Бухтик з тихого затону

Знайомство

Сергiйко сидiв на лавцi перед спальним корпусом i думав, чим би зайнятися.

Були тi чудовi хвилини мiж ранковою прохолодою i полудневою спекою, коли сонячне промiння вже прогрiло землю, та в тiнь ховатися ще не хочеться. В такi хвилини, зрозумiло, найкраще поганяти м'яча на стадiонi, побiгати наввипередки чи просто побродити по росянiй луговiй травi… Проте Сергiйко тiлько-но вийшов з рентгенiвського кабiнету i ще не вирiшив, яке з цих занять йому найбiльше до вподоби.

Сонце припiкало все нещаднiше, i Сергiйко розстебнув комiрець сорочки. Звичайно, не завадило б зараз добряче викупатися, проте бiгти одному до рiчки не хотiлося, а в душову не дiстанешся — там працював слюсар дядько Костя. До Сергiйка виразно долiтали частi удари молотка, брязкiт залiза, шум i плюскiт води, що лилася з крана.

Згодом тьотя Клава ударила в дзвона. Це означало, що пора приймати лiки.

Сергiйко дiстав з кишенi пляшечку, витрусив з неї одну таблетку на долоню. Таблетка несподiвано прослизнула помiж пальцiв i покотилася по дорiжцi. Довелося закинути її подалi в кущi, аби вона нiкому, особливо тьотi Клавi, не мозолила очi.

— Ось тепер все гаразд, — долинув з душової задоволений голос дядька Костя. Бряжчання припинилося, вода перестала плюскотiти — мабуть, дядько Кость закрив усi крани i пiшов.

«Почитати книжку, чи що, — знiчев'я подумав Сергiйко. — Так, це буде найкраще».

I в ту ж мить у нього за спиною, в бузкових кущах, пролунав тихий шепiт:

— Сергiйку!

Сергiйко прислухався. Може, то йому лише здалося?

Нi. Хтось його покликав знову.

Цiкаво, хто б там мiг бути?

Сергiйко обiйшов лавку, розсунув гiлки бузку. I ледве не скрикнув вiд здивування.

Просто перед ним лежав на землi дивний чужинець. Той самий, що промайнув за вiкном того дощового вечора. Кудлатий, немов ведмежа, темне обличчя, рiжки…

Чужинець схопився руками за горло, начебто силився вiдiрвати вiд нього чиїсь невидимi руки, i не зводив з хлопчика великих, палаючих очей.

Сергiйко мимоволi зробив кiлька крокiв назад. Але тут же схаменувся.

«Може, це якийсь жартiвник з драматичного гуртка», — подумав вiн i запитав:

— Ти на репетицiю не запiзнишся?

— На яку репетицiю? — здивувався чужинець i тут же застогнав: — Ой-ой-ой… Води, Сергiйку!

I в цьому вигуку звучав такий непiдробний бiль, що його годi було зобразити навiть найкращому акторовi. Мабуть, незнайомцю i справдi було дуже зле.

— Води…

«Не iнакше, як у нього сонячний удар», — вирiшив Сергiйко. Вiн озирнувся, сподiваючись покликати когось на допомогу. I тут його погляд зупинився на вiдчиненому вiкнi душової.

— Лiзь сюди! — скомандував вiн.

Та в чужинця вже не вистачало сил, щоб самому вибратися на пiдвiконня, i Сергiйко пiдсадив його. Незнайомець виявився досить-таки важким, та й на зрiст вiн був не набагато нижчий вiд Сергiйка.

— Так тут же немає нiякої води! — озираючись, хрипко промовив дивний гiсть.

— Як це немає?

Сергiйко стрибком вибрався на пiдвiконня, тодi зiскочив на пiдлогу i вiдкрив кран.

— Ось бач…

Доказати Сергiйко не встиг. Начебто вихор пролетiв повз нього. Такий дужий, що Сергiйка аж до стiни вiдкинуло. А дивна iстота вже стояла пiд душем. Вона пiдставляла пружним струменям свої кошлатi плечi, долонi, закидала голову догори i, захлинаючись вiд жадiбностi, все пила i пила воду.

— Ти хоча б роздягнувся, — зауважив Сергiйко, обтрушуючись вiд бризок, що летiли в усi боки. — Де ти бачив, щоб люди купалися в одежi?

— В якiй одежi? — здивувалася iстота. — Немає в мене нiякої одежi.

«Придурюється, — вирiшив Сергiйко. — Або, бiдолашний, так у роль увiйшов, що й вийти вже не може».

I тут вiн побачив таке, вiд чого на головi у нього заворушилося волосся. Замiсть звичайних людських нiг у цього чужинця були копитця… Отже…

Отже, репетицiєю тут i не пахло.