Гімн

Якби ти знав, як много важить слово,

Одно сердечне, теплеє слівце!

Глибокі рани серця як чудово

Вигоює — якби ти знав отсе!

Ти, певно б, поуз болю і розпуки,

Заціпивши уста, безмовно не минав,

Ти сіяв би слова потіхи і принуки,

Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, —

Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани

Одно сердите, згірднеє слівце,

Як чисті душі кривить, і поганить,

І троїть на весь вік, — якби ти знав отсе!

Ти б злість свою, неначе пса гризькóго,

У найтемніший кут душі загнав,

Потіх не маючи та співчуття палкого,

Ти б хоч докóром не ранив нікого, —

Якби ти знав!

Якби ти знав, як много горя криється

У масках радости, байдужости і тьми,

Як много лиць, за дня веселих, миється

До пóдушки горючими слізьми!

Ти б зір і слух свій наострив любов’ю

І в морі сліз незримих поринав,

Їх гіркість власною змивав би кров’ю

І зрозумів весь жах в людському безголов’ю,

Якби ти знав!

Якби ти знав! Та се знання предавне

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума, для серця ясне й явне...

І іншим би тобі вказався світ.

Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як Той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:

«Не бійтеся! Се я!»