Житія Святих - Березень

Пам'ять святого апостола Аристовула, єпископа Вританського

Аристовул святий був апостолом Христовим, одним із сімдесятьох, родом кіпріот, брат святого апостола Варнави, який теж із сімдесятьох був. Після Вознесення Господнього пішов за святим апостолом Павлом, учитетлем вселенної, і з ним разом проповідував Христа, різні краї проходив. Згадує його апостол Павло у Посланні до римлян, де написано: "Вітайте тих, що від Аристовула", тобто з Аристовулового дому чи роду. Бо дехто з родичів Аристовулових і Варнавиних перебували тоді в Римі, коли Аристовул був із Павлом, у той час, коли Павло до римлян писав послання. Написав у ньому, щоб і Аристовулових родичів від нього і від Аристовула цілували, тобто вітали. Коли ж Павло святий, ставлячи багатьох єпископами, посилав їх у всі гради і краї сповіщати слово істини, тоді й Аристовула єпископом освятив і у Британський край послав, до людей невірних і жорстоких катів. Там Аристовул трудився у благовістуванні Христовому, багато постраждавши від диких тих людей: то били його без милосердя, то вулицями волочили на наругу. І незліченні прикрощі та образи від них прийняв, допоки благодаттю Христовою не просвітив їх і вірити в Христа не навчив, не охрестив і церкви не поставив. Також пресвітерів і дияконів освятив і прийняв кончину там.

Є такі, що думають, наче цей святий Аристовул був батьком святих апостолів Якова і Иоана, мав прізвисько Зеввдей, але про це не відомо. Достовірнішим є, що инший був цей святий Аристовул, родом із Кіпру, із братом своїм Варнавою, а инший — Зеведей, батько Якова та Иоана, єрусалимець, а не кіпріот, йому ж те іменування Зеведей не було прізвиськом, а справжнім ім'ям.

У той самий день пам'ять святого мученика Савина

Єгипетський край, град же Єрмопол, батьківщиною був мученика Савина, мужа славного у краю тому і князя града свого. За царювання Диоклитіяна, який налягав гонінням лютим, бентежив цілий Єгипет і багато з вірних мучив і убивав, Савин покинув дім свій, і владу, і багатство, і всіх ближніх і, вийшовши таємно з Єрмополя-града, в одному віддаленому селі сховався з иншими християнами, які переховувалися. І, в хатині малій і бідній замкнувшись, перебував у пості й молитвах день і ніч. Ідолослужителі зробили пошуки великі за Савином, князем єрмопольським, щоб взяти його на муки, і, ніде його не знаходячи довгий час, журилися. Жебрак один, який приходив до блаженного Савина, їжу і все необхідне з руки його приймаючи, наслідуючи Юду-зрадника, прийшов до ідолослужителів і сказав: "Що мені дасте, коли скажу вам, де є Савин, якого шукаєте?" Вони ж дали йому два золотих і за ним до того села пішли. Про хатину ту довідавшись, обступили її і в двері стукали. Було ж зі святим Савином у хатині тій шестеро християн, і думали, що хтось із вірних братів до них задля якоїсь потреби прийшов, — відчинили хатину, ідолослужителі ж зразу, з великим рвінням всередину вскочивши, всіх схопили і зв'язали. Окремо ж зв'язали святого Савина двома веригами важкими і привели його до ігемона того краю на ім'я Аріян. Допитуваний був на нечестивому судищі і довго до ідольської жертви примушуваний — не відвернувся від Христа. За Нього мучений був жорстоко, кігтями залізними обдирали його і вогнем палили врешті, в ріці втоплений, закінчив мучеництва подвиг і до подвигоположника Христа вінець перемоги прийняти пішов. Також з ним взяті шестеро християн мучені були, ту ж на небесах від Господа отримали славу.

У той самий день страждання святих мучеників Трохима і Тала

Лаодикія-град (не той, що в Сирії, а той, що в Карійському краї між ріками Малої Азії, які Ликос і Меандер називаються, лежить) мав у себе двох пресвітерів — братів по крові Трохима і Тала, родом із того ж Карійського краю, із града, який Стратоніка називався. Мужі, міцні у вірі, наслідувачі Христа і проповідники Слова Божого, які заблукалі душі навертали на путь спасення, завжди протистояли еллінам і докоряли їм богомерзенною їхньою бісівською службою. Якось-бо нечестиві ідолопоклонники, яких вони викривали, гнівом розпалилися, взяли обох і тримали в ув'язненні. У той час царювали Диоклитіян і Максиміян, і прийшов у Карійський край ігемон Асклипіот і у граді, що Вофор називався, недалеко Лаодикії, перебував. Претороначальник лаодикійський з иншими градоначальниками, радниками своїми, послав до ігемона, сповіщаючи про взятих двох християнських пресвітерів, і відповіді просив, що з ними робити накаже. І прийняв відповідь: камінням побити обох. Вивівши з в'язниці святих мучеників Трохима і Тала, поставив їх на убиття. Проте зразу і Божа допомога, приспівши, стала перед святими, захищаючи від ударів каменю, і скільки каменів на них не кидали — жоден не пошкодив їх, але більше: ті, що кидали, — самі себе камінням, не хотівши, ранили. Трудилися багато годин і нічого не досягли — більше самі від себе зранившись і знемігши, перестали. Такою дивною річчю претороначальник і ті, що з ним, дивувалися і відпустили обох вільних. Вони ж знову невтомними устами і безстрашним язиком віри Христової всіх навчали, еллінське викривали невірство. І знову за якийсь час взяли їх градоначальники, до ігемона у Вофор-град вели, кажучи: "Цих, за велінням твоїм, били камінням, але не торкнулося їх каміння, через те ми привели їх до твоєї влади". Ігемон звелів повісити святих, кігтями залізними обдирати їм тіло без змилування. І коли їх обдирали, взивали велегласно: "Ми християни, ідолам не поклоняємося, царів земних веління нечестивого не слухаємо". Після такої муки засудив їх ігемон на розп'яття, кажучи: "Хай будуть розіп'яті, як і той волхв, в якого вони вірять". І вели святих за град, де хрести були приготовані, ішли з великою веселістю, дякували Христові Богу, що удостоїв їх такою відбутися хресною кончиною і бути співобразними пречистим його Страстям і Розп'яттю. І люду багато, мужів і жінок, ішло за ними, хотіли бачити кончину їхню. Коли ж приведені були до хрестів, деякі із своїх принесли їм їжі трохи і просили, щоб скуштували. Прохання-бо вмовляльників не зневажили, трохи дечого в уста прийняли, инше ж роздали тим, що там стояли. Тоді до хрестів залізними цвяхами їх прибили і розіп'яли на подобу розп'яття Христового. І висіли на хрестах, багато промовляли до народу, навчали пізнання Бога і святої віри, і був зойк великий серед люду: одні-бо ігемонові докоряли катуванням, що без провини передав лютій смерті таких мужів, а инші взивали: "Слава Тобі, Боже", бо сила Ісусова в наші часи проявилася. І жінка одна, жидівка, кланяючись святим, що на хресті висіли, взивала: "Блаженна мати, що народила таких". Стояла ж там і мати, на страждання двох синів своїх мужнім серцем дивилася. І багато з тих, що там стояло, збирали краплини крови святих. Одні обрусці сво" змочували, а инші персні в крові — на зцілення недуг своїх душевних і тілесних. Мученики ж Христові Трохим і Тал, помолившись до Бога, передали святі свої душі в руки Господа свого 16 березня. І приготували вірні чисті плащениці і добропашні аромати на поховання чесних тіл їхніх. Прийшов же туди і сторож в'язниці і кланявся мученикам Христовим, визнаючи перед усіма людьми, що бачив обох, як до неба сходили, і троє ангелів співсходили і розмовляли з ними. Люди-бо, пішовши до двора ігемонового, просили його, щоб звелів із хрестів тіла мученичі зняти і похованню їх передати. Ігемон же спершу гніву сповнився, звелів воїнам бити тих, що прийшли і говорили, тоді, через якийсь час, перемінився від гніву, звелів, аби, хто хоче, взяв тіла померлих. І зняли з хреста святих, і в ковчег новий поклали. Ще ж виникла суперечка між християнами, де поховати їх. Одні-бо там, а инші там бажали покласти святих. Коли ж схилився день, сиділи цілу ніч біля тіл святих зі свічками і псалмоспівами, і коли настав ранок, прийшла жінка ігемонова, несучи дорогі аромати. їх на тіла мученичі виливши, покрила раку коштовним вельми накриттям і сказала перед усіма: "Я ночі цієї бачила в сонному видінні мужів цих, від Бога з ангелами посланих, щоб помститися мужеві моєму за невинне їх убивство". І, говорячи, багато докоряла катівству і лютості чоловіка свого. Тоді мати святих і двоє мужів чесних, Зосим і Артемій, які співгромадянами й сусідами були святим мученикам у Стратониці-граді, взявши раку з тілами святих мучеників, на батьківщину свою віднесли й поховали з шаною поблизу Стратоника-града. Після того настав день, коли свято народження Диоклитіянового нечестиві відзначали, і прийшов ігемон в Лаодикію, влаштував великий бенкет, веселився через царя свого нечистого. І ось раптово знайшла його Божа помста за неповинно пролиту кров мученицьку: раптом-бо впав на землю і, як біснуватий, корчився, тремтячи всіма частинами тіла, і був страх великий на всіх, що там були і на нього дивилися. Взивав же мучений: "Де бог Зевс? Де бог Іраклій? Де бог Єрмій, де инші боги і богині, щоб помогти мені?". І знову говорив: "Марно я поклонявся їм, ось-бо передає мене вогню вічному Бог, що є на небесах, і раби його Трохим і Тал". Так говорячи, кричав вельми, що голос зойку його всюди було чутно. Шматував зубами на собі тіло своє і язик свій кусав, жуючи. Так люто мучачись, погано викинув окаянну і нечисту свою душу, з гірким риданням пішов до нечестивих богів своїх в пекло вічно мучитися. Святі мученики Христові Трохим і Тал у голосі радости перейшли до Христа, Бога свого, вічно царювати в стоянні пресвітлому перед престолом Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого отця нашого Серапіона, архиєпископа Великого Новгорода. Дивись про нього у Пролозі.