Кайфологія

ниють кістки. починається ранок

з пляшки в оточенні друзів,

які, при тому, що не мають рамок –

не тримають в напрузі.

країна стає на кінцівки опорні

з пози, коли по-собачому

у інцестуальному порно

прийомний син – свою мачуху.

в нашій розмові – єдиній цигарці –

все більше простих, як амеби,

речень, позбавлених грації –

вона лише критикам треба.

ми просуваємо сенс, як товар,

в розмовах, де мусіли бути

погляди ніжні й непевні слова

й інші такі атрибути.

хиткі дискусії, що ми ведемо,

ніби бабусю через дорогу,

не наближають нас до Едему

ні до його порогу.

зростає навколо полеміки градус,

товчуться, ніби гравці у регбі,

мудрі уми. а мені це нагадує

шизофренію із в’ялим перебігом.

хвороби, загострені, як олівці,

шкідливі звички, ніби неврози,

повністю зводять на манівці

роздуми про позитивні прогнози.

тіла – не виписані олівці,

не виписані, як із лікарні,

необережні, ніби гравці

поза майданчиком карним,

і теревені, які ми провадимо,

на ділі –

сповнені прогалин

і безнадії.

зараз уже не згадаєм паролю

до піднебесь, яких ми сягали,

разом з легкими в повітрі героями

художника Марка Шагала.

ми починали п’янкý п’янку

відбитки вуст на єдиному келиху замінили прелюдію

бутерброди з майонезом – фугу

все інше – увертюри

ми сиділи посеред кухні в одному тілі

тонкому як папір а об’ємному ніби книга

кухня наших сподівань

кухня величі кухня ніжності та плачу

барабанна кухня істерик

бутерброди з майонезом бухло і фуга

найгірше коли кохання шматує саме себе

як торнадо зносячи навколишні будинки й людей

як кити які викидаються на берег із задушливої екології океану

і на безліч часу закривають очі кожне завбільшки в людську голову

очей у кита – два і голів у нас – дві

кохання розриває власні постелі лялечки обійми

які зшивалися чорними нитками очей і ночей

сорочки, ґудзики від яких котяться ніби сльози закочуються ніби очі

сорочки під якими не залишається ні чого ні тіла

ні шрамів на тілі ні закривавлених і свіжих ран

ні закривавленого і свіжого сексу

ні закривавлених і свіжих спроб самогубства

убийся упийся кілька разів – не дай собі засохнути

іноді секс і спроба самогубства ідентично корисні

попускають і відновлюють заспокоюють і вмиротворюють як медитація

саме секс і спроба самогубства

а не спроба сексу і самогубство

кохання це не час а – швидше!

швидше простір глибина його розрізу

тому я дякую тобі так тобі тобі

за кожну хвилину того вечора на кухні і не тільки

не тільки дякую не тільки на кухні але тільки вечір

кохання як футбольна команда кольори якої ти захищаєш

і згодом футболку з твоїм номером носитиме інший гравець –

футболіст який добротно грає виграє багатьох і у багатьох

а ти в гіршому разі тренуватимеш юнацьку команду

в ліпшому – відкриєш свій ресторан і заб’єш на кохання повністю

тому тільки вечір

кожна любов закінчується втомою

ось чому я виснажений постійно

якщо ти чекаєш не друге пришестя, а просто черговий прихід,

в під’їзді сухому, як горло, немає ні приятеля, ні зажиму,

і навіть діти впізнають твій наркоманський прикид –

якось подумай, як пережити, пережувати цю зиму

і чи варто переживати її, за щось переживати,

дихати тим, що люди називають киснем…

сльози, як почерк, кривуваті

з очей виснуть.

позичені берці і секондівська косуха за 50 грн.

зубна щітка і запасна футболка в рюкзаку.

так починалося кожне моє прокидання і засинання.

світогляд розпухав і натирався, як ноги впродовж дня.

освоєння території затамовує подих,

ніби піднявся на гору і розріджений кисень ускладнює дихання,

і дихаєш лише для того, щоб скурити цигарку,

тобто дихаєш тільки тоді, коли куриш.

за три тижні територія розклалася, як складаний ніж

із десятками загострених лез –

секс у котрійсь із веж кам’янецької фортеці,

аварія джипа за сто метрів від нічного автостопу,

закарпатське весілля з двома молодятами і двома вбивствами,

пам’ятник Целяну в Чернівцях – те саме, що ночівля просто неба посеред Львова,

франківські панки, мукачевські цигани і коломийська дримба –

це не люди, події чи ситуації – це освоєння територій,

загострення лез.

це час, коли

худнеш для того, щоб життя здавалося легшим,

куриш для того, щоб переконуватися, що існувати – корисніше, ніж померти,

залишаєш гривню, щоб усвідомлювати, що є чим жертвувати, –

серце і зіниці щоразу пульсують, як наляканий їжак,

вени і зіниці щоразу розширяються, ніби дані слідства.

«чисти свої зуби до стертя щітки,

гостри свої ножі до зникнення леза,

худни себе до випарування тіла» -

ось, що нашіптують території, розчиняючись у мені,

ніби цукор у склянці чаю

у поїзді на шляху додому, де насамперед треба буде

випрати запасну футболку і віддати позичені берці.

місяць на роботі, рік. відмовляють нирки.

купуєш прострочені ікони на ринку.

клавіатура з розрізаним черевом

життя складає учетверо.

календар як нігті. відриваєш один за одним.

мить це те що є модним.

смерть заправляєш в спідницю.

час здаєш у міліцію.

знайомі тіла, які неможливо продмухати,

стають генетично модифікованими продуктами.

нормальних лишилося мало.

точну кількість можна дізнатись у мами.

усі бояться вистрілу. завмер кондиціонер.

життя – військовий маневр,

якщо не хочеш підірватися,

доведеться працювати вантусом.

на підлозі крутиться, як монета, скроня.

телефон мовчить. в офіс ніхто не дзвонить.

ниють молочні залози.

зачиняю віконні жалюзі.

носити в кишені папір і ручку –

це як носити презерватив –

ніколи не знаєш, що залізе тобі в голову.

і ось, зрештою, я записую події з таким захопленням,

ніби зненацька знаходжу свіжого сексуального партнера:

"так, це я виламав двері в туалеті поїзда Львів-Київ.

так, це я ходив голий у кіоск купувати пиво.

атож, я робив усім відомі непристойності на львівському Форумі."

але я був не сам і ось їхні імена:

життя довбе як не в дух, то під чи в пах,

не встигаєш усвідомити себе культуристом чи блондинкою,

як усі глядачки покидають залу ще до початку твоєї вистави.

застигає папір і ручка. застигає презерватив.

тобто, як би ти себе не досліджував, не випробовував, не записував,

варто мати хоч якісь банківські збереження, запасний простір і час,

оскільки, як би ти не використовував природу речей,

треба пам’ятати, як – потім.

природа використає нас.

важливо, щоб рушниця завжди стояла поруч.

це змушує вибірково промовляти потоки думок.

передчуття болю, як універсальний конкурент, надає опору,

але, разом з тим, контролює кожен твій крок.

слова, як цнотливиці, мають бути прозорі та чесні,

а дії – тверді і практичні, як дерев’яні вироби.

інакше – продовжуватимеш надіятися на піднебесся

і знову підеш на вибори.

навіть для снів можна складати бізнес-плани,

на кожну проблему виробляти типи емоцій.

передчуття болю слідкує за тобою, як мафіозні клани,

на кожному кроці.

як добре що тексти можна читати

кілька разів повільніше і швидше

виправити помилки виховати дітей

інакше але якщо ходити не так як раніше

чи буде паркет скрипіти у попередніх

місцях одночасно з твоїм теперішнім

ходінням і чи відіб’ється це на твоїй

шкірі або травленні

я не знав що серце може битися

проти годинникової стрілки а лікар

почав роз’яснювати знявши окуляри

коли плавуни в басейнах пливуть

дистанцію то вони пливуть в

обидві сторони тут лікар замовк

і почав говорити назад але вже

не вільним стилем а брасом я

відчинив вікно щоб ми з вами

вдихнули свіжого

розмови з якими я ходив до ненароджених

бо я не довіряю майже нікому більше

бо тільки вони вміщають у себе усі

досвіди смокчучи недорозвинутими

вустами манюні пальчики і тому

через це їхнє майстерне заняття

я теж став мовчазним і ходив

уже з мовчанками але до інших

останнім часом вона стає на табуретку

посеред магазину в метро у ліжку зі мною

стати вищою або вішатися повинен

минути час тоді стане зрозуміло

водночас коли впаде табуретка і вона

залишиться високо

вище всього

останньою ланкою еволюції людини буде тиша.

у її величі розчиняться усі інші ланки.

та й передостанні ніші людини від перших світліші

набагато – клони,

роботи,

панки.

ці персонажі не заангажовані духовними установками, чи емоційними,

вони не шкодять глобальній екології, оскільки їх мало, як равинів,

вони не заплямовані расовою нетерпимістю чи війнами,

вони – великомученики,

святі цнотливиці,

секс-рабині.

тиша поглине все, бо всі кольори – у білому,

жодних плям не буде утворювати навіть кохання.

скоро ми перестанемо бути інтелектуалами і дебілами,

бо в тиші не виникають відповіді,

тим більше – питання.