Житія Святих - Березень

Пам'ять преподобного отця нашого Іларіона Ісповідника, ігумена Пеликітського монастиря

Преподобний Іларіон з юности монахом був, хрест несучи і за Розп'ятим ідучи. Підкорив пристрасті плотські повстримністю, усіх монахів чеснотами перевищив і, в темній хатині себе замкнувши, без усілякого гамору прожив літ багато, і просвітився безпристрасністю. Тим і священичого сподобився сану, і став ігуменом монастиря, який Пеликита називався, що в Азії був, поблизу Єлеспонта. І чинив чуда надзвичайні: тваринам, які шкодили збіжжю, що росло, наказував і відганяв їх словом з нив і вертоградів, град великий утвердив молитвою, землю спраглу хмарами напоїв, течію ріки, як Єлесей-пророк, розділив, висохлу руку чоловікові зцілив, сліпцеві дав прозріти і кривим ходити дарував, бісів відігнав, рибалкам, які довго в ловитві марно трудилися, рибами багатьма сіті наповнив. Пише ж про нього преподобний Йосиф Піснеписець у восьмій пісні канону, що за шанування чесних Спасителевих ікон гоніння перетерпів, мучений від катів. І мучеником його називає: жив-бо за царювання [як же місяцеслов розповідає] Лева Вірменина, який ікони святі потоптав. Иншим же здається, і це на правду подібно, що жив за царювання Лева Ісаврянина і сина його Копроніма багато років перед Левом Вірменином, постраждав за святі ікони в той час, коли воєвода Копронімів Лаханодракон на монастир, що називався Пеликита, напав із військом несподівано у святий Великий четвер Спасителевих Страстей, коли правилася Божественна Служба. Увійшовши в церкву, у вівтар, нахабно звелів співам замовкнути і скинув Святі і животворні Христові Таїнства на землю. Тоді, найвибраніших ченців сорок два взявши, залізними кайданами скував, решті — одним, рани люті наклавши, тіла їхні розшматував, иншим бороди і лиця, смолою обмастивши, обпалив, иншим — носи повідрізав. Тоді монастир із церквою підпалив, а закованих сорока двох найвибраніших отців у далекі ефеські краї вигнав і там, у якійсь сільській лазні замкнувши, насильницькою смертю заморив. У той-бо час і преподобний цей Іларіон, так розуміємо, як найголовніший серед отців тих, ігуменства чин маючи, постраждав.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Стефана ісповідника, ігумена Триклійського монастиря

Стефан преподобний, Христовий ісповідник, жив у роки царя Лева Вірменина, змолоду постницьке життя полюбив, усіма чеснотами прикрасився. І став ігуменом Триклійського монастиря за благаннями монахів, що там були. І багатьох людей ученням своїм переконав богоугодно жити і в чистоті перебувати. Тоді злочестивий цар чесні і святі ікони почав скидати і гоніння люте на правовірних підняв — прикликав преподобного Стефана і примушував його відректися від поклоніння святим іконам і проти православної віри на іконоборство рукою своєю підписатися. Преподобний же не лише те зробити відмовився, але і цареві докорив, назвавши його нечестивим і правдивій вірі чужим. Мучений був довго ранами і в'язничними путами, тоді у вигнання відісланий. Злостражданнями ж і хворобами стомлений, перейшов до Христа Бога, за Нього ж великі підняв подвиги і перетерпів муки.

У той самий день житіє і страждання преподобного отця нашого Євстратія Печерського, постника і мученика

Добрий воїн Євстратій, як же в імені його сказано, так і насправді під знаменням хресним відкрито показався, уподобився добре самому вибраному воєводі своєму Христові, з ним же такі злостраждання від тих самих і в той самий час мужньо перетерпів — міг тим направду похвалитися: "Я рани Господа Ісуса на тілі своєму ношу", — як же зі свідчення блаженного єпископа Симона можна довідатися. Цей добрий воїн Христовий Євстратій з Києва був родом. Забажавши одягнутися у зброю Божу, яка має чернечий образ, і знаючи, що, воїном будучи, ніхто не зобов'язується справами житейськими, аби догодити воєводі, роздав маєток свій убогим, инше ж залишив ближнім, аби після нього роздали. І так зубожівши, багатий цей став ченцем у монастирі Печерському. І почав так, як треба, воїнствувати під знаменом зубожілого задля нас воєводи Христа, перемагаючи мечем духовним, тобто словом молитви, і голодом повстримности великої не лише плоть свою, але і ворогів безплотних, підкорюючи їх і поневолюючи смиренням своїм та послухом: думав-бо, що Подвигоположник його, сам Ісус, молився старанно, постив сорок днів і смирив Себе, став слухняним, тому ж і він такими самими чеснотами себе озброїв. Але насамперед, знаючи, що чоловік на початку через неповстримність переможений був, робив святий успіхи у повстримності і пості великому, і через те наречений був постником. Коли ж, із допусту Божого, прийшов якось злочестивий Боняк із багатьма половцями і полонив Руську землю, тоді й цього блаженного, як напали погані на Печерський монастир і багатьох мечем посікли, взяли з иншими в полон і продали в Грецьку землю у град Корсунь одному жидові з иншими багатьма християнами, їх же було числом п'ятдесят: монастирських робітників тридцять, із Києва ж двадцять. Богопротивний же той жидовин почав змушувати полонених своїх, аби відреклися Христа, обіцяючи тих, що чинитимуть спротив, голодом в ув'язненні заморити. Але мужній чернець Євстратій, навчаючи і просячи, всіх укріплював та наставляв, кажучи: "Браття, вас хрестили, і ви вірите в Христа, не будьте зрадниками своєї відповіді на хрещенні. Христос нас народив водою і Духом, Христос нас викупив від присяги законної своєю кров'ю і наступниками Царства свого зробив. Якщо-бо живемо для Господа, хай живемо, якщо ж помремо для Господа — хай помремо і смертю дочасною життя вічне здобудемо. Подібними будемо на того, хто каже: "Життя моє — Христос, а смерть надбання". Полонені ж добре укріплені були від блаженного — усі хотіли радше від голоду тимчасового без їжі і пиття — померти, аніж відлучитися від Христа, який є хлібом і джерелом вічного життя. І так незадовго, станувши від голодування і спраги, усі п'ятдесят померли — одні через три дні, инші — через чотири, ще инші — через сім, найміцніші — через десять. Лише один Євстратій залишився живим, уже чотирнадцять днів голодом морений, але неушкоджений: з юности своєї до посту звик. Бачив же той окаянний жидовин, що чорноризець став причиною втрати золота, яке він заплатив за полонених, що їх сподівався у своє зловір'я привести, — замислив помститися йому. Коли надійшов день Воскресення Христового, почав святкувати свою Пасху, насміх чинячи святому Євстратієві. Так само, як боговбивці, батьки його, вчинили самому Господові нашому Ісусові Христу, за написаним у Євангелії. І як же Христа раніше розіп'яли, так і цього блаженного окаянний той жид і друзі його прибили до хреста. І дякував він Богові за те, живий без їжі і пиття вже п'ятнадцятий день. Жид той і инші друзі його ображали розп'ятого і казали: "Наситися нині, безумче, законною пасхою — і живим будеш, і присяги уникнеш. Бо Мойсей, закон від Бога прийнявши, нам дав і ось у книгах своїх каже: "Проклятий кожний, хто висить на дереві". Відповів блаженний: "Великої благодаті сподобив мене Господь нині, бо благоволив постраждати мені в Ім'я своє на хресті, подібно, як Він. Сподіваюся, що й мені скаже, як же колись розбійникові: "Сьогодні зі Мною будеш у Раю". Не потребую ж пасхи вашої ані прокльону не боюся, бо за нас пожертвувала себе Пасха наша — Христос, Він зруйнував проклін законний смертний, який від дерева, і ввів благословення життя через дерево хресне, на якому був повішений. Це життя всіх. Як же і Мойсей прорік, кажучи: "Подивіться на життя ваше, що висить просто перед очима вашими". Про празник же Пасхи Давид говорить: "Цей день, його ж створив Господь, возрадуємося і возвеселімося в ньому". Але ти, розіп'явши мене, і ті, що з тобою, жиди, заплачете за цим днем і заридаєте, бо прийде на вас помста крови моєї й инших, яких ви купили, християн. Ненавидить Господь суботи ваші і перетворив празники ваші на журбу, уже-бо надійшло убієння начальникові вашого беззаконня". Це чуючи, жид розпалився гнівом і, взявши спис, встромив у прибитого. І так добрий Христовий воїн Євстратій прийняв властиву воїнам блаженну кончину. І видно було колісницю вогненну і коней вогненних — ними ж душа ликуючого того переможця несена була на небо. І голос чути було, який грецькою промовляв таке: "Ось добрий Небесного Града мешканець". Тіло ж його святе жорстокий той жид зняв із хреста і вкинув у море, де багато чуд сталося. Пошукавши там ретельно чудотворних тих мощів, вірні не знайшли їх, але, Божим Провидінням, опинилися вони якось у печері, де й донині перебувають нетлінно. Пророкування ж святого страждальця про помсту крови його сповнилося зразу тоді, коли постраждав. Того ж дня прийшов наказ від царя грецького, аби вигнати з володінь його всіх жидів, маєтки в них забравши, а старійшин їхніх побити за катування християн. Першим єпарха, начальника всього того жидіського зла, вбито було, за словом блаженного Євстратія. Трапилася-бо річ така: один жид, багатий і славний, охрестився, і через те пошанував його цар і за кілька днів зробив єпархом. Той же, отримавши сан, таємно зрадив Христа і його віру. І дав смілість жидам у всіх землях Грецького царства купувати християн і поневолювати їх собі. Викритий був тоді нечестивий той єпарх у злохитрості своїй, і звелів його цар погано убити, жидів же всіх із земель своїх викорінити. І в той час, коли страчували в граді грецькому Корсуні тих жидів, що там перебували, цього окаянного жида, який преподобного Євстратія убив, повісили на дереві. І так повернув біль його на голову його — і прийняв частину удушення Юди. Решта жидів, бачивши страшні чуда після кончини преподобного, правдиво повірили й охрестилися: їх же підкорив Христові і після смерти своєї добрий його воїн і переможець — Євстратій святий, який удостоївся з безсмертним воїнством небесним співати переможну пісню і зі самим Переможцем смерти — Христом — царювати, з Ним же подібно воїнствував, хвалячи Його і дякуючи, з безначальним його Отцем і животворним Духом на безкінечні віки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Иони і Варахисія, які в Персії у часи Саворія-царя за Христа були мучені.

У той самий день повість про Таксіона Воїна, який із мертвих воскрес

У Картагені, африканському граді, був муж один на ім'я Таксіот, саном воїн. Він у великих гріхах життя своє провадив. Коли ж смертей багато було в Картагені, прийшов у страх і до тями Таксіот і покаявся у гріхах своїх. І вийшов із града з жінкою своєю, осів на селі в мовчанні. Через якийсь час, дією диявольською, впав у перелюб із жінкою землероба свого, який з ним у селі жив. Коли минуло небагато днів після прогрішення того, вкусила його змія — і помер. Монастир же був на відстані поприща від села того, і побігла туди жінка Таксіотова, просила монахів, аби, прийшовши, взяли тіло померлого й поховали в церкві. Поховали його в годині третій дня, коли ж настала година дев'ята, почувся з гробу крик: "Помилуйте мене, помилуйте мене!" Підійшовши до гробу і голос похованого чуючи, швидко розкопали його і побачили мертвого живим.

Дивувалися з жахом і питали його, хотівши довідатися, що йому було, як ожив. Він же не міг розповідати від сильного хлипання, просив їх, аби вели його до раба Божого Тарасія, єпископа, — і вели його до нього. Єпископ же три дні вмовляв його розповісти, що там бачив. І ледве на четвертий день зміг говорити. З великими-бо сльозами розповів таке: "Я, коли помирав, бачив якихось муринів, які стояли переді мною. їх же вигляд був дуже страшний. І, бачивши їх, душа моя кидалася. Тоді побачив двох юнаків вельми вродливих, і скочила душа моя в руки їхні. І зразу, наче летючи, із землі піднісся я в повітря на висоту. І побачив митарства, які стерегли входу і затримували душу кожної людини. І кожне митарство за окремий гріх допитувало: одне за брехню, инше за заздрість, инше за погорду — і кожен гріх своїх допитувачів має у повітрі. І бачив я у скриньці, яку ангели тримали, усі діла мої добрі, і, беручи їх, ангели приміряли до діл моїх поганих — і так я митарства проминув. Коли ж наблизився до воріт небесних, прийшов до митарства блуду.

Затримала мене там сторожа, і винесли всі мої тілесні діла блудні, які я вчинив з дитинства свого дотепер. І сказали мені ангели, що вели мене: "Усі тілесні гріхи, які вчинив ти у граді, простив тобі Бог, бо покаявся ти в них". І сказали мені противники мої: "Але після виходу з града на селі з дружиною ратая свого зблудив". Почувши те, ангели не знайшли доброго діла, яким би могли відміряти гріх той, і, покинувши мене, пішли. Взяли мене лукаві духи, б'ючи, звели додолу. І розступилася земля — зійшов я, ведений, через вузький вхід, крізь скелі вузькі і смердючі аж до підземних темниць пекла, де душі грішників замкнені у пітьмі вічній, де нема життя людського, але мука вічна, і плач невтішний, і невимовний скрегіт зубів. Там завжди кричать криком великим, кажучи: "Горе нам, горе! Лихо, лихо!" І неможливо переповісти бід, які там є, ані сили нема вимовити мук і болю того, які я там бачив. Стогнуть із серця, і ніхто над ними не змилосердиться. Плачуть, і нема кому втішити. Просять, і нема кому послухати і врятувати. І замкнений був з ними і я в темних тих місцях, і в тісноті посаджений. І перебував, плачучи й ридаючи гірко, утримуваний з третьої години до дев'ятої. Тоді побачив сяйво мале, й ангели два прийшли туди, і почав я просити їх дуже, аби вивели мене з біди тої, щоб покаявся я перед Богом. І сказали мені ангели: "Марно просишся, ніхто ж бо звідси не виходить, доки не буде для всіх воскресення". Я ж вельми просив, і молив, і покаятися обіцяв.

Сказав один ангел до иншого: "Чи можеш поручитися за нього, що покається, як же обіцяє, з усього серця?" І сказав другий: "Ручаюся". І бачив я, як дав йому руку поручник. Тоді, взявши мене, вивели звідти на землю, у гріб, до тіла мого. І сказали мені: "Увійди, звідки ж відлучився" . І бачив я душевне своє єство, яке, наче бісер, світилося, — тіло ж мертве, наче гній, смерділо і почорніло, і гидував увійти в нього. І сказали мені ангели: "Неможливо тобі инакше покаятися, лише з тілом, з яким згрішив". Я ж просив, щоб не входити мені в тіло. І сказали ангели: "Увійди. Якщо ж ні, то знову відведемо тебе, звідки взяли". Тоді я увійшов, і ожив, і почав кликати: "Помилуйте мене!" Сказав же йому святитель Тарасій: "Скуштуй страви". І не хотів скуштувати. Але, від церкви до церкви ходячи, падаючи лицем своїм, ісповідався Богові зі сльозами і зітханнями. І сказав до всіх: "Горе грішникам, бо мука вічна чекає на них. Горе тим, що не каються, поки мають час. Горе тим, що осквернюють своє тіло". Перебував же Таксіот після воскресення свого днів сорок й очистився покаянням, довідався годину кончини своєї перед трьома днями і відійшов до Бога премилосердного і людинолюбного, який зводить в пекло і виводить, усім спасення подає, Йому ж слава навіки. Амінь.