Коліївщина: великі ілюзії

Примітки

1

Чудовий історик Олександра Єфименко проводила паралель між реаліями правобережного прикордоння та освоєнням Дикого Заходу в Америці. Звісно, як і в будь-яких порівняннях, тут багато недоліків, однак це вельми яскраво характеризує реалії краю.

2

Питання про відповідальність російської сторони за здачу Чигирина досі залишається відкритим. У таємному наказі Федора Олексійовича було сказано: в разі очевидної безперспективності продовження оборонних заходів необхідно, «осмотря того дела накрепко, околничего, и воеводу, и ратных людей ис Чигирина вывесть к себе в полк, а Чигирин разорить, а самим отступить к Киеву и беречь Киева». Дослідник облоги Чигирина Антон Калиняк вважає, що однозначно трактувати джерела ми не можемо.

3

«А Киевское воеводство вверх Днепра починаетца от города Лоева, а идет граница воеводства киевского от города Лоева по за Чернобылю городку чрез реку Припет по Словешню реку по за Окручию городу. А оттоле по реку Случь, по за Чуднову городу, а от Случи паче полями чрез поле, нарицаемое Гончариху, до реки гнилого Текича, которая река разделяет воеводство Киевское з Бряславским воеводством. Сего ради воеводство Киевское вверх от Днепра с Литвою кончаетца по город Лоев, который Лоев город на тому же берегу Днепра реки стоит, на котором и Киев, от Киева 108 верст, а вверх Припети реки от Литвы граница воеводства Киевского идет по за Чернобылию городу, недалече от Мозыря, даже до Словешны реки. А от Волыня граница воеводства Киевского по реку Случь по за Чюднову городу до реки Гнилово Тенича, а от той реки до диких татарских поль. В том же Киевском воеводстве по заднеприю, выше Канева, те городы: Триполие, Ржищев, Канев, Мошны, Черкасы, Бужин, Чигирин, Крылов, даже до самого Запорожья, а из Запорожя все заключаетца в воеводстве Киевском, даже к Очакову до самого Черного моря, а те все полки в Киевском воеводстве извеку заключаетца: полк Черкаский, полк Чигиринский полк Каневский, полк Корсунский, полк Белоцерковский, полк Переяславский, которые все полки без Запорожя не обыдутца, а Запороже також де теми наполняетца полками. Бряславское ж воеводство кончитца по границу волоскую рекою Днестром по городы Янполь, Могилев и Мурафу». Північно-західну межу Київського воеводства запропоновано таку: «по Тетерев реку с одной стороны Киева от Полеся, а з другой по реку Рось, Тетерев река начинаетца за Чюдновым городом 100 верст от Киева, а впадывает в Днепр реку выше Киева 100 верст, под селом Домонтовым, по той реке Тетерев от устья Днепрового идя вверх те городки и городы стоят: первой городок Горностай поле, Прибирск, Шанков, Кухари, Веприк, Радомышль городок, печерского монастыря отчина, Коростышев, Житомир, Троянов, Чюднов, а за Чюдновым в 30 верстах началась та река Тетерев, 100 верст от Киева, а впадывает выше Канева в Днепр 60 верст. Рось ж река начало вершины свое имеет за Погребищами, выше городка Володарки и городка Торчицы, за Белою Церковью 60 верст, по которой реке Росы вниз идя к Днепру те городки и городы стоят: Белая Церков, Синява, Синица, Богуславль, Стеблев, Корсунь, городок Салновка, городок Меречье, городок Михайловка, от которого и в Днепр впадает ниже Канева и по осмы версты обе те реки Тетерев свое начало имеет от Киева 100 верст с лишком, а впадывает выше Киева в Днепр 60 верст. А Рось река начало вершины своей имеет от Киева 120 верст, а ниже Киева впадывает в Днепр 80 верст ниже Канева».

4

Яків Шульгін абсолютно помилково писав: «Ни Дорошенко, ни Палий с Самусем и другими не были в состоянии вернуть казачеству силы и значения, какие им были приобретены при Хмельницком, и в конце концов козачество на правом берегу Днепра исчезло, не докончив своей задачи вызволения себя и поспольства Южной Руси из-под гнета полонизма и церковной унии». На нашу думку, така оцінка могла виникнути винятково через незнання реалій кінця XVII — початку XVIII століття.

5

Цікаво, що в історіографії є тенденція недооцінювати мазепинський період в історії Правобережжя. Наприклад, Пантелеймон Куліш не згадував про відновлення за часів Мазепи, а одразу перейшов від Руїни до часів польської колонізації XVIII століття. Аналогічне ставлення помітне і в інших нечисленних роботах про Правобережжя. Микола Андрусяк і Наталія Полонська-Василенко приділяють увагу тільки Палїївщині, що, на нашу думку, абсолютно неправомірно.

6

Чехи — дрібна російська монета.

7

Показанщина — податок з кожного казана, призначеного для викурювання горілки.

8

До речі, усі документи Київського воєводства оформляв скарбник земський намісник староства Василь Виговський з Вигова.

9

Тарас Чухліб помилково пише, що спроби Орлика повернути Правобережжя під свою владу змусили Петра і Сагайдачного здійснити згін населення.

10

Наприклад, Петро Савін, учасник Коліївщини, на допиті заявив, що він із Полісся, з містечка Народич, «из регистровых казаков».

11

Варто зазначити, що універсали Залізняка написані рукою двох різних людей, які знали український скоропис і специфіку оформлення універсалів. З цього можна зробити висновок, що серед його козаків були писарі чи близькі до канцелярії люди. А, як відомо, «грамотних» серед заарештованих не знайшлося. Отже, або далеко не всіх запорожців, які брали участь у Коліївщині, заарештували, або вони брехали про свою безграмотність.

12

Як доказ наведено таємний візит Катерини до Шліссельбурга та її розпорядження про таємну інструкцію вбити Іоана Антоновича в разі спроби його звільнити. До того ж Мировича не катували. Він був упевнений у тому, що його помилують, навіть на ешафот виходив, очікуючи помилування.

13

Петро Рум’янцев народився за кілька днів до смерті Петра І у його останньої фаворитки Марії Матвєєвої і був названий на честь великого імператора. У 1724 році цар несподівано видав її заміж за свого денщика Олександра Рум’янцева, якого тут же відправив до Константинополя. Хрещеною хлопчика стала Катерина І.

14

Рум’янцев у юності був неабияким гульвісою. Його вигнали через чотири місяці з Кадетського шляхетського корпусу. Ставши полковником у 19 років, він дозволяв собі навчати «батальон в костюме нашего прародителя перед домом одного ревнивого мужа».

15

Під дисидентами в добу Катерини розуміли православне і протестантське населення Речі Посполитої.

16

У Наказі Катерина писала в розділі «О рукоделии и торговле»: «Не может земледельчество процветать тут, где никто не имеет ничего собственного. Сие основано на правиле весьма простом: всякий человек имеет более попечения о своем собственном, нежеле о том, что другому принадлежит, и никакого не прилагает старания о том, в чем опасаться может, что другой у него отымет».

17

Наприклад, Теплов писав, що реєстрових козаків у гетьманстві тільки 15–20 тисяч у той час, як «по статьям же должно списковых им иметь 60 000 Козаков, кроме отшедших в Заднепровскую сторону, а всех Козаков около 150 000 иметь должно». Насправді 1654 року під час приєднання України йшлося саме про 60 тисяч, але в той час гетьманство було «обоих берегов», майже в три рази більше порівняно з 1764 роком.

18

Можна погодитися і з Владиславом Конопчинським, який вважав, що Катерина використовувала дисидентське питання винятково для того, щоб остаточно підпорядкувати собі Станіслава Августа і шляхту. Однак з тим, що «положение конфессиональных меньшинств в Польше было не хуже», ми аж ніяк не можемо погодитися. Така заява абсолютно не враховує передісторії Правобережжя.

19

Пізніше Панін слушно сумнівався, що в Балті могли вбити 1800 осіб.

20

Про це зазначав ще Осип Гермайзе.

21

Є відомості, що після переправи Мазепа видав запорожцям кілька тисяч золотих.

22

Це доводять праці учениці Сергія Плохія Оксани Михед (Oksana Mykhed).

23

Таку думку слідом за ним повторює Олена Клецкова. Клецкова Е. Ю. Гайдамаки — последние запорожцы? Историографические и литературные споры XIX века.

24

Коденською книгою після її видання майже ніхто не користувався. Чимало справ стосуються одних і тих самих осіб, повторюються в різних місцях книги, представляючи різні етапи слідства. Усе це, а також дуже неякісний іменний покажчик створюють значні труднощі для роботи дослідників.

25

Власне, Володимир Мільчев розвиває концепцію, яку висловив Осип Гермайзе ще в 20-ті роки XX ст. Зрозуміло, що Гермайзе діяв у річищі панівного тоді класового підходу. При цьому він визнавав, що гайдамацький рух «був пройнятий і певною ідейною основою».

26

Усе ж таки сірома — це не просто біднота, а насамперед неодружені, безсімейні козаки.

27

Ще дивніше, що таке протиставлення робив американський історик Петро Мірчук. Він заявляв, що рядовим запорожцям не подобалося підпорядкування Січі Російській імперії. Вони начебто вважали старшину зрадниками. Не заглиблюючись у подробиці, скажемо, що ця теза не витримує критики. Наприклад, «рядовий» запорожець Максим Залізняк очолив Коліївщину саме під гаслом Золотої грамоти, тобто за приєднання до Російської імперії.

28

Юрій Мицик пише про те, що Федора Бондаренка та Григорія Шеремета схопили запорозькі полковник Павло Попотенко і курінний отаман Сидір Кабро. Однак обидва його покликання некоректні.

29

У документах Коша його поіменовано писарем Бистрицьким.

30

Гард — одна з паланок Запорожжя.

31

В іншому листі в Кіш він писав, що «человек до двухсот из самой Сечи... в Польшу для истребления поляков и жидов... отправились».

32

Вище ми вже зазначали, що є прірва між першим виданням «Історії Нової Січі», яку Скальковський писав, спираючись на архів Коша, і його «Наїздами гайдамаків на Західну Україну», в яких він сліпо пішов за фантастичними щоденниками поляків.

33

Наразі нам не вдалося знайти оригінал документа, що його цитує Скальковський. 281–282. До другого видання він не увійшов.

34

У щоденнику Кречетнікова натрапляємо на такі дані про арешти запорожців: 22 червня «получен рапорт от порутчика Кологривова, что он, следуя к местечку Гуманю, на дороге наехал в местечке Лукашевке грабителей, коих и забрал под караул, из коих оказалось, что 25 человек из Сечи Запорожской, а протчие Поляки» (с. 173); 18 липня «порутчик Кологривов привел пойманных им 84 человека гайдамаков, из коих 49 запорожцев» (с. 184); 20 липня «присланы от порутчика Тербуковича пойманные им в местечке Чечельниках 8 человек гайдамаков, все запорожцы, кои недавно из жилищь своих вышли и грабительств еще не успели делать»; 16 серпня «приведено гайдамаков и майора Серблия 69 человек запорожцев».

35

Надалі їх засудили до 80 ударів кнутом і заслання до Сибіру.

36

“Po ukazu Jeia Wełyczestwa Imp-ki wełeno nam zaporozkim kozakam luśtrowaty ciłu Ukrainu tak horody iako z seła”. “Po ukazu Jeia Imp. W. pryszły, nie samowłasno. A kohda by my samowoy(l)stwom wyszły w Polszczu, to my (by) kryłysia po lisam, no my ne kryiemsia, no stoim po kwarterach iako proczeia Rossyjskaia armija”.

37

Його вбив Кіндрат Лусконіг.

38

Про те, що свідчення Залізняка не збігаються з переказом про Шелеста і двох його друзів Дем’яна Гниду і Кіндрата Лусконога, писав ще Володимир Щербина. Хоча, як бачимо, Лусконіг — також фігура історична.

39

Це один з небагатьох доволі достовірних мемуарів, особливо коли йдеться про події в безпосередній близькості до Ржищева.

40

“Po skończonym nabożeństwie, zatrzymawszy czerce całe zgromadzenie na mieyscu dla wysłuchania czytaiącego się ukazu, przez któren dali pochop pospólstwu do buntów у rezaniny”.

41

Катерина в’їдливо прокоментувала, що від підданих потрібно тільки вимагати, «чтобы исполняли по предписанному, как и все прочие верные подданные, из числа коих ни они себя, ни мы их исключить не можем».

42

У радянській і деякій сучасній українській історіографії прийнято вважати всі реформи Рум’янцева винятково негативними: «Как “правитель Малороссии” Румянцев целиком и полностью проводил великодержавную политику Екатерины II, направленную на порабощение и угнетение Украины. Именно тогда происходит усиленная русификация и дальнейшее закрепощение украинского крестьянства, окончательная ликвидация последних остатков самостоятельности и особенностей политического устройства страны и введение на Украине общероссийских порядков». Заходи Рум’янцева передбачали виведення міст із приватного володіння; запровадження кам’яної будови в містах; створення вовняних мануфактур і пошти; підтримання лісів; запровадження «музыки инструментальной и вокальной».

43

Зі змісту універсалу не зрозуміло, кому до цього належали млини («отдати млини наши Воичанские»), цілком імовірно, що і самому Мазепі.

44

Бреве — офіційне послання Папи Римського, що містить декрети, розпорядження, дарування почесних прав і привілеїв тощо, звернене як до окремих осіб, так і до окремих церков.

45

Барбара Скіннер слушно пише, що Гервасій «надав місіонерського завзяття своєму призначенню».

46

Недостатнє розуміння козацького характеру гайдамацьких повстань, мрії про Гетьманщину як рушія релігійних воєн цього часу добре помітно в чудовій монографії Барбари Скіннер.

47

Рєпнін, як і раніше, украй негативно ставився до «українських дисидентів» і називав їх «дикими попами».

48

Як писала польська дослідниця Марія Лубенська про Мокрицького, його призначення «не могло бути більш фатальним. Мокрицький узяв на себе роль інквізитора, який не схильний розмірковувати, суворо карав всіх, і світських, і духовних, підозрюваних у зв’язках із закордоном».

49

Варто згадати, що наступ на православну церкву відбувався і в інших регіонах. Навесні 1766 року Кониський просив надзвичайного посла у Варшаві Рєпніна посприяти судовому процесу у справі про захоплення католицьким духовенством православних церков у Пінському повіті і про повернення сіл Печерського монастиря.

50

Принаймні досі нам не вдалося виявити жодного такого звернення.

51

«пысака добрый був, да як удрав Золоту Грамоту! А Максым Зализняк прыихав на поклоненьне, а вин йому й пиднис: “Велык свит Государыня велыт ризать Жыда й Ляха до ноты...”».

52

Імовірно, саме тоді у Рєпніна склалася вкрай негативна думка про ігумена, яку він згодом озвучить Паніну, коли буде потрібно знайти цапа-відбувайла.

53

Як уїдливо зазначав Рум’янцев, «наш посол иногда не столь удобно обозрел может настоящие действия, как в отдаленности от его пребывания происходящим».

54

Ці розповіді про звірства над захопленими командирами ще Іван Франко назвав «байками».

55

Так, скажімо, вчинили в катерининську добу з Омеляном Пугачовим, неабияк розчарувавши «публіку».

56

Шульгін дійшов приблизно того самого висновку і писав, що у Залізняка з Гонтою після об’єднання під Уманню було 2 тисячі гайдамаків, у Швачки — тисяча.

57

У збереженій книзі містяться матеріали слідства в Троянові, Кодні й Тетієві.

58

Стовп на «ринку», тобто площі, який слугував місцем для виконання покарання.

59

Згідно з Українською історичною енциклопедією батіг — кий, палиця. Кнут — плетений пасок із сириці з вузлом на кінці, який у Російській імперії використовували для тортур і покарання.

60

Як писав Осип Гермайзе, «російський уряд... дуже хитро виходив з трудного становища, зменшуючи фактично кари і заміняючи їх показною для дипломатичної мети театральщиною».

61

Гесан-Ага, каймакан Голти, тобто турецький намісник.

62

Про неї згадував лише Осип Гермайзе.

63

«в тім реєстрі троє Чорних: Макар, Корній і Михайло; можливо й те, що Державін оповідає про одного з них».

64

Наприклад, «Дело о наказании кнутом, заклеймении и ссылке в Сибирь дворового человека».