Кайфологія

час ставати дорослою, дівчинко.

життя це не те, що ти звикла бачити на відеоплівці.

усі заборонені теми, як просту арифметику, вивчено, –

для романтики і гостроти не обов’язково курити на заправці.

мало світла в кінці панелі, мало в щілинах просвіту.

алкоголь тобі не замінить міцні чоловічі плечі.

рідко хто долетить до середини твого досвіду,

але час бути сильною дівчинкою, а сильні не плачуть.

ти теж не витримувала свого досвіду, пускаючи кров під кранами,

притуливши, щоби почути стукіт серця, вухо до плитки.

амбітна жінка відчайдушна, ніби тварина поранена,

а без амбіцій – все одно, що піймана в клітку.

ти іноді сонцезатемнювальна, іноді – для поліпшення зору,

іноді – пристрій нічного бачення, іноді контактна, як лінза.

мій зір це варіант захисного військового гарнізону,

але ти відразу його захоплюєш, опинившись поблизу.

тобто, риси твого обличчя піднебесні, але не завжди вірні, –

пошук власного простору має бути головною рисою.

час змінювати кілька кривих просторів на один рівний.

час ставати дорослою.

вчора сидів на Лук’янівському цвинтарі

і навпроти мене хтось сидів на Лук’янівському цвинтарі

і сидів непомітно і сам себе не помічав у

насправді відсутньому натовпі таких же непомітних

і спостерігав чи його ніхто не помічає

я не про мертвих людей

я про живих бомжів

хоча яка особлива різниця?

вони там собі розділили територію цвинтаря на умовні ділянки

і кожен знає коли хто помер на його ділянці

маю на увазі не померлий а бомж знає

і в день смерті бомж приходить на свою могилу

тобто на одну зі своїх могил

на одну з могил завдяки якій він живе

і збирає там собі весь хавчик все добро

не знаю може поминальні вінки здає назад у похоронні бюро?

вчора того непомітного бомжа

помітили родичі

не його родичі

а родичі якогось померлого

коли той саме збирав з надгробка

не померлий а бомж

те що залишили родичі які якраз відходили

в сенсі покидали цвинтар

і почали його бити

не трупа а бомжа

може це мене вони помітили або тебе?

якщо ти

бомж

труп

поет

то твоя присутність не обов’язкова

стопиш нічне авто на трасі і їдеш у сторону моря.

свобода вибору це узгоджені дії того, хто стопить,

із тим, кого стоплять. і про причини не говорять,

оскільки у таких випадках збігається пропозиція й попит.

водій слухає радіо, по якому передають морські хвилі,

і ти відчуваєш, що вам по дорозі аж до самого берега.

усі життєві бажання – подібні, хоча й примхливі,

ворушаться в наших тілах, ніби крона дерева.

ви мовчки прорізаєте нічне темне черево,

розглядаючи одеську трасу як абсолютне полотно спокою.

взаєморозуміння – це коли люди зростаються черепом,

це коли тільки вони замерзають під однією спекою.

кожен може зникати, але не кожен здогадується про це вміння.

це ніби поїхати в Африку в котрусь із зим.

життя їде поруч з тобою, освітлюється ліхтарним промінням

і не нагадує про гроші за використаний бензин.

і на світанку, вийшовши з авто на вітряні морські схили,

ви ступите у воду так, як ступають з даху.

вірити в щось – значить із усієї сили

відчувати гостру відсутність страху.

моя голова без витягів і витяжок вміщується

в ранок із присмаком кукурудзи

оволодіває собою як музичним інструментом

повторює кілька вчорашніх акордів –

якщо не вмієш розмовляти з собою

навчись говорити з власними конспектами

весь досвід – кількаденна неголеність

наш досвід живе не довше за дощового черв’яка

або: наш досвід триває поки йде дощ

от черв’яка можна розрубати на кілька рівноживих половинок

чи можна зробити щось подібне з досвідом?

ранок завжди сповіщає

тому я хотів би щоб він не розкладався

як тіло напхане консервантами

кожен предмет затиснутий у власну енергію

радіо чи газета – стільки радості стільки болю приносять події

у Бангладеш повінь замочила десятки людей поки я спав

їхній досвід тривав доки йшов дощ

а мені навіть не приснилося нічого страшного

люди стаються зі мною як ситуації

які постійно потрібно розв’язувати:

жінка з написом «Охорона»

панк з банданою на голові всипаною інь-янами

водій з крилами ангела намальованими на шкірянці

ніхто не роз’яснить що мені снилося прикурюючи цигарку

мені снилося що йде дощ як не крути

а це має певну дотичність до подій у Бангладеш

або: до кількаденної неголеності

до її хрипкого і низького голосу

у розмові з власними конспектами

мій досвід – триває

розмірковуючи над навколишнім середовищем, як над

комп’ютерною грою типу стратегії чи бродилки,

я усвідомлюю, що, навіть виглянувши із вікна,

нас охоплює стан, до якого ми ще не звикли, –

вся суть зводиться до нових місій та рівнів

без жодних емоцій – вони не прописані у програмі.

люди мають бути чіткі, які б не були вони різні –

на клаві немає кнопок для вживання хоча би граму

наркотика чи алкоголю, навіть ранкових полюцій

не може бути – це помилка матричного процесу.

віртуальна реальність – виток дарвінської еволюції.

в куточку курять Копернік, Ньютон і Цельсій.

а якщо душа не лежить до вгрузання у графіку,

якщо у рівні прокачки героя не полягає прогрес,

то можеш, скачавши голограму, потрапити в Африку,

або накласти на себе руки, не забувши натиснути Ctrl+S.

до ландшафтів звикають як до людей як до способу мислення

як до шкідливих звичок видихають дим за обрій у інший ландшафт

у природному стані ландшафт одноманітний якщо не дивишся на нього століттями

так само і людина розкладається і хробаки це вже інший ландшафт

інколи я ще можу виокремити себе серед ландшафту

у стрибку відірвавши обидві ноги від нього або дивлячись на долоні або кліпнувши

чи вдасться виокремитися за мить до початку дощу

інакше стану такими ж краплями і не зможу зібрати себе розмитого

можна здійснити самогубство ландшафту повісити його лягти чи покласти під поїзд

можна змиритися з ним і вигулювати один одного як псів

цей папір хоч і не є рельєфний але утворює певний ландшафт

і сила пробілів підказує що ландшафт людини це не тільки тіло

дивлячись на велич

і спроби здаватися дивним,

я згадую безліч

подібних.

смішно і гірко,

коли замість партитур –

у музиканта горілка

в голові і гламур.

розуму багато не потрібно,

достатньо – дієвого,

з місцем рибним,

де ходив Ієгова.

розум мусить бути влучний,

як емблема,

щоб розумів і вуличний

бомж, і богема.

головне серед дивного,

як заповідав Тесла,

щоб – мислила людина,

а не воскресла.

от зі співбесідником

подібного рангу

і можна досидіти

до самого ранку.

треба знати, кому дозволяти себе ґвалтувати

треба знати, з ким заводити таємні зв’язки у ліфті на останньому поверсі відданості

треба відчувати, коли з’являться покинуті будинки з деревами, пророслими з паркету

двоє виходять із такого будинку вранці сповнені правди й мовчанки

й зігрітими під повним місяцем тілами

демони ваших ліжок і запахів

розлетілися під кленові дерева після чорної меси навколо постелі

відхрещуєшся від плям вимагаєш пояснень сама від себе

поправляєш зачіску і сукню ніби монашка після нічного клубу

переховуєшся від себе у фаст-фудах типу не втрачаєш зв’язку з громадськістю

чорна кішка дотиків залишиться в тобі на все життя і роз’їдатиме зсередини

звиватиметься щовесни по підвалах із фантастичними тиграми і цикадами

а потім щоразу розпорюватимеш собі живіт ножем у формі хреста

ось твої смерті випалі із розбитих колб ось перспективи загнані під нігті

кохання що відсвічує тобі серед водойми

відсвічує своїми гарячими маяками де спалюються тіла колишніх коханців

улюблених голівудських зірок і навіть цих перехожих у яких нема берегів

простір між вами циркулює як кров і грієшся капілярами і тонеш у них

у перехожих нема берегів і ти б утопилася там як тонуть міжокеанські нафтові баржі

з товаром твоєї єдиної але розхристаної любові якщо це можна назвати товаром

на шкірі утворюється накип

а під шкірою хрустка і ламка кірочка дотиків ніби смажена без жирів яєчня

треба знати де щоразу втрачати терпіння як цноту

і вибухати розмазуючись мізками по гардинах на внутрішніх стінках серця

треба займатися відчаєм вчасно практикувати його півдня катаючись на метро

притуляючись до кожного пасажира у внутрішню і зовнішню годину-пік

ти гориш і можеш не встигнути дати посмакувати собою усім охочим

кінцівки ночами розсипаються і до самого ранку ти вибираєшся з таких пустелей

сьогодні тут коли я тебе заламав у провулку і

коли ти попросила піти у зручніше ніж асфальт і мільярди кроків ліжко

коли ми дізналися про спільну жагу з усіма мастями на кожній окремій карті

про чорну кішку яку ти кормиш щоранку молоком у під’їзді своїм молоком

сьогодні слово яке буде лунати у ерогенному черепі впродовж твого життя

сьогодні тут у закинутому будинку в який ми перебралися відірвавшись від асфальту

у будинку з такою ж обідраною як стіни і прихованою як шрами на зап’ястях пристрастю

відбиватися чуєш ридати вже не варто не щиро

мета ґвалтівника і невдоволеної жінки завжди різна

для неї гра у певний момент переростає у справжнє життя

для нього життя у певний момент переростає у справжню гру

і оскільки чуєш ти показала своє справжнє обличчя воно нижче пояса

у закинутому будинку в який ти погодилася піти після ножа на горлі та прокуророві

плакати не можна не можна ридати – ти ж сама погодилася на зручніші умови вдоволення

занадто спекотно ми знаходимось одне від одного

занадто пекельно ми розливаємо нашу нафту серед моря

занадто довго ми стримували своїх демонів і котів

але вона плакала не через це

люди народжуються і помирають сезонно.

їм завжди потрібен час відпочити тут від смерті,

а там – від життя. у декого жити стільки резону,

що навіть після отруєнь чи відсидки вони вперто

тримаються за кермо водія, плутаючи щирість із владою.

вважають, що без них весь електорат і автомобіль

зірветься у прірву. але смерть не є моральною вадою.

прийде новий уряд і вдаватиме за загиблими офіційний біль.

так ми проходитимемо нові кола пекла,

ніби в генеалогічному дереві країни з’являтимуться річні кола,

відкладаючи ікринки пам’яті. так буде зменшуватись небезпека

політичних криз. хоч є певні бренди – Бог, Кока-Кола,

яких не стосуються розборки панівної громади,

зовнішній борг, збільшення смертності чи розлучень.

хоча розлучення чи смерть – це поняття сезонні, вимога моди.

дехто, щоправда, не стежить за модою, ніби поганий учень

в класі тієї школи, яку вимагає від нас соціум чи тусовка,

дехто не вміє носити життя, ніби незручний одяг,

немов від народження йому не дали пожиттєву умовку.

таким людям варто зачинити кватирку і країна зникне, як протяг.