Білий замок на Чорній скелі

11. Ложкою по лобі

Дет Дут важко піднімався мармуровими сходами, вкритими зеленою килимовою доріжкою. Короткопала рука дуумвіра чіплялася за слизький і надто широкий поручень, допомагаючи ногам допровадити його обважніле тіло на другий поверх центральної будівлі контррозвідки, розташованої на столичній площі Звершень. У спеціальній залі цієї монументальної споруди на співправителя Республіки очікували зо два десятки молодих офіцерів, які пройшли трирічний випробувальний строк і від сьогодні були прийняті в один з аналітичних підрозділів головного штабу спецслужби. Дету Дуту належало виголосити перед ними установчу промову: розповісти про підступи ворогів Республіки і змалювати її становище у світі, щоб надихнути цей інтелектуальний офіцерський молодняк на звершення в ім'я «перемоги справедливості в усьому світі». Візит співправителя власною персоною мав продемонструвати офіцерам довіру найвищого керівництва країни, а заразом — його мудрість та обізнаність.

Дуумвіра дратувало, що нечисленні супроводжуючі, які ступали слідом, мають змогу бачити його фізичну неміч. Знав: вони прораховують, хто першим — він чи Сат Сат вирушить уперед ногами до Пантеону Кращих. Поки сходи, нарешті, закінчилися, настрій співправителя зіпсувався остаточно. До кімнати нарад він увійшов втомлений та роздратований. Мляво махнувши рукою у відповідь на одностайне гучне вітання, що вирвалося з молодих горлянок, сів у крісло на чолі столу. Хвилину зачекавши, поки посідають інші, почав:

— Ви, товариші офіцери, вступили у передові лави борців за рівність у всьому світі! Вступили у той час, коли на континенті швидко набирає сили здавна ворожа до нас Межиморська Імперія. Ми не можемо оголосити широкому загалу громадян справжній ступінь небезпеки цього ворога, але ви — еліта суспільства, тому маєте усвідомлювати рівень загрози. Так само, як і те, у чому криються причини стрімкого зростання могутності Імперії. Для вас уже не є секретом, що там приділяють якнайпильнішу увагу розвиткові науки і технологій. Це зумовило лідерство Межимор'я в озброєннях. У західній пресі поширюють інформацію, що незабаром Імперія вже матиме у своєму розпорядженні бойові літальні апарати, що важчі за повітря — літаки! Стосовно свого найближчого сусіда, Ланодського Королівства, Імперія обрала тактику династичного поглинання. Майже одночасно у такий самий спосіб буде поглинуто і Князівство Гирлон — планетарний гаманець. З Республікою так вчинити їм не вдасться, тому після фактичного підкорення Королівства та Князівства нам загрожує прямий збройний конфлікт з Імперією. Республіка не в змозі щось протиставити її новітнім технологіям, отже, мусимо шукати асиметричну відповідь. Її пошук та втілення являтимуть собою основний зміст вашої роботи у контррозвідці. Що може бути протиставлене збройній міці супротивника? Здавалося б, лише адекватна збройна міць. А коли її неможливо створити? Що тоді? Тоді, товариші офіцери, слід протиставити супротивникові його ж збройну міць! Інакше кажучи, слід знайти способи спрямувати його силу всередину себе, примусити його до саморуйнації...

Дет Дут увірвав промову — нібито, щоб зробити ковток чаю, а насправді хотів оцінити ступінь уваги слухачів. За столом стояла мертва тиша. Офіцери ловили кожне його слово. Задоволений промовець повів далі, роблячи багатозначні паузи після кожного речення:

— Слід знайти способи створити у ворожому таборі приводи і причини для внутрішнього протистояння. Під керівництвом ваших старших наставників вивчайте нашого супротивника, шукайте його слабкі місця, куди можна буде встромити клин, аби розколоти його позірну монолітність! На наше щастя, західне суспільство ліберальне, гниле та аморфне. Його ідеологічна, культурна та економічна багатоманітність стає чудовим ґрунтом для зародження та розростання різного роду конфліктів. Скористаймося цим! Скористаймося швидко та жорстко!!!

Офіцери підхопилися, гучними оплесками та вигуками вітаючи останні слова дуумвіра. Він дав овації змогу лунати з півхвилини, а тоді підняв руку, закликаючи слухачів до уваги.

— Пам'ятаймо!!! — Дет Дут ударив жирним кулаком по столу. — Частина правлячого клану в Імперії також чудово розуміє непридатність її ліберального соціального устрою для того, щоб підкорити увесь континент. Тому в Межимор'ї традиційна для усіх країн континенту, крім Республіки, віра у Зорю Безмежжя поступово витісняється вченням про бога Ратха. На відміну від старої віри, нова вимагає дисципліни, праці й самопожертви. Вона перетворює розм'якле, лібералізоване, ледаче суспільство на згуртоване та сконцентроване довкола єдиної мети. Цим фанатична віра у Ратха трохи подібна до... нашого вчення про Усесвітню Справедливість, яке нам залишили перші дуумвіри — великий Тан Тан і великий Ван Вун, — вжив промовець неодмінний епітет при згадці Перших. — Так, товариші офіцери, небезпека найбільшого ворога Республіки полягає у тому, що він озброєний суспільним вченням, нехай і релігійного штибу, яке за своїм мобілізуючим впливом на маси подібне до вчення про Усесвітню Справедливість. Дослідження цієї релігії, виявлення її таємних адептів у нашій країні, а головне — створення агентурної мережі контррозвідки серед спільнот віруючих у Ратха за кордоном становитиме один з важливих напрямків діяльності контррозвідки у найближчий час. Допоки в Імперії ще існують ліберальні свободи, а західна спільнота ще не перетворилася на дисципліноване та підпорядковане єдиній меті суспільство, ми маємо гарні шанси на забезпечення перемоги Справедливості в усьому світі. Використаймо їх максимально ефективно. Від імені дуумвіра Сата Сата та від себе особисто бажаю вам, товариші офіцери, успіхів у вашій дуже важливій і відповідальній роботі! — завершив промову дуумвір. — До справи!!! Хай живе Справедливість в усьому світі! Хай живе Республіка!!!

— Хай живуть дуумвіри!!! Хай живе Дет Дут!!! Хай живе Сат Сат!!! — залунало у залі.

Контррозвідники підхопилися з місць, проводжаючи співправителя оплесками та вітальними вигуками. Попрощавшись помахом руки, він як міг швидко рушив до виходу. За ним поквапилися і члени супроводу. На сходах Дет Дут наказав сісти до його машини лише підполковнику Буртаку, спричинивши цим добре приховані ревниві погляди інших осіб почту. Проте в Буртака цей наказ викликав жах. На тремтячих ногах він пішов слідом за дуумвіром. Кортеж помчав до резиденції.

Після ранкового купання барон заявив, що наразі має нагальні справи, тому нехай Нод з Рамиром сходять, наприклад, до музею — освітній рівень підвищать. А зустрінуться вони за обідом у «гербовій» альтанці. На слова Рамира, що їм невідкладно слід зайнятися пошуками Еди, Самус відповів, що саме це він і робитиме, одначе «загадкові співмешканці» йому у цьому сьогодні не допоможуть. Є у нього один добре обізнаний у справах місцевої політики товариш по спортивній риболовлі, от до нього він зараз і поїде. Рудий барон пішов до своїх апартаментів перевдягатися. Нод з Рамиром зробили те саме.

За півгодини Самус уже був вбраний у сірий діловий костюм із золотим значком баронської корони на лацкані. Його жорстка руда шевелюра виглядала як ніколи акуратно зачесаною, а легка тростина зі срібним набалдашником довершувала несподівано елегантний для нього вигляд. У дворі він зі світською вишуканістю здаля зробив тростиною прощальний жест до Нода із Рамиром і сів у лімузин. Камердинер поїхав із ним.

Хлопці встигли перевдягнутися раніше за Самуса і спостерігали за його виїздом, сидячи на лаві під густим бузковим кущем біля історичного муру таверни «Тод і Нод».

— Ти ба, як він раптом набундючився, — борець дивився услід Самусовому автомобілю.

— Пан барон, одне слово, — Нод озирнувся на невиразне шарудіння куща, яке одразу стихло. «Мабуть, вітер», — подумав він. — Рамире, може й справді гайнемо до музею?

— Ходімо! Мені завжди цікаво було побачити, які є музеї у «цивілізованому світі», — відповів борець.

— А мені ще й конче потрібно, бо мушу краще знати цей світ, якщо, не доведи Зоря, таки братиму участь у політиці.

— А куди ти подінешся? Якщо ти не заступиш на престол, Імперія поглине Ланод, і від цього «цивілізованого світу» нічого хорошого не лишиться! Ратханари зроблять із нього збільшену копію Республіки.

— Я свободу люблю...

— Якби, Ноде, не спадщина Азборанів, твоя свобода обмежувалася б казармою і плацом в училищі, а тоді письмовим столом у штабі та стрільбищами на полігонах. Та ще полинівкою по вечорах з такими самими служаками Республіки.

— Он таксі звільняється. Рушаймо, — вказав Нод на автівку біля воріт.

Музей історії Князівства знаходився у західній частині модернової скляної споруди на найвищій терасі міста. Хлопці побіжно оглянули експозиції, що розповідали про життя первісних людей на мисі Туапулат, швидко проминули зали, присвячені зародженню рибальства та видобування перлів, а тоді наздогнали групу екскурсантів середнього шкільного віку. Літній екскурсовод, який до щему нагадав Нодові дідового ординарця Юса, розповідав підліткам про виникнення віри у Зорю Безмежжя. Нод з Рамиром приєдналися до слухачів.

— Першим пророком, хто оголосив про те, що всім у нашому світі керує Зоря Безмежжя, — говорив екскурсовод, — як ви знаєте, був шаман мисливського племені Алмутуавів. Те плем'я жило у передгір'ях Залізних Гір. Спочатку шамана звали Туран, але коли він «просвітлився», то наказав звати його Нарутом, тобто вимовляти ім'я навпаки. Він сформулював чотири приписи віри, які є незмінними дотепер. У цій діорамі, — оповідач вказав на повномасштабний макет квадратної кімнати з восковою фігурою довгокосого чоловіка у центрі, одягненого у сірий балахон, — ви можете бачити відтворене облаштування храму, що його збудував Нарут. На золотавій плиті у східному кутку написано: «Зоря вбирає і випромінює Безмежну Мудрість. Усе у світі впорядковано Нею». На зеленій у західному: «Зоря Безмежна у своєму милосерді до усього живого у Всесвіті. Усе існує з волі Її». На синій у північному: «Зоря усякого нагороджує за вчинками його і всякого карає за вчинками його. Вона безмежна у справедливості своїй». На червоній у південному: «Зоря безмежна у силі своїй. Немає того, що не було б підвладним їй». Шаман твердив, що ці постулати — Мудрості, Милосердя, Справедливості і Сили — йому надіслала сама Зоря у видінні.

— Дивно, — пошепки сказав Нод, — а мені Горанг розповідав про п'ять інакших постулатів віри у Зорю.

— Давай дослухаємо, — відповів Рамир.

— Спочатку віра у Зорю поширювалася повільно, — вів далі екскурсовод. — Її послідовники упосліджувалися та переслідувалися. Нарут помер самотнім, проте перед смертю напророкував, що Зоря покарає людей за невіру у неї. За ранньою версією цього пророцтва, вона сама впаде на людей, спопеливши їх, за пізнішою — пошле свого небесного воїна, якого зватимуть, звісно, Нарут, і він стане карателем людей. Так чи інак, але років через п'ятсот після смерті першого пророка на величезний острів, а за іншою класифікацією континент Ратхан, що колись існував на Деолі, упав метеорит. Він повністю знищив тамтешню цивілізацію, окрім маленької групи рибалок, землеробів і ремісників, що спромоглися перебратися на наш континент. Згодом вже вчені-астрофізики назвали цей метеорит Нарутом. Відтоді на Деолі лишився тільки наш континент та острови Архіпелагу. Попервах після метеоритної катастрофи люди опинилися у скрутних умовах. Два роки тривало похолодання та сутінки, бо від викиду пилу в атмосферу сонячне проміння ледь досягало поверхні планети. На щастя, більшості країн вистачило стратегічних запасів харчів. Слід сказати, що саме жерці Зорі Безмежжя не давали спокою правителям, вимагаючи, щоб такі запаси було створено та належно збережено. Найважче зиму пережили у східному Ланоді, що тоді звався герцогством Тіапулатським. Ця територія завше була на відшибі. Королі ставилися до неї, як до непотрібного поглинача державних ресурсів — малородючі землі, розвіданих корисних копалин майже не було, серед населення чимало неписьменних, забобонних людей. Управління цим краєм вимагало чимало зусиль і грошей, а зиск від цих вкладень був десь за історичним обрієм. У герцогстві почався справжній голод, і бандитизм цілковито підім'яв під себе залишки влади. Почалася жахлива міжусобна різанина. Чиновники повтікали або пристали до банд. Герцог накивав п'ятами перший. За це король конфіскував його титул, приєднавши його до повного титулу Ланодських королів. Офіційно тепер герцогство Тіапулатське входить до титулатури королеви Ауранії, що зберігає формальний суверенітет Ланоду над втраченою територією.

— А звідки ж узялася Республіка дуумвірів? — запитав хлопчина у кумедних круглих окулярах. Він єдиний серед дітлахів уважно слухав оповідь, тоді як інші помітно знудилися.

— Дві банди — контрабандистів-рибалок і рекетирів з великих стихійних ринків, — з готовністю почав пояснювати зраділий питанню екскурсовод, — додумалися до того, що вигадали ідеологію, аби створити для свого здирництва та шахраювання подобу якогось офіційного приводу. Сказати точніше, ту ідеологію вигадав якийсь фантазер-недоук, що працював у останнього герцога астрологом. От він і придумав партію Вільних трударів і Республіку дуумвірів, де найліпше у світі дбають про людину праці.

— А що ж королівство? — знову запитав цікавий хлопець.

— Щиро кажучи, на той час короні було не до Тіапулата — вистачало своїх проблем. У Королівстві й до сьогодні не вельми люблять згадувати, як кинули на поталу бандитам частину своїх підданців. Певний час ще були сподівання, що бандити самі переб'ють один одного, але ті виявилися кмітливішими. А от автора ідеології знищили майже відразу після офіційного проголошення Республіки. Після катастрофи на планеті (крім, звісно, Республіки) почали з'являтися пророки, які пропонували свої версії подальшого розвитку вчення Нарута. Віра в Зорю, однак, зберегла єдність, навіть почала стрімко розвиватися, пристосовуючись до нових цивілізаційних умов. Трактування числа чотири ускладнювалося. До первинних чотирьох постулатів, яким відповідають чотири сторони світу, позначені чотирма кольорами, спочатку додалися чотири стихії: вода, земля, повітря і вогонь, а пізніше — ще й чотири агрегатні стани речовини: рідкий, твердий, газоподібний і плазма. З відкриттям можливості існування матерії у вигляді полів — магнітних, електричних, гравітаційних, між'ядерних — над кубічними храмами почали зводити круглі куполи, які символізують поєднання полями всього у Всесвіті. Розвиток науки вплинув навіть на глибинні засади віри у Зорю Безмежжя: до чотирьох первинних приписів додалися п'ять постулатів, останній з яких забороняє цікавитися питанням, звідки узялася сама Зоря.

При цих словах Рамир багатозначно поглянув на Нода.

— Утім, даруйте, — надів окуляри екскурсовод. — Здається, я захопився.

Він, нарешті, помітив, що його юні слухачі відверто нудьгують. Вони розбрелися залою, роздивляючись сусідні вітрини, де були виставлені ритуальні шати, жезли, чаші, дошки з написаними на них у різний спосіб приписами та інші експонати.

— Ходімо, Ноде, — торкнув друга за рукав Рамир. — Схоже, він справді вирішив прочитати увесь курс історії віри...

— Видно, що любить свою роботу. Нам ні у школі, ні в училищі про віру у Зорю Безмежжя нічого не розповідали.

— Та й про знищений метеоритом другий залюднений континент лише побіжно згадували, — додав Рамир.

Парубки залишили групу школярів, проминули зали, що розповідали про часи, коли заможний порт Гирлон ще не перетворився на місто-князівство, і опинилися перед діорамою, яка відтворювала обідню залу легендарної таверни, де за столом перед відкритим вікном сиділи кремезні близнюки — воєвода Тод та пірат Нод з келихами гирлонського міцного у руках. У вікно зазирали грона знаменитого синього махрового бузку, а вдалині на лазуровій воді бухти майорів вітрильник. Підпис під діорамою сповіщав, що у ній використані автентичні предмети з таверни «Тод і Нод».

— Слухай, а ти таки трохи схожий на близнюків, — Рамир переводив погляд з воскових постатей на діорамі на Нода, а тоді знову на них.

— Давай вшиватися! — прошепотів «герцог». — Он вже бабця на нас звернула увагу.

Справді, літня жінка на стільці у кутку, доглядачка експозиції, протерши полою кофтини окуляри, з цікавістю розглядала Нода. Хлопці залишили залу та поквапилися до ліфта, що доправив їх на дах музею. Там просто неба розташувалася кав'ярня. З цієї найвищої точки у Гирлоні було добре видно усю територію Князівства: з одного боку — міські квартали та море аж до небокраю, а з іншого — схили передгір'я, за ними роздвоєне річище Ардани, східний рукав якої впадає у Туагирлонську бухту, а західний — у відкрите море неподалік Арда. Рівнина між рукавами уся помережана прямокутниками полів, пасовиськами з пістрявими чередами та сірими отарами на них. Там і тут буяли гаї та переліски. Узявши собі по морозиву з меленими горіхами і тертим шоколадом, друзі зайняли столик, з якого могли насолоджуватися краєвидом.

— За річкою вже, мабуть, Ланод, — припустив Рамир.

— Звісно, Ланод. А ви що, цього не знали? — пролунав насмішкуватий високий ламкий голос позаду. Біля столу виник якийсь рудо-кудлатий персонаж у картатій сорочці та закоротких штанях, з-під яких стирчали тонкі ступні у сандалях на босу ногу. Він дивовижно нагадував їх нещодавню знайому Ноу. Лише рудуватий пушок над верхньою губою засвідчував його чоловічу стать. На шиї у підлітка теліпався фотоапарат з чималим об'єктивом, що відразу дуже не сподобалося Рамирові.

— От невігласи! — хлопець без церемоній всівся за їх столик.

— А по голові? — запитав Рамир.

— Що по голові? — юний нахаба вдав, що не розуміє погрози. Чи й справді не зрозумів?

— По голові отримати не хочеш, шмаркачу? — терпляче пояснив борець.

— Ти погрожуєш завдати мені тілесних ушкоджень? — сині очі фотографа випромінювали майже непідробне здивування.

— А й справді, юначе, — втрутився Нод. — Здається, ми Вас не запрошували до знайомства...

— Мене ні, а от з моєю сестрою та її подругою Суаною ви позавчора добряче познайомилися на яхті, а тоді ще й у «Мажорі».

— Тож бо ти видався мені знайомим, — занервував Рамир. — Нишпориш? Чого тобі треба?! Грошей?

— Та йди ти під три Ратхи!.. — обурився кудлатий.

— А попервах інтелігентом прикидався, — розсміявся Нод. — Так вишукано говорив. Нічого у нас із твоєю сестрою та Суаною не було...

— Тож бо у газеті про вас написали, що ви з бароном Доргом...

— Цеє, — Рамир, не втримавшись, непомітно вділив хлопцеві добрячого стусана ліктем попід ребра.

— Ох! — фотограф зігнувся над столом. — Ти чого?

— Ти ж запитував, чи не маємо ми наміру завдати тобі тілесних ушкоджень. От і отримуй відповідь, — обґрунтував свої дії Рамир.

— Ну, добре, слухайте! Чим займається Ноа, направду мене не обходить. Батьки вдають, що нічого не помічають, а я їй у няньки не наймався. Ноа мені якось розповідала, що Дорг дуже цікавиться крегами. Це такі тварини викопні...

— Нам відомо, що таке креги, — урвав його Рамир.

— Хто вас розбере, — знизав плечима хлопець. — Не знаєте, що Ардана є кордоном між нашим Князівством і Королівством, а про це кожен двійочник у третьому класі вже знає! А от про крегів ви, як виявляється, чули...

— Я згадав! — Рамир вказав ложкою на хлопця. — Це ти чіплявся до Самуса, коли ми вчора з гавані від'їздили! То чого треба?

— Ноа вранці перед тим, як їхати до яхти, телефоном домовлялася з Суаною, де й коли їм зустрітися і, між іншим, насміхалася з Дорга — з його наміру відправитися в експедицію на пошуки крега. Вони його поміж собою так і звуть: барон Крег. А я теж вважаю, що креги насправді існують...

— І хочеш в експедицію разом із ним, — зрозумів Нод.

— Так!!!

— А чому ти такий впевнений, що ті звірюки таки існують? — далі допитувався Нод.

— Якщо попросите Дорга за мене, щоб фотографом чи хоч юнгою узяв мене до експедиції, розповім.

— Попросимо, коли розкажеш, як ти нас тут вистежив, — відповів Рамир.

— Та простісінько. Коли в мене не вийшло поговорити із Доргом на пристані, я пригадав: Ноа колись говорила, що він завжди зупиняється у «Мажорі». Вранці я приїхав до готелю. Тинявся подвір'ям, сподівався, що раптом зустріну барона Крега, тьху, Дорга! Газету знайшов на столі під шатром. Ту, де про вас написано, що ви обидвоє з себе такі усі... загадкові, — хлопець відсунувся далі від Рамирового ліктя. — Доки читав, проґавив, як мене охоронець помітив. Він мене вигнав з двору, а я нишком повернувся і за кущем сховався. Дивлюся, а барон уже виїжджає на своїй крутелезній тачці. А тут ви на лаві. Чую, що до музею намилилися їхати. Ну, і я за вами, тільки ви на таксі, а я на автобусі.

— А ми саме заслухалися старого екскурсовода, й ти нас наздогнав, — завершив Нод.

— Не про те мова, — напружився Рамир. — Що ти, рудий, ще за кущем почув з нашої розмови? Не скажеш правду — он, у Ардані крегів шукатимеш... До самої пенсії.

— Ну, про якусь спадщину... Про Республіку, ще... Ой, йой!!! — скрикнув підліток, бо Рамир несподівано тріснув його довгою ложкою для морозива по лобі.

— Замовкни! — процідив він. — Мовчатимеш про почуте, тоді ми поговоримо із Самусом, щоб узяв тебе до експедиції.

— І сестрі ані словом не прохопися про нашу зустріч, — додав Нод.

— Залізно, — по-дорослому спробував відповісти хлопець.

— Тебе як звуть? — запитав Нод.

— Ярс. Простіше Яр, — він раптом узяв із сусіднього столу ложку і зачерпнув нею морозива з Рамирової піали. — А ви мене не надурите? Раптом просто зникнете! Шукай вас потім...

— Ходімо вже, — Нод підвівся, Рамир та Яр за ним.

Довізши рудого нахабу на таксі до його дому — маленького, акуратного особнячка неподалік старих доків, хлопці поїхали до парку. Там у своїй альтанці збуджено-здивований Самус уже наминав шоколадний торт.

— Був я у замку, — мовив він, жуючи. — І скажу вам: геть не очікував новин, що там почув!!! — від хвилювання барон мало не вдавився солодким куснем.

— Чекай! — Нод спробував зупинити зливу слів, готових зірватися з баронового язика. — У нас проблема. Називається Ярс або просто Яр.

— Коловорот рудих у природі перетворюється на вир, щоб ти знав, — додав Рамир.

— Наша проблема називається Дуаліада Еревса, панове! — пустив борцеві слова повз вуха Самус. — Знаєте, ким нині за сумісництвом працює перша камер-дама княгині?!

— Невже боцманом? — спробував іронізувати Рамир.

— Боцманом у неї теж вийшло б, — барон приклався до пляшки з гірською мінеральною. — Дуаліада — директор, себто директриса Управляння розвідки та спецоперацій Князівства Гирлон. Ця її посада, звісно, не афішується, але усі, кому слід, про це знають. В цьому Управлінні і працює мій добрий приятель по спортивній риболовлі...

— А про Еду ти щось дізнався? — зиркнув з-під лоба Рамир, одразу сховавши сподівання за опущеними віями.

— Я ж про неї й кажу! Вона таки князівна.

— Так я і знав, — насупився Рамир.

— Далі слухайте, — Самус зробив ще ковток мінералки. — Приятель сказав, що нині для Князівства кров з носа важливо якомога довше тягнути з весіллям Еради та Ліруда. Вирішили, що певний час посилатимуться на нездужання князівни, хоча довго це тривати не може, бо межиморці відразу запропонують, щоб її оглянули лейб-медики імператора. Відмовити буде непросто. Старий князь геть розгублений, а княгиня не відходить від сина, бо в того загострилася депресія...

— А канцлер? — запитав Нод.

— Це найгірше, — скривився барон. — Є підозра, що він на боці Імперії. Принаймні, повсякчас намовляє князя, усе зваживши та виторгувавши Князівству якісь гарантії, погодитися на пропозицію межиморців.

— От паскуда! — вилаявся Рамир.

— Це не все, товариство. Канцлер пропонує князеві видати едикт про визнання у Гирлоні Ратхарської віри. Мовляв, якщо її легалізувати, Імперія втратить монополію на підтримку секти. Це спричинить внутрішні конфлікти у самій секті. За задумом канцлера, слід буде стимулювати суперництво між впливовими адептами за статус верховного жерця Ратха у Гирлоні. Свари перекинуться на імператорський двір, бо членами секти вже стали багато придворних. Конфлікти послаблять Межимор'я, і воно стане стриманішим у своїй експансії...

— Покидьок який хитровироблений! — не витримав Нод. — Ратхари згуртовані та дисципліновані. Щойно секту буде визнано, вона заполонить усі сфери суспільного життя у Князівстві, підімне під себе владу, а отже, й фінанси. Визнання секти — надійніший шлях до колонізації Князівства, ніж навіть шлюб князівни з імперським принцом.

— Стратегічно мислиш, твоя ясновельможносте, — барон плеснув Нода по плечу.

— Самусе, а ти не дізнався, де саме зараз Еда? — повернувся до свого Рамир.

— У внутрішніх покоях замку. Під надійною охороною.

— Слухай, Самусе, — весь підібрався Нод, — нам треба зустрітися з Дуаліадою, бо схоже, лише вона зараз здатна приймати якісь осмислені рішення.

— Вона ж мене на дух терпіти не може!..

— Зателефонуй матері — нехай її величність негайно доручить своєму послу у Гирлоні домовитися про нашу зустріч з тією Дулею, — перервав барона Рамир.

— Справді, Самусе, — підтримав борця Нод. — Подзвони!

— Ну про що ти з Еревсою балакатимеш? — запитав у Нода рудань. — Чим Дуаліада може зарадити? Замало в неї можливостей, щоб опиратися Імперії.

— Маю один план! — наполягав Нод — От побачиш!

— Самусе, годі! Подзвони матусі! — зі свого боку вимагав Рамир.

— От напосілися! — пробурчав барон. — Гайда на поштамт дзвонити. То що воно за Ярс? До речі, так звали другого короля Ланоду — сина Тода Першого та Ральсіяти. Розповідайте тепер про вашого Ярса.

— Та просився тут один юний мрійник у експедицію за крегами. Хоче бути у ній фотографом...

Самусу дуже не сподобалося, що друзі так необачно дали себе підслухати. Він роздратовано пояснив, що якщо Нод з Рамиром обговорюватимуть перспективу зміни династії під кожним кущем, їм усім трьом зрештою доведеться тікати світ за очі. Друзі мусили визнати, що їх необачність ставить під загрозу спільну справу. Хоча кожен мав свою думку про те, у чому ця справа полягає...

Надвечір посольський фельд'єгер привіз баронові синій конверт із витисненою на ньому золотою короною Ланоду. Пробігши очима лист, Самус повідомив, що пані перша камер-дама сама прибуде до готелю для розмови з ними трьома. Конспіративна зустріч відбудеться на четвертому поверсі готелю, у стандартному номері, причому вже за півгодини.

Спустившись сходами замість ліфта та проминувши кілька поворотів, трійця опинилася у невеликому холі, куди виходили лише одні двері, позначені відлитими з бронзи цифрами 410. Барон легко стукнув по них, і двері відразу відчинилися. За ними стояла бачена минулого ранку молодиця. Вона помахом руки запросила заходити. Почекавши, поки Рамир, який увійшов останнім, щільно причинить двері, вона заговорила.

— Бароне, пан посол просив, щоб я зустрілася з Вами та Вашими приятелями, переказавши, що це прохання самої королеви Ауранії. Лише тому я погодилася. Проходьте, прошу, — вона відчинила двері до вітальні.

— Дуже вдячні за це, мадам, — Самус, підкоряючись владному жесту Дуаліади, сів у крісло, а Нод та Рамир — на дивані.

Тепер вони мали змогу краще роздивитися камер-даму, яка зайняла крісло навпроти. Масивне обличчя з трохи випираючим підборіддям та чималим пласким носом. Чорне із синім відливом волосся, скріплене кістяним гребенем, спускається кокетливим пишним хвостом на ліве плече. Темно-зелена простора сукня з декольте, з якого прагнуть вирватися на волю тугі білі перси. Густий і солодкий запах парфумів. Карі очі під занадто прорідженими бровами запитально дивилися на несподіваних співрозмовників.

— Дозвольте рекомендувати пана Нода, — говорив далі Самус. Нод привітався стриманим нахилом голови. — І пана Рамира, — борець підкреслено ретельно повторив жест герцога, затримавши, однак, погляд на персах камер-дами.

— Якщо не заперечуєте, перейдімо до справи, — Дуаліада ледь відповіла на вітання парубків порухом голови. — Юні у вас... компаньйони, бароне. І симпатичні...

— А Ви таблоїдів менше читайте! — поквапився Нод випередити Рамира, вже готового сказати щось дошкульніше.

— Наскільки ми розуміємо, — Самус зручніше вмостився у кріслі, — нині найвідповідальнішими особами у Гирлоні є Ви, пані Дуаліадо, та пан Зайр, голова правління Банку. Князь і княгиня розгублені, княжич... ну, ви самі знаєте...

— Якщо Вас, бароне, уповноважено зробити Князівству якусь пропозицію від імені Королівства, — перервала його шефиня розвідки, — то це до пана канцлера.

— Та всі знають, що канцлер зрадник! — вигукнув Рамир.

— Офіційної пропозиції у такій справі бути не може, — сказав Самус. — Гадаю, зрозуміло, до чого приведе шлюб князівни та Ліруда. Цьому весіллю слід перешкодити, — він зробив вичікувальну паузу, але Дуаліада промовчала, і барон повів далі. — Вам відомо, мадам, що я волію уникати участі у політиці...

— Отже, як то кажуть, політика сама вже зайнялася вами, пане Дорг, — констатувала Дуаліада. — Ви правильно сказали, що пан Зайр належить до тих, хто ще притомний у цьому місті. Також, сподіваюся, Ви пам'ятаєте, що банківська таємниця у Гирлоні є таємницею державною, а мені за посадою належить знати державні таємниці, — вона упритул дивилася на Нода.

— Коли так, — хлопець зрозумів, що директрисі відомо про його банківські рахунки, — то наша пропозиція не здаватиметься Вам такою вже авантюрною.

— Вмієте Ви, бароне, обирати друзів, — Дуаліада відкинула пасмо волосся з плеча і по-плебейському подмухала у щілину між грудей — чоловіків накрила хвиля пахощів її парфумів. — Слухаю Вас, панове.

— А усе, направду, просто! — майже весело сказав Нод. — Ми прийшли до Вас, щоб запропонувати нашу команду на роль державних терористів.

— Збожеволіли? — гримнула Дуаліада. — Хочете вбити якогось державного діяча, або, не доведи Зоря, члена династії, щоб траур по ньому став приводом відкласти весілля? Чи взагалі масовий терористичний акт пропонуєте вчинити?

— Тю на Вас, — щиро обурився барон. — Яка, одначе, кровожерлива фантазія у камер-дами княгині! Знаєте ж, мадам, що я гуманіст! У нас цілком безкровна пропозиція. Розповідай, Ноде, далі!

— Ми викрадемо Ераду!.. — випалив герцог.

— Зрозуміло, — відразу збагнула ідею директриса. — Негодящий план! У Ланоді сховати її не вдасться. Щойно стане відомо про вашу банду... чи команду (а відомо стане неодмінно), Князівство буде змушене вимагати вашої видачі. Імперія наполягатиме на своїй допомозі — силовій та дипломатичній. Не забувайте, Самусе, що офіційно Ви є підданцем Гирлона. До речі, Ноде і Рамире, а ви громадяни якої країни? Звісно, я вже доручила це з'ясувати. Маємо знати, хто є одним з найбагатших вкладників Банку, але у цій веремії зі шлюбом князівни у нашої невеличкої контори на усе рук не стане. Може, заощадите час моїх співробітників?

— Усьому свій час, мадам, — відповів на те барон. — Не марнуйте зусиль і часу Ваших співробітників — згодом ми самі Вам усе повідомимо. Перейдімо поки що до актуальних проблем. Зрозуміло, безпечніше було б оголосити, що князівна сама втекла, та це неможливо, бо їй колись доведеться посісти трон, а такий безвідповідальний вчинок погано вплине на її репутацію.

— Вкрай погано, маєте рацію, пане Дорг, — погодилася жінка. — Я ціную Вашу сміливу готовність допомогти. Знаєте, я усе ж поміркую над Вашою ідеєю. Зрозуміло, що переховувати князівну у Ланоді — все одно, що самим віддати її до Імперії, однак можливий інакший варіант. Мої співробітники опрацюють його, а тоді ми повернемося до цієї розмови. Завтра у князівському театрі відбудеться прем'єра опери «Характерник Заарданський». Перед її початком у князівській ложі з'являться князь, княгиня і князівна. Князь офіційно оголосить її членом правлячої родини.

— Але ж це порушення традиції, — зауважив Самус. — Першою має відбутися інвеститура княжича, бо він старший! Представлення завжди починалося зі старших.

— Траплялися і винятки, — відповіла камер-дама, — але усі вони мали зрозумілі пояснення: війна, участь старших князівських дітей у мореплавних експедиціях, бажання піти у служителі Зорі. У цьому ж разі все складно. Важко буде пояснити громадянам, у чому причина усунення Авура-молодшого, але це питання наразі нами вирішене.

— А ми зможемо потрапити на виставу? — з надією поцікавився Рамир.

— У мене є ложа у театрі, — сказав Самус, — хоча оперу я не люблю. Сходимо утрьох, послухаємо, подивимося.

— Себе покажемо, — додав Нод.

— Раджу наступного дня не читати таблоїди, — Дуаліада безневинно глянула на Нода. — Мені час, — вона підвелася. — Я дам вам знати, коли щось надумаю.

— Даруйте, — звернувся раптом до неї Рамир, — а чи не могли б Ви передати Ераді оце, — він вийняв з кишені футляр.

— Он воно що! — Дуаліада на мить відкрила футляр. — Знаєте, юначе, у Вас мало шансів, бо гирлонські князівни виходять заміж лише за титулованих осіб, а Ерада свій обов'язок добре знає.

— Ну, з титулом проблем не буде, — прохопився Нод.

— Справді? — всміхнулася Дуаліада. — Сподіваєтеся, що королева Ауранія дарує Рамирові титул? Ну, гаразд, давайте Ваш подарунок, віддам Ераді, бо вона останнім днями геть сумна. Може, повеселішає.

Повечеряли утрьох на терасі у «Мажорі». Рамир першим пішов до себе. Нод із Самусом, ще трохи потеревенивши, теж розійшлися по своїх спальнях.

Камердинер Планс викликав двох кельнерів з ресторану, щоб прибрали зі столу. Дочекавшись, поки вони закінчать та підуть, він обійшов хол, куди виходили троє дверей апартаментів, прикладаючи вухо до кожної. Тоді пішов по другому колу, обережно перевіряючи, чи усі двері замкнені. Найнеобачнішим виявився Рамир.

Нод довго крутився на широкому ліжку, згадуючи події цього дня. Здавалося, що сон не приходить, тож почувши голос Горанга, він на мить вирішив, що покійний суверен Ланоду прийшов до нього наяву. Проте швидко збагнув, що таки спить.

— Що цікавого відбулося у вас сьогодні? — нетерпляче запитав король, а тоді довго мовчки слухав детальну оповідь Нода. Подивувався нахабству Ярса, двічі перепитав, чи правильно він зрозумів, що князівську розвідку очолює жінка, та ще й з привабливим декольте, і несподівано схвалив план викрадення князівни.

— Але гадаю, князь Авур зробить помилку, показавши доньку народові. Так її легше буде знайти, бо фотографії князівни надрукують в усіх газетах континенту, — зауважив король.

— Самус твердить, що у разі, якщо князівна зникне до інвеститури, згодом їй важко буде довести права на трон, — пояснив Нод.

— Логічно, — погодився Горанг. — Проте в очах межиморців зникнення князівни не має бути пов'язане з вами. Треба вдати, що ви від'їжджаєте з князівства, та ще й так, щоб усі це помітили — наприклад, із скандалом. А тоді ви нишком повернетеся і заберете Ераду.

— А куди нам з нею податися?

— До Ланоду справді не можна. У Королівстві вже повно імперських шпигунів — одразу викриють, Дуаліада таки має рацію. Вибір невеликий: Султанат або Конфедерація. Це залежить від того, як довго вам доведеться переховуватися. Щойно князівна зникне, її шукатимуть по усьому континенту. Конфедерація — невелика країна. Там чудові дороги, і її добре телефонізовано. У ній важко загубитися. Але саме там найпотужніше опираються секті ратхарів та імперській розвідці. А у Султанаті збереглося чимало диких місцин, є навіть безлюдні острови, а їх міста — суцільні кам'яні лабіринти. Однак там ви будете вирізнятися серед місцевих мешканців зовнішньо — смагляві вони.

— Є ідея! — зрадів власній думці Нод. — Відправимося у заплановану Самусом експедицію на пошуки крега!

— Це кепська ідея. Експедиція не матиме звісток з континенту, а може статися так, що виникне потреба терміново бути у Королівстві чи у Князівстві, або в обох державах водночас, що швидше за усе!

— Зрозуміло, — важко зітхнув Нод. — Що ж робити?

— Поспитайте поради у тієї Ерекси, — й собі зітхнув Горанг.

— Еревси, Ваша величносте, — виправив Нод.

— Хай буде Еревси, Ваша величносте, — передражнив його Горанг. — Я також іще поміркую, — і він розчинився у мареві Нодового сну.

Планс крадькома увійшов до темного передпокою апартаментів Рамира. З прочинених дверей спальні долинало рівне дихання сплячого парубка. Камердинер обережно зачинив двері, а тоді, рухаючись навпомацки, почав нишпорити у приміщенні. Орієнтувався він тут добре, бо днями допомагав розкладати новий одяг, придбаний у клубному магазині. На вішакові налапав піджак, тихцем обшукав його кишені, вийняв платиновий перстень та чекову книжку. Ще раз, сторожко прислухаючись, обійшов передпокій. Не знайшовши більше нічого цікавого, вислизнув у хол, а з нього до дверей, які вели до ліфта. Там, примостившись у кутку, оглянув поцуплене. Спочатку перстень, намагаючись якнайкраще його запам'ятати, навіть грані каменя спробував перелічити, та облишив це, бо повсякчас плутався. Тоді з корінців чеків переписав олівцем до свого записника суми грошей, за які товари і у яких крамницях їх було сплачено. Зауважив, що серед придбаного є браслет з бузкових перлів. Закінчивши, тихенько повернувся до апартаментів і поклав обидві речі до кишень. Задоволений, що все вдалося зробити так легко, камердинер подався до свого номера.

— Ви ще учора, підполковнику, мали доповісти про перші результати роботи з Юсом та Кинавом, — процідив у лімузині Дет Дут, коли Буртак, за мовчазним порухом дуумвіра, тремтячою рукою зачинив звуконепроникне вікно, що відокремлювало місце водія від дивану у задній частині салону. — Як вони сприйняли арешт?

— Їх не заарештовано, — ледь чутно відповів підполковник.

— Як це?

— За Вашим наказом я доручив Лару Ларсену напроситися у компанію до Кинава, коли той поїде до Юса. Студент спочатку відмовлявся, а тоді раптом погодився...

— Де студент та ординарець?

— Зникли, — прошепотів Буртак.

— Подробиці!

— Кинав та Лар Ларсен виїхали з селища до столиці рейсовим автобусом. Спочатку усе відбувалося цілком штатно. Автобус зупинився на проміжній зупинці, там, де будують електростанцію. Там Ларсену припекло до вбиральні, і Кинав лишився сам...

— А Ваших людей за ними назирці не було?

— Були, звісно, були! Студент вийшов з автобуса, ніби ноги розім'яти. Тоді пішов у бік будівництва. Топтуни — обережно за ним. Але шлях там прямий, а хлопець кілька разів озирався. Аби студент нічого не запідозрив, вони відстали, а коли спробували наздогнати — не знайшли. Немов у воду впав! Поки нишпорки дісталися до телефона, щоб зателефонувати мені, поки за моїм наказом піднялася на ноги поліція...

— Просрали клієнта! А Юс?

— Того ж ранку телефонував скульпторові, який розробляє намогильний пам'ятник генералові Кунстаду, питав, чи можна спорудити там і кенотаф для Нода...

— Що таке кенотав?

— Кенотаф — це символічна могила, де направду немає тіла небіжчика...

— Ординарець знає такі слова?

— Я не сам слухав цю телефонну розмову. Так мені доповіли, — підполковник поквапився знівелювати свою несубординаційну ерудованість.

Лімузин зупинився на подвір'ї резиденції, але дуумвір, наказавши водієві вийти, прогарчав:

— Далі!

— Юс викликав телефоном таксі. Назвав адресу майстерні. Тоді ще про зникнення Кинава відомо не було, тому за таксі наша машина не їхала, щоб зайвий раз не світитися. Таксисти такі спостережливі. Водій міг помітити і сказати Юсу, що за ним стежать. Сподівалися перехопити стеження від майстерні.

— Але до скульптора він не доїхав, — здогадався Дет Дут.

— Так. За словами таксиста, зупинив таксі біля базару. І все. Ми опитали усіх таксистів, що там отираються — жодного результату. Теж зник.

— Родичів Кинава вже допитали?

— Я збирався поспитати дозволу у Вас.

— Вони виявляють ознаки занепокоєння його зникненням?

— Ні.

— Стежте за ними, але не чіпайте! Прикмети та фотографії Юса та Кинава Ви вже, сподіваюсь, розіслали по відділках поліції та контррозвідки?

— Так точно!

— Шукайте, шукайте їх, Буртаку! Завтра чекаю на Вашу доповідь. Гадаю, Сат Сат уже знає про усе, — Дет Дут вказав на дверцята, і підполковник, прожогом оббігши машину, відчинив їх, аби дуумвір вийшов. — А того серуна Ларсена у виправні табори, — пробурчав співдиктатор, важко вибираючись із машини.