Кафе на краю світу

Передмова

Часом людина опиняється в новому місці, знайомиться з новими людьми та дізнається щось нове тоді, коли найменше цього очікує, але, можливо, найбільше потребує. Зі мною це сталося вночі на відлюдній ділянці дороги. Тепер я розумію, що моє становище тієї миті стало символом мого тодішнього життя. Я заблукав у дорозі й так само заблукав у житті; не знав, куди саме прямую та чому рухаюся в тому напрямку.

Я взяв тижневу відпустку, прагнув втекти від усього, пов’язаного з роботою. Не скажу, що моя робота жахлива. Звісно, дещо в ній дратувало. Утім, я мало не щодня замислювався: чи не має життя бути чимось більшим за десять-дванадцять годин роботи в офісній кабінці. А головна її мета, судячи з усього, — можливе підвищення, після якого доведеться працювати в офісі по дванадцять-чотирнадцять годин на день.

У старшій школі я готувався до вишу. У виші готувався до майбутньої роботи. Потім присвятив час сходженню кар’єрною драбиною в компанії, у якій працював. Тепер я думаю: а може, люди, які спрямовували мене на ці шляхи, просто повторювали мені те, що колись хтось повторював їм?

Правду кажучи, поради були непогані, та якогось особливого вдоволення від них усе ж не виникало. Мені здавалося, що я обмінюю своє життя на гроші, і цей обмін не надто й вигідний. Саме в цьому стані сум’яття я й знайшов кафе «Чому ви тут?».

Коли я розповідав цю історію, люди визначали її як «містичну» та «як у “Сутінковій зоні”». В останньому випадку йшлося про старий серіал, у якому персонажі опинялися в місцях, на перший погляд нормальних, які не завжди виявлялися такими насправді. Часом на якусь мить я замислююсь, чи сталося це насправді.

Такої миті я висуваю шухляду письмового столу в себе вдома й читаю послання на меню, яке дала мені Кейсі. Воно нагадує мені про реальність тих подій.

Я ніколи не намагався повторити свій шлях і відшукати кафе знову. У глибині душі мені подобається вірити, що, хоч яким реальним був той вечір, навіть якби я зміг повернутися на те саме місце, де колись знайшов це кафе, його там не буде: я натрапив на нього лише тому, що тієї миті й тієї ночі мені було конче потрібно його знайти і воно існувало лише для цього.

Можливо, колись я спробую повернутись. А може, одного вечора опинюсь перед ним знову. Я увійду всередину та розповім Кейсі, Майкові та Енн (якщо вона там буде), як мене змінила та ніч у кафе. Як їхні запитання дали поштовх до думок і відкриттів, яких я доти й уявити не міг.

Хто його знає? Можливо, тоді я проведу вечір у розмові з іншою людиною, яка теж заблукала та забрела до кафе на краю світу.

А може, просто напишу книжку про свій досвід, і це стане моїм внеском у досягнення мети кафе.