Гімн

Коли часóм в важкій задумі

моя поникне голова,

легенький стук в вікно чи в двері

потоки мрій перерива.

Озвуся, вигляну — даремно,

не чуть нікого, не видать,

лиш щось у серці стрепенеться,

когось-то хочеться згадать.

Чи щирий друг в далекім краю

тепер у лютім бою згиб?

Чи плаче рідний брат, припавши

лицем до прадідíвських скиб?

Чи, може, ти, моя голубко,

моє кохання чарівнé,

далеко десь з німим докором

в тій хвилі згадуєш мене?

Чи, може, гнýчи в собі горе,

ти тихо плачеш у тишí,

а се твої пекучі сльози

мені стукочуть до душі?