Кафе на краю світу

VIII

Думки в мене сплуталися. Я поглянув на меню й перечитав ще раз перше запитання.

«Чому ви тут?»

Тепер воно мало геть інше значення, ніж тоді, коли я прочитав його вперше. Я спробував згадати, як саме Кейсі висловилася раніше… «Воно про те, чому людина взагалі існує».

На якомусь непоясненному рівні я почувався так, ніби щось підштовхує мене поставити запитання, яке я мигцем побачив у меню під час розмови з Кейсі. Мені згадалося, як воно звучало.

«Чому я тут?»

А ще я згадав слова Кейсі про наслідки, якщо поставити його по-справжньому.

— Це божевілля, — роздратовано промовив я сам до себе й потер очі. — Мені потрібно лише трохи їжі, бензину та місце, де можна поспати кілька годин. Чому я думаю ще про стільки речей?

Я випив півсклянки води й помітив біля столика Майка з графином.

— Вам налити ще? — запитав він. — Здається, ви подужаєте ще трохи.

Я пристав на його пропозицію, і він наповнив склянку до країв.

— Мене звати Майк, — назвався він.

Я підвівся, і ми потиснули один одному руки.

— Приємно познайомитися, Майку, я Джон.

— У вас усе гаразд, Джоне? Коли я підійшов, ви, здається, були в неабиякій задумі.

— Щось таке, — відповів я та знову сів. — Кейсі пояснювала мені, що означає текст на першій сторінці меню. Я досі намагаюся збагнути, чи означає він щось для мене.

Лиш коли я договорив, до мене дійшло: Майк, може, й гадки не має, про що розмовляли ми з Кейсі. І хоч він власник закладу, запитання в меню та текст на першій сторінці вигадала саме вона. Утім, він не завагався ні на мить.

— Так, непроста справа. Люди стикаються із цим у різний час. Хтось розбирається з цим ще в дитинстві, хтось старшим, а є люди, які не розбираються ніколи. Це кумедно.

Схоже, Майк зрозумів, на який шлях вийшли ми з Кейсі у своїх розмовах. Я вирішив поставити йому запитання, що крутилося в мене на язиці.

— Майку, Кейсі трохи пояснила мені, що може статися, якщо хтось поставить собі це запитання, — промовив я та вказав на меню. — Але мені цікаво: що людина робить після цього?

Майк подивився на меню.

— Що ви маєте на увазі: після того як ставить собі це запитання, чи після того як з’ясовує відповідь?

Я трохи помовчав, обмірковуючи це уточнення.

— Мабуть, і те, і те. Ми не надто вдавалися в подробиці про те, як, власне, з’ясувати відповідь і що робити, дізнавшись її. Кейсі трохи пояснила мені, що буває, коли людина її дізнається.

— Ну, якщо говорити про те, як знайти відповідь, то я не думаю, що існує один-єдиний метод, який підходить усім. Ми всі ставимося до життя по-своєму. Я можу розповісти вам про деякі прийоми — ними скористалися люди, про яких я знаю, що вони знайшли для себе відповідь.

Я вже зібрався відповісти, та схаменувся й помовчав якусь мить. Щось мені підказувало: якщо я дізнаюся більше про те, як знайти відповідь на запитання, то не ставити його стане ще важче.

— Це правда, — сказав Майк. — Кейсі, мабуть, роз’яснила вам цю теорію.

Мене не надто здивувало те, що він теж знав мої думки раніше, ніж я їх озвучував.

Я не був упевнений, що хочу дізнатися, як чинили інші. Зрештою, я ще навіть не був упевнений, що хочу поставити це запитання.

— Майку, а як щодо іншого? Що робить людина, дізнавшись відповідь на запитання?

Майк усміхнувся.

— Послухайте, мені треба глянути, як там ваше замовлення, а потім я повернусь і відповім, добре?

Невдовзі він повернувся з повною тацею тарілок.

— Це все мені? — спитав я, замислившись, яких двох абзаців із описом їжі не прочитав у меню.

— Однозначно. Одна сніданкова тарілка, з омлетом, тостами, шинкою, беконом, свіжими фруктами, хашбраунами[2], печивом і порцією млинців.

Я роззирнувся: чи не хочуть до мене долучитися ще троє людей.

— На додачу до цього в нас є джем до тостів, сироп до млинців, мед до печива та наш особливий томатний соус до омлету. Я радий, що ви голодні.

— Сумніваюся, що можна бути аж таким голодним, — зауважив я.

— Якби ви знали, Джоне… Часом людина просто не усвідомлює, наскільки вона готова до чогось поживного. — І Майк поставив їжу на стіл. — Джоне, мені треба трохи поговорити з парою на тому боці залу, але я повернусь, і тоді, якщо ви не проти, ми продовжимо розмову.

— Звісно, — відповів я, роздивляючись численні тарілки перед собою, — без проблем.