Житія Святих - Березень - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Данило Туптало (Місяця березня в 23-й день) #23

Місяця березня в 23-й день

Житіє і страждання святого священомученика Никона і ста дев'ятдесяти дев'яти учнів його, які з ним постраждали

У граді, що називався Неаполіс, у Кампанійському краї, був муж на ім'я Никон: у воїнському чині, гарний на вроду, лицем світлий і хоробрий у битвах, вірою еллін, від батька елліна народжений й ідолопоклонінню навчений. Але мати його була християнкою, вона переконувала його весь час до пізнання Христа, розповідаючи йому про силу хреста Христового, кажучи: "Сину мій любий, якщо трапиться коли потрапити в яку біду, що часто буває на війні, знаменням хресним загороджуйся — й уникнеш рук супротивних. Не лише уникнеш рук їхніх, а й жодної не будеш мати рани, не вразить-бо тебе жодна стріла, ані спис, ані меч, і посеред січі неушкодженим залишишся". Трапилося якось вийти воїнам еллінським на війну, і Никон, один із них, вийшов зі своєю спирою, і була із супостатами велика з обох боків січ. Опинився Никон посеред супостатів, і був у скруті великій і біді смертній, бачив-бо багато побитої друлсини своєї і сам уже сподівався впасти від зброї ворогів своїх — згадав же настанову материнську і, очі до неба звівши і з глибшій сердечної зітхнувши, озброївся знаменням хреста святого, кажучи: "Христе, Боже Всесильний, яви на мені в годину цю силу хреста Твого, щоб відтепер і я був рабом Твоїм, і поклонюся Тобі з матір'ю, яка мене народила". Те мовивши, прийняв відвагу і мужньо правицю свою, списом озброєну, на ворогів простягнув, убив зразу десь сто вісімдесят мужів хоробрих з полку супротивника, инших же прогнав — і ніхто проти нього не міг стати. Так діяла в ньому хреста Христового сила, і прославив Никон Бога, кажучи: "Великий Бог християнський, знаменням святого хреста свого ворогів перемагає і проганяє". І здивувалися греко-римські полки через Никона, воїна свого, кажучи: "О вишнього провидіння чудо! Ніколи ж не бачили і не чули про такого воїна, який би настільки хоробро в битвах подвизався, як же нині Никона бачили". Коли були розпущені полки, повернувся Никон у дім свій і, хвалячи Бога, сповістив матері своїй, що Христос Господь вчинив з ним у битві силою хреста святого. Мати ж його, великої сповнившись радости, сказала: "Дякую пресвятому Імени Твоєму, Господи, який бажає для всіх людей спасення і в пізнання істини прийти, нині, Владико, почуй молитву раби Твоєї і сподоби сина мого купелі відродження, дарованої нам на відпущення гріхів, і навчи його чинити волю Твою, щоб, догодивши Тобі, отримав від Тебе обіцяні вічні блага". Почав же Никон питати матір свою, як хто може досконалим християнином стати. І відповіла йому мати: "Годиться тобі постити чотирнадцять днів, і щоб священик християнський наставляв тебе на християнську віру, — тоді зречешся сатани і всіх діл його. Віруючи в Христа Бога, приймеш хрещення святе — так справжнім християнином і Христовим рабом станеш". Тоді сказав Никон: "Живий Господь, що краще мені бути рабом Його, аніж ідолопоклонником еллінським і воїном, не хочу більше поклонятися каменю ані жодному творінню, але Богові єдиному, який створив небо і землю, море і все, що в них". Поклонившись до землі матері своїй, сказав: "Молися за мене, раба свого, мати моя, аби дав мені Бог доброго ангела, вождя й охоронця душі і тіла мого, аби його настановою я знайшов якогось Божого раба, який би мене сподобив хрещення святого і навчив чинити волю Христа, істинного Бога нашого, і нехай прийнятий я буду до словесного Христового стада. Якщо б не твоє повчання, о чесна моя мати, яке витягнуло мене з еллінського блуду і наставило на пізнання істинного Бога, був би я вже їжею геєни, і впав би в муки зі всіма, хто не знає Бога і мучиться нині в пеклі". І знову "молися, о мати моя" сказавши, вийти з дому поспішив. Вона, взявши його за руку, під присягою просила, що, коли отримає святе хрещення, нехай повернеться до неї, аби поховати її, бо стара вже і на швидке переставлення сподівається. Тоді, помолившись за нього і золотом достатнім обда рувавши, а найбільше благословенням своїм материнським напутнє давши слово, відпустила його шукати єрея християнського. У ті-бо люті часи гоніння велике на християн було, і всі єреї, учителі християнські, в пустелях і горах ховалися, нелегко було котрогось із них знайти тому, хто хотів наставитися на християнство й отримати святе хрещення. Вийшов тому Никон із дому свого, прийшов на пристань корабельну і, знайшовши корабель, відплив до Константинополя. Після його відходу в Неапольському граді воїни пильно шукали його — через велику хоробрість, у битві виявлену. Коли ж начальники градські питали матір Никонову, що була вдома, де син її, вона відповідала: "Не знаю, куди подівся". А Никон, раб Божий, благодать Господня його вела, досягнув острова, який Хіос називався, де, на високу гору вийшовши, перебував у молитві вісім днів, молячись до Бога, аби показав йому, на якому місці можна знайти такого раба Господнього, який би подав йому бажане святе хрещення і тайн святої віри навчив би його. Явився Никонові в нічному видінні ангел Божий в образі святительському і, давши йому палицю, яка вгорі знамення хресне мала, на берег морський іти звелів. Зранку-бо туди пішовши, знайшов корабель, який чекав на нього. Той же Господній ангел явився кораблеплавцям, наказуючи їм почекати Никона, який із палицею хресною має зійти до них з гори. Сів Никон з ними в корабель, і вітер на допомогу дмухнув — через два дні досягли одної гори, яка Ґанос називалася. У ній же був Теодосій, єпископ Кизицький, з багатьма ченцями що ховалися від нечестивих у час гоніння. І був він там єпископом для багатьох инокуючих, як авва та ігумен. Відкрито ж йому було від Бога про Никона — вийшов єпископ з монахами своїми на пристань корабельну і, взявши Никона, увів його у свою печеру й, огласивши, хрестив в ім'я Святої Тройці і причастив його пречистих Христових Таїнств.

Після прийняття святого хрещення блаженний Никон жив у печерному тому монастирі, навчався Божественних книг і до чернечого приглядався життя — тоді й сам був одягнений у чернечий образ за покірність свою. Деякі з братів говорили, що на ангела Божого він подібний, бачивши його смирення і покору, піст же і повстримність, і цілонічне у псалмоспівах без сну стояння. Був-бо в трудах терпеливий, у любові великий, у пості незрівнянний, в ученнях і читаннях книжних ненаситний, у нічних молитвах не знемагав, у всіх чернечих подвигах ревно старанний — і ціле життя його було без вади на подив усім братам і самому святому єпископові Теодосію. Коли так Никон блаженний в горі тій перебував три роки, було єпископові блаженне одкровення: ангел Господній, у сонному видінні перед ним ставши, сказав: "Не підеш швидше з життя цього, поки Никона, якого охрестив, у ченця не одягнеш, єпископом замість себе не поставиш і стадо своє йому не довіриш, щоб на південний край Сицилійської землі зі всіма переселився, аби не загинули тут монахи від меча варварів, які в скорому часі напасти мають на це місце". Після видіння того святий єпископ Теодосій поставив блаженного Никона спершу дияконом, тоді пресвітером, після того і єпископом хіротонізував його. І, доручивши йому ченців числом сто дев'ятдесят, спочив у Господі. Його ж чесно поховавши і всіх монахів взявши, святий Никон увійшов у корабель і відплив на острів Лезвію, де, до града Митилина приставши, перебував там два дні. Тоді відплив на острів Наксийський, звідти, Божим покликом, через двадцять два дні досягнув Італії і в Неаполь, батьківщину свою, прийшов, де знайшов серед живих блаженну свою матір. Його побачивши, вона з радісними сльозами впала йому на шию й цілувала його. Поклонившись перед Богом до землі, сказала: "Дякую пресвятому Імені Твоєму, Господи, що явив мені сина мого в ангельському чині і в єпископському достоїнстві. І нині, Владико мій, почуй мене, рабу свою, і прийми душу мою в руки свої". Таку здійснивши молитву, блаженна та жінка зразу передала в мирі дух свій Господові, і всі, те бачивши, прославили Бога і поховали її з псалмоспівами чесно. Розійшлася ж чутка про прихід Никона по цілому граді, довідалися деякі з воїнів, які були друзями святого в полку. Вони прийшли до нього, втішаючись баченням лиця його. Взявши ж його осібно, сказали до нього: "Заклинаємо тебе вишньою силою, скажи нам, звідки в тебе були сила і хоробрість, які ти мав у битві: чи від чарів, чи від иншої якоїсь дії?

Навчи нас, щоб і ми змогли такими бути". Сісазав їм святий: "Повірте мені, брати, що не чари ані що инше робило мене хоробрим у раті, лише одна допомога чесного хреста Христового. Ним же коли я озброївся, ніхто не міг проти лиця мого стати: сила Божа, яка в знаменні хресному діє, усіх ворогів перемагає". Коли почули те воїни, припали до ніг єпископа святого Никона, кажучи: "Помилуй нас, святче Божий, і візьми нас із собою, щоб так, як в битві визволив ти нас від супротивних, так і нині з тобою щоб ми були учасниками Небесного Царства". І зразу, покинувши жінок, і дітей, і братів, і доми свої, воїни ті пішли за Ниісоном святим, було ж їх числом дев'ять. Сівши з ними і з иншими своїми учнями в корабель, Никон преподобний відплив із краю Сицилійського і пристав до височезної гори Тавроменійської. Вийшовши на суходіл і немалу відстань перейшовши, натрапили на ріку, яка Асінос називалася. При ній же знайшли якусь лазню стару велику кам'яну, яка на пустельному місці, що Гиґія називалося, стояла, й оселилися там: бачили-бо місце безмовне і гарне і землю, добру для обробляння. Влаштувавши вертогради і всіляких плодоносних дерев насадивши, жили там. Преподобний єпископ Никон охрестив дев'ятьох тих мужів, які були йому колись у воїнстві друзями, і в чернечий чин постриг їх.

Досить же років минуло, але гоніння на християн не закінчилося. Сповіщено було ігемонові сицилійському Квинтіяну, що є мужі якісь, які при ріці Асинос живуть, Бога небесного вшановують і мають собі за учителя Никона-єпископа. "Нашим же законам не підкоряються, не хочуть шанувати богів наших", — казали. Те чувши, ігемон гніву і люті сповнився і зразу послав спіру воїнів взяти всіх і привести до нього на допит. Досягнувши того місця, вони питали: "Де є Никон і друзі його, які законам царським не підкоряються ані богів не шанують?" Відповів їм Никон святий: "Добре прийшли, діти мої, добре прийшли. Владика-бо мій Христос мене і моїх через вас прикликає". Брати ж вдалися до молитви, просили Бога, щоб укріпив їх на подвиг благодаттю своєю. Але воїни примушували їх до швидкої подорожі, тому закінчили молитву і йшли до ігемона. Вели їх воїни, як овець на заріз. Утверджував їх на шляху блаженний отець наш Никон, кажучи: "Мужні будьте, брати мої, і безстрашні будьте перед мучителем, ось-бо закінчується шлях наш і відчиняються перед нами двері небесні. Станьмо міцно проти люті катівської за віру Христову, говорімо сміливо перед лицем його, послухаймо голоса Доброго Пастиря нашого, який говорить: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж не можуть вбити". Коли стали святі перед ігемоном на нечестивому судищі, поглянув на них люто кат, почав говорити: "То ви всі звернули на суєтну і безумну надію, куди звабив вас волхв той Никон. Не шануєте богів безсмертних ані їхнім законам не скоряєтеся?" Святі ж, наче єдиними устами, відповідали, кажучи: "Ми є християнами і ніколи не покинемо нашої віри. Надію ж нашу не покладаємо на суєтне, але на Господа Бога, який небо, і землю, і море, і все, що в них, створив. Боги-бо твої є німими і глухими — каміння бездушне, діло рук людських, на них же нехай будуть подібні всі, що покладаються на них". Зрозумів же ігемон незмінну і міцну святих віру і сказав: "Якщо не звелю скоро їх убити, більше людей у свій зваблять блуд". І так спочатку оголених і простягнених звелів жилами воловими нещадно бити довго, тоді всіх [крім Никона святого] мечем потяти при тій лазні, у якій же при ріці жили, — і ведені були туди на страту святі мученики. Схиляючи під меч чесні свої голови, говорили: "У руки Твої, Господи, передаємо душі наші, бо заради Тебе умертвлюємося цілий день, маємо себе за овець жертовних". І потяті були преподобні учні святого Никона — більше ж самого Христа, числом сто дев'ятдесят і дев'ять. Тіла ж їхні, наказом катовим, у лазню ту, вельми розжарену, на спалення вкинули. А щодо преподобного Никона, якого в путах тримали, думав ігемон, якою лютішою стратити його смертю. Явився ж тої ночі святому у в'язниці ангел Божий уві сні, кажучи: "Мужайся в Бозі, Никоне, воїне Христовий, і веселися, бо прийняв Христос Бог наш жертву ста дев'ятдесяти дев'яти учнів твоїх у пахощах благоухання, і увійшли до Світлиці, у якій Жених Небесний спочиває". Коли ангел сказав це, побачив перед собою Никон святий діву пресвітлу, яка понад сонячне проміння сяяла, її ж одяг був із золота і сапфіру, у руках своїх мала лева білого, наче сніг. Стояла діва та в полі при ріці, що Псимиф називалася, зі східного боку. Із заходу ж стояли два мужі великі вельми, їхні ж голови сягали небес, — мали в руках своїх списи вогненні. І розмовляли з дівою, що явилася, кажучи: "Чому нічого не робимо сьогодні, послані від Царя Небесного на боротьбу проти Квинтіяна: ось чекаємо його, а він не приходить". Тоді возвала до них світлоносна та діва, кажучи: "Вчора з числа рабів Христових сто дев'ятдесят дев'ять мужів убив Квинтіян, ще ж і на учителя їхнього Никона, який всі підступи ворожі справді переміг, гірше той кат вигадує. Скоро-бо прийде він на те місце, на яке проти нього ви послані". Те мовивши, пустила до них із рук своїх лева, якого мала, і сказала: "Візьміть і цього, він вам на ката допоможе". Після видіння того збудився зо сну преподобний Никон-єпископ і вельми втішився. Хвалячи і славлячи Бога, розповів усе, що бачив, отрокові своєму, який був при ньому, на ім'я Херомен, що служив йому і написав після того житіє його і страждання. Розповідаючи про бачене отрокові, святий пророкував люту смерть Квинтіянові, яка мала швидко настати. Коли настав ранок, звелів Квинтіян-ігемон поставити перед судищем своїм Никона святого і сказав до нього: "Хто ти і звідки? І якої ти віри, що чарівною премудрістю стільком чоловікам смерть виклопотав? І ось ти через безумство своє позбавляєшся краси сонця і вроди місяця". Відповів йому святий Никон, кажучи: "О виконавче всілякої неправди, хто я є і якої віри, не лише вже сказав тобі, але з инших уст вже про мене ти чув, а найбільше з уст багатьох святих, яких вчора, своїм нечестям осліплений, убив. Нині ж знову відкрито довідайся від мене, що християнин я міцний і постійний, маю надію свою, утверджену в Возі, який створив небо і землю. Він тебе нестерпним передасть мукам за нелюдське твоє катування і богомерзенне нечестя". На ці слова заричав кат, як лев, звелів оголеного святого, до чотирьох колів за руки і ноги прив'язаного і простягненого, повісити і зі споду вогнем пекти. Так мучили святого, а він, наче на квітуючому полі, на вогняному вугіллі спочивав, співаючи і говорячи: "Ти твердиня моя, Господи, і пристань моя, рятуєш мене від ворогів моїх гнівливих". І казали слуги до ката: "Владико-ігемоне, знеміг уже вогонь, смалячи й обпалюючи цього, проте не торкається його мука". Знявши-бо з катівні Никона святого, звелів ігемон прив'язати його до коней диких, щоб, волочачи, роздерли його. І скоро святого до коней прив'язали, простягнув він правицю свою, на коней кладучи хресне знамення, — і зразу коні дикість свою в овечу покірність змінили: стояли непорушно, наче вудилами і вуздечкою стягнені, й анітрохи не сходили з місця, хоч і вельми слуги їх били. Те бачивши, кат розгнівався на коней і звелів мечем перетяти жили на їхніх ногах. Коні ж, Божим велінням, як же колись Валаамова ослиця, людський голос прийнявши, возвали, кажучи: "Бог наш на небі і на землі, все, що захотів створив, і ми задля святого Никона убиті нині". Тоді ігемон звелів мученика, залізними оковами зв'язаного, з високої гори скинути у яр глибочезний. Але коли й це зробили, залишився неушкодженим мученик: ангел Божий скиненого підхопив, із пут звільнив і з провалля яру вивів — і став знову святий на видовищі перед катом живий і здоровий. Його ж бачивши, ігумен вжахнувся. Тоді сказав до нього: "О наскільки велике богів наших щодо тебе провидіння, о Никоне! Чи не бачиш, як піклуються про тебе і не хочуть згубити тіла твого? Нині-бо, пізнавши їхню доброту, принеси їм жертви і другом їхнім будь". Відповів святий: "Анатема тобі і богам твоїм, і всім, що покладаються на них". І звелів ігемон камінням святому лице розбити, і язик його, кліщами витягнувши, відтяти, і, вивівши на місце, де жив з учнями своїми, що Ґиґія називалося, відтяти йому там голову. І потятий був святий священомученик Никон при ріці Асинос під деревом певговим, за царювання Деція. Тіло ж його святе покинули без поховання на поїдання звірам і птахам.

Квинтіян-ігемон того ж дня, в який засудив Никона святого на страту, пішов до Панормського града, аби взяти собі маєток святої мучениці Агафії, її ж недавно перед тим замучив. Коли переїжджав через вищеназвану ріку, яка Псимиф називалася, коні, що з ним на паромі були, раптом сказилися й кинулися на нього. Один-бо зубами за лице його вкусив і сказив його. Другий же потоптав його ногами, і доти бив, допоки в ріку не скинув, — і втопився окаянний, погане своє життя закінчивши погано, за пророцтвом Никона святого.

Коли ж лежало чесне тіло мученика на місці страти непоховане, один пастух овець, духом нечистим одержимий, ходячи там, знайшов те святе тіло і зразу впав лицем своїм: дух-бо нечистий, силою святого прогнаний, кинув пастуха на землю, вийшов з нього з криком сильним, взиваючи: "Горе мені, горе мені, як втечу від лиця Никонового!" Те чудо зцілений пастух овець, пішовши, розповів людям. Довідавшись про те, єпископ града Мисинійського взяв клир свій і пішов — вів його пастух той. Знайшов багатостраждальне тіло священомученика і взяв його. Також і святих учнів його тіла у лазні знайшов цілими, вогнем анітрохи не ушкоджені були. І всіх разом зі святим учителем їхнім Никоном поховав чесно на місці знаменному, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Никона, ігумена Печерського

Коли благоволив Господь насаджену в Русі гілку життя чернечого багатоплідною зробити, привів до садівника досвідченого і працьовитого, що копав землю, цього доброго співробітника швидше від инших — маю на увазі до святого первоначальника Антонія, який у печері подвиг творити почав, преподобного Никона, який, добре проходячи чернечих чеснот ступені, так наслідував у всьому наставника й учителя свого, що достойним виявився поставленим бути від нього провідником, що инших робітників вводить у мислении виноградник постницького подвигу. Скільки іх не приходило, що рівноангельському їхньому життю хотіли бути відповідними, сам преподобний Антоній навчав їх чеснот, преподобному ж Никонові наказував постригати, бо єреєм він був і чорноризцем досвідченим. І було видно тоді Мойсея і Арона в мисленому винограднику, що творили плоди покаяння, достойні перенесення з Єгипту світу цього на обітовану Небесну землю. Бо преподобний Антоній зі святої Атонської гори, наче зі Синайської Мойсей, закон приніс, преподобний же Никон, який діяв від нього, був наче Арон, саном священицтва вшанований. Діяв ж зі всілякою доброю покорою, приймав від діла свого не лише радісне, а й терпів і скорботне мужньо, за все дякуючи Богові. Великої сподобився радости духовної, коли постриг преподобного отця нашого Теодосія, який швидко виявився великим наставником чернечого життя в Русі. Зрадів духом і тоді, коли постриг великородного боярина, блаженного Варлаама, який посідав усе в князя і любий був князю вельми, і блаженного Єфрема-євнуха, але за цих перетерпів водночас і скорботу немалу. Довідавшись про постриг їхній, князь Із'яслав розгнівався вельми на преподобних і звелів зразу одного з них, що насмілився постригти, привести перед себе. Слуги ж скоро прийшли, привели блаженного Никона перед нього. Князь же з гнівом поглянув на святого і сказав йому: "Чи ти постриг боярина і євнуха без веління мого?" Преподобний же Никон мужньо відповідав: "Благодаттю Божою я постриг їх, за велінням небесного Царя Ісуса Христа, який прикликав їх на такий подвиг". Князь же розгнівався більше і мовив: "Тоді або переконай їх у дім свій піти, або ж у заслання пошлю тебе і тих, що з тобою, і печеру вашу розкопати звелю". Блаженний же Никон відповів: "Усе, володарю, як же подобається очам твоїм, вчини, мені ж негоже відвертати воїнів від Небесного Царя". Коли це було, Антоній святий і ті, що з ним, вийшли з печери, хотіли йти в иншу землю, бо князь ще гнівався і докоряв блаженному Никонові.

І ось один з отроків, увійшовши, розповів про те, щоб княгиня чула. Вона ж нагадала князеві гнів Божий, який був на батьківщині її в землі Аяській, коли вигнав чорноризців батько її Болеслав Хоробрий за постриг преподобного Мойсея Угрина, і говорила йому: "Послухай мене, пане, і не гнівайся, бо також і в нашому краю були вигнані такі чорноризці, і багато зла зробилося через те, але, боронь Боже, щоб так і в твоєму володінні не було". Те чувши, князь забоявся гніву Божого і відпустив блаженного Никона, звелівши йому в печеру іти. По тих, що пішли з печер, послав з проханням, аби повернулися назад. Заледве через три дні впросили їх повернутися в печеру свою, як же в житії преподобного Антонія написано. Після такої напасти жив преподобний отець наш Никон в печері суворо, і багато перемог над злими духами показав молитвою і постом, маючи той же звичай, що й преподобні отці Антоній і Теодосій, так що бути їм трьом потрійним свічадом, яке сяяло в тому темному місці й пітьму бісівську розганяло.

Тоді примножувалося братів у печері, тож захотів блаженний Никон усамітнитися і самому в собі безмовствувати. Тому, за порадою преподобного Антонія, домовився з иншим чорноризцем (це був болгарин зі Святої гори, з монастиря святого Мини) і пішов з ним. Прийшовши над море, розлучилися: болгарин-бо ішов до Константина-града, знайшов острів посеред моря й оселився на ньому. Прожив там багато літ, терплячи холод і голод, і так з миром упокоївся там, що й донині називається острів той Болгаріє. Великий же цей Никон пішов на острів Тьмутороканський, знайшов місце чисте поблизу града й оселився там, безмовствуючи і служачи Богові без лінощів, труди до трудів докладаючи й народи дивуючи дивним своїм життям, що слава про нього розійшлася всюди. Приходили до нього громадяни й инших багато і дивувалися: були-бо ще не утверджені у вірі, про монаше життя навіть не чули. Проте, Богом наставлювані, хотіли наслідувати чернечі добрі звичаї, просили преподобного Никона, щоб постриг їх. Він же навчав їх і постриг, і церкву там Пресвятої Богородиці спорудив. І так, благодаттю Божою, молитвами ж преподобного Никона, розрослося місце те і стало монастирем славним, який усю подобу мав Печерського монастиря. Коли помер Ростислав Володимирович, князь острова того, впросили преподобного отця нашого Никона люди краю того піти до Святослава Ярославича, князя чернігівського, і просити його, щоб відпустив їм сина свого Гліба на престол Тьмутороканський. І як дійшов до града Чернігівського і доручене діло добре і благополучно закінчив, вернувся до града Києва і прийшов у монастир Печерський до блаженного ігумена Теодосія. Коли побачили один одного, впали обидва разом, поклонилися до землі, тоді, вставши, обнялися і довго плакали, бо довгий час не бачилися. Після цього просив преподобний Теодосій, аби не відлучався блаженний Никон від нього, доки є в тілі. Той же обіцяв йому, кажучи: "Тільки піду в монастирі все владнаю і зразу, якщо Бог захоче, повернуся назад". Так і зробив. Досягши острова Тьмутороканського з князем Глібом Святославичем, коли той сів на престолі, влаштував усе, як же обіцяв, у монастирі своєму, і повернувся назад. Тоді, прийшовши в монастир Печерський, усього себе віддав преподобному Теодосію і зі всілякою радістю скорявся йому. Преподобний Теодосіи вельми любив його і за батька собі мав. Тому ж, коли сам преподобний Теодосіи кудись відходив, доручав братів блаженному Никонові, щоб навчав їх і пильнував, бо найстарший він був зі всіх. Знову, як же сам преподобний Теодосіи повчав братів духовними словами, також велів блаженному Никонові, який читав книги, навчання братів чинити. Багато разів, коли блаженний Никон зшивав і робив книги, був-бо вправний у тій справі, сам преподобний Теодосіи скраєчку біля нього сидів, шнури робив на потребу такому ділу, таке в них було смирення і любов взаємна. Після цього бачив блаженний цей безмовник бентегу, яка була між князями руськими, бо вигнаний був Із'яслав з Києва, і сів на престолі брат його Святослав, — втомився, не міг терпіти галасу, що заважав йому зберігати мовчанку, і захотів знову відійти на вищезгаданий острів. Преподобний же Теодосіи довго просив його, як же і раніше, щоб не розлучатися їм, доки вони в тілі. Але блаженний Ниісон випросив прощення (кажучи, що некорисний йому галас, більше для ума його, що звик до самітности), пішов з двома чорноризцями і прожив там декілька років у звичному своєму подвизанні.

Після переставлення ж преподобного Теодосія, коли блаженний Стефан ігуменство прийняв, знову прийшов преподобний Никон, братолюб'ям спонукуваний, відвідати преподобного Теодосія. Засмутившись, що не знайшов у тілі любого свого друга, захотів подальший час життя свого до смерти в монастирі його перепровадити. Часто до гробу його приходячи, сльози радости пускав: і тому, що болів через розлучення з любим братом, і дякуючи Богові, що такий світильник рівноапостольним життям у Русі просіяв, на нього ж він руками своїми образ святий ангельський чернечий поклав. Тоді, після блаженного ігумена Стефана, бачили брати цього преподобного, що старший він від усіх, що й преподобний Теодосій з рук його постриг отримав, волею Божею, за радою всіх ігуменом його собі вибрали, бо одних звичаїв був із преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, їх же обох образ у ньому одному бачили, з любов'ю корилися йому і у всьому, як батька і наставника, слухали. Багато разів намагався ворог, добра ненависник, також і цьому преподобному перепону зробити, як же і блаженному ігуменові Стефану, в турботі про душі Богом врученого стада, — хотівши це скаламутити нелюбов'ю до нього. Проте нічого не досягнув, посоромлений, втік, не здолала пітьма блаженного, що був світлом діл добрих.

Так же Богові угодив блаженний ігумен цей, образ дивних чеснот для стада свого, бо його турботою чудотворно прикрасилася образами свята, Богом створена, Печерська церква. До молитов цього блаженного будівничого земного приєдналися друзі його, преподобні отці Антоній і Теодосій, молитвами своїми небесними і прислали до нього іконописців з Константинограда, їм же і золото в найм дали. Блаженний-бо цей ігумен показав тим іконописцям образ любих собі друзів, преподобних отців Антонія і Теодосія, які перед десятьма роками переставилися. Іконописці ж зразу пізнали, що ті насправді, явившись, найняли їх і послали до нього. До того ж розповідали й инші дивні чуда: як, коли хотіли повернутися, явилася їм церква свята Печерська й ікона Богродиці, від неї ж засторогу чули, щоб не повертатися. Як вниз ріки лодію веслуючи, приплили насилу вгору, проти течії. З таким чудотворенням прийшли іконописці за старання цього блаженного ігумена, взялися тоді до діла — прикрашання святої церкви, і не закінчувалися чудеса: сама ікона Пресвятої Богородиці у вівтарі мусієюґ зобразилася, і понад сонце засяяла, і голуб з уст її вилетів, як же написано розлогіше у сказанні Патерика про церкву Печерську, — це ж усе було молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія небесних, блаженного ж ігумена Никона, ще тоді земного. Тоді коли й сам завждипам'ятний ігумен преподобний отець наш Никон різними образами рівноапостольного свого життя всю святу обитель Печерську добре вже прикрасив, після трудів довгочасних спочив у Господі. У рік від створення світу 6596-ий, від Різдва ж Христового 1088-ий при великому князеві київському Всеволоді Ярославичу. І так тілом покладений був у тій же обителі своїй святій Печерській, у печері, де ж чудотворних мощів своїх нетлінням блаженство своє засвідчив, ним же і після смерти обитель свою святу чудотворно прикрашає. Духом же переселився в обитель небесну, на споглядання Боже пречудне, не до Нього в образах, але лицем в лице3. Це ж із подібними собі друзями, преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, які, наче три світильники, предстоять перед престолом Трисяючого Божества, просвічуючись славою вічною, і за нас, дітей своїх, як отці, моляться, щоб ми сподобилися спадкоємцями бути благодаті їхньої слави, доброприємними будучи Господові, Йому ж слава, честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Філита, сенаторського сану, і Лідії, жінки його, і дітей їхніх: Македона, Теопрепія, Кронида і Амфилохія Дукса, які за царювання Адріянае в Ілирицькому краї за Христа постраждали.