Житія Святих - Березень

Перенесення чесних мощів святого отця нашого Никифора, Царгородського

Великого архиєрея Божого Никифора святого, патріярха Царгородського, за благочесне ікон святих шанування вигнав із престолу його злочестивий цар Лев Вірменин на острів Проконнис. І там у скруті і злиднях перепровадив тринадцять років, переставився до Господа і похований був при церкві святого мученика Теодора в монастирі, який він збудував. Коли ж минуло досить років, загинув із шумом злочестивий цар Лев Вірменин, після нього Михаїл Балбос, тоді син його Теофіл — прийняла скіпетр грецького царства благочестива цариця Теодора із сином своїм Михаїло", який був вельми юним. Також і лжепатріярхи константинопольські із землі живих зникли: ТеодотКасітер, після нього Теодор Спатарокандилат, тоді Антоній Касімат. Після того Иоана, на прізвисько Анній, що був хитрістю волхв, із престолу як неправедного благочестиві скинули — і прийняв престол праведно святий Методій, й іконну красу Церкві святій повернув. Тоді й чесні мощі ісповідника Христового Никифора святого із вигнання до Царгороду повернені були. Святіший-бо патріярх Методій радив так благочестивій цариці Теодорі: "Не годиться, — казав, — аби найвизначніший серед патріярхів Никифор, який був за правовір'я з престолу вигнаний, хоч і вже помер, у вигнанні був, але годиться святе його тіло повернути на престол його! Не уникнемо-бо гріха, якщо залишимо його у вигнанні, виглядатимемо як ті, що погоджуються з його вигнанням і вважають його справедливим. Не є ж ми такими, що не відаємо племени Йосифового, яке благословення сподобилося, бо отця свого кості святі через чотири роки з Єгипту в землю Хананейську принесло. Ми ж, сини благочестя, чи терпітимемо далі відсутність отця нашого, він же нас божественними законами у правовір'ї виховував? Самбо град цей царський, найпрекрасніший на землі, святого вождя і пастиря свого чесних бажає мощів, готовий берегти їх в себе благочесно. Хай возвеселиться знову невіста Церква через жениха свого і того, кого живим втратила, бо неправедна царська рука забрала, того в Господі спочиле тіло, велінням пастиролюбної цариці, хай обійме. Бачиш, о благочестива царице, народ, з тобою у правовір'ї примирений, спрагло бажає почути духом голос, хоч і померлого, пастиря свого. Коли хоч би тінь його, до себе принесену, побачить, одушевленим його вважатиме і, як живого, прийме, зберігатиме в себе, наче скарб найкоштовніший". З такими святішого патріярха Методія словами христолюбива цариця Теодора зразу погодилася: "Буде це, — казала, — і для душ наших корисно, і для імени нашого в останні часи почесно". Не зволікаючи, зразу святіший патріярх взяв пресвітерів і ченців і пішов на острів Проконнис, і йшло за ним багато люду. І, в монастир святого мученика Теодора прийшовши, відкрив гріб Никифора святого — і бачили всі чесне його тіло після дев'ятнадцяти років поховання свого ціле-цілісіньке, ані сліду тління не мало, пахощі випускало. Здійснивши всенічні співи і Божественну Літургію відправивши, Методій святий увійшов у гріб той і, обійнявши чесні мощі Никифора святого, сказав до нього, наче для живого: "О муже блаженнійший, що уподібнився святому ИоановіЗолотоустому, подібні-бо до нього підняв труди і перетерпів скорботи, як же він, так і ти, сміливим словом беззаконня викриваючи, вигнання неправедне підняв і ось уже понад тридцять літ то живий, то мертвий у вигнанні перебуваєш. Нині ж віддай себе нам, синам своїм, що полюбили тебе, і, відійшовши звідси, до себе повернися, щоб і нині, як же колись, народ, який любить тебе, з радістю тебе прийняв. Безбожний-бо цар, який беззаконно вигнав тебе з Церкви, прийняв кару, достойну за ділами своїми, — окаянно царство своє і життя втратив, нині ж благочестиві царі тобі, мертвому, наче живому, твою віддають Церкву, бо євангельські діти зі мною разом очистили її від єретичної скверни і зробили її такою, якою ти раніше своїми трудами прикрасив і залишив гарну й непорочну. Поглянь і побачиш зібраних своїх дітей, які з поближніх градів прийшли. Більше ж тих, які далеко, і твого до себе повернення спрагло бажають. їх же, наче осиротілих, не бажай сумних зневажити, перебуваючи далеко від них, нехай має град твій, наче найдорожчий дар, твої святі мощі. Ними ж прикрашений, більше возвеличиться і прославиться, аніж вінцем царським". Це промовивши, святіший патріярх Методій підняв із землі мощі святого і, в нову раку поклавши, взяв на плечі, з освяченим собором і з псалмоспівамивніс на корабель. І, піднявши вітрила, досягли скоро царського града. Благочестива ж цариця Теодора із сином Михаїлом, і всім синклітом, й освяченими особами, і весь люд зі свічками, і кадилами, і зі співами невимовною радістю і веселістю ликували, вийшли до пристані корабельної назустріч чесним святого Никифора, патріярха свого, мощам. Взявши їх, несли спершу до соборної святої Софії церкви, з якої ж колись вигнаний був. Відбулося ж те святих мощів повернення місяця березня в тринадцятий день, у той самий, в який раніше зловірний цар вигнав Никифора святого: в який-бо день вигнаний був — у такий і повернувся. Дійшов до вечора день повернення, і всенічна відправа у церкві святої Софії над чесними мощами соборно відбулася. Коли світало, несли мощі зі святої Софії до церкви святих апостолів і там поклали їх чесно, де ж і собор його відправляти встановили — на честь і на пам'ять ісповідника Христового Никифора святого, на славу ж Христа, Бога нашого, славленого з Отцем і Духом Святим навіки. Амінь.

У той самий день святому мученикові Олександрові у граді Пунді, що в Македонії, за царювання Максиміяна за Христа голову відтяли. І свята мучениця Христина в Персії, за Христа бита, померла.