ДІЯ І


КАРТИНА ПЕРША

Ніч. Десь далеко чути вибухи снарядів, гуркіт обозів. В порту стогне маяк-ревун. Буде шторм. Зала адміральського будинку. Застигли делегати кораблів, слухають гарячу промову голови, звернену до п’ятьох представників міноносців:

«Пылкий», «Строгий», «Стремительный», «Хаджи-бей», «Керчь». Вони стоять

окремою групою.

Нагар. Ви все проти. На кого чекаєте? Снаряди лягають все ближче і ближче. Вже горять перші будинки. Вулицями у паніці мчать з гір обози, розбиваються об камінь, летять у бухту. Змішалось усе — люди, зброя—у криваву кашу, що хрипить, стогне і, вмираючи, шле прокляття вам і вашому комісарові... Це він повів моряків у гори. Це він у пастку завів їх.

Виступив наперед представник міноносця «Хаджи-бей».

Представник. Стій!.. Ще одне слово про комісара — і я, безпартійний делегат міноносця «Хаджи-бей», буду маузером говорити з тобою! (Вихопив маузер.)

Блиснули револьвери у делегатів. Делегати заступили голову, суворо дивляться на представника «Хаджи-бея».

Нагар. Ось вам, делегати бойових кораблів, революціонери Чорноморського флоту, свобода... революція, демократія. Комісар повів на смерть ваших товаришів, а він хоче тут стрілять... У кого?.. На, стріляй! (Вдарив себе в груди.) В революцію стріляй!

Пр едставник. Ех, братішки... сховайте маузери. Коли революція (показує на Нагара) має таку морду, то я в порт іду бички ловить. (Повернувся і вийшов.)

Нагар. Спокійно, товариші. Нам треба кінчати. Ще кілька годин — і історія сама вирішить долю Чорноморського флоту. Фронт прорвано,— а далі що? Я питаю вас, делегати бойових кораблів. Відступати пізно, і нікуди йти. Є останній вихід — вислухати представника Центральної ради \ полковника Кобаху. Годину він чекає на наш дозвіл. Він хоче скласти угоду з вами, він просить вислухати його. Пам’ятайте, нас ще просять.

В залу швидко ввійшов закурений фронтовик.

Фронтовик. Пакет з фронту від комісара. (Простяг пакет Нагарові.)

Представник «Керчи». Що на фронті?

Фронтовик. Комісар дав приказ відступать. Тиснуть, гади.

Нагар (прочитав листа). Комісар наказує підняти пари для евакуації, одкрити вогонь з лінкорів. (До фронтовика.) Передай комісарові, що ми підготуємо все. Іди.

Фронтовик. Єсть. (Вийшов.)

Нагар. Коли зараз ми не вирішимо долю Чорноморського флоту, то завтра нас питати не будуть. Я звертаюсь до вас, делегати бойових кораблів, скажіть, дайте відповідь зараз, хто хоче слухати полковника... Лінкор «Воля»?

Пр едставник. Єсть. Лінкор «Воля» згоден.

Нагар. Лінкор «Свободная Россия»?

Пр едставник. Єсть. «Свободная Россия» згоден.

Нагар. Міноносець «Дерзкий»?

Пр едставник. Єсть. Міноносець «Дерзкий» згоден.

Нагар. Міноносець «Звонкий»?

Пр едставник. Єсть. «Звонкий» згоден.

Нагар. Міноносець «Зоркий»?

Пр едставник. Єсть. «Зоркий» згоден.

Нагар. Підводна група?

Пр едставник. Єсть, згодні.

Нагар. Міноносець «Стремительный»?

Представник. Міноносець «Стремительный» слухать полковника Центральної ради згоден... Але за життя його тут відповідати не може.

Представник «В о л и». Так, значить, проти...

Представник «Стремительного». Побачиш...

Нагар. Голосую далі. Міноносець «Керчь»?

Представник. Ми проти.

Представник «Свободной России». Знову проти.

Нагар. Ще кілька годин — і вас питати не будуть. Історія сама вирішить вашу судьбу.

Представник «Керчи». К чорту історію! На кораблі, до мінних апаратів, башт бойових, прибудуть з фронту комісар, Стрижень, комітетчики, і тоді нехай на горизонті з’явиться історія в кайзерівській касці. Ми роздєлаєм її, як бог черепаху.

Нагар. Годі, ми цілу міч чуємо од вас одне і те ж. Хто проти ще?..

Представник. Міноносець «Пылкий» проти.

Представник. «Строгий» проти.

Нагар. Проти — меншість. Просіть полковника.

Вийшло двоє.

А вас попереджаю, що ми дали йому гарантію безпеки. Життям буде відповідати той, хто насмілиться хоч торкнути його.

Входить полковник.

Представник «Строгого». Обмежити йому час.

Нагар. Тихше.

Полковник. Я говоритиму коротко. І хіба можна багато говорити, коли ллється кров народу? Наше завдання — спинити проливання крові демократії. Друзі! Центральна рада просить вас згадати, хто ви... Ви ж українці — сини степів золотих, нащадки славних лицарів Великого Лугу, що колись Чорне море на байдаках проходили і славу здобували на цілий світ. А тепер ви... Хто з вас піде проти своєї історії?.. Я пропоную спинити боротьбу між двома частинами демократії... Між братами...

Представник «Пылкого» (перебиває). Брат! Ой, браток, прибув! Іди сюди, сестро дорогая, іди, я з радістю обніму тебе!.. (Іде до полковника, розставивши руки.) Обніму тебе так, ідо душа вискочить з тебе вон!

Полковник відступає.

Іди на грудь мою, малютка!

Вискочили представники «Воли» та «Свободной России», заступили полковника: «Назад!»

Ех, не дадуть по душам поговорить! Та ми ще зустрінемось... Тріпайся далі...

Полковник (змінив тон). Я пропоную визнати протекторат Центральної ради над Севастополем,— за це гарантую всім недоторканність особи і всіх демократичних організацій. Коли умови Центральної ради будуть прийняті і на бойових кораблях буде піднято жовто-блакитний прапор мого уряду, то сюди війною не підуть. Я зараз піду назустріч, і жоден німець не ввійде до Севастополя. Я спиню їх, я спиню німців.

Представник «Керчи» мовчки підходить до полковника і оглядає його

з ніг до голови.

Чого ви так дивитесь?..

Представник «Керчи». Інтересуюсь робою. (Простяг руку і пробує сюртук полковника.) Сукно... Сукно германське?..

Полковник. Сукно... (Механічно оглянув себе.) Власне кажучи, закордонне. А в чому справа?..

Пр едставник «Керчи». Ясно...

Пр едставник «Стремительного». Чому вважає Центральна рада Чорноморський флот своїм? Хто дав. їй право?..

Полковник. За п’ятим універсалом Чорноморський флот зі своєю базою Севастополем належить нам.

Представник «Керчи». Який гарнізон буде в Севастополі і нащо?

Полковник. Гарнізон буде гайдамацький, і потрібен він на випадок виступу лівих елементів, щоб окремою партією не були введені узурпаторські порядки. Ми за демократію.

Представник «Керчи». Диктатури боїшся?

Пр едставник «Стремительного». Годі!

Представник «П ы,л к о г о». Одчалівай!

Нагар. Тихше, замовкніть!

Полковник (різко). На фронті ваших більшовиків розбито вщент. Я пропоную зараз же прийняти мої умови без дискусії, бо через кілька годин буде пізно, і кров демократії, кров братів проллється на брук Севастополя. Я сказав усе. Даю вам три години на відповідь. Все! (Демонстративно повернувся і вийшов.)

Представник «Стремительног о». Ультиматум?.. Вон!

Представник «Пылкого». Провокатор!

Представник «Керчи». Ну? Вам плюнули в морду! Облизуйтесь, медузи чортові!

Представник «Вол и». Це ти плюєш на нас. Доволі! Хто ми? Ми українці, нам нічого йти проти братів своїх.

Представник «Керчи». А ми хто? Ми — теж українці.

Нагар. Рішайте, делегати. Є два шляхи. Один — іти в останній порт, Новоросійськ, де нема бази, жодного шматка вугілля, відтягнути смерть на кілька днів, а потім що?.. І другий шлях — підняти прапор Центральної ради на кораблях, вступити в переговори з німецьким штабом, як рівний з рівним.

Представник «Свободной России». Лінкор «Свободная Россия» підніме прапор Центральної ради.

Представник «Вол и». Ми теж приєднуємось.

Голоси. І ми... і ми... і ми...

Нагар. Хто далі?..

З грюкотом влетів юний моряк-фронтовик, обірваний, у поросі,

з шпорами.

Фронтовик (ледве переводячи дух). На фронті прорив. Ворог уже під Севастополем. Комісар хоче знати, чому мовчать лінкори, хто зірвав його наказ? Комісар хоче знати, що робите ви? Комісар наказує відкрити вогонь.

Велика пауза.

Нагар. Іди і скажи комісарові, що делегати ескадри зараз вирішать усе... Іди.

Фронтовик. Що ж передати комісарові?..

Представник «Стремительного». Зриваєте наказ комісара, так не крутіть, богом топтані, відповідайте йому правду.

Представник «Воли». Передай комісарові, що ми більше слухати його наказів не будемо... Точка!

Ми піднімемо жовто-блакитний прапор; так і передай йому. Іди...

Фронтовик. Я не піду, я не можу передати комісарові, що ви зрадили революцію... Я не можу... (До представника «Воли».) Іди і сам скажи йому... Я не піду до комісара. Я не піду...

Представник «Стремительного». Іди, браток... Іди скажи комісарові: коли лінкор, коли вони піднімуть жовто-блакитний прапор, міноносець «Стремительный» підніме чорний прапор, за ним «Пылкий», «Керчь». Летючим голландцем ми будем бродити по морю, і нам тоді не страшний ніхто. Ми примусимо їх виконувати накази комісара.

Пр едставник «Воли». Ми розстріляємо вас бортовим вогнем.

Представник «Керчи». Ми мінами на дно вас пустимо. За мною, товариші! До мінних апаратів! Рубок бойових! Ми вам покажемо господа бога вверх гвинтом. (Виходить.)

Нагар. Ідіть, ідіть...

Усі зареготали.

Г олос. Катісь, катісь!

Свист, сміх.

З-за колони з’явились комісар, Гайдай, Оксана, юнга, матрос з гармонією, червоногвардійці, озброєні бомбами, гвинтівками, маузерами. Комісар поранений, його підтримують

Гайдай і Оксана

Комісар. Стій!

Сміх урвався, всі повернулись і застигли.

Представник «Керчи». Комісар... Комісар...

Комісар одвів руками Гайдая і Оксану, хитаючись, вийшов наперед, помалу обвів усіх очима, намагаючись збагнути, що сталось.

Комісар. Фронт знявся. На кораблі... А в морі ти (до Нагара) даси мені відповідь... Чому не вислано підмоги, чому мовчали гармати лінкорів, коли нас трощили на фронті...

Нагар. Делегатські збори ухвалили більшістю залишитись у бухті, підняти прапор Центральної ради і вступити в переговори з німецьким командуванням.

Комісар. Що?.. Ви так ухвалили?... (Пауза.) Хто ж ухвалив?..

Нагар. Вони, делегати...

Комісар. Я бачу боцманів, а що ж робили ви?..

Представник «Стремительного». Ми були проти, комісаре. Ми підемо самі у море...

Нагар. Ми не затримуємо вас. Ми нікого не затримуємо. Засідання делегатів ескадри продовжую.

Комісар. Засідання делегатів закриваю. Розійдись!

Нагар. Нас вибрали від кораблів, і ніхто нас не розжене.

Г айдай (вихопив маузер). Одчалівай! (Випалив у повітря.) Гади!

Червоногвардійці (наставили зброю). Давай! Давай швидше!

Г айдай. Хто жити хоче — повний хід! (Повернувся, говорить до комісара.) Чисто, товаришу комісаре...

Комісар захитався, його підтримали.

Комісар (важко). Зараз же на кораблі...

Оксана. Мовчи, Артеме, знову кров пішла... Ні слова, чуєш?..

Комісар. Посадіть мене.

Подали крісло.

Ближче станьте... Важко, товариші... «Керчь», «Стремительный», «Пылкий»!

Представники. Єсть «Керчь», «Стремительный», «Пылкий».

Комісар. Навести мінні апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор. І гасло викиньте — ганьба і смерть тому, хто залишиться в бухті. (Пауза.) Але не стріляйте, поки не прибуду я на флагман.

Представники. Єсть, комісаре! Есмінці «Керчь», «Стремительный» і «Пылкий» готові стати до бою.

Комісар. Стрижень!

Стрижень. Єсть, комісаре.

Комісар. Зараз на лінкор «Воля». В машинний відділ, до кочегарів. Підняти пари — наказ мій дай. Кораблі мусять вийти в море всі... Хто буде на. палубі проти — стріляйте, за борт. (Закрив очі від болю.)

Стрижень. Єсть, товаришу комісаре. (Пішов, спинився біля колони, помалу повернувся і підійшов до комісара.)

Комісар. Що, Стрижень?..

Стрижень. Артеме Максимовичу... Така ситуація...

Комісар (простяг руку). Прощай, Ваню... Іди... Скажи кочегарам усе...

Стрижень. Єсть. Усе скажу. (Пішов, тихо до Оксани.) Там кінь, обережно на флагман.

Оксана (схвильовано). Іди...

Комісар. Що ж адмірал, офіцери, з ким зараз вони?..

Г ай дай. Коли адмірал піде проти вас, я сам поставлю його під бойову рубку і розстріляю.

Оксана. Розстрілять і він може (показує на хлопчикаце легко. А хто ж тоді виведе ескадру в море? Хто знає карту мінного поля? Хто проведе крізь мінні проходи? Хто розгорне ескадру в морі так, щоб не загинути від власних мін або підводних човнів німецьких? Ти над цим подумав?

Комісар. Я зараз піду на флагман, до адмірала. (Хоче встати, але не може.) Важко, товариші... Дві хвилини відпочинку... Вогонь пішов у ноги, руки, у жилах розійшовся... Дві хвилини відпочинку... Тільки дві хвилини...

Юнга. Відпочиньте, дядю Артеме, а потім ми підемо на кораблі, у море. Я буду моряком, одягну безкозирку, кльош, тут маузер і контру буду я стрілять...

Комісар. На кораблі, синку. Зараз же на кораблі... Відступаємо. Севастополь... розбиті... останній порт... Радіорубку викликають... Зв’язатись з Москвою... Тримайте штаб... шторм... шторм... Ідуть... кільватер... міноносці...

Оксана. Артеме!..

Гайдай. Тс...

Комісар. Скажіть... кораблям... самостійники... контр... контр...

Гайдай (тихо). Єсть, комісаре...

Оксана. Треба нести на флагман.

Г айдай. Горить же весь. (Одвернувся.)

Комісар. Товариші... Мені вже легше... Чого так дивитесь?.. Ми ще повернемось сюди... Ну... веселіше... (До матроса з гармонією.) Заграй, браток, про ко^-чегара...

Але у відповідь ніхто не ворухнувся.

Ну... швидше... швидше...

Гайдай. Заграй, браток, про кочегара... старому кочегару.

Матрос зняв гармонію. Тихо співає.

Раскинулось море широко 3,

И волны бушуют вдали.

Товарищ, мы едем далеко,

Подальше от этой земли.

— Товарищ, не в силах я вахту держать,— Сказал кочегар кочегару,—

Огни в моих топках совсем не горят,

В котлах моих нет больше пару.

Комісар. Наказ... зв’язатись... Москвою... Штаб...

Г айдай.

Напрасно старушка ждет сына домой.

Ей скажут, она зарыдает.

А волны бегут от винта за кормой,

Бегут и вдали исчезают...

Моряки тихо знімають безкозирки, стоять над мертвим комісаром. Безшумно з-за колон з’явився Стрижень.

Стрижень. Адмірал ескадру виводити в море відмовився...

Здригнулися, повернулись усі і застигли. Стрижень дивиться на товаришів, він зрозумів усе, помалу згріб безкозирку з голови, якось чудно провів нею по обличчю, наче витираючи перші сльози, і, стиснувши в руці, всунув її в кишеню.

КАРТИНА ДРУГА У адмірала.

Мічман Кноріс (наспівує мелодіюарію Ленського).

Куда, куда вы удалились?..4

Паду ли я, стрелой пронзенный...

Ех, Ленський, Ленський, тобі до болю заздрить князь Кноріс. Умерти від кохання, і покоління прекрасних дам щовечора ніжно плачуть за тобою в третьому акті. А мене розстріляють, і ніхто ніжно не заплаче. Боцмане Кобзо, ти любиш цю арію, ти чув її?

Кобза. Так точно, пане мічмане, здається, чув її... У Києві колись давно. І взагалі я спів люблю, не можу не любити, пане мічмане. Така вже наша нація співуча. А щодо театру, до танців, так дозвольте доложить — нема такого українця в світі, щоб не грав у житті своєму. Усі грають, усі акторами були. Це вже так з природи. Мічман. І ти теж був актором?

Кобза. Так точно. І ще яким актором! У семінарії не раз ми ставили «Кума-мірошника, або Сатану в бочці»5.

Бувало, я як вийду в жупані та як крикну: «Ой куме, куме, добра горілка...»

Мічман (різко перебиває). Струнко!

Кобза. Єсть! (Витягнувся.)

Мічман. У тебе голос, розумієш... палубний голос...

Ко б з а. Так точно.

Мічман (дістав портсигар). Куриш?

Кобза. Так точно.

Мічман. Прошу!

Кобза. Дякую, пане мічмане. (Закурив.)

Мічман. Де ж шановні делегати?

Кобза. На лінкорі скликають мітинг.

Мічман. Знов мітинг, аж поки там не розжене їх комісар. Ідіоти! Стріляти треба.

Кобза. Нехай мітингують. Лінкори за нас, пане мічмане. А вранці місто буде зайнято, і тоді кришка. От тільки бонами закрити бухту, позаяк міноносці можуть втекти.

Мічман. Коли спробують вийти в море, один залп з лінкора — і підуть на дно.

Кобза. Центральній раді треба здати ескадру з міноносцями, а на дно буде кого пускати.

Мічман. А ти політик, Кобзо, певно. Ти хитрий, як справжній хахол.

Кобза. Я українець, пане мічмане, позаяк хахлів уже нема. Є наш уряд — Центральна рада,— що завтра матиме флот і стане господарем на Чорному морі.

Мічман. Центральна рада буде господарем на Чорному морі... Так... Так... Ти щасливий. Завтра ми піднімемо на флагмані ваш прапор, і мічман князь Кноріс, офіцер російського його імператорської величності флоту, віддасть честь жовто-блакитному прапору боцмана Кобзи... Геніальна епоха, Кобзо. Завтра ти маєш шанс стати мічманом.

Кобза. Завтра боцман Кобза буде лейтенантом.

Мічман. Лейтенантом? Боцман Кобза мріє стати лейтенантом? Яке нахабство! Струнко!

Боцман витягнувся.

Праворуч! Кроком руш! Стій! Кругом!

Боцман ходить, мічман переглядає журнал.

Стій! (Підходить.) Ти розумієш, що ти сказав... морда!

Кобза. Я чую вибухи все ближче й ближче, пане мічмане. Ще кілька годин, і Севастополь буде зайнято нашим військом. Завтра мічман Кноріс стане віце-адміралом нашого флоту.

Мічман. Що? Я буду віце-адміралом... Вільно, лейтенанте Кобзо! Ти розумієш, що ти сказав... друже?...

Кобза. Так. Це буде вранці. Одних відправимо на дно, другі вгору дивитись будуть, як жовто-блакитний прапор піде урочисто на щоглу флагмана, і віце-адмірал дасть знак рукою, загримлять оркестри, і гори задрижать від випалів лінкорів, позаяк то буде перший привіт Центральній раді.

Мічман. Ви поет, лейтенанте.

Кобза. Колись давно у семінарії писав я вірші непогані.

Мічман. Адмірал. Струнко!

Витягнулись. Входить адмірал, полковник Центральної ради К о б а х а, командир флагмана.

Командир флагмана. Кноріс!

Мічман. Єсть.

Командир флагмана. Офіцери в залі?

Мічман. Так точно, збираються.

Адмірал. Перевірте, чи всі є, кого я викликав.

Мічман. Єсть, адмірале.

Командир флагмана. А вам що, боцмане?

Полковник. Боцман Кобза чекає на мене.

Кобза. Так точно, пане полковнику... Моряки ескадри просили сказати вам, пане полковнику, що вони раді вмерти за самостійну Україну.

Полковник. Передайте морякам, боцмане, що уряд Центральної ради завжди вірив у національні великі почуття Чорноморського флоту, він не забуде вірних моряків. Передайте палке вітання нашим морякам і подяку від нашого уряду.

Кобза (випалив). Раді служить, пане полковнику! Моряки раді вмерти за самостійну Україну під командуванням адмірала Гранатова.

Адмірал. Кноріс! Чарку боцману за моє здоров’я.

Кноріс подав чарку боцманові, той узяв, хвилину потримав, потім гаркнув «ура», випив, віддав честь і вийшов.

Полковник (до адмірала). Бачите, моряки з нами, пане адмірале; хто проти нас, той завтра піде на дно. Ми розчистимо флот за один день. Дозвольте ще раз запевнити вас, пане адмірале, що мій уряд з великою радістю прийме вашу згоду і відзначить перед народом моєї нації ваш героїчний вчинок. Мій уряд і наш народ з любов’ю зустрінуть пана Гранатова і вас, лейтенанте, за кілька днів у нашій столиці — у Києві.

Командир флагмана. Ми раді служити південному народу великої Росії.

Полковник (сухо). Ви хотіли сказати — народу самостійної України.

Адмірал. Україні...

Полковник віддав честь, виходить з командиром флагмана; коло виходу командир флагмана його спииив.

Командир флагмана. Пан полковник давно з України?

Полковник. Два тижні.

Командир флагмана. Пробачте, приватна справа. Мій маєток біля Полтави,— майно, здається, трохи розтягли.

Полковник. Запевняю вас, все буде на місці. Це — справа нашої честі.

Командир флагмана. Дякую, пане полковнику. Я завжди був українофілом. Передайте вашому уряду, що я завжди любив Україну, особливо коло Полтави...

Полковник. О... о... З радістю! (Віддав честь і вийшов.)

Адмірал. Лейтенанте, вранці міноносці треба вивести з бухти і поставити на рейді. Полковник стеле добре, але що скаже нам вранці генерал фон Арксен,— для мене невідомо. Одне відчуваю, що полковник і його уряд залежать від генерального штабу в Берліні.

Командир флагмана. Єсть, пане адмірале!

Мічман. Офіцери чекають на пана адмірала.

Адмірал. Просіть сюди.

Мічман. Єсть!

Адмірал. Сьогодні треба послати мічмана Кноріса до генерала Краснова 0 з моїм листом.

Командир флагмана. Єсть, пане адмірале!

Входять офіцери.

Адмірал. Усі зібрались?

Мічман. Так точно, окрім лейтенанта Корна з міноносця «Керчь».

Адмірал. Його попередили?

Мічман. Так точно.

Адмірал. Дивно... Прошу сісти. Варту біля будинку перевірили?

Мічман. Так точно, варта на місці.

Адмірал. Для вас усіх, панове офіцери, становище ясне.

1-й офіцер. Коли зараз не підіймемо парів і за кілька годин не вийдемо в море, то флот може залишитись в руках українського уряду — уряду Центральної ради.

2-й офіцер. Треба негайно підняти пари. Німецькі роз’їзди біля міста, вони можуть захопити берегову артилерію і вогнем закрити бухту.

3-й офіцер. Ну, а далі що? Іти в останній порт Чорного моря? В ім’я чого, в ім’я яких ідей?

4-й офіцер. Чекати, поки не приїдуть з Балтики матроси? Вони дадуть інструкції нашим, як влаштувати Варфоломіївську ніч7 для офіцерів. Прив’яжуть вам до ніг рейки, щоб добре свічками стояли на дні морському.

Адмірал. Що ж, коли цікавить кого така перспектива, я дозволю йому підняти пари. Прошу сказати, хто згоден сам іти в море. (Посміхнувся.) Я бачу, що ви добре розумієте ситуацію, тому наказ про вихід у море я скасував. Перед Росією я відповідаю за вас, за флот, а комісар зі своєю бандою може знищити спочатку нас, а потім і флот перед своєю загибеллю. Але флот ще буде потрібен великій Росії. Тому завтра ми піднімемо жовто-блакитний прапор, аж поки нам не допоможе генерал Краснов підняти Андріївський 8. Ясно вам, панове офіцери?

1-й офіцер. А коли міноносці самі підуть у море? Там комісар і його комітет. Вони можуть примусити нас вийти в море.

Адмірал. Коли спробують навести мінні апарати, ми розстріляємо їх з лінкора. Щоб дати нам бій, їм треба вийти з бухти, а я вже дав наказ закрити сітьовими бонами прохід із бухти. Мінне поле змінено. Вийти ніхто не зможе. Я прошу уважно вислухати текст радіограми від нас Центральній раді в Київ.

Входить лейтенант Корн.

Корн. Прошу пробачення за спізнення, пане адмірале, мене затримав комітет на міноносці.

Адмірал. Що на есмінцях, лейтенанте?

Корн. Готуються в море. Чекають на ваш наказ, пане адмірале.

Адмірал. Я дав наказ давно (пауза) закрити бухту сітьовими бонами.

Корн. Так, значить, в море ми не підемо? Що сталося, пане адмірале?

Адмірал. Ви спізнились, лейтенанте. Слухайте радіограму 9 від імені мого і вас усіх. Я зараз надішлю її в Київ.

(Читає.) «Київ. Центральній раді. Браття Київської Центральної ради! 20 квітня 1918 року Севастопольська фортеця і флот, що перебуває в Севастополі, підняли український жовто-блакитний прапор і чекають на ваш наказ. Привіт. Контр-адмірал Гранатов». Я сподіваюсь, що з текстом радіограми згодні всі?

Корн. Так в море не підемо?

Адмірал. Як бачите, лейтенанте.

Корн. Я бачу... зраду, пане адмірале!

Велика пауза.

Адмірал. Лейтенанте! Ви забули, що стоїте не в себе на міноносці перед бандою в морській формі, а передо мною — контр-адміралом Чорноморської ескадри. Ви забули, що ви парвеню серед офіцерів російського флоту. Для вас честь велика бути тут і брати участь в цій історичній нараді. Ви розучились тримати себе з гідністю морського офіцера. Струнко!

Усі схопились.

Корн. Пане адмірале! Я не забув, що серед вас я парвеню. Я ніколи не забуду, що волею війни і вашою волею інженер Корн чотири роки в крицевій тюрмі одержує від вас накази і чини. На жаль, не час, пане адмірале, і змоги я не маю подякувати вам... Гарматні снаряди вже рвуться у місті. Ви закрили бонами прохід, бухта клекоче, стогне від поранених фронтовиків, а ви замкнули на замок усіх, щоб ворог їх спокійно розстріляв. Це — не зрада, пане адмірале? Це — гірше зради! Нам треба негайно вийти в море.

Адмірал. А мені здається, лейтенанте, що вам треба негайно здати кортик і залишити нас.

Пауза.

Корн (довго дивиться на офіцерів, на адмірала, потім помалу відстебнув кортик, простяг адміралові). Візьміть, пане адмірале.

Мічман (витяг револьвер, підскочив, закричав). Провокатор! Ти хочеш продати нас...

Усі метнулись, оточили Корна.

Голоси офіцерів. Провокатор! Розстрілять!

Мічман. Під стіну ставай!.. Під стінку!..

Адмірал. Струнко! Ні слова! Це що, самосуд? Що за крик «під стінку»? Передо мною офіцери чи комітет більшовиків? Ганьба! Мічмане Кноріс!

Мічман. Єсть, пане адмірале!

Адмірал. Георгінов!

Георгінов. Єсть, пане адмірале!

Ад.мірал. Проведіть його в двір, у конюшню, і там спокійно, без шуму (пауза) зробіть, що треба.

Г еоргінов. Єсть, пане адмірале!

Велика пауза.

Корн. Значить, кінець, адмірале?

Адмірал. Ви самі його просите, лейтенанте. Ідіть.

Корн повернувся, і, коли дійшов до дверей, знадвору — крик, постріли.

Усі завмерли.

Що там?

Вскочив комендант варти.

Комендант варти. Пане адмірале, прийшли моряки, розігнали варту, шукають вас, вже йдуть сюди.

Шум сильніший.

Адмірал. Не пускать!

Але в цю хвилину влетів озброєний Гайдай з моряками. Офіцери подались назад. Мічман непомітно хоче вискочити в двері. Гайдай побачив.

Гайда й. Не поспішайте, мічмане, будинок оточено з усіх боків.

Мічман (розгублено). Ви помилились, я не боягуз.

Я... Я...

Адмірал. Що вам треба?

Гайдай (потягнувся, взяв на честь). Ескадра чекає наказу адмірала одкрити бухту і вийти в море. Ми прийшли провести вас і штаб на флагман.

Адмірал. Ескадра в море не вийде.

Г айдай. Чому?

Адмірал. Я не маю наказу з центру. А вам відомо, що, за угодою в Бресті, ми не можемо виходити в море. Вийти в море — це значить розірвати угоду і поставити під удар німецького війська Російську республіку. Москва на це дозволу не дасть. Без наказу з центру я вийти в море не можу. На кораблі я не пущу жодного німецького солдата, але буду чекати наказу з Москви. Я відповідаю перед революцією за флот!

Велика пауза'.

Г айдай. Наказ єсть!

Адмірал. Покажіть наказ!

Г ай дай (довго шукає наказ, потім вихопив маузер). Ось він, з підписом та печаткою.

Важкою стіною стали за ним зі зброєю в руках моряки. Адмірале! Вас просить комітет більшовиків негайно вивести ескадру в море. Адмірале! Вас просить революція...

Матроси подались вперед.

В останній раз. Дайте відповідь в одну хвилину, бо буде пізно і для вас, адмірале, і для вас, панове офіцери.

Велика пауза.

Мічман (злякано). Пане адмірале... Адмірале... Адмірале...

Адмірал (до мічмана). Замовкніть! (Велика пауза. До Гайдая.) Добре... Я згоден. Офіцери штабу, на флагман!

Гайдай (витягнувся й урочисто крикнув до моряків). Струнко! Адміралу революційної Чорноморської ескадри на караул!

Моряки витягнулись, взяли зброю на честь. Адмірал подивився, помалу підвів руку, взяв під козирок, за ним офіцери, і вони важко пройшли крізь грізні шпалери моряків.

(Услід.) Лівою, лівою, лівою, пани офіцери. (До моряків.) Пішли, братва!

Завіса.

ДІЯ II

КАРТИНА ПЕРША

Ніч. Флагман у морі. Гудуть машини. Завиває вітер на тросах. З бойової рубки синіми шпагами прожекторів м’яко фехтує сигнальник. Світає. Все ясніше вирисовуються грізні деталі лінкорів. Палуба флагмана, бойова башта. Жерла дванадцятидюймових гармат. Прозорий морський ранок. Пробили склянки. З бойової рубки дав сигнал горніст: «Всі наверх». Мчать з люків моряки, шикуються біля бортиків на прапор.

1-й моряк. Нема офіцерів.

2-й моряк. Офіцери не з’явились на підйом прапора.

3-й моряк. А де ж вони?

4-й моряк. Сплять їх благородія.

5-й моряк (до Стрижня). Дозволь розбудити. Я прижену їх сюди без штанів.

Стрижень. Спокійно, товариші! Чекать офіцерів будемо п’ять хвилин. Рівняйсь! Струнко!

Моряки стоять струнко, дивляться на Гайдая і Стрижня. Велика пауза:

Голос. А може, розійтись?

Г айдай. Хто сказав — «розійтись»?

Пауза.

Стрижень. Моряки! Трапився нечуваний факт в історії Чорноморського флоту. Офіцери не вийшли на прапор.

Стрій зламався. Моряки підходять до комітетника.

Крики. Примусити їх!

— Бити гадів!

— Бити!

Стрижень. На місця! Запам’ятайте всі цей факт, а зараз комітет наказує тримати залізну дисципліну. Горніст!

Горніст дає сигнал.

Струнко! На прапор революції рівняйсь!

Помалу пішов угору червоний прапор на щоглу. Грає оркестр. Вільно! Розійдись!

Розходяться.

1-й м о р я к (до Гайдая). Кубрик мінерів пропонує завтра підтягти за горло адмірала разом з прапором угору, тоді офіцери вийдуть.

Г айдай. Ще буде час, браток. На троси всіх розвісимо сушить, як воблу.

Пішли. Залишились Стрижень і юнга.

Стрижень (у важкій задумі). Ех, коли б нам своїх командирів, браток!

Юнга. Нічого, товаришу Стрижень, наплюйте на офіцерів... Я скоро буду кочегаром, вже шурував топку, от побачите.

Стрижень. Кочегаром... (Закурює і дає цигарку юнзі.) Тобі вчитись треба, ти сам розумієш... Ех ти, герой! (Пішов.)

Юнга (курить). От чудак, вчитись треба. (Пауза.) Над нами вихри враждебные веют, а він вчитись, яка юринда... Я буду кочегаром, як дядя Артем, которий погиб. (Тихо співає.) «...Раскинулось море широко...» Ех, товариші пушки;.. Я буду кочегаром революції. (Швидко зник в люку.)

Виходять па бойову башту три моряки, один з них грає на гармонії, співає: «Выхожу один я па дорогу... 10 гу... сквозь тума...ман...»

Виходить старий боцман Бухта.

Бухта (подивився на моряків, свиснув у дудку). Слухай команду. Палубу скатіть, протерти піском, обратно скатіть, обратно протерти піском і пролопатіть... Помєще-ніє мить милом, залєзо, медяшки драїть... (Знову свиснув.)

Йому у відповідь моряк заклав два пальці в рот і засвистів.

2-й моряк. Катісь, стара баржо...

Зареготали всі.

Бухта (знову свиснув). Слухать команду. Узять швабри, шланги. Палуба флагмана гірша за конюшню. До чого довели!.. Сухопутні фраєри ви, а не моряки.

Скочив з башти високий матрос, підійшов, награючи на гармонії, до боцмана, став, зміряв його очима.

2-й моряк. Альошо, прочитай старичку боцману доклад про революцію...

Високий матрос. Єсть, Васю... (До боцмана.) Ех, старість твою мені жалко, а то амба була б тобі в один момент. Ти що, хочеш, щоб я тобі палубу драїв? Я триста лет драїв щодня, а тепер точка... Революція тепер, старий чудак, революція, розумієш? (І заграв веселу пісню.)

Моряки навколо старого боцмана співають.

2-й моряк. Ну, старик, мовчиш? Слабо йому отвєт дать. Ех ти, несвідома старорежимна калоша! Не розумієш революції. (Кинув цигарку на палубу.) Не розумієш, що наш кубрик ухвалив підняти за місяць революцію в усіх портах, морях і океанах нашої планети, а ти — драїть...

Бухта. Дурак ти, дурак! Не понімаєш ти, що революція должна на чистих кораблях ходить по морю... Ну, слабо отвєт дать...

2-й моряк. Одчалівай, братішки, а то старик, виходить, сам докладувати про революцію може.

Високий матрос розтягнув гармонію, почав тихо пісню. Вийшли моряки. Зігнувся старий боцман Бухта, підняв цигарку. Входять мічман Кноріс і боцман Кобза.

Бухта (підійшов до мічмана, витягнувся). Дозвольте доложить — цигарки кидають на палубу, ніхто драїть не хоче. Команди не слухають.

Кобза. Чудак старий! Ти ще хочеш жити? Так краще мовчи.

Мічман. Ідіть, боцмане, у вас в голові не все в порядку. Кому потрібна ваша надраєна палуба! Зараз чим більше бруду, тим краще. Ідіть!

Бухта. Єсть! (Пішов.)

Мічман. Старий ідіот! (Підняв бінокль, дивиться в море.) Скоро буде Дообський маяк. За дві години Новоросійськ. Останній порт. А далі? Нікуди йти. Що ж думають моряки?

Кобза. Двадцять годин сидять в радіорубці Гайдай і Оксана. Вони викликають Москву і викликати ніяк не можуть. Ми одрізані. Що робити далі, ніхто не знає. Вугілля на флагмані вистачить на два дні. Хтось пустив чутку, що, як тільки закінчиться вугілля, прибудуть німецькі підводні човни, транспорти, нас заберуть голими руками і моряків розстріляють усіх... Кубрики гудуть, підіть послухайте...

Мічман. Ти, Кобзо, справжній політик. Будеш моїм першим лейтенантом.

Кобза. Дякую, пане віце-адмірале.

Мічман пішов.

(Дивиться йому вслід.) Сволоч!.. Адміралом хочеш стати! Коли б тільки до Севастополя повернутись, ти ще будеш боцманом у мене... Морда!! (Подививсь убік і швидко щез.)

Входять Гайдай і Оксана.

Г айдай. Вітер дужчає. Мабуть, на шторм.

Оксана. Буде шторм. (Дивиться вгору.) Що передає сигнальник?

Гайдай (читає, сигнал). Міноносцю «Стремительному» стати на правий фланг... Малий хід... «Керчь»... Малий хід... «Пылкий»... Малий хід... Що таке? Нащо він міноносці відводить від флагмана?

Оксана. Хто зараз веде ескадри?

Г айдай. Сам адмірал.

Оксана. А коло нього хто від комітету?

Г айдай. Стрижень.

Оксана. Піди відпочинь, а потім — до адмірала на бойову рубку. Незабаром Новоросійськ. Тут за ним треба пильно стежити. Іди, Гайдаю. Ти стомлений, гориш увесь. (Пауза.) Може, захворів? Чого ж мовчиш?.. Ну, веселіше, Гайдаю... Берег швидко, гори, ліси, полетимо на конях... У першу розвідку, так? Іди... Іди у каземат... (Застібає йому бушлат.) Іди відпочинь!

Г айдай. Берег. На конях. Відпочити... Жодного слова з центру. Москва мовчить... Прибудемо в Новоросійськ, треба скликати мітинг кораблів. Нас спитають: що далі? Ми ж комітет. Яку відповідь дамо?.. Цієї ночі у кубриках ніхто не спав. Провокацію за провокацією пускають самостійники... Вночі я розстріляв трьох провокаторів у трюмі, але що з того? Це були руки гада. А голову знайти не можу...

Оксана. Сам розстріляв?.. Чому ж не сказав мені?

Гайдай. Не хотів відривати тебе від апарата. Радистові я не вірю. Тільки тобі і Стрижневі вірю, а більш нікому. Одні — боягузи, шкурники. Пусти на берег — і розбіжаться, як миші, додому,'на піч, до баби. А інші — просто контра... Усіх поставити в ряд отут і шпарить, шпарить з кулемета, аж поки чистим стане борт.

Оксана. А потім залишитись самому на мертвому кораблі і за горло почепити себе на грот-мачті замість вимпела. Так... Пам’ятай, Гайдаю, той перестає бути більшовиком, хто починає боятися маси, хто не вірить їй...

Г а й д а й. Ти думаєш, що я розгубився? Поки моя рука може стискати маузер, я вірю в нашу перемогу. Вже сьогодні офіцери не вийшли на прапор. А що буде завтра, коли не буде відповіді з центру? Коли германське військо оточить Новоросійськ, а з моря підійдуть підводйі човни, гідроплани? Я не знаю, чи притягнуть до мене моряки жовто-блакитних провокаторів. Я не знаю, чи повірить маса в нашу перемогу.

За сценою чути голос боцмана Бухти: «Палубу скатіть, протерти піском, обратно скатіть». Виходить старий боцман з шваброю; міцно тре палубу і сам собі тихо подає команду.

Бухта. Обратно скатіть і пролопатіть, помєщеніє мить милом, залєзо, мєдяшки драїть.

Г а й д а й. Боцмане Бухто!

Бухта. Єсть, комітетчик*

Г айдай. Що це за аврал такий?

Бухта. Коли ніхто не хоче, я сам аврал роблю. От тільки старий уже став, а то сам би вичистив палубу флагмана, на зло вам усім.

Оксана (розсміялась). Дайте, боцмане, я допоможу вам, а ви відпочиньте. (Взяла в нього швабру.)

Бухта. Так, так. Обратно протерти і пролопатіть. Добре чистиш... (До Гайдая.) Сознательная женщина.

Гайдай. Ти, старий, до нас у комітет вступай. Ти ж «Потемкина» бачив?

Бухта. «Потемкина», конєшно, бачив. І коли проходив він через ескадру, приказ дали стріляти. Тоді я не вистрілив. Там кореш мій Вакулинчук погиб за правду. Його тіло поклали в Одеському порту, і лежав він цілу ніч при полном стєченії народу... Остальних героїв кривавії вампіри розстріляли.

Гайдай. Чому ж ви не допомогли героям, чому не з’єдналися з ними?

Бухта. У нас серце обливалось кров’ю, но тогда, конєшно, у 1905 году, понімаєш, ми тогда не ввойшли в силу возможності.

Г айдай. Ну, а ми, старий, тепер ввойшли в силу возможності. Вступай в комітет.

Бухта. Не можу. От коли комітет дасть наказ усім палубу драїть, у карцер садовити тих, хто курить, де хоче, тоді я вступлю.

Оксана. Дамо, дамо, боцмане, і такий наказ. Спочатку людей подраїмо, а потім візьмемось за палубу.

Бухта (бере швабру). Воно, конєшно, тепер політика складна, я почекаю. Я старий. (Починає терти палубу і знову подає собі команду.) Палубу скатіть, протерти піском, обратно скатіть, обратно протерти і пролопатіть.

Чути гітару і мандоліну. Голос: «Правий борт!» Голос: «Єсть правий борт!» Гітару чутніше.

Оксана. Хто це?

Бухта (дивиться). Чорти із пекла вилізли.

Гайдай (посміхнувся). Кочегари. Знаменита пара на всю ескадру. Фрегат і Паллада.

Гітара дужче, чути голос юнги: «Лівий борт!»

Сюди давай!

Чути відповідь: «Єсть!» Музика сильніше. На сцену виходять кремезний кочегар Фрегат, юнга. Фрегат грає на мандоліні. Збоку малий кочегар Паллада грає на гітарі.

Юнга. Лівий борт!

Палл ада. Малий хід! Стоп! (До Оксани.) Дозвольте вітати у вашій прекрасній фігурі, дорогий товаришу, всіх революційних женщин.

Фрегат. Стоп, Палладо!

Паллада. Єсть!

Фрегат. Фігура, Палладо, конєшно, прекрасная, але до повної перемоги революції вона ні при чому. Виправляй хід.

Паллада (до Оксани). Дозвольте просить у вас пардону від неотразимих кавалерів усіх портів нашої планети і вірних кочегарів революції.

Фрегат (простяг руку Оксані). Фрегат!

Паллада (підійшов). Паллада!

Оксана. Я з радістю приймаю ваш привіт, товариші, і передам його всім трудящим женщинам від вірних кочегарів революції.

Фрегат і Паллада. І...

Оксана. І неотразимих кавалерів.

Паллада. Фрегате, туш!

Фрегат. Єсть туш!

Грають.

Гай дай. Здорово, братва! Давай на повний хід, щоб жарко стало на нашій планеті.

Паллада. Єсть, Гайдаю. (До Бухти.) Потримай, боцмане. (Дає гітару.) Фрегате! Фрегате дорогий! Дай музику на полном волнєнії душі кочегара.

Фрегат. Єсть! На полном волнєнії.

Оркестр грає морський танець. Пішов у танець Паллада.

Паллада (кричить). Юнго!

Юнга. Єсть!

І вони і;ішли в буйному танці. Бухта не витримав, підняв гітару вгору

і, розмахуючи нею, радісно закричав.

Бухта. Давай, давай, чорти із пекла! Обратно скатіть і пролопатіть, пролопатіть...

Паллада (в танці). Єсть, боцмане!

Іде буйний танець. Раптом чути крик. Оркестр спинився, усі повернулись.

Голоси. В комітет.

— В комітет.

Вискочили з люка матроси.

Високий матрос (кричить). Давай комітетчиків сюди!

Голос. На палубу їх!

Г айдай. Кому потрібен комітет?

Крик урвався. На хвилину всі завмерли.

Виходь вперед!

Вийшов вперед високий матрос.

Високий матрос. Кажуть, що керує усім комітетом вона. (Показує рукою на Оксану.)

Г айдай. Ну, і що ж?

Високий матрос. Ми вимагаємо спустити її за борт.

Гайдай схопився за маузер. Оксана рвучким жестом спинила його руку.

Оксана. Чому за борт?

Високий матрос. Ти вимагаєш в комітеті смерті всім морякам-українцям. Це за твоїм наказом цієї ночі розстріляли в трюмі матросів-українців.

Крики. За борт її!

— Лахудра!

— За борт!

Г айдай. Назад!

Вибіг боцман Кобза, що весь час непомітно спостерігав усе.

Кобза. Моряки! Братішки! Що ви робите? На кого зброю підняли? На свій комітет? Хто сказав, що вночі розстріляно трьох моряків-українців? Брехня! Підіть у трюм і перевірте. Ніхто не розстрілював, вас обдурили... Ідіть у трюм. У трюм, моряки.

Голоси. У трюм!

— У трюм, братва!

Моряки кинулись вперед до трюму.

Оксана. Стійте!

Усі СПИНИЛИСЬ.

Перевіряти нічого. Цієї ночі за наказов .комітету розстріляли трьох моряків, що агітували повернути ескадру назад силою. Комітет буде і далі розстрілювати всіх провокаторів. Серед вас є провокатор, і я його зараз знайду. (До високого матроса.) Скажи зараз тут, при всіх, від кого чув, що я вимагаю смерті морякам-українцям? Коли він доведе, що чув від мене, я дам йому револьвер свій, нехай застрелить тут мене на місці.

Велика пауза.

Г айдай. Кажи!

Високий матрос подався назад, але моряки відступили від нього.

Г олоси. Ну, чого ж мовчиш?

— Відповідай.

— Ти перший приніс цю чутку в кубрик.

Г айдай. Ну?

Фрегат (виймає маузер). Викладай, бо вопрос серйозний.

Високий матрос злякано повернув голову до боцмана Кобзи і тільки хотів вимовити слово, боцман Кобза вихопив маузер і закричав.

Кобза. Він провокатор! (Вистрілив у нього.)

Високий матрос упав. Усі завмерли.

(Підійшов, подивився на забитого і голосно промовив.) Собака...

Оксана (різко). Боцмане! Хто дав вам право стріляти?

Кобза. Стріляти... (Урочисто.) Стріляти провокаторів дала мені право революція.

Велика пауза.

Г айдай. Здоров, боцмане. Дай руку, браток! Матроси. Ура, боцману!

Качають боцмана.

Збоку суворо дивляться Фрегат і Паллада.

Фрегат (не витримав і закричав). Вище! Вище боцмана, братішки! Щоб аж за борт вилетів!

Перестали качать.

Паллада. Дельфінам на сніданок.

Салон командира флагмана. Стоїть рояль. Через одкриті ілюмінатори видно далеко на рейді кораблі ескадри. Командир флагмана сидить у кріслі. Мічман Кноріс — біля рояля.

Мічман (грає на роялі, співає).

Три юных пажа покидали Навеки свой берег родной,

В глазах у них слезы сверкали,

И горек был ветер морской.

На берег пустите сьогодні?

Командир флагмана. Без дозволу адмірала ніхто з офіцерів не має права залишити флагман. Я б сам пішов, Кноріс.

Мічман.

— Люблю белокурые косы,—

Так первый, рыдая, сказал,—

Уйду в глубину, под утесы.

Где плещет бушующий вал.

Який жаль... У мене тут, в Новоросійську, женщина есть!.. I яка женщина, командире! Очі голубі-голубі, як тропічні води. Юна, темпераментна, прекрасна, як легкий шторм у сонячний день. Дозвольте, командире, хоч на одну годину.

Командир флагмана. Не можна, мічмане. Такий наказ адмірала. Година вам не допоможе. Ми стоїмо далеко на рейді... Та й хто, мічмане, до такої прекрасної женщини з голубими очима тропічних вод їде на одну годину? Мічман (знов бере акорди, співає).

Второй отвечал без волненья:

— Я ненависть в сердце таю.

Уйду я теперь для отмщенья И черные очи сгублю.—

А третий любил королеву,

Он молча пошел умирать.

Не знал он ни страха, ни гнева...

Командир флагмана. Сумно, мічмане. Ах, чудно слухати цей прекрасний романс у такий жорстокий час!

Мічман (у відповідь знову взяв акорд і сумно заспівав).

А третий любил королеву,

Он молча пошел умирать...

Командир флагмана (під тихі акорди рояля). А третій був Гришка Распутін |2, і його любила наша королева... Мать!

Мічман. Страшно стає... Страшно, командире. Що буде завтра? У трюмі розстріли. Ще кілька таких ночей — і збожеволіти можна.

Командир флагмана. Я хочу знати, що буде сьогодні. Тримайтесь, князю!

Входять адмірал І боцман Кобза. Кобза стоїть, витягнувся.

Адмірал. Прошу, боцмане, сідайте.

Кобза. Дякую, пане адмірале... Я... я...

Адмірал. Прошу, прошу.

Кобза. Я постою, пане адмірале...

Командир флагмана (тоном наказу). Боцмане!

Кобза. Єсть!

Командир флагмана (показав рукою). Сісти тут.

Кобза. Єсть сісти тут. (Сів.)

Адмірал (до командира флагмана з удаваною сухістю). Пробачте, команда тут не потрібна. У нас дружня розмова з боцманом.

Командир флагмана. Єсть. (Одійшов.)

Мічмау посміхнувся, сів за рояль, і тихо полився шопенівський вальс |3.

Адмірал (до Кобзи). Прошу сигару.

Кобза. Дякую. Я цигарки палю.

Адмірал. Беріть сигару. Прекрасна Гавана.

Закурюють.

Кобза. Добра сигара... Тільки диму багато.

Адмірал. А ви легше тягніть. Так, так, звикайте, боцмане. Тільки повернемось назад до Севастополя, будете офіцером.

Кобза. Я знаю. Це справа мого уряду.

Адмірал. Можливо, й так, а коли не повернемось, тоді...

Кобза. Ми мусимо повернутись, пане адмірале, бо тоді і вам, і мені кришка...

Адмірал. Що ж ви думаєте робити?

Кобза. А ви?

Командир флагмана (не витримав). Тебе питають, чорт! Відповідай.

Кобза. Не кричіть! Ось список. Це ті, що йдуть проти нас. їх треба пустити на берег, а потім за моїм сигналом покінчити з комітетчиками і вогнем лінкора примусити есмінці

повернути назад. Комендори в моїх руках... Зроблять. Наказ залежить від вас.

Адмірал (подивився список). А де ж кочегари?

Командир флагмана. Коли кочегарів пустимо на берег, хто ж буде піднімати пари?

Кобза. Кочегарів за моїм сигналом задраїмо. Коли покінчимо з комітетчиками нагорі, тоді кожного десятого розстріляти, і пари піднімуть.

Адмірал. Прекрасно, лейтенанте Кобзо! (До командира флагмана і мічмана.) У нього вчитись треба, як діяти рішуче і точно.

Кобза. Рад служити, пане адмірале!

Адмірал. Дякую. (До командира флагмана.) Зараз же дайте наказ. (Передає зшиток.) Пустити цих на берег аж до дванадцятої ночі. Коли всі з’їдуть, офіцерам бути на палубі і, за сигналом боцмана, пробачте, лейтенанта Кобзи, закінчити все в п’ять хвилин.

Командир флагмана. Єсть, адмірале!

Чути стук у двері.

Адмірал (до Кобзи). Станьте тут!

Кобза сховався за портьєру. Входить Стрижень.

От добре, що зайшли, я думав за вами посилати.

Стрижень. А що трапилось, адмірале?

Адмірал. Сідайте... сідайте. Я тут з капітаном думаю про судьбу наших моряків. Вимотались вони. Треба їм відпочити, бо, можливо, не скоро доведеться... Нам народ треба берегти.

Стрижень. Це вірно, адмірале. Ми в комітеті теж думали і вважаємо, що в першу чергу треба відпочити вам... Я зараз на берег їду і прошу вас теж поїхати. Нас зустріне комітет Новоросійська, ну і... обід влаштували для нас і вас, адмірале.

Адмірал. Вдячний вам, але поїхати не можу. Погано себе почуваю. Я старий вовк і люблю відпочивати в салоні на кораблі, так що пробачте, а от моряків треба негайно пустити на берег, поки є можливість. Я дам зараз наказ, і ви його підпишете. Мічмане, дайте папір.

Мічман. Єсть!

Стрижень. Ні, ні. Не турбуйтесь, адмірале. Комітет ухвалив нікого на берег не пускати.

Адмірал. Я не розумію цієї ухвали.

Стрижень. Комітет пропонує сьогодні не пускати на берег нікого. На берег дозвольте зійти тільки тим, у кого буде дозвіл комітету. Таких буде не більше десяти.

Командир флагмана. Я не розумію, що за постанова. Нащо сотні людей тримати на кораблі, коли є змога спустити на берег?

Адмірал. Я не думаю, що на це погодились моряки. Вони рвуться на берег, і я розумію їх. Народ стомився, весь час перебуваючи в напруженому стані. Цю постанову я раджу вам переглянути, бо можуть бути ексцеси. Нащо доводити до них? Це — дика постанова.

Стрижень. Комітет не потребує порад і переглядати постанови не буде. Пропоную виконувати наш наказ. А чи погодяться моряки, це — справа наша.

Адмірал. Добре. Коли будуть звертатись до нас моряки просити дозволу, ми їх поінформуємо про ваш наказ і надішлемо до комітету.

Стрижень. Про це, адмірале, можна було б і не говорити. Я знаю сам, що так і тільки так ви зробите. Що ж, не бажаєте їхати з нами на зустріч?

Адмірал. Дякую, їдьте самі.

Стрижень. Жаль... доведеться і мені залишитись, бо без вас я ніяк не можу...

Вбіг юнга.

Юнга. Товаришу Стрижень! Там... Вас просять в комітет.

Стрижень. Єсть. (Вийшов разом з юнгою.)

З-за портьєри виходить боцман Кобза.

Адмірал. Без мене він не може, як смерть за мною ходить... Ну, нічого. Цей наказ — це слабкість їх.. Вони відчувають, бояться. Але їх пісня скінчена! Моряки почнуть рватися на берег, а ви, боцмане, мусите поговорити зараз же з ними так, щоб рознесли комітет! Ідіть і починайте.

Кобза. Єсть! (Вийшов.)

Адмірал. Кноріс!

Мічман. Єсть!

Адмірал. Негайно наших офіцерів у салон.

Мічман. Єсть! (Вийшов.)

Входить Корн.

Корн. Можна?

Адмірал. Я вас викликав годину тому. Ви завжди спізнюєтесь, лейтенанте.

Корн. Мене затримала аварія на міноносці.

Адмірал. Що сталось?

Корн. Відламалась лопасть у гвинта.

Адмірал. Ви скоро загубите мінні апарати. (Залився сміхом разом з командиром флагмана.) Скажіть, чому ви не виконуєте весь час у поході моїх наказів? Чому не стежили за світлофором?

Входять офіцери.

Корн. Коли б я робив такі повороти, то або я протаранив би міноносець «Стремительный», або він мене. Таких наказів світлофора я виконувати не міг.

Адмірал (різко). Це накази не світлофора, а контр-адмірала Гранатова. Ви мусите виконувати мої накази, а коли не вмієте вести міноносець, то подайте рапорт мені і вступайте в комітет.

Корн. Коли будуть ще такі накази в поході, адмірале, тоді я подам рапорт... (Велика пауза.) Тільки не вам, а комітету. (Повернувся і вийшов.)

Один з офіцерів (услід). Парвеню.

Адмірал. Офіцери! Не для наказу викликав я вас. Настала відповідальна хвилина. Честь офіцера російського його величності флоту наказує вам боронити її, взявши зброю до рук, або животіти серед бруду, чекати, як слухняне ягня, на ніж варвара. За кілька хвилин боцман Кобза дасть сигнал. Хто хоче разом зі мною подивитись гордо в очі смерті?.. Хто піде зі мною наверх?..

Офіцери. За святу Русь!

— Смерть вандалам!

— Усі підемо!

Чути шум, музику духового оркестру.

Адмірал. Починається.

Шум сильнішає.

Кобза веде комендорів.

Командир флагмана. Приготуйтесь!

Шум сильніше.

Адмірал. Зараз буде сигнал, і тоді...

Чути крик: «Ура, ура!»

Офіцери виймають револьвери. Швидко входять в салон Г айдай, Стрижень, комітетники, Оксана, юнга. За ними один у цивільному. Чути ззаду крик моряків: «Аврора!» Привіт! Ура»

Гайдай. Адмірале! До нас прибув дорогий гість. (Показує.) Балтієць!

Адмірал. «Аврора»...

Балтієць. Через фронти Каледіна |4, Центральної ради я пробився і приніс вам привіт від крейсера, що перший дав залп по Зимовому ,0. Чорному морю шле привіт червона Балтика.

Г айдай (до офіцерів). Ура балтійцю!

Офіцери подивилися на адмірала, той помалу віддав честь.

Офіцери (кричать). Ура... Ура...

Адмірал. Ми раді вітати дорогого гостя... (Пауза.) Але, пробачте: чим ви доведете, що ви є представник Балтики?

Г айдай. Як?

Адмірал. Час воєнний. Я мушу точно знати, хто у мене на ескадрі (до комітетчиків), і ви теж. Тому ще раз прошу пробачення, але змушений поставити кілька запитань. Перше (до балтійця)—скажіть: хто командує зараз крейсером «Орел»?

Балтієць (суворо). Крейсером «Орел» командував капітан першого рангу Звєздочотов.

Адмірал. Так, правильно. Де він серед цих портретів? (Показав на стіну.)

Балтієць підійшов, зняв один портрет.

Балтієць (тримає в руках портрет). Ось він!

Адмірал. Так, це мій друг. Правильно. Вибачте, ще одне запитання.

Балтієць. Пробачте, адмірале. Я не міг принести вам вітання од вашого друга, бо місяць тому ми розстріляли його на палубі за зраду революції. (Кинув портрет під ноги адміралові.) Ще запитання будуть?

Велика пауза.

Адмірал. Ні... ні... нема.

Підходить Стрижень, став перед адміралом.

Стрижень. Адмірале! Ви переконались, хто він?

Адмірал. Так.

Стрижень. Комітет просить у вас дозволу провести перше засідання з дорогим гостем тут, у салоні.

Адмірал. Прошу. (До Кноріса.) Мічмане, подайте дамі крісло.

Оксана. Дякую, адмірале.

А д' м і р а л виходить, за ним — офіцери.

Стрижень (до комітетчиків). Поставить варту.

Комітетчик. Єсть!

Оксана (до балтійця). Кажи, браток. Ми так чекали на звістку з центру! Були такі хвилини, що страшно згадувати! Сідай тут, на місце адмірала.

Гайдай. Кури, браток. Я думав, що ви забули нас... Забули... (Сміється.)

Балтієць. Ну? (Сміється.)

Г айдай. Факт.

Балтієць. Чудак! Забули! Хіба Чорноморський флот дівчина? Ну й чудак же ти!

Гайдай. Ти розумієш — вас не чути, а ми одрізані. На кораблях провокації. Одні додому рвуться, інші — контра. Ще день — і за горло б узяли нас, щоб тільки повернути кораблі.

Стрижень. Ситуація, товариші, важка. Починаємо?

Оксана. Давай, давай, товаришу! З Севастополя ми вирвались, а от далі...

Балтієць. Да... Далі йти нікуди... Ескадра ваша в Новоросійську оточена, як республіка наша, ворогом. В огнях повстань горить Україна — проти кайзерівських інтервентів. До Сибіру вдерлися американські та японські інтервенти. На Білому морі — англійська ескадра... Германія поставила ультиматум у Бресті16: звільнити від Червоної Армії Україну, Фінляндію та демобілізувати армію.

Комітетчик. Що ж відповіла наша делегація у Бресті?

Балтієць. Наша делегація у Бресті відповіла, товаришу: «Ми одверто заявляємо всім робітникам, селянам і солдатам Росії й Німеччини, ми заявляємо всім трудящим і експлуатованим класам усього світу, що ми примушені прийняти ультиматум, продиктований нам більш сильною в даний час стороною, і що ми негайно підписуємо подану нам ультимативну угоду і відмовляємось від усякого її обговорення» 10. Так заявила наша делегація в Бресті рівно два. місяці тому. І поки з’їзд Рад ратифікував угоду, підписав мир, щоб врятувати першу в світі революцію, від нас відірвали ще Каре, Ардаган, Батум...

Г айдай. Батум... Ардаган... Каре...

Комітетчик. Так ми флотом підемо в Батум і силою повернемо назад.

Балтієць. Так. Підете — і зірвете угоду в Бресті.

Г айдай. Що ж виходить? Кажи ясно. Воювати не можна. Значить, повертатися назад?.. Так?.. Здавать кораблі? Так?.. Ти хочеш повороту назад?

Балтієць. Повороту назад хоче Центральна рада і германський імперіалізм. Вони поставили на горло робітників України багнет кайзера, женуться за вами, щоб захопити ваші кораблі.

Г айдай. Так що ж робити?

Комітетчик. Нас не заберуть.

Балтієць. Ви одрізані.

Г айдай. Нас Дон підтримає.

Балтієць. На Дону Краснов розстрілює ревкоми. Він незабаром оточить Новоросійськ, щоб першим захопити ваші кораблі і на Чорному морі створити неприступне гніздо контрреволюції. З моря, з гір вас оточують, оточують з усіх боків, і кожен день, кожна година затягує петлю навколо вас все дужче й дужче. Кожна хвилина дорога, товариші!

Гайдай (підходить до балтійця). Так... Так, товаришу. Правильно, браток. Кожна хвилина дорога. Треба прийняти останній бій. Треба прорватись крізь Дарданелли. Так...

Балтієць. Прорватись, зірвати угоду? На це партія не піде. Допомогти ж вам республіка не може. Тому наша порада одна: щоб не дісталась могутня зброя — Чорномор ська ескадра — в руки ворога, треба негайно топити бойові кораблі.

Велика пауза.

Стрижень. Що таке?.. Я прошу повторити останні слова...

Балтієць. Щоб не дісталась могутня зброя — Чорноморська ескадра — в руки ворога, треба негайно топити бойові кораблі.

Велика пауза.

Комітет ч и к. Топити бойові кораблі...

2-й комітетчик. Топити бойові кораблі...

Стрижень. Так. Це порада центру?..

Балтієць. Це наказ!

Г айдай. Негайно топити бойові кораблі! Провокатори!

Вихопив маузер. Блиснули маузери у комітетчиків.

Голоси. За борт його!

— За борт!

Г айдай. Комітетчики! Центр ніколи не міг дати такого жахливого наказу. (До балтійця.) Хто послав тебе сюди?

Балтієць. Мене послала партія більшовиків. Я передав вам її наказ.

Г айдай. Чорноморці! Він приніс нам страшну провокацію. Ти скажеш нам перед розстрілом: хто послав тебе сюди?

Балтієць. Партія більшовиків.

Гайдай. Стоп! Я голосую. Хто за те, щоб зараз же розстріляти його на палубі?

Комітетчики підняли руки з маузерами.

(До Оксани і Стриоюня.) А ви?..

Окс.ана. Ми проти.

Гайдай. Так, значить, ви за провокатора? Чому ж ти і він не голосуєте?

Стрижень. Тому, що розстріляти і дурень може. А потім хіба від цього легше стане? А може, і справді це наказ партії... Треба думать... Думать... І перевіряти, а не гратись маузерами. Ще день, два — і історія назавжди запише, з ким чорноморці.

Оксана. Він сказав своє слово комітетові. Революція в огні. її ім’ям він пропонує кораблям смерть. (До Гайдая.) А ти що скажеш комітету?., Який вихід ти пропонуєш ескадрі?

Гайдай (закричав). Що ж хочеш ти від мене?.. Коли б ти могла читать, що в нього всередині, я б зараз серце вирвав би у нього з грудей рукою і простягнув тобі. (Пауза.) Але хіба і так не видно, що він провокатор? Партія може дати наказ нам умерти в бою, але ніколи не дасть наказу топити кораблі, бойові кораблі.

Комітетчики. Доволі!..

— На палубу його!..

— Під башту!..

Оксана. Я пропоную заарештувати його і тримати, поки не прийде повідомлення з Москви. Попереджаю всіх, хто спробує вчинити самосуд, того розстріляє комітет.

Г айдай. Так... Покриваєш його іменем комітету... Чорноморці! Комітетчики! Хто не згоден з нею, за мною!

Вискочив з салону, за ним помалу вийшла частина комітетчиків. Заворушились ті, що зостались. Шум.

Голоси. Що ж тепер робити?

— Що ж тепер?

Стрижень (схвильовано). Спокійно, товариші... Спокійно...

Оксана. Візьміть під варту його. У трюм ведіть. Тримати там, аж поки не прибуде підтвердження з Москви.

Балтієць. Підтвердження з Москви прибуде.

Оксана. Іди, іди, товаришу. Нам треба самим подумати, розібратись... Іди...

Озброєний моряк повільно вивів балтійця. Усі пильно стежать за ним, і, коли зачинились двері, рвонулись всі до Оксани й Стрижня.

Г О Л о с и. Що ж тепер?

— Відповідай!

— Кажи!

Оксана (перемагаючи хвилювання). Виключити з партії Гайдая за розкол комітету, за зрив партійної дисципліни, яка мусить бути зараз залізною.

Комітетник (розгублено). А може, просити його, щоб повернувся?

Оксана. Партія ніколи не просить.

Стрижень. Засідання комітету більшовиків Чорного моря продовжую!

Завіса.

ДІЯ III

КАРТИНА ПЕРША Салон адмірала. Г а й д а й і Кобза.

Г айдай. Нема нікого.

Кобза. Де ж вона може бути?

Г айдай (оглядається). Хлопця теж нема.

Кобза. Треба їх розшукати зараз же... (Пауза.) І кінчати.

Гайдай (стривожено). Що?

Кобза (помітив, змінив тон). Я кажу: кінчати треба... Це значить — договоритись, довести їй, що вона помиляється, що через неї розколовся комітет... в такий відповідальний час, позаяк 'завтра підійдуть німецькі підводні човни, з берега піхота кайзера, гайдамаки... До бою готуватись треба. Роздати зброю всім, послати частину на берег, а не сидіти склавши руки. Вона повинна примусити Стрижня відкрити кулемети, бомби, снаряди і роздати всім морякам зброю.

Гайдай. Ну, а коли не згодиться... що б’ти зробив?

Кобза. Коли не згодиться (довго дивиться на Гайдая, боїться зірватися, повільно говорить, не спускаючи з нього очей), тоді треба негайно знищити...

Г айдай (схопив Кобзу за груди, притиснув до стіни). Знищити?

Кобза (тривожно). Що з тобою? Не її, а балтійця-провокатора знищити. Це він обплутав Оксану.

Входить Оксана.

Оксана. Що вам треба?

Кобза (лагідно). Ми прийшли поговорити з вами, позаяк ми...

Г айдай (перебиває). Я буду говорити сам. Іди, Кобзо.

Кобза. А може, разом краще?

Г айдай (різко). Топай!

Кобза вийшов.

Оксана. Чого ж стоїш? Іди ближче. Ти все ховаєшся у казематі комендорів. Ти зблід, ти схуд. Сідай ближче, розповідай, що робиш...

Гайдай. Я прийшов в останній раз тебе спитати: що думає робити комітет?

Оксана. А для чого ти Кобзу взяв з собою? Йому теж треба знати, що буде робити комітет?

Гайдай. Боцман Кобза став нашим, і його боятись нічого.

Оксана. Так чому ж ти його одіслав?

Г айдай. Тому, що...

Пауза.

Оксана. Ну?..

Г айдай. Тому, що я хочу говорити не тільки про роботу комітету.

Оксана. А ще про що? У мене нема часу.

Гайда й. Ти будеш говорити. (Різко.) Я знайду тобі час!

Оксана. Прийшов загрожувати мені?

Гайдай. Не загрожувать прийшов... Я, коли йшов до тебе, я кричать хотів. Ці дні страшним кошмаром скрутили нас... І це вони принесли того, що зве себе балтійцем... Топить кораблі!.. Топить кораблі! Хто може піти на це? Я б хотів знати — Хто!

Оксана. А коли революція — штаб її — дасть наказ, що будеш ти робити?

Гайдай. Ми приймемо наказ штабу, але топити самі не будемо, не можемо топить. Нам мало місця буде в Чорному морі,— ми проб’ємось крізь Дарданелли... Підемо в чужі моря, запалимо вогнем червоним їх і, як «Потемкин», гордо пронесемо прапор свій до Балтики або загинемо в нерівному бою... Як герої...

Велика пауза.

Оксана. Чим більше слухаю тебе, Гайдаю, тим більше переконуюсь, що балтієць правду приніс нам із центру... Ти поведеш ескадру проти нас, загинеш як герой, зірвеш угоду в Бресті, і кайзерівські штики встануть на полях республіки. І від Чорного моря до Льодового океану жандарм розставить ноги. Але до цього ми не допустимо. Ми знайдемо того, хто палать фітілі, Гайдаю, твоїм вогнем...

Гайдай. Доки ж можна різать тіло своє і кров’ю годувати собак скажених, щоб тільки не кусались!.. Фінляндію віддали... Україну віддали... Каре... Ардаган... Батум...

Оксана (схвильовано). Гайдаю!..

Г айдай. Ескадру топить, такою ціною купувати передишку...

Оксана. Гайдаю!

Гайдай. Що може зрівнятися з цим? Відповідай!

Оксана. Які слова, слова які знайти для тебе, щоб зрозумів ти партію, керманичів її?

Гайдай. Есмінці... Лінкори... Бойові кораблі... Торгувати почали недорого. Чим?

Оксана. За першу в світі пролетарську революцію це недорого. Недорого, Гайдаю!..

Гайдай. Стоп! Ясно.

Оксана. Ясно? (Зраділа.) Нарешті ти зрозумів, Гайдаю. (Йде до нього.) Ти... ти.... тобі все ясно!.. Ясно!.. Як я рада...

Гайдай (різко). Так, все ясно! Смерть провокатора розплутає тебе, вас, і це недорого, недорого, Оксано. (Різко повернувся і вийшов.)

Оксана (услід). Гайдаю!.. (Велика пауза.) Пішов... (Схвильовано.) Які слова... слова які знайти для тебе... Гайдаю, Гайдаю... Ні. Пізно. Вогонь біля динаміту... Силою треба гасити його... Ставити крапку. А якщо ні... то знищити... (Велика пауза. Помалу підійшла до розкинутої шинелі, тихо промовила.) Юрку... Юрку... (Голосніше.) Товаришу матросе революції. Вставай!

3-піД шинелі мути ГОЛОС 10 н г и.

Юнга. Я хочу спати.

Оксана. Вставай, Юрку, швидше.

Юнга виліз з-під шинелі.

Юнга. Я так стомився. Я хочу спати.

Оксана. Вставай, одягайся. Ти ж матрос. На тебе чекає революція.

Юнга. Нехай вона трохи відпочине, бо вона теж стомилась так, як і я.

Оксана. Як же революція відпочине, коли ти, її матрос, спиш? А хто ж на варті стоятиме? Одягайся, товаришу юнго, і слухай.

Юнга. Єсть слухати, тьотю Оксано!

Оксана. Я зараз піду в трюм. Ти тихенько, щоб ніхто не помітив, пройди на бак і подивись, чи багато там моряків і чи серед них є боцман Кобза. Тільки щоб тебе не бачили. А потім спустись униз і підійди до третього кубрика, подивись туди, чи сплять комендори. І швидко повертайся. Зрозумів?

Юнга. Єсть, тьотю Оксано. Зрозумів!

Оксана. Тільки дивись, щоб тебе не помітив Кобза. Коли ж хто схопить за руку і спитає, що ти тут робиш, яку відповідь даси?

Юнга. Я скажу, що я...

Оксана. Ну...

Юнга. Я скажу, що у мене болить живіт і я іду в гальюн. Пустіть, бо я можу не витримати...

Оксана. Качай, качай.

Юнга вибіг. Входять Стрижень і комітетчики.

Стрижень. Задраїть салон.

Комітетники задраїли.

Оксана. Що сталось?

Стрижень. Радіограма з центру.

Оксана. Москва відповіла?

Стрижень. Так. Шифрована комітетові, а звичайна адміралу.

Оксана. Читай.

Стрижень. Я прочитаю радіограму адміралові. (Читає.) «Наморси Коллегия Народного Комиссариата по морским делам приказывает вам немедленно принять меры к переводу судов из Новороссийского порта в Севастопольский с таким расчетом, чтобы закончить перевод всего флота не позже 19 сего июня» *. Що ж це?.. Значить, треба повертатись?..

Комітетчики. Назад?..

Оксана (схвильовано). Шифр... Давай шифр...

Комітетчики. Шифр... шифр...

Стрижень (Читає), Сімнадцять, дріб три, одинадцять... Дорогие товарищи. Двадцять шість, дріб п’ять, сім, сорок три... Германия ультимативно требует от нас возвращения флота в Севастополь... Одинадцять, три, дріб п’ять... Не давая никаких гарантий, что он не будет захвачен ими или Украиной, кроме бумажных. Двадцять сім, дріб нуль, нуль три, п’ять... Наш морской представитель мирной делегации в Киеве донес, что немцы требуют участия нашего Черноморского флота в войне империалистической, на что Центральная рада склонна согласиться... Двадцять чотири, сімдесят сім, дріб нуль, три, один... На наше предложение немцам оставить флот в Новороссийске под гарантию, что он

:l Дело № 1. Генморма, стор. 13. Історичні документи, радіограми опубліковані в нашій пресі в 1932 році і дозволені для,використання в художніх творах.

оттуда не выйдет, дан отрицательный ответ. Все дипломатические попытки обеспечить Черноморский флот в Новороссийске оказались тщетны. При таких условиях и беззащитности Новороссийска с суши принято решение... Сім, нуль, дріб двадцять один...

Стук у двері. Вбіг юнга.

Юнга. Тьотю! Кобза тільки що розбудив комендорів і з ними щось тихо говорить. Туди прийшов Гайдай.

Стрижень. Тс... принято решение. Сім, нуль, дріб двадцять один...

Велика пауза.

Комітетчики. Давай, давай, Стрижень.

Стрижень (важко). Принято решение уничтожить суда в Новороссийске, чтобы они ни в коем случае не могли быть использованы Германией. Срок немецкого ультиматума истекает 14 июня. Ввиду германского ультиматума правительство сочло себя вынужденным согласиться на возвращение судов в Севастополь. В этом смысле вам будет послан нешифрованный приказ, но вы обязуетесь его не исполнять и считаться только с настоящим предписанием,— флот должен быть уничтожен. Моряки обязаны понять, что правительство решается на эту страшную меру только потому, что другого исхода нет... Двадцять чотири, тридцять два... Ульянов... Тридцять один... сорок три...

1-й ком ітетчик. Тридцять один, сорок три...

2-й комітетчик. Тридцять один, сорок три...

3-й комітетчик. Тридцять один, сорок три... Ленін.

Велика пауза.

Оксана (тихо). Гайдай... Спинити Гайдая негайно!..

Стрижень. Негайно звільнити балтійця!

Запалив сірником радіограму. Гасне світло і в міру того, як згорає радіограма в його руках, темрява ховає суворі обличчя схвильованих комітетчиків.

КАРТИНА ДРУГА

Ніч. У трюмі чути: шумлять, стогнуть хвилі, б’ють об борт. Біля відсіку стоїть вартовий, він сперся на гвинтівку, дрімає. Шумлять, рокочуть хвилі, б’ють об борт. Входять боцман Кобза і Гайдай.

Кобза. Треба кінчати швидше, Гайдаю, бо вранці вона його випустить.

Г айдай. Може, почекати до ранку? Я з нею ще раз поговорю.

Кобза. Чекати не можна й хвилини. Сьогодні ти пересвідчився, що вона вже загітована ним. Уранці випустить його, і, коли провокаторові пощастило обплутати комітет, він обкрутить моряків і знищить кораблі. Продадуть революцію!..- Пам’ятай, Гайдаю, історія ніколи не простить твого вагання, позаяк на мас покладене велике завдання — врятувати революцію, врятувати флот і до смерті битись під червоним прапором.

Гайдай (вао/ско). Добре... я згоден кінчать зараз. Там вартовий.

Кобза. Підійдемо до нього, ти будеш говорити, а я підготував мішок і шкотик. Ходім.

Пішли.

Вартовий. Стій! Хто?

Гайдай. Свої. Не грайся з гвинтівкою... чудак. Не пізнаєш своїх. Я Гайдай.

Вартовий. А то хто?

Гайдай. Боцман Кобза.

Вартовий. Чого ви бродите у трюмі?

Кобза. Шукаємо гада, що вкрав кулемет з каземату і десь сховав, мабуть, тут, у трюмі. Ти нікого тут не бачив?

Вартовий. Ні. Хто ж це може бути?

Кобза. Хто?.. Контра серед нас.

Кинувся на вартового, за ним Гайдай, зв’язали руки, ноги і понесли за відсік. Через хвилину повернулись.

Коли віддраїмо, зразу туди. Виводити не треба. Мабуть, спить дорогий балтієць і не сниться йому, що справедливий суд іде. Давай...

Починають віддраювати. Входить Оксана. Оглянулась.

Оксана. Юрку, швидше, де ти там?

Юнга. Я тут. (Біоісить.)

Кобза (стривожено). Хтось іде...

Ідуть Оксана і юнга.

Г айдай. Хто там?

Оксана (стривожено). Гайдай...

Кобза. Я казав, вона іде звільняти його.

Г айдай. Ідеш звільняти ворога революції?

Оксана. Звільняти представника центру

Кобза. Віддраюй. (Метнувся віддраювати.)

Оксана. Стійте... самосуд?.. Відійдіть! (Вийняла револьвер.) Гайдаю! Жени Кобзу, ти узнаєш все... Стій... Гайдаю! Стрілятиму я... Раз! Гайдаю... Два!.. Гайдаю!..

Гайдай. Стрілять... за провокатора у мене... На!.. (Розірвав на собі фланельку.) Стріляй!..

В цю хвилинку Кобза вихопив маузер і вистрелив в Оксану. Вона похитнулась і впала.

Юнга (крикнув). Тьотю?! (І кинувся до неї.)

Велика пауза.

Г а й д а й (важко повернув голову, дивиться божевільними очима на Кобзу, глухо промовив). Що ти зробив?

Велика пауза.

Кобза. Коли б не я її, вона б тебе... Та й сам же ти кричав мені:, стріляй!.. Позаяк вона...

Гайдай (глухо). Я кричав — «стріляй»?.. Гад!..

Вихопив маузер. Кобза побіг. Гайдай за ним. Через хвилину десь далеко чути спочатку один постріл, а потім другий. Тихо рокочуть хвилі,

б’ють об борт.

Велика пауза.

Юнга (крізь сльози). Прощай, дорога тьотю Оксано. (Помалу зніма безкозирку і тихо говорить.) Ти жертвою пала в борьбе роковой любви беззаветной к народу... За честь его, жизнь и свободу... Прощай же, товарищ... (І сльози здушили хлопця. Велика пауза.) Прощай же, тьотю Оксано...

КАРТИНА ТРЕТЯ

Палуба флагмана. Біля гарматної башти стоять адмірал і командир флагмана з групою комендорів-самостійників.

Адмірал. Я знаю, важко мотатися шість років по морю. Дві війни. Це час такий, що і дітей своїх ви не пізнаєте... Дорослих синів зустрінете.

Командир флагмана. Шість років чекають на вас жінки, дівчата молоді. Яка буде зустріч!..

1-й комендор. Яка буде зустріч... Ще два тижні — і Херсонщина наша золотою стане. Вийдеш у степ — і котяться хвилі жита, пшениці, біжать по обрію, а ти стоїш на землі от так, розставивши ноги, і не хитаєшся, як тут, на кораблі. Стоїш міцно і слухаєш, як наливаються хліба. П’ятдесят десятин самої пшениці чистої тато засіяли цієї весни.

Командир флагмана. Коли сьогодні повернемось до Севастополя, то якраз потрапите на жнива. За шість років забули, як косу тримати.

2-й комендор. У нас на Херсонщині машини, батраків до коси наймаємо. Коли б швидше додому, а там...

Адмірал. Все від вас залежить. Виконаєте останній наказ уряду, повернемося до Севастополя, здамо кораблі, і я дам наказ про демобілізацію. З війною закінчено.

3-й комендор. А комітет як? Дозволить?

Адмірал. Повернемось назад до Севастополя, там

комісарів і комітетів нема. Мені доручив передати вам полковник Центральної ради: тільки повернетесь, вас пишно, як героїв, зустрінуть, виплатять за два місяці служби і дозволять усім їхати додому.

1-й комендор. Коли тільки спробують комітетчики повернутись разом з нами, ми там спитаємо їх і за розстріли у трюмі, за смерть боцмана Кобзи. Припекло Москві, припече і їм.

Командир флагмана. Але тут від них можна сподіватися чого завгодно. Почнуть мітингувати і можуть із злості пустить на дно кораблі, тоді опинитесь усі поза законом, і не побачити вам дітей, батьків своїх ніколи.

1-йкомендор. Ми ніяких мітингів не допустимо, а коли й буде він, то для них останній.

2-й комендор. Цієї ночі ми попередили всіх: хто хоче бачити свій рідний край, хто хоче бачити, щоб вільна Україна мала флот, той мусить виконувати тільки ваші накази, адмірале.

Адмірал. Для мене ваша воля, воля революційних моряків,— закон.

Входять Стрижень і б а л т і є ц ь.

1-й комендор. Вже йдуть агітувати...

Стрижень (підійшовши до адмірала). За десять хвилин почнеться мітинг. Делегати кораблів з’їхались усі. Ми хочемо з вами говорити в останній раз і просимо зійти вниз, до комітету.

1-йкомендор. А чого їм ходити туди, можете сказати нам...

Виходять знову два кочегари — Фрегат і Паллада. Клоччям витирають голі руки.

Стрижень. Вам буде сказано на мітингу.

2-й комендор. Ми повернемось назад без мітингів, дорогу знайдемо і без вас.

1-й комендор. Доволі язиком тріпать.

3-й комендор. Чули...

Адмірал. Ви замість мітингу подумайте на комітеті, чи варто вам при такій ситуації повертатися назад. За годину буде пізно. Я дам наказ без мітингу підняти пари і вийти в море.

Балтієць. А може, вам краще, адмірале, до мітингу ще залишити флагман?

2-й комендор. Ти тут не кричи і закони нам на встановлюй, це тобі не Балтика, а Чорноморський флот.

1-й комендор. Наш флот!

Фрегат (крикнув до комендора). Ей, ти... ошибка природи, закрий піддувало, а то я тобі цією нєжною рукою закрию так, що кранці лопнуть.

Паллада. І на всю жизнь кусать не буде чим.

Адмірал. Я забороняю мітинг. Пропоную виконувати мій наказ.

Балтієць. Ми відміняємо ваші накази.

Стрижень (до Фрегата). Одкривай сирену на мітинг.

Фрегат. Єсть, товаришу Стрижень! Я одкрию сирену так, що аж на сонці буде чути.

Пал л ада (до комендорів). А вам совєтуєм спустити катерок, бо чувствує душа моя, що після мітингу вам доведеться від нас піти на льогком катері... у порт...

Фрегат вийшов.

Адмірал. Вас примусять чорноморці слухати мої накази. Скликати мітинг. Він буде для вас останній. (Пішов, за ним комендори.)

Стрижень. Зуби показав... сволоч...

Паллада. Фрегат може вибити, ручаюсь...

Підійшов комітетчик до Стрижня.

Комітетчик. Товаришу Стрижень! Кочегари озброєні всі.

Стрижень. Оточити бойову рубку. Приготувати гранати.

Комітетчик. Єсть!

Загула сирена. Все більше й більше мчить на палубу моряків, комітетчики стають коло Стрижня, групи збоку. Входять адмірал, офіцери, самостійники-комендори. Стихла сирена. Велика напружена

пауза.

Стрижень. Слухай, товаришу флот... одне питання... судьба ескадри... З ким піде Чорноморський флот? Які останні слова ти впишеш в свою історію?

1-й комендор (перебиває). Судьба ескадри вирішена.

Голоси комендорів-самостійників. У адмірала є наказ центру.

— Адмірала!

— Наказ!

— Читать наказ!

Стрижень. Наказ прочитаємо потім, а зараз даю слово представникові центру — балтійцю.

Балтієць вийшов наперед.

Балтієць. Чорноморці!

Викрики, самостійники не дають йому говорити.

— Наказ давай!

— Адміралу слово!

— Боїтесь наказу?

— Адмірала першим!

Комендори метнулись вперед, але їм назустріч виступили кочегари.

Кочегари. Назад!

Адмірал. Моряки! Наказ нашого уряду — негайно повернути ескадру до Севастополя. Я зараз вам його прочитаю і скажу своє слово.

Стрижень (перебиває адмірала). Адмірале! Я слова вам не давав.

Адмірал. Слово мені дав революційний флот. (Показав рукою на комендорів.)

Кочегари. К чорту!

— Балтійцю слово!

Комендори. Адміралу!

— Голосуй!

Стрижень. Спокійно!.. Спокійно!.. Я голосую. Хто за те, щоб першим дати слово балтійцю? Лінкор «Свободная Россия»?

Велика пауза. Всі повернулись до представника лінкора.

Представник лінкора. Єсть. «Свободная Россия» хоче слухати першим адмірала.

Комендори. А... а... а...

Стрижень. Міноносець «Керчь»?

Представник. Єсть. «Керчь» буде слухати балтійця першим.

Стрижень. Есмінець «Звонкий»?

Представник. Єсть. «Звонкий» за слово адміралу.

Стрижень. Міноносець «Зоркий»?

Представник. Єсть. «Зоркий» — адміралові слово.

Стрижень. Есмінець «Хаджи-бей»?

Представник. Єсть. «Хаджи-бей»... за слово балтійцю.

Стрижень. Есмінець «Быстрый»?

Представник. Єсть. «Быстрый» за слово адміралу. Стрижень. Лінкор «Воля»?

Представник (говорить рішуче). Лінкор «Воля» буде слухати адмірала.

Комендори (кричать). Ура!.. Ура!.. Наша взяла. Адмірал. Моряки... братці... діти...

Фрегат (до адмірала). Говори. Говори, старик. Тільки думай... в останній раз... бо слово не горобець — вилетить, і будеш ловити його на дні морському.

Паллада. І ніхто сочувствовать не буде. .

Адмірал. В останній раз пропоную виконати наказ нашого уряду і повернутися назад до Севастополя. Хто піде проти наказу, хто не виконає ультиматуму, той поставить себе поза законом. Єдиний вихід ескадрі — повернутися назад...

Корн (перебивав). Есмінець «Керчь» не піде назад. Це зрада.

Чути шум пропелерів.

Балтієць (крикнув). Дивіться вгору...

Всі дивляться вгору.

На крилах коршунів чорні хрести.

Шум пропелерів дужче, дужче, всі завмерли, дивляться вгору. Грізно проходять по палубі тіні гідропланів.

За ними йдуть підводні човни, крейсер «Гебен», транспорта... Вони заберуть нас, щоб потім з цих гармат розстрілювати революцію. Ультиматум примусив уряд дати такий наказ, але хто з вас наважиться повернутися назад?

Шум пропелерів сильніше. Знову грізно пройшли тіні гідропланів по палубі.

Треба топити бойові кораблі і йти на допомогу революції. Комендори. Назад!

— Додому!

— Назад повертатись!

Адмірал. Струнко! Слухать наказ. Піднять пари. Курс вест.

Командир флагмана. На місця!

Комендори. На місця!

— На місця!

Вийшов уперед Фрегат.

Фрегат (до адмірала). Чого ж ти стоїш? Ось тобі наш струмент. (Кинув у нього клоччя.) Качай сам у кочегарку і піднімай пари.

Паллада (до комендорів). А ви скидайте штани, робіть з них паруси і дуйте один одному, бо в нього (показує на адмірала) кишка тонка підняти пари.

1-й комендор (вихопив маузер). A-а... Припекло Москві, припече і вам.

Фрегат (вихопив маузер). Братва!..

Ощерені маузерами, гвинтівками, бомбами, стали комітетчики проти озброєних самостійників. Велика пауза. Гудуть гідроплани. Виходить з речами Г айдай. Іде, опустивши голову, ні на кого не дивиться, покидає корабель.

Повільно проходить поміж супротивників.

Стрижень. Гайдаю...

Гайдай став, підняв голову, схвильовано обвів усіх поглядом.

В такий момент ідеш на берег... (Велика пауза.) Чого ж мовчиш?..

Г айдай. Куди іду?.. Хіба я знаю, куди йти?.. Де берег мій?.. Тепер його нема. У порох розлетілось все. Скажіть мені, товариші, куди йти?.. В якій крові втопить страшну провину перед вами?.. В які моря, степи і гори йти, щоб право мав я повернутися до вас?.. Щоб силу мав я одрубати в собі важкий тягар, що душить, смокче серце і розриває мозок?.. Скажіть, товариші, хоч слово... Єдине слово... То буде берег мій, і я пройду до нього... (Велика пауза.) Ви мовчите... Я розумію вас... Стоп, Гайдаю... Стоп... (Кинув сумкою об палубу.) Нікуди я не піду. Нема доріг мені. Все ясно. Від себе не втечеш нікуди. Не втечеш, Гайдаю... Я прошу вас, товариші, в ім’я минулого, в ім’я боїв минулих, де йшов я гордо з вами під свист шрапнелі, гуркіт бомб... Я чув накази партії тоді, і з смерті легко я життя творив майбутніх днів... Я прошу розстріляти мене... Розстріляти тут... Піду я з кораблем на дно, і море змиє мою тяжку провину перед вами... Розстріляйте...

Велика пауза.

Стрижень. Втікать від себе — так боягузи роблять. Треба силу знайти, щоб відірвать живе від мертвого. (Пауза. Змінивши тон.) Мінере Гайдаю, струнко, мінере Гайдаю! На місце, до мінного апарата. Приготувати міну на есмінець «Стремительный», що перший піде на дно.

Гайдай (довго стоїть, схвильовано дивиться). Міну на есмінець «Стремительный»... Корабель мій... Перший на дно...

Балтієць. Мінере Гайдаю, команду раз дають і більше не повторюють.

Адмірал. Очистити палубу від варварів». Курс' вест! Бухта (що стоїть збоку, схвильовано). «Потемкин»?! Гайдай (швидко глянув на Бухту, на адмірала, закричав). «Потемкин»? Єсть, адмірале, очистить палубу! (В його руках блиснув маузер, і він вистрілив у адмірала.)

Метнулись кочегари, комітетчики на офіцерів-самостійників з криком.

Голоси. За борт!

— За борт драконів!

Подались уперед, відтиснули за башту. Гуркіт пострілів, крик. Потемнення. З потемнення — знову стоять моряки, кочегари й комітетчики, представники кораблів.

Стрижень. Хто ж буде топить кораблі!? Хто візьме на себе пустити всю ескадру на дно? (Велика пауза.) Хто ж? (Пауза.) Есмінець «Звонкий»?

Представник. Есмінець «Звонкий» готовий піти на дно... (схвильовано), але топить кораблів не буде... Балтієць. Так хто ж?..

Представник. Есмінець «Хаджи-бей» сам піде на дно, але топить кораблів не буде.

Стрижень. «Пылкий»?..

Представник. Есмінець «Пылкий» піде на дно, але топить ескадри не може...

Стрижень (схвильовано закричав). Та хто ж зважиться із вас?

Г айдай. Мінер Гайдай піде до мінного апарата і виконає наказ комітету. Він пустить на дно есмінець «Стремительный». (Урочисто зняв з безкозирки стрічку і сховав за фланельку.)

Представник. Есмінець «Керчь» пустить мінами на дно ескадру і загине сам.

Балтієць. Передати по ескадрі. Зняти команди кораблів на берег.

Моряк. Єсть.

Стрижень. Лейтенанте Корн!

Корн. Єсть.

Стрижень. На вас, Олександре Петровичу, комітет покладає історичне завдання — знищити бойові кораблі. Приготуйтесь.

Корн. Єсть, товаришу Стрижень. Есмінець «Керчь» готовий зробити все, що накаже комітет.

Стрижень. Піднять на кораблях прапор—умру, але не здаюсь.

І покотилось луною: «Єсть. На кораблях прапор — умру, але не здаюсь... не здаюсь...» Пішли вгору прапори.

Навести мінні апарати на кораблі!

Корн. Єсть мінні апарати.

Стрижень. По кораблях Чорноморської ескадри, що гинуть за революцію, вогонь!

Загуркотіли випали, завмерли всі. Пильно стежать. Пішли прапори вниз.

Схвильовані вигуки моряків: в

Голоси. Есмінець «Стремительный».

— Лінкор «Свободная Россия».

— Міни мчать до нього...

— Одна...

— Друга...

— Третя...

Чути вибухи.

— Дим...

— Чорний ДИМ...

— Есмінець «Стремительный» пішов на дно.

— Лінкор «Свободная Россия»...

— Зривається броня...

Чути страшний тріск, брязкіт.

— Летять броньові башти...

— Перевертається лінкор...

Стрижень. Прощай, лінкор «Сводобная Россия»!

Знову вибухи. Один, другий, третій. І вигуки один за одним все далі і далі:

Вигуки. Прощай!..

— Прощай!..

— Прощай!..

— Прощай, товаришу!

.— Прощай, есмінець «Стремительный»!

— Прощай, «Хаджи-бей»!

Стихло все. Ллється урочиста симфонія смерті кораблів. Довго стоять, мов висічені з граніту, моряки, дивляться на хвилі, що прийняли бойові

кораблі.

Стрижень. Радист... Радист...

Радист. Єсть радист.

Стрижень. Зараз дай останню радіограму з останнього корабля Чорноморської ескадри... Всім... Всім... Всім...

Радист. Єсть... Всім... Всім... Всім...

Пішли прапори сигнальників.

Стрижень. Бойовий корабель «Керчь» іде на дно, знищивши судна Чорноморського флоту, які чесно загинули за пролетарську революцію, але не здались Центральній раді і германському імперіалізмові. Прощайте, товариші! Чорноморці ідуть на допомогу революції.

Радист. Єсть. Прощайте, товариші! Чорноморці ідуть на допомогу революції.

Балтієць. Приготувати шлюпки, одкрити кінгстони і клінкети.

Моряк. Єсть одкрити кінгстони і клінкети.

Але в цю хвилину вирвався крик: «Стіп! Стій!» То вискочив на середину палуби схвильований старий боцман Бухта.

Бухта (важко підняв свисток і тихо свиснув.) Смирно! У послєдній раз, щоб чистим отдать морю корабель, которий гибнєт за революцію... Товариші, послєдній аврал. (Знову свиснув, крізь сльози.) Палубу скатіть, протерти піском, обратно скатіть і... і... пролопатіть. (Пауза.) Помє-щсніє мить милом, залєзо, мєдяшки дра... драїть... Стрижень (схвильовано). Останній аврал!!!

Тихо, без шуму беруть моряки швабри, шланги і починають чистити палубу, драїти мідні частини. Тихо полилася пісня:

Вихри враждебные веют над нами,

Темные силы нас злобно гнетут...

Фрегат не витримав, схвильовано нагнув голову, неначе хотів сховати її на грудях у ГІаллади.

Паллада (до Фрегата, тепло). Держись, Фрегате, держись... Перед тобою планета-старушка давно чекає на наш аврал.

Фрегат обняв Палладу, і помалу пішли по палубі. Триває аврал. Входять Стрижень і балтієць, виносять прапори кораблів, що загинули.

Балтієць. Прапори кораблів, що загинули, прапори Чорноморської ескадри ми пронесемо, товариші, через фронти в Москву і здамо штабові революції. Комітетчикам взяти прапори!

Юнга схвильований дивиться на Фрегата й Палладу здаля. Комітетчики беруть прапори, збоку стоїть схвильований Гайдай. Стрижень взяв останній прапор, повернувся до Гайдая.

Стрижень. Мінере Гайдаю!

Г айдай. Єсть.

Стрижень. Комітет передає тобі прапор твого корабля, прапор есмінця «Стремительного». Командире Гайдаю, на березі приймеш команду есмінця.

Гайдай (схвильовано). Єсть, товаришу командире флоту! (Бере прапор.) Я пронесу цей прапор крізь вогонь і смерть. Прощай, море! Ми роздуємо на землі такий пожар, що закипиш і ти вогнем червоним. Прощай!

Входить л е й те н а нт Корн.

Корн (до Стрижня). За п’ять хвилин корабель піде на дно.

Стрижень (до моряків). Кораблі Чорноморської ескадри, слухати команду! Піднять по кораблях бойові прапори! Через фронти Центральної ради, Каледіна, курс — штаб Москва! Ескадра, повний хід!

Усі. Єсть повний!

Підняли бойові прапори і грізно пішли озброєні моряки з корабля через залу. Останнім з кулеметом на плечах доганяє моряків старий боцман

Бухта.

Завіса.

Загрузка...