XXVI


Минув місяць, відколи пролунало шістдесят сім пострілів у автобусі на Норра Сташунсгатан, а дев'ятиразовий убивця все ще був на волі.

Начальство державної поліції, преса і громадськість, яка любила посилати петиції, були не єдині, кому уривався терпець. Була ще одна верства людей, яка хотіла, щоб поліція якнайшвидше спіймала винного. Цю верству складали люди, що їх називають дном.

Більшість тих, що за нормальних умов провадили злочинну діяльність, протягом останніх місяців нічого не робили. Бо доки поліція була на сторожі, краще було принишкнути. В цілому Стокгольмі не було жодного злодія, шахрая, грабіжника, переховувача краденого, спекулянта чи сутенера, який не хотів би, щоб поліція швидше спіймала вбивцю і знов узялася за демонстрантів проти війни у В'єтнамі чи за поставлені в недозволеному місці машини, — тоді самі вони могли б перейти до своєї звичної роботи.

В цьому єдиному випадку вони солідаризувалися з поліцією і здебільшого ладні були якось допомогти їй спіймати злочинця.

Ренн шукав уривків загадки, що звалася Нільсом Ері-ком Єрансоном, і послужливість дна полегшувала йому пошуки. Він, звичайно, розумів причини тієї послужливості, але однаково був за неї вдячний.

Останніми ночами він шукав людей, які знали Єрансона. Він знаходив їх у будинках, які мали розвалювати, в пивницях, винарнях, більярдних і готелях для неодружених. Звичайно, не всі вони мали бажання давати якісь інформації, але здебільшого давали.

Увечері тринадцятого грудня на барці біля південного берега озера Мелерен він зустрівся з дівчиною, яка пообіцяла, що завтра зведе його з Сюне Б'єрком, який колись пустив Єрансона на кілька тижнів до себе жити.

Другого дня був четвер, і Ренн, що останнім часом спав лише по кілька годин на добу, прокинувся аж опівдні. О першій годині він допоміг дружині спакувати речі, бо вмовив її поїхати з сином на свята до батьків у Ар'єплуг, оскільки боявся, що цього року не матиме часу святкувати з ними різдво.

Він почекав, поки поїзд рушив, помахав дружині рукою, тоді вернувся додому, узяв папір та ручку й сів до кухонного столу. Поклавши перед собою рапорт Нордіна та свій записник, він надів окуляри й почав писати:


«Нільс Ерік Єрансон.

Народився у фінській парафії в Стокгольмі 4.10.1929 року.

Батьки: Альгот Ерік Єрансон, електрик, і Беніта Рантанен.

Батьки розлучилися 1935 року, мати переїхала до Хельсінкі, а син лишився з батьком.

До 1945 року Є. мешкав у батька у Сундсберзі.

Закінчив семирічну школу, потім два роки вчився в художника.

1947 року переїхав до Гетеборга й почав працювати учнем у художника.

1.12.1948 року одружився там з Гудрун Свенсон.

Розлучився 13.5.1949 року.

Від червня 1949 року по березень 1950 служив юнгою на кораблях компанії «Свея». Влітку 1950 року переїхав до Стокгольма. До листопада 1950 року працював у художній фірмі Амандуса Густавсона, звідки його звільнено за вживання спиртних напоїв під час роботи. Після того, здається, це мав постійної роботи, працював тільки тимчасово сторожем, кур'єром, вантажником тощо, але, мабуть, крім того, добував гроші крадіжками та іншими дрібними злочинами. Проте його жодного разу не затримували як підозрюваного в злочині, зате кілька разів карали за п'яні бешкети. Інколи він користувався материним дівочим прізвищем Рантанен. Батько помер 1958 року, і відтоді до 1964 року син мешкав у його квартирі в Сундсберзі. 1964 року його виселили, бо він протягом трьох місяців не платив за квартиру. Мабуть, він тоді ж почав уживати наркотики. Від 1964 року до самої смерті не мав постійного місця проживання. В січні 1965 року він оселився в Гурлі Лефгрен, провулок Карла ІЇЇепара, 3, і пробув у неї до весни 1966 року. Ні Лефгрен, ні він за цей час не мали постійного місця праці. Лефгрен була зареєстрована у відділі боротьби з аморальністю, але, з огляду на свій вік, зовнішній вигляд, мабуть, уже не могла багато заробити проституцією. Лефгрен також уживала наркотики.

Гурлі Лефгрен померла в сорок сім років від раку в липні 1966 року.

На початку березня 1967 року він познайомився з Магдаленою Русен (Білявою Малін) і прожив у її квартирі на Арбетаргатан, 3, до 29 серпня 1967 року. Від початку вересня до половини жовтня того самого року він тимчасово мешкав у Сюне Б'єрка.

За жовтень — листопад двічі проходив курс лікування від венеричної хвороби в лікарні Святого брана.

Мати вдруге вийшла заміж і з 1947 року живе в Хельсінкі; її листовно повідомлено про синову смерть.

Русен каже, що Єрансон завжди мав гроші, але не знає, звідки він їх брав. На її думку, він не торгував наркотиками і взагалі нічого такого не робив».


Ренн перечитав свій запис. Він писав такими мікроскопічними літерами, що все не зайняло навіть цілого аркушика із записника. Він сховав його в портфель, засунув записника в кишеню і пішов на зустріч із Сюне Б'єрком.

Дівчина з барки чекала на нього біля газетного кіоска на Маріаторгет.

— Я з вами не піду, — мовила вона. — Але я поговорила з Сюне, він знає, що ви прийдете. Сподіваюсь, я не зробила ніякої дурниці. Я не хочу ні на кого доносити.

Вона дала Реннові адресу і зникла в напрямку Слюсена.

Сюне Б'єрк виявився молодшим, ніж Ренн собі уявляв, напевне, мав не більше як двадцять п'ять років. Це був досить приємний на вигляд хлопець з русявою бородою. Він нічим не скидався на наркомана, і Ренн задумався, що його могло зв'язувати з куди старшим і морально бруднішим Єрансоном.

Квартира Б'єрка складалася з убого вмебльованих кімнати й кухні. Вікна виходили на захаращене подвір'я. Ренн сів на єдиний стілець, а сам Б'єрк примостився на ліжку.

— Я чув, що вас цікавить Ніссе Єрансон, — мовив Б'єрк. — Та, на жаль, я сам. про нього мало знаю. — Він нахилився, витяг з-під ліжка паперову коробку й віддав її Реннові: — Ось це він залишив, коли вибирався звідси. Дещо з речей узяв з собою, а тут зосталося здебільшого вбрання. Звичайно, саме дрантя.

Ренн поставив коробку біля крісла й запитав:

— Скажіть мені, будь ласка, відколи ви знайомі з Єрансоном, де і як зустрілися і як дійшло до того, що ви пустили його до себе жити?

Б'єрк умостився зручніше, закинув ногу на ногу й мовив:

— А чого ж, скажу. Можна закурити?

Ренн дістав пачку сигарет і витрусив одну Б'єркові. Той відщипнув фільтр і закурив.

— Це було так. Я зайшов до пивниці «У францісканців» випити кухоль пива. Ніссе виявився моїм сусідом по столикові. Доти я його ніколи не бачив, але ми розбалакалися, і він пригостив мене пивом. Він сподобався мені, тому, коли пивницю зачиняли, а він сказав, що не має квартири, я привів його сюди. Того вечора ми добре випили, а другого дня він розщедрився і влаштував цілий бенкет у «Південній оселі». Це було третього або четвертого вересня, я добре не пригадую.

–. Ви помітили, що він був наркоман? — запитав Ренн.

Б'єрк похитав головою.

— Ні, не відразу. Але через кілька днів він якось уранці, коли ми прокинулись, витяг шприц, і я все зрозумів. Він, До речі, спитав, чи я не хочу й собі зробити укол, але я наркотиків не вживаю.

Б'єрк закотив рукави сорочки. Ренн досвідченим оком глянув на його вени і переконався, що це правда.

— У вас не дуже просторо, — сказав він. — Чого ж він так довго тут жив? Він хоч платив вам?

— Я вважав, що він добрий хлопець. Так просто він не платив за нічліг, але гроші мав, купував їжу, питво, все, що було треба.

— А звідки він брав гроші?

Б'єрк здвигнув плечима.

— Не знаю. Зрештою, це не моя справа. Але він ніде не працював, це мені відомо.

Ренн глянув на Б'єркові руки, чорні від бруду, що в'ївся в шкіру.

— А ви що робите?

— Лагоджу машини, — відповів Б'єрк. — Я скоро маю зустрітися з дівчиною, тому швидше питайте. Що ви ще хочете знати?

— Про що ви розмовляли? Єрансон щось розповідав про себе?

Б'єрк почухав пальцем під носом і відповів:

— Розповідав, що був моряком, хоч, звичайно, дуже давно. А ще говорив про жінок. Особливо про одну, з якою він жив, але недавно розлучився. Казав, що вона була для нього як мати, навіть краща за матір. — Він помовчав, тоді додав: — Ви самі знаєте, що матір не можна обмовляти. А взагалі він не любив розповідати про себе.

— Коли він звідси вибрався?

— Восьмого жовтня. Я пам'ятаю, бо тоді була неділя і його іменини. Він забрав свої манатки, всі, крім цих. Їх було небагато, все влізло в звичайну валізку. Він сказав, що знайшов собі нове житло, але обіцяв через кілька днів навідатися. — Б'єрк знов замовк і погасив сигарету в чашці з-під кави, що стояла на підлозі. — Відтоді я більше його не бачив. Сільвін казала, що його немає. Він справді був у тому автобусі?

Ренн кивнув головою.

— І ви не знаєте, де він потім перебував?

— Не уявляю собі. Він більше не з'являвся сюди, і я не знав, де його шукати. Тут він зустрічав багатьох моїх приятелів, але жодного його приятеля я не бачив. Отже, я. справді мало про нього знаю.

Б'єрк підвівся, підійшов до дзеркала, що висіло на стіні, й причесався.

— А ви вже знаєте, хто то був? — запитав він. — Тобто в автобусі?

— Ні, ще не знаємо, — відповів Ренн.

Б'єрк почав одягатися.

— Треба причепуритись, — мовив він. — Дівчина чекає.

Ренн підвівся, взяв коробку й рушив до дверей.

— Отже, ви не уявляєте, де він перебував після восьмого жовтня? — ще раз запитав він.

— Ні, я ж сказав. — Б'єрк витяг з шухляди чисту сорочку і розірвав упаковку пральні. — Знаю тільки одне.

— Що?

— Останніми тижнями перед тим, як він перебрався від мене, Ніссе був дуже неспокійний. Ніби якийсь зацькований.

— А ви не знаєте чому?

— Не знаю.

Вернувшись до своєї порожньої квартири, Ренн подався до кухні й висипав на стіл те, що було в паперовій коробці. Тоді почав обережно, одну по одній, збирати речі, пильно оглядаючи їх і знов укидаючи в коробку.

Ряба зношена кепка, пара кальсонів, що свого часу були білі, зім'ята Краватка в червону й зелену смужку, плетений пасок з мідяною пряжкою, люлька з обгризеним цибухом, шкіряна рукавиця на хутрі, пара жовтих нейлонових шкарпеток, дві брудні хусточки і зіжмакана блакитна поплінова сорочка.

Ренн уже хотів вкинути сорочку зверху в коробку, на купу речей, коли помітив, що з кишені на грудях виглядає якийсь папірець. Він відклав сорочку й витяг папірця. Це виявився рахунок з ресторану «Стріла» на сімдесят вісім крон і двадцять п'ять єре, датований сімнадцятим жовтня, з вибитими на машинці цифрами: одна — плата за їжу, шість — за горілку і три — за воду.

Ренн перевернув рахунок. З другого боку хтось кульковою ручкою написав:


8/Х бф 3000

Морф 500 борг га 100 борг мб 50

Др П 650

----

1300 решта 1700


Реннові здалося, що він пізнає Єрансонову руку — він бачив зразок його письма в Білявої Малін. Цю нотатку він собі витлумачив так: восьмого жовтня, того. дня, коли Єрансон вибрався від Сюне Б'єрка, він, мабуть, отримав звідкись три тисячі крон, може, від особи з ініціалами Б. Ф. Із цих грошей він на п'ятсот крон купив морфію, сплатив сто п'ятдесят крон боргу і шістсот п'ятдесят дав якомусь докторові П. за наркотики абощо. Йому залишилося тисяча сімсот крон. А коли трохи більше як через місяць його знайшли мертвого в автобусі, він мав у кишені понад тисячу вісімсот крон. Отже, після восьмого жовтня він отримував ще якісь гроші. Чи вони теж походять із того самого джерела, від якогось бф чи Б. Ф.? Хоч це не обов'язково ініціали якоїсь особи. З таким самим успіхом це можуть бути початкові літери якихось інших слів.

Може, це рахунок у банку? Ні, не схоже, щоб такі, як Єрансон, тримали гроші в банку. Все ж таки найвірогідніше, що це якась людина. Ренн заглянув у свої записи, але жоден з тих, з ким він розмовляв чи кого згадувано у зв'язку з Єрансоном, не мав таких ініціалів.

Ренн виніс коробку й рахунок до передпокою. Папірець він сховав у портфель, а коробку поклав на столик. Тоді ліг і почав розмірковувати, де Єрансон брав гроші.


Загрузка...