Коліївщина: великі ілюзії

Вступ

Велика ілюзія» — так називається фільм видатного режисера Жана Ренуара, сина геніального художника-імпресіоніста. Велика ілюзія для нього — це патріотизм, офіцерська честь, бажання боротися і померти за Батьківщину. Високі поняття, які в реаліях Першої світової війни перетворилися на великі ілюзії. Фільм справив на мене глибоке враження. У житті не буває чорного і білого, а у кожного своя правда. Ці істини варто враховувати історикам, особливо якщо говорити про такі суперечливі й неоднозначні події, як Коліївщина.

Великі ілюзії в моїй книжці — це свобода, незалежність, релігія предків, Батьківщина, процвітання своєї країни, сильна держава. Високі поняття, спрямовані одне проти одного протиборчими сторонами, які призвели до кривавих і неоднозначних подій. Традиційні ідеали, що розвіялися, як сон, наштовхнувшись на прагматизм реальної політики кінця XVIII століття.

Коліївщина — це не просто одне з гайдамацьких повстань і навіть не їхній апогей. Це грандіозна за масштабом подія, яка тісно пов’язана з геополітичними процесами і спричинила докорінні зміни в усій Центрально-Східній Європі. Розділення Речі Посполитої, ослаблення Порти, приєднання Криму до Росії, ліквідація Українського гетьманства, розгром Запорожжя і виникнення Новоросійської губернії. Усьому цьому Коліївщина стала якщо не причиною, то приводом. Саме з цього, геополітичного ракурсу, ми і розглядатимемо Коліївщину. Нас цікавить широкий контекст події, рушійні сили та ідеї. Перебіг подій для нас вторинний.

Коліївщина — це забута, незручна для багатьох сторінка історії. Якби не геніальна поема Тараса Шевченка, з дитинства залюбленого у гайдамацьку свободу, ми знали б про коліїв не більше, ніж про їхніх сучасників, повстанців Криту.

Доля досліджень Коліївщини вельми сумна. У миколаївську епоху гайдамаки були табуйованою темою. Твір Михайла Максимовича «Сказання про Коліївщину» заборонила цензура за особистого втручання обер-прокурора Святійшого Синоду. Згодом цю працю на свій страх і ризик увів до «Історії Малоросії» Микола Маркевич. Саме Максимович і Маркевич стали першими дослідниками Коліївщини. Разом із Тарасом Шевченком вони люто виступали проти Аполлона Скальковського, який представив у своїй книжці гайдамаків в образі розбійників і вбивць.

Наприкінці XIX — на початку XX століття були здійснені проекти щодо публікації величезних комплексів джерел із гайдамацьких повстань. Однак щоразу вони завершувалися через глобальні політичні події, які унеможливлювали їхнє вивчення. Володимир Антонович, Федір Уманець і Яків Шульгін використали та проаналізували лише незначну частину цих матеріалів. Надзвичайно цікаві спостереження висловили Олександра Єфименко та Осип Гермайзе. Пізніше справжній прорив у польській історіографії зробив Владислав Сєрчик. Проте революція 1918 року, розгром української історичної школи кінця 20-х років і репресії проти «козакознавців» початку 70-х ставали обставинами непереборної сили для вивчення гайдамаків і Коліївщини. Попри величезний комплекс виданих документів, Коліївщині так і не було присвячено гідної монографії.

Власне, це повстання є подією такого масштабу і стосується таких різних аспектів зовнішньої та внутрішньої політики Росії, України, Речі Посполитої і сусідніх країн, що, безумовно, заслуговує на комплексне й усебічне вивчення. До того ж, крім виданих джерел, існують великі масиви архівних документів щодо цієї доби, які зберігаються в зібраннях Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Варшави, Кракова і досі не увійшли до наукового обігу.

Останнім часом тема «гайдамаків» стала знову дуже незручною для політиків. Про неї намагаються не згадувати навіть у контексті 250-річного ювілею. Утім ми вважаємо, що болісні теми потрібно не замовчувати, а вивчати, прагнучи здобути з минулого науку для сьогодення і майбутнього.

Пропонована робота — перший крок на шляху до ґрунтовного дослідження теми. Ми розглядаємо лише кілька аспектів, які вважаємо важливими і, можливо, ключовими для розуміння причин, рушійних сил і наслідків Коліївщини. Сподіваємося, що в майбутньому нам вдасться поглибити та розширити вивчення цього періоду.

Висловлюю подяку колегам, які допомагали мені під час роботи над книжкою: Євгенію Анісімову, Юрію Ескіну, Юрієві Мицику, Ігорю Скочилясу. Особлива подяка Геннадієві Боряку, який надав у користування документи з історії Коліївщини, що готуються до видання в Інституті історії України НАН України.