Кафе на краю світу

I

Автомагістраллю між штатами я повз у темпі, порівняно з яким ходіння пішки здавалося перегонами на швидкісних автомобілях. За годину тягучки дорожній рух остаточно зупинився. Я натиснув кнопку пошуку на радіо у спробі знайти якісь ознаки розумного життя. Нічого.

За двадцять хвилин ніхто не просунувся вперед, і люди повиходили з машин. Це, взагалі-то, нічого не дало, але тепер всі могли понарікати за межами свого автомобіля, що приємно урізноманітнило наше життя.

Власник мінівена переді мною безупинно повторював: якщо він не приїде в готель до шостої, його бронювання скасують. Жінка в кабріолеті ліворуч від мене скаржилася комусь по мобільному на неефективність дорожньої системи як такої. Позаду мене бейсболісти з молодіжної ліги доводили до сказу свою супровідницю. Я майже чув її думки про те, що це востаннє в житті вона взялася за щось подібне з власної волі. По суті, я був маленьким фрагментом у довгій стрічці невдоволення.

Урешті-решт, коли минуло ще двадцять п’ять хвилин без жодних ознак руху вперед, на порослій травою роздільній смузі посередині автостради з’явився поліційний автомобіль. Він зупинявся раз на кількасот футів, вочевидь, щоб дати людям знати, що відбувається.

«Той поліціянт, — подумав я, — сподіваюся, має спорядження на випадок вуличних заворушень».

Ми всі з нетерпінням очікували, коли черга дійде до нас. Діставшись нарешті нашої частини магістралі, поліціянтка повідомила, що миль за п’ять попереду перекинулась автоцистерна з потенційно токсичними речовинами. Дорогу повністю перекрили. Вона пояснила, що ми можемо або розвернутись і пошукати шлях для об’їзду — хоча такого, узагалі-то, не було, — або зачекати до кінця прибирання. Воно ж, імовірно, триватиме ще з годину.

Я дивився вслід поліціянтці, коли вона рушила до наступної групи безутішних водіїв. Коли хлопака з мінівена ще раз висловив занепокоєння про своє бронювання на шосту, я зрозумів, що мені урвався терпець.

— Ось так завжди буває щоразу, коли я намагаюся відпочити, — пробурмотів я собі під носа.

Я пояснив своїм новим друзям, з якими затоваришував по-дитячому через цю випадкову спорідненість, що дійшов до краю та спробую знайти інший шлях. Власник мінівена востаннє побідкався про своє бронювання на шосту і трохи від’їхав, відкривши мені дорогу. Я перетнув порослу травою роздільну смугу і подався в новому напрямку.