Кафе на краю світу

IX

Я накинувся на їжу, якою був заставлений мій столик. Коли я здолав омлет, тости і фрукти, прийшла Кейсі.

— Як справи, Джоне?

Я дожував шматок, який щойно відправив до рота.

— Добре, дуже добре. Їжа пречудова.

— У вас, схоже, поліпшився настрій.

У мене справді поліпшився настрій. Роздратування, що поглинало мене, коли я зайшов у кафе, майже зникло. Я так зосередився на запитанні «Чому ви тут?» і подальших дискусіях, що все інше відійшло на другий план. Та й смачний омлет мені не завдав шкоди.

— Ви хотіли б доїсти на самоті чи дасте перевагу товариству? — запитала Кейсі.

— Товариству, однозначно товариству. Правду кажучи, я хотів би продовжити ту дискусію, що була в нас раніше. Я думав про це й досі трохи не розумію дечого.

— Що саме вам роз’яснити? — запитала Кейсі.

— Ну, я про запитання в меню. Коли людина питає себе, чому вона тут, і якось дізнається причину, що вона вчиняє із цим знанням?

Кейсі трохи помовчала.

— Передусім може робити із цим що захоче. Людина її відшукала, і ця відповідь належить їй. Як діяти далі, вирішувати їй і тільки їй.

Я на мить замислився над її словами.

— Гадаю, якби хтось дізнався, з якої причини він тут, йому хотілося б знати, як найкраще виконати своє призначення. Питання от у чому: як це зробити?

Я поглянув на Кейсі, і в мене виникла підозра, що вона щось знає, проте чекає, коли я здогадаюся сам.

— Це річ індивідуальна, — сказала вона.

Я поглянув на неї.

— Може, натякнете?

— Можливо, вам допоміг би приклад, — відповіла вона. — Припустімо, ви хотіли б бути митцем у вільний час. Який вид мистецтва ви б обрали для творчості?

Я на мить замислився.

— Не знаю. Мабуть, це залежало б від того, яким митцем я хотів би бути. Гадаю, я просто творив би що заманеться.

Я зупинився й почекав, поки вона щось скаже. Та Кейсі мовчала, тож я продумав відповідь.

— Невже це так просто? — запитав я. — Людина дізнається, чому вона тут, і робить усе, що захоче, тільки б це відповідало її призначенню?

Вимовивши ці слова, я відчув, як тілом пробігла хвиля захвату. Ніби я щойно знайшов щось унікальне та важливе, а моє тіло на це зреагувало. Це звучало просто — чи не занадто примітивно, щоб бути правдою? «Робіть усе, що захочете, тільки б це відповідало вашому призначенню».

— Отже, якщо я тут, щоб допомагати людям, то маю робити все, що захочу, тільки б це відповідало моєму розумінню, як допомагати людям? — захоплено спитав я. Ця концепція мені подобалася.

— Правильно, — відповіла Кейсі. — Якщо для вас допомагати людям означає піти в медицину, так і зробіть. Якщо це означає будувати притулки в бідному районі, то так і чиніть. Якщо ж вам здається, що варто стати бухгалтером і допомагати людям із податками, тоді саме так і зробіть.

Мені запаморочилося в голові. Узагалі-то, я ніколи не думав у такому контексті. Значну частину свого життя я все вирішував, маючи інші резони, як-от: поради рідних, культурні традиції чи людську думку. Це було щось інше.

— То, може, я тут, щоб відчути на власній шкурі, як воно — бути мільйонером?

— Тоді робіть усе, що відповідає вашому визначенню фрази «бути мільйонером», — відповіла вона. — Якщо це означає «взаємодіяти з мільйонерами», так і робіть. Якщо це означає «працювати, поки не заробиш мільйон доларів», так і робіть. Вибір знов-таки завжди за вами.

— «Бути мільйонером»… А мені це до вподоби, — промовив я, відчуваючи, як зростає збудження. — Я б купив кілька нових авто, можливо, зо два будинки.

Голос Кейсі стишився:

— Це тому ви тут?

Від її запитання мені прояснилося в голові.

— Не знаю.

— У нас із Майком є одне маленьке скорочення, — промовила вона. — Воно пов’язане з тим запитанням, яке ви мигцем побачили в меню.

Я опустив погляд і прочитав перше запитання.

«Чому ви тут?»

— Якщо людина знає, з якої причини вона тут, то вона визначила свою «Мету існування». Скорочено ми називаємо її «МІ». За своє життя людина для досягнення мети свого існування може обрати десять, двадцять, а то й сто різних справ. Вона може давати раду їм усім. Найвдоволеніші наші відвідувачі — це ті, хто знає свою МІ та пробує себе в усіх справах, які, на їхню думку, приведуть до неї.

— А найменш вдоволені ваші клієнти? — запитав я.

— Вони теж багато що роблять, — відповіла вона.

Кейсі замовкла, і я озвучив думку, яка раптом у мене виникла:

— Але ті дії не стосуються їхньої МІ.

Кейсі всміхнулась, і я зрозумів, що це був один з тих висновків, яких я мав дійти самотужки.

— Кейсі, якби я поставив собі запитання та врешті-решт довідався мету свого існування, звідки я дізнався б, що допоможе мені її досягти? Ну, це ж можуть бути люди, мандри, хобі, враження чи все що завгодно. Здається, це важкувато.

Вона відповіла мені запитанням. Я вже відзначив, що вона часто відповідає запитаннями.

— Джоне, припустімо, ви визначили, що мета вашого існування — автомобілебудування, і вирішуєте досягти цієї МІ. Що б ви зробили?

Я на мить замислився.

— Гадаю, я прочитав би безліч книжок про машини. Можливо, поїхав би на якийсь автомобільний завод або поспілкувався б із фахівцями цієї справи та спитав би в них поради. Можливо, спробував би знайти роботу, пов’язану з автомобілебудуванням.

— Ви залишалися б на одному місці?

Я помовчав, розмірковуючи.

— Ні, гадаю, якби я хотів вивчити ґрунтовно, як створювати автомобілі, то поїздив би світом, щоб дізнатися про різні способи. Відповім власне на запитання: мабуть, людина дізнається про те, що може привести її до МІ, вивчаючи різні аспекти, пов’язані з нею.

— Правильно, — підтвердила Кейсі. — Нас обмежують поточні досвід і знання. Ключове слово тут — «поточні». Нині кожен з нас має можливості здобувати інформацію, знайомитися з людьми з усього світу, іншою культурою та досвідом більше, ніж будь-коли в історії людства. Сьогодні, коли ми намагаємося збагнути, що приведе нас до МІ, меж практично не існує, окрім тих, які ми ставимо собі самі.

— Ваша правда, — погодився я. — І все ж мені, здається, не надто багато користі з цієї доступності. Якщо подумати, я щодня проводжу час однаково.

— А чому? — запитала вона.

Я поглянув на меню.

«Чому ви тут?»

— Гадаю, через те, що не знаю відповіді на це запитання, — сказав я і вказав на меню. — Не знаючи достеменно, чому я тут і чого хочу, я просто роблю те, що й більшість людей.

— Якщо говорити про ваш досвід, то чи допомагає заняття тим, що робить «більшість людей», досягти мети свого існування? — запитала вона.