«Я не жалуюсь на тебе, доле!..»

Я не жалуюсь на тебе, доле!

Добре ти вела мене, мов мати.

Та ж де хліб родити має поле,

Мусить плуг квітки з корінням рвати.

Важко плуг скрипить у чорній скибі,

І квітки зітхають у сконанню...

Серце рвесь, уста німі, мов риби,

І душа вглубляєсь в люту рану.

А ти йдеш з сівнéю й тихо сієш

В чорні скиби й незарослі рани

Нóве сім’я, нóвії надії,

І вдихаєш дух життя рум’яний.

Загрузка...