В СТЕПАХ УКРАЇНИ


Комедія на З дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Саливон Часник — голова колгоспу «Смерть капіталізму».

Кіндрат Галушка — голова колгоспну «Тихе життя».

Маршал Радянського

Союзу С. М. Будьонний.

Секретар обкому.

Пуп.

Г р и ц ь — син Часника.

О л е к с і й.

Дід Тарас.

Дід Остап.

Довгоносик — агент колгоспу «Тихе життя».

Редька — міліціонер.

Макогон.

Печериця.

Джміль.

Хустка.

Перепелиця.

Палажка — дружина Часника. Параска — дружина Галушки. Галя — дочка Галушки. Катерина.

К и л и н а.

Наталка.

Варвара.

Оля.

Секретар сільради. Шофер.

Дівчата, хлопці.

ДІЯ ПЕРША

Праворуч хата Кіндрата Галушки, ліворуч хата Саливона Часника. На першому плані вулиця, від якої садиби Часника й Галушки відгороджені низеньким тином. В глибині — сад. Перед хатами Галушки й Часника стоять столи, стільці. На подвір’ї у Часника сидить старший міліціонер Редька, за столом коло нього — секретар сільради. Перед міліціонером стоять Часник, син його Г р и ц ь і дружина Палажка. Шия в Часника замотана рушником. На подвір’ї у Галушки за столом сидить Галушка з обв’язаною рушником головою, коло нього Довгоносик

і Параска.

Міліціонер. Пиши: протокол номер один.

Секретар (пише, повторює). Протокол номер один.

Міліціонер (до Часника). Громадянине, ваше прізвище?

Часник (стогне). Та хіба ти, Петре, не знаєш...

Міліціонер. Г ромадянине, давайте не будемо преріка-тись. Я при спольнєнії службових обов’язків, і тут перед вами не Петро, а старший міліціонер товариш Редька, і це треба по-німать. Прізвище і скільки років?

Секретар. Я вже написав — Часник Салявон Іванович, голова колгоспу «Смерть капіталізму».

Міліціонер. Товаришу секретар, треба складать протокол по формі, писати з уст ответчика і не забігати вперед. Викресліть.

Секретар викреслює.

Прізвище?

Часник. Часник Саливон Іванович. Ой, голова колгоспу «Смерть капіталізму», ой, п’ятдесят років.

Міліціонер. Так і запиши. Громадянине Часник, чи були ви в білих арміях?

Часник. Ти що, вчадів, захворів, сказився, хіба ти не знаєш, хто я такий?! Палажко, неси мій новий піджак, хутчій.

Палажка побігла.

Г а л у ш к а (почув, перестав стогнати, крикнув до своєї дружини). Параско, винось-но мій піджак, швидше...

Параска побігла.

Міліціонер. Громадянине Часник, я ще раз повторюю, що я тут при спольнєнії службових обов’язків, і давайте поводити себе культурно. Це треба понімать.

Палажка винесла піджак. Часник одягнув, на піджаку — орден Червоного Прапора На другому подвір’ї Параска винесла піджак. Галушка одягнув, у нього теж орден Червоного Прапора.

Пиши: в білих арміях не був, а наоборот, за г\о нагороджений орденом Червоного Прапора.

Секретар (пише). Нагороджений, наоборот, орденом... Так, єсть.

Міліціонер. Громадянине Часник, розказуйте, за що і як ви побилися з громадянином Галушкою, а ви записуйте в точності.

Часник. Я як голова колгоспу «Смерть капіталізму» звернувся сьогодні до Галушки, голови колгоспу «Тихе життя», із зовсім мирною пропозицією. Кажу: продай сіно, бо, як відомо, у нас в колгоспі є чотири ферми, коні, вівці, свині, а в нього в колгоспі навіть одного хвоста немає.

Г алушка. Брешеш, у мене в кожного колгоспника по дві, а то й по три корови є.

Часник. Мене перебивають.

М і л і ц і о н е р. А ви його не слухайте, він на своїй тери торії говорить мае право. Далі.

Параска. Ач який, хоче закрити нам рота на нашій території.

Палажка. Що таке?

Параска. Щоб тобі на пупі чиряк вискочив.

Палажка. А щоб твоєму Галушці сто чортів у печінку, та таких дрібних, як мак.

Міліціонер. Громадянки, припиніть дискусію. Далі.

Часник. Товаришу старший міліціонере, як звєсно в усьому районі, що в нашому селі є несправедливість — у мене в колгоспі чотири ферми і клаптик лугу, а в нього — жодного хвоста в колгоспі, а лугу вистачило б на десять ферм.

Міліціонер. Громадянине Часник, це мене не цікавить, давайте ближче до діла...

Г а л у ш к а. Ой, викручується, як вуж...

Міліціонер. Далі...

Часник. От яй кажу Галушці: продай сіно. А він заломив таку ціну, що я не стерпів і сказав йому, що це не колгоспна ціна, а чиста спекуляція.

Г а л у ш к а. Бреше, він назвав мене, орденоносця, спекулянтом.

Часник. Правда, назвав я його спекулянтом, а він мене кар’єристом, тоді я пішов у наступлєніє і назвав його куркулем, він теж пішов у наступлєніє і назвав мене бандитом, тоді в мене як у воєнного чоловіка закипіла кров, і я з флангу заїхав Галушці у вухо... Він тоді на мене в атаку, схопив за шию і почав душити, але тут у резерві був мій син Грицько...

Міліціонер. Годі, далі буде говорити Грицько. (До секретаря.) Записав?

Секретар. Записав. Дядьку Часник, як це з флангу та у вухо?

Міліціонер. Давай без запитань, твоє діло писати, і це треба понімать. Ваше прізвище?

Грицько. Грицько Саливонович Часник, комбайнер.

Міліціонер. Як було діло?

Грицько. Я вийшов з хати і побачив, що дядько Галушка душать мого тата, я просив, щоб вони пустили, хотів одірвати їх руки від татового горла, але не міг. Коли ж тато посиніли й закрили очі, я злякався і вдарив дядька Галушку дрючком по голові, вони тоді випустили тата і лягли коло нього. От і все.

Часник. Якби не був у резерві мій син, то Галушка задушив би мене. Він ще коли служив у кавалерії разом зі мною, то в нашому ескадроні його ніхто не міг побороти, був перший по силі, але на шаблях у бою я був перший.

Галушка (схопився з місця). Брешеш, а ти забув, як я врангелівського полковника зарубав, що на*віть товариш Будьонний приїхав подивитись, як я його розполовинив до сідла.

Часник. А хто тебе врятував коло Вапнярки, як на тебе налетіло п'ятнадцять денікінців 2, чия тоді шабля за друга Галушку, як блискавка, падала на голови ворогів? Га? Чия?..

Г а л у ш к а. Твоя. Але як тебе під Суковкіним оточили, то Галушка налетів, як диявол, і тоді...

Міліціонер. Громадяни, давайте не будемо розводити дискусію. Підпишіть протокол.

Часник підписує.

(Переходить на подвір'я Галушки, сідає за стіл. Коло нього секретар.) Протокол номер два. Громадянине, ваше прізвище? Скільки років?

Г а л у ш к а. Галушка, п’ятдесят років, голова колгоспу «Тихе життя».

Міліціонер. Говоріть коротко.

Г а л у ш к а. Що ж тут говорити. Коли б не був у резерві його син, то від Часника тільки дух залишився б. Він назвав мене спекулянтом, я його кар’єристом, бо за сіно я можу ставити ціну, яка нам вигідна, тоді він мене назвав куркулем, я його бандитом, він мене действительно врізав з флангу у вухо. Я ударив з фронту і почав душити. Тоді його резерв з тилу мене по голові, я упав. От і все.

Довгоносик. Прошу зняти розмір гулі на голові.

Міліціонер. Розмотайте голову.

Галушка розмотав.

(Міряє пальцями.) Пиши — гуля на голові упоперек на два пальці і вздовж на чотири. Все.

Довгоносик. Прошу записати мене як свідка, я бачив, як громадянина Галушку вбивав Гриць Часник.

Галушка. Що? Мене убивав? Хто, отой вишкварок? Та коли б він не зайшов з тилу, то я б його розчавив!..

Міліціонер. Ваше прізвище?

Довгоносик. Довгоносик Филимон Филимонович.

Міліціонер. Де проживаєте?

Довгоносик. В обласному центрі.

Міліціонер. Чим займаєтесь?

Довгоносик. Колгоспник.

Міліціонер. Гм, значить у городі теж колгоспи організували?

Довгоносик. Ні, я колгоспник тутешній, колгоспу «Тихе життя».

Г а л у ш к а. Він агент нашого колгоспу по торгівлі.

Міліціонер. А... добре, покажіть паспорт. (Довгоносик подає. Міліціонер довго дивиться.) Паспорт ваш мені не подобається.

Довгоносик. Чому? Паспорт натуральний. Це він випадково упав у воду, і тому ця сторінка...

М і л і ц і о н е р. От чого.він мені і не нравиться. Паспорт треба в чистоті тримати, і це треба понімать. Підписуйте протокол.

Підписують.

(До секретаря.) Ходім.

Довгоносик. Я?

Міліціонер. Ні.

Довгоносик. А паспорт?

Міліціонер повертає паспорт. Ідуть. На вулиці.

Секретар. Товаришу Редька, розкажіть, як воно

з флангу в вухо.

М і л і ц і о н е р. Це розказати не можна, а треба показати. (Повернувся, голосно.) Громадянине Часник і громадянине Галушка, сподіваюсь, що ви до суду проживете культурно і не будете більше битись. Коли ж знову почнете, то сьогодні я буду тут, у сільраді, до десяти годин, викличте,

і я добавочні свєдєнія занесу до протоколу. Так що попереджаю вас, що до десяти ще можу дописати.

Г а л у ш к а. Добре. (Пішов у хату, за ним усі.)

Часник пішов у свою хату, за ним Гриць і Палажка.

Міліціонер (до секретаря). Ходім, я тобі покажу, як з флангу б’ють у вухо.

Секретар. Ні, ні, не треба... Я... я вже зрозумів. (Швидко пішов.)

Міліціонер. Що ж, тоді давайте не будемо показувать... (Насвистує. Одкрив портфель, склав туди протоколи.)

Входить чоловік, веде мотоцикл, оглядає машину. Міліціонер здаля: «Ей!» Показує пальцем, щоб підійшов. Той підходить.

Міліціонер. Громадянине мотоциклісте, хто ви будете?

Мотоцикліст. А для чого це вам? Хто ви такий?

Міліціонер. Хіба ви не бачите? Я — старший міліціонер, товариш Редька, і мушу знати, хто в мене в районі знаходиться.

Мотоцикл іст. А... прошу, товаришу Редька. (Подає документ.)

Міліціонер (узяв, подивився, повернув, витягнувся, взяв під козирок). Звиняйте.

Мотоцикліст. Нічого, нічого...

Міліціонер. Дозвольте йти...

Мотоцикліст. Ідіть...

Міліціонер рушив, чітко відбиваючи кроки. Мотоцикліст дивиться, а коли міліціонер зник, він посміхнувся, сів коло мотоцикла й почав розбирати. Виходить з хати дочка Галушки Галя; підійшла до мотоцикліста.

Галя. День добрий!

Мотоцикліст. Дець добрий!

Галя. Машину поламали?

Мотоцикліст. Зіпсувалась, і ніяк не можу знайти, де саме.

Галя. Ану, давайте, я вам допоможу.

Мотоцикліст. А ти звідки знаєш мотоцикл?

Г а л я. Я комбайнерка, але була і шофером, і на мотоциклі їздила. Давай... А ти відпочинь, а то піт з тебе ллє.

Мотоцикліст. Як звуть тебе?

Галя. Галя, а тебе?

Мотоцикліст. Мене — Степан.

Галя. Дай ключ. (Починає розбирати). Ти що ж — шофер?

Степан. Шофер, але поганенький: от зіпсувався мотоцикл, а я ніяк не доберу, де воно заїло.

Г а л я. Я бачу...

Степан. Що?

Галя. Що ти шляпа, а не шофер... Ой, ой!.. Ну... Оце-то так!.. Коли б ти служив у нас в колгоспі і так запоров машину, жодна дівчина з тобою не пішла б вулицею. Ой шляпа, дивись... Та куди ти дивишся. Сюди дивись.

Чути пісню.

Степан. Да, діло неважне...

Галя. Що ж тепер буде, що тобі хазяїн скаже? Де ти служиш?

Степан. В обкомі партії.

Г а л я. В гаражі обкому! І там тримають таких шоферів?

Степан (сміється). Тримають.

Галя. Ну, тепер тебе виженуть, от побачиш... Степан. Не виженуть, аварія може бути з кожним. Галя. Аварія... Під час жнив виступав по радіо секретар нашого обкому, так він точно сказав, що аварії машин бувають тільки в ледарів, розтяп, нехлюїв або в некваліфікова-них людей, і я з ним згодна.

Степан. Виходить, я ледар, нехлюй, розтяпа...

Галя. Ні, цього я сказати не можу, я ж тебе не знаю. Може, ти просто малокваліфікований.

Степан. Ну, це справа інша.

Галя. Зараз я тобі зберу. (Збирає частини.)

Входять Олексій і Катерина. Катерина співає, Олексій грає на гармошці. Підходять.

Катерина. День добрий!

Галя. День добрий!..

Олексій. Що це у вас — аварія?

Степан. Так.

Галя. Познайомтесь — шофер з обкому партії, товариш Степан, а це трактористка Катерина і комбайнер Олексій.

Вітаються.

Товаришу Степан, доведеться тобі ночувати в нашому селі, а вранці їде машина в район,— одвезуть, там і ремонт зроблять мотоцикла.

Степан. Та я вже бачу, доведеться тут заночувати. Олексій. Ну, що, запоров машину?.. Яка машина, закордонна?..

Степан. Машина вітчизняна.

Олексій. Та ну!

Катерина. Тут і порошинки закордонної немає. Машина зроблена нашими руками.

Степан. Вірно.

Катерина. І зіпсована нашими руками. Вірно4?.. Степан кашлянув.

Чого ж мовчиш?

Галя. Облиш. Людина їхала швидко й застудилася. Кашляти почала. (Сміється.)

Катерина. Нічого, вилікуємо.

Степан. У такого лікаря я згоден усе життя лікуватися...

Олексій. Не погоджуйся, парубче! Не помітиш, як помреш, або будеш при смерті ходити все життя... Катерина. Ви в театрах в городі буваєте?

Степан. Буваю, я дуже люблю театр, навіть сам колись грав.

Катерина. А «Ромео і Джульетту» бачили?

Степан. У нас не ставлять, а в столичному театрі бачив, і не раз.

Олексій. Приходьте ввечері до нас, ми будемо готувати «Ромео і Джульетту», може, допоможете. Правда, Катерина в нас режисер знаменитий, проте...

Катерина. Ну, ну... Хоч не знаменитий, але й не поганий.

Олексій. Вона в десятому класі такий гурток створила, що я ледве школу закінчив, усе грав...

Катерина. Не тому, що грав, а тому, що перегравав. Так ми за вами зайдемо, прийдете?

Степан. З радістю.

Г а л я. А де ж буде репетиція?..

Катерина. Коло старих верб на річці.

Галя. Добре. (Взяла мотоцикл, веде на своє подвір'я.) Ходім!

Мотоцикліст пішов за нею.

Катерина (услід). Залишайся в нас назавжди. Я тобі перші ролі давати буду. У тебе в очах є щось аварійне...

Степан, (посміхнувся). Подумаю...

Пішли.

Виходить з хати Гриць, підійшов до тину, тихо «Галю, Галю!» Відійшов, став коло дерева, закурив. Тихо співає «Ой гаю, гаю, зелен розмаю...»3

Виходить Г а л я.

Гриць (перескочив через тин). Галю!

Галя. Іди звідси, іди, з тобою не тільки говорити я не можу, але й бачити тебе не хочу.

Гриць. Галю!

Галя. Іди, зараз же...

Гриць. Добре, але ти мусиш знати все...

Галя. Нічого я не хочу. Я знаю, знаю одне, що була сліпою, слухала, зустрічала тебе, як свято... І що ж, дурна...

Гриць. Галю!..

Галя. І як ти наважився прийти сюди, чого? Може, хочеш добити батька мого? Чого ж ідеш з порожніми руками, витягни дрючок з тину... Я зараз викличу тобі батька. (Повернулась, пішла в хату.)

Гриць. Галю!.. (Пішов на своє подвір'я.)

Виходить старий Часник.

Часник. Ой! (Узявся за шию.) Болить... Дякую, сину, врятував батька, задушив би мене Галушка... Ой!

Г р и ц ь к о. Вас я врятував, та загубив себе... (Витягнув зошит, пише.)

Часник. Ти що ж, суду боїшся? Не бійся, суд буде на нашій стороні. От почуєш, вирок буде справедливий.

Гриць. Для мене суд уже відбувся, тату, і я вирок знаю. (Читає вірші.) Зустрілись вперше ми...

Часник. Хто?

Г р и ц ь. Де шелест трав пахучих. Ми слухали розмову верб старих... Ні... ми слухали... так... Невже тебе я більше не побачу, невже у серці біль мою?..

Ч а с н и к. Та що з тобою? Що ти мелеш? Ти що, десь сьорбнув горілки?.. (Підходить.)

Гриць. Ідіть, тату, ідіть від мене... Не можу з вами говорити.

Часник. Що таке?

Гриць. Хай будуть прокляті всі ваші суперечки... Колись сварились за межу, рубали голови один одному, а зараз за ціну один одного...

Часник. Мовчи, тут не ціна, а лінія, і ти зелений ще мене вчити...

Гриць. Ідіть, не можу бачити я вас, чуєте?

Виходять Галушка, Галя, Довгоносик.

Ч а с н и к. Не хочеш бачити мене, батька свого, то чого ж стоїш? Можеш забиратися звідси, куди хочеш?

Гриць. Тату...

Часник. Мовчи й не перебивай, коли я говорю, знай дисципліну, коли говорить батько. А не хочеш слухати, так даю тобі строк до ранку, а там — щоб я тебе не бачив! (Пішов у хату.)

Гриць вийшов на вулицю.

Г алушка. У неприятеля починається заколот... Це для нас краще. А де ж шофер?

Галя. Мабуть, у саду. Товаришу шофере!

Входить Степан.

Степан. Я вас слухаю.

Галя. Знайомтесь — батько мій.

Галушка. День добрий!

Г а л я. А це наш...

Довгоносик (перебиває). Филимон Филимонович Довгоносик.

Г алушка. Дочка розказувала, що мотоцикл у вас...

Степан. Зіпсувався.

Г алушка. Прошу, сідайте.

Сідають коло столу.

Завтра ми вас доставимо в район, а там справлять. Галю, виносьмо щось перекусити — чоловік з дороги дальньої, та й нам не завадить чарчину перекинути.

Галя пішла в хату.

Значить, ви шофер самого обкому партії і, мабуть, їздите з секретарем, га?.. їздили?

Степан. їздив, аякже...

Галушка. От добре, що я зустрів вас. Галю, Галю, візьми графин великий, бо в нас розмова буде довга!.. Чуєш? Галя (з хати). Добре.

Г а л у ш к а. Скільки получаете на службі? Довгоносик. Ненормований день?

Степан. Так.

Довгоносик. Сімсот п’ятдесят плюс калим?

Г алушка. А що це калим?

Довгоносик. Підвезе кого-небудь, щоб ніхто не знав, наліво, значить.

Степан. У нас цим не займаються.

Довгоносик. Брось. (Ударив по плечу.) Я вашого брата знаю, нема такого шофера, щоб не вів комерції: коли не калим, то деталями торгує.

Галушка. І чого ти присікався до чоловіка? Кожен у своєму ділі веде комерцію, як може... Кожен хоче мати цвітущу жизнь...

Галя виносить графин, Параска — тарілки.

Це моя жінка, Параска, а це, Парасю, отвєтственний шофер з області, наш гість.

Степан мовчки вітається.

Параска. Прошу. Наливайте.

Галя йде до хати.

Г алушка. Будьмо.

П’ють, закушують.

Параска. Як воно в городі, не чути, з матерією буде колись краще чи ні?

Степан. А що, у вас дуже велика недостача? Параска. Хвалити бога, Филимон Филимонович дістає, тільки дорого. І коли воно божеська ціна буде на крам? Степан. А почому платите?

Параска. Коли що в крамниці коштує сто, ми платимо сто п’ятдесят, а то ще й більше.

Степан. Нащо ж ви платите так дорого?

Довгоносик. Ідіть купіть за державну ціну, будете два дні стояти. Мого одного агента недавно баби в черзі побили так, що три дні лежав.

Г а л у ш к а. А, що там дорого, аби було. Який дорогий товар, що привозить Филимон, а розбирають в одну хвилину. Що не кажіть, а грошики в кожного є, і жизнь у нас цвітуща. Вип’ємо ж за цвітущу жизнь.

Всі цокаються.

Степан. На трудодні багато грошей одержали?

Галушка. Та ні, у кожного є дві-три корови, телята, бички, садиби кожен приспособив для города, значить, на продаж. Таку агрикультуру запровадили в садибах, що з кожного клаптя землі беруть, аж вдивительно, по кілька, раз. В курсі дєла... Повірите, такі в нас усі агрономи в себе на садибах, що й світ не бачив... В курсі дєла...

Параска. Раніше було гірше; а два роки тому Филимон Филимонович відкрили у вас в городі на базарі магазин нашого колгоспу, то діло пішло так організовано! За ваше здоров’я, Филимоне Филимоновичу!

П’ють.

Г алушка. Твоє здоров’я, Филимоне!..

Довгоносик. Дякую. Я для цвітущого колгоспного життя здоров’я свого не пожалкую. Діло велике, треба знати, коли продати, яку ціну встановити, коли її підняти.

Г алушка. Золото, а не чоловік. Усе робить, усе дістане, що хочеш...

Степан. Не може бути?..

Довгоносик. Хочеш одріз добрий на костюм, у тебе, я бачу, неважний, дам записку до мого агента в області, і зразу будеш мати по твердій ціні, без комісійних.

Степан. Давай, дякувати буду.

Довгоносик (пише). На, і знай наших. Колись підвезеш у місті.

Степан. А підвезу, неодмінно підвезу.

Г алушка. Слухай, товаришу отвєтственний шофер. У мене до тебе просьба є: чи не можеш ти передати від мене листа секретарю обкому? Га? Ти ж його, мабуть, побачиш...

Степан. Чого ж, з радістю. Щось просити хочете в секретаря?

Галушка. Та ні.

Довгоносик устав.

Ти.ж куди?

Довгоносик. Ви ж знаєте, папашо, я політики не люблю. Ми люди тихі, це діло не нашого розуму. (Пішов.)

Г алушка. Золото, а не чоловік. Одна біда — не любить політики. Такий тихий, такий уже смирний.

Степан. А видно...

Галушка. Так от, товаришу отвєтственний шофер. Бачиш — ото хата мого сусіди. Там живе голова колгоспу «Смерть капіталізму», Часник. Дуже вредний чоловік. Він кар’єрист, усе за рекордами гониться і, правда, набрав їх багато, і по тваринництву, і по технічних культурах, але по зернових ніяк не може узяти. У мене діло стоїть краще. От він мені й заздрить і всякі капості робить, людей підбурює, агітацію розводить і пише на мене доноси... Одне слово, себе виставля, як дуже ідейного, а справді він трохи той, помєшаний на рекордах. Що ж він зробив?.. Наказав одному трактористові, щоб той йому дав світовий рекорд. Той пошкрябав зверху великий лан і дав світовий рекорд. Про це в усіх газетах напечатали, а вродила на цьому лану нужденна пшеничка. Тоді він свого сина, комбайнера, ставить на цей лан і каже йому: «Дай світовий рекорд, бо з хати вижену». Син як рвонув, так у нього комбайн, як автомобіль, бігав по лану. От син його теж дав світовий рекорд. Знову в газетах почали печатати...

Степан. Так що ж, у нього пшениця погана, все так було зорано?

Галушка. Ні, він же для себе не дурний. В курсі дєла. У нього добра пшениця. Це тільки на тому лану, де наказав поставити рекорди. Так от я про це й хочу написати секретарю, бо чув, що Часника за рекорди хочуть до ордена приставити, з району така чутка пішла.

Степан. Напишіть, а я передам.

Довгоносик виносить патефон, ставить пластинку.

Галушка. Я поштою не хотів посилати. Писав я вже про це в район, але там поклали під сукню в канцелярії. Так воно може бути і в обкомі, краще буде, коли до рук передати, а я тобі за це десятку дам.

Степан. Що ви, я це зроблю безплатно...

Патефон грає.

Довгоносик. Бери, бери... не стісняйся...

З вікна другої хати виглянули Часник і Палажка.

Степан. Ні... ні, безплатно.

Входить Час н и к, несе патефон, ставить на стіл, за ним його жінка

з пластинками.

Часник. Дай-но «На городі верба рясна»4, ми нею їхню музику зразу поб’ємо.

Палажка. На.

Часник ставить пластинку.

Галушка (слухає). Бачите, який уредний. Филимоне, став марш на духовому оркестрі — і йому кінець...

Довгоносик. Єсть. (Ставить пластинку.)

Часник (слухає). Значить, наступлєніє. Давай, жінко, червоноармійський хор Александрова 5 — він не тільки їх марш, а й гармату переб’є...

Палажка ставить пластинку.

Галушка (слухає). Побив, гаспид, побив. Ходім до хати.

Всі йдуть.

Часник (спиняє патефон). Неприятель відступив повністю. (Бере патефон і несе до хати.)

Входить дівчина.

Дівчина. Тітко Палажко, тітко Палажко! Та тітко Палажко! Опоросилася наша льоха Примадонна.

Пал а ж к а. Скільки поросят?

Дівчина. Двадцять одно, та всі такі здорові.

Палажка. Поздоровляю тебе. Знову рекорд.

Дівчина. Спасибі. Тітко Палажко, але як же Примадонна зможе їх годувати, та в неї не вистачить ні молока, ні сосків для всіх?

Палажка. Це задача. Що ж, подзвоню я зараз в район зоотехніку — нехай скаже по науці, як бути. (Бере крізь вікно телефон, ставить на вікні, крутить.) Район? (Крутить.) Дайте зоотехніка. Добре. (Крутить.) Зоотехнік? День добрий. Говорить завідуюча свинофермою колгоспу «Смерть капіталізму» Палажка Часник. У нас опоросилась Примадонна. Що? Не чуєте?.. А ви притискайте дужче до вуха трубку... У нас опоросилася Примадонна, двадцять одно порося. А може вона вигодувати не більше як чотирнадцять. Як годувати сім?.. Що?.. Ага... Значить, наука цього діла не знає. А що ж робити? Що? Зарізати?.. Це нам не підходить... (Поклала трубку.)

Дівчина. Що ж він?

Палажка. Каже, що наука з такою кількістю опоросу ще не встрічалась, тому ніяких вказаній про це нема. Дівчина. Що ж робити, тітко Палажко?

Палажка. Яка я тобі тітка? Я зараз завідуюча свинофермою.

Дівчина. Неважна в зоотехніка наука...

Палажка. Поговори мені... неважна... понімаеш ти. Наука є наука. На науку завжди зважай, але й свій розум май... От що, піди до тесляра, скажи, щоб зробив у точності дерев’яну свиню, щоб з гладеньких дощок. В животі нехай поробить дірки, щоб шийка літрової пляшки пролізла. В пляшки наллємо молока, надінемо соски, повтикаємо з того боку, і поросята, маленькі, дурненькі, почнуть смоктати. Ще краще відгодуємо, по часах будемо годувати і в точності по науці... Біжи...

Дівчина. Спасибі, тіточко, тозаришко завідувачка... ( Побігла.)

Палажка. То-то ж, наука є наука...

Чути далеко духовий оркестр, кавалерійський марш.

Часник, одягайся, твої козаки їдуть.

Виходять Галушка й Степан.

Степан. Да, цікаво ви живете... Що це за музика?.. Галушка. Це Часника хлопці обучаються кавалерійському дєлу. В нього добра стайня в колгоспі, рисаки такі, що, може, і в області таких нема. Зараз буде приймати тут хлопців. Два рази на тиждень вчаться. Ходім у садок.

Степан. Чекайте, я хочу подивитись.

Вийшов Часник у новому піджаку, в кавалерійському картузі, крутить вуса.

Галушка. Отак завжди, стане, як півень, і крутить вуса.

По вулиці до воріт Часника біжать хлопці, дівчата, підходять колгоспні баби... Часник став на пеньок. Чути команду.'Входять музика н т и, за ними в строю 9 хлопців і 3 дівчини. Спереду командує з великим чубом маленький на зріст колгоспник П у п в старих з лампасами шароварах часів громадянської війни. Музиканти спинились.

Пуп. Стій! Праворуч! Струнко! (Взяв під козирок, іде до Часника.)

Часник теж узяв під козирок.

Дозволь доложить, товаришу командир.

Часник. Докладай, товаришу Пуп.

Пуп. Сьогодні заняття ескадрону колгоспу «Смерть капіталізму» проходили повністю три години. Перша година — ізученіе другої глави «Історії партії» 6. Читав уголос і пояснював комсомолець Трохим Дудка. Інші дві години проходили в рубці лози. Отличилися сьогодні Трохим Дудка— шість лозин зніс під корінь, а також Гандзя Кошо-ва — п’ять лозин. Найбільше відстав сьогодні Іван Перепелиця — зрубав одну лозу і трохи навредив кобилі Відьмі вухо.

Часник. Відьмі! Сучий син.

Перепелиця. Вона дуже мотала головою.

Пуп (швидко повернувся). Мовчать, струнко!

Часник. Здрастуйте, товариші, будущі воїни Червоної Армії!

Усі. Здрастуйте!

Часник. Вільно.

Пуп. Вільно!

Часник. Гандзю і Трохиме.

Пуп. Гандзя і Трохим, до мене три кроки вперед, кроком руш!

Підходять.

Часник. Вітаю вас з успіхом, але це ще не рекорд. Пам’ятайте. Наказую помістити фотографії Гандзі і Трохима на видному місці, також помістити рисунок, як рубає Перепелиця вухо кобилі Відьмі, і описать, щоб усі знали такого вояку.

Навкруги регочуть.

Виконання цього наказу покладаю на товариша Пупа.

Пуп. Слухаю, товаришу командир. Я вже його намалюю і опишу... Гандзя і Трохим... Праворуч. Кроком руш. Стій. Кругом...

Часник. Друге заняття я буду проводити сам. Врем’я вже по рубці давати рекорд. Мало підтягуєш їх, товаришу Пуп.

Пуп. Так точно, стараюсь по силі возможность

Часник (дуже голосно). І бачив я, як на коні деякі сидять, як галушки, виправки нема.

Галушка. От уредний, це він навмисне, гаспид...

Часник. Через два дні відкриємо побудований нашим колгоспом колбуд. Призначаю перед колбудом парад, а потім всенародні танці. Командувати парадом буде товариш Пуп.

Пуп. Слухаю!

Часник. Дивись мені, будуть гості з сусідних колгоспів...

Пуп. Прийняв во вніманіє і точное спольнєніє...

Часник. Приймати парад буду не я...

П у п. А хто ж?

Часник. Не перебивай. Слухайте всі... Коло нас проходять воєнні маньоври. На них присутствує маршал Семен Михайлович Будьониий. Я йому написав про відкриття колбуду і про парад як старий будьоннівець і получив телеграму...

Галушка. Не може бути.

Часник. Галушка не вірить, а телеграма ось... Слухайте всі!

Пуп. Струнко!

Часник (читає). «Село Хмарки, колгосп «Смерть капіталізму», голові Саливону Часнику». Чути всім?

Голоси. Всім.

Часник. Всім чути?

Г о л о си. Чути.

Часник. Повторюю: «Голові Саливону Часнику» — О! «Дорогий товаришу Часник,— дорогий... Чули? — Дякую за запрошення. Добру робиш справу, що виховуєш кавалеристів та виховуєш добрі коні. Як тільки дозволить час, неодмінно приїду. Гарячий привіт усім колгоспникам. Семен Будьонний». Чули?

Г о л о с и. Чули.

В строю аплодують.

Пуп. Струнко!

Часник. Так що парад буде приймати товариш Будьонний. Пойняв, Пуп, як треба підтягуватись?

Пуп. Пойняв і прийняв до спольнєнія. Я з них душу витрясу.

Часник. Неправильно. Що ж ти, Пуп, по-старорежим-ному хочеш учити їх?

Пуп. Винуват... Не всю душу, а так, трошки, щоб піт виступив. Воно тоді краще наука йде.

Часник. Це діло інше. В колбуді ми дамо виставу, а перед нею — торжественна часть, на якій виступить товариш Семен Михайлович Будьонний. Всім колгоспникам «Смерть капіталізму» завтра у конвертах розішлють запрошення, без яких ні одна душа в колбуд не пройде. А також запрошення одержать з колгоспу «Тихе життя» Катерина Бунчук і Галя Галушка як найкращі артистки нашого села, що будуть грати. От і все...

Голоси. А чому тільки Галя і Катерина? А ми? Ми теж хочемо.

Часник. Галя і Катерина опредільонні таланти, а таланти треба поважати. Вас же не запрошують, бо ви є разом із своїм головою Галушкою несознательні — ви одмовились будувати з нами колбуд. Внесіть тепер п’ятдесят тисяч карбованців — тоді одержите запрошення і почуєте товариша Будьонного. Все. Можете розходитись.

Пуп. Вільно. Можна покурить, а хто хоче — розійтись.

Г алушка. Ой, уредний, за горло взяв...

Голоси. Товаришу Галушка! Товаришу Галушка! Як же це так? Ми теж хочемо!

Колгоспники обступають Галушку, він зліз на бочку.

Галушка. Громадяни, не хвилюйтесь. В день відкриття колбуду я призначаю весілля дочки моєї Галі з Филимоном Филимоновичем Довгоносиком. На весілля я як старий награждьонний будьоннівець запрошу товариша Будьонного,— він не одмовить, в клубі виступить і прийде до нас неодмінно. На весілля я запрошую всіх колгоспників нашого колгоспу (дуже голосно), вгощаю всіх! Без конвертів...

Часник. От вредний.

Галушка. І в нас скоро буде колбуд. Держава нам збудує, і не будемо витрачати наш колгоспний капітал. Я вже договорився в районі.

Часник. Пуп, перебий його оркестром.

Пуп. Єсть! (Підбіг до оркестру.)

Галушка. І в районі мені сказали, що збудують...

Часник. Пуп, давай!

Пуп махнув рукою, оркестр заграв польку.

Пуп. Хлопці, дівчата... (Грає на трубі, танцює.)

Галушка говорить, його не чути. Повернувся, махає кулаком до Пупа.

Гримить оркестр. Починаються танці.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА КАРТИНА І

Місячна ніч. Старі верби схилились над річкою, за ними далеко видно млин. Виходить Довгоносик, він грає на гітарі, співає «Давай пожмем друг другу руки и в дальний путь на долгие года». За ним вийшов Степан.

Степан. Яка хороша ніч!

Довгоносик (співає).

Когда простым и нежным взором

Ласкаешь ты меня, мой друг,

Необычайным цветным узором Земля и небо вспыхивают вдруг...

Степан. Он зоря упала, як покотилась...

Довгоносик. Да, зірвалась... «Растают дни, как пена моря...» Вдивітельна вещ природа,— скажім, зоря — як високо, а й та зривається... «Веселья час и боль разлуки хочу делить с тобой всегда...»

Степан. Ти хочеш сказати, що так буває і з людьми?

Довгоносик. Да, люди не зорі, де зірвешся, ніколи не знаєш... (Грає на гітарі і наспівує.) «И в дальний путь на долгие года...» Но єсть такі хвеномени, що ніколи не зриваються...

Степан. По-моєму, ти теж хоч і не феномен, але спритний чоловік. Все те, що розказав мені про свою роботу, так ти просто... От жаль, що зараз не підберу такого слова...

Довгоносик. Я, брат, чоловік стріляний, моє діло непомітне, но значеніє має. От, скажім, кооперація на селі. Конешно, народ там не понімає комерчеського діла. Навколо золото лежить, тільки бери, хапай... Я вже в нашому районі організував помощ колгоспнику.

Степан. Як?

Довгоносик. Діло велике... Ми з Галушкою почали купувати по добрій ціні усякі лишки в сусідних колгоспах, а потім з нашого колгоспу у город, у нашу колгоспну крамницю. Вигода дуже велика.

Степан. А закон?

Довгоносик. Тепер, брат, один закон — аби у мене була цветущая жизнь. (Грає на гітарі «Катюшу», співає.) Хочеш, шофере, цвітущої жизні? Буде. Діставай нам резину для машин.

Степан. Це зараз не так легко.

Довгоносик. Брось. Ти метнися по гаражах, головне, найди собі двох-трьох спритних шоферів, і діло піде. У нас такі обороти в городі, що резина нас ріже без ножа. Платити буду добре. Я, брат, не скупий і грошей ніколи не жалкую.

Степан. А що тобі їх жалкувати, хіба це з твоєї кишені?

Довгоносик. Конешно, не з своєї, з обчественної, але є такі, що пообіцяє і обжулить свого ж, о, є хвеномени. Я тебе з одним у городі познайомлю, він у винному ділі служить,— це, брат, хвеномен, куди — король...

Степан. А що ж він там робить?

Довгоносик. Хімік, хімік — з нічого гроші робить, і які гроші!..

Степан. Фу, мені аж душно стало від твоєї розмови, аж рука засвербіла. (Стиснув кулак.)

Довгоносик. У мене теж руки сверблять за такою хімією. І так я пробував, хотів пристроїтись, так усі місця зайняті. (Грає і співає.)

Степан (сідає коло містка). Що ж, женишся? Довгоносик. Женюсь... Яка дівчина, га?! Перший сорт, правда?

Степан. Гарна...

Довгоносик. Ти знаєш, цілий рік терзала мою душу, ох, як терзала! Я, брат, що тільки не робив, чувстві-тельні листи писав. Скільки подарунків взяла її мати,— таку дівчину взять нелегко. Між нами, Гриць, сусід Галі, мені все діло портив, але сьогодні зірвався, да, зірвався. «Другому приветно заблещут ее огненные глаза...»

Чути спів дівчат.

Співають... Мабуть, там і наші артисточки. Ходім. Степан. Іди сам, а я трохи помилуюсь природою.

Довгоносик вийшов, граючи на гітарі, а Степан пішов за верби. Входять Катерина і Галя.

Катерина. Отож, мабуть, Филимон співає, ач, як виводить...

Галя. Нехай співає, йому весело.

Катерина. А тобі?

Галя. Мені теж...

Катерина. Щось не видно по тобі. Чого так дивишся на місяць?

Галя. Такого неба, мабуть, ніде немає, Катерино. Прощайте, зорі, прощай, місяцю, прощай, дівоче сонце...

Катерина. Прощай, місяцю, завтра Галя виходить заміж і буде дивитися тільки на носика свого Довгоносика. Галя. ІАовчи, не нагадуй. Весілля не буде... Катерина. Як!? Батько ж твій оголосив при народі. Галя. Завтра я...

Катерина. Що?

Галя. Мене тут не буде...

Катерина. А де ж ти будеш?

Галя. Катерино... (Заплакала.)

Катерина. Ага... Ну... плач, плач...

Галя. Не жартуй, Катерино. Може, це моя остання

ніч.

Катерина. Коли думаєш топитись, то зроби це коло млина, он там. Там глибоко, не випливеш...

Галя встала.

(Вхопила Галю за руки, притягнула до себе.) А коли думаєш вішатись, то вибирай добрий сук, щоб не обламався.

Галя. Пусти!..

Катерина (обняла її). Як мені хочеться дати тобі ляпаса. Ух, аж рука свербить — і як я могла з тобою дружити, з таким мішком сліз! Та перестань, а то від сліз твоїх у мене вже спідниця мокра, місяць не висушить, хлопці засміють... Нащо дала згоду Филимону?

Галя. Я не давала.

Катерина. Виходить, батько твій без твоєї згоди? Чого ти зразу не сказала? Ах ти ж, чортова Галушка, стара шкапа, харцизяка, моталига, та ми ж за це прилюдно обскубемо усю його голову. Що він собі думає, лантух з половою, що це йому старий режим?! Сьогодні ж я поведу всіх дівчат в наступлєніє... Дівчата!..

Галя. Катерино...

Катерина. Мовчи. Ми сьогодні ж стягнемо його з ліжка, повідкручуємо всі його деталі, як з старого трактора. Чекай, невіро, ми тобі...

Галя. Мовчи, батько не винен.

Катерина. Що?

Галя. Я сама не знаю, як це сталось. Я люблю Гриця, але коли він тоді дрючком... Ой, я така нещасна...

Катерина. Ну...

Галя. Сказала... що... його ненавиджу. Филимон, мати й батько почали дорікати мені, і я зопалу сказала... Катерино... що робити, що тепер робити!.. Ой, я така нещасна.

Катерина. Так, значить, спи, старий Галушко, спокійно, наступлєніє відміняється... Жаль, за дурною головою й очам горе... Сльози не допоможуть. Гриця ти не любиш, тобі здається. Коли б любила, то так би не зробила... Подумаєш, вдарив старого Галушку по голові, ну й що ж, дрючок переламався і все. Об його казан шаблі ламались, а не то що дрючок. Що ж тепер робити? Не знаю і думать про це не хочу... От тільки Гриця жаль, а тебе ні. Хіба це любов? Це холодець, кисіль! Любов справжня, дівчино,— це полум’я, це вогонь в душі такий, що в ньому вигоряє все. Закохані не плачуть... Згадай італійську дівчину Джульетту, яка любила так, немов любов дівчат усього світу з’єдналася тільки в її одному серці. І їй не пощастило, теж через дурних батьків, загинув її коханий, а потім і вона себе убила, а перед смертю згадай, що сказала:

Коханий стиснув пляшечку рукою...

Отрута, бачу, викликала смерть.

Скупий. І краплі не лишив мені.

Що діяти! Його я поцілую,

Гірку отруту вип’ю з уст його І тим врятуюся...

Але отрути не було, і вона вдарила себе кинджалом у серце. А ти плачеш. Така дівчина була, а ти — мокра курка. Коли у тебе вирвали слово, яке йшло не з серця, тоді безчесні Филимон і твої батьки. Встань! (Крикнула.) Встань, іди зараз і при нас скажи це йому, плюнь йому в очі!.. Удар його в лице — за любов свою, за любов італійської дівчини!.. Ходім, я'допоможу тобі з радістю... Ходім... (Схопила її за руку і потягнула.)

Входять Часник і Палажка.

Палажка. Тут посидимо. Місце ж таке, кращого на весь район не знайдеш. Сідай...

Часник. Час додому.

Палажка. Сідай, Саливоне, сідай, хоч трошки посидимо.

Сіли.

Ох... ох...

Часник. Ти чого зітхаєш?

Пал ажка. Ох... (Обняла Саливона.)

Часник. Ну... ну, стара...

Палажка. І чого це я стара, коли я життя відчуваю... Ох, ох... і як відчуваю...

Часник. Ну... ну... і народ же ви, баби, вам би тільки місяць посвітив і...

Палажка. І що...

Часник. Та забери руку.

Пал ажка. Саливоне, а ти ж сам говорив, що при вільному польному комунізмі таких, як ми, зватимуть ще зовсім молодими.

Часник. То ж при комунізмі...

Палажка. І примічаю я, Часник, аж соромно говорити, роки ось ідуть, а місяць і всю красу цю, як в молодості, відчуваю. І чого це так, га?

Часник. По плану чоловік відроджується, а не сам по собі. Від господарства краса і розуміння всього йде. Для голодного місяць — одне роздратовання, а для нас він гарний, і дерева ці, і все життя красу має. Чоловік міцно на землі стоїть. Ти думаєш, я не відчуваю (обняв Палажку). Ех, Палазю, нам ще років п’ять на мирному стані, і тоді...

Палажка. А коли війна?

Часник. Війна? Будемо битись, але з такою люттю, що світ не бачив, бо людина над усе лютує, коли їй дах заважають будувати.

Входять Галушка і Параска.

Параска (тихо). Часник і Палажка.

Г алушка. Ходім звідси.

Параска. І на нашому лузі, на кращому місці розсілись... Ходім...

Галушка. Параско!..

Параска (схопила його за руку). Ходім... (Веде Галушку, сіли коло Часника і Палажки ') Ох... ох...

Галушка. Ти чого стогнеш?

Параска. Ох... ох... Галушечко ти моя!.. (Обняла його,)

Галушка. Ото ще... не жартуй...

Параска. Ох, Кіндрате, подивись, як гарно на нашому лузі, як місяць світить...

Г алушка. Гарно. (Тихо.) Забери руку, а то Часник...

Параска. Що Часник! Я на своїй території нікого знати не хочу. нУ> чого ти мовчиш?.. Та говори, Галушко, вони тут для нас безбілетні...

Палажка. Ми безбілетні... Ану, Часник, скажи їм, хто ми єсть.

Параска. Ти чого ж мовчиш, Галушко, чув?..

Палажка. Та не мовчи, Часник!..

Часник. Ходім звідси...

Палажка. Ні, не піду, я їй покажу, хай тільки ще рота відкриє.

Параска. Галушко, Галушко,— на нашій території, і ти мовчиш!

Г алушка. Відстань...

Виходять двоє рибалок — дід Остап і дід Тарас.

Остап. Ой, та це ж мій голова Часник з жінкою сидять.

Тарас. О, і мій голова — Галушка з жінкою...

Остап. На найкращому місці сіли, а я там принаду кинув.

Тарас. Пропало діло,— ходім.

Параска. Та не мовчи, Галушко! (Кидає у воду грудки.)

Остап. Всю рибу розжене, чортова баба.

Тарас. Ходім на інше місце.

Остап. Ні, сідай, кидай вудки і стеж за мною.

Сіли, закинули вудки.

А мій голова Часник ого-го... голова... Та що твій Галушка,— він порчений, да, порчений...

Т а р а с. Що, порчений?.. Виходить, мій голова Галушка не ого-го?..

Остап. Ні... Часник — це голова ого-го-го, на весь район ого-го-го...

Тарас. Виходить, мій Галушка — останній чоловік у районі?

Остап. Раз ти, старий чорт, в латаних штанях завжди ходиш — виходить, твій голова Галушка — свиня, пойняв?.. Ой, клює... клює... раз! Зірвалась... От така... (Показує.)

Тарас. Ну, а як свиня мій голова — ого-го-го?

Остап. Як свиня Галушка на весь район ого-го-го...

Часник і Палажка встали і пішли.

Параска. Тьху, чорти б вас узяли. Це Часник їх агітує проти нас, це він, він. Та чого ти мовчиш, Галушко?

Г алушка. Мовчи ти, не розстроюй мене. Ну і вредний Часник, я ж тобі, почекай!

П а р а с к а.,Нагримай на дідів, ну, чого ти мовчиш...

Галушка. Не зачіпай їх, Парасю, бо потім не відчепишся.

Параска. І коли їх домовина візьме, щоб вам ні дна ні покришки!

Пішли.

Остап. Відступлєніє по всьому фронту. Ходім, я там принаду кинув... Риби там ого-го-го.

Тарас. Не ого-го-го, а ого-го-го-го...

Ідуть, сіли, кинули вудки, відганяють комарів.

Остап. Клює?

Тарас. Не клює... (Пауза.) Клює?

Остап. Не клює...

Тарас. Не клює...

Остап. Риби тут не ого-го-го.

Тарас. І навіть не ого... Діло табак.

Остап. Діло табак... Ходім, Тарасе, до старого млина, там глибоко, на дні корчі, і риби там багато...

Тарас. А може, тут на мілкому спробуємо, карасі й лини вночі йдуть на мілке...

Остап. Дурний, на мілкому тільки щука чигає на здобич...

Тарас. Та мені трохи боязко, там у корчах стільки чортів. Недавно кум мій ловив там рибу, так щось як почало хрюкати та як схопило його хватку,— він ледве втік і хватку кинув, А вранці шукав і не знайшов її.

Остап. Не бійся, я все вчитав. Ось, бачиш, книжечка. Омелян Ярославський8 написав. Це, брат, первий чоловік в Союзі, що бореться з чортами, відьмами, з нечистою силою, і його вони духу не можуть зносити, так я її беру завжди в небезпечне місце. Віддеру півсторінки, скручу махорки, і від такої цигарки з його книжки всі чорти тікають вже в другий район. На, закручуй.

Тарас. Та тут уже й мало листків залишилось... (Закручує.)

Остап. Нічого, вистачить. Це, брат, перве средство. (Пускає дим.) Провірене. Ходім сядемо в човник і почнем чортів лякати...

Пішли. За кулісами чути голос Катерини й удари.

Вискочив Олексій, його гонить Катерина. Вони б’ються палицями,

як шпагами.

Катерина. Давай, давай, дужче бий!..

Олексій. Ой, ти знову по руці вдарила!.. Ой, ще раз врізала! Ой, Катерино... ой! (Відбивається.)

Катерина. Давай... давай, Меркуціо9!.. Раз!.. Падай... падай...

Олексій упав.

Текст, зразу текст.

Олексій. «Поранено мене, чума на ваші доми, мені кінець...» Ой, ти так стукнула мене по руці... /

Катерина. Не так упав, не так сказав... Давай спочатку... Ну! (Піднімає палицю.)

Олексій. Катерино, ти мені всю руку побила. Дивись, кров на пальці...

Катерина. Мовчи... що кров на пальці, коли тут смерть, Меркуціо, і коли ти по правді не будеш битись і вмирати — я відіб’ю тобі всі пальці і навчу... Мішок з половою... вставай!..

Олексій. Товаришу режисер, дай відпочити хвилину.

Катерина. Вставай.

Олексій. Катерино, я бачив Гриця, та він...

Катерина. Що, плакав?..

Олексій. Звідки ти знаєш?..

Катерина. Знаю я цю породу, такий же Гриць, як і Галя, не здатні ні до чого, белькочуть про кохання й тільки. Підвела я Галю до Довгоносика, штовхнула, а вона втекла — доведеться мені взятися...

Олексій. Це ти вже занадто...

Катерина. Що занадто? Мовчи! Ти теж такий, як і вони, усі ви в цілому районі нашому, скільки є вас, хлопців, а щоб хоч один украв дівчину й завіз кудись далеко... далеко, або з кохання став блідим, щоб горіли очі, спалахували вогнем, щоб ішов селом і кожна дівчина з пошаною дивилася б на нього, щоб видно було, що не макітра шкандибає... А, та що тобі говорити, коли ти сам мішок з половою, макітра кучерява, прочірікаеш комусь: «Я тебе кохаю»,— а вона у відповідь — чирік, чирік: «Я теж, я теж»,— і це все, на ціле життя... Всі ви з одного тіста. Мабуть, помру і не побачу справжнього кохання...

Олексій. Катерино, ні, ти ще не знаєш, що ця макітра кучерява зробити може. Поклади руку тут, послухай, як серце б’ється в мене... Знай, цієї ночі з тобою трапиться те, про що буде говорити не тільки наш район, а область, республіка... Так, це трапиться цієї ночі...

Катерина. Ой... ой...

Олексій. Приготуй щось закусити, пляшку вина, вийди з хати і чекай на мене, я прийду і вкраду тебе.

Катерина. А я думала... Ех ти, макітра... Починай, Меркуціо... (Підняла палицю.)

Олексій. Катерино... Катерино... Стій! Стій!

Катерина жене його в воду.

Стій... Помиримо Часника з Галушкою, і в день відкриття клубу буде весілля Гриця і Галі...

Катерина. Галушку й Часника помирити? Та хіба ти не знаєш їх? Часник дасть швидше руку одрубати, а* Галушка праве око...

Олексій. А як ти думаєш, товариш Будьонний приїде на відкриття клубу?

Катерина. Не приїде. Коли б він почав їздити на всі запрошення, ого, що б було...

Олексій. А коли приїде — і нам допоможе. Я розкажу тобі...

Катерина. Що ж, давай, хоч я й не вірю, щоб в цьому черепку родилась думка. Проте, раз було колись, навіть каміння заговорило. Виходь з води і розказуй.

Олексій. Листа напишемо Галушці від Будьонного. (Робить жест, ніби підкручує вуса.) «...Дійшла до мене чутка, ніби дочку маєш на виданні, Галушко...»

Катерина (робить подібний жест.) «...А у твого друга бойового Часника є молодий козак...»

Олексій (обняв Катерину). Ходім, напишемо такого листа, щоб Галушка закипіла!..

Катерина і Олексій вийшли. Входить Степан, закурює. Здалеку чути шум. Входять міліціонер Редька з квітами в руках, па нього насідають два хлопці.

1-й хлопець. Товаришу старший міліціонер...

Редька. Та відчепіться від мене, нікуди я звідси не піду, у мене тут теж дівчина є, і ми умовились зустрітись.

Ви краще скажіть правду, чого ви хочете, щоб я звідси пішов.

2-й хлопець. Ну, добре, знаєш що, Петре? Ми сьогодні будемо лякати Филимона, бо він незаконно бере Галю, а Гриць — наш приятель, а за приятеля в такому ділі треба постояти. При тобі, старшому міліціонері нашого району, це діло не вийде... От ми тебе і просимо, іди звідси, будь чоловіком...

1-й хлопець. Ми тобі завтра самі протокола напишемо.

Редька. Діло ваше незаконне, і я як старший міліціонер вам скажу,— не дозволю тут офіціально лякати Филимона... (Пауза.) А як Петро, ваш односельчанин, раджу це зробити десь у тихому кутку — без свідків. Треба понімать, що свідок — це єсть перший чоловік у судовому ділі. Так що тут, при народі, я вам не дозволю і не просіть.

Степан (здалеку). А за що там його лякати збираєтесь?

Редька (швидко витягнув свисток, свиснув два рази). Ану, підійди сюди... Хто ти єсть, що підслуховуєш секрети і розговори і перебиваєш старшого міліціонера.

Степан підходить.

(Бере під козирок.) Ззиняйте.

Степан опустив його руку.

Степан. Та як же ви будете лякати його, розкажіть, хлопці?

Хлопці. Та так... легенько... культурно...

Степан. Ну, як культурно, то, значить, можна...

Редька. Я не проти... Тільки щоб легенько, культурно, значить...

Хлопці. От спасибі, ми вже його легенько... Ми вже його культурно. (Побігли.)

Степан. Товаришу старший міліціонер. Я вам напишу записку, і ви зараз же їдьте в район. Та глядіть, тут — нікому ні слова...

Редька. Слухаю. (Козирнув, ховає букет у сумку.)

Степан (написав записку). Передайте цю записку про-курору, а цю телеграму передайте в обком. Ось вам гроші.

Редька (взяв під козирок). Буде спольнено. Дозвольте іти.

Степан. Ідіть.

Редька пішов. Чути здалеку шум.

Невже почали лякати Филимона... Скоро...

Шум сильнішає.

Ого, щось сюди біжить, ох і біжить...

Через хпилиму влітає з гітарою в руці, в піджаку і трусах Довгоносик.

Довгоносик. Міліція! Рятуй! Шофер, рятуй! Міліція! Ой!

Степан. О, тепер ти справжній феномен, настоящий. А де штани?

Довгоносик. Стягнули... Ой, як же я в село без штанів?.. Продай, шофере, штани... продай... втроє заплачу.

Степан. Давай, давай звідси, а то он біжать, стягнуть ще й сорочку.

Довгоносик. Затримай їх, затримай... Міліція! (Помчав, розмахуючи гітарою.)

Входять хлопці, дівчата.

Катерина. І сміятись нічого. А ти, Галю, не хвилюйся, вони за це будуть відповідати.

Г а л я. А я й не хвилююсь...

Кили на. Але ж це твій наречений. Як же це ти так говориш? Тато твій вихвалявся, усіх на весілля запрошував.

Галя. Коли наречений утік без штанів від нареченої, то тепер, Килино, я дарую його тобі...

Сміх.

Катерина. Тихше, починаємо... Скрипка і баян, програйте спочатку вступ. Почнемо з цього місця. (Читає з книги.) «Не хочу, я, щоб з ними ти зустрівся». Пам’ятаєте?

Галя. Да.

Катерина. Галю, ти стань тут, а ти, Грицю... Грицю!.. Грицю!.. Де ж Гриць? Грицю!..

Гриць. Я тут. (Підходить.)

Катерина. Стань коло пня, а тепер почнемо. (Зняла солом'яний бриль з голови хлопця і вдягла на голову Гриця, з голови Галі зняла хустку, опустила їй коси.). Почнемо... Музика!..

Грають скрипки і баян.

Галю!..

Галя -Джульетта.

Не хочу я, щоб з ними ти зустрівся.

Г риць-Ромео.

Для мене ніч буде плащем таємним,

Твоє кохання очі їй затьмарить.

І краще смерть від лютих ворогів,

Аніж життя, коли ти не кохаєш.

Галя.

Скажи, а хто тебе привів сюди?

Гриць.

Моїм провідником було кохання.

Воно тебе в нічній пітьмі знайшло.

Не мореплавець я, але поплив би радо

До берегів далеких по морях,

Щоб там тебе, коштовний скарб, знайти.

Галя.

Моє лице під машкарою ночі,

І от тепер воно пашить вогнем.

Тому, що ти мої слова підслухав.

З охотою зреклася б я навіки

Цих слів своїх. Та годі лицемірить.

Г р и ц ь.

Так, справді, годі лицемірить.

Катерина. У тебе слів таких нема...

Гриць. Так, справді, годі лицемірить.

Галя. Це мої слова, ти сплутав...

Гриць. Ні, слова мої, твої ж діла. Говори, дай відповідь мені, щоб чули всі.

Катерина. Грицю!

Гриць. Мовчи, Катерино. Я цілий день сьогодні біль тамую в своєму серці.

Катерина. Грицю, іди звідси, ти прийшов напідпитку...

Гриць. Почекай, подивись в моє серце, і ти побачиш, що я тепер такий нещасний! Все пропало, а я її любив, все село знає, навіть кури знають, як я її любив, кожний день вірші їй писав, ось останній зшиток, які вірші! Ось вони. (Витягнув зошит.) Дурний я, дурний... (Розірвав зошит і кинув.)

Галя підняла.

Галя. Грицю, почекай...

Гриць. Мовчи, не лицемір, іди до Довгоносика, завтра я виїжджаю з нашого села назавжди.

Олексій. Ех ти, дурна голово, що ж ти робиш? Чекай, що ти робиш?

Гриць. Мовчи, не спиняй мене... Піду я в далекий край, аж на Донбас, на шахти...

Галя підходить до нього.

Мовчи не лицемір!..

Галя. Грицю...

Г риць. Мовчи, не лицемір!.. (Пішов.)

Галя. Я лицемірю... Ех ти, дурний... дурний... (Побігла в другий бік.)

Катерина. Ідіть за ним, хлопці... Ідіть...

Олексій. Ходім: (До Степана.) Ходім з нами.

Хлопці пішли за Грицем.

Завіса.

КАРТИНА II

Ранок. Подвір’я Часника і Галушки. Галушка з Параскою плетуть тин. На високій складаній драбині сидить Галушка. Параска подає йому хмиз. Галушка доплітає перший шматок тину завширшки в два

метри.

Параска. Обережно, бо впадеш.

Г алушка. Мовчи, подавай.

Параска подає, входить Степан.

Степан. Що це ви робите, товаришу Галушка?

Галушка. Як спалось?

Степан. Добре.

Галушка. А я рано встав, підготував хмизу на тин і вже, як бачите, шматок готовий.

Степан. А для чого це ви такий високий тин городите?

Галушка. На вулиці я голову відверну, а тут, коли тину не буде, доведеться мені або в хаті сидіти, або цілий день крутити головою.

Параска. Кіндрате, ото з їхньої яблуні на наше подвір’я, бач, яке гілля потягнулось. Відміряй і акурат над межею зріж.

Степан. Так з вашої’ груші, я бачу, теж гілля на Часникове подвір’я потягнулось.

Г алушка. Неважно, спочатку одріжу свою грушу, а потім його яблуню. Над моїм подвір’ям і цурки Часникової не буде. А що, Параско, вистачить чи ще вище вигнати?

Параска. Ще трохи, Кіндрате. Коли б я могла, я до неба тин виграла б і вглиб метрів на двадцять: щоб навіки відгородитись від Часника. Повірте, світ не бачив такого вредного чоловіка. Ой господи, пошли йому сто болячок у печінку, в живіт. Засліпи його очі. Покарай нечестивого.

Г алушка. Дурна ти. Тепер бога нема.

Параска. Але щось же його заміщає?

Г алушка. Незвесно, ніяких вказаній на це не було.

Степан. А Часник бачив, що ви такий тин плетете?

Г алушка. Бачив. Дивився довго, а потім плюнув і пішов у хату.

Параска. Це він тепер від злості, мабуть, лусне.

Г алушка. Навряд. Коли почну його яблуню різати — тоді, може, й лусне.

Параска. Перепочинь, а я піду корови напувати. (Пішла.)

Г алушка. Добре. (Сів на драбині.)

Степан. Машина скоро піде в район?

Галушка. Хутко, Филимон рано поїхав на ній у сусіднє село, щось там купує, скоро приїде, і тоді відразу в район. Так заяву мою на Часника не загубиш?

Степан. Ні.

Галушка. От як тільки повернешся в область, зразу постарайся передати. Будеш ти, Часник, знати, як рекорди встановляти! Чекай, доберуться до тебе! Побачимо, хто кому авторитет підірве!

Степан. А що, він вам підрива авторитет?

Г алушка (злазить з драбини). Аякже!.. Що він тільки на мене не говорить. Як тільки який звіт у районі, так завжди вийде на трибуну і почина мене молотити. Кричить: «Я плачу м’ясопоставки, у мене ферми тваринницькі, а Галушка і хвоста не має. Виходить, я__й за нього плачу»,— і меле... і меле...

Степан. А чого, справді, нема у вас ні одної ферми?

Галушка. Ти, конєшно, чоловік городський і не в курсі дєла. Тут діло тонке.

Степан. Да, нам, городським людям, розібратись важко...

Галушка. Бачиш, коли я заведу ферми, значить, сіно, силос, одно слово, весь фураж гати на ферми, а для власних корівок, овець корму буде менше. Га... В курсі дєла?.. От я й розподіляю все на трудодні, а Часник, дурний, за рекордами гонеться.

Степан. Ну, а як ніде не буде в колгоспах ферм, то де ж держава візьме?

Галушка. А радгоспи нащо? Нехай собі держава там і заводить ферми. Ми податок сплачуємо справно, а далі кожен собі цвітущую жизнь строїть, як хоче. Пойняв?

Степан. Пойняв, та не зовсім. Це діло дуже тонке. Але ж держава дає вам машини.

Галушка. От ти не в курсі дєла. Ми за машини, що належить МТС 10 сплачуємо. Ми державу ніколи не обидимо. Аякже, кожен тепер сознательний і в курсі дєла.

Степан. Так що живете непогано?

Г алушка. Добре. Тільки з матерією скрутнувато, особливо товар на чоботи дістати важко. І коли воно в городі вдосталь товару буде? Сукна нам би побільше, та доброго і дешевого...

Степан. Я чув, що з Києві, Москві і Ленінграді на великих центральних вулицях і на площах перед магазинами на асфальті засіяли цей рік багато вовни, доброї вовни, щоб сукно було першого сорту. А також засіяли шкірою хромовою, шевровою, спеціальне угноєння поклали, різні хімічні добрива, примусили всіх двірників поливати через кожних п’ять хвилин. Так старались двірники, поливали, поливали, і не вродило...

Галушка. Не може бути, ти жартуєш...

Степан. Слово честі, сам бачив.

Галушка. Та що вони, подуріли? Хіба не знають, що вовна росте на вівці, а шкіра на бику?

Степан. Це знають, але ферм тваринницьких мало. Сім’я ж у нас хоч і невелика, але все ж майже двісті мільйонів, і таких галушок, як ви, багато. Всі біжать у город і кричать: «Давай, державо, матерії, сукна доброго, чобіт!» Часникових ферм не вистачає,— довелось пробувати, може, на асфальті вродить...

Галушка. Угу... (Пауза.) В курсі дєла.

Степан. А як в районі у вас начальство, добре?

Галушка. Не обижаємось — люди тихі, смирні, їм аби план був виконаний, цифра щоб була справна, бо їх, коли цифра несправна, то дуже б’ють зверху. Так що вони тільки за цифрою і стежать, і коли що — не попустять, і тоді держись... Всі наші начальники більше в бухгалтерії понімають. І як приїдуть з району та як почнуть тебе по процентах ганяти — аж упрієш. Але тепер ми це діло пойняли і нащот процентів у нас не підкопаєшся — цифра завжди справна... в курсі дєла.

Ввійшов Часник. Степан його помітив.

Степан (голосно.) Чув я, що Наркомзем подав проект урядові, в якому просить не давати машин тим колгоспам, у яких нема тваринницьких ферм і погано стоїть справа

з технічними культурами.

Галушка. Це ж як? Чому?

Степан. Я добре не розібрав, бо це діло тонке. Але казав мені один приятель, а він в курсі дєла, що державі невигідно таким колгоспам давати машини.

Часник. Правильно. Давно б пора.

Г а л у ш к а. От бачите, і вони свого носа встромили. Оіі же вредний! Треба тин швидше плести, бо від нього життя не буде.

Часник. Плети, плети. Ось як приймуть такий закон, будеш ти кукурікати на цьому тину.

Г алушка. Такого закону бути не може. А ти, Часник, іди під три чорти і не розстроюй мене зранку.

Часник. Приймуть. Ти що ж думаєш, довго держава за тебе буде машинами орати, сіяти, збирати,— землю тобі навічно закріпили, щоб ви тільки на своїх садибах цвітущу жизнь строїли? Дудки!

Г алушка. Державі я плачу сповна за машини, а землю закріпили, бо я за землю бився, і хазяйнувати на ній буду, як я хочу, і ти мені не вказ. Ти думаєш, як ти партєйний Часник, то можеш мені вказувати? Тепер, брат, безпартєйнрй більшовик ще більше важить, ніж партєйний. І я тобі скажу, як безпартєйний більшовик: не сунь свого носа в мої горшки — в курсі дєла? Не розстроюй мене, не чіпляйся, я тебе й знати не хочу!

Часник. Слухай ти, безпартєйна галушко, ти можеш городити тин аж до неба, але я від тебе не відстану,— я до самого ЦК дійду, бо ти мені руки зв’язуєш.

Галушка. Ви чули? Та хіба він не божевільний! Я йому руку зв’язую. Чим? Чим? Коли?

Часник. Ти ведеш свою лінію і людей портиш: вони в тебе не вперьод дивляться, а вниз, день і ніч, як ховрахи, риються на садибах, навіть хати не білять — усе часу не мають, жінки перекупками стали.

Галушка. А яке твоє діло? Кожен робить цвітущу жизнь, як хоче. Слухай, Часник, твої люди їдять пампушки

з салом? їдять. І мої, хвалити бога, не відстали. Якої жизні ти ще хочеш? Куди ти поспішаєнії*

Часник. Уперьод, уперьод, Галушко. Хіба товариш Ленін віддав своє життя тільки за те, щоб наші животи були набиті галушками? Та нікогда цього не може бути, щоб живіт мечту людей великих убив. Раз до комунізму йдеш, Кіндрате, так треба йти до нього швидко і щодня.

Степан. Так ви за комунізм, товаришу Часник? А ви, товаришу Галушка, виходить, проти?

Галушка. Як! Я проти комунізму?! Хто чув, що я проти? Хіба я несознательний? Але нехай мене Часник не тягне до комунізму, мені й у соціалізмі добре, я тільки в ньому пристроївся, і він мені ще не надоїв.

Дзвоник телефону, у вікні Палажка, взяла трубку. Слухає: «Добре,

передам».

Палажка (з вікна). Часник, дзвонили з райкому, щоб ти завтра приїхав о третій годині — буде пленум рай-парткому, чуєш?

Часник. Добре, чую... І чого це пленум? Недавно ж був... Щось трапилось...

Степан. Я чув, що секретаря вашого райпарткому знімають, так що, мабуть, тому й пленум.

Галушка. Знімають. Мабуть, на вищу роботу? Жаль, такий уже він добрий, тихий, мухи не зобидить... А говорив — по дві, а то й по чотири години підряд. Такий оратель,— ну, скажу вам, шість раз упрієш, поки він скінчить. Дуже добре говорив. Часто приїздив у мій колгосп, так усім цікавився... В курсі дєла.

Входить Параска.

Параска. Вилазь, Кіндрате, будемо плести далі. Господи, коли б швидше виплести.

Виходять Гриць з чемоданчиком, за ним Палажка в сльозах.

П а л а ж к а. Сину, сину, опам’ятайся!

Гриць. Прощайте, мамо, я вирішив — і так буде.

Палажка. Часник, іди, скажи йому...

Часник. А що говорити? Я вже говорив з ним — не хоче й слухати. Ну, що ж, нехай їде в світ, спиняти не буду...

Палажка. Сину мій, сину, як же я буду без тебе?..

Гриць. Мамо, тихше, не плачте. Я ж буду приїздити, буду писати, але зрозумійте, я не можу залишитись тут, не можу. В далекий край іду... на шахти іду... Прощайте!

Часник. Палажко, йди до хати. А ти, сину,— або йди, або вертайся назад. Не муч матері і мене лиши в спокойствії.

Гриць. Прощайте, мамо, тату, прощайте...

Часник. Іди, іди, тільки не забувай, приїжджай, прийму

з радістю...

Гриць. Спасибі, тату... Прощайте.

Гриць пішов. Палажка схилилась над столом, закрила руками лице.

Часник (підійшов). Ходім, Палазю, до хати, ходім.

Палажка. Саливоне... Саливоне...

Часник. Ходім, стара... Ходім. (Тихо.) Не плач, а то і в мене сльози навертаються, а тут Галушка дивиться.

П а л а ж.к а. Галушка... Ходім... Саливоне... до хати ходім.

Пішли до хати.

Галушка. От виховав сина. Та щоб це в мене — я б йому дав так, щоб не тільки до станції, а й до воріт не дійшов би.

Параска. Яблуко від яблуні далеко не падає. Одним Часником менше — тим для нас краще. Вилазь на драбину.

Степан. Я чув, що він любив вашу Галю, навіть хотів одружитися з нею.

Параска. Мало що хотів. Моя Галя й дивитись на нього не хоче. Вона полюбила достойного чоловіка — Филимона Филимоновича Довгоносика...

Виходить Г а л я з чемоданом.

Галя. Прощайте, мамо, і ви, тату, прощайте — я виїжджаю сьогодні звідси назавжди.

Параска. О господи! Куди ж ти зібралась?

Галя. Далеко. В город далекий, біля самого Чорного моря... В Одесу, на завод сільськогосподарських машин поступлю.

Г алушка. Ану, алюр до хати!

Галя. Тату, я вирішила — і так буде.

Галушка. Іди, бо я тебе зараз схоплю за коси і потягну до хати, чуєш?

Галя. Руки короткі.

Галушка. Ах ти ж! (Схопив дрючок, іде до неї.)

Галя. Тату! (Вирвала дрючок, зламала, кинула.)

Галушка став.

Параска. Галю, що ти робиш?

Галя. Мовчіть ви і знайте — я любила Гриця і люблю його зараз, хоч він тепер мене ненавидить так, як я ненавиджу вас разом з вашим Филимоном. Чули? Знати вас не хочу. (Вибігла на вулицю. Пішла.)

Параска. О господи, за що ж така напасть! Галушко... Галушко, чого ти стоїш? Біжи...

Г алушка. Куди?

Параска. За нею, дожени її.

Галушка. Не можу, біжи сама.

Параска. Та хоч подзвони в район, в міліцію, щоб затримали її.

Степан. Міліція не має права. Вона не дитина, доросла дівчина.

Параска. Як-то не має права? Ми її викормили, жениха знайшли, дали чоловіку слово, людей запросили... Дзвони, Галушко, дзвони швидше.

Г алушка. Іди ти під-’три чорти разом з нею... В курсі дєла?.. (Пішов у хату.)

Параска. Слухай, шофере, біжи за нею. Я тобі тридцять карбованців дам. Біжи, схопи її за руку й тягни. Я б побігла, та в мене нога болить...

Степан. Ні, тітко, боюсь, дівчина у вас така, що ого, її не потягнеш...

П а р а с к а. Ой господи, що ж скаже Филимон! I дс він ходить! Галушко, Галушко!.. (Побігла в хату.)

Входять з вудками дід Тарасі дід Остап — вони несуть рибу.

Спинились. Закурюють.

Остап. Так ходім до Часника.

Тарас. А коли він не ого-го?..

Остап. Ручусь — ого-го-го...

Ідуть на подвір’я до Часника. Остап стукає в двері. Вийшов Часин к.

Діди. День добрий.

Часник. День добрий, діди, рибка є?..

Т а р а с. Є й карасі, й лини, і коропчики...

Підходить Степан.

Степан. Ого... Добрі лини. Це все на вудку?

Тарас. Лини ми руками ловимо...

Степан. Як?

Тарас. Лин, як свиня, залізе в болото носом і лежить. На дубку їдеш і примічаєш бульки на воді — тоді руку запускай в болото і безпремєнно або лина, або черепаху витягнеш...

Часник (виймає). О, який добрий линок...

Остап. Діло до тебе, Часниц. Я і Тарас, як звєсно, і службу разом служили, і в один день одружились, і жінки наші, царство їм небесне, в один рік повмирали,— одне слово,— всё життя ми разом. А зараз невдобно у нас — у різних колгоспах ми. Прийми, Часник, приятеля мого Тараса в колгосп. Хлопець він ще ого-го-го... Це він зверху такий трошки не ого, но унутрі ого-го-го...— ручусь...

Ч а с н и к. Ти що ж, з Галушкою не помирився?

Тарас. Прийми в свій колгосп, не можу я в «Тихому житті» жити...

Степан. А чому?

Тарас. Галушка нас не туди веде. У Часника всі до Москви на виставку їдуть, а тут помреш і Москви не побачиш... Остап їде, а я, виходить, не ого... «Тихе життя», як лин в болоті.

Часник. Самі винні, що Галушці спускаєте. Чого критику не піднімаєте на весь голос?

Т а р а с. Та пробували, але до нього критика не доходить, йому б дрючком по голові...

Часн и'к. Но... но...

Остап. Прийми, Часник... Приятель мій хлопець, конєшно, зверху таки добре підтоптаний, но унутрі — ручусь — ого-го-го, сила в нього ого-го-го... працювати буде, як молодий...

Часник (сміється). Ну...

Степан. Куди йому працювати, він же зовсім старий.

Остап. Що ти сказав? Ану, Тарасе, покажи йому, який ти козак, візьми його...

Тарас. Держись, сучий син. (Схопив Степана.)

Степан (сміється). Пусти, діду, ой, пусти, діду, пусти...

Остап. Давай, давай, під ногу його... давай.

Степан. Пусти, діду...

Часник. Пусти, діду...

Тарас. Остапе, допоможи, чуєш...

Остап. Чую. (Кинувся.)

Степан. Пустіть, здаюсь, пустіть...

Діди. А, здався, знай наших...

Степан (сміється). От козаки. Прийми його, Часник, ого-го-го, який козак!

Часник. Добре, подавай заяву, розберемо...

Діди. Дякуємо.

Остап (до Степана). Приходь з нами рибу ловить.

Тарас. Ми тебе навчимо боротися і линів руками витягати.

Степан. Прийду.

О с т а п. А ти його взяв ого-го...

Тарас. А ти його ого-го-го...

Пішли.

Степан. От діди!

Часник. О, їх весь район знає,— один без одного нікуди.

Степан. Товаришу Часник, я зараз їду в район і прошу вас приїхати завтра на пленум на години дві раніше,— хочу з вами поговорити в одній важливій справі.

Ч а с н и к. А ви хто ж будете?

С т е п а н. Я працюю в області і спеціально на цей пленум їду.

Часник. Добре. Приїду раніше. А що, секретаря нашого справді того?..

Степан. Да, в обкомі така думка, що він не справляється з роботою. Як ви на це дивитесь?

Часник. По-моєму, він не те що не справляється, а просто ні богу свічка, ні чорту коцюба.

Степан. Да, він тут напсував нам порядно.

Часник. Я б цього не сказав, ми теж голову маємо, і нас із партєйної лінії ніхто не зіб’є.

Степан. Це добре, але таких, як ви, не так багато.

Часник. Невірно. Ми єсть перве й головне населення тут, а не Галушка. Та й, скажу вам, навіть ГалуШка, коли б

за ним наглядали, то це був би первий чоловік, але коли в районі замість секретаря — ні риба ні м’ясо, то й галушки з лінії зіскочили і котяться чортзна-куди...

Степан. Було б добре, коли б на пленумі ви так виступили.

Часник. Аякже, я виступлю. Це наше перве діло...

Чути голос Довгоносика: «Ей, ти, давай, машина чекає. Тягни свого тран-

далета!»

Степан. Я зараз. То я вас чекаю, товаришу Часник. Бувайте. (Тисне руку.)

Часник. Бувайте. Приїду.

Степан. А дітей треба поженити. Невірно робиш, Часник.

Часник. Це моє діло.

Степан. Так, але в цьому ділі ти на одну лінію став

з Галушкою.

Часник. Як?

Степан. Подумай. Бувай.

Ч а с н и к. На одну лінію з Галушкою... (Пішов до хати.)

Входить Довгоносик.

Довгоносик. Ти що ж, з ним теж комерцію заводиш?

Степан. Яку комерцію? (Взяв мотоцикла.)

Довгоносик. Ти не крути, шини діставати будеш тільки для мене: я своїм агентам працювати в другому місці не дозволю, щоб ти це запам’ятав.

Степан. Ти справжній феномен.

Довгоносик. Я зразу.все бачу, і мене не обдуриш... Приїзди завтра на моє весілля, запрошую... Ех, шофере, якби ти знав, як любить мене Галя... Ну, прямо вди-вітєльно.

С т е п а н. Я знаю, вона тільки що про це батькам своїм говорила.

Довгоносик. І ти чув?

Степан. Аякже...

Довгоносик. Що ж вона говорила, скажи?..

Степан. Сказала, що ти такий особливий, що ти не проста людина...

Довгоносик. Особливий... ну... ну... кажи...

Степан. Що ти особливий тип жулика, спекулянта, якого треба негайно посадити в тюрму...

Довгоносик. Що таке?!

Входить Г алушка.

Степан. Спитай Галушку. (Пішов.)

Довгоносик. Папашо... папашо!.. Що ж це таке? Куди ви дивитесь?.. Як ви дозволили Галі?..

Г алушка. Хіба я їй дозволяв?..

Довгоносик. А хто ж? Ви за неї відповідаєте. Прошу зараз же дати мені відповідь.

Галушка. Іди ти під три чорти! Не розстроюй мене, бо я й так розстроєний, чуєш?.. (Виліз на драбину.)

Довгоносик. Папашо!.. мамашо!.. (Побіг до хати.)

Вийшов Часник.

Г алушка. Параско... Параско! (Кричить.) Параско!.. Часник. Що, нема кому хмизу подати? (Підійшов, узяв хмизу.) Я тобі подам. Плети, до неба плети, будеш ти кукурікати на цьому тину...

Г алушка. Саливоне... Саливоне... Не розстроюй мене, чуєш?

Часник. На, бери, плети, плети... відгороджуйся... Г алушка. Саливоне... Саливоне... не розстроюй мене... (Висмикує хмиз із тину, розкидає, кричить.) Не розстроюй мене!.. Не розстроюй!.. (Розкидає хмиз із тину, розхитує тин.)

Часник. Так, так! Давай, давай! (Натиснув плечем на тин, і тин упав.)

Галушка зліз з драбини, кинув драбину на тин, підійшов до Часника.

(Часник витягнув цигарку, дав Галушці.) Ну...

Галушка. В курсі дєла...

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Коло старого поламаного ганку обдряпаної хати, на якій поганенька вивіска «Колгосп «Тихе життя», сидять Галушка і члени правління його колгоспу — Печериця, Джміль, Хустка, Макогон. Навпроти новий будинок, на якому напис: «Колбуд колфспу «Смерть капіталізму». Біля колбуду низенька трибуна, прибрана вінками пшениці і квітів. Далі площа,

в кінці якої в садах селянські хати, а за хатами блищить річка.

Г алушка (тримає в руках газету). Ще раз перечитати, чи ясно, що тепер податок на м’ясо, шерсть, на все будуть брати не від кількості худоби, а від кількості гектарів колгоспної землі?.. Прошу вас, громадяни члени правління, висловлюйтесь.

М а к о г о н. Та що тут висловлюватись! Давайте рішати швидше, бо секретар парткому ось-ось прийде, а лінії у нас нема.

Галушка. І як вони з Кремля усе бачать!.. Розводь скільки хоч колгоспної худоби, податок залишається той же,..

Ну, прямо в курсі дєла, ніби в нашому колгоспі були,

П е ч е р и ц я. А де ж ми дістанемо корівок на ферму?..

Джміль. А овець, свиней?..

Хустка. А коней?..

Макогон. А птицю?..

Печериця. Та чого ти мовчиш, Галушко, голова ти чи ні?

Галушка. Не розстроюй мене. Де дістати? Купити треба по державній ціні.

Печериця. А хто ж продасть?

Хустка. Ніхто не продасть.

Галушка. Слухайте, громадяни члени правління, кажу я вам, не розстроюйте мене.

Печериця. Та чим же ми тебе розстроюємо?

Галушка. Як чим? Де дістати, що робити, ніхто не продасть... Продасте, голубчики, продасте... Полатається по уставу одну корову мати, а в вас по скільки?

Печериця. Та й в тебе ж три.

Галушка. І я продам, тому що бачу за цим законом таке, що вам і не снилось.

Джміль. А що ти бачиш, Галушко?

Г а л у ш к а*. А те, що під вивіскою «Тихе життя» уже не проживеш.

Джміль. Тоді треба міняти вивіску.

Печериця. А що ж написати?

Д ж м і л ь. У Часника добра вивіска: «Смерть капіталізму».

Печериця. А ми зробимо «Смерть імперіалізму», і наша буде зверху.

Галушка. Ні, громадяни, вивіску треба таку: «За повний комунізм». В розвітії закону Часника треба неодмінно перегнати. Раз наша лінія не той... не туди виходить — так давай — уперьод... Тільки уперьод!.. В курсі дєла?

Печериця. Еге.

Макогон. Уперьод воно можна, тільки не дуже... Не поспішай, Галушко. А може, буде якесь роз’яснення до закону... Не поспішай...

Чути шум машини, гудок.

Г алушка. Новий секретар іде... Так що, громадяни члени правління, щоб були мені в курсі дєла.

Чути шум ближче. Спинилась машина. Ввійшли Степан, Часник і молодий чоловік в окулярах.

Степан. Ми зараз повернемось, а ви почекайте нас тут.

Молодий чоловік. Добре.

Степан і Часник пішли до колбуду.

Г алушка. Зовсім молодий секретар, такого ще не було. Макогон. А то хто з Часником пішов?

Галушка. То шофер один ответственний. Печериця. І, видно, дуже вчений секретар. Змолоду окуляри надів.

Г алушка. Тилігентний чоловік, видно, оратель, це добре... дуже добре...

Хустка. Що ж він не підходить?

Г а л у ш к а. Бо він чоловік тилігентний, не лізе нахрапом, а чекає, щоб запросили. Сидіть тут, а я попробую його, ніби я нічого не знаю. (Встає, підходить.) День добрий! Молодий чоловік. День добрий.

Г алушка. Ох, як пече сонце сьогодні!

Молодий чоловік. Пече.

Г алушка. Мабуть, на дощ...

Молодий чоловік. Мабуть.

Г алушка. Коли б швидше, так дощ потрібен.

Молодий чоловік мовчить.

Печериця (здаля). Мовчить.

Джміль. Приглядається...

Хустка. Хитрий.

Макогон. Не хитрий, а тилігентний.

Галушка. Як їхалось?

Молодий чоловік. Добре.

Г алушка. Курява велика.

Молодий чоловік. Дуже велика...

Г алушка. Ходім у холодок, я вас з членами правління познайомлю. Я голова колгоспу «Тихе життя» Кіндрат Галушка. (Подає руку.)

Молодий чоловік подав руку.

(Взяв його під руку.) Ходім, ходім.

Ідуть.

Знайомтесь, товариші, це наш новий керівник.

Усі. Сідайте... сідайте... Раді бачити...

Молодий чоловік. Товариші, ви помиляєтесь..; Джміль. Та ні, видно ж по вас, що зовсім молоді. Хустка. Мабуть, недавно вас на таку роботу висунули?

Молодий ч о л о в і к. На цій машині я недавно. Макогон. Скажу вам, наш район великий і важкуватий,— дійсно, машина.

Молодий чоловік. Вірно, дороги тут дуже погані, і місток коло вашого села на ладан дише... Ледве проїхали... І як ви тут їздите?

Печериця. Повірите, коли б голова колгоспу «Смерть капіталізму» не був такий вредний, давно місток новий збудували б.

Макогон. Щоб ми будували, а він їздив?.. Ніколи!..

Входять з чемоданом Довгоносик, за ним на велосипеді міліціонер

Редька.

Г алушка. Довгоносик!..

Довгоносик. От добре, що зустрілись...

Редька. Товаришу Галушка, одійдіть від громадянина Довгоносика, бо він є заарештований.

Г алушка. Ага. (Пауза.) В курсі дєла...

Довгоносик. Товаришу Галушка, запрягайте коні і їдьте в район. Доведіть їм, що я чесний колгоспник,— це ж непорозуміння на весь район.

Г алушка. Товаришу секретар парткому...

Молодий чоловік. Ви помиляєтесь — секретар пішов он туди.

Галушка. Як? То ж пішов Часник з отвєтственним шофером. А хто ж ви такий?

Молодий чоловік. Я шофер райпарткому, привіз нового секретаря, товариша Часника.

Редька. Да, товариш Галушка, це треба понімать... Ваш сусід Часник тепер наш партєйний керівник на весь район, обрали одноголосно.

Галушка. Який же дурень його висунув? Ні, ні... все одно його не затвердять там... вгорі, в області, в Києві, в Москві, там почитають мого листа... не затвердять, не затвердять...

Печериця. І хто ж його висунув?

Редька. Висунув секретар обкому і таку річ сказав, що всі встали і Часнику плескали хвилин п’ять.

Г алушка. Секретар обкому був у районі?

Редька. Був.

Довгоносик. Папашо, вживайте заходи швидше...

Г алушка. Який я тобі папа-ша, хто ти такий, що мене так називаєш?!

Довгоносик. Папашо, не викручуйтесь, коли мені буде погано, то й вам теж.

Г алушка. Що?! Ах ти ж! (Іде до нього.)

Редька свистить, став навпроти.

(До міліціонера.) Веди його і скажи прокурору, що він єсть спекулянт і що Галушка, що... Галушка... та чого ти стоїш, хіба не помічаєш, що я у повному розстройстві?..

Довгоносик. Ага, в розстройстві, а ми ні, я спокійний... Я чоловік чесний, а хто винен, той завжди в розстройстві, бачили, товаришу Редька, будьте моїм свідком...

Редька. Давай, давай!..

Довгоносик. Даю... даю... Що ж, зорі — і ті зриваються... (Іде, наспівує: «И в дальний путь на долгие года». За ним Редька.)

Входять Часник і Степан. Часник поправляє вінки на трибуні, Степан підходить до гурту.

Г а л у ш к а. Ти що ж, товаришу отвєтственний шофер, листа мого не передав секретарю обкому?

Степан. Передав.

Галушка. Брешеш! Коли б передав, Часника не обрали б.

Степан (дістає з портфеля заяву). Це ваша заява, адресована секретарю обкому?

Г алушка. Моя.

Степан. Вона в мене. А Часника рекомендував я. І читав на пленумі вашого листа про нього, і, як бачите, мене підтримали.

Г алушка. Звиняйте. Я ж не знав. Конєшно, підтримали, коли ви рекомендували, я б сам підтримав, хоч з Часником я сварився... Аякже. Спитайте у людей.

Печериця. Підтримали б...

Джміль. Аякже.

Хустка. Еге...

Макогон. З ентузіазмом.

Степан. Візьміть вашу заяву, товаришу Галушка, і ніколи не перекладайте з хворої голови на здорову.

Г алушка. Як?

Степан. То ж в|и такі хотіли рекорди поставити, а у Часника рекорди чесні... Як бачите, на пленумі народ в курсі дєла...

Галушка. В курсі дєла...

С т е п а н. А може, ще є на Часника яка-небудь заява, га?

Г алушка. Що? На Часника заява? Та що ж я, останній дурень і не в курсі дєла?.. Я перший приятель Часника, но, конєшно, ошибку дав... дав... признаю...

Підійшов Часник.

Товаришу Часнику, нашому партєйному керівникові,— ура!

Усі члени правління. Ура!..

Г алушка. Вітаю тебе, Саливоне. Така радість, така радість для нас. Нарешті ми дочекались действительно

керівника, який знає господарство, як свої п’ять пальців... Вітаю, Саливоне... (Простяг руку.)

Часник. Дякую. (Потискує руку, до нього підходять члени правління, вітають.) Дякую і прошу вас завтра скликати загальні збори колгоспу.

Г алушка. Нащо, товаришу Часник?

Часник. Треба тобі, товаришу Галушка, зробити звіт про роботу.

Г алушка. А... це можна.

Часник. Ну, й перевибори.

Г алушка. Кого?

Часник. Думаю, доведеться тобі, товаришу Галушка, здавати діла.

Печер и ц я. А то ж чого?

Джміль. Ми своїм головою задоволені.

Макогон. Усі люди задоволені.

Часник. Ну, ну, ти за всіх не розписуйся, я теж виступлю.

Галушка. Що ж, виступайте, товаришу Часник. Та люди можуть вас не послухати. Так що не кажіть гоп, поки не в курсі дєла.

Степан. Виходить, підтримають товариша Галушку?

Печериця. Звиняйте, але виходить, що так...

Часник. Та нікогда цьому не бувать. Ми за цвітущу жизнь для всіх, а ти її робиш тільки членам правління та тим, що коло тебе крутяться. Та хіба люди будуть мовчати,— вони тільки й чекають, щоб хтось почав. От я й почну... Аякже — це наше перве діло...

Г алушка. Коли так, то я сьогодні здаю діла, призначайте, товаришу Часник, кого хочете.

Ч а с н и к. Е, ні, товаришу Галушка, перед людьми стань, і призначати ми не збираємось, люди самі знайдуть, кого вибрати. Але я допоможу, від цього не відказуюсь, аякже — це наше перве діло.

Г алушка. Товаришу секретар обкому, то й що ж це за лінія?

Степан. Часникова.

Галушка. А партєйна ж яка?

Степан. Отака.

Г алушка. Виходить, Часникова?

Степан. Виходить, Часникова.

Г алушка. Виходить, треба здавати діла?

Степан. Виходить.

Галушка. В курсі дєла.

Вбігла -схвильована Катерина.

Катерина. Товаришу Часник, приїхав товариш Бу-дьонний. Ой... що ж це буде?

Часник. Де він?

Катерина. Оглядає стайні, і там Пуп... Ой!

Часник. Здержав слово, приїхав... Держись, Пуп. (До Степана.) Ходім, товаришу Петренко.

Катерина. Ой... ой... що ж це буде! Побіжу за Олексієм.., Ой, засипались!.. Ой, засипались!.. (Побігла.)

Галушка. Ну й засипались, так засипались! Ой, що ж воно буде? Ой, все село буде говорити сьогодні. Катерина вже почала. Чули, як сказала: «Ой, засипались, ой, засипались...» Що ж воно буде? І який же я дурень...

Джміль. Яку ж тепер лінію тримати?

Макогон. Кажи, голово.

Г алушка. Хто голова? Де?.. Чого ви мовчите?.. Тут була голова. (Вдарив себе по голові). Була, а зараз гарбуз, який не в курсі дєла...

Макогон. Свят, свят...

Печериця. Не розстроюй себе...

Г алушка. Ходім звідси... Ходім, і щоб завтра проти Часника ніхто з вас не писнув... Вітати Часника, як би він не лаяв нас, вітати...

Макогон. Та й чого ж це його вітати?

Г алушка. Тому вітати, що й так будуть нас молотити свої ж, а коли проти Часника виступить хто з правління, то й зовсім нас заклюють і правильно зроблять, бо Часник тепер не Часник — сусід мій, а партєйна лінія, а я за неї клинком бився в гражданську і проти неї, що б не було, ніколи не піду. В курсі дєла?

Пішли.

Печериця. В курсі. Ну й дадуть же нам завтра на зборах.

Джміль. Ой, дадуть.

Макогон. Добре будуть бити.

X у с т к а.• 3 інтузіазмом.

Пішли.

Входять Катерина і Олексій.

Катерина. Що ж робити?

Олексій. Крутись коло товариша Будьонного, не відставай, а я побіжу за Грицем і Галею.

Катерина. А що буде, як йому вже сказали? Я боюсь.

Олексій. Не бійсь, викрутимось. Біжи.

Катерина і Олексій розходяться. Входить Палажка з дів-

чатами.

Палажка. Дивіться, дівчата, коли приїде товариш Будьонний, станьте зразу коло нього кружка, а ти, Ольго, перша будеш його вітати.

Варвара. А чому це Ольга перша?

Пал а ж к а. Мовчи, не твого розуму діло.

Наталка. Тітко, Палажко, хай перша вітає Варвара...

Пал а ж к а. Мовчи. Варвара он чорна, як смола...

Варвара. Так що ж це, виходить, Ольга краща за мене?!

Палажка. Цить мені. «Краща». Ну, ти, може, й краща, та що ж з того? Тут треба діло понімать. Раз товариш Будьонний мужчина чорнявий і з чорними вусами, то вітати його випадає білявій — виходить, Ользі. І коли ви вже навчитесь понімать у мужчинах!

Варвара. А може, йому більше до серця чорняві?

Палажка. Мовчи мені. Раз я кажу, значить так. Спитай у Часника, він тобі достеменно скаже, що всім кавалеристам з чорними вусами до мислі тільки біляві, так що вітати товариша Будьонного буду я.

Входить Параска, з нею три дівчини.

Параска. Ану, постороніться. Тут зараз буде проходить товариш Будьонний, так я його вітатиму. А ви — он там, здаля кланяйтесь.

Палажка. А чого ж то ти будеш вітати, Параско?

Параска. А яке твоє діло, Палажко?

Палажка. Боюсь, що тобі доведеться червоніти, коли товариш Будьонний спитає, скільки в тебе трудоднів.

К и л и н а. Та в неї аж вісімдесят.

Дівчата. Вісімдесят? (Сміх.) Позичте їй, тітко Палажко, позичте. У вас триста — позичте їй хоч сто.

Параска. Чого зуби скалите? А може, нам більше не потрібно.

Пал а ж к а. Ех, Параско, жалко ж мені тебе... А була ж ти, колись мені кумою...

Параска. А ти мене не жалій — і геть к бісу... Нам і без рекордів добре... Ми в «Тихому житті» краще вас проживемо...

Чути музику, вигуки. На сцену виходять колгоспники, колгоспниці. В їх оточенні С. М. Будьонний. Коло нього дід Тарас і д і д О с т а п.

Тарас. Лини, як звесно, люблять болото. Голову в болото всуне і лежить.

Остап. На дубку їдеш і бачиш — бульки з води буль, буль, буль, тоді Тарас уперьод, рука в нього довга, в воду тихо, тихо, але дубок, бува, перекидається, тоді я Тараса за штани смик,— завжди рятую.

Тарас. Соприглашаємо вас, товаришу Будьонний, линів у нас ого-го-го, от такі...

Будьонний. Неодмінно поїдемо, спробуємо руками...

Остап. І ще скажу вам...

Часник. Ану, діди, досить.

Остап. Добре. А Часник у нас як голова ого-го-го — голова на весь район.

Т а р а с. А Галушка в нас навіть не ого... попереджаємо, товаришу Будьонний.

Будьонний. Ну? (Сміється.)

Часник. Ану, діди...

Остап. Відпливаємо, відпливаємо.

Відходять, закурюють.

Будьонний. А де ж твої козаки, товаришу Часник?

Часник. Зараз будуть. Товаришу Пуп, де хлопці?

Пуп. Як тільки ви вийшли із стайні, хлопці з другого боку ввірвались у стайню, сідлають коней.

Часник. Виклич їх сюди.

Пуп. Буде спольнено. (Підбіг до оркестру, схопив трубу, заграв на ній.)

Часник витяг годинник, дивиться, товариш Будьонний теж дивиться на годинник. Через хвилину чути далеко цокіт копит,, він наближається. Зовсім близько коні спинились.

Будьонний. Молодці! (Сховав годинник.)

Часник. Веди їх сюди...

Пуп. Буде спольнено. (Побіг.)

Палажка. Товаришу Будьонний, вітаю вас від колгоспу «Смерть капіталізму» і доповідаю, що весь колгосп наш запрошений до Москви на виставку за нашу роботу. Прийміть ці квіти від усіх жінок, що з любов’ю вам передають їх і просять оглянути наші ферми...

Будьонний. Дякую. (Бере квіти.) Вітаю вас.

Параска. Товаришу Будьонний, вітаю вас від колгоспу «Тихе життя».

Г алушка. Звиніть, вона не в курсі дєла, вітаємо вас від колгоспу «За новий комунізм».

Будьонний. І ви на виставку їдете?

Параска. Збираємось, аякже, але на той рік. (Подає квіти.)

Будьонний. Дякую, а чому не в цьому?

Параска. Кажи, Галушко...

Г алушка. Кажи сама. (Хоче відійти.)

Тарас. Галушко, Галушко... ти в курсі дєла... як голова, кажи, не викручуйся перед товаришем Будьонним...

Г алушка. Так що не вийшло в цьому році...

Тарас. Ти скажи в точності, хто винен?

Галушка. Я винен, але й усі...

Остап. Як мій приятель Тарас теж винен?

Г о л о с и. Неправильно, неправильно.

Галушка. Тихше, громадяни, про це розмова буде завтра на зборах, так іцо прошу вас бути в курсі дєла...

Входить П у п, за ним в новенькій військовій формі дванадцять кавалеристів, серед них кілька дівчат. Усі при шаблях.

Пуп. Стій! Ліворуч! Струнко! На Маршала Радянського Союзу — товариша Семена Михайловича Будьонного — рівняйсь! (Підійшов до товариша Будьонного, рапортує.) Товаришу Маршале Радянського Союзу, дванадцять майбутніх кавалеристів, з яких троє — жінки, прибули. Командир Пуп.

Будьонний. Здрастуйте, товариші!

Усі. Здрастуйте!

Будьонний. Вільно!

Пуп. Вільно!

Будьонний (підійшов, оглядає). Добрий мають вигляд, форма добра. Звідки ти, товаришу Часник, дістав форму?

Часник. Форму справлено за щот колгоспу. У нас цей рік вийшло так, що ми державі все сплатили, що належить, і залишилось нам, крім хліба, ще шкіри на двісті чотири пари чоловічих черевиків, на двісті сорок пар жіночих туфель і на сто шістдесят три пари дитячих черевиків. Кожухів пошиємо — сорок, а вовни — на двісті метрів сукна. Так що форму шиємо зі свого сукна.

Будьонний. Це добре. А в тебе, товаришу Галушка, як справи?

.Галушка. У мене ферм нема, але ось (дістав величезний лист паперу) ми план склали, так що будуть.

Будьонний. Відстав, Галушко...

Г алушка. Звиніть, так точно... А з весіллям у мене, Семене Михайловичу, вибачте, сьогодні не вийшло... Діти щойно повернулись, і ми не встигли...

Будьонний. Сина жениш чи дочку віддаєш?

Катерина. Ой... ой...

Г алушка. Аякже, дочку віддаю заміж за Часникового Гриця. Все спольняю в точності, як ви писали. Я сам потім подумав...

Будьонний. Я щось не розумію тебе, Галушко.

Катерина. Вибачте, Семене Михайловичу, товариш Галушка... він дуже хотів, щоб ви були на весіллі, та в нього не вийшло... Товариш Галушка... й товариш Часник... Ну, взагалі, весілля, й нічого не вийшло. (Вбік.) Ой, засипалась!..

Входять Олексій, за ним Гриць і Галя.

Грицю, Галю, йдіть сюди... швидше...

Гриць та Галя підходять.

Галушка. Дякуй, Галю, Семенові Михайловичу. Це він усе зробив і мене напутив. Подякуй.

Катерина. От тепер зовсім засипалась.

Галя (кланяється до землі). Просимо вас, дорогий Семене Михайловичу, до нас на весілля.

Гриць. Дякуємо вам за ваші турботи... коли б не ви, то й ми б не ми, а тепер і ми, і ви...

Будьонний. І ми, і ви, і ми не ви, зрозумів, зрозумів... Катерина. Товаришу Будьонний! У них весілля. Будьонний. Видно, що не похорон. (До Галі.) А ти ж чия будеш?

Галя. Галущина.

Будьонний. Ага...

Гриць. А я — Часник...

Г алушка. Просимо, Семене Михайловичу, зробіть таку ласку, приходьте на весілля, побачите наше життя, а живемо ми, гості любезні... в курсі дєла...

Чути голос Пупа: «Парад, струнко, кроком руш!» Заграв духовий оркестр. Будьонний, Часник, секретар обкому — взяли під козирок. Звуки оркестру і пісні все ближче... ближче...

Завіса.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги