. Маю нюх на такі речі; я свого часу виконував подібну роботу. Я вмію добре розрізняти стеження заради охорони та стеження заради шпіонажу.

Через це стеження чи через втому Шантек втратив бажання для подальшої прогулянки містом, тому тут, на Страдуні, ці двоє розійшлися; Франко побрів додому, а він повернув назад до готелю. Все ж таки Тюдор помітив, як той музикант пішов далі у напрямку Пілів і скоро пропав з очей, а з воріт до Пілів за Шантеком почвалав якийсь чоловік у формі моряка.