Житія Святих - Березень

Житіє і страждання преподобномучениці Євдокії

У часи Траяна-царя в Іліополі, що в Кесарії, у землях Фінікії Ливанської, що межує з Юдейським краєм, була дівчина на ім'я Євдокія, родом і вірою самарянка, служителька диявола, і мешкання його, і знаряддя найлютіше. Вона, надзвичайною своєю вродою зваблюючи багатьох, наче сітями, ловила і в згубу злочинно їх тягнула, багатства країв тих у свої найнеправедніші скарбниці найретельніше здобувала, нечистотою плотською збираючи. Така ж була обличчя її краса, що навіть художникові не можна було подобу її зобразити. І розходилася про неї слава всюди, багато благородних юнаків і володарів з инших країв і градів сходилося до Іліополя наче заради инших якихось потреб, насправді ж — щоб побачити Євдокію і насолодитися вродою її. Вона ж таке багатство ділами гріховними зібрала, що замалим не дорівнялося до скарбів царських. І так за довгий час у грошей великих збиранні в нечистому житті померла душею і жорстоким серцем настільки закаменіла, що ніяка сила, окрім божественної, відчайдушної тої грішниці душевну хворобу полікувати не змогла б. Проте настав час, коли рука Доброго Пастиря, що шукав заблудлу вівцю, поспішила до неї, рука, яка виймає з погибелі. Пізнав Творець своє творіння, злом чужим розтлінне, і захотів його оновити. Справжній Господар про плоди винограду, які ворог може вкрасти, турбується. Той, Хто небесними скарбами володіє, ту драхму, що на землі в болоті валялася і гинула, принести у вічні скрабниці постарався. Хранитедь благ, що на них праведні сподіваються, диявола без нічого відпустив і зробив так, що та, яка, наче худобина, колись в болоті валялася, стала наче ягня неосквернене.

Посудина нечистот чистотою наповнилася, яма бруду стала джерелом нескаламученим і вічним, потік замулений перетворився в озеро свіже. Сморід зігнилого і засмердженого колодязя став алебастром мира дорогоцінного. І та, що була для багатьох людей душевною смертю, стала для великого спасення причиною. Початок ЇЇ навернення до Бога був такий.

Чернець один благочестивий на ім'я Герман ішов з якоїсь подорожі у свою обитель через їліопіль. Увійшов у град, коли настав вечір, і перебував в одного знайомого чоловіка — християнина, що поблизу градських воріт мав свій дім. Хатина мого була при стіні дому тої, про яку ж нам слово, дівчини. Там чернець той, трохи відпочивши, за звичаєм своїм, вночі на псалмоспіви встав, а після закінчення правила свого сів, узяв книжицю, яку носив зі собою на грудях, і читав довго. Було ж у ній написано про Страшний Суд Божий і про те, як праведні засіяють, наче сонце, у Царстві Небесному, грішні ж підуть у вогонь незгасимий, де неослабно без кінця люто мучитися будуть повіки. За Провидінням Божим Євдокія тої ночі спочивала сама, зачинившись у ложниці своїй, що була при тій стіні, при якій з иншого боку була кімната, де чернець той, ночуючи, у молитві й читанні вправлявся. Коли почав був чернець свої псалмоспіви, вона зразу пробудилася і, послухавши все аж до кінця читання, мовчки на одрі лежала. Чутно-бо було Євдокії все, що читалося: лише одна стіна, і та негруба, розділяла їх, а чернець читав голосно. Послухала грішниця читане, вельми розчулилася і перебувала без сну до світання, жахнулася серцем, думаючи про безліч гріхів своїх, і Страшний Суд Божий, і нестерпну для грішників муку. Коли світав день, зразу (Божа благодать до покаяння її спонукала) послала прикликати до себе того, хто читав книгу вночі. І коли він прийшов, спитала його, кажучи: "Хто ти, чоловіче, і звідки? Якого життя і віри? Розкажи мені всю правду, прошу тебе, бо, почувши те, що ти вночі читав, вельми тужу духом і бентежуся думкою: страшне, і дивовижне, і дотепер нечуване для себе я почула. І якщо це правда, що ті, які грішать, вогню передаються, то хто може врятуватися?" Блаженний Герман сказав до неї: "Якої віри ти, пані, що кажеш про себе, наче ніколи про Страшний Суд Божий не чула ані сили слів читаних не розумієш?". Сказала Євдокія: "І походженням, і вірою самарянкою я є. Багатства ж понад міру маю, і те найбільше мене бентежить і страшить, що чула книгу, яку ти читав, яка горе багатим проголошувала, вічним же і незгасимим вогнем їм погрожувала. Я ж таких слів у книгах віри нашої ніколи не чула, через те дуже збентежилася страхом, нове і несподіване почувши". Блаженний же Герман спитав ЇЇ, кажучи: "Чи маєш чоловіка, пані? І звідки велике, як кажеш, багатство тобі приходить?" Відповіла вона: "Мужа законного не маю, від багатьох же чоловіків зібране моє багатство. І якщо багаті після смерти на таку важку і вічну засуджені будуть муку, то яка ж мені користь від безмірно зібраних багатств?" Сказав до неї Герман: "Скажи мені правду небрехливу, бо й Христос мій, якому служу, неоманливий та істинний: чи хочеш врятованою бути без багатства і жити щасливо у веселості й радості на віки вічні, чи з багатством своїм горіти люто у вогні вічному?" Сказала Євдокія: "Краще мені замість багатства життя вічне отримати, аніж з багатством самій загинути навіки. Але дивуюся, чому так покараний має бути багатий після смерти. Хіба жорстокою якоюсь і невмолимою ненавистю спалахує на багатих Бог ваш?" "Ні, — сказав Герман, — не відвертається від багатих Бог ані багатими їм бути не забороняє, але ненавидить неправедне здобування багатства і витрачання його в насолодах і похотях гріховних. Коли хтось праведно складає багатство і складене витрачає добродійно, той є безгрішним і праведним у Бога, а тому, хто збирає багатство крадіжкою, пограбуванням і неправдою чи якимись гріховними ділами і приховує те, не маючи милосердя до убогих, ані прохачам не подаючи, не вбираючи нагих, не насичуючи голодних, без милости буде кара". Спитала Євдокія: "Чи видаються тобі мої багатства неправедними?" Відповідав Герман; "Справді найнеправедіші і від усякого гріха Богові мерзотніші". Вона ж сказала: "Чому так? Я багатьох нагих одягнула, багатьом голодним їжу подала для ситости, а инших і золотом трохи утішила — чому ти злом багатство називаєш?" Відповів Герман: "Послухай мене, пані, уважно. Якщо хтось, увійшовши в лазню митися, хоче там тіло своє занурити, то миється не там, де бачить воду нечисту, сколочену, брудну й смердючу, але де чисту бачить воду — у неї входить і вмивається. Ти ж як очиститися якимись милосердними ділами можеш від смердючої і мерзотної гріховної скверни, добровільно в ній валяючись, чисту ж воду милосердя Божого зневажаючи? Тебе те брудних діл болото, наче вода потопна, великою силою несе в провалля із сіркою і смолою, що горить вічним полум'ям гніву Божого. Багатства-бо, яких маєш над міру, для великого Владики й Вічного Судді мерзотні, бо ще до Суду засуджені, адже зі зваб блудних зібрані. Користи не принесе тобі те, що малу якусь з великого багатства нечистого частку подаєш часом небагатьом убогим. Малу-бо винагороду тої доброчинности губить безмірна кількість злих вчинків, як же легкі пахощі сильний сморід перемагає. Не зможеш ніколи такої благодаті отримати, допоки власною волею в нечистоті перебуваєш; инакше милосердя Божого не сподобишся, якщо спершу безмірний у собі гріховний сморід не відкинеш і не омиєшся покаянням, не очистишся і не прикрасишся праведними ділами. Той, хто по тернині босими ногами ходить, багатьма гострими колючками зранює ноги — якщо з них деякі й вийме, більшість залишить у тілі, і вони його боляче мучитимуть; так і тобі малу користь принесе часом мала якась милостиня вбогому, і нею ти наче знищиш малий якийсь гріх, тим більшість терня гріховного залишається всередині твоєї совісти на муки твої лютіші. Прогніваний тобою Бог, страшний і праведний Месник, вічними й нестерпними погрожує тобі муками, для тих, що не каються, приготованими. Ти ж, коли захочеш мене послухати, можеш врятуватися від мук, що на тебе чекають, й отримати вічну радість". Сказала Євдокія: "Рабе Бога Живого, прошу тебе, посидь трохи в мене й розкажи детально, як влаштувати такі діла, якими можливо сподобитися Божої милости, щоб і я, їх наслідуючи, змогла правильним багатств використанням спасення отримати. Ти-бо сказав, що любить Бог праведне й доброчинне багатства роздавання. Мені ж ніщо не боронить, хоч і з якимось зменшенням домашніх речей, викупитися від тих мук, що їх у день суду мають прийняти ті, кого ненавидить Бог, як ти кажеш. Чесний отче, немалу маю кількість рабів. їх, навантажених золотом, і сріблом, і дорогоцінними речами, поведу, коли ти йтимеш попереду до Бога свого, щоб за твоїм клопотанням Він благозволив прийняти моє приношення і спасення мені за те подати". Сказав до неї Герман: "Не думай, що вдачу людську має Бог і потребує нещасних тих речей земних, які для людей є коштовними, Він-бо, багатший незрівнянно від усіх царів земних, добровільно збіднів, аби нас собі здобути, щоб тою прескорботною убогістю купити для нас спасення вічне. Ті ж багатства, що маєш, о донько, роздай немічним та убогим, бо вони Богові милі, і що їм хто дасть, те Бог собі даним вважає, і за роздані убогим земні маєтки віддає скарбами небесними, що ніколи не маліють. Так ти вчини, донько, і приступи до святої і спасенної купелі хрещення, нею ж від бруду всіх гріхів, що тебе занечищують, омийся — будеш далі чиста й непорочна, відроджена благодаттю Святого Духа, й отримаєш блаженний спадок, у якому маєш насолоджуватися нетлінним вічним світлом, де нема пітьми та ночі, ніякої печалі і болю, ані злодіянь, і будеш агницею святою на паші небесній, яку випасатиме Ісус Христос, Спаситель наш. І хай ще одне скажу: якщо хочеш спасенною бути, донько, зроби так, як раджу тобі, і блаженною будеш навіки". Відповіла Євдокія: "Якщо б не увійшли в розум мій слова, які ти читав і які я добре чула минулої ночі, була б не прикликала тебе сюди. Візьми-бо від мене, отче, золота, скільки хочеш, і залишися тут на декілька днів, навчи мене християнської вашої віри і настав на чесноти, щоб, роздавши багатство і маєтки, і все, що належить, влаштувавши, пішла я вслід за тобою, куди йдеш". Сказав блаженний Герман: "Не потребую золота, досить мені надії на спасення твоє, благословенна-бо для мене це причина, аби затриматися тут на декілька днів, сподіваючись знайти заблукалу вівцю і привести в отару Христову. Хоч і поспішаю в обитель свою, проте побуду тут трохи днів задля твого навернення до Бога. Ти ж все, що кажу, роби, приклич одного з пресвітерів християнських, які є в цьому граді, щоб тебе, повчивши, за чином церковним охрестив. Це-бо початок і основа спасення, а після того всі инші діяння, що до боговгодження належать, підуть своїм чином".

Це від блаженного того старця чувши, прикликала Євдокія одного з найшанованіших слуг дому свого і звеліла йому йти зразу до церкви християнської і прикликати звідти пресвітера, попросивши його, щоб не полінувався прийти до того, хто потребує його. Заповіла ж не казати, хто потребує його і задля чого. Поспішив посланець, швидко прийшов пресвітер. Його ж побачивши, Євдокія поклонилася йому до землі й цілувала чесні ноги його. Після того сказала йому: "Прошу тебе, пане, трохи посидь і розкажи мені про вашу віру, хочу-бо і я християнкою стати". Пресвітер же наче здивувався почутому і спитав її: "Якого ти зловір'я, з якого в християнське хочеш прийти благовір'я?" Вона відповіла: "Самарянкою є як родом, так і вірою, цілого ж світу дружиною. Але чому не можу розповісти одним словом правди — великого зла морем я є. Коли ж почула, що грішники, якщо не покаються і не стануть християнами, після смерти у вогні вічному мучитися будуть, поклала в голові своїй неодмінно християнкою стати". Відповів пресвітер: "Якщо морем гріхів ти була, будь надалі пристанню спасення. Якщо багато вітрів тебе бентежило, зайди вже нині в тиху пристань, і якщо хвилям сильним себе віддавала, знайди нині роси ранкові, які з небес сходять, і хоч довгим збуренням потоплена, знайди віднині доброго стернового, що тебе щасливо попровадить у твою тиху пристань, де всілякої правди є скарби, і поспіши стати спадкоємницею благ, які там є. Багатства ж земні, які маєш, роздай потребуючим і звільни себе від гіркоти гріховної, разом же від пітьми і вогню незгасимого, які тебе, якщо не покаєшся, чекають". Євдокія ж, те чувши, почала плакати, і, у свої вдаривши груди, мовила: "Чи справді нема грішникам милости у Бога вашого?" Відповів пресвітер: "Тим грішникам, що каються, після прийняття знамення віри, тобто хрещення святого, пробачає Господь усі гріхи попереднього в невір'ї життя. Тим же, що перебувають у гріхах і про покаяння не думають, нема прощення, і такі мучені будуть без помилування". Сказала Євдокія: "Скажи мені, пресвітере, як думаєш, чи є на небесах більше і дорожче від того, що на землі? Бо в нас справді багато є скарбів золота, і срібла, і каміння коштовного, і всілякої веселости і насолод, до того ж вдосталь риби, і птиці, і безмірно всіляких наїдків і всілякого пиття доволі. І що більше від того всього на небесах може бути?" Сказав до неї пресвітер: "Якщо не відвернеш розуму свого від зваб світу цього й не зневажиш тимчасової насолоди, не зможеш вічного життя побачити й пізнати насолод його невимовних та багатств несказанних. Якщо ж хочеш їх отримати, забудь гордість і веселіть життя цього, не згадуй насолод світу цього". Відповіла Євдокія: "Не буде того, пане мій, щоб понад безсмертне і блаженне життя полюбила я те, що тимчасове і швидко гине. Але чим є те, чого шукаю, о отче? Чи, прийнявши християнську віру, зможу мати надію певну й безсумнівну, що прийду до того безсмертного, про яке ти кажеш, життя? І яке даси мені знамення, щоб запевнити мене в тому, що таким воно є, як говориш? І з чого пізнаю прощення гріхів моїх багатьох від Бога вашого? Коли-бо ті багатства, що маю, яких може мені на довгі роки життя мого щедро на всілякі насолоди і веселість вистачити, роздам потребуючим, як ти мені радиш, і розтрачу всі свої маєтки, а після того не отримаю того, що розповідаєш мені, то прикріше і бідніше мені буде, коли не залишиться для мене жодного в останній моїй біді прихистку. Люди, яких я злом своїм засмутила, якщо почну допомоги від них в убогості своїй просити, погордують мною, відкинуть мене. Через те сумна я і бентежуся думкою, нічого не відаючи про майбутнє, і потребую більшої звістки і запевнення в тому, що великодушно мені обіцяєш, розповідаючи про доброту Бога вашого, який тим, що каються, гріхи легко прощає. Справді-бо, якщо в тому повністю переконаюся, почну сміливо розтрачувати все своє і піду, куди кличеш мене, і стану рабою тому єдиному Богові у всі дні життя свого. І як же була для багатьох зразком беззаконня, так для них же буду найкращим образом покаяння. І не дивуйся, отче, цьому сумніву моєму, нове-бо й несподіване вперше чую, такого ж у книгах наших і у вірі самаритянській, в якій я вихована, ніколи не чула ані сліду ніколи не знаходила таких учень". Пресвітер мовив до неї: "Не бентежся, хвилюючись нестерпною думкою, о Євдокіє! Не допускай, щоб ум твій розсіювався, те-бо, що бентежить тебе, — зваба начальника зла і твого спасення ненависника — диявола. Злий дух, відколи тебе пробудженою до Христового служіння побачив, зразу, аби спасенна та рада розсипалася, такі сумнівні помисли і суєтні страхи пробудив у твоєму серці, сподіваючись тебе так відстрашити від путі праведної і знову в попередньому гріховному житті утвердити, щоб тебе, згубно солодкою і пристрасною любов'ю до світу прив'язану і собі поневолену, потягнути в смерть і згубу. Це-бо його підступне діло, це його єдине і велике старання — з доброго шляху людей відвертати, у розбещення вести і робити в муці вічній собі друзями і спільниками вогню незгасимого. А що про благість, і невимовну милість, і людинолюбство Бога нашого, про Нього ж чула ти, напевно довідатися хочеш, що готовий тих, які каються, зустріти здалеку, прийняти по-батьківськи з простертими обіймами і, пробачивши гріхи, життя вічне дарувати, то переконайся піднісши ум свій від землі вгору, тимчасові турботи покинувши, і думай про життя вічне. Потрібні ж для того тверезі смиренні молитви: так із душею примирюється Бог, і світло божественне в ній починає сяяти, всю істину являючи, її ж людина точно пізнає, що є суєта тимчасового світу цього, що ж — вік майбутній; наскільки шкідливі солодощі життя цього, настільки ж добрим є Бог, і безмірне милосердя його. Відклади-бо [якщо хочеш спастися і послухаєш мене] той коштовний одяг, одягнися в бідний і замкнися в окремій кімнаті дому твого, перебувай сім днів, згадуючи гріхи свої і зі сльозами визнавай їх перед Богом, Творцем своїм. Пости ж і молися, аби благозволив Господь наш Ісус Христос просвітити тебе й наставити, що маєш добровгодне Йому чинити. Повір мені, що не марне зробиш те, що раджу тобі. Милосердний і без міри співчутли вий Владика наш і має звичай здалеку добротою своєю зустрічати тих, хто поспішає до Нього навернутися, завжди-бо радіє через покаяння грішника". Таке пресвітер промовив і побачив, що Євдокія погоджується на його раду. Встав і, виходячи, таке наприкінці утішне їй пророче мовив слово: "Христос Бог, що митаря виправдав і змилосердився над грішницею, яка біля ніг Його плакала, і тебе нехай не відкине, і помилує, і зробить ім'я твоє славним по всій землі. Амінь".

Коли ж пішов пресвітер, блаженна Євдокія, не відкладаючи свого до Бога навернення, зразу прикликала одну з рабинь і сказала їй: "Якщо хтось із тих, що хоче мене бачити, прийде сюди, бажаючи зайти до мене, пильнуй, аби не довідався, що вдома я, і щоб ніхто ніяк же йому про мене не розказав, але кажіть, що у віддалене село пішла і маю там затриматися немало часу через якусь потребу. Накажіть воротареві з погрозою, щоб нікого сюди не впускав. Хай зупиняться всі справи наші в домі моєму, і ті наїдки, що їх готують щоденно на трапезу мою, хай не вносять сюди відтепер. Замкніть же великі ворота дому, аж поки не звелю відчинити, і все на правдоподібність моєї відсутности влаштуйте". Так рабині заповівши, звернулася до блаженного Германа і сказала йому: "Прошу тебе, отче, розповідж мені, чому ви, монахи, в пустельних живете місцях, насолоду спільного з людьми життя покидаючи? Хіба більшу в пустелях знаходите насолоду?" Відповів блаженний Герман: "Ні, донько, нічого такого, що насолодою вважаєш, в пустелях не знаходимо, покидаємо ж гради і світську насолоду і втікаємо в пустелі лише для того, аби втекти від суєтної погорди й умертвити тілесні пристрасті голодом, спрагою, трудами, бідним одягом і всього необхідного нестачею, аби залишитися далеко від легких для прогрішення місць: легко-бо впасти в гріх тим, що в граді живуть, то природна неміч їх перемагає, то диявол їх зваблює, то бачення гарних лиць і чуття блудних слів — звідти-бо родяться нечисті помисли й осквернюють душу. Перед оскверненою ж душею закритий вхід до Небесного Царства, допоки не очиститься покаянням. Престол світла-бо вічного, і справжньої веселости, і неоманливих насолод на небесах є, немає ніякої пітьми печалей і горя ані поганих діл. Ось почуй, чому ми в пустелі відходимо; аби пильнуватися від гріха в наступні дні життя нашого, попередні ж наші прогрішення суворістю пустельного перебування щоб очистити, і так робимо собі вільний вхід до того блаженства. Про це все старання і турбота наша — аби тіла наші пильнувати неоскверненими від діл нечистих, ум же наш бережемо від помислів злих неушкодженим і чужим для усілякої злости, і лукавства, і лицемірности, нарікання, і наклепів, і заздрости, і люті, і гніву — і так подібні будемо на ангелів, як же сповістив нам святими своїми устами Христос у Євангелії. Багатство ж тому, хто любить його і ненаситно збирає, зовсім не допоможе здобути Небесного Царства - він є наче мертвий, що лежить у гробі бездіяльний. Якщо хочемо гріхам нашим прощення отримати, постараймося в подальший час життя нашого шляхом заповідей Господніх прямувати, правди й істини стежкою ходячи і, наче одяг, розшматуймо жалем за гріхи серця наші й ненастанним до Бога ззиванням. Так-бо обітремо сморід гріховний, про нього ж говорить Давид: "Засмерділися і зігнили рани мої, від лиця безумства мого". А щоб завжди нам співати в молитві слова Господні, які Давид згадує: "Наскільки солодкі (говорить) слова твої, понад мід, для уст моїх". Настільки ж солодкими є слова Господні, що перевищують всіляку насолоду всіх найсолодших страв, і найкоштовніших напоїв, і більше зміцнюють душу, аніж їжа тіло. Через те говорить про них Божественне Писання: "Вино веселить серце людині, і хліб серце людині зміцнить", знаменуючи тим вином і хлібом заповіді Господа нашого Ісуса Христа, які є для душі людської наче хліб і вино, і в міцності та веселості серця виймають грішника зі всіх діл нечистих й оправдовують того, хто навертається до Господа, якщо в них [заповідях] людина старанно й ненастанно научається. Відклади гарний одяг, у смиренніший одягнися, підійди цілою думкою до покаяння благими ділами і сій багато сліз на землі, щоб пожати на небесах радість і вічну веселість. Плачем погаси піч гріхів своїх, аби так сподобитися втішання від Господа, і увійдеш у радість праведних. Оплакуй беззаконня свої, якими диявол дав насолоду в серці твоєму, щоб заради сліз твоїх ангел, випрошувач спасення, наблизився до тебе, висушив смердючу багнюку тління, в якій ти довго валялася, куди вкинув тебе й утримував там усього злого виконавець, аби відтепер ти стала учасницею райських насолод. Печаль І тягар навзаєм вчини тому, хто тебе, насолодами зваблюючи, обтяжив гріхами. Старанно працюй для Бога, аби світла негаснучого спадкоємницею виявитися, і, наче бджола, доброю трудівницею будь, з багатьох святих діл правду збирай і Богові угодити завжди намагайся". Ці Германові слова вельми запали Євдокії в серце, яке було приготоване пам'яттю про раніше сказане. Переживала-бо через гріхи, в гарячці духа кинула себе перед ногами його, кажучи: ''Прошу тебе, чоловіче Божий, діло, яке ти почав щодо мене, докінчи благочесно й постав мене чистою перед Богом своїм, не для того, щоб стала я наругою тим, які хочуть мене звабити, але щоб, закінчивши розпочате діло, сподобилася блаженства через твої спасенні повчання. Не забирай іконописної руки від дошки приготованої, допоки в мені досконало Христа не зобразиш". Герман відповідав їй: "Перебувай, донько, в страху Господньому і, замкнувшись у кімнаті своїй, молися до Нього ненастанно зі сльозами, допоки не знищить і не очистить зовсім гріхів твоїх і не зробить так, що перестанеш сумніватися в милосерді Його, добрий-бо є і милостивий Господь наш Ісус Христос, скоро явить тобі милість свою і благодаттю своєю утішити тебе не забариться". Це промовивши, блаженний Герман помолився за неї до Бога і, знаменням хресним знаменувавши, замкнув її в ложниці, пообіцявши на сім днів затриматися задля неї в Іліополі.

Увійшовши в ложницю свою, Євдокія сім днів у молитві й пості перебувала, тоді прийшов Герман блаженний і, відчинивши двері, вийти їй звелів. Бачив ЇЇ лицем бліду, тілом вихудлу, смиренну поглядом, далеко відмінну образом від попередньої своєї подоби і, взявши її за руку, сісти звелів. Тоді і сам помолився до Бога, сів з нею і питав її, кажучи: "Скажи мені, донько, про що думала ти ці сім днів? І що зрозуміла? Що бачила? Що відкрито було тобі?" Вона ж мовила: "Розповім, отче святий: коли я молилася так, як ти мене навчив, сім днів, минулої ночі, коли також, ниць хрестоподібно на землі лежачи, молилася, плакала через гріхи свої, осяяло мене світло більше, ніж проміння сонячне. Я ж, думаючи, що сонце засяяло, встала із землі і бачила юнака пресвітлого і вражаючого, його ж одяг біліший від снігу. Він, взявши мене за правицю, підняв у повітря, і взяв мене на хмару, і до неба повів. Було ж там світло велике й предивне, і бачила я незліченну кількість білоризців, які раділи і сміялися один до одного, і веселилися невимовно. Вони, побачивши мене, що до них ішла, ликами зустріли мене й радісно вітали, наче сестру свою. Коли ж мене оточили й провадили, хотіла я увійти, ведена, у світлість ту, що незрівнянно сонячне проміння перевершувала. Тут раптом у повітрі з'явилося щось страшне образом, очорнене, як морок, і сажа, і вугля, і смола, що всіляку чорність і пітьму перевершувало, — страховисько. Воно, найстрашнішим і найлютішим поглядом на мене дивлячись, і зубами скрегочучи, і безсоромно нападаючи, хотіло мене вихопити з руки, що вела мене. Закричало ж вельми, що все повітря сповнилося голосу його, говорило ж, кричачи: "Чи й цю в Царство Небесне ввести хочеш? Хіба я, далі сидячи на землі в ловах, марно труд трачу? Ось-бо ця — цілу землю блудодійством осквернила і всіх чоловіків мерзотою злягання свого занечистила. Скільки маю хитрости і скільки сили, все в неї одну вклав. І подбав про коханців для неї найблагородніших, і найбагатших, і кількістю незліченних, їхніми багатствами, витраченими на любов її, так багато зібрала золота і срібла, що й у царських скарбницях заледве стільки знайдеться, її в руках я мав, величався, як переможним знаменням і непереможною зброєю, нею ж торжествував над людьми, що відпали від Бога, впадаючи у мої сіті. Чи так нині на мене лютувати хочеш, о Архистратигу сил Божих, що під ї"ї ноги кидаєш мене на потоптання? Чи не досить твоєму на І мене гніву тих помст, що кожного дня подвоюєш мені найлютіші? Але і цю, справжню мою рабу, таким коштом куплену, відняти в мене захотів? Уже нема нічого в мене на землі власного і невід'ємного, уже боюся, що всіх, які дотепер живуть, грішників, з надр моїх виймеш, і вихопиш із рук моїх, принесеш Богові як достойних і між спадкоємців Царства Небесного запишеш. О марното турботи моєї! О марното труду! Чому так люто нападаєш на мене? Покинь гнів і послаб мені трохи пута, якими я зв'язаний, побачиш, як у змиг ока рід людський із землі винищу й ані наступників його не залишу. Я з небес скинений через один найменший непослух, ти ж грішників найлютіших, які з Бога насміхатися посміли і довгими роками тяжко Його гнівили, у Небесне вводиш Царство. Якщо тобі так подобається, то збери в один час зі всіх кінців земних всіх згубних людей, які не людське, але худобине і звіряче життя мають, і всіх до Бога приведи, я ж сховаюся у пітьму і в безодню вічних мук, приготовану для мене, занурюся". Те й більше він з гнівом і величезною люттю говорив, на тих, що вели мене, грізно поглядаючи, — на мене ж дивлячись, усміхався люб'язно. І прийшов голос зі світла того, що говорив: "Так хоче Бог, який має милосердя до синів людських, щоб грішників, які серед них є, якщо покаяння приймуть, прийняти на лоно Авраамове". І знову голос був до того, хто вів мене: "Тобі кажу, Михаїле, заповіту мого хранителю, відведи цю туди, звідки взяв її, хай здійснить подвиг свій, Я-бо з нею буду у всі дні життя її". Він же зразу поставив мене у ложниці моїй і сказав мені: "Мир тобі, рабо Божа, Євдокіє, мужайся і кріпися, благодать Божа нині з тобою і завжди буде на кожному місці". Я ж, зі слів його сміливість прийнявши, сказала: "Пане мій, хто ти, скажи мені, щоб я зрозуміла, як вірити в істинного Бога і життя змогти отримати". Він же відповідав: "Я — князь ангелів Бол<их, і мені належить турбуватися про грішників, які каються, щоб приймати їх і вводити у життя блаженне і безконечне. Велика ж буває радість на небесах лику ангельському, якщо котрийсь грішник із гріховної пітьми приходить у чисте світло покаяння. Бо не хоче Бог, який є Отцем всіх, щоб загинула душа людська, яку спередвіку своїми руками створив на подобу свого власного образу. Через те співрадіють усі ангели, коли бачать душу людську, правдою прикрашену, яка поклоняється Отцеві вічному. І всі її цілують, як сестру свою, бо, відкинувши гріховну пітьму, до Бога живого, спільного всіх синів світла Отця, навертається і безповоротно до Нього пристає". Це мовивши, знаменував мене хресним знаменням, я ж поклонилася йому до землі, і, коли поклонилася, він на небеса відійшов.

Тоді блаженний Герман сказав до неї: "Будь певна віднині, донько, і не май сумніву, що є Бог на небесах істинний, готовий приймати тих, хто кається в гріхах своїх, і вводити їх у світло своє вічне, де ж царює, оточений служителями царства свого — святими ангелами, їх же бачила ти в тому небесному світлі. Царської і безсмертної Господа нашого Ісуса Христа слави свідком була ти, і довідалася, наскільки Він швидкий до милосердя і прощення гріхів, як швидко благо дать свою виявляє до тих, хто бажає примиритися з Ним. І зрозуміла божественну Його славу, і бачила небесний Його двір, невимовної краси наповнений, у якому ж Він перебуває. Пізнала ти, наскільки мале й немічне світло цього світу супроти того сяйва. Що ж далі думаєш, що міркуєш? Скажи мені". Блаженна ж Євдокія, маючи намір незмінний служити з цілого серця свого єдиному Богові, Цареві Слави, мовила: "Вірила і вірю, що нема иншого Бога, який рятує грішних людей, окрім Того, чиї небесні ворота невимовні я бачила, осяяні світлом". Сказав Герман: "Приготуй себе, донько, до ревної Божої служби, про те належно піклуйся, аби плід покаяння твого, на терезах покладений, перетягнув гріхи попереднього твого життя, і принеси саму себе безсмертному й вічному Богові в дар. Йому приємний. Плач і ридай, допоки всі нечистоти твої до решти не омиєш сльозами і так сподобишся бути чистою невістою Христовою. Забудь же надалі про попередню свою шкідливу гординю і дикі похоті юности твоєї, аби навзаєм Христос Господь забув гріхи твої. Витягни шию свою з тяжкого ярма встидної роботи, яку наклав на тебе диявол гріхами, і прийди в добре і легке ярмо покаяння — і відтоді вільною будь від гріхів, і пізнають тебе всі праведники і всі ангели. Прокинься до правдивої віри і цноти і, маючи відтепер добру совість, скажи в обличчя дияволові сміливо: "Нічого не буде більше в мене з тобою ані в тебе зі мною: Владику-бо свого справжнього я знайшла і Йому віддалася у вічне володіння. Зовсім залишила і скинула давнього свого розтлівача, нечисту і похмуру любов тілесну, одяглася в нову, нетлінну, світлоносну одежу правди, у ній же ходячи, благодать Божу знайду, яка спасе мене навіки. Нема в мені вже ні одної земної пристрасти, нема бажання багатств, нема любови до насолод світу, які настільки нікчемні й так мало тривають, — довідалася, бажаю і старанно дбаю, аби здобути небесні. Май-бо собі своє, о дияволе, і далеко відійди від мене, чужий, звабнику, злодію і вічної пітьми рабе". Тими словами більше впевнившись, Євдокія сказала до ченця: "Отче чесний, що нині робити мені велиш?" Він же відповів: "Хочу, щоб передовсім ти прийняла знамення віри, хрещення святе, яке берегтиме тебе неушкодженою у всі дні твої, Я ж нині, Бог помагає мені, піду в монастир свій, повернуся ж до тебе знову, якщо Господь захоче". Вона ж зі сльозами просила його, кажучи: "Не покидай мене, пане мій, не залишай швидше, ніж зможу досконало навернутися до Бога й не отримаю сподіваної від Нього благодаті, щоб ніяк давній звабник, мене залишену і безпомічну бачачи, не відкликав знову, куди схоче, і не повернув до блювотини життя блудного". Сказав до неї блаженний Герман: "Та воля, якою в тобі Бог діє, і міцна та добра надія твоя до кращого життя збереже тебе від ворожих сітей, яких боїшся. Залишайся ще якийсь час у смиренній до Бога молитві і визнаванні гріхів своїх і турбуйся про прийняття святого хрещення, Я ж скоро повернуся до тебе, добачаючи для життя твого корисне, скільки подасть Духа Святого допомога". Це промовивши до неї і Богові її поручивши, блаженний Герман відійшов у путь свою.

Після відходу Германа блаженна Євдокія перебувала ще декілька днів у пості, нічого иншого не ставлячи перед собою на трапезу, лише хліб, олію і воду. Удень же і вночі молилася і плакала, тоді пішла до єпископа града того, охрестилася від нього в ім'я Святої єдиної Тройці. Через декілька днів після хрещення свого написала книжечку-заповіт до того ж єпископа, де сповіщала про своє багатство, перераховуючи його детально і просячи, аби взяв його для Христа. Єпископ книжечку, прислану йому, прочитав, прикликав блаженну Євдокію до себе і мовив: "Чи ти, донько, писала цю хартію до мене, грішного?" Вона ж відповіла: "Я писала і нині знову прошу твою святиню, щоб ти звелів економові церковному прийняти те, що подаю, і роздайте жебракам і убогим, сиротам і вдовицям, як же самі знаєте, знаю-бо, що те моє багатство неправедне, із беззаконня зібране". Єпископ, його ж ім'я Теодот, бачивши її добрий намір, віру і любов до Бога, поглянув на неї, духом наперед побачив те життя, що в неї мало бути, і сказав: "Проси за мене, сестро, в Господа, прошу тебе, удостоїшся назватися Невістою Христовою, бо, возненавидівши нечисту любов плотську, чистоту ти полюбила і, блудне життя відкинувши, дівственну цноту почала наслідувати, бо світ суєтний продала, щоб купити собі небесну маргариту [перлину]. Короткий час у звабі гріховній витративши, покаянням ж вік нескінченний у вишньому житті собі виклопотала. Та, що смерть в очах мала, безсмертя ж здобула. І ти, що багатьох у згубу тягнула, нині в Христі багатьох оживиш. Від безпросвітної пітьми у світло віри одягнулася, достойна іменуватися агницею Христовою. За іменем твоїм, що тлумачиться як благовоління, благоволив Господь у тобі, що зневажила пристрасних чоловіків, ангельські ж лики полюбивши. Молись за мене, знову прошу тебе, рабо і другине Божа, і згадай мене в Царстві Небесному". Це й більше єпископ зі сльозами до неї говорив, відтак сказав дияконові своєму: "Приклич мені швиденько урядника гостинниці церковної". Коли той прийшов, сказав єпископ: "Знаю тебе як благочесного і богобоязливого мужа, що про багато душ турбується, тому вручаю тобі й цю Божу рабу, яка кращого хоче досягнути, щоб і про її спасення ти потурбувався і те, що дає все своє, руками убогих до Бога передпослав".

Був же той муж саном пресвітер, у дівстві нерозтлінному перебував від юности своєї, весь свій по батьках маєток святій Божій подарував Церкві і себе самого на службу Господеві віддав. Він, узявши зі собою Євдокію, пішов у дім її. Коли увійшли, прикликала Євдокія урядників дому свого і сказала їм: "Принесіть мені кожен з вас все, що тримаєте, довірене вам". Вони ж зразу перед лице її принесли все. Була ж кількість принесених речей така: золота літрів дві тьми, тобто двадцять тисяч, прикрас найкращих і різних без числа, каменів дорогоцінних і бісерів царських без числа. З одягом шовковим ковчегів двісті сімдесят п'ять. Одягу білого лляного скринь чотириста десять. Одягу золототканого скринь сто шістдесят. Иншого одягу, камінням коштовним і гаптуванням прикрашеного, скринь сто п'ятдесят дві. Простого одягу різного скринь великих сто двадцять три. Золота знаменного двадцять п'ять тем, тобто двісті і п'ятдесят тисяч золотих. Ароматних запашних речей скринь двадцять. Індійського мира справжнього скринь тридцять три. Срібла в різних посудинах літрів вісім тисяч. Завіс шовкових, золотом розшитих, літрів сто тридцять дві. Завіс просто шовкових літрів сімде сят. Инших же тканин і речей меншої вартости, які були в купу зібрані, кількість незліченна. Ще ж, окрім того рухомого багатства, мала й нерухоме: землю, села, волості, з них же щороку збирала плоди вартістю до восьмисот і двох тисяч. Те все багатство перед ногами святого того пресвітра, який був урядником церковної гостинниці, поклавши, блаженна і Євдокія прикликала всіх рабів своїх і рабинь і роздала їм, взявши зі скрині, дві тисячі золотих. Ще ж і посуд, завіси, ложа дорогоцінні, крісла позолочені і всі прикраси дому, що поза скринями були, дарувала їм і розділила. Тоді, останнє їм давши цілування, мовила: "Я вас від короткочасної роботи звільняю, ви ж, якщо хочете, попіклуйтеся, щоб звільнитися від рабства бісівського, звільнитеся, якщо послухаєте мене і приступите до христа, істинного Бога. Він вас вічною свободою, яку мають сини Божі, обдарує і впише вас серед своїх воїнів". Звернувшись до пресвітера, сказала: "Нині вже, пане мій, належить тобі турбуватися про все це, що перед тобою лежить, і зробити з ним те, що хочеш. Я-бо шукаю Того, який шукає мене, — Владики". Пресвітер же дивувався такій її раптовій і несподіваній зміні, і покаянню, і настільки великому жаданню до Бога і сказав їй: "Блаженна ти, Євдокіє, що таким ділом стала достойною бути вписаною в число дів світлиці Христової. Не відала часу приходу Жениха ані не розуміла, яким шляхом належить увійти у двір шлюбний. Справді бадьоро поспішила, і не охопить тебе пітьма. Дозрівай-бо в добродійній тій силі, і Бог допоможе тобі, за мене, грішного, молися, ти, що лику святих достойна".

Коли це блаженна Євдокія чинила, прийшов чесний Герман, Духа Святого благодаттю просвітлений, і бачив її, що віддала Богові свій маєток, рабів же і рабинь звільнила і вже була убога духом і статком, Христа ради, — узяв її і повів у монастир дівочий, його ж мав у своїй області в пустелі, недалеко від свого монастиря чоловічого, і зробив ЇЇ черницею. Вона ж перебувала у трудах і подвигах чернечого життя, вдень і вночі для Бога працюючи. Мав же блаженний Герман у своїй киновії братів ченців сімдесят, у пустельному жіночому монастирі черниць тридцять. Серед них була і Євдокія свята. Через тринадцять місяців переставилася ігуменя того монастиря, на ім'я Харитина, що свято прожила. Під її ж керуванням Євдокія робила добрі успіхи: і Псалтиря навчилася з уст, і все Письмо Святе, раз уважно прочитавши, добре зрозуміла, бо Дух Святий її просвітлював. Постницькими ж трудами всіх сестер перевершила — через те всі в один голос вибрали її ігуменею замість тої, що переставилася, і не забарився Бог про достоїнства її свідчити і вибрання те чудом утвердити, як же зразу мовиться.

Юнак-бо один із колишніх її коханців, на ім'я Філострат, багатий вельми, згадав колишню свою до Євдокії любов і бажанням до неї вельми розпалився: біс його на те заохочував. Думав, як би її до попереднього життя повернути, до свого з нею любодіяння. Довго ж про те думав, і більше день за днем любов до неї розпалювалася, тож винайшов хитрість таку: у чернечий одяг сам одягнувся і золота, скільки нести міг, взяв і під одягом сховав, і пішов пішо до монастиря Євдокіїного, не сумніваючись у здійсненні свого наміру. Коли він постукав у ворота, воротарниця, глянувши в мале віконечко, спитала: "Чого шукаєш, чоловіче?" Він же сказав: "Грішний я і прийшов, щоб ви молилися за мене, і хочу благословення вашого сподобитися". Відповіла воротарниця: "Не можна заходити сюди чоловікам, брате, але йди недалеко звідси і знайдеш монастир пана Германа, і там удостоїшся молитви і благословення, а тут не стій, не надокучай нам, стукаючи, увійти-бо не зможеш". Це мовивши, дівчина замкнула віконце. Філострат же сорому і жалю сповнився і, любов'ю до Євдокії палаючи, пішов у монастир Германа, і вичекав зручного часу: побачив-бо Германа блаженного при вході монастирськім, що сидів і книгу читав. Поклонився йому до землі смиренно, і, за звичаєм чернечим, коли створена була від святого того старця молитва і Філострат благословення від нього прийняв, сказав преподобний Герман: "Сядь, брате, і скажи мені: з якого ти краю і якого монастиря?" Той же сказав: "Я, отче, єдиною дитиною був у своїх батьків, вони ж недавно померли. Я не хотів брати жінку, але більше забажав працювати для Бога в чернецтві і поспішив зразу здобути знамення чернечого чину - цей одяг, прагнучи після того негайно знайти місце і наставника, від якого б життя монашого повчитися. Чувши про твою святість, чесний отче, довгий шлях до цього місця здолав, бажаючи припасти до святих ніг твоїх і впросити тебе, щоб ти в монастир свій прийняв мене, бо хочу каятися з попередніх гріхів своїх". Коли юнак це сказав, блаженний Герман уважно подивився на нього, з лиця ж і очей його пристрасну до насолод вдачу впізнаючи, і сказав йому: "Великого труду хочеш торкнутися, дитино, але не знаю, чи в міру сили твоєї буде. Ми, старі, ледве можемо протистояти тяжким спокусам диявольським, які до нечистот побуджують, як же тобі бути в такому цвіті юности своєї, у полум'яних літах пристрасного розпалення?" Філострат же сказав: "Хіба нема, отче, прикладів добродійного життя подібних до мене юнаків, які рішуче похіть перемогли? Хіба та ваша Євдокія, про неї ж багато чув, бо розійшлася про добродійне її життя слава всюди, хіба не юна і не в насолодах жила, але вдалася до ваших настанов і нині постійно і міцно перебуває в чернецтві, плоть свою здолавши? І не замовчу, отче, того, що її прикладом найбільше спонукуваний і хочу наслідувати її. Думаю-бо про цвіт юности її, наскільки була вродлива, наскільки багата, у яких насолодах попередні свої прожила літа, потім у всьому за одну годину раптом змінилася, пішла служити Христові тісним і прескорботним шляхом. 1 якщо вона змогла все зневажити і похоті свої умертвити задля любови Христової, то чому, отче, щодо мене не маєш надії, я-бо чоловік — міцніший від неї, жінки? І якщо один раз побачити її зможу, легко сподіваюся з бесіди і повчання її стільки почерпнути гарячої до Бога ревности і на подвиг міцности, скільки може вистачити на здолання і прогнання всіх спокус диявольських у всі дні життя мого". Раб же Божий Герман, такі його слова чуючи, повірив брехні, наче правді, вважав-бо його таким, що справді хоче працювати для Бога, і сказав йому: "Не боронитимемо тобі, дитино, бачити Євдокію і корисне слово від неї почути, бо її прикладом на чесноти піти хочеш". І прикликав ігумен Герман монаха, чесного старця, який в монастир дівочий тиміям носив, і заради инших нагальних потреб туди його посилали, і сказав йому: "Коли підеш у жіночий монастир, візьми зі собою цього брата, щоб побачив рабу Божу Євдокію, він-бо хоче користь від неї прийняти і наслідувати богоугодне її життя". Через короткий час була потреба монахові тому піти в монастир дівочий, і взяв того юного брата з собою, як же ігумен йому наказав. Філострат же, під чернечим образом, наче під овечою шкурою схований вовк, у монастир дівочий увійшов і, невісту христову Євдокію побачивши, дивувався її смиренному образові, й убогості, й умертвленню тіла. Бачив-бо її лице бліде, очі опущені додолу, уста мовчазні, одяг бідний, і ложе на землі з рогози, і якесь на ньому гостре рубище. Час для бесіди зручний знайшовши, почав [коли инші здалеку стояли ] до неї тихим голосом промовляти, кажучи так: "Що я бачу, Євдокіє? Хто тебе, що в палатах, на царські подібні, жила і в такому великому багатстві і всіх насолодах розкошувала, щодень у веселості і радості була, зманив і привів у це нещасне місце? Хто позбавив тебе такого великого людного міста, в якому тебе, що часто в найяснішому одязі походжала, всі шанували, дивуючись красі твоїй, і голосами хвали тебе прославляли? Який звабник тебе з таких благ привів у таку останню убогість і скруту, у бідне ж це і мерзенне життя? І ось нині весь їліопіль шукає тебе, очі всіх бачити тебе бажають. Самі стіни прекрасних палат твоїх ридають без тебе. Я висловлюю всенародне бажання, посланий до тебе, щоб від імени й устами всіх впросити тебе повернутися в град і народну за тобою скорботу утішити своїм приходом. Послухай мене, пані, і йди за мною, вийди з найгіршого цього мешкання, з голоду, зі смердючого одягу, з рубищного твердого ложа й увійди в колишні свої палати, в попередні утіхи, в попередні насолоди, в яких ти недавно І розкошувала. Хоч і згубила ти своє багатство, віддавши чужим задарма, проте готові всі тебе знову збагатити. Чому зволікаєш і вагаєшся? Чому тоді, коли всі приязні до тебе і добра тобі бажають, ти сама стаєш собі ворогом і катом? Чи не маєш сорому і жалю таку свою вроду в цьому мороці чернечого життя ховати? Чи не жаль очі свої такі, на сонячні промені подібні, губити негідним плачем і сльозами? Яка користь настільки гарне юне тіло голодом, і спрагою, й иншими суворостями морити? Де твої мироварні пахощі, ними ж повітря в граді, ходячи, наповнювала, і всі тебе шанували, наче богиню? Так після того мира добровільно сморід жебрущого і відкиненого життя вибрала. Кого наслідуєш, у такий блуд прийшовши? Яка суєтна надія відвела тебе від володіння настільки великими і багатьма благами? Хто з багатих людей багатство від себе відкидає й иншим задурно віддає, як же ти зробила? Але знаємо, де є відкинене тобою багатство, і легко його знову повернути, і у володіння твоє повернути можемо, лише повернися в град до нас, пані наша Євдокіє. Ось же і золота досить на дорогу тобі приніс, инше ж, в Іліопіль прийшовши, розтрачене, зразу відшукаємо". Коли він це погано говорив, свята гнівно поглядала на нього, тоді, не витерпівши більше лукавих і звабливих слів слухати, гнівно сказала йому: "Бог помсти нехай заборонить тобі — Господь наш Ісус Христос, праведний суддя, Його ж я, хоч і недостойна, рабою є. І прийшовши сюди зі злою думкою, повертайся собі, бо для мене ти — диявол". Те мовивши, дмухнула в лице йому, і зразу брехливий той чернець, окаянний звабник, на землю перед нею впав мертвий. Сестри ж діви дивилися на бесіду їхню на такій віддалі, що неможливо було вимовлених слів почути. Вони бачили, що від подиху Євдокії чоловік упав, і мертвий при ногах її лежав, і злякалися дуже. Спершу-бо дивувалися такому ділу, що природну силу перевершує, і Божу в ній благодать пізнавали, тоді почали боятися, аби не довідалися світські люди і судді, і не робили допиту наче через убивство, і не спалили монастир, бо елліни були ідолопоклонниками, ненавиділи християн і монастирі їхні. Радилися між собою, що робити, не сміли-бо спитати Євдокію про те, що сталося. І сказала одна з них: "Мовчімо нині, уже вечір і ніч починається, помолимося уночі до Господа, чи не відкриє нам про причину смерти ченця цього і про те, що маємо робити, не наставить". Коли ж настала північ і мали починатися опівнічні співи, явився Господь Євдокії у видінні соннім, кажучи: "Встань, Євдокіє, прослав Бога свого. Недалеко ж від мертвого тіла спокусника твого, якого диявол на тебе послав, схили коліна і помолися до Мене - і зразу стати йому живим звелю. Встане силою моєю і довідається. Хто є той, в кого ти віриш, благодаті моєї в тобі великої вдосталь буде". І, збудившись зі сну, Євдокія свята склала достатню молитву до Владики свого й воскресила мертвого. Філострат же, зі смерти, наче зі сну, збудившись, й Істинного, Його ж милосердя сподобився, пізнавши Бога, кинувся до ніг блаженної, кажучи: "Прошу тебе, блаженна Євдокіє, рабо істинна істинного Бога, прийми мене, що каюся, і пробач мені, що засмутив тебе словами своїми лукавими та нечистими. Пізнав-бо, якому і наскільки доброму й сильному служиш Владиці". Сказала йому Євдокія блаженна: "Іди собі з миром, не забувай же благодіянь Божих, що на тобі явилися, ані не відступай від пізнаного правильного шляху віри святої, як моєму обіцяєш Богові.

Володарював тоді в краю тому Аврелій цар [не той, що по тих роках був цісаром римським, але инший того ж імени, що римським цісарям підкорявся]. Йому на святу Євдокію зроблено було наклеп: зібралися деякі зі знатніших колишніх її коханців, великородні і славні, і, порадившись, написали послання до царя, наговорюючи, наче Євдокія велике золото, на царські скарби подібне, зі собою в пустельне якесь місце віднесла, і просили дати їм воїнську спиру'', щоби іти знайти ту, що втекла, і повернути в град, золото ж у народну скарбницю взяти, бо до віри галилейської, яка Христа якогось визнає, пристала і збезчестила богів, яким же й царі по клоняються. Аврелій, про велике золото чувши, легко погодився на їхнє прохання і зразу, комита одного прикликавши, звелів йому взяти воїнів, схопити Євдокію із золотом і перед ним поставити. Комит же, триста воїнів взявши, пішов у ту пустелю, де монастир був жіночий і Євдокія в ньому. Коли були вони в дорозі, Господь явився Євдокії в нічному видінні, кажучи: "Гнів царевий на тебе підніметься, проте не бійся, Я завжди з тобою". Коли ж комит зі спирою своєю наблизився до монастиря того дівочого, побачивши стіни, зупинився і чекав ночі: йшов-бо день до вечора. І воїнство шикував частинами, щоб уночі несподівано напасти на монастир зі всіх боків. Коли вже хотіли до стін монастирських кинутися, зразу завернула їх невидима руки Божої всемогутня сила, що не могли вони анітрохи до монастиря підійти цілу ніч. Коли ж настав день, побачили монастирські стіни, але до них підійти не могли — так три дні й три ночі промучившись, нічого не досягли. Не знали вони, що ще зробити, — тут раптом напав на них змій страшний, великий — вони ж, кинувши зброю, повтікали зі страху. Хоч і уникнули зубів зміїних, проте не втекли від його отрути, бо зміїним смертоносним духом пошкоджені були вельми — одні з них падали раптово й помирали, а инші ледь живі на шляху лежали, при смерті були, сам лише комит із трьома воїнами до царя цілим повернувся. Цар же сповнився гніву, сказав до бояр: "Що зробимо чарівниці тій, що своїми чарами так багато наших воїнів убила? Що порадите? Не годиться таке зло лишати без кари". Коли ж була рада, став царевий син і сказав: "Я з більшою силою воїнською піду і, зрівнявши із землею обитель блудницьку, приведу Євдокію сюди". Погодився цар і всі — наступного дня пішов царевий син з воїнами на зруйнування обителі тої пустельної і взяття Євдокії. Наблизилися вони на шляху до села отчого і через те, що звечоріло, захотіли там заночувати, бо гарне було для спочинку місце. І коли царевич по-молодецьки з коня зіскочив, вдарився ногою до каменя і зранив ногу вельми, що на руках воїни занесли його на ліжко. Опівночі, не стерпівши, бо примножився йому біль, помер — і повернулося військо до царя, везучи до нього мертвого його сина. Цар же, бачивши раптово померлого сина, впав з жалю ледь живий. Збіглося ціле місто, і був зойк серед збентеженого ЛЮДУ, і сумували через смерть сина царевого і через те, що сам цар із жалю помирає. Був же там серед народу і Філострат — він, підійшовши до наближених царевих, розповів їм про Євдокію, що рабою Божою є, ніхто ж не може пошкодити їй, бо сила небесна її охороняє, але якщо хоче цар сина бачити живим, нехай пошле до неї прохання із шаною, щоб помолилася до Бога свого, аби оживив мертвого. "Бо я, — сказав Філострат, — на собі випробував молитовні сили її і Божого милосердя". Цар же, ту мову чуючи і трохи сили прийнявши І сам точніше у Філострата про те, що з ним трапилося, розпитавши, повірив у розказане і зразу до Євдокії блаженної послав трибуна свого на ім'я Вавила з чесним і смиренним молитовним писанням. Коли ж той обителі досягнув, Євдокія свята царське послання смиренно прийняла і, поклонившись долі, мовила: "Чому до мене, убогої і бідної грішниці, цар свої послання пише?" Тривун же, поки свята царське прочитала писання, відійшов в якесь осібне монастирське місце і знайшов там книгу відкриту. Схилившись над нею, бачив написане таке: "Блаженний, хто випробовує свідчення Твої, Господи". І читав до кінця псалма того, задрімав і, схилившись головою на книгу, заснув. І бачив уві сні юнака одного світлого, що торкнув його за плече палицею, яку в руці тримав, і мовив: "Встань, Вавило, мертвий тебе чекає". Вавила ж, збудившись, наляканий був ангельським явленням, побіг сповістити те блаженній Євдокії і просив її, аби швидко його відпустила. Вона ж, скликавши всіх сестер, сказала до нього: "Сестри і матері мої, що мені радите чинити щодо того, про що цар пише до моєї нікчемности?" Вони ж єдиними устами прорекли: "Духа Святого благодать наставляє тебе. Пиши до царя, що є Богові угодним". Блаженна ж, помолившися досить, сіла і написала до царя так: "Я, бідна жінка, не відаю, чому твоя держава грамоту свою до мене прислати зволила, бо окаянна я і гріхів сповнена. В таких і стількох беззаконнях совість моя мене викриває, не маю сміливости до Христа, Бога мого, щоб вмолити Його змилосердитися над тобою і віддати тобі сина твого живим. Сподіваюся ж на певну благодать і силу Господа мого, що коли ти всім серцем повіриш в істинного Бога, який мертвих воскрешає, і покладешся на Нього без сумніву, то явить на І тобі і на синові твоєму велику свою милість. Недобре-бо людині прикликати святе і страшне ім'я Його і про щось Його просити, якщо спершу чистою душею не повірить у Нього. Якщо всією душею повіриш, побачиш велику силу безсмертного Бога, милосердя ж Його сподобишся і насолодишся Його благодіяннями". Так написавши і запечатавши хартію трьома хресними знаменнями, віддала посланцеві і відпустила його. Тривун же повернувся до царя, спочатку не віддав йому писання Євдокії святої, а насамперед поклав на груди померлого, прикликавши велегласно ім'я Христове, — і зразу мертвий прийняв життєву силу, і очі відкрив, і промовив, і встав, наче зо сну, живий і здоровий, — усі дивувалися і жахалися через преславне чудесне те видіння. Цар же голосно возвав, кажучи; "Великий Бог християнки Євдокії, істинний і праведний Бог, Бог християнський. Справедливо до Тебе звертається багато людей, благочесно чинять ті, що в Тебе вірують. Христе, Господи, прийми і мене, що йду до Тебе, вірю-бо в ім'я святе Твоє й ісповідую, що Ти один істинний Бог святий і благословенний навіки". Так увірував цар в Христа Бога, хрещений був від єпископа градського з жінкою своєю і з сином, що з мертвих воскрес, і з донькою на ім'я Геласія, і роздав милостині багато жебракам і убогим, і до блаженної Євдокії послав золота доволі на побудову святої церкви, і звелів на місцях тих, де свята Євдокія жила, граду бути створеному, і часто писав до неї, молитов її святих потребуючи. Робив поступ же цар у святій вірі і добрих ділах скоро, не через багато часу спочив у Господі, також і жінка його. Син же після того поставлений був дияконом, коли ж переставився єпископ града того, став єпископом замість нього. Ще ж і сестра його Геласія, зневаживши суєту світу й уникаючи шлюбу, Господеві на службу віддалася — пішла потай з двома євнухами своїми в монастир Євдокії святої і в ньому до кончини своєї прожила, працюючи і добровгоджуючи Богові ревно.

Коли ж беззаконний еллінський ідолопоклонницький закон здобув більшу силу і багато тих, що таємно працювали для істинного Бога, богоненависниками викриті були і до тої ж згуби неволею були примушувані, ~ у той час був в Іліополі-граді ігемон на ім'я Діоген, ревнитель богів своїх нечистих і служитель їхній найпалкіший, що гонив сильно тих, хто відмовлявся поклонятися ідолам. Він хотів був взяти собі за жінку вищезгадану доньку цареву Геласію, і батько ЇЇ цар Авреліян не відмовляв йому, допоки ж і сам у невір'ї перебував. А коли хрещенням святим просвітився, тоді не захотів за невірного мужа доньку свою віддати, хіба якщо той Христову прийме віру. Помер же в невдовгім часі Авреліян благочестиво, Геласія боялася, аби її насильно не викрали на шлюб Діогенові, — втекла, як же мовилося, в монастир Євдокії преподобної. І ніхто не міг знати точно, куди Геласія поділася, лише розходилася чутка, що у Євдокії десь ховається. Діоген же ігемон послав п'ятдесят воїнів взяти Євдокію як християнку на допит. Коли вони були в дорозі, явився Господь уночі Євдокії, кажучи: "Донько Євдокіє, пробудися і стій у вірі мужньо, прийшов-бо час визнати Ім'я Моє і прославити славу Мою. Приготований для тебе подвиг, ним же йди. Нападуть на тебе зразу чоловіки страшні, наче звірі, ти ж не бентежся і не жахайся, Я буду з тобою — близьким супутником і міцним помічником у всіх твоїх подвигах і трудах". Так закінчилося видіння те. Тим часом воїни перелізли монастирську стіну вночі. Те відчувши, преподобна вийшла до них, питаючи: "Чого тут потребуєте? Кого шукаєте?" Воїни ж схопили її і про Євдокію питали. Вона ж обіцяла їм зразу Євдокію в руки віддати, лише щоб її трохи відпустили. Побігши до церкви і у святий вівтар увійшовши, відкрила скриньку з пречистими животворними христовими тайнами і, частку тої великої Святині взявши, на грудях своїх сховала і до воїнів вийшла, кажучи: "Я Євдокія, беріть мене і ведіть до того, хто послав вас". Вони ж взяли її, вели з собою в путь. Була ж ніч безмісячна і темна вельми, і йшов перед святою юнак прекрасний і світлий, свічу несучи і путь їй освітлюючи. Був же то ангел Господній, його ж воїни не бачили ані світла того не помітили, лише сама Євдокія бачила. Хотіли ж воїни посадити Євдокію на худобину, але вона не захотіла і відповіла: "Одні на колісницях, инші на конях, я ж, уповаючи на Христа, Бога мого, пішо з радістю дійду". Коли ж вони дійшли до града, звелів ігемон Євдокію замкнути в темниці до двох днів - на третій день, темничого сторожа прикликавши, спитав, кажучи: "Чи не подав хто якої їжі чи пиття тій чарівниці?" Відповів сторож: "Так мені твоя милість, пане, що ані їдження, ані пиття ніхто не подавав їй. Бачив її, коли підглядав, що на землі ниць простерлася і поклони била [як же думаю] Богові своєму". Сказав ігемон: "Завтра допит і суд над нею вчиню, нині-бо иншими зайнятий справами".

Коли ж четвертий день настав, Діоген-ігемон сів на судищі і звелів поставити перед собою Євдокію. Бачивши її образом смиренну, в одязі поганому, долі пониклу, звелів слугам, щоб відкрили лице її. І зразу, коли було лице преподобної відкрите, просвітилося, наче блискавка. Нажахався Діоген, мовчав довго, дивувався невимовній красі і благородству лиця її, яке благодать Божественна осявала. Довго ж на таку красу взираючи, розслабився цілий помислом, тоді звернувся до своїх і мовив: "Так мені бога мого сонця, що не годиться на смерть віддавати таку сонцесяйну красу. І що чинити, не відаю". Сказав до нього один з тих, що сиділи з ним, законоправителів: "Чи вважає твоя величність природною її настільки світлу красу? У жодному разі — то чаклунські примари. Хіба не знаєш, як багато можуть чарівниці? Коли ж чари будуть відігнані, зразу потворність природна відкриється". Ігемон же сказав до блаженної; "Скажи нам спершу ім'я своє, рід же й життя". Свята ж, знаменням хресним загородивши себе, мовила: "Євдокією називаюся, про рід же мій і якого я життя, питати не потрібно, лише одне знати про мене годиться — що християнкою я є. Творець же всіх з невимовного свого милосердя такої благодати своєї удостоює мене, недостойну, що рабинею Його називатися не боронить. Тому ж, прошу тебе, о ігемоне, не трать марне часу словами марними, але швидко роби зі мною те, що з xристиянами робити звик: суди, катуй же, як хочеш, і передай смерті. Уповаю-бо на Христа, істинного Бога мого, що не зневажить мене ані не покине мене". Ігемон же сказав: "На мале наше питання так багато сказала слів. Наскільки більше говоритимеш, коли тебе багатьма почнемо розшматовувати ранами? Скажи нам зразу, чому, покинувши град і богів безчесно зневаживши, відійшла в пустельні місця і віднесла зі собою народний маєток, підступно градські спорожнивши скарбниці?" Відповіла свята: "Чому град покинула, одним відповідаю словом: я вільна, і що захотіла, те зробила. Який-бо закон людині вільній боронить іти, куди хоче? про золото хто мене викриває? Хочу, щоб переді мною став наклепник, і зразу виявиться марним його наклеп, і брехня перед правдою щезне. Хіба, чуже взявши, пішла?" Довга ж була з обох боків суперечка, і свята була нездоланна у слові і у вірі незмінній перебувала. Звелів ігемон на катувальному дереві повісити її і чотирьом воїнам бити ЇЇ жорстоко. Взявши її, воїни оголили до биття плечі її до пояса і повісили. Коли оголювали, випала частка пречистого і животворного Тіла Христового, яке вона, відходячи з монастиря, взяла. Піднявши її ж із землі і не відаючи, що то є, слуги принесли частку до ігемона. Той простягнув руку, хотівши взяти, і зразу та частка Пречистого Тіла Владики перетворилася на вогонь, і було полум'я велике, яке, огорнувши слуг катових, попалило їх і самому ігемонові ліве плече пошкодило. Він же з болю впав на землю, взивав до сонця, його-бо мав собі за бога, і промовляв; "Владико сонце, зціли мене, і зразу передам вогню чарівницю ту, знаю-бо, що караєш мене за неї, бо не згубив я її' дотепер". Коли він це говорив, зразу впав на нього вогонь, наче блискавка, і, опаливши тіло його, наче головнею, зробив його мертвим. І був страх і жах на всіх. Один із воїнів бачив ангела Божого світлого, що при святій стояв, і наче їй на вухо говорив, і утішав, і покривав їй оголені плечі і груди білішим від снігу полотном. Те бачивши, воїн підійшов до святої і мовив: "Вірю і я в Бога твого, прийми мене, бо каюся, рабо І Бога живого". Відповіла йому блаженна; "Доброго навернення благодать, дитино, нехай прийде на тебе. Як же тебе бачу, нині жити починаєш, ніби нині народжений. Але якщо хочеш спасенним бути, втікай далеко від попереднього невірства". Сказав воїн: "Прошу тебе, рабо Господня, змилосердися І трохи і над ігемоном і випроси в Бога свого йому повернення до життя, щоб багато людей через тебе пізнало істинного Бога й повірило в Нього". Це сказавши, підійшов до дерева і відв'язав ЇЇ. Мучениця ж свята, схиливши коліна свої, молилася довго. Тоді, вставши, великим голосом скликнула: "Господи, кусе Христе, Ти, що знаєш таємниці людські, Ти, що утвердив небеса словом і все премудрістю створив, звели своєю всесильною і всемогутньою волею, аби всі, попалені вогнем, який Ти послав, ожили. Аби багато тих, які перебувають у невір'ї, утвердилися у святій вірі, невірні ж нехай навернуться до Тебе, Бога вічного. 1 нехай прославиться Пресвяте Ім'я Твоє на віки-віків". Тоді, підійшовши до мертвих і кожного за руку взявши, сказала: "В ім'я Господа Ісуса Христа, який воскрес із мертвих, встань і будь здоровим, як же і спершу". 1 так по одному, наче зі сну пробуджуючи і воскрешаючи, всіх зробила живими силою Христовою.

Коли ці преславні чуда діялися і всі на те з невимовним подивом і жахом дивилися, раптом при місці суду почувся крик і плач. До комита-бо Діодора, який стояв там із військом, прийшла вістка про раптову смерть жінки його Фірміни, яка, у лазні зачадившись, позбулася життя, Діодор же, роздерши хламиду свою від раптової тої звістки, розпачем великим охоплений був і, ридаючи, побіг туди, де померла жінка його, як розповідали. Побігло за ним і люду багато, і той, що, наче зі сну, встав з мертвих, ігемон Діоген туди пішов. Побачивши справді померлу жінку комитову, повернувся до Євдокії святої, кажучи до неї: "Воістину вірую, що Бог твій незрівнянно більший і сильніший від богів наших, але якщо хочеш цю мою віру, що починається і ще слабка, помножити й утвердити, прошу тебе, іди зі мною до померлої Фірміни. Якщо її з мертвих воскресиш, тоді, не відкладаючи, без сумніву повірю повністю у Бога твого". Сказала йому свята Євдокія: "Не лише задля тебе вчинить Бог волю свою з безмірного милосердя свого, але й заради всіх охочих увійти в Царство Його. Ходімо ж, куди кажеш. Бог нам помагає". Коли йшли вони з людьми, зустріли тих, що несли ложе з мертвим тілом, і звеліла свята ложе поставити. Просльозилася і помолилася досить і, взявши мертву за руку, голосно промовила: "Боже великий і вічний, Господи кусе Христе, Слово Отче, яким же мертві встають, благоволи, прошу, на переконання тих, що тут стоять, вчинити велике це чудо — звели ожити Фірміні і дай їй духа покаяння, щоб навернулася до Тебе — завжди живого і вічного Бога". Коли так свята молилася, зразу Фірміна з одра встала, і весь люд голосом великим, наче єдиними устами, возвав, кажучи: "Великий Бог Євдокії, істинний і правдивий Бог християнський, просимо тебе, рабо Бога живого, спаси і нас, віруємо-бо і ми в твого Бога". Діодор же, побачивши жінку свою живою, невимовної радости сповнився і, кинувши себе в ноги преподобній, сказав: "Прошу тебе, рабо Христова, зроби і мене християнином, нині-бо пізнав справді, Хто й наскільки великим є Богом, якому ти служиш". І охрещений був Діодор, і жінка його, і цілий дім його і з народу багато хто в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Також і Діоген-ігемон охрещений був із цілим домом своїм і перебував до кончини своєї у святій вірі незмінно.

Після цього преподобна Євдокія, на прохання Діодорове, перебувала в домі його, навчаючи новоохрещених християн Божого Слова. Трапилося ж на сусідньому обійсті одному хлопцеві на ім'я Зинон, коли працював і в полуднє заснув, померти від смертоносного духа зміїного, що його вразив, коли спав. Мати ж хлопця того, удова, ридала за ним невтішно, єдиною-бо дитиною був. Довідавшись про те, агниця Христова Євдокія сказала до Діодора: "Ходімо утішити вдову, що плаче, і побачиш чудесне милосердя Бога нашого". І, пішовши, знайшли хлопця, спухлого, і зміненого вельми, і почорнілого від зміїної отрути. І сказала свята до Діодора: "Нині час, щоб виявилася віра твоя, яку маєш до Бога. Помолися-бо, звівши очі сердечні вгору, і воскреси мертвого". Відповів Діодор: "Пані моя, рабо Христова, новий я у вірі, і очей серця мого в Бозі непорушно богомислієм утвердити не можу". Сказала йому свята: "Я вірю Богові моєму безсумнівно, що слухає грішників, які каються, і подає їм швидко те, що просять. Приклич-но всією душею всесильного Господа, і зробить з нами свою милість". Тоді Діодор, схиливши шию і вдаривши в груди, почав зі сльозами велегласно перед усіма говорити: "Господи Боже, що благоволив мене, недостойного грішника і невірного, прикликати до святої в Тебе віри і чесну цю рабу Твою до нас на спасення душ наших послав, почуй і мою грішну й недостойну молитву, Ти, що знаєш мою неоманливу і безсумнівну до Тебе віру, і звели юнакові, убитому змією, ожити у славі Твоїй, щоб і від нього, і від кожного духа прославилося Пресвяте Ім'я Твоє навіки". Коли так помолився Діодор, сказав до мертвого: "В ім'я Ісуса Христа, розіп'ятого при Понтійськім Пилаті, встань, Зиноне". І зразу встав мертвий і обтер чорноту з тіла свого, і стало тіло його, як же і раніше, здоровим. І всі славили Бога, Творця неба і землі, й увірували в Нього. Коли люди хотіли розійтися, сказала до них блаженна агниця Христова Євдокія: "Почекайте трохи, браття, ще-бо має прославитися Христос, Спас наш". Коли послухав її люд, помолилася свята до Бога, і змій той, який вкусив хлопця, гнаний якимось вогнем чудесним, прибіг, свистячи страшно, кидаючись і корчачись перед усіма, пересмикнувся і відійшов. Тоді всі, що на те дивилися, з жінками і дітьми пішли до єпископа іліопольського і хрещення святе прийняли, А преподобна Євдокія в обитель свою повернулася і жила у звичних для себе чернечих трудах. Проте і в град часом приходила, утверджуючи вірних, невірних же переконуючи, і приводила до Христа Бога. Прожила ж після хрещення свого приблизно п'ятдесят шість років, померла страдницьки так. Коли помер у християнській вірі ігемон Діоген, прийшов на його місце инший ігемон, на ім'я Вікентій, чоловік лютий і ворог християнам. Він, чуючи про преподобну Євдокію, послав воїнів відтяти чесну її голову. І так свята преподобномучениця Євдокія через посічення мечем переставилася в перший день березня, в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і присно, і навіки-віків. Амінь.

Щоб не було тому, хто читає і слухає, дивно і неймовірно те, що жінка, грішна і блудниця, настільки велике, як же мовилося, здобула багатство: серед еллінів, які істинного Бога не знали, ідолам же поклонялися, блудниці не лише не були безчесними, але їх шанували, як Афродиту, яку ж і між богами своїми суєтними шанували. Про багатства еллінських блудниць у давніх історіографів знаходимо таке: Фрина, атенська блудниця, коли зруйнував Олександр Великий кам'яні стіни славного еллінського града, що Тебе, чи Тиви, називався, хотіла своїм коштом підняти кам'яні ті стіни і кращі від першого града утвердити, лише щоб на стінах тих було написано: «Олександр зруйнував, Фрина ж, блудниця збудувала». Ланда, блудниця коринтійська, настільки була багатою і славною, що ціла земля грецька в ті часи при дверях її лежала, як було написано. Таїс, знову атинейська блудниця, настільки була прекрасна, шанована й багата, що Пталомей, перший після Олександра великого цар Єгипетський, за законну дружину взяти її не погидував. Родоне із Тракії] блудниця в Єгипті, настільки була багатою, що подібна була славою до царів єгипетських, на прославу свою збудувала піраміду, нічим не гіршу від царських. Була ж і Євдокія на них подібна життям і багатством, але коли те відкинула і зубожіла духом і речами, і покаянням догодила Богові, уподібнилася дівам святим і стала спільницею ангелам і спадкоємицею багатств вічних, яких же око не бачить.

Місяцеслов московський, також і київський говорять, що Євдокія свята охрестилася у рік [від створення світу] 5604-й за царювання Траяиа і постраждала в рік 5660-й. До тих від буття світу років роки, відповідні від Різдва Христового, — 96 і 152. Л в ті роки були царі такі: Доміціян, Нерва, Траян, Адріян, Антоній. І виявляється те, що преподобна Євдокія охрестилася за Доміціянового царювання, у тринадцятий рік царювання його, від Різдва Христового ж рік 96-й . І жила після Доміціяна за царювання Нерви, Траяна, Адріяна. А в царство Антонія постраждала, також у тринадцятий рік його царювання, від Різдва ж Христового у рік 152-й.

У той самий день страждання святих мучеників Нестора і Тривимія із Пергії Ківиритської у Памфилії, їм же, після жорстоких за Христа мук, ножами відтяли голови.

І святої мучениці Лнтоніни, яка у Нікеї, граді Витинейському, за царювання Диоклитіянового і Максиміянового за Христа постраждала, її ангели в муках берегли. Померла ж, вкинена в озеро Нікейське у веретищі.

І святих мучеників Маркела і Антонія, які у вогні за Христа померли. І пам'ять святої діви Домнини у Сирії, про неї ж Теодорит, єпископ Киринейський, пише у книзі, "Філодеос" названій, у главі 30-й.