Коліївщина: великі ілюзії

Висновки

Трагічні події Коліївщини підвели риску під старим світом Центрально-Східної Європи, знищуючи ілюзії про козацьку свободу та шляхетську вольність. На сцену виходили нові імперії, які ділили світ, грали за новими правилами, створювали нові ідеали. Прагматизм і цинізм політики, ідеї сильної держави заміняли старі цінності і традиції.

Старий світ боровся за старими правилами і був приречений. Релігійна війна, що спалахнула в Речі Посполитій у 60-х роках XVIII століття, була анахронізмом, який дивував «пресвященних» сучасників. Її запеклість, безкомпромісність і жорстокість вражають досі. А обидві ж сторони щиро вірили у свою правоту, у свої великі ілюзії!

Король Станіслав Понятовський та імператриця Катерина стояли над цією драмою, будучи, по суті, її винуватцями й одночасно — сторонніми спостерігачами. І король, й імператриця дали дивовижно чітку оцінку того, що відбувалося.

Станіслав Август писав мадам Жоффрен (покровительці енциклопедистів у Франції): «Кілька фанатиків стали погрожувати селянам нашої України всілякими лихами, якщо вони не перестануть бути греками-неуніатами і не перетворяться на греків-уніатів, тобто не перестануть пояснювати Трійцю, як пояснюють її в Петербурзі, і не почнуть пояснювати її за римським способом. Посудіть, чи можуть нещасні селяни розуміти тут що-небудь? Але цього було достатньо, щоб збурити їх, а повстання цих людей — не жарт! Їх багато, вони озброєні і люті, коли обуряться. Вони тепер побивають своїх панів із дружинами і дітьми, католицьких священиків і євреїв. Уже тисячі людей побито. Бунт поширюється швидко, тому що фанатизм релігійний поєднується у них із жагою волі. Фанатизм грецький і рабський бореться вогнем і мечем проти фанатизму католицького і шляхетського. Точно одне: без Барської конфедерації цього нового нещастя не було б».

Катерина у своєму рескрипті від 9 липня 1768 року заявляла: «Бунт польских в Украине и Подолии крестьян должно считать следствием Барской конфедерации, ибо тут фанатизм католиков возбудил равные и в наших единоверных, тем больше, что они сугубо побуждены быть могли, как мстительностью за причиненное насилие и обиды в Матренинском монастыре, так и обольщениями прокравшимися к ним запорожских своевольников».

Рушійною силою Коліївщини була козацька ідея взагалі і запорожці зокрема. Саме в поверненні до козацького минулого православне населення Правобережжя вбачало своє майбутнє. Воно боролося за це понад два століття — наполегливо і часом успішно. Існування Гетьманщини на лівому березі й відновлення Запорожжя створювали ілюзію можливості повернутися до минулого. Активна пропаганда українського православного духовенства надавала козацькій мрії релігійного ореолу й особливого завзяття.

Насправді козацька ідея перетворювалася в Україні на козацький міф. Гетьманщина середини XVIII століття потребувала докорінних реформ. Однак ні у Розумовського, ні у старшини не вистачало політичної волі та бажання добитися їх проведення від імперії. А рядові козаки далі жили ілюзіями, апелюючи до «Статей Богдана Хмельницького», що вже стали примарними. Гетьманщина, зайнята внутрішніми проблемами, втрачала свій зв’язок із Правобережжям. Українська еліта заново відкриє для себе правий берег лише в середині XIX століття. За часів гайдамаків про старі козацькі території пам’ятали тільки українське духовенство, Запорожжя та незначна кількість прикордонних жителів Лівобережжя.

Саме Запорожжя часів Коліївщини було вже анахронізмом для імперії. Воно ще зберігало для неї сенс в умовах турецької загрози. Вільне козацтво мріяло про єдину Гетьманщину, сподівалося зберегти свій лад і контроль над величезною багатющою територією. Навіть запорозька старшина вірила, що Росія незабаром приєднає все Правобережжя і відновить там козацтво. Це була ілюзія.

Катерина II ставила перед собою завдання створити економічно потужну імперію. З легкої руки Теплова вона прагнула реформувати Українське гетьманство, щоб почати отримувати з нього доходи, а також провести сакралізацію церковних володінь. «Дисидентську ідею», яку їй підказали українські церковні діячі, імператриця сприймала як зручний привід ослабити Річ Посполиту та включити її в ореол своїх політичних інтересів. Ні Катерина, ні Панін не уявляли, який розмах релігійної війни вони можуть спровокувати своїми діями.

Польська шляхта сприйняла поступки православ’ю як загрозу своїй державності й незалежності. ЇЇ гнів і фанатична помста обрушилися на православне населення Правобережжя, що було захоплене пропагандою Георгія Кониського, Гервасія і Мельхіседека, які щиро вірили в підтримку із Санкт-Петербурга. Католицька реакція призвела до Коліївщини, що, своєю чергою, спровокувала непідготовлену російсько-турецьку війну, в якій Катерина несподівано для себе здобула перемогу. Зміни південних кордонів зробили непотрібним Запорожжя. Різке ослаблення Речі Посполитої в умовах конфедерацій та Коліївщини підштовхнули Австрію і Пруссію до ідеї її розподілу, до чого приєдналася й Росія. Протистояння козаків та Речі Посполитої відходило у минуле. Починалася нова доба. Мабуть, не випадково саме на цьому місці безіменний автор «Історії Русів» обривав свою розповідь...